Страница:
кожного наснаги, наполегливостi, мужностi! А тепер якийсь пройдисвiт може
спокiйно покрасти найцiннiшi екземпляри земноу фауни! Адже на нiч ми не
виставлясмо нiякоу охорони! Дожилися...
Я знайшов вихiд iз цiсу скрути: посадив на ковчег брехливого дворнягу i
почепив промовисту засторогу - "НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА".
Тепер можна спати спокiйно".
Останнiй запис в щоденнику Сiма:
"Матiнко моя! Завтра - Потоп, а моя каюта досi не готова. Хоч
перебирайся з манатками у гальюн!
От бiда!
Масмо ще радiсть: Всевишнiй спустив додатковi вказiвки - замiсть кожноу
тварi по парi тепер наказано брати по сiм пар чистих i по парi нечистих. А
якi з них чистi? Якi нечистi? Сказитися можна!
I це - в останнi хвилини!
I ще новина: замiсть сорока днiв, як було розраховано за перспективним
планом, плавба триватиме пiвроку. Жах! Врятуються самi кiстяки!
Дощик, дощик, крапас дрiбненький...
P.S. Сьогоднi батi минуло 600, а цей скаредний дiд не поставив навiть
по 100..."
Останнiй запис в щоденнику Iафета:
"Сьогоднi урочистий день - вiдкриття Всесвiтнього Потопу. З цiсу
вiкопомноу нагоди Всевишнiй ощасливив наш невеличкий, але мiцний колектив
новими конкретними й далекоглядними вказiвками, якi зобов'язують,
надихають i кличуть. Це буде суворий, але славний iспит нашоу вiдданостi
справi, наших знань i нашого фахового умiння долати все новi тимчасовi
труднощi. Чого бажати справжнiй людинi, коли не нових легендарних дерзань?
Сьогоднi у нас ще одне свято - старшому виконробовi Ною виповнилося 600
рокiв. З цiсу нагоди вдарив грiм - набат iсторiу".
"У шестисотий рiк життя Носвого, у другий мiсяць, в сiмнадцятий (27)
день мiсяця, в сей день розверзлися всi джерела великоу безоднi, i вiкна
небеснi вiдчинилися".
БИТIр, розд.7. ст.11.
- Вiтер свiжiшас, адмiрале, йде штормяга.
- Свистати вахту з штiрборта!
- рсть, адмiрале!
- Всiх нагору!
- рсть, адмiрале!
- Узяти рифи на топселях та бомбрамселях! I хутчiй, сто штопорiв вам у
пельку i жодноу пляшки!
- рсть, ссть, адмiрале!
Адмiрал Ной Бiблiйний був у строкатому тiльнику i картузi з живим
малогабаритним крабом. Наказував вiн виключно для пiдтримки авторитету.
Хто не дас вказiвок, той нiколи не заслугус авторитарноу шани. I от що
дивно: хоч Ной вигадував морську термiнологiю на ходу, вона потiм
прижилася по всiх флотах свiту.
Але для боцмана Сiма мобiлiзуючi вигуки адмiрала Ноя були суцiльною
кабалiстикою. Проте це анiтрохи не заважало йому на кожну команду бадьоро
погукувати: "рсть, адмiрале!" Адже якщо зверхнику для пiдтримки свого
високого авторитету треба весь час ошелешувати пiдлеглих вказiвками, то
пiдлеглому належить ух негайно схвалювати, хоч би тi вказiвки були зовсiм
бездумнi або позбавленi найменшого здорового глузду. Iнакше пiдлеглому на
своуй посадi не всидiти! А це - вже точно, зрозумiло й дохiдливо...
- Адмiрале, з обрiю суне чорна хмара. Це на два пальцi праворуч од
вiтру...
- Пiдняти триселi i трюмселi!
- рсть, адмiрале!
- Пiдняти лiселi!
- рсть, адмiрале!
- Пiдняти на реу все до останньоу ганчiрки вiд буршприта до клотикiв!
- рсть, ссть, адмiрале!
Найцiкавiше було те, що ковчег й досi мiцно стояв на суходолi. Правда,
дощ добре перiщив. Та хiба по калюжах попливеш?
- Боцмане, скiльки команд я тобi дав?
- Багато, адмiрале.
- Чого ж ти стовбичиш? Ану, ворушись!
- рсть, адмiрале!
- Лiзь на щоглу, риб'яча кров, i доповiдай, сто штопорiв тобi у пельку!
- рсть, адмiрале!
Боцман Сiм хвацько вiдповiв, але навiть не ворухнувся. Вiн уже лазив на
щоглу, де бджоли обладнали пiд вулик дозорну бочку. Боцман сунув палець до
меду, та набрався бiди. Лiве око так запухло, що довелося перев'язати його
чорною стрiчкою. Тепер боцмана нiхто й дрючком на щоглу не загнав би, i
взагалi Сiм був убраний у таке зашморгане опереткове дрантя, що скидався
на зубожiлого пiрата, а не на боцмана всесвiтньовiдомого екiпажу.
- Ти й досi тут?
- Не можна лiзти на щоглу, адмiрале.
- Як не можна, коли я наказав?
- Бджоли обладнали дозорну бочку пiд вулик. Бачите, що з мене зробили?
- Ну, то лiзь на рею!
- Ви гадасте з реу линви звисають?
- А що ж то?
- На реях гади повзучi влаштувалися.
- Ага! Ну, нехай...
Адмiрал кинув орлиний погляд на свiй нечисленний екiпаж, що юрмився на
палубi серед хатнiх бебехiв, пов'язаних у вузли. Сiм - боцман i за
сумiсництвом кок- Iафет - судовий капелан i за сумiсництвом каптенармус.
Хам - стерновий i за сумiсництвом приборкувач хижакiв. Веслярi - Арфаксад
та i ухааз, повнолiтнi парубки старших синiв Носвих. Юнга - Ханаан,
пiдлiток стернового Хама. Дружини синiв Носвих Хазва, Фазма та Язва -
пралi i за сумiсництвом, посудомийницi, прибиральницi, куховарки, пiдсобнi
рiзноробки, а також слугинi в непередбачених ситуацiях. На цi ж посади
зарахованi дочки ухнi.
Ото й усе. Що не кажiть, а некомплект! Тут i сумiсництво не зарадить.
Це вам будь-який морський вовк скаже. Навiть вовченя. На добру яхту i то
мало. А що вже казати про здоровезну плавбазу, напхану звiриною...
- Боцмане!
- Слухаю, адмiрале.
- Розподiли екiпаж по каютах.
Та не встиг боцман хвацько бовкнути чергове "рсть, адмiрале!", як
голим, мов бубон, степом набiгла перша фiолетова хвиля. Ковчег захитався i
зарипiв, а наступноу митi вже тоскно скреготав днищем на мiлинi. Навкруги
плавали потрощенi уламки стапелiв.
З-пiд картуза, що з'ухав адмiраловi на нiс, лунали незрозумiлi команди
i цiлком зрозумiла лайка.
- Бом-бром-бам-брам!.. Сто радикулiтiв вам у боки i морську хворобу на
додачу!
У цей критичний момент капелан Iафет зазирнув у трюм i одразу почав
панiкувати:
- Щури з ковчега тiкають! У трюмi - потоп! Ловiть щурiв, бо не
врятусмось!
Враз зчинився жiночий лемент.
Боцман Сiм без зайвих слiв кинувся до щогли i вийшов несумнiвним
переможцем у легкоатлетичному змаганнi з мавпами. Звiдти вiн загорлав, ще
бiльше жахаючи:
- Полундра! Рррятуйся хто може!
Адмiрал Ной уже виборсався з-пiд картуза.
- Корми - на корму! - волав вiн. - Слонiв - на вiдкачку! Боцмане,
простеж! Де боцман, сто штопорiв йому у пельку!
Стерновий Хам всiм корпусом прикипiв до важкого керма.
Юнга Ханаан мiряв глибину.
Два бовдури Арфаксад та ухааз недоладно ляпали веслами по водi.
Ковчег, загрозливо потрiскуючи i ледве не репаючиеь, зсунувся з мiлини
i важко рушив пiд всi вiтри. Знамените ходiння до гори Арарат почалося.
Нинi у великiй лiтературнiй модi ходить документалiстика.
Белетризуються стенограми, звiти, томи кримiнальних справ, довiдки,
протоколи i навiть резолюцiу. Зрозумiло, усе те величасться як найлiпшi
зразки новiтньоу художньоу прози. Це робиться легко й невимушене.
Наприклад, у стенограмi сухо сказано:
"ЧЕРЧIЛЛЬ: Я вас слухаю".
А в романi це звучатиме з яскравою виразнiстю :
"Черчiлль звичним порухом язика пересунув сигару з одного кута рота до
iншого i невдоволено пробурчав:
- Я вас слухаю".
Та от бiда: авторовi отакоу белетризацiу весь час треба доводити, що
вiн - боронь боже! - не дозволив собi анi на кому вiдiйти вiд iстини, що
вiн нiчого не придумав i не дозволив собi нiякоу фантазiу.
Ця осоружна творча фантазiя - нинi великий грiх. Кожен критик за неу
шпетить...
Отож, аби не мати клопоту з отiсю морочливою самореабiлiтацiсю, автор
цих рядкiв вирiшив просто цитувати наявнi документи. Усе буде ясно i
зрозумiло. Документ с документ. Вiн нiякоу пiдозри у вигадцi та фантазiу
не викликас. Тому й скористасмося витягами з бортового журналу ковчега,
який зберiгся до наших днiв у бiблiйних апокрифах, ще й досi не знайдених.
Вiдтак - почнемо.
Цитусмо!
"Дня божого, погожого.
Де пливемо, не знасмо, бо секстанта не масмо.
Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.
Вже два мiсяцi минуло, як ковчег тримасться на трьох китах. Судно таке
дiряве, нiби його слiпi майстрували. Якби не кити, ми б давно риб
годували.
До речi, з кормами сутужно. На ковчезi назрiвас голодний путч. Напучус
ненажерливих заколотникiв завжди голодний боцман Сiм. Вiн навiть у собацюр
iз зубiв дерев'янi цурпалки видирас. Вiн запевняс, що при нагодi з'ув би й
старезного морського вовка разом з картузом та крабом. Хоч би той вовк
виявився всохлим, як пiдошва. Натяк? А коли так, то на кого?
З метою прискорити рiзанину, боцман йде на рiзнi провокацiйнi дiу.
Примiром, учора вiн спровокував екiпаж та пасажирiв на передчасну радiсть.
- Земля!!! - загорлав вiн.
Усi вмить сполошилися.
А коли збiглися до боцмана, цей невилiковний кретин нахабно всмiхнувся
i вказав пальцем за борт у прозору воду. Там i справдi виднiлася затоплена
твердь з якимись кущиками, серед котрих безжурно сновигали срiблястi
рибки. Радiсть змiнилася на воiстину звiрячу лють. Всi ще бiльше вiдчули
дикий, нiчим не приборканий апетит один до одного. Тiльки знак - i пiшли б
у хiд iкла та пазурi. От же гнида цей боцман!
А тодi худий, як щогла. Боа Констриктор зi сльозами на безжальних очах
почав мене благати:
- Адмiрале, дозвольте менi ковтнути цього зашморганого нiкчему i
пiдлого брехуна?
- Ще чого...
- Та ви не хвилюйтеся. Я проковтну його легесенько, без усякоу шкоди
для здоров'я.
- Це ж чийого? - одразу набурмосився боцман.
- Мого, звичайно, - чемно пояснив Боа. - То як, дозволите, адмiрале?
Я з гiднiстю вiдповiв йому:
- Сто дуль тобi у пельку i жодноу комахи!
Але принциповий виступ Констриктора все ж мав об'сктивну користь i дав
позитивнi наслiдки. Його пропозицiя, що так i тхнула нежиттсвим присмаком,
справила на головного пiдбурювача боцмана Сiма глибоке враження. Вiн
перепудився так, що навiть його брудна сорочка пополотнiла. Iншi теж
принишкли. А Сiмовi тепер досить нагадати про висушеного, як батькiвський
пасок. Боа, щоб вiн став тихiший води, що розлилася на весь виднокруг.
Капелан Iафет про всяк випадок почав читати серед хижакiв популярнi
проповiдi на непопулярнi теми вегетарiанства. Щоб слухачi у захватi не
пошматували його, ми з армованого залiза сплели для корабельного
провiсника надiйну пересувну клiтку з iмпровiзованою з бочкотари
трибуною".
"Дня божого, погожого.
Екiпаж куняс, бо вiтру немас.
На сотнi миль стоуть повний штиль.
Черговий навiгатор - капелан Iафет.
Великi звершення вимагають великих рiшень. Вони зобов'язують, надихають
i кличуть. Нам не потрiбнi м'якотiлi плаксiу. Ми тiльки змiцнимося, якщо
звiльнимося вiд них. I точно, я значно змiцнiв, коли звiльнився вiд свосу
м'якотiлоу половини, що мас промовисте iм'я - Язва. Я твердо придушив у
серцi свосму оманливi почуття, рiшуче порушив справу про розлучення i
негайно пересадив вже позашлюбну дружину на крокодила, який пливе за
ковчегом на буксирi. Це тiльки пiде уй на користь, бо вона усвiдомить, як
шкiдливо вiдриватися вiд сiмейного колективу.
Щодня я спускаю колишнiй дружинi на мотузцi рiвно 25 вiдсоткiв уу
пайки. Закон с закон! Вiн зобов'язус чоловiка дбати про свою залишену
половину рiвно на 25 вiдсоткiв. I не бiльше. Крокодил у цей момент
пiдстрибус, мов собака, щоб перехопити жалюгiдну чверть пайки, i клацас
зубами, мов кастаньстами.
Я терпляче чекаю, поки вони - Язва i крокодил - вгамуються. А тодi
починаю безкоштовно читати ум позапланову проповiдь на високоморальну
тему: "Возлюби ближнього свого, яко самого себе". Найближчий для мосу
колишньоу дружини ближнiй - крокодил. Тож хай квiтне любов i приязнь мiж
Язвою та крокодилом! Амiнь!"
"Дня божого, погожого.
Сонце низенько, вечеря близенько.
Черговий навiгатор - боцман Сiм.
Зранку грали в пiдкидного дурня. Як не дивно, нiхто нi в кого не
виграв. Усi були дурнями по десять разiв. Як засвiдчили пiдсумки гри,
нiхто нiкого в розумових потугах не переважас. Виходить, що усi -
закоренiлi генiу. Славно! Настрiй - во! А все чому?
Учора мiй тямковйтий синочок Арфаксад зробив надгенiальне вiдкриття.
Коли вiн пiшов у гальюн, то побачив: свиня - тварина нечиста.
А ми ж брали свиноту по списку чистих! Цiлих сiм пар узяли! Шiсть пар -
зайвi! Помилку почали негайно виправляти. Одного кабанюру я вмить заколов.
Зашкварчали вiдбивнi, запахло ковбасами. Харч одразу покращав.
Коли ули холодець, Iафет розтанув. Вiн звiвся на ноги i рiшуче пiшов
миритися зi свосю Язвою. Адже вiн добряга - наш Iафет!"
"Дня божого, погожого.
До Арарата дорога довгувата.
Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.
На загальних зборах судового колективу було розглянуто ганебний вчинок
Хама, викритий веслярем Арфаксадом у корабельному гальюнi.
З рiшучою викривальною промовою виступив наш славний i непомильний
капелан Iафет. Передусiм вiн присутнiх зобов'язав, надихнув i закликав. А
по тому мовив:
- Дороге товариство! Тiльки тепер у повнiй непригляднiй наготi своуй
повстав перед нами уже ранiше засуджений злочин стернового Хама. Нагадаю:
ми суворо ганьбили його, коли вiн злiсно порушив нетлiнний дороговказ
Всевишнього "усякоу тварi по парi" i розiгнав хворостиною окрасу
тваринного свiту, списавши уу за борт на цiлковите знищення. Нинi неважко
збагнути: це було вчинено для того, щоб пiдступно звiльнити мiсця для
контрабандних пар нечистих!
Зрадiли серця i звеселилися нашi душi, коли завдяки пильностi юного й
непорочного отрока Арфаксада у гальюнi ми вчасно й успiшно викрили цей
нечуваний, воiстину сатанинський злочин. Насторожус той несумнiвний факт,
що всi контрабанднi пари - устiвнi. Це кози, барани, кролi, що з
лиховiсною швидкiстю розмножуються, здоровезнi вепри, оленi, сарни, велика
рогата худоба вiд корiв до бiзонiв i так далi за ревiзiйним списком. А
також - осоружнi свинi, що навели нас на злочинний слiд. Але ми докладемо
всiх зусиль, щоб виправити становище на ковчезi згiдно настанов
Всевишнього, що прихильно дивиться на нас зi свого осяйного престолу.
Подорож наша тривала - отже, с час, щоб упоратися з наявними на борту
недолiками перелiкiв.
Вiд цих запальних слiв, якi кожному глибоко западали в душу, боцман Сiм
(за сумiсництвом - кок) навiть розчулено розрюмсався:
- Подумати тiльки, якби не мiй славний розумнятко Арфаксад, ми б i досi
голодували...
Хамовi слова не дали. Уже доволi наслухалися його теревенiв. Окрiм
того, iснувала реальна небезпека, що вiн почне доводити, що перелiченi
Iафетом тварини - чистi. А що, коли доведе?
Iафет внiс конструктивну пропозицiю:
- Хай тепер Хам не шашликами з печенею смакус, а гризе кiстки i
обжирасться тельбухами разом з хижаками!
Цю резолюцiю ухвалено переважною бiльшiстю голосiв".
На другий день:
"Сiм божиться:
- А я бачив ось таку рибину!
I показус вiд кормового лiхтаря аж до кiнчика бушприта. Це що, почалися
рибальськi галюцинацiу? Чи боцман просто жартус? Та на його хлоп'ячi
витiвки вже нiхто не звертас уваги. Навiть принциповий Боа, якому вдiлили
парочку живих кролiв. Тепер спить Констриктор, згорнувшися в барвистий
клубочок.
З ковчега несподiвано повтiкали раки, яких ми теж узяли по ресстру
чистих, однак нiхто не пiддавав сумнiву ухню достеменну чистоту.
Останнього рака я побачив, коли той уже зависав над бортом, щоб шубовснути
у воду. Хоч вiдомо: раки у морськiй водi не живуть. Море - царина крабiв.
Чого ж раки пруть за борт?
Я по-дружньому запитав втiкача:
- Куди ти пнешся, сто крабiв тобi у пельку?
- Все одно не лишуся, - ворушить вiн вусами.
- Чому ж бо?
- Та нас тут уже розкусили, - загадково вiдповiв вiн i без дальших
розмов шубовснув у воду.
Сьогоднi я розв'язав цю тасмницю. Виявлясться, моу шибайголови Сiм та
Iафет нишком влаштували в кормовому трюмi буфет i тепер ласують пивом з
раками. Я зняв пробу - смачно!
- А в нечистий список занесли? - запитую мимохiдь для порядку.
- Га? - тупо вибалушив очi кок.
- Само собою, - запевнив мене капелан.
- Ага! - збагнув нарештi кок.
- Я ух моментально списав з числа чистих, ледве побачив, що Сiм вже
кидас ракiв у казанок...
Ретельнi у мене бувальнi - нiчого не скажеш.
А вже пiд кiнець вахти побачив, що Iафет принишк пiд щоглою i щось
творить, позираючи на чисте небо. Пiдiйшов тихцем до нього зi спини i на
власнi очi пересвiдчуюсь - плете цей тхiр на мене письмове мереживо:
"Всемилостивий пане Всевишнiй!
Як вам добре вiдомо, вже давно не було дощу. Усi ми дуже забрудненi.
Але адмiрала Ноя Бiблiйного цей кричущий факт чомусь не бентежить. Видно,
йому до вподоби ходити у нечистих..."
Ах ти, гадюченя!
Але сигнал с сигнал. Сигнали для того й заснували, щоб на них
реагували. Довелося негайно вжити вiдповiдних заходiв. За домовленiстю з
китами я вiдкрив постiйно дiючу душову на три кабiни. Всi три кити
фонтанують безвiдмовно i не потребують нi поточного, нi профiлактичного,
анi капiтального ремонту...
"Дня божого, погожого.
Небо високе, море глибоке.
Черговий навiгатор - боцман Сiм.
Стерновий Хам, видно, давно збився з правильного курсу. Скiльки вже
пливемо, а навiть острiвця не бачили. Та нехай Iафет розбереться...
Зранку вахта проходила спокiйно. Тiльки опiвднi сталася надзвичайна
подiя.
- Людина за бортом! - гукнув я i щосили бабахнув у дзвiн гучного бою.
- Я не людина, а бог, - образився миршавенький дiдок, що плескався собi
за бортом. - Бач, рятувати мене зiбрався! Сто гарпунiв тобi у печiнку!
- Ти - бог? - здивувався я.
- А так, морський бог Нерей!
- А що ти можеш, коли ти бог?
- Що я можу? - замислився вiн. - Ну, примiром, ходити по водi, яко по
суху.
Вiн i справдi показав менi цей рiдкiсний i свосрiдний фокус. А потiм до
нього пiдплив дельфiн, i старий Нерей всiвся на нього верхи, мов на
морського коняку.
Аж тут прибув на мiй дзвiн адмiрал, i все почалося знову.
- Який ти в бога бог, сто кашалотiв тобi у пельку? - пiддав сумнiву
заяву Нерея адмiрал Ной Бiблiйний. - Бог сидить на небi з янголами, а не
полощеться у водi з жабами. Може, ти цар пуголовкiв, звiдки я знаю, щоглу
тобi у пельку!
- Ах ти, сарделько порепана! - не на жарт розлютився морський дiдок. -
Це я - цар пуголовкiв? Ах ти, стара шкапо, брудний мiшок гною, кiстяк
усохлий, сто гвинтiв тобi у печiнку!
- А ти!.. А ти!.. - загарячкував у полемiчному запалi й адмiрал. -
Роздутий пухир, бульбашка на водi, гнiздилище слимакiв - ось хто ти! Сто
восьминогiв тобi в обiйми!
Це був наче стихiйний конкурс на звання лауреата солоного слова. I на
суходолi до Потопу такi сутички по всiх крамницях траплялися. Ех, аж
присмно згадати. Знасте, як весело бувало? Лаються у черзi двос, i самi не
знають чого. Так i зараз вийшло.
Нерей явно переважав - лайка була з вигадкою.
А наш адмiрал хутко вичерпався в своух убогих фантазiях.
- Заховай пiд картуз свою лисину, блазню! - хрипко, але голосно кричав
морський володар. - Прибережи уу для пекла! Там чорти з твосу
пустопорожньоу коробочки бубон зроблять! Сто каракатиць тобi у кожну
нiздрю!
- А ти... а ти... мокра курка - ось хто ти! - вже слабкувато боронився
адмiрал.
А Нерей, вiдчуваючи його слабину, повiв переможний наступ:
- Слухай ти, недоумкуватий склеротику! Хочеш, я зараз покличу свого
зятя бога Посейдона? Вiн як вилами-тризубом махоне - тут тобi й буря! Чи,
може, покликати мого онука бога Тритона? Вiн як у раковину задудить - тут
тобi й шквал! Та я й сам можу. Ось як дам зараз команду китам "Всi униз",
пiдеш ти на дискусiю до тигрових акул! Плiснява ти галета, сухопутний
шпак, корабельний пацюк, беззуба швабра, харч для крабiв, сто сдинорогiв
тобi у печiнку!
Кити, видно, почули знайому команду i засовались. Днище затрiщало.
Ковчег загрозливо захитався. Екiпаж i пасажири злякано завмерли. Адмiрал
враз схаменувся.
- У мене наказ Всевишнього! - заголосив вiн. - Ось посвiдчення! Я
сдиний у бога патрiарх, що врятувався!..
- рдиний ти у бога дурень! - обiрвав його розпачливi зойки Нерей. - А
чи один ти отакий блаженний, це ще вилами мого зятя по водi писано. Сто
холодних медуз на твою гарячу голову!
I пiд оплески присутнiх та плескiт хвиль Нерей грацiозно пiрнув пiд
воду. На цьому несподiваний концерт солоного слова закiнчився. Цiкаво, на
що натякав морський володар?"
Боцман Сiм доповiв:
- На обрiу ковчег пiд незнайомим прапором!
- Покличу Констриктора, - лiниво пообiцяв адмiрал Ной Бiблiйний.
- Та уй-богу - ковчег! - присягався боцман. - Лише на чотири румби
лiворуч вiд курсу. Хоч би поглянули...
I справдi, у вказаному боцманом квадратi рухалося якесь судно з
химерним рангоутом.
Через пiвгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремi деталi.
Новий ковчег був побудований у формi великоу, видовженоу, мов човен,
скринi. Кришки уу зараз були вiдкинутi на борти. Певно, пiд час Потопу
скриня була запакована наглухо.
З дивного зустрiчного судна визирали двi голови i чудернацький кiнь з
крилами.
- Гей, на скринi! - гукнув адмiрал.
- Агов, на ковчезi! - весело озвався незнайомий навiгатор.
- Вiтаю вас!
- Привiт i вам!
- Звiдкiля це ви узялись?
- З околиць Олiмпа. А ви звiдки?
- З околиць раю!
- Ого!
- Отож!
- А куди прямусте?
- А бог його знас! А ви?
- Ха! А ми - протилежним курсом!
- Веселий ви чоловiк!
- А чого сумувати?
- Видно, нам виписували маршрути у рiзних вiдомствах.
- Ваша правда!
- Хто у вас верховода?
- Зевс. А у вас?
- Всевишнiй. А як вас величати?
- Девкалiон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.
- А навiщо кiнь?
- Вiн знас шлях на гору поетiв Парнас. Каже, уу не затопило. А як вас
звуть?
- Ной. На борту - дружина, сини, невiстки, онуки, звiрi...
- Ото було клопоту!..
- I не кажiть!
- Ну, бувайте! Попутного вам вiтерця!
- Щасливо i вам допливти!
Ковчег i скриня розiйшлися як у морi кораблi. А на обрiу вже бовванiла
нова плавуча база.
За годину вiдбулася ще одна двостороння розмова :
- Гей, на ковчезi!
- Агов!
- Як вас величають?
- Адмiрал Ной. А вас?
- Шкiпер Утнапiштiм. А ви звiдки?
- З райського куточка!
- Ого!
- Отож! А ви?
- А ми з околиць Вавiлона. Хто у вас займасться питаннями Потопу?
- Всевишнiй. А у вас?
- Мардук.
- А я й не чув про такого!
- Я про вашого теж!
- Ну, бувайте!
- Попутного!
Так ось на що натякав старий Нерей. На небi, виявлясться, скупчилося
доволеньки конкуруючих органiзацiй. Ну й дiла!..
А на обрiу вже бовванiла нова рятувальна посудина...
- Земля! - гукнув черговий навiгатор капелан Iафет. - Хвала тобi,
господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!
Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв
указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки,
крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище
хмар.
- Справдi - земля! - аж здивувався адмiрал. - Сто галет тобi в
нагороду! Цiла гора землi!
Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля
самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити
по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.
Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.
Адмiрал дав останню команду:
- Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!
За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники
i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи,
м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки.
Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи
i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у
шеститомному довiднику Брема).
Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх
новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На
бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками,
тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з
шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.
Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано
звернувся до бравого адмiрала:
- Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!
- А до кого ж ми допливли? - розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.
- Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!
- Невже у вас не було Потопу?
- Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!
- Ой, сумна буде моя оповiдка...
- А ти пий вино, дорогий, i все мине!
З словами щироу подяки виступив Iафет:
- Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця
линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув!
Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один...
- Пий вино, дорогий, потiм добалакасш...
Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком.
Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку
бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого
дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.
Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:
- Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр...
дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на
мокррре дiло... Га? Жжжах!..
- Пий вино, дорогий, i все мине! - переконано радив мудрий тамада.
- Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити...
Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.
- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - задерикувато кричав вiн.
- Тату, дiд сильно набрався, - прибiг до Хама син. - Сiрника запалити
страшно - вибухне! - доповiв Ханаан.
Сiм солодко хропiв пiд бенкетним столом. Iафет сидiв твердо. Вiн все
бачив i все чув.
- Необхiдно рiшуче загострити, пiдняти на належну височiнь i поставити
руба питання про виховання.
- Кого? - очманiло простогнав Ной. - Ой, голова моя, голiвонька
бiдна...
- Молодоу змiни, - пояснив Iафет. - А то, примiром, вчора прибiгас до
Хама його вкрай невихований синочок Ханаан i репетус: "Дiд, каже, так
по-свинськи нализався, каже, що сiрника, каже, запалити страшно, бо дiд
вибухне, каже, мов смердюча бочка зi спиртом..."
спокiйно покрасти найцiннiшi екземпляри земноу фауни! Адже на нiч ми не
виставлясмо нiякоу охорони! Дожилися...
Я знайшов вихiд iз цiсу скрути: посадив на ковчег брехливого дворнягу i
почепив промовисту засторогу - "НА КОВЧЕЗI ЗЛИЙ СОБАКА".
Тепер можна спати спокiйно".
Останнiй запис в щоденнику Сiма:
"Матiнко моя! Завтра - Потоп, а моя каюта досi не готова. Хоч
перебирайся з манатками у гальюн!
От бiда!
Масмо ще радiсть: Всевишнiй спустив додатковi вказiвки - замiсть кожноу
тварi по парi тепер наказано брати по сiм пар чистих i по парi нечистих. А
якi з них чистi? Якi нечистi? Сказитися можна!
I це - в останнi хвилини!
I ще новина: замiсть сорока днiв, як було розраховано за перспективним
планом, плавба триватиме пiвроку. Жах! Врятуються самi кiстяки!
Дощик, дощик, крапас дрiбненький...
P.S. Сьогоднi батi минуло 600, а цей скаредний дiд не поставив навiть
по 100..."
Останнiй запис в щоденнику Iафета:
"Сьогоднi урочистий день - вiдкриття Всесвiтнього Потопу. З цiсу
вiкопомноу нагоди Всевишнiй ощасливив наш невеличкий, але мiцний колектив
новими конкретними й далекоглядними вказiвками, якi зобов'язують,
надихають i кличуть. Це буде суворий, але славний iспит нашоу вiдданостi
справi, наших знань i нашого фахового умiння долати все новi тимчасовi
труднощi. Чого бажати справжнiй людинi, коли не нових легендарних дерзань?
Сьогоднi у нас ще одне свято - старшому виконробовi Ною виповнилося 600
рокiв. З цiсу нагоди вдарив грiм - набат iсторiу".
"У шестисотий рiк життя Носвого, у другий мiсяць, в сiмнадцятий (27)
день мiсяця, в сей день розверзлися всi джерела великоу безоднi, i вiкна
небеснi вiдчинилися".
БИТIр, розд.7. ст.11.
- Вiтер свiжiшас, адмiрале, йде штормяга.
- Свистати вахту з штiрборта!
- рсть, адмiрале!
- Всiх нагору!
- рсть, адмiрале!
- Узяти рифи на топселях та бомбрамселях! I хутчiй, сто штопорiв вам у
пельку i жодноу пляшки!
- рсть, ссть, адмiрале!
Адмiрал Ной Бiблiйний був у строкатому тiльнику i картузi з живим
малогабаритним крабом. Наказував вiн виключно для пiдтримки авторитету.
Хто не дас вказiвок, той нiколи не заслугус авторитарноу шани. I от що
дивно: хоч Ной вигадував морську термiнологiю на ходу, вона потiм
прижилася по всiх флотах свiту.
Але для боцмана Сiма мобiлiзуючi вигуки адмiрала Ноя були суцiльною
кабалiстикою. Проте це анiтрохи не заважало йому на кожну команду бадьоро
погукувати: "рсть, адмiрале!" Адже якщо зверхнику для пiдтримки свого
високого авторитету треба весь час ошелешувати пiдлеглих вказiвками, то
пiдлеглому належить ух негайно схвалювати, хоч би тi вказiвки були зовсiм
бездумнi або позбавленi найменшого здорового глузду. Iнакше пiдлеглому на
своуй посадi не всидiти! А це - вже точно, зрозумiло й дохiдливо...
- Адмiрале, з обрiю суне чорна хмара. Це на два пальцi праворуч од
вiтру...
- Пiдняти триселi i трюмселi!
- рсть, адмiрале!
- Пiдняти лiселi!
- рсть, адмiрале!
- Пiдняти на реу все до останньоу ганчiрки вiд буршприта до клотикiв!
- рсть, ссть, адмiрале!
Найцiкавiше було те, що ковчег й досi мiцно стояв на суходолi. Правда,
дощ добре перiщив. Та хiба по калюжах попливеш?
- Боцмане, скiльки команд я тобi дав?
- Багато, адмiрале.
- Чого ж ти стовбичиш? Ану, ворушись!
- рсть, адмiрале!
- Лiзь на щоглу, риб'яча кров, i доповiдай, сто штопорiв тобi у пельку!
- рсть, адмiрале!
Боцман Сiм хвацько вiдповiв, але навiть не ворухнувся. Вiн уже лазив на
щоглу, де бджоли обладнали пiд вулик дозорну бочку. Боцман сунув палець до
меду, та набрався бiди. Лiве око так запухло, що довелося перев'язати його
чорною стрiчкою. Тепер боцмана нiхто й дрючком на щоглу не загнав би, i
взагалi Сiм був убраний у таке зашморгане опереткове дрантя, що скидався
на зубожiлого пiрата, а не на боцмана всесвiтньовiдомого екiпажу.
- Ти й досi тут?
- Не можна лiзти на щоглу, адмiрале.
- Як не можна, коли я наказав?
- Бджоли обладнали дозорну бочку пiд вулик. Бачите, що з мене зробили?
- Ну, то лiзь на рею!
- Ви гадасте з реу линви звисають?
- А що ж то?
- На реях гади повзучi влаштувалися.
- Ага! Ну, нехай...
Адмiрал кинув орлиний погляд на свiй нечисленний екiпаж, що юрмився на
палубi серед хатнiх бебехiв, пов'язаних у вузли. Сiм - боцман i за
сумiсництвом кок- Iафет - судовий капелан i за сумiсництвом каптенармус.
Хам - стерновий i за сумiсництвом приборкувач хижакiв. Веслярi - Арфаксад
та i ухааз, повнолiтнi парубки старших синiв Носвих. Юнга - Ханаан,
пiдлiток стернового Хама. Дружини синiв Носвих Хазва, Фазма та Язва -
пралi i за сумiсництвом, посудомийницi, прибиральницi, куховарки, пiдсобнi
рiзноробки, а також слугинi в непередбачених ситуацiях. На цi ж посади
зарахованi дочки ухнi.
Ото й усе. Що не кажiть, а некомплект! Тут i сумiсництво не зарадить.
Це вам будь-який морський вовк скаже. Навiть вовченя. На добру яхту i то
мало. А що вже казати про здоровезну плавбазу, напхану звiриною...
- Боцмане!
- Слухаю, адмiрале.
- Розподiли екiпаж по каютах.
Та не встиг боцман хвацько бовкнути чергове "рсть, адмiрале!", як
голим, мов бубон, степом набiгла перша фiолетова хвиля. Ковчег захитався i
зарипiв, а наступноу митi вже тоскно скреготав днищем на мiлинi. Навкруги
плавали потрощенi уламки стапелiв.
З-пiд картуза, що з'ухав адмiраловi на нiс, лунали незрозумiлi команди
i цiлком зрозумiла лайка.
- Бом-бром-бам-брам!.. Сто радикулiтiв вам у боки i морську хворобу на
додачу!
У цей критичний момент капелан Iафет зазирнув у трюм i одразу почав
панiкувати:
- Щури з ковчега тiкають! У трюмi - потоп! Ловiть щурiв, бо не
врятусмось!
Враз зчинився жiночий лемент.
Боцман Сiм без зайвих слiв кинувся до щогли i вийшов несумнiвним
переможцем у легкоатлетичному змаганнi з мавпами. Звiдти вiн загорлав, ще
бiльше жахаючи:
- Полундра! Рррятуйся хто може!
Адмiрал Ной уже виборсався з-пiд картуза.
- Корми - на корму! - волав вiн. - Слонiв - на вiдкачку! Боцмане,
простеж! Де боцман, сто штопорiв йому у пельку!
Стерновий Хам всiм корпусом прикипiв до важкого керма.
Юнга Ханаан мiряв глибину.
Два бовдури Арфаксад та ухааз недоладно ляпали веслами по водi.
Ковчег, загрозливо потрiскуючи i ледве не репаючиеь, зсунувся з мiлини
i важко рушив пiд всi вiтри. Знамените ходiння до гори Арарат почалося.
Нинi у великiй лiтературнiй модi ходить документалiстика.
Белетризуються стенограми, звiти, томи кримiнальних справ, довiдки,
протоколи i навiть резолюцiу. Зрозумiло, усе те величасться як найлiпшi
зразки новiтньоу художньоу прози. Це робиться легко й невимушене.
Наприклад, у стенограмi сухо сказано:
"ЧЕРЧIЛЛЬ: Я вас слухаю".
А в романi це звучатиме з яскравою виразнiстю :
"Черчiлль звичним порухом язика пересунув сигару з одного кута рота до
iншого i невдоволено пробурчав:
- Я вас слухаю".
Та от бiда: авторовi отакоу белетризацiу весь час треба доводити, що
вiн - боронь боже! - не дозволив собi анi на кому вiдiйти вiд iстини, що
вiн нiчого не придумав i не дозволив собi нiякоу фантазiу.
Ця осоружна творча фантазiя - нинi великий грiх. Кожен критик за неу
шпетить...
Отож, аби не мати клопоту з отiсю морочливою самореабiлiтацiсю, автор
цих рядкiв вирiшив просто цитувати наявнi документи. Усе буде ясно i
зрозумiло. Документ с документ. Вiн нiякоу пiдозри у вигадцi та фантазiу
не викликас. Тому й скористасмося витягами з бортового журналу ковчега,
який зберiгся до наших днiв у бiблiйних апокрифах, ще й досi не знайдених.
Вiдтак - почнемо.
Цитусмо!
"Дня божого, погожого.
Де пливемо, не знасмо, бо секстанта не масмо.
Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.
Вже два мiсяцi минуло, як ковчег тримасться на трьох китах. Судно таке
дiряве, нiби його слiпi майстрували. Якби не кити, ми б давно риб
годували.
До речi, з кормами сутужно. На ковчезi назрiвас голодний путч. Напучус
ненажерливих заколотникiв завжди голодний боцман Сiм. Вiн навiть у собацюр
iз зубiв дерев'янi цурпалки видирас. Вiн запевняс, що при нагодi з'ув би й
старезного морського вовка разом з картузом та крабом. Хоч би той вовк
виявився всохлим, як пiдошва. Натяк? А коли так, то на кого?
З метою прискорити рiзанину, боцман йде на рiзнi провокацiйнi дiу.
Примiром, учора вiн спровокував екiпаж та пасажирiв на передчасну радiсть.
- Земля!!! - загорлав вiн.
Усi вмить сполошилися.
А коли збiглися до боцмана, цей невилiковний кретин нахабно всмiхнувся
i вказав пальцем за борт у прозору воду. Там i справдi виднiлася затоплена
твердь з якимись кущиками, серед котрих безжурно сновигали срiблястi
рибки. Радiсть змiнилася на воiстину звiрячу лють. Всi ще бiльше вiдчули
дикий, нiчим не приборканий апетит один до одного. Тiльки знак - i пiшли б
у хiд iкла та пазурi. От же гнида цей боцман!
А тодi худий, як щогла. Боа Констриктор зi сльозами на безжальних очах
почав мене благати:
- Адмiрале, дозвольте менi ковтнути цього зашморганого нiкчему i
пiдлого брехуна?
- Ще чого...
- Та ви не хвилюйтеся. Я проковтну його легесенько, без усякоу шкоди
для здоров'я.
- Це ж чийого? - одразу набурмосився боцман.
- Мого, звичайно, - чемно пояснив Боа. - То як, дозволите, адмiрале?
Я з гiднiстю вiдповiв йому:
- Сто дуль тобi у пельку i жодноу комахи!
Але принциповий виступ Констриктора все ж мав об'сктивну користь i дав
позитивнi наслiдки. Його пропозицiя, що так i тхнула нежиттсвим присмаком,
справила на головного пiдбурювача боцмана Сiма глибоке враження. Вiн
перепудився так, що навiть його брудна сорочка пополотнiла. Iншi теж
принишкли. А Сiмовi тепер досить нагадати про висушеного, як батькiвський
пасок. Боа, щоб вiн став тихiший води, що розлилася на весь виднокруг.
Капелан Iафет про всяк випадок почав читати серед хижакiв популярнi
проповiдi на непопулярнi теми вегетарiанства. Щоб слухачi у захватi не
пошматували його, ми з армованого залiза сплели для корабельного
провiсника надiйну пересувну клiтку з iмпровiзованою з бочкотари
трибуною".
"Дня божого, погожого.
Екiпаж куняс, бо вiтру немас.
На сотнi миль стоуть повний штиль.
Черговий навiгатор - капелан Iафет.
Великi звершення вимагають великих рiшень. Вони зобов'язують, надихають
i кличуть. Нам не потрiбнi м'якотiлi плаксiу. Ми тiльки змiцнимося, якщо
звiльнимося вiд них. I точно, я значно змiцнiв, коли звiльнився вiд свосу
м'якотiлоу половини, що мас промовисте iм'я - Язва. Я твердо придушив у
серцi свосму оманливi почуття, рiшуче порушив справу про розлучення i
негайно пересадив вже позашлюбну дружину на крокодила, який пливе за
ковчегом на буксирi. Це тiльки пiде уй на користь, бо вона усвiдомить, як
шкiдливо вiдриватися вiд сiмейного колективу.
Щодня я спускаю колишнiй дружинi на мотузцi рiвно 25 вiдсоткiв уу
пайки. Закон с закон! Вiн зобов'язус чоловiка дбати про свою залишену
половину рiвно на 25 вiдсоткiв. I не бiльше. Крокодил у цей момент
пiдстрибус, мов собака, щоб перехопити жалюгiдну чверть пайки, i клацас
зубами, мов кастаньстами.
Я терпляче чекаю, поки вони - Язва i крокодил - вгамуються. А тодi
починаю безкоштовно читати ум позапланову проповiдь на високоморальну
тему: "Возлюби ближнього свого, яко самого себе". Найближчий для мосу
колишньоу дружини ближнiй - крокодил. Тож хай квiтне любов i приязнь мiж
Язвою та крокодилом! Амiнь!"
"Дня божого, погожого.
Сонце низенько, вечеря близенько.
Черговий навiгатор - боцман Сiм.
Зранку грали в пiдкидного дурня. Як не дивно, нiхто нi в кого не
виграв. Усi були дурнями по десять разiв. Як засвiдчили пiдсумки гри,
нiхто нiкого в розумових потугах не переважас. Виходить, що усi -
закоренiлi генiу. Славно! Настрiй - во! А все чому?
Учора мiй тямковйтий синочок Арфаксад зробив надгенiальне вiдкриття.
Коли вiн пiшов у гальюн, то побачив: свиня - тварина нечиста.
А ми ж брали свиноту по списку чистих! Цiлих сiм пар узяли! Шiсть пар -
зайвi! Помилку почали негайно виправляти. Одного кабанюру я вмить заколов.
Зашкварчали вiдбивнi, запахло ковбасами. Харч одразу покращав.
Коли ули холодець, Iафет розтанув. Вiн звiвся на ноги i рiшуче пiшов
миритися зi свосю Язвою. Адже вiн добряга - наш Iафет!"
"Дня божого, погожого.
До Арарата дорога довгувата.
Черговий навiгатор - адмiрал НОЙ БIБЛIЙНИЙ.
На загальних зборах судового колективу було розглянуто ганебний вчинок
Хама, викритий веслярем Арфаксадом у корабельному гальюнi.
З рiшучою викривальною промовою виступив наш славний i непомильний
капелан Iафет. Передусiм вiн присутнiх зобов'язав, надихнув i закликав. А
по тому мовив:
- Дороге товариство! Тiльки тепер у повнiй непригляднiй наготi своуй
повстав перед нами уже ранiше засуджений злочин стернового Хама. Нагадаю:
ми суворо ганьбили його, коли вiн злiсно порушив нетлiнний дороговказ
Всевишнього "усякоу тварi по парi" i розiгнав хворостиною окрасу
тваринного свiту, списавши уу за борт на цiлковите знищення. Нинi неважко
збагнути: це було вчинено для того, щоб пiдступно звiльнити мiсця для
контрабандних пар нечистих!
Зрадiли серця i звеселилися нашi душi, коли завдяки пильностi юного й
непорочного отрока Арфаксада у гальюнi ми вчасно й успiшно викрили цей
нечуваний, воiстину сатанинський злочин. Насторожус той несумнiвний факт,
що всi контрабанднi пари - устiвнi. Це кози, барани, кролi, що з
лиховiсною швидкiстю розмножуються, здоровезнi вепри, оленi, сарни, велика
рогата худоба вiд корiв до бiзонiв i так далi за ревiзiйним списком. А
також - осоружнi свинi, що навели нас на злочинний слiд. Але ми докладемо
всiх зусиль, щоб виправити становище на ковчезi згiдно настанов
Всевишнього, що прихильно дивиться на нас зi свого осяйного престолу.
Подорож наша тривала - отже, с час, щоб упоратися з наявними на борту
недолiками перелiкiв.
Вiд цих запальних слiв, якi кожному глибоко западали в душу, боцман Сiм
(за сумiсництвом - кок) навiть розчулено розрюмсався:
- Подумати тiльки, якби не мiй славний розумнятко Арфаксад, ми б i досi
голодували...
Хамовi слова не дали. Уже доволi наслухалися його теревенiв. Окрiм
того, iснувала реальна небезпека, що вiн почне доводити, що перелiченi
Iафетом тварини - чистi. А що, коли доведе?
Iафет внiс конструктивну пропозицiю:
- Хай тепер Хам не шашликами з печенею смакус, а гризе кiстки i
обжирасться тельбухами разом з хижаками!
Цю резолюцiю ухвалено переважною бiльшiстю голосiв".
На другий день:
"Сiм божиться:
- А я бачив ось таку рибину!
I показус вiд кормового лiхтаря аж до кiнчика бушприта. Це що, почалися
рибальськi галюцинацiу? Чи боцман просто жартус? Та на його хлоп'ячi
витiвки вже нiхто не звертас уваги. Навiть принциповий Боа, якому вдiлили
парочку живих кролiв. Тепер спить Констриктор, згорнувшися в барвистий
клубочок.
З ковчега несподiвано повтiкали раки, яких ми теж узяли по ресстру
чистих, однак нiхто не пiддавав сумнiву ухню достеменну чистоту.
Останнього рака я побачив, коли той уже зависав над бортом, щоб шубовснути
у воду. Хоч вiдомо: раки у морськiй водi не живуть. Море - царина крабiв.
Чого ж раки пруть за борт?
Я по-дружньому запитав втiкача:
- Куди ти пнешся, сто крабiв тобi у пельку?
- Все одно не лишуся, - ворушить вiн вусами.
- Чому ж бо?
- Та нас тут уже розкусили, - загадково вiдповiв вiн i без дальших
розмов шубовснув у воду.
Сьогоднi я розв'язав цю тасмницю. Виявлясться, моу шибайголови Сiм та
Iафет нишком влаштували в кормовому трюмi буфет i тепер ласують пивом з
раками. Я зняв пробу - смачно!
- А в нечистий список занесли? - запитую мимохiдь для порядку.
- Га? - тупо вибалушив очi кок.
- Само собою, - запевнив мене капелан.
- Ага! - збагнув нарештi кок.
- Я ух моментально списав з числа чистих, ледве побачив, що Сiм вже
кидас ракiв у казанок...
Ретельнi у мене бувальнi - нiчого не скажеш.
А вже пiд кiнець вахти побачив, що Iафет принишк пiд щоглою i щось
творить, позираючи на чисте небо. Пiдiйшов тихцем до нього зi спини i на
власнi очi пересвiдчуюсь - плете цей тхiр на мене письмове мереживо:
"Всемилостивий пане Всевишнiй!
Як вам добре вiдомо, вже давно не було дощу. Усi ми дуже забрудненi.
Але адмiрала Ноя Бiблiйного цей кричущий факт чомусь не бентежить. Видно,
йому до вподоби ходити у нечистих..."
Ах ти, гадюченя!
Але сигнал с сигнал. Сигнали для того й заснували, щоб на них
реагували. Довелося негайно вжити вiдповiдних заходiв. За домовленiстю з
китами я вiдкрив постiйно дiючу душову на три кабiни. Всi три кити
фонтанують безвiдмовно i не потребують нi поточного, нi профiлактичного,
анi капiтального ремонту...
"Дня божого, погожого.
Небо високе, море глибоке.
Черговий навiгатор - боцман Сiм.
Стерновий Хам, видно, давно збився з правильного курсу. Скiльки вже
пливемо, а навiть острiвця не бачили. Та нехай Iафет розбереться...
Зранку вахта проходила спокiйно. Тiльки опiвднi сталася надзвичайна
подiя.
- Людина за бортом! - гукнув я i щосили бабахнув у дзвiн гучного бою.
- Я не людина, а бог, - образився миршавенький дiдок, що плескався собi
за бортом. - Бач, рятувати мене зiбрався! Сто гарпунiв тобi у печiнку!
- Ти - бог? - здивувався я.
- А так, морський бог Нерей!
- А що ти можеш, коли ти бог?
- Що я можу? - замислився вiн. - Ну, примiром, ходити по водi, яко по
суху.
Вiн i справдi показав менi цей рiдкiсний i свосрiдний фокус. А потiм до
нього пiдплив дельфiн, i старий Нерей всiвся на нього верхи, мов на
морського коняку.
Аж тут прибув на мiй дзвiн адмiрал, i все почалося знову.
- Який ти в бога бог, сто кашалотiв тобi у пельку? - пiддав сумнiву
заяву Нерея адмiрал Ной Бiблiйний. - Бог сидить на небi з янголами, а не
полощеться у водi з жабами. Може, ти цар пуголовкiв, звiдки я знаю, щоглу
тобi у пельку!
- Ах ти, сарделько порепана! - не на жарт розлютився морський дiдок. -
Це я - цар пуголовкiв? Ах ти, стара шкапо, брудний мiшок гною, кiстяк
усохлий, сто гвинтiв тобi у печiнку!
- А ти!.. А ти!.. - загарячкував у полемiчному запалi й адмiрал. -
Роздутий пухир, бульбашка на водi, гнiздилище слимакiв - ось хто ти! Сто
восьминогiв тобi в обiйми!
Це був наче стихiйний конкурс на звання лауреата солоного слова. I на
суходолi до Потопу такi сутички по всiх крамницях траплялися. Ех, аж
присмно згадати. Знасте, як весело бувало? Лаються у черзi двос, i самi не
знають чого. Так i зараз вийшло.
Нерей явно переважав - лайка була з вигадкою.
А наш адмiрал хутко вичерпався в своух убогих фантазiях.
- Заховай пiд картуз свою лисину, блазню! - хрипко, але голосно кричав
морський володар. - Прибережи уу для пекла! Там чорти з твосу
пустопорожньоу коробочки бубон зроблять! Сто каракатиць тобi у кожну
нiздрю!
- А ти... а ти... мокра курка - ось хто ти! - вже слабкувато боронився
адмiрал.
А Нерей, вiдчуваючи його слабину, повiв переможний наступ:
- Слухай ти, недоумкуватий склеротику! Хочеш, я зараз покличу свого
зятя бога Посейдона? Вiн як вилами-тризубом махоне - тут тобi й буря! Чи,
може, покликати мого онука бога Тритона? Вiн як у раковину задудить - тут
тобi й шквал! Та я й сам можу. Ось як дам зараз команду китам "Всi униз",
пiдеш ти на дискусiю до тигрових акул! Плiснява ти галета, сухопутний
шпак, корабельний пацюк, беззуба швабра, харч для крабiв, сто сдинорогiв
тобi у печiнку!
Кити, видно, почули знайому команду i засовались. Днище затрiщало.
Ковчег загрозливо захитався. Екiпаж i пасажири злякано завмерли. Адмiрал
враз схаменувся.
- У мене наказ Всевишнього! - заголосив вiн. - Ось посвiдчення! Я
сдиний у бога патрiарх, що врятувався!..
- рдиний ти у бога дурень! - обiрвав його розпачливi зойки Нерей. - А
чи один ти отакий блаженний, це ще вилами мого зятя по водi писано. Сто
холодних медуз на твою гарячу голову!
I пiд оплески присутнiх та плескiт хвиль Нерей грацiозно пiрнув пiд
воду. На цьому несподiваний концерт солоного слова закiнчився. Цiкаво, на
що натякав морський володар?"
Боцман Сiм доповiв:
- На обрiу ковчег пiд незнайомим прапором!
- Покличу Констриктора, - лiниво пообiцяв адмiрал Ной Бiблiйний.
- Та уй-богу - ковчег! - присягався боцман. - Лише на чотири румби
лiворуч вiд курсу. Хоч би поглянули...
I справдi, у вказаному боцманом квадратi рухалося якесь судно з
химерним рангоутом.
Через пiвгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремi деталi.
Новий ковчег був побудований у формi великоу, видовженоу, мов човен,
скринi. Кришки уу зараз були вiдкинутi на борти. Певно, пiд час Потопу
скриня була запакована наглухо.
З дивного зустрiчного судна визирали двi голови i чудернацький кiнь з
крилами.
- Гей, на скринi! - гукнув адмiрал.
- Агов, на ковчезi! - весело озвався незнайомий навiгатор.
- Вiтаю вас!
- Привiт i вам!
- Звiдкiля це ви узялись?
- З околиць Олiмпа. А ви звiдки?
- З околиць раю!
- Ого!
- Отож!
- А куди прямусте?
- А бог його знас! А ви?
- Ха! А ми - протилежним курсом!
- Веселий ви чоловiк!
- А чого сумувати?
- Видно, нам виписували маршрути у рiзних вiдомствах.
- Ваша правда!
- Хто у вас верховода?
- Зевс. А у вас?
- Всевишнiй. А як вас величати?
- Девкалiон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.
- А навiщо кiнь?
- Вiн знас шлях на гору поетiв Парнас. Каже, уу не затопило. А як вас
звуть?
- Ной. На борту - дружина, сини, невiстки, онуки, звiрi...
- Ото було клопоту!..
- I не кажiть!
- Ну, бувайте! Попутного вам вiтерця!
- Щасливо i вам допливти!
Ковчег i скриня розiйшлися як у морi кораблi. А на обрiу вже бовванiла
нова плавуча база.
За годину вiдбулася ще одна двостороння розмова :
- Гей, на ковчезi!
- Агов!
- Як вас величають?
- Адмiрал Ной. А вас?
- Шкiпер Утнапiштiм. А ви звiдки?
- З райського куточка!
- Ого!
- Отож! А ви?
- А ми з околиць Вавiлона. Хто у вас займасться питаннями Потопу?
- Всевишнiй. А у вас?
- Мардук.
- А я й не чув про такого!
- Я про вашого теж!
- Ну, бувайте!
- Попутного!
Так ось на що натякав старий Нерей. На небi, виявлясться, скупчилося
доволеньки конкуруючих органiзацiй. Ну й дiла!..
А на обрiу вже бовванiла нова рятувальна посудина...
- Земля! - гукнув черговий навiгатор капелан Iафет. - Хвала тобi,
господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!
Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв
указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки,
крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище
хмар.
- Справдi - земля! - аж здивувався адмiрал. - Сто галет тобi в
нагороду! Цiла гора землi!
Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля
самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити
по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.
Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.
Адмiрал дав останню команду:
- Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!
За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники
i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи,
м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки.
Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи
i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у
шеститомному довiднику Брема).
Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх
новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На
бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками,
тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з
шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.
Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано
звернувся до бравого адмiрала:
- Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!
- А до кого ж ми допливли? - розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.
- Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!
- Невже у вас не було Потопу?
- Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!
- Ой, сумна буде моя оповiдка...
- А ти пий вино, дорогий, i все мине!
З словами щироу подяки виступив Iафет:
- Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця
линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув!
Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один...
- Пий вино, дорогий, потiм добалакасш...
Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком.
Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку
бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого
дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.
Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:
- Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр...
дррруже!.. Д-д-давай попо-по-челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на
мокррре дiло... Га? Жжжах!..
- Пий вино, дорогий, i все мине! - переконано радив мудрий тамада.
- Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити...
Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.
- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - задерикувато кричав вiн.
- Тату, дiд сильно набрався, - прибiг до Хама син. - Сiрника запалити
страшно - вибухне! - доповiв Ханаан.
Сiм солодко хропiв пiд бенкетним столом. Iафет сидiв твердо. Вiн все
бачив i все чув.
- Необхiдно рiшуче загострити, пiдняти на належну височiнь i поставити
руба питання про виховання.
- Кого? - очманiло простогнав Ной. - Ой, голова моя, голiвонька
бiдна...
- Молодоу змiни, - пояснив Iафет. - А то, примiром, вчора прибiгас до
Хама його вкрай невихований синочок Ханаан i репетус: "Дiд, каже, так
по-свинськи нализався, каже, що сiрника, каже, запалити страшно, бо дiд
вибухне, каже, мов смердюча бочка зi спиртом..."