Страница:
Забувши про суворi розпорядження Риндiна, про непорушну дисциплiну екiпажу астроплана, Галя вiдстебнула пряжки запобiжних ременiв, зiскочила з гамака на пiдлогу i, з трудом зберiгаючи рiвновагу на незвично хиткiй пiдлозi, кинулася до навiгаторської рубки все з тим же самим переможним вигуком "ура!".
Услiд їй линули здивованi голоси Сокола i Ван Луна:
- Галиночко, куди ви? Не можна!
- Галю, порядку немає! Буде погано!
Але вона не чула нiчого.
Наче куля, влетiла вона до навiгаторської рубки, пiдбiгла до здивованого, враженого Риндiна i, нiби не помiчаючи суворого виразу його нахмуреного обличчя, обхопила з розбiгу шию академiка i дзвiнко поцiлувала його:
- Ой, Миколо Петровичу, дорогий, золотий, яка я щаслива! Миколо Петровичу, як хороше жити на свiтi! Як я люблю вас!
Риндiн навiть не намагався зберегти суворого виразу. Похитуючи докiрливо головою, вiн посмiхався i повторював:
- Ай, пустунка! Ай, не дисциплiноване дiвчисько! Та хiба ж можна так? От я вам задам!..
Але Галя бачила, що його очi зволожилися, пiдозрiло заблищали. Академiк обiйняв однiєю рукою дiвчину за плечi i повчально промовив:
- I, будь ласка, не здумайте продовжувати... А то ще, чого доброго, вiд хвилювання хлюпати почнете, знаю я вас... Стривайте, менi якась смiтинка в око потрапила, треба прочистити. Де моя носова хустинка, а?..
Притиснувшись щокою до плеча Миколи Петровича, Галя дивилася разом з ним на екран перископа, на якому швидко пропливали незнайомi крутi береги, увiнчанi червоними кронами цикадей i кипарисiв, зарослi густим оранжевим чагарником. Цi береги вiдступали далi й далi, поверхня пiнявої води ставала ширшою й ширшою, заповнюючи собою весь чисто виднокруг.
Астроплан випливав у море, величезне море, тьмяне срiбло якого зливалося з сiрим обрiєм. Хвилi м'яко погойдували мiжпланетний корабель, до половини занурений у воду. Сопла його ракетних двигунiв дивилися пiд кутом униз, нiс був трохи пiдведений. Рух корабля поступово уповiльнювався - i нарештi корабель спинився зовсiм.
Риндiн обома руками повернув до себе схвильоване обличчя Галi, нiжно поцiлував її в чоло i сказав:
- Iдiть, дiвчинко моя. Щастя не зрадило нас, - чи не ваша це щаслива зiрка виручає нас, а?.. Iдiть, скажiть Вадиму i Ван Луну, що я прошу їх негайно взятися за ретельний огляд всiх чисто примiщень корабля. Треба перевiрити всi його куточки, всi чисто механiзми, - чи не пошкодилося щось через цi пiдводнi штовхани й удари, яких зазнавав астроплан. Адже ж завтра ми вилiтаємо в зворотний шлях, треба встигнути все зробити. Iдiть, iдiть, Галю. I не забувайте про дисциплiну. Дивiться, щоб бiльше не траплялося таких витiвок, як от сьогоднi. Чуєте, розбишако?
Це прозвучало суворо - i очi Миколи Петровича дивилися на Галю з-пiд насуплених брiв теж дуже суворо. Втiм, скiльки б цього дня погляд тих очей не спинявся на життєрадiсному, веселому обличчi дiвчини, - в них свiтилася ласка, а голос академiка мимохiть лагiднiшав. Звичайно, розбишака, навiжене дiвчисько, яке треба тримати в руках, усе це так. I Вадиму часом доведеться лише над силу справлятися з її експансивнiстю, це також вiрно. Але Микола Петрович тепер ще бiльше розумiв молодого геолога i радiв за нього...
А наступного дня, 16 лютого, точно виконуючи вказiвки Землi, експедицiя була напоготовi до вильоту в зворотну мiжпланетну подорож. За кiлька хвилин до пiвдня Галя Рижко, як i її товаришi, вже лежала в своєму гамаку, мiцно закрiпивши пряжки запобiжних ременiв.
В iлюмiнатори центральної каюти лилося фiолетувате свiтло Венери примарне тьмяне свiтло планети, населеної дивовижними потворними iстотами, планети, яка ховала в своїх нетрях i печерах дорогоцiннi iнфрарадiй i ультразолото. З м'яким шумом засунулися металiчнi заслiнки iлюмiнаторiв, ховаючи за собою те примарне фiолетувате свiтло i далекi береги, вкритi пишною оранжево-червоною рослиннiстю.
У каютi пролунав голос Риндiна:
- Увага! За хвилину даю старт.
- I не попрощалися як слiд з Венерою, - сказала засмучено Галя. - Вчора нiколи було, i сьогоднi не встигли... Бiльше уже не побачимо її. - Вона сказала це тихо, про себе. Але Риндiн почув її.
- Не побачимо ми, побачать iншi, - вiдповiв вiн твердо. - Наша подорож сюди не остання, Галю, а перша. На планетi майорить наш рiдний радянський прапор. Шлях на Венеру вiдкрито нашою експедицiєю - i тим шляхом полетять десятки iнших мiжпланетних кораблiв. Увага, товаришi, увага!
Руки академiка Риндiна лежали на пультi керування. Микола Петрович поглянув на екран перископа, на сiрi хмари неба Венери, якi пливли по ньому, на циферблат годинника. Дванадцять!
- Даю старт!
...Стривожена громоподiбними вибухами, якi гуркотiли над морем, занепокоєна хвилями, якi бурхливо набiгали на береги, над червоними верхiвками струнких цикадей, над незайманими нетрями Венери пiдвелася плеската голова невiдомої потвори.
Величезними виряченими очима голова подивилася на море, безглуздо втупилася в небо, побачила там малесеньку темну рисочку, яка блискавично майнула пiд свинцевими хмарами i зникла в їх густiй товщi, - i, нiчого не зрозумiвши, сховалася знову за червоно-оранжевими деревами, в гущавину i присмерк вологого первiсного лiсу...
Епiлог,
написаний автором за вимогами читачiв,
якi бажали довiдатися, як мiжпланетний
корабель "Венера-1" повернувся на Землю.
Земля чекала.
Увага всього людства була зосереджена на одному: експедицiя академiка Риндiна, успiшно виконавши завдання, залишила Венеру i летить у мiжпланетному просторi, повертається на Батькiвщину. Так сповiщало урядове повiдомлення, передане всiма радiостанцiями, опублiковане всiма газетами свiту. Астроплан "Венера-1" перебував на шляху додому, на Землю.
Це знали всi, про це сповiщала i коротенька радiограма з борту "Венери-1", вiдправлена ще пам'ятного дня 16 лютого. Проте нею i обмежувалися вiдомостi про астроплан. Ця радiограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радiостанцiям Землi. З цього моменту зв'язок з астропланом обiрвався знову.
Могло статися, що експедицiя Риндiна i чула радiосигнали, якi безперервно надсилали в мiжпланетний простiр потужнi радiостанцiї Землi; можливо також, що й передавач астроплана акуратно вiдповiдав на цi сигнали. Проте вiдповiдi експедицiї Риндiна не досягали Землi, - очевидно, заглушенi потоками космiчного промiння, в сферi якого пролiтав мiжпланетний корабель. Операторам Землi не могли допомогти тут навiть найчутливiшi приймачi.
Повторювалося те ж саме, що вiдбувалося пiд час польоту астроплана з Землi на Венеру, кали радiозв'язок з експедицiєю також надовго обривався через неподоланнi космiчнi перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнiшим.
Тодi астроплан летiв за найпростiшим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузiастами мiжпланетних подорожей на початку нашого вiку. То був час, коли польоти в свiтовий простiр вiдбувалися хiба що в науково-фантастичних романах, а вченi, якi виношували цю смiливу iдею в тишi своїх кабiнетiв, примушенi були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такi розрахунки дуже прислужилися в подальшому.
Напiвелiптичний маршрут польоту Земля-Венера, наприклад, логiчно витiкав iз взаємного розташування орбiт цих планет, iдея його була цiлком правильною, як довели всi подальшi перевiрки. Мiжпланетний корабель, вилетiвши за цим маршрутом i встановивши правильний курс у Всесвiтi, обов'язково мусив досягти Венери.. I завадити йому, привести до iншої точки мiжпланетного простору могла б тiльки виключна, катастрофiчна причина..
Зовсiм iншою була картина тепер.
До споконвiчної схеми i спiввiдношення небесних свiтил втрутилася нова сила - комета, яка пролiтала крiзь Сонячну систему. Астроплан, вилетiвши з Венери, потрапляв до сфери її тяжiння i мусив описати в просторi складну криву яка кiнець кiнцем приведе його на Землю. Докладнi розрахунки, проведенi найновiшими швидкiсними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на пiдставi таких розрахункiв розробили для експедицiї академiка Риндiна новi строки вильоту з Венери i новий курс. Зрозумiло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом!
Втiм, через те, що мiжпланетний корабель академiка Риндiна залишався невловимим навiть, для найпотужнiших земних телескопiв i радiолокацiйних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радiограмами з астроплана. Мiж тим, цей зв'язок обiрвався, i тепер нiхто на Землi не знав про дiйсне становище i мiсцеперебування корабля.
Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна рiч, могли першого-лiпшого дня i першої-лiпшої секунди визначити на небеснiй картi ту точку, в якiй мусив перебувати мiжпланетний корабель. Але все це були тiльки теоретичнi розрахунки. I хоч би якими точними i переконливими вони були, все одно вони не могли замiнити собою практичних вiдомостей, реальних повiдомлень про долю живих людей, перших вiдважних посланцiв Землi в мiжпланетний простiр!
Людство хвилювалося з кожним днем бiльше. Астрономи не виходили з обсерваторiй. Вони вiдривалися вiд телескопiв лише для того, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевiрку обчислень, i припиняли обчислення тiльки для того, щоб знову припасти до окулярiв телескопiв. Оператори провадили безперервнi чергування бiля радiолокаторiв i найчутливiших радiоприймальних устроїв. Астроплан лишався невидимим i нечутним. Мiж тим, наближався вже час, коли можна було б сподiватися помiтити його на небозводi у виглядi найдрiбнiшої виблискуючої iскорки, принаймнi у найпотужнiшi земнi телескопи Кримської i Кантонської обсерваторiй.
I ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься мiжпланетний корабель? Московський i Пекiнський iнститути мiжпланетних сполучень опублiкували спiльне комюнiке, в якому говорилося, що мiсце спуску остаточно ще не визначено. Могли бути два варiанти.
Якщо академiку Риндiну вдасться загальмувати рух астроплана, спуск буде можливим на Азовському морi. Коли ж гальмування буде утруднене, тодi посадочна швидкiсть буде надто великою i для зниження доведеться обрати океанськi простори. Все це з'ясується тодi, коли поновиться радiозв'язок з "Венерою-1", коли астроплан опиниться у безпосереднiй близькостi до Землi.
Людство чекало...
I в цьому напруженому чеканнi Землю наче блискавка облетiло перше повiдомлення, передане потужною московською радiостанцiєю, яке сповiщало:
- Кримська обсерваторiя виявила в просторi мiжпланетний корабель "Венера-1"! Астроплан наближається до Землi! За обчисленнями обсерваторiї вiн через дванадцять днiв зможе розпочати кругове гальмування, облiтаючи Землю по елiпсах!
I на протязi всiх тих дванадцяти дiб не було на земнiй кулi людини, яка не вдивлялася б ночами в зоряне небо, намагаючись вiдшукати там нову крихiтну iскорку - корабель академiка Риндiна. Втiм, природно, всi такi намагання були даремними, побачити астроплан неозброєним оком було неможливо. Це знали всi - i все ж таки наполегливо вдивлялися в небо: а може, пощастить помiтити?..
Минали днi й ночi. Московське радiо передавало тепер короткi бюлетенi:
- Мiжпланетний корабель "Венера-1" наближається. Його можна спостерiгати вже через звичайнi телескопи!
- Вiд експедицiї одержано першу пiсля обриву радiозв'язку радiограму. Академiк Риндiн сповiщає, що екiпаж астроплана почуває себе добре. Ультразолоте вкриття iнфрарадiю вiд впливу космiчного промiння цiлком виправдало себе!
- Земнi пости керування встановили контроль над двигунами астроплана. Академiку Риндiну лишається тепер тiльки керувати пiд час спуску парашутним устроєм!
- Провiдний астроном Кримської обсерваторiї, доктор математичних наук Олена Костянтинiвна Рижко, яка провадить постiйнi спостереження за рухом "Венери-1", висловлює припущення, що астроплан зможе погасити швидкiсть у достатнiй мiрi для того, щоб знизитися на Азовському морi!
У цьому комюнiке була одна особливiсть, зрозумiла всiм: за наближенням мiжпланетного корабля стежила з допомогою потужного телескопа матiр тiєї самої дiвчини, яка несподiвано появилася в астропланi. А хiба ж не про Галину Рижко було стiльки безконечних розмов i сперечань з того самого моменту, коли на Землi стало вiдомо з радiограми академiка Риндiна про її появу, яка так вразила експедицiю?..
Нове повiдомлення:
- Астроплан "Венера-1" перебуває поблизу Землi! Вiн розпочав гальмування i робить тепер перший елiпс навколо земної кулi, гальмуючи швидкiсть за допомогою тертя в земнiй атмосферi. Мiжпланетний корабель можна бачити, користуючись найпростiшими приладами, як, наприклад, добрий бiнокль, - у нiчний час у такi години...
Радiо сповiщало про години, коли астроплан наближався до Землi, описуючи навколо неї елiпси. Тепер "Венеру-1" бачили десятки й сотнi тисяч спостерiгачiв.
Далеко-далеко в небi, серед мерехтливих зiрок, рухалася блискуча iскорка. Вона повiльно пропливала небозводом. Поблизу обрiю її помiтити було майже неможливо. Потiм вона починала пiдiйматися - i ставала дедалi яскравiшою. А потiм крихiтна iскорка опускалася в протилежнiй сторонi небозводу, поступово меркла i, гублячися в димцi, зникала зовсiм перед тим, як сховатися за лiнiєю обрiю аж до наступного свого з'явлення.
Мiжпланетний корабель зменшував швидкiсть. Його елiпси скорочувалися. I настав день, коли радiо сповiстило:
- "Венера-1", керована академiком Риндiним, погасила швидкiсть до потрiбних норм. Остаточно вирiшено, що астроплан знизиться на Азовському морi. Урочиста зустрiч експедицiї академiка Риндiна вiдбудеться в Ахтарському лиманi, трохи вище сорок шостої паралелi, вздовж якої буде знижуватися корабель, у середу, об одинадцятiй годинi ранку!
Анi поїзди, анi гiгантськi експреснi ракетоплани не в змозi були вмiстити тисячi й тисячi захоплених людей, якi поспiшали до середи опинитися якщо не в самому мiстечку Приморсько-Ахтарському, куди мусив пiдiйти астроплан, то бодай в районi Ахтарського лиману, звiдки можна було спостерiгати наближення астроплана. Шляхи були вкритi безперервними потоками автомобiлiв. Здавалося, вся радянська країна прийшла в рух i прямувала до тихих берегiв лиману. Люди мчали сюди з усiх кiнцiв.
Своїх представникiв надсилали Сибiр, Середня Азiя, Хабаровськ i Камчатка. Стратосфернi ракетоплани привозили гостей з Китаю, Кореї, Iндiї, Югославiї, Польщi, Чехословаччини, Нiмеччини, Угорщини. їхали вченi й журналiсти з країн Європи, Азiї, Америки, Африки i Австралiї, якi поспiшали, щоб бути присутнiми пiд час подiї, яка хвилювала весь свiт.
Ранкове сонце, визирнувши з-за моря, здивувалося: нiколи ще не доводилося йому бачити на спокiйних i тихих берегах Ахтарського лиману такого пожвавлення! Береги змiнили свiй звичайний вигляд. Не було видно анi золотавого пiску, анi зеленої трави,- безкраї натовпи людей закрили все.
У чистому синьому небi не залишилося жодної хмаринки, - свiжий вiтер вiдiгнав їх вночi на пiвдень. Сяюче радiсне сонце неквапливо пiдiймалося вище й вище над срiблястою поверхнею моря. Заспокоївся i вiтер; хвилi з легким шумом косою чередою набiгали на берег i залишали на пiску вологi широкi слiди.
Усi знали, що астроплан уже розпочав зниження. Але де ж вiн? "Венера-1" мала показатися iз захiдної сторони небозводу, з боку далекого, схованого за обрiєм Сиваша. Десятки тисяч бiноклiв жадiбно вдивлялися в голубий небосхил.
Втiм, у прозорому небi не було видно нiчого.
- Де ж астроплан?..
Крiзь гул багатотисячного натовпу долинув звук сирени, встановленої на вишцi в Приморсько-Ахтарському. Цей довгожданий сигнал був зрозумiлий всiм: мiжпланетний корабель помiчений в небi!
- Де ж вiн? Де?
Минуло лише кiлька секунд - i бiля самого обрiю, далеко-далеко в небi з'явилася ледве помiтна темна рисочка. Вона наче повисла в прозорiй синявi на якусь мить - i враз почала пiдiйматися. Вище й вище, нiби сковзалася по прозорiй перекинутiй чашi неба. Здавалося, що ця малесенька рисочка ось-ось зникне, розчиниться в сяючiй синявi. Проте нi, вона помiтно збiльшувалася, вона наближалася!
Рисочка завершила свiй уявлюваний пiдйом небозводом. Вона тепер явно змiнила напрям i мчала немовби пiд кутом, вниз до поверхнi моря. От уже видно, що це не рисочка, а загострена сигарка. Астроплан, астроплан, це вiн!
I слiдом за ним тягнуться кiлька зовсiм маленьких темних трикутничкiв. Так, це - викинутi астропланом конiчнi парашути, за їх допомогою корабель уповiльнює свою швидкiсть, гальмує в повiтрi.
Астроплан зростав прямо на очах. Ще мить - i вiн косо промайнув у повiтрi i зарився носом у хвилi, зник пiд поверхнею моря, як стрiла, випущена з лука. Високi сплески вказували мiсце, в якому мiжпланетний корабель поринув у море.
Цi сплески вiдвернули увагу спостерiгачiв, - а астроплан тим часом встиг уже знову виринути з-пiд води i швидко плив в напрямi до берега, погойдуючись на хвилях. Вiд нього здiймалися хмари бiлої пари, вiн цiлком був оповитий ними. Вода скипала навколо його металiчного корпусу, який розжарився вiд тертя в атмосферi.
Астроплан описував на поверхнi моря широке пiвколо, весь час уповiльнюючи свою швидкiсть. Вiн наближався до Приморсько-Ахтарського, пропливаючи повз усiянi людьми береги. Повiльнiше, повiльнiше - i ось вiн зовсiм спинився. Його вiддiляло вiд берега не бiльше ста метрiв.
Гримнула музика. Проте її звуки заглушила буря радiсних вигукiв, привiтань, оплескiв, якими люди зустрiчали перший в свiтi пасажирський космiчний корабель, що повернувся з далекої подорожi.
У верхнiй частинi астроплана вiдчинився люк. Зараз, зараз з нього вийдуть учасники експедицiї!
Втiм, з люка нiхто не з'являвся. Люди на березi завмерли в напруженому чеканнi. Одразу стало так тихо, що звуки оркестру здалися вже неймовiрно гучними. Лише хвилi плюскотiли бiля величезного металiчного тiла астроплана. Чому нiхто не виходить з корабля?..
Проте ось з вiдчиненого люка астроплана висунулася тонка мачта. Вона пiдносилася вище й вище. Широке червоне полотнище повiльно пропливло вгору вздовж мачти. Над астропланом розгорнувся червоний прапор з золотими серпом i молотом. Вiн переможно маяв у повiтрi як вiтання Батькiвщинi вiд мандрiвникiв, що повернулися з глибин свiтового океану.
Над люком з'явилася сива голова Миколи Петровича Риндiна. Академiк вийшов на верхнiй мiсток астроплана, вiн простягав до берега, до рiдної землi руки, немов прагнучи обiйняти всiх, хто зустрiчав експедицiю. А слiдом за ним виходили вже його супутники - Вадим Сокiл, який надаремно намагався приховати своє хвилювання, стриманий, проте цього разу усмiхнений Ван Лун i розчервонiла, радiсна Галя Рижко.
I тепер уже справдi не можна було почути нiчого: анi музики, яка марно намагалася прорватися крiзь ураган вiтальних вигукiв i оплескiв, анi самих вiтань, - нiчого! Все чисто змiшалося, все злилося в один радiсний гул, який, не припиняючись анi на секунду, об'єднував почуття десяткiв i сотень тисяч людей.
Радянська країна зустрiчала своїх героїв, вiдважних переможцiв свiтового простору, перших людей, якi побували на далекiй Венерi, смiливих i безстрашних аргонавтiв Всесвiту!
1935-1955
Услiд їй линули здивованi голоси Сокола i Ван Луна:
- Галиночко, куди ви? Не можна!
- Галю, порядку немає! Буде погано!
Але вона не чула нiчого.
Наче куля, влетiла вона до навiгаторської рубки, пiдбiгла до здивованого, враженого Риндiна i, нiби не помiчаючи суворого виразу його нахмуреного обличчя, обхопила з розбiгу шию академiка i дзвiнко поцiлувала його:
- Ой, Миколо Петровичу, дорогий, золотий, яка я щаслива! Миколо Петровичу, як хороше жити на свiтi! Як я люблю вас!
Риндiн навiть не намагався зберегти суворого виразу. Похитуючи докiрливо головою, вiн посмiхався i повторював:
- Ай, пустунка! Ай, не дисциплiноване дiвчисько! Та хiба ж можна так? От я вам задам!..
Але Галя бачила, що його очi зволожилися, пiдозрiло заблищали. Академiк обiйняв однiєю рукою дiвчину за плечi i повчально промовив:
- I, будь ласка, не здумайте продовжувати... А то ще, чого доброго, вiд хвилювання хлюпати почнете, знаю я вас... Стривайте, менi якась смiтинка в око потрапила, треба прочистити. Де моя носова хустинка, а?..
Притиснувшись щокою до плеча Миколи Петровича, Галя дивилася разом з ним на екран перископа, на якому швидко пропливали незнайомi крутi береги, увiнчанi червоними кронами цикадей i кипарисiв, зарослi густим оранжевим чагарником. Цi береги вiдступали далi й далi, поверхня пiнявої води ставала ширшою й ширшою, заповнюючи собою весь чисто виднокруг.
Астроплан випливав у море, величезне море, тьмяне срiбло якого зливалося з сiрим обрiєм. Хвилi м'яко погойдували мiжпланетний корабель, до половини занурений у воду. Сопла його ракетних двигунiв дивилися пiд кутом униз, нiс був трохи пiдведений. Рух корабля поступово уповiльнювався - i нарештi корабель спинився зовсiм.
Риндiн обома руками повернув до себе схвильоване обличчя Галi, нiжно поцiлував її в чоло i сказав:
- Iдiть, дiвчинко моя. Щастя не зрадило нас, - чи не ваша це щаслива зiрка виручає нас, а?.. Iдiть, скажiть Вадиму i Ван Луну, що я прошу їх негайно взятися за ретельний огляд всiх чисто примiщень корабля. Треба перевiрити всi його куточки, всi чисто механiзми, - чи не пошкодилося щось через цi пiдводнi штовхани й удари, яких зазнавав астроплан. Адже ж завтра ми вилiтаємо в зворотний шлях, треба встигнути все зробити. Iдiть, iдiть, Галю. I не забувайте про дисциплiну. Дивiться, щоб бiльше не траплялося таких витiвок, як от сьогоднi. Чуєте, розбишако?
Це прозвучало суворо - i очi Миколи Петровича дивилися на Галю з-пiд насуплених брiв теж дуже суворо. Втiм, скiльки б цього дня погляд тих очей не спинявся на життєрадiсному, веселому обличчi дiвчини, - в них свiтилася ласка, а голос академiка мимохiть лагiднiшав. Звичайно, розбишака, навiжене дiвчисько, яке треба тримати в руках, усе це так. I Вадиму часом доведеться лише над силу справлятися з її експансивнiстю, це також вiрно. Але Микола Петрович тепер ще бiльше розумiв молодого геолога i радiв за нього...
А наступного дня, 16 лютого, точно виконуючи вказiвки Землi, експедицiя була напоготовi до вильоту в зворотну мiжпланетну подорож. За кiлька хвилин до пiвдня Галя Рижко, як i її товаришi, вже лежала в своєму гамаку, мiцно закрiпивши пряжки запобiжних ременiв.
В iлюмiнатори центральної каюти лилося фiолетувате свiтло Венери примарне тьмяне свiтло планети, населеної дивовижними потворними iстотами, планети, яка ховала в своїх нетрях i печерах дорогоцiннi iнфрарадiй i ультразолото. З м'яким шумом засунулися металiчнi заслiнки iлюмiнаторiв, ховаючи за собою те примарне фiолетувате свiтло i далекi береги, вкритi пишною оранжево-червоною рослиннiстю.
У каютi пролунав голос Риндiна:
- Увага! За хвилину даю старт.
- I не попрощалися як слiд з Венерою, - сказала засмучено Галя. - Вчора нiколи було, i сьогоднi не встигли... Бiльше уже не побачимо її. - Вона сказала це тихо, про себе. Але Риндiн почув її.
- Не побачимо ми, побачать iншi, - вiдповiв вiн твердо. - Наша подорож сюди не остання, Галю, а перша. На планетi майорить наш рiдний радянський прапор. Шлях на Венеру вiдкрито нашою експедицiєю - i тим шляхом полетять десятки iнших мiжпланетних кораблiв. Увага, товаришi, увага!
Руки академiка Риндiна лежали на пультi керування. Микола Петрович поглянув на екран перископа, на сiрi хмари неба Венери, якi пливли по ньому, на циферблат годинника. Дванадцять!
- Даю старт!
...Стривожена громоподiбними вибухами, якi гуркотiли над морем, занепокоєна хвилями, якi бурхливо набiгали на береги, над червоними верхiвками струнких цикадей, над незайманими нетрями Венери пiдвелася плеската голова невiдомої потвори.
Величезними виряченими очима голова подивилася на море, безглуздо втупилася в небо, побачила там малесеньку темну рисочку, яка блискавично майнула пiд свинцевими хмарами i зникла в їх густiй товщi, - i, нiчого не зрозумiвши, сховалася знову за червоно-оранжевими деревами, в гущавину i присмерк вологого первiсного лiсу...
Епiлог,
написаний автором за вимогами читачiв,
якi бажали довiдатися, як мiжпланетний
корабель "Венера-1" повернувся на Землю.
Земля чекала.
Увага всього людства була зосереджена на одному: експедицiя академiка Риндiна, успiшно виконавши завдання, залишила Венеру i летить у мiжпланетному просторi, повертається на Батькiвщину. Так сповiщало урядове повiдомлення, передане всiма радiостанцiями, опублiковане всiма газетами свiту. Астроплан "Венера-1" перебував на шляху додому, на Землю.
Це знали всi, про це сповiщала i коротенька радiограма з борту "Венери-1", вiдправлена ще пам'ятного дня 16 лютого. Проте нею i обмежувалися вiдомостi про астроплан. Ця радiограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радiостанцiям Землi. З цього моменту зв'язок з астропланом обiрвався знову.
Могло статися, що експедицiя Риндiна i чула радiосигнали, якi безперервно надсилали в мiжпланетний простiр потужнi радiостанцiї Землi; можливо також, що й передавач астроплана акуратно вiдповiдав на цi сигнали. Проте вiдповiдi експедицiї Риндiна не досягали Землi, - очевидно, заглушенi потоками космiчного промiння, в сферi якого пролiтав мiжпланетний корабель. Операторам Землi не могли допомогти тут навiть найчутливiшi приймачi.
Повторювалося те ж саме, що вiдбувалося пiд час польоту астроплана з Землi на Венеру, кали радiозв'язок з експедицiєю також надовго обривався через неподоланнi космiчнi перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнiшим.
Тодi астроплан летiв за найпростiшим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузiастами мiжпланетних подорожей на початку нашого вiку. То був час, коли польоти в свiтовий простiр вiдбувалися хiба що в науково-фантастичних романах, а вченi, якi виношували цю смiливу iдею в тишi своїх кабiнетiв, примушенi були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такi розрахунки дуже прислужилися в подальшому.
Напiвелiптичний маршрут польоту Земля-Венера, наприклад, логiчно витiкав iз взаємного розташування орбiт цих планет, iдея його була цiлком правильною, як довели всi подальшi перевiрки. Мiжпланетний корабель, вилетiвши за цим маршрутом i встановивши правильний курс у Всесвiтi, обов'язково мусив досягти Венери.. I завадити йому, привести до iншої точки мiжпланетного простору могла б тiльки виключна, катастрофiчна причина..
Зовсiм iншою була картина тепер.
До споконвiчної схеми i спiввiдношення небесних свiтил втрутилася нова сила - комета, яка пролiтала крiзь Сонячну систему. Астроплан, вилетiвши з Венери, потрапляв до сфери її тяжiння i мусив описати в просторi складну криву яка кiнець кiнцем приведе його на Землю. Докладнi розрахунки, проведенi найновiшими швидкiсними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на пiдставi таких розрахункiв розробили для експедицiї академiка Риндiна новi строки вильоту з Венери i новий курс. Зрозумiло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом!
Втiм, через те, що мiжпланетний корабель академiка Риндiна залишався невловимим навiть, для найпотужнiших земних телескопiв i радiолокацiйних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радiограмами з астроплана. Мiж тим, цей зв'язок обiрвався, i тепер нiхто на Землi не знав про дiйсне становище i мiсцеперебування корабля.
Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна рiч, могли першого-лiпшого дня i першої-лiпшої секунди визначити на небеснiй картi ту точку, в якiй мусив перебувати мiжпланетний корабель. Але все це були тiльки теоретичнi розрахунки. I хоч би якими точними i переконливими вони були, все одно вони не могли замiнити собою практичних вiдомостей, реальних повiдомлень про долю живих людей, перших вiдважних посланцiв Землi в мiжпланетний простiр!
Людство хвилювалося з кожним днем бiльше. Астрономи не виходили з обсерваторiй. Вони вiдривалися вiд телескопiв лише для того, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевiрку обчислень, i припиняли обчислення тiльки для того, щоб знову припасти до окулярiв телескопiв. Оператори провадили безперервнi чергування бiля радiолокаторiв i найчутливiших радiоприймальних устроїв. Астроплан лишався невидимим i нечутним. Мiж тим, наближався вже час, коли можна було б сподiватися помiтити його на небозводi у виглядi найдрiбнiшої виблискуючої iскорки, принаймнi у найпотужнiшi земнi телескопи Кримської i Кантонської обсерваторiй.
I ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься мiжпланетний корабель? Московський i Пекiнський iнститути мiжпланетних сполучень опублiкували спiльне комюнiке, в якому говорилося, що мiсце спуску остаточно ще не визначено. Могли бути два варiанти.
Якщо академiку Риндiну вдасться загальмувати рух астроплана, спуск буде можливим на Азовському морi. Коли ж гальмування буде утруднене, тодi посадочна швидкiсть буде надто великою i для зниження доведеться обрати океанськi простори. Все це з'ясується тодi, коли поновиться радiозв'язок з "Венерою-1", коли астроплан опиниться у безпосереднiй близькостi до Землi.
Людство чекало...
I в цьому напруженому чеканнi Землю наче блискавка облетiло перше повiдомлення, передане потужною московською радiостанцiєю, яке сповiщало:
- Кримська обсерваторiя виявила в просторi мiжпланетний корабель "Венера-1"! Астроплан наближається до Землi! За обчисленнями обсерваторiї вiн через дванадцять днiв зможе розпочати кругове гальмування, облiтаючи Землю по елiпсах!
I на протязi всiх тих дванадцяти дiб не було на земнiй кулi людини, яка не вдивлялася б ночами в зоряне небо, намагаючись вiдшукати там нову крихiтну iскорку - корабель академiка Риндiна. Втiм, природно, всi такi намагання були даремними, побачити астроплан неозброєним оком було неможливо. Це знали всi - i все ж таки наполегливо вдивлялися в небо: а може, пощастить помiтити?..
Минали днi й ночi. Московське радiо передавало тепер короткi бюлетенi:
- Мiжпланетний корабель "Венера-1" наближається. Його можна спостерiгати вже через звичайнi телескопи!
- Вiд експедицiї одержано першу пiсля обриву радiозв'язку радiограму. Академiк Риндiн сповiщає, що екiпаж астроплана почуває себе добре. Ультразолоте вкриття iнфрарадiю вiд впливу космiчного промiння цiлком виправдало себе!
- Земнi пости керування встановили контроль над двигунами астроплана. Академiку Риндiну лишається тепер тiльки керувати пiд час спуску парашутним устроєм!
- Провiдний астроном Кримської обсерваторiї, доктор математичних наук Олена Костянтинiвна Рижко, яка провадить постiйнi спостереження за рухом "Венери-1", висловлює припущення, що астроплан зможе погасити швидкiсть у достатнiй мiрi для того, щоб знизитися на Азовському морi!
У цьому комюнiке була одна особливiсть, зрозумiла всiм: за наближенням мiжпланетного корабля стежила з допомогою потужного телескопа матiр тiєї самої дiвчини, яка несподiвано появилася в астропланi. А хiба ж не про Галину Рижко було стiльки безконечних розмов i сперечань з того самого моменту, коли на Землi стало вiдомо з радiограми академiка Риндiна про її появу, яка так вразила експедицiю?..
Нове повiдомлення:
- Астроплан "Венера-1" перебуває поблизу Землi! Вiн розпочав гальмування i робить тепер перший елiпс навколо земної кулi, гальмуючи швидкiсть за допомогою тертя в земнiй атмосферi. Мiжпланетний корабель можна бачити, користуючись найпростiшими приладами, як, наприклад, добрий бiнокль, - у нiчний час у такi години...
Радiо сповiщало про години, коли астроплан наближався до Землi, описуючи навколо неї елiпси. Тепер "Венеру-1" бачили десятки й сотнi тисяч спостерiгачiв.
Далеко-далеко в небi, серед мерехтливих зiрок, рухалася блискуча iскорка. Вона повiльно пропливала небозводом. Поблизу обрiю її помiтити було майже неможливо. Потiм вона починала пiдiйматися - i ставала дедалi яскравiшою. А потiм крихiтна iскорка опускалася в протилежнiй сторонi небозводу, поступово меркла i, гублячися в димцi, зникала зовсiм перед тим, як сховатися за лiнiєю обрiю аж до наступного свого з'явлення.
Мiжпланетний корабель зменшував швидкiсть. Його елiпси скорочувалися. I настав день, коли радiо сповiстило:
- "Венера-1", керована академiком Риндiним, погасила швидкiсть до потрiбних норм. Остаточно вирiшено, що астроплан знизиться на Азовському морi. Урочиста зустрiч експедицiї академiка Риндiна вiдбудеться в Ахтарському лиманi, трохи вище сорок шостої паралелi, вздовж якої буде знижуватися корабель, у середу, об одинадцятiй годинi ранку!
Анi поїзди, анi гiгантськi експреснi ракетоплани не в змозi були вмiстити тисячi й тисячi захоплених людей, якi поспiшали до середи опинитися якщо не в самому мiстечку Приморсько-Ахтарському, куди мусив пiдiйти астроплан, то бодай в районi Ахтарського лиману, звiдки можна було спостерiгати наближення астроплана. Шляхи були вкритi безперервними потоками автомобiлiв. Здавалося, вся радянська країна прийшла в рух i прямувала до тихих берегiв лиману. Люди мчали сюди з усiх кiнцiв.
Своїх представникiв надсилали Сибiр, Середня Азiя, Хабаровськ i Камчатка. Стратосфернi ракетоплани привозили гостей з Китаю, Кореї, Iндiї, Югославiї, Польщi, Чехословаччини, Нiмеччини, Угорщини. їхали вченi й журналiсти з країн Європи, Азiї, Америки, Африки i Австралiї, якi поспiшали, щоб бути присутнiми пiд час подiї, яка хвилювала весь свiт.
Ранкове сонце, визирнувши з-за моря, здивувалося: нiколи ще не доводилося йому бачити на спокiйних i тихих берегах Ахтарського лиману такого пожвавлення! Береги змiнили свiй звичайний вигляд. Не було видно анi золотавого пiску, анi зеленої трави,- безкраї натовпи людей закрили все.
У чистому синьому небi не залишилося жодної хмаринки, - свiжий вiтер вiдiгнав їх вночi на пiвдень. Сяюче радiсне сонце неквапливо пiдiймалося вище й вище над срiблястою поверхнею моря. Заспокоївся i вiтер; хвилi з легким шумом косою чередою набiгали на берег i залишали на пiску вологi широкi слiди.
Усi знали, що астроплан уже розпочав зниження. Але де ж вiн? "Венера-1" мала показатися iз захiдної сторони небозводу, з боку далекого, схованого за обрiєм Сиваша. Десятки тисяч бiноклiв жадiбно вдивлялися в голубий небосхил.
Втiм, у прозорому небi не було видно нiчого.
- Де ж астроплан?..
Крiзь гул багатотисячного натовпу долинув звук сирени, встановленої на вишцi в Приморсько-Ахтарському. Цей довгожданий сигнал був зрозумiлий всiм: мiжпланетний корабель помiчений в небi!
- Де ж вiн? Де?
Минуло лише кiлька секунд - i бiля самого обрiю, далеко-далеко в небi з'явилася ледве помiтна темна рисочка. Вона наче повисла в прозорiй синявi на якусь мить - i враз почала пiдiйматися. Вище й вище, нiби сковзалася по прозорiй перекинутiй чашi неба. Здавалося, що ця малесенька рисочка ось-ось зникне, розчиниться в сяючiй синявi. Проте нi, вона помiтно збiльшувалася, вона наближалася!
Рисочка завершила свiй уявлюваний пiдйом небозводом. Вона тепер явно змiнила напрям i мчала немовби пiд кутом, вниз до поверхнi моря. От уже видно, що це не рисочка, а загострена сигарка. Астроплан, астроплан, це вiн!
I слiдом за ним тягнуться кiлька зовсiм маленьких темних трикутничкiв. Так, це - викинутi астропланом конiчнi парашути, за їх допомогою корабель уповiльнює свою швидкiсть, гальмує в повiтрi.
Астроплан зростав прямо на очах. Ще мить - i вiн косо промайнув у повiтрi i зарився носом у хвилi, зник пiд поверхнею моря, як стрiла, випущена з лука. Високi сплески вказували мiсце, в якому мiжпланетний корабель поринув у море.
Цi сплески вiдвернули увагу спостерiгачiв, - а астроплан тим часом встиг уже знову виринути з-пiд води i швидко плив в напрямi до берега, погойдуючись на хвилях. Вiд нього здiймалися хмари бiлої пари, вiн цiлком був оповитий ними. Вода скипала навколо його металiчного корпусу, який розжарився вiд тертя в атмосферi.
Астроплан описував на поверхнi моря широке пiвколо, весь час уповiльнюючи свою швидкiсть. Вiн наближався до Приморсько-Ахтарського, пропливаючи повз усiянi людьми береги. Повiльнiше, повiльнiше - i ось вiн зовсiм спинився. Його вiддiляло вiд берега не бiльше ста метрiв.
Гримнула музика. Проте її звуки заглушила буря радiсних вигукiв, привiтань, оплескiв, якими люди зустрiчали перший в свiтi пасажирський космiчний корабель, що повернувся з далекої подорожi.
У верхнiй частинi астроплана вiдчинився люк. Зараз, зараз з нього вийдуть учасники експедицiї!
Втiм, з люка нiхто не з'являвся. Люди на березi завмерли в напруженому чеканнi. Одразу стало так тихо, що звуки оркестру здалися вже неймовiрно гучними. Лише хвилi плюскотiли бiля величезного металiчного тiла астроплана. Чому нiхто не виходить з корабля?..
Проте ось з вiдчиненого люка астроплана висунулася тонка мачта. Вона пiдносилася вище й вище. Широке червоне полотнище повiльно пропливло вгору вздовж мачти. Над астропланом розгорнувся червоний прапор з золотими серпом i молотом. Вiн переможно маяв у повiтрi як вiтання Батькiвщинi вiд мандрiвникiв, що повернулися з глибин свiтового океану.
Над люком з'явилася сива голова Миколи Петровича Риндiна. Академiк вийшов на верхнiй мiсток астроплана, вiн простягав до берега, до рiдної землi руки, немов прагнучи обiйняти всiх, хто зустрiчав експедицiю. А слiдом за ним виходили вже його супутники - Вадим Сокiл, який надаремно намагався приховати своє хвилювання, стриманий, проте цього разу усмiхнений Ван Лун i розчервонiла, радiсна Галя Рижко.
I тепер уже справдi не можна було почути нiчого: анi музики, яка марно намагалася прорватися крiзь ураган вiтальних вигукiв i оплескiв, анi самих вiтань, - нiчого! Все чисто змiшалося, все злилося в один радiсний гул, який, не припиняючись анi на секунду, об'єднував почуття десяткiв i сотень тисяч людей.
Радянська країна зустрiчала своїх героїв, вiдважних переможцiв свiтового простору, перших людей, якi побували на далекiй Венерi, смiливих i безстрашних аргонавтiв Всесвiту!
1935-1955