Страница:
мандру з пiвночi на пiвдень.
По-латинi вона зветься Colymbus (Колiмбус).
Завдовжки вона 65-75 сантиметрiв, крило в не© - 38 сантиметрiв, хвiст -
6 сантиметрiв.
Шия в не© довга, дзьоб - прямий, гострий. Восени вона вся зверху
темно-бура, а голова й шия теж зверху - сiрi. Знизу вона вся бiла.
Як побачите, що така птиця на озерi плава - пiдiйдiть i прикиньте хоча
б приблизно: як ма вона завдовжки 65-75 сантиметрiв, а крило - 38
сантиметрiв, а хвiст - 6 сантиметрiв, значить - вона, гагара!
Але треба все-таки пильненько придивлятись, може бути i довжина ©©
65-75 сантиметрiв, i крило -- 38 сантиметрiв, а хвiст, примiром, не 6
сантиметрiв, а 5 або 7.
Так i знайте, що то вже не гагара.
Бува й навпаки: хвiст рiвно 6 сантиметрiв, а крило 37 або 39.
Знову не гагара, а щось iнше.
А вам треба обов'язково гагару, iнакше не будете мати нiяко© насолоди з
полювання на негагару.
Бахнете - птиця й полетить.
А гагара - нирець, ниркова птиця, через те охота на не© ма сво©
особливостi й свою принаднiсть.
А от, коли всi вимiри (65-75Х38Х6) ви зробили правильно i
пересвiдчилися, що по-латинi вона зветься Колiмбус, - отодi вже можна ©© й
полювати.
В чому ж поляга принаднiсть охоти на гагару?
Ось у чому:
1. Коли ви полю те на озерi гагару, ви цiлiсiнький день перебува те пiд
враженням, що кожно© хвилини ви ма те перед собою дичину. Ви не гуля те,
шукаючи качки, - вона цiлий день перед вами.
2. Гагара розвива у вас три види спорту: мисливський, стрiлецький i
легкоатлетичний.
3. Гагара полегшу вам подорож з полювання додому.
От при©здите ви на село.
Iз дому ви берете з собою пiвтори-двi сотнi набо©в, менше брати не
можна, бо, ви©здячи на охоту, завжди треба мати на увазi, що ви можете
потрапити на такий перельот, чи на таке на болотi скупчення качви, що
тiльки те й робитимете, що бахкатимете.
I от уявiть собi, що у вас не вистачило набо©в?!
Та ви лiктi собi кусатимете, коли качки вам просто на мушку сiдають, а
ви нiчого зробити не можете!
Завжди мисливець повинен мати добрий запас набо©в.
При©хали ви, значить, на село з добрим запасом набо©в.
Тягти з собою зразу всi набо© на болото чи на озеро нема нiяко© рацi© -
ви ©х залиша те в хатi у того селянина, де зупиня тесь.
А зупиня тесь ви, ясно, в селянина, що живе недалечко вiд озера чи вiд
болота.
Виходячи на озеро, берете ви тридцять-сорок набо©в.
Ранкова зорька була невдала: стрiляли ви мало, набо© у вас цiлi...
Вiдпочивши трохи пiсля ранково© зорьки та як слiд поснiдавши, ви йдете
до озера, - може ж, де назирите якусь на озерi дичину.
На озерi плава якась птиця.
Прикинули - гагара...
Ви смiливо йдiть до озера, бо хоч гагара й сторожка птиця, проте i вона
не вiд того, щоб погратися з вами у полювання.
Ви пiдходите - нацiля тесь!
- Бах! - i нема гагари!
У той самий момент, коли ви сiпа те "собачку", гагара пiрна !
Шрiт робить на тiм мiсцi на водi цiлу бурю, - й гагари нема!
Хвилинка, i крокiв за три вiд того мiсця, де шаленiв на водi ваш шрiт,
витика ться гагаряча голiвка. Ви за лiву "собачку" - сiп.
- Бабах! - i нема гагари...
Поки ви швиденько перезарядите рушницю, перед вами знову гагара.
Прекрасна вона на водi, струнка, довгошия i слiпучо-бiла, коли
поверта ться до вас грудьми сво©ми...
- Бабах! - i нема гагари!
Хвилина - i гагара.
- Бабах з лiво©! - i нема гагари.
Вашi тридцять патронiв вилiтають за тридцять-сорок хвилин!
Але хiба ж ви вiдступитесь од бажання добути гагару?!
Та нiколи в свiтi!
Щоб ото вiдмовитися мати в себе в кабiнетi таке прекрасне чучело?
А хiба не при мно буде вам подарувати дружинi шкурку з гагари?
Убити двiстi-триста гагар, зняти з них шкурки (у гагар дуже мiцна шкура
й густий-прегустий пух!) - таке вийде оригiнальне тепле пальто, що нi в
кого в свiтi такого не буде!
I я можу навiть побожитися, що нi в кого в свiтi такого пальта не було
й не буде!
Вистрiлявши всi сво© тридцять набо©в, ви бiгом до хати, до свого
запасу.
Прибiгли - набили патронташа, взяли два десятки в кишенi - знову бiгом
на озеро.
Хазяйка до вас:
- Мо'б пообiдали! Я борщу з карасями наварила!
- Потiм... Потiм! - кида те ви. - Гагара!
Пiдбiга те до озера, а гагара, голубочка, плава собi та хлюпочеться,
пiр'ячко сво дзьобом перебираючи.
Подивиться на вас i нiби ось-ось скаже:
- Приготувались! Почали!
Вона вже вiдпочила й готова знову гратися з вами в полювання.
Почина ться знову:
- Бабах з право©! - нема гагари.
- Бабах з лiво©! - нема гагари.
Вистрiливши другу порцiю набо©в, знову бiжите до хати, знову берете
набо©...
Взяти зразу всi набо© до озера - нiколи ви ©х не вiзьмете, бо ви твердо
переконанi, що ось оцим уже пострiлом ви обов'язково гагару встрелите!
Можна навiть антракт зробити - i ви вiдпочинете, i гагара вiдпочине.
Так ото, сюди-туди бiгаючи та в гагару стрiляючи, ви й проводите цiлий
день у мисливському запалi й напруженнi.
А крiм того, ©хатимете додому без тягаря, легеньким i веселеньким...
Сумувати з того, що ви не встрелили гагари, - не сумуйте, i на той рiк
вона ще прилетить i ще дасть вам один, а коли захочете, то й кiлька днiв
напруженого й запального полювання!
Та ще майте на увазi, що ви воднораз перевiря те при цьому, як ви
стрiля те.
Ви чудовий стрiлець, бо весь шрiт ляга якраз саме на тiм мiсцi, де
тiльки-но була гагара.
Ви не промазали!
А це теж чого-небудь та варт!
А чи можна взагалi встрелити гагару?
Можна!
Ну, добре, - я вже вам одкрию цей секрет.
Бачите, в чiм рiч: гагара дуже спостережлива птиця.
I дуже гостроока, - бачить вона крокiв на сто так, як не можна бачить у
найудосконаленiший бiнокль.
От вона плава i нiби зовсiм на вас не зверта жодно© уваги...
А насправдi одним оком аж просвердлю вас, всi вашi найменшi рухи.
I особливо пильно стежить за вашим пальцем, що на "собачцi" лежить.
I тiльки вiн натиску , - навiть ще тiльки ворухнеться, щоб натиснути
"собачку", вона - хоп! i вже пiд водою.
А порина вона, як блискавка!
Основне ваше завдання, щоб устрелить гагару, не дати ©й помiтити, коли
саме ви натиску те "собачку".
Як це зробити?
Накрити курки картузом - не бачитимете мушки.
Робиться це так: ви становитесь до гагари спиною, нiби зовсiм не
звертаючи на не© уваги, рушниця лежить у вас через плече, в лiвiй руцi у
вас невеличке дзеркальце i ви через це дзеркальце нацiля тесь.
Гагара дума , що ви пудритесь, чи взагалi туалетитесь.
А ви, через дзеркальце прицiлившись, - бабах!
- I сть гагара!
Яка ж радiсть, що у вас в руках справжнiй Colymbus (Колiмбус), 75
сантиметрiв завдовжки, крило в нього 38 сантиметрiв, а хвiст - 6
сантиметрiв.
Ви зразу знiмайте з нього шкурку.
сти його не можна, бо вiн рибою сильно одгонить!
Але ж нiде так, як у гагарячiй шкурцi, не розплоджу ться мiль!
ЕКIПIРОВКА МИСЛИВЦЯ
"Без пристрою, - як каже народне прислiв'я, - й блохи не вб' ш".
Мисливець, як ми зна мо, блiх не полю , мисливець, коли вiн справжнiй
мисливець, - вiн полю левiв, перепiлок, тигрiв, зайцiв, бiлок, носорогiв,
бекасiв, жирафiв, дупелiв, бiзонiв, качок, ведмедiв, гусей, тегерукiв i
iнших звiрiв та птиць, ризикуючи в окремих випадках заполювати крокодила
або слона.
Спробуйте забити слона або гiпопотама (вiн же бегемот) голими руками!
В нашiй коротенькiй розвiдцi ми не будемо говорити про те, як повинен
екiпiруватися мисливець на слона або на крокодила, - це дуже складна
штука, та й практично не дуже для нас потрiбна, бо слони й крокодили
плодяться на "дуже суверенних" територiях, звiдки ось уже кiлька столiть
виводяться iноземнi вiйська.
Поради нашi стосуватимуться мисливцiв, що полюють на територi© "вiд
Кавказу до Алтаю, вiд Амуру до Днiпра..."
Два принципи повиннi керувати нами, коли ми екiпiру мось на полювання:
П е р ш и й: ©деш на день, бери хлiба на тиждень.
Д р у г и й: на величезнiй нашiй територi© сила рiзного звiра може
трапитись, - вiд нiжно© перепiлочки до страшного бурого ведмедя чи
уссурiйського тигра.
До всього треба бути готовим, бо незручно буде, зустрiвши уссурiйського
тигра, говорити йому:
- Не ©ж мене, голубчику, бо забув я з собою взяти жаканiвську кулю, я
вийшов тiльки на качок i найбiльший у мене шрiт номер четвертий! Тепер
уже, як ©хатиму, вiзьму й кулi на тебе, а сьогоднi не бий люто хвостом, а
йди собi з богом, пошукай краще марала! Маралом, голубчику, i поснiда ш!
Тигр може не послухати вас i вами поснiдати.
Ще раз пiдкреслю мо: на полюваннi треба бути готовим до всього, щоб
потiм не жалкувати.
Приготувавши рушницю з твердим футляром, бо в м'якому ©© можна в дорозi
пошкодити, ви, розумi ться, одклада те набо©, набитi рiзнокалiберним
шротом, щоб було чим бити i бекаса, i тигра.
Двадцять чотири набо© ви кладете в патронташ (не забудьте, отже,
патронташа), а решту, штук так 500 - 600, ви склада те в спецiальний для
набо©в ящик, оббитий непромокальним брезентом або шкiрою.
Без шомпола з рiзними щiточками й ганчiрочками (чистити рушницю),
флаконом рушничного масла (мастити рушницю) ви©здити не можна, бо рушницю
пiсля пострiлу обов'язково треба чистити.
Покладiть обов'язково екстрактора, бо набiй у стволi може застряти, i
без екстрактора ви його не витягнете.
Ну, з рушницею, зда ться, все...
Да, - бiнокль не забудьте, щоб можна було здалека наглядiти дичину, i
компас, щоб не заблудитися.
Що треба мисливцевi брати для транспортування додому забито© дичини?
Коли ви ©дете полювати птицю, берiть для не© сiтку (це-для бекасiв).
Сiтка - це та ж сама широко розповсюджена серед населення "авоська",
тiльки вiдповiдним способом реконструйована.
Для качок потрiбнi - тороки чи, як ©х iще називають, "удавки" -
коротенькi ремiнчики з кiльцем на кiнцi - робити петлю. В ту петлю
просува ться качача голова, петля зашморгу ться, й качка гордо висить у
вас бiля пояса.
На вовка ви берете з собою тачку, краще з колесами на шарикопiдшипниках
- легше везти. Для ведмедя чи лося - тритонку.
Цi всi речi для дичини ви берете, коли ©дете полювати па день-два...
Коли ж передбача ться полювання тривале - два тижнi чи мiсяць, -
обов'язково берiть з собою невеличкий льодник, де зберiгатимете дичину до
того часу, коли будете ©© вже чи солити, чи коптити. Отже, значить, не
забудьте взяти з собою бочку для солоно© дичини i кiлька ящикiв для
копчено©.
Як солити й коптити дичину, - прочитайте про це перед полюванням у
вiдповiдних пiдручниках, бо це в план нашо© розвiдки не входить.
О д е ж а. Штани й куртка, кепка чи капелюха - це зрозумiло. Чоботи -
двi пари: однi чоботи шкiрянi - ходити по сухому, другi чоботи гумовi -
ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобiт беруться ще й повстяники.
Плащ-палатка. Для полювання взимку - бiлий халат, для полювання влiтку -
зелений халат, для полювання восени - кiлька халатiв рiзного кольору,
залежно вiд того, де полюватимете, чи на полi, чи в лiсi, чи на лузi.
Все це, як ви вже й самi догаду тесь, потрiбно для маскування.
Спальний мiшок - спати.
Рукавицi, щоб руки не мерзли.
Накомарник, щоб комарi не кусали.
Коли ж ви не побажа те тягти з собою спальний мiшок та накомарник,
вiзьмiть iз собою невеличкий розбiрний мисливський будиночок, з розкладним
лiжком - дуже зручна штука: i виспатись сть де, i негоду перебути сть
де.
Щоправда, можна збудувати замiсть розбiрного будиночка звичайнiсiнький
курiнь, але тодi вiзьмiть iз собою метрiв з десяток непромокально© матерi©
покрити зверху курiнь, щоб пiд час дощу курiнь не протiкав.
Мисливець, як вiдомо, весь час ходить, - бережiть ноги, щоб не намуляти
©х.
Найкраще вiд намуляння нiг - частiше мити ноги.
Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника.
Помили ноги - намастiть ©х вазелiном, або ланолiном, або кремом
"Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути
у вас пiд рукою.
Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги
газетами чи журналами.
ж а м и с л и в с ь к а. Полювання - процес не легкий, - весь час
напруження, багато ходити, чимало на собi носити, - все це до певно© мiри
людину виснажу , отже, треба добре пiд час полювання ©сти й пити.
Не будемо рекомендувати, що саме з ©жi ма брати кожний мисливець: у
всякого, - як то кажуть, - своя доля i свiй шлях широкий, - сво©, тобто,
уподобання.
Любите сало - берiть сало, любите ковбасу - берiть ковбасу, любите
охотницькi сосиски - берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти,
- берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть
багато.
Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.
Це перевiрено вiковим досвiдом, - хоч скiльки б ви взяли на полювання
харчiв, все'дно - мало!
Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.
Для харчiв - рюкзак, торба, сiтка.
Для чаю чи кави - термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi,
найбiльший - на лiтр.
чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на
цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!
Двi фляги. Одна - для води, друга для того, хто що любить.
- А що у вас у другiй флязi? - запиту те ви свого товариша.
- Боржом!
- Збiльшена кислотнiсть?
- Збiльшена! А у вас?
- сентуки N 17!
- Зменшена кислотнiсть?
- Зменшена!
- Кiльки взяли?
- Взяв! А ви?
- Я - шпроти!
- Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших сентукiв
N 17 - кiльку. Гаразд?
- Гаразд!
З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща;
для боржому чи сентукiв - замала: треба збiльшити.
Розумi ться, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку,
нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву,
петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).
Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити
чудесну польову кашу, - i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з
бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.
Ох, i каша! Ох, i каша!
Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!
Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт.
Пiдкреслю мо - сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого - слiпнуть.
Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно.
Стрiляти тiльки туди, де ви напевно зна те, що не сто©ть ваш товариш,
iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в
симпатичного Iвана Iвановича.
От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод,
стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не
якийсь iнший) i камфору в ампулах...
Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не
гiнеколога, а хiрурга.
Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з
кофе©ном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою
гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiня собою кружку.
Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету
"швидко© допомоги", а ще краще - санiтарний самольот.
Полю те, розумi ться, ви з с о б а к о ю, - лягавим улiтку, i з
собаками - гончаками восени i взимку.
Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i
нагая...
Зда ться, все!
Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!
Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi - нiде нiчого
не дiстанете: все треба мати з собою!
Нi пера вам нi пуху!
1947
З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI
I
Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!
I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!
А яка вода в Осколi!
Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!
Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течi ю, кiлометрiв за 20,
на узгiр'© розляглося село Сенькiв...
Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими,
помiж рукавами-рiчищами, - острови, буйним очеретом закучерявленi;
очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...
"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось сво шарудить-говорить
ясно-зелена куга i пахне, - аж пашить - так пахне, - дика м'ята-рута!
Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а
на озерах бiлi лiле© i килими-килими-килими з темно-зелено© ряски...
А серед озера - плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають
бульбашки золотавi карасi - "Ну, ©й-богу, як лопата", i лини - "Ох, i
лини, ви зроду не повiрите!"...
I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...
I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, - невеличких i величких,
- обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви
озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазя©на, чи вiд яко©сь подi©,
що ©© свiдком були тi свiчада-озера...
Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи
сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi
"татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...
А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро сво розкидав, як на
печенiгiв походом iшов - тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають
"князь-озеро"...
А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi
з гiтлерiвцями вiдбувалися, - "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi
"Герой-озеро"...
...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс,
озеро Сердюкове i озеро Кирмасове...
I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому - ряска i латаття, i лiле©, i
м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...
- Ви на Кирмасовому були?
- Нi!
- Ой! Та там же качви то©, як гною!
II
Ви коли-небудь полювали з крякухою?
I взагалi ви зна те, що таке сть крякуха?
Не зна те?
Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не зна те, що таке кр-якуха?!
Крякуха, або як ©© ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi
звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйсько©, менша вiд крижня, але
бiльша за чиря.
Дехто запевня , що крякуха - це помiсь дико© й свiйсько© качки, що
для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську
качку на озеро, щоб ©© там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от
способом заплiднених я ць свiйсько© качки, вилупляться крякушенята...
А виходить, що зовсiм воно не так.
Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько
вже в Тульськiй нiби губернi©, звiдки вони й розповсюдилися по всiй
кра©нi.
Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скида ться на крижня, але менша,
як говорено вже, вiд крижня.
Характерна ©© особливiсть та, що коли вона бачить чи чу навiть у
повiтрi льот чи то поодиноко© качки, чи качино© згра©, вона "кричить",
"кряка ", закликаючи лiтаючих сво©х родичiв присiсти до не© познайомитися.
- Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках!
Ках!
Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.
Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на
рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?
Дуже просто.
На одну лапку в крякухи нашива ться панчiшка така шкiряна, а до то©
панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.
На довгому шнурковi, що прив'язу ться до кiльця на крякушинiй лапцi,
прикрiплю ться "грузило" - чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь,
який порина на дно в озерi, а на шнурку плава прив'язана крякуха, мов на
котвi, на якорi.
Да те ©й невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса,
де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плава .
А ви на човнi забира тесь у густу кугу чи в очерет, замаскову тесь,
сидите й чека те...
Та, сидячи, вiд скуки перемовля ться з крякухою:
- Тась! Тась! Тась!
А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно:
- Ках! Ках! Ках!
Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись:
- Ках-ках-ках! Ках-ках-ках!
В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в
воду збира ться.
Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружля над нею!
Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи...
Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд
крякушиного погубителя...
I не вагайтесь, як помiтите його:
- Бах!
Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд
чи заманеться йому поласувати вашою крякухою...
Заспоко©лась крякуха, заспоко©лись ви...
Чу те знову:
- Ках! Ках! Ках!
Але це "ках" якесь непевне, байдуже...
То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а
може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка.
I знову тихо...
I от вам призивне:
- Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!
Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi...
- Я тут! Я тут! До мене, друзi!.. Ви дивитесь угору - проплива зграйка
чирят... Не всi обов'язково сiдають на крякушин заклик, але часто-густо
все-таки сiдають...
III
Ну, ходiмте з вами на озеро Кирмасове. Воно недалечке вiд села - ну,
може, за кiлометр... Там, у Кирмасовому озерi, дiд Кирило карасi ловить,
там в очеретi сто©ть його човен, а понад очеретом сохнуть розiп'ятi
ятери...
- А чи ж потрапите ви в озеро? - пита дiд Кирило. - Я взавтра ятери не
ставлятиму, пiдiть, посидьте з крякухою. Вчора я, як у©здив в озеро, таких
крижнiв iзнялося, - штук, мать, iз дев'ятнадцять! I чирята були... Тiльки
ж чи потрапите ви в озеро, бо стежка туди осокою, ледь-ледь помiтна? А
само воно, озеро, густим очеретом обросло. З дороги нiколи не скажете, що
там озеро. Може, пiдiйти до вас та провести? - пропону сво© послуги дiд
Кирило.
- Нi, дiду, ви розкажiть, якi прикмети до того озера, де повертати на
стежку через осоку! Я сам утраплю, а ви поспiть, бо пiду я раненько,
вдосвiта!
- Так, ви отак, - повча дiд Кирило, - пiдете оцi ю дорогою понад
Осколом, до лiсу "Рiжка"... Iтимете, лiворуч пiд горою побачите стiжки
сiна. Один стiжок, другий. третiй. Як уже нараху те три стiжки, трохи
пройдiть далi й дивiться праворуч. Будуть над дорогою берестки. Так
дiйдiть ви до самого останнього берестка, вiн найтовший, отам уже й
дивiться на осоку. Берег там геть увесь ув осоцi. Там ви запримiтите таку
через осоку нiби стежку. Вона, власне, не стежка, а так нiби осока трохи
прим'ята, бо нiхто туди в озеро не входить, крiм мене. Ви й прямуйте тi ю
стежкою до очерету. Там побачите в очеретi нiби такi "ворота", як
пiдiйдете близько до очерету, бо здаля тих ворiт не видко. Коли
доходитимете до очерету, буде вода, але ©©, води то©, не глибоко, в чоботи
не наберете: йдiть смiливо. Як увiйдете в очеретянi "ворота", побачите
мого човна. Човен, сказати правду, плохенький, тече, та там коряк лежить,
- будете вихлюпувати. Потiк гемонський човен! Це вже третiй рiк, як вiн
тече: нiяк не зберуся законопатити й засмолити. Та то нiчого, вiн
видержить, частiше тiльки воду вихлюпуйте. Весельце з собою вiзьмiть, бо я
без весла ятери становлю, я з дрючком. Пливiть протокою мiж двома стiнами
з очерету, протока хоч i вузенька, та проте човен пролiзе, - вона вас i
виведе в озеро. Тiльки ж глядiть, не зачепiть та не поваляйте мо©х ятерiв.
Як ви©дете в озеро, прямуйте на той його край, там бiльше качки сiдають.
Там i плесо пiдходяще, де крякуху пустить, i кущi куги, де дуже добре
можна заховатися, - качка й не помiтить...
...Раненько вдосвiта ви берете рушницю, весло, кошика, де покахку
крякуха, i йдете на Кирмасове озеро...
Темно. Кукурiкають пiвнi...
Ви минули останню на селi хату. Спереду вдалинi темнi лiс "Рiжок".
Праворуч блищить Оскiл, потихеньку шумлять очерети.
Отут запроектовано колгоспну гiдроелектростанцiю.
Ви пильно вдивля тесь лiворуч, де мають бути стiжки сiна.
Починаються кущi... Ось i перший стiжок, ось i другий, i третiй...
А де ж останнiй бересток? Найтовщий?
Ага! Ось i останнiй, найтовщий бересток!
А де ж стежка через осоку?
Ви довгенько ходите понад осокою, вдивля тесь, шука те, де прим'ята
осока...
Ось вона!
Ви впевнено йдете "прим'ятою" осокою, доходите до очерету. "Ворiт" в
очеретi нема. Перед вами стiна густо-го-прегустого комишу, який нiби
насмiха ться з вас:
- Ну що - знайшов? Ш-ш-ш! - кепкуючи, шарудить очерет.
Ви поверта тесь на берег i знову шука те "прим'яту" осоку. Шука те,
шука те i зовсiм несвiдомо мимрите:
В нашем саде,
В самом заде -
Травушка помятая, -
Не работа меня сушнт,
А любовь проклятая.
Ви ловите себе на цих несвiдомих спiвах i ла тесь:
- А справдi-таки - не робота тебе сушить, а любов... тiльки не
"проклятая", а таки справжня любов до природи, - до свiчада-озера, до
тихих плесiв, до посвисту качиних крил...
- Нi, таки оце та стежка, оце "прим'ята" осока! Ви бредете знову до
очерету. Ось i вода... Чавкають чоботи, якi ви з трудом витяга те з
баговиння, видира тесь на купину, i потiм, з купини на купину
перестрибуючи, наближа теся до очерету...
- Нi, таки - ось щось таке, нiби "ворота"! Човпа те багнищем у ворота!
Ось i човен! Над очеретом стрiлою метнулося чиря. Крякуха ваша в кошику,
почувши шум чирячих крил, зразу:
- Ках! Ках! Ках!
А ви ©й:
- Тась! Тась! Тась! Не кричи, голубочко, зараз ви©демо на озеро,
плаватимеш на плесi, тодi вже й кричатимеш!
Виштовхавши човна на глибоченьке мiсце, ви сiда те i праву те на
озеро...
- Човен - непокiрний... Вiн обов'язково хоче носом у©хати в дiдiв
Кирилiв ятiр...
Ви його вирулю те на середину протоки, нiс ятера не зачепив, а зачепили
ви його, того ятера, веслом, ятiр пада на вас якраз сво©м гузирем, голова
ваша проскаку в гузир, i ви вже нiби карась...
Та проте, кiнець кiнцем, ви вирулю те на озеро, праву те до плеса,
прив'язу те крякуху до грузила, - простiсiнького собi каменя.
- Бульк! - камiнь у воду, i крякуха ваша, купаючись, плава по плесi...
Швидесенько заплива те в кугу, - густий-густий кущ куги посеред озера!
- пригина те кугу над кущем i сидите, немов ви в зеленому куренi...
Заряджена централка лежить у вас на колiнах, ви весь увага, весь
напруження.
Сiрi ... Над озером туманиться...
Ось пискнула очеретянка. Сiренька маленька пташечка вже прокинулася,
вона iз спритнiстю неймовiрного акробата перестрибу з очеретинки на кугу,
охоплю сво©ми лапками такiсiньку стеблину i гойда ться...
Вона вас зовсiм не бо©ться... Гойда ться просто над вашою головою:
ось-ось за кашкета зачепить...
Пробiгла зеленим килимом iз ряски курочка. Зупинилася проти човна й
дивиться здивовано: вона тут цiле лiто живе, а такого ще не бачила.
Ви поворухнулись, - курочка метнулася i зникла... Крякуха покахку
спокiйно:
- Ках! Ках! Ках!
Нема, значить, нiчого ще...
Аж ось зненацька щось велике шугонуло бiля вашого човна й почепилося на
кузi, обхопивши лапами кiлька стеблин одразу. Стеблини нахилилися аж до
По-латинi вона зветься Colymbus (Колiмбус).
Завдовжки вона 65-75 сантиметрiв, крило в не© - 38 сантиметрiв, хвiст -
6 сантиметрiв.
Шия в не© довга, дзьоб - прямий, гострий. Восени вона вся зверху
темно-бура, а голова й шия теж зверху - сiрi. Знизу вона вся бiла.
Як побачите, що така птиця на озерi плава - пiдiйдiть i прикиньте хоча
б приблизно: як ма вона завдовжки 65-75 сантиметрiв, а крило - 38
сантиметрiв, а хвiст - 6 сантиметрiв, значить - вона, гагара!
Але треба все-таки пильненько придивлятись, може бути i довжина ©©
65-75 сантиметрiв, i крило -- 38 сантиметрiв, а хвiст, примiром, не 6
сантиметрiв, а 5 або 7.
Так i знайте, що то вже не гагара.
Бува й навпаки: хвiст рiвно 6 сантиметрiв, а крило 37 або 39.
Знову не гагара, а щось iнше.
А вам треба обов'язково гагару, iнакше не будете мати нiяко© насолоди з
полювання на негагару.
Бахнете - птиця й полетить.
А гагара - нирець, ниркова птиця, через те охота на не© ма сво©
особливостi й свою принаднiсть.
А от, коли всi вимiри (65-75Х38Х6) ви зробили правильно i
пересвiдчилися, що по-латинi вона зветься Колiмбус, - отодi вже можна ©© й
полювати.
В чому ж поляга принаднiсть охоти на гагару?
Ось у чому:
1. Коли ви полю те на озерi гагару, ви цiлiсiнький день перебува те пiд
враженням, що кожно© хвилини ви ма те перед собою дичину. Ви не гуля те,
шукаючи качки, - вона цiлий день перед вами.
2. Гагара розвива у вас три види спорту: мисливський, стрiлецький i
легкоатлетичний.
3. Гагара полегшу вам подорож з полювання додому.
От при©здите ви на село.
Iз дому ви берете з собою пiвтори-двi сотнi набо©в, менше брати не
можна, бо, ви©здячи на охоту, завжди треба мати на увазi, що ви можете
потрапити на такий перельот, чи на таке на болотi скупчення качви, що
тiльки те й робитимете, що бахкатимете.
I от уявiть собi, що у вас не вистачило набо©в?!
Та ви лiктi собi кусатимете, коли качки вам просто на мушку сiдають, а
ви нiчого зробити не можете!
Завжди мисливець повинен мати добрий запас набо©в.
При©хали ви, значить, на село з добрим запасом набо©в.
Тягти з собою зразу всi набо© на болото чи на озеро нема нiяко© рацi© -
ви ©х залиша те в хатi у того селянина, де зупиня тесь.
А зупиня тесь ви, ясно, в селянина, що живе недалечко вiд озера чи вiд
болота.
Виходячи на озеро, берете ви тридцять-сорок набо©в.
Ранкова зорька була невдала: стрiляли ви мало, набо© у вас цiлi...
Вiдпочивши трохи пiсля ранково© зорьки та як слiд поснiдавши, ви йдете
до озера, - може ж, де назирите якусь на озерi дичину.
На озерi плава якась птиця.
Прикинули - гагара...
Ви смiливо йдiть до озера, бо хоч гагара й сторожка птиця, проте i вона
не вiд того, щоб погратися з вами у полювання.
Ви пiдходите - нацiля тесь!
- Бах! - i нема гагари!
У той самий момент, коли ви сiпа те "собачку", гагара пiрна !
Шрiт робить на тiм мiсцi на водi цiлу бурю, - й гагари нема!
Хвилинка, i крокiв за три вiд того мiсця, де шаленiв на водi ваш шрiт,
витика ться гагаряча голiвка. Ви за лiву "собачку" - сiп.
- Бабах! - i нема гагари...
Поки ви швиденько перезарядите рушницю, перед вами знову гагара.
Прекрасна вона на водi, струнка, довгошия i слiпучо-бiла, коли
поверта ться до вас грудьми сво©ми...
- Бабах! - i нема гагари!
Хвилина - i гагара.
- Бабах з лiво©! - i нема гагари.
Вашi тридцять патронiв вилiтають за тридцять-сорок хвилин!
Але хiба ж ви вiдступитесь од бажання добути гагару?!
Та нiколи в свiтi!
Щоб ото вiдмовитися мати в себе в кабiнетi таке прекрасне чучело?
А хiба не при мно буде вам подарувати дружинi шкурку з гагари?
Убити двiстi-триста гагар, зняти з них шкурки (у гагар дуже мiцна шкура
й густий-прегустий пух!) - таке вийде оригiнальне тепле пальто, що нi в
кого в свiтi такого не буде!
I я можу навiть побожитися, що нi в кого в свiтi такого пальта не було
й не буде!
Вистрiлявши всi сво© тридцять набо©в, ви бiгом до хати, до свого
запасу.
Прибiгли - набили патронташа, взяли два десятки в кишенi - знову бiгом
на озеро.
Хазяйка до вас:
- Мо'б пообiдали! Я борщу з карасями наварила!
- Потiм... Потiм! - кида те ви. - Гагара!
Пiдбiга те до озера, а гагара, голубочка, плава собi та хлюпочеться,
пiр'ячко сво дзьобом перебираючи.
Подивиться на вас i нiби ось-ось скаже:
- Приготувались! Почали!
Вона вже вiдпочила й готова знову гратися з вами в полювання.
Почина ться знову:
- Бабах з право©! - нема гагари.
- Бабах з лiво©! - нема гагари.
Вистрiливши другу порцiю набо©в, знову бiжите до хати, знову берете
набо©...
Взяти зразу всi набо© до озера - нiколи ви ©х не вiзьмете, бо ви твердо
переконанi, що ось оцим уже пострiлом ви обов'язково гагару встрелите!
Можна навiть антракт зробити - i ви вiдпочинете, i гагара вiдпочине.
Так ото, сюди-туди бiгаючи та в гагару стрiляючи, ви й проводите цiлий
день у мисливському запалi й напруженнi.
А крiм того, ©хатимете додому без тягаря, легеньким i веселеньким...
Сумувати з того, що ви не встрелили гагари, - не сумуйте, i на той рiк
вона ще прилетить i ще дасть вам один, а коли захочете, то й кiлька днiв
напруженого й запального полювання!
Та ще майте на увазi, що ви воднораз перевiря те при цьому, як ви
стрiля те.
Ви чудовий стрiлець, бо весь шрiт ляга якраз саме на тiм мiсцi, де
тiльки-но була гагара.
Ви не промазали!
А це теж чого-небудь та варт!
А чи можна взагалi встрелити гагару?
Можна!
Ну, добре, - я вже вам одкрию цей секрет.
Бачите, в чiм рiч: гагара дуже спостережлива птиця.
I дуже гостроока, - бачить вона крокiв на сто так, як не можна бачить у
найудосконаленiший бiнокль.
От вона плава i нiби зовсiм на вас не зверта жодно© уваги...
А насправдi одним оком аж просвердлю вас, всi вашi найменшi рухи.
I особливо пильно стежить за вашим пальцем, що на "собачцi" лежить.
I тiльки вiн натиску , - навiть ще тiльки ворухнеться, щоб натиснути
"собачку", вона - хоп! i вже пiд водою.
А порина вона, як блискавка!
Основне ваше завдання, щоб устрелить гагару, не дати ©й помiтити, коли
саме ви натиску те "собачку".
Як це зробити?
Накрити курки картузом - не бачитимете мушки.
Робиться це так: ви становитесь до гагари спиною, нiби зовсiм не
звертаючи на не© уваги, рушниця лежить у вас через плече, в лiвiй руцi у
вас невеличке дзеркальце i ви через це дзеркальце нацiля тесь.
Гагара дума , що ви пудритесь, чи взагалi туалетитесь.
А ви, через дзеркальце прицiлившись, - бабах!
- I сть гагара!
Яка ж радiсть, що у вас в руках справжнiй Colymbus (Колiмбус), 75
сантиметрiв завдовжки, крило в нього 38 сантиметрiв, а хвiст - 6
сантиметрiв.
Ви зразу знiмайте з нього шкурку.
сти його не можна, бо вiн рибою сильно одгонить!
Але ж нiде так, як у гагарячiй шкурцi, не розплоджу ться мiль!
ЕКIПIРОВКА МИСЛИВЦЯ
"Без пристрою, - як каже народне прислiв'я, - й блохи не вб' ш".
Мисливець, як ми зна мо, блiх не полю , мисливець, коли вiн справжнiй
мисливець, - вiн полю левiв, перепiлок, тигрiв, зайцiв, бiлок, носорогiв,
бекасiв, жирафiв, дупелiв, бiзонiв, качок, ведмедiв, гусей, тегерукiв i
iнших звiрiв та птиць, ризикуючи в окремих випадках заполювати крокодила
або слона.
Спробуйте забити слона або гiпопотама (вiн же бегемот) голими руками!
В нашiй коротенькiй розвiдцi ми не будемо говорити про те, як повинен
екiпiруватися мисливець на слона або на крокодила, - це дуже складна
штука, та й практично не дуже для нас потрiбна, бо слони й крокодили
плодяться на "дуже суверенних" територiях, звiдки ось уже кiлька столiть
виводяться iноземнi вiйська.
Поради нашi стосуватимуться мисливцiв, що полюють на територi© "вiд
Кавказу до Алтаю, вiд Амуру до Днiпра..."
Два принципи повиннi керувати нами, коли ми екiпiру мось на полювання:
П е р ш и й: ©деш на день, бери хлiба на тиждень.
Д р у г и й: на величезнiй нашiй територi© сила рiзного звiра може
трапитись, - вiд нiжно© перепiлочки до страшного бурого ведмедя чи
уссурiйського тигра.
До всього треба бути готовим, бо незручно буде, зустрiвши уссурiйського
тигра, говорити йому:
- Не ©ж мене, голубчику, бо забув я з собою взяти жаканiвську кулю, я
вийшов тiльки на качок i найбiльший у мене шрiт номер четвертий! Тепер
уже, як ©хатиму, вiзьму й кулi на тебе, а сьогоднi не бий люто хвостом, а
йди собi з богом, пошукай краще марала! Маралом, голубчику, i поснiда ш!
Тигр може не послухати вас i вами поснiдати.
Ще раз пiдкреслю мо: на полюваннi треба бути готовим до всього, щоб
потiм не жалкувати.
Приготувавши рушницю з твердим футляром, бо в м'якому ©© можна в дорозi
пошкодити, ви, розумi ться, одклада те набо©, набитi рiзнокалiберним
шротом, щоб було чим бити i бекаса, i тигра.
Двадцять чотири набо© ви кладете в патронташ (не забудьте, отже,
патронташа), а решту, штук так 500 - 600, ви склада те в спецiальний для
набо©в ящик, оббитий непромокальним брезентом або шкiрою.
Без шомпола з рiзними щiточками й ганчiрочками (чистити рушницю),
флаконом рушничного масла (мастити рушницю) ви©здити не можна, бо рушницю
пiсля пострiлу обов'язково треба чистити.
Покладiть обов'язково екстрактора, бо набiй у стволi може застряти, i
без екстрактора ви його не витягнете.
Ну, з рушницею, зда ться, все...
Да, - бiнокль не забудьте, щоб можна було здалека наглядiти дичину, i
компас, щоб не заблудитися.
Що треба мисливцевi брати для транспортування додому забито© дичини?
Коли ви ©дете полювати птицю, берiть для не© сiтку (це-для бекасiв).
Сiтка - це та ж сама широко розповсюджена серед населення "авоська",
тiльки вiдповiдним способом реконструйована.
Для качок потрiбнi - тороки чи, як ©х iще називають, "удавки" -
коротенькi ремiнчики з кiльцем на кiнцi - робити петлю. В ту петлю
просува ться качача голова, петля зашморгу ться, й качка гордо висить у
вас бiля пояса.
На вовка ви берете з собою тачку, краще з колесами на шарикопiдшипниках
- легше везти. Для ведмедя чи лося - тритонку.
Цi всi речi для дичини ви берете, коли ©дете полювати па день-два...
Коли ж передбача ться полювання тривале - два тижнi чи мiсяць, -
обов'язково берiть з собою невеличкий льодник, де зберiгатимете дичину до
того часу, коли будете ©© вже чи солити, чи коптити. Отже, значить, не
забудьте взяти з собою бочку для солоно© дичини i кiлька ящикiв для
копчено©.
Як солити й коптити дичину, - прочитайте про це перед полюванням у
вiдповiдних пiдручниках, бо це в план нашо© розвiдки не входить.
О д е ж а. Штани й куртка, кепка чи капелюха - це зрозумiло. Чоботи -
двi пари: однi чоботи шкiрянi - ходити по сухому, другi чоботи гумовi -
ходити по мокрому. Взимку до двох пар чобiт беруться ще й повстяники.
Плащ-палатка. Для полювання взимку - бiлий халат, для полювання влiтку -
зелений халат, для полювання восени - кiлька халатiв рiзного кольору,
залежно вiд того, де полюватимете, чи на полi, чи в лiсi, чи на лузi.
Все це, як ви вже й самi догаду тесь, потрiбно для маскування.
Спальний мiшок - спати.
Рукавицi, щоб руки не мерзли.
Накомарник, щоб комарi не кусали.
Коли ж ви не побажа те тягти з собою спальний мiшок та накомарник,
вiзьмiть iз собою невеличкий розбiрний мисливський будиночок, з розкладним
лiжком - дуже зручна штука: i виспатись сть де, i негоду перебути сть
де.
Щоправда, можна збудувати замiсть розбiрного будиночка звичайнiсiнький
курiнь, але тодi вiзьмiть iз собою метрiв з десяток непромокально© матерi©
покрити зверху курiнь, щоб пiд час дощу курiнь не протiкав.
Мисливець, як вiдомо, весь час ходить, - бережiть ноги, щоб не намуляти
©х.
Найкраще вiд намуляння нiг - частiше мити ноги.
Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника.
Помили ноги - намастiть ©х вазелiном, або ланолiном, або кремом
"Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути
у вас пiд рукою.
Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги
газетами чи журналами.
ж а м и с л и в с ь к а. Полювання - процес не легкий, - весь час
напруження, багато ходити, чимало на собi носити, - все це до певно© мiри
людину виснажу , отже, треба добре пiд час полювання ©сти й пити.
Не будемо рекомендувати, що саме з ©жi ма брати кожний мисливець: у
всякого, - як то кажуть, - своя доля i свiй шлях широкий, - сво©, тобто,
уподобання.
Любите сало - берiть сало, любите ковбасу - берiть ковбасу, любите
охотницькi сосиски - берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти,
- берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть
багато.
Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.
Це перевiрено вiковим досвiдом, - хоч скiльки б ви взяли на полювання
харчiв, все'дно - мало!
Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.
Для харчiв - рюкзак, торба, сiтка.
Для чаю чи кави - термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi,
найбiльший - на лiтр.
чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на
цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!
Двi фляги. Одна - для води, друга для того, хто що любить.
- А що у вас у другiй флязi? - запиту те ви свого товариша.
- Боржом!
- Збiльшена кислотнiсть?
- Збiльшена! А у вас?
- сентуки N 17!
- Зменшена кислотнiсть?
- Зменшена!
- Кiльки взяли?
- Взяв! А ви?
- Я - шпроти!
- Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших сентукiв
N 17 - кiльку. Гаразд?
- Гаразд!
З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща;
для боржому чи сентукiв - замала: треба збiльшити.
Розумi ться, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку,
нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву,
петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).
Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити
чудесну польову кашу, - i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з
бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.
Ох, i каша! Ох, i каша!
Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!
Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт.
Пiдкреслю мо - сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого - слiпнуть.
Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно.
Стрiляти тiльки туди, де ви напевно зна те, що не сто©ть ваш товариш,
iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в
симпатичного Iвана Iвановича.
От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод,
стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не
якийсь iнший) i камфору в ампулах...
Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не
гiнеколога, а хiрурга.
Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з
кофе©ном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою
гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiня собою кружку.
Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету
"швидко© допомоги", а ще краще - санiтарний самольот.
Полю те, розумi ться, ви з с о б а к о ю, - лягавим улiтку, i з
собаками - гончаками восени i взимку.
Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i
нагая...
Зда ться, все!
Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!
Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi - нiде нiчого
не дiстанете: все треба мати з собою!
Нi пера вам нi пуху!
1947
З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI
I
Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!
I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!
А яка вода в Осколi!
Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!
Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течi ю, кiлометрiв за 20,
на узгiр'© розляглося село Сенькiв...
Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими,
помiж рукавами-рiчищами, - острови, буйним очеретом закучерявленi;
очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...
"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось сво шарудить-говорить
ясно-зелена куга i пахне, - аж пашить - так пахне, - дика м'ята-рута!
Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а
на озерах бiлi лiле© i килими-килими-килими з темно-зелено© ряски...
А серед озера - плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають
бульбашки золотавi карасi - "Ну, ©й-богу, як лопата", i лини - "Ох, i
лини, ви зроду не повiрите!"...
I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...
I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, - невеличких i величких,
- обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви
озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазя©на, чи вiд яко©сь подi©,
що ©© свiдком були тi свiчада-озера...
Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи
сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi
"татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...
А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро сво розкидав, як на
печенiгiв походом iшов - тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають
"князь-озеро"...
А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi
з гiтлерiвцями вiдбувалися, - "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi
"Герой-озеро"...
...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс,
озеро Сердюкове i озеро Кирмасове...
I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому - ряска i латаття, i лiле©, i
м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...
- Ви на Кирмасовому були?
- Нi!
- Ой! Та там же качви то©, як гною!
II
Ви коли-небудь полювали з крякухою?
I взагалi ви зна те, що таке сть крякуха?
Не зна те?
Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не зна те, що таке кр-якуха?!
Крякуха, або як ©© ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi
звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйсько©, менша вiд крижня, але
бiльша за чиря.
Дехто запевня , що крякуха - це помiсь дико© й свiйсько© качки, що
для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську
качку на озеро, щоб ©© там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от
способом заплiднених я ць свiйсько© качки, вилупляться крякушенята...
А виходить, що зовсiм воно не так.
Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько
вже в Тульськiй нiби губернi©, звiдки вони й розповсюдилися по всiй
кра©нi.
Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скида ться на крижня, але менша,
як говорено вже, вiд крижня.
Характерна ©© особливiсть та, що коли вона бачить чи чу навiть у
повiтрi льот чи то поодиноко© качки, чи качино© згра©, вона "кричить",
"кряка ", закликаючи лiтаючих сво©х родичiв присiсти до не© познайомитися.
- Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках!
Ках!
Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.
Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на
рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?
Дуже просто.
На одну лапку в крякухи нашива ться панчiшка така шкiряна, а до то©
панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.
На довгому шнурковi, що прив'язу ться до кiльця на крякушинiй лапцi,
прикрiплю ться "грузило" - чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь,
який порина на дно в озерi, а на шнурку плава прив'язана крякуха, мов на
котвi, на якорi.
Да те ©й невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса,
де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плава .
А ви на човнi забира тесь у густу кугу чи в очерет, замаскову тесь,
сидите й чека те...
Та, сидячи, вiд скуки перемовля ться з крякухою:
- Тась! Тась! Тась!
А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно:
- Ках! Ках! Ках!
Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись:
- Ках-ках-ках! Ках-ках-ках!
В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в
воду збира ться.
Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружля над нею!
Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи...
Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд
крякушиного погубителя...
I не вагайтесь, як помiтите його:
- Бах!
Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд
чи заманеться йому поласувати вашою крякухою...
Заспоко©лась крякуха, заспоко©лись ви...
Чу те знову:
- Ках! Ках! Ках!
Але це "ках" якесь непевне, байдуже...
То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а
може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка.
I знову тихо...
I от вам призивне:
- Ках! Ках! Ках! Ках! Ках!
Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi...
- Я тут! Я тут! До мене, друзi!.. Ви дивитесь угору - проплива зграйка
чирят... Не всi обов'язково сiдають на крякушин заклик, але часто-густо
все-таки сiдають...
III
Ну, ходiмте з вами на озеро Кирмасове. Воно недалечке вiд села - ну,
може, за кiлометр... Там, у Кирмасовому озерi, дiд Кирило карасi ловить,
там в очеретi сто©ть його човен, а понад очеретом сохнуть розiп'ятi
ятери...
- А чи ж потрапите ви в озеро? - пита дiд Кирило. - Я взавтра ятери не
ставлятиму, пiдiть, посидьте з крякухою. Вчора я, як у©здив в озеро, таких
крижнiв iзнялося, - штук, мать, iз дев'ятнадцять! I чирята були... Тiльки
ж чи потрапите ви в озеро, бо стежка туди осокою, ледь-ледь помiтна? А
само воно, озеро, густим очеретом обросло. З дороги нiколи не скажете, що
там озеро. Може, пiдiйти до вас та провести? - пропону сво© послуги дiд
Кирило.
- Нi, дiду, ви розкажiть, якi прикмети до того озера, де повертати на
стежку через осоку! Я сам утраплю, а ви поспiть, бо пiду я раненько,
вдосвiта!
- Так, ви отак, - повча дiд Кирило, - пiдете оцi ю дорогою понад
Осколом, до лiсу "Рiжка"... Iтимете, лiворуч пiд горою побачите стiжки
сiна. Один стiжок, другий. третiй. Як уже нараху те три стiжки, трохи
пройдiть далi й дивiться праворуч. Будуть над дорогою берестки. Так
дiйдiть ви до самого останнього берестка, вiн найтовший, отам уже й
дивiться на осоку. Берег там геть увесь ув осоцi. Там ви запримiтите таку
через осоку нiби стежку. Вона, власне, не стежка, а так нiби осока трохи
прим'ята, бо нiхто туди в озеро не входить, крiм мене. Ви й прямуйте тi ю
стежкою до очерету. Там побачите в очеретi нiби такi "ворота", як
пiдiйдете близько до очерету, бо здаля тих ворiт не видко. Коли
доходитимете до очерету, буде вода, але ©©, води то©, не глибоко, в чоботи
не наберете: йдiть смiливо. Як увiйдете в очеретянi "ворота", побачите
мого човна. Човен, сказати правду, плохенький, тече, та там коряк лежить,
- будете вихлюпувати. Потiк гемонський човен! Це вже третiй рiк, як вiн
тече: нiяк не зберуся законопатити й засмолити. Та то нiчого, вiн
видержить, частiше тiльки воду вихлюпуйте. Весельце з собою вiзьмiть, бо я
без весла ятери становлю, я з дрючком. Пливiть протокою мiж двома стiнами
з очерету, протока хоч i вузенька, та проте човен пролiзе, - вона вас i
виведе в озеро. Тiльки ж глядiть, не зачепiть та не поваляйте мо©х ятерiв.
Як ви©дете в озеро, прямуйте на той його край, там бiльше качки сiдають.
Там i плесо пiдходяще, де крякуху пустить, i кущi куги, де дуже добре
можна заховатися, - качка й не помiтить...
...Раненько вдосвiта ви берете рушницю, весло, кошика, де покахку
крякуха, i йдете на Кирмасове озеро...
Темно. Кукурiкають пiвнi...
Ви минули останню на селi хату. Спереду вдалинi темнi лiс "Рiжок".
Праворуч блищить Оскiл, потихеньку шумлять очерети.
Отут запроектовано колгоспну гiдроелектростанцiю.
Ви пильно вдивля тесь лiворуч, де мають бути стiжки сiна.
Починаються кущi... Ось i перший стiжок, ось i другий, i третiй...
А де ж останнiй бересток? Найтовщий?
Ага! Ось i останнiй, найтовщий бересток!
А де ж стежка через осоку?
Ви довгенько ходите понад осокою, вдивля тесь, шука те, де прим'ята
осока...
Ось вона!
Ви впевнено йдете "прим'ятою" осокою, доходите до очерету. "Ворiт" в
очеретi нема. Перед вами стiна густо-го-прегустого комишу, який нiби
насмiха ться з вас:
- Ну що - знайшов? Ш-ш-ш! - кепкуючи, шарудить очерет.
Ви поверта тесь на берег i знову шука те "прим'яту" осоку. Шука те,
шука те i зовсiм несвiдомо мимрите:
В нашем саде,
В самом заде -
Травушка помятая, -
Не работа меня сушнт,
А любовь проклятая.
Ви ловите себе на цих несвiдомих спiвах i ла тесь:
- А справдi-таки - не робота тебе сушить, а любов... тiльки не
"проклятая", а таки справжня любов до природи, - до свiчада-озера, до
тихих плесiв, до посвисту качиних крил...
- Нi, таки оце та стежка, оце "прим'ята" осока! Ви бредете знову до
очерету. Ось i вода... Чавкають чоботи, якi ви з трудом витяга те з
баговиння, видира тесь на купину, i потiм, з купини на купину
перестрибуючи, наближа теся до очерету...
- Нi, таки - ось щось таке, нiби "ворота"! Човпа те багнищем у ворота!
Ось i човен! Над очеретом стрiлою метнулося чиря. Крякуха ваша в кошику,
почувши шум чирячих крил, зразу:
- Ках! Ках! Ках!
А ви ©й:
- Тась! Тась! Тась! Не кричи, голубочко, зараз ви©демо на озеро,
плаватимеш на плесi, тодi вже й кричатимеш!
Виштовхавши човна на глибоченьке мiсце, ви сiда те i праву те на
озеро...
- Човен - непокiрний... Вiн обов'язково хоче носом у©хати в дiдiв
Кирилiв ятiр...
Ви його вирулю те на середину протоки, нiс ятера не зачепив, а зачепили
ви його, того ятера, веслом, ятiр пада на вас якраз сво©м гузирем, голова
ваша проскаку в гузир, i ви вже нiби карась...
Та проте, кiнець кiнцем, ви вирулю те на озеро, праву те до плеса,
прив'язу те крякуху до грузила, - простiсiнького собi каменя.
- Бульк! - камiнь у воду, i крякуха ваша, купаючись, плава по плесi...
Швидесенько заплива те в кугу, - густий-густий кущ куги посеред озера!
- пригина те кугу над кущем i сидите, немов ви в зеленому куренi...
Заряджена централка лежить у вас на колiнах, ви весь увага, весь
напруження.
Сiрi ... Над озером туманиться...
Ось пискнула очеретянка. Сiренька маленька пташечка вже прокинулася,
вона iз спритнiстю неймовiрного акробата перестрибу з очеретинки на кугу,
охоплю сво©ми лапками такiсiньку стеблину i гойда ться...
Вона вас зовсiм не бо©ться... Гойда ться просто над вашою головою:
ось-ось за кашкета зачепить...
Пробiгла зеленим килимом iз ряски курочка. Зупинилася проти човна й
дивиться здивовано: вона тут цiле лiто живе, а такого ще не бачила.
Ви поворухнулись, - курочка метнулася i зникла... Крякуха покахку
спокiйно:
- Ках! Ках! Ках!
Нема, значить, нiчого ще...
Аж ось зненацька щось велике шугонуло бiля вашого човна й почепилося на
кузi, обхопивши лапами кiлька стеблин одразу. Стеблини нахилилися аж до