Страница:
- корова.
Павлина Анфисiвна була задоволена, взяла пiд ручку знайомого й повела в
садок однi © вiлли.
Вiдтiля ©х вигнано. Знайомий обурився.
- Як ви смi те! Ми ж тiльки гуля мо!
- Iдi, iдi! Не разговарiвай!..
Знайомий пообiцяв поскаржитись головi Вуцвику. А Павлина Анфисiвна
спитала:
- Ну, скажiть правду: ви ж не комунiст?
Вiн тричi побожився, що вiн комунiст, але вона йому не повiрила.
...Громовиця не прийшла - пройшла. В лiсi було тихо, мiж дерев ходив
мiсяць i крапав срiбне масло в гущавину.
Хтось ламав гiлки в лiсi - не людина, трiскало в лiсi. Вилуплювались
солов'ята, i соловей уже не спiвав, i солов'© мовчали.
-...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлiвна: жадна, не дай Господи. Году
дитину, а сама бiльш за дитину з'©сть: дитячу порцiю.
...На якнайдальшiй вiллi смiялись. Пiдiйшли до тераси, а за терасою
тихенька пiсня. Це надхненний Гiль.
...Тьотя Бася не обiдала: ©© обiд з'©в хтось.
Коли поодцвiтали вишнi (позривали ягоди), поналивались яблука. В
яблуках мед, пасiка, бджоли, дiд сивенький - смачно...
Летiли трутнi по шосе.
...У вiллi мешкають два тижнi, три, мiсяць, а то й цiле лiто. Однi
ви©здять, iншi при©здять.
Хто при©здить, каже:
- По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
- Чому це сьогоднi нема какао? Який же це дiм вiдпочинку? Га?
...Пахне кiзяками й парним молоком.
Ледве свiта , Сидiр запряга конi й везе м'ясо до мiста.
Насiли: де - хто.
- Захватiть оцього лантуха з яблуками.
- Що за лантух?
- Та оцей.
- Та це ж яблука казеннi.
Його просять, вiн згоджу ться за двiстi п'ятдесят вiд пуда. Накрив
лантух свiжим м'ясом i закаляв у кров. (Кров i яблука, революцiя i
кров...) Сидiр покликав Микиту, й по©хали. Як ви©хали з села - на мiсто
селяни ©дуть. Сидiр кричить:
- Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать iз
воза:
- Не пан, звернеш i сам. То тiльки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидiр потилицю й згодився:
- Та воно й правда.
Сiпнув за вiжку - лiворуч...
...Пiдводилося сонце - червоне, заспане, невмите...
На вiлли (мабуть, i в колонi©) залiтають амури: людське. Бува
випадково, бува свiдомо, пiд кущами, коли дума лiс, коли мовчить лiс,
тiльки трiщить у глибинах - дрiбний звiр ходить, бува в садках... А через
дев'ять мiсяцiв вилуплю ться дитина. Це гарно, природно, свiжо й людяно.
Залiтають сюди й поганi баси - невдачники з мiста й дебютантки -
балерини й третьоряднi скрипники. Тут усе задовольня . Усiх задовольня .
i лiтнiй театр.
У суботу висiла афiша:
Грандiозний в ч р. Участвують... еtс.
...У недiлю тьотя Бася кричала:
- Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!
© не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi
вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх
дитячий.
Дiти задоволенi, артисти "в ударi", небо кричить.
Кiнчався вечiр, заспiвали "Iнтернацiонал", i скрипник заграв. Трiснула
струна в скрипника, й "Iнтернацiонал" увiрвався.
I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя
Бася, блiда, схвильована.
- Як ви смi те! Як ви смi те глузувати?
Стояла бiля артистiв i махала кулаками. © заспоко©ли, вона - на сцену
i плакала. Дiти дивились на не©, витрiщивши оченята, деякi теж плакали.
Ще з тьотею Басею була iстерика, i ©© повели в колонiю: скрипник (що
увiрвалась струна) i балерина.
Зодiяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодiяковий блиск
видно i восени, коли сонце сходить.
Ранком жеврiв зодiяковий блиск, ранком умирали чебрецi, снились i пахли
чебрецi.
Ходили з вiлли в колонiю, з колонi© на вiллу. Вiлли, колонi©...
Легенький золотий сум.
...Чебрецi, чебрецi...
Анфиса Павлiвна, Павлина Анфисiвна посварились.
- До друго© чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлiвна
обурилась:
- Безпарт йна! Глядiть, щоб знову в тюрму не попросили.
При©здив ще знайомий: дитячi порцi© ©в. Вiн був сумний - осiнь. У
городi взимку холодно й голодно.
...Колонi©, вiлли.
Павлина Анфисiвна ще ходила в купальню, навiть роздягалась i дивилась
на сво тiло. Але не купалась.
...Ставок думав золоту пiсню:
"Ой пряду, пряду"...-Леонтович.
I минуло лiто.
Глибокого часу-зажури колонi© перевозили в мiсто. Засмутнiли дiти,
засмутнiли вiлли. А Анфису Павлiвну викинули з партi©, i вона ви©хала
кудись. Iз кущiв вилiзли бандити i, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфисiвна плакала - йшов тридцять п'ятий листопад.
Коли ©хали по шосе, iз корзинки випала "Женщина i соцiалiзм" - пом'ята,
некрасива книжка.
Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усiх iшов
Гiль i спiвав:
- Ми см ло в бой пайдьом...
Гудiв лiс, падало листя - iшов листопад, прийшов листопад. ...А на
вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.
...Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.
Iз першо© вiлли Сидiр кричав:
- Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!
Микита не озивався.
РЕДАКТОР КАРК
I Б лий, i Блок, i сенiн, i Клю в -
Росiя, Росiя, Росiя моя.
Сто©ть сторозтерзаний Ки©в
I двiстiрозiп'ятий я.
П.ТИЧИНА
Связан я узловыми дорогами,
На которых повесилась Русь,
На которых трактиры с острогами
Хоронили народную грусть.
В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ
I
На стола поклав бравнiнга й на нього дивився тривожно - редактор Карк.
Згадав: холодний ранок - 1905 року чи 1906, тодi гiмназистом був; це було
вчора: учитель, а потiм учень, а потiм ©х ховали в той ранок, у холодний,
i днi йшли сiрi, сiрi - мабуть, того холодний. Гiмназiяльна церква й пiп
iз жiночим обличчям. Повiтове мiсто, болото, гуси, хмари й цвинтар на
горi.
Кожний бравнiнг ма свою iсторiю криваву i темну - у нас, на Укра©нi,
сьогоднi: 3 березня року нашого п'ятого... а взагалi - 1922. Як довго як
курс нашого карбованця, як товарний потяг у момент вiдступу в невiдомiсть
- i вогкий день, i на деревах жовтi сльози, а бiля дерев танок умирання -
листя, а бiля вокзалу метушаться сiм'© комунiстiв, а ©х не беруть.
Дехто не встиг сiсти, i ©х ловили по селах... Мого товариша жiнку
зловили, а потiм згвалтували, i вона стала дурненька.
Кожний бравнiнг ма свою iсторiю: темну, як духовне нутро окремо©
особи...
Iсторiя бравнiнга така: лiс, дорога, втiкачi, вороги, i хати, i дерева,
i всiм байдуже, вже дихати не можна, горять груди i згорають-згорають...
Пострiл... Темна iсторiя. У буржуа вiдбирали бравнiнги, i вони плакали, а
потiм у нас одбирали, i ми не плакали - не iронiя! - а може, хто й
плакав... Чого одну людину шкода, а до тисячi мертвих байдуже? Почуття
колективiзму нема - це не з "азбуки комунiзму", провiрте!
Проте це не щоденник - це справжня сучасна новела.
Редактор Карк пiдвiвся, ще раз тривожно подивився на бравнiнга i
вийшов.
II
Iз тихо© вулицi пiшов на клекiт. Жеврiло блакиттю. На пiвнiч iшли води
- дощ. На заходi сонце в зелених усмiшках: за мiськими левадами вже
зеленiло - теж iшло, i мрiялось сонцем, за сонцем на Американський
материк, тому - там океан, там велично й синьо.
Так: телеграфiчнi дроти узгiр'ям i проходили на бруднi квартали мiста,
там вони вище над будинки.
Так: пiсля тепло© зливи дротом котились краплi, зупинялись, звисали, а
котрi налiтали - вливались i падали на брук. Жеврiло блакиттю.
Чудово: смердюче, промислове мiсто велике, але не величне - забуло
слобожанське народження, забуло слобожанськi полки, не утворило
американсько© казки: не йшли будинки в хмари - чудово, воно хова сьогоднi
в сво©х завулках кривавi легенди на сотнi вiкiв.
Зiйшов на тротуар. Побiгли трамва© з задумливим свiтлом: на фонi
вечорового повiтря електричнi лампочки тьмяно-рожевi. Не хотiлось знати,
що трамва© бiжать на край мiста, що трамва© повертаються, що нема далi
трамва©в, що далi важкi дороги й кiстки замучених коней. А проте чудовi
легенди революцi© теж виростають тут.
Наприклад: на цiй вулицi, на цiм мiсцi - тут тепер мiщани проходять,
провозять свинi з околицi - гурток матросiв умирав у нерiвнiй боротьбi з
ворогами, умирали на автомобiлi, коли барикади посувались на пiвнiч -
iнсургенти йшли на пiвнiч, а в проваллi раптово зацвiла Венера.
Редактор Карк дивився на вiкна: там Чепiга й теж зацвiла. Йшла синя нiч
i налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повiтря - коридори
довгi, темнi - установ. А в мiщанських домах тукали, мабуть, годинники.
Тукали, одмiрювали простори по культурних, некультурних вiках, згадували
революцi©, не знали революцiй - народнi бунти, селянськi повстання,
Хмельниччина, Павлюк, Трясило...
I дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кiнча ться життя, а
степи Укра©ни теж голубi - асоцiацiя з небом. Думав:
- Чого так вабить-гуди - там же смерть? Може, тому, що голуба?
Потiм повертав додому. Бiля цього магазина - тут тепер державний
шоколад продають - одного зимового ранку вiн зустрiв нову владу. Згадав,
як шумувала Укра©на,хохол упертий чоловiк, а може, тут десь проходив
Сковорода Григорiй Савич, великий укра©нський фiлософ, а тепер, кажуть,
могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть бiля дупла, тiльки пчiлка iнодi
пролетить, i шумують революцi©, повстання на Укра©нi знову.
Григорiй Савич Сковорода - так росiйська iнтелiгенцiя любить:
Григорiй Савич, Нiколай Романович, Владимир Iллiч, Тарас Григорович. I
сть. у цьому якась пiвнiчна солодкiсть, упертiсть, i калузькi нетри, i
Iван Калита,- i московська сила - велика велетенська, фатальна, вiд
варязьких гостей iде. I нема тут вишневих садкiв - на вишнях у червнi
проростають зорi - i нема тут лунких дiвочих пiсень - далеких, край села,
а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги ©х
зелено, а за ними з цукроварнi ледве-ледве манячить у лiтнi, яснi ночi
дим.
Дим... Подумав, що над Укра©ною завжди був дим, i вся вона задимилась у
повстаннях, задимилась у муках, огонь iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi
спокiйно думали й упирались у небо димарi. I був огонь, i теж - велика
велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.
Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.
- Пачiстiм!
Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська - очi благають. Поставив
ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. I згадав, як багато
тепер дiтей на вулицi - з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в
Бакеу, в Румунi© - там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах
©дять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку
Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв'я... Коли в Румунi© буде
революцiя?
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
Лопань теж ма свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а
вчителi гiмназi© i досi ловлять удочками рибу й думають - про минулi днi,
коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки - двадцять
чотири.
Лопань теж ма свою iсторiю - вона не знала революцi©, вона не бачила
революцi©, бiля не© проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка
появляються кайори. Розмова:
- Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех
ти, життя прокляте! Другий голос:
- Нiчого. Сила за нами. Ха! Обиватель. А обиватель - хвиля, дев'ятий
вал. Регулятор. Пiднявся високо, ану-бо нижче! Не хочете? Себе винiть. Ми
теж дещо зна мо. Налетiв обиватель - i човен поринув. Обиватель регулятор.
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
III
Мо© любi читачi! - простий i зрозумiлий лист.- Я боюсь, що ви мою
новелу не дочита те до кiнця. Ви в лабетах просвiтянсько© лiтератури. I я
поважаю. Та кожному свiй час. Творити то творити. Да. Соловей - от як
дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлi , а бiля дерева заряснiло - солов'©
не однаково спiвають, прислухайтесь. Сво© Моцарти, Бетховени, чув i
Лисенка - солов'я. Переспiвувати - не творити, а мавпувати. I читач
творець, не тiльки я, не тiльки ми - письменники. Я шукаю, i ви шукайте.
Спершу вiд новаторiв - i я теж - це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А
твiр мiй буде цiлком художнiй - треба продумати, треба знати... Ах, зеленi
мо© сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть - на фабричних посьолках
тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах
запорiзьких безмежних.
IV
Револьвер системи "бравнiнг" не виходив iз голови. Про бравнiнг:
Конан-Дойль добре знав звичайного читача: розв'язка i зав'язка, фабула,
сюжет та iнше. Шерлок Холмс. Не виходив iз голови не тим, що його куплено
в повстанця з банди Ангела, а тим, що вiн лежить у столi, а в кiмнатi
тихо, домовинне, тим, що "сьогоднi" i нема "вчора" - далекого,
несподiваного, великого, особливо на фонi "позавчора".
Карк зiйшов на площу й раптом обернувся: його покликано.
- Товаришу!
Дивиться: чоловiк розкинув руки, немов повiтря хапа .
I ще раз:
- Товаришу!
Вiдкiля цей голос?
Так, вiн зна цей голос, це сiмнадцятого року, голос сiмнадцятого року,
голос молодо©, бадьоро©, червiнково© революцi©, тривожно© радости - може
глибоко©, може синьо©, може це не голос, а сон з оточеного ворогами
геро©чного Луганська.
I що ж: був слiпий, вийшов з лiкарнi - голодний, i радий, i свiтлий, як
усi пiсля хвороби. Вiн пiсля тифу. I на нього дмухало бузково, ачей
ромашками, як дитинi, що перший раз стала на ноги або заговорила.
Хотiлось обняти слiпого, згадав сентиментальний роман, провiв слiпого
на тротуар - i тiльки.
Той пiшов.
- Товаришу,- i руками повiтря ловить. Думав про радiсть сiмнадцятого
року. Пiшов тривожний: стояли в очах сiчневi снiги, iржали десь
повстанськi конi - думав.
V
Живе редактор Карк близько мiського парку, на тiм краю, де сонце
сходить i блима в скалках смiття,- там вигiн, там собаки, а вночi
пострiли на сполох - вартовi. Мiж iншим, вiдповiдальности за газету
жодно©, вiдповiдальний iнший.
На кватиру прийшов випусковий.
- Еntrez!
Редактор Карк завжди: еntrez! Випусковий товариш Шкiц i суворий, i
булий член ЦК есерiв. Був на судi - виправдали, тепер щось зна . Поклав
останню коректу до пiдпису.
Редактор Карк:
- Сiдайте, прошу.
Шкiц дивиться на всiх трiшки з презирством. I на Карка. Безумовно: однi
не знають, що ЦК, а другi - що вiн булий. Дивився поверх Карково© голови
й стояв: Карковi з ним при мно, а коли згадував - непри мно: вiд ЦК
дмухало чимсь величним, мов генерал-губернаторство. I прийшло чомусь в
голову про величнiсть. Хтось скаржився - ©хати далеко: триста верстов. Не
мiг уявити: сьогоднi за фунт хлiба заплатив сто тисяч карбованцiв. За
маленький шматок. Що ж триста? Мовчав. I Шкiц.
Потiм Шкiц запохмурнiв.
- Укра©на... Да... Прогавили - i пiшла вiд нас. Укра©на пiшла. А все
тому, що ми поети, що ми не комерцiйно© вдачi. I ще суворiш:
- Ми не полiтики. Ми поети. Нема в нас i пiвнiчно© жорстокости. Ми
романтики.
Редактор Карк:
- Велику французьку революцiю поети робили.
Iз злiстю:
- Французи - нацiя. А ми без мiста, в мiстi ми музла©, роззявивши рота
ходимо, а в установах революцiя i на селi революцiя. А втiм, ми не
французько© вдачi, ми до нiмцiв скорiш. Може, вам дивно, а я кажу не
дивно. Це ж у нас нiмець картопельку садить. Недарма нашi культурники до
Нiмеччини ©здять. А нiмецько© комерцiйностi в нас i нема. I в цiм наше
лихо. Ми i короткозорi... А що наш народ? Був по лiсах, а тепер в оселi
поверта ться i плю на нас. Вiн теж романтик. Наш народ.
Редактор Карк слухав, i було боляче й тоскно. Дивився на той стiл, де
лежав бравнiнг, i було сiро, як у 1905 чи в 1906 роцi. Було:
- Центральна рада. Трудовий конгрес.
Випусковий взяв пiдписану коректу i в'яло промовив:
- До збачення.
Потiм хвилину розглядав бiля дверей статуетку - бюст якогось римського
полководця. I Карк дивився на статуетку. Вiн принiс ©© з редакцi©:
старовиною вiяло. В його редакцi© виходила колись велика газета
сiмнадцятого року. Розповсюджувалось ©© по всiй Укра©нi... Ну, i вiд
статуетки вiяло.
Шкiц, зачиняючи дверi, сказав:
- Римський полководець... Дивно.
А за дверима зiдхнув.
Приходила ще хазяйка i покликала до себе. Iз хазяйчино© кiмнати видно
дорогу й зоологiчний сад. Дорога хова ться на краю мiста, i на нiй
пасуться по-провiнцiяльному гуси. Хазяйка пiдфарбову щоки, дарма що
стара. Унизу ©© спiдницi - шмаття, а все-таки вона лермонтiвська панi, з
гусарiв. У не© квартиру декiлька чоловiка. Вона завжди незадоволена з
будинкового податку. Говорить:
- З мене беруть податок, а я нiчим не торгую. А тепер усi торгують. Або
можна прожити не торгуючи?
I ще каже:
- У мене дочка хора, а ©й не дають пайки. А тепер усi хорi мають
одержувати пайки, бо тепер комунiзм.
Це вона каже досить щиро. Редактор Карк п' в не© чай. За ча м вона
оповiда йому, як ховала фарфоровi чашки вiд реквiзицiй - вони лежали у
вiдомого лiкаря внутрiшнiх хворiб, а в нього реквiзицiй не було.
Потiм вона згадувала минуле. Iз станцi© бiгли степовi гудки, i хазяйка
ще говорила:
- Колись ©здила в Крим... Вiлла була. Горняшки були - багато. Пiд'©демо
фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо - гу! - i по©хали. Так гарно в купе
колиса . ©дем, ©дем - i так без кiнця. На вiллу в Крим. Все за тобою
бiжить, як у кiнематографi. А тебе колиса ...
Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за гипетськi сфiнкси - для
чого? А теж гарно.
Потiм вiн пiдвiвся - iти треба. Похитала головою:
- Ах, редакторе! Працю те ви багато. Матвiй Самiйлович...
I замислилась. Матвiй Самiйлович ©© чоловiк. Розстрiляли за
контрреволюцiю. Це було три роки тому. Висiв його портрет над ©© лiжком, а
в рядок - Михайловський. Купила на базарi, казали, що Михайловський теж не
з комунiстами.
Коли Карк проходив вiтальнею, бiля вiкна сидiла Нюся. На качалцi: не
ходить, ревматизм. Качалка iз старими вiзерунками. Придивишся - щось
подiбне до вiзантiйських малюнкiв, а то взагалi по фарбопису якогось
минуло столiття. Столiття - вiки. А то нагаду чомусь якогось гетьмана.
Нюся покликала. Коли пiдiйшов, подивилась ясно.
- Драстуйте! - i подала руку.
Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що
подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.
Налетiла на вiкно сiра хмара, i стало волохато. Замрiялось. Нюся
казала:
- Чому це в головi два днi одбива : губ-трамот! губ-трамот! Чому це
слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навiть уночi тривожить: зна те -
гупа й утрамбову . I боляче. Навiщо?
Вечорiло.
Слухав, як десь прокричав пiвень.
Нюся:
- А на тiм тижнi думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала.
I думала, що махновщина - то трагедiя iнтелiгенцi© Лiвобережно© Укра©ни.
Як ви гада те?
Подумав.
- Може.
Потiм сiв бiля не©, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкiц:
тепло, по-жiночому. I хотiлось погладити ©© руку. За вiкном гудiло мiсто.
Десь ще прокричав пiвень.
VI
Зауважте, як пишуть молодi укра©нськi письменники. Ви ©х, мабуть, не
зна те, а ©х треба знати, це ще в Шевченка написано. повiр'я, що нашi
дiди всi грали на сопiлках, тим-то й мова така музична. Нашi дiди були
чабани i виганяли товар на вигiн по синiй росi, а бiля пiдбитого бурею
дуба грали на сопiлках. А от Рабiндранат Тагор теж народився в нетрях.
Так от, зауважте: вони родились в нетрях i заблукалися в нетрях. Це
погано. Я виходжу на новий шлях, i менi радiсно. Поперед мене горить зоря,
як i колись горiла. Я ©© кладу в сво волосся - i вона горить iнакше...
Да...
VII
На подальшiм роздiлi мiй читач зупиниться й продума те, що вiн
прочитав. Ах, як радiсно блукати невiдомими чебрецевими шляхами.
VIII
Для живо© мислi читачево©.
IX
Менi хочеться говорити не на тему, i я говорю. Я хочу написати
агiтацiйного листка. Iсторична справка: великiй соцiалiстичнiй революцi©
завжди бракувало на талановитих поетiв-агiтаторiв, а халтурили всi, за
гонорар. Як менi тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутн , я
звертаюсь до нащадкiв: заплюйте темну тiнь мо©х сучасникiв вiд халтури.
Це - риторика утилiтарного походження. Ну i що ж. З Карком спiльного -
нiчого, а з новелою - багато, з життям - теж багато.
Так от, революцiя творить новий побут, i треба писати революцiйний
побут. ще пролетарська поезiя, в укра©нськiй лiтературi вона утворю
добу, а може, епоху...
У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах - "на користь".
Мiж iншим - читайте оповiдання на тему "голод" - це корисно.
...Про вiчнiсть твору: де тенденцiя - межа ©©, де рафiнована
художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний... Пролетарська
поезiя - не метелик... Яка загальна композицiя мо © новели?.. Важко
торувати... твердий грунт, реп'яхи... Коли я вийду з лiтератури минулого?
Вiдчува те змагання мого класу! Мiй клас - пролетарiат - по кровi в
бур'янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.
X
У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Р пiн, а Р пiн
оголошував себе за укра©нця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка - степи.
Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.
Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили
простори, i було просторо, а на душах темно. I на тих, i на других, i
переможцi, i переможенi - а хто перемiг? Це редактор Карк дума . Усi були
похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка... республiка...
ха!..- це редактор Карк дума .
На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.
Вiдповiдальний каже:
- Читали "Росiю в iмлi" Уельса? Хай тепер радi : на вулицях весело -
магазини всi одчинено.
Занозуватий чоловiк - це видно, i нервовий - це теж видно. Йому
повсякчас зда ться, що з нього глузують. Вiн ла iнтелiгенцiю, але любить,
коли йому кажуть:
- Та ви ж самi iнтелiгент!
Правда, замаха руками:
- Iзбави бог, iзбави бог!
Карковi вiн говорить:
- Про присутнiх iсторiя замовчу .
Карк iнтелiгент. Карк червонi . Вiдповiдальний iде.
В редакцi© не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз
кiмнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать розда газети.
I там нудно. Згаду , яке життя кипiло тут.
У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цi © друкарнi...
(бувшого... тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньо©
мислi...). Карковi шкода ©©, i вiн також ставиться до не©, як i до стату©
римського полководця,- з повагою, i йому сумно, коли дивиться на не©.
Зда ться, що вона, як i Нюся, вмi говорити, що i в не© такi м'якi руки,
як у Нюсi. Проте вiн до не© нiколи не говорить.
Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут
так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження.
Навiть небо працьовито загляда сюди: свiтлi-свiтлi плями на розiсланий
папiр. Дума : i за триста лiт така ж напруженiсть i байдужiсть до всього,
що дi ться там.
...Шумить машина внизу.
Пiшов знову в кабiнет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але
вiн сiда й пише - треба. Потiм згадав про губ-трамот, i в головi почало
одбивати:
- Губ-трамот!
Потiм вiн пiшов додому.
I завтра вiн ходив додому, i багато днiв ходив додому. Дивився: по
верхiв'ях парку з паровозобудiвельного в задумi заходив десь дим, iшов за
димом i думав про дим знову. По дорозi стрiчав знайомих. Як от: у чумарцi,
iз стьожкою, вiн завжди все зна , улесливий, лагiдний.
Вiн каже:
- Хi! хочете побачити радянський шлюб? Це iнтересно. Справжнiй
робiтник, з тютюново© фабрики. I його батько робiтник.
Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказу на двох, що бiля вiвтаря
стоять,- шлюб. Запевня , що це робiтник, що батько його робiтник. А Карк
дума , що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.
Курить ладан-дим. Церква завжди збирала нацiю - Кирило-Методi©вськi
братчики, лаври - фортецi. Та от прийшла революцiя, i закурiло, i не стало
церкви, i воскресла церква.
- Христос воскрес iз мертвих!..
Пiшов дощ.
До великоднiх свят було сiро, холодно, першого (паски святили)
заяснiло, весело, тепло. I другого. Потiм знову дощi. Вiруючi думали, що
це знамення, i Карк сьогоднi трiшки збентежений: бачив колись комету з
хвостом, чогось тепер зелена, бiля Орiону... Нащо комета? А земля
одiрветься-таки вiд сонця й полетить у провалля. I тодi будуть смiшнi
революцi© й автокефалi©. Буде тiльки дим. Дим заповнить повiтря, i буде
первотвiр.
- Христос воскрес iз мертвих!..
У церквi спiвали мелодi© з Леонтовича - кажуть, вiн загинув химерно
однi © зелено© ночi, а це було взимку, а його композицi© французькi дiти
спiвають, а в нас у церквi, з ладаном. Вийшов iз церкви.
Виходило свiтло, виходило темно, i йшла за обрiй, щоб бiльше не
повернутися. Шумiли трамва©, часом давили людей, а назавтра об'ява:
Комендант мiста наказу ..
Колись Карк бачив, як авiомобiль задавив велосипедиста. Летiли обидва.
Що думав велосипедист? I уявив: Сиваш, тривожна нiч, море i 10 000.
Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедiя iнтелiгенцi© Лiвобережно©
Укра©ни...
...Нюся. Вона така лагiдна, а вiзерунки нагадують гетьманщину.
Було сумно.
Вечорами сидiв з Нюсею або ходив до вiдомого укра©нського дiяча - з
боротьбiстiв - з рудою борiдкою.
Слухав його плани за те, як утворити нову партiю,- викинути "Р" з РКП,
викинути "У" з КП (б) У, утворити дину КП. Це фантазiя, це романтика.
Укра©нський дiяч ще видавав поганенького журнала й не мiг його видавати
- самоокупа мiсть сувора, а в нiм не було нiмецького Духу.
I була лагiднiсть i скорбота в сiрих очах, i було м'яке тiло.
Фантазi© розцвiтали пiд блакитним небом.
Блакитне небо проточувалось на всi вулицi великого промислового мiста.
XI
Зазеленiли мiськi садки. Виходили няньки й дiти, i тут же блiдi обличчя
з вокзалу - невiдомi, невiдомо, в невiдомiсть. I хотiлось кохати i не
хотiлось кохати.
Редактор Карк виходив у зоологiчний сад i прислухався до неясного шуму,
що туманiв мiж дерев.
Тягнуло кудись, а на серцi наростало слизьке, наростала злiсть на всiх.
У редакцi© вiн не хотiв стрiчатись. Не говорив iз вiдповiдальним. Про що
говорити?
Була й на нього злiсть. Росла. Торiк думав: раrvеnu, а вiдповiдальний
рiс, i була вже злiсть. Образливо було за себе, за руду борiдку, за тисячi
розкиданих по Укра©нi невiдомих i близьких. А вiдповiдальний рiс, знову
лаяв iнтелiгенцiю, i хотiлось плюнути йому межи очi за його неправду, за
його лицемiр'я. Годинами стояв бiля букiнiста, а недалеко бандурист
набринькував про славу Укра©ни.
Пiшов до Нюсi. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу
укра©нського народу за сво визволення.
Тодi вiн говорив - суворий, нiби з борами говорив:
- Нi, Нюсю, я так не можу. Менi важко. Мене оточують люди, а хто вони?
Про ймення замовчують. Я не можу жити, не можу творити. У нас жах - однi
продаються, однi вискакують - темнi, невiдомi, раrvеnu. Бувшi
Павлина Анфисiвна була задоволена, взяла пiд ручку знайомого й повела в
садок однi © вiлли.
Вiдтiля ©х вигнано. Знайомий обурився.
- Як ви смi те! Ми ж тiльки гуля мо!
- Iдi, iдi! Не разговарiвай!..
Знайомий пообiцяв поскаржитись головi Вуцвику. А Павлина Анфисiвна
спитала:
- Ну, скажiть правду: ви ж не комунiст?
Вiн тричi побожився, що вiн комунiст, але вона йому не повiрила.
...Громовиця не прийшла - пройшла. В лiсi було тихо, мiж дерев ходив
мiсяць i крапав срiбне масло в гущавину.
Хтось ламав гiлки в лiсi - не людина, трiскало в лiсi. Вилуплювались
солов'ята, i соловей уже не спiвав, i солов'© мовчали.
-...Якби ви знали, яка це Анфиса Павлiвна: жадна, не дай Господи. Году
дитину, а сама бiльш за дитину з'©сть: дитячу порцiю.
...На якнайдальшiй вiллi смiялись. Пiдiйшли до тераси, а за терасою
тихенька пiсня. Це надхненний Гiль.
...Тьотя Бася не обiдала: ©© обiд з'©в хтось.
Коли поодцвiтали вишнi (позривали ягоди), поналивались яблука. В
яблуках мед, пасiка, бджоли, дiд сивенький - смачно...
Летiли трутнi по шосе.
...У вiллi мешкають два тижнi, три, мiсяць, а то й цiле лiто. Однi
ви©здять, iншi при©здять.
Хто при©здить, каже:
- По вулицях голод, а тут...
Через тиждень каже:
- Чому це сьогоднi нема какао? Який же це дiм вiдпочинку? Га?
...Пахне кiзяками й парним молоком.
Ледве свiта , Сидiр запряга конi й везе м'ясо до мiста.
Насiли: де - хто.
- Захватiть оцього лантуха з яблуками.
- Що за лантух?
- Та оцей.
- Та це ж яблука казеннi.
Його просять, вiн згоджу ться за двiстi п'ятдесят вiд пуда. Накрив
лантух свiжим м'ясом i закаляв у кров. (Кров i яблука, революцiя i
кров...) Сидiр покликав Микиту, й по©хали. Як ви©хали з села - на мiсто
селяни ©дуть. Сидiр кричить:
- Гей ти, шкапо селянська, не заступай дороги. Роздавлю! Кричать iз
воза:
- Не пан, звернеш i сам. То тiльки земському звертали колись... Но-о!..
Почухав Сидiр потилицю й згодився:
- Та воно й правда.
Сiпнув за вiжку - лiворуч...
...Пiдводилося сонце - червоне, заспане, невмите...
На вiлли (мабуть, i в колонi©) залiтають амури: людське. Бува
випадково, бува свiдомо, пiд кущами, коли дума лiс, коли мовчить лiс,
тiльки трiщить у глибинах - дрiбний звiр ходить, бува в садках... А через
дев'ять мiсяцiв вилуплю ться дитина. Це гарно, природно, свiжо й людяно.
Залiтають сюди й поганi баси - невдачники з мiста й дебютантки -
балерини й третьоряднi скрипники. Тут усе задовольня . Усiх задовольня .
i лiтнiй театр.
У суботу висiла афiша:
Грандiозний в ч р. Участвують... еtс.
...У недiлю тьотя Бася кричала:
- Я не поведу дiтей на цю буржуазну гниль!
© не послухали й повели дiтей. У дiтей сьогоднi цвiли очi, як спiлi
вишнi пiсля дощу. Кричало голубе небо, i були оплески гучнi i смiх
дитячий.
Дiти задоволенi, артисти "в ударi", небо кричить.
Кiнчався вечiр, заспiвали "Iнтернацiонал", i скрипник заграв. Трiснула
струна в скрипника, й "Iнтернацiонал" увiрвався.
I розлiгся дитячий регiт на весь лiс. Раптом вискочила з лiсу тьотя
Бася, блiда, схвильована.
- Як ви смi те! Як ви смi те глузувати?
Стояла бiля артистiв i махала кулаками. © заспоко©ли, вона - на сцену
i плакала. Дiти дивились на не©, витрiщивши оченята, деякi теж плакали.
Ще з тьотею Басею була iстерика, i ©© повели в колонiю: скрипник (що
увiрвалась струна) i балерина.
Зодiяковий блиск видно весною, як заходить сонце, зодiяковий блиск
видно i восени, коли сонце сходить.
Ранком жеврiв зодiяковий блиск, ранком умирали чебрецi, снились i пахли
чебрецi.
Ходили з вiлли в колонiю, з колонi© на вiллу. Вiлли, колонi©...
Легенький золотий сум.
...Чебрецi, чебрецi...
Анфиса Павлiвна, Павлина Анфисiвна посварились.
- До друго© чистки не доживете, все одно викинуть! Анфиса Павлiвна
обурилась:
- Безпарт йна! Глядiть, щоб знову в тюрму не попросили.
При©здив ще знайомий: дитячi порцi© ©в. Вiн був сумний - осiнь. У
городi взимку холодно й голодно.
...Колонi©, вiлли.
Павлина Анфисiвна ще ходила в купальню, навiть роздягалась i дивилась
на сво тiло. Але не купалась.
...Ставок думав золоту пiсню:
"Ой пряду, пряду"...-Леонтович.
I минуло лiто.
Глибокого часу-зажури колонi© перевозили в мiсто. Засмутнiли дiти,
засмутнiли вiлли. А Анфису Павлiвну викинули з партi©, i вона ви©хала
кудись. Iз кущiв вилiзли бандити i, як вовки, скрадались до осель.
Павлина Анфисiвна плакала - йшов тридцять п'ятий листопад.
Коли ©хали по шосе, iз корзинки випала "Женщина i соцiалiзм" - пом'ята,
некрасива книжка.
Тьотя Бася хвилювалась: думала, що це хтось нарочито. Позад усiх iшов
Гiль i спiвав:
- Ми см ло в бой пайдьом...
Гудiв лiс, падало листя - iшов листопад, прийшов листопад. ...А на
вiллах ще пахло кiзяками i парним молоком.
...Стояли золотi ранки й зодiяковий блиск.
Iз першо© вiлли Сидiр кричав:
- Микито! Та йди-бо, бiсова личинко! Бандите клятий!
Микита не озивався.
РЕДАКТОР КАРК
I Б лий, i Блок, i сенiн, i Клю в -
Росiя, Росiя, Росiя моя.
Сто©ть сторозтерзаний Ки©в
I двiстiрозiп'ятий я.
П.ТИЧИНА
Связан я узловыми дорогами,
На которых повесилась Русь,
На которых трактиры с острогами
Хоронили народную грусть.
В. АЛЕКСАНДРОВСКИЙ
I
На стола поклав бравнiнга й на нього дивився тривожно - редактор Карк.
Згадав: холодний ранок - 1905 року чи 1906, тодi гiмназистом був; це було
вчора: учитель, а потiм учень, а потiм ©х ховали в той ранок, у холодний,
i днi йшли сiрi, сiрi - мабуть, того холодний. Гiмназiяльна церква й пiп
iз жiночим обличчям. Повiтове мiсто, болото, гуси, хмари й цвинтар на
горi.
Кожний бравнiнг ма свою iсторiю криваву i темну - у нас, на Укра©нi,
сьогоднi: 3 березня року нашого п'ятого... а взагалi - 1922. Як довго як
курс нашого карбованця, як товарний потяг у момент вiдступу в невiдомiсть
- i вогкий день, i на деревах жовтi сльози, а бiля дерев танок умирання -
листя, а бiля вокзалу метушаться сiм'© комунiстiв, а ©х не беруть.
Дехто не встиг сiсти, i ©х ловили по селах... Мого товариша жiнку
зловили, а потiм згвалтували, i вона стала дурненька.
Кожний бравнiнг ма свою iсторiю: темну, як духовне нутро окремо©
особи...
Iсторiя бравнiнга така: лiс, дорога, втiкачi, вороги, i хати, i дерева,
i всiм байдуже, вже дихати не можна, горять груди i згорають-згорають...
Пострiл... Темна iсторiя. У буржуа вiдбирали бравнiнги, i вони плакали, а
потiм у нас одбирали, i ми не плакали - не iронiя! - а може, хто й
плакав... Чого одну людину шкода, а до тисячi мертвих байдуже? Почуття
колективiзму нема - це не з "азбуки комунiзму", провiрте!
Проте це не щоденник - це справжня сучасна новела.
Редактор Карк пiдвiвся, ще раз тривожно подивився на бравнiнга i
вийшов.
II
Iз тихо© вулицi пiшов на клекiт. Жеврiло блакиттю. На пiвнiч iшли води
- дощ. На заходi сонце в зелених усмiшках: за мiськими левадами вже
зеленiло - теж iшло, i мрiялось сонцем, за сонцем на Американський
материк, тому - там океан, там велично й синьо.
Так: телеграфiчнi дроти узгiр'ям i проходили на бруднi квартали мiста,
там вони вище над будинки.
Так: пiсля тепло© зливи дротом котились краплi, зупинялись, звисали, а
котрi налiтали - вливались i падали на брук. Жеврiло блакиттю.
Чудово: смердюче, промислове мiсто велике, але не величне - забуло
слобожанське народження, забуло слобожанськi полки, не утворило
американсько© казки: не йшли будинки в хмари - чудово, воно хова сьогоднi
в сво©х завулках кривавi легенди на сотнi вiкiв.
Зiйшов на тротуар. Побiгли трамва© з задумливим свiтлом: на фонi
вечорового повiтря електричнi лампочки тьмяно-рожевi. Не хотiлось знати,
що трамва© бiжать на край мiста, що трамва© повертаються, що нема далi
трамва©в, що далi важкi дороги й кiстки замучених коней. А проте чудовi
легенди революцi© теж виростають тут.
Наприклад: на цiй вулицi, на цiм мiсцi - тут тепер мiщани проходять,
провозять свинi з околицi - гурток матросiв умирав у нерiвнiй боротьбi з
ворогами, умирали на автомобiлi, коли барикади посувались на пiвнiч -
iнсургенти йшли на пiвнiч, а в проваллi раптово зацвiла Венера.
Редактор Карк дивився на вiкна: там Чепiга й теж зацвiла. Йшла синя нiч
i налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повiтря - коридори
довгi, темнi - установ. А в мiщанських домах тукали, мабуть, годинники.
Тукали, одмiрювали простори по культурних, некультурних вiках, згадували
революцi©, не знали революцiй - народнi бунти, селянськi повстання,
Хмельниччина, Павлюк, Трясило...
I дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кiнча ться життя, а
степи Укра©ни теж голубi - асоцiацiя з небом. Думав:
- Чого так вабить-гуди - там же смерть? Може, тому, що голуба?
Потiм повертав додому. Бiля цього магазина - тут тепер державний
шоколад продають - одного зимового ранку вiн зустрiв нову владу. Згадав,
як шумувала Укра©на,хохол упертий чоловiк, а може, тут десь проходив
Сковорода Григорiй Савич, великий укра©нський фiлософ, а тепер, кажуть,
могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть бiля дупла, тiльки пчiлка iнодi
пролетить, i шумують революцi©, повстання на Укра©нi знову.
Григорiй Савич Сковорода - так росiйська iнтелiгенцiя любить:
Григорiй Савич, Нiколай Романович, Владимир Iллiч, Тарас Григорович. I
сть. у цьому якась пiвнiчна солодкiсть, упертiсть, i калузькi нетри, i
Iван Калита,- i московська сила - велика велетенська, фатальна, вiд
варязьких гостей iде. I нема тут вишневих садкiв - на вишнях у червнi
проростають зорi - i нема тут лунких дiвочих пiсень - далеких, край села,
а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги ©х
зелено, а за ними з цукроварнi ледве-ледве манячить у лiтнi, яснi ночi
дим.
Дим... Подумав, що над Укра©ною завжди був дим, i вся вона задимилась у
повстаннях, задимилась у муках, огонь iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi
спокiйно думали й упирались у небо димарi. I був огонь, i теж - велика
велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.
Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.
- Пачiстiм!
Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська - очi благають. Поставив
ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. I згадав, як багато
тепер дiтей на вулицi - з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в
Бакеу, в Румунi© - там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах
©дять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку
Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв'я... Коли в Румунi© буде
революцiя?
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
Лопань теж ма свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а
вчителi гiмназi© i досi ловлять удочками рибу й думають - про минулi днi,
коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки - двадцять
чотири.
Лопань теж ма свою iсторiю - вона не знала революцi©, вона не бачила
революцi©, бiля не© проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка
появляються кайори. Розмова:
- Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех
ти, життя прокляте! Другий голос:
- Нiчого. Сила за нами. Ха! Обиватель. А обиватель - хвиля, дев'ятий
вал. Регулятор. Пiднявся високо, ану-бо нижче! Не хочете? Себе винiть. Ми
теж дещо зна мо. Налетiв обиватель - i човен поринув. Обиватель регулятор.
З Лопанi дмухнуло вогкiстю.
III
Мо© любi читачi! - простий i зрозумiлий лист.- Я боюсь, що ви мою
новелу не дочита те до кiнця. Ви в лабетах просвiтянсько© лiтератури. I я
поважаю. Та кожному свiй час. Творити то творити. Да. Соловей - от як
дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлi , а бiля дерева заряснiло - солов'©
не однаково спiвають, прислухайтесь. Сво© Моцарти, Бетховени, чув i
Лисенка - солов'я. Переспiвувати - не творити, а мавпувати. I читач
творець, не тiльки я, не тiльки ми - письменники. Я шукаю, i ви шукайте.
Спершу вiд новаторiв - i я теж - це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А
твiр мiй буде цiлком художнiй - треба продумати, треба знати... Ах, зеленi
мо© сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть - на фабричних посьолках
тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах
запорiзьких безмежних.
IV
Револьвер системи "бравнiнг" не виходив iз голови. Про бравнiнг:
Конан-Дойль добре знав звичайного читача: розв'язка i зав'язка, фабула,
сюжет та iнше. Шерлок Холмс. Не виходив iз голови не тим, що його куплено
в повстанця з банди Ангела, а тим, що вiн лежить у столi, а в кiмнатi
тихо, домовинне, тим, що "сьогоднi" i нема "вчора" - далекого,
несподiваного, великого, особливо на фонi "позавчора".
Карк зiйшов на площу й раптом обернувся: його покликано.
- Товаришу!
Дивиться: чоловiк розкинув руки, немов повiтря хапа .
I ще раз:
- Товаришу!
Вiдкiля цей голос?
Так, вiн зна цей голос, це сiмнадцятого року, голос сiмнадцятого року,
голос молодо©, бадьоро©, червiнково© революцi©, тривожно© радости - може
глибоко©, може синьо©, може це не голос, а сон з оточеного ворогами
геро©чного Луганська.
I що ж: був слiпий, вийшов з лiкарнi - голодний, i радий, i свiтлий, як
усi пiсля хвороби. Вiн пiсля тифу. I на нього дмухало бузково, ачей
ромашками, як дитинi, що перший раз стала на ноги або заговорила.
Хотiлось обняти слiпого, згадав сентиментальний роман, провiв слiпого
на тротуар - i тiльки.
Той пiшов.
- Товаришу,- i руками повiтря ловить. Думав про радiсть сiмнадцятого
року. Пiшов тривожний: стояли в очах сiчневi снiги, iржали десь
повстанськi конi - думав.
V
Живе редактор Карк близько мiського парку, на тiм краю, де сонце
сходить i блима в скалках смiття,- там вигiн, там собаки, а вночi
пострiли на сполох - вартовi. Мiж iншим, вiдповiдальности за газету
жодно©, вiдповiдальний iнший.
На кватиру прийшов випусковий.
- Еntrez!
Редактор Карк завжди: еntrez! Випусковий товариш Шкiц i суворий, i
булий член ЦК есерiв. Був на судi - виправдали, тепер щось зна . Поклав
останню коректу до пiдпису.
Редактор Карк:
- Сiдайте, прошу.
Шкiц дивиться на всiх трiшки з презирством. I на Карка. Безумовно: однi
не знають, що ЦК, а другi - що вiн булий. Дивився поверх Карково© голови
й стояв: Карковi з ним при мно, а коли згадував - непри мно: вiд ЦК
дмухало чимсь величним, мов генерал-губернаторство. I прийшло чомусь в
голову про величнiсть. Хтось скаржився - ©хати далеко: триста верстов. Не
мiг уявити: сьогоднi за фунт хлiба заплатив сто тисяч карбованцiв. За
маленький шматок. Що ж триста? Мовчав. I Шкiц.
Потiм Шкiц запохмурнiв.
- Укра©на... Да... Прогавили - i пiшла вiд нас. Укра©на пiшла. А все
тому, що ми поети, що ми не комерцiйно© вдачi. I ще суворiш:
- Ми не полiтики. Ми поети. Нема в нас i пiвнiчно© жорстокости. Ми
романтики.
Редактор Карк:
- Велику французьку революцiю поети робили.
Iз злiстю:
- Французи - нацiя. А ми без мiста, в мiстi ми музла©, роззявивши рота
ходимо, а в установах революцiя i на селi революцiя. А втiм, ми не
французько© вдачi, ми до нiмцiв скорiш. Може, вам дивно, а я кажу не
дивно. Це ж у нас нiмець картопельку садить. Недарма нашi культурники до
Нiмеччини ©здять. А нiмецько© комерцiйностi в нас i нема. I в цiм наше
лихо. Ми i короткозорi... А що наш народ? Був по лiсах, а тепер в оселi
поверта ться i плю на нас. Вiн теж романтик. Наш народ.
Редактор Карк слухав, i було боляче й тоскно. Дивився на той стiл, де
лежав бравнiнг, i було сiро, як у 1905 чи в 1906 роцi. Було:
- Центральна рада. Трудовий конгрес.
Випусковий взяв пiдписану коректу i в'яло промовив:
- До збачення.
Потiм хвилину розглядав бiля дверей статуетку - бюст якогось римського
полководця. I Карк дивився на статуетку. Вiн принiс ©© з редакцi©:
старовиною вiяло. В його редакцi© виходила колись велика газета
сiмнадцятого року. Розповсюджувалось ©© по всiй Укра©нi... Ну, i вiд
статуетки вiяло.
Шкiц, зачиняючи дверi, сказав:
- Римський полководець... Дивно.
А за дверима зiдхнув.
Приходила ще хазяйка i покликала до себе. Iз хазяйчино© кiмнати видно
дорогу й зоологiчний сад. Дорога хова ться на краю мiста, i на нiй
пасуться по-провiнцiяльному гуси. Хазяйка пiдфарбову щоки, дарма що
стара. Унизу ©© спiдницi - шмаття, а все-таки вона лермонтiвська панi, з
гусарiв. У не© квартиру декiлька чоловiка. Вона завжди незадоволена з
будинкового податку. Говорить:
- З мене беруть податок, а я нiчим не торгую. А тепер усi торгують. Або
можна прожити не торгуючи?
I ще каже:
- У мене дочка хора, а ©й не дають пайки. А тепер усi хорi мають
одержувати пайки, бо тепер комунiзм.
Це вона каже досить щиро. Редактор Карк п' в не© чай. За ча м вона
оповiда йому, як ховала фарфоровi чашки вiд реквiзицiй - вони лежали у
вiдомого лiкаря внутрiшнiх хворiб, а в нього реквiзицiй не було.
Потiм вона згадувала минуле. Iз станцi© бiгли степовi гудки, i хазяйка
ще говорила:
- Колись ©здила в Крим... Вiлла була. Горняшки були - багато. Пiд'©демо
фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо - гу! - i по©хали. Так гарно в купе
колиса . ©дем, ©дем - i так без кiнця. На вiллу в Крим. Все за тобою
бiжить, як у кiнематографi. А тебе колиса ...
Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за гипетськi сфiнкси - для
чого? А теж гарно.
Потiм вiн пiдвiвся - iти треба. Похитала головою:
- Ах, редакторе! Працю те ви багато. Матвiй Самiйлович...
I замислилась. Матвiй Самiйлович ©© чоловiк. Розстрiляли за
контрреволюцiю. Це було три роки тому. Висiв його портрет над ©© лiжком, а
в рядок - Михайловський. Купила на базарi, казали, що Михайловський теж не
з комунiстами.
Коли Карк проходив вiтальнею, бiля вiкна сидiла Нюся. На качалцi: не
ходить, ревматизм. Качалка iз старими вiзерунками. Придивишся - щось
подiбне до вiзантiйських малюнкiв, а то взагалi по фарбопису якогось
минуло столiття. Столiття - вiки. А то нагаду чомусь якогось гетьмана.
Нюся покликала. Коли пiдiйшов, подивилась ясно.
- Драстуйте! - i подала руку.
Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що
подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.
Налетiла на вiкно сiра хмара, i стало волохато. Замрiялось. Нюся
казала:
- Чому це в головi два днi одбива : губ-трамот! губ-трамот! Чому це
слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навiть уночi тривожить: зна те -
гупа й утрамбову . I боляче. Навiщо?
Вечорiло.
Слухав, як десь прокричав пiвень.
Нюся:
- А на тiм тижнi думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала.
I думала, що махновщина - то трагедiя iнтелiгенцi© Лiвобережно© Укра©ни.
Як ви гада те?
Подумав.
- Може.
Потiм сiв бiля не©, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкiц:
тепло, по-жiночому. I хотiлось погладити ©© руку. За вiкном гудiло мiсто.
Десь ще прокричав пiвень.
VI
Зауважте, як пишуть молодi укра©нськi письменники. Ви ©х, мабуть, не
зна те, а ©х треба знати, це ще в Шевченка написано. повiр'я, що нашi
дiди всi грали на сопiлках, тим-то й мова така музична. Нашi дiди були
чабани i виганяли товар на вигiн по синiй росi, а бiля пiдбитого бурею
дуба грали на сопiлках. А от Рабiндранат Тагор теж народився в нетрях.
Так от, зауважте: вони родились в нетрях i заблукалися в нетрях. Це
погано. Я виходжу на новий шлях, i менi радiсно. Поперед мене горить зоря,
як i колись горiла. Я ©© кладу в сво волосся - i вона горить iнакше...
Да...
VII
На подальшiм роздiлi мiй читач зупиниться й продума те, що вiн
прочитав. Ах, як радiсно блукати невiдомими чебрецевими шляхами.
VIII
Для живо© мислi читачево©.
IX
Менi хочеться говорити не на тему, i я говорю. Я хочу написати
агiтацiйного листка. Iсторична справка: великiй соцiалiстичнiй революцi©
завжди бракувало на талановитих поетiв-агiтаторiв, а халтурили всi, за
гонорар. Як менi тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутн , я
звертаюсь до нащадкiв: заплюйте темну тiнь мо©х сучасникiв вiд халтури.
Це - риторика утилiтарного походження. Ну i що ж. З Карком спiльного -
нiчого, а з новелою - багато, з життям - теж багато.
Так от, революцiя творить новий побут, i треба писати революцiйний
побут. ще пролетарська поезiя, в укра©нськiй лiтературi вона утворю
добу, а може, епоху...
У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах - "на користь".
Мiж iншим - читайте оповiдання на тему "голод" - це корисно.
...Про вiчнiсть твору: де тенденцiя - межа ©©, де рафiнована
художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний... Пролетарська
поезiя - не метелик... Яка загальна композицiя мо © новели?.. Важко
торувати... твердий грунт, реп'яхи... Коли я вийду з лiтератури минулого?
Вiдчува те змагання мого класу! Мiй клас - пролетарiат - по кровi в
бур'янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.
X
У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Р пiн, а Р пiн
оголошував себе за укра©нця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка - степи.
Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.
Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили
простори, i було просторо, а на душах темно. I на тих, i на других, i
переможцi, i переможенi - а хто перемiг? Це редактор Карк дума . Усi були
похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка... республiка...
ха!..- це редактор Карк дума .
На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.
Вiдповiдальний каже:
- Читали "Росiю в iмлi" Уельса? Хай тепер радi : на вулицях весело -
магазини всi одчинено.
Занозуватий чоловiк - це видно, i нервовий - це теж видно. Йому
повсякчас зда ться, що з нього глузують. Вiн ла iнтелiгенцiю, але любить,
коли йому кажуть:
- Та ви ж самi iнтелiгент!
Правда, замаха руками:
- Iзбави бог, iзбави бог!
Карковi вiн говорить:
- Про присутнiх iсторiя замовчу .
Карк iнтелiгент. Карк червонi . Вiдповiдальний iде.
В редакцi© не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз
кiмнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать розда газети.
I там нудно. Згаду , яке життя кипiло тут.
У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цi © друкарнi...
(бувшого... тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньо©
мислi...). Карковi шкода ©©, i вiн також ставиться до не©, як i до стату©
римського полководця,- з повагою, i йому сумно, коли дивиться на не©.
Зда ться, що вона, як i Нюся, вмi говорити, що i в не© такi м'якi руки,
як у Нюсi. Проте вiн до не© нiколи не говорить.
Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут
так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження.
Навiть небо працьовито загляда сюди: свiтлi-свiтлi плями на розiсланий
папiр. Дума : i за триста лiт така ж напруженiсть i байдужiсть до всього,
що дi ться там.
...Шумить машина внизу.
Пiшов знову в кабiнет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але
вiн сiда й пише - треба. Потiм згадав про губ-трамот, i в головi почало
одбивати:
- Губ-трамот!
Потiм вiн пiшов додому.
I завтра вiн ходив додому, i багато днiв ходив додому. Дивився: по
верхiв'ях парку з паровозобудiвельного в задумi заходив десь дим, iшов за
димом i думав про дим знову. По дорозi стрiчав знайомих. Як от: у чумарцi,
iз стьожкою, вiн завжди все зна , улесливий, лагiдний.
Вiн каже:
- Хi! хочете побачити радянський шлюб? Це iнтересно. Справжнiй
робiтник, з тютюново© фабрики. I його батько робiтник.
Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказу на двох, що бiля вiвтаря
стоять,- шлюб. Запевня , що це робiтник, що батько його робiтник. А Карк
дума , що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.
Курить ладан-дим. Церква завжди збирала нацiю - Кирило-Методi©вськi
братчики, лаври - фортецi. Та от прийшла революцiя, i закурiло, i не стало
церкви, i воскресла церква.
- Христос воскрес iз мертвих!..
Пiшов дощ.
До великоднiх свят було сiро, холодно, першого (паски святили)
заяснiло, весело, тепло. I другого. Потiм знову дощi. Вiруючi думали, що
це знамення, i Карк сьогоднi трiшки збентежений: бачив колись комету з
хвостом, чогось тепер зелена, бiля Орiону... Нащо комета? А земля
одiрветься-таки вiд сонця й полетить у провалля. I тодi будуть смiшнi
революцi© й автокефалi©. Буде тiльки дим. Дим заповнить повiтря, i буде
первотвiр.
- Христос воскрес iз мертвих!..
У церквi спiвали мелодi© з Леонтовича - кажуть, вiн загинув химерно
однi © зелено© ночi, а це було взимку, а його композицi© французькi дiти
спiвають, а в нас у церквi, з ладаном. Вийшов iз церкви.
Виходило свiтло, виходило темно, i йшла за обрiй, щоб бiльше не
повернутися. Шумiли трамва©, часом давили людей, а назавтра об'ява:
Комендант мiста наказу ..
Колись Карк бачив, як авiомобiль задавив велосипедиста. Летiли обидва.
Що думав велосипедист? I уявив: Сиваш, тривожна нiч, море i 10 000.
Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедiя iнтелiгенцi© Лiвобережно©
Укра©ни...
...Нюся. Вона така лагiдна, а вiзерунки нагадують гетьманщину.
Було сумно.
Вечорами сидiв з Нюсею або ходив до вiдомого укра©нського дiяча - з
боротьбiстiв - з рудою борiдкою.
Слухав його плани за те, як утворити нову партiю,- викинути "Р" з РКП,
викинути "У" з КП (б) У, утворити дину КП. Це фантазiя, це романтика.
Укра©нський дiяч ще видавав поганенького журнала й не мiг його видавати
- самоокупа мiсть сувора, а в нiм не було нiмецького Духу.
I була лагiднiсть i скорбота в сiрих очах, i було м'яке тiло.
Фантазi© розцвiтали пiд блакитним небом.
Блакитне небо проточувалось на всi вулицi великого промислового мiста.
XI
Зазеленiли мiськi садки. Виходили няньки й дiти, i тут же блiдi обличчя
з вокзалу - невiдомi, невiдомо, в невiдомiсть. I хотiлось кохати i не
хотiлось кохати.
Редактор Карк виходив у зоологiчний сад i прислухався до неясного шуму,
що туманiв мiж дерев.
Тягнуло кудись, а на серцi наростало слизьке, наростала злiсть на всiх.
У редакцi© вiн не хотiв стрiчатись. Не говорив iз вiдповiдальним. Про що
говорити?
Була й на нього злiсть. Росла. Торiк думав: раrvеnu, а вiдповiдальний
рiс, i була вже злiсть. Образливо було за себе, за руду борiдку, за тисячi
розкиданих по Укра©нi невiдомих i близьких. А вiдповiдальний рiс, знову
лаяв iнтелiгенцiю, i хотiлось плюнути йому межи очi за його неправду, за
його лицемiр'я. Годинами стояв бiля букiнiста, а недалеко бандурист
набринькував про славу Укра©ни.
Пiшов до Нюсi. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу
укра©нського народу за сво визволення.
Тодi вiн говорив - суворий, нiби з борами говорив:
- Нi, Нюсю, я так не можу. Менi важко. Мене оточують люди, а хто вони?
Про ймення замовчують. Я не можу жити, не можу творити. У нас жах - однi
продаються, однi вискакують - темнi, невiдомi, раrvеnu. Бувшi