Страница:
стертий з лиця землi народ, що створив велику культуру, що висунув
Шевченка, Франка, чудових музикантiв, артистiв:
Хiба умерти можна ©й,
В гарячiй захлинутись кровi,
Коли на справедливий бiй
Зовуть i дерева в дiбровi,
Коли живе вона в мiцнiй
Сiм'© великiй, вольнiй, новiй?
_("Слово про рiдну матiр") _
У цiй сiм'© - братнiй росiйський народ, з яким долю Укра©ни з' днала
мудра далекогляднiсть Богдана Хмельницького, тут i iншi народи Союзу,
незлiченна "промениста рать", що вийшла назустрiч темнiй силi i ©©
посiпакам.
У страшнi роки, коли гiтлерiвськi пiднiжки, укра©нсько-нiмецькi
нацiоналiсти, намагалися продати укра©нський народ у фашистське рабство,
М. Рильський стверджував спiльнiсть iнтересiв свого народу з iнтересами
прогресивного людства, невiддiльнiсть Укра©ни вiд iнших радянських
республiк i таврував ворогiв-запроданцiв вогненно-гнiвними словами:
Я - син Кра©ни Рад. Ви чу те, iуди,
Ви всi, що Ка©на горить на вас печать?
Отчизни iншо© нема в нас i не буде,
Ми кров'ю матерi не вмi м торгувать!
Не тiльки знесена на камiнь п' дестала,
Квiтками вiнчана i кроплена вином, -
Стократ милiшою вона для серця стала,
Грудьми стрiчаючи ру©ну i погром.
_("Я - син Кра©ни Рад") _
Поет вiрить, що, як повiк не впасти Москвi, "серцю народiв, мозковi
землi", так нiколи не покри морок туманiв улюблено© столицi Укра©ни -
Ки ва. Вiн зна , що
Настане день, настане час -
I розiлл ться знов медами
Земля, що освятив Тарас
Сво©ми муками-дiлами.
_("Слово про рiдну матiр")_
_У_ поезiях "Ленiнград", "Москва", "Друзям по Союзу", "До Янки Купали"
та iнших поет стверджу нерозривну, перевiрену i загартовану у вогнi
Вiтчизняно© вiйни дружбу i днiсть укра©нського народу з великим
росiйським та iншими народами соцiалiстично© вiтчизни.
Поезi© М. Рильського запалювали вогонь ентузiазму у тисяч во©нiв на
фронтах, тисяч трудiвникiв у тилу, закликаючи до патрiотичних подвигiв в
iм'я перемоги ("Бiйцям Пiвденного фронту").
У роки вiйни Рильський - не тiльки поет, а й публiцист i громадський
дiяч. Його статтi i публiчнi виступи мобiлiзовували на боротьбу, наближали
нашу перемогу. Але i його поезi© цих рокiв - не тiльки художнi твори, а й
дiяння громадянина-патрiота велико© Радянсько© кра©ни. Серед цих поезiй
"Лист до укра©нцiв в Америцi" (1941). Поет вiрить, що його слово дiйде до
братiв, якi живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською сво ю дугою
дна два материки. Вiн говорить ©м про мету нашо© вiйни, про велич нашо©
боротьби, про неминучiсть нашо© перемоги. I слово його справдi було
почуте: укра©нцi, якi живуть у Канадi, вiдповiли листом на послання
знаного i любимого поета Радянсько© Укра©ни. Це один з багатьох випадкiв
безпосереднього вiдгуку читачiв на голос Рильського.
Найвидатнiшим iз творiв Рильського за роки вiйни поема-видiння
"Жага".
У творчостi М. Рильського, кажучи взагалi, зрiвноваженi i жар
натхнення, i той "холод ума поверяющего", що його Баратинський вважав
конче потрiбним для поета. Постiйне звертання до класикiв надало творам М.
Рильського ясностi i простоти мови, чiткостi архiтектонiки. Недаремно ж
музика була, як ми зна мо, одним iз найсильнiших переживань дитинства i
юностi поета. Досить часто його творча уява, вiдходячи вiд звичайного
"пластичного" ладу, переключа ться на музичний.
"Жага" - один iз наочних прикладiв такого переключення. З першого
погляду - це кiлька лiричних i лiро-епiчних картин, що не мають нiякого
iншого зв'язку, крiм спiльно© iде© - любовi до Батькiвщини i болю з
приводу ©© страждань.
Поема почина ться i кiнча ться лiричними монологами-пiснями: перший
iнтродукцi ю; "Тобi, тобi, моя Вiтчизно, у серцi дзвонять голоси", -
говориться в кiнцi ©©. Далi йдуть партi© цих "голосiв". Перший славить
"велику i чисту воду", другий - "святий хлiб", третiй - радiсть весняного
вiдродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без
Вiтчизни. Це символ безмежно iнтимного, нерозривного злиття з
найсвященнiшим - з рiдною землею.
Голоси змовкають, вiдхиля ться завiса минулого, i в туманi встають
"силуети": образи людей iз народу, що знемагають вiд голоду, рабства,
непосильно© працi. Скарги ©х змiнюються наростаючим рокотанням
революцiйно© грози. Урива ться вона, i гуде голос казки про те, як
прекрасна дiвчина Укра©на зустрiлася з юнаком Жовтнем. Сон сторiч про
краще життя збувся, хмари розвiялись, вiдкрилась сяюча далечiнь творчого
життя. I раптом тон i стиль поеми рiзко змiнюються: вiд запального, вiд
пiснi й гiмна - до спокiйного оповiдання. Далекий весняний день в околицях
Ки ва на Iрпенi. Поет з дружиною i сином пораються в сво му маленькому
садку, а високо в небi летять гуси, i в ©х гоготаннi чуються
Добросусiдськi вигуки та смiх,
Як тут, у нас.- О гуси, гусенята!
Прилиньте нинi взяти на крилята
Земних дiтей!.. Та нi! Дарма! Дарма!
Мiй сад - пустеля, i мiй дiм - тюрма!
Рiзким звуком урива ться течiя мирного речитативу, що повiдав про
недавнiй спокiй i радiсть життя. На змiну п'ятистопним ямбам iдуть вiльнi
вiршi: вигуки обурення переходять у крики прокляття вороговi. Нове
видiння: образа скорбно© матерi, що склика синiв на боротьбу з ворогом.
Фiнал - знову лiричний монолог, уболiвання над стражданням Батькiвщини,
який закiнчу ться ствердженням вiри в неминучiсть перемоги i вiдродження
змучено© рiдно© землi.
Безпосереднiстю почуття, силою пафосу, мовним та ритмiчним багатством,
сво рiднiстю суто музично© будови "Жага" становить значне явище в творчому
розвитку поета.
Критика, проте, вiдзначала, що деякi вади_ _поеми знижують ©©
iдейно-виховну силу. До них вона вiдносила звужене розумiння патрiотизму,
недостатн розкриття значення радянського перiоду в iсторi© Укра©ни. Не
погоджувались критики i з образом Укра©ни - розiп'ято© на хрестi
матерi-мученицi, образом, який не пов'язу ться з уявленням про нескорену
Радянську Укра©ну, що всю вiйну продовжувала боротися. Нема нiчого
поганого в тому, що в багатому стилiстичному запасi поета, який у сво©й
творчостi чергу високий ораторський стиль з мелодично-пiсенним i
буденно-розмовним, поруч з просторiччям, книжною мовою, неологiзмами також
широко використовуються арха©зми (в укра©нськiй класичнiй поезi© ми
знаходимо аналогiю у Шевченка), але, можливо, у даному разi, справдi,
налiт арха©ки в образнiй системi був зайвим.
Ще суворiшiй критицi пiдпала опублiкована в 1944 роцi автобiографiчна
поема "Мандрiвка в молодiсть". У нiй поетовi, вiдiрваному вiд Укра©ни
(поема писалася в роки евакуацi© в Уфi), схотiлося з усi ю щирiстю
розповiсти про початок свого житт вого шляху, про ту пору, коли вiн жив як
"сучасностi короткозорий син", коли, за його визнанням, його свiтогляд був
сумiшшю лiберального демократизму батькiв з впливами занепадницьких
гурткiв "золото© молодi". Поет не виправдовував цього, але й не осуджував.
Про сво дитинство i юнiсть вiн розповiв так, нiбито прожитi роки не
перетворили його самого на "нову людину". Панiвним у поемi стало почуття
безмежно© благодушностi i всепрощення. Але матерiалiстичне розумiння
дiйсностi вимага партiйностi в оцiнках i виключа об' ктивiстський пiдхiд
до життя.
Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику i згодом докорiнно
переробив поему.
У книжцi поезiй "Мости", виданiй у 1948 роцi, М. Рильський виступив як
активний творець i спiвець комунiстичного суспiльства.
Провiдною iде ю книжки "Мости" iдея торжества комунiзму. Його
переможний похiд бачить поет не тiльки в радянськiй кра©нi, а й за
кордоном, в кра©нах народно© демократi©. Це пiдiйма почуття радянсько©
нацiонально© гордостi поета, бо вiн бачить, що наша Батькiвщина стала
прапороносцем великих iдей комунiзму, прикладом i зразком для всього
трудящого людства, що вона очолю сили демократi©, миру i прогресу проти
сил iмперiалiстично© реакцi©, проти палi©в ново© свiтово© вiйни.
В епiграфi до вiрша "Двi сили" показано боротьбу сил_ _демократичного
та iмперiалiстичного табору:
Одна - це гнiт i кров, це визиск i неволя,
Продажа й купля це, омана, смерть i тлiн,
А друга - чесний труд у дружбi свiтлочолiй,
Горiння смiливе i сяйво верховин
Одна - це та, що свiт ще вчора багрянила,
Це - глум напасникiв, це - зрадницька вiйна,
За вiльнiсть i за мир повстала друга сила,
Хвилини кожно© росте й росте вона.
Поет вiдчува себе бiйцем у рядах цi © друго© сили - демократичного
табору, - на чолi яко© стоять комунiстичнi партi© всiх кра©н i миролюбний
Радянський Союз.
Поетична форма, якою користу ться автор для вираження думки про
незбориму силу демократичного табору в боротьбi проти палi©в вiйни,
вiдповiда значимостi теми. Iнтонацiя вiрша - урочиста. Поет нiби виступа
з мiжнародно© трибуни, кидаючи звинувачення свiтовi iмперiалiстичних
хижакiв. Протилежнiсть двох свiтiв зображу ться в чотирьох строфах, чiтко
подiлених на двi пари рядкiв. У перших пода ться нищiвна характеристика
свiту визиску, ру©ни, смертi, в других - картини нашого радiсного,
творчого мирного свiту. В двох останнiх строфах поет безпосередньо
зверта ться до палi©в вiйни, голос його сяга вищого напруження i сили:
Ви грому хочете? На вас ударить грiм!
Зi спокiйною певнiстю сво © сили - сили миру, правди комунiзму - поет
закiнчу вiрш рядками:
Ми - свiту молодiсть, ми - правота людини,
дине серце в нас, i прапор наш диний,
I слово Комунiзм написано на нiм!
Урочисте звучання вiрша створю ться i його композицi ю, побудованою на
антитезi i заключному звертаннi, i розмiреним ритмом шестистопного, чiтко
цезурованого ямба, i лексикою, з застосуванням арха©змiв ("олжа", "рать",
"тлiн", "зорить", "свiтлочолiй"), i всi ю образною системою твору. Тему
протиставлення двох свiтiв, викриття палi©в вiйни М. Рильський розгорта i
в iнших поезiях збiрки "Мости". При вiдмiнностi окремих формальних
моментiв таких вiршiв, як "Океан", "Я голос подаю", деяких роздiлiв циклу
"Веснянi води", уся збiрка об' днана спiльнiстю думки i стилю. Як i в
вiршi "Двi сили", поет гнiвно карта "ворогiв неситих", "дурисвiтiв
злостиву рать", славить "комунiзму зорi" i проголошу себе рядовим "в
рядах борцiв, що оновлюють свiт", у рядах тих, хто йде пiд проводом
велико© Комунiстично© партi©.
Ти, Партi , вела i привела
Крiзь дим бо©в народ до перемоги,-
каже поет в однiй iз поезiй циклу "Веснянi води".
Провiдним iдейним мотивом збiрки "Мости" показ благородно© мiсi©
радянського народу, який принiс визволення кра©нам, що стали тепер на шлях
народно© демократi© та будiвництва соцiалiзму.
Перебуваючи пiсля вiйни у дружнiх слов'янських кра©нах, М. Рильський
бачить у них паростки нового життя, любов до кра©ни соцiалiзму,
Радянського Союзу, i втiлю почуття дружби та дностi народiв в образi
мостiв. Ось у новiй Чехословаччинi перекинуто моста через рiчку, i на
ньому поет бачить напис: "Спорудили мiст з наказу Кон ва бiйцi радянськi".
Ось вiн пере©здить Вiслу у вiльнiй демократичнiй Польщi мостом, який також
побудовано руками радянських саперiв, синiв багатонацiонально© Кра©ни Рад.
Вони клали цi мости не для магнатiв i королiв, а для простих людей, якi
будують тут нове, вiльне життя. Отак мости стають символом днання братнiх
народiв, символом устремлiння в сонячне майбутн . Це почуття сповню серце
поета гордiстю за наш народ, за нашу Батькiвщину:
I горда мисль пронизу мене;
Так, ми мости буду мо у свiтi -
Ми, днiв нових бiйцi i теслярi,
Каменярi грядущо© комуни, -
Щоб друзi тими ©здили мостами,
Щоб брат до брата броду-переходу
У рiках бурноплинних не шукав,
Щоб наша сила в дностi мiцнiла!
_("Мости")_
Але горе тим, хто зазiхне на нашу днiсть! Будiвники знову стануть
бiйцями, i хто з пiдступною метою зiйде на наш вiльний мiст, той впаде у
безодню.
Вiрш "Мости", що дав назву цiлiй збiрцi, побудовано. на образi велико©
узагальнюючо© сили. Для втiлення сво©х думок широкого полiтичного звучання
поет знайшов тут сво рiдну i просту форму, яка дозволя нам вiдчути, як
саме зароджу ться поетичний образ "мостiв мiж народами" з безпосереднiх
житт вих спостережень поета над явищами дiйсностi.
Я бачив мiст в землi Чехословацькiй...-
почина М. Рильський свою спокiйну, просту розповiдь. У словеснiй
тканинi цього твору ми не знайдемо нi умовно-урочистих епiтетiв, нi
арха©чно© пiднесено© лексики. Це ще раз свiдчить про багатство i
рiзноманiтнiсть творчих засобiв поета, про його умiння використовувати всi
"роди збро©" поетичного мистецтва.
Зразком щиро©, людяно© i просто написано© поезi© також вiрш "Записна
книжка".
Першу частину цi © сво рiдно© невелико© поеми, присвячено© пам'ятi
геро©в Вiтчизняно© вiйни, написано неримованим вiршем. Поет спочатку нiби
лиша ться в сферi окремих, незавершених вражень: гортаючи стару записну
книжку, вiн вдивля ться в "записи короткi, що деякi, немов i роглiфи", не
зрозумiлi тепер самому власниковi записно© книжки, натрапля на список
телефонiв i адрес, i тут "короткi, урванi слова" нагадують авторовi його
друзiв, полеглих на полi бою. Дiвчина "ставна, весела, аж химерна трохи" -
геро©ня Гуля Корольова; поет - "з якою пристрастю вiн сперечався про дiло
кровне - про лiтературу" - Кость Герасименко; "спокiйний, простий,
лагiдний, твердий Десняк Олекса, бiльшовик незламний...".
I ось вiд спогадiв про незабутнiх друзiв думка поетова лине до тих, за
кого вони полягли, - до радянського народу.
Пiдтриманий урочистим ритмом римованих ямбiв, вступа мотив народно©
незборимо© сили:
Як дальнiй шум потокiв весняних,
Ще не ясний, але вже зрозумiлий,
Зроста серед записiв сумних
Висока пiсня, повна вiри й сили.
Лети, радянська славо, у свiти,
Пливи в вiки. Нема тако© сили,
Щоб нашу правоту перемогти,
Щоб наш огонь згасить мiльйоннокрилий!
Вiрш закiнчу ться звертанням до народу:
В вiйнi за правду ти гримиш, як грiм,
В трудi шумиш, як по узгiр'ях води...
Оце порiвняння - "в трудi шумиш, як по узгiр'ях води" - розгорнуто в
циклi вiршiв "Веснянi води", об' днаних думкою про те, що на нашiй землi,
де радянський народ недавно геро©чно бився проти "ворога неситого", тепер
буя повiнь весняних вод - людсько© працi.
Перед нами проходять образи рядових, геро©чних радянських людей - тих,
хто боровся з ворогом (лiкар Соснiн, во©н Олекса) i тих, хто працю ,
оновляючи рiдну визволену землю (директор МТС, садовод-мiчурiнець). Поет
уславля трудовий переклик Уралу i Донбасу, працю шахтаря i моряка:
Немов на бiй, у трудовiй
Ти уста ш напрузi...
Нехай же буде голос мiй,
Як чересло у плузi.
На службу основнiй iде©, яка проходить через усi вiршi збiрки "Мости",
- iде© непереможно© сили народу, керованого в боях i в трудi Комунiстичною
партi ю, - поет ставить свою високу поетичну майстернiсть. Засоби
образностi, iнструментовки й ритмомелодики М. Рильський пiдпорядкову
змiстовi, пiдкреслюючи думку звуковими повторами ("братську Братиславу",
"спочинку i спокою", "правди й прав" i т. iн.), лексикою, почерпнутою зi
скарбiв народно© поезi©, ("злотостеблi ниви", "у затишному придолинку" та
iн.).
Загалом збiрка "Мости" свiдчить про значне розширення обрi©в поета, про
змiцнення його на позицiях партiйностi, про творче збагачення i зростання.
Особливо© уваги заслугову дiяльнiсть М. Т. Рильського як
поета-перекладача, ©© значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А
проте це новий етап у розвитку укра©нсько© мови i взагалi в розвитку
укра©нсько© культури.
У Рильського як поета-перекладача були попередники. Пiсля того, як
спала хвиля перекладiв-переспiвiв, що ставили собi завдання
"укра©нiзувати" iншомовного автора (згадаймо "Гараськовi оди"
Гулака-Артемовського, що недалеко вiдiйшли вiд "Ене©ди" Котляревського,
пiзнiшi перекладання "Iлiади" С. Руданського, "Антiгони" Петра
Байди-Нiщинського та iн.), над перекладами чужоземних поетiв (Шекспiра,
Байрона, Гете, Шiллера та iн.) працював Кулiш, взявши за мету
" вропе©зувати укра©нську поезiю", примусити ©© кинути "рiдну
письменницьку фальш" i вирушити в широкий океан свiтово© культури. Та
Кулiшевi - при його буржуазно-нацiоналiстичних тенденцiях - бракувало
поетичного таланту, щоб захопити сво©ми перекладами широкi читацькi кола.
Величезну заслугу в галузi поетичних перекладiв мав Iван Франко. Але вiн
брався за переклади насамперед як просвiтитель, прагнув найбiльшо©
точностi i не надавав першорядного значення художньому шлiфуванню сво©х
перекладацьких праць. Це, звичайно, нiяк не зменшу ©х значення для
укра©нсько© культури, хоч i особливостями мови, i за цензурними умовами
переклади Франка були мало доступнi укра©нським читачам, якi жили в межах
царсько© Росi©. Царська цензура, як вiдомо, майже до 1905 року категорично
забороняла перекладати художню лiтературу укра©нською мовою. Та й серед
самих укра©нських дiячiв було поширене переконання, що переклади - взагалi
зайва розкiш; ще майже наприкiнцi XIX столiття М. Костомаров радив М.
Старицькому "дати Мiцкевичам та Байронам спокiй", бо вони непотрiбнi
лiтературi, котра iсну , як тодi висловлювались, "для хатнього вжитку".
Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навiть
дехто з укра©нцiв, вигадуючи на нього пародi©. Особливо скептично
ставились i росiйськi реакцiонери, i укра©нськi лiберали до перекладiв на
укра©нську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто укра©нцi не
можуть читати ©х у росiйському оригiналi?
М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного
руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над
власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн
писав:
"Укра©нськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб
наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i
говорять укра©нською мовою, отже, значить, переклади трамплiн до
дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який
це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести укра©нську
мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на укра©нську
мову збагачують, отже, укра©нську мову, укра©нську поезiю, лiтературу
взагалi".[2]
Звернiмо увагу на пiдкресленi слова. I. Франко колись писав, що
переклади сприяють зближенню i вза морозумiнню народiв, перекидають
"золотий мiст" мiж ними. Поряд iз цим благородним завданням виховання
почуття iнтернацiонально© солiдарностi Рильський висува ще iнше:
переклади сприяють розвитковi укра©нсько© "мовно© культури", отже,
збагаченню лiтератури. У доповiдi на IV мiжнародному з'©здi славiстiв,
розвиваючи тi самi думки, вiн вiд iменi всiх радянських
поетiв-перекладачiв категорично заявля :
"Ми вважа мо, що переклад з будь-яко© мови на будь яку мову принципово
можливий - незалежно вiд того, на якому щаблi розвитку сто©ть та чи iнша
мова. Звичайна рiч, iдеться про творчий, а значить, не тiльки вмiлий, а й
смiливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи iншому
випадку обмежений словниковий запас дано© мови, рiшуче розсува його
рамки, не вiдступаючи i перед словотворенням на мiцнiй пiдвалинi законiв i
особливостей рiдно© мови, вмiло використовуючи iнколи заведення до рiдно©
мови iноземних слiв i виразiв"[3].
Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд
оригiнально© творчостi. Це не тiльки змагання поета однi © нацiональностi
з поетом iншо©, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдно© мови,
створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i
характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна,
Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiально© поеми, створено© Ки©вською
Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких
поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та
iнших, як спiвавтора перекладачiв першо© частини славетно© поеми Данте i
комедi© Грибо дова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших
генiальних i талановитих творiв свiтово© лiтератури. Нездiйсненним здалось
би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв
XVII столiття з ©х математично точною i сповненою абстрактних понять
мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi
труднощi Рильський поборов. Вiн умi засобами рiдно© мови (як треба знати
©© в усьому ©© невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!)
вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера
("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку
Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну
мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди
да високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю укра©нсько© лiтератури.
Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволя точно вiддати
оригiнал. Тодi поет майстерно змiню образ, не руйнуючи його, - як вiн сам
висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi
рядки:
Как величавая луна,
Средь дев и жен блестит она...
Рильський переклада :
Зорею ранньою вона
Блищить серед зiрок одна,
бо укра©нська мова не дозволя порiвнювати_ _красуню з_ _мiсяцем через
незбiг граматичного роду.
Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу,
Рильський широко використову прийом творчо© компенсацi© образу, коли
образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi
перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв
Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського - перекладах
" вгенiя Он гiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших
творiв польсько© лiтератури, романа-епопе© Мiцкевича "Пан Тадеуш".
Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках.
Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у
радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому
варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив
новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх
перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови.
Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiча найдрiбнiшi деталi побуту,
м'який гумор, багатство барв i звукiв - усi цi риси поеми Мiцкевича з
надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського.
Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною
школою поетично© майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i
iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших
перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його
творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрi© про майбутн
братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими
статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича
не тiльки на Укра©нi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних
творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi
традицi© не тiльки Шевченка, а й великого польського поета.
Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до
силабiчно© системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на
"александрiйському вiршi" - шестистопному ямбi - як на ритмi, найбiльш
вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога"
перекладач зважив на змiну ритму i для цi © частини використав
п'ятистопний ямб.
У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання,
що твiр його стане народним здобутком:
Коли б до то© я дожив потiхи,
Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи
I щоб селянки, тихою порою
Спiваючи за пряжею тонкою...
...Щоб узяли до рук оце писання,
Таке ж немудре, як i ©х спiвання.
Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiда переклад М. Рильського,
написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, - один
iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача.
Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi
Державною премi ю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична
Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Сво©м
прекрасним перекладом поет Радянсько© Укра©ни гiдно вшанував його пам'ять
i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох
слов'янських народiв.
Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона - ще багатша
i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) - не епiзод в його поетичнiй
творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширю ться сфера
об' ктiв його поетично© дiяльностi: крiм класикiв свiтово© лiтератури,
вiн_ _переклада твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу - М.
Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г.
Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох
iнших. А водночас iз цим вiн продовжу i свою оригiнальну творчiсть.
Провiдними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила",
"Ранок нашо© Вiтчизни", виданих у 1950 - 1953 роках, почуття
патрiотично© гордостi за свою кра©ну, яка успiшно буду комунiстичне
суспiльство, роблячи справжн чудо перетворення людей i природи. Але
найбiльше чудо, говорить поет, радянський народ створив iз самим собою:
Якi ти викував серця,
Якi зростив ти волi!
З якою гордiстю лиця
Iдеш в народiв колi!
Ти годен iменi творця,
Тво© дороги без кiнця
Горять на видноколi!
_("Слово письменника")_
Чимало вiршiв М. Рильський присвячу iде© перетворення природи, в якiй
особливо виразно втiлюються зримi риси комунiзму, здiйснюються вiковiчнi
мрi© людства про прекрасне майбутн . Ось чому поет так багато уваги
придiля темi творчо© працi, славлячи людей труда, науки i мистецтва:
Усе ловив би i ловив
З нестримною жагою
Цi подвиги войовникiв
На мирнiм полi бою.
_("Слово письменника")_
Але найголовнiшою темою нових творiв поета, який чуйно прислуха ться до
настро©в, дум i почуттiв радянських людей, тема боротьби за мир, що за
пiсляво ннi роки охопила всiх трудящих людей свiту. Цiлком закономiрно ця
Шевченка, Франка, чудових музикантiв, артистiв:
Хiба умерти можна ©й,
В гарячiй захлинутись кровi,
Коли на справедливий бiй
Зовуть i дерева в дiбровi,
Коли живе вона в мiцнiй
Сiм'© великiй, вольнiй, новiй?
_("Слово про рiдну матiр") _
У цiй сiм'© - братнiй росiйський народ, з яким долю Укра©ни з' днала
мудра далекогляднiсть Богдана Хмельницького, тут i iншi народи Союзу,
незлiченна "промениста рать", що вийшла назустрiч темнiй силi i ©©
посiпакам.
У страшнi роки, коли гiтлерiвськi пiднiжки, укра©нсько-нiмецькi
нацiоналiсти, намагалися продати укра©нський народ у фашистське рабство,
М. Рильський стверджував спiльнiсть iнтересiв свого народу з iнтересами
прогресивного людства, невiддiльнiсть Укра©ни вiд iнших радянських
республiк i таврував ворогiв-запроданцiв вогненно-гнiвними словами:
Я - син Кра©ни Рад. Ви чу те, iуди,
Ви всi, що Ка©на горить на вас печать?
Отчизни iншо© нема в нас i не буде,
Ми кров'ю матерi не вмi м торгувать!
Не тiльки знесена на камiнь п' дестала,
Квiтками вiнчана i кроплена вином, -
Стократ милiшою вона для серця стала,
Грудьми стрiчаючи ру©ну i погром.
_("Я - син Кра©ни Рад") _
Поет вiрить, що, як повiк не впасти Москвi, "серцю народiв, мозковi
землi", так нiколи не покри морок туманiв улюблено© столицi Укра©ни -
Ки ва. Вiн зна , що
Настане день, настане час -
I розiлл ться знов медами
Земля, що освятив Тарас
Сво©ми муками-дiлами.
_("Слово про рiдну матiр")_
_У_ поезiях "Ленiнград", "Москва", "Друзям по Союзу", "До Янки Купали"
та iнших поет стверджу нерозривну, перевiрену i загартовану у вогнi
Вiтчизняно© вiйни дружбу i днiсть укра©нського народу з великим
росiйським та iншими народами соцiалiстично© вiтчизни.
Поезi© М. Рильського запалювали вогонь ентузiазму у тисяч во©нiв на
фронтах, тисяч трудiвникiв у тилу, закликаючи до патрiотичних подвигiв в
iм'я перемоги ("Бiйцям Пiвденного фронту").
У роки вiйни Рильський - не тiльки поет, а й публiцист i громадський
дiяч. Його статтi i публiчнi виступи мобiлiзовували на боротьбу, наближали
нашу перемогу. Але i його поезi© цих рокiв - не тiльки художнi твори, а й
дiяння громадянина-патрiота велико© Радянсько© кра©ни. Серед цих поезiй
"Лист до укра©нцiв в Америцi" (1941). Поет вiрить, що його слово дiйде до
братiв, якi живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською сво ю дугою
дна два материки. Вiн говорить ©м про мету нашо© вiйни, про велич нашо©
боротьби, про неминучiсть нашо© перемоги. I слово його справдi було
почуте: укра©нцi, якi живуть у Канадi, вiдповiли листом на послання
знаного i любимого поета Радянсько© Укра©ни. Це один з багатьох випадкiв
безпосереднього вiдгуку читачiв на голос Рильського.
Найвидатнiшим iз творiв Рильського за роки вiйни поема-видiння
"Жага".
У творчостi М. Рильського, кажучи взагалi, зрiвноваженi i жар
натхнення, i той "холод ума поверяющего", що його Баратинський вважав
конче потрiбним для поета. Постiйне звертання до класикiв надало творам М.
Рильського ясностi i простоти мови, чiткостi архiтектонiки. Недаремно ж
музика була, як ми зна мо, одним iз найсильнiших переживань дитинства i
юностi поета. Досить часто його творча уява, вiдходячи вiд звичайного
"пластичного" ладу, переключа ться на музичний.
"Жага" - один iз наочних прикладiв такого переключення. З першого
погляду - це кiлька лiричних i лiро-епiчних картин, що не мають нiякого
iншого зв'язку, крiм спiльно© iде© - любовi до Батькiвщини i болю з
приводу ©© страждань.
Поема почина ться i кiнча ться лiричними монологами-пiснями: перший
iнтродукцi ю; "Тобi, тобi, моя Вiтчизно, у серцi дзвонять голоси", -
говориться в кiнцi ©©. Далi йдуть партi© цих "голосiв". Перший славить
"велику i чисту воду", другий - "святий хлiб", третiй - радiсть весняного
вiдродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без
Вiтчизни. Це символ безмежно iнтимного, нерозривного злиття з
найсвященнiшим - з рiдною землею.
Голоси змовкають, вiдхиля ться завiса минулого, i в туманi встають
"силуети": образи людей iз народу, що знемагають вiд голоду, рабства,
непосильно© працi. Скарги ©х змiнюються наростаючим рокотанням
революцiйно© грози. Урива ться вона, i гуде голос казки про те, як
прекрасна дiвчина Укра©на зустрiлася з юнаком Жовтнем. Сон сторiч про
краще життя збувся, хмари розвiялись, вiдкрилась сяюча далечiнь творчого
життя. I раптом тон i стиль поеми рiзко змiнюються: вiд запального, вiд
пiснi й гiмна - до спокiйного оповiдання. Далекий весняний день в околицях
Ки ва на Iрпенi. Поет з дружиною i сином пораються в сво му маленькому
садку, а високо в небi летять гуси, i в ©х гоготаннi чуються
Добросусiдськi вигуки та смiх,
Як тут, у нас.- О гуси, гусенята!
Прилиньте нинi взяти на крилята
Земних дiтей!.. Та нi! Дарма! Дарма!
Мiй сад - пустеля, i мiй дiм - тюрма!
Рiзким звуком урива ться течiя мирного речитативу, що повiдав про
недавнiй спокiй i радiсть життя. На змiну п'ятистопним ямбам iдуть вiльнi
вiршi: вигуки обурення переходять у крики прокляття вороговi. Нове
видiння: образа скорбно© матерi, що склика синiв на боротьбу з ворогом.
Фiнал - знову лiричний монолог, уболiвання над стражданням Батькiвщини,
який закiнчу ться ствердженням вiри в неминучiсть перемоги i вiдродження
змучено© рiдно© землi.
Безпосереднiстю почуття, силою пафосу, мовним та ритмiчним багатством,
сво рiднiстю суто музично© будови "Жага" становить значне явище в творчому
розвитку поета.
Критика, проте, вiдзначала, що деякi вади_ _поеми знижують ©©
iдейно-виховну силу. До них вона вiдносила звужене розумiння патрiотизму,
недостатн розкриття значення радянського перiоду в iсторi© Укра©ни. Не
погоджувались критики i з образом Укра©ни - розiп'ято© на хрестi
матерi-мученицi, образом, який не пов'язу ться з уявленням про нескорену
Радянську Укра©ну, що всю вiйну продовжувала боротися. Нема нiчого
поганого в тому, що в багатому стилiстичному запасi поета, який у сво©й
творчостi чергу високий ораторський стиль з мелодично-пiсенним i
буденно-розмовним, поруч з просторiччям, книжною мовою, неологiзмами також
широко використовуються арха©зми (в укра©нськiй класичнiй поезi© ми
знаходимо аналогiю у Шевченка), але, можливо, у даному разi, справдi,
налiт арха©ки в образнiй системi був зайвим.
Ще суворiшiй критицi пiдпала опублiкована в 1944 роцi автобiографiчна
поема "Мандрiвка в молодiсть". У нiй поетовi, вiдiрваному вiд Укра©ни
(поема писалася в роки евакуацi© в Уфi), схотiлося з усi ю щирiстю
розповiсти про початок свого житт вого шляху, про ту пору, коли вiн жив як
"сучасностi короткозорий син", коли, за його визнанням, його свiтогляд був
сумiшшю лiберального демократизму батькiв з впливами занепадницьких
гурткiв "золото© молодi". Поет не виправдовував цього, але й не осуджував.
Про сво дитинство i юнiсть вiн розповiв так, нiбито прожитi роки не
перетворили його самого на "нову людину". Панiвним у поемi стало почуття
безмежно© благодушностi i всепрощення. Але матерiалiстичне розумiння
дiйсностi вимага партiйностi в оцiнках i виключа об' ктивiстський пiдхiд
до життя.
Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику i згодом докорiнно
переробив поему.
У книжцi поезiй "Мости", виданiй у 1948 роцi, М. Рильський виступив як
активний творець i спiвець комунiстичного суспiльства.
Провiдною iде ю книжки "Мости" iдея торжества комунiзму. Його
переможний похiд бачить поет не тiльки в радянськiй кра©нi, а й за
кордоном, в кра©нах народно© демократi©. Це пiдiйма почуття радянсько©
нацiонально© гордостi поета, бо вiн бачить, що наша Батькiвщина стала
прапороносцем великих iдей комунiзму, прикладом i зразком для всього
трудящого людства, що вона очолю сили демократi©, миру i прогресу проти
сил iмперiалiстично© реакцi©, проти палi©в ново© свiтово© вiйни.
В епiграфi до вiрша "Двi сили" показано боротьбу сил_ _демократичного
та iмперiалiстичного табору:
Одна - це гнiт i кров, це визиск i неволя,
Продажа й купля це, омана, смерть i тлiн,
А друга - чесний труд у дружбi свiтлочолiй,
Горiння смiливе i сяйво верховин
Одна - це та, що свiт ще вчора багрянила,
Це - глум напасникiв, це - зрадницька вiйна,
За вiльнiсть i за мир повстала друга сила,
Хвилини кожно© росте й росте вона.
Поет вiдчува себе бiйцем у рядах цi © друго© сили - демократичного
табору, - на чолi яко© стоять комунiстичнi партi© всiх кра©н i миролюбний
Радянський Союз.
Поетична форма, якою користу ться автор для вираження думки про
незбориму силу демократичного табору в боротьбi проти палi©в вiйни,
вiдповiда значимостi теми. Iнтонацiя вiрша - урочиста. Поет нiби виступа
з мiжнародно© трибуни, кидаючи звинувачення свiтовi iмперiалiстичних
хижакiв. Протилежнiсть двох свiтiв зображу ться в чотирьох строфах, чiтко
подiлених на двi пари рядкiв. У перших пода ться нищiвна характеристика
свiту визиску, ру©ни, смертi, в других - картини нашого радiсного,
творчого мирного свiту. В двох останнiх строфах поет безпосередньо
зверта ться до палi©в вiйни, голос його сяга вищого напруження i сили:
Ви грому хочете? На вас ударить грiм!
Зi спокiйною певнiстю сво © сили - сили миру, правди комунiзму - поет
закiнчу вiрш рядками:
Ми - свiту молодiсть, ми - правота людини,
дине серце в нас, i прапор наш диний,
I слово Комунiзм написано на нiм!
Урочисте звучання вiрша створю ться i його композицi ю, побудованою на
антитезi i заключному звертаннi, i розмiреним ритмом шестистопного, чiтко
цезурованого ямба, i лексикою, з застосуванням арха©змiв ("олжа", "рать",
"тлiн", "зорить", "свiтлочолiй"), i всi ю образною системою твору. Тему
протиставлення двох свiтiв, викриття палi©в вiйни М. Рильський розгорта i
в iнших поезiях збiрки "Мости". При вiдмiнностi окремих формальних
моментiв таких вiршiв, як "Океан", "Я голос подаю", деяких роздiлiв циклу
"Веснянi води", уся збiрка об' днана спiльнiстю думки i стилю. Як i в
вiршi "Двi сили", поет гнiвно карта "ворогiв неситих", "дурисвiтiв
злостиву рать", славить "комунiзму зорi" i проголошу себе рядовим "в
рядах борцiв, що оновлюють свiт", у рядах тих, хто йде пiд проводом
велико© Комунiстично© партi©.
Ти, Партi , вела i привела
Крiзь дим бо©в народ до перемоги,-
каже поет в однiй iз поезiй циклу "Веснянi води".
Провiдним iдейним мотивом збiрки "Мости" показ благородно© мiсi©
радянського народу, який принiс визволення кра©нам, що стали тепер на шлях
народно© демократi© та будiвництва соцiалiзму.
Перебуваючи пiсля вiйни у дружнiх слов'янських кра©нах, М. Рильський
бачить у них паростки нового життя, любов до кра©ни соцiалiзму,
Радянського Союзу, i втiлю почуття дружби та дностi народiв в образi
мостiв. Ось у новiй Чехословаччинi перекинуто моста через рiчку, i на
ньому поет бачить напис: "Спорудили мiст з наказу Кон ва бiйцi радянськi".
Ось вiн пере©здить Вiслу у вiльнiй демократичнiй Польщi мостом, який також
побудовано руками радянських саперiв, синiв багатонацiонально© Кра©ни Рад.
Вони клали цi мости не для магнатiв i королiв, а для простих людей, якi
будують тут нове, вiльне життя. Отак мости стають символом днання братнiх
народiв, символом устремлiння в сонячне майбутн . Це почуття сповню серце
поета гордiстю за наш народ, за нашу Батькiвщину:
I горда мисль пронизу мене;
Так, ми мости буду мо у свiтi -
Ми, днiв нових бiйцi i теслярi,
Каменярi грядущо© комуни, -
Щоб друзi тими ©здили мостами,
Щоб брат до брата броду-переходу
У рiках бурноплинних не шукав,
Щоб наша сила в дностi мiцнiла!
_("Мости")_
Але горе тим, хто зазiхне на нашу днiсть! Будiвники знову стануть
бiйцями, i хто з пiдступною метою зiйде на наш вiльний мiст, той впаде у
безодню.
Вiрш "Мости", що дав назву цiлiй збiрцi, побудовано. на образi велико©
узагальнюючо© сили. Для втiлення сво©х думок широкого полiтичного звучання
поет знайшов тут сво рiдну i просту форму, яка дозволя нам вiдчути, як
саме зароджу ться поетичний образ "мостiв мiж народами" з безпосереднiх
житт вих спостережень поета над явищами дiйсностi.
Я бачив мiст в землi Чехословацькiй...-
почина М. Рильський свою спокiйну, просту розповiдь. У словеснiй
тканинi цього твору ми не знайдемо нi умовно-урочистих епiтетiв, нi
арха©чно© пiднесено© лексики. Це ще раз свiдчить про багатство i
рiзноманiтнiсть творчих засобiв поета, про його умiння використовувати всi
"роди збро©" поетичного мистецтва.
Зразком щиро©, людяно© i просто написано© поезi© також вiрш "Записна
книжка".
Першу частину цi © сво рiдно© невелико© поеми, присвячено© пам'ятi
геро©в Вiтчизняно© вiйни, написано неримованим вiршем. Поет спочатку нiби
лиша ться в сферi окремих, незавершених вражень: гортаючи стару записну
книжку, вiн вдивля ться в "записи короткi, що деякi, немов i роглiфи", не
зрозумiлi тепер самому власниковi записно© книжки, натрапля на список
телефонiв i адрес, i тут "короткi, урванi слова" нагадують авторовi його
друзiв, полеглих на полi бою. Дiвчина "ставна, весела, аж химерна трохи" -
геро©ня Гуля Корольова; поет - "з якою пристрастю вiн сперечався про дiло
кровне - про лiтературу" - Кость Герасименко; "спокiйний, простий,
лагiдний, твердий Десняк Олекса, бiльшовик незламний...".
I ось вiд спогадiв про незабутнiх друзiв думка поетова лине до тих, за
кого вони полягли, - до радянського народу.
Пiдтриманий урочистим ритмом римованих ямбiв, вступа мотив народно©
незборимо© сили:
Як дальнiй шум потокiв весняних,
Ще не ясний, але вже зрозумiлий,
Зроста серед записiв сумних
Висока пiсня, повна вiри й сили.
Лети, радянська славо, у свiти,
Пливи в вiки. Нема тако© сили,
Щоб нашу правоту перемогти,
Щоб наш огонь згасить мiльйоннокрилий!
Вiрш закiнчу ться звертанням до народу:
В вiйнi за правду ти гримиш, як грiм,
В трудi шумиш, як по узгiр'ях води...
Оце порiвняння - "в трудi шумиш, як по узгiр'ях води" - розгорнуто в
циклi вiршiв "Веснянi води", об' днаних думкою про те, що на нашiй землi,
де радянський народ недавно геро©чно бився проти "ворога неситого", тепер
буя повiнь весняних вод - людсько© працi.
Перед нами проходять образи рядових, геро©чних радянських людей - тих,
хто боровся з ворогом (лiкар Соснiн, во©н Олекса) i тих, хто працю ,
оновляючи рiдну визволену землю (директор МТС, садовод-мiчурiнець). Поет
уславля трудовий переклик Уралу i Донбасу, працю шахтаря i моряка:
Немов на бiй, у трудовiй
Ти уста ш напрузi...
Нехай же буде голос мiй,
Як чересло у плузi.
На службу основнiй iде©, яка проходить через усi вiршi збiрки "Мости",
- iде© непереможно© сили народу, керованого в боях i в трудi Комунiстичною
партi ю, - поет ставить свою високу поетичну майстернiсть. Засоби
образностi, iнструментовки й ритмомелодики М. Рильський пiдпорядкову
змiстовi, пiдкреслюючи думку звуковими повторами ("братську Братиславу",
"спочинку i спокою", "правди й прав" i т. iн.), лексикою, почерпнутою зi
скарбiв народно© поезi©, ("злотостеблi ниви", "у затишному придолинку" та
iн.).
Загалом збiрка "Мости" свiдчить про значне розширення обрi©в поета, про
змiцнення його на позицiях партiйностi, про творче збагачення i зростання.
Особливо© уваги заслугову дiяльнiсть М. Т. Рильського як
поета-перекладача, ©© значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А
проте це новий етап у розвитку укра©нсько© мови i взагалi в розвитку
укра©нсько© культури.
У Рильського як поета-перекладача були попередники. Пiсля того, як
спала хвиля перекладiв-переспiвiв, що ставили собi завдання
"укра©нiзувати" iншомовного автора (згадаймо "Гараськовi оди"
Гулака-Артемовського, що недалеко вiдiйшли вiд "Ене©ди" Котляревського,
пiзнiшi перекладання "Iлiади" С. Руданського, "Антiгони" Петра
Байди-Нiщинського та iн.), над перекладами чужоземних поетiв (Шекспiра,
Байрона, Гете, Шiллера та iн.) працював Кулiш, взявши за мету
" вропе©зувати укра©нську поезiю", примусити ©© кинути "рiдну
письменницьку фальш" i вирушити в широкий океан свiтово© культури. Та
Кулiшевi - при його буржуазно-нацiоналiстичних тенденцiях - бракувало
поетичного таланту, щоб захопити сво©ми перекладами широкi читацькi кола.
Величезну заслугу в галузi поетичних перекладiв мав Iван Франко. Але вiн
брався за переклади насамперед як просвiтитель, прагнув найбiльшо©
точностi i не надавав першорядного значення художньому шлiфуванню сво©х
перекладацьких праць. Це, звичайно, нiяк не зменшу ©х значення для
укра©нсько© культури, хоч i особливостями мови, i за цензурними умовами
переклади Франка були мало доступнi укра©нським читачам, якi жили в межах
царсько© Росi©. Царська цензура, як вiдомо, майже до 1905 року категорично
забороняла перекладати художню лiтературу укра©нською мовою. Та й серед
самих укра©нських дiячiв було поширене переконання, що переклади - взагалi
зайва розкiш; ще майже наприкiнцi XIX столiття М. Костомаров радив М.
Старицькому "дати Мiцкевичам та Байронам спокiй", бо вони непотрiбнi
лiтературi, котра iсну , як тодi висловлювались, "для хатнього вжитку".
Ось чому з перекладу "Гамлета", зробленого М. Старицьким, глузував навiть
дехто з укра©нцiв, вигадуючи на нього пародi©. Особливо скептично
ставились i росiйськi реакцiонери, i укра©нськi лiберали до перекладiв на
укра©нську мову росiйських поетiв: навiщо це робити? Начебто укра©нцi не
можуть читати ©х у росiйському оригiналi?
М.Т. Рильському належить заслуга i теоретичного, i практичного
руйнування цих мало не вiкових передсудiв. Ще в 1938 роцi, працюючи над
власними перекладами Пушкiна i редагуючи переклади iнших авторiв, вiн
писав:
"Укра©нськi переклади Пушкiна - конче потрiбнi. Це, по-перше, спосiб
наблизити пушкiнську спадщину до широких мас нашого народу, якi думають i
говорять укра©нською мовою, отже, значить, переклади трамплiн до
дальшого ознайомлення з творчiстю Пушкiна в оригiналi; а, по-друге, який
це прекрасний спосiб вигострити свою мовну зброю, пiднести укра©нську
мовну культуру на вищий щабель розвитку! Переклади Пушкiна на укра©нську
мову збагачують, отже, укра©нську мову, укра©нську поезiю, лiтературу
взагалi".[2]
Звернiмо увагу на пiдкресленi слова. I. Франко колись писав, що
переклади сприяють зближенню i вза морозумiнню народiв, перекидають
"золотий мiст" мiж ними. Поряд iз цим благородним завданням виховання
почуття iнтернацiонально© солiдарностi Рильський висува ще iнше:
переклади сприяють розвитковi укра©нсько© "мовно© культури", отже,
збагаченню лiтератури. У доповiдi на IV мiжнародному з'©здi славiстiв,
розвиваючи тi самi думки, вiн вiд iменi всiх радянських
поетiв-перекладачiв категорично заявля :
"Ми вважа мо, що переклад з будь-яко© мови на будь яку мову принципово
можливий - незалежно вiд того, на якому щаблi розвитку сто©ть та чи iнша
мова. Звичайна рiч, iдеться про творчий, а значить, не тiльки вмiлий, а й
смiливий переклад, про той тип перекладача, який, маючи в тому чи iншому
випадку обмежений словниковий запас дано© мови, рiшуче розсува його
рамки, не вiдступаючи i перед словотворенням на мiцнiй пiдвалинi законiв i
особливостей рiдно© мови, вмiло використовуючи iнколи заведення до рiдно©
мови iноземних слiв i виразiв"[3].
Роботу над поетичними перекладами М. Рильський старить не нижче вiд
оригiнально© творчостi. Це не тiльки змагання поета однi © нацiональностi
з поетом iншо©, це також наполеглива боротьба з матерiалом рiдно© мови,
створення нових мовних, отже, i iдейних цiнностей. Саме цi риси i
характеризують Рильського як перекладача слов'янських поетiв - Пушкiна,
Мiцкевича, Словацького, Некрасова, генiально© поеми, створено© Ки©вською
Руссю, "Слово о полку Iгоревiм" i сербських епiчних пiсень, французьких
поетiв - Буало, Корнеля, Расiна, Мольера, Вольтера, Гюго, Ростана та
iнших, як спiвавтора перекладачiв першо© частини славетно© поеми Данте i
комедi© Грибо дова "Лихо з розуму" та перекладача багатьох iнших
генiальних i талановитих творiв свiтово© лiтератури. Нездiйсненним здалось
би поетам XIX столiття завдання поетичного перекладу французьких класикiв
XVII столiття з ©х математично точною i сповненою абстрактних понять
мовою, перифразами, метонiмiями, антитезами, пишномовнiстю. Але всi цi
труднощi Рильський поборов. Вiн умi засобами рiдно© мови (як треба знати
©© в усьому ©© невичерпному лексичному i стилiстичному багатствi!)
вiдтворювати цих класикiв, вiддавати рiдною мовою ущипливу iронiю Вольтера
("Орлеанська дiва"), прозору яснiсть пушкiнського вiрша, селянську говiрку
Некрасова, романтичний пафос Ростана ("Сiрано де Бержерак"), рiзноманiтну
мальовничiсть Мiцкевича. Якого б поета Рильський не перекладав, вiн завжди
да високопоетичний твiр, збагачуючи скарбницю укра©нсько© лiтератури.
Iнодi вiдмiннiсть граматичного строю не дозволя точно вiддати
оригiнал. Тодi поет майстерно змiню образ, не руйнуючи його, - як вiн сам
висловився у статтi "Слово перекладача" (1937). Наприклад, пушкiнськi
рядки:
Как величавая луна,
Средь дев и жен блестит она...
Рильський переклада :
Зорею ранньою вона
Блищить серед зiрок одна,
бо укра©нська мова не дозволя порiвнювати_ _красуню з_ _мiсяцем через
незбiг граматичного роду.
Керуючись глибоким розумiнням iдейного задуму, духу i стилю оригiналу,
Рильський широко використову прийом творчо© компенсацi© образу, коли
образи або характернi стилiстичнi звороти, випущенi в одному мiсцi
перекладу, переносяться у найближчi строфи чи рядки. Чимало прикладiв
Цього можна знайти у видатних творчих досягненнях Рильського - перекладах
" вгенiя Он гiна" та "Мiдного вершника" Пушкiна i одного з найбiльших
творiв польсько© лiтератури, романа-епопе© Мiцкевича "Пан Тадеуш".
Працювати над цим перекладом Рильський почав ще в двадцятих роках.
Перше видання перекладу з'явилось у 1927 роцi i дiстало високу оцiнку у
радянськiй i польськiй критицi. Проте поет не зупинився на цьому першому
варiантi, ще понад два десятилiття працював над ним i в 1948 роцi випустив
новий варiант, який без перебiльшення можна визнати найкращим з усiх
перекладiв цього твору на iнослов'янськi мови.
Епiчний спокiй, пильнiсть зору, що помiча найдрiбнiшi деталi побуту,
м'який гумор, багатство барв i звукiв - усi цi риси поеми Мiцкевича з
надзвичайною майстернiстю вiдтворено в перекладi Рильського.
Робота над перекладом "Пана Тадеуша" була для Рильського прекрасною
школою поетично© майстерностi, де йому доводилося бути i мовознавцем, i
iсториком лiтератури. У численних статтях i передмовах до цього i до iнших
перекладiв з улюбленого польського поета Рильський пiдкреслював в його
творчостi глибокий патрiотизм, волелюбнi устремлiння, мрi© про майбутн
братерство слов'ян, що спорiднюють Мiцкевича з Пушкiним i Шевченком. Цими
статтями i перекладами М. Рильський вийшов у перший ряд знавцiв Мiцкевича
не тiльки на Укра©нi, а й у всьому Радянському Союзi. У рiзних власних
творах, особливо в поемi "Марина", Рильський творчо продовжував благороднi
традицi© не тiльки Шевченка, а й великого польського поета.
Нелегко було знайти вiршовий розмiр, що якоюсь мiрою наближався б до
силабiчно© системи польського оригiналу. Рильський нарештi зупинився на
"александрiйському вiршi" - шестистопному ямбi - як на ритмi, найбiльш
вiдповiдному широтi епiчного задуму Мiцкевича. У передачi "Епiлога"
перекладач зважив на змiну ритму i для цi © частини використав
п'ятистопний ямб.
У прикiнцевих рядках "Епiлога" польський поет висловлював сподiвання,
що твiр його стане народним здобутком:
Коли б до то© я дожив потiхи,
Щоб заблукали цi пiснi пiд стрiхи
I щоб селянки, тихою порою
Спiваючи за пряжею тонкою...
...Щоб узяли до рук оце писання,
Таке ж немудре, як i ©х спiвання.
Цiй вимозi народностi твору цiлком вiдповiда переклад М. Рильського,
написаний простою i легкою мовою, прозорими i мелодiйними вiршами, - один
iз шедеврiв Рильського як поета-перекладача.
Нове видання перекладу поеми Мiцкевича (вiдзначене в 1950 роцi
Державною премi ю) вийшло у свiт саме в той час, коли молода демократична
Польща вiдзначала 150 рокiв з дня народження свого великого поета. Сво©м
прекрасним перекладом поет Радянсько© Укра©ни гiдно вшанував його пам'ять
i створив ще один видатний поетичний документ про мiцну дружбу двох
слов'янських народiв.
Дiяльнiсть Рильського в галузi художнього перекладу (вона - ще багатша
i рiзноманiтнiша, нiж показано тут) - не епiзод в його поетичнiй
творчостi, а великий подвиг поета i громадянина. Щороку розширю ться сфера
об' ктiв його поетично© дiяльностi: крiм класикiв свiтово© лiтератури,
вiн_ _переклада твори поетiв-сучасникiв iз братнiх республiк Союзу - М.
Тихонова, М. Светлова, М. Iсаковського, Я. Купали, Я. Коласа, М. Танка, Г.
Табiдзе, С. Чiкованi, А. Iсаакяна, М. Миколайтiса-Путiнаса та багатьох
iнших. А водночас iз цим вiн продовжу i свою оригiнальну творчiсть.
Провiдними мотивами книжок М. Рильського "Братерство", "Наша сила",
"Ранок нашо© Вiтчизни", виданих у 1950 - 1953 роках, почуття
патрiотично© гордостi за свою кра©ну, яка успiшно буду комунiстичне
суспiльство, роблячи справжн чудо перетворення людей i природи. Але
найбiльше чудо, говорить поет, радянський народ створив iз самим собою:
Якi ти викував серця,
Якi зростив ти волi!
З якою гордiстю лиця
Iдеш в народiв колi!
Ти годен iменi творця,
Тво© дороги без кiнця
Горять на видноколi!
_("Слово письменника")_
Чимало вiршiв М. Рильський присвячу iде© перетворення природи, в якiй
особливо виразно втiлюються зримi риси комунiзму, здiйснюються вiковiчнi
мрi© людства про прекрасне майбутн . Ось чому поет так багато уваги
придiля темi творчо© працi, славлячи людей труда, науки i мистецтва:
Усе ловив би i ловив
З нестримною жагою
Цi подвиги войовникiв
На мирнiм полi бою.
_("Слово письменника")_
Але найголовнiшою темою нових творiв поета, який чуйно прислуха ться до
настро©в, дум i почуттiв радянських людей, тема боротьби за мир, що за
пiсляво ннi роки охопила всiх трудящих людей свiту. Цiлком закономiрно ця