Бабула Володимир. Сигнали з Всесвіту

   — Яку потужність має електростанція? — запитав Нав-ратіла Северсон.
   — Значно більшу, ніж може виміряти мій прилад, а він показує понад шістсот тисяч кіловат… Розумію, на що ви натякаєте. Ви праві. Ця електростанція може дати енергію не менш як трьом металургійним заводам.
   — Я — Ватсон… В будові немає жодної живої істоти, зате повно прозорих моделей тварин і крилатих примітивних квартян. Почуваю себе тут, як у музеї… Всередині міститься великий рельєфний глобус Кварти. Зроблений він дуже старанно. Це селище на ньому позначено також… А біля моря Данте ще якась рельєфна позначка, схожа на лілію. Там, мабуть, розташоване ще одне селище. Більш нічого особливого на глобусі немає.
   …Ватсон торкнувся великої кулі, що вільно плавала у просторі, щоб дізнатись, чи зрушить вона з місця, його рука занурилась у глобус з такою легкістю, наче той був створений з рідкої грязюки.
   Вчений одсмикнув руку і почав уважно її оглядати. Рука була чиста, без найменших слідів незвичайної речовини. Поверхня глобуса в тому місці, куди занурилась рука, теж не мала на собі ніякого сліду пошкодження.
   Ватсон повторив дослід. Цього разу він занурив усю руку, аж по плече, втратив при цьому рівновагу і всім своїм тілом пролетів через глобус, ні на що не наштовхнувшись.
   — Я — Ватсон… Таємниця за таємницею! Глобус зроблено… з всепроникної речовини…
   — Нісенітниця! — різко відказав Навратіл… Це суперечить основному, найголовнішому закону, який ми знаємо.
   — В такому разі йдіть погляньте самі!
   За хвилину біля чудного глобуса зібрались усі троє. Ватсон повторив свій дослід. Мадараш старанно досліджував кулю найрізноманітнішими приладами.
   — Цікаво! — сказав він задумливо. — Жоден з апаратів не реагує на речовину кулі!..
   — Дослідіть ще раз, чудес на світі не існує! — вимагав-Навратіл.
   — Все ясно! — раптом вигукнув Мадараш, показуючи на один з приладів. — Глобус виготовлено з нейтронів, виключно з нейтронів.
   — Гм… — похитав головою Навратіл. — Справді, матерію робить непроникною речовинне поле атомів; коли б між ними не існувало сил взаємодії, ми пересувалися б у кожному твердому тілі, немов у лісі, в якому дерева стоять одне від одного не менш як за вісімдесят кілометрів… Це шкільна істина — всепроникна речовина може бути створена тільки з нейтронів, які не взаємодіють між собою… Але таємниця цим не розкрита… Незбагненного тут більш ніж досить. Як удалося квартянам утворити цю нейтронну речовину? Навіщо вони зробили з неї глобус?
   — Можливо, вони дадуть на це відповідь самі, коли ми зустрінемося з ними, — сказав Ватсон. — А зараз краще ходімо звідси. Кожної хвилини квартяни можуть повернутись, і як вони зустрінуть нас — не знаю…
   Але минала година за годиною, а ніхто не з'являвся. Вчені заходились досліджувати дивні конструкції та музей більш старанно.
   Висновок був одностайний: селище залишено цими днями; квартяни перебувають зараз десь у іншому місці, — може, у селищі біля моря Данте. Атомна електростанція працює автоматично. Подача пального здійснюється з допомогою сонячної енергії. Її збирають великі параболоїди на пірамідах.
   — Атомну електростанцію ми не можемо використати доти, доки не дістанемо на це згоду квартян, — сказав Навратіл. — Негайно, завтра ж, вирушимо до них, у селище біля моря Данте.

Розділ XX
Море Данте

   — Я ситий цим триклятущим життям вже по самісіньку зав'язку! — досадливо сказав Краус, коли вертоліт з ученими залишив селище. — Вони живуть, як люди, а ми… Не хочу гинути, як тварина! Не хочу, розумієш!.. Повернусь до них, здамся добровільно!
   — А вони тебе добровільно застрелять! Ти — член «Братства сильної руки», з тобою панькатись не будуть.
   — Членом «Братства» я був, але злочинів на своїй совісті не маю, як ти! — вигукнув Краус. — Я спіймався на ваші обіцянки. Тепер я розумію, що повстати проти всього людства — безумство!.. Ти тут пануй собі на Кварті, прошу, але я повернусь. Голову мені, можливо, не відірвуть, а коли навіть і так, то швидше настане кінець. Хочеш — підемо разом?
   — Зараз?.. Негайно? — запитав здивовано Мак-Гарді, коли Краус пішов до берега, де в очереті було заховано гумовий човен.
   Краус не відповів. Енергійними рухами він звільняв човен з заростей.
   — Ти сказився?! — зарепетував Мак-Гарді й побіг слідом за ним.
   Пролунав постріл. Потім ще один…
   Краус схопився за плече й захитався. Однак зразу ж випростався, схопив з кишені пістолет і вистрелив теж.
   Мак-Гарді зробив кілька кроків і звалився в болото за очеретом. Голова його занурилась у рідке жовте багно.
   Краус дивився на нього з хвилину; побачивши, що той не ворушиться, скочив у човен і відштовхнувся від берега.
   Човен поплив по течії.

***

   Над морем Данте клубочилися хмари диму й пари. Вода в ньому вирувала й кипіла, — так, ніби його дно було жерлом велетенського вулкана. Береги моря становили собою кам'яний хаос. Все свідчило про те, що тут відбулось кілька вулканічних вибухів такої сили, яких на нашій Землі, мабуть, не траплялось ніколи.
   Вертоліт кружляв пошматованим узбережжям вже не першу годину, а вчені все не могли відшукати селище квартян.
   — Там! Там! — вигукнув раптом Ватсон. — Погляньте, на обрії видніється силует лілії!
   Вертоліт швидко наближався до незвичайної будови. Вона височіла на скелястому стрімчаку, схожа скоріше на пам'ятник, ніж на жиле приміщення.
   Вертоліт повис у повітрі. Навратіл з Ватсоном розсувною драбиною зійшли на землю. Підійшли до споруди і застигли в скорботному мовчанні.
   Мабуть, це й справді був пам'ятник. Біля його підніжжя лежало кілька металевих покручених плит, які мали на собі сліди вибуху чи різкого зіткнення.
   — Це, безперечно, рештки якогось літального апарата. Ось уламок крила…
   — Ви праві, Навратіл, — кивнув головою Ватсон.
   На середньому листку лілії на пам'ятнику була прикріплена маленька модель космічного корабля чудної Форми з кулястим тулубом. Під кораблем було зображено вогонь.
   На протилежному боці пам'ятника виділявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн з його кільцем.
   Навратіл сів на скелю і, задумавшись, дивився у просторінь.
   — Пам'ятник розповідає красномовно… — сказав він повільно… — На цьому місці зазнав аварії міжпланетний корабель; ось чому це полум'я і ця планета. Мені здається, ми марно шукаємо тут істот, які володіють атомною енергією… На Кварті їх немає.
   — Чому ви так гадаєте?
   — Гадаю, що так само, як і ми, Кварту відвідали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварії деякі з них врятувались, а може, їхній корабель не був знищений повністю. Вони оселились біля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцію, щоб відремонтувати зореліт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, і вони повернулись додому…
   — Можливо, — погодився Ватсон. — Ваше припущення підтверджує і барельєф крилатих квартян. Люди, які вирізьблені біля загадкової атомної електростанції, певно, і є гостями з невідомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється також, чому покинуто селище біля Нової Волги… Одне тільки не йде мені з думки: новий корабель вони не могли побудувати без металургійного заводу, а ми досі нічого схожого не виявили.
   — Хіба ми оглянули селище з усією старанністю? — посміхнувся Навратіл. — Хто знає, чи не ходили ми біля заводу, як сліпі?
   — А може, вони повезли його з собою?
   — Навіщо?.. Певно, вони захочуть прилетіти сюди не раз, а ливарня їм ще може придатися. Тому й електростанцію вони лишили на ходу. Вона виробляє енергію постійно, так що нею можна буде скористатись в першу-ліпшу мить. Але як би там не було, ми повинні подякувати їм від щирого серця. З допомогою незнайомих людей з невідомого світу ми відремонтуємо «Промінь» значно раніше, ніж надійде допомога з Землі. Це конче необхідно: вулканічна діяльність дедалі посилюється; незабаром земля у нас горітиме під ногами.
   Звідкись здалеку почулось протяжне: «Гуііі…» — і над обрієм знялась зграя крилатих квартян.
   — Мабуть, ми перешкодили їм тут понишпорити… — засміявся Ватсон. — Можливо, вони прилітали по нові експонати для особистих колекцій… Пригадуєте лупу та уламки, які ми знайшли в їхніх печерах?

***

   У просторому клубі міжзоряного корабля «Фотон» кінчається лекція для молодих астронавтів. Начальник рятівної експедиції академік Хотенков каже на прощання:
   — Сподіваюсь, що питання навігації в міжзоряному просторі ми розібрали досить грунтовно, — насамперед завдяки багатющому досвіду героїчного екіпажу «Променя». Наступні кілька лекцій ми присвятимо питанням техніки міжзоряного зв'язку. Читати лекції буде доктор Заяц — великий вчений, який відкрив абсолютно новий принцип передачі сигналів на практично необмежену відстань…
   Погляди кількох слухачів зупинились на смаглявому обличчі молодого Заяца. Юрко збентежено опустив очі її почервонів: батькова слава хоч і радує його, але говорити про це він не любить.
   Юрко швидко склав свої учбові посібники до портфеля й вибіг з клубу. Зупинився біля великого круглого вікна, яке з'єднує їхній штучно створений летючий світ з безмежним Всесвітом. Притиснув чоло до холодного скла і задивився в зоряне небо. При погляді на сузір'я Андро-меди його серце стиснулось від страху: та невже ж ота маленька зірочка і є наше любе золоте Сонце?
   Він одвернувся од вікна і попрямував у робочий кабінет батька, мугикаючи смутну народну пісню з Білих Карпат, яку колись давним-давно співали бідолахи, що працювали від зорі до зорі:
   Сідай, сонечку, сідай За високу гору… Як не хочеш ти сідати, — Стягнемо за ногу…
   — Так, стягнемо за ногу, це правильно! — жартівливо підхопив доктор Заяц. — Та не одно сонце, а всі три зразу, як це зробили на Кварті люди з чужої зоряної системи..!
   Юрко був здивований несподіваною радістю батька, а ще більше — його словами.
   — Як це?.. Ти хочеш, може, перемістити кудись ті сонця?
   Доктор Заяц щиро засміявся:
   — Ні, любий, ми ще не сягнули так далеко, щоб гратись сонцями, як тенісними м'ячиками! Але ми можемо їх запрягти далеко краще, ніж робили це досі. Ми навчилися поки що використовувати величезну теплову енергію, яку наше Сонце посилає Землі, його притягання, гравітація, для нас досі тільки кайдани, які намагаються ув'язнити людину в межах одної сонячної системи… А от незнайомі люди на Кварті зуміли зробити дещо інше. Молодці!.. Прочитай уважно оце повідомлення! — подав він Юркові густо списаний блокнот.
   Юрко швидко прочитав усе і розчаровано знизав плечима.
   — Але ж це тільки детальний опис атомної електростанції, яку наші вчені виявили на Кварті?
   — Кажеш, «тільки»? — підвів брови доктор. — А чи знаєш ти, що ця електростанція означає?.. За всіма прикметами, незнайомі люди стягнули за ноги всі три сонця і примусили їх розщеплювати атоми!.. Щось подібне я намагаюсь зробити вже протягом кількох років. Скидається на те, що квартяни показали мені шлях…
   Доктор узяв Юрка за руку і повів до столу, на якому лежало кілька аркушів паперу з нашвидкуруч накиданими формулами.
   — Ми не тільки розкрили й вивчили таємниці гравітації, а вже частково й оволоділи ними, — наслідком цього є використання гравітаційного поля для міжзоряного зв'язку. Силу тяжіння ми навчились усувати. А от створити гравітацію штучно, як ми створюємо магнетизм з допомогою електромагнітів, досі не вміємо. Коли б нам пощастило це зробити, ми б тепер не пересувались по «Електрону» з допомогою електромагнітної підлоги, яка притримує нас за металеві підошви, як мух на стелі, а ходили б вільно, як на Землі… І ще одне ми не зуміли: сконцентрувати гравітацію в одній точці, як концентрують світло з допомогою лупи… А незнані люди на Кварті цю проблему розв'язали. Ті загадкові спіралі на електростанції, які постійно повертаються до сонць, і є тими лупами, що концентрують гравітацію всіх трьох світил всередині реактора і таким чином вивільняють з атома невичерпну енергію. Увесь оцей хитромудрий агрегат не якийсь там перпетуум-мобіле, як здається на перший погляд, його приводить в рух сонячна енергія.
   Доктор Заяц посміхнувся і махнув рукою:
   — От бачиш, як трапляється… Я сушу собі голову над цією проблемою справді давно, — і раптом знаходжу її розв'язання… Не можеш навіть уявити, як мене приголомшила ця звістка… Все. що я тобі зараз розповідаю, поки що тільки припущення. Підтвердить їх ґрунтовне вивчення квартянської електростанції. Але не виключено, що результати цього дослідження і моє припущення допоможуть нашим мужнім вченим на Кварті краще використати хитромудрі конструкції в селищі невідомих людей.

***

   Мільйон атомних печей, і одна краща за другу! — як це ви собі уявляєте? — гнівався Фратев, коли дізнався, що майже вся наукова експедиція на Кварті хоче на кілька днів перебратись до Селища Невидимих, щоб дослідити умови для побудови сталеливарного заводу. — Хіба я немовля, щоб залишатись отут, як у яслах?! Запевняю вас, що я вже зовсім здоровий. Якщо Свозилова і Вроцлавський поїдуть з вами, — я поїду також.
   Молодінова безнадійно махнула рукою:
   — Що мені з вами робити? Розумію, що довга хвороба дратує. А з отого «мільйона атомних печей» суджу, що у вас справді вже нічого не болить. То, може, заберемо його з собою? — звернулась вона до Алени Свозилової.
   — Тільки при одній умові: пацієнт лишатиметься лежати в «Стрілі», а на селище дивитиметься з вікна, — вдавано суворо відповіла Алена. — Обережність ніколи не завадить, а на Кварті ще находитесь, аж набридне.
   Вчені старанно замкнули будинок, щоб під час їхньої відсутності туди не завітав який-небудь непроханий гість.
   Ракетний літак на повній швидкості помчав по ледь хвилястій поверхні Надії, закружляв над Накритим столом і попрямував на схід.
   Незабаром він досяг Нової Волги.
   Вроцлавський лишився з Фратевим у «Стрілі». Інші наділи скафандри й вийшли на берег.
   Після короткого огляду атомної електростанції Молодінова скликала вчених у затінку високої піраміди на нараду.
   — Ми повинні зараз вирішити, де поставимо металургійний завод. Як ви вже бачили, житло невідомих створінь для нас незручне. Якщо завод побудуємо тут, то насамперед треба подбати про будинок, бо добиратися сюди з Накритого стола двічі на добу — не дуже приємно…
   — По-моєму, в цьому не буде потреби, — сказав Навратіл. — Можна або пошукати, чи немає тут десь під землею чогось на кшталт наших ливарень, або побудувати завод на Накритому столі і постачати його енергією звідси.
   — Остання пропозиція мені здається доцільнішою, — погодився Чан-су. — Шукати ливарню невідомих людей — забарна справа. Ми вже встановили, що великі кулі на пірамідах — передавачі електричної енергії. Залишається їх тільки використати.
   — Знову ж таки невідомо, чи далеко передається енергія з допомогою цих куль, — заперечив Мадараш. — Ми повинні насамперед визначити це.
   Вчені погодилися з ним.
   Підйомним краном вивантажили з «Стріли» вертоліт, швидко змонтували його, і Мадараш негайно вилетів, щоб дослідити, як далеко передається високочастотна електрична енергія випромінювачів атомної електростанції невідомих людей. Повернувся він годин через п'ять в дуже поганому настрої.
   — Кепсько! Максимальний радіус дії передавача — три тисячі кілометрів, а Накритий стіл звідси в півтора разу далі… Я не кажу вже про велику втрату енергії при пересиланні…
   І все-таки було розв'язано й цю проблему, яка здавалась неймовірно складною. Між гравітаційною електростанцією та Селищем Завойовників Всесвіту, як називався відтепер виселок на Накритому столі, вирішили побудувати дві проміжні станції з такими ж блискучими кулями-випромінювачами, що й на кінцевих пунктах.
   До квартянської «зими» енергетичну лінію ввели в дію; на контрольному щиті Селища Завойовників Всесвіту було одержано напругу понад чотириста тисяч вольт. На жаль, через погану погоду подальші роботи довелося припинити.
   Період тривалих дощів учені використали для підготовки до будівництва ливарні та для огляду печерного міста.
   Квартяни цього разу зустріли їх дуже привітно. Охоче показали їм підземний лабіринт і свої примітивні печі, в яких виплавляли деякі метали, познайомили з своїм мистецтвом.
   Ці істоти, власне кажучи, ще стояли на досить низькому рівні розвитку. Вчені вирішили навчити квартян цілого ряду ремесел, передати їм для копіювання досконаліші інструменти, взагалі допомогти усім, чим можна.
   Домовлятись було важко, але люди кам'яного віку багато чого розуміли з жестів. Чимало допомагали й малюнки.

Розділ XXI
Перше торжество

   Северсон сидів на лавочці перед будинком і задумливо дивився на недобудовану ливарню. Крізь відчинене вікно вітерець доносив «Влтаву» Сметани — музику, яка долетіла з Землі на Кварту після чотирирічної подорожі Всесвітом. Обидва великі сонця стояли тісно одне поруч одного. Проксима купалась у рожевій туманній імлі низько над обрієм.
   Все тут було вже таке звичне, що навіть дивною здавалась думка, що десь існує інший світ, зовсім не схожий на цей. Але той далекий світ кликав і манив.
   Северсона охопила несподівана туга — туга за батьківщиною.
   В упертому бою з підступною природою, в невтомній спільній праці спогади про вітчизну не тривожили так, як зараз, коли він лишився тут один-однісінький охороняти селище.
   Северсон підвівся, причинив вікно клубу і пішов до будівництва. Зупинився біля опор, що тримали широкий дах, вистелений великим листям квартянських дерев. Ця покрівля захищала будівельників сталеливарного заводу від дощів, а зараз давала приємний холодок.
   «Сталеливарний завод… — посміхнувся Северсон, глянувши на великий циліндр з півкулею на вершині. — Людина, почувши таку назву, скоріше уявила б собі велетенські споруди, огорнуті димом, аніж цю непоказну піч, що скидається на гриб…»
   Його думка знову полинула на Землю, в глибоке минуле, до часів молодості. Тоді всі жили в страху перед війною. Люди не знали таємниць невичерпної атомної енергії. Виробництво сталі та сплавів металів було дуже складним і важким: руду переплавляли на чавун у доменних печах, потім напівфабрикат ішов до сталеливарних заводів, де в мартенах перетворювався на сталь. Із сталі відливались болванки, які переходили в прокатний цех. Гам вони знову нагрівались і поступово розвальцьовувались потрібним чином…
   Вчені довго думали над тим, як скоротити цю довгу Дорогу. Тільки атомна енергія допомогла їм виробляти сталь та інші метали просто з руди і одразу відливати в форми. Тому й завод, який будується на Накритому столі, має лише атомну піч та ливарний майданчик.
   Роздуми Северсона урвало шарудіння, що почулося десь за атомною піччю. Він швидко схопив рушницю й попрямував до ящиків з апаратурою. Шарудіння замовкло.
   За кілька хвилин звуки повторились знову. На одному з ящиків трохи піднялась і зразу захлопнулась кришка.
   «А постривай-но!» Северсон підійшов навшпиньки, повільно зсунув кришку.
   В отворі з'явилось злякане обличчя молодого квартя-нина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, він судорожно стискував у руці котушку з блискучим дротом і тремтів усім тілом.
   — Чи ви бачили такого злодія?! Сам спіймався в пастку! — щиро зареготав Северсон. — Що ти тут шукаєш, друже?
   Квартянин печально проскиглив: «Гуііі…» — і притиснувся до стінки ящика. Потім простягнув котушку Северсону.
   — Отож-бо й є!.. А де ті чашки, які вкрадено у нас з літака?.. Ну, не бійся, ти вільний. Лети додому!
   Северсон відійшов від ящика, але квартянин навіть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.
   — Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся… — сказав поблажливо Северсон, відійшов ще на кілька кроків і сів. За якийсь час квартянин посміливішав, виліз з ящика і примостився поруч з Северсоном.
   — Киш! Та біжи ж додому!
   Квартянин здригнувся, розвів руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колінах.
   «Боїться мене!» — подумав Северсон. Він підвівся і попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.
   — Чи то тобі у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?
   — Гуііі… Кеііі… — відповів квартянин, ніби зрозумівши. Він наблизився й сів почіпки.
   — Ти не голодний? — добродушно запитав його Северсон, витяг з кишені пакунок з цукерками і простягнув незвичайному гостеві. Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усіх боків. Після кількох спроб йому вдалося розірвати пакунок. Цукерки, які висипались на землю, він швиденько зібрав і напхав ними собі рот. З сяючих очей та радісного підстрибування можна було судити, що земні ласощі припали йому до смаку.
   Увечері, коли експедиція повернулась, Северсон з квартянином вже були найкращими приятелями.
   — Дозвольте відрекомендувати вам мого друга Ксаве-рія! Він попросив у нас притулку, — засміявся Северсон. побачивши здивовані обличчя друзів. — Ані на крок не відходить від мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.
   — Або ж його житло та родичів знищив вулкан, — припустила Алена Свозилова. — Це — щаслива нагода… Краще вивчимо життя квартян і, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цілком інтелігентне обличчя.
   — А як пройшла розвідка? — звернувся Северсон до Навратіла.
   — Понад сподівання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрізноманітніших руд. Ми знайшли такі багатющі родовища, що могли б побудувати тисячу «Променів».
   — Трохи перебільшуєте! — сказала Молодінова. — Мабуть, ви заразилися від Фратева.
   — А хіба я перебільшую? — вищирив зуби Фратев. — Хай виростуть у мене такі крила, як у цього маленького Ксаверія, коли я перебільшив хоч одне слово!
   Квартянин переводив погляд з одного на другого і злякано притискувався до землі.
   — Ще одне велике відкриття, Лайфе! — сказав Навратіл. — На острові Підкова ми виявили… А втім, ідіть подивіться самі…
   Северсон зайшов до кабіни.
   — Ви, Краус?! — запитав він здивовано.
   На койці лежала давно не голена виснажена людина.
   — Так, я… Повертаюсь до вас… Назад у людське товариство… Не можу жити один, без людей… Судіть мене…
   Северсон поклав йому руку на плече:
   — Тільки лежіть спокійно, щоб собі не зашкодити… Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозуміти, бо знав ще старий світ.

***

   В каюті Хотенкова блимнуло червоне світло. На великому екрані відеофону з'явилось обличчя доктора Заяца:
   — Не гнівайтесь, що турбую вас. «Фотон» і «Електрон» вже досягли швидкості триста тисяч кілометрів на секунду!
   — Зупиніть в такому разі реактивні двигуни. А як поводяться вільні атоми водню в міжзоряному просторі?
   — Непогано. Температура зовнішньої оболонки піднялась тільки до дев'яноста градусів. Ми боялися, що буде гірше.
   — Чудово! Таке торжество ми повинні сьогодні як слід відсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останні дні досягнув певного успіху. — Хотенков відчинив шафу і витягнув з неї футляр з скрипкою. За мить полились чудесні звуки радісного маршу.
   — Прекрасний звук, як у страдіварки! — схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.
   — Вам подобається? В такому разі — вдалось.
   — Скрипку ви зробили самі? — здивовано спитав Заяц. — Можливо, розгадали таємницю Страдіваріуса?
   — Здається, так. Після багатьох марних спроб мені нарешті вдалося точно встановити хімічний склад речовини, якою просочувалося дерево страдіварок. Уявіть собі, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашій біохімічній кухні. Білковий розчин скріпляє стінки клітин і робить їх більш еластичними, пружними… Хвилинку… Хтось стукає… Зайдіть!
   До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.
   — О, то ви обидва тут! — посміхнувся Хотенков. — Один на екрані, а другий — поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? — він запитливо глянув на юнака.
   — Прочитайте оце повідомлення.
   Хотенков узяв аркуш паперу і прочитав уголос:
   — «Я — Кварта. Селище Завойовників Всесвіту. Біля гравіметра Мадараш. Надсилаємо сердечні привітання людству на Землі та екіпажам «Фотона» і «Електрона». З радістю повідомляю, що ми успішно закінчили першу плавку і відлили першу плиту зовнішньої оболонки «Променя». За її електроімпульсну обробку взялися товариші Ватсон, Цаген та Балдік. Лінія передачі електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно…»
   Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:
   — Така радісна звістка, а ви хмуритесь? — Читайте далі, прошу, — сказав Юрко.
   — «Краус, якого, як я вже повідомляв, було знайдено біля Затоки Справедливості, справді повертався до нас.