Страница:
Хотенков мовчав, поки вони піднялись сходами і зайшли до кабінету, а потім сухо сказав:
— Дослід ви повинні повторити завтра, тобто вже сьогодні, вранці. А щодо подій у Африці… то вони повинні тільки підштовхнути вас продовжувати роботу.
Доктор Заяц глянув на академіка здивовано, але нічого не відповів.
— Ви — єдина людина, яка може не допустити того, щоб вибух у Африці відгукнувся аж у Всесвіті.
— Ви говорите це серйозно?
— Цілком. Ніколи я не говорив так серйозно, як зараз. А втім, переконайтесь самі.
Обернувшись до столика біля стіни, Хотенков увімкнув магнітофон. З динаміка почувся стогін і одчайдушні зойки: «Хочу жити!.. Хочу жити!.. Врятуйте мене, я хочу жити!» Знову стогін, знову крики: «Я ніколи не хотів убивати, то тільки Сміт та Морган погрожували всім бомбою… Боже врятуйте мене!.. Все розповім… На «Промені» є Ще троє: Грубер, Мак-Гарді та…» — подальші слова зливаються у невиразне бурмотіння.
Хотенков вимкнув апарат.
— Зрозуміли?.. На плівці записано голос пораненого, якого підібрали недалеко від місця вибуху. Разом з іншими кількома безумцями він ховався в скелях Африканського узбережжя. Біс його знає, де ці божевільні взяли атомну бомбу. Вона стала для них фатальною: під час вибуху загинули майже всі. Живим лишився тільки оцей поранений та ті три, які поки що спокійно подорожують на борту «Променя»… Вони називають себе «Братством сильної руки»… — Хотенков зробив паузу. — Звісно, «Промінь» ми попередили одразу ж, але радіограма вже не допоможе. До Проксими вона дійде, як ви знаєте, тільки за чотири роки, а корабель ось-ось досягне мети, якщо не загинув, звичайно, при вибуху нової зірки… Від результатів вашої праці залежить тепер доля всієї експедиції… Розумієте, чому я вас викликав?
Вчений зосереджено кивнув головою:
— Розумію… Я навіть не уявляв… Зроблю все, що тільки зможу.
Розділ II
Розділ III
— Дослід ви повинні повторити завтра, тобто вже сьогодні, вранці. А щодо подій у Африці… то вони повинні тільки підштовхнути вас продовжувати роботу.
Доктор Заяц глянув на академіка здивовано, але нічого не відповів.
— Ви — єдина людина, яка може не допустити того, щоб вибух у Африці відгукнувся аж у Всесвіті.
— Ви говорите це серйозно?
— Цілком. Ніколи я не говорив так серйозно, як зараз. А втім, переконайтесь самі.
Обернувшись до столика біля стіни, Хотенков увімкнув магнітофон. З динаміка почувся стогін і одчайдушні зойки: «Хочу жити!.. Хочу жити!.. Врятуйте мене, я хочу жити!» Знову стогін, знову крики: «Я ніколи не хотів убивати, то тільки Сміт та Морган погрожували всім бомбою… Боже врятуйте мене!.. Все розповім… На «Промені» є Ще троє: Грубер, Мак-Гарді та…» — подальші слова зливаються у невиразне бурмотіння.
Хотенков вимкнув апарат.
— Зрозуміли?.. На плівці записано голос пораненого, якого підібрали недалеко від місця вибуху. Разом з іншими кількома безумцями він ховався в скелях Африканського узбережжя. Біс його знає, де ці божевільні взяли атомну бомбу. Вона стала для них фатальною: під час вибуху загинули майже всі. Живим лишився тільки оцей поранений та ті три, які поки що спокійно подорожують на борту «Променя»… Вони називають себе «Братством сильної руки»… — Хотенков зробив паузу. — Звісно, «Промінь» ми попередили одразу ж, але радіограма вже не допоможе. До Проксими вона дійде, як ви знаєте, тільки за чотири роки, а корабель ось-ось досягне мети, якщо не загинув, звичайно, при вибуху нової зірки… Від результатів вашої праці залежить тепер доля всієї експедиції… Розумієте, чому я вас викликав?
Вчений зосереджено кивнув головою:
— Розумію… Я навіть не уявляв… Зроблю все, що тільки зможу.
Розділ II
Катастрофа
— Увага, увага! — урочисто проголошує інженер Фратев, головний спостерігач «Променя». — Корабель перетнув орбіту планети Октава. Це означає, що ми вступили в сонячну систему Альфа Центавра А!
Ніби чудом, усіх покидає втома багатоденної напруженої праці. Наближення «Променя» до яскраво сяючого двозір'я потребувало все більше і більше складних і точних розрахунків. Ще до прильоту в сонячну систему необхідно було «зважити» й «виміряти» планети, встановити їхню температуру та склад атмосфери. За відносно короткий час учені повинні були розрахувати орбіти всіх восьми планет, які були виявлені у Центавра А. У цій титанічній праці неоціненним помічником їм став «електронний мозок» чеського вченого Свободи — машини, яка за кілька хвилин виконувала ті розрахунки, що вимагали б багаторічних, зусиль цілого колективу обчислювачів.
Академіки Навратіл та Чан-су з допомогою радіолокаторів проникали крізь атмосферу планет і вивчали їхні поверхні. Повідомлення Фратева застало їх саме тоді.
коли вони на екрані астротелевізора уважно розглядали зображення Терції — Третьої, — планети, що, як і всі інші планети незнайомої сонячної системи, дістала свою назву за порядком віддаленості від центрального світила.
— Наша Земля теж третя від Сонця, але з Терцією її не порівняти! — почухав потилицю Чан-су. — Погляньте: море й море… Де-не-де острівець — і знову море. Для рослин і вищих істот тут просто не лишається місця.
— Мене це й не дивує, — сказав тихо Навратіл, не зводячи погляду з зображення планети. — Зірка Центавра А за своєю яскравістю, температурою, масою та розмірами справді дуже схожа на наше Сонце. Але ми не повинні забувати, що Центавр — тризір'я, тоді як Сонце — самотнє. Це означає, що на планети цієї системи впливають ще два світила, розташовані порівняно близько. Можна припускати, що найкращі умови для вищих форм життя могла б мати планета, більш віддалена від Центавра А, — наприклад, Кварта або Квінта.
Академік Чан-су замість відповіді натиснув на одну з кнопок відеофону:
— Товаришу Северсон, прошу, скеруйте імпульси радіолокаторів на планету Кварту.
Навратіл обернувся до вікна. На його обличчя впало сяйво далекого Сонця.
— Гадаю, що навряд чи слід це робити, — сказав він задумливо. — Три найближчих планети особливої надії не подають. То чи не краще просто вирушити до Кварти та оглянути її на власні очі?
— Ви маєте рацію, — погодився Чан-су. — Все одно наближається час, коли треба приземлитись де завгодно. Мо-лодінова вже давно твердить, що слід поповнити запаси ядерного пального, не лишаючи це на останню мить.
— Ну, гаразд. Порадимося з екіпажем. Навратіл схилився над пультом управління і натиснув на кнопку загального виклику. На екрані поступово з'явились обличчя всіх космонавтів.
Пропозицію Навратіла схвалили. Надія Молодінова запропонувала також, щоб один з допоміжних ракетних літаків вилетів дослідити Квінту. Таким чином, одночасно будуть вивчені умови життя і на четвертій, і на п'ятій планетах.
Одразу ж були розподілені завдання: група академіка Навратіла опрацює точний план польоту на Кварту, керування «Променем» візьме на себе Чан-су, наукові дослідження очолить професор Мадараш. Станцію зв'язку на «Промені» обслуговуватиме Мак-Гарді. Лишилось нерозв'язаним питання, хто виконуватиме функції капітана допоміжного ракетного літака «Ластівка». Бажаючих було багато, але після короткої дискусії очолити експедицію на Квінту доручили Надії Молодіновій.
Нарада скінчилась. Знову заспівали «електронні мозки» хитромудрих обчислювальних апаратів. За три години всі підготовчі роботи було закінчено.
З дюз допоміжного ракетного літака вилетіло червоне полум'я, і «Ластівка», мов курча від квочки, відділилась від «Променя». З хвилину вона ще летіла паралельним курсом, потім попрямувала до Квінти. Своєю дорогою до Кварти пішов і «Промінь».
— Прокинься нарешті, сплюхо! Проспиш царство небесне!
— Це ти, Грубер? Що трапилось? — злякано буркнув той спросоння. — Може, вибухнула ще одна планета?
— Прокинься та послухай. Дивна річ! Уяви собі: планета Кварта має такі ж умови життя, як і наша Земля. Хвилину тому я на власні очі переконався в цьому біля астротелевізора. На планеті є суходіл і море, а знімок свідчить про гори та рослинність. Увесь екіпаж торжествує. Свозилова запевняє, що на Кварті, цілком імовірно, живуть вищі тварини, і не виключена можливість, що там ми зустрінемось з людьми.
Мак-Гарді схопився з ліжка:
— Це б означало… це б означало, що ми незабаром досягнемо мети! Що наш план здійсниться!.. А якої думки Краус? Ти вже розмовляв з ним?
Грубер махнув рукою:
— Співає все тієї ж. Атомні вибухи на планеті Ікс та смерть Дітріхсона його так схвилювали, що я боюсь, аби він не відступив та не зрадив нас.
— Краще не заводь з ним таких розмов. З тебе поганий тактик, і ти занадто нерозважливий, — ще накличеш на нас біду. Покладись у цьому на мене, я вже з ним зумію порозумітись… Говори тихіше, — стіни мають вуха, друже! — Мак-Гарді притулив вказівний палець до губів. — «Не кажи гоп, доки не перескочиш!» — як часто любить говорити Навратіл. Козирі на стіл — тільки тоді, коли настане слушний час. А з людьми Кварти ми ще не зустрілись. Зрештою, навіть тоді ми не зможемо обійтися без допомоги нашого екіпажу. Хай нам спочатку приготують грунт на Кварті.
— Це буде чудово! — не втримався Грубер і з насолодою прочесав обома руками світле кучеряве волосся. — Я завжди говорив, що ти справді хороший дипломат. Навіщо нам вступати в бій з планетою тільки втрьох, коли нам у цьому зможе допомогти цілий колектив здібних людей? Коли ж матимемо все в жмені, легко з ними упораємось.
— Я'вже сказав: не радій завчасно. Життя на Кварті, можливо, буде таким важким, що ми з радістю повернемось. А втрьох на Землю не добратись.
— Ну, гаразд, гаразд, — трохи охолов Грубер, але одразу ж знову схопив товариша за руку. — Ми повинні скласти план наступу. Слухай. Припустімо, що на Кварті зустрінемось з людьми, які перебувають на такому рівні розвитку, на якому були дикі племена в стародавні віки. Або ж, навпаки, з розвиненішими за нас. Як у такому…
— Побачимо! — холодно перебив його Мак-Гарді.
— Зачекай! Ні, так не можна говорити! Необхідно опрацювати точний план. Не покладайся на нагоду. Вже зараз слід було б визначити, хто і які функції виконуватиме в новому світі.
Мак-Гарді єхидно посміхнувся, але промовчав.
— Гадаю, що тобі, при твоїй розсудливості та спритності, найкраще пасувала б роль прем'єр-міністра-. Просто ти керував би урядом, який ми складемо, зрозуміло, з представників народу Кварти. Саме так, як це робили наші предки в минулому. Квартян перетворимо на покірних рабів трошки згодом…
— Раби? Фе, яке огидне слово! — посміхнувся Мак-Гарді. — Навпаки, квартянам ми дамо повну свободу думки і дії. Панувати можна і без цієї брутальної системи. Коли американці після другої світової війни заволоділи половиною світу, хіба вони говорили, що прийшли наказувати та експлуатувати? Навпаки, вони твердили, що несуть свободу й допомогу!.. Це, звичайно, питання тактики… Гірше стоїть справа з твоїм уявленням про склад влади на Кварті. На твою думку, я повинен бути прем'єр-міністром, а ти будеш королем або президентом, так? Ти не такий дурний, як здається. А що робитиме Краус?
— Я призначив би його міністром внутрішніх та воєнних справ. Це буде важлива функція, бо за сталого миру панувати не вдасться. Людям на Кварті ми не повинні надовго давати спокій, інакше вони об'єднаються та й дадуть нам чосу… «Divide et impera!» — Поділяй і владарюй!.. А потім, рано чи пізно настане хвилина, коли на Землі почнуть турбуватися про «Промінь» і вирушать його шукати. Завдяки цьому ми одержимо ще один бойовий корабель, а можливо й кілька, бо одним навряд чи вирушать у Всесвіт. Квартян познайомимо з нашою технікою, навчимо їх виробляти зброю та водневі бомби, зробимо їх добрячими солдатами і, нарешті, повернемось з ними на Землю. Непідготовлене, беззбройне людство підкоримо легко. Чи ти знаєш взагалі, що це означає? Ми станемо володарями двох сонячних систем! Хазяїнами всього Всесвіту!.. Визнаєш, що воєнний міністр має в нас велике майбутнє?
— Красиво ти собі малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-міністром і воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Піфагора і навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш мені поради, — чисто як новоспечений президент!
— Ну, побачимо!
Навратіл і Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопів. Більшу частину суходолу вкривали ліси. Узбережжя, скільки сягало око, були пустельні. Ніде ані найменшого сліду міст чи будь-яких інженерних споруд.
— Будемо сідати на море? — запитав Северсон.
— На море? — Навратіл випростався і потер очі, втомлені тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсім не сідати.
— Чому?
— Пробачте, я висловився не досить точно. Звісно, я за те, щоб приземлитись, але не «Променем». Корабель може зазнати катастрофи, і тоді важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робінзонами — навряд чи варто.
— Отже, ви пропонуєте відвідати Кварту допоміжним літаком, а «Промінь» перетворити на штучний супутник планети?
— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проекті польоту. «Промінь» буде зручною перехідною станцією в безповітряному просторі, звідки в першу-ліпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас він служитиме досконалою обсерваторією та радіоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, підтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кількох мух побивахом!»
— Блискуча ідея! — посміхнувся Северсон.
— Але не оригінальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб він починав підготовку?
— Це залежить тільки від вас! — Навратіл підморгнув по-змовницькому і поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогодні наш капітан, на якого ми звіряємось.
Скоро по тому весь «Промінь» ожив, як розворушений мурашник. Відчинились бічні дверцята, і з зорельота вийшли в безповітряний простір люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикріпленими ще три допоміжні ракетні літаки. Відчинився і головний вантажний люк. В ньому з'явились дві людини, які тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерігача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали ніяких зусиль. Але так воно й було насправді: в міжпланетному просторі найважчі вантажі майже зовсім невагомі, тут не почувається сила тяжіння.
За якихось півгодини металевими поплавками були обладнані всі три допоміжні літаки — «Стріла», «Сокіл» і «Чайка»; до першого з них було перенесено все потрібне обладнання. І нарешті в кабіні управління «Променя» прозвучав голос Крауса:
— Приготування закінчено!
— Вертоліт не забули? — запитав Северсон.
— Він на своєму місці.
— Човни перевірені?
— Гак, все гаразд. Ніяких пошкоджень.
— Тоді готуйте «Стрілу» до старту.
Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном «Стріли» було обрано Навратіла.
Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?
Навратіл вражено звів густі брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промінь» можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.
— Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.
— А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…
— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем в «Стрілі», полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до «Стріли». Услід їм лунали побажання:
— Щасливої дороги!
— Сердечний привіт квартянам! — До скорого побачення!
Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили «Стрілу» від велетенського «Променя».
Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.
— Вперед! — наказав Навратіл.
Літак вислизнув з обіймів «Променя» і попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.
— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.
Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центав-ра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксима — з'явилась уже при польоті над протилежною півкулею.
— Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, — жартував Краус.
— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?
— Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб'ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитись з близької відстані.
— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.
— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…
Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею з «Стріли».
— Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилсва. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…
— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…
Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що «Промінь» набув обертального руху.
Першим опам'ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.
— Струму нема! — вигукнув він. — Тривога номер один! «Промінь» пошкоджено!
Всі вмить одягнули скафандри. За аварійним розкладом кожен помчав на свою дільницю: Вроцлавський — до кабіни управління, Чан-су — до електростанції, решта — до складів ядерного пального та кисневих камер.
Відчинивши сталеві двері атомної електростанції, Чан-су ніби остовпів на порозі: крізь велетенський рваний отвір у стіні на нього дивилось зоряне небо. Від апаратури лишились самі уламки.
Старанно замкнувши за собою герметичні двері, щоб з зорельота не виходило повітря, Чан-су помчав до головної кабіни.
Там на нього чекали невтішні повідомлення:
— Прилади не працюють…
— Склади пального й продуктів знищено… Знищено обидва допоміжні літаки…
— Швидкість «Променя» від удару знизилась… Чан-су чітко й енергійно давав розпорядження:
— Ввімкніть резервні газові ракети й вирівняйте зореліт… Перевірте акумулятори… Як кисневі камери?
— Там усе гаразд. Акумулятори цілі, — сказав Вроцлавський.
Чан-су ввімкнув допоміжний передавач і сів до мікрофона:
— Алло! Алло!.. «Стріла», «Стріла»!.. Говорить «Промінь»… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцію, а також обидва нижніх склади…
В ту мить, коли Навратіл почув цей одчайдушний заклик, поплавки «Стріли» торкнулись поверхні моря.
Перед астронавтами розкрився новий, досі не бачений світ.
Ніби чудом, усіх покидає втома багатоденної напруженої праці. Наближення «Променя» до яскраво сяючого двозір'я потребувало все більше і більше складних і точних розрахунків. Ще до прильоту в сонячну систему необхідно було «зважити» й «виміряти» планети, встановити їхню температуру та склад атмосфери. За відносно короткий час учені повинні були розрахувати орбіти всіх восьми планет, які були виявлені у Центавра А. У цій титанічній праці неоціненним помічником їм став «електронний мозок» чеського вченого Свободи — машини, яка за кілька хвилин виконувала ті розрахунки, що вимагали б багаторічних, зусиль цілого колективу обчислювачів.
Академіки Навратіл та Чан-су з допомогою радіолокаторів проникали крізь атмосферу планет і вивчали їхні поверхні. Повідомлення Фратева застало їх саме тоді.
коли вони на екрані астротелевізора уважно розглядали зображення Терції — Третьої, — планети, що, як і всі інші планети незнайомої сонячної системи, дістала свою назву за порядком віддаленості від центрального світила.
— Наша Земля теж третя від Сонця, але з Терцією її не порівняти! — почухав потилицю Чан-су. — Погляньте: море й море… Де-не-де острівець — і знову море. Для рослин і вищих істот тут просто не лишається місця.
— Мене це й не дивує, — сказав тихо Навратіл, не зводячи погляду з зображення планети. — Зірка Центавра А за своєю яскравістю, температурою, масою та розмірами справді дуже схожа на наше Сонце. Але ми не повинні забувати, що Центавр — тризір'я, тоді як Сонце — самотнє. Це означає, що на планети цієї системи впливають ще два світила, розташовані порівняно близько. Можна припускати, що найкращі умови для вищих форм життя могла б мати планета, більш віддалена від Центавра А, — наприклад, Кварта або Квінта.
Академік Чан-су замість відповіді натиснув на одну з кнопок відеофону:
— Товаришу Северсон, прошу, скеруйте імпульси радіолокаторів на планету Кварту.
Навратіл обернувся до вікна. На його обличчя впало сяйво далекого Сонця.
— Гадаю, що навряд чи слід це робити, — сказав він задумливо. — Три найближчих планети особливої надії не подають. То чи не краще просто вирушити до Кварти та оглянути її на власні очі?
— Ви маєте рацію, — погодився Чан-су. — Все одно наближається час, коли треба приземлитись де завгодно. Мо-лодінова вже давно твердить, що слід поповнити запаси ядерного пального, не лишаючи це на останню мить.
— Ну, гаразд. Порадимося з екіпажем. Навратіл схилився над пультом управління і натиснув на кнопку загального виклику. На екрані поступово з'явились обличчя всіх космонавтів.
Пропозицію Навратіла схвалили. Надія Молодінова запропонувала також, щоб один з допоміжних ракетних літаків вилетів дослідити Квінту. Таким чином, одночасно будуть вивчені умови життя і на четвертій, і на п'ятій планетах.
Одразу ж були розподілені завдання: група академіка Навратіла опрацює точний план польоту на Кварту, керування «Променем» візьме на себе Чан-су, наукові дослідження очолить професор Мадараш. Станцію зв'язку на «Промені» обслуговуватиме Мак-Гарді. Лишилось нерозв'язаним питання, хто виконуватиме функції капітана допоміжного ракетного літака «Ластівка». Бажаючих було багато, але після короткої дискусії очолити експедицію на Квінту доручили Надії Молодіновій.
Нарада скінчилась. Знову заспівали «електронні мозки» хитромудрих обчислювальних апаратів. За три години всі підготовчі роботи було закінчено.
З дюз допоміжного ракетного літака вилетіло червоне полум'я, і «Ластівка», мов курча від квочки, відділилась від «Променя». З хвилину вона ще летіла паралельним курсом, потім попрямувала до Квінти. Своєю дорогою до Кварти пішов і «Промінь».
***
Хтось неделікатно поторсав Мак-Гарді за плече:— Прокинься нарешті, сплюхо! Проспиш царство небесне!
— Це ти, Грубер? Що трапилось? — злякано буркнув той спросоння. — Може, вибухнула ще одна планета?
— Прокинься та послухай. Дивна річ! Уяви собі: планета Кварта має такі ж умови життя, як і наша Земля. Хвилину тому я на власні очі переконався в цьому біля астротелевізора. На планеті є суходіл і море, а знімок свідчить про гори та рослинність. Увесь екіпаж торжествує. Свозилова запевняє, що на Кварті, цілком імовірно, живуть вищі тварини, і не виключена можливість, що там ми зустрінемось з людьми.
Мак-Гарді схопився з ліжка:
— Це б означало… це б означало, що ми незабаром досягнемо мети! Що наш план здійсниться!.. А якої думки Краус? Ти вже розмовляв з ним?
Грубер махнув рукою:
— Співає все тієї ж. Атомні вибухи на планеті Ікс та смерть Дітріхсона його так схвилювали, що я боюсь, аби він не відступив та не зрадив нас.
— Краще не заводь з ним таких розмов. З тебе поганий тактик, і ти занадто нерозважливий, — ще накличеш на нас біду. Покладись у цьому на мене, я вже з ним зумію порозумітись… Говори тихіше, — стіни мають вуха, друже! — Мак-Гарді притулив вказівний палець до губів. — «Не кажи гоп, доки не перескочиш!» — як часто любить говорити Навратіл. Козирі на стіл — тільки тоді, коли настане слушний час. А з людьми Кварти ми ще не зустрілись. Зрештою, навіть тоді ми не зможемо обійтися без допомоги нашого екіпажу. Хай нам спочатку приготують грунт на Кварті.
— Це буде чудово! — не втримався Грубер і з насолодою прочесав обома руками світле кучеряве волосся. — Я завжди говорив, що ти справді хороший дипломат. Навіщо нам вступати в бій з планетою тільки втрьох, коли нам у цьому зможе допомогти цілий колектив здібних людей? Коли ж матимемо все в жмені, легко з ними упораємось.
— Я'вже сказав: не радій завчасно. Життя на Кварті, можливо, буде таким важким, що ми з радістю повернемось. А втрьох на Землю не добратись.
— Ну, гаразд, гаразд, — трохи охолов Грубер, але одразу ж знову схопив товариша за руку. — Ми повинні скласти план наступу. Слухай. Припустімо, що на Кварті зустрінемось з людьми, які перебувають на такому рівні розвитку, на якому були дикі племена в стародавні віки. Або ж, навпаки, з розвиненішими за нас. Як у такому…
— Побачимо! — холодно перебив його Мак-Гарді.
— Зачекай! Ні, так не можна говорити! Необхідно опрацювати точний план. Не покладайся на нагоду. Вже зараз слід було б визначити, хто і які функції виконуватиме в новому світі.
Мак-Гарді єхидно посміхнувся, але промовчав.
— Гадаю, що тобі, при твоїй розсудливості та спритності, найкраще пасувала б роль прем'єр-міністра-. Просто ти керував би урядом, який ми складемо, зрозуміло, з представників народу Кварти. Саме так, як це робили наші предки в минулому. Квартян перетворимо на покірних рабів трошки згодом…
— Раби? Фе, яке огидне слово! — посміхнувся Мак-Гарді. — Навпаки, квартянам ми дамо повну свободу думки і дії. Панувати можна і без цієї брутальної системи. Коли американці після другої світової війни заволоділи половиною світу, хіба вони говорили, що прийшли наказувати та експлуатувати? Навпаки, вони твердили, що несуть свободу й допомогу!.. Це, звичайно, питання тактики… Гірше стоїть справа з твоїм уявленням про склад влади на Кварті. На твою думку, я повинен бути прем'єр-міністром, а ти будеш королем або президентом, так? Ти не такий дурний, як здається. А що робитиме Краус?
— Я призначив би його міністром внутрішніх та воєнних справ. Це буде важлива функція, бо за сталого миру панувати не вдасться. Людям на Кварті ми не повинні надовго давати спокій, інакше вони об'єднаються та й дадуть нам чосу… «Divide et impera!» — Поділяй і владарюй!.. А потім, рано чи пізно настане хвилина, коли на Землі почнуть турбуватися про «Промінь» і вирушать його шукати. Завдяки цьому ми одержимо ще один бойовий корабель, а можливо й кілька, бо одним навряд чи вирушать у Всесвіт. Квартян познайомимо з нашою технікою, навчимо їх виробляти зброю та водневі бомби, зробимо їх добрячими солдатами і, нарешті, повернемось з ними на Землю. Непідготовлене, беззбройне людство підкоримо легко. Чи ти знаєш взагалі, що це означає? Ми станемо володарями двох сонячних систем! Хазяїнами всього Всесвіту!.. Визнаєш, що воєнний міністр має в нас велике майбутнє?
— Красиво ти собі малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем'єр-міністром і воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Піфагора і навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш мені поради, — чисто як новоспечений президент!
— Ну, побачимо!
***
«Промінь» наблизився до Кварти настільки, що коричнево-зелені материки та темно-блакитні моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.Навратіл і Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопів. Більшу частину суходолу вкривали ліси. Узбережжя, скільки сягало око, були пустельні. Ніде ані найменшого сліду міст чи будь-яких інженерних споруд.
— Будемо сідати на море? — запитав Северсон.
— На море? — Навратіл випростався і потер очі, втомлені тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсім не сідати.
— Чому?
— Пробачте, я висловився не досить точно. Звісно, я за те, щоб приземлитись, але не «Променем». Корабель може зазнати катастрофи, і тоді важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робінзонами — навряд чи варто.
— Отже, ви пропонуєте відвідати Кварту допоміжним літаком, а «Промінь» перетворити на штучний супутник планети?
— Саме так. Як ви пам'ятаєте, я передбачав це ще в проекті польоту. «Промінь» буде зручною перехідною станцією в безповітряному просторі, звідки в першу-ліпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас він служитиме досконалою обсерваторією та радіоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, підтримуватиме зв'язок з Землею. Словом, «одним махом кількох мух побивахом!»
— Блискуча ідея! — посміхнувся Северсон.
— Але не оригінальна.
— Отже, наказати Краусу, щоб він починав підготовку?
— Це залежить тільки від вас! — Навратіл підморгнув по-змовницькому і поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогодні наш капітан, на якого ми звіряємось.
Скоро по тому весь «Промінь» ожив, як розворушений мурашник. Відчинились бічні дверцята, і з зорельота вийшли в безповітряний простір люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикріпленими ще три допоміжні ракетні літаки. Відчинився і головний вантажний люк. В ньому з'явились дві людини, які тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерігача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали ніяких зусиль. Але так воно й було насправді: в міжпланетному просторі найважчі вантажі майже зовсім невагомі, тут не почувається сила тяжіння.
За якихось півгодини металевими поплавками були обладнані всі три допоміжні літаки — «Стріла», «Сокіл» і «Чайка»; до першого з них було перенесено все потрібне обладнання. І нарешті в кабіні управління «Променя» прозвучав голос Крауса:
— Приготування закінчено!
— Вертоліт не забули? — запитав Северсон.
— Він на своєму місці.
— Човни перевірені?
— Гак, все гаразд. Ніяких пошкоджень.
— Тоді готуйте «Стрілу» до старту.
***
Склад екіпажу експедиції на Кварту вирішили визначити жеребкуванням. Ніхто не наважився проситись у політ на «Стрілі», але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомій планеті незнайомої сонячної системи.Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном «Стріли» було обрано Навратіла.
Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?
Навратіл вражено звів густі брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. «Промінь» можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.
— Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.
— А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…
— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п'ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. «Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!» — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б'ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем в «Стрілі», полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до «Стріли». Услід їм лунали побажання:
— Щасливої дороги!
— Сердечний привіт квартянам! — До скорого побачення!
Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили «Стрілу» від велетенського «Променя».
Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.
— Вперед! — наказав Навратіл.
Літак вислизнув з обіймів «Променя» і попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.
— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.
Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центав-ра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксима — з'явилась уже при польоті над протилежною півкулею.
— Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, — жартував Краус.
— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?
— Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб'ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитись з близької відстані.
— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.
— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…
***
«Промінь» тим часом встановив постійну швидкість вісім кілометрів на секунду. Така швидкість була йому необхідна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею з «Стріли».
— Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилсва. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…
— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…
Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що «Промінь» набув обертального руху.
Першим опам'ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.
— Струму нема! — вигукнув він. — Тривога номер один! «Промінь» пошкоджено!
Всі вмить одягнули скафандри. За аварійним розкладом кожен помчав на свою дільницю: Вроцлавський — до кабіни управління, Чан-су — до електростанції, решта — до складів ядерного пального та кисневих камер.
Відчинивши сталеві двері атомної електростанції, Чан-су ніби остовпів на порозі: крізь велетенський рваний отвір у стіні на нього дивилось зоряне небо. Від апаратури лишились самі уламки.
Старанно замкнувши за собою герметичні двері, щоб з зорельота не виходило повітря, Чан-су помчав до головної кабіни.
Там на нього чекали невтішні повідомлення:
— Прилади не працюють…
— Склади пального й продуктів знищено… Знищено обидва допоміжні літаки…
— Швидкість «Променя» від удару знизилась… Чан-су чітко й енергійно давав розпорядження:
— Ввімкніть резервні газові ракети й вирівняйте зореліт… Перевірте акумулятори… Як кисневі камери?
— Там усе гаразд. Акумулятори цілі, — сказав Вроцлавський.
Чан-су ввімкнув допоміжний передавач і сів до мікрофона:
— Алло! Алло!.. «Стріла», «Стріла»!.. Говорить «Промінь»… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцію, а також обидва нижніх склади…
В ту мить, коли Навратіл почув цей одчайдушний заклик, поплавки «Стріли» торкнулись поверхні моря.
Перед астронавтами розкрився новий, досі не бачений світ.
Розділ III
Під трьома сонцями
— Біля апарата — Навратіл. Ви чуєте мене?
— Я — «Промінь». Біля апарата Чан-су. Чуємо вас добре… Зореліт ми вже вирівняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всі здорові.
— В нас також усе гаразд. «Стріла» сіла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небі світять два сонця, а з берега дме слабкий вітерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промінь»?
— Всіх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож міжзоряним простором не може бути й мови.
Академік Навратіл зблід:
— Це значить… Це значить, що ми тут полонені надовго… Робінзони в чужій сонячній системі…
— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допоміжні літаки: «Стріла» і «Ластівка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну відстань між Альфою Центавра і нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися між планетами системи…
Запала пауза. І коли вона вже почала ставати гнітючою, раптом спалахнув екран телевізора в кабіні «Стріли», і на ньому з'явилось обличчя Молодінової:
— Я — «Ластівка»… Що сталося, Навратіл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетіли навколо Квінти. Знайшли на ній тільки найнижчі форми життя. Атмосфера надто розріджена, для дихання людини непридатна. На освітленому боці планети дуже висока температура, а на нічній стороні великі морози. Отже, Квінта не заселена… Яке життя на Кварті? Чи є там люди?
Навратіл примусив себе посміхнутись:
— Поки що ми встановили, що вищі форми життя на Кварті не виключені. Хвилину тому ми спустились на море і пливемо до берега. Видно, що він вкритий буйною рослинністю. Що в ній криється — невідомо.
— Дякуємо за повідомлення. Повертаємось на «Промінь». До побачення на Кварті!
— На них чекає гарненький сюрприз! — зітхнув Накратіл. — Єдиною нашою надією тепер лишається Кварта.
— Справді, єдиною, бо більша частина запасів знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктів не більш як на два місяці.
Погойдуючись на поплавках, «Стріла» повільно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимірював ультразвуковим апаратом глибину, щоб літак міг вчасно обійти підводні скелі та мілини.
— Температура повітря? — запитав Навратіл.
— Тридцять вісім градусів, — відповів Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.
— Ступінь радіоактивності невисокий, — оголосила Свозилова, не підводячи голови від екрана детектора.
— А як вода в морі?
— За попередніми даними містить ті ж солі, як і морська вода Землі, але має трохи більшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.
— Це було б для нас дуже вигідно… А аналіз повітря, Северсон?
— Досі я не знайшов ніяких слідів отруйних випарів.
— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослідження слід повторити кілька разів. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищі і не знаємо…
— Дивіться, дивіться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кіноплівкою. — Це — кадри з неосвітленої півкулі Кварти.
— Але ж на них немає нічого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знімки.
— Ви кажете — немає? А погляньте-но крізь лупу!
— Світло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це світло мислячих створінь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…
— Тільки не поспішайте так, дівчино! — посміхнувся Навратіл. — Поки я з ними не погомоню, — не повірю. Для вчених повсякчас повинно діяти гасло: не твердити, а досліджувати…
Алена спохмурніла:
— Завжди ви зіпсуєте людині радість!.. Ну, то почекаємо і побачимо, хто був правий… Ось тільки змонтуємо вертоліт.
Вона не встигла договорити, як «Стріла» раптом рвонулась і помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води.
— Що трапилось? Навіщо ви збільшуєте швидкість? — крикнув Мадараш до Крауса.
— Погляньте праворуч, — похмуро озвався той. — Бачите острівець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед літаком.
Навратіл узяв бінокль і уважно розглядав чорний предмет.
— Здається, це не острівець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.
— Може, й так, але зустріч з цією потворою теж не була б приємна.
Живий острівець швидко віддалявся, потім зник під водою.
— Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, — похмуро пожартував Навратіл. — В усякому разі, вивчення життя квартянського моря залишимо на пізніше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!
— Вірно, — погодився професор Мадараш, найрозсудливіша людина в експедиції. — Вісім років живемо без твердого грунту під ногами, час уже й стати де-небудь на якір.
Доктор Заяц востаннє перевіряє апаратуру. Все гаразд.
— Струм! — командує він тремтячим голосом і впивається поглядом у контрольні екрани. — Сто двадцять тисяч… сто вісімдесят тисяч… двісті тисяч… — шепоче він, і його очі сяють. — Стоп!
Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикріпленої над конструкцією, повільно витягає з кишені свинцеву кульку, завбільшки, як тенісний м'ячик, кілька секунд тримає її над апаратом, потім пускає.
Кулька ніби втратила свою вагу. Вона знижується повільно, як мильна бульбашка.
— Я — «Промінь». Біля апарата Чан-су. Чуємо вас добре… Зореліт ми вже вирівняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всі здорові.
— В нас також усе гаразд. «Стріла» сіла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небі світять два сонця, а з берега дме слабкий вітерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промінь»?
— Всіх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож міжзоряним простором не може бути й мови.
Академік Навратіл зблід:
— Це значить… Це значить, що ми тут полонені надовго… Робінзони в чужій сонячній системі…
— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допоміжні літаки: «Стріла» і «Ластівка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну відстань між Альфою Центавра і нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися між планетами системи…
Запала пауза. І коли вона вже почала ставати гнітючою, раптом спалахнув екран телевізора в кабіні «Стріли», і на ньому з'явилось обличчя Молодінової:
— Я — «Ластівка»… Що сталося, Навратіл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетіли навколо Квінти. Знайшли на ній тільки найнижчі форми життя. Атмосфера надто розріджена, для дихання людини непридатна. На освітленому боці планети дуже висока температура, а на нічній стороні великі морози. Отже, Квінта не заселена… Яке життя на Кварті? Чи є там люди?
Навратіл примусив себе посміхнутись:
— Поки що ми встановили, що вищі форми життя на Кварті не виключені. Хвилину тому ми спустились на море і пливемо до берега. Видно, що він вкритий буйною рослинністю. Що в ній криється — невідомо.
— Дякуємо за повідомлення. Повертаємось на «Промінь». До побачення на Кварті!
— На них чекає гарненький сюрприз! — зітхнув Накратіл. — Єдиною нашою надією тепер лишається Кварта.
— Справді, єдиною, бо більша частина запасів знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктів не більш як на два місяці.
***
Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикі скелі, які не давали можливості причалити. Над ними на довжелезній гірській рівнині росли низькі дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.Погойдуючись на поплавках, «Стріла» повільно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимірював ультразвуковим апаратом глибину, щоб літак міг вчасно обійти підводні скелі та мілини.
— Температура повітря? — запитав Навратіл.
— Тридцять вісім градусів, — відповів Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.
— Ступінь радіоактивності невисокий, — оголосила Свозилова, не підводячи голови від екрана детектора.
— А як вода в морі?
— За попередніми даними містить ті ж солі, як і морська вода Землі, але має трохи більшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.
— Це було б для нас дуже вигідно… А аналіз повітря, Северсон?
— Досі я не знайшов ніяких слідів отруйних випарів.
— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослідження слід повторити кілька разів. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищі і не знаємо…
— Дивіться, дивіться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кіноплівкою. — Це — кадри з неосвітленої півкулі Кварти.
— Але ж на них немає нічого особливого! — розчаровано сказав Северсон, переглянувши знімки.
— Ви кажете — немає? А погляньте-но крізь лупу!
— Світло! — здивовано вигукнула Свозилова. — Безперечно, це світло мислячих створінь! Я завжди твердила, що тут ми знайдемо людей…
— Тільки не поспішайте так, дівчино! — посміхнувся Навратіл. — Поки я з ними не погомоню, — не повірю. Для вчених повсякчас повинно діяти гасло: не твердити, а досліджувати…
Алена спохмурніла:
— Завжди ви зіпсуєте людині радість!.. Ну, то почекаємо і побачимо, хто був правий… Ось тільки змонтуємо вертоліт.
Вона не встигла договорити, як «Стріла» раптом рвонулась і помчала вперед так, що поплавки ледве торкались води.
— Що трапилось? Навіщо ви збільшуєте швидкість? — крикнув Мадараш до Крауса.
— Погляньте праворуч, — похмуро озвався той. — Бачите острівець? Ми на нього мало не наскочили. Виринув просто перед літаком.
Навратіл узяв бінокль і уважно розглядав чорний предмет.
— Здається, це не острівець, а хребет якоїсь великої риби. Загальмуйте.
— Може, й так, але зустріч з цією потворою теж не була б приємна.
Живий острівець швидко віддалявся, потім зник під водою.
— Мабуть, весело тут буде, якщо так гарно починається, — похмуро пожартував Навратіл. — В усякому разі, вивчення життя квартянського моря залишимо на пізніше, коли трохи оговтаємось. А зараз, Краус, найкоротшим шляхом до суходолу!
— Вірно, — погодився професор Мадараш, найрозсудливіша людина в експедиції. — Вісім років живемо без твердого грунту під ногами, час уже й стати де-небудь на якір.
***
Лабораторія доктора Заяца на братіславській Петржалці, як ніколи, сповнена руху й шуму. В найпросторішій кімнаті група інженерів під керівництвом славетного вченого закінчує монтувати дивовижний апарат, що скидається і на атомний реактор, і на циклотрон для прискорення заряджених часточок атомів.Доктор Заяц востаннє перевіряє апаратуру. Все гаразд.
— Струм! — командує він тремтячим голосом і впивається поглядом у контрольні екрани. — Сто двадцять тисяч… сто вісімдесят тисяч… двісті тисяч… — шепоче він, і його очі сяють. — Стоп!
Доктор Заяц прямує до квадратної металевої дошки, прикріпленої над конструкцією, повільно витягає з кишені свинцеву кульку, завбільшки, як тенісний м'ячик, кілька секунд тримає її над апаратом, потім пускає.
Кулька ніби втратила свою вагу. Вона знижується повільно, як мильна бульбашка.