Страница:
взор". У Рильського не те: свiдок, але не холодний. I не тiльки свiдок, а
й суддя, i судить вiн не як древня Фемiда, богиня правосуддя - з мечем i
зав'язаними очима, а з очима розкритими, що вже починають бачити змiст i
сенс навколишнього життя. Свiт розколовся на "бiле" i "червоне", на так i
нi, i поет раптом виразно побачив i прокляв представникiв старого свiту -
панiв, якi ще докурюють сигари, допивають каву, тодi як прийшла година
помсти i по сходах загули залiзнi кроки месникiв, вiд яких нiкуди не
сховатися.
Цiкаво, що ще в 1927 роцi деякi укра©нськi критики називали Рильського
поетом статики, спокою, констатацi©. Але в Рильського були самi тiльки
мрiяння про спокiй при безперервному неспоко© сумлiння, при безперервних
муках вiд усвiдомлення самотностi, при втомi вiд "екзотики, од хитро
вигаданих слiв", i цi муки переходили у вiдчай, коли поетовi здавалося, що
його найглибше бажання -
...в безоднi вiщого розмаху
Кинутись наослiп, без дорiг
I себе, розчавлену комаху,
Не жалiти - о, коли б я мiг!
Знову згаду мо (не встановлюючи якийсь там "вплив"!) подiбне бажання
Брюсова:
О, если б было вновь возможно
На мир, каким он есть, взглянуть
И безраздумно, бестревожно
В мгновеньях жизни потонуть!
I знову треба пiдкреслити вiдмiну. Те, про що говорить Рильський, -
трагiчне. Це - саме усвiдомлення неможливостi жити далi в станi
безтривожному i безроздумному, неможливостi не зiйти з позицiй "парнасця",
жерця "чистого мистецтва". Чи мiг Рильський, природжений демократ i
реалiст, вихований "соками землi", лишатися "парнасцем", коли вiн iз жахом
згадував зустрiчi з голодним, завошивленим хлопчиком на фастiвському
вокзалi або матiр-селянку, яка вмира в нетопленiй хатi, марно
сподiваючись побачити сина, що пiшов на вiйну; коли вiн розумiв, скiльки
червоточини було в старому свiтi, усвiдомлював, що вже буду ться
мускулистими руками пролетарiату нове життя, новий дiм, що дiм цей -
"наш,_ _не твiй, не мiй", i що вiн
...для нас росте, i спi ,
I в вiкнах золотом горить -
З камiння, дерева та мрi©
Мiцно©, як спiвуча мiдь.
_("Ганнуся")_
Отак поступово, але невпинно поет визволя ться з добровiльного
ув'язнення в естетичнiй тюрмi, почина усвiдомлювати свiй зв'язок з масою
("лише гуртом i пущi, i пустинi з пiснями, з гуком можна перейти"),
розумi велич сво © iсторично© епохи. Думаючи про майбутн , вiн уже
iронiзу з переляканих революцi ю iнтелiгентикiв i чуттям митця стверджу
красу нового свiту:
Нi, нi!
Прийдешн - не казарма,
Не цементовий коридорi
Сiя в небi нам недарма
Золотоокий метеор.
Уся творчiсть Рильського двадцятих рокiв - повчальний приклад
"перевиховування особи", поступового процесу засвоювання матерiалiстичного
свiтогляду. Щиро бажаючи служити правдi i народовi, поет побачив, що
найвищий вияв гуманiзму - у торжествi ленiнських iдей, що щастя мiльйонiв
добува ться лише в жорстокiй класовiй боротьбi.
Засво ння цих iстин поет iнодi почина справдi "iз абетки". Вiн так i
назива одну iз сво©х поезiй, стверджуючи в нiй запроваджуваний у нашому
суспiльствi справедливий принцип: "Хто робить, той i ©сть".
Можна - каже поет - вiльно обирати для естетично© насолоди будь-яку з
минулих епох (ми з цим не погоджу мося, як не погоджу ться тепер з цим i
сам М.Т. Рильський), а проте не можна iгнорувати свiй час:
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас i в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самi ми, -
Лише слiпець, що замiсть кровi в нiм
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.
Цими видатними словами, що вийшли з глибини душi, визначено весь
дальший шлях Рильського. У збiрках "Гомiн i вiдгомiн" (1929), "Де
сходяться дороги" (1929) здоровi оптимiстичнi мотиви любовi до життя,
захоплення творчою працею ми бачимо все частiше. "Яке це щастя - в радощах
земних трудiв i днiв спивати кубок повний", - говорить поет.
Небагато хто з поетiв, якi розпочали свою дiяльнiсть до Жовтня, одразу
i без вагань увiйшли до лав письменникiв радянських не самою лише назвою,
а суттю сво © творчостi. Для одних це було справою нескладною: "Моя
революцiя", - говорив Маяковський. Iншi пройшли шлях перевиховування. Але
в результатi дороги перших i других зiйшлися i не могли не зiйтися тому,
що все талановите в нашiй кра©нi не могло не бути втягнуте в орбiту
великого Жовтня.
У пору, коли з'являлися в свiт вищеназванi збiрки Рильського, виходили
такi основоположнi книги укра©нських радянських поетiв, як "Плуг" (1920)
Павла Тичини, "Червона зима" (1922) Володимира Сосюри, "17-й патруль"
(1926) Миколи Бажана. Поряд iз ними книги Рильського двадцятих рокiв
можуть здатися не такими показовими i менш "актуальними" для свого часу.
Але це вiрно лише почасти. Насправдi ж вони - цiннi свiдчення того, як
вплив революцi© перетворював свiдомiсть тих талановитих людей, що
намагалися стати осторонь вiд подiй. Поворот Рильського до живого життя
був сповiльненим, а проте неухильним.
А коли придивитися до його творчостi 1918-1925 рокiв на фонi усi ©
укра©нсько© поезi© тих часiв, [...] позитивне значення його творчостi тi ©
пори стане особливо виразним. Тепер, здалека, пiсля того, як продукцiя
двадцятих рокiв просiялася крiзь сито iсторi©, ми представниками того часу
вважа мо названих вище видатних поетiв. Але поряд iз ними - скiльки iнших
проголошувало нове мистецтво як "синтез деформованого мистецтва зi
спортом", зрiкалося, найкращих традицiй минулого, робило з деструкцi©
принцип, видавало грубий натуралiзм i фiзiологiзм за риси свiтогляду, а
анархiзм - аж до межi, за якою починалося звичайне хулiганство, - за
революцiйнiсть! По сторiнках журналiв i збiрок розсипалися "драбинкою"
рядки без ритму i рими, а часто й без глузду. Мистецтво справдi
деформувалось, перетворювалося на блазенство, дуже близьке до того, яке в
нашi днi у капiталiстичних кра©нах вида ться за "творчi дерзання", за
смiливе "новаторство". На щастя для нашо© лiтератури, здоровi пiдвалини
швидко взяли гору над цими перекрученнями, i завдяки керiвництву партi© i
уряду, завдяки впливовi живого життя цей накип на чистому джерелi
радянсько© поезi© було знято весь.
М. Рильський 1918 - 1925 рокiв лишався осторонь вiд цих деструктивних
тенденцiй, зберiгаючи класичнi традицi© ставлення до поетичного слова,
художнього образу, майстерно© композицi©. I, звичайно, це не означа , що
вiн був консерватором у галузi мистецтва. Справжн новаторство нiколи не
приголомшу , не впада одразу у вiчi. Використовуючи успадкованi вiд
класики розмiри i строфiчнi будови, Рильський звертався до форм сонетiв,
октав, терцин тощо i в пору панування сумнiвного верлiбру писав ямбами i
хореями. Диву не це, а те, що навiть деякi висококвалiфiкованi критики
iнодi ставили йому в провину це звертання до старих строфiчних форм.
Найкращою вiдповiддю цим критикам збiрка "Троянди й виноград" (1957) не
тiльки з низкою чудових сонетiв, а й з дружньою реплiкою талановитому
побратимовi поету Андрiю Малишку, який випадково кинув слова: "Сонети куцi
- нi к чому". Рильський категорично заперечу , посилаючись на приклади
Петрарки, Мiцкевича i Пушкiна:
Сувора простота,
Що слова зайвого в сво© рядки не прийме,
Струнка гармонiя, що з думки вироста,
Не псевдокласика, а класика - i ©й ми
Повиннi вдячнi буть.
Не iграшка пуста
Та форма, що вiки розкрили ©й обiйми!
Рильський мiг би посилатися в укра©нськiй поезi© на приклад Iвана
Франка, а iз сучасникiв - на одного з найидатнiших поетiв демократично©
Нiмеччини Иоганнеса Бехера... А проте навряд чи варто довго спинятися на
речах, очевидних i без iсторичних довiдок та аргументiв.
Так поступово, вiд збiрки до збiрки, в поезi© Рильського зростала
кiлькiсть житт во цiнних елементiв, i нарештi, перехiд ©х у нову якiсть
став неминучим. Радянська дiйснiсть допомогла Рильському вийти за межi
свого "малого свiту" у великий свiт боротьби за нове соцiалiстичне
суспiльство.
Важливим стимулом цього переходу була постанова ЦК ВКП(б) "Про
перебудову лiтературно-художнiх органiзацiй" вiд 23 квiтня 1932 року. Про
значення цi © подi© сам поет незабаром писав:
"23 квiтня 1932 р. - iсторична дата не тiльки в лiтературi, а й у
громадському життi._ _Не тiльки в громадському, а й в особистому життi
кожного письменника, що заслугову на почесне iм'я радянського чи щиро
прагне його заслужити. Лiрично кажучи, це один з тих моментiв, що
окриляють, що скеровують свiдомiсть, що примушують напружувати творчi
мускули...
...Це вiн, той квiтень торiшнiй, помiг менi восени здати збiрку "Знак
терезiв", таку далеку вiд збiрок попереднiх - i "по-хорошому", зда ться
менi, далеку. Цей бадьорий вiтер навiяв менi гнiвне закiнчення "Марини",
вiн стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в
сонячну кра©ну комунiстичного суспiльства".
"Декларацiя обов'язкiв поета й громадянина", що вiдкрива збiрку "Знак
терезiв" (1932), свiдчила про рiшучий перелом, який вiдбувся в свiдомостi
поета в роки першо© п'ятирiчки, про рiшуче його бажання бути активним
будiвником i спiвцем безкласового соцiалiстичного суспiльства. Декларацiя
проголошу розумiння мистецтва як збро© робiтничого класу в його боротьбi
за нове життя:
Мусиш ти знати, з ким
Виступа ш у лавi,
Мусиш вiддати ©м
Образи й тони яскравi,
Мусиш сво iм'я
Там написати ясно,
Де мiльйонне сiя :
Клас.
Дальший творчий свiй шлях Рильський пов'язу з долею народу, i саме цей
зв'язок да його поезi© новi сили, новi теми й образи, розкрива перед ним
широкi обрi© майбутнього. Вiн вiрить у перемогу нового свiту над старим,
соцiалiзму над капiталiзмом, свiтла над темрявою. Терези життя хиляться на
сторону робiтника з важким молотом, що владно ставить його на шалю:
Знак терезiв - доби ново© знак...
Бiйцi, днайтесь! Не дрiмай, стороже!
Безкрилу тьму навiки переможе
Визвольник людства, вiльний пролетар.
_("Знак терезiв")_
Цикл "На тому березi" показу капiталiстичний Захiд - свiт визиску й
гнiту. Пишне панство зiбралося на бенкет, щоб у винi, танцях та розпустi
втопити свiй божевiльний жах перед неминучою загибеллю. Але грiзний спiв
"Iнтернацiонала" нагаду йому про неминучiсть розплати ("Бенкет").
У збiрцi "Знак терезiв" вмiщено i цикл портретiв "Постатi", якi також
свiдченням творчо© перебудови поета. Перед його духовним зором постають
Прометей, Бетховен, Ленiн, Франко, Шевченко як борцi за краще життя
людства. ©х гуманнiсть, а разом iз тим непримиреннiсть до ворогiв ставить
М. Рильський за зразок для себе i сво©х читачiв. Поки що постать Ленiна
вiн сприйма скорiше зовнi, в плакатному зображеннi:
Всiм злидарям вiн i гнаним
Кинув потужне: борiться!
Тим же й горить, як зоря, нам
Жест огняно© правицi.
_("Ленiн")_
Поет рiшуче вiдмежову ться вiд тих, хто досi не бачить нового в життi,
хто захоплю ться абстрактною романтикою в дусi Уеллса i не бачить
Днiпробуду - цього справжнього чуда, створеного людьми кра©ни соцiалiзму.
Проти iдеалiзацi© минулого спрямову вiн i поему "Марина", надруковану
в 1933 роцi, прагнучи подати в нiй правдиву картину життя народу за часiв
крiпацтва.
В обдаруваннi М. Рильського в однаковiй мiрi виявля ться i лiричний, i
епiчний струмiнь. До епiчних творiв у М. Рильського був нахил вiддавна.
Вже в збiрцi "Крiзь бурю й снiг" з'явилися поеми "Чумаки" i "Крiзь бурю й
снiг", а в збiрцi "Де сходяться дороги" - поема "Сашко".
Новим кроком у розвитку епiчного таланту Рильського була поема
"Марина", що писалась водночас iз поезiями збiрки "Знак терезiв".
Про iдею цього твору автор писав у передмовi так:
"Iдея - фальшивiсть усякого "панського народолюбства", чи то
"балагульсько-романтичного", чи навiть забарвленого кольорами найлiвiших
полiтичних течiй, що на тi часи iснували". У пролозi, звертаючись до
радянсько© жiнки-трудiвницi, поет говорить, що вiн написав цю поему "не
для плачу та нiжного ниття", а для того, щоб радянська жiнка, востанн
подивившись на "сон важкий", смiливо йшла в ясне майбутн .
Дiйсно, як важкий сон, поста перед нами з давнини життя Марини.
Красуню крiпачку розшукав панський попихач Кутернога i привiв до пана
Пшемисловського в його "гарем". Марина ж любить машталiра Марка Небабу i
втiка з ним, але ©х наздоганяють, i панич Генрiх вбива Марка. Знову
Марина у ненависному дворi Пшемисловського, але тепер вже нею цiкавляться
не лише старий пан Людвiг, а й молодий Генрiх i сусiдський панич Мар'ян.
Мар'ян викрада Марину, а коли вона переста цiкавити його, програ в
карти шляхтичевi Замiтальському. Марина ста акторкою крiпацького театру
Замiтальського. Почуття ненавистi до панства все бiльш зроста в ©© серцi.
Однi © ночi вона пiдпалю будинок Замiтальського, i в полум'© пожежi, пiд
караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський i його дружина.
Сто©ть вона, зацiпивши уста,
Струнка, вродлива, та уже не та,
Не злякана, заплакана дитина, -
Грiм! гнiв! покара! - месниця Марина.
Хоч у центрi твору сто©ть образ Марини, але поема охоплю значно ширше
коло постатей, да яскраву картину життя польського панства у першiй
половинi XIX ст. Панночки зiтхають та розчулюються вiд нiжно© музики i
б'ють поко©вок, паничi чемно вклоняються дамам i виголошують гучнi фрази
про народолюбство, в той час як на конюшнi за ©х наказом шмагають
крiпакiв, - i всi вони викликають гнiв i огиду.
Сво© наступнi збiрки поет присвячу оспiвуванню ясного сучасного i
майбутнього Радянсько© Батькiвщини. В творчостi М. Рильського цих рокiв
особливо значне мiсце займа тема дружби народiв. Новими мотивами пройнята
i_ _вся його особиста лiрика.
Збiрки "Ки©в" (1935), "Лiто" (1936), "Укра©на" (1938), "Збiр винограду"
(1940) пройнятi молодечим запалом, бадьорим оптимiстичним поглядом на
свiт, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу i
його вождя - Комунiстично© партi©.
Основний настрiй лiрики М. Рильського тепер визнача ться почуттям
радостi, що переповню людину, юнацькою закоханiстю в "нову весну
людства", в якiй так високо пiднесено iм'я людини, дано всi умови для
розвитку ©© здiбностей.
У збiрцi "Ки©в" вмiщено вiршi, присвяченi столицi квiтучо© Укра©ни -
Ки ву. Бiльшiсть вiршiв збiрки написано октавами, однi ю з найулюбленiших
строф М. Рильського. Цей класичний розмiр вiн зумiв наповнити новим
актуальним змiстом.
Поет добре зна iсторiю Ки ва, i, може, через це йому особливо впадають
в око тi змiни, якi сталися у мiстi за роки п'ятирiчок. Поет розумi , що
"зелений Ки©в наш" став таким тому, що "вiн червоний", що лише Радянська
влада принесла на ки©вськi пагорби справжню весну. М. Рильський малю Ки©в
не тiльки як мiсто красивих будiвель i паркiв, але як мiсто промислове,
мiсто, в якому буя кипуче творче життя:
I вже на березi Днiпра-рiки
Не днiв минулих туга i скорбота,
Нi, - у прийдешн золотi ворота!
Хто ж це зробив?
- х звуть бiльшовики.
Збiрка "Ки©в" вперше в нашiй поезi© давала багатогранний образ столицi
Радянсько© Укра©ни, мiста, так невпiзнанне перетвореного бiльшовиками.
Оспiвуючи радiснi буднi соцiалiстичного Ки ва, його невпинне будування й
розширення, з любов'ю нотуючи в сво му вiршi такi деталi, як "чорно-сизий
дим над весняним Подолом", "дух фарби свiжо©", поет пиша ться тим, що Ки©в
- рiдний брат Москви та iнших радянських мiст - разом з ними буду новий
радiсний свiт:
Цей свiт, обведений небесною стягою
I переламаний крiзь безлiч людських призм,
Приплив одним шляхом з Батумi i з Москвою
В розлогий океан, що звуть соцiалiзм.
_("На березi") _
В строфах, де вiдчутнi iнтонацi© пушкiнського "Мiдного вершника"
("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлю любов до всього того, що
принiс у життя Ки ва радянський лад:
Люблю мiнливiсть рухiв та облич,
Люблю знайомих бачить в незнайомих,
Люблю дитячу щебетливу рiч,
Сiм'ю трудящих в ледарських хоромах.
Електрикою перевиту нiч,
Денну бадьорiсть по нiчних утомах,
I одностайних радощiв зусиль,
I в синьому димку автомобiль.
_("Октави")_
Збiрка "Лiто" (1936) становить дальший крок у творчому зростаннi М.
Рильського. Далеко ранiше поет мрiяв про "пишне творче лiто", i сама назва
його ново© книги тепер розкрива основну iдею ©©: це лiто настало i для
всього народу, i для самого поета.
Нiколи життя не було ще таким прекрасним i багатим, нiколи ще не
становила тако© високо© цiнностi людина, нiколи не вiдкривалися перед нею
такi широкi творчi можливостi, нiколи не бушувала ще i в людях, i в самому
поетi така жадоба творчостi, така воля до активного втручання В життя
сво©м художнiм словом.
Багатi i повнокровнi поетичнi враження вiд радянсько© дiйсностi М.
Рильський втiлював у конкретнi реалiстичнi малюнки, серед яких особливо
помiтне мiсце займають портретнi зарисовки нових людей.
Ось хлопчик-пастушок маха рукою по©здовi, що проходить мимо. Так
бувало й ранiше; повз багатьох таких селянських хлопчикiв мчали по©зди,
лишаючи за собою хмари диму i невиразнi мрi© про якесь iнше, краще життя.
Але тепер цей хлопчик, пiдрiсши, ма всi можливостi здiйснити сво© мрi© -
вiн сам водитиме по©зди або стане iнженером, буде прокладати новi шляхи.
Ось на палубi пароплава старий винахiдник, що немало зазнавав колись
глузувань iз сво©х винаходiв, дiлиться з поетом сво ю радiстю: його
вислухали, зрозумiли, йому вда ться перевiрити на практицi свiй винахiд
("Чотири поезi©").
Ось прекрасна укра©нська селянка:
Глянула - аж засвiтився снiг,
I здалося - вiн розтане враз.
Пластiвень ©й на плече прилiг,
I здалося, нiби то алмаз.
Це голова сiльради. В пам'ятi поета за контрастом поста знана з
дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюцiйного села з
емблемою влади - палицею - в руках. Нiчого спiльного не ма з цi ю
постаттю образ жiнки, представницi ново© народно© влади:
Ти - ялина, сповнена жаги,
Що росте на вiтрi й сонцi гiнко...
Гей, веселi нашi береги,
Горда, смiлива радянська жiнко©
_("Голова сiльради") _
Все це - окремi приклади перетворення кра©ни, людей. Правдивий
художник, iм'я якого ВКП(б), творить такi чудеса щоденно. Незлiченнi
перемоги здобули нашi люди. Вони завойовують Арктику, лiтають у
стратосферу - i все це тiльки початок комунiстичного перетворення свiту,
остаточно© перемоги над природою.
Природа, як i ранiш, близька i люба поетовi. Вiн уважно чита ©© книгу
i знаходить на кожнiй ©© сторiнцi образи-символи, що змiцнюють його вiру в
наше прекрасне сучасне, в якому пророста вже зерно великого майбутнього.
Ось картина весняного перельоту журавлiв, за якими поет стежить з
однi © з ки©вських вулиць. У стрункому льотi журавлиного ключа вiн вбача
алегорiю, що вiдбива творчi прагнення людей нашо© Батькiвщини:
Мiркую так: коли б менi схотiлось
Подати образ нашо© доби
У простiй алегорi©, - я взяв би
Отой сталевий журавлиний ключ,
Мiцну напругу, силу непохитну,
Його жадобу обрi©в, його
Непереможну волю, мудрий лад
У побудовi, де до того все
Скероване, щоб легше розтинати
Грудьми повiтря, де в вершинi кута
Летить одважний, мудрий проводир,
I всi рiвняють лiт свiй по ньому,
I зна всяк мету свою й дорогу.
_("Журавлi")_
Характерним прийомом М. Рильського як поета-реалiста в цьому вiршi
те, що вiн показу , з яких конкретних житт вих вражень виникла в нього
фiлософська думка, втiлена в образi журавлиного ключа. Перша частина вiрша
- це вихоплена з життя сценка: поет, його рiднi та сусiди повибiгали з
дому, щоб глянути на перших весняних журавлiв. Поет веде розповiдь
п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною iнтонацi ю, з частими
перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такi
елементи вiрша, як чiткий подiл на строфи i римування, поет зосереджу
сприймання читача на внутрiшнiй динамiцi - виникненнi i розвитку
фiлософсько© думки, втiлено© в образ.
Ця форма, невимушена i природна, чи не вперше з явившись у М.
Рильського в цьому вiршi, потiм не раз повториться в циклах, написаних
також вiльним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклi "Ленiнградськi
нариси", у вiршi "Мости" та iн.
Розвиток тем, мотивiв i образiв збiрки "Лiто" бачимо в наступнiй збiрцi
лiрики "Укра©на".
Великий вiрш публiцистичного характеру - "Укра©на" - зображу нову,
соцiалiстичну дiйснiсть нашо© республiки. На широких просторах укра©нсько©
землi працюють щасливi люди; вiдiйшли у безвiсть i нiколи не повернуться
жахливi картини минулого:
Вста в селi, встав у мiстi
Нова людина. Гордий вiк
Вiнча слово: бiльшовик.
У циклi "Чернiгiвськi сонети" М. Рильський вiдтворю перед читачем
образи людей, якi залишили свiй слiд, пам'ять про себе в цьому колись
спокiйному стародавньому мiстi. Пушкiн, Шевченко, Коцюбинський, Глiбов -
всi вони боролися за свiтле майбутн , i це майбутн стало дiйснiстю в
оновленому Чернiговi. Щирi рядки присвячено в сонетах славному сину
Чернiгiвщини Миколi Щopcy.
У весняному цвiтiннi нового життя особливо гостро i яскраво сприйма
поет усi явища навколишньо© дiйсностi, ©© найдрiбнiшi деталi. М. Рильський
вмi з незначних, звичайних фактiв робити великi i значнi висновки,
пов'язувати мале з великим, особисте iз загальним. Вiршi поета, присвяченi
Вiтчизнi, сповненi палко© любовi до ©© найкращих синiв i дочок:
Я казав синковi, що цвiте Вкра©на,
Бо вона - кра©на у Кра©нi Рад, -
I пливла у далеч бiла павутина,
I смiялось небо, як блакитний сад.
_("Ми збирали з сином на землi каштани")_
Остання передво нна збiрка М. Рильського, "Збiр винограду", вийшла у
1940 роцi. У вiршi "Народам свiту" поет виступа проти тих, "чий бог - це
торг, чий храм - вiйна". Вiн заклика народи з' днатися у велику дину
сiм'ю i покарати "тих, що роззявляють пащi, щоб свiтом володiти всiм, що
розбрат сiють помiж нацiй, щоб легше ©х держать в ярмi" ("Народам
радянсько© землi"). Основний пафос збiрки - заклик до оборони кра©ни.
Жанри лiрики М. Рильського цього перiоду сво рiднi i рiзноманiтнi.
Знайдемо у нього написанi в класичнiй манерi вiршi широкого
публiцистичного плану, що нагадують подiбнi твори Пушкiна, Лермонтова або
Мiцкевича. Як i ранiше, вiн часто зверта ться до форми "лiро-епiчного
портрета", в нових сво©х книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького,
славних чернiгiвцiв. Вiн створю низку пiсень. Але, мабуть, найчастiше у
нього зустрiча ться жанр лiрично© або лiро-епiчно© медитацi©, тобто
роздуму, часто глибоко iнтимного, автобiографiчного характеру. "Особисте"
i "громадське" у Рильського - неподiльнi, i його "громадське" саме тому i
вплива на читача, що воно в той самий час - i цiлком "особисте".
Вiдомо, що в раннiх книжках М. Рильського тема Батькiвщини не займа
помiтного мiсця. Спостерiгаючи зростання поезi© М. Рильського, можна
сказати, що чим глибше входив поет у радянську дiйснiсть, чим бiльше вiн
визначався як поет радянський, тим бiльше зростав вiн i як поет
укра©нський. Його радянський патрiотизм пiдвищував у ньому почуття
нацiонально© гордостi. Рильському, як i кожному визначному поетовi,
ставало дедалi яснiшим, що Жовтнева революцiя - такий самий природний,
виправданий всiм ходом попереднiх подiй висновок iз iсторi© Укра©ни, як i
з росiйсько© iсторi©.
Серед його творiв тридцятих рокiв великий епiчний уривок - кiлька
роздiлiв, написаних до колективно© поеми "Iван Голота". Iван Голота -
синтетичний образ укра©нського народу в усi перiоди його iсторичного
життя. Тiснять його зовнiшнi вороги - татари i турки, терпить вiн вiд
панiв, чужих i сво©х, б' ться у вiйську Богдана Хмельницького i в загонi
Устима Кармелюка, слуха гнiвну промову поета-агiтатора Шевченка, бачить
пiдлу брехню представникiв укра©нського нацiоналiзму i, пройшовши всi
стадi© визвольно© боротьби, доходить свiдомостi, що порятунок його народу
- тiльки в спiльнiй боротьбi братнiх народiв проти Спiльного ворога. Так
виросла основна тема передво нного i во нного перiодiв творчостi М.
Рильського - тема дружби народiв.
Роки Велико© Вiтчизняно© вiйни вiдкривають новий перiод i в творчостi
М. Рильського.
Як змiнився, як безмежно вирiс i змужнiв поет! А вiн же на початку
свого творчого шляху гадав, що враження вiд життя можуть стати предметом
мистецтва тiльки тодi, коли вони вiдстоялись у свiдомостi творця, стали
предметом лiричного "споглядання". В роки 1941 - 1944 поезiя М. Рильського
йшла врiвень з подiями, безпосередньо виростала З них, як пiснi всiх
найкращих поетiв нашо© кра©ни. Вона змiцнювала в нас любов до Батькiвщини,
ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу i в
безпосереднiй близькостi до фронту, на зборах Академi© наук Укра©нсько©
РСР, евакуйовано© до Уфи, на мiтингу укра©нського народу в Саратовi, на
освiтлених ракетами переможних салютiв вулицях Москви, в Харковi,
тiльки-но визволеному вiд нiмецьких загарбникiв, у Ки вi, що зiяв ще
ру©нами Хрещатика, - скрiзь звучав голос поета.
Радянський патрiотизм об' дну почуття любовi до свого народу з iде ю
рiвностi i братерства всiх народiв - з "чуттям дино© родини", як сказав
iнший видатний поет Радянсько© Укра©ни (Павло Тичина). У цьому - одне з
джерел тi © велико© радостi, якою, мов сонцем, пронизанi були передво ннi
вiршi М. Рильського. Во ннi роки посилили у нього, як i в iнших радянських
поетiв, почуття любовi до Вiтчизни. До вiдчуття нависло© над нею загрози,
до почуття гострого обурення з зухвалостi ворога у поета Радянсько©
Укра©ни прилучився ще й гострий бiль розлуки.
Чорна хмара фашистсько© сарани спустилася на рiднi поетовi мiсця - на
"Ки©в злотолитий, Iрпiнську тишу смолисту, рожеву Романiвку", на
укра©нськi яснi зорi, тихi води, на все, створене народом, який за
Радянсько© влади вперше в багатовiковiй iсторi© зiтхнув на повнi груди.
Укра©нську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до
слов'янських народiв, вiн намагався поневолити укра©нський народ, винищити
його.
В усiх творах М. Рильського цього часу чу ться один основний мотив:
вiра в перемогу людяностi над звiрством. Запорука цi © перемоги -
Радянська Армiя, велика Комунiстична партiя, дружна сiм'я братнiх народiв
Союзу, братня сiм'я слов'ян, нарештi, все прогресивне людство, що
пiднялося на боротьбу "з нелюдами". Укра©на не може загинути, не може бути
й суддя, i судить вiн не як древня Фемiда, богиня правосуддя - з мечем i
зав'язаними очима, а з очима розкритими, що вже починають бачити змiст i
сенс навколишнього життя. Свiт розколовся на "бiле" i "червоне", на так i
нi, i поет раптом виразно побачив i прокляв представникiв старого свiту -
панiв, якi ще докурюють сигари, допивають каву, тодi як прийшла година
помсти i по сходах загули залiзнi кроки месникiв, вiд яких нiкуди не
сховатися.
Цiкаво, що ще в 1927 роцi деякi укра©нськi критики називали Рильського
поетом статики, спокою, констатацi©. Але в Рильського були самi тiльки
мрiяння про спокiй при безперервному неспоко© сумлiння, при безперервних
муках вiд усвiдомлення самотностi, при втомi вiд "екзотики, од хитро
вигаданих слiв", i цi муки переходили у вiдчай, коли поетовi здавалося, що
його найглибше бажання -
...в безоднi вiщого розмаху
Кинутись наослiп, без дорiг
I себе, розчавлену комаху,
Не жалiти - о, коли б я мiг!
Знову згаду мо (не встановлюючи якийсь там "вплив"!) подiбне бажання
Брюсова:
О, если б было вновь возможно
На мир, каким он есть, взглянуть
И безраздумно, бестревожно
В мгновеньях жизни потонуть!
I знову треба пiдкреслити вiдмiну. Те, про що говорить Рильський, -
трагiчне. Це - саме усвiдомлення неможливостi жити далi в станi
безтривожному i безроздумному, неможливостi не зiйти з позицiй "парнасця",
жерця "чистого мистецтва". Чи мiг Рильський, природжений демократ i
реалiст, вихований "соками землi", лишатися "парнасцем", коли вiн iз жахом
згадував зустрiчi з голодним, завошивленим хлопчиком на фастiвському
вокзалi або матiр-селянку, яка вмира в нетопленiй хатi, марно
сподiваючись побачити сина, що пiшов на вiйну; коли вiн розумiв, скiльки
червоточини було в старому свiтi, усвiдомлював, що вже буду ться
мускулистими руками пролетарiату нове життя, новий дiм, що дiм цей -
"наш,_ _не твiй, не мiй", i що вiн
...для нас росте, i спi ,
I в вiкнах золотом горить -
З камiння, дерева та мрi©
Мiцно©, як спiвуча мiдь.
_("Ганнуся")_
Отак поступово, але невпинно поет визволя ться з добровiльного
ув'язнення в естетичнiй тюрмi, почина усвiдомлювати свiй зв'язок з масою
("лише гуртом i пущi, i пустинi з пiснями, з гуком можна перейти"),
розумi велич сво © iсторично© епохи. Думаючи про майбутн , вiн уже
iронiзу з переляканих революцi ю iнтелiгентикiв i чуттям митця стверджу
красу нового свiту:
Нi, нi!
Прийдешн - не казарма,
Не цементовий коридорi
Сiя в небi нам недарма
Золотоокий метеор.
Уся творчiсть Рильського двадцятих рокiв - повчальний приклад
"перевиховування особи", поступового процесу засвоювання матерiалiстичного
свiтогляду. Щиро бажаючи служити правдi i народовi, поет побачив, що
найвищий вияв гуманiзму - у торжествi ленiнських iдей, що щастя мiльйонiв
добува ться лише в жорстокiй класовiй боротьбi.
Засво ння цих iстин поет iнодi почина справдi "iз абетки". Вiн так i
назива одну iз сво©х поезiй, стверджуючи в нiй запроваджуваний у нашому
суспiльствi справедливий принцип: "Хто робить, той i ©сть".
Можна - каже поет - вiльно обирати для естетично© насолоди будь-яку з
минулих епох (ми з цим не погоджу мося, як не погоджу ться тепер з цим i
сам М.Т. Рильський), а проте не можна iгнорувати свiй час:
Але любить чи не любити те,
Що вколо нас i в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самi ми, -
Лише слiпець, що замiсть кровi в нiм
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.
Цими видатними словами, що вийшли з глибини душi, визначено весь
дальший шлях Рильського. У збiрках "Гомiн i вiдгомiн" (1929), "Де
сходяться дороги" (1929) здоровi оптимiстичнi мотиви любовi до життя,
захоплення творчою працею ми бачимо все частiше. "Яке це щастя - в радощах
земних трудiв i днiв спивати кубок повний", - говорить поет.
Небагато хто з поетiв, якi розпочали свою дiяльнiсть до Жовтня, одразу
i без вагань увiйшли до лав письменникiв радянських не самою лише назвою,
а суттю сво © творчостi. Для одних це було справою нескладною: "Моя
революцiя", - говорив Маяковський. Iншi пройшли шлях перевиховування. Але
в результатi дороги перших i других зiйшлися i не могли не зiйтися тому,
що все талановите в нашiй кра©нi не могло не бути втягнуте в орбiту
великого Жовтня.
У пору, коли з'являлися в свiт вищеназванi збiрки Рильського, виходили
такi основоположнi книги укра©нських радянських поетiв, як "Плуг" (1920)
Павла Тичини, "Червона зима" (1922) Володимира Сосюри, "17-й патруль"
(1926) Миколи Бажана. Поряд iз ними книги Рильського двадцятих рокiв
можуть здатися не такими показовими i менш "актуальними" для свого часу.
Але це вiрно лише почасти. Насправдi ж вони - цiннi свiдчення того, як
вплив революцi© перетворював свiдомiсть тих талановитих людей, що
намагалися стати осторонь вiд подiй. Поворот Рильського до живого життя
був сповiльненим, а проте неухильним.
А коли придивитися до його творчостi 1918-1925 рокiв на фонi усi ©
укра©нсько© поезi© тих часiв, [...] позитивне значення його творчостi тi ©
пори стане особливо виразним. Тепер, здалека, пiсля того, як продукцiя
двадцятих рокiв просiялася крiзь сито iсторi©, ми представниками того часу
вважа мо названих вище видатних поетiв. Але поряд iз ними - скiльки iнших
проголошувало нове мистецтво як "синтез деформованого мистецтва зi
спортом", зрiкалося, найкращих традицiй минулого, робило з деструкцi©
принцип, видавало грубий натуралiзм i фiзiологiзм за риси свiтогляду, а
анархiзм - аж до межi, за якою починалося звичайне хулiганство, - за
революцiйнiсть! По сторiнках журналiв i збiрок розсипалися "драбинкою"
рядки без ритму i рими, а часто й без глузду. Мистецтво справдi
деформувалось, перетворювалося на блазенство, дуже близьке до того, яке в
нашi днi у капiталiстичних кра©нах вида ться за "творчi дерзання", за
смiливе "новаторство". На щастя для нашо© лiтератури, здоровi пiдвалини
швидко взяли гору над цими перекрученнями, i завдяки керiвництву партi© i
уряду, завдяки впливовi живого життя цей накип на чистому джерелi
радянсько© поезi© було знято весь.
М. Рильський 1918 - 1925 рокiв лишався осторонь вiд цих деструктивних
тенденцiй, зберiгаючи класичнi традицi© ставлення до поетичного слова,
художнього образу, майстерно© композицi©. I, звичайно, це не означа , що
вiн був консерватором у галузi мистецтва. Справжн новаторство нiколи не
приголомшу , не впада одразу у вiчi. Використовуючи успадкованi вiд
класики розмiри i строфiчнi будови, Рильський звертався до форм сонетiв,
октав, терцин тощо i в пору панування сумнiвного верлiбру писав ямбами i
хореями. Диву не це, а те, що навiть деякi висококвалiфiкованi критики
iнодi ставили йому в провину це звертання до старих строфiчних форм.
Найкращою вiдповiддю цим критикам збiрка "Троянди й виноград" (1957) не
тiльки з низкою чудових сонетiв, а й з дружньою реплiкою талановитому
побратимовi поету Андрiю Малишку, який випадково кинув слова: "Сонети куцi
- нi к чому". Рильський категорично заперечу , посилаючись на приклади
Петрарки, Мiцкевича i Пушкiна:
Сувора простота,
Що слова зайвого в сво© рядки не прийме,
Струнка гармонiя, що з думки вироста,
Не псевдокласика, а класика - i ©й ми
Повиннi вдячнi буть.
Не iграшка пуста
Та форма, що вiки розкрили ©й обiйми!
Рильський мiг би посилатися в укра©нськiй поезi© на приклад Iвана
Франка, а iз сучасникiв - на одного з найидатнiших поетiв демократично©
Нiмеччини Иоганнеса Бехера... А проте навряд чи варто довго спинятися на
речах, очевидних i без iсторичних довiдок та аргументiв.
Так поступово, вiд збiрки до збiрки, в поезi© Рильського зростала
кiлькiсть житт во цiнних елементiв, i нарештi, перехiд ©х у нову якiсть
став неминучим. Радянська дiйснiсть допомогла Рильському вийти за межi
свого "малого свiту" у великий свiт боротьби за нове соцiалiстичне
суспiльство.
Важливим стимулом цього переходу була постанова ЦК ВКП(б) "Про
перебудову лiтературно-художнiх органiзацiй" вiд 23 квiтня 1932 року. Про
значення цi © подi© сам поет незабаром писав:
"23 квiтня 1932 р. - iсторична дата не тiльки в лiтературi, а й у
громадському життi._ _Не тiльки в громадському, а й в особистому життi
кожного письменника, що заслугову на почесне iм'я радянського чи щиро
прагне його заслужити. Лiрично кажучи, це один з тих моментiв, що
окриляють, що скеровують свiдомiсть, що примушують напружувати творчi
мускули...
...Це вiн, той квiтень торiшнiй, помiг менi восени здати збiрку "Знак
терезiв", таку далеку вiд збiрок попереднiх - i "по-хорошому", зда ться
менi, далеку. Цей бадьорий вiтер навiяв менi гнiвне закiнчення "Марини",
вiн стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в
сонячну кра©ну комунiстичного суспiльства".
"Декларацiя обов'язкiв поета й громадянина", що вiдкрива збiрку "Знак
терезiв" (1932), свiдчила про рiшучий перелом, який вiдбувся в свiдомостi
поета в роки першо© п'ятирiчки, про рiшуче його бажання бути активним
будiвником i спiвцем безкласового соцiалiстичного суспiльства. Декларацiя
проголошу розумiння мистецтва як збро© робiтничого класу в його боротьбi
за нове життя:
Мусиш ти знати, з ким
Виступа ш у лавi,
Мусиш вiддати ©м
Образи й тони яскравi,
Мусиш сво iм'я
Там написати ясно,
Де мiльйонне сiя :
Клас.
Дальший творчий свiй шлях Рильський пов'язу з долею народу, i саме цей
зв'язок да його поезi© новi сили, новi теми й образи, розкрива перед ним
широкi обрi© майбутнього. Вiн вiрить у перемогу нового свiту над старим,
соцiалiзму над капiталiзмом, свiтла над темрявою. Терези життя хиляться на
сторону робiтника з важким молотом, що владно ставить його на шалю:
Знак терезiв - доби ново© знак...
Бiйцi, днайтесь! Не дрiмай, стороже!
Безкрилу тьму навiки переможе
Визвольник людства, вiльний пролетар.
_("Знак терезiв")_
Цикл "На тому березi" показу капiталiстичний Захiд - свiт визиску й
гнiту. Пишне панство зiбралося на бенкет, щоб у винi, танцях та розпустi
втопити свiй божевiльний жах перед неминучою загибеллю. Але грiзний спiв
"Iнтернацiонала" нагаду йому про неминучiсть розплати ("Бенкет").
У збiрцi "Знак терезiв" вмiщено i цикл портретiв "Постатi", якi також
свiдченням творчо© перебудови поета. Перед його духовним зором постають
Прометей, Бетховен, Ленiн, Франко, Шевченко як борцi за краще життя
людства. ©х гуманнiсть, а разом iз тим непримиреннiсть до ворогiв ставить
М. Рильський за зразок для себе i сво©х читачiв. Поки що постать Ленiна
вiн сприйма скорiше зовнi, в плакатному зображеннi:
Всiм злидарям вiн i гнаним
Кинув потужне: борiться!
Тим же й горить, як зоря, нам
Жест огняно© правицi.
_("Ленiн")_
Поет рiшуче вiдмежову ться вiд тих, хто досi не бачить нового в життi,
хто захоплю ться абстрактною романтикою в дусi Уеллса i не бачить
Днiпробуду - цього справжнього чуда, створеного людьми кра©ни соцiалiзму.
Проти iдеалiзацi© минулого спрямову вiн i поему "Марина", надруковану
в 1933 роцi, прагнучи подати в нiй правдиву картину життя народу за часiв
крiпацтва.
В обдаруваннi М. Рильського в однаковiй мiрi виявля ться i лiричний, i
епiчний струмiнь. До епiчних творiв у М. Рильського був нахил вiддавна.
Вже в збiрцi "Крiзь бурю й снiг" з'явилися поеми "Чумаки" i "Крiзь бурю й
снiг", а в збiрцi "Де сходяться дороги" - поема "Сашко".
Новим кроком у розвитку епiчного таланту Рильського була поема
"Марина", що писалась водночас iз поезiями збiрки "Знак терезiв".
Про iдею цього твору автор писав у передмовi так:
"Iдея - фальшивiсть усякого "панського народолюбства", чи то
"балагульсько-романтичного", чи навiть забарвленого кольорами найлiвiших
полiтичних течiй, що на тi часи iснували". У пролозi, звертаючись до
радянсько© жiнки-трудiвницi, поет говорить, що вiн написав цю поему "не
для плачу та нiжного ниття", а для того, щоб радянська жiнка, востанн
подивившись на "сон важкий", смiливо йшла в ясне майбутн .
Дiйсно, як важкий сон, поста перед нами з давнини життя Марини.
Красуню крiпачку розшукав панський попихач Кутернога i привiв до пана
Пшемисловського в його "гарем". Марина ж любить машталiра Марка Небабу i
втiка з ним, але ©х наздоганяють, i панич Генрiх вбива Марка. Знову
Марина у ненависному дворi Пшемисловського, але тепер вже нею цiкавляться
не лише старий пан Людвiг, а й молодий Генрiх i сусiдський панич Мар'ян.
Мар'ян викрада Марину, а коли вона переста цiкавити його, програ в
карти шляхтичевi Замiтальському. Марина ста акторкою крiпацького театру
Замiтальського. Почуття ненавистi до панства все бiльш зроста в ©© серцi.
Однi © ночi вона пiдпалю будинок Замiтальського, i в полум'© пожежi, пiд
караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський i його дружина.
Сто©ть вона, зацiпивши уста,
Струнка, вродлива, та уже не та,
Не злякана, заплакана дитина, -
Грiм! гнiв! покара! - месниця Марина.
Хоч у центрi твору сто©ть образ Марини, але поема охоплю значно ширше
коло постатей, да яскраву картину життя польського панства у першiй
половинi XIX ст. Панночки зiтхають та розчулюються вiд нiжно© музики i
б'ють поко©вок, паничi чемно вклоняються дамам i виголошують гучнi фрази
про народолюбство, в той час як на конюшнi за ©х наказом шмагають
крiпакiв, - i всi вони викликають гнiв i огиду.
Сво© наступнi збiрки поет присвячу оспiвуванню ясного сучасного i
майбутнього Радянсько© Батькiвщини. В творчостi М. Рильського цих рокiв
особливо значне мiсце займа тема дружби народiв. Новими мотивами пройнята
i_ _вся його особиста лiрика.
Збiрки "Ки©в" (1935), "Лiто" (1936), "Укра©на" (1938), "Збiр винограду"
(1940) пройнятi молодечим запалом, бадьорим оптимiстичним поглядом на
свiт, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу i
його вождя - Комунiстично© партi©.
Основний настрiй лiрики М. Рильського тепер визнача ться почуттям
радостi, що переповню людину, юнацькою закоханiстю в "нову весну
людства", в якiй так високо пiднесено iм'я людини, дано всi умови для
розвитку ©© здiбностей.
У збiрцi "Ки©в" вмiщено вiршi, присвяченi столицi квiтучо© Укра©ни -
Ки ву. Бiльшiсть вiршiв збiрки написано октавами, однi ю з найулюбленiших
строф М. Рильського. Цей класичний розмiр вiн зумiв наповнити новим
актуальним змiстом.
Поет добре зна iсторiю Ки ва, i, може, через це йому особливо впадають
в око тi змiни, якi сталися у мiстi за роки п'ятирiчок. Поет розумi , що
"зелений Ки©в наш" став таким тому, що "вiн червоний", що лише Радянська
влада принесла на ки©вськi пагорби справжню весну. М. Рильський малю Ки©в
не тiльки як мiсто красивих будiвель i паркiв, але як мiсто промислове,
мiсто, в якому буя кипуче творче життя:
I вже на березi Днiпра-рiки
Не днiв минулих туга i скорбота,
Нi, - у прийдешн золотi ворота!
Хто ж це зробив?
- х звуть бiльшовики.
Збiрка "Ки©в" вперше в нашiй поезi© давала багатогранний образ столицi
Радянсько© Укра©ни, мiста, так невпiзнанне перетвореного бiльшовиками.
Оспiвуючи радiснi буднi соцiалiстичного Ки ва, його невпинне будування й
розширення, з любов'ю нотуючи в сво му вiршi такi деталi, як "чорно-сизий
дим над весняним Подолом", "дух фарби свiжо©", поет пиша ться тим, що Ки©в
- рiдний брат Москви та iнших радянських мiст - разом з ними буду новий
радiсний свiт:
Цей свiт, обведений небесною стягою
I переламаний крiзь безлiч людських призм,
Приплив одним шляхом з Батумi i з Москвою
В розлогий океан, що звуть соцiалiзм.
_("На березi") _
В строфах, де вiдчутнi iнтонацi© пушкiнського "Мiдного вершника"
("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлю любов до всього того, що
принiс у життя Ки ва радянський лад:
Люблю мiнливiсть рухiв та облич,
Люблю знайомих бачить в незнайомих,
Люблю дитячу щебетливу рiч,
Сiм'ю трудящих в ледарських хоромах.
Електрикою перевиту нiч,
Денну бадьорiсть по нiчних утомах,
I одностайних радощiв зусиль,
I в синьому димку автомобiль.
_("Октави")_
Збiрка "Лiто" (1936) становить дальший крок у творчому зростаннi М.
Рильського. Далеко ранiше поет мрiяв про "пишне творче лiто", i сама назва
його ново© книги тепер розкрива основну iдею ©©: це лiто настало i для
всього народу, i для самого поета.
Нiколи життя не було ще таким прекрасним i багатим, нiколи ще не
становила тако© високо© цiнностi людина, нiколи не вiдкривалися перед нею
такi широкi творчi можливостi, нiколи не бушувала ще i в людях, i в самому
поетi така жадоба творчостi, така воля до активного втручання В життя
сво©м художнiм словом.
Багатi i повнокровнi поетичнi враження вiд радянсько© дiйсностi М.
Рильський втiлював у конкретнi реалiстичнi малюнки, серед яких особливо
помiтне мiсце займають портретнi зарисовки нових людей.
Ось хлопчик-пастушок маха рукою по©здовi, що проходить мимо. Так
бувало й ранiше; повз багатьох таких селянських хлопчикiв мчали по©зди,
лишаючи за собою хмари диму i невиразнi мрi© про якесь iнше, краще життя.
Але тепер цей хлопчик, пiдрiсши, ма всi можливостi здiйснити сво© мрi© -
вiн сам водитиме по©зди або стане iнженером, буде прокладати новi шляхи.
Ось на палубi пароплава старий винахiдник, що немало зазнавав колись
глузувань iз сво©х винаходiв, дiлиться з поетом сво ю радiстю: його
вислухали, зрозумiли, йому вда ться перевiрити на практицi свiй винахiд
("Чотири поезi©").
Ось прекрасна укра©нська селянка:
Глянула - аж засвiтився снiг,
I здалося - вiн розтане враз.
Пластiвень ©й на плече прилiг,
I здалося, нiби то алмаз.
Це голова сiльради. В пам'ятi поета за контрастом поста знана з
дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюцiйного села з
емблемою влади - палицею - в руках. Нiчого спiльного не ма з цi ю
постаттю образ жiнки, представницi ново© народно© влади:
Ти - ялина, сповнена жаги,
Що росте на вiтрi й сонцi гiнко...
Гей, веселi нашi береги,
Горда, смiлива радянська жiнко©
_("Голова сiльради") _
Все це - окремi приклади перетворення кра©ни, людей. Правдивий
художник, iм'я якого ВКП(б), творить такi чудеса щоденно. Незлiченнi
перемоги здобули нашi люди. Вони завойовують Арктику, лiтають у
стратосферу - i все це тiльки початок комунiстичного перетворення свiту,
остаточно© перемоги над природою.
Природа, як i ранiш, близька i люба поетовi. Вiн уважно чита ©© книгу
i знаходить на кожнiй ©© сторiнцi образи-символи, що змiцнюють його вiру в
наше прекрасне сучасне, в якому пророста вже зерно великого майбутнього.
Ось картина весняного перельоту журавлiв, за якими поет стежить з
однi © з ки©вських вулиць. У стрункому льотi журавлиного ключа вiн вбача
алегорiю, що вiдбива творчi прагнення людей нашо© Батькiвщини:
Мiркую так: коли б менi схотiлось
Подати образ нашо© доби
У простiй алегорi©, - я взяв би
Отой сталевий журавлиний ключ,
Мiцну напругу, силу непохитну,
Його жадобу обрi©в, його
Непереможну волю, мудрий лад
У побудовi, де до того все
Скероване, щоб легше розтинати
Грудьми повiтря, де в вершинi кута
Летить одважний, мудрий проводир,
I всi рiвняють лiт свiй по ньому,
I зна всяк мету свою й дорогу.
_("Журавлi")_
Характерним прийомом М. Рильського як поета-реалiста в цьому вiршi
те, що вiн показу , з яких конкретних житт вих вражень виникла в нього
фiлософська думка, втiлена в образi журавлиного ключа. Перша частина вiрша
- це вихоплена з життя сценка: поет, його рiднi та сусiди повибiгали з
дому, щоб глянути на перших весняних журавлiв. Поет веде розповiдь
п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною iнтонацi ю, з частими
перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такi
елементи вiрша, як чiткий подiл на строфи i римування, поет зосереджу
сприймання читача на внутрiшнiй динамiцi - виникненнi i розвитку
фiлософсько© думки, втiлено© в образ.
Ця форма, невимушена i природна, чи не вперше з явившись у М.
Рильського в цьому вiршi, потiм не раз повториться в циклах, написаних
також вiльним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклi "Ленiнградськi
нариси", у вiршi "Мости" та iн.
Розвиток тем, мотивiв i образiв збiрки "Лiто" бачимо в наступнiй збiрцi
лiрики "Укра©на".
Великий вiрш публiцистичного характеру - "Укра©на" - зображу нову,
соцiалiстичну дiйснiсть нашо© республiки. На широких просторах укра©нсько©
землi працюють щасливi люди; вiдiйшли у безвiсть i нiколи не повернуться
жахливi картини минулого:
Вста в селi, встав у мiстi
Нова людина. Гордий вiк
Вiнча слово: бiльшовик.
У циклi "Чернiгiвськi сонети" М. Рильський вiдтворю перед читачем
образи людей, якi залишили свiй слiд, пам'ять про себе в цьому колись
спокiйному стародавньому мiстi. Пушкiн, Шевченко, Коцюбинський, Глiбов -
всi вони боролися за свiтле майбутн , i це майбутн стало дiйснiстю в
оновленому Чернiговi. Щирi рядки присвячено в сонетах славному сину
Чернiгiвщини Миколi Щopcy.
У весняному цвiтiннi нового життя особливо гостро i яскраво сприйма
поет усi явища навколишньо© дiйсностi, ©© найдрiбнiшi деталi. М. Рильський
вмi з незначних, звичайних фактiв робити великi i значнi висновки,
пов'язувати мале з великим, особисте iз загальним. Вiршi поета, присвяченi
Вiтчизнi, сповненi палко© любовi до ©© найкращих синiв i дочок:
Я казав синковi, що цвiте Вкра©на,
Бо вона - кра©на у Кра©нi Рад, -
I пливла у далеч бiла павутина,
I смiялось небо, як блакитний сад.
_("Ми збирали з сином на землi каштани")_
Остання передво нна збiрка М. Рильського, "Збiр винограду", вийшла у
1940 роцi. У вiршi "Народам свiту" поет виступа проти тих, "чий бог - це
торг, чий храм - вiйна". Вiн заклика народи з' днатися у велику дину
сiм'ю i покарати "тих, що роззявляють пащi, щоб свiтом володiти всiм, що
розбрат сiють помiж нацiй, щоб легше ©х держать в ярмi" ("Народам
радянсько© землi"). Основний пафос збiрки - заклик до оборони кра©ни.
Жанри лiрики М. Рильського цього перiоду сво рiднi i рiзноманiтнi.
Знайдемо у нього написанi в класичнiй манерi вiршi широкого
публiцистичного плану, що нагадують подiбнi твори Пушкiна, Лермонтова або
Мiцкевича. Як i ранiше, вiн часто зверта ться до форми "лiро-епiчного
портрета", в нових сво©х книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького,
славних чернiгiвцiв. Вiн створю низку пiсень. Але, мабуть, найчастiше у
нього зустрiча ться жанр лiрично© або лiро-епiчно© медитацi©, тобто
роздуму, часто глибоко iнтимного, автобiографiчного характеру. "Особисте"
i "громадське" у Рильського - неподiльнi, i його "громадське" саме тому i
вплива на читача, що воно в той самий час - i цiлком "особисте".
Вiдомо, що в раннiх книжках М. Рильського тема Батькiвщини не займа
помiтного мiсця. Спостерiгаючи зростання поезi© М. Рильського, можна
сказати, що чим глибше входив поет у радянську дiйснiсть, чим бiльше вiн
визначався як поет радянський, тим бiльше зростав вiн i як поет
укра©нський. Його радянський патрiотизм пiдвищував у ньому почуття
нацiонально© гордостi. Рильському, як i кожному визначному поетовi,
ставало дедалi яснiшим, що Жовтнева революцiя - такий самий природний,
виправданий всiм ходом попереднiх подiй висновок iз iсторi© Укра©ни, як i
з росiйсько© iсторi©.
Серед його творiв тридцятих рокiв великий епiчний уривок - кiлька
роздiлiв, написаних до колективно© поеми "Iван Голота". Iван Голота -
синтетичний образ укра©нського народу в усi перiоди його iсторичного
життя. Тiснять його зовнiшнi вороги - татари i турки, терпить вiн вiд
панiв, чужих i сво©х, б' ться у вiйську Богдана Хмельницького i в загонi
Устима Кармелюка, слуха гнiвну промову поета-агiтатора Шевченка, бачить
пiдлу брехню представникiв укра©нського нацiоналiзму i, пройшовши всi
стадi© визвольно© боротьби, доходить свiдомостi, що порятунок його народу
- тiльки в спiльнiй боротьбi братнiх народiв проти Спiльного ворога. Так
виросла основна тема передво нного i во нного перiодiв творчостi М.
Рильського - тема дружби народiв.
Роки Велико© Вiтчизняно© вiйни вiдкривають новий перiод i в творчостi
М. Рильського.
Як змiнився, як безмежно вирiс i змужнiв поет! А вiн же на початку
свого творчого шляху гадав, що враження вiд життя можуть стати предметом
мистецтва тiльки тодi, коли вони вiдстоялись у свiдомостi творця, стали
предметом лiричного "споглядання". В роки 1941 - 1944 поезiя М. Рильського
йшла врiвень з подiями, безпосередньо виростала З них, як пiснi всiх
найкращих поетiв нашо© кра©ни. Вона змiцнювала в нас любов до Батькiвщини,
ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу i в
безпосереднiй близькостi до фронту, на зборах Академi© наук Укра©нсько©
РСР, евакуйовано© до Уфи, на мiтингу укра©нського народу в Саратовi, на
освiтлених ракетами переможних салютiв вулицях Москви, в Харковi,
тiльки-но визволеному вiд нiмецьких загарбникiв, у Ки вi, що зiяв ще
ру©нами Хрещатика, - скрiзь звучав голос поета.
Радянський патрiотизм об' дну почуття любовi до свого народу з iде ю
рiвностi i братерства всiх народiв - з "чуттям дино© родини", як сказав
iнший видатний поет Радянсько© Укра©ни (Павло Тичина). У цьому - одне з
джерел тi © велико© радостi, якою, мов сонцем, пронизанi були передво ннi
вiршi М. Рильського. Во ннi роки посилили у нього, як i в iнших радянських
поетiв, почуття любовi до Вiтчизни. До вiдчуття нависло© над нею загрози,
до почуття гострого обурення з зухвалостi ворога у поета Радянсько©
Укра©ни прилучився ще й гострий бiль розлуки.
Чорна хмара фашистсько© сарани спустилася на рiднi поетовi мiсця - на
"Ки©в злотолитий, Iрпiнську тишу смолисту, рожеву Романiвку", на
укра©нськi яснi зорi, тихi води, на все, створене народом, який за
Радянсько© влади вперше в багатовiковiй iсторi© зiтхнув на повнi груди.
Укра©нську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до
слов'янських народiв, вiн намагався поневолити укра©нський народ, винищити
його.
В усiх творах М. Рильського цього часу чу ться один основний мотив:
вiра в перемогу людяностi над звiрством. Запорука цi © перемоги -
Радянська Армiя, велика Комунiстична партiя, дружна сiм'я братнiх народiв
Союзу, братня сiм'я слов'ян, нарештi, все прогресивне людство, що
пiднялося на боротьбу "з нелюдами". Укра©на не може загинути, не може бути