Страница:
- Так i сказав? Ой, болить...
- Це ще не все! Каже, буцiм, ви одяг пропили i голим бiгали...
- Невже? - жахнувся Ной.
- Я ваш одяг принiс, - скромно повiдомив Iафет. - От я й питаю: де
повага до старших?
- Ой, голiвонька потрiскус...
- I цьому можна було зарадити, якби не одна прикрiсть, - нiби
вагаючись, тихо докинув Iафет.
- А що таке?
- Та сьогоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кадри на
дегустацiю кинути...
- Ой-ой-ой!...
- I принесли вам кумасика, щоб пiдлiкувати вiд усiх хвороб...
- Ну, то де вiн - отой кумасик?
- Та Хам перехопив його...
- Що? Висмоктав моу лiки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!
- Не знаю, як вам i сказати...
- Та вже кажи до краю!
- Вилив Хам вашi лiки у море!..
- Ну й недолюдок!.. Хiба нi?
- Цей ганебний факт - акт безвiдповiдальностi та безгосподарностi.
- Ой, голiвонька моя розвалюсться... Що ж ти пропонусш, Iафете?
- Я ось для вас пляшечку припас...
- Ага!..
- Може загострити питання, пiдняти на височiнь та й поставити руба?
- Слушна думка. Клич, Iафете, колектив дегустаторiв на виробничi
теревенi. Сто доган йому у пельку...
Чергове сiмейне обговорення проходило активно: Iафет завбачливо налив у
чайник лiкiв вiд усiх хвороб. Ще до оголошення порядку денного Сiм внiс
цiнну конструктивну пропозицiю:
- Щоб у ротi промовцiв не пересихало i щоб всiм вистачало, пропоную до
наступноу наради замiсть чайника придбати вiдро i ковшик до нього. Це,
поза всяким сумнiвом, пiднесе нашу балакучiсть на ще нечувану висоту!
На порядку денному виробничоу ради було одне питання: на кого шити робу
винороба.
У короткому вступному словi бригадир дегустаторiв Ной яскраво змалював
загальне становище:
- Сини моу! Легендарне ходiння пiд всi вiтри до гори Арарат успiшно
завершено! Але не буду вiд вас приховувати: до неба високо, до хати
далеко, а до шинку близько. З цих реальних умов ми i мусимо виходити.
Перед нами поставлено почесне завдання - келихи пiднiмати та вино
дегустувати. Важка ця праця й дуже шкiдлива для здоров'я. З власного
досвiду знаю, що пiсля напруженоу виробничоу вахти дегустатори просто-таки
падають з нiг. I навкоси - теж! Навiть несила доплентатись до лiжка без
перешкод. Але коли це нас лякали тимчасовi труднощi? Нiколи! I ми знову
доведемо, що успiшно подужасмо будь-який плановий обсяг! Однак нам
необхiдно вирiшити ще одне виробниче питання. З нашого невеличкого, але
згуртованого колективу ми мусимо висунути одного кандидата на
вiдповiдальну роботу винороба, де с всi можливостi показати зразки
натхненноу працi. Якi будуть думки i пропозицiу в свiтлi ганебного вчинку
Хама?
Першим узяв слово Сiм, бо у нього в ротi було сухо, як у зiпсованому
сифонi:
- Батьку i брати! Що я хочу сказати? Га? Ага! Я хочу сказати, що нам не
слiд панiкувати. Здавна вiдомо: краще втопитися у винi, анiж у водi.
(Iафете, налий скляночку... Та не бiйся за мене - душа не тiльки бога, а й
мiру знас! А який бог змочив, такий i висушить... Ху!.. Добре пiшла!) То
про що я хотiв сказати? Га? Ага! Я хочу нагадати, як Хам наплутав у
списках худоби. Це жах i навiть кошмар: ми гризли такi тоненькi галети, що
крiзь них можна було затемнення сонця спостерiгати! А злодюга Хам в цей
час вiз контрабандою цiлу отару харчiв! (Iафете, хлюпни до склянки - душа
мiру знас, а я розхвилювався...) То що я хотiв сказати? Га? Ага! Я мовчати
не буду! Я ще говоритиму - душа мiру знас... Так от! Хiба ми гарантованi
вiд того, що наш Хамло знову не наплутас i не наллс у келихи замiсть
горiлки помиу? Фу, аж гидко стало! Хлюпнiть у склянку - душа горить... От
Iафет просить слова. Вiн скаже як по писаному. Ху! Добре пiшла!
- Батьку i брати! - урочисто почав Iафет. - Високе звання дегустатора
зобов'язус, надихас i кличе!
- Ще як! - вклинцювався невгамовний Сiм.
- У свiтлi поставлених завдань ми не можемо миритися з тим ганебним
фактом, що Хам злочинно знищив цiлий кумасик цiнноу виробничоу сировини. Я
рiшуче вiдкидаю недоречнi зараз родиннi почуття i з усiсю вiдвертiстю
кажу: я не доручив би Хамовi навiть здавати порожнi пляшки, бо вiн не мас
жодноу уяви про матерiальну вiдповiдальнiсть. А ще я хочу запитати збори:
хто публiчно паплюжив генiальнi вказiвки Всевишнього i сiяв чорну зневiру
в наших серцях? Хто ганьбив славних ковчегобудiвникiв на сторiнках
бортiвки "З наждачком"? Хто прирiк на погибель окрасу тваринного свiту?
Хто пiдмiнив списки "чистiнечистi" на списки "устiвнi-неустiвнi"?
- Атож - хто? - бадьоро озвався Сiм.
- Вiдповiдаю: Хам!
- А я що казав?
- Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi
резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу
грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не
пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.
- Ще як дамо! - радо пiдхопив Сiм.
- Батьку! - звiвся на ноги Хам, знову порушуючи порядок, бо йому ще
нiхто не надавав слова. - Кого ви слухасте? Один ладен втопитися у кухлi
сивухи, а другий меле неначе з бiлоу гарячки. Та ух обох'спарувати й
бiсовi подарувати!
- Вiн ображас збори, - просичав, Iафет. - Позбавити його слова! Вилiз
на трибуну непроханий, то й злiзе некоханий. Ач який!..
- Регламент! - загорлав Сiм. - Пiдвести риску! Вже й на дегустацiю
пора!
Але головуючий Ной i так уже деренчав склянкою по чайнику, закликаючи
присутнiх до порядку.
- Ставимо пропозицiю на голосування, - цiлком демократично мовив вiн. -
Хто за те, щоб за неетичну поведiнку на зборах позбавити Хама слова? Один,
два, три... Переважною бiльшiстю голосiв пропозицiю прийнято. Ану, Хаме,
геть з трибуни i затули пельку!.. Я вважаю, що ми попрацювали плiдно i
нема потреби дискутувати далi: вже всi набалакались. Дозвольте оголосити
проект резолюцiу, бо, як слушно пiдказав сумлiнний трудяга Сiм, вже й на
змiну пора.
Збори дозволили. Iафет подав Ноевi заздалегiдь нашкрябаний проект, i
той зачитав його:
"За безпiдставне критиканство, систематичне зловживання своум службовим
становищем та виробничi зриви збори ухвалили кинути Хама на виноробну
периферiю, щоб на низовiй роботi навчити його тримати:
1) руки по швах;
2) язик за зубами.
Амiнь!"
Ой, не хотiлося так сумно кiнчати нашу допотопну iсторiю. Кинулися до
першоджерела - Бiблiу: раптом ще можна щось зробити для роботящого трударя
Хама? Нi, справи його - швах. Не тiльки самого Хама, а й сина його Ханаана
i всiх нащадкiв його закрiпостили три святi, що й до холодноу води не
бралися. А на доказ - ось наша резолюцiя в уу бiблiйнiй редакцiу:
"Ной проспався вiд вина свого, i дiзнався, що зробив над ним менший син
його;
I сказав: проклят Ханаан; рабом рабiв буде вiн у братiв своух.
Потiм сказав: благословен господь Сiмiв; Ханаан же буде рабом йому.
Та поширить господь Iафета; та й поселиться вiн в наметах Сiмових;
Ханаан же буде рабом йому".
Ось так.воно бувас!
Ото й уся Хамовi нагорода...
КНИГА ТРЕТЯ. МЕМУАРИ ПРОРОКА САМУтЛА
"I зрiс Самуул, i господь був з ним; i не залишилося жодного iз слiв
його, щоб не виповнилися. I пiзнав весь Iзрауль, вiд Дана до Беер-Себи, що
Самуул угоден бути пророком господнiм".
КНИГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 - 20.
Коли хтось хоче мене засмутити, то дошкуляс менi оповiдкою про святого
духа, що зглянувся на мою матiр i зiйшов на неу. Це сталося рiвно за
дев'ять мiсяцiв до мого народження - нiч у нiч, а мiж ними стiльки днiв,
скiльки треба для плоду у черевi. Ви запитасте: а чим же святий дух може
дошкулити благовiрнiй людинi? Адже всiм вiдомо: святий дух - iстота
безтiлесна. Якщо вiн зiйде навiть на дiвицю непорочну, вона й лишиться
непорочною. Хоч би й народила дитя пiсля того. То чим же дух менi
дошкуляс?
Вiдповiдаю: дух духом, а без попа не обiйшлося.
Тато мiй Елкана (та чи батько вiн менi?) i мати моя Анна (кажуть,
гарною замолоду була) прийшли в мiсто Сiлом до Скинiу, де стоуть у коморi
чудодiйний Кiвот Заповiту. А прибули вони, щоб вимолити у Кiвота дитину,
бо вже кiлька лiт були у шлюбi, а господь ум дiточок все не давав.
Тато мiй Елкана ( та хто вiн менi?) в Сiломi одразу подався на базар
дещо продати вiд ланiв своух i дечого купити у ремiсникiв сiломських вiд
майстерень ухнiх. А мати моя Анна смиренно ступила в Скинiю - Дiм божий,
встала перед чудодiйним Кiвотом на колiна i вiд усього серця взмолилася до
господа нашого:
- Милосердний пане Всевишнiй! Зглянься на скорботу раби твосу, не
забувай мос горе i дай радостi, що всiм дасш. Дай рабi твоуй дитятко!
Священик, що був присутнiй тут, спiвчутливо прислухався до щирого
молiння гарненькоу прочаночки:
- Якщо це буде хлопчик, я вiддам його служити в Дiм твiй, о
Всемилостивий, щоб був вiн рабом твоум в усi днi життя його!
- Дщер моя! - тут озвався святенник замiсть господа. - Я почув твос
молiння, горе твос пiзнав i зглянувся на твою скорботу. I от вiд жалю до
тебе кажу: цю нiч я дозволяю провести тобi тут, у Скинiу, перед Кiвотом
Заповiту. I взмолимося удвох, щоб зiйшов на тебе дух святий i зросив твос
безплодне чрево. Хай подвигне нас на всенощну вiдправу палка любов до
ближнього свого!
Це була така велика милiсть, якою мало хто мiг похвалитися. Мати моя
Анна з тихою радiстю погодилася на всенощне молiння устами уу та устами
доброчесного слуги божого.
А на ранок привiв святенник дуже потомлену всенощною вiдправою Анну до
чоловiка уу Елкани i сказав йому:
- Зiйшов дух святий на жiнку твою i чрево уу розпечатав. Але пам'ятай:
якщо господь у милосердi свосму дасть вам хлопчика, ти, Елкано, не забудь
привести дитя в храм божий на служiння в усi днi його. Бути рабом у храмi
- честь, бо раб цей - божий.
I справдилося пророцтво його!
Через дев'ять мiсяцiв - нiч у нiч - народився хлопчик. I нарекли його
Самуулом.
Самуул - це я.
Колишнiй велелюбний святенник - теперiшнiй верховний жрець храму
божого, преподобний старець Iлiй.
Я - раб його у храмi.
Важка праця в мене, неприсмна й принизлива.
Мию я пiдлоги в келiях верховного жреця Iлiу та лихих синiв його -
преподобних Офнi та Фiнесса, виношу помиу i стульчаки ухнi та виконую
рiзну чорну роботу. А у вiльний час стовбичу аз недостойний на вартi бiля
Кiвоту Заповiту.
Це така собi непоказна скриня, але мiстка й важкенька, що стоуть в
окремiй коморi. З бокiв у неу - по двi ручки. Це для того, щоб зi скринею
зручнiше було тiкати, якщо зненацька наскочать на Сiлом вороги нашi.
Навколо неу прочани та мiсцевi богомольцi лобами своуми вибили в гранiтнiй
плитi хоч i вузенький, але глибоченький рiвчачок. Вночi я спочиваю в
штучному кам'яному ложi цьому, бо плоть мою дуже висушила убога i пiсна
пайка моя.
У скринi (а це всi знають) мешкас нинi сам Всевишнiй з усiм сонмом
безтiлесних янголiв своух. Так запевняс верховний жрець Iлiй, i всi вiрять
йому. А я не знаю, бо нiколи ще не зазирав пiд дашок Кiвоту.
Навiть уявити собi моторошно й важко, яких жахливих поневiрянь зазнав
господь наш, якщо вiрувати словам Iлiу. Подумати тiльки: Всевишнiй
змушений був залишити престол свiй на Сьомому небi та райський масток на
Третьому i переселитися в злиденну скриню. Зрештою, воно й не дивно: як
богом обраний народ Ерес-Iсраелю з усiх кордонiв оточують богопротивнi й
нечестивi хананеу, аморреу, хеттеу, ферезеу, свеу, гергесеу, моавитяни,
аммонитяни, мадiанитяни та фiлiстимляни, так i Всевишнього нашого оточили
боги нечестивi ухнi Ваал, Астарта, Молох, Мелькарт, Ормузд, Мардук, Елом,
Бел, Асур, Сiн, Ану, Нергал, Адар, Мерiдах, Бiлiт разом з потворними
iдолами, охочими до розбою та кривди. Виходить, виперли вони Всемогутнього
з теплого i ясного неба i силою свосю примусили його самозаточитись у
холоднiй i темнiй скринi.
Я думаю про це, але мовчу, нiмий, аки риба, щоб за балачками не
погрузнути в багно крамоли та сресi. Бо настромлять тодi плоть мою на
довгу й гостру палю або очищатимуть душу мою вiд грiхiв вогнем на
привселюдному видовищi.
Верховний жрець храму божого Iлiй та преподобнi сини його Офнi та
Фiнесс називають мiж собою Всевишнього просто - Сундук, а для мене не
шукають у словниковому фондi свосму iнших слiв, крiм "бовдур", "чмур",
"iдiот", "кретин" або ж "йолоп". Навiть "дурня" для мене шкодують.
Я дивлюся на них i думаю.
Нудний i настирливий цей нинi беззубий i хирлявий старець Iлiй з його
паршивою звичкою всiм заздрити.
Побачить, як я потом вмиваюся, шкребучи пiдлогу келiу його, втупиться в
мене вицвiлими, як сорочка моя, очима й сумно зiтхас, наче я потом
вмиваюся не на пiдлозi, а за трапезою:
- Де б менi знайти роботу отаку?
Або несу я помиу - i знову чую за спиною його набридливий голос, нудний
i заздрiсний, наче я не помиу несу, а щире золото:
- Де б менi знайти роботу отаку?
А коли я, наче невтомний каменяр, викрешую зубами iскри з твердого, як
камiнь, окрайця хлiба i, затиснувши перстами носа, ковтаю отруйнi шматки
iржавих та смердючих оселедцiв, вiн i тут заздро шамкотить порожнiми
щелепами:
- Де б менi знайти роботу отаку?
О господи! I коли я побачу, як вiн тримас свiчку на пупi свосму?
А сини його, преподобнi Офнi та Фiнесс?
Таких лиходiув, як вони с, не знайти не тiльки в мiстi нашому Сiломi, а
по всiй землi Iзраулевiй, вiд Дана до Беер-Себи!
З вигляду вони - дикi. Пиками - вельми нахабнi. Беззахисних прочан вони
грабують навiть на папертi i не соромляться трусити кишенi жебракiв,
забираючи у них доброхотнi подаяння. I нiхто не може врятувати вiруючих
вiд буйних синiв Iлiсвих, що рискають, аки вовки, на шляху овечок божих.
Сини Iлiу, хоч i попи вони, знати не хочуть нiякого Сундука i чути не
хочуть про святi обов'язки своу. Коли хто приносить смачну й поживну
жертву Сундуковi та його односундучанам, Офнi та Фiнесс закачують рукави
риз своух, непристойно оголяючи рудi й волохатi, як у катiв, руки,
опускають довгi шпичаки i гострi виделки в казан, де вариться м'ясо, або в
каструлю, або у сковороду, або в горщик i, що зачепить шпичак або
настромить виделка, те й поудають. I нiякого жаху перед киплячим уством не
виявляють, а тiльки неприборкану жадiбнiсть i природжену ненажерливiсть.
А мене, вбогого, Офнi та Фiнесс женуть вiд трапез своух, бо з мене
волосся сиплеться як зi старого матраца, хоч за вiком я ще отрок. А
волосся мос ламасться й сиплеться тому, що татусь мiй Елкана (та й чи
батько вiн менi?) i мати моя Анна дали обiтницю боговi, що лезо нiколи не
торкнеться чола мого i обличчя мого. I нинi вигляд я маю потворний.
Вже всi звикли до того, що я скрiзь сiю волосся свос. I коли навiть не
я, а хтось iнший необережно загубить волос свiй i його знайдуть у казанi,
або в каструлi, або в горщику, а то й в коритi для худоби, негайно шукають
мене i бичами бичують нещадно.
Воiстину деякi батьки нерозумними й поспiшними посвятами дiтей
позбавляють чад своух ухнiх радощiв i хлiба насущного i прирiкають на
жалюгiдне iснування.
Я мовчки сiдаю в темний куток Скинiу, смиренно гризу суху скоринку i
спостерiгаю, як Офнi та Фiнесс безсоромно обжирають Сундука i весь
безтiлесний почт його. I Сундук теж мовчить, i сидить тихо, як миша, бо
лютi до харчiв сини Iлiу носять кулацюри по пiвпуда кожний.
I ще негiдники цi завели сустний звичай: насмокчуться вина або перегону
вiд скажених корiвок (щоб вони пекельноу смоли насмокталися!), одягаються
з варварською розкiшшю у заморськi шати i йдуть до жiнок, що збираються у
Скинiу. I грайливо горнуться нiкчемнi пастирi цi до гарненьких i
молоденьких овечок божих...
А батько мерзотникiв, верховний жрець Iлiй, дивиться на безбожнi
неподобства розбещених грiховодникiв цих крiзь персти своу i тiльки
заздрiсне плямкас:
- Ех, менi б роботку отаку!
А на ранок Офнi та Фiнесс виходять перед вiвтарем у золотому вбраннi,
поважнi й неприступнi, чадять кадилами перед суворими iконописними личками
праведникiв i воскурюють фiмiам самi собi.
I читають баранам, що чомусь звуться чоловiками, збезчещених i
занепащених перед очима господа овечок, гарненьких i молоденьких, заповiдi
господнi. А потiм ревуть святих пiсень, аж у вухах закладас. I нехитрi
штуки цi так захоплюють паству, що замiсть узяти киу та поламати ух на
гладких спинах нахаб, барани з овечками стоять з роззявленими пельками,
наче i не в храмi вони, а в балаганi ярмаркових лицедiув.
Та, якщо подумати, хiба не так було споконвiку?
Хiба не про попiв сказано: "Бреше, як пiп у церквi"?
I ще: "Пiп з богом говорить, а сам на чорта дивиться ".
А коли вiдправ нема, Офнi та Фiнесс цiлими днями тиняються без дiла i,
щоб не вмерти з нудьги, кличуть для потiхи мене:
- Гей ти, йолопе, йди-но сюди! Не цурайся товариства, довгоносику!
Нiс мiй - це хрест мiй.
Всi знущаються з носа мого, навiть Офнi та Фiнесс, хоч у самих в них
носи, як гаки. Але мiй нiс - найдовший з усiх вiдомих носiв, на пiвлiктя
довжиною, i гострий та кривий, як кинджал халдеув.
Нахабно кличуть Офнi та Фiнесс мене, щоб поглумитися з мене:
- Вiзьми свiй нiс, бовдуре, i поголися!
- Тiльки ж обережно, кретине! Бо й без ножа зарiжеш себе!
Iржуть вони, як ситi конi, отак глузуючи. I зупиняють прочан, хапають
ух за поли, i говорять ум, що носяра мiй для ратноу працi дуже зручний. I
що, коли буде нова брань з нечестивими, мене, шмаркача, навмисне вiзьмуть
у вiйсько, щоб носом своум я добивав повалених у прах ворогiв наших.
- Усiх воякiв заклюс!
А по вiйнi, переможнiй для мого носа, не треба буде перековувати мечi
на рала, бо носом моум можна виорати всi землi вiд Дана до Беер-Себи. I
велика радiсть буде в народi i свято на вулицi. I кожен прочанин на честь
мого звитяжного носа поставить у храмi товсту свiчку...
Знущання цi краяли серце мос i принижували гiднiсть мою гiрше, нiж
чорна робота.
I тодi звернувся я до Всевишнього з гарячим молiнням, уклiнно прохаючи,
щоб вiн допомiг менi пiднятися на iсрархiчних сходах i випередити цих
преподобних бузувiрiв хоч на нiс, щоб вони йшли за мною i дивилися
шанобливо на мою потилицю. I господь напоумив мене.
Уночi, коли верховний жрець Iлiй почав на всi заставки висвистувати, я
збудив його й смиренно повiдомив:
- Отче, ось я.
Вiн гнiвно просичав:
- Та я тебе, iдiота, i не кликав!
I вiн знову впав на пуховi подушки своу, бо понад усе по хирлявостi
своуй любить солодко поспати.
Але за годину я не полiнувався знову штрикнути його межи ребра своум
твердим, як цвях, перстом:
- Отче, ось я.
- Господи, де ти знайшов такого бовдура? - скинувся Iлiй i затремтiв од
безсилоу лютi. - Геть iз очей моух, кретине! Не кликав я тебе!
Я слухняно вiдiйшов i лiг у кам'яне ложе свос.
Але тiльки-но Iлiй захропiв, як я ще раз пiдкрався до нього i знову
штрикнув перстом своум мiж ребра його:
- Отче, ось я.
Вузенькi плечi його пiднялися над лiжком i затремтiли в нiмих риданнях,
i по бiлiй бородi його заструменiли сльози.
- Самууле, я не кликав тебе, - нарештi жалiбно заскиглив Iлiй. - Ти,
отроче, не мiй глас чусш...
- Тут бiльше нiкого нема.
- Кажу тобi: не я тебе кликав...
- А хто ж?
I тодi нарештi я почув бажану вiдповiдь:
- Ти, Самууле, чусш глас божий!.. Iди, хлопче, з богом до бога i слухай
зречене слово його... А мене залиш, немiчного... Благаю...
Та хiба не знав я, що пiдступний i мстивий старець хитрус, аби спокiйно
доспати нiч?
Бо хто i коли чув, щоб Сундук подав голос зi свосу схованки?
Але я покiрливо вiдповiв Iлiу:
- Слухаюсь, отче, i за твоум велiнням йду на глас божий. Розверз
господь вуста у недостойнi вуха моу!
А ранком покликав Iлiй синiв своух Офнi та Фiнесса, бо в них кулацюри
по пiвпуда.
I усю паству покликав верховний жрець - баранiв та овечечок божих, щоб
привселюдно покарати мене за мос нiчне зухвальство.
I коли Офнi та Фiнесс почали кропити оцтом гнучкi рiзки, покликав Iлiй
ще й мене:
- Самууле, де ти?
Я смиренно вийшов з натовпу i озвався, як уночi:
- Отче, ось я.
Iлiю аж пересмикнуло.
- Що робив ти уночi? - гнiвно стуливши брови, почав допит владика.
Я вiдповiв тихо, але не так тихо, щоб нiхто не почув.
- Бога слухав.
А коли вiд подиву роззявили роти барани та овечки, додав уже гучнiше:
- Розверз господь вуста своу у недостойнi вуха моу i говорив зi мною,
найнижчим з рабiв своух.
- Що ж сказав тобi Сунд... - тьху! - Всевишнiй, хай славиться у вiках
iм'я його? - суворо запитав старець Iлiй.
- Страшне слово його! - з удаваним жахом вiдповiв я i похнюпився.
- Кажи, Самууле! - мимоволi вихопилося у цього недотепи.
Слова цього лише i чекав я.
Хiба мiг передбачити цей темний неук задум людини з тонким розумом?
Голос мiй задзвенiв, як тятива, що спрямувала несхибну стрiлу у ворога:
- Слухай, Iлiй! Слухайте, люди! Слухай, ЕресIсраель! Ось що сталося
уночi!
А тодi розповiв усе так, як записав i до Бiблiу в першiй книзi
царювань:
"I сталося в той час, коли Iлiй лежав на свосму мiсцi, - очi ж його
почали слiпнути, i вiн не мiг бачити, - i свiтильник божий ще не згас, i
Самуул лежав у храмi господньому, де кiвот божий;
Закликав господь до Самуула: (Самууле, Самууле!). I вiдповiв вiн: ось
я!
I прибiг до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: я не
кликав тебе; пiди назад, лягай. I вiн пiшов i лiг.
Але господь вдруге закликав Самуула: (Самууле, Самууле!). Вiн звiвся i
прийшов до Iлiу вдруге, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той вiдповiв:
я не кликав тебе, сину мiй; пiди назад, лягай.
Самуул ще не знав тодi _гласу_ божого, бо ще не вiдкривалося йому до
того слово господнс.
I закликав господь Самуула ще втретс. Вiн звiвся, i прийшов до Iлiу, i
мовив: ось я! Ти кликав мене. Тодi зрозумiв Iлiй, що то бог кличе отрока.
I наказав Iлiй Самуулу: пiди назад i лягай, i коли глас покличе тебе,
ти озовися: "кажи, господи, бо чус раб твiй". I пiшов Самуул, i лiг на
мiсцi свосму".
- Чи так все було, отче? - запитав я Iлiю.
- А так, а так! - ствердно похитав вiн головою.
Моя божеська оповiдь уже всю паству тримала в уважнiй напрузi.
I лише тодi, коли Iлiй своум пастирським словом скрiпив мою оповiдь, я
нарештi завдав нищiвного удару:
- Слухайте, люди! Слухай, Iлiй! Сказав менi Всемилостивий: "Ось я
зроблю дiло в Iзраулi, про яке, хто почус, у того дзвони загудуть в обох
вухах. У той день я викiнчу над Iлiсм усе те, що я казав про дiм його; я
почну й покiнчу з ним". Кiнець дому Iлiу!
Верховний владика пополотнiв од лютi.
А сини його Офнi та Фiнесс кинулися до мене, щоб пiвпудовими кулацюрами
своуми зробити з плотi мосу криваве мiсиво або принаймнi вiдбивну котлету.
Вирок цей ясно можна було прочитати на неголених пиках ухнiх.
Але було вже пiзно: барани та овечки з баранятами заступили звiдусiль
мене, свого нового пастиря, щоб краще почути слово боже. А я словом божим
добивав iсрархiчних суперникiв моух:
- I сказав цар небесний: "Я оголосив йому, що я скараю дiм його навiки
за ту провину, що вiн знав, як сини його безчинствують, i не вгамував ух".
Засудив господь мерзотникiв!
Радiсними зойками зустрiла уся паства пророчi слова цi. Кричали
прочани, пограбованi синами Iлiсвими, кричали зубожiлi жебраки, обiдранi
неситими вовками цими, кричали гарненькi й молоденькi овечечки, збезчещенi
тими козлами в золотих ризах, i ревли, мов бики, ошуканi барани ухнi.
- Хай живе Всевишнiй i Самуул, великий пророк його! - кричали усi вони.
Отак за якусь мить я здобув високе й недоторкане звання пророка на
цьому свiтi i нiмб святого на тому. Земля стане менi пухом. Рiки для мене
потечуть млеком та медом. Небеса вiдчинять менi сяючi врата раю.
- Де б менi знайти роботу отаку? - заздро совався в сидiннi свосму
Iлiй.
А я дивився на темних людей цих, якi навкарачки сунули до мене, щоб
поцiлувати бруднi поли руб'я мого, просякнутого стiйким букетом помиув.
Якi марновiрнi й нехитрi вони!
ух нiчого не варто обдурити!
В урочистi хвилини цi я пригадав бiблiйнi подвиги найбiльших брехунiв,
якi поставали нинi предтечами моуми.
Перед внутрiшнiм зором моум з'явився блаженний Валаам, син Веора, i
його уславлена побожнiстю ослиця, на якiй вiн ухав iз мiста Пефор
гостювати до царя моавитян Валака.
Спокiйно ухав вiн, i раптом посеред мiськоу брами ослиця почала
впиратися i не захотiла йти далi. Мабуть, пiдвратна темрява лякала уу. А
голодного Валаама вже чекали за столом царя Валака з вишуканими стравами
та напоями, i блаженний прочанин знав про це.
Жорстоко й нещадно вiдлупцював дрючком ослицю свою праведний Валаам.
Але, як це вiдомо споконвiку, побоу впертiй ослячiй породi не допомагають.
I люди почали смiятися з кумедноу халепи невдахи-мандрiвника, i почала
танути його слава провiсника i заклинателя долi.
Але не розгубив Валаам розум свiй. Поважно пояснив вiн вуличним
гаволовам, що то янгол небесний заступив шлях ослицi його. I що
благочестива ослиця його усе небесне шанус, а тим паче янголiв - посланцiв
божих.
I що ж?
Хоч нiхто не бачив нiякого янгола, всi повiрили Валаамовi та його
ослицi!
I слава його пророча змiцнiла.
А ще я побачив перед внутрiшнiм зором кудлатого, як i я, здичавiлого
розбишаку Самсона, прославленого казками сина Маноя.
Десь волочився Самсон тиждень чи два, а потiм повернувся додому, i
соромно йому стало перед батьками i родичами його. Тодi запевнив ух
Самсон, що вiн байдики не бив i часу не марнував даремно, а звичайною
ослячою щелепою побив сам-один тисячу озбросних фiлiстимлян.
- Невже? - запитали його з недовiрою.
- А ось вам! - мовив у вiдповiдь Самсон i сунув, щоб довести свос, на
очi усiх оту ослячу щелепу.
Воiстину треба бути ослом, щоб повiрити в цi ослячi вигадки!
Того ж дня я зазирнув нарештi пiд дашок сундука. Як i слiд було чекати,
вiн виявився порожнiм. Та це не завадило менi вперше з насолодою
скуштувати нових пiльг й привiлеув моух, гiдних високого звання пророка, i
душевно втiшитися ними.
Я недбало вiдштовхнув вiд казанiв ненажер Офнi та Фiнесса i почав
сумлiнно виловлювати шпичаком та виделкою найнiжнiшi шматки м'яса. I в
каструлi совав ух, i в сковороди, i в горщики богомольцiв. I не виявляв
нiякого жаху перед киплячою ужею цiсю, а тiльки задоволення i радiсть.
А ввечерi взяв вино в Офнi та Фiнесса, взяв варварськi шати ухнi, одяг
ними плоть мою i пiшов наставляти на путь iстинну гарненьких i молоденьких
богомолочок.
Та, видно, у лиху годину я пiшов. Тiльки завернув за рiг, як нiчнi татi
накинули на голову мою смердючий мiшок i заходилися молотити пiвпудовими
кулацюрами ребра моу, намагаючись зробити з мене рагу або принаймнi
- Це ще не все! Каже, буцiм, ви одяг пропили i голим бiгали...
- Невже? - жахнувся Ной.
- Я ваш одяг принiс, - скромно повiдомив Iафет. - От я й питаю: де
повага до старших?
- Ой, голiвонька потрiскус...
- I цьому можна було зарадити, якби не одна прикрiсть, - нiби
вагаючись, тихо докинув Iафет.
- А що таке?
- Та сьогоднi з вiддiлу кадрiв прибiгли, щоб новi свiжi кадри на
дегустацiю кинути...
- Ой-ой-ой!...
- I принесли вам кумасика, щоб пiдлiкувати вiд усiх хвороб...
- Ну, то де вiн - отой кумасик?
- Та Хам перехопив його...
- Що? Висмоктав моу лiки, мерзотник? Сто пробок йому у пельку!
- Не знаю, як вам i сказати...
- Та вже кажи до краю!
- Вилив Хам вашi лiки у море!..
- Ну й недолюдок!.. Хiба нi?
- Цей ганебний факт - акт безвiдповiдальностi та безгосподарностi.
- Ой, голiвонька моя розвалюсться... Що ж ти пропонусш, Iафете?
- Я ось для вас пляшечку припас...
- Ага!..
- Може загострити питання, пiдняти на височiнь та й поставити руба?
- Слушна думка. Клич, Iафете, колектив дегустаторiв на виробничi
теревенi. Сто доган йому у пельку...
Чергове сiмейне обговорення проходило активно: Iафет завбачливо налив у
чайник лiкiв вiд усiх хвороб. Ще до оголошення порядку денного Сiм внiс
цiнну конструктивну пропозицiю:
- Щоб у ротi промовцiв не пересихало i щоб всiм вистачало, пропоную до
наступноу наради замiсть чайника придбати вiдро i ковшик до нього. Це,
поза всяким сумнiвом, пiднесе нашу балакучiсть на ще нечувану висоту!
На порядку денному виробничоу ради було одне питання: на кого шити робу
винороба.
У короткому вступному словi бригадир дегустаторiв Ной яскраво змалював
загальне становище:
- Сини моу! Легендарне ходiння пiд всi вiтри до гори Арарат успiшно
завершено! Але не буду вiд вас приховувати: до неба високо, до хати
далеко, а до шинку близько. З цих реальних умов ми i мусимо виходити.
Перед нами поставлено почесне завдання - келихи пiднiмати та вино
дегустувати. Важка ця праця й дуже шкiдлива для здоров'я. З власного
досвiду знаю, що пiсля напруженоу виробничоу вахти дегустатори просто-таки
падають з нiг. I навкоси - теж! Навiть несила доплентатись до лiжка без
перешкод. Але коли це нас лякали тимчасовi труднощi? Нiколи! I ми знову
доведемо, що успiшно подужасмо будь-який плановий обсяг! Однак нам
необхiдно вирiшити ще одне виробниче питання. З нашого невеличкого, але
згуртованого колективу ми мусимо висунути одного кандидата на
вiдповiдальну роботу винороба, де с всi можливостi показати зразки
натхненноу працi. Якi будуть думки i пропозицiу в свiтлi ганебного вчинку
Хама?
Першим узяв слово Сiм, бо у нього в ротi було сухо, як у зiпсованому
сифонi:
- Батьку i брати! Що я хочу сказати? Га? Ага! Я хочу сказати, що нам не
слiд панiкувати. Здавна вiдомо: краще втопитися у винi, анiж у водi.
(Iафете, налий скляночку... Та не бiйся за мене - душа не тiльки бога, а й
мiру знас! А який бог змочив, такий i висушить... Ху!.. Добре пiшла!) То
про що я хотiв сказати? Га? Ага! Я хочу нагадати, як Хам наплутав у
списках худоби. Це жах i навiть кошмар: ми гризли такi тоненькi галети, що
крiзь них можна було затемнення сонця спостерiгати! А злодюга Хам в цей
час вiз контрабандою цiлу отару харчiв! (Iафете, хлюпни до склянки - душа
мiру знас, а я розхвилювався...) То що я хотiв сказати? Га? Ага! Я мовчати
не буду! Я ще говоритиму - душа мiру знас... Так от! Хiба ми гарантованi
вiд того, що наш Хамло знову не наплутас i не наллс у келихи замiсть
горiлки помиу? Фу, аж гидко стало! Хлюпнiть у склянку - душа горить... От
Iафет просить слова. Вiн скаже як по писаному. Ху! Добре пiшла!
- Батьку i брати! - урочисто почав Iафет. - Високе звання дегустатора
зобов'язус, надихас i кличе!
- Ще як! - вклинцювався невгамовний Сiм.
- У свiтлi поставлених завдань ми не можемо миритися з тим ганебним
фактом, що Хам злочинно знищив цiлий кумасик цiнноу виробничоу сировини. Я
рiшуче вiдкидаю недоречнi зараз родиннi почуття i з усiсю вiдвертiстю
кажу: я не доручив би Хамовi навiть здавати порожнi пляшки, бо вiн не мас
жодноу уяви про матерiальну вiдповiдальнiсть. А ще я хочу запитати збори:
хто публiчно паплюжив генiальнi вказiвки Всевишнього i сiяв чорну зневiру
в наших серцях? Хто ганьбив славних ковчегобудiвникiв на сторiнках
бортiвки "З наждачком"? Хто прирiк на погибель окрасу тваринного свiту?
Хто пiдмiнив списки "чистiнечистi" на списки "устiвнi-неустiвнi"?
- Атож - хто? - бадьоро озвався Сiм.
- Вiдповiдаю: Хам!
- А я що казав?
- Хам i ще раз Хам! Вiн один докладав всiх зусиль i знаходив прихованi
резерви, щоб ми долали все новi й новi труднощi. Тож нехай спокутус своу
грiхи на виноробнiй нивi. Хай вирощус лозу! Хай давить грона! А ми не
пошкодусмо усiх наших сил, щоб дати об'сктивну оцiнку його працi.
- Ще як дамо! - радо пiдхопив Сiм.
- Батьку! - звiвся на ноги Хам, знову порушуючи порядок, бо йому ще
нiхто не надавав слова. - Кого ви слухасте? Один ладен втопитися у кухлi
сивухи, а другий меле неначе з бiлоу гарячки. Та ух обох'спарувати й
бiсовi подарувати!
- Вiн ображас збори, - просичав, Iафет. - Позбавити його слова! Вилiз
на трибуну непроханий, то й злiзе некоханий. Ач який!..
- Регламент! - загорлав Сiм. - Пiдвести риску! Вже й на дегустацiю
пора!
Але головуючий Ной i так уже деренчав склянкою по чайнику, закликаючи
присутнiх до порядку.
- Ставимо пропозицiю на голосування, - цiлком демократично мовив вiн. -
Хто за те, щоб за неетичну поведiнку на зборах позбавити Хама слова? Один,
два, три... Переважною бiльшiстю голосiв пропозицiю прийнято. Ану, Хаме,
геть з трибуни i затули пельку!.. Я вважаю, що ми попрацювали плiдно i
нема потреби дискутувати далi: вже всi набалакались. Дозвольте оголосити
проект резолюцiу, бо, як слушно пiдказав сумлiнний трудяга Сiм, вже й на
змiну пора.
Збори дозволили. Iафет подав Ноевi заздалегiдь нашкрябаний проект, i
той зачитав його:
"За безпiдставне критиканство, систематичне зловживання своум службовим
становищем та виробничi зриви збори ухвалили кинути Хама на виноробну
периферiю, щоб на низовiй роботi навчити його тримати:
1) руки по швах;
2) язик за зубами.
Амiнь!"
Ой, не хотiлося так сумно кiнчати нашу допотопну iсторiю. Кинулися до
першоджерела - Бiблiу: раптом ще можна щось зробити для роботящого трударя
Хама? Нi, справи його - швах. Не тiльки самого Хама, а й сина його Ханаана
i всiх нащадкiв його закрiпостили три святi, що й до холодноу води не
бралися. А на доказ - ось наша резолюцiя в уу бiблiйнiй редакцiу:
"Ной проспався вiд вина свого, i дiзнався, що зробив над ним менший син
його;
I сказав: проклят Ханаан; рабом рабiв буде вiн у братiв своух.
Потiм сказав: благословен господь Сiмiв; Ханаан же буде рабом йому.
Та поширить господь Iафета; та й поселиться вiн в наметах Сiмових;
Ханаан же буде рабом йому".
Ось так.воно бувас!
Ото й уся Хамовi нагорода...
КНИГА ТРЕТЯ. МЕМУАРИ ПРОРОКА САМУтЛА
"I зрiс Самуул, i господь був з ним; i не залишилося жодного iз слiв
його, щоб не виповнилися. I пiзнав весь Iзрауль, вiд Дана до Беер-Себи, що
Самуул угоден бути пророком господнiм".
КНИГА ЦАРСТВ, розд. 3. ст. 19 - 20.
Коли хтось хоче мене засмутити, то дошкуляс менi оповiдкою про святого
духа, що зглянувся на мою матiр i зiйшов на неу. Це сталося рiвно за
дев'ять мiсяцiв до мого народження - нiч у нiч, а мiж ними стiльки днiв,
скiльки треба для плоду у черевi. Ви запитасте: а чим же святий дух може
дошкулити благовiрнiй людинi? Адже всiм вiдомо: святий дух - iстота
безтiлесна. Якщо вiн зiйде навiть на дiвицю непорочну, вона й лишиться
непорочною. Хоч би й народила дитя пiсля того. То чим же дух менi
дошкуляс?
Вiдповiдаю: дух духом, а без попа не обiйшлося.
Тато мiй Елкана (та чи батько вiн менi?) i мати моя Анна (кажуть,
гарною замолоду була) прийшли в мiсто Сiлом до Скинiу, де стоуть у коморi
чудодiйний Кiвот Заповiту. А прибули вони, щоб вимолити у Кiвота дитину,
бо вже кiлька лiт були у шлюбi, а господь ум дiточок все не давав.
Тато мiй Елкана ( та хто вiн менi?) в Сiломi одразу подався на базар
дещо продати вiд ланiв своух i дечого купити у ремiсникiв сiломських вiд
майстерень ухнiх. А мати моя Анна смиренно ступила в Скинiю - Дiм божий,
встала перед чудодiйним Кiвотом на колiна i вiд усього серця взмолилася до
господа нашого:
- Милосердний пане Всевишнiй! Зглянься на скорботу раби твосу, не
забувай мос горе i дай радостi, що всiм дасш. Дай рабi твоуй дитятко!
Священик, що був присутнiй тут, спiвчутливо прислухався до щирого
молiння гарненькоу прочаночки:
- Якщо це буде хлопчик, я вiддам його служити в Дiм твiй, о
Всемилостивий, щоб був вiн рабом твоум в усi днi життя його!
- Дщер моя! - тут озвався святенник замiсть господа. - Я почув твос
молiння, горе твос пiзнав i зглянувся на твою скорботу. I от вiд жалю до
тебе кажу: цю нiч я дозволяю провести тобi тут, у Скинiу, перед Кiвотом
Заповiту. I взмолимося удвох, щоб зiйшов на тебе дух святий i зросив твос
безплодне чрево. Хай подвигне нас на всенощну вiдправу палка любов до
ближнього свого!
Це була така велика милiсть, якою мало хто мiг похвалитися. Мати моя
Анна з тихою радiстю погодилася на всенощне молiння устами уу та устами
доброчесного слуги божого.
А на ранок привiв святенник дуже потомлену всенощною вiдправою Анну до
чоловiка уу Елкани i сказав йому:
- Зiйшов дух святий на жiнку твою i чрево уу розпечатав. Але пам'ятай:
якщо господь у милосердi свосму дасть вам хлопчика, ти, Елкано, не забудь
привести дитя в храм божий на служiння в усi днi його. Бути рабом у храмi
- честь, бо раб цей - божий.
I справдилося пророцтво його!
Через дев'ять мiсяцiв - нiч у нiч - народився хлопчик. I нарекли його
Самуулом.
Самуул - це я.
Колишнiй велелюбний святенник - теперiшнiй верховний жрець храму
божого, преподобний старець Iлiй.
Я - раб його у храмi.
Важка праця в мене, неприсмна й принизлива.
Мию я пiдлоги в келiях верховного жреця Iлiу та лихих синiв його -
преподобних Офнi та Фiнесса, виношу помиу i стульчаки ухнi та виконую
рiзну чорну роботу. А у вiльний час стовбичу аз недостойний на вартi бiля
Кiвоту Заповiту.
Це така собi непоказна скриня, але мiстка й важкенька, що стоуть в
окремiй коморi. З бокiв у неу - по двi ручки. Це для того, щоб зi скринею
зручнiше було тiкати, якщо зненацька наскочать на Сiлом вороги нашi.
Навколо неу прочани та мiсцевi богомольцi лобами своуми вибили в гранiтнiй
плитi хоч i вузенький, але глибоченький рiвчачок. Вночi я спочиваю в
штучному кам'яному ложi цьому, бо плоть мою дуже висушила убога i пiсна
пайка моя.
У скринi (а це всi знають) мешкас нинi сам Всевишнiй з усiм сонмом
безтiлесних янголiв своух. Так запевняс верховний жрець Iлiй, i всi вiрять
йому. А я не знаю, бо нiколи ще не зазирав пiд дашок Кiвоту.
Навiть уявити собi моторошно й важко, яких жахливих поневiрянь зазнав
господь наш, якщо вiрувати словам Iлiу. Подумати тiльки: Всевишнiй
змушений був залишити престол свiй на Сьомому небi та райський масток на
Третьому i переселитися в злиденну скриню. Зрештою, воно й не дивно: як
богом обраний народ Ерес-Iсраелю з усiх кордонiв оточують богопротивнi й
нечестивi хананеу, аморреу, хеттеу, ферезеу, свеу, гергесеу, моавитяни,
аммонитяни, мадiанитяни та фiлiстимляни, так i Всевишнього нашого оточили
боги нечестивi ухнi Ваал, Астарта, Молох, Мелькарт, Ормузд, Мардук, Елом,
Бел, Асур, Сiн, Ану, Нергал, Адар, Мерiдах, Бiлiт разом з потворними
iдолами, охочими до розбою та кривди. Виходить, виперли вони Всемогутнього
з теплого i ясного неба i силою свосю примусили його самозаточитись у
холоднiй i темнiй скринi.
Я думаю про це, але мовчу, нiмий, аки риба, щоб за балачками не
погрузнути в багно крамоли та сресi. Бо настромлять тодi плоть мою на
довгу й гостру палю або очищатимуть душу мою вiд грiхiв вогнем на
привселюдному видовищi.
Верховний жрець храму божого Iлiй та преподобнi сини його Офнi та
Фiнесс називають мiж собою Всевишнього просто - Сундук, а для мене не
шукають у словниковому фондi свосму iнших слiв, крiм "бовдур", "чмур",
"iдiот", "кретин" або ж "йолоп". Навiть "дурня" для мене шкодують.
Я дивлюся на них i думаю.
Нудний i настирливий цей нинi беззубий i хирлявий старець Iлiй з його
паршивою звичкою всiм заздрити.
Побачить, як я потом вмиваюся, шкребучи пiдлогу келiу його, втупиться в
мене вицвiлими, як сорочка моя, очима й сумно зiтхас, наче я потом
вмиваюся не на пiдлозi, а за трапезою:
- Де б менi знайти роботу отаку?
Або несу я помиу - i знову чую за спиною його набридливий голос, нудний
i заздрiсний, наче я не помиу несу, а щире золото:
- Де б менi знайти роботу отаку?
А коли я, наче невтомний каменяр, викрешую зубами iскри з твердого, як
камiнь, окрайця хлiба i, затиснувши перстами носа, ковтаю отруйнi шматки
iржавих та смердючих оселедцiв, вiн i тут заздро шамкотить порожнiми
щелепами:
- Де б менi знайти роботу отаку?
О господи! I коли я побачу, як вiн тримас свiчку на пупi свосму?
А сини його, преподобнi Офнi та Фiнесс?
Таких лиходiув, як вони с, не знайти не тiльки в мiстi нашому Сiломi, а
по всiй землi Iзраулевiй, вiд Дана до Беер-Себи!
З вигляду вони - дикi. Пиками - вельми нахабнi. Беззахисних прочан вони
грабують навiть на папертi i не соромляться трусити кишенi жебракiв,
забираючи у них доброхотнi подаяння. I нiхто не може врятувати вiруючих
вiд буйних синiв Iлiсвих, що рискають, аки вовки, на шляху овечок божих.
Сини Iлiу, хоч i попи вони, знати не хочуть нiякого Сундука i чути не
хочуть про святi обов'язки своу. Коли хто приносить смачну й поживну
жертву Сундуковi та його односундучанам, Офнi та Фiнесс закачують рукави
риз своух, непристойно оголяючи рудi й волохатi, як у катiв, руки,
опускають довгi шпичаки i гострi виделки в казан, де вариться м'ясо, або в
каструлю, або у сковороду, або в горщик i, що зачепить шпичак або
настромить виделка, те й поудають. I нiякого жаху перед киплячим уством не
виявляють, а тiльки неприборкану жадiбнiсть i природжену ненажерливiсть.
А мене, вбогого, Офнi та Фiнесс женуть вiд трапез своух, бо з мене
волосся сиплеться як зi старого матраца, хоч за вiком я ще отрок. А
волосся мос ламасться й сиплеться тому, що татусь мiй Елкана (та й чи
батько вiн менi?) i мати моя Анна дали обiтницю боговi, що лезо нiколи не
торкнеться чола мого i обличчя мого. I нинi вигляд я маю потворний.
Вже всi звикли до того, що я скрiзь сiю волосся свос. I коли навiть не
я, а хтось iнший необережно загубить волос свiй i його знайдуть у казанi,
або в каструлi, або в горщику, а то й в коритi для худоби, негайно шукають
мене i бичами бичують нещадно.
Воiстину деякi батьки нерозумними й поспiшними посвятами дiтей
позбавляють чад своух ухнiх радощiв i хлiба насущного i прирiкають на
жалюгiдне iснування.
Я мовчки сiдаю в темний куток Скинiу, смиренно гризу суху скоринку i
спостерiгаю, як Офнi та Фiнесс безсоромно обжирають Сундука i весь
безтiлесний почт його. I Сундук теж мовчить, i сидить тихо, як миша, бо
лютi до харчiв сини Iлiу носять кулацюри по пiвпуда кожний.
I ще негiдники цi завели сустний звичай: насмокчуться вина або перегону
вiд скажених корiвок (щоб вони пекельноу смоли насмокталися!), одягаються
з варварською розкiшшю у заморськi шати i йдуть до жiнок, що збираються у
Скинiу. I грайливо горнуться нiкчемнi пастирi цi до гарненьких i
молоденьких овечок божих...
А батько мерзотникiв, верховний жрець Iлiй, дивиться на безбожнi
неподобства розбещених грiховодникiв цих крiзь персти своу i тiльки
заздрiсне плямкас:
- Ех, менi б роботку отаку!
А на ранок Офнi та Фiнесс виходять перед вiвтарем у золотому вбраннi,
поважнi й неприступнi, чадять кадилами перед суворими iконописними личками
праведникiв i воскурюють фiмiам самi собi.
I читають баранам, що чомусь звуться чоловiками, збезчещених i
занепащених перед очима господа овечок, гарненьких i молоденьких, заповiдi
господнi. А потiм ревуть святих пiсень, аж у вухах закладас. I нехитрi
штуки цi так захоплюють паству, що замiсть узяти киу та поламати ух на
гладких спинах нахаб, барани з овечками стоять з роззявленими пельками,
наче i не в храмi вони, а в балаганi ярмаркових лицедiув.
Та, якщо подумати, хiба не так було споконвiку?
Хiба не про попiв сказано: "Бреше, як пiп у церквi"?
I ще: "Пiп з богом говорить, а сам на чорта дивиться ".
А коли вiдправ нема, Офнi та Фiнесс цiлими днями тиняються без дiла i,
щоб не вмерти з нудьги, кличуть для потiхи мене:
- Гей ти, йолопе, йди-но сюди! Не цурайся товариства, довгоносику!
Нiс мiй - це хрест мiй.
Всi знущаються з носа мого, навiть Офнi та Фiнесс, хоч у самих в них
носи, як гаки. Але мiй нiс - найдовший з усiх вiдомих носiв, на пiвлiктя
довжиною, i гострий та кривий, як кинджал халдеув.
Нахабно кличуть Офнi та Фiнесс мене, щоб поглумитися з мене:
- Вiзьми свiй нiс, бовдуре, i поголися!
- Тiльки ж обережно, кретине! Бо й без ножа зарiжеш себе!
Iржуть вони, як ситi конi, отак глузуючи. I зупиняють прочан, хапають
ух за поли, i говорять ум, що носяра мiй для ратноу працi дуже зручний. I
що, коли буде нова брань з нечестивими, мене, шмаркача, навмисне вiзьмуть
у вiйсько, щоб носом своум я добивав повалених у прах ворогiв наших.
- Усiх воякiв заклюс!
А по вiйнi, переможнiй для мого носа, не треба буде перековувати мечi
на рала, бо носом моум можна виорати всi землi вiд Дана до Беер-Себи. I
велика радiсть буде в народi i свято на вулицi. I кожен прочанин на честь
мого звитяжного носа поставить у храмi товсту свiчку...
Знущання цi краяли серце мос i принижували гiднiсть мою гiрше, нiж
чорна робота.
I тодi звернувся я до Всевишнього з гарячим молiнням, уклiнно прохаючи,
щоб вiн допомiг менi пiднятися на iсрархiчних сходах i випередити цих
преподобних бузувiрiв хоч на нiс, щоб вони йшли за мною i дивилися
шанобливо на мою потилицю. I господь напоумив мене.
Уночi, коли верховний жрець Iлiй почав на всi заставки висвистувати, я
збудив його й смиренно повiдомив:
- Отче, ось я.
Вiн гнiвно просичав:
- Та я тебе, iдiота, i не кликав!
I вiн знову впав на пуховi подушки своу, бо понад усе по хирлявостi
своуй любить солодко поспати.
Але за годину я не полiнувався знову штрикнути його межи ребра своум
твердим, як цвях, перстом:
- Отче, ось я.
- Господи, де ти знайшов такого бовдура? - скинувся Iлiй i затремтiв од
безсилоу лютi. - Геть iз очей моух, кретине! Не кликав я тебе!
Я слухняно вiдiйшов i лiг у кам'яне ложе свос.
Але тiльки-но Iлiй захропiв, як я ще раз пiдкрався до нього i знову
штрикнув перстом своум мiж ребра його:
- Отче, ось я.
Вузенькi плечi його пiднялися над лiжком i затремтiли в нiмих риданнях,
i по бiлiй бородi його заструменiли сльози.
- Самууле, я не кликав тебе, - нарештi жалiбно заскиглив Iлiй. - Ти,
отроче, не мiй глас чусш...
- Тут бiльше нiкого нема.
- Кажу тобi: не я тебе кликав...
- А хто ж?
I тодi нарештi я почув бажану вiдповiдь:
- Ти, Самууле, чусш глас божий!.. Iди, хлопче, з богом до бога i слухай
зречене слово його... А мене залиш, немiчного... Благаю...
Та хiба не знав я, що пiдступний i мстивий старець хитрус, аби спокiйно
доспати нiч?
Бо хто i коли чув, щоб Сундук подав голос зi свосу схованки?
Але я покiрливо вiдповiв Iлiу:
- Слухаюсь, отче, i за твоум велiнням йду на глас божий. Розверз
господь вуста у недостойнi вуха моу!
А ранком покликав Iлiй синiв своух Офнi та Фiнесса, бо в них кулацюри
по пiвпуда.
I усю паству покликав верховний жрець - баранiв та овечечок божих, щоб
привселюдно покарати мене за мос нiчне зухвальство.
I коли Офнi та Фiнесс почали кропити оцтом гнучкi рiзки, покликав Iлiй
ще й мене:
- Самууле, де ти?
Я смиренно вийшов з натовпу i озвався, як уночi:
- Отче, ось я.
Iлiю аж пересмикнуло.
- Що робив ти уночi? - гнiвно стуливши брови, почав допит владика.
Я вiдповiв тихо, але не так тихо, щоб нiхто не почув.
- Бога слухав.
А коли вiд подиву роззявили роти барани та овечки, додав уже гучнiше:
- Розверз господь вуста своу у недостойнi вуха моу i говорив зi мною,
найнижчим з рабiв своух.
- Що ж сказав тобi Сунд... - тьху! - Всевишнiй, хай славиться у вiках
iм'я його? - суворо запитав старець Iлiй.
- Страшне слово його! - з удаваним жахом вiдповiв я i похнюпився.
- Кажи, Самууле! - мимоволi вихопилося у цього недотепи.
Слова цього лише i чекав я.
Хiба мiг передбачити цей темний неук задум людини з тонким розумом?
Голос мiй задзвенiв, як тятива, що спрямувала несхибну стрiлу у ворога:
- Слухай, Iлiй! Слухайте, люди! Слухай, ЕресIсраель! Ось що сталося
уночi!
А тодi розповiв усе так, як записав i до Бiблiу в першiй книзi
царювань:
"I сталося в той час, коли Iлiй лежав на свосму мiсцi, - очi ж його
почали слiпнути, i вiн не мiг бачити, - i свiтильник божий ще не згас, i
Самуул лежав у храмi господньому, де кiвот божий;
Закликав господь до Самуула: (Самууле, Самууле!). I вiдповiв вiн: ось
я!
I прибiг до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: я не
кликав тебе; пiди назад, лягай. I вiн пiшов i лiг.
Але господь вдруге закликав Самуула: (Самууле, Самууле!). Вiн звiвся i
прийшов до Iлiу вдруге, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той вiдповiв:
я не кликав тебе, сину мiй; пiди назад, лягай.
Самуул ще не знав тодi _гласу_ божого, бо ще не вiдкривалося йому до
того слово господнс.
I закликав господь Самуула ще втретс. Вiн звiвся, i прийшов до Iлiу, i
мовив: ось я! Ти кликав мене. Тодi зрозумiв Iлiй, що то бог кличе отрока.
I наказав Iлiй Самуулу: пiди назад i лягай, i коли глас покличе тебе,
ти озовися: "кажи, господи, бо чус раб твiй". I пiшов Самуул, i лiг на
мiсцi свосму".
- Чи так все було, отче? - запитав я Iлiю.
- А так, а так! - ствердно похитав вiн головою.
Моя божеська оповiдь уже всю паству тримала в уважнiй напрузi.
I лише тодi, коли Iлiй своум пастирським словом скрiпив мою оповiдь, я
нарештi завдав нищiвного удару:
- Слухайте, люди! Слухай, Iлiй! Сказав менi Всемилостивий: "Ось я
зроблю дiло в Iзраулi, про яке, хто почус, у того дзвони загудуть в обох
вухах. У той день я викiнчу над Iлiсм усе те, що я казав про дiм його; я
почну й покiнчу з ним". Кiнець дому Iлiу!
Верховний владика пополотнiв од лютi.
А сини його Офнi та Фiнесс кинулися до мене, щоб пiвпудовими кулацюрами
своуми зробити з плотi мосу криваве мiсиво або принаймнi вiдбивну котлету.
Вирок цей ясно можна було прочитати на неголених пиках ухнiх.
Але було вже пiзно: барани та овечки з баранятами заступили звiдусiль
мене, свого нового пастиря, щоб краще почути слово боже. А я словом божим
добивав iсрархiчних суперникiв моух:
- I сказав цар небесний: "Я оголосив йому, що я скараю дiм його навiки
за ту провину, що вiн знав, як сини його безчинствують, i не вгамував ух".
Засудив господь мерзотникiв!
Радiсними зойками зустрiла уся паства пророчi слова цi. Кричали
прочани, пограбованi синами Iлiсвими, кричали зубожiлi жебраки, обiдранi
неситими вовками цими, кричали гарненькi й молоденькi овечечки, збезчещенi
тими козлами в золотих ризах, i ревли, мов бики, ошуканi барани ухнi.
- Хай живе Всевишнiй i Самуул, великий пророк його! - кричали усi вони.
Отак за якусь мить я здобув високе й недоторкане звання пророка на
цьому свiтi i нiмб святого на тому. Земля стане менi пухом. Рiки для мене
потечуть млеком та медом. Небеса вiдчинять менi сяючi врата раю.
- Де б менi знайти роботу отаку? - заздро совався в сидiннi свосму
Iлiй.
А я дивився на темних людей цих, якi навкарачки сунули до мене, щоб
поцiлувати бруднi поли руб'я мого, просякнутого стiйким букетом помиув.
Якi марновiрнi й нехитрi вони!
ух нiчого не варто обдурити!
В урочистi хвилини цi я пригадав бiблiйнi подвиги найбiльших брехунiв,
якi поставали нинi предтечами моуми.
Перед внутрiшнiм зором моум з'явився блаженний Валаам, син Веора, i
його уславлена побожнiстю ослиця, на якiй вiн ухав iз мiста Пефор
гостювати до царя моавитян Валака.
Спокiйно ухав вiн, i раптом посеред мiськоу брами ослиця почала
впиратися i не захотiла йти далi. Мабуть, пiдвратна темрява лякала уу. А
голодного Валаама вже чекали за столом царя Валака з вишуканими стравами
та напоями, i блаженний прочанин знав про це.
Жорстоко й нещадно вiдлупцював дрючком ослицю свою праведний Валаам.
Але, як це вiдомо споконвiку, побоу впертiй ослячiй породi не допомагають.
I люди почали смiятися з кумедноу халепи невдахи-мандрiвника, i почала
танути його слава провiсника i заклинателя долi.
Але не розгубив Валаам розум свiй. Поважно пояснив вiн вуличним
гаволовам, що то янгол небесний заступив шлях ослицi його. I що
благочестива ослиця його усе небесне шанус, а тим паче янголiв - посланцiв
божих.
I що ж?
Хоч нiхто не бачив нiякого янгола, всi повiрили Валаамовi та його
ослицi!
I слава його пророча змiцнiла.
А ще я побачив перед внутрiшнiм зором кудлатого, як i я, здичавiлого
розбишаку Самсона, прославленого казками сина Маноя.
Десь волочився Самсон тиждень чи два, а потiм повернувся додому, i
соромно йому стало перед батьками i родичами його. Тодi запевнив ух
Самсон, що вiн байдики не бив i часу не марнував даремно, а звичайною
ослячою щелепою побив сам-один тисячу озбросних фiлiстимлян.
- Невже? - запитали його з недовiрою.
- А ось вам! - мовив у вiдповiдь Самсон i сунув, щоб довести свос, на
очi усiх оту ослячу щелепу.
Воiстину треба бути ослом, щоб повiрити в цi ослячi вигадки!
Того ж дня я зазирнув нарештi пiд дашок сундука. Як i слiд було чекати,
вiн виявився порожнiм. Та це не завадило менi вперше з насолодою
скуштувати нових пiльг й привiлеув моух, гiдних високого звання пророка, i
душевно втiшитися ними.
Я недбало вiдштовхнув вiд казанiв ненажер Офнi та Фiнесса i почав
сумлiнно виловлювати шпичаком та виделкою найнiжнiшi шматки м'яса. I в
каструлi совав ух, i в сковороди, i в горщики богомольцiв. I не виявляв
нiякого жаху перед киплячою ужею цiсю, а тiльки задоволення i радiсть.
А ввечерi взяв вино в Офнi та Фiнесса, взяв варварськi шати ухнi, одяг
ними плоть мою i пiшов наставляти на путь iстинну гарненьких i молоденьких
богомолочок.
Та, видно, у лиху годину я пiшов. Тiльки завернув за рiг, як нiчнi татi
накинули на голову мою смердючий мiшок i заходилися молотити пiвпудовими
кулацюрами ребра моу, намагаючись зробити з мене рагу або принаймнi