- А звiдки ж вiн узявся?
- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки
узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не
написав...
- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: "Хай
буде Свiтло!" I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?
- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I
замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi
теревенi?
- Так воно ж цiкаво...
- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе,
охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку!
Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому
писано. Ясно? Мовчки слухай!
- Та я слухаю...
Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:
- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?
- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.
- Сам подумай, Iоно, - вперто розтовкмачус менi Левiафан, - то вiн
молодят голубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - виганяс! Навiщо
було йому стiльки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! I
судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!
Аж тут приходжу до тями i викручуюсь, як вуж на пательнi:
- А хто тобi сказав, що господь вигнав Адама з рвою за прелюбi дiяння?
- Так усi пастирi кажуть!
- Усi пастирi кажуть... Усi невiгласи брешуть! Як господь мiг виганяти
ух за милi любощi? Адже вiн сам наказав: "Любiться i розмножуйтеся".
Второпав? А тi пастирi байдикують на заняттях з першооснов раювання, а
потiм патякають, як викiнченi неуки. Чули дзвiн, та не знають, де вiн...
- А за що ж вигнав? - повертас на свос впертюх Левiафан.
Довелося натужити пам'ять i пригадати залiковий курс з допомiжних
писань - апокрифiв, що не увiйшли до бiблiйного канону.
- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повiдомив я.
- Яке? - мов змовник, прошепотiв i Левiафан.
- Древо Життя! - наважився я прошелестiти безбарвним голосом.
- То й що з цього?
З усього було видно, що Левiафановi мос повiдомлення про Древо Життя -
в новинку. Довелося пояснити докладнiше:
- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже
добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду,
як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи
вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б
покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i
знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути
несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю
пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки
Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй
тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?
Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.
Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку
оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та
потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався.
Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.
Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками,
втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi.
Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до
берега.
А я iнтригуючим гласом кажу:
- Як дiзнався про Древо господь...
Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.
- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад
в утробу!
- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!
Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:
- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з
роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо,
малi китенята...
Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...
- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й
насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в
руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я
кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно
до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й
досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i
вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна
адмiнiстративна одиниця.
- Так-то воно так, але...
- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй!
Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на
слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний
прийом, що б'с начальство наповал!
- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за
соломинку.
- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися
нахабства i одразу премiю проси!
- А за що?
- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо
небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи
не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай
живий-здоровий! А менi в дорогу час!
- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун
же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не
барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...
"Швидко йти - бiду знайдеш.
Помалу йти - бiда тебе знайде".
З народноу сатири.
Стою на високому пагорбi i милуюся згори пречудовим мiстом, яке
спорудив легендарний цар Нiн, а прикрасила уславлена цариця Семирамiда.
Серед пишних зелених садiв височать бiлi палаци. Вздовж його берегiв лине
широка рiка Тiгр. Тихо струменiють, зблискуючи в сонячних променях,
прозорi води. Човник рибалки пливе. Вдалинi вiтрило корабля пломенiс.
Краса!
Отак укляк на пагорбi i милуюся.
Аж гульк - з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у
вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий
гевал - з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем
побрязкус.
Невже я вскочив у нову халепу?
А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого
можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi
- чудисько. А цi двос...
- Як. ти гадасш, Михайле, - лiниво цiдить красунчик, - порозумнiшав у
черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?
- То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, - знехотя бурчить
обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по мордi - i
край! Такому - слово, вiн тобi - сто. А коли даси казанком по мордi,
одразу - повне взасморозумiння.
- Це ти серйозно?
- Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий
аргумент, що не потребус жодних дискусiй.
- Цiкаве спостереження...
Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними -
нi в сих нi в тих....
У кожного на раменах, мов генеральськi еполети, лежать маленькi золотi
крильця. Чував я, нiби у небожителiв завжди так: чим вищий сан, тим менш
обтяжують плечi крила. У архангелiв, примiром, це просто легесенька
iсрархiчна ознака - ум небесних бриляк не тягати. А величезнi вантажнi
крила - то у рядових янголiв-чорноробiв.
Хто ж цi двос?
- Казанком по мордi, кажеш? - замрiяно помахус вiттю милосердя
гарненький до огиди красунчик.
- Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом пiд дих. А то й кулацюрами ребра
полоскотати.
- Цiкавi пропозицiу, - знову лiниво мимрить потворно-гарний красень.
Боже мiй! Невже?..
Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриул i верховний
душогуб архистратиг Михаул? Схоже на те...
Ну, коли так, то нiякi словеса менi не допоможуть. Тiльки повна,
безмежна й мовчазна покора. Iнакше цей нiжний красунчик мене двома
пальчиками придушить.
Я бебехнувся на колiна, молитовне склав долонi i звiв очi до неба з
нiмим благанням.
- Молодця! - янгольським голосом схвалив моу капiтуляцiйнi дiу архангел
Гавриул.
- Ага! - присднався до нього архистратиг Михаул. - Тепер i чоботом йому
по мордi зручно дати...
Чоботи архистратига були з мiцними чотирикутними носаками, окутими
бронзою. Таким чоботам - зносу нема. Скiльки б небесний головнокомандувач
не човгав ними по мордах, пиках та фiзiях.
- Чому ж ти не послухався, Iоно? - слейним голосочком запитав Гаврило.
- Тобi ж випала найвища честь: пророкувати iм'ям Всевишнього.
- Дозвольте поясню! - змолився я.
- Тiльки коротко, - попередив гевал Михайло. - А то...
- Знаю: по мордi!
- Ти диви! - розчулився архистратиг. - Ну, давай, кажи, що масш
збрехати.
- Вашi Свiтлостi! В усьому винен старий пень Авiмелех. Вiн сказав, щоб
я пiшов пророкувати кiнець Нiневiу, та не сказав, вiд чого вона мас
загинути. А це с грубим порушенням святоу iнструкцiу. Адже усяке пророцтво
мусить бути конкретним, iнакше всi пророчi зусилля виявляться марними.
Я замовк i знову звiв очi до неба, не мiняючи молитовноу пози.
- Вмотивовано бреше, - оцiнив Гаврило.
- Як на дурня, то повiрить! - погодився Михайло, побрязкуючи лускою
нагород.
- Що ж, Iоно, - провадив далi красунчик Гаврило, - я виправлю помилку
Авiмелеха. Хоча б для того, щоб надалi ти не мав чим вiдбрiхуватись. Знай:
ресстр покарань господнiх нiчим не обмежено. Кiнець мiста настане через
сорок дiб з дня початку твоух пророкувань. Можливо, Нiневiю спопелять
надпотужнi блискавки...
- Торох-торорох! - повiдомив кодову назву каральноу акцiу архистратиг
Михайло.
- Або мiсто буде зруйновано астероудами, метеоритами, болiдами та
iншими сфероудами...
- Вах-бах-бах! - пояснив головнокомандувач.
- Або його поглинуть води Тiгру купно з хлябами небесними...
- Буль-буль-буль! - уточнив стратиг.
- Може бути застосований комплексний метод покарань господнiх.
- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - у захватi розтлумачив
Михайло.
- Все уяснив,, Iоно?
- Як на духу! - гаряче запевнив я.
- Ну, тодi паняй з богом.
- А то - баняком по мордi!
"Мало знайдеться людей, якi наважились би уголос висловити те, про що
тасмно просять бога".
Мiшель МОНТЕНЬ.
Господи, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!
Скрiзь стiльки принад i спокус, що хоч очi полою затуляй. Особливо коли
в тебе, як у мене, в кишенях вiтер гуляс...
Того ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я самого Всевишнього (той
скнара Авiмелех - канюч у нього чи не канюч - все одно й ламаного шеляга
не дасть):
"Наймудрiшому, Всемилостивому, Наймогутнiшому
пановi Всевишньому,
сдиному i неподiльному в трьох лицях!
Уклiнно доповiдаю: за наказом Вашоу Високостi прибув у всеозбросннi
святих настанов та не менш святих iнструкцiй на короткочасне пророкування
у мiсто Нiневiю.
Тут багато такого, чого я в життi не бачив, а вiдсутнiсть вiдповiдного
досвiду збивас з пантелику i заважас плiдно пророкувати.
Скажiмо, на мiсцевому базарi продають жовтi i зеленi кулi, що свосю
формою й габаритами нагадують м'ячi. Якщо розрiзати жовту кулю, вона
всерединi жовта. А якщо розрiзати зелену кулю, то вона чомусь всерединi
яскраво-червона. Мiсцевi грiшники купують цi устiвнi кулi (i жовтi, i
зеленi), рiжуть ух на скибки i привселюдно ними запихаються, аж слина та
сiк з ротiв тече. Кажуть, смачно. Не знаю - не пробував. Пришлiть грошi -
попробую.
I ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зiрки намальованi.
Найменша кiлькiсть зiрок - три. Чим бiльше зiрок, тим пляшка дорожча. Мене
аж нуртус: а що воно таке? Мiсцевi грiшники купують цей зоряний напiй i
кажуть, що вiдчувають вiд нього небесне блаженство. Не знаю - не пробував.
Пришлiть грошi - попробую. А ще тут на березi рiки Тiгр с так званий пляж,
а точнiше - звалище оголеноу людськоу плотi. I на тому пляжi винiжують
своу принади мiсцевi грiшницi (геть усi - босi i, можна смiливо казати,
голi). Кажуть, дуже апетитнi. Не знаю - не пробував. Пришлiть придатнi на
це дiло пiдйомнi - попробую.
Ще раз уклiнно нагадую: тiльки грунтовне вивчення життя дасть менi
реальну змогу з успiхом впливати на оточення.
Ваш смиренний слуга, раб божий
пророк Iона".
Тiсу ж ночi отримав термiнову блискавку:
"Вельмишановний отче Iоно!
Масмо велику присмнiсть нагадати: Вам уже твердо обiцяю дати казанком
(баняком) по мордi. Однак ми й досi вважасмо, що Вашi домагання дещо
передчаснi.
Приймiть найкращi нашi побажання.
Херувим (пiдпис нерозбiрливий)".
Ну, от - масш!
Та чого дивуватись?
Так нас i в пророчiй школi навчали: бог i слуги його все беруть, та
назад не вiддають.
"Немас такого злочину, якого не вчинила б людина на догоду боговi i
заради вмилостивлення небесного владики".
Поль ГОЛЬБАХ.
Менi лишалося одне - почати пророкувати.
Чим швидше я позбудуся Нiневiу, тим швидше матиму нове, бiльш пристойне
призначення.
Та от бiда - сам процес пророкування мене анiтрохи не надихав, не
викликав i найменшого ентузiазму. Гнiтили спогади з дуже недавнього
минулого. Звiсно, за борт мене тут не кинуть, бо нема вiдповiдних
природних умов: рiчка - не море. Але мiсцевi лиходiу цiлком можуть вдатися
до привселюдного побиття камiнням. Або чемно запросити:
- Просимо пана пророка до гiлляки!..
До того ж провiщати кiнець мiста доводилося всупереч настановам
iнструкцiу. У Нiневiу давно вже не лютувала холера, не косила людей чума,
i нiхто з грiшникiв не голодував. Один я пестився. Я так схуднув, що в моу
штани влiзло б два Iони. Сили моу так пiдупали, що ух ледве вистачило на
те, щоб видряпатися на бочку посеред базару.
Я глянув довкола, i з очей моух мимоволi покотилися гiркi сльози. Бо я
побачив: скрiзь грiшники обжираються запашними баранячими шашликами,
запивають соковитi шматури м'яса прохолодними напоями, хрумтять редискою,
молодим часничком, огiрками та помiдорами, з хрускотом встромляють гострi
леза в смугастi боки кавунiв.
А над базаром лунас спокуслива реклама:
- Кому моркви? Кому бурячкiв на борщ?
- Бублик - за п'ятак, дiрка - за так!
- Iдеш до куми, коли нема кума, купи у мене рахат-лукуму!
Я проковтнув сухий клубок, що захряс у мене в горлi, i вiдчайдушне
возопiяв:
- Грiшники та грiшницi! Ще сорок днiв, i Нiневiю буде зруйновано!
Мертва тиша впала на гомiнкий за хвилину перед тим базар. Усi очi
втупились в мене. Навiть удаванi слiпi, що завжди по риночках побираються,
повернули до мене голови i розплющили повiки. У повiтрi запахло грозою.
"Зараз вiзьмуться за каменюки", - подумав я.
- Люди! - намагаючись врятувати свою плоть вiд катування, заголосив я.
- Iстинно кажу: через сорок днiв бути тут пусту! - я проковтнув солонi
сльози. - Я про кiнець мiста точно знаю! Ось, дивiться, у мене до вас
командировочне посвiдчення, видане богом-батьком, пiдписане богом-сином i
засвiдчене богом-духом святим! Термiн вiдрядження - тридцять дев'ять дiб.
Бо на сороковий день вогонь небесний впаде на вашi голови!
Торох-торорох!..
Усi завмерли. Забутi шашлики смердiли горiлим. Кавуни падали з онiмiлих
рук i репались на брукiвцi. Нiжки каплунiв стирчали з масних ротiв.
Хвала тобi господи, злякалися!
Бiльшого ефекту я б не досяг, коли б навiть ще й грiм вдарив з ясного
неба. А все чому? Бо жителi мiста, на вiдмiну од морських розбишак, добре
знають лихий норов Всевишнього - у церквах ух навчають божоу бiографiу. А
в нiй що не сторiнка, то кара та й кара...
Що тут сталося!
Усi обступили мене, частують, мов найдорожчого гостя, i розпитують: та
як, та що, та за вiщо? Переляку мого як не бувало. Я почував себе
вiдмiнником на iспитових заняттях i охоче вiдповiдав:
- Так от (хай хтось змотасться у шинок по бутерброд з iкоркою), великий
грiх ви взяли на душу, бо надмiру розбагатiли. А звiдки ваше багатство?
Вiд бога! Усе, що масте, - все боже. А от грiхи - вашi! (Дайте оту сулiю з
бiлим - у горлi пересохло). I не знасте ви того, що у пеклi чорти давно
вже на вас вила гострять, готуючись до масового прийому... Знову ж таки,
не тiсю рукою усте. Треба лiвою, як у кращих домах Фiладельфiу та
Александрiу, а ви - правою! Явний злочин i грiховний непорядок!
- Що ж нам робити, святий отче? - уже скиглять.
- Звiсно - рятуватися, поки с час. (У когось с пляшка з червоним?)
Смиренним каяттям i доброхотними подаяннями ще можна заслужити вiчне
блаженство на Сьомому Небi. Оплату вiльних мiсць приймаю наперед i тiльки
готiвкою. Само собою, пiд розписку з гарантiсю. (Ще одного шашличка пiд
"Перлину пустелi" з'усти, чи що?) Ух, добре пiшла!
За годину бочка з-пiд оселедцiв аж кректала вiд подаянь. Я хитався вiд
утоми. Однак пiшов ще до шинку - п'яниць лякати.
- Грiшники! - грiзно повiдомив. - Ще сорок днiв, i ви пекельноу смоли
нап'стеся!
Знову: та як, та що, та за вiщо? Я охоче i до ладу, з усiма подробицями
ум розтлумачив, не забуваючи сумлiнно дегустувати зорянi напоу.
Аж тут згадав про бiдолашних грiшниць, що у повному невiданнi голi i
босi винiжуються на березi Тiгру. Одразу ж кинувся наставляти ух на путь
iстинну, залишивши пiд наглядом шинкаря бочку з-пiд пива з накиданим туди
злотом та срiблом.
- Грiшницi! - гримнув я на безсоромних спокусниць з усiсю можливою
суворiстю. - Ще сорок днiв, i вас саджатимуть голяком на розпеченi
пательнi!
Ну, ясно - пiшли ойки, айки, охи, ахи... Я ум теж натхненно пояснив, як
свою безсмертну душу порятувати. Та ще обрав тридцять дев'ять дiв
найапетитнiших (з тих, що найдорожчi), щоб вони мали повну змогу
поплакатися в пастирських обiймах в персональному порядку. Прийом,
зрозумiло, у нiчну пору, бо вдень я по горло зайнятий. Звiсно, на пляжi
лишив ящик з-пiд морозива, вщерть засипаний жiночими прикрасами.
Уже надвечiр, коли ледве тримався на ногах вiд трудiв праведних,
доп'явся до царського палацу.
- Царю! - суворо сказав нещасному помазанику божому. - Ще сорок днiв, i
прийде кiнець твому царюванню! Виймай казну, а гординю свою здай у
ломбард! Якщо вiзьмуть уу пiд заставу...
"Ходив рак сiм рокiв по воду та прийшов додому. Полiз через порiг,
розлив воду та й каже:
- Отак чорт бере скору роботу!"
З народного гумору.
Усе йшло як по писаному. Любо й дорого подивитися. Вiзьмемо тутешнього
царя-батюшку. До того перепудився божий помазаник, що наказ видав на
предмет спокутування грiхiв:
"Щоб нi люди, нi корови, нi вiвцi, нi свинi нiчого не ули, не
випасалися i води не пили. Т щоб одяглися у руб'я та власяницi городяни i
тварини ухнi, i крiпко вопiяли до бога, i щоб кожний з них одвернувся вiд
злоу путi свосу i вiд насильств рук своух".
Я цей наказ навмисно переписав, щоб вiн потрапив до святого письма.
Всохлий до спинного мозку Авiмелех все одно нiчого не добере, а людинi з
розумом, коли вона вiзьме до рук Бiблiю, буде потiха. Це ж треба - цар не
вiдрiзняв людей вiд худоби! Городяни у нього випасалися, а тварини
вешталися у руб'у та власяницях!
Отак вопiяли вони згiдно Його Величностi наказу (особливо добре це
виходило у негодованоу i неповноу худоби), а я спокiйно й дiловито оббирав
мiсто.
Надвечiр тридцять дев'ятого дня вийшов я з караваном верблюдiв (як
одногорбих, так i двогорбих), тяжко навантажених "доброхотними
подаяннями", за врата приреченого вертограда. Зупинився на тому ж високому
пагорбi, з якого милувався мiстом разом з небесними сановниками Гаврилом
та Михайлом. Звiдси я в усiх подробицях побачу, як Всевишнiй спопелятиме
це наскрiзь прогниле, морально занепаде, розбещене достатком грiховне
кубло.
Наступного дня я пiднявся разом з сонечком, щоб не прогавити
унiкального видовиська. Це ж треба: було живе мiсто i нараз - воно вже
мертве! Сiв зручнiше i чекаю. Сонце пiднiмасться все вище та вище, а мiсто
як стояло, так i стоуть. У небi - анi хмаринки.
"Що ж це таке? - дивуюся. - Чому затримка? Чи, може, вирiшено нищити
Нiневiю не блискавками, а небесними бриляками? Адже коли нема дощу, то й
Потоп вiдпадас..."
А сонце вже пiвнеба обiйшло. Пече так, що пiсок аж п'яти пiдсмажус.
Огорнув мене неспокiй. Згадав я господа нашого. Правильно старi люди
кажуть: як тривога, то - до бога.
- Господи! - чемно змолився я. - Чи не переплутав хтось у канцелярiу?
Великий боже, адже слiд грiшникiв, що правою рукою жеруть, спопеляти, а не
вiрного раба твого!
I що б ви думали? Враз з-пiд землi вирiс райський кущ з напрочуд
густим, непробивним для сонячних променiв листям!
Всевишнiй почув, знацця, мос молiння i сотворив чергове чудо. То нероби
з божоу канцелярiу тобi нiчого, окрiм казанка (баняка), не дадуть.
Розлiгся я в присмному затiнку, покурюю "Фiмiам" i далi покарання чекаю. А
його все нема та й нема.
- Господи! - знову звернувся я до небес. - Покарай цих грiшникiв, бо ж
мене брехуном ославлять. Пропаде моя пророцька репутацiя!
I що б ви думали?? Сам Всевишнiй по воздусях на мiй пагорб десантус!
Я, звiсно, стаю, як воно i годиться, навкарачки, а лобом старанно товчу
пилюгу.
- Чого ти зажурився, Iоно?
- Та як менi не журитися, Ваша Високiсть? Обiцяв я нiневiйцям на
сьогоднi розкiшне покарання з громом та блискавками, а його нема.
Виходить, я не пророк в очах ухнiх, а жалюгiдне базарне брехло.
- Не журися, Iоно, - заспокоюс мене Всевишнiй. - Сам подумай: навiщо
менi зараз карати Нiневiю, коли ти уу сам упорав?
- Як так? - вразився я.
- А отак: обiбрав пiд заставу покарання до нитки усiх жителiв i лишив
ух у самому руб'у та власяницях. Хай вони знову в грiх розкошiв
погрузнуть, тодi й скарасмо. Я кажу тобi: Нiневiя буде спопелена так, що
рештки мiста майбутнi археологи довгенько шукатимуть...
I гукнув я улюбленими словами наймудрiшого господа нашого:
- Це добре!
I востаннс пролив Всевишнiй бальзам на мою зранену марнославством душу:
- Ти перший довiв, Iоно, що святе слово - воiстину золото. Жоден пророк
досi не спромiгся такого економiчного дива! I твiй праведний подвиг, Iоно,
назавжди лишиться нетлiнним зразком для всiх святих отцiв церкви.
Зросила зречена мудрiсть господня думки моу, i я гукнув, множачи глас
свiй на всi сторони свiту:
- Хвала тобi, господи!
Тут рукопис бiблiйного пророка Iони уривасться. Тому ми й досi не
знасмо, за якi його заслуги один з небесних поверхiв названо Iони Сферою.
По цьому "тихому" жартi ми й поставимо крапку.
- Друже, вiд твоух запитань упрiти можна. Аж голова обертом йде! Звiдки
узявся велемовний i премудрий Змiй, один господь знас, та нiчого про це не
написав...
- А може, це вiн - Виконавець Наказiв господнiх? Сказав господь: "Хай
буде Свiтло!" I стало свiтло... Як ти, Iоно, гадасш?
- Ой, краще помовч, Левiафане! А то й у тебе Всевишнiй вiдбере мову. I
замовкнеш ти навiки, як нещасний бiблiйний Змiй... Кому потрiбнi зайвi
теревенi?
- Так воно ж цiкаво...
- Йому, бачите, цiкаво! Ха! Та менi лише за те, що я слухав тебе,
охальника дiянь господнiх, строк ув'язнення збiльшать на повну котушку!
Замкни вуста - тьху! - утробу - i намотуй на вус, що чорним по бiлому
писано. Ясно? Мовчки слухай!
- Та я слухаю...
Я собi далi оповiдаю, а вiн знову:
- А чому Всевишнiй одразу не вигнав з раю Адама i рву?
- Га? - тупо вигукнув я, силкуючись осмислити нове капосне запитання.
- Сам подумай, Iоно, - вперто розтовкмачус менi Левiафан, - то вiн
молодят голубить i сам ум моднi строу шис, а то враз - виганяс! Навiщо
було йому стiльки часу з ними воловодитись? Адже вирок ухвалено наперед! I
судовоу справи порушувати нема потреби... Карай - та й усе!
Аж тут приходжу до тями i викручуюсь, як вуж на пательнi:
- А хто тобi сказав, що господь вигнав Адама з рвою за прелюбi дiяння?
- Так усi пастирi кажуть!
- Усi пастирi кажуть... Усi невiгласи брешуть! Як господь мiг виганяти
ух за милi любощi? Адже вiн сам наказав: "Любiться i розмножуйтеся".
Второпав? А тi пастирi байдикують на заняттях з першооснов раювання, а
потiм патякають, як викiнченi неуки. Чули дзвiн, та не знають, де вiн...
- А за що ж вигнав? - повертас на свос впертюх Левiафан.
Довелося натужити пам'ять i пригадати залiковий курс з допомiжних
писань - апокрифiв, що не увiйшли до бiблiйного канону.
- Бо в раю було ще одне Древо, - притишеним голосом повiдомив я.
- Яке? - мов змовник, прошепотiв i Левiафан.
- Древо Життя! - наважився я прошелестiти безбарвним голосом.
- То й що з цього?
З усього було видно, що Левiафановi мос повiдомлення про Древо Життя -
в новинку. Довелося пояснити докладнiше:
- Хто покуштус плодiв з цього Древа, здобувас безсмертя. А рва вже
добиралася до нього... Варто уй з Адамом було з'усти хоч по одному плоду,
як вони поробилися б всемогутнiми, немов сам господь-бог! Навiть янголи
вже не знали б, кому коритися. З тиранiчною владою Наймудрiшого було б
покiнчено назавжди! I нiякого Потопу не було б! Та й iнших лих i
знищень... Ось на цю безбожну диверсiю у раю i замiрявся штовхнути
несвiдомих молодят хитромудрий мерзотник Змiй. Та господь вчасно викрив цю
пiдступну змову приречених. Покарав усiх трьох! Особливо було непереливки
Змiсвi... Та всю цю справу Всевишнiй розумно ховас в найсуворiшiй
тасмницi. Навiщо бентежити своух рабiв нездiйсненними надiями й мрiями?
Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.
Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку
оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та
потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався.
Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.
Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками,
втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi.
Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до
берега.
А я iнтригуючим гласом кажу:
- Як дiзнався про Древо господь...
Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.
- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад
в утробу!
- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!
Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:
- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з
роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо,
малi китенята...
Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...
- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й
насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в
руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я
кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно
до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й
досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i
вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна
адмiнiстративна одиниця.
- Так-то воно так, але...
- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй!
Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на
слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний
прийом, що б'с начальство наповал!
- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за
соломинку.
- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися
нахабства i одразу премiю проси!
- А за що?
- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо
небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи
не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай
живий-здоровий! А менi в дорогу час!
- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун
же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не
барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...
"Швидко йти - бiду знайдеш.
Помалу йти - бiда тебе знайде".
З народноу сатири.
Стою на високому пагорбi i милуюся згори пречудовим мiстом, яке
спорудив легендарний цар Нiн, а прикрасила уславлена цариця Семирамiда.
Серед пишних зелених садiв височать бiлi палаци. Вздовж його берегiв лине
широка рiка Тiгр. Тихо струменiють, зблискуючи в сонячних променях,
прозорi води. Човник рибалки пливе. Вдалинi вiтрило корабля пломенiс.
Краса!
Отак укляк на пагорбi i милуюся.
Аж гульк - з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у
вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий
гевал - з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем
побрязкус.
Невже я вскочив у нову халепу?
А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого
можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi
- чудисько. А цi двос...
- Як. ти гадасш, Михайле, - лiниво цiдить красунчик, - порозумнiшав у
черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?
- То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, - знехотя бурчить
обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по мордi - i
край! Такому - слово, вiн тобi - сто. А коли даси казанком по мордi,
одразу - повне взасморозумiння.
- Це ти серйозно?
- Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий
аргумент, що не потребус жодних дискусiй.
- Цiкаве спостереження...
Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними -
нi в сих нi в тих....
У кожного на раменах, мов генеральськi еполети, лежать маленькi золотi
крильця. Чував я, нiби у небожителiв завжди так: чим вищий сан, тим менш
обтяжують плечi крила. У архангелiв, примiром, це просто легесенька
iсрархiчна ознака - ум небесних бриляк не тягати. А величезнi вантажнi
крила - то у рядових янголiв-чорноробiв.
Хто ж цi двос?
- Казанком по мордi, кажеш? - замрiяно помахус вiттю милосердя
гарненький до огиди красунчик.
- Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом пiд дих. А то й кулацюрами ребра
полоскотати.
- Цiкавi пропозицiу, - знову лiниво мимрить потворно-гарний красень.
Боже мiй! Невже?..
Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриул i верховний
душогуб архистратиг Михаул? Схоже на те...
Ну, коли так, то нiякi словеса менi не допоможуть. Тiльки повна,
безмежна й мовчазна покора. Iнакше цей нiжний красунчик мене двома
пальчиками придушить.
Я бебехнувся на колiна, молитовне склав долонi i звiв очi до неба з
нiмим благанням.
- Молодця! - янгольським голосом схвалив моу капiтуляцiйнi дiу архангел
Гавриул.
- Ага! - присднався до нього архистратиг Михаул. - Тепер i чоботом йому
по мордi зручно дати...
Чоботи архистратига були з мiцними чотирикутними носаками, окутими
бронзою. Таким чоботам - зносу нема. Скiльки б небесний головнокомандувач
не човгав ними по мордах, пиках та фiзiях.
- Чому ж ти не послухався, Iоно? - слейним голосочком запитав Гаврило.
- Тобi ж випала найвища честь: пророкувати iм'ям Всевишнього.
- Дозвольте поясню! - змолився я.
- Тiльки коротко, - попередив гевал Михайло. - А то...
- Знаю: по мордi!
- Ти диви! - розчулився архистратиг. - Ну, давай, кажи, що масш
збрехати.
- Вашi Свiтлостi! В усьому винен старий пень Авiмелех. Вiн сказав, щоб
я пiшов пророкувати кiнець Нiневiу, та не сказав, вiд чого вона мас
загинути. А це с грубим порушенням святоу iнструкцiу. Адже усяке пророцтво
мусить бути конкретним, iнакше всi пророчi зусилля виявляться марними.
Я замовк i знову звiв очi до неба, не мiняючи молитовноу пози.
- Вмотивовано бреше, - оцiнив Гаврило.
- Як на дурня, то повiрить! - погодився Михайло, побрязкуючи лускою
нагород.
- Що ж, Iоно, - провадив далi красунчик Гаврило, - я виправлю помилку
Авiмелеха. Хоча б для того, щоб надалi ти не мав чим вiдбрiхуватись. Знай:
ресстр покарань господнiх нiчим не обмежено. Кiнець мiста настане через
сорок дiб з дня початку твоух пророкувань. Можливо, Нiневiю спопелять
надпотужнi блискавки...
- Торох-торорох! - повiдомив кодову назву каральноу акцiу архистратиг
Михайло.
- Або мiсто буде зруйновано астероудами, метеоритами, болiдами та
iншими сфероудами...
- Вах-бах-бах! - пояснив головнокомандувач.
- Або його поглинуть води Тiгру купно з хлябами небесними...
- Буль-буль-буль! - уточнив стратиг.
- Може бути застосований комплексний метод покарань господнiх.
- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - у захватi розтлумачив
Михайло.
- Все уяснив,, Iоно?
- Як на духу! - гаряче запевнив я.
- Ну, тодi паняй з богом.
- А то - баняком по мордi!
"Мало знайдеться людей, якi наважились би уголос висловити те, про що
тасмно просять бога".
Мiшель МОНТЕНЬ.
Господи, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!
Скрiзь стiльки принад i спокус, що хоч очi полою затуляй. Особливо коли
в тебе, як у мене, в кишенях вiтер гуляс...
Того ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я самого Всевишнього (той
скнара Авiмелех - канюч у нього чи не канюч - все одно й ламаного шеляга
не дасть):
"Наймудрiшому, Всемилостивому, Наймогутнiшому
пановi Всевишньому,
сдиному i неподiльному в трьох лицях!
Уклiнно доповiдаю: за наказом Вашоу Високостi прибув у всеозбросннi
святих настанов та не менш святих iнструкцiй на короткочасне пророкування
у мiсто Нiневiю.
Тут багато такого, чого я в життi не бачив, а вiдсутнiсть вiдповiдного
досвiду збивас з пантелику i заважас плiдно пророкувати.
Скажiмо, на мiсцевому базарi продають жовтi i зеленi кулi, що свосю
формою й габаритами нагадують м'ячi. Якщо розрiзати жовту кулю, вона
всерединi жовта. А якщо розрiзати зелену кулю, то вона чомусь всерединi
яскраво-червона. Мiсцевi грiшники купують цi устiвнi кулi (i жовтi, i
зеленi), рiжуть ух на скибки i привселюдно ними запихаються, аж слина та
сiк з ротiв тече. Кажуть, смачно. Не знаю - не пробував. Пришлiть грошi -
попробую.
I ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зiрки намальованi.
Найменша кiлькiсть зiрок - три. Чим бiльше зiрок, тим пляшка дорожча. Мене
аж нуртус: а що воно таке? Мiсцевi грiшники купують цей зоряний напiй i
кажуть, що вiдчувають вiд нього небесне блаженство. Не знаю - не пробував.
Пришлiть грошi - попробую. А ще тут на березi рiки Тiгр с так званий пляж,
а точнiше - звалище оголеноу людськоу плотi. I на тому пляжi винiжують
своу принади мiсцевi грiшницi (геть усi - босi i, можна смiливо казати,
голi). Кажуть, дуже апетитнi. Не знаю - не пробував. Пришлiть придатнi на
це дiло пiдйомнi - попробую.
Ще раз уклiнно нагадую: тiльки грунтовне вивчення життя дасть менi
реальну змогу з успiхом впливати на оточення.
Ваш смиренний слуга, раб божий
пророк Iона".
Тiсу ж ночi отримав термiнову блискавку:
"Вельмишановний отче Iоно!
Масмо велику присмнiсть нагадати: Вам уже твердо обiцяю дати казанком
(баняком) по мордi. Однак ми й досi вважасмо, що Вашi домагання дещо
передчаснi.
Приймiть найкращi нашi побажання.
Херувим (пiдпис нерозбiрливий)".
Ну, от - масш!
Та чого дивуватись?
Так нас i в пророчiй школi навчали: бог i слуги його все беруть, та
назад не вiддають.
"Немас такого злочину, якого не вчинила б людина на догоду боговi i
заради вмилостивлення небесного владики".
Поль ГОЛЬБАХ.
Менi лишалося одне - почати пророкувати.
Чим швидше я позбудуся Нiневiу, тим швидше матиму нове, бiльш пристойне
призначення.
Та от бiда - сам процес пророкування мене анiтрохи не надихав, не
викликав i найменшого ентузiазму. Гнiтили спогади з дуже недавнього
минулого. Звiсно, за борт мене тут не кинуть, бо нема вiдповiдних
природних умов: рiчка - не море. Але мiсцевi лиходiу цiлком можуть вдатися
до привселюдного побиття камiнням. Або чемно запросити:
- Просимо пана пророка до гiлляки!..
До того ж провiщати кiнець мiста доводилося всупереч настановам
iнструкцiу. У Нiневiу давно вже не лютувала холера, не косила людей чума,
i нiхто з грiшникiв не голодував. Один я пестився. Я так схуднув, що в моу
штани влiзло б два Iони. Сили моу так пiдупали, що ух ледве вистачило на
те, щоб видряпатися на бочку посеред базару.
Я глянув довкола, i з очей моух мимоволi покотилися гiркi сльози. Бо я
побачив: скрiзь грiшники обжираються запашними баранячими шашликами,
запивають соковитi шматури м'яса прохолодними напоями, хрумтять редискою,
молодим часничком, огiрками та помiдорами, з хрускотом встромляють гострi
леза в смугастi боки кавунiв.
А над базаром лунас спокуслива реклама:
- Кому моркви? Кому бурячкiв на борщ?
- Бублик - за п'ятак, дiрка - за так!
- Iдеш до куми, коли нема кума, купи у мене рахат-лукуму!
Я проковтнув сухий клубок, що захряс у мене в горлi, i вiдчайдушне
возопiяв:
- Грiшники та грiшницi! Ще сорок днiв, i Нiневiю буде зруйновано!
Мертва тиша впала на гомiнкий за хвилину перед тим базар. Усi очi
втупились в мене. Навiть удаванi слiпi, що завжди по риночках побираються,
повернули до мене голови i розплющили повiки. У повiтрi запахло грозою.
"Зараз вiзьмуться за каменюки", - подумав я.
- Люди! - намагаючись врятувати свою плоть вiд катування, заголосив я.
- Iстинно кажу: через сорок днiв бути тут пусту! - я проковтнув солонi
сльози. - Я про кiнець мiста точно знаю! Ось, дивiться, у мене до вас
командировочне посвiдчення, видане богом-батьком, пiдписане богом-сином i
засвiдчене богом-духом святим! Термiн вiдрядження - тридцять дев'ять дiб.
Бо на сороковий день вогонь небесний впаде на вашi голови!
Торох-торорох!..
Усi завмерли. Забутi шашлики смердiли горiлим. Кавуни падали з онiмiлих
рук i репались на брукiвцi. Нiжки каплунiв стирчали з масних ротiв.
Хвала тобi господи, злякалися!
Бiльшого ефекту я б не досяг, коли б навiть ще й грiм вдарив з ясного
неба. А все чому? Бо жителi мiста, на вiдмiну од морських розбишак, добре
знають лихий норов Всевишнього - у церквах ух навчають божоу бiографiу. А
в нiй що не сторiнка, то кара та й кара...
Що тут сталося!
Усi обступили мене, частують, мов найдорожчого гостя, i розпитують: та
як, та що, та за вiщо? Переляку мого як не бувало. Я почував себе
вiдмiнником на iспитових заняттях i охоче вiдповiдав:
- Так от (хай хтось змотасться у шинок по бутерброд з iкоркою), великий
грiх ви взяли на душу, бо надмiру розбагатiли. А звiдки ваше багатство?
Вiд бога! Усе, що масте, - все боже. А от грiхи - вашi! (Дайте оту сулiю з
бiлим - у горлi пересохло). I не знасте ви того, що у пеклi чорти давно
вже на вас вила гострять, готуючись до масового прийому... Знову ж таки,
не тiсю рукою усте. Треба лiвою, як у кращих домах Фiладельфiу та
Александрiу, а ви - правою! Явний злочин i грiховний непорядок!
- Що ж нам робити, святий отче? - уже скиглять.
- Звiсно - рятуватися, поки с час. (У когось с пляшка з червоним?)
Смиренним каяттям i доброхотними подаяннями ще можна заслужити вiчне
блаженство на Сьомому Небi. Оплату вiльних мiсць приймаю наперед i тiльки
готiвкою. Само собою, пiд розписку з гарантiсю. (Ще одного шашличка пiд
"Перлину пустелi" з'усти, чи що?) Ух, добре пiшла!
За годину бочка з-пiд оселедцiв аж кректала вiд подаянь. Я хитався вiд
утоми. Однак пiшов ще до шинку - п'яниць лякати.
- Грiшники! - грiзно повiдомив. - Ще сорок днiв, i ви пекельноу смоли
нап'стеся!
Знову: та як, та що, та за вiщо? Я охоче i до ладу, з усiма подробицями
ум розтлумачив, не забуваючи сумлiнно дегустувати зорянi напоу.
Аж тут згадав про бiдолашних грiшниць, що у повному невiданнi голi i
босi винiжуються на березi Тiгру. Одразу ж кинувся наставляти ух на путь
iстинну, залишивши пiд наглядом шинкаря бочку з-пiд пива з накиданим туди
злотом та срiблом.
- Грiшницi! - гримнув я на безсоромних спокусниць з усiсю можливою
суворiстю. - Ще сорок днiв, i вас саджатимуть голяком на розпеченi
пательнi!
Ну, ясно - пiшли ойки, айки, охи, ахи... Я ум теж натхненно пояснив, як
свою безсмертну душу порятувати. Та ще обрав тридцять дев'ять дiв
найапетитнiших (з тих, що найдорожчi), щоб вони мали повну змогу
поплакатися в пастирських обiймах в персональному порядку. Прийом,
зрозумiло, у нiчну пору, бо вдень я по горло зайнятий. Звiсно, на пляжi
лишив ящик з-пiд морозива, вщерть засипаний жiночими прикрасами.
Уже надвечiр, коли ледве тримався на ногах вiд трудiв праведних,
доп'явся до царського палацу.
- Царю! - суворо сказав нещасному помазанику божому. - Ще сорок днiв, i
прийде кiнець твому царюванню! Виймай казну, а гординю свою здай у
ломбард! Якщо вiзьмуть уу пiд заставу...
"Ходив рак сiм рокiв по воду та прийшов додому. Полiз через порiг,
розлив воду та й каже:
- Отак чорт бере скору роботу!"
З народного гумору.
Усе йшло як по писаному. Любо й дорого подивитися. Вiзьмемо тутешнього
царя-батюшку. До того перепудився божий помазаник, що наказ видав на
предмет спокутування грiхiв:
"Щоб нi люди, нi корови, нi вiвцi, нi свинi нiчого не ули, не
випасалися i води не пили. Т щоб одяглися у руб'я та власяницi городяни i
тварини ухнi, i крiпко вопiяли до бога, i щоб кожний з них одвернувся вiд
злоу путi свосу i вiд насильств рук своух".
Я цей наказ навмисно переписав, щоб вiн потрапив до святого письма.
Всохлий до спинного мозку Авiмелех все одно нiчого не добере, а людинi з
розумом, коли вона вiзьме до рук Бiблiю, буде потiха. Це ж треба - цар не
вiдрiзняв людей вiд худоби! Городяни у нього випасалися, а тварини
вешталися у руб'у та власяницях!
Отак вопiяли вони згiдно Його Величностi наказу (особливо добре це
виходило у негодованоу i неповноу худоби), а я спокiйно й дiловито оббирав
мiсто.
Надвечiр тридцять дев'ятого дня вийшов я з караваном верблюдiв (як
одногорбих, так i двогорбих), тяжко навантажених "доброхотними
подаяннями", за врата приреченого вертограда. Зупинився на тому ж високому
пагорбi, з якого милувався мiстом разом з небесними сановниками Гаврилом
та Михайлом. Звiдси я в усiх подробицях побачу, як Всевишнiй спопелятиме
це наскрiзь прогниле, морально занепаде, розбещене достатком грiховне
кубло.
Наступного дня я пiднявся разом з сонечком, щоб не прогавити
унiкального видовиська. Це ж треба: було живе мiсто i нараз - воно вже
мертве! Сiв зручнiше i чекаю. Сонце пiднiмасться все вище та вище, а мiсто
як стояло, так i стоуть. У небi - анi хмаринки.
"Що ж це таке? - дивуюся. - Чому затримка? Чи, може, вирiшено нищити
Нiневiю не блискавками, а небесними бриляками? Адже коли нема дощу, то й
Потоп вiдпадас..."
А сонце вже пiвнеба обiйшло. Пече так, що пiсок аж п'яти пiдсмажус.
Огорнув мене неспокiй. Згадав я господа нашого. Правильно старi люди
кажуть: як тривога, то - до бога.
- Господи! - чемно змолився я. - Чи не переплутав хтось у канцелярiу?
Великий боже, адже слiд грiшникiв, що правою рукою жеруть, спопеляти, а не
вiрного раба твого!
I що б ви думали? Враз з-пiд землi вирiс райський кущ з напрочуд
густим, непробивним для сонячних променiв листям!
Всевишнiй почув, знацця, мос молiння i сотворив чергове чудо. То нероби
з божоу канцелярiу тобi нiчого, окрiм казанка (баняка), не дадуть.
Розлiгся я в присмному затiнку, покурюю "Фiмiам" i далi покарання чекаю. А
його все нема та й нема.
- Господи! - знову звернувся я до небес. - Покарай цих грiшникiв, бо ж
мене брехуном ославлять. Пропаде моя пророцька репутацiя!
I що б ви думали?? Сам Всевишнiй по воздусях на мiй пагорб десантус!
Я, звiсно, стаю, як воно i годиться, навкарачки, а лобом старанно товчу
пилюгу.
- Чого ти зажурився, Iоно?
- Та як менi не журитися, Ваша Високiсть? Обiцяв я нiневiйцям на
сьогоднi розкiшне покарання з громом та блискавками, а його нема.
Виходить, я не пророк в очах ухнiх, а жалюгiдне базарне брехло.
- Не журися, Iоно, - заспокоюс мене Всевишнiй. - Сам подумай: навiщо
менi зараз карати Нiневiю, коли ти уу сам упорав?
- Як так? - вразився я.
- А отак: обiбрав пiд заставу покарання до нитки усiх жителiв i лишив
ух у самому руб'у та власяницях. Хай вони знову в грiх розкошiв
погрузнуть, тодi й скарасмо. Я кажу тобi: Нiневiя буде спопелена так, що
рештки мiста майбутнi археологи довгенько шукатимуть...
I гукнув я улюбленими словами наймудрiшого господа нашого:
- Це добре!
I востаннс пролив Всевишнiй бальзам на мою зранену марнославством душу:
- Ти перший довiв, Iоно, що святе слово - воiстину золото. Жоден пророк
досi не спромiгся такого економiчного дива! I твiй праведний подвиг, Iоно,
назавжди лишиться нетлiнним зразком для всiх святих отцiв церкви.
Зросила зречена мудрiсть господня думки моу, i я гукнув, множачи глас
свiй на всi сторони свiту:
- Хвала тобi, господи!
Тут рукопис бiблiйного пророка Iони уривасться. Тому ми й досi не
знасмо, за якi його заслуги один з небесних поверхiв названо Iони Сферою.
По цьому "тихому" жартi ми й поставимо крапку.