Владко Владимир Николаевич. Сивий Капiтан (на украинском языке)

   - Наближаємось до центральної частини, пане особливо уповноважений, тихо мовив шофер, не повертаючи голови.
   Лiс попереду наче враз порiдшав. Мiж деревами ясно видно було велику галявину. А на нiй... на нiй стояв сiро-зелений "Люцифер"! Так, так, це вiн, помилки не може бути, бо ж його не можна не впiзнати одразу!
   Всюдихiд зовсiм уповiльнив хiд. Хуанес вiдчув, як позаду нього важко дихає Хосе Френко. Ще кiлька секунд - i детектив поклав руку на плече шофера.
   - Стоп! - ледве чутно наказав вiн, наче побоюючись, що його можуть почути на загадковiй машинi Сивого Капiтана.
   Велетенська, довгаста, вона, здавалось, лежала на травi, немов, у неї зовсiм не було колiс. Двоє людей у комбiнезонах поралися бiля передньої її частини. Ще один сидiв на землi. Мiгель Хуанес не зводив погляду з машини.
   Раптом люди в комбiнезонах випросталися, нiби прислухаючись, i одразу ж пiдбiгли до драбинки, що вела до вiдчинених дверей "Люцифера", пiднялися нею i зникли всерединi. Той, що сидiв на землi, за якусь хвилинку теж пiдвiвся й пiшов за iншими. Драбинка наче сама вскочила всередину машини, i дверi зачинилися, немов засунулися. Перед очима Хуанеса лише тьмяно виблискувала матова поверхня "Люцифера". Помiтили! Ну, тепер це байдуже, все йде гаразд!
   Мiгель Хуанес озирнувся. Його зiркий погляд помiтив кiлька груп солдатiв, озброєних важкими кулеметами. З "Люцифера" їх, безумовно, не було видно, бо вони ховалися за деревами. Добре, дiї розгортаються точно за планом. "Люцифер" нiкуди не вислизне з пастки!
   Хуанес навмисно перечекав ще хвилину, стримуючи нервове збудження. Ось вiн перед ним, орден Бiлого Орла, нагорода i слава людини, яка знешкодила злочинного Сивого Капiтана! Тепер потрiбнi цiлковитий спокiй i витримка. Треба вжити всiх заходiв для того, щоб виконати волю каудiльйо i взяти "Люцифер" непошкодженим. Та коли в цього Сивого Капiтана залишилася хоч малесенька частинка розуму, вiн мусить, мусить зрозумiти, що в нього нема iншого виходу, нiж покiрно здатися. Слiд тiльки все йому розтлумачити, довести, що вiн у пастцi.
   Нахилившись до мiкрофона радiостанцiї, Мiгель Хуанес неголосно наказав:
   - Тримати всi сили напоготовi! Починаю переговори.
   Вiн знав, що це його розпорядження прийняте всiма iнспекторами, якi керують загонами. Курок зброї зведено, тепер досить одного його слова, щоб та зброя почала дiяти.
   Особливо уповноважений вийшов з усюдихода i рушив уперед, до "Люцифера", який не подавав нiяких ознак життя. Мiгель Хуанес не ховався. Вiн iшов, не виймаючи рук з кишень плаща.
   Вiн iшов, майже фiзично вiдчуваючи на собi погляди десяткiв очей - i його вiрного Хосе Френко, i шофера всюдихода, i солдатiв, що виглядали з-за дерев. Усi цi люди дивляться на нього, вони захопленi мужнiстю i вiдвагою Хуанеса, який, не виймаючи рук з кишень, спокiйно наближається до страшного "Люцифера". Дурнi! Вони не вмiють логiчно мiркувати, як робить це вiн, славетний Мiгель! Адже людина, яка розмовляє так, як цей Сивий Капiтан говорив по телефону з начальником полiцiї, напевне належить до категорiї так званих iнтелiгентiв; вiн просто не зможе заподiяти шкоди тому, хто отак спокiйно йде до нього. Це ж цiлком ясно!
   А втiм, звiсно, певна обережнiсть не завадить. Мiгель Хуанес спинився, не доходячи до "Люцифера" крокiв iз двадцять.
   Вiн ще раз оглянув загадковий автомобiль. Тепер, зблизька, "Люцифер", який усе ще стояв нерухомо, наче завмер, здавався ще бiльш важким i неповоротким.
   Мiгель Хуанес нарештi вийняв руки з кишень плаща. Вiн пiднiс їх, склавши рупором, до рота i гучно прокричав:
   - Гей, там, на "Люциферi"! Слухайте! Ви чуєте мене?
   На кiлька секунд запала тиша. її порушувало тiльки щебетання безтурботних лiсових пташок. Потiм на даху таємничого велетенського автомобiля з'явилася якась чорна округла рiч, що нагадувала плескатий гучномовець. З "Люцифера" раптом залунав голос. I Мiгель Хуанес здригнувся, вражений: це був знайомий йому мужнiй голос Сивого Капiтана. Цього детектив нiяк не чекав. Як мiг опинитися тут Сивий Капiтан? Як вiн дiстався з столицi до середини Фонтiвероса, коли полiцейськi застави не пропускали сюди жодної людини?..
   Та мiркувати з цього приводу не було часу. Зрештою, зараз це не змiнює становища.
   - Я слухаю, - чiтко пролунав голос з "Люцифера". - Чого вам треба тут?
   Мiгель Хуанес перевiв подих. Треба було створити враження найбiльшого спокою i впевненостi.
   - За дорученням уряду я прибув сюди для переговорiв з вами, - почав вiн. - Якщо ви й є той самий Сивий Капiтан, який...
   Голос з "Люцифера" обiрвав його мову:
   - Менi нема чого говорити з представниками кривавого фалангiстського уряду. Можете повертатися назад.
   Он як? Цей нахаба насмiлюється отак вiдповiдати? Ну, гаразд!
   - Я просив би вас подивитися навкруги, - насмiшкувато i так само впевнено заперечив Мiгель Хуанес. - Ви оточенi з усiх бокiв. Усi дороги з лiсу перетято загородженнями, подолати якi неможливо. Бiльше того, за тими загородженнями розташованi збройнi вiйськовi сили. У вас немає виходу!
   - Я не боюся ваших збройних сил, - вiдповiв спокiйно Сивий Капiтан.
   - Так, я знаю, вашу машину не вражають анi кулi, анi ручнi гранати, незворушно продовжував Мiгель Хуанес, передчуваючи ефект, який справлять його подальшi слова. - Але цього разу на вас скерованi стволи артилерiї. I я попереджаю вас про це тiльки тому, що не бажаю вашої загибелi, пане Сивий Капiтан. Зрештою, я маю певнi iнструкцiї. Одне з двох: або ви припините опiр i здастесь, або ж я накажу вiдкрити по "Люциферу" артилерiйський вогонь. Це - вiрна загибель, бо ви будете знищенi разом з вашою машиною. Обмiркуйте це!
   - Можете наказувати вашим солдатам робити що завгодно. Це мене не цiкавить. I бiльше нам нема про що говорити, - пролунала презирлива вiдповiдь.
   - Востаннє пропоную здатися! Не будьте божевiльним! - закричав розлютований Мiгель Хуанес, втрачаючи самовладання. - Це ж самогубство!
   Йому нiхто не вiдповiв. Загадковий "Люцифер" лежав посерединi великої галявини, як нерухома металева брила, як незграбний довгастий дирижабль, що впав на землю. Що ж робити? Справдi стрiляти? Так, якщо Сивий Капiтан не погоджується на переговори, треба його знищити...
   Саме цiєї митi Мiгель Хуанес помiтив, що у виглядi таємничої машини щось змiнюється. Вона все так же нерухомо лежала на галявинi, але висока трава навколо неї враз чомусь заворушилася, зашелестiла. Здавалося, що сильний вiтер раптом почав вiяти вiд машини в усi боки. Водночас почулося гучне низьке шипiння, наче звiдкись з середини машини виходило стиснене повiтря. Так, так, це якийсь вiтер, бо Мiгель Хуанес почув, як рвонуло назад поли його плаща. Тепер вiн побачив i колеса дивного автомобiля, бо їх уже не закривала полегла трава.
   Але - що це таке? Якась фантасмагорiя! Детектив, не вiрячи своїм очам, ясно бачив, що колеса велетенської важкої машини, їх товстелезнi гумовi балони не торкаються землi. Автомобiль нi на що не спирався, вiн немовби висiв у повiтрi. Ось одне колесо повiльно крутнулося на пiвоберта в повiтрi i знову спинилось. А важке краплиноподiбне тiло "Люцифера" все одно залишалось на мiсцi...
   Вперше за весь час так талановито задуманої операцiї Мiгель Хуанес розгубився. Справдi, що ж робити? Зiрвалися всi надiї на те, щоб якнайточнiше виконати велiння каудiльйо i захопити "Люцифер" не пошкодженим. Провадити далi будь-якi переговори нi до чого, це ясно. Так, "Люциферовi" немає куди втекти, вiн у пастцi. Але ж ось вiн висить у повiтрi! Чи не обiцяє це якихось нових ускладнень?..
   Блискавична думка майнула в головi детектива: шкода, що вiн не розпорядився поставити артилерiйськi гармати ближче до цiєї галявини, щоб вони одразу могли накрити своїм вогнем "Люцифер". Ну, все одно, з лiсу вiн не вийде, в цьому можна бути цiлком певним! Треба вiддати по радiо наказ, щоб замаскованi гармати негайно вiдкривали вогонь, щойно "Люцифер" з'явиться перед ними. Час розмов минув, треба дiяти, рiшуче i безжально знищити цю немов начинену таємницями машину й її божевiльного Капiтана!
   Мiгель Хуанес великими кроками попростував назад, до свого всюдихода, щоб негайно ж передати по радiо новий наказ. Але не встиг вiн дiйти до машини, як почув збентежений вигук Хосе Френко:
   - Вiн рухається, пане Хуанес! Рухається!
   Детектив озирнувся. Так, "Люцифер" повiльно рушив з мiсця. Куди Сивий Капiтан хоче скерувати його? А, байдуже, адже на першiй-лiпшiй дорозi, що веде з лiсу, його чекають нацiленi гармати.
   В цей час заторохтiли частi пострiли. То, виконуючи попереднi накази, солдати, озброєнi важкими кулеметами, зблизька обстрiлювали "Люцифер", намагаючись влучити насамперед у гумовi його балони.
   Кулi, не долiтаючи до "Люцифера", падали в траву. Автомобiль Сивого Капiтана залишався непошкодженим. Вiн неквапливо рухався по галявинi, потроху повертаючи. Куди?..
   Холодне шаленство поступово охоплювало Мiгеля Хуанеса.
   - Гаразд! - тупнув вiн ногою. - Ти сам обрав собi долю, божевiльний чоловiче! Iди, йди назустрiч смертi!
   I, не гаючи анi хвилини, особливо уповноважений полiцiї нахилився до мiкрофона радiостанцiї й наказав обслузi артилерiйських гармат вiдкрити нищiвний вогонь, як тiльки вона побачить сiро-зелений автомобiль.
   3. БОЖЕВIЛЬНИЙ АВТОМОБIЛЬ
   Тим часом "Люцифер" устиг зробити по галявинi майже пiвколо, скеровуючи свiй неквапливий рух до однiєї з дорiг, яка була немов продовженням тiєї, що нею приїхав сюди всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Вона також тягнулася вздовж неширокої просiки.
   - Що то за дорога? - спитав Хуанес шофера. - Куди вона веде?
   Шофер знизав плечима:
   - До пустелi Хоравенте. Отак, крiзь лiс, прямо до скель.
   - Проїжджа?
   - Така, як i та, що нею ми їхали. Подекуди двi машини не роз'їдуться, пояснив шофер.
   - Вiн наче знає, що всi iншi шляхи перетято, - зауважив ззаду Хосе Френко. - I вибрав оцей.
   - А що це йому допоможе? - люто огризнувся Хуанес. - Адже вiн все одно опиниться над урвищем. Хiба ми цього не врахували?
   - Так-то воно так, пане Хуанес, але все ж таки краще було б нам... почав був несмiливо Хосе Френко. Проте детектив одразу обiрвав його:
   - Не скиглiть, Френко! Вiн не може вислизнути! А скажiть, - спитав вiн шофера, - звернути до моря там можна?
   - Нi, - вiдповiв шофер.
   - А з урвища над морем можна з'їхати?
   - Нi, там шлях обривається. До моря можна спуститися тiльки пiшохiдними стежками.
   - Чуєте, Френко? Саме так, як ми й передбачали. Ну, друже, - звернувся знов Хуанес до шофера, - давайте слiдом за ним. I не вiдставати! Я хочу бути поблизу, коли Сивий Капiтан спиниться.
   "Люцифер" уже встиг вийти на просiку i, збiльшуючи швидкiсть, вiддалявся вiд галявини.
   - Вперед! - гукнув Хуанес.
   Всюдихiд рушив. Вiн легко перетяв галявину i помчав слiдом за "Люцифером".
   - Бiльше газу! - нервово наказав Хуанес. - Здається, вiн тiкає вiд нас!
   Шофер натиснув на педаль. Справдi, "Люцифер" уже зникав за поворотом.
   - Швидше, швидше! - не вгавав Хуанес.- Скiльки тут до пустелi?
   - Кiлометрiв двадцять, не бiльше. Але далi дорога не така пряма. Чимало поворотiв...
   - То й краще. Нам легше подолати їх, нiж йому.
   Мiгель Хуанес вiдкинувся на спинку сидiння. Потужний двигун всюдихода переможно загув, наче радiючи з того, що йому дають можливiсть показати себе. Тремтяча стрiлка спiдометра повiльно, але впевнено посувалася праворуч: сiмдесят... вiсiмдесят... дев'яносто кiлометрiв на годину... уже близько ста...
   - Ось вiн!
   Далеко попереду, там, де, здавалося, дерева починали рiдшати, показалися знайомi обриси "Люцифера". Але тiльки показалися. Вiдстань мiж обома автомобiлями не зменшувалась. Сивий Капiтан пiдтримував, очевидно, таку саму швидкiсть, що й всюдихiд Мiгеля Хуанеса. Дивно: як мiг вiн на такiй карколомнiй швидкостi маневрувати важким i незграбним "Люцифером", долаючи всi цi повороти? Адже Мiгель Хуанес бачив, як напружено тримає кермо його шофер, вiдчував, як час вiд часу шоферовi доводиться пригальмовувати на крутих поворотах, щоб всюдихiд не занесло, не вдарило об якесь дерево край дороги...
   - Ще газу! - коротко наказав Хуанес.
   Стрiлка спiдометра наблизилася до ста десяти. На лобi шофера виступили крупнi краплини поту.
   Раптом Мiгель Хуанес помiтив, що вiдстань мiж двома автомобiлями наче зменшилася. Так, так, Сивий Капiтан зменшував швидкiсть! Ага, це - кiнець лiсу. Починається пустеля!
   - Шукає повороту, щоб не опинитися над урвищем, - промовив збуджено Хосе Френко.
   - Не вийде, не вийде, - злорадно вiдповiв Хуанес. - Тепер перед ним тiльки один шлях, до моря. Так? - злорадно повернувся вiн до шофера. Той мовчки кивнув головою, не зводячи очей з дороги.
   Так, звернути було нiкуди, це не потребувало доказiв.
   Дрiмучий лiс Фонтiверос залишився позаду. Дорога вибiгла в пустелю Хоравенте - велике кам'янисте плато, на якому наче рукою невiдомих гiгантiв були накиданi брили i скелi. Вони нагромаджувалися де-не-де цiлими горами, стирчали там i тут окремими гострими стрiмчаками. Це був величезний природний заповiдник скель та бескидiв, створений в незапам'ятнi часи примхливими i слiпими стихiями. Жодного дерева, жодного куща: все випалене спекою, вiд якої трiскалося камiння. I серед цих скель та бескидiв звивалася вузенька, така ж сама кам'яна дорога, що була прокладена тут дуже давно, ще за часiв середньовiччя, вiд великого замку, який височiв над урвищем на березi моря, до лiсу Фонтiверос i далi в глиб країни. Давно вже вiд того замку лишилися самi руїни, але дорога, збудована руками тисяч невiльникiв, все ще iснувала, хоч i не вела вже нiкуди. Вона звивалася серед скель, обходячи бескиди, час вiд часу звужуючись так, що й справдi не можна було б роз'їхатися двом машинам. I таки справдi, ця дорога не мала вiд лiсу Фонтiверос i до самого урвища над берегом моря жодного вiдгалуження: та й для чого вони були б тут, у цьому мертвому краю, в цiй спаленiй пiвденним сонцем кам'янiй пустелi, де не лишилося нiчого живого?..
   Мабуть, Сивий Капiтан не знав, що ця мертва дорога не зможе привести його нiкуди, крiм нової пастки, ще безнадiйнiшої, нiж та, яку вiн зоставив за собою в серединi лiсу Фонтiверос? Але, так чи iнакше, Сивий Капiтан скерував свою машину в безвихiдь...
   Дивно було тiльки одне: "Люцифер" навiть на цiй звивистiй i вкрай небезпечнiй дорозi, що крутилася гадюкою помiж скель i стрiмчакiв, не лише не зменшував швидкостi, а, навпаки, ще збiльшував її. Подеколи великий сiро-зелений корпус його зовсiм зникав мiж скелями, бо всюдихiд Хуанеса не встигав пiдтримувати однакову вiдстань. I коли б не певнiсть, що з цiєї пекельної, наче вигаданої кимсь дороги немає куди звернути, Хуанес мав би пiдстави нервувати: адже досить було б опинитися по iнший бiк якогось кам'янистого пасма, щоб одразу уникнути погонi.
   По зблiдлому обличчю шофера всюдихода раз у раз збiгали краплини поту i вiн не мав часу витирати їх, бо всю його увагу вiдбирав небезпечний шлях, по якому йому наказано було розвивати якнайбiльшу швидкiсть. А шофер добре знав, що таке наказ всевладної полiцiї! I вiн вiв машину далi й далi, час вiд часу шепочучи пересохлими губами слова якоїсь напiвзабутої молитви...
   - Ей, ти там! Легше! Треба краще тримати кермо, бо так можна й кiсток не зiбрати! - раптом скрикнув Мiгель Хуанес, бо саме цiєї митi пролунало огидне сухе рипiння: всюдихiд черкнув заднiм крилом об скелю, що виступала на поворотi. Пригальмувавши, шофер витер пiт з чола.
   - Пробачте, пане особливо уповноважений, - пробурмотiв вiн. - Надто важка дорога... а ви ж вимагаєте великої швидкостi...
   - Якщо по цiй дорозi може мчати та важка, незграбна машина, то ви мусите птахом летiти, - жорстко вiдповiв Хуанес.
   Всюдихiд кидало з боку на бiк, але шофер уже не насмiлювався зменшити швидкiсть. А "Люцифер", який iшов попереду весь час метрiв на триста чотириста, нiби й не помiчав нi вибоїн, нi бугрiв. Вiн мчав рiвно i впевнено, просковзуючи помiж скель так спритно, наче керування ним не становило нiяких труднощiв...
   Так минали хвилини. I ось, нарештi, змучений шофер всюдихода полегшено зiтхнув. Дорога вирiвнялася. Вiн показав рукою на похмурi руїни, що з'явилися праворуч. Величезнi стiни з масивних кам'яних брил i досi гордо пiдносилися вгору, хоча в них i зяяли безформнi отвори. Зубчастi башти по краях стирчали, мов застиглi кам'янi вартовi вiкiв. Сюди й вела дорога, якою линув "Люцифер", а слiдом за ним i всюдихiд Хуанеса та Френко.
   Але загадковий автомобiль пронiсся мимо замку, мимо його мертвих руїн. Вiн мчав далi, вперед i вперед.
   - Куди ж вiн рине, божевiльний? - не стримав вигуку Мiгель Хуанес.
   А "Люцифер" не зменшував швидкостi, наче його керiвник i гадки не мав, що за кiлька сот метрiв його чекає прiрва. Бiльше того, вiдстань мiж "Люцифером" i всюдиходом почала виразно зростати: виходить, божевiльний автомобiль ще збiльшував швидкiсть. А тим часом стрiлка спiдометра на всюдиходi вже вперто тремтiла на позначцi "120".
   - Та що ж це? - шепотiв збуджений Мiгель Хуанес, не зводячи очей з "Люцифера". - Зiрватися в море з кручi збирається, чи що? З глузду з'їхав?
   Мiсцевiсть пiдiймалася вище й вище. "Люцифер" не зменшував швидкостi. Вiн мчав угору, наче навмисно розганяючись. Раптом вiн зник з очей: у тому мiсцi дорога перевалювала за бугор - i сiро-зелене тiло автомобiля сховалося за перевалом. Хуанес зцiпив зуби: а раптом вiн чогось не передбачив?..
   - Мерщiй! Повний газ! - вигукнув вiн шоферовi. Але той i без нагадувань натискував щосили на педаль. Всюдихiд злетiв на перевал - i Мiгель Хуанес охнув, схопившись за раму вiдчиненого вiкна машини.
   Прямо перед ним розкинувся безмежний морський простiр. Море немов пiдiймалося звiдкись знизу i синьою пеленою розкидалося на всю широчiнь горизонту. I зовсiм близько, за якихось сто чи пiвтораста метрiв, видно було гостру лiнiю урвища.
   - Стоп! Стоп!- несамовито заволав Хуанес.
   Шофер скинув газ i натиснув на педаль гальмування. Щось заскреготiло, шини зашипiли по камiнню. Поволi повертаючи кермо, шофер завертав машину лiворуч. Добре, що вiн зробив це, бо iнакше автомобiль не встиг би спинитися перед безоднею. А так вiн, описавши широке пiвколо, застиг усього за кiлька метрiв вiд краю урвища. Враз стало тихо, так тихо, що, здавалося, можна було почути калатання власного серця. Що ж сталося? Де "Люцифер"?
   Мiгель Хуанес розгублено озирнувся в усi боки. "Люцифер " зник!
   Позаду праворуч височiли похмурi руїни замку, їх високi вежi видно було й за перевалом I злiва, i справа над урвищем здiймалися стрiмкi скелi. Серед них проходу не було. Назад "Люцифер" не повертався. Отже...
   Вийшовши з машини, Мiгель Хуанес пiдiйшов до самого краю урвища i подивився вниз.
   - Височенько, - почув вiн за спиною голос Хосе Френко. - Метрiв двiстi... i самiсiнькi скелi внизу...
   Френко мав рацiю. Урвище наче ножем обрiзало високе кам'яне плато, на якому вони стояли. Далеко внизу був морський берег, але не той пiщаний i лагiдний, що радує око людини. Нi, химернi накопичення гострих скель безформними купами вкривали весь цей берег. Морськi хвилi сердито розбивалися об тi скелi, розкидаючи вгору i в усi боки бiле мереживо пiни. Коли б "Люцифер" упав звiдси на скелi, вiд нього лишилися б самi уламки. Проте внизу не було нiчого, крiм скель. Де ж подiвся автомобiль Сивого Капiтана?
   Хуанес подивився на Френко, той вiдповiв йому таким же розгубленим поглядом. Обидва мовчали, не знаходячи слiв.
   Свiдоме самогубство?.. Сивий Капiтан вирiшив загинути разом iз своїм "Люцифером", щоб не потрапити до рук полiцiї?..
   Поступово Мiгель Хуанес опановував себе. До нього поверталася здатнiсть логiчно мислити. Вiн повiльно заговорив, наче зважуючи кожне слово:
   - Нi праворуч, нi лiворуч проїзду немає. Виходить... Виходить, вiн злетiв униз. Iнакше не може бути!
   Хуанес ще раз глянув на далекий скелястий морський берег внизу i похитав головою:
   - Але коли б вiн упав на скелi, ми побачили б його рештки. Проте їх нема...
   - Нема, - погодився Хосе Френко.
   - Отже, можна припустити тiльки одне. Зiрвавшись з урвища, "Люцифер" з великою швидкiстю по iнерцiї описав дугу, пролетiв над скелями i впав прямо в море...
   - Але його не видно й там, - зауважив Хосе Френко.
   - Не кажiть дурниць, Френко, - сердито вiдповiв Мiгель Хуанес. - Як його можна було б побачити? Коли б ми з вами на цьому всюдиходi зверзлися в море, ми що, попливли б, по-вашому? Ясно, що потонули б одразу.
   - Це так,- покiрно ствердив Хосе Френко.
   - А "Люцифер" був незрiвнянно бiльший i важчий вiд нашого всюдихода... Я кажу "був", Френко, бо його вже нема Вiн лежить тепер на морському днi. Сивий Капiтан - це божевiльна людина Це - манiяк, ось хто вiн був, кажу я вам. Вiн вирiшив не здаватися, незважаючи нi на що. I покiнчив самогубством. Хiба це не ясно?
   Хосе Френко мовчав Мабуть, для нього це було чомусь не так ясно, як для його начальника Та Мiгель Хуанес зараз не цiкавився думкою свого помiчника Вiн задумливо дивився вниз.
   Море простягалося до далекого обрiю, - спокiйне, безмежне тiльки внизу на скелi набiгали невтомнi хвилi. Десь удалинi бiлою плямою на густiй синявi застигло вiтрило якоїсь яхти. Спокiй, цiлковитий спокiй панував навколо, тиша стояла над урвищем, бо сюди навiть не долинав шум хвиль, якi розбивалися об скелi.
   Хосе Френко нерiшуче переступив з ноги на ногу.
   - Що ж, пане Хуанес, - сказав вiн нарештi. - Сивий Капiтан тепер уже принаймнi нiколи не псуватиме нiкому настрою... наше завдання все ж таки виконане, якщо вiн загинув iз своїм "Люцифером>.
   - Так, завдання виконане, - погодився Мiгель Хуанес. - "Люцифер" бiльше не iснує. Ходiмо, Френко!
   Роздiл п'ятий
   1. ОСОБЛИВО УПОВНОВАЖЕНИЙ МIРКУЄ
   Свою доповiдь начальниковi полiцiї Мiгель Хуанес добре обмiркував i обговорив з Хосе Френко заздалегiдь, ще повертаючись у лiтаку до столицi. Дивним для нього самого було тiльки одне - те, що цього разу вiн чомусь не вiдчував у собi тiєї приємної радостi перемоги, яка з'являлася звичайно пiсля успiшного завершення чергової складної операцiї. Щось нiби муляло всерединi i заважало цiлковитому задоволенню. Що саме?
   Сумнiви в загибелi "Люцифера"? Нi, бо що глибше Хуанес обмiрковував становище, то бiльше переконувався, що мiсця для будь-яких сумнiвiв не лишалося. "Люциферовi" не було куди подiтися iнакше, нiж злетiти в море i, певна рiч, потонути. Звiсно, краще було б захопити загадковий автомобiль Сивого Капiтана в свої руки й виконати тим самим висловлене каудiльйо побажання. Мiгель Хуанес добре розумiв, у чому полягав сенс того побажання генерала Фернандеса. Адже, що там не казати про злочиннiсть i божевiльнiсть вчинкiв Сивого Капiтана, одне лишалося цiлком ясним: цiй людинi вдалося створити надзвичайно досконалу машину, невразливу для куль, та ще й обладнану майже чудесними електричними приладами. Захопити таку машину, використати її як зразок, щоб збудувати необмежену кiлькiсть таких самих "Люциферiв" i озброїти ними полiцiю i вiйсько - та це зробило б владного каудiльйо диктатором не лише Iберiї, а, можливо, i цiлого континенту.
   - Ах, шкода, Френко, - зiтхнув ще раз Мiгель Хуанес. - Як би ми в такому разi вiдзначилися. Адже каудiльйо - слава йому! - любить нагороджувати тих, хто вiрно служить його великiй особi. I все через упертiсть, божевiльнiсть цього Сивого Капiтана. Ну навiщо йому було стрибати в море? I собi не допомiг, i нам не дав прославитися...
   Хосе Френко задумливо потер своє неголене пiдборiддя:
   - А може, пане Хуанес, ще щось i вийде?
   - Що саме, Френко? Що може вийти, коли "Люцифер" потонув i лежить на днi морському?
   - От, я ж i кажу: лежить на днi моря. Спокiйно лежить, немов чекає, пане Хуанес...
   Особливо уповноважений запитливо глянув на свого вiрного помiчника: нiбито вiн на щось натякає, чи що?.. Але наступної ж таки хвилини Мiгель Хуанес кинувся до штурманської рубки i заволав не своїм голосом:
   - Негайно зв'язати мене по радiо з портовим управлiнням Картанези. Ну, так, так, Картанези, хiба ви не чуєте, йолопе? Давайте! Кажу ж, негайно!
   Через кiлька хвилин вiн уже розпоряджався:
   - Наказую негайно надiслати групу найдосвiдченiших водолазiв на узбережжя пiд урвищем, де стоять руїни стародавнього замку! Так, так, звiдки починається шлях через пустелю Хоравенте до лiсу Фонтiверос. Водолази мають старанно обшукати морське дно пiд тим урвищем. Мета: знайти великий автомобiль, що затонув там. Пiд вашу особисту вiдповiдальнiсть, пане начальник порту. Що, на якiй вiдстанi вiд берега? Скiльки вистачить можливостi опускатися, розумiєте? Майте на увазi, це завдання державної ваги! I одразу ж таки рапортуйте про наслiдки - особисто менi, в управлiння державної полiцiї!
   Повернувшись до кабiни, Мiгель Хуанес радiсно ляснув свого помiчника по плечу:
   - Молодець, Френко! Як ви сказали: спокiйно лежить, немов чекає, га? Ну, хай почекає трохи, ми його знайдемо, той "Люцифер", це не голка!
   I все ж таки повного задоволення не було. Чому?
   "Люцифер" знешкоджено, прекрасно... Є шанси, що водолази вiдшукають його в морi i витягнуть на берег, спецiалiсти вивчать його будову i механiзми. Самогубство Сивого Капiтана не дасть тих наслiдкiв, на якi вiн сподiвався, машина потрапить-таки до рук каудiльйо. А вивчити її можна буде i без участi загиблого конструктора. Та чи ж справдi загиблого? Ось у чому рiч!
   I знову Мiгель Хуанес починав - уже вкотре! - перевiряти свої мiркування.
   Яким чином Сивий Капiтан мiг опинитися в Фонтiверосi тодi, коли Мiгель Хуанес безуспiшно намагався домовитися з ним? Те, що Хуанес чув там той же самий голос, який лунав перед тим у кабiнетi начальника полiцiї, було безумовним. Але як Сивий Капiтан дiстався до Фонтiвероса? "Люцифер" не мiг, нiяк не мiг проїхати вiдстань вiд столицi до Фонтiвероса за такий короткий час. А крiм того, численнi пости полiцiї i жандармерiї на шляхах, що вели до Фонтiвероса, не пропустили б Сивого Капiтана в лiс, обов'язково затримали б його. I все ж таки то був його голос, який Хуанес чув на галявинi. "Люцифер" мiг би за такий короткий строк дiстатися до Фонтiвероса, якби вiн мав крила й швидкiсть лiтака. Але ж це автомобiль, бодай i дуже вдосконалений, а не лiтак. Як же тодi? Загадка лишалася нерозв'язаною...
   Мiгель Хуанес знов починав мiркувати вголос, поглядаючи на Хосе Френко.