Страница:
Клаудо жартiвливо примусив Марту повернути голову до Олеся. Дiвчина на мить глянула на юнака з-пiд довгих вiй - i знову сховала обличчя.
- Що ж ти мовчиш, Олесю? Е, та я бачу, що й ти розгубився!
I справдi, юнак не мiг вiдшукати жодного путнього слова. Вiн розумiв, що мусить заговорити, що Валенто недаремно звернувся до нього: треба було вiдвернути думки Марти вiд того, що її мучило, якось розважити її. Але, як на лихо, вiн не мiг нiчого вигадати.
- Цього хлопця, Марто, звуть Олесем... трохи дивне для нашого з тобою вуха iм'я, але, зрештою, це неважливо, все одно, як, скажiмо, Алексо. Можеш так i називати його, тобi буде зручнiше...
Марта ще раз крадькома глянула на Олеся - юнаковi здалося навiть, що з деякою цiкавiстю. А Валенто Клаудо вже щось вирiшив.
- Слухайте, тiтонько, - звернувся вiн до однiєї з лiтнiх жiнок, що вже не раз i собi витирала сльози, дивлячись на Марту. - Допоможiть нам. Адже ви самi бачите, яке тут дiло... Ви ж не вiдмовите в допомозi дiвчинi, яка потрапила в бiду? Давайте ми залишимо у вас цi речi, скажiмо, на якусь добу, а там усе з'ясується, гаразд? Ось вам, тiтонько, трохи грошей, щоб хтось перенiс до вас речi. А ми пiдемо. Нам треба ще багато чого обмiркувати. Ходiмо, ходiмо, Марто, все буде гаразд. Бувайте, тiтонько, спасибi вам! А ми, Марто, пiдемо з тобою насамперед до їдальнi, поснiдаємо. Ти ж, напевне, ще нiчого не їла?..
3. ЯК БУВ СХОПЛЕНИЙ ПЕДРО ДОРIЛЬЯ
В маленькiй їдальнi на сусiднiй вулицi було в цей час безлюдно. Валенто Клаудо посадив Марту й Олеся за столик у кутку зали i замовив їм їжу. А собi взяв лише склянку кислого червоного вина.
Незабаром юнак i дiвчина з апетитом їли, зрiдка поглядаючи одне на одного. Олесь вiдчував деяку розгубленiсть: i як то вiн не мiг знайти жодного пiдходящого слова там, на вулицi? Адже Марта, мабуть, вважає його зовсiм дурним, незграбним... I коли зрiдка дивиться на нього, то немов вивчає... погляне - i одразу ж знову вiдведе погляд... Цiкаво, що ж вона справдi думає про Олеся?..
Валенто Клаудо сидiв навпроти них, маленькими ковтками пив вино, добродушно посмiхався i жартiвливо говорив:
- Люблю дивитися, як їсть молодь. От, наче й зовсiм не хотiли, вiдмовлялися... А поставили перед ними їжу - дивись, звiдки й апетит узявся! Не те, що ми, старики... Ну, доїли? Добре, добре! Що ж, хай вам дадуть iще по чашцi кави, а ми тим часом поговоримо про деякi невiдкладнi справи. Треба ж щось вирiшити. А щоб вирiшувати, слiд зважити на все, що сталося ранiше.
Валенто Клаудо вiдставив свою склянку, обiперся на лiктi i вже цiлком серйозно сказав:
- З речами ми розпорядилися. Але ти, Марто, досi не розповiла менi докладно про те, що сталось. Я чув тiльки тих тiток, а вони ж нiчого не знають, крiм самого факту. От, скажи менi, дiвчино, в чому тут рiч? Наскiльки я знаю, Педро досi нiчим не привертав до себе уваги полiцiї. I раптом - обшук, арешт... Як це зрозумiти, Марто? Батько щось накоїв?
Марта розвела руками:
- Коли б я знала, дядю Валенто!.. Це ж сталося так несподiвано... Батько щойно повернувся з роботи, як його i схопили. А за що - звiдки менi знати?
Валенто замислено подивився на неї:
- Та я й не сподiвався, що ти надто багато знаєш. Тим бiльше, що навряд чи Педро дуже змiнився за тi два мiсяцi, якi я його не бачив. Не думаю, щоб вiн раптом почав займатися полiтичними справами i зацiкавив своєю особою жандармерiю, та ще в такiй мiрi, щоб його заарештували... I все ж таки мусить бути якась, хоч найменша причина для всього цього... Слухай, Марто, а вiн останнiм часом не розповiдав тобi чогось незвичайного? Ану, згадай!
Дiвчина подумала трохи i вiдповiла:
- Повернувшись з вiйськового параду на Авеню-дель-Прадо, батько розповiдав про появу там якогось казкового велетенського автомобiля, що спинив рух усiх машин, i панцерникiв, i танкiв... i що той автомобiль не могли пошкодити нi кулi, нi гранати... але про це гомонiли всi сусiди. Тiльки та й рiзниця, що батько був на тому парадi особисто i розповiдав про те, що бачив на власнi очi. I про те, як вiн чув голос якогось Сивого Капiтана, що керував тим автомобiлем, i...
Вона спинилася, боязко озирнулась навкруги. I тiльки переконавшись, що в їдальнi нiкого, крiм них самих, немає, закiнчила пошепки:
- I погрожував урядовi... i фалангiстам теж...
- Е, дитинко, це все бачив i чув не лише Педро, а й тисячi iнших людей, що були на парадi, - вiдмахнувся Валенто. - За це не арештовують, бо тодi треба було б посадити у в'язницi десятки тисяч людей. Гаразд, згадуй далi. А що говорили жандарми, ти не чула?
Раптом Марта сплеснула руками.
- Ой, як же я зразу тобi цього не сказала! От, коли жандарми вже заарештували батька i повели його до свого чорного автомобiля, то iншi з них почали обшукувати нашу кiмнату. А я стояла й плакала... Вони лаялися, що нiчого не знайшли, а тодi один з них, мабуть старший, ну, нiби їхнiй начальник, огидний такий, з червоною, як у п'яницi, пикою, сказав, що вони все одно витягнуть з батька те, що їм потрiбно, що головне вони все ж таки зробили, схопили нарештi людину, яка має щiльнi зв'язки з Сивим Капiтаном...
- Що? - здивувався Валенто Клаудо. - Це що ж вони, про Педро?
- Я тодi нiчого не зрозумiла, бо дуже хвилювалась. А тепер розумiю, що вiн говорив саме про батька. А яке ж вiн має вiдношення до того Сивого Капiтана? Та батько знає про нього не бiльше, нiж усi iншi люди, що були на парадi... От бачиш, i ти теж дивуєшся, дядю Валенто!
Справдi, Валенто Клаудо був украй здивований. Вiн недовiрливо поглядав на Марту, зовсiм забувши про недопите вино.
- Слухай, Марто, - мовив вiн нарештi. - Чи не переплутала ти чогось? Справдi, може, вони казали це про когось iншого, а не про Педро? Адже це якась нiсенiтниця. Педро Дорiлья - i Сивий Капiтан! Мабуть, ти помилилася, дiвчинко!
Вродливе обличчя Марти спалахнуло. Вона скоса поглянула на Олеся й ображено вiдповiла:
- Дядю Валенто, менi ж не п'ять рокiв, я не дитина. Тодi я, правда, дуже хвилювалася. Але тепер що бiльше згадую, то бiльше переконуюсь, що старший жандарм говорив саме про батька. Адже вiн наче втiшав iнших i самого себе з приводу того, що вони нiчого не знайшли в нашiй кiмнатi. I казав, що найголовнiше вони все ж таки зробили - арештували того, хто чимало знає про Сивого Капiтана. I цi слова я пам'ятаю дуже добре!
Валенто Клаудо помiтно вагався. I Олесь добре розумiв його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповiдав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорiлья взагалi нiколи не цiкавився полiтичними справами, а тим бiльше нiчим не був зв'язаний з Сивим Капiтаном. Хiба ж Валенто не знав би про iснування якихось таких зв'язкiв, коли б вони насправдi iснували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..
Але ось Валенто рiшуче крутнув головою:
- Щось тут не так, друзi мої! Проте нам зараз цього не розв'язати. Збирайтеся, пiдемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справдi розiбратися, в чому тут рiч, i вирiшити, що нам робити далi з Мартою... та iз Педро також. Безумовно, зав'язалася якась плутанина. Ти ж розумiєш, Олесю, що Педро Дорiлья нiколи не мав нiяких стосункiв з нами... якщо не зважати на те, що ми з ним давнi друзi...
- З ким ти сказав, дядю Валенто? - перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. - З ким то - з вами?
Валенто Клаудо хитро посмiхнувся:
- А тобi одразу все треба знати? Зажди, згодом довiдаєшся. Не поспiшай. I, мiж iншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього... гм...
Вiн пiдозрiливо оглянувся. Але в їдальнi, як i ранiше, не було нiкого, крiм них. Тiльки в дальньому кутку порався старий офiцiант. Переконавшись, що нiхто його не почує, Валенто Клаудо закiнчив, усе ж таки знизивши свiй гучний голос:
- То, напевне, полiцiя i жандарми вже збилися з нiг, шукаючи декого... Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, - пiдморгнув вiн юнаковi. - I ти незабаром довiдаєшся, Марто, якщо цей "хтось" не заперечить... Еге, от вони, тi жандарми i полiцаї, й кидаються всюди, сподiваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..
4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛIД
Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацiю, висловлюючи таку думку. Але в одному вiн не помилявся.
Особливо уповноважений державної полiцiї по розшуку i лiквiдацiї "Люцифера" Мiгель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкi повноваження i допомогу самого начальника полiцiї, вiн поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довiдатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капiтана та про мiсце, де мiг переховуватися його "Люцифер".
Найбiльш небезпечним i таємним, на його погляд, було те, що ось уже кiлька днiв жоден з агентiв та iнспекторiв не повiдомляв про "Люцифер". Загадковий сiро-зелений автомобiль нiде не з'являвся. Було ясно, що "Люцифер" десь переховується. Але - де саме? В усякому разi, не в Фонтiверосi, де весь час чергували полiцейськi пости.
Так само не надходило нiяких вiдомостей i про особу самого Сивого Капiтана, незважаючи на найсуворiшi накази Хуанеса i грiзного начальника державної полiцiї, що вимагали вивчити всi архiви, всi картотеки i з'ясувати, хто саме ховається пiд тим назвиськом. Отож Мiгель Хуанес не мав досi нiяких нових матерiалiв i мiг лише обмiрковувати - в котрий вже раз! тiльки те, що було йому вiдомо i ранiше. Але ж вiдомо було так мало!..
Особливо уповноважений мав усi пiдстави нервуватися... Його начальник, наполегливий Карло Кабанерос, чекав вiд нього рiшучих дiй. I Хуанес добре знав, що його може врятувати тiльки вирiшальний перелом. Бо ж на начальника полiцiї в свою чергу натискував мiнiстр внутрiшнiх справ, якому загрожував жорстокою карою сам всевладний каудiльйо, генерал Фернандес... I все це сходилося в однiй точцi, в особливо уповноваженому Мiгелi Хуанесi. Було вiд чого збожеволiти: адже першим, з кого знiмуть голову в цiй справi, безумовно був вiн, Хуанес! О, щодо цього особливо уповноважений не мав анiнайменшого сумнiву!
Мiгель Хуанес нищив цигарки одну за одною, забувши про свою мальовничу люльку. Вiн куйовдив волосся - i вiд акуратного колись, блискучого його продiлу не залишилося й слiду. Вже в сотий раз Мiгель Хуанес схилявся над картою, що лежала на столi, поцяткована безлiччю умовних позначок, i голосно мiркував, без кiнця повторюючи давно вже вiдомi йому речi, немовби шукаючи в них порятунку:
- Фугаснi мiни розставленi вздовж шляхiв - iз пiвдня, i зi сходу... так, з пiвдня i сходу! їхнi запальники встановленi на вагу легкового автомобiля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути пiд вагою "Люцифера", щойно вiн опиниться на такому мiнованому шляху... А чому ж вiн не опиняється, хотiв би я знати, чорт його забирай!.. А якщо вiн опиниться там, проте не натисне колесами на запальники? Адже я сам, на власнi очi бачив, як його колеса висiли в повiтрi, наче зовсiм i не торкаючись землi... Ой, сказитися можна вiд усього цього!.. Ну, гаразд, далi. Входи до лiсу охороняються заставами, якi нiкого туди не пропускають, бо на тих фугасних мiнах можуть злетiти в повiтря, крiм "Люцифера", i звичайнi автомобiлi, i навантаженi вози селян... Крiм "Люцифера"?.. А звичайно, "Люцифер" благополучно проскочить над ними, а хтось iнший злетить у повiтря, i так воно й буде, якщо дiло пiде по-старому... Хай воно все буде прокляте, це дiло!..
Нервово подзвонюючи пляшкою об склянку, Хуанес налив собi вина й випив. Мабуть, i ця порцiя нiчого не дасть, як не дали нiчого й кiлька попереднiх... Що там далi на картi?..
- В трьох пунктах навколо центральної галявини встановленi замаскованi гармати кинджальної дiї. Кинджальної, так... Вони пробивають, як масло, навiть панцир танка. А своїм вогнем вони перекривають цiлу галявину й озеро на нiй. Тiльки б з'явився той клятий "Люцифер", тiльки б вiн з'явився! Але його, на жаль, немає... Крiм того, по берегах озера встановленi електричнi мiни. Досить замаскованому саперовi натиснути кнопку контакту, щоб у повiтря злетiв цiлий шматок тiєї галявини - разом з "Люцифером", певна рiч... I всi тi приготування, всi пастки - нi до чого... А втiм, мусить же вiн з'явитися, мусить! А чому обов'язково мусить?..
Думки Мiгеля Хуанеса пiшли iншим шляхом. Вiн запалив нову цигарку й вiдкинувся на спинку крiсла.
- Звiсно, вiдкинути вiд себе кулi, навiть великого калiбру, цей триклятий "Люцифер" може, я в цьому пересвiдчився на власнi очi. Гаразд. Але хотiв би я побачити, як то вiн вiдкине вiд себе вибух фугасної чи електричної мiни? Е, брешеш, на це не вистачить нiякої фантастики! Так, так! Бiльше того, "Люцифер" може, припустiмо, пiрнути пiд воду... адже саме так сталося тодi, коли вiн стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, i справдi божеволiю, бо припускаю зовсiм неймовiрнi речi! А втiм, хай вiн пiрне. Тодi для того, щоб "Люцифер" не виринув назад, є теж досить надiйнi речi, вони лежать прихованi на березi озера: глибиннi бомби! Френко порадив тут непогано, слiд вiддати йому належне! Нiбито все передбачене? Так, усе, якщо... якщо Сивий Капiтан з'явиться там. Але хто дасть менi гарантiю, що вiн справдi повернеться до Фонтiвероса? Ми вирiшили, що десь там є його база. А де вона? Найстараннiший обшук лiсу не дав нiяких наслiдкiв. Бази не знайдено. Може, вона пiд землею?.. Знов ти робиш божевiльнi припущення, Мiгелю! А що менi лишається робити, коли я вiдчуваю, що моя голова ось-ось лусне... перед тим, як її буде вiдтято за наказом начальника полiцiї... чи самого каудiльйо, боронь мене боже!.. I ще той Френко десь зник... Завжди вiн зникає саме тодi, коли найбiльше потрiбен. Гей, Френко!
Вiдповiдi не було. Мiгель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:
- Ну, дiстане вiн од мене на горiхи, як повернеться!..
Вiн прикрив стомленi, почервонiлi очi рукою. Добре було б хоч трохи поспати... та де там! Хiба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить...
Мабуть, саме вiд того, що Мiгель Хуанес був справдi дуже знервований, легкий стукiт у дверi здався йому барабанним дробом, вiд якого особливо уповноважений пiдскочив у крiслi.
- Увiйдiть! - гукнув вiн роздратовано.
У дверях з'явилася знайома кремезна постать його помiчника. Хуанес зловiсно посмiхнувся:
- А, Френко! Нарештi ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навiть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорiлью, так? Нiчого дотепнiшого не вигадаєте?
Дивно, але Хосе Френко, зайшовши до кабiнету особливо уповноваженого i старанно зачинивши за собою дверi, не виявляв нiякого страху навiть i пiсля сердитих слiв свого начальника. Вiн насмiлювався ще й посмiхатися. Маленькi його очi лукаво поглядали на Хуанеса. I вiн неприпустимо нахабно мовчав!
- Та що це таке? - розсердився остаточно Мiгель Хуанес. - Я тут божеволiю вiд напруження над усiма тими планами, якi не хочуть здiйснюватися, а ви тим часом десь вештаєтеся, та ще й по-дурному посмiхаєтесь, коли я вас питаю? Майте на увазi, що ваш дурний вигляд починає нестерпно дратувати мене. Закрийте рот, Френко! Навiть коли ви й довiдалися щось вiд вашого Педро Дорiльї, це все одно не виправдує вашої довгої вiдсутностi. Ну, доповiдайте, зрештою!
Хосе Френко з виглядом уболiвання розвiв руками:
- На жаль, пане Хуанес, Дорiлья - надто вперта людина. Вiн i досi не хоче признатися нi в чому... незважаючи на всi заходи.
- I це все, що ви маєте сказати менi? Нездара! Я вижену вас iз служби, Френко! Ви - нероба! Огидний ледар, ось ви хто! За весь час нiчого не дiзнатись!
- Пробачте, пане Хуанес, дещо я все ж таки взнав.
- Вiд Дорiльї?
- Нi, з iнших джерел. Агентурних, пане Хуанес. От, прошу ознайомитися з цим рапортом.
Френко подав папiрець. Мiгель Хуанес вихопив його з рук помiчника i гарячково взявся читати. В донесеннi було сказано, що чимало рокiв тому в фiзичному iнститутi столицi навчався, а потiм працював як науковий спiвробiтник якийсь Ернан Рамiро. Ця людина вiдзначалася неабиякими науковими здiбностями. Найближчi його товаришi жартiвливо називали Ернана Рамiро... Сивим Капiтаном!
Дiйшовши до цього мiсця, Мiгель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.
- Он як! - тiльки й змiг вiн вимовити.
- Так, пане Хуанес, читайте далi, - посмiхнувся Френко. I його по-дурному вiдкритий рот зараз чомусь зовсiм не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб'язно сказав:
- Е... закурюйте, Френко! Ось цигарки.
- Дякую, пане Хуанес.
Далi в рапортi писалося:
"Це назвисько виникло, наскiльки менi вiдомо, цiлком випадково, бо Ернан Рамiро нiякого вiдношення до морських або вiйськових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссi Ернана Рамiро над чолом було сиве пасмо. В фiзичному iнститутi Ернан Рамiро займався проблемами використання атомної енергiї. Крiм того, вiн разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини..."
- "Люцифер"! - вигукнув Мiгель Хуанес. А Хосе Френко тiльки значуще вклонився своєму начальниковi.
"Переїхавши до iншого мiсця роботи, - повiдомлялось у донесеннi, - я вже не мав нiяких дальших вiдомостей про Ернана Рамiро. Чув тiльки, що в нього були якiсь великi неприємностi, що вiн був арештований. Але точно не знаю. А втiм, на пiдставi вищезазначеного висловлюю думку, що розшукуваний Сивий Капiтан i iнженер Ернан Рамiро - одна й та сама особа".
На цьому рапорт закiнчувався.
Мiгель Хуанес навiть не намагався стримати радостi: нарештi, нарештi з'явилися на свiт деякi вiдомостi про загадкову особу Сивого Капiтана! Тепер, вхопившись за цю нитку, можна буде збирати подальшу iнформацiю, яка, напевне, приведе полiцiю куди слiд! Не гаяти часу, негайно починати розслiдування!
Особливо уповноважений знову вiдчув грунт пiд ногами. Обличчя його набуло поважного вигляду, рука пригладила скуйовджене волосся. Будемо починати! I вiн звернувся до свого помiчника:
- Це, безумовно, дуже важливi вiдомостi, Френко. Але вони потребують негайної перевiрки. Можливо, нам пощастить дiзнатись про постiйне мiсцеперебування цього iнженера...
Хосе Френко випростався з переможним виглядом:
- Вже зроблено, пане Хуанес! Я не витрачав даремно часу, пане Хуанес...
- Що? Ви встановили мiсцеперебування Ернана Рамiро?
- Так, пане Хуанес. Вiн проживав ранiше на вулицi Сагасти, номер вiсiм, третiй поверх. Ось довiдка з адресного бюро! Звiдти й можна буде починати розшуки. А ще ж допоможуть архiвнi данi полiцiї, оскiльки вiн свого часу був арештований... Є ниточка, пане Хуанес, а вона вже до чогось нас доведе!
Мiгель Хуанес цього разу забув про рангову рiзницю i радiсно простягнув своєму помiчниковi руку:
- Френко, я беру назад свої слова! Ви таки цiнний працiвник, вiтаю вас. I... закрийте все ж таки рот, Френко!.. Я знайду спосiб вiдзначити вас.
- Дякую, пане Хуанес!
- На вулицю Сагасти, Френко! Я хочу особисто почати розслiдування! Викликайте машину, їдьмо!
Роздiл дев'ятий
1. ОБIЦЯНКА СИВОГО КАПIТАНА
I знов Олесь сидiв у кабiнi керування "Люцифером", жадiбно вдивляючись в рухи Сивого Капiтана, який працював з приладами. Скiльки їх тут! Маленькi й великi рукоятки, важелi, циферблати i покажчики, екрани, на яких спалахують i згасають зеленкуватi прямi й ламанi лiнiї, кольоровi лампочки, однi з яких горять рiвним спокiйним свiтлом, а iншi лише час вiд часу запалюються i наче пiдморгують, щоб звернути на себе увагу... Це iндикатори, якi сигналiзують про дiю тих чи iнших складних механiзмiв i приладiв, розташованих десь усерединi велетенської машини, що нею так упевнено i спокiйно керує Сивий Капiтан. От коли б дiзнатися про її таємницi, про те, як вона влаштована! Що ж, може, настане й такий час, про який Олесевi поки що лишається тiльки потай мрiяти.
Тим часом усе складалося якнайкраще. Коли вони з Валенто Клаудо i Мартою повернулися, Капiтан уважно вислухав розповiдь Валенто про долю давнього приятеля механiка, Педро Дорiльї. Клаудо закiнчив так:
- Я, звiсно, не знаю, Капiтане, можливо, що Педро Дорiльї i вiдомо щось про вас... тiльки я нiколи не чув, щоб ви згадували про нього. I тому менi все це здається якоюсь плутаниною. Ясно лише одне: Педро арештували, а Мартi вiд цього дуже погано. Що зробити - не знаю...
Настала довга пауза. Олесь тривожно вглядався в обличчя Капiтана, який щось наче обмiрковував. I вiн знав, що так само тривожно i стурбовано дивляться на Сивого Капiтана i Валенто, i Марта: що скаже, що вiдповiсть ця владна, загадкова людина, як поставиться вона до долi дiвчини?.. I що буде з батьком Марти?
Нарештi Капiтан заговорив:
- Ви маєте рацiю, Валенто. Я нiколи досi не чув iменi Педро Дорiльї. Думаю, що й вiн нiчого не знає про мене. Крiм, певна рiч, того, що вiдомо всiм пiсля нашої появи на Авеню-дель-Прадо. Очевидно, полiцiя цього разу схибила, вона не зможе нiчого дiзнатися вiд вашого друга. Але в тому, що вiн арештований, винен все ж таки я. Бо полiцiя шукає мене i тому арештовує кожного, на кого падає хоч найменша пiдозра. Я не хочу, щоб через мене страждали. I тому твого батька, Марто, визволю я сам.
- Ви?.. - радiсно вихопилося в дiвчини. На її щоках спалахнув яскравий рум'янець хвилювання, яке досi їй щастило приховувати.
- Так, - ствердив Сивий Капiтан. - До звiльнення твого батька я залишаю тебе тут, у мене. Звiсно, якщо ти не заперечуєш...
- Ой, та як же я можу заперечувати! Я така вдячна вам!
- То й добре. Валенто, у вас немає бiльше запитань? Все ясно?
- Так, Капiтане, - тамуючи радiсть, яка все ж таки вiдчувалася в його голосi, вiдповiв Клаудо.
- Гаразд. У нас мало часу. Ми вирушаємо.
2. ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГIЇ "ЛЮЦИФЕРА"
I от "Люцифер" мчав тепер кудись на всю швидкiсть. Як i ранiше, захоплений юнак з неприхованим iнтересом стежив за всiм, що вiдбувалося в цiй чудеснiй машинi.
Мабуть, саме обличчя його досить красномовно говорило про характер i напрям думок, бо Сивий Капiтан, поглянувши, мов ненароком, на Олеся, ледве помiтно посмiхнувся i сказав:
- Менi здається, Олесю, що в тебе назбиралося вже чимало запитань до мене. Воно й зрозумiло, бо ти побачив тут багато нового для себе. Так?
Олесь мовчки кивнув головою: звiсно, так.
- Я навiть скажу тобi, що тебе зараз найбiльше цiкавить, - вiв далi Капiтан, уже не ховаючи посмiшки, яка так рiдко з'являлася на його суворому i рiшучому обличчi.- Ти хотiв би довiдатися про те, як влаштований "Люцифер". Я не помилився? Ну, тодi запитуй.
Юнак був вражений. Звiдки Сивий Капiтан мiг догадатися про його таємнi думки й бажання? Олесь набрав повнi груди повiтря i одразу ж спитав:
- Яка сила рухає "Люцифер"? Адже це не бензин, я певен. Бо хiба ж вiн може давати таку потужнiсть? Та й скiльки його було б потрiбно...
- Бачу, що ти вже задумувався над цим i дiйшов сам деяких висновкiв,схвально мовив Сивий Капiтан.- Я справдi використовую в "Люциферi" не бензин, а iнше, незрiвнянно могутнiше джерело енергiї. Будемо сподiватися, що ти зрозумiєш мої пояснення, хоч я певен, що все це здається тобi складним i... дещо фантастичним. Таким самим фантастичним, як це здавалося багатьом моїм друзям, коли я ще тiльки мрiяв збудувати "Люцифер"... Власне, я прагнув тодi створити душу й серце його, винайти джерела потужної енергiї для нього... а сам "Люцифер" як досконалу машину, його будову розробляв мiй друг...
- Анхело Альварес! - не стримав вигуку Олесь. О, вiн добре пам'ятав хвилюючу розповiдь Валенто Клаудо про iнженера Ернана Рамiро i його вiрного друга Анхело Альвареса!
- Так, Анхело Альварес, - сумно повторив Капiтан. Похмура тiнь пробiгла по його обличчю, коли вiн по паузi заговорив знов. - Коли б не конструкторський талант Анхело, "Люцифер" не iснував би. Тiльки завдяки його детальним i точним кресленням та блискучим технiчним розрахункам менi вдалося втiлити в життя смiливу iдею створення такої складної й досконалої машини. Я тiльки здiйснив його задум...
- Але ж для цього потрiбне було те джерело могутньої енергiї, яке ви винайшли? - зауважив несмiливо Олесь.
- Так, воно було потрiбне. I воно знайшлося. Чи знаєш ти щось про внутрiшньоатомну енергiю, Олесю? Чув про це?
- Звичайно, чув! - радiсно ствердив юнак. Ще б йому не знати про це! Велетенська енергiя, яка звiльняється при руйнуваннi атомного ядра, енергiя, що її можна використати для страшних атомних бомб, якi несуть загибель усьому iснуючому. Але ту саму енергiю можна використати i для мирних потреб, якщо звiльняти її поступово i пiдкорити потребам людини в атомних реакторах, одержуючи за її допомогою електрику... Еге, це Олесь добре знав! - Так ви використовуєте для "Люцифера" внутрiшньоатомну енергiю, руйнуючи атомне ядро? - збуджено заговорив вiн, охоплений бажанням виявити свою обiзнанiсть. - Як у атомному реакторi, так? Тодi я все розумiю!
- Стривай, Олесю, - м'яко, хоч i трошки насмiшкувато, пролунав голос Сивого Капiтана, - не поспiшай. Я нiчого не говорив тобi про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергiю.
- Та хiба це не все одно?
- Нi. Я ж кажу тобi, не поспiшай. I не червонiй так. Це ж не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться багато, а про iнший, зворотний процес, навпаки, дуже мало.
Голова Олеся немовби паморочилася: який то зворотний процес? Складання атомного ядра, чи що?
- Отже, слухай уважно. Я спробую пояснити це якнайпростiше. Ти знаєш, що всi елементи складаються з атомiв. Але й атоми в свою чергу складаються з найпростiших i найлегших атомiв водню. Руйнуючи атомне ядро, фiзики розщеплюють ядро складного, важчого елементу - i таким чином перетворюють його на ядра менш складних, легших. При цьому видiляється певна кiлькiсть енергiї. Коли б ми з тобою поступово руйнували i далi одержанi елементи, перетворюючи їх на легшi й легшi, то дiйшли б зрештою до водню. Це зрозумiло тобi? Не надто складно?
Олесь ствердно кивнув головою: вiн вирiшив тепер бiльше мовчати, так буде безпечнiше.
- Такий один процес, руйнування атомного ядра, - вiв далi Сивий Капiтан. Вiн поглянув на пульт управлiння машиною, де спалахнула яскрава червона лампочка якогось iндикатора, швидким рухом перевiв праворуч маленьку рукоятку, вiд чого червона лампочка одразу згасла, а замiсть неї спокiйним свiтлом засвiтилася зелена. - Але є й другий процес, зворотний. Скажи, Олесю, як ти гадаєш, що сталося, коли б ми знайшли спосiб складати, сполучати два чи чотири атоми якогось легкого елемента? Як тобi здається?
- Що ж ти мовчиш, Олесю? Е, та я бачу, що й ти розгубився!
I справдi, юнак не мiг вiдшукати жодного путнього слова. Вiн розумiв, що мусить заговорити, що Валенто недаремно звернувся до нього: треба було вiдвернути думки Марти вiд того, що її мучило, якось розважити її. Але, як на лихо, вiн не мiг нiчого вигадати.
- Цього хлопця, Марто, звуть Олесем... трохи дивне для нашого з тобою вуха iм'я, але, зрештою, це неважливо, все одно, як, скажiмо, Алексо. Можеш так i називати його, тобi буде зручнiше...
Марта ще раз крадькома глянула на Олеся - юнаковi здалося навiть, що з деякою цiкавiстю. А Валенто Клаудо вже щось вирiшив.
- Слухайте, тiтонько, - звернувся вiн до однiєї з лiтнiх жiнок, що вже не раз i собi витирала сльози, дивлячись на Марту. - Допоможiть нам. Адже ви самi бачите, яке тут дiло... Ви ж не вiдмовите в допомозi дiвчинi, яка потрапила в бiду? Давайте ми залишимо у вас цi речi, скажiмо, на якусь добу, а там усе з'ясується, гаразд? Ось вам, тiтонько, трохи грошей, щоб хтось перенiс до вас речi. А ми пiдемо. Нам треба ще багато чого обмiркувати. Ходiмо, ходiмо, Марто, все буде гаразд. Бувайте, тiтонько, спасибi вам! А ми, Марто, пiдемо з тобою насамперед до їдальнi, поснiдаємо. Ти ж, напевне, ще нiчого не їла?..
3. ЯК БУВ СХОПЛЕНИЙ ПЕДРО ДОРIЛЬЯ
В маленькiй їдальнi на сусiднiй вулицi було в цей час безлюдно. Валенто Клаудо посадив Марту й Олеся за столик у кутку зали i замовив їм їжу. А собi взяв лише склянку кислого червоного вина.
Незабаром юнак i дiвчина з апетитом їли, зрiдка поглядаючи одне на одного. Олесь вiдчував деяку розгубленiсть: i як то вiн не мiг знайти жодного пiдходящого слова там, на вулицi? Адже Марта, мабуть, вважає його зовсiм дурним, незграбним... I коли зрiдка дивиться на нього, то немов вивчає... погляне - i одразу ж знову вiдведе погляд... Цiкаво, що ж вона справдi думає про Олеся?..
Валенто Клаудо сидiв навпроти них, маленькими ковтками пив вино, добродушно посмiхався i жартiвливо говорив:
- Люблю дивитися, як їсть молодь. От, наче й зовсiм не хотiли, вiдмовлялися... А поставили перед ними їжу - дивись, звiдки й апетит узявся! Не те, що ми, старики... Ну, доїли? Добре, добре! Що ж, хай вам дадуть iще по чашцi кави, а ми тим часом поговоримо про деякi невiдкладнi справи. Треба ж щось вирiшити. А щоб вирiшувати, слiд зважити на все, що сталося ранiше.
Валенто Клаудо вiдставив свою склянку, обiперся на лiктi i вже цiлком серйозно сказав:
- З речами ми розпорядилися. Але ти, Марто, досi не розповiла менi докладно про те, що сталось. Я чув тiльки тих тiток, а вони ж нiчого не знають, крiм самого факту. От, скажи менi, дiвчино, в чому тут рiч? Наскiльки я знаю, Педро досi нiчим не привертав до себе уваги полiцiї. I раптом - обшук, арешт... Як це зрозумiти, Марто? Батько щось накоїв?
Марта розвела руками:
- Коли б я знала, дядю Валенто!.. Це ж сталося так несподiвано... Батько щойно повернувся з роботи, як його i схопили. А за що - звiдки менi знати?
Валенто замислено подивився на неї:
- Та я й не сподiвався, що ти надто багато знаєш. Тим бiльше, що навряд чи Педро дуже змiнився за тi два мiсяцi, якi я його не бачив. Не думаю, щоб вiн раптом почав займатися полiтичними справами i зацiкавив своєю особою жандармерiю, та ще в такiй мiрi, щоб його заарештували... I все ж таки мусить бути якась, хоч найменша причина для всього цього... Слухай, Марто, а вiн останнiм часом не розповiдав тобi чогось незвичайного? Ану, згадай!
Дiвчина подумала трохи i вiдповiла:
- Повернувшись з вiйськового параду на Авеню-дель-Прадо, батько розповiдав про появу там якогось казкового велетенського автомобiля, що спинив рух усiх машин, i панцерникiв, i танкiв... i що той автомобiль не могли пошкодити нi кулi, нi гранати... але про це гомонiли всi сусiди. Тiльки та й рiзниця, що батько був на тому парадi особисто i розповiдав про те, що бачив на власнi очi. I про те, як вiн чув голос якогось Сивого Капiтана, що керував тим автомобiлем, i...
Вона спинилася, боязко озирнулась навкруги. I тiльки переконавшись, що в їдальнi нiкого, крiм них самих, немає, закiнчила пошепки:
- I погрожував урядовi... i фалангiстам теж...
- Е, дитинко, це все бачив i чув не лише Педро, а й тисячi iнших людей, що були на парадi, - вiдмахнувся Валенто. - За це не арештовують, бо тодi треба було б посадити у в'язницi десятки тисяч людей. Гаразд, згадуй далi. А що говорили жандарми, ти не чула?
Раптом Марта сплеснула руками.
- Ой, як же я зразу тобi цього не сказала! От, коли жандарми вже заарештували батька i повели його до свого чорного автомобiля, то iншi з них почали обшукувати нашу кiмнату. А я стояла й плакала... Вони лаялися, що нiчого не знайшли, а тодi один з них, мабуть старший, ну, нiби їхнiй начальник, огидний такий, з червоною, як у п'яницi, пикою, сказав, що вони все одно витягнуть з батька те, що їм потрiбно, що головне вони все ж таки зробили, схопили нарештi людину, яка має щiльнi зв'язки з Сивим Капiтаном...
- Що? - здивувався Валенто Клаудо. - Це що ж вони, про Педро?
- Я тодi нiчого не зрозумiла, бо дуже хвилювалась. А тепер розумiю, що вiн говорив саме про батька. А яке ж вiн має вiдношення до того Сивого Капiтана? Та батько знає про нього не бiльше, нiж усi iншi люди, що були на парадi... От бачиш, i ти теж дивуєшся, дядю Валенто!
Справдi, Валенто Клаудо був украй здивований. Вiн недовiрливо поглядав на Марту, зовсiм забувши про недопите вино.
- Слухай, Марто, - мовив вiн нарештi. - Чи не переплутала ти чогось? Справдi, може, вони казали це про когось iншого, а не про Педро? Адже це якась нiсенiтниця. Педро Дорiлья - i Сивий Капiтан! Мабуть, ти помилилася, дiвчинко!
Вродливе обличчя Марти спалахнуло. Вона скоса поглянула на Олеся й ображено вiдповiла:
- Дядю Валенто, менi ж не п'ять рокiв, я не дитина. Тодi я, правда, дуже хвилювалася. Але тепер що бiльше згадую, то бiльше переконуюсь, що старший жандарм говорив саме про батька. Адже вiн наче втiшав iнших i самого себе з приводу того, що вони нiчого не знайшли в нашiй кiмнатi. I казав, що найголовнiше вони все ж таки зробили - арештували того, хто чимало знає про Сивого Капiтана. I цi слова я пам'ятаю дуже добре!
Валенто Клаудо помiтно вагався. I Олесь добре розумiв його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповiдав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорiлья взагалi нiколи не цiкавився полiтичними справами, а тим бiльше нiчим не був зв'язаний з Сивим Капiтаном. Хiба ж Валенто не знав би про iснування якихось таких зв'язкiв, коли б вони насправдi iснували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..
Але ось Валенто рiшуче крутнув головою:
- Щось тут не так, друзi мої! Проте нам зараз цього не розв'язати. Збирайтеся, пiдемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справдi розiбратися, в чому тут рiч, i вирiшити, що нам робити далi з Мартою... та iз Педро також. Безумовно, зав'язалася якась плутанина. Ти ж розумiєш, Олесю, що Педро Дорiлья нiколи не мав нiяких стосункiв з нами... якщо не зважати на те, що ми з ним давнi друзi...
- З ким ти сказав, дядю Валенто? - перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. - З ким то - з вами?
Валенто Клаудо хитро посмiхнувся:
- А тобi одразу все треба знати? Зажди, згодом довiдаєшся. Не поспiшай. I, мiж iншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього... гм...
Вiн пiдозрiливо оглянувся. Але в їдальнi, як i ранiше, не було нiкого, крiм них. Тiльки в дальньому кутку порався старий офiцiант. Переконавшись, що нiхто його не почує, Валенто Клаудо закiнчив, усе ж таки знизивши свiй гучний голос:
- То, напевне, полiцiя i жандарми вже збилися з нiг, шукаючи декого... Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, - пiдморгнув вiн юнаковi. - I ти незабаром довiдаєшся, Марто, якщо цей "хтось" не заперечить... Еге, от вони, тi жандарми i полiцаї, й кидаються всюди, сподiваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..
4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛIД
Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацiю, висловлюючи таку думку. Але в одному вiн не помилявся.
Особливо уповноважений державної полiцiї по розшуку i лiквiдацiї "Люцифера" Мiгель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкi повноваження i допомогу самого начальника полiцiї, вiн поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довiдатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капiтана та про мiсце, де мiг переховуватися його "Люцифер".
Найбiльш небезпечним i таємним, на його погляд, було те, що ось уже кiлька днiв жоден з агентiв та iнспекторiв не повiдомляв про "Люцифер". Загадковий сiро-зелений автомобiль нiде не з'являвся. Було ясно, що "Люцифер" десь переховується. Але - де саме? В усякому разi, не в Фонтiверосi, де весь час чергували полiцейськi пости.
Так само не надходило нiяких вiдомостей i про особу самого Сивого Капiтана, незважаючи на найсуворiшi накази Хуанеса i грiзного начальника державної полiцiї, що вимагали вивчити всi архiви, всi картотеки i з'ясувати, хто саме ховається пiд тим назвиськом. Отож Мiгель Хуанес не мав досi нiяких нових матерiалiв i мiг лише обмiрковувати - в котрий вже раз! тiльки те, що було йому вiдомо i ранiше. Але ж вiдомо було так мало!..
Особливо уповноважений мав усi пiдстави нервуватися... Його начальник, наполегливий Карло Кабанерос, чекав вiд нього рiшучих дiй. I Хуанес добре знав, що його може врятувати тiльки вирiшальний перелом. Бо ж на начальника полiцiї в свою чергу натискував мiнiстр внутрiшнiх справ, якому загрожував жорстокою карою сам всевладний каудiльйо, генерал Фернандес... I все це сходилося в однiй точцi, в особливо уповноваженому Мiгелi Хуанесi. Було вiд чого збожеволiти: адже першим, з кого знiмуть голову в цiй справi, безумовно був вiн, Хуанес! О, щодо цього особливо уповноважений не мав анiнайменшого сумнiву!
Мiгель Хуанес нищив цигарки одну за одною, забувши про свою мальовничу люльку. Вiн куйовдив волосся - i вiд акуратного колись, блискучого його продiлу не залишилося й слiду. Вже в сотий раз Мiгель Хуанес схилявся над картою, що лежала на столi, поцяткована безлiччю умовних позначок, i голосно мiркував, без кiнця повторюючи давно вже вiдомi йому речi, немовби шукаючи в них порятунку:
- Фугаснi мiни розставленi вздовж шляхiв - iз пiвдня, i зi сходу... так, з пiвдня i сходу! їхнi запальники встановленi на вагу легкового автомобiля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути пiд вагою "Люцифера", щойно вiн опиниться на такому мiнованому шляху... А чому ж вiн не опиняється, хотiв би я знати, чорт його забирай!.. А якщо вiн опиниться там, проте не натисне колесами на запальники? Адже я сам, на власнi очi бачив, як його колеса висiли в повiтрi, наче зовсiм i не торкаючись землi... Ой, сказитися можна вiд усього цього!.. Ну, гаразд, далi. Входи до лiсу охороняються заставами, якi нiкого туди не пропускають, бо на тих фугасних мiнах можуть злетiти в повiтря, крiм "Люцифера", i звичайнi автомобiлi, i навантаженi вози селян... Крiм "Люцифера"?.. А звичайно, "Люцифер" благополучно проскочить над ними, а хтось iнший злетить у повiтря, i так воно й буде, якщо дiло пiде по-старому... Хай воно все буде прокляте, це дiло!..
Нервово подзвонюючи пляшкою об склянку, Хуанес налив собi вина й випив. Мабуть, i ця порцiя нiчого не дасть, як не дали нiчого й кiлька попереднiх... Що там далi на картi?..
- В трьох пунктах навколо центральної галявини встановленi замаскованi гармати кинджальної дiї. Кинджальної, так... Вони пробивають, як масло, навiть панцир танка. А своїм вогнем вони перекривають цiлу галявину й озеро на нiй. Тiльки б з'явився той клятий "Люцифер", тiльки б вiн з'явився! Але його, на жаль, немає... Крiм того, по берегах озера встановленi електричнi мiни. Досить замаскованому саперовi натиснути кнопку контакту, щоб у повiтря злетiв цiлий шматок тiєї галявини - разом з "Люцифером", певна рiч... I всi тi приготування, всi пастки - нi до чого... А втiм, мусить же вiн з'явитися, мусить! А чому обов'язково мусить?..
Думки Мiгеля Хуанеса пiшли iншим шляхом. Вiн запалив нову цигарку й вiдкинувся на спинку крiсла.
- Звiсно, вiдкинути вiд себе кулi, навiть великого калiбру, цей триклятий "Люцифер" може, я в цьому пересвiдчився на власнi очi. Гаразд. Але хотiв би я побачити, як то вiн вiдкине вiд себе вибух фугасної чи електричної мiни? Е, брешеш, на це не вистачить нiякої фантастики! Так, так! Бiльше того, "Люцифер" може, припустiмо, пiрнути пiд воду... адже саме так сталося тодi, коли вiн стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, i справдi божеволiю, бо припускаю зовсiм неймовiрнi речi! А втiм, хай вiн пiрне. Тодi для того, щоб "Люцифер" не виринув назад, є теж досить надiйнi речi, вони лежать прихованi на березi озера: глибиннi бомби! Френко порадив тут непогано, слiд вiддати йому належне! Нiбито все передбачене? Так, усе, якщо... якщо Сивий Капiтан з'явиться там. Але хто дасть менi гарантiю, що вiн справдi повернеться до Фонтiвероса? Ми вирiшили, що десь там є його база. А де вона? Найстараннiший обшук лiсу не дав нiяких наслiдкiв. Бази не знайдено. Може, вона пiд землею?.. Знов ти робиш божевiльнi припущення, Мiгелю! А що менi лишається робити, коли я вiдчуваю, що моя голова ось-ось лусне... перед тим, як її буде вiдтято за наказом начальника полiцiї... чи самого каудiльйо, боронь мене боже!.. I ще той Френко десь зник... Завжди вiн зникає саме тодi, коли найбiльше потрiбен. Гей, Френко!
Вiдповiдi не було. Мiгель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:
- Ну, дiстане вiн од мене на горiхи, як повернеться!..
Вiн прикрив стомленi, почервонiлi очi рукою. Добре було б хоч трохи поспати... та де там! Хiба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить...
Мабуть, саме вiд того, що Мiгель Хуанес був справдi дуже знервований, легкий стукiт у дверi здався йому барабанним дробом, вiд якого особливо уповноважений пiдскочив у крiслi.
- Увiйдiть! - гукнув вiн роздратовано.
У дверях з'явилася знайома кремезна постать його помiчника. Хуанес зловiсно посмiхнувся:
- А, Френко! Нарештi ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навiть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорiлью, так? Нiчого дотепнiшого не вигадаєте?
Дивно, але Хосе Френко, зайшовши до кабiнету особливо уповноваженого i старанно зачинивши за собою дверi, не виявляв нiякого страху навiть i пiсля сердитих слiв свого начальника. Вiн насмiлювався ще й посмiхатися. Маленькi його очi лукаво поглядали на Хуанеса. I вiн неприпустимо нахабно мовчав!
- Та що це таке? - розсердився остаточно Мiгель Хуанес. - Я тут божеволiю вiд напруження над усiма тими планами, якi не хочуть здiйснюватися, а ви тим часом десь вештаєтеся, та ще й по-дурному посмiхаєтесь, коли я вас питаю? Майте на увазi, що ваш дурний вигляд починає нестерпно дратувати мене. Закрийте рот, Френко! Навiть коли ви й довiдалися щось вiд вашого Педро Дорiльї, це все одно не виправдує вашої довгої вiдсутностi. Ну, доповiдайте, зрештою!
Хосе Френко з виглядом уболiвання розвiв руками:
- На жаль, пане Хуанес, Дорiлья - надто вперта людина. Вiн i досi не хоче признатися нi в чому... незважаючи на всi заходи.
- I це все, що ви маєте сказати менi? Нездара! Я вижену вас iз служби, Френко! Ви - нероба! Огидний ледар, ось ви хто! За весь час нiчого не дiзнатись!
- Пробачте, пане Хуанес, дещо я все ж таки взнав.
- Вiд Дорiльї?
- Нi, з iнших джерел. Агентурних, пане Хуанес. От, прошу ознайомитися з цим рапортом.
Френко подав папiрець. Мiгель Хуанес вихопив його з рук помiчника i гарячково взявся читати. В донесеннi було сказано, що чимало рокiв тому в фiзичному iнститутi столицi навчався, а потiм працював як науковий спiвробiтник якийсь Ернан Рамiро. Ця людина вiдзначалася неабиякими науковими здiбностями. Найближчi його товаришi жартiвливо називали Ернана Рамiро... Сивим Капiтаном!
Дiйшовши до цього мiсця, Мiгель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.
- Он як! - тiльки й змiг вiн вимовити.
- Так, пане Хуанес, читайте далi, - посмiхнувся Френко. I його по-дурному вiдкритий рот зараз чомусь зовсiм не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб'язно сказав:
- Е... закурюйте, Френко! Ось цигарки.
- Дякую, пане Хуанес.
Далi в рапортi писалося:
"Це назвисько виникло, наскiльки менi вiдомо, цiлком випадково, бо Ернан Рамiро нiякого вiдношення до морських або вiйськових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссi Ернана Рамiро над чолом було сиве пасмо. В фiзичному iнститутi Ернан Рамiро займався проблемами використання атомної енергiї. Крiм того, вiн разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини..."
- "Люцифер"! - вигукнув Мiгель Хуанес. А Хосе Френко тiльки значуще вклонився своєму начальниковi.
"Переїхавши до iншого мiсця роботи, - повiдомлялось у донесеннi, - я вже не мав нiяких дальших вiдомостей про Ернана Рамiро. Чув тiльки, що в нього були якiсь великi неприємностi, що вiн був арештований. Але точно не знаю. А втiм, на пiдставi вищезазначеного висловлюю думку, що розшукуваний Сивий Капiтан i iнженер Ернан Рамiро - одна й та сама особа".
На цьому рапорт закiнчувався.
Мiгель Хуанес навiть не намагався стримати радостi: нарештi, нарештi з'явилися на свiт деякi вiдомостi про загадкову особу Сивого Капiтана! Тепер, вхопившись за цю нитку, можна буде збирати подальшу iнформацiю, яка, напевне, приведе полiцiю куди слiд! Не гаяти часу, негайно починати розслiдування!
Особливо уповноважений знову вiдчув грунт пiд ногами. Обличчя його набуло поважного вигляду, рука пригладила скуйовджене волосся. Будемо починати! I вiн звернувся до свого помiчника:
- Це, безумовно, дуже важливi вiдомостi, Френко. Але вони потребують негайної перевiрки. Можливо, нам пощастить дiзнатись про постiйне мiсцеперебування цього iнженера...
Хосе Френко випростався з переможним виглядом:
- Вже зроблено, пане Хуанес! Я не витрачав даремно часу, пане Хуанес...
- Що? Ви встановили мiсцеперебування Ернана Рамiро?
- Так, пане Хуанес. Вiн проживав ранiше на вулицi Сагасти, номер вiсiм, третiй поверх. Ось довiдка з адресного бюро! Звiдти й можна буде починати розшуки. А ще ж допоможуть архiвнi данi полiцiї, оскiльки вiн свого часу був арештований... Є ниточка, пане Хуанес, а вона вже до чогось нас доведе!
Мiгель Хуанес цього разу забув про рангову рiзницю i радiсно простягнув своєму помiчниковi руку:
- Френко, я беру назад свої слова! Ви таки цiнний працiвник, вiтаю вас. I... закрийте все ж таки рот, Френко!.. Я знайду спосiб вiдзначити вас.
- Дякую, пане Хуанес!
- На вулицю Сагасти, Френко! Я хочу особисто почати розслiдування! Викликайте машину, їдьмо!
Роздiл дев'ятий
1. ОБIЦЯНКА СИВОГО КАПIТАНА
I знов Олесь сидiв у кабiнi керування "Люцифером", жадiбно вдивляючись в рухи Сивого Капiтана, який працював з приладами. Скiльки їх тут! Маленькi й великi рукоятки, важелi, циферблати i покажчики, екрани, на яких спалахують i згасають зеленкуватi прямi й ламанi лiнiї, кольоровi лампочки, однi з яких горять рiвним спокiйним свiтлом, а iншi лише час вiд часу запалюються i наче пiдморгують, щоб звернути на себе увагу... Це iндикатори, якi сигналiзують про дiю тих чи iнших складних механiзмiв i приладiв, розташованих десь усерединi велетенської машини, що нею так упевнено i спокiйно керує Сивий Капiтан. От коли б дiзнатися про її таємницi, про те, як вона влаштована! Що ж, може, настане й такий час, про який Олесевi поки що лишається тiльки потай мрiяти.
Тим часом усе складалося якнайкраще. Коли вони з Валенто Клаудо i Мартою повернулися, Капiтан уважно вислухав розповiдь Валенто про долю давнього приятеля механiка, Педро Дорiльї. Клаудо закiнчив так:
- Я, звiсно, не знаю, Капiтане, можливо, що Педро Дорiльї i вiдомо щось про вас... тiльки я нiколи не чув, щоб ви згадували про нього. I тому менi все це здається якоюсь плутаниною. Ясно лише одне: Педро арештували, а Мартi вiд цього дуже погано. Що зробити - не знаю...
Настала довга пауза. Олесь тривожно вглядався в обличчя Капiтана, який щось наче обмiрковував. I вiн знав, що так само тривожно i стурбовано дивляться на Сивого Капiтана i Валенто, i Марта: що скаже, що вiдповiсть ця владна, загадкова людина, як поставиться вона до долi дiвчини?.. I що буде з батьком Марти?
Нарештi Капiтан заговорив:
- Ви маєте рацiю, Валенто. Я нiколи досi не чув iменi Педро Дорiльї. Думаю, що й вiн нiчого не знає про мене. Крiм, певна рiч, того, що вiдомо всiм пiсля нашої появи на Авеню-дель-Прадо. Очевидно, полiцiя цього разу схибила, вона не зможе нiчого дiзнатися вiд вашого друга. Але в тому, що вiн арештований, винен все ж таки я. Бо полiцiя шукає мене i тому арештовує кожного, на кого падає хоч найменша пiдозра. Я не хочу, щоб через мене страждали. I тому твого батька, Марто, визволю я сам.
- Ви?.. - радiсно вихопилося в дiвчини. На її щоках спалахнув яскравий рум'янець хвилювання, яке досi їй щастило приховувати.
- Так, - ствердив Сивий Капiтан. - До звiльнення твого батька я залишаю тебе тут, у мене. Звiсно, якщо ти не заперечуєш...
- Ой, та як же я можу заперечувати! Я така вдячна вам!
- То й добре. Валенто, у вас немає бiльше запитань? Все ясно?
- Так, Капiтане, - тамуючи радiсть, яка все ж таки вiдчувалася в його голосi, вiдповiв Клаудо.
- Гаразд. У нас мало часу. Ми вирушаємо.
2. ДЖЕРЕЛО ЕНЕРГIЇ "ЛЮЦИФЕРА"
I от "Люцифер" мчав тепер кудись на всю швидкiсть. Як i ранiше, захоплений юнак з неприхованим iнтересом стежив за всiм, що вiдбувалося в цiй чудеснiй машинi.
Мабуть, саме обличчя його досить красномовно говорило про характер i напрям думок, бо Сивий Капiтан, поглянувши, мов ненароком, на Олеся, ледве помiтно посмiхнувся i сказав:
- Менi здається, Олесю, що в тебе назбиралося вже чимало запитань до мене. Воно й зрозумiло, бо ти побачив тут багато нового для себе. Так?
Олесь мовчки кивнув головою: звiсно, так.
- Я навiть скажу тобi, що тебе зараз найбiльше цiкавить, - вiв далi Капiтан, уже не ховаючи посмiшки, яка так рiдко з'являлася на його суворому i рiшучому обличчi.- Ти хотiв би довiдатися про те, як влаштований "Люцифер". Я не помилився? Ну, тодi запитуй.
Юнак був вражений. Звiдки Сивий Капiтан мiг догадатися про його таємнi думки й бажання? Олесь набрав повнi груди повiтря i одразу ж спитав:
- Яка сила рухає "Люцифер"? Адже це не бензин, я певен. Бо хiба ж вiн може давати таку потужнiсть? Та й скiльки його було б потрiбно...
- Бачу, що ти вже задумувався над цим i дiйшов сам деяких висновкiв,схвально мовив Сивий Капiтан.- Я справдi використовую в "Люциферi" не бензин, а iнше, незрiвнянно могутнiше джерело енергiї. Будемо сподiватися, що ти зрозумiєш мої пояснення, хоч я певен, що все це здається тобi складним i... дещо фантастичним. Таким самим фантастичним, як це здавалося багатьом моїм друзям, коли я ще тiльки мрiяв збудувати "Люцифер"... Власне, я прагнув тодi створити душу й серце його, винайти джерела потужної енергiї для нього... а сам "Люцифер" як досконалу машину, його будову розробляв мiй друг...
- Анхело Альварес! - не стримав вигуку Олесь. О, вiн добре пам'ятав хвилюючу розповiдь Валенто Клаудо про iнженера Ернана Рамiро i його вiрного друга Анхело Альвареса!
- Так, Анхело Альварес, - сумно повторив Капiтан. Похмура тiнь пробiгла по його обличчю, коли вiн по паузi заговорив знов. - Коли б не конструкторський талант Анхело, "Люцифер" не iснував би. Тiльки завдяки його детальним i точним кресленням та блискучим технiчним розрахункам менi вдалося втiлити в життя смiливу iдею створення такої складної й досконалої машини. Я тiльки здiйснив його задум...
- Але ж для цього потрiбне було те джерело могутньої енергiї, яке ви винайшли? - зауважив несмiливо Олесь.
- Так, воно було потрiбне. I воно знайшлося. Чи знаєш ти щось про внутрiшньоатомну енергiю, Олесю? Чув про це?
- Звичайно, чув! - радiсно ствердив юнак. Ще б йому не знати про це! Велетенська енергiя, яка звiльняється при руйнуваннi атомного ядра, енергiя, що її можна використати для страшних атомних бомб, якi несуть загибель усьому iснуючому. Але ту саму енергiю можна використати i для мирних потреб, якщо звiльняти її поступово i пiдкорити потребам людини в атомних реакторах, одержуючи за її допомогою електрику... Еге, це Олесь добре знав! - Так ви використовуєте для "Люцифера" внутрiшньоатомну енергiю, руйнуючи атомне ядро? - збуджено заговорив вiн, охоплений бажанням виявити свою обiзнанiсть. - Як у атомному реакторi, так? Тодi я все розумiю!
- Стривай, Олесю, - м'яко, хоч i трошки насмiшкувато, пролунав голос Сивого Капiтана, - не поспiшай. Я нiчого не говорив тобi про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергiю.
- Та хiба це не все одно?
- Нi. Я ж кажу тобi, не поспiшай. I не червонiй так. Це ж не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться багато, а про iнший, зворотний процес, навпаки, дуже мало.
Голова Олеся немовби паморочилася: який то зворотний процес? Складання атомного ядра, чи що?
- Отже, слухай уважно. Я спробую пояснити це якнайпростiше. Ти знаєш, що всi елементи складаються з атомiв. Але й атоми в свою чергу складаються з найпростiших i найлегших атомiв водню. Руйнуючи атомне ядро, фiзики розщеплюють ядро складного, важчого елементу - i таким чином перетворюють його на ядра менш складних, легших. При цьому видiляється певна кiлькiсть енергiї. Коли б ми з тобою поступово руйнували i далi одержанi елементи, перетворюючи їх на легшi й легшi, то дiйшли б зрештою до водню. Це зрозумiло тобi? Не надто складно?
Олесь ствердно кивнув головою: вiн вирiшив тепер бiльше мовчати, так буде безпечнiше.
- Такий один процес, руйнування атомного ядра, - вiв далi Сивий Капiтан. Вiн поглянув на пульт управлiння машиною, де спалахнула яскрава червона лампочка якогось iндикатора, швидким рухом перевiв праворуч маленьку рукоятку, вiд чого червона лампочка одразу згасла, а замiсть неї спокiйним свiтлом засвiтилася зелена. - Але є й другий процес, зворотний. Скажи, Олесю, як ти гадаєш, що сталося, коли б ми знайшли спосiб складати, сполучати два чи чотири атоми якогось легкого елемента? Як тобi здається?