Страница:
Були б ведмедi, - довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо
нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр
великий i реве: може перелякати.
Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись
дiстали таку телеграму аж iз Вологодсько© областi - "Назнали й обклали аж
три ведмежих барлоги зггг при©здiть негайно..." - довго вдивлявся у ту
телеграму й каже:
- Ти як зна ш, а я не по©ду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка
сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiйма . А ведмiдь -
воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не по©ду я!
Не по©хали ми вдвох.
Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...
Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;
Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi ©м, водяться досi-, далеко.
А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них ©хати, i
холодно.
Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього
честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.
Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените
ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...
Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi
перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.
Ви ©м кажете:
- Оцього ведмедя сам убив!
Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усi приятелi, подивляться
один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.
Не звертайте на це "кахи" нiяко© уваги й розкажiть ©м, як ви спочатку,
коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але
тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не
розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра
на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапа те другу рогатину i
прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю!
Звiр уже диха прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...
Але тут дружина:
- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп' мо! А коли ви вийдете з
кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:
- Спасибi, хазя чко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й
за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за
правду?!
II
Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн i не мисливець, розповiв менi
дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.
Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу
торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий
всiляко© уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм
разi тут сво©м життям не ризику .
Виявля ться, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.
Ви назна те мiсце, де ведмiдь полю , чи просто году ться, берете
великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку
математичну формулу:
2Х2=5
Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибива те до ясенка чи
до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожу . Прибивати треба не дуже
високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу
побачив.
Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочива . А як вийде вiн увечерi
полювати, щоб вiн ©© вже уздрiв.
Прибили.
Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й ©дьте до того
математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'©здiть до нього близько, заховайте
коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс,
вилазьте поблизу прибито© формули на дуба й чекайте нишком.
Ось iде ведмiдь.
Трiщить лiщина, падають з не© галузки, i взагалi шум.
Ви не бiйтесь i спокiйно собi чекайте.
Наткнувся, нарештi, ведмiдь на дикт з математичною формулою. Досвiдченi
в такiм на ведмедя полюваннi люди розповiдають, що, коли вiн побачить 2Х2
=5, з ним почина ко©тись щось неймовiрне.
Вiн то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них пiдступить,
протира лапою очi, дивиться, дивиться i, пересвiдчившись, що таки справдi
написано 2Х2 =5, хвата ться лапами за голову й почина ту голову ламати.
Лама , лама , лама ... Ви сидите - i нiчичирк! Аж ось голова ведмежа
трiска й лама ться.
Ви злазите з дуба, пiдходите до ведмедя, - а вiн уже мертвий, упоко©вся
з поламки голови над невiрною математичною формулою.
Ви бiжiть по пiдводу, пiд'©здiть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто
везiть додому. Дехто з мисливцiв, щоб не видати секрету цього способу
полювання на ведмедя, потiм б' його кинджалом у серце.
- Наткнувся, - мовляв, - у лiсi на ведмедя, вiн на мене накинувся, я не
розгубився, схопився з ним у страшному герцi, - i звалив його ударом
кинджала прямо в серце! Ось, дивiться!
I покаже ще й кинджал у ведмежiй кровi.
А по-нашому - це нечесно: як здобув, так i розповiдай! Завжди
додержуйся стародавньо© охотницько© традицi©: говори завжди правду, i
тiльки правду!
Ще раз говорю, що вищеописаного способу полювати ведмедя я не
перевiряв, але всi, хто його зна , кажуть, що вiн дуже добутливий.
Спробуйте, товаришi охотники!
Дикт не так дорого кошту , а ведмеже хутро - коштовна рiч.
Та й м'ясо не дешеве.
III
Ще був один непоганий спосiб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд
чи можна його здiйснити, бо грунтовно змiнилося на нашiй Батькiвщинi
життя.
Як зна мо за старих, дореволюцiйних часiв цигани-мандрiвники ходили по
базарах та по ярмарках i водили за собою приручених i навчених рiзним
нехитрим штукам ведмедiв:
- А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!
- А покажи, Миша, як п'яна баба танцю !
Миша показу , бо в Мишi в нiздрях залiзне кiльце, i як його за те
кiльце сiпають, Мишi дуже боляче...
Тепер цигани ведмедiв у нас не водять. Тепер цигани культурно по
колгоспах господарюють та талановито грають на сценi свого циганського
театру в Москвi - "Ромен".
Так от i трапилася така охотницька за старих часiв пригода.
Але хай за мене про не© розповiсть учасник то© пригоди, хай розповiсть
так, як вiн менi колись розповiдав...
..."У вереснi мiсяцi дiло було, якраз на другу пречисту.
- Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепiв
бiля Кленово©. А в Кленовiй на другу пречисту величезний щороку ярмарок
з'©здивси. Як iшли ми через Кленову, бачили пiд слободою чималенький
циганський табiр з кiньми, возами, ведмедями й дiтьми. Ведмедiв було два,
- i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо ви©хали ми з мiста виключно,
щоб пополювати. Ну, полю мо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi
теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi -
трапезу мо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а
ми трапезу мо. Уже Трохим Свиридович "Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми
все трапезу мо. Трохим Свиридович було як потрапезу , то спiва , спiва ,
аж залива ться. Проспiвали вже й "Зiбралися" i "Реве та стогне" i
"Гиля-гиля". Пiд "Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю" Трохим
Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще
трапезу мо. Трохим Свиридович хотiв пiд "Кучерява Катерина чiплялася до
Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив -упав! Упав та головою на
ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього
та й каже:
- Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр?
Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:
- Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, - кричить, - давай медвеля полювати! За
мною!
Ми за ним!
Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже
затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене
куса , я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за
щось, пам'ятаю, тягну.
Прокинувся - темно. Лапнув праворуч - наткнувся па вуса Трохима
Свиридовича! Лапнув лiворуч - нiби борода Семека Петровича.
- А де ж, - думаю собi, - ведмедi?
А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.
Я до дiрки, сто©ть людина, пиката й вусата. Я ©© й питаю:
- Ми, часом, не в барлозi?
А вона менi:
- Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв
станового пристава за барлiг ма ш?!
Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й
полював.
- Iнтересно! Тiльки дуже дорого, - з сумом додав учасник то©
пригоди...."
* * *
Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер,
слава богу, ведмедiв...
Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не
рекомендую!
IV
А при мно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й
посмiхатися:
- Сам убив! й-бо, сам!
1945
БЕКАС
Присвячую Г. I. Косарьову
Бекас для охотника, насамперед, - собака!
Я ж нiколи не думаю, що ви таке твердження зрозумi те безпосередньо!
Ясна рiч, що бекас - не собака, а птиця, але кожен мисливець зна , що
полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весiлля без музики.
Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про
собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не ©стиме, а навiть не
бачитимете.
Значить, давайте про... бекаса.
Бекас - невеличкий болотяний птах, сiренький, з бiленьким на пузцi
пiр'ячком, дуже меткий, iз дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами,
зрива ться з характерним для нього криком i летить, навiжений, нiби вiн
перед тим, як злетiти, випив мiнiмум двiстi грамiв: зигзагами.
Який же вiн смачний, смажений бекас!
Делiкатес!
I, - майте на увазi, - бекас - це один з тих небагатьох сортiв дичини,
яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його пiд крильце,
трiшечки масла - i в пiч.
Не дай бог, потiм сметанки та, не дай бог, iще чого-небудь, - це такая
- вам кажу - симфонiя, що... давайте зараз же ©хати на бекасiв...
I знову ж таки: бекас без собаки i не делiкатес, i не симфонiя, бо без
собаки - нема бекаса.
Значить, давайте про... собак!
Що таке собака - ви всi зна те: голова, чотири ноги, хвiст i гавка .
Трохи докладнiше про породи мисливських собак i, оскiльки йдеться про
полювання бекаса, - значить, - про лягавих собак.
Такi породи:
а) Лавераки.
в) Гордони.
с) Iрландськi сетери.
d) Пойнтери.
е) Континентальнi лягавi.
f) Грифони.
g) Спанi лi.
h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрiзь на "пунделя".
Яка порода з них найкраща?
Та, з якою полю те ви.
Коли придба те собi, примiром, лаверака, - то такого лаверака нi в кого
не було i не буде.
- Ну, який собака! Не собака, а Едiсон! Факт! Га послухайте, що я вам
розкажу. Полювали ми...
I пiшло, i пiшло...
Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправдi
не було i не буде.
Яко© ж породи собаку посовiтуватн вам придбати?
Тако©, яку ви вже придбали або хочете придбати.
Охотник-початкiвець, не зв'язаний мисливськими родинними традицiями,
придбавши рушницю, шука собаку.
Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя
придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно
натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:
- Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже
сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну
Кузiзмiнiшшiпшну! У не© шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не
позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!
За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного
сетера.
Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний!
Пестите ви його, голубите ви його, догляда те, як сина, як найдорожче
для вас створiння.
Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до
мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.
Показу те суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись
дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво
подивився на вас та ще й приголубив.
- Ну?! - запиту те. - Песик! Правда, хороший i кровний? Га?
Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекида свiй
погляд на вас i байдуже кида ;
- Кундель!
- А менi казали - сетер!
- Значить, сетер-кундель! - кида дядя.
- А як iз ним далi? - трепетно запиту те ви.
- Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок.
Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi
не ночував! Кундель!
Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий дiалог, пiсля якого
теща резюму :
- Акулiна Кузьмiнiшна женщина не такая, - а вже на сьомому роцi
приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб
моя Люда (Люда -це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга
©© жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто ©й, та й не тiльки
©й, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати
рекоменду собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлу собаку мати.
Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака
не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!
Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.
Потiм уже буде легше...
Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з ©хнiми собаками,
коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер,
i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой - гордон, - тодi вже ви
придба те собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.
Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:
- У Василя Iвановича сука-пойнтер камбiзiвських кровей. Сам Камбiз
Перший колись перестрибнув через не©, коли вона вилазила з вагона на
станцi© Бориспiль.
Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.
Як його назвати?
Безперечно - Джек, або Джой, або Стек!
Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи
Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти,
хоча б собака була навiть богом.
Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.
- Правда, славний песик? - запиту те ви у сво©х домашнiх.
Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до
сво © кiмнати, нiчого не сказавши.
Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша
теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:
- Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?
- Мабуть, скоро, - вiдповiда те ви.
- Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечуму , то тодi вже не
дохне.
- Так, тодi вже не дуже дохне!
- А вiд чумки дохне?
- Дохне!
- Хоч би скорiше чумка!
- Де ж ми його пристро©мо? - ласкаво запиту те ви.
I тут чу те тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й
голоснi:
- Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.
- Мамо, - заспокою дружина, - ну чого ти хвилю- шся? Скоро ж буде
чумка!
Почина ться виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить
все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд
полювання з мисливською собакою високих кровей.
На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний
песик, почина ться дискусiя на тему:
- Хто витиратиме?
- Я не витиратиму! - кида теща.
- Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема! - заявля
дружина.
- Витиратиму я! - рiшуче кажете ви. - Де це нашi ганчiрки подiвалися?
Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.
Витира те, значить, ви...
От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце
i лягли.
Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, -
Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.
Теща ваша, виходячи з "удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво
заспокою Джека:
- Цить! Цить! Здох би ти йому!
В цей час ви кашля те i кида те:
- Джеконько! Спи, голубчику!
I чу ге тещине:
- Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.
Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипа те ви...
А засинаючи, чу те, як дружина увi снi кличе благально:
- Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!
Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.
Вiн росте, а ви витира те.
Витира те й водите Джека гуляти.
Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто
водити гуляти, тодi часто треба витирати.
Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого
поверху разiв по п'ять-шiсть на день - дуже при мне спортивно-гiмнастичне
заняття.
Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських
штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т.
iн.
Особливо при мно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.
Чисто© породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля
вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашо© родини й усiх сусiдiв, що
живуть у спiльнiй з вами квартирi.
Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.
Тодi одного чудового ранку ви прокида тесь, бо сильно скавучить собачка
i сильно кричить дружина Люда:
- Модельнi! Боже мiй! динi модельнi черевики!
- В чiм рiч? - запиту те ви.
- По©в модельнi черевики!
- Хто по©в модельнi черевики?
- Ваш Джек по©в модельнi черевики!
Тижнiв на два ви переходите з дружиною на "ви"...
А ще за кiлька часу з поважною вашою тещею припиняються всякi зносини i
на "ти", i на "ви", бо од ©© улюблених нiчних шльопанцiв залишилися двi
недогризенi стельки.
Але то нiчого, - ви все рiвно Джека любите, вiн уже носить поноску, вiн
шука речi, i ви самi бачили його першу стойку у дворi на сусiдчину
рябеньку курку.
Ви ще й "пiль" йому не сказали, а вже в ротi в нього весь курчин хвiст,
а курка сидить зверху на хлiвi й одчайдушно всiх запиту :
- Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться i такi випадки: ви прийдете додому, а з вами не балака
навiть Юрко, ваш коханий синочок.
- Що таке? - запиту те ви.
Мовчання. Напружена тиша. Тiльки все посемейство суворо якось диха .
- Юрасику, що трапилось?
- Джек вiсiм котлет iз'©в.
А як перед рiздвом така в родинi буде ситуацiя, то почу те:
- От iндика тiльки архирейський носик залишився!
- З шийки, значить, почав? - проказу те ви. А що ви бiльше скажете?
I так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.
Потiм непогано вiддати песика для науки досвiдченому геревi.
гер - це людина, що вчить чистопорiдних мисливських собак. I зробить
iз вашого Джекя одного в свiтi.
Але з герем ви вже самi майте справу.
Одно скажу: доки ваша собачка в геря, ви ходите в старому костюмi i в
старих черевиках, а ваша дружина нiколи не придба собi модельних
черевикiв.
I ви прекрасно знатимете, почiм тепер вiвсяна крупа i пшоно, i що ваш
Джек за один мiсяць з'©да мiнiмум четверик коней.
I от, нарештi, Джек готовий.
Перше з ним самостiйне ваше полювання на бекасiв.
- Стойка!
- Пiль!
Джек кида ться, i з-пiд нього вискаку ... здоровенна жаба.
А повернувшись колись iз полювання, ви розповiда те сво©м приятелям:
- Посилаю Джека: "Побiжи, пошукай, чи нема на тiм болотi бекасiв". Джек
побiг, метнувся сюди-туди по болоту, бiгав, нюхав, прибiга , висолопивши
язика.
- Що, - питаю, - нема?
- Нема! - каже.
А бекасiв, товаришi, треба смажити, не розчиняючи ©х, з потрухами, з
уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, нiжна дичина!
1945
ВОВК
I
Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться ©хати чи йти полювати
вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну
приповiдку:
"Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".
Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема
чого.
Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй i досвiдчений убийвовк, - так
вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i
боязкий.
- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як
зна те, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину
нiби наляга . От вовк i нанюхав мо©х овечок. Продер глупо© ночi пiд
стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно,
гвалт, - вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев! Я
почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене
пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст,
а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже,
звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко
полохливий!
А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть,
бо хто зна , яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив
Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду... А Кiндрата
Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.
Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз
кажемо:
"Не бiйсь вовка!"
Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не
почервонi й очей долу не спустить, коли йому скажуть:
- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозива тесь, а у Вербовому хуторi
вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'©ли.
- А де це Вербовий хутiр?
- Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як до©дете до
могили, так дорога влiво пiде, тi ю дорогою й ©дьте. Ярок пере©дете,
берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у
Вербовий хутiр i в'©дете...
- А вовки хiба в самому хуторi?
- Ну, на хуторi спита те кривого Степана, - вiн зна , де вовки. Той усе
на свiтi зна . Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.
- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кида Кiндрат Калистратович.
- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж ©м бiльше бути, як не в
Перещепиному... I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в
Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?
- Закурюйте?
- Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у
Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора ©хати? Перещепине -
воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучеряво©
балки... То, може ж, то вовки з Кучеряво© балки?
- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в
Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, -
волосся дротом!
- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!
- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спита те кривого Степана, -
його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе зна , бо охотник
давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.
- Ну, по©хали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!
- Щасливо©! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!
- Закурюйте!
- Спасибi. Так, як ярок пере©дете, берiть зразу понад ярком, i аж до
самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi.
Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!
II
Ну, значить, пере©хали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад
ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.
- Тррр! Драстуйте, бабусю!
- Драстуйте!
- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?
- Кривий Степан?
- Еге! Охотник!
- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна...
Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою
хатою повернете в уличку. Тi ю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'©дете.
- Спасибi, бабусю!
- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.
- Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
- Та куди ж ви? Вже про©хали!
- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а
вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку i прямiсiнько в двiр.
- Драстуйте, Степане! як вас?..
- Iванович...
- Степане Iвановичу! Це ви охотник?
- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить.
Без правов. Не охочусь тепер...
- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?
- Нi, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки
що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi
торохнеш... Бува ...
- А тро овець хто зарiзав?
- Тро ? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не
вiвцю, а кабанчика...
- А телицi зад хто од'©в?
- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я
старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що
цiлi зади од'©дать... Хто ж це вже пiдкопу ться?!
- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!
- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони
- "зади од'©дають"? Хай знiмають, коли не вiрять!
Розтлумачу те, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович
заспокою ться.
- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби
виють. I що справдi нiби комусь зад од'©ли... Не знаю тiльки кому - чи
телицi, чи комусь iншому...
III
-- По©дьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзу мо,
- каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв
i там-таки справжнiй мисливець, бо ма i прапорцi, i зможе зiбрати
гучкiв-загонщикiв, i зна , де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй
справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.
- По©дьмо! Забились, так уже по©демо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо,
ну що ж, лишимося, завтра й пополю мо!
По©хали.
Кiндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiда про вовчу облаву.
-- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк заляга на день
у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'©дати
телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже
зна , де вони , бо прислуха ться до ©хнього виття, а то й сам, виючи
по-вовчому, виклика ©х на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони
лежать. Коли це все вже вивчено, тодi признача ться облава. З'©здяться
мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягу ться
шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв
нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять
загонщики, запускаються, коли сть, собаки... Звiр пiде на охотникiв, убiк
вiн не побiжить, бо бо©ться прапорцiв... От, значить, обложили, стали.
Загонщики чекають знака, коли починати... У лiсi тихо-тихо... Iнодi тiльки
трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел...
Ви сто©те й "прочiсу те" зором свою територiю: де стежка, де галявина,
- щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас,
чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж зна те, що й праворуч, i лiворуч
на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на ©хню
територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум,
гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiля старшина загонщикiв...
нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь - звiр
великий i реве: може перелякати.
Один мiй приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам'ятаю, колись
дiстали таку телеграму аж iз Вологодсько© областi - "Назнали й обклали аж
три ведмежих барлоги зггг при©здiть негайно..." - довго вдивлявся у ту
телеграму й каже:
- Ти як зна ш, а я не по©ду... Я - на бекасика люблю, бекасик - пташка
сумирнепька, - вона не реве i скальпiв iз людини не здiйма . А ведмiдь -
воно дуже велике й дуже буре, а снiгу там багато: не втечеш! Не по©ду я!
Не по©хали ми вдвох.
Ведмедi бувають бурi, i сiрi, i бiлi...
Бурi - ревуть по лiсах, починаючи з Брянщини..;
Сiрi звуться - "грiзлi", вони, спасибi ©м, водяться досi-, далеко.
А бiлi - тi у полярних морях та океанах, i далеко до них ©хати, i
холодно.
Ну, а проте для кожного мисливця забити ведмедя - то вже така для нього
честь i така йому з того слава, що хоч теоретично, а хочеться.
Ви ж самi подумайте: по-перше - прекрасна ведмежа шинка i знамените
ведмеже м'ясо, а по-друге - ведмежа шкура...
Лежить таке велике-велике та волохате ведмеже хутро у вас у кабiнетi
перед канапою. . Ви сидите на канапi, а перед вами приятелi сидять.
Ви ©м кажете:
- Оцього ведмедя сам убив!
Приятелi вашi, як i взагалi в таких випадках усi приятелi, подивляться
один на одного i обов'язково котрийсь iз них кахикне.
Не звертайте на це "кахи" нiяко© уваги й розкажiть ©м, як ви спочатку,
коли ведмiдь вискочив iз барлоги, вдарили його жаканiвською кулею, але
тiльки поранили, а вiн, розлючений, як стрибоне до вас, а ви не
розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у снiг i взяли лютого звiра
на рогатину, i як у вас рогатина - трiсь! - а ви хапа те другу рогатину i
прямо ведмедевi в груди! Аж тут друга рогатина - трiсь! Ви тодi-за третю!
Звiр уже диха прямiсiнько вам в обличчя... Третя рогатина...
Але тут дружина:
- Жалуйте, товаришi, до столу! Чайку поп' мо! А коли ви вийдете з
кабiнету, ваш найближчий друг каже вашiй дружинi:
- Спасибi, хазя чко, що покликали, а то б довелося вашому чоловiковi й
за четверту рогатину хвататись! Чого тiльки не перетерпить людина за
правду?!
II
Добрий мiй знайомий, тов. С., хоч сам вiн i не мисливець, розповiв менi
дуже iнтересний спосiб полювати ведмедя.
Сам я нiколи до того про такий спосiб здобути ведмеже хутро й цiлу
торбу ведмежого м'яса не чув, але спосiб цей, на мою думку, вартий
всiляко© уваги, тим паче, що вiн зовсiм безпечний, i мисливець у всякiм
разi тут сво©м життям не ризику .
Виявля ться, що дорослi ведмедi дуже пристраснi математики.
Ви назна те мiсце, де ведмiдь полю , чи просто году ться, берете
великий аркуш дикту, пишете на тому диктовi великими лiтерами таку
математичну формулу:
2Х2=5
Написавши цю формулу, берете молоток i цвяхом прибива те до ясенка чи
до дуба на тiй стежцi, де ведмедь подорожу . Прибивати треба не дуже
високо та й не дуже низько, а так, щоб ведмiдь ту математичну формулу
побачив.
Прибивати краще опiвднi, коли ведмiдь одпочива . А як вийде вiн увечерi
полювати, щоб вiн ©© вже уздрiв.
Прибили.
Зразу ж бiжiть додому, запрягайте коня в гарбу й ©дьте до того
математичного мiсця. Тiльки ж не пiд'©здiть до нього близько, заховайте
коня з пiдводою десь у ярку чи за скиртою соломи, а самi бiжiть у лiс,
вилазьте поблизу прибито© формули на дуба й чекайте нишком.
Ось iде ведмiдь.
Трiщить лiщина, падають з не© галузки, i взагалi шум.
Ви не бiйтесь i спокiйно собi чекайте.
Наткнувся, нарештi, ведмiдь на дикт з математичною формулою. Досвiдченi
в такiм на ведмедя полюваннi люди розповiдають, що, коли вiн побачить 2Х2
=5, з ним почина ко©тись щось неймовiрне.
Вiн то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них пiдступить,
протира лапою очi, дивиться, дивиться i, пересвiдчившись, що таки справдi
написано 2Х2 =5, хвата ться лапами за голову й почина ту голову ламати.
Лама , лама , лама ... Ви сидите - i нiчичирк! Аж ось голова ведмежа
трiска й лама ться.
Ви злазите з дуба, пiдходите до ведмедя, - а вiн уже мертвий, упоко©вся
з поламки голови над невiрною математичною формулою.
Ви бiжiть по пiдводу, пiд'©здiть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто
везiть додому. Дехто з мисливцiв, щоб не видати секрету цього способу
полювання на ведмедя, потiм б' його кинджалом у серце.
- Наткнувся, - мовляв, - у лiсi на ведмедя, вiн на мене накинувся, я не
розгубився, схопився з ним у страшному герцi, - i звалив його ударом
кинджала прямо в серце! Ось, дивiться!
I покаже ще й кинджал у ведмежiй кровi.
А по-нашому - це нечесно: як здобув, так i розповiдай! Завжди
додержуйся стародавньо© охотницько© традицi©: говори завжди правду, i
тiльки правду!
Ще раз говорю, що вищеописаного способу полювати ведмедя я не
перевiряв, але всi, хто його зна , кажуть, що вiн дуже добутливий.
Спробуйте, товаришi охотники!
Дикт не так дорого кошту , а ведмеже хутро - коштовна рiч.
Та й м'ясо не дешеве.
III
Ще був один непоганий спосiб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд
чи можна його здiйснити, бо грунтовно змiнилося на нашiй Батькiвщинi
життя.
Як зна мо за старих, дореволюцiйних часiв цигани-мандрiвники ходили по
базарах та по ярмарках i водили за собою приручених i навчених рiзним
нехитрим штукам ведмедiв:
- А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!
- А покажи, Миша, як п'яна баба танцю !
Миша показу , бо в Мишi в нiздрях залiзне кiльце, i як його за те
кiльце сiпають, Мишi дуже боляче...
Тепер цигани ведмедiв у нас не водять. Тепер цигани культурно по
колгоспах господарюють та талановито грають на сценi свого циганського
театру в Москвi - "Ромен".
Так от i трапилася така охотницька за старих часiв пригода.
Але хай за мене про не© розповiсть учасник то© пригоди, хай розповiсть
так, як вiн менi колись розповiдав...
..."У вереснi мiсяцi дiло було, якраз на другу пречисту.
- Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепiв
бiля Кленово©. А в Кленовiй на другу пречисту величезний щороку ярмарок
з'©здивси. Як iшли ми через Кленову, бачили пiд слободою чималенький
циганський табiр з кiньми, возами, ведмедями й дiтьми. Ведмедiв було два,
- i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо ви©хали ми з мiста виключно,
щоб пополювати. Ну, полю мо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi
теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi -
трапезу мо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а
ми трапезу мо. Уже Трохим Свиридович "Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми
все трапезу мо. Трохим Свиридович було як потрапезу , то спiва , спiва ,
аж залива ться. Проспiвали вже й "Зiбралися" i "Реве та стогне" i
"Гиля-гиля". Пiд "Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю" Трохим
Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще
трапезу мо. Трохим Свиридович хотiв пiд "Кучерява Катерина чiплялася до
Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив -упав! Упав та головою на
ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього
та й каже:
- Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр?
Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:
- Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, - кричить, - давай медвеля полювати! За
мною!
Ми за ним!
Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже
затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене
куса , я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за
щось, пам'ятаю, тягну.
Прокинувся - темно. Лапнув праворуч - наткнувся па вуса Трохима
Свиридовича! Лапнув лiворуч - нiби борода Семека Петровича.
- А де ж, - думаю собi, - ведмедi?
А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.
Я до дiрки, сто©ть людина, пиката й вусата. Я ©© й питаю:
- Ми, часом, не в барлозi?
А вона менi:
- Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв
станового пристава за барлiг ма ш?!
Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й
полював.
- Iнтересно! Тiльки дуже дорого, - з сумом додав учасник то©
пригоди...."
* * *
Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер,
слава богу, ведмедiв...
Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не
рекомендую!
IV
А при мно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й
посмiхатися:
- Сам убив! й-бо, сам!
1945
БЕКАС
Присвячую Г. I. Косарьову
Бекас для охотника, насамперед, - собака!
Я ж нiколи не думаю, що ви таке твердження зрозумi те безпосередньо!
Ясна рiч, що бекас - не собака, а птиця, але кожен мисливець зна , що
полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весiлля без музики.
Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про
собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не ©стиме, а навiть не
бачитимете.
Значить, давайте про... бекаса.
Бекас - невеличкий болотяний птах, сiренький, з бiленьким на пузцi
пiр'ячком, дуже меткий, iз дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами,
зрива ться з характерним для нього криком i летить, навiжений, нiби вiн
перед тим, як злетiти, випив мiнiмум двiстi грамiв: зигзагами.
Який же вiн смачний, смажений бекас!
Делiкатес!
I, - майте на увазi, - бекас - це один з тих небагатьох сортiв дичини,
яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його пiд крильце,
трiшечки масла - i в пiч.
Не дай бог, потiм сметанки та, не дай бог, iще чого-небудь, - це такая
- вам кажу - симфонiя, що... давайте зараз же ©хати на бекасiв...
I знову ж таки: бекас без собаки i не делiкатес, i не симфонiя, бо без
собаки - нема бекаса.
Значить, давайте про... собак!
Що таке собака - ви всi зна те: голова, чотири ноги, хвiст i гавка .
Трохи докладнiше про породи мисливських собак i, оскiльки йдеться про
полювання бекаса, - значить, - про лягавих собак.
Такi породи:
а) Лавераки.
в) Гордони.
с) Iрландськi сетери.
d) Пойнтери.
е) Континентальнi лягавi.
f) Грифони.
g) Спанi лi.
h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрiзь на "пунделя".
Яка порода з них найкраща?
Та, з якою полю те ви.
Коли придба те собi, примiром, лаверака, - то такого лаверака нi в кого
не було i не буде.
- Ну, який собака! Не собака, а Едiсон! Факт! Га послухайте, що я вам
розкажу. Полювали ми...
I пiшло, i пiшло...
Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправдi
не було i не буде.
Яко© ж породи собаку посовiтуватн вам придбати?
Тако©, яку ви вже придбали або хочете придбати.
Охотник-початкiвець, не зв'язаний мисливськими родинними традицiями,
придбавши рушницю, шука собаку.
Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя
придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно
натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:
- Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже
сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну
Кузiзмiнiшшiпшну! У не© шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не
позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!
За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного
сетера.
Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний!
Пестите ви його, голубите ви його, догляда те, як сина, як найдорожче
для вас створiння.
Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до
мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.
Показу те суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись
дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво
подивився на вас та ще й приголубив.
- Ну?! - запиту те. - Песик! Правда, хороший i кровний? Га?
Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекида свiй
погляд на вас i байдуже кида ;
- Кундель!
- А менi казали - сетер!
- Значить, сетер-кундель! - кида дядя.
- А як iз ним далi? - трепетно запиту те ви.
- Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок.
Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi
не ночував! Кундель!
Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий дiалог, пiсля якого
теща резюму :
- Акулiна Кузьмiнiшна женщина не такая, - а вже на сьомому роцi
приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб
моя Люда (Люда -це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга
©© жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто ©й, та й не тiльки
©й, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати
рекоменду собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлу собаку мати.
Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака
не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!
Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.
Потiм уже буде легше...
Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з ©хнiми собаками,
коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер,
i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой - гордон, - тодi вже ви
придба те собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.
Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:
- У Василя Iвановича сука-пойнтер камбiзiвських кровей. Сам Камбiз
Перший колись перестрибнув через не©, коли вона вилазила з вагона на
станцi© Бориспiль.
Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.
Як його назвати?
Безперечно - Джек, або Джой, або Стек!
Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи
Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти,
хоча б собака була навiть богом.
Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.
- Правда, славний песик? - запиту те ви у сво©х домашнiх.
Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до
сво © кiмнати, нiчого не сказавши.
Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша
теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:
- Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?
- Мабуть, скоро, - вiдповiда те ви.
- Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечуму , то тодi вже не
дохне.
- Так, тодi вже не дуже дохне!
- А вiд чумки дохне?
- Дохне!
- Хоч би скорiше чумка!
- Де ж ми його пристро©мо? - ласкаво запиту те ви.
I тут чу те тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й
голоснi:
- Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.
- Мамо, - заспокою дружина, - ну чого ти хвилю- шся? Скоро ж буде
чумка!
Почина ться виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить
все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд
полювання з мисливською собакою високих кровей.
На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний
песик, почина ться дискусiя на тему:
- Хто витиратиме?
- Я не витиратиму! - кида теща.
- Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема! - заявля
дружина.
- Витиратиму я! - рiшуче кажете ви. - Де це нашi ганчiрки подiвалися?
Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.
Витира те, значить, ви...
От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце
i лягли.
Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, -
Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.
Теща ваша, виходячи з "удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво
заспокою Джека:
- Цить! Цить! Здох би ти йому!
В цей час ви кашля те i кида те:
- Джеконько! Спи, голубчику!
I чу ге тещине:
- Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.
Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипа те ви...
А засинаючи, чу те, як дружина увi снi кличе благально:
- Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!
Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.
Вiн росте, а ви витира те.
Витира те й водите Джека гуляти.
Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто
водити гуляти, тодi часто треба витирати.
Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого
поверху разiв по п'ять-шiсть на день - дуже при мне спортивно-гiмнастичне
заняття.
Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських
штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т.
iн.
Особливо при мно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.
Чисто© породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля
вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашо© родини й усiх сусiдiв, що
живуть у спiльнiй з вами квартирi.
Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.
Тодi одного чудового ранку ви прокида тесь, бо сильно скавучить собачка
i сильно кричить дружина Люда:
- Модельнi! Боже мiй! динi модельнi черевики!
- В чiм рiч? - запиту те ви.
- По©в модельнi черевики!
- Хто по©в модельнi черевики?
- Ваш Джек по©в модельнi черевики!
Тижнiв на два ви переходите з дружиною на "ви"...
А ще за кiлька часу з поважною вашою тещею припиняються всякi зносини i
на "ти", i на "ви", бо од ©© улюблених нiчних шльопанцiв залишилися двi
недогризенi стельки.
Але то нiчого, - ви все рiвно Джека любите, вiн уже носить поноску, вiн
шука речi, i ви самi бачили його першу стойку у дворi на сусiдчину
рябеньку курку.
Ви ще й "пiль" йому не сказали, а вже в ротi в нього весь курчин хвiст,
а курка сидить зверху на хлiвi й одчайдушно всiх запиту :
- Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться i такi випадки: ви прийдете додому, а з вами не балака
навiть Юрко, ваш коханий синочок.
- Що таке? - запиту те ви.
Мовчання. Напружена тиша. Тiльки все посемейство суворо якось диха .
- Юрасику, що трапилось?
- Джек вiсiм котлет iз'©в.
А як перед рiздвом така в родинi буде ситуацiя, то почу те:
- От iндика тiльки архирейський носик залишився!
- З шийки, значить, почав? - проказу те ви. А що ви бiльше скажете?
I так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.
Потiм непогано вiддати песика для науки досвiдченому геревi.
гер - це людина, що вчить чистопорiдних мисливських собак. I зробить
iз вашого Джекя одного в свiтi.
Але з герем ви вже самi майте справу.
Одно скажу: доки ваша собачка в геря, ви ходите в старому костюмi i в
старих черевиках, а ваша дружина нiколи не придба собi модельних
черевикiв.
I ви прекрасно знатимете, почiм тепер вiвсяна крупа i пшоно, i що ваш
Джек за один мiсяць з'©да мiнiмум четверик коней.
I от, нарештi, Джек готовий.
Перше з ним самостiйне ваше полювання на бекасiв.
- Стойка!
- Пiль!
Джек кида ться, i з-пiд нього вискаку ... здоровенна жаба.
А повернувшись колись iз полювання, ви розповiда те сво©м приятелям:
- Посилаю Джека: "Побiжи, пошукай, чи нема на тiм болотi бекасiв". Джек
побiг, метнувся сюди-туди по болоту, бiгав, нюхав, прибiга , висолопивши
язика.
- Що, - питаю, - нема?
- Нема! - каже.
А бекасiв, товаришi, треба смажити, не розчиняючи ©х, з потрухами, з
уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, нiжна дичина!
1945
ВОВК
I
Мисливцевi, що йому вперше в життi доводиться ©хати чи йти полювати
вовка, раз i назавжди слiд обов'язково запам'ятати стару нашу народну
приповiдку:
"Не бiйсь вовка, - сiдай у хатi".
Вовк-хижак i хижак лютий, кровожадливий, - проте боятися його нема
чого.
Кiндрат Калистратович Моргниоко давнiй i досвiдчений убийвовк, - так
вiн усiм розповiдав i всiх учив, що вовк - звiр надто полохливий i
боязкий.
- Ось послухайте, - казав усiм Кiндрат Калистратович. - Живу, як
зна те, я на хуторi i якраз на узлiссi. Кошара моя стрiхою аж на лiщину
нiби наляга . От вовк i нанюхав мо©х овечок. Продер глупо© ночi пiд
стрiхою в кошару дiрку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарi, звiсно,
гвалт, - вiвцi: "ме-е-е!" та й у хлiвi, - а хлiв поруч, - корова в рев! Я
почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сiре повз мене
пiд стрiху-шелесть! Крiзь дiрку проскочити не встигло, як я його за хвiст,
а воно, видите, вовк. Ну, лякливий же, я вам скажу, звiр! Така вже,
звинiть, неприятнiсть! Хоч що ви менi тут кажiть, а вовк-звiр крiпко
полохливий!
А на нашу думку, це ще не такий сильний аргумент за вовчу полохливiсть,
бо хто зна , яка б "неприятнiсть" вийшла, коли б вовк зненацька вхопив
Кiндрата Калистратовича, ну, не за хвiст, а взагалi ззаду... А Кiндрата
Калистратовича ми всi знали за хоробру i сильну духом людину.
Та хоч вовк, може, й не такий уже сильно полохливий, проте ще раз
кажемо:
"Не бiйсь вовка!"
Полювати вовка - це для мисливця i честь, i обов'язок, бо хто ж таки не
почервонi й очей долу не спустить, коли йому скажуть:
- Сидите ви тут, сидите, охотниками прозива тесь, а у Вербовому хуторi
вчора вовки трьох овець зарiзали та телицi лiвий задок од'©ли.
- А де це Вербовий хутiр?
- Од Зачепилiвки кiлометрiв не бiльш як п'ять буде. Як до©дете до
могили, так дорога влiво пiде, тi ю дорогою й ©дьте. Ярок пере©дете,
берiть праворуч, та понад ярком, понад ярком, нiкуди не звертаючи, якраз у
Вербовий хутiр i в'©дете...
- А вовки хiба в самому хуторi?
- Ну, на хуторi спита те кривого Степана, - вiн зна , де вовки. Той усе
на свiтi зна . Давнiй охотник, тiльки правов не вибрав.
- Чи не в Перещепиному це лiсi? - кида Кiндрат Калистратович.
- Та, мабуть, що в Перещепиному. Де ж ©м бiльше бути, як не в
Перещепиному... I лiсу чимало, i самi ж вам ярки та балки. Тiльки в
Перещепиному. Вовка там, як хмари! Закурить нема?
- Закурюйте?
- Так почекайте, - устряв знову Кiндрат Калистратович. - Як у
Перещепиному, так чого ж нам тодi до Вербового хутора ©хати? Перещепине -
воно ж бiля Розлогого хутора, а Вербовий - так вiн же бiля Кучеряво©
балки... То, може ж, то вовки з Кучеряво© балки?
- Мо'й так! Воно, конешно, вовк, конешно, звiр! Правильно! Тiльки в
Кучерявiй! Густа балка i чималенька балка. Ох, i вовка там! Як завиють, -
волосся дротом!
- Так тодi давайте до Вербового вдаримося! Це - в Кучерявiй!
- Так-таки до Вербового й прямуйте. То там спита те кривого Степана, -
його всi там знають. Той вам i розкаже, й покаже. Вiн усе зна , бо охотник
давнiй, от тiльки що оце тепер правов не вибрав.
- Ну, по©хали! Прощавайте! Спасибi, що сказали!
- Щасливо©! Пiдсипте ще махорочки! Запашна махорка!
- Закурюйте!
- Спасибi. Так, як ярок пере©дете, берiть зразу понад ярком, i аж до
самого Вербового. Три ж овечки й телиця, - государству ж збитки якi.
Нiззя, треба винищити. Бувайте здоровi!
II
Ну, значить, пере©хали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад
ярком, нiкуди не звертаючи, прямiсiнько у Вербовий хутiр.
- Тррр! Драстуйте, бабусю!
- Драстуйте!
- Де тут, скажiть будь ласка, кривий Степан живе?
- Кривий Степан?
- Еге! Охотник!
- Так вiн же тепер не охотник: вiн без правов! А живе вiн... Одна...
Друга... Третя... Четверта... П'ята... Шоста... Сьома... за четвертою
хатою повернете в уличку. Тi ю вуличкою у самiсiнький двiр так i в'©дете.
- Спасибi, бабусю!
- Тiльки сьогоднi недiля, мабуть, його вдома нема, на охоту пiшов.
- Та то вже як там буде!
За четвертою хатою вулички нема. Стали.
Бабуся кричить:
- Та куди ж ви? Вже про©хали!
- Та то ж, бабусю, третя хата, а не четверта!
- Дивись, а я думала - четверта. Недобачаю вже я. Не тiльки вулицi, а
вже й нитки в голку не вштрикну. Завернули у вуличку i прямiсiнько в двiр.
- Драстуйте, Степане! як вас?..
- Iванович...
- Степане Iвановичу! Це ви охотник?
- Охотник то я, конешно, охотник, так тiльки не встиг правов виправить.
Без правов. Не охочусь тепер...
- Вовки, кажуть, одолiвають тут вас?
- Нi, такого щось не чувать! Тихо з вовками, хвалити бога, тихо поки
що... Зайчики, тi, конешно, попадаються. I густенько... Лисичку iнодi
торохнеш... Бува ...
- А тро овець хто зарiзав?
- Тро ? Не слихав! Позавчора Секлета, одноосiбниця, заколола, так не
вiвцю, а кабанчика...
- А телицi зад хто од'©в?
- Що ви, товаришi? Це - брехня, вiрте совiстi, брехня. Десятий рiк я
старшим корiвником. Коли хто навiть ударить, строго взиськую, а не то, що
цiлi зади од'©дать... Хто ж це вже пiдкопу ться?!
- Та нi, ми, Степане Iвановичу, про вовкiв!
- Якi такi вовки, коли в мене по 2000 лiтрiв на фуражну корову, а вони
- "зади од'©дають"? Хай знiмають, коли не вiрять!
Розтлумачу те, кiнець кiнцем, у чiм рiч, i Степан Iванович
заспокою ться.
- Так у вас про вовкiв, значить, не чуть? А так поблизу де-небудь?
- Говорили, що кiлометрiв за п'ятнадцять звiдси, у Попiвському, нiби
виють. I що справдi нiби комусь зад од'©ли... Не знаю тiльки кому - чи
телицi, чи комусь iншому...
III
-- По©дьмо, товаришi, на Попiвське! Може, там справдi щось органiзу мо,
- каже Кiндрат Калистрато-вич. - Там-таки справдi бували облави на вовкiв
i там-таки справжнiй мисливець, бо ма i прапорцi, i зможе зiбрати
гучкiв-загонщикiв, i зна , де поставити на номера. А я як фахiвець у цiй
справi навчу вас, як полювати вовкiв облавою.
- По©дьмо! Забились, так уже по©демо. Сьогоднi, може, вже не встигнемо,
ну що ж, лишимося, завтра й пополю мо!
По©хали.
Кiндрат Калистратович, давнiй убийвовк, розповiда про вовчу облаву.
-- Ой, цiкава ця штука, товаришi, облава на вовка. Вовк заляга на день
у густiй хащi i там лежить до ночi i тiльки вночi виходить од'©дати
телицям зади, рiзати овечки та лошата. Досвiдчений охотник заранi вже
зна , де вони , бо прислуха ться до ©хнього виття, а то й сам, виючи
по-вовчому, виклика ©х на вiдповiдь, щоб уже напевно знати, де саме вони
лежать. Коли це все вже вивчено, тодi признача ться облава. З'©здяться
мисливцi, заранi сповiщаються загонщики, з двох бокiв те мiсце обтягу ться
шнурком, з прив'язаними на ньому прапорцями. З одного боку, де прапорцiв
нема, розставляються на номерах охотники, а навпроти, здалека, заходять
загонщики, запускаються, коли сть, собаки... Звiр пiде на охотникiв, убiк
вiн не побiжить, бо бо©ться прапорцiв... От, значить, обложили, стали.
Загонщики чекають знака, коли починати... У лiсi тихо-тихо... Iнодi тiльки
трiсне гiлочка, упаде шишка, стук-стукне дятел...
Ви сто©те й "прочiсу те" зором свою територiю: де стежка, де галявина,
- щоб заранi вже знати, як бити вовка, коли вiн пiде - чи просто на вас,
чи, може, трохи праворуч чи лiворуч. Ви ж зна те, що й праворуч, i лiворуч
на номерах вашi товаришi-мисливцi. Отже, щоб не допустити його на ©хню
територiю, а щоб вовк був ваш! I тiльки ваш! От почалися гони. Крик, шум,
гам. Трiщить десь лiщина, гавкають собаки, стрiля старшина загонщикiв...