Страница:
юшку, тримають ложку правою рукою. А це - претяжкий грiх!
- Розтлумач, Гавриле, бо вже i я нiчого з твоух теревенiв не второпаю,
- насупився Головуючий.
- Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест
на лоба класти, а не черево набивати, тiшачи свою грiховну плоть. Хiба не
грiх?
- Масш рацiю, Гавриле, - мудро похитав головою Всевишнiй.
- А кожного лiвшу (ух усiх разом i сотнi не набереться) оголосимо
праведником i врятусмо вiд погибелi як свiдкiв. Це буде цiлком у дусi
найкращих бiблiйних традицiй...
- Слушно!
- Так от. Нiневiю ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру...
- Торох-торорох! - захоплено розтлумачив головнокомандувач.
- Або пiддати нищiвному бомбардуванню з небес...
- Бах-бах-бах! - уточнив заповзятий Михайло.
- Або влаштувати мiсцевий локальний потопчик. Раптова повiнь Тигру та
рвфрату i...
- Буль-буль-буль! - розчулився головнокомандувач.
- Або, нарештi, здiйснимо акцiю за комплексним методом.
- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - узагальнив архангел
Михаул.
Та Всевишнiй рiшуче поклав край втiшному для небесного архистратега
обговоренню.
- Не про це зараз у нас мова, - суворо проголосив вiн. - Засоби
покарання визначимо пiзнiше, коли детально виявимо найбiльш вразливi
мiсця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирiшити нагальне
питання: кому дамо завдання жахати нiневiйських удокiв страхiтливими
пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список ресстрових вiщунiв. Чи
зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославствi,
хабарництвi, казнокрадствi, шахраюваннi та iнших грiхах, що паскудять
пастирiв в очах овечок божих?
Красень Гавриул легко знявся з мiсця, узяв з полицi припорошений
космiчним пилом фолiант i почав його гортати, елегантно здмухуючи пилюку в
нiс головнокомандувача.
Нарештi повiдомив:
- р такий кадр, Ваша Блискавичнiсть!
- Iм'я?
- Iона.
- Ап-п-пчхи! - пiдтвердив Михайло.
- Коли народився?
- Пiд час володарювання тирана Iсровоама Другого.
- Мiсце народження?
- Десь у Галiлеу. Мiстечко стерто з лиця землi. Навiть назви не
лишилося...
- Ап-п-пчхи! - пiдтакнув Михайло.
- Соцiальне становище?
- Як у всiх святих - дармоуд.
- Фах?
- Вiщун, спецiалiзований на базарних тлумаченнях снiв та пророкуванню
по лiнiях на долонi.
- Не густо, - зiтхнув Всевишнiй. - А що далi?
- А далi в анкетi все "не"... У сектах не перебував... До сресi не
вдавався... Облудним iдолам не вклонявся... До поганських кумирень не
ходив... Овечок божих не обдирав... Дiв непорочних не чiпав...
- А порочних? - вклинцювався Михайло.
- Цить!..
- Слухаюсь...
- Нiчнi вертепи не вiдвiдував... Предметiв релiгiйного культу з храмiв
на товкучку не виносив...
Архангел Гавриул все вичитував з фолiанта новi й новi вiдомостi, в
кожному з яких обов'язково фiгурувало заперечення "не", аж врештi i сам
здивувався :
- Це воiстину святий, Ваша Блискавичнiсть, бо вiн досi жодного разу не
спокусився принадами й можливостями свого службового становища!
- Так, пiдозрiлий кадр, - погодився Михайло.
- Ну що ж, - резюмував Найму дрiший. - Зупинимось на Iонi. Гадаю, лiпшу
кадру нам все одно в усiй Бiблiу не вiдшукати... На цьому дозвольте нашу
невеличку нараду вважати закiнченою.
- Хвала тобi. Господи! - з новою силою бабахнуло за вiкнами.
Саме у тi незабутнi днi вченими було вперше спостережено цiкаве
атмосферне явище: грiм серед ясного неба.
Iз спогадiв пророка Iони
"Чи не нагадують священнослужителi тих жонглерiв, що... закликають нас
дивитися на небо, а самi оббирають тим часом нашi кишенi?
Томмазо КАМПАНЕЛДА.
"Щось воно таки с. Хай воно до кiнця наукою не вивчене, але воно таки
с. В церкву я не ходжу, в бога я не вiрю, в чорта теж, хоча бачив його
одного разу - зелененький такий, як жабеня. Але щось воно таки с..."
Микола БIЛКУН.
Траплясться, що мене, послушника по класу базарних пророкiв, запитують:
- Iоно, а хто твiй улюблений пророк?
Я з гiднiстю вiдповiдаю:
- Блаженний Самуул!
Вiд мене одразу з огидою сахаються.
А хiба ж то моя провина, що найбiльшого брехуна, iнтригана i здирника
уславили в Бiблiу як найвидатнiшого пророка? Можна сказати, оголосили
зразково-показовим iдеалом! Щоб було кого наслiдувати молодiй тямущiй
змiнi...
Справжнiй пророк завжди готовий на будьякий подвиг! Звитяжити над свосю
тлiнною плоттю - це йому раз плюнути. Примiром, я непитущий. А доводиться
й чаркуватися! А все чому? Вiд полум'яноу любовi до свого ближнього, що й
заповiдав нам пророк Самуул, засновник школи пророкiв та уу святий патрон.
Чого тiльки не вдiсш заради ближнього свого!
А мiй найближчий ближнiй - клептоман.
Вiн мешкас з дружиною Iдою у сусiднiй келiу студентського гуртожитку.
Хоч мiй сусiда Iсвусей клептоман, але не безнадiйний. Я з любовi до
ближнього розробив делiкатну психотерапiю, яка без тиску з мого боку дас
чудовi наслiдки.
Скажiмо, приходжу я з практичних занять (а навчаюся, як уже сказано, в
школi пророкiв) i бачу: знову скрутила Iсвусея тяжка хвороба.
Бо мого нiмба на цвяшку нема...
Я не зчиняю галасу:
- Грабують! Де дружинники?
Я витягую пару пляшок оковитоу, яка чудодiйно вилiковус вiд усiх хвороб
(головне - профiлактика!), i з слейною посмiшкою стукаю до келiу сусiди.
- Хто там?
- Це яб Iона, сусiда твiй.
- А чого тобi?
- Iсвусею, - брешу я з гуманнiстю велелюбного слуги божого, - сьогоднi
у мене день народження. Запрошую тебе до себе в гостi. Посидимо,
поговоримо...
I що ви думасте?
Профiлактика дiс!
Iсвусей розчулено дякус, приходить, дарус менi мiй власний нiмб та ще
турботливо непокоуться:
- А чи буде вiн тобi, Iоно, за розмiром?
Я одразу примiряю цiнний, а тому й некорисливий дарунок.
I що ви думасте?
Нiмб як на мене роблений!
Сусiда радiс, наче мала дитина. Несе до мене в келiю солонi рижики,
маринованi огiрочки, квашену капустку з дрiбними райськими яблучками. А я
ставлю на стiл казанок з картоплею у мундирах та всохлий оселедець (через
оту велелюбну профiлактику доводитья заощаджувати).
Ми сидимо, гомонимо i до пiзньоу ночi спiвасмо янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися!..
Наступного дня приходжу я з занять i з присмнiстю зауважую: нема
власяницi.
Проте я не галасую:
- Власяницю поцупили! Куди дивиться варта тирана Iсровоама Другого?
Натомiсть негайно лечу, мов на янгольських крилах, по швидку допомогу
до найближчоу крамницi, а тодi стукаю до сусiди:
- Iсвусею, сьогоднi у мене день народження. Заходь - посидимо,
поговоримо...
I що ви думасте?
Приносить менi в дарунок мою власну власяницю та ще турбусться:
- Ану, одягни! Чи пiдiйде?
Само собою: власяниця - як на мене шита!
Лiкувати таку людину - сама насолода. З гордiстю усвiдомлюсш, що живеш
на бiлому свiтi немарно. р i в цьому житiу своя втiха!
А оце недавно Iсвусей мене аж розчулив.
Повернувся я в келiю i бачу: всiх святих повиносив! Хвала тобi,
господи! Явно настала криза, коли Iсвусей навiть на святих злочинну руку
пiдняв.
Негайно стукаю до сусiди i радiсно сповiщаю:
- Iсвусею, сьогоднi у мене день народження!
I що ви думасте?
Повернув менi в подарунок весь комплект iконок та ще личка на них
промив освяченою у храмi водою. Видужус людина! На ознаменування
хворобливоу кризи пили первак i закусювали тюлькою (давався взнаки суворий
режим економiу). Та хiба щось пошкодусш для доброго дiла.
Отак ми й жили душа в душу, аж поки не сталося несподiване лихо.
"Здоровенькi були! Воже вам поможи!"
"Еге, казали боги, щоб i ви помогли!"
Народна приказка.
На превеликий жаль, оте лiкування нараз урвалося. Бiдолаха Iсвусей мало
не вмер...
Дружина сусiди Iда подала скаргу (а точнiше - зломовний наклеп) на
розгляд келiйноу колегiу. Мовляв, я морально розбещую уу чоловiка. Та ще
запевняла, нiби роблю я це з негарною корисливою метою, що нiяк не личить
людинi, яка дала обiтницю животiти в убогостi. А горлянка у неу така
гучна, що й труба iсрихонська позаздрить.
- Мiй хатнiй iдiот, - трубним гласом волала вона на колегiу, - ладен за
пляшку останню сорочку з себе зняти!
- Що ви масте на увазi? - запитав суддя, а пiдсудки з цiкавiстю
пiдтакнули.
- А ось що! Оцьому зашморганому охвiстю Сатани, - тицяс перстом на мене
ця гарненька мегера, - мiй хатнiй дурень подарував чортову дюжину
першосортних нiмбiв, тридцять вiсiм лише трiшечки ношених власяниць, п'ять
вериг для скрушення грiховноу плотi, дев'ять чоток з кутнiх зубiв
праведникiв, три святковi ризи i один повний комплект iконописних
портретiв святих! Хiба мало?
- Приухала баба з мiста, привезла вiстей триста! - зневажливо бовкнув
я, бо зрадила мене рятiвна витримка.
Зрозумiло, це була помилка.
Люта жiнка одразу напосiла на мене:
- А в цього знахабнiлого розорителя, - знову тицяс перстом на мене, -
щовечiр празник - святкус свiй нескiнченний день народження! Негiдник! Хоч
би рiдну матiр не ганьбив! Де це бачено, щоб якась жiнка щодня того самого
бовдура народжувала? А вiн одне знас - на дурняк пиячити! Хай вiн помиув
нап'сться i поверне всi подарунки згiдно перелiку!
Уявлясте?
Набалакала стiльки, що й в полу сутани не зiбрати.
Плюнув я спересердя на свою хатню терапiю i рiшуче скасував усi
профiлактичнi зусилля. Дверi свосу келiу оздобив такими засувами, що й на
воротях фортецi Iсровоама Другого не бачили.
А що я мав робити? Хiба ж вгадасш наперед, що жiноча стать утне?
Провiщати жiночi вчинки - справа ще безглуздiша, нiж передрiкати прогноз
погоди. У святому письмi сказано ж: жiнку сотворено на погибель
чоловiковi. Вона - помiчниця диявола! А хiба нi? Як не вiрите, пiдiть на
базар та з будь-якою перекупкою побалакайте. Що не баба, то уже й чорт у
спiдницi!
Коротко кажучи, перекрив я до свосу келiу всi проходи.
Осиротiлий клептоман похмуро стежив за моуми огидними дiями. Що не
день, йому гiршало. Руки в нього трусилися, а в очах з'явився полохливий
неспокiй. У мене теж на серцi шкребло.
Цiлий тиждень нещасний Iсвусей тримався героучно. Лише вчора стався
знаменний рецидив.
Коли я повертався з практичних занять по спустошенню кишень вiруючих,
Iсвусей впiймав мене у темному коридорi i притис до стiни, мов розiп'яв.
- Iоно, сьогоднi у мене день народження, - збрехав вiн з гуманнiстю
велелюбного слуги божого. - Заходь до мене увечерi - посидимо,
поговоримо... А поки дружини нема, вiзьми на подарунок моу новi натiльнi
кайдани, що пречудове обдирають плоть до самiсiньких кiсток! Я ух ще
навiть не примiрював... Будь другом!
Вечiр минув пречудове.
Ми з Iдою склали гарний дует i спiвали янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися...
По тих спiвах Iда зачудовано глянула на мене та й мовила:
- Ех, якби до цих пiсеньок та додати практичнi заняття...
- Все у руцi божiй! - обережно пообiцяв я. - Усi ми живемо його мудрим
промислом...
- Ой, правда? - розквiтла Iда, осяяна небесним одкровенням.
- Iстинно кажу! - велелюбно засвiдчив я.
От тiльки Iсвусей дещо псував менi настрiй - нiяк не лягав спати. Та ще
брехав розумницi Iдi, нiбито я - клептоман. I що, мовляв. тхнiй святий
обов'язок вилiкувати мене вiд цiсу пекельноу хвороби.
I що б ви думали?
Iда охоче погодилася!
Вона навiть вразила нас обох чудовим зразком жiночоу логiки.
- Вiдомо, - дуже лагiдно мовила молодиця, - що жiнка - власнiсть
чоловiка. Отож, мiй любий Iсвусею, якщо ти побачиш мене в келiу клептомана
Iони, не сумуй - я повернуся. Не буду ж я пручатися, коли мене, як чужу
власнiсть, хапас хвора людина без злого умислу! Як лiкувати, то
лiкувати...
- Золото у мене, а не жiнка! - аж розчулився Iсвусей. - Добра душа! Тож
з цього приводу...
I вiн рiшуче потягнув до себе сулiю.
Отак нiвроку i алкоголiком можна стати! А чим тодi лiкуватися?
"Не все жити чужим розумом, пора i за
свiй взятися".
Народне прислiв'я.
Як не щастить, то вже не щастить.
Скiльки я добрих справ зробив, та якось так виходить, що про них краще
мовчати. Така вже у мене лиха вдача.
Вiзьмемо випадок з Iсвусесм.
Я його лiкував вiд клептоманiу. А що вийшло? Спився сусiда до того, що,
окрiм практичних занять по жебракуванню у храмах божих, нiякоу iншоу науки
не визнав. Правду кажучи, добру копiйчину мас! Особливо пiд час
довжелезних всенощних вiдправ.
Як нiч, вiн - до храму, його дружина Iда - до мене.
А як менi не втiшити покинуту жiнку? Зрештою, чого нас навчають?
Найголовнiшому: щирiй любовi до ближнього свого, високому вмiнню гамувати
пристрастi, знiмати страждання. Ото приходить Iда та й у своух намiрах
сповiдасться. А на ранок я вiдпускаю уй усi грiхи. I йде Iда вiд мене
зовсiм безгрiшною.
I досi не чув вiд неу жодних нарiкань! Та хiба про це комусь скажеш?
Адже тауну сповiдi слiд берегти якнайсуворiше...
Або вiзьмемо сьогоднiшнiй випадок.
Iшов я на випускний екзамен з першооснов слова божого i твердо вiрував,
що витягну бiлет з номером 13.
I не дивина: я щоразу витягаю бiлет з цим осоружним номером. Не iнакше
отака моторошна доля менi на роду записана.
Уся наша братiя оцiсу чортовоу дюжини боуться, як дiдько свiчки, а бог
кочерги.
Та найбiльше жахаюся я.
Так жахаюся, що, крiм страхiтливого бiлета N 13, нiчого i не вчу. Я
точно знаю, що витягну саме цей фатальний номер. I маю всi пiдстави отак
думати: наша нажахана до смертi братiя завжди якось примудрясться
позначити потворний номер святим хрестом.
I що б ви думали?
Коли я пiшов вiдповiдати i витягнув бiлет, то одразу застерiг: таки
номер 13.
Жах! Навiть зимно стало...
Вiд долi не втечеш!
Братiя з непiдробним жалем i щирим спiвчуттям дивилася на мене, як на
безневинну жертву, приречену до неминучоу страти. Правду старi люди
кажуть: без муки не бува науки.
"Ех! - у цiлковитому розпачi подумав я. - Як гинути, то паном!"
То й бовкнув з вiдчаю:
- Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Уся братiя вражено остовпiла.
"Щоб люди прибуток давали помираючи,
вигадали байку про пекло та про рай iще".
Володимир МАЯКОВСЬКИЙ
Отож я запитав наставника нашого, отця Авiмелеха, на обличчi якого
виразно була зелена нудьга писана:
- Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Вiн одразу пожвавiшав:
- А чого ж! Хоч один сумлiнний послушник серед отари бовдурiв
знайшовся...
- Я готовий - запитуйте! - мовив я, мов у крижану воду пiрнув.
- Ну що ж, почнемо, - хижо зиркнув на мене старець Авiмелех. -
Вiдповiдай, отроче Iоно, на перше запитання бiлета: "Що таке атеуст?"
Я аж похолов, немов живий труп. _
Це одне з найкаверзнiших запитань з усiх першооснов слова божого. Рiже
воно на екзаменах братву, як гостра коса колоски.
Та хоч який у мене був переляк, однак я знайшов у собi сили, щоб
хвацько вiдповiсти:
- Атеуст, панотче, це людина, для якоу немас нiчого святого!
- Коротко i ясно! - зрадiв Авiмелах i мрiйливо додав: - Ех, якби усi
так вiдповiдали... Уже й додому пiшли б! - а тодi до мене: - Запитання
друге: "Методика пророкування кiнця свiту".
Я затремтiв, мов осика на вiтрi. Адже це також одне з найхитромудрiших
запитань програми. На нього вiдповiсти "коротко i ясно" попросту
неможливо.
Однак я не зволiкав з хвацькою вiдповiддю:
- Методика пророкування кiнця свiту передбачас три основних етапи.
Перший - залякування вiруючих. Другий - масовi рятувальнi заходи. Третiй -
пiдготовка докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту.
Я мав необережнiсть передихнути, i пiдступний екзаменатор Авiмелех
негайно з цього скористався. Для нього немас бiльшоу насолоди, анiж без
ножа зарiзати когось на iспитах. Певно, походить з колiна Кауна.
- Починай тлумачити поетапно, - солодко заспiвав цей гаспид. - Ану,
врiж по залякуванню...
Я бадьоро врiзав:
- Щоб проголошувати кiнець, слiд дочекатися початку!
- Як так? - не второпав вiн.
- Згiдно розробленоу iнструкцiу, панотче! Для успiшного пророкування
кiнця свiту слiд дочекатися початку чуми, холери або iншоу пошестi чи
стихiйного лиха. Скажiмо, посухи з недородом. Щоб грiшник вiдчув крижаний
подих неминучоу погибелi. Саме тодi слiд визначити дату кiнця свiту i
почати залякувати.
- Молодця! - поцмокував Авiмелех. - Шквар далi...
- На приречених людей, як правило, найбiльше впливають сцени Страшного
суду, коли кiстяки мерцiв раптом повстають з-пiд землi i з моторошним
вишкiром облiзлих черепiв стають у довжелезну чергу до Всевишнього. А
Найвищий Суддя возсiдас на осяйному престолi з гойдливими терезами в
руках. На одну шальку вiн кладе добрi дiла кожноу окремоу особи, на другу
- грiховнi. Якщо переважить перша шалька, мрець потрапить на сьоме небо у
сонм праведникiв. Якщо переважить друга, то стрiмголов полетить в гесну
вогненну, де вiчно кипiтиме у смолi та сiрцi або лизатиме розпеченi
сковороди, казанки або миски. А смердить у пеклi ще дужче, нiж у нашому
нужнику, бо отець-економ харчус послушникiв дуже кепсько...
- Тьху на тебе! - збурився вiд мосу мимовiльноу критики Авiмелех. -
Знайшов про що казати! Хiба я питав тебе про отця-економа?
- Та я ж не про економа, я ж - про нужник, щоб яскравiше змалювати
страшнi пекельнi муки...
- Досить! Оповiдай про другий етап!
- Щоб пiдготувати успiшне проведення другого етапу, тобто здiйснення
комплексу рятувальних заходiв, слiд кожному зокрема i усiм в цiлому
втовкмачити, що найбiльший грiх - це достаток. Людина з натоптаною торбою
за плечима нiколи не пролiзе у врата раю, як верблюд не пройде у вушко
голки. Особливо коли верблюд - двогорбий. Правильно?
Авiмелех дико поглянув на мене, але змовчав.
А я не вгавав:
- Найтупiший дурень або навiть природжений бовдур, котрих подекуди ще
величають кретинами, йолопами, дебiлами, колодами, дубами, трухлявими
пнями...
- Припини перелiк! - зойкнув старець Авiмелех. - Кажи по сутi!
- Так от, кожен тупак мусить утямити: якщо вiн хоче врятувати вiд
пекельних мук свою безсмертну душу, то мусить найретельнiше подбати, щоб у
нього нiчого за душею не лишилося. А святий обов'язок скромних
прислужникiв божих - докласти всiх зусиль, аби пiд час масових рятувальних
заходiв кожен вiруючий лишився голий i босий, щоб душа його звiльнилася
вiд мирських тягарiв. У цьому разi путiвку в рай забезпечено. Гола i боса
душа, мов легенька пташечка, полине, полине, полине...
Я вже мало не приспав екзаменацiйну пильнiсть старого Авiмелеха, та
нараз вiн прокинувся:
- Куди?
- На небесi! - пояснив я. - Угору!
- Переходь уже до заключного етапу.
- Третiй етап починасться з бiди: термiн оголошеного кiнця свiту минас,
аж гульк - нiякого лиха немас! Отут, аби нiхто не подумав, що сумирнi
слуги божi - брехуни, шахрау, здирники, грабiжники, ошукувачi, пройди,
мерзотники, злодiу, дармоуди...
- Припини перелiк! - сполошився старець Авiмелех. - Кажи по сутi!
- Отут i слiд подбати про пiдготовку докладного звiту, чому не вiдбувся
кiнець свiту. Знову ж таки, це робиться згiдно мудрих настанов iнструкцiу.
Мовляв, господь-бог зглянувся на щиросердне каяття грiшникiв i пересунув
дату кiнця свiту на кращi часи, коли вони знову одягнуться та зароблять
грошi на пристойне взуття. Бо що ти з голого та босого вiзьмеш?
- У тебе все? - запитав украй виснажений мосю оповiддю Авiмелех.
- Все! - збадьорився я.
- Нарештi! - зрадiв i вiн, та все ж таки, iрод, вирiшив поставити
додаткове запитання. А вiдомо: хвороблива цiкавiсть до добра не веде.
- Що таке утопiя? - пiдступно запитав вiн.
Зрозумiло, що таке утопiя, я не знав: бiлет складасться лише з двох
запитань, а не з трьох. Та вчасно пригадав, що Авiмелех - видатний ерудит
з питань потопологiу. На проблемах потопатики я й вирiшив випливти.
- Утопiя, панотче, - зухвало вiдповiв я, - це коли потопаючий даремно
сподiвасться на появу спасателя.
- Не зовсiм точно, - суворо зауважив Авiмелех. - Не на появу спасателя,
а на з'явлення Спасителя. Запам'ятай це надалi, отроче Iоно.
- Довiку пам'ятатиму, панотче!
Авiмелех вмочив гусяче перо в каламарик з чорнилом i тремтячою вiд
скаредностi на добру оцiнку рукою вписав у мою залiкову книжку
"задовiльно".
Ху! Збувся лиха!
А могло бути набагато гiрше, якби братiя не освятила сатанинський бiлет
божим хрестиком.
Я тодi ще нi сном нi духом не вiдав, у якiй великiй нагодi стане менi
"Методика пророкування".
5. ДУША ДУШУ ЧУр
"Хто кого любить,
той того чубить".
Народне прислiв'я.
За тиждень розпочнеться нове життя.
За тиждень нас розподiлять по парафiях.
Цiкаво, що менi судилося?
Чи не ошукають?
А поки що я вирiшив не гаяти часу даремно i здiйснити ще одне благе
дiяння. Запас добрих дiл кишенi не тягне, а на терезах Добра i Зла -
важить.
Неподалiк од нашого келiйного гуртожитку мешкас в окремiй iзольованiй
печерi сестра Марфа, вже добре пiдтоптана непорочна дiва.
Бачу: занепадас сестра, страждас сусiдка.
Голос втратила, змарнiла, ледь совасться з клюкою.
А ранiше, бувало, коли сестра Марфа жила серед комунального
збiговиська, то активно втручалася у вируюче життя. Вона тодi зажила
заслуженоу слави справжньоу i неперевершеноу великомученицi духовних
сестер та братiв.
Як бiйка помiж отроками - тут i вона: всiх запам'ятас, на всiх донесе.
Як сварка помiж сестрами - вона i тут свiдок: всi плiтки пiдбере,
усякий наклеп занотус.
уу базарний альт викривав ганебнi недолiки на зборах у спiльнiй кухнi i
громив недостойну поведiнку братiу на колегiях. У кожну шпаринку лихим
оком зазирала. До кожноу щiлини у дверях вухо прикладала. Хто тiльки вiд
неу не постраждав! Менi теж добряче перепадало...
Одного разу зiбралися змученi Марфою брати i сестри та й одноголосне
ухвалили: забезпечити великомученицю Марфу окремою, iзольованою печерою.
Гуртом узяли кайла та лопати - за день у скелi печеру видовбали.
I з того часу, як Марфу переселили в скелю, де вона й мощi своу складе,
сестра наша тихо конас вiд цiлковитоу бездiяльностi. Адже наземним пацюкам
та летючим мишам на уу буркотiння плювати. I доносами печерних гадiв не
залякати.
"Ех! - зажурився я. - Не можна кидати людину у бiдi! Сором забути
великомученицю! Треба подати уй руку допомоги, щоб вона знову жила
повноцiнним буттям. Це святий обов'язок кожного свiдомого слуги божого".
А я слугую свiдомо.
Сiв i написав великомученицi спiвчутливе послання.
I ось якi зворушливо-промовистi слова знайшов я у серцi свосму:
"Непорочна дiво Марфо, радiй!
Не побивайся, добродiйко, даремно. Твоя страждальна душа матиме ще
доволi втiхи.
Ось передрiкаю тобi: я бачу твою тендiтну душу. Навколо полум'я i
клубища диму. Навколо сновигають чорнi й рогатi людцi з вилами. Бо душа
твоя спочивас не серед райських кущiв, а серед казанiв протилежного
поверху потойбiчного свiту.
Але ти не сумуй, славна великомученице!
Не тому запроторили тебе до пекла, що ти не заслугувала раювання, а
тому, що у раю з твоуми видатними талантами роботи - катма. А в пеклi -
працi доволi. Ось тебе й швиргонули туди для пiдсилення згуртованого
навколо казанiв колективу. Мудро вирiшили сили небеснi: кращого наглядача
для ув'язнених та приречених не знайти.
Ось як високо тебе поцiнували!
А душа твоя метлясться серед полум'я i прискiпливо позирас довкола. Усе
викликас у тебе пiдозру. Усе тобi негаразд. Усе не до шмиги.
Ото надивиться душа твоя на рiзнi неподобства досхочу, а по тому на
iм'я його пекельноу Величностi шкрябас донос на березовому лубi,
призначеному для розпалу вогню пiд казанами:
а) старший наглядач вiддiлу переварки у киплячiй сiрцi г/д (грiшних
душ) пан Хвостюк, злочинно користуючись своум службовим становищем, живе
на нетрудовi доходи, бо збувас цiнну опалювальну сировину як налiво, так i
направо, особливо - в зимовий сезон. У казанах його г/д буквально
розкошують. Для перевiрки я занурилася в один з казанiв i навiть змерзла;
б) майстер пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пан Копитко влаштувався на
цю вiдповiдальну посаду по блату, або, якщо висловитись по-науковому, за
протекцiсю. Вiн не мас нiякоу спецiальноу освiти. Не вiдвiдував навiть
курси виробничого навчання. Цей темний неук, не знаючись на справi,
занедбав технологiчний процес до того, що на пательнях, якi лижуть його
пiдопiчнi г/д, навiть слина не висихас;
в) внаслiдок вищенаведених фактiв у пеклi не чути нi зойкiв, анi
стогонiв, аж нудно стас, як на поганенькiй виставi з виробничою тематикою,
позбавленоу напруги i драматизму. Усi цi ганебнi явища переконливо
свiдчать про грубi порушення пекельного режиму, затвердженого великою
печаткою та особистим пiдписом Вашоу пекельноу Величностi.
Приймiть цi вопiющi рядки до найпильнiшоу уваги".
А ухня Величнiсть не бюрократ, вони негайно вiдповiдають:
"Шановна великомученице!
За твоум листом заходiв вжито:
а) старшому наглядачевi вiддiлу переварки у сiрцi г/д за службовi
злочини поламано роги i розжалувано у рядовi грубники;
б) майстра пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пана Копитка надiслано на
курси пiдвищення квалiфiкацiу з обов'язковими практичними заняттями -
лизанням пателень;
в) за вiдсутнiсть моторошних зойкiв та потойбiчних стогонiв
обслуговуючому персоналу оголошено сувору догану.
Вельзевул".
А твоя душа, Марфо, натхненна успiхом, - нову скаргу, третю,
четверту...
I нарештi настас знаменна мить, коли за твос нечуване сумлiння сам
Князь пiтьми Вельзевул Люциперович де Лекло запропонус тобi свiй хвiст,
роги i копита та й розчулено скаже:
"Вона мене за муки полюбила,
А я уу - за розумiння ух..."
Словом, не журися, непорочна дiво Марфо. Побачиш, все буде так як по
писаному.
Твiй нiкчемний брат, смиренний слуга божий,
молодший пророк IОНА".
I що б ви думали?
Мiй лист подiяв, як цiлющий бальзам!
Великомучениця буквально ожила, вмить пожвавiшала, одне слово -
зцiлилася.
Вчора навколо неу зiбрався на потiху розвеселий натовп, коли вона пiд
вiконцем мосу келiу гучномовно волала:
- Покидьок нещасний! Наволоч! Мерзенний прохiндей! Я до патрiарха зi
скаргою на тебе дiйду, гаде!
Отак влучно й дотепно вона перетворила мос бюрократичне скорочення
- Розтлумач, Гавриле, бо вже i я нiчого з твоух теревенiв не второпаю,
- насупився Головуючий.
- Пояснення нескладне: права рука призначена для того, щоб святий хрест
на лоба класти, а не черево набивати, тiшачи свою грiховну плоть. Хiба не
грiх?
- Масш рацiю, Гавриле, - мудро похитав головою Всевишнiй.
- А кожного лiвшу (ух усiх разом i сотнi не набереться) оголосимо
праведником i врятусмо вiд погибелi як свiдкiв. Це буде цiлком у дусi
найкращих бiблiйних традицiй...
- Слушно!
- Так от. Нiневiю ми можемо спопелити, як Содом або Гоморру...
- Торох-торорох! - захоплено розтлумачив головнокомандувач.
- Або пiддати нищiвному бомбардуванню з небес...
- Бах-бах-бах! - уточнив заповзятий Михайло.
- Або влаштувати мiсцевий локальний потопчик. Раптова повiнь Тигру та
рвфрату i...
- Буль-буль-буль! - розчулився головнокомандувач.
- Або, нарештi, здiйснимо акцiю за комплексним методом.
- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - узагальнив архангел
Михаул.
Та Всевишнiй рiшуче поклав край втiшному для небесного архистратега
обговоренню.
- Не про це зараз у нас мова, - суворо проголосив вiн. - Засоби
покарання визначимо пiзнiше, коли детально виявимо найбiльш вразливi
мiсця. Часу на це у нас досхочу. Насамперед ми мусимо вирiшити нагальне
питання: кому дамо завдання жахати нiневiйських удокiв страхiтливими
пророкуваннями? Гавриле, поглянь-но у список ресстрових вiщунiв. Чи
зберiгся у нас хоч один кадр, який ще не погруз у марнославствi,
хабарництвi, казнокрадствi, шахраюваннi та iнших грiхах, що паскудять
пастирiв в очах овечок божих?
Красень Гавриул легко знявся з мiсця, узяв з полицi припорошений
космiчним пилом фолiант i почав його гортати, елегантно здмухуючи пилюку в
нiс головнокомандувача.
Нарештi повiдомив:
- р такий кадр, Ваша Блискавичнiсть!
- Iм'я?
- Iона.
- Ап-п-пчхи! - пiдтвердив Михайло.
- Коли народився?
- Пiд час володарювання тирана Iсровоама Другого.
- Мiсце народження?
- Десь у Галiлеу. Мiстечко стерто з лиця землi. Навiть назви не
лишилося...
- Ап-п-пчхи! - пiдтакнув Михайло.
- Соцiальне становище?
- Як у всiх святих - дармоуд.
- Фах?
- Вiщун, спецiалiзований на базарних тлумаченнях снiв та пророкуванню
по лiнiях на долонi.
- Не густо, - зiтхнув Всевишнiй. - А що далi?
- А далi в анкетi все "не"... У сектах не перебував... До сресi не
вдавався... Облудним iдолам не вклонявся... До поганських кумирень не
ходив... Овечок божих не обдирав... Дiв непорочних не чiпав...
- А порочних? - вклинцювався Михайло.
- Цить!..
- Слухаюсь...
- Нiчнi вертепи не вiдвiдував... Предметiв релiгiйного культу з храмiв
на товкучку не виносив...
Архангел Гавриул все вичитував з фолiанта новi й новi вiдомостi, в
кожному з яких обов'язково фiгурувало заперечення "не", аж врештi i сам
здивувався :
- Це воiстину святий, Ваша Блискавичнiсть, бо вiн досi жодного разу не
спокусився принадами й можливостями свого службового становища!
- Так, пiдозрiлий кадр, - погодився Михайло.
- Ну що ж, - резюмував Найму дрiший. - Зупинимось на Iонi. Гадаю, лiпшу
кадру нам все одно в усiй Бiблiу не вiдшукати... На цьому дозвольте нашу
невеличку нараду вважати закiнченою.
- Хвала тобi. Господи! - з новою силою бабахнуло за вiкнами.
Саме у тi незабутнi днi вченими було вперше спостережено цiкаве
атмосферне явище: грiм серед ясного неба.
Iз спогадiв пророка Iони
"Чи не нагадують священнослужителi тих жонглерiв, що... закликають нас
дивитися на небо, а самi оббирають тим часом нашi кишенi?
Томмазо КАМПАНЕЛДА.
"Щось воно таки с. Хай воно до кiнця наукою не вивчене, але воно таки
с. В церкву я не ходжу, в бога я не вiрю, в чорта теж, хоча бачив його
одного разу - зелененький такий, як жабеня. Але щось воно таки с..."
Микола БIЛКУН.
Траплясться, що мене, послушника по класу базарних пророкiв, запитують:
- Iоно, а хто твiй улюблений пророк?
Я з гiднiстю вiдповiдаю:
- Блаженний Самуул!
Вiд мене одразу з огидою сахаються.
А хiба ж то моя провина, що найбiльшого брехуна, iнтригана i здирника
уславили в Бiблiу як найвидатнiшого пророка? Можна сказати, оголосили
зразково-показовим iдеалом! Щоб було кого наслiдувати молодiй тямущiй
змiнi...
Справжнiй пророк завжди готовий на будьякий подвиг! Звитяжити над свосю
тлiнною плоттю - це йому раз плюнути. Примiром, я непитущий. А доводиться
й чаркуватися! А все чому? Вiд полум'яноу любовi до свого ближнього, що й
заповiдав нам пророк Самуул, засновник школи пророкiв та уу святий патрон.
Чого тiльки не вдiсш заради ближнього свого!
А мiй найближчий ближнiй - клептоман.
Вiн мешкас з дружиною Iдою у сусiднiй келiу студентського гуртожитку.
Хоч мiй сусiда Iсвусей клептоман, але не безнадiйний. Я з любовi до
ближнього розробив делiкатну психотерапiю, яка без тиску з мого боку дас
чудовi наслiдки.
Скажiмо, приходжу я з практичних занять (а навчаюся, як уже сказано, в
школi пророкiв) i бачу: знову скрутила Iсвусея тяжка хвороба.
Бо мого нiмба на цвяшку нема...
Я не зчиняю галасу:
- Грабують! Де дружинники?
Я витягую пару пляшок оковитоу, яка чудодiйно вилiковус вiд усiх хвороб
(головне - профiлактика!), i з слейною посмiшкою стукаю до келiу сусiди.
- Хто там?
- Це яб Iона, сусiда твiй.
- А чого тобi?
- Iсвусею, - брешу я з гуманнiстю велелюбного слуги божого, - сьогоднi
у мене день народження. Запрошую тебе до себе в гостi. Посидимо,
поговоримо...
I що ви думасте?
Профiлактика дiс!
Iсвусей розчулено дякус, приходить, дарус менi мiй власний нiмб та ще
турботливо непокоуться:
- А чи буде вiн тобi, Iоно, за розмiром?
Я одразу примiряю цiнний, а тому й некорисливий дарунок.
I що ви думасте?
Нiмб як на мене роблений!
Сусiда радiс, наче мала дитина. Несе до мене в келiю солонi рижики,
маринованi огiрочки, квашену капустку з дрiбними райськими яблучками. А я
ставлю на стiл казанок з картоплею у мундирах та всохлий оселедець (через
оту велелюбну профiлактику доводитья заощаджувати).
Ми сидимо, гомонимо i до пiзньоу ночi спiвасмо янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися!..
Наступного дня приходжу я з занять i з присмнiстю зауважую: нема
власяницi.
Проте я не галасую:
- Власяницю поцупили! Куди дивиться варта тирана Iсровоама Другого?
Натомiсть негайно лечу, мов на янгольських крилах, по швидку допомогу
до найближчоу крамницi, а тодi стукаю до сусiди:
- Iсвусею, сьогоднi у мене день народження. Заходь - посидимо,
поговоримо...
I що ви думасте?
Приносить менi в дарунок мою власну власяницю та ще турбусться:
- Ану, одягни! Чи пiдiйде?
Само собою: власяниця - як на мене шита!
Лiкувати таку людину - сама насолода. З гордiстю усвiдомлюсш, що живеш
на бiлому свiтi немарно. р i в цьому житiу своя втiха!
А оце недавно Iсвусей мене аж розчулив.
Повернувся я в келiю i бачу: всiх святих повиносив! Хвала тобi,
господи! Явно настала криза, коли Iсвусей навiть на святих злочинну руку
пiдняв.
Негайно стукаю до сусiди i радiсно сповiщаю:
- Iсвусею, сьогоднi у мене день народження!
I що ви думасте?
Повернув менi в подарунок весь комплект iконок та ще личка на них
промив освяченою у храмi водою. Видужус людина! На ознаменування
хворобливоу кризи пили первак i закусювали тюлькою (давався взнаки суворий
режим економiу). Та хiба щось пошкодусш для доброго дiла.
Отак ми й жили душа в душу, аж поки не сталося несподiване лихо.
"Здоровенькi були! Воже вам поможи!"
"Еге, казали боги, щоб i ви помогли!"
Народна приказка.
На превеликий жаль, оте лiкування нараз урвалося. Бiдолаха Iсвусей мало
не вмер...
Дружина сусiди Iда подала скаргу (а точнiше - зломовний наклеп) на
розгляд келiйноу колегiу. Мовляв, я морально розбещую уу чоловiка. Та ще
запевняла, нiби роблю я це з негарною корисливою метою, що нiяк не личить
людинi, яка дала обiтницю животiти в убогостi. А горлянка у неу така
гучна, що й труба iсрихонська позаздрить.
- Мiй хатнiй iдiот, - трубним гласом волала вона на колегiу, - ладен за
пляшку останню сорочку з себе зняти!
- Що ви масте на увазi? - запитав суддя, а пiдсудки з цiкавiстю
пiдтакнули.
- А ось що! Оцьому зашморганому охвiстю Сатани, - тицяс перстом на мене
ця гарненька мегера, - мiй хатнiй дурень подарував чортову дюжину
першосортних нiмбiв, тридцять вiсiм лише трiшечки ношених власяниць, п'ять
вериг для скрушення грiховноу плотi, дев'ять чоток з кутнiх зубiв
праведникiв, три святковi ризи i один повний комплект iконописних
портретiв святих! Хiба мало?
- Приухала баба з мiста, привезла вiстей триста! - зневажливо бовкнув
я, бо зрадила мене рятiвна витримка.
Зрозумiло, це була помилка.
Люта жiнка одразу напосiла на мене:
- А в цього знахабнiлого розорителя, - знову тицяс перстом на мене, -
щовечiр празник - святкус свiй нескiнченний день народження! Негiдник! Хоч
би рiдну матiр не ганьбив! Де це бачено, щоб якась жiнка щодня того самого
бовдура народжувала? А вiн одне знас - на дурняк пиячити! Хай вiн помиув
нап'сться i поверне всi подарунки згiдно перелiку!
Уявлясте?
Набалакала стiльки, що й в полу сутани не зiбрати.
Плюнув я спересердя на свою хатню терапiю i рiшуче скасував усi
профiлактичнi зусилля. Дверi свосу келiу оздобив такими засувами, що й на
воротях фортецi Iсровоама Другого не бачили.
А що я мав робити? Хiба ж вгадасш наперед, що жiноча стать утне?
Провiщати жiночi вчинки - справа ще безглуздiша, нiж передрiкати прогноз
погоди. У святому письмi сказано ж: жiнку сотворено на погибель
чоловiковi. Вона - помiчниця диявола! А хiба нi? Як не вiрите, пiдiть на
базар та з будь-якою перекупкою побалакайте. Що не баба, то уже й чорт у
спiдницi!
Коротко кажучи, перекрив я до свосу келiу всi проходи.
Осиротiлий клептоман похмуро стежив за моуми огидними дiями. Що не
день, йому гiршало. Руки в нього трусилися, а в очах з'явився полохливий
неспокiй. У мене теж на серцi шкребло.
Цiлий тиждень нещасний Iсвусей тримався героучно. Лише вчора стався
знаменний рецидив.
Коли я повертався з практичних занять по спустошенню кишень вiруючих,
Iсвусей впiймав мене у темному коридорi i притис до стiни, мов розiп'яв.
- Iоно, сьогоднi у мене день народження, - збрехав вiн з гуманнiстю
велелюбного слуги божого. - Заходь до мене увечерi - посидимо,
поговоримо... А поки дружини нема, вiзьми на подарунок моу новi натiльнi
кайдани, що пречудове обдирають плоть до самiсiньких кiсток! Я ух ще
навiть не примiрював... Будь другом!
Вечiр минув пречудове.
Ми з Iдою склали гарний дует i спiвали янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися...
По тих спiвах Iда зачудовано глянула на мене та й мовила:
- Ех, якби до цих пiсеньок та додати практичнi заняття...
- Все у руцi божiй! - обережно пообiцяв я. - Усi ми живемо його мудрим
промислом...
- Ой, правда? - розквiтла Iда, осяяна небесним одкровенням.
- Iстинно кажу! - велелюбно засвiдчив я.
От тiльки Iсвусей дещо псував менi настрiй - нiяк не лягав спати. Та ще
брехав розумницi Iдi, нiбито я - клептоман. I що, мовляв. тхнiй святий
обов'язок вилiкувати мене вiд цiсу пекельноу хвороби.
I що б ви думали?
Iда охоче погодилася!
Вона навiть вразила нас обох чудовим зразком жiночоу логiки.
- Вiдомо, - дуже лагiдно мовила молодиця, - що жiнка - власнiсть
чоловiка. Отож, мiй любий Iсвусею, якщо ти побачиш мене в келiу клептомана
Iони, не сумуй - я повернуся. Не буду ж я пручатися, коли мене, як чужу
власнiсть, хапас хвора людина без злого умислу! Як лiкувати, то
лiкувати...
- Золото у мене, а не жiнка! - аж розчулився Iсвусей. - Добра душа! Тож
з цього приводу...
I вiн рiшуче потягнув до себе сулiю.
Отак нiвроку i алкоголiком можна стати! А чим тодi лiкуватися?
"Не все жити чужим розумом, пора i за
свiй взятися".
Народне прислiв'я.
Як не щастить, то вже не щастить.
Скiльки я добрих справ зробив, та якось так виходить, що про них краще
мовчати. Така вже у мене лиха вдача.
Вiзьмемо випадок з Iсвусесм.
Я його лiкував вiд клептоманiу. А що вийшло? Спився сусiда до того, що,
окрiм практичних занять по жебракуванню у храмах божих, нiякоу iншоу науки
не визнав. Правду кажучи, добру копiйчину мас! Особливо пiд час
довжелезних всенощних вiдправ.
Як нiч, вiн - до храму, його дружина Iда - до мене.
А як менi не втiшити покинуту жiнку? Зрештою, чого нас навчають?
Найголовнiшому: щирiй любовi до ближнього свого, високому вмiнню гамувати
пристрастi, знiмати страждання. Ото приходить Iда та й у своух намiрах
сповiдасться. А на ранок я вiдпускаю уй усi грiхи. I йде Iда вiд мене
зовсiм безгрiшною.
I досi не чув вiд неу жодних нарiкань! Та хiба про це комусь скажеш?
Адже тауну сповiдi слiд берегти якнайсуворiше...
Або вiзьмемо сьогоднiшнiй випадок.
Iшов я на випускний екзамен з першооснов слова божого i твердо вiрував,
що витягну бiлет з номером 13.
I не дивина: я щоразу витягаю бiлет з цим осоружним номером. Не iнакше
отака моторошна доля менi на роду записана.
Уся наша братiя оцiсу чортовоу дюжини боуться, як дiдько свiчки, а бог
кочерги.
Та найбiльше жахаюся я.
Так жахаюся, що, крiм страхiтливого бiлета N 13, нiчого i не вчу. Я
точно знаю, що витягну саме цей фатальний номер. I маю всi пiдстави отак
думати: наша нажахана до смертi братiя завжди якось примудрясться
позначити потворний номер святим хрестом.
I що б ви думали?
Коли я пiшов вiдповiдати i витягнув бiлет, то одразу застерiг: таки
номер 13.
Жах! Навiть зимно стало...
Вiд долi не втечеш!
Братiя з непiдробним жалем i щирим спiвчуттям дивилася на мене, як на
безневинну жертву, приречену до неминучоу страти. Правду старi люди
кажуть: без муки не бува науки.
"Ех! - у цiлковитому розпачi подумав я. - Як гинути, то паном!"
То й бовкнув з вiдчаю:
- Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Уся братiя вражено остовпiла.
"Щоб люди прибуток давали помираючи,
вигадали байку про пекло та про рай iще".
Володимир МАЯКОВСЬКИЙ
Отож я запитав наставника нашого, отця Авiмелеха, на обличчi якого
виразно була зелена нудьга писана:
- Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Вiн одразу пожвавiшав:
- А чого ж! Хоч один сумлiнний послушник серед отари бовдурiв
знайшовся...
- Я готовий - запитуйте! - мовив я, мов у крижану воду пiрнув.
- Ну що ж, почнемо, - хижо зиркнув на мене старець Авiмелех. -
Вiдповiдай, отроче Iоно, на перше запитання бiлета: "Що таке атеуст?"
Я аж похолов, немов живий труп. _
Це одне з найкаверзнiших запитань з усiх першооснов слова божого. Рiже
воно на екзаменах братву, як гостра коса колоски.
Та хоч який у мене був переляк, однак я знайшов у собi сили, щоб
хвацько вiдповiсти:
- Атеуст, панотче, це людина, для якоу немас нiчого святого!
- Коротко i ясно! - зрадiв Авiмелах i мрiйливо додав: - Ех, якби усi
так вiдповiдали... Уже й додому пiшли б! - а тодi до мене: - Запитання
друге: "Методика пророкування кiнця свiту".
Я затремтiв, мов осика на вiтрi. Адже це також одне з найхитромудрiших
запитань програми. На нього вiдповiсти "коротко i ясно" попросту
неможливо.
Однак я не зволiкав з хвацькою вiдповiддю:
- Методика пророкування кiнця свiту передбачас три основних етапи.
Перший - залякування вiруючих. Другий - масовi рятувальнi заходи. Третiй -
пiдготовка докладного звiту, чому не вiдбувся кiнець свiту.
Я мав необережнiсть передихнути, i пiдступний екзаменатор Авiмелех
негайно з цього скористався. Для нього немас бiльшоу насолоди, анiж без
ножа зарiзати когось на iспитах. Певно, походить з колiна Кауна.
- Починай тлумачити поетапно, - солодко заспiвав цей гаспид. - Ану,
врiж по залякуванню...
Я бадьоро врiзав:
- Щоб проголошувати кiнець, слiд дочекатися початку!
- Як так? - не второпав вiн.
- Згiдно розробленоу iнструкцiу, панотче! Для успiшного пророкування
кiнця свiту слiд дочекатися початку чуми, холери або iншоу пошестi чи
стихiйного лиха. Скажiмо, посухи з недородом. Щоб грiшник вiдчув крижаний
подих неминучоу погибелi. Саме тодi слiд визначити дату кiнця свiту i
почати залякувати.
- Молодця! - поцмокував Авiмелех. - Шквар далi...
- На приречених людей, як правило, найбiльше впливають сцени Страшного
суду, коли кiстяки мерцiв раптом повстають з-пiд землi i з моторошним
вишкiром облiзлих черепiв стають у довжелезну чергу до Всевишнього. А
Найвищий Суддя возсiдас на осяйному престолi з гойдливими терезами в
руках. На одну шальку вiн кладе добрi дiла кожноу окремоу особи, на другу
- грiховнi. Якщо переважить перша шалька, мрець потрапить на сьоме небо у
сонм праведникiв. Якщо переважить друга, то стрiмголов полетить в гесну
вогненну, де вiчно кипiтиме у смолi та сiрцi або лизатиме розпеченi
сковороди, казанки або миски. А смердить у пеклi ще дужче, нiж у нашому
нужнику, бо отець-економ харчус послушникiв дуже кепсько...
- Тьху на тебе! - збурився вiд мосу мимовiльноу критики Авiмелех. -
Знайшов про що казати! Хiба я питав тебе про отця-економа?
- Та я ж не про економа, я ж - про нужник, щоб яскравiше змалювати
страшнi пекельнi муки...
- Досить! Оповiдай про другий етап!
- Щоб пiдготувати успiшне проведення другого етапу, тобто здiйснення
комплексу рятувальних заходiв, слiд кожному зокрема i усiм в цiлому
втовкмачити, що найбiльший грiх - це достаток. Людина з натоптаною торбою
за плечима нiколи не пролiзе у врата раю, як верблюд не пройде у вушко
голки. Особливо коли верблюд - двогорбий. Правильно?
Авiмелех дико поглянув на мене, але змовчав.
А я не вгавав:
- Найтупiший дурень або навiть природжений бовдур, котрих подекуди ще
величають кретинами, йолопами, дебiлами, колодами, дубами, трухлявими
пнями...
- Припини перелiк! - зойкнув старець Авiмелех. - Кажи по сутi!
- Так от, кожен тупак мусить утямити: якщо вiн хоче врятувати вiд
пекельних мук свою безсмертну душу, то мусить найретельнiше подбати, щоб у
нього нiчого за душею не лишилося. А святий обов'язок скромних
прислужникiв божих - докласти всiх зусиль, аби пiд час масових рятувальних
заходiв кожен вiруючий лишився голий i босий, щоб душа його звiльнилася
вiд мирських тягарiв. У цьому разi путiвку в рай забезпечено. Гола i боса
душа, мов легенька пташечка, полине, полине, полине...
Я вже мало не приспав екзаменацiйну пильнiсть старого Авiмелеха, та
нараз вiн прокинувся:
- Куди?
- На небесi! - пояснив я. - Угору!
- Переходь уже до заключного етапу.
- Третiй етап починасться з бiди: термiн оголошеного кiнця свiту минас,
аж гульк - нiякого лиха немас! Отут, аби нiхто не подумав, що сумирнi
слуги божi - брехуни, шахрау, здирники, грабiжники, ошукувачi, пройди,
мерзотники, злодiу, дармоуди...
- Припини перелiк! - сполошився старець Авiмелех. - Кажи по сутi!
- Отут i слiд подбати про пiдготовку докладного звiту, чому не вiдбувся
кiнець свiту. Знову ж таки, це робиться згiдно мудрих настанов iнструкцiу.
Мовляв, господь-бог зглянувся на щиросердне каяття грiшникiв i пересунув
дату кiнця свiту на кращi часи, коли вони знову одягнуться та зароблять
грошi на пристойне взуття. Бо що ти з голого та босого вiзьмеш?
- У тебе все? - запитав украй виснажений мосю оповiддю Авiмелех.
- Все! - збадьорився я.
- Нарештi! - зрадiв i вiн, та все ж таки, iрод, вирiшив поставити
додаткове запитання. А вiдомо: хвороблива цiкавiсть до добра не веде.
- Що таке утопiя? - пiдступно запитав вiн.
Зрозумiло, що таке утопiя, я не знав: бiлет складасться лише з двох
запитань, а не з трьох. Та вчасно пригадав, що Авiмелех - видатний ерудит
з питань потопологiу. На проблемах потопатики я й вирiшив випливти.
- Утопiя, панотче, - зухвало вiдповiв я, - це коли потопаючий даремно
сподiвасться на появу спасателя.
- Не зовсiм точно, - суворо зауважив Авiмелех. - Не на появу спасателя,
а на з'явлення Спасителя. Запам'ятай це надалi, отроче Iоно.
- Довiку пам'ятатиму, панотче!
Авiмелех вмочив гусяче перо в каламарик з чорнилом i тремтячою вiд
скаредностi на добру оцiнку рукою вписав у мою залiкову книжку
"задовiльно".
Ху! Збувся лиха!
А могло бути набагато гiрше, якби братiя не освятила сатанинський бiлет
божим хрестиком.
Я тодi ще нi сном нi духом не вiдав, у якiй великiй нагодi стане менi
"Методика пророкування".
5. ДУША ДУШУ ЧУр
"Хто кого любить,
той того чубить".
Народне прислiв'я.
За тиждень розпочнеться нове життя.
За тиждень нас розподiлять по парафiях.
Цiкаво, що менi судилося?
Чи не ошукають?
А поки що я вирiшив не гаяти часу даремно i здiйснити ще одне благе
дiяння. Запас добрих дiл кишенi не тягне, а на терезах Добра i Зла -
важить.
Неподалiк од нашого келiйного гуртожитку мешкас в окремiй iзольованiй
печерi сестра Марфа, вже добре пiдтоптана непорочна дiва.
Бачу: занепадас сестра, страждас сусiдка.
Голос втратила, змарнiла, ледь совасться з клюкою.
А ранiше, бувало, коли сестра Марфа жила серед комунального
збiговиська, то активно втручалася у вируюче життя. Вона тодi зажила
заслуженоу слави справжньоу i неперевершеноу великомученицi духовних
сестер та братiв.
Як бiйка помiж отроками - тут i вона: всiх запам'ятас, на всiх донесе.
Як сварка помiж сестрами - вона i тут свiдок: всi плiтки пiдбере,
усякий наклеп занотус.
уу базарний альт викривав ганебнi недолiки на зборах у спiльнiй кухнi i
громив недостойну поведiнку братiу на колегiях. У кожну шпаринку лихим
оком зазирала. До кожноу щiлини у дверях вухо прикладала. Хто тiльки вiд
неу не постраждав! Менi теж добряче перепадало...
Одного разу зiбралися змученi Марфою брати i сестри та й одноголосне
ухвалили: забезпечити великомученицю Марфу окремою, iзольованою печерою.
Гуртом узяли кайла та лопати - за день у скелi печеру видовбали.
I з того часу, як Марфу переселили в скелю, де вона й мощi своу складе,
сестра наша тихо конас вiд цiлковитоу бездiяльностi. Адже наземним пацюкам
та летючим мишам на уу буркотiння плювати. I доносами печерних гадiв не
залякати.
"Ех! - зажурився я. - Не можна кидати людину у бiдi! Сором забути
великомученицю! Треба подати уй руку допомоги, щоб вона знову жила
повноцiнним буттям. Це святий обов'язок кожного свiдомого слуги божого".
А я слугую свiдомо.
Сiв i написав великомученицi спiвчутливе послання.
I ось якi зворушливо-промовистi слова знайшов я у серцi свосму:
"Непорочна дiво Марфо, радiй!
Не побивайся, добродiйко, даремно. Твоя страждальна душа матиме ще
доволi втiхи.
Ось передрiкаю тобi: я бачу твою тендiтну душу. Навколо полум'я i
клубища диму. Навколо сновигають чорнi й рогатi людцi з вилами. Бо душа
твоя спочивас не серед райських кущiв, а серед казанiв протилежного
поверху потойбiчного свiту.
Але ти не сумуй, славна великомученице!
Не тому запроторили тебе до пекла, що ти не заслугувала раювання, а
тому, що у раю з твоуми видатними талантами роботи - катма. А в пеклi -
працi доволi. Ось тебе й швиргонули туди для пiдсилення згуртованого
навколо казанiв колективу. Мудро вирiшили сили небеснi: кращого наглядача
для ув'язнених та приречених не знайти.
Ось як високо тебе поцiнували!
А душа твоя метлясться серед полум'я i прискiпливо позирас довкола. Усе
викликас у тебе пiдозру. Усе тобi негаразд. Усе не до шмиги.
Ото надивиться душа твоя на рiзнi неподобства досхочу, а по тому на
iм'я його пекельноу Величностi шкрябас донос на березовому лубi,
призначеному для розпалу вогню пiд казанами:
а) старший наглядач вiддiлу переварки у киплячiй сiрцi г/д (грiшних
душ) пан Хвостюк, злочинно користуючись своум службовим становищем, живе
на нетрудовi доходи, бо збувас цiнну опалювальну сировину як налiво, так i
направо, особливо - в зимовий сезон. У казанах його г/д буквально
розкошують. Для перевiрки я занурилася в один з казанiв i навiть змерзла;
б) майстер пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пан Копитко влаштувався на
цю вiдповiдальну посаду по блату, або, якщо висловитись по-науковому, за
протекцiсю. Вiн не мас нiякоу спецiальноу освiти. Не вiдвiдував навiть
курси виробничого навчання. Цей темний неук, не знаючись на справi,
занедбав технологiчний процес до того, що на пательнях, якi лижуть його
пiдопiчнi г/д, навiть слина не висихас;
в) внаслiдок вищенаведених фактiв у пеклi не чути нi зойкiв, анi
стогонiв, аж нудно стас, як на поганенькiй виставi з виробничою тематикою,
позбавленоу напруги i драматизму. Усi цi ганебнi явища переконливо
свiдчать про грубi порушення пекельного режиму, затвердженого великою
печаткою та особистим пiдписом Вашоу пекельноу Величностi.
Приймiть цi вопiющi рядки до найпильнiшоу уваги".
А ухня Величнiсть не бюрократ, вони негайно вiдповiдають:
"Шановна великомученице!
За твоум листом заходiв вжито:
а) старшому наглядачевi вiддiлу переварки у сiрцi г/д за службовi
злочини поламано роги i розжалувано у рядовi грубники;
б) майстра пiдвiддiлу розпечених сковорiдок пана Копитка надiслано на
курси пiдвищення квалiфiкацiу з обов'язковими практичними заняттями -
лизанням пателень;
в) за вiдсутнiсть моторошних зойкiв та потойбiчних стогонiв
обслуговуючому персоналу оголошено сувору догану.
Вельзевул".
А твоя душа, Марфо, натхненна успiхом, - нову скаргу, третю,
четверту...
I нарештi настас знаменна мить, коли за твос нечуване сумлiння сам
Князь пiтьми Вельзевул Люциперович де Лекло запропонус тобi свiй хвiст,
роги i копита та й розчулено скаже:
"Вона мене за муки полюбила,
А я уу - за розумiння ух..."
Словом, не журися, непорочна дiво Марфо. Побачиш, все буде так як по
писаному.
Твiй нiкчемний брат, смиренний слуга божий,
молодший пророк IОНА".
I що б ви думали?
Мiй лист подiяв, як цiлющий бальзам!
Великомучениця буквально ожила, вмить пожвавiшала, одне слово -
зцiлилася.
Вчора навколо неу зiбрався на потiху розвеселий натовп, коли вона пiд
вiконцем мосу келiу гучномовно волала:
- Покидьок нещасний! Наволоч! Мерзенний прохiндей! Я до патрiарха зi
скаргою на тебе дiйду, гаде!
Отак влучно й дотепно вона перетворила мос бюрократичне скорочення