------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
** ПЕРЕКЛАДНА ЛIТЕРАТУРА ВIЗАНТIЙСЬКО-БОЛГАРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ **
МIСЦЕ ПЕРЕКЛАДIВ В IСТОРI СТАРО ЛIТЕРАТУРИ
Лiтература Ки©всько© Русi XI - XIII ст. склада ться з творiв
оригiнальних i перекладних. З пам'яток письменства всього старого перiоду
перекладним творам належить дуже значне мiсце як щодо кiлькостi рукописiв,
так i щодо поширення цих творiв серед читацьких кiл. Перекладна лiтература
мала великий вплив на оригiнальне письменство, нерiдко визначаючи i його
жанри, i композицiю, i iдейний змiст. Бiльшiсть тих перекладiв, що
надходили в Ки©вську Русь з кiнця Х ст., була зв'язана з християнським
культом, отже, з релiгi ю - пануючою формою iдеологi© епохи феодалiзму.
Навiть твори свiтського, по сутi, змiсту набували, як побачимо далi, того
ж таки церковного колориту. Крiм того, перекладна лiтература старого
перiоду ма сво© особливостi порiвняно з перекладною лiтературою нових
часiв. Якщо в новiтнi часи (з XIX ст.) перекладачi намагаються максимально
точно вiдтворити оригiнал, то в середнi вiки вони часом скорочують,
доповнюють, пристосовують до мiсцевих умов перекладний текст, стаючи,
таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певно© мiри
спiвавторами. В цьому специфiчний характер перекладно© лiтератури даного
перiоду.
ДЖЕРЕЛА ПЕРЕКЛАДНО ЛIТЕРАТУРИ
Величезна бiльшiсть пам'яток перекладно© лiтератури в Ки©вськiй Русi XI
- XIII ст. ма сво©м джерелом лiтературу вiзантiйську. Твердження це
вимага , однак, пояснень i застережень.
Вiзантiйською лiтературою назива ться сукупнiсть творiв грецькою мовою,
написаних у Вiзантiйськiй iмперi© з IV до XV ст. i сво©м складом дуже
рiзноманiтних. Складаючись на основi антично© лiтератури, вiзантiйська
лiтература ввiбрала в себе також частину спадщини старо врейсько©
лiтератури, ряд пам'яток схiдних лiтератур, зазнала згодом i впливу
лiтератур Захiдно© вропи. Складаючись у суспiльствi класовому, лiтература
ця не була цiлком диною i щодо сво © iдейно© спрямованостi. В свою чергу
спрямованiсть ця мiнялась вiдповiдно до характеру класово© боротьби в той
чи iнший момент полiтично© iсторi© Вiзантi©.
Твори, що призначалися для вiзантiйсько© аристократi©, рiзко
вiдрiзнялись i формою, i змiстом вiд лiтератури, що призначалася для
широко© читацько© маси. Це твердження можна iлюструвати прикладом з
вiзантiйсько© iсторично© лiтератури. Одним з найвизначнiших iсторикiв
Вiзантi© в VI ст. був сучасник iмператора Юстiнiана Прокопiй, який описав
подi© його царювання. Послiдовник Фукiдiда, Прокопiй пише ясною, образною
i виразною мовою, користу ться писаними джерелами, усними розповiдями i
власними спостереженнями, пiддаючи весь цей матерiал певнiй критицi.
Правда, в поясненнi причин подiй вiн посила ться то на "волю божу", то на
волю античного фатуму (долi), але це через те, що, будучи сам
християнином, вiн перебува пiд дуже великим впливом античних образiв. А в
тому ж столiттi в провiнцi© (в Антiохi©) пише свою "Iсторiю", або, точнiше
сказати, хронiку, малоосвiчений монах Малала, зовсiм чужий самiй iде©
iсторично© критики, який про античнiсть зна тiльки з чуток. Цiцерон i
Саллюстiй для нього "мудрi римськi поети"; Вакх-людина, яку язичники
обожнювали за те, що вона, розвiвши виноград i написавши кiлька творiв про
виноградарство, вiдкрила для людей нове живильне джерело; Парiс, викрадач
лени, син троянського царя Прiама, суддя в суперечцi трьох богинь
перетворю ться у Малали в ученого i знаючого мужа, який написав панегiрик
Венерi-Афродiтi, розумiючи пiд нею iдею бажання i т. iн. З хронiкою Iоанна
Малали, перекладеною на слов'янську мову, ми зустрiнемося i далi. Навiть
щодо мови Прокопiй i Малала вiдрiзняються один вiд одного: чим далi йшла
вперед вiзантiйська iсторiя, тим рiзкiшою ставала вiдмiннiсть мiж мовою
освiчених класiв i мовою народною.
Неоднорiдною вiзантiйська лiтература i щодо ступеня сво ©
оригiнальностi. З одного боку, в нiй нiби вичерпалось творче начало:
вiзантiйськi письменники або наслiдують античних авторiв, аж до XII ст.
переказуючи Гомера, iнодi з безглуздими власними коментарями, або без
кiнця варiюючи теми i ситуацi© грецького любовного роману еллiнiстично©
епохи, або складаючи незлiченнi антологi©, хрестоматi©, словники, збiрники
виписок i т. д. З другого боку, ми знайдемо у вiзантiйськiй лiтературi i
новi форми лiрично© поезi©, з новим, християнським змiстом; новi форми
роману з посиленням казкового i геро©чного елементу; народну поезiю i
зростаючу на ©© основi геро©чну поему про подвиги богатиря Дiгенiса i т.
д.
Якби вся ця маса творiв ринула в Ки©вську Русь, то ця остання нiяк не
могла б ©© засво©ти. Але Ки©вськiй Русi Вiзантiя давала тiльки те, що
вважала за потрiбне iмпортувати в слов'янськi землi. Творiв, що
призначалися для верхiвки вiзантiйського суспiльства, написаних проза©ками
i поетами, якi продовжували античну традицiю в напрямi найвитонченiшого
формалiзму i схоластично© казу©стики - цих творiв Вiзантiя не iмпортувала
в кра©ни, якi вона хотiла б зробити сво©ми культурними колонiями.
Передавалось лише те, що було абсолютно необхiдне для потреб нового
християнського культу, або те, що сво©ми властивостями i змiстом могло
сприяти вiзантiйськiй культурнiй гегемонi© над "варварами", що ©х вона
"цивiлiзувала". А втiм, труднощi зв'язкiв i рiзнi полiтичнi обставини
перешкоджали планомiрно керувати iмпортом; до того ж мнимi "варвари" аж
нiяк не збиралися безперечно пiдкорятися вiзантiйськiй гегемонi©.
Говорити про вiзантiйський вплив на Ки©вську Русь можна, отже, тiльки
взявши до уваги, що в складi перекладено© лiтератури приходили насамперед:
1) пам'ятки лiтератури старо врейсько©, перекладенi з врейсько© мови на
грецьку i з грецько© на староцерковнослов'янську; 2) пам'ятки грецько©
християнсько© лiтератури (вiд I до V cт. н. e.); 3) пам'ятки власне
вiзантiйсько© лiтератури. Треба далi пам'ятати, що значна частина цих
творiв прийшла в Ки©вську Русь через пiвденнослов'янське посередництво, в
перекладах, зроблених у Болгарi© в Х ст. за болгарського царя Симеона,
вiдомого сво©м старанням i пiклуванням про рiст та умноження перекладно©
лiтератури.
Ки©вська Русь дiстала бiльшу частину того, що вже було з письменства в
Болгарi©.
Перекладна лiтература, у величезнiй сво©й бiльшостi, мала практичну
мету. Вона повинна була дисциплiнувати волю поборникiв нового релiгiйного
культу в певному напрямi, прищеплюючи ©м новi поняття, новi почуття, певну
поведiнку. Цiлi естетичного впливу зовсiм не мались на увазi, але вплив
естетично-емоцiональний приходив сам собою. Новий культ пропагувався i
засобами мистецтва. Лiтописний переказ сповiща , що, задумавши прийняти
нову вiру, Володимир запросив до себе грецького проповiдника. Цей
проповiдник, пiддавши критицi всi iншi релiгiйнi культи i довiвши перевагу
грецько© ортодоксi© ("православ'я"), розповiв князевi про створення свiту,
про iсторiю вiдносин мiж людьми й богом, а на закiнчення розгорнув картину
- "запону, на ней же бh написано судище господне", показав йому "одесну
праведныя в весельи предидуща в рай, а ошюю грhшники идуща в муки"; це
було живописне зображення останнього суду божого над людським родом, так
званого "страшного суду". Картина справила на Володимира величезне
враження; зiтхнувши, вiн, за лiтописним переказом, нiбито сказав: "Добро
сим одесную, горе сим ошюю".
Так само могли впливати сво ю образно-емоцiональною стороною i пам'ятки
перекладно© лiтератури.
Серед них ми ма мо ряд творiв, що цiлком належать до дiлово© прози i
тому не входять до нашого розгляду (монастирськi i богослужебнi устави,
збiрники церковних правил - Кормча книга, Номоканон i т. iн., коментарi
вiзантiйських церковних письменникiв до бiблiйних книг тощо); далi - ряд
творiв щодо основного завдання теж прозових, якi, проте, елементами змiсту
або форми можуть впливати на почуття й фантазiю (iсторичнi твори, твори
про явища природи i т. iн.), i, нарештi, твори, якi бiльше за iншi
вiдповiдають теперiшньому нашому уявленню про поезiю i белетристику.
ПАМ'ЯТКИ ПЕРЕКЛАДНО ЛIТЕРАТУРИ. БIБЛIЙНI КНИГИ
Найранiше з перекладно© лiтератури з'явилися книги, що входять до
складу так звано© Бiблi© (грецька назва, що означа взагалi "книги"). Так
назива ться звод, що склада ться, по-перше, з пам'яток старо врейсько©
лiтератури (50 окремих творiв). Цей звод складався з V ст. до нашо© ери до
I ст. нашо© ери; найдавнiшi iз збережених до наших часiв рукописних копiй
окремих книг належать до Х ст. (повний рукопис усього зводу, що зберiгся
до нашого часу, належить до XI ст.). По-друге, до складу Бiблi© входять
пам'ятки християнсько-грецько© лiтератури (27 творiв, що збиралися докупи
теж протягом довгого часу - вiд I до V ст. нашо© ери; найдавнiшi рукописнi
копi© - IV - VI ст.).
Перша частина зводу, за християнською термiнологi ю Старий завiт,
склада ться з книг розповiдних (книга "Буття", книга "Iсход", книги Iсуса
Навiна, Суддiв, Руф, чотири книги "Царств" i т. д.), книг лiро-епiчних
(твори "пророкiв", "Книга Iова"), лiричних (Псалтир, "Пiсня пiсень"),
законоуставних i iн.
В епiчнiй сво©й частинi Старий завiт пода старо врейськi мiфiчнi
перекази про створення свiту, про життя першо© людсько© пари - Адама i ви
в раю, чудесному саду, створеному богом; про порушення ними божественно©
заборони i ©х вигнання з раю; про життя ©х потомства аж до того часу, коли
розгнiване божество вирiшило винищити рiд людський всесвiтнiм потопом,
залишивши з усiх людей тiльки праведника Ноя з його сiм' ю; про мiфiчну
iсторiю врейського народу, який пiд проводом Мойсея виходить з
гипетського рабства шукати мiсце нового поселення - "землю обiтовану";
про утворення старо врейського царства, його подiл i зруйнування
ассiрiйцями та вавiлонянами; про "вавiлонський полон" i повернення на
батькiвщину i т. д. приблизно до кiнця II ст. до нашо© ери. Елементи
народно© творчостi (старо врейського фольклору), по днанi в цих книгах з
елементами творчостi стародавньо- врейсько© аристократi©, свiтсько© i
жрецько©, були грунтовно переробленi потiм грецькими органiзацiями, якi
встановили канон (норму, правило) священних книг у кiлькостi, зазначенiй
вище.
В другiй частинi Бiблi© - Новому завiтi, теж рiзноманiтнiй щодо складу,
в ©© епiчнiй частинi, розповiда ться про життя, вчення, чудеса, смерть i
воскресiння засновника християнсько© релiгi© Iсуса Христа ("Чотири
вангелiя" - Матвiя, Марка, Луки i Iоанна), про дiяльнiсть його учнiв
(апостолiв), а в кiнцi, в книзi, що назива ться "Апокалiпсис"
(одкровення), - про останнi часи людства, про кiнець свiту i "страшний
суд" над живими й мертвими.
Iсторi ю свого складання, сво©м змiстом Бiблiя до певно© мiри схожа на
священнi книги iнших релiгiй, наприклад на староiндiйськi Веди,
староiранську Авесту, вавiлонськi релiгiйно-епiчнi оповiдi, що подекуди
мають дуже близьку тематичну схожiсть з оповiданнями Старого завiту, i т.
iн. Перша частина Бiблi© вiдбила рiзнi етапи стародавньо© iсторi©
врейського народу, який вiд кочового стану переходив до осiлого, вiд
родового суспiльства - до рабовласницько© держави. Друга частина - Новий
завiт - виникла в умовах соцiального ладу Римсько© iмперi©. Вiдбиваючи
погляди рiзних суспiльних формацiй, рiзних iсторичних епох, Бiблiя
сповнена суперечностей, i недаремно, протягом свого довгого життя з
iсторi© нових народiв вропи, вона то освячувала "князiвську владу божою
милiстю, пасивну покору, навiть крiпосне право"[1] , то, навпаки, давала
плебейству й селянству, що повставали проти гноблення, могутн знаряддя
для боротьби, як це було в Германi© XVI ст. або пiд час англiйсько©
пуритансько© революцi© XVII ст.[2] Так, у Германi© "сво©м перекладом
Бiблi© Лютер дав плебейському руховi потужне знаряддя. За допомогою Бiблi©
вiн протиставляв феодалiзованому християнству сво © епохи скромне
християнство перших вiкiв, феодальному суспiльству, що тодi розпадалося,
картину суспiльства, яке нiчого не знало про багатоступневу, штучну
феодальну i рархiю. Селяни всебiчно використали це знаряддя проти князiв,
дворянства й попiв. Тепер[3] Лютер обернув його проти них i склав на
основi Бiблi© справжнiй дифiрамб встановленiй богом владi, кращого вiд
якого неспроможний був будь-коли виготувати нi один блюдолиз абсолютно©
монархi©"[4].
Повний переклад Бiблi© в давнiй росiйськiй лiтературi вийшов тiльки
наприкiнцi XV ст. ("Геннадi ва бiблiя"), а в укра©нськiй лiтературi -
наприкiнцi XVI ст. (Острозька друкована бiблiя 1581 р.). До цього часу
використовувалися тiльки тi окремi тексти бiблiйних книг, якi необхiднi
були для потреб культу i складали "Паремейник" - збiрник уривкiв iз
Старого завiту (паремiй), якi читалися пiд час церковно© вiдправи. Крiм
того, у вжитку були й окремi книги Старого завiту в повному виглядi. З
новозавiтних книг ранiше вiд iнших з'явились вангелiя i "Апостол".
("Дhянiя", тобто iсторiя апостольського служiння i збiрник послань,
приписаних апостолам Павловi, Петровi, Iоанновi та iн.). Одна з
найстарiших книг, що збереглися до наших днiв вiд Ки©всько© Русi, - це так
зване "Остромирове вангелi ", списане iз староболгарського оригiналу, як
гадають, у Ки вi дияконом Григорi м для новгородського "посадника"
(намiсника) Остромира в 1056 - 1057 pp. Цей рукопис, багато орнаментований
заставками i розмальованими заголовними буквами, з трьома зображеннями
вангелiстiв, який до того ж прекрасно зберiгся, мiстить вангельськi
читання, пристосованi для церковно© вiдправи в недiлi i в свята (так зване
" вангелi -апракос", неповне).
Бiблiйнi книги вiдкривали оберненому в християнство читачевi цiлий свiт
рiзноманiтних нових настро©в i образiв. Вони давали йому нову вiдповiдь на
питання про походження свiту, людини i людського суспiльства; подавали ряд
геро©чних саг про боротьбу врейського народу з ворогами (деякi iз цих саг
вiдбились уже в оповiдях "Початкового лiтопису"), виводили образи мудрих i
сильних царiв (Давида i Соломона), образи майбутньо© долi людства аж до
його страшного, хоч i не визначеного точно в часi, кiнця. Багаторазово й
рiзноманiтне теми, мотиви, образи бiблiйних книг були використанi пiзнiшою
лiтературою. В укра©нськiй лiтературi вплив Бiблi© легко простежити аж до
XIX ст. включно. Пригадаймо роль, яку вiдiграють бiблiйнi образи,
поставленi на службу революцiйнiй боротьбi, в поезi© Т.Г. Шевченка: дiйовi
особи з "Книги царств" придалися для антимонархiчно© сатири ("Саул",
"Старенька сестро Аполлона"), мотиви так званих пророчих книг - для
вiршiв, що гнiвно картають суспiльнi болячки i розкривають перспективи
свiтлого майбутнього ("Iсаiя. Глава 35", "Осi© глава XIV", "Подражанi
I зекi©лю. Глава 19"). Бiблiйний матерiал тут всюди переусвiдомлений,
перероблений, сповнений iншого iдейно-громадського змiсту. Те саме бачимо
i в iнших письменникiв. Образ бiблiйного Мойсея, наприклад, вирiс у
грандiозний символ в однойменнiй поемi Франка; образ Самсона,
стародавнього врейського Геракла, теми, зв'язанi з вавiлонським полоном,
послужили матерiалом для поем i драм Лесi Укра©нки. Цiлком зрозумiло, що
поряд з таким використанням бiблiйного матерiалу ми вiдзначимо в iсторi©
укра©нсько© лiтератури й випадки звернення до нього для реакцiйних цiлей.
Такi випадки - часте явище в XIX ст.
Однi ю з найпопулярнiших книг Бiблi© i в свiтовiй лiтературi, i у нас
був Псалтир. Псалтир - збiрник 150 релiгiйних гiмнiв, молитов-пiсень, який
складався старо врейською мовою мiж VII ст. до н. е. i I ст. н. е. Автори
цих пiсень невiдомi: очевидно, ©х було багато, хоча традицiя висунула
переважно одного - царя Давида. Дослiдження показу , що сучасний текст
Псалтиря результатом роботи цiлого ряду поколiнь: найдавнiшi його
частини належать до епохи, коли врейська релiгiя ще не знала моноте©зму;
вони зберiгають залишки первiсних магiчних поглядiв.
Рiзними були й приводи до складання псалмiв: серед них гiмни
хвалебнi, подячнi i благальнi, повчальнi й пророчi пiснi, пiснi-елегi©.
днiсть враження створю ться лише загальним пристрасним тоном i
грандiознiстю образiв. Людинi протиставлено образ грiзного божества
Ягве- гови, що живе на Синайськiй горi, громовержця, бога вiйни, який
любить молiння i хвали, нещадного в сво©й помстi. Вiршований ритм
побудований на симетричному (паралельному) розташуваннi думок: у кожному
паралельному виразi знаходимо пiдвищення i зниження, наприклад:
Ти одяга шся свiтлом, мов ризою, - простира ш небеса, мов шатро;
Ти буду ш над водами горiшнi чертоги тво© - робиш хмарини тво ю
колесницею.
З такого паралелiзму частин - ритму думок - i створю ться враження
вiрша, рiзко вiдмiнного, отже, i вiд метричного, i вiд силабiчного, i вiд
тонiчного вiршування.
Виразнiсть поетично© форми псалмiв, стислiсть i закiнченiсть окремих
виразiв разом з широким застосуванням Псалтиря в християнському
богослужебному культi забезпечили данiй пам'ятцi широку популярнiсть у
слов'ян пiсля ©х переходу в християнство. Жодну з бiблiйних книг не любили
так часто цитувати: уже Початковий лiтопис раз у раз циту Псалтир;
Володимир Мономах у сво му повчаннi дiтям розповiда , як у тяжку хвилину
життя вiн бере Псалтир i шука вiдгуку на сво© почуття: "Взем Псалтирю в
печали, разгнух я, и то ми ся выня; вскую печалу ши, душе? вскую смуща ши
мя?" Георгiй Зарубський, застерiгаючи вiд мирських пiсень, наполегливо
рекоменду замiсть них читати псалми: "А крестьянскы суть гусли прhкрасная
доброгласная Псалтиря, ею же присно должни есмы веселитися... То ти драго
есть весhлье, то ти прhславная есть пhснь со ангелы ны совокупляющи..." I
пiзнiше, в XVI ст., Iван Вишенський рекоменду замiсть хитромудрих
силогiзмiв i "велеречивой риторики" виучувати "богоугодну Псалтирь".
Так, крiм свого культового призначення, Псалтир посiв значне мiсце i
серед книг постiйного читання: по ньому набували знання
церковнослов'янсько© грамоти, окремi мiсця iз псалмiв мiцно осiдали в
пам'ятi, стаючи ходячими формулами для виявлення почуттiв i думок; по
Псалтирю ворожили - спецiальнi списки "гадательних" псалтирiв, де
спецiальними приписками до кожного псалма вказано, як i коли даний псалом
можна використати як пораду i повчання. Нарештi, Псалтир, безперечно,
впливав i естетично. Термiн "псальма" мiцно прищепився в репертуарi
бродячих спiвцiв-лiрникiв для позначення пiсень релiгiйного i
морально-дидактичного змiсту. Поетична сторона псалмiв привертала до них
увагу i новiтнiх поетiв: в укра©нськiй лiтературi до них звернувся,
наприклад, Т.Г. Шевченко в сво©х "Псалмах Давидових", якi чудовим
зразком того, як стара форма може бути поставлена на службу новому
змiстовi. Вiршованi переклади псалмiв ми знаходимо також у
Гулака-Артемовського, П. Кулiша та iнших поетiв XIX ст.
АПОКРИФИ
Книгами, об' днаними назвою Бiблiя, далеко не вичерпувалась вся епiчна
творчiсть старо врейсько© i християнсько© релiгi©. За межами бiблiйного
канону лишався широкий цикл легенд i переказiв, якi з рiзних причин не
ввiйшли до нього i пiсля встановлення канону дiстали назву "отреченных",
або апокрифiчних (грецьке слово apskrnjoz - прихований, та мний, пiзнiше
також - фальшивий).
На час прийняття Ки©вською Руссю християнства книги цi у Вiзантi©
остаточно визнанi були хибними: вже в одному з найстарiших перекладних
збiрникiв, в Iзборнику Святослава 1073 p., ми знаходимо покажчик таких
"отреченных" книг (по-латинi - iндекс): другий список дату ться XII - XIII
ст. Це "нерекомендоване" читання набуло, проте, популярностi не меншо©,
нiж книжки "рекомендованi". Воно приваблювало до себе пишним розквiтом
фантазi©, крiм того, доповнювало часто стислi вiдомостi книг канонiчних.
Апокрифiчнi перекази в складi перекладних вiзантiйських збiрникiв, у
складi так звано© Пале© (виклад старозавiтно© iсторi© за Бiблi ю i
легендами, свого роду сурогат повно© Бiблi©, яка ще не була повнiстю
перекладена) i в окремих списках тягнуться через усю iсторiю i росiйсько©,
i укра©нсько© лiтератури (аж до XIX ст.). Апокрифи лишили дуже помiтний
слiд в укра©нському фольклорi: досить розгорнути будь-яку збiрку
укра©нських народних казок, щоб зустрiтися там з легендами про створення
свiту, про Адама, про всесвiтнiй потоп, про царя Давида, про Соломона, про
персонажiв новозавiтних переказiв. Вивчаючи iсторiю образотворчих мистецтв
у Ки©вськiй Русi XI - XIII ст. i на Укра©нi в XVI - XVIII ст., ми не раз
знайдемо в стiнних храмових розписах та iконах подробицi, безпосередньо
навiянi апокрифами. Фреска Ки©всько© Софi© XI ст. на тему "благовiщення"
зобража богородицю, що сто©ть бiля колодязя з водоносом у руках i
прислуха ться до слiв ангела; тако© сцени нема в канонiчному вангелi©,
але вона в апокрифiчному вангелi© Iакова. Переказ про те, як Христос,
пiсля сво © смертi на хрестi, спустився в пекло i, на велике невдоволення
Сатани та його приспiшникiв, вивiв звiдти душi старозавiтних праведникiв,
вiдомий i в Ки©вськiй Русi, був драматизований на початку XVII ст. в
"Словi про збурення пекла", яке дало у XVIII ст. матерiал для безлiчi
бурлескних вiршiв на великоднi теми. Весь цей епiзод заснований на
апокрифiчному ж переказi "Никодимового вангелiя". Цей переказ, у свою
чергу, вiдбився i в церковному живопису. Таких прикладiв можна було б
навести безлiч.
Поширюючись на письмi, апокрифiчнi перекази поширювались i усним
способом. Iгумен Данi©л з Чернiгiвщини, що ©здив до Палестини в XII ст., у
розповiдь про свою подорож вставля багато апокрифiчних переказiв, якi вiн
чув вiд провiдника, що був "муж свят, стар денми i книжен вельми". В
iстинностi i святостi цих розповiдей Данi©л не сумнiва ться. Апокрифами
користувались iнодi i, наново складаючи ©х, так званi ретики
(представники яко©-небудь ресi: грецьке airesiz - окрема думка, партiя,
секта), якi повставали проти панiвних, затверджених офiцiальною церквою
поглядiв. Апокрифи ретичного походження розвивали, наприклад, iдею
релiгiйного дуалiзму, боротьби двох рiвноправних сил - бога i диявола,
iдею, яка пiдривала принцип феодально© i рархi© i беззаперечного шанування
"нижчими" вищих. Апокрифи були одним iз засобiв пропаганди в слов'янських
ретикiв Х ст., "богомiлiв", спорiднених iз захiдно вропейськими
альбiгойцями, вальденсами, катарами; всi вони виникли як одна з форм
протесту закрiпаченого i обтяженого поборами селянства проти феодальних
володарiв. Дуалiстичнi перекази про створення свiту ми знаходимо вже в
лiтописнiй розповiдi про ростовських волхвiв ("Повhсть временных лhт",
1071). В укра©нському фольклорi такi перекази утворюють широкий цикл, що
змальову рiзнi епiзоди боротьби бога з Сатана©лом, в якiй бог iнодi
зазна i невдач, але кiнець кiнцем перемага Сатана©ла. Ними давно
зацiкавились фольклористи, i ще М.П. Драгоманов i М.Ф. Сумцов присвячували
нiй темi спецiальнi розвiдки.
Широкий цикл апокрифiчних переказiв щодо ©х тематики дослiдники
подiляють на три групи. Першу становлять апокрифи старозавiтнi - про
створення свiту, про Адама i ву, про Ноя i всесвiтнiй потоп, про потемкiв
Ноя i, зокрема, про Йосифа та його братiв, що продали Йосифа в гипет, про
Мойсея, про царiв Давида i Соломона тощо. Бiльшiсть цих апокрифiв ще
старо врейського походження. Другу групу - новозавiтнi апокрифи - можна
подiлити на двi пiдгрупи: першу становлять перекази про Христа -
апокрифiчнi вангелiя Iакова, Фоми, Никодима, i легенди, що ©х доповнюють,
наприклад, переказ Афродiтiана про народження Христа, переказ, який згодом
дав ряд деталей укра©нським шкiльним драмам рiздвяного циклу XVII - XVIII
ст.; другу пiдгрупу становлять апокрифiчнi ходiння апостольськi, якi
розвивають i доповнюють новозавiтну книгу "Дiянь апостольських". Третя
велика група близька до друго© - апокрифи есхатологiчнi (грецьке eskatoz
-останнiй), в яких розповiда ться про потойбiчний свiт, про рай i пекло -
мiсця, де блаженствують праведнi i страшними муками караються грiшники,
про майбутню долю людства i про останнiй, "страшний", суд. Уся ця
лiтература цiкава переважно тим, що подавала конкретнi подробицi, якi
доповнювали прогалини або розвивали мотиви бiблiйного тексту. В iнших
випадках iнтерес цей загострював тенденцiю розповiдi прямим або побiчним
висновком з не©.
Недаром особливо популярнi були апокрифи есхатологiчнi. Церква сама
охоче поширювала цю лiтературу як засiб впливу на маси; проте й тi верстви
населення, якi вороже настро нi були до iснуючого порядку, але не мали
впевненостi, що можна змiнити його власними силами, тяглися до цi ©
лiтератури, яка давала можливiсть хоч би в мрiях побачити торжество
соцiально© справедливостi. Цим поясню ться, наприклад, поширенiсть
апокрифа "Хожденi богородицi по мукам".
Змiст цього апокрифа зводиться ось до чого: на прохання богородицi
архангел Миха©л вiдкрива перед нею всi муки грiшникiв у пеклi, а потiм
ангели возносять ©© до престолу невидимого творця, де вона з усiм сонмом
безтiлесних сил i святих блага свого сина про помилування грiшних.
Прохання ©© довго лиша ться марним, i тiльки нескоро бог погоджу ться не
простити, а полегшити становище засуджених, давши ©м вiдпочинок "вiд
великого четверга до свято© п'ятидесятницi".
Апокриф дiйшов до нас у рукопису XII ст. i переписувався з додатками та
переробками потiм не раз. Ряд укра©нських текстiв XVIII - XIX ст.
надруковано у вiдомому збiрнику апокрифiчних текстiв I. Франка. Порiвняно
iз старiшими редакцiями, ми знаходимо в них i щось нове. Образ богородицi
- заступницi грiшникiв вiдступа : центр уваги перенесено на картини
пекельних мук, розроблених багато детальнiше, нiж у раннiх редакцiях. У
редакцiях раннiх перед богородицею проходить по черзi ряд картин -
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
, - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
** ПЕРЕКЛАДНА ЛIТЕРАТУРА ВIЗАНТIЙСЬКО-БОЛГАРСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ **
МIСЦЕ ПЕРЕКЛАДIВ В IСТОРI СТАРО ЛIТЕРАТУРИ
Лiтература Ки©всько© Русi XI - XIII ст. склада ться з творiв
оригiнальних i перекладних. З пам'яток письменства всього старого перiоду
перекладним творам належить дуже значне мiсце як щодо кiлькостi рукописiв,
так i щодо поширення цих творiв серед читацьких кiл. Перекладна лiтература
мала великий вплив на оригiнальне письменство, нерiдко визначаючи i його
жанри, i композицiю, i iдейний змiст. Бiльшiсть тих перекладiв, що
надходили в Ки©вську Русь з кiнця Х ст., була зв'язана з християнським
культом, отже, з релiгi ю - пануючою формою iдеологi© епохи феодалiзму.
Навiть твори свiтського, по сутi, змiсту набували, як побачимо далi, того
ж таки церковного колориту. Крiм того, перекладна лiтература старого
перiоду ма сво© особливостi порiвняно з перекладною лiтературою нових
часiв. Якщо в новiтнi часи (з XIX ст.) перекладачi намагаються максимально
точно вiдтворити оригiнал, то в середнi вiки вони часом скорочують,
доповнюють, пристосовують до мiсцевих умов перекладний текст, стаючи,
таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, до певно© мiри
спiвавторами. В цьому специфiчний характер перекладно© лiтератури даного
перiоду.
ДЖЕРЕЛА ПЕРЕКЛАДНО ЛIТЕРАТУРИ
Величезна бiльшiсть пам'яток перекладно© лiтератури в Ки©вськiй Русi XI
- XIII ст. ма сво©м джерелом лiтературу вiзантiйську. Твердження це
вимага , однак, пояснень i застережень.
Вiзантiйською лiтературою назива ться сукупнiсть творiв грецькою мовою,
написаних у Вiзантiйськiй iмперi© з IV до XV ст. i сво©м складом дуже
рiзноманiтних. Складаючись на основi антично© лiтератури, вiзантiйська
лiтература ввiбрала в себе також частину спадщини старо врейсько©
лiтератури, ряд пам'яток схiдних лiтератур, зазнала згодом i впливу
лiтератур Захiдно© вропи. Складаючись у суспiльствi класовому, лiтература
ця не була цiлком диною i щодо сво © iдейно© спрямованостi. В свою чергу
спрямованiсть ця мiнялась вiдповiдно до характеру класово© боротьби в той
чи iнший момент полiтично© iсторi© Вiзантi©.
Твори, що призначалися для вiзантiйсько© аристократi©, рiзко
вiдрiзнялись i формою, i змiстом вiд лiтератури, що призначалася для
широко© читацько© маси. Це твердження можна iлюструвати прикладом з
вiзантiйсько© iсторично© лiтератури. Одним з найвизначнiших iсторикiв
Вiзантi© в VI ст. був сучасник iмператора Юстiнiана Прокопiй, який описав
подi© його царювання. Послiдовник Фукiдiда, Прокопiй пише ясною, образною
i виразною мовою, користу ться писаними джерелами, усними розповiдями i
власними спостереженнями, пiддаючи весь цей матерiал певнiй критицi.
Правда, в поясненнi причин подiй вiн посила ться то на "волю божу", то на
волю античного фатуму (долi), але це через те, що, будучи сам
християнином, вiн перебува пiд дуже великим впливом античних образiв. А в
тому ж столiттi в провiнцi© (в Антiохi©) пише свою "Iсторiю", або, точнiше
сказати, хронiку, малоосвiчений монах Малала, зовсiм чужий самiй iде©
iсторично© критики, який про античнiсть зна тiльки з чуток. Цiцерон i
Саллюстiй для нього "мудрi римськi поети"; Вакх-людина, яку язичники
обожнювали за те, що вона, розвiвши виноград i написавши кiлька творiв про
виноградарство, вiдкрила для людей нове живильне джерело; Парiс, викрадач
лени, син троянського царя Прiама, суддя в суперечцi трьох богинь
перетворю ться у Малали в ученого i знаючого мужа, який написав панегiрик
Венерi-Афродiтi, розумiючи пiд нею iдею бажання i т. iн. З хронiкою Iоанна
Малали, перекладеною на слов'янську мову, ми зустрiнемося i далi. Навiть
щодо мови Прокопiй i Малала вiдрiзняються один вiд одного: чим далi йшла
вперед вiзантiйська iсторiя, тим рiзкiшою ставала вiдмiннiсть мiж мовою
освiчених класiв i мовою народною.
Неоднорiдною вiзантiйська лiтература i щодо ступеня сво ©
оригiнальностi. З одного боку, в нiй нiби вичерпалось творче начало:
вiзантiйськi письменники або наслiдують античних авторiв, аж до XII ст.
переказуючи Гомера, iнодi з безглуздими власними коментарями, або без
кiнця варiюючи теми i ситуацi© грецького любовного роману еллiнiстично©
епохи, або складаючи незлiченнi антологi©, хрестоматi©, словники, збiрники
виписок i т. д. З другого боку, ми знайдемо у вiзантiйськiй лiтературi i
новi форми лiрично© поезi©, з новим, християнським змiстом; новi форми
роману з посиленням казкового i геро©чного елементу; народну поезiю i
зростаючу на ©© основi геро©чну поему про подвиги богатиря Дiгенiса i т.
д.
Якби вся ця маса творiв ринула в Ки©вську Русь, то ця остання нiяк не
могла б ©© засво©ти. Але Ки©вськiй Русi Вiзантiя давала тiльки те, що
вважала за потрiбне iмпортувати в слов'янськi землi. Творiв, що
призначалися для верхiвки вiзантiйського суспiльства, написаних проза©ками
i поетами, якi продовжували античну традицiю в напрямi найвитонченiшого
формалiзму i схоластично© казу©стики - цих творiв Вiзантiя не iмпортувала
в кра©ни, якi вона хотiла б зробити сво©ми культурними колонiями.
Передавалось лише те, що було абсолютно необхiдне для потреб нового
християнського культу, або те, що сво©ми властивостями i змiстом могло
сприяти вiзантiйськiй культурнiй гегемонi© над "варварами", що ©х вона
"цивiлiзувала". А втiм, труднощi зв'язкiв i рiзнi полiтичнi обставини
перешкоджали планомiрно керувати iмпортом; до того ж мнимi "варвари" аж
нiяк не збиралися безперечно пiдкорятися вiзантiйськiй гегемонi©.
Говорити про вiзантiйський вплив на Ки©вську Русь можна, отже, тiльки
взявши до уваги, що в складi перекладено© лiтератури приходили насамперед:
1) пам'ятки лiтератури старо врейсько©, перекладенi з врейсько© мови на
грецьку i з грецько© на староцерковнослов'янську; 2) пам'ятки грецько©
християнсько© лiтератури (вiд I до V cт. н. e.); 3) пам'ятки власне
вiзантiйсько© лiтератури. Треба далi пам'ятати, що значна частина цих
творiв прийшла в Ки©вську Русь через пiвденнослов'янське посередництво, в
перекладах, зроблених у Болгарi© в Х ст. за болгарського царя Симеона,
вiдомого сво©м старанням i пiклуванням про рiст та умноження перекладно©
лiтератури.
Ки©вська Русь дiстала бiльшу частину того, що вже було з письменства в
Болгарi©.
Перекладна лiтература, у величезнiй сво©й бiльшостi, мала практичну
мету. Вона повинна була дисциплiнувати волю поборникiв нового релiгiйного
культу в певному напрямi, прищеплюючи ©м новi поняття, новi почуття, певну
поведiнку. Цiлi естетичного впливу зовсiм не мались на увазi, але вплив
естетично-емоцiональний приходив сам собою. Новий культ пропагувався i
засобами мистецтва. Лiтописний переказ сповiща , що, задумавши прийняти
нову вiру, Володимир запросив до себе грецького проповiдника. Цей
проповiдник, пiддавши критицi всi iншi релiгiйнi культи i довiвши перевагу
грецько© ортодоксi© ("православ'я"), розповiв князевi про створення свiту,
про iсторiю вiдносин мiж людьми й богом, а на закiнчення розгорнув картину
- "запону, на ней же бh написано судище господне", показав йому "одесну
праведныя в весельи предидуща в рай, а ошюю грhшники идуща в муки"; це
було живописне зображення останнього суду божого над людським родом, так
званого "страшного суду". Картина справила на Володимира величезне
враження; зiтхнувши, вiн, за лiтописним переказом, нiбито сказав: "Добро
сим одесную, горе сим ошюю".
Так само могли впливати сво ю образно-емоцiональною стороною i пам'ятки
перекладно© лiтератури.
Серед них ми ма мо ряд творiв, що цiлком належать до дiлово© прози i
тому не входять до нашого розгляду (монастирськi i богослужебнi устави,
збiрники церковних правил - Кормча книга, Номоканон i т. iн., коментарi
вiзантiйських церковних письменникiв до бiблiйних книг тощо); далi - ряд
творiв щодо основного завдання теж прозових, якi, проте, елементами змiсту
або форми можуть впливати на почуття й фантазiю (iсторичнi твори, твори
про явища природи i т. iн.), i, нарештi, твори, якi бiльше за iншi
вiдповiдають теперiшньому нашому уявленню про поезiю i белетристику.
ПАМ'ЯТКИ ПЕРЕКЛАДНО ЛIТЕРАТУРИ. БIБЛIЙНI КНИГИ
Найранiше з перекладно© лiтератури з'явилися книги, що входять до
складу так звано© Бiблi© (грецька назва, що означа взагалi "книги"). Так
назива ться звод, що склада ться, по-перше, з пам'яток старо врейсько©
лiтератури (50 окремих творiв). Цей звод складався з V ст. до нашо© ери до
I ст. нашо© ери; найдавнiшi iз збережених до наших часiв рукописних копiй
окремих книг належать до Х ст. (повний рукопис усього зводу, що зберiгся
до нашого часу, належить до XI ст.). По-друге, до складу Бiблi© входять
пам'ятки християнсько-грецько© лiтератури (27 творiв, що збиралися докупи
теж протягом довгого часу - вiд I до V ст. нашо© ери; найдавнiшi рукописнi
копi© - IV - VI ст.).
Перша частина зводу, за християнською термiнологi ю Старий завiт,
склада ться з книг розповiдних (книга "Буття", книга "Iсход", книги Iсуса
Навiна, Суддiв, Руф, чотири книги "Царств" i т. д.), книг лiро-епiчних
(твори "пророкiв", "Книга Iова"), лiричних (Псалтир, "Пiсня пiсень"),
законоуставних i iн.
В епiчнiй сво©й частинi Старий завiт пода старо врейськi мiфiчнi
перекази про створення свiту, про життя першо© людсько© пари - Адама i ви
в раю, чудесному саду, створеному богом; про порушення ними божественно©
заборони i ©х вигнання з раю; про життя ©х потомства аж до того часу, коли
розгнiване божество вирiшило винищити рiд людський всесвiтнiм потопом,
залишивши з усiх людей тiльки праведника Ноя з його сiм' ю; про мiфiчну
iсторiю врейського народу, який пiд проводом Мойсея виходить з
гипетського рабства шукати мiсце нового поселення - "землю обiтовану";
про утворення старо врейського царства, його подiл i зруйнування
ассiрiйцями та вавiлонянами; про "вавiлонський полон" i повернення на
батькiвщину i т. д. приблизно до кiнця II ст. до нашо© ери. Елементи
народно© творчостi (старо врейського фольклору), по днанi в цих книгах з
елементами творчостi стародавньо- врейсько© аристократi©, свiтсько© i
жрецько©, були грунтовно переробленi потiм грецькими органiзацiями, якi
встановили канон (норму, правило) священних книг у кiлькостi, зазначенiй
вище.
В другiй частинi Бiблi© - Новому завiтi, теж рiзноманiтнiй щодо складу,
в ©© епiчнiй частинi, розповiда ться про життя, вчення, чудеса, смерть i
воскресiння засновника християнсько© релiгi© Iсуса Христа ("Чотири
вангелiя" - Матвiя, Марка, Луки i Iоанна), про дiяльнiсть його учнiв
(апостолiв), а в кiнцi, в книзi, що назива ться "Апокалiпсис"
(одкровення), - про останнi часи людства, про кiнець свiту i "страшний
суд" над живими й мертвими.
Iсторi ю свого складання, сво©м змiстом Бiблiя до певно© мiри схожа на
священнi книги iнших релiгiй, наприклад на староiндiйськi Веди,
староiранську Авесту, вавiлонськi релiгiйно-епiчнi оповiдi, що подекуди
мають дуже близьку тематичну схожiсть з оповiданнями Старого завiту, i т.
iн. Перша частина Бiблi© вiдбила рiзнi етапи стародавньо© iсторi©
врейського народу, який вiд кочового стану переходив до осiлого, вiд
родового суспiльства - до рабовласницько© держави. Друга частина - Новий
завiт - виникла в умовах соцiального ладу Римсько© iмперi©. Вiдбиваючи
погляди рiзних суспiльних формацiй, рiзних iсторичних епох, Бiблiя
сповнена суперечностей, i недаремно, протягом свого довгого життя з
iсторi© нових народiв вропи, вона то освячувала "князiвську владу божою
милiстю, пасивну покору, навiть крiпосне право"[1] , то, навпаки, давала
плебейству й селянству, що повставали проти гноблення, могутн знаряддя
для боротьби, як це було в Германi© XVI ст. або пiд час англiйсько©
пуритансько© революцi© XVII ст.[2] Так, у Германi© "сво©м перекладом
Бiблi© Лютер дав плебейському руховi потужне знаряддя. За допомогою Бiблi©
вiн протиставляв феодалiзованому християнству сво © епохи скромне
християнство перших вiкiв, феодальному суспiльству, що тодi розпадалося,
картину суспiльства, яке нiчого не знало про багатоступневу, штучну
феодальну i рархiю. Селяни всебiчно використали це знаряддя проти князiв,
дворянства й попiв. Тепер[3] Лютер обернув його проти них i склав на
основi Бiблi© справжнiй дифiрамб встановленiй богом владi, кращого вiд
якого неспроможний був будь-коли виготувати нi один блюдолиз абсолютно©
монархi©"[4].
Повний переклад Бiблi© в давнiй росiйськiй лiтературi вийшов тiльки
наприкiнцi XV ст. ("Геннадi ва бiблiя"), а в укра©нськiй лiтературi -
наприкiнцi XVI ст. (Острозька друкована бiблiя 1581 р.). До цього часу
використовувалися тiльки тi окремi тексти бiблiйних книг, якi необхiднi
були для потреб культу i складали "Паремейник" - збiрник уривкiв iз
Старого завiту (паремiй), якi читалися пiд час церковно© вiдправи. Крiм
того, у вжитку були й окремi книги Старого завiту в повному виглядi. З
новозавiтних книг ранiше вiд iнших з'явились вангелiя i "Апостол".
("Дhянiя", тобто iсторiя апостольського служiння i збiрник послань,
приписаних апостолам Павловi, Петровi, Iоанновi та iн.). Одна з
найстарiших книг, що збереглися до наших днiв вiд Ки©всько© Русi, - це так
зване "Остромирове вангелi ", списане iз староболгарського оригiналу, як
гадають, у Ки вi дияконом Григорi м для новгородського "посадника"
(намiсника) Остромира в 1056 - 1057 pp. Цей рукопис, багато орнаментований
заставками i розмальованими заголовними буквами, з трьома зображеннями
вангелiстiв, який до того ж прекрасно зберiгся, мiстить вангельськi
читання, пристосованi для церковно© вiдправи в недiлi i в свята (так зване
" вангелi -апракос", неповне).
Бiблiйнi книги вiдкривали оберненому в християнство читачевi цiлий свiт
рiзноманiтних нових настро©в i образiв. Вони давали йому нову вiдповiдь на
питання про походження свiту, людини i людського суспiльства; подавали ряд
геро©чних саг про боротьбу врейського народу з ворогами (деякi iз цих саг
вiдбились уже в оповiдях "Початкового лiтопису"), виводили образи мудрих i
сильних царiв (Давида i Соломона), образи майбутньо© долi людства аж до
його страшного, хоч i не визначеного точно в часi, кiнця. Багаторазово й
рiзноманiтне теми, мотиви, образи бiблiйних книг були використанi пiзнiшою
лiтературою. В укра©нськiй лiтературi вплив Бiблi© легко простежити аж до
XIX ст. включно. Пригадаймо роль, яку вiдiграють бiблiйнi образи,
поставленi на службу революцiйнiй боротьбi, в поезi© Т.Г. Шевченка: дiйовi
особи з "Книги царств" придалися для антимонархiчно© сатири ("Саул",
"Старенька сестро Аполлона"), мотиви так званих пророчих книг - для
вiршiв, що гнiвно картають суспiльнi болячки i розкривають перспективи
свiтлого майбутнього ("Iсаiя. Глава 35", "Осi© глава XIV", "Подражанi
I зекi©лю. Глава 19"). Бiблiйний матерiал тут всюди переусвiдомлений,
перероблений, сповнений iншого iдейно-громадського змiсту. Те саме бачимо
i в iнших письменникiв. Образ бiблiйного Мойсея, наприклад, вирiс у
грандiозний символ в однойменнiй поемi Франка; образ Самсона,
стародавнього врейського Геракла, теми, зв'язанi з вавiлонським полоном,
послужили матерiалом для поем i драм Лесi Укра©нки. Цiлком зрозумiло, що
поряд з таким використанням бiблiйного матерiалу ми вiдзначимо в iсторi©
укра©нсько© лiтератури й випадки звернення до нього для реакцiйних цiлей.
Такi випадки - часте явище в XIX ст.
Однi ю з найпопулярнiших книг Бiблi© i в свiтовiй лiтературi, i у нас
був Псалтир. Псалтир - збiрник 150 релiгiйних гiмнiв, молитов-пiсень, який
складався старо врейською мовою мiж VII ст. до н. е. i I ст. н. е. Автори
цих пiсень невiдомi: очевидно, ©х було багато, хоча традицiя висунула
переважно одного - царя Давида. Дослiдження показу , що сучасний текст
Псалтиря результатом роботи цiлого ряду поколiнь: найдавнiшi його
частини належать до епохи, коли врейська релiгiя ще не знала моноте©зму;
вони зберiгають залишки первiсних магiчних поглядiв.
Рiзними були й приводи до складання псалмiв: серед них гiмни
хвалебнi, подячнi i благальнi, повчальнi й пророчi пiснi, пiснi-елегi©.
днiсть враження створю ться лише загальним пристрасним тоном i
грандiознiстю образiв. Людинi протиставлено образ грiзного божества
Ягве- гови, що живе на Синайськiй горi, громовержця, бога вiйни, який
любить молiння i хвали, нещадного в сво©й помстi. Вiршований ритм
побудований на симетричному (паралельному) розташуваннi думок: у кожному
паралельному виразi знаходимо пiдвищення i зниження, наприклад:
Ти одяга шся свiтлом, мов ризою, - простира ш небеса, мов шатро;
Ти буду ш над водами горiшнi чертоги тво© - робиш хмарини тво ю
колесницею.
З такого паралелiзму частин - ритму думок - i створю ться враження
вiрша, рiзко вiдмiнного, отже, i вiд метричного, i вiд силабiчного, i вiд
тонiчного вiршування.
Виразнiсть поетично© форми псалмiв, стислiсть i закiнченiсть окремих
виразiв разом з широким застосуванням Псалтиря в християнському
богослужебному культi забезпечили данiй пам'ятцi широку популярнiсть у
слов'ян пiсля ©х переходу в християнство. Жодну з бiблiйних книг не любили
так часто цитувати: уже Початковий лiтопис раз у раз циту Псалтир;
Володимир Мономах у сво му повчаннi дiтям розповiда , як у тяжку хвилину
життя вiн бере Псалтир i шука вiдгуку на сво© почуття: "Взем Псалтирю в
печали, разгнух я, и то ми ся выня; вскую печалу ши, душе? вскую смуща ши
мя?" Георгiй Зарубський, застерiгаючи вiд мирських пiсень, наполегливо
рекоменду замiсть них читати псалми: "А крестьянскы суть гусли прhкрасная
доброгласная Псалтиря, ею же присно должни есмы веселитися... То ти драго
есть весhлье, то ти прhславная есть пhснь со ангелы ны совокупляющи..." I
пiзнiше, в XVI ст., Iван Вишенський рекоменду замiсть хитромудрих
силогiзмiв i "велеречивой риторики" виучувати "богоугодну Псалтирь".
Так, крiм свого культового призначення, Псалтир посiв значне мiсце i
серед книг постiйного читання: по ньому набували знання
церковнослов'янсько© грамоти, окремi мiсця iз псалмiв мiцно осiдали в
пам'ятi, стаючи ходячими формулами для виявлення почуттiв i думок; по
Псалтирю ворожили - спецiальнi списки "гадательних" псалтирiв, де
спецiальними приписками до кожного псалма вказано, як i коли даний псалом
можна використати як пораду i повчання. Нарештi, Псалтир, безперечно,
впливав i естетично. Термiн "псальма" мiцно прищепився в репертуарi
бродячих спiвцiв-лiрникiв для позначення пiсень релiгiйного i
морально-дидактичного змiсту. Поетична сторона псалмiв привертала до них
увагу i новiтнiх поетiв: в укра©нськiй лiтературi до них звернувся,
наприклад, Т.Г. Шевченко в сво©х "Псалмах Давидових", якi чудовим
зразком того, як стара форма може бути поставлена на службу новому
змiстовi. Вiршованi переклади псалмiв ми знаходимо також у
Гулака-Артемовського, П. Кулiша та iнших поетiв XIX ст.
АПОКРИФИ
Книгами, об' днаними назвою Бiблiя, далеко не вичерпувалась вся епiчна
творчiсть старо врейсько© i християнсько© релiгi©. За межами бiблiйного
канону лишався широкий цикл легенд i переказiв, якi з рiзних причин не
ввiйшли до нього i пiсля встановлення канону дiстали назву "отреченных",
або апокрифiчних (грецьке слово apskrnjoz - прихований, та мний, пiзнiше
також - фальшивий).
На час прийняття Ки©вською Руссю християнства книги цi у Вiзантi©
остаточно визнанi були хибними: вже в одному з найстарiших перекладних
збiрникiв, в Iзборнику Святослава 1073 p., ми знаходимо покажчик таких
"отреченных" книг (по-латинi - iндекс): другий список дату ться XII - XIII
ст. Це "нерекомендоване" читання набуло, проте, популярностi не меншо©,
нiж книжки "рекомендованi". Воно приваблювало до себе пишним розквiтом
фантазi©, крiм того, доповнювало часто стислi вiдомостi книг канонiчних.
Апокрифiчнi перекази в складi перекладних вiзантiйських збiрникiв, у
складi так звано© Пале© (виклад старозавiтно© iсторi© за Бiблi ю i
легендами, свого роду сурогат повно© Бiблi©, яка ще не була повнiстю
перекладена) i в окремих списках тягнуться через усю iсторiю i росiйсько©,
i укра©нсько© лiтератури (аж до XIX ст.). Апокрифи лишили дуже помiтний
слiд в укра©нському фольклорi: досить розгорнути будь-яку збiрку
укра©нських народних казок, щоб зустрiтися там з легендами про створення
свiту, про Адама, про всесвiтнiй потоп, про царя Давида, про Соломона, про
персонажiв новозавiтних переказiв. Вивчаючи iсторiю образотворчих мистецтв
у Ки©вськiй Русi XI - XIII ст. i на Укра©нi в XVI - XVIII ст., ми не раз
знайдемо в стiнних храмових розписах та iконах подробицi, безпосередньо
навiянi апокрифами. Фреска Ки©всько© Софi© XI ст. на тему "благовiщення"
зобража богородицю, що сто©ть бiля колодязя з водоносом у руках i
прислуха ться до слiв ангела; тако© сцени нема в канонiчному вангелi©,
але вона в апокрифiчному вангелi© Iакова. Переказ про те, як Христос,
пiсля сво © смертi на хрестi, спустився в пекло i, на велике невдоволення
Сатани та його приспiшникiв, вивiв звiдти душi старозавiтних праведникiв,
вiдомий i в Ки©вськiй Русi, був драматизований на початку XVII ст. в
"Словi про збурення пекла", яке дало у XVIII ст. матерiал для безлiчi
бурлескних вiршiв на великоднi теми. Весь цей епiзод заснований на
апокрифiчному ж переказi "Никодимового вангелiя". Цей переказ, у свою
чергу, вiдбився i в церковному живопису. Таких прикладiв можна було б
навести безлiч.
Поширюючись на письмi, апокрифiчнi перекази поширювались i усним
способом. Iгумен Данi©л з Чернiгiвщини, що ©здив до Палестини в XII ст., у
розповiдь про свою подорож вставля багато апокрифiчних переказiв, якi вiн
чув вiд провiдника, що був "муж свят, стар денми i книжен вельми". В
iстинностi i святостi цих розповiдей Данi©л не сумнiва ться. Апокрифами
користувались iнодi i, наново складаючи ©х, так званi ретики
(представники яко©-небудь ресi: грецьке airesiz - окрема думка, партiя,
секта), якi повставали проти панiвних, затверджених офiцiальною церквою
поглядiв. Апокрифи ретичного походження розвивали, наприклад, iдею
релiгiйного дуалiзму, боротьби двох рiвноправних сил - бога i диявола,
iдею, яка пiдривала принцип феодально© i рархi© i беззаперечного шанування
"нижчими" вищих. Апокрифи були одним iз засобiв пропаганди в слов'янських
ретикiв Х ст., "богомiлiв", спорiднених iз захiдно вропейськими
альбiгойцями, вальденсами, катарами; всi вони виникли як одна з форм
протесту закрiпаченого i обтяженого поборами селянства проти феодальних
володарiв. Дуалiстичнi перекази про створення свiту ми знаходимо вже в
лiтописнiй розповiдi про ростовських волхвiв ("Повhсть временных лhт",
1071). В укра©нському фольклорi такi перекази утворюють широкий цикл, що
змальову рiзнi епiзоди боротьби бога з Сатана©лом, в якiй бог iнодi
зазна i невдач, але кiнець кiнцем перемага Сатана©ла. Ними давно
зацiкавились фольклористи, i ще М.П. Драгоманов i М.Ф. Сумцов присвячували
нiй темi спецiальнi розвiдки.
Широкий цикл апокрифiчних переказiв щодо ©х тематики дослiдники
подiляють на три групи. Першу становлять апокрифи старозавiтнi - про
створення свiту, про Адама i ву, про Ноя i всесвiтнiй потоп, про потемкiв
Ноя i, зокрема, про Йосифа та його братiв, що продали Йосифа в гипет, про
Мойсея, про царiв Давида i Соломона тощо. Бiльшiсть цих апокрифiв ще
старо врейського походження. Другу групу - новозавiтнi апокрифи - можна
подiлити на двi пiдгрупи: першу становлять перекази про Христа -
апокрифiчнi вангелiя Iакова, Фоми, Никодима, i легенди, що ©х доповнюють,
наприклад, переказ Афродiтiана про народження Христа, переказ, який згодом
дав ряд деталей укра©нським шкiльним драмам рiздвяного циклу XVII - XVIII
ст.; другу пiдгрупу становлять апокрифiчнi ходiння апостольськi, якi
розвивають i доповнюють новозавiтну книгу "Дiянь апостольських". Третя
велика група близька до друго© - апокрифи есхатологiчнi (грецьке eskatoz
-останнiй), в яких розповiда ться про потойбiчний свiт, про рай i пекло -
мiсця, де блаженствують праведнi i страшними муками караються грiшники,
про майбутню долю людства i про останнiй, "страшний", суд. Уся ця
лiтература цiкава переважно тим, що подавала конкретнi подробицi, якi
доповнювали прогалини або розвивали мотиви бiблiйного тексту. В iнших
випадках iнтерес цей загострював тенденцiю розповiдi прямим або побiчним
висновком з не©.
Недаром особливо популярнi були апокрифи есхатологiчнi. Церква сама
охоче поширювала цю лiтературу як засiб впливу на маси; проте й тi верстви
населення, якi вороже настро нi були до iснуючого порядку, але не мали
впевненостi, що можна змiнити його власними силами, тяглися до цi ©
лiтератури, яка давала можливiсть хоч би в мрiях побачити торжество
соцiально© справедливостi. Цим поясню ться, наприклад, поширенiсть
апокрифа "Хожденi богородицi по мукам".
Змiст цього апокрифа зводиться ось до чого: на прохання богородицi
архангел Миха©л вiдкрива перед нею всi муки грiшникiв у пеклi, а потiм
ангели возносять ©© до престолу невидимого творця, де вона з усiм сонмом
безтiлесних сил i святих блага свого сина про помилування грiшних.
Прохання ©© довго лиша ться марним, i тiльки нескоро бог погоджу ться не
простити, а полегшити становище засуджених, давши ©м вiдпочинок "вiд
великого четверга до свято© п'ятидесятницi".
Апокриф дiйшов до нас у рукопису XII ст. i переписувався з додатками та
переробками потiм не раз. Ряд укра©нських текстiв XVIII - XIX ст.
надруковано у вiдомому збiрнику апокрифiчних текстiв I. Франка. Порiвняно
iз старiшими редакцiями, ми знаходимо в них i щось нове. Образ богородицi
- заступницi грiшникiв вiдступа : центр уваги перенесено на картини
пекельних мук, розроблених багато детальнiше, нiж у раннiх редакцiях. У
редакцiях раннiх перед богородицею проходить по черзi ряд картин -