Страница:
Один iз них середнього зросту, з живими мишачими очима - мовчки положив на
полицю чемодана i, не привiтавшись, сiв. Другий, очевидно, супутник
першого, не в мiру худий, не в мiру високий, так що, входячи в купе, мусiв
низько вклонити голову, щоб не зачепитись, нервово вiдкинув плече i
попрохав пробачення за турботу. Сiдаючи напроти Криленка, вiн поправив
ремiнь свого саквояжа й сказав:
- Я вам не заважаю, шановний добродiю?
- Очевидно, нi,- промовив Криленко i здивовано подивився на пасажира:
його увагу зупинила зайва запобiгливiсть.
Не в мiру високий пасажир мовчки, не пiдводячись, скинув пальто й
подивився сво©ми свiтло-синiми очима у вiкно. В такому положеннi вiн
просидiв декiлька станцiй, i тiльки коли в купе спалахнув рiжок електрики,
пасажир здригнув, кинув швидкий погляд на Криленка i, пiдсiвши ближче до
столика, забубонiв по ньому сухими музичними пальцями.
За цей час його супутник встиг декiлька разiв вибiгти з купе i вихопити
з подорожнiх станцiйних буфетiв кiлька фунтiв шинки, цукерок, яблук та
iншо© ©жi. Раз у раз вiн наливав чаю в свою металеву чашку i набивав рота
принесеним. Коли потяг одходив вiд станцi©, швидкий пасажир розгортав
якийсь журнал, виймав вiдтiля записну книжку i щось там занотовував.
Iнодi, коли вагони пролiтали повз оселi, вiн пiдбiгав до вiкна,
безцеремонне затуляв його сво©м станом i пильно вдивлявся десь. За двi
хвилини вiн знову сiдав на сво мiсце i знову брав олiвця. Нi до свого
супутника, нi до Криленка вiн не промовив жодного слова. Очевидно, цей
пасажир зайнятий був якимись мислями, що не давали йому спокою. Весь час
вiн наспiвував веселу шансонетку, вимовляючи тiльки:
- Труля-ля-да-труля-ля!
Осiннiй вечiр несмiливо зазирнув у вiкно. Що далi, то все мiцнiшало
свiтло електрики. Одноманiтнi перебо© колiс глухо бились у вагон i
заколисували. Експрес летiв у тумани, одкидаючи верстви, обганяючи гони.
Мчались озера, лiси; одлiтали стовпи. Паровик, побачивши далекий червоний
семафор, тривожно кричав серед порожнього степу.
Коли Криленко розплющив очi, вiн побачив: високий пасажир i зараз
бубонiв по столу, викидаючи сво© тендiтнi пальцi. Його супутника не було.
Вiд парового опалення в купе стало душно, i Криленко пiдвiвся з лiжка, щоб
скинути пiджак. Осiннiй вечiр уже розтанув, i в купе заглядала темна мряка
дощовито© ночi. З сусiднього купе, що праворуч, доносились голоси.
- Дозвольте спитати вас,- сказав пiсля довго© мовчанки високий пасажир,
коли Криленко, повiсивши пiджака, знову збирався лягти,- вiдкiля ви ©дете?
- З Нiмеччини,- не повертаючись, коротко кинув Криленко.
- Мабуть, в посольствi працювали? - спитав пасажир i уважно подивився
на свого спiвбесiдника.
- Так!
- Я одразу догадався,- усмiхнувся вiн.- Саме в посольствi, бо iнакше ви
не мали б такого вигляду.
Криленко швидко поправив рогово-совинi окуляри: його непри мно вразила
така несподiвана фамiльярнiсть.
- Якого вигляду? - трохи суворо спитав вiн i круто повернувсь. Пасажир
враз знiтився i обличчя йому перекосилось.
- Коли я вас образив, то прошу пробачення,- промовив вiн.- Менi
здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рiдко говорю.
Криленко, який мав здiбнiсть завжди й всюди хутко зорi нтуватись,
рiшив, що вiн ма справу з людиною не зовсiм психiчно нормальною.
- Я теж радий поговорити з вами,- поспiшив вiн сказати iншим тоном,ви,
очевидно, не зрозумiли мене. Але я знову повторюю: якого вигляду?
- Бачите,- помовчавши, промовив химерний пасажир,- коли б ви були
випадковим туристом, то цi вашi гостроносi щиблети дуже хамлувато сидiли б
на ваших ногах. А втiм,- раптом пiдводячись i несподiвано простягаючи
руку, сказав вiн,дозвольте одрекомендуватися: iнженер Сердюк.
- Дуже при мно,- машинально, не називаючи свого прiзвища, стиснув руку
Криленко, i тут вже вiдчув, що при много було надто мало. Iнженер, не
по-звичайному представившись, знову замовк, i на його n обличчi заграла
хороблива усмiшка. I ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий,
але химерний дiалог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь першi
днi 17-го року. В уявi йому промчалось кiлька несподiванок, i вiн
здригнув. Але зате Криленко згадав i рiвнi берлiнськi вулицi, i тихий
кабiнет над Шпрее, i нормальне й точне, мов годинниковий механiзм,
нiмецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з
кiнематографiчною швидкiстю i залишило за собою в його душi трохи гiркий i
непри мний слiд. I що його з Берлiна зовсiм одкликано, вiн тiльки зараз
гостро вiдчув.
- Так от я й дивлюсь на вас,- сказав пiсля невеличко© павзи Сердюк,- не
турист ви... А я, зна те,- i вiн весело зареготав,- зна те, по©хав колись
до Шварцвальду. Це було комiчне турне. Хоч як повернусь - усе моветон.
Нiмкеня, зна те, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, iнженер
"рюсь" i робить наголос на "рюсь" мовляв, пробачте йому. Це було так
комiчно...
Iнженер уважно подивився на свого спiвбесiдника. Обличчя йому мiнялося
щохвилини, i на цей раз воно розпливалося в нудну гримасу.
- Чи не дума те ви пiдкреслити вiдому банальнiсть про нiмецьке
фiлiстерство? - кинув Криленко з метою розхолодити iнженера та добитись
таки нарештi, хто перед ним сидить.
- Саме це я й хотiв пiдкреслити,- поспiшно сказав Сердюк.- Хiба вас не
цiкавить таке питання: як вплива на психiчну рiвновагу людини комбiнацiя,
що склада ться з Лоенгрiга, Шпiльгагена та бюргера? Я маю на увазi
цивiлiзованого тевтона.
- Але в ваших словах звучить якась образа,- усмiхнувся Криленко.- Чому
ви з таким завзяттям напада те на них?
- На кого це?
- На цих же, вищезгаданих, тевтонiв.
Iнженер подивився й сказав обурено:
- По-перше, ви даремно пiдкреслю те "тевтонiв": що було, те не
вернеться. А потiм,- невже ви й досi не догадались, шановний пане... будь
ласка, ваше прiзвище.
- Криленко.
...Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крiм того,
я думаю,- i Сердюк узяв зовсiм професорський тон,- оскiльки наша
сучаснiсть характеризу ться проблемами, так би мовити, вищого
iнтернацiонального порядку, оскiльки я, частка цi © сучасности, не можу не
цiкавитися внутрiшнiм змiстом вiдомих менi народiв. Ви мене, очевидно,
розумi те?
- На жаль, нi,- вже трохи рiзко кинув Криленко.
- I я шкодую,- серйозно сказав Сердюк i раптом по-дитячому зареготав: -
Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це - експеримент, не бiльше. Сидiв
напроти вас i думав: а що як я вiзьму та й заговорю з цим добродi м
езопiвською мовою?
Криленко змiряв спокiйним поглядом свого спiвбесiдника i мовчки вийняв
з кишенi портсигара. На цей раз вiн i натяку не подав, що iнженер драту
його сво©ми виходками. Тепер не залишилось жодного сумнiву, що перед ним
сидiла психiчно ненормальна людина.
Одноманiтнi перебо© колiс бились у вагон з колишньою настирливiстю.
Сердюк мовчав i дивився у вiкно, повз котре з тоскним посвистом летiла
осiння нiч. Криленко, запаливши сигару, лiг i одвернувся до стiни. В купе
стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який бува тiльки у
вагонах вищого класу. Було тепло i затишно, i мисль обминала i буднi, i
невдачi, i нуднi обов'язки. Тодi десь клубились тихi асоцiацi© i загортали
купе в фiлософiчно-задумливе мереживо.
- Так... так-с! - кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не
звертав уваги на iнженера. Вiн найшов вигiднiшим для себе подрiмати. Вiн
мав добрi нерви, i тому, коли попадав у становище, подiбне даному, завжди
вмiв найти в нiм сво мiсце. I тепер вiн скоро втямив, що химерний iнженер
хоч i явно психiчно ненормальний, але, без сумнiву, ма тихий темперамент,
i йому нiчого не заподi . Отже, краще заплющити очi i помiркувати про сво
майбутн . За два днi вiн мусить увiйти в зовсiм нову обстановку, що в нiй
не був бiльш як чотири роки. Ще декiлька станцiй - i нова станцiя його
життя. Вiн полiз у бокову кишеню i, дiставши там паперовник, витяг з нього
акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики.
Аркуш було списано дрiбними, але чiткими лiтерами - рукою самого Криленка.
Це була його бiографiя, що ©© вiн заготував ще в берлiнському будинку над
Шпрее. Вiн завбачливо написав ©©, припускаючи, що в "Цека" загублено його
анкету i що в час призначення його на нову посаду вiдсутнiсть бiографiчних
даних може ускладнити справу.
- Народився я,- мовчки, через рядки читав вiн свiй житт пис,- в 1891
роцi, в Ки вi... Батько мiй iнженер-путi ць, старий есдек (умер)... Мати -
вiдома укра©нська самостiйниця (умерла)... Братiв, сестер не мав... З
двадцяти рокiв с.-д... В есдебе з 16-го року. Освiту маю унiверситетську,
вищу школу скiнчив у Нiмеччинi... Фах - iнженер-механiк... З двадцяти
рокiв жив у Швейцарi©, Нiмеччинi, Росi©, Укра©нi... З дружиною
розiйшовся... Остання посада...
Вiн перечитав ще рядкiв 30 i положив листа на груди - одноманiтний
перебiй колiс заколисував - i сплющувались очi. В купе, що праворуч,
зiбралась, очевидно, весела компанiя, i вiдтiля, не стихаючи, пробивався
гомiн. Експрес пролетiв уже декiлька нiчних станцiй i, розрiзаючи осiннiй
туман порожнього степу, поспiшав до вузлового пункту. Криленко мав свiй
режим i тому рiшуче боровся зi сном: в цей час вiн мусiв читати. Положивши
в паперовник свою бiографiю, вiн почав перебирати в ньому з
напiвзаплющеними очима акуратно згорненi листи. Не дивлячись, вiн витяг
одного з них, i розгорнув.
- Мiй коханий Яремо,- байдуже водив вiн зiницями по претензiйних рядках
листа колишньо© сво © дружини.- Я знову про те ж: ти покинув мене, але я
свого котика кохаю, як i в першi днi безумного медового мiсяця. Як зараз
бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергiйний лоб, цi
розумнi темно-суворi очi, цю iронiчну посмiшку, що хова ться в куточках
уст. Цього я нiколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за
кожним тво©м кроком до само© смерти буде пильно стежити твоя колишня
кiшечка... I от, як тiльки я узнаю, що ти покохав когось,- чекай мене:
тебе уб' жiнка, яка...
Криленко, не дочитавши листа, спокiйно положив його у конверт i засунув
у паперовник. I тут же, зиркнувши на Сердюка, який i тепер сидiв у
колишнiй позi бiля вiкна, вiн в'яло подумав, що Сердюк по сутi його колега
i що в Сердюка таке ж волосся, як i в його колишньо© дружини. Криленко,
щоб розвiяти сон, навiть хотiв заговорити з iнженером. Але в цей момент
дверi з шумом одлетiли вбiк i в купе увiйшов жвавий пасажир. Вiн мав трохи
розхристаний вигляд, i його червоне обличчя у©дливо пiдкреслювало, що вiн
допiру провiв декiлька годин з веселою компанi ю в купе, що праворуч, i не
без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер
догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на
його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому,
Криленковi, усмiха ться перспектива дещо узнати про Сердюка i головне -
розвiяти сон.
II
- Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! - надто непримушено скрикнув
супутник iнженера i пiдсiв до Сердюка... Ну... ну... чи не досить мовчати?
- Я не мовчав, - заперечив iнженер i пiдкинув плече.
- Очевидно, вже з вами познайомився? - звернувся жвавий пасажир до
Криленка.- Це з ним бува . Так би мовити, "пар оказьон". Але говорив вiн
безперечно не на ту тему, яка його цiкавить... Так я кажу, Сердюче, чи нi?
Ну?
Iнженер не вiдповiдав. По всьому видно було, що його карючить тон i
непримушенiсть супутника.
- Так тодi дозвольте й менi познайомитись з вами,- сказав несподiвано
жвавий пасажир i подав свою руку Криленковi.
Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, i не тiльки не
знервувало Криленка, навпаки: цiлком задоволило його.
- Журналiст Шарко,- рекомендував себе пасажир.- Спiвробiтник усiх газет
стольного града, автор кiлькох книжок на рiзноманiтнi теми, друг i добрий
знайомий всiх сильних свiту сього, модернiзований Хлестаков. коли хочете,
про що цинiчно й сурмлю на всiх перехрестях. Словом, реклама, реклама й
реклама... висловлюючись стилем Ленiна.
- Дуже при мно,- усмiхнувся iронiчними куточками уст Криленко.- Я бачу,
що наша кра©на не жартуючи збира ться бути новою Америкою.
- О, безперечно! - скрикнув Шарко.- Вашу увагу (вiн сам догадався, що
його спiвбесiдник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть
вражати на кожнiм кроцi. Старо© iнтелiгентсько© закваски ви не найдете й
духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадi© органiзацi©, але homo novus, в
кращому розумiннi цього слова, проходить, так би мовити, останнiй процес
кристалiзацi©. Я запевняю,несподiвано закiнчив вiн,- ви нi в якому разi не
пошкоду те, що вас Цека одкликало сюди.
- А ви ж вiдкiля зна те, що я ©ду сюди за викликом Цека? - здивовано
спитав Криленко.
- Ха! ха! - зареготав, Шарко, стрiляючи в спiвбесiдника сво©ми швидкими
мишачими очима.- На те ж я й журналiст, на те ж я й людина нового
побуту!.. А потiм я й фiзiономiст непоганий: я певний, що вас зовсiм
одкликано, i ви цим незадоволенi, бо ви любите стару матушку вропу,
звикли до не©, i наша вразiя вас трохи коробить.... Хiба я не так говорю?
Ну?
Цей в'юнкий журналiст остаточно шокував Криленка. Вiн зумiв на протязi
однi © хвилини вивести його зi звичайно© колi© думання. Досить уже того,
що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.
- Ну, як же: не так я говорю? - жонглював словами, Шарко.- Чи, може,
"може так, може нi"? I до речi, як ви дивитесь на Д'Анунцiо? Я давно вже
збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте менi, але цей експансивний
суб' кт безперечно багато ма спiльного з нашим нацiональним геро м, що
iм'я йому Симон. Зна те - життя, пертурбацi©, ну, i т. п... А втiм, я
ухилився вiд теми. Вас цiкавить, як ми, я й мiй супутник, вельмишановний
iнженер Сердюк, забрели в цi кра©? Я не помиляюсь?
- Так. Ви не помиля тесь,- збираючись з мислями, сказав Криленко i
усмiхнувся: ця зустрiч його вже зацiкавлювала. Як практична людина, вiн
зробив той висновок, що йому i в дорозi не грiх ознайомитися з побутовими
явищами тутешнього життя.
- От i добре,- сказав журналiст i, запаливши англiйську люльку, сiв
напроти Криленка. здили ми, власне, в дуже цiкавих справах. Як вам вiдомо,
в сузiр'© Рака появилась нова комета. Обсерваторiя встановила, що вона в
образi туманно© плями, що в центрi пляма свiтлiша, що хвоста комета не
ма , i т. д., i т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бiнокль:
видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мiй друг, астроном Грахе,
найшов, що деталi виднiшi на прикордоннiй смузi. Ясно: комета наближа ться
до сонця, видимiсть ©© зменшу ться, скоро вона зовсiм схова ться на цiлих
1208 днiв, i було б злочином перед республiкою не вивчити ©© деталiв. I от
я поспiшив до щасливого мiсця, саме до прикордонно© полоси. I зна те - не
жалiю. Завтра дам декiлька нотаток у столичну пресу.
Криленко знову усмiхнувся.
- А не находите ви потрiбним написати цiлу брошуру з приводу цих
деталiв?
- Чому ж, можна й брошуру!.. - i, перескочивши з легкiстю ланi до
друго© теми, вiн кинув: - До речi: ви не можете менi сказати, скiльки
нових видавництв появилось за останнi три мiсяцi в Нiмеччинi?
- Не можу.
- Шкода! - серйозно пошкодував Шарко.- Тодi ви, може, зна те, яка книга
користу ться там зараз найбiльшим успiхом?
Криленко згадав одну з недавно випущених у Берлiнi "популярних" брошур
i сказав iронiчно:
- Чув я, книга Клари Гофер користу ться успiхом.
- Дякую. Це я знаю. "Брачне життя Гете". Але ви помиля тесь: бiльшим
успiхом зустрiли "Бiлого Домiнiканця".
- Виходить, ви краще поiнформованi про тамошн життя,- сказав Криленко.
- Е, все це рунда! Дрiбницi! - скрикнув журналiст.- Моя
поiнформованiсть безперечно блiда. В даному разi я цiкавлюсь справжньою
сенсацi ю... Зна те, не хочеться iнтелiгентнiй людинi плентатись у хвостi
подiй.
Криленко вийняв з боково© кишенi нову сигару й запалив ©©. Сну як не
було. Слухав вiн Шарка все з бiльшою увагою i тепер напружував мислi,
пригадуючи останнi вропейськi новини: треба було пiдтримати балакучого
журналiста.
- От теж "до речi",- нарештi кинув вiн.- Астрономiчна сенсацiя. Ви
нiчого не чули про спостереження потсдамського професора Шнавдера?
Журналiст насторожився i вмить дiстав олiвця.
- Прошу!
- Так от: його спостереження i справдi надзвичайнi,- сказав
Криленко.Виявля ться, що географiчна широта потсдамсько© обсерваторi© на
протязi 21-го року почала рухатись i нарештi... перемiстилась. За кiлька
рокiв вона одiйшла вiд пiвнiчного бiгуна на 15 метрiв.
- Це - сенсацiя,- скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.- Дуже вам
вдячний. Може, ви дасте ще якусь iнформацiю?
- На жаль, бiльше не маю!
- Ну, нiчого. Будемо задоволенi й цим... Але до речi,- i журналiст
повернувся до Сердюка.- Невже вас не цiкавить, якi цiлi мав у цiй подорожi
наш шановний iнженер?
Тiльки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидiв у
колишнiй позi i бубонiв по столi пальцями. Тiльки тепер вiн звернув увагу,
що його супутники мали однаковi костюми, однаковi капелюхи, що в них був
спiльний саквояж, i це його навело на таку мисль:
Сердюка й Шарка зв'язано якимись спiльними iнтересами, вони живуть на
однiй квартирi, навiть користуються одним магазином. I Криленко, якого в
новiй обстановцi цiкавила кожна дрiбниця, не мiг не зупинитися перед цим
припущенням.
Але що ж спiльного мiж iнженером i журналiстом? Яким чином звела ©х
фортуна? Чи не виннi в цьому неприродному сполученнi якiсь цiкавi
обставини? Криленко згадав туманнi поля, що бiгли йому назустрiч, рештки
княжих палацiв, якi вискакували на кургани i раптом ховались у сиротливiй
далечинi. Вибухи, повстання зробили сво дiло з матерiальними цiнностями,
очевидно, вони мусiли вплинути й на психiку сучасникiв. Саме тут i треба
шукати розгадки.
Шарко не втихав. За кiлька хвилин вiн устиг наговорити ще одну книгу
сенсацiй.
- Ну, як же ти, iнженере, одрекомендувався? - знову звернувся вiн до
Сердюка.
- Залиш мене, Шарко, ти пiд градусом! - з несподiваною рiзкiстю кинув
iнженер.
Журналiст пiдвiвся i, роблячи суворе обличчя, спитав:
- Що ви сказали, сер?
- Ти пiд градусом,- ще раз рiзко кинув Сердюк.
Журналiст уже стояв перед iнженером у трохи комiчнiй, але небезпечнiй
позi. Його присадкувата фiгура насторожилась.
- Ви, сер, не дума те забрати сво©х слiв?
Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живiт i гучно
зареготав.
- Умора! - скрикнув вiн.- Оракул ти мiй перпендикулярний! Невже ж ти
гада ш, що я, випивши трохи цензурного паркового вина, не зумiю тебе
вiдрекомендувати?
Iнженер пiдвiвся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов
iз купе.
- Ну, от уже й образився,- звернувся журналiст до Криленка.- Все нерви.
"Мiжпланетнi iнтервали", так би мовити... Але я вам не договорив. Якi ж
цiлi мав мiй друг у цiй подорожi? А цiлi мав вiн от якi. Будучи членом
товариства мiжпланетно© комунiкацi©... Вiн про це вам не говорив? А це ж
цимес! Хiба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумi те: членом
товариства мiжпланетно© комунiкацi©, сирiч - напiвмарсiянином,
напiвбогом!.. I от, будучи такою iнтересною особою, вiн, звичайно, не мiг
не поцiкавитись i новою кометою. I ©здив вiн саме для того, щоб вияснити:
чи не пошкодить дана комета його ракетi, що на нiй вiн збира ться летiти
на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?
- Так, це цiкаво! - сказав Криленко, шукаючи в чемоданi чайника i
готуючись злiзти на пiдлогу: потяг пiдходив до вузлового пункту, де
Криленко хотiв набрати гарячо© води.
Шарко повалився на лiжко.
- Ви хочете подивитись на нашi вокзали,- позiхнув вiн,- подивiться. Це
не пошкодить. вропа - вропою, в бiленькому кожний полюбить, ти покохай
мене в чорненькому... Йдiть подивiться! А я, мабуть, поки заспоко©ться мiй
друг, подрiмаю трохи.
Експрес пiдходив до семафора. Раптом тривожно заревiв вiн, але хутко
змовк: червоний вогник, i йому дали дорогу. Метнулися в туманi бiлим
свiтлом люкси, будiвлi, i потяг пiдлетiв до перону. Тут мусiли одчепити
паровик i подати новий з депа. Тому вагони стояли бiля перону щось бiля 30
хвилин.
Мало не весь цей час Криленко блукав по вокзалу. Тi © пустелi, що ©©
вiн спостерiгав кiлька рокiв тому, як не бувало. Анi пiвголих людей з
мiшками, анi нудних, часто стривожених, облич вiн уже не бачив. Вокзал
виблискував пофарбованою пiдлогою, такими ж вiкнами та пiдремонтованими
жирандолями. В залi першого класу також холодно й чiтко, як i до
горожансько© вiйни, стояли стiльцi й буфети. Навiть люди сидiли тут хоч i
заклопотаними, але з холодними обличчями.
В кiоску дрiмав хлопець, а ззаду нього, на стiнi, висiла поруч iз
сучасним (теж трохи холодним) плакатом об'ява про шустiвський коньяк. Було
враження, нiбито хтось нарочито вийняв ©© з архiву, щоб пiдкреслити
недоречнiсть мiнiатюрного оголошення на тiй же стiнi про зiбрання
комгуртка.
Чинно й холодно пiдносив льокай заспаним пасажирам буфетнi продукти.
Тiльки в "уборнiй" Криленко перенiсся в минуле: на дверях було
намальовано якимсь "братухою" похабне обличчя буржуа з вiдповiдним текстом
пiд ним. Але й це було не до мiсця й рiзало очi.
Загальна картина вокзалу цiлком задоволила Криленка. Але, порiвнюючи ©©
з нiмецькими станцiями, вiн найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто
сюди i що таке вражiння в'©дливо лiзе в голову. Внутрiшнiй ледве вловимий
змiст вокзалу мав щось iнше, зовсiм протилежне зовнiшньому виглядовi. Саме
це його трохи й непоко©ло.
Криленко пiшов на перон. Проходив важкий осiннiй туман. В депi кричали
паровики. За бiлою стiною люксiв стояв темний степ. З багажного вагона
поспiшно виносили якiсь кошики. Метушились i кудись поспiшали сiрi тiнi
людей.
Коли Криленко ввiйшов у сво купе, в ньому вже сидiв iнженер. Журналiст
хропiв.
- Не хочете гарячо© води? - звернувся Криленко до Сердюка. Той щось
буркнув, i Криленко, не розiбравши що, поставив чайника на столик i полiз
на горове лiжко. Скоро вiн, засинаючи з надi ю вияснити таки мiсце й
значiння сво©х цiкавих супутникiв у сучасному побутi, почув, що потяг
покинув вузловий пункт.
III
Розворушив Криленка галас. Осiнн небо вже зайнялося свiтанком, i
свiтанок поволi йшов у купе, блiдий, анемiчний, непевний. I при цьому
свiтлi, що нiяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку
картину: там, де розкинувся звечора журналiст, лежав з заплющеними очима
Сердюк, сам журналiст стояв серед купе i, щось викрикуючи, держав в
обiймах низеньку й чорненьку жiнку.
- Те-емочко! - розiбрав нарештi Криленко один iз чергових викрикiв,
Шарка.- Ну, i що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? I досi б чекала
потягу?
Жiнка безпорадно борсалась у мiцних обiймах i щось тихо говорила, раз у
раз поглядаючи на Криленка.
- Ну, сiдай-но, моя голубонько! - сказав Шарко, цiлуючи волосся
жiнчино© голови, i посадив ©© на лiжко.
Журналiст так ласкаво й так без кiнця фамiльярно поводився з новою
особою, що Криленко з певнiстю рiшив: це - Шаркова дружина, по меншiй мiрi
наречена, i, очевидно, вiн зустрiвся з нею пiсля довго© розлуки. I тому
Криленко був дуже здивований, коли почув потiм вiд журналiста, що вiн з
цi ю жiнкою не бачився "цiлих" два днi i що з нею вiн познайомився мiсяць
тому, i що вiн, нарештi, нiколи не покоха Темочку, бо вона пахне
фабричним димом. Шарко i сьогоднi говорив з тi ю ж непримушенiстю, як i
вчора; але сьогоднi в нiм бiльше було заклопотаностi.
- Ви пробачте менi,- звернувся вiн до Криленка.- Я гадаю, що
присутнiсть ново© особи у вашому купе i без вашого дозволу не вплине на
вашi ж нерви. Тим паче, ми вже пiд'©жджа мо до стольного града.
Криленковi нiчого iншого не залишилось, як прийняти факт. Пiсля цi ©
церемонi© журналiст, як i треба було чекати, познайомив Криленка з жiнкою.
Вона подала мiнiатюрну руку й сказала, що ©© звуть Тема Брук. Це вже було
трет знайомство в дорозi, i Криленко мав певний трафарет реагувати на
нього.
- Дуже радий!
- От бачиш, Темочко,- скрикнув журналiст.- Тебе навiть з радiстю
зустрiчають. А ти боялась залишитись без мiсця.
Тендiтна жiнка пiдвела сво© вишневi очi й хутко заговорила:
- Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене... Ну, навiщо
це?.. Не треба!
- Не треба? Ну, й не треба! - i журналiст фамiльярно обняв ©©.- Ах ти,
моя жидiвочко...
Шарко довго не вгомонявся. Вiн розпитував жiнку, як ©й "працю ться" на
фабрицi, чи не дума вона покинути цю посаду i перейти в iнше мiсце. Невже
вона не розумi , що ©й, iнтелiгентнiй партiйцi, не варт сидiти десь у
тютюновому пилу. Це ж безвихiдний iдеалiзм, це арха©чне народництво. I
коли вона запевня , що нiчого подiбного нема, то вiн ©й нiколи не
повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергi© тiй
працi. Нi, хоч вiн i безпартiйний журналiст, але вона, комунiстка, нiколи
його не перекона . I не тому не перекона , що вiн не ма партквитка (це
рунда, бо, по сутi, вiн ма бiльше права називатись комунiстом), а тому,
що вона справдi помиля ться, хоч вона й не дiвчина, тому, що жодний iз
визначних комдiячiв, з якими вiн щодня зустрiча ться, не подiля ©©
поглядiв.
- Слухайте, товаришу,- гостро заперечила жiнка.- Вiдкiля цi фантазi©?
Невже ви це про мене говорите?
- Про тебе, моя мила жидiвочко, про тебе!
Жiнка почервонiла.
- Слухайте,- ще суворiш сказала вона,- хто вам дав право говорити таку
нiсенiтницю в присутностi сторонньо© людини?
Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострiльнi сентенцi©, вiн раз у
раз притискав до себе жiнку.
Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонно© похабщини. За час
цi © сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця
нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним сто©ть однопартiйка. Але й
втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше - вiн не знав новiтнього
мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з
нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж
не мiг: анi одноманiтнi перебо© колiс, анi рання година не допомогли йому.
Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично
не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у
блокнотi розписом.
Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розгляда подорожнi
кра види i нiчого не чу .
Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити - за
годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I
полицю чемодана i, не привiтавшись, сiв. Другий, очевидно, супутник
першого, не в мiру худий, не в мiру високий, так що, входячи в купе, мусiв
низько вклонити голову, щоб не зачепитись, нервово вiдкинув плече i
попрохав пробачення за турботу. Сiдаючи напроти Криленка, вiн поправив
ремiнь свого саквояжа й сказав:
- Я вам не заважаю, шановний добродiю?
- Очевидно, нi,- промовив Криленко i здивовано подивився на пасажира:
його увагу зупинила зайва запобiгливiсть.
Не в мiру високий пасажир мовчки, не пiдводячись, скинув пальто й
подивився сво©ми свiтло-синiми очима у вiкно. В такому положеннi вiн
просидiв декiлька станцiй, i тiльки коли в купе спалахнув рiжок електрики,
пасажир здригнув, кинув швидкий погляд на Криленка i, пiдсiвши ближче до
столика, забубонiв по ньому сухими музичними пальцями.
За цей час його супутник встиг декiлька разiв вибiгти з купе i вихопити
з подорожнiх станцiйних буфетiв кiлька фунтiв шинки, цукерок, яблук та
iншо© ©жi. Раз у раз вiн наливав чаю в свою металеву чашку i набивав рота
принесеним. Коли потяг одходив вiд станцi©, швидкий пасажир розгортав
якийсь журнал, виймав вiдтiля записну книжку i щось там занотовував.
Iнодi, коли вагони пролiтали повз оселi, вiн пiдбiгав до вiкна,
безцеремонне затуляв його сво©м станом i пильно вдивлявся десь. За двi
хвилини вiн знову сiдав на сво мiсце i знову брав олiвця. Нi до свого
супутника, нi до Криленка вiн не промовив жодного слова. Очевидно, цей
пасажир зайнятий був якимись мислями, що не давали йому спокою. Весь час
вiн наспiвував веселу шансонетку, вимовляючи тiльки:
- Труля-ля-да-труля-ля!
Осiннiй вечiр несмiливо зазирнув у вiкно. Що далi, то все мiцнiшало
свiтло електрики. Одноманiтнi перебо© колiс глухо бились у вагон i
заколисували. Експрес летiв у тумани, одкидаючи верстви, обганяючи гони.
Мчались озера, лiси; одлiтали стовпи. Паровик, побачивши далекий червоний
семафор, тривожно кричав серед порожнього степу.
Коли Криленко розплющив очi, вiн побачив: високий пасажир i зараз
бубонiв по столу, викидаючи сво© тендiтнi пальцi. Його супутника не було.
Вiд парового опалення в купе стало душно, i Криленко пiдвiвся з лiжка, щоб
скинути пiджак. Осiннiй вечiр уже розтанув, i в купе заглядала темна мряка
дощовито© ночi. З сусiднього купе, що праворуч, доносились голоси.
- Дозвольте спитати вас,- сказав пiсля довго© мовчанки високий пасажир,
коли Криленко, повiсивши пiджака, знову збирався лягти,- вiдкiля ви ©дете?
- З Нiмеччини,- не повертаючись, коротко кинув Криленко.
- Мабуть, в посольствi працювали? - спитав пасажир i уважно подивився
на свого спiвбесiдника.
- Так!
- Я одразу догадався,- усмiхнувся вiн.- Саме в посольствi, бо iнакше ви
не мали б такого вигляду.
Криленко швидко поправив рогово-совинi окуляри: його непри мно вразила
така несподiвана фамiльярнiсть.
- Якого вигляду? - трохи суворо спитав вiн i круто повернувсь. Пасажир
враз знiтився i обличчя йому перекосилось.
- Коли я вас образив, то прошу пробачення,- промовив вiн.- Менi
здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рiдко говорю.
Криленко, який мав здiбнiсть завжди й всюди хутко зорi нтуватись,
рiшив, що вiн ма справу з людиною не зовсiм психiчно нормальною.
- Я теж радий поговорити з вами,- поспiшив вiн сказати iншим тоном,ви,
очевидно, не зрозумiли мене. Але я знову повторюю: якого вигляду?
- Бачите,- помовчавши, промовив химерний пасажир,- коли б ви були
випадковим туристом, то цi вашi гостроносi щиблети дуже хамлувато сидiли б
на ваших ногах. А втiм,- раптом пiдводячись i несподiвано простягаючи
руку, сказав вiн,дозвольте одрекомендуватися: iнженер Сердюк.
- Дуже при мно,- машинально, не називаючи свого прiзвища, стиснув руку
Криленко, i тут вже вiдчув, що при много було надто мало. Iнженер, не
по-звичайному представившись, знову замовк, i на його n обличчi заграла
хороблива усмiшка. I ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий,
але химерний дiалог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь першi
днi 17-го року. В уявi йому промчалось кiлька несподiванок, i вiн
здригнув. Але зате Криленко згадав i рiвнi берлiнськi вулицi, i тихий
кабiнет над Шпрее, i нормальне й точне, мов годинниковий механiзм,
нiмецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з
кiнематографiчною швидкiстю i залишило за собою в його душi трохи гiркий i
непри мний слiд. I що його з Берлiна зовсiм одкликано, вiн тiльки зараз
гостро вiдчув.
- Так от я й дивлюсь на вас,- сказав пiсля невеличко© павзи Сердюк,- не
турист ви... А я, зна те,- i вiн весело зареготав,- зна те, по©хав колись
до Шварцвальду. Це було комiчне турне. Хоч як повернусь - усе моветон.
Нiмкеня, зна те, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, iнженер
"рюсь" i робить наголос на "рюсь" мовляв, пробачте йому. Це було так
комiчно...
Iнженер уважно подивився на свого спiвбесiдника. Обличчя йому мiнялося
щохвилини, i на цей раз воно розпливалося в нудну гримасу.
- Чи не дума те ви пiдкреслити вiдому банальнiсть про нiмецьке
фiлiстерство? - кинув Криленко з метою розхолодити iнженера та добитись
таки нарештi, хто перед ним сидить.
- Саме це я й хотiв пiдкреслити,- поспiшно сказав Сердюк.- Хiба вас не
цiкавить таке питання: як вплива на психiчну рiвновагу людини комбiнацiя,
що склада ться з Лоенгрiга, Шпiльгагена та бюргера? Я маю на увазi
цивiлiзованого тевтона.
- Але в ваших словах звучить якась образа,- усмiхнувся Криленко.- Чому
ви з таким завзяттям напада те на них?
- На кого це?
- На цих же, вищезгаданих, тевтонiв.
Iнженер подивився й сказав обурено:
- По-перше, ви даремно пiдкреслю те "тевтонiв": що було, те не
вернеться. А потiм,- невже ви й досi не догадались, шановний пане... будь
ласка, ваше прiзвище.
- Криленко.
...Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крiм того,
я думаю,- i Сердюк узяв зовсiм професорський тон,- оскiльки наша
сучаснiсть характеризу ться проблемами, так би мовити, вищого
iнтернацiонального порядку, оскiльки я, частка цi © сучасности, не можу не
цiкавитися внутрiшнiм змiстом вiдомих менi народiв. Ви мене, очевидно,
розумi те?
- На жаль, нi,- вже трохи рiзко кинув Криленко.
- I я шкодую,- серйозно сказав Сердюк i раптом по-дитячому зареготав: -
Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це - експеримент, не бiльше. Сидiв
напроти вас i думав: а що як я вiзьму та й заговорю з цим добродi м
езопiвською мовою?
Криленко змiряв спокiйним поглядом свого спiвбесiдника i мовчки вийняв
з кишенi портсигара. На цей раз вiн i натяку не подав, що iнженер драту
його сво©ми виходками. Тепер не залишилось жодного сумнiву, що перед ним
сидiла психiчно ненормальна людина.
Одноманiтнi перебо© колiс бились у вагон з колишньою настирливiстю.
Сердюк мовчав i дивився у вiкно, повз котре з тоскним посвистом летiла
осiння нiч. Криленко, запаливши сигару, лiг i одвернувся до стiни. В купе
стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який бува тiльки у
вагонах вищого класу. Було тепло i затишно, i мисль обминала i буднi, i
невдачi, i нуднi обов'язки. Тодi десь клубились тихi асоцiацi© i загортали
купе в фiлософiчно-задумливе мереживо.
- Так... так-с! - кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не
звертав уваги на iнженера. Вiн найшов вигiднiшим для себе подрiмати. Вiн
мав добрi нерви, i тому, коли попадав у становище, подiбне даному, завжди
вмiв найти в нiм сво мiсце. I тепер вiн скоро втямив, що химерний iнженер
хоч i явно психiчно ненормальний, але, без сумнiву, ма тихий темперамент,
i йому нiчого не заподi . Отже, краще заплющити очi i помiркувати про сво
майбутн . За два днi вiн мусить увiйти в зовсiм нову обстановку, що в нiй
не був бiльш як чотири роки. Ще декiлька станцiй - i нова станцiя його
життя. Вiн полiз у бокову кишеню i, дiставши там паперовник, витяг з нього
акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики.
Аркуш було списано дрiбними, але чiткими лiтерами - рукою самого Криленка.
Це була його бiографiя, що ©© вiн заготував ще в берлiнському будинку над
Шпрее. Вiн завбачливо написав ©©, припускаючи, що в "Цека" загублено його
анкету i що в час призначення його на нову посаду вiдсутнiсть бiографiчних
даних може ускладнити справу.
- Народився я,- мовчки, через рядки читав вiн свiй житт пис,- в 1891
роцi, в Ки вi... Батько мiй iнженер-путi ць, старий есдек (умер)... Мати -
вiдома укра©нська самостiйниця (умерла)... Братiв, сестер не мав... З
двадцяти рокiв с.-д... В есдебе з 16-го року. Освiту маю унiверситетську,
вищу школу скiнчив у Нiмеччинi... Фах - iнженер-механiк... З двадцяти
рокiв жив у Швейцарi©, Нiмеччинi, Росi©, Укра©нi... З дружиною
розiйшовся... Остання посада...
Вiн перечитав ще рядкiв 30 i положив листа на груди - одноманiтний
перебiй колiс заколисував - i сплющувались очi. В купе, що праворуч,
зiбралась, очевидно, весела компанiя, i вiдтiля, не стихаючи, пробивався
гомiн. Експрес пролетiв уже декiлька нiчних станцiй i, розрiзаючи осiннiй
туман порожнього степу, поспiшав до вузлового пункту. Криленко мав свiй
режим i тому рiшуче боровся зi сном: в цей час вiн мусiв читати. Положивши
в паперовник свою бiографiю, вiн почав перебирати в ньому з
напiвзаплющеними очима акуратно згорненi листи. Не дивлячись, вiн витяг
одного з них, i розгорнув.
- Мiй коханий Яремо,- байдуже водив вiн зiницями по претензiйних рядках
листа колишньо© сво © дружини.- Я знову про те ж: ти покинув мене, але я
свого котика кохаю, як i в першi днi безумного медового мiсяця. Як зараз
бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергiйний лоб, цi
розумнi темно-суворi очi, цю iронiчну посмiшку, що хова ться в куточках
уст. Цього я нiколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за
кожним тво©м кроком до само© смерти буде пильно стежити твоя колишня
кiшечка... I от, як тiльки я узнаю, що ти покохав когось,- чекай мене:
тебе уб' жiнка, яка...
Криленко, не дочитавши листа, спокiйно положив його у конверт i засунув
у паперовник. I тут же, зиркнувши на Сердюка, який i тепер сидiв у
колишнiй позi бiля вiкна, вiн в'яло подумав, що Сердюк по сутi його колега
i що в Сердюка таке ж волосся, як i в його колишньо© дружини. Криленко,
щоб розвiяти сон, навiть хотiв заговорити з iнженером. Але в цей момент
дверi з шумом одлетiли вбiк i в купе увiйшов жвавий пасажир. Вiн мав трохи
розхристаний вигляд, i його червоне обличчя у©дливо пiдкреслювало, що вiн
допiру провiв декiлька годин з веселою компанi ю в купе, що праворуч, i не
без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер
догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на
його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому,
Криленковi, усмiха ться перспектива дещо узнати про Сердюка i головне -
розвiяти сон.
II
- Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! - надто непримушено скрикнув
супутник iнженера i пiдсiв до Сердюка... Ну... ну... чи не досить мовчати?
- Я не мовчав, - заперечив iнженер i пiдкинув плече.
- Очевидно, вже з вами познайомився? - звернувся жвавий пасажир до
Криленка.- Це з ним бува . Так би мовити, "пар оказьон". Але говорив вiн
безперечно не на ту тему, яка його цiкавить... Так я кажу, Сердюче, чи нi?
Ну?
Iнженер не вiдповiдав. По всьому видно було, що його карючить тон i
непримушенiсть супутника.
- Так тодi дозвольте й менi познайомитись з вами,- сказав несподiвано
жвавий пасажир i подав свою руку Криленковi.
Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, i не тiльки не
знервувало Криленка, навпаки: цiлком задоволило його.
- Журналiст Шарко,- рекомендував себе пасажир.- Спiвробiтник усiх газет
стольного града, автор кiлькох книжок на рiзноманiтнi теми, друг i добрий
знайомий всiх сильних свiту сього, модернiзований Хлестаков. коли хочете,
про що цинiчно й сурмлю на всiх перехрестях. Словом, реклама, реклама й
реклама... висловлюючись стилем Ленiна.
- Дуже при мно,- усмiхнувся iронiчними куточками уст Криленко.- Я бачу,
що наша кра©на не жартуючи збира ться бути новою Америкою.
- О, безперечно! - скрикнув Шарко.- Вашу увагу (вiн сам догадався, що
його спiвбесiдник довго жив за кордоном) явища сучасного побуту будуть
вражати на кожнiм кроцi. Старо© iнтелiгентсько© закваски ви не найдете й
духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадi© органiзацi©, але homo novus, в
кращому розумiннi цього слова, проходить, так би мовити, останнiй процес
кристалiзацi©. Я запевняю,несподiвано закiнчив вiн,- ви нi в якому разi не
пошкоду те, що вас Цека одкликало сюди.
- А ви ж вiдкiля зна те, що я ©ду сюди за викликом Цека? - здивовано
спитав Криленко.
- Ха! ха! - зареготав, Шарко, стрiляючи в спiвбесiдника сво©ми швидкими
мишачими очима.- На те ж я й журналiст, на те ж я й людина нового
побуту!.. А потiм я й фiзiономiст непоганий: я певний, що вас зовсiм
одкликано, i ви цим незадоволенi, бо ви любите стару матушку вропу,
звикли до не©, i наша вразiя вас трохи коробить.... Хiба я не так говорю?
Ну?
Цей в'юнкий журналiст остаточно шокував Криленка. Вiн зумiв на протязi
однi © хвилини вивести його зi звичайно© колi© думання. Досить уже того,
що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.
- Ну, як же: не так я говорю? - жонглював словами, Шарко.- Чи, може,
"може так, може нi"? I до речi, як ви дивитесь на Д'Анунцiо? Я давно вже
збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте менi, але цей експансивний
суб' кт безперечно багато ма спiльного з нашим нацiональним геро м, що
iм'я йому Симон. Зна те - життя, пертурбацi©, ну, i т. п... А втiм, я
ухилився вiд теми. Вас цiкавить, як ми, я й мiй супутник, вельмишановний
iнженер Сердюк, забрели в цi кра©? Я не помиляюсь?
- Так. Ви не помиля тесь,- збираючись з мислями, сказав Криленко i
усмiхнувся: ця зустрiч його вже зацiкавлювала. Як практична людина, вiн
зробив той висновок, що йому i в дорозi не грiх ознайомитися з побутовими
явищами тутешнього життя.
- От i добре,- сказав журналiст i, запаливши англiйську люльку, сiв
напроти Криленка. здили ми, власне, в дуже цiкавих справах. Як вам вiдомо,
в сузiр'© Рака появилась нова комета. Обсерваторiя встановила, що вона в
образi туманно© плями, що в центрi пляма свiтлiша, що хвоста комета не
ма , i т. д., i т. п. Комету ми вже розглядали в призматичний бiнокль:
видно добре. Але справа, бачите, не в тому. Мiй друг, астроном Грахе,
найшов, що деталi виднiшi на прикордоннiй смузi. Ясно: комета наближа ться
до сонця, видимiсть ©© зменшу ться, скоро вона зовсiм схова ться на цiлих
1208 днiв, i було б злочином перед республiкою не вивчити ©© деталiв. I от
я поспiшив до щасливого мiсця, саме до прикордонно© полоси. I зна те - не
жалiю. Завтра дам декiлька нотаток у столичну пресу.
Криленко знову усмiхнувся.
- А не находите ви потрiбним написати цiлу брошуру з приводу цих
деталiв?
- Чому ж, можна й брошуру!.. - i, перескочивши з легкiстю ланi до
друго© теми, вiн кинув: - До речi: ви не можете менi сказати, скiльки
нових видавництв появилось за останнi три мiсяцi в Нiмеччинi?
- Не можу.
- Шкода! - серйозно пошкодував Шарко.- Тодi ви, може, зна те, яка книга
користу ться там зараз найбiльшим успiхом?
Криленко згадав одну з недавно випущених у Берлiнi "популярних" брошур
i сказав iронiчно:
- Чув я, книга Клари Гофер користу ться успiхом.
- Дякую. Це я знаю. "Брачне життя Гете". Але ви помиля тесь: бiльшим
успiхом зустрiли "Бiлого Домiнiканця".
- Виходить, ви краще поiнформованi про тамошн життя,- сказав Криленко.
- Е, все це рунда! Дрiбницi! - скрикнув журналiст.- Моя
поiнформованiсть безперечно блiда. В даному разi я цiкавлюсь справжньою
сенсацi ю... Зна те, не хочеться iнтелiгентнiй людинi плентатись у хвостi
подiй.
Криленко вийняв з боково© кишенi нову сигару й запалив ©©. Сну як не
було. Слухав вiн Шарка все з бiльшою увагою i тепер напружував мислi,
пригадуючи останнi вропейськi новини: треба було пiдтримати балакучого
журналiста.
- От теж "до речi",- нарештi кинув вiн.- Астрономiчна сенсацiя. Ви
нiчого не чули про спостереження потсдамського професора Шнавдера?
Журналiст насторожився i вмить дiстав олiвця.
- Прошу!
- Так от: його спостереження i справдi надзвичайнi,- сказав
Криленко.Виявля ться, що географiчна широта потсдамсько© обсерваторi© на
протязi 21-го року почала рухатись i нарештi... перемiстилась. За кiлька
рокiв вона одiйшла вiд пiвнiчного бiгуна на 15 метрiв.
- Це - сенсацiя,- скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу.- Дуже вам
вдячний. Може, ви дасте ще якусь iнформацiю?
- На жаль, бiльше не маю!
- Ну, нiчого. Будемо задоволенi й цим... Але до речi,- i журналiст
повернувся до Сердюка.- Невже вас не цiкавить, якi цiлi мав у цiй подорожi
наш шановний iнженер?
Тiльки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидiв у
колишнiй позi i бубонiв по столi пальцями. Тiльки тепер вiн звернув увагу,
що його супутники мали однаковi костюми, однаковi капелюхи, що в них був
спiльний саквояж, i це його навело на таку мисль:
Сердюка й Шарка зв'язано якимись спiльними iнтересами, вони живуть на
однiй квартирi, навiть користуються одним магазином. I Криленко, якого в
новiй обстановцi цiкавила кожна дрiбниця, не мiг не зупинитися перед цим
припущенням.
Але що ж спiльного мiж iнженером i журналiстом? Яким чином звела ©х
фортуна? Чи не виннi в цьому неприродному сполученнi якiсь цiкавi
обставини? Криленко згадав туманнi поля, що бiгли йому назустрiч, рештки
княжих палацiв, якi вискакували на кургани i раптом ховались у сиротливiй
далечинi. Вибухи, повстання зробили сво дiло з матерiальними цiнностями,
очевидно, вони мусiли вплинути й на психiку сучасникiв. Саме тут i треба
шукати розгадки.
Шарко не втихав. За кiлька хвилин вiн устиг наговорити ще одну книгу
сенсацiй.
- Ну, як же ти, iнженере, одрекомендувався? - знову звернувся вiн до
Сердюка.
- Залиш мене, Шарко, ти пiд градусом! - з несподiваною рiзкiстю кинув
iнженер.
Журналiст пiдвiвся i, роблячи суворе обличчя, спитав:
- Що ви сказали, сер?
- Ти пiд градусом,- ще раз рiзко кинув Сердюк.
Журналiст уже стояв перед iнженером у трохи комiчнiй, але небезпечнiй
позi. Його присадкувата фiгура насторожилась.
- Ви, сер, не дума те забрати сво©х слiв?
Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живiт i гучно
зареготав.
- Умора! - скрикнув вiн.- Оракул ти мiй перпендикулярний! Невже ж ти
гада ш, що я, випивши трохи цензурного паркового вина, не зумiю тебе
вiдрекомендувати?
Iнженер пiдвiвся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов
iз купе.
- Ну, от уже й образився,- звернувся журналiст до Криленка.- Все нерви.
"Мiжпланетнi iнтервали", так би мовити... Але я вам не договорив. Якi ж
цiлi мав мiй друг у цiй подорожi? А цiлi мав вiн от якi. Будучи членом
товариства мiжпланетно© комунiкацi©... Вiн про це вам не говорив? А це ж
цимес! Хiба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумi те: членом
товариства мiжпланетно© комунiкацi©, сирiч - напiвмарсiянином,
напiвбогом!.. I от, будучи такою iнтересною особою, вiн, звичайно, не мiг
не поцiкавитись i новою кометою. I ©здив вiн саме для того, щоб вияснити:
чи не пошкодить дана комета його ракетi, що на нiй вiн збира ться летiти
на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?
- Так, це цiкаво! - сказав Криленко, шукаючи в чемоданi чайника i
готуючись злiзти на пiдлогу: потяг пiдходив до вузлового пункту, де
Криленко хотiв набрати гарячо© води.
Шарко повалився на лiжко.
- Ви хочете подивитись на нашi вокзали,- позiхнув вiн,- подивiться. Це
не пошкодить. вропа - вропою, в бiленькому кожний полюбить, ти покохай
мене в чорненькому... Йдiть подивiться! А я, мабуть, поки заспоко©ться мiй
друг, подрiмаю трохи.
Експрес пiдходив до семафора. Раптом тривожно заревiв вiн, але хутко
змовк: червоний вогник, i йому дали дорогу. Метнулися в туманi бiлим
свiтлом люкси, будiвлi, i потяг пiдлетiв до перону. Тут мусiли одчепити
паровик i подати новий з депа. Тому вагони стояли бiля перону щось бiля 30
хвилин.
Мало не весь цей час Криленко блукав по вокзалу. Тi © пустелi, що ©©
вiн спостерiгав кiлька рокiв тому, як не бувало. Анi пiвголих людей з
мiшками, анi нудних, часто стривожених, облич вiн уже не бачив. Вокзал
виблискував пофарбованою пiдлогою, такими ж вiкнами та пiдремонтованими
жирандолями. В залi першого класу також холодно й чiтко, як i до
горожансько© вiйни, стояли стiльцi й буфети. Навiть люди сидiли тут хоч i
заклопотаними, але з холодними обличчями.
В кiоску дрiмав хлопець, а ззаду нього, на стiнi, висiла поруч iз
сучасним (теж трохи холодним) плакатом об'ява про шустiвський коньяк. Було
враження, нiбито хтось нарочито вийняв ©© з архiву, щоб пiдкреслити
недоречнiсть мiнiатюрного оголошення на тiй же стiнi про зiбрання
комгуртка.
Чинно й холодно пiдносив льокай заспаним пасажирам буфетнi продукти.
Тiльки в "уборнiй" Криленко перенiсся в минуле: на дверях було
намальовано якимсь "братухою" похабне обличчя буржуа з вiдповiдним текстом
пiд ним. Але й це було не до мiсця й рiзало очi.
Загальна картина вокзалу цiлком задоволила Криленка. Але, порiвнюючи ©©
з нiмецькими станцiями, вiн найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто
сюди i що таке вражiння в'©дливо лiзе в голову. Внутрiшнiй ледве вловимий
змiст вокзалу мав щось iнше, зовсiм протилежне зовнiшньому виглядовi. Саме
це його трохи й непоко©ло.
Криленко пiшов на перон. Проходив важкий осiннiй туман. В депi кричали
паровики. За бiлою стiною люксiв стояв темний степ. З багажного вагона
поспiшно виносили якiсь кошики. Метушились i кудись поспiшали сiрi тiнi
людей.
Коли Криленко ввiйшов у сво купе, в ньому вже сидiв iнженер. Журналiст
хропiв.
- Не хочете гарячо© води? - звернувся Криленко до Сердюка. Той щось
буркнув, i Криленко, не розiбравши що, поставив чайника на столик i полiз
на горове лiжко. Скоро вiн, засинаючи з надi ю вияснити таки мiсце й
значiння сво©х цiкавих супутникiв у сучасному побутi, почув, що потяг
покинув вузловий пункт.
III
Розворушив Криленка галас. Осiнн небо вже зайнялося свiтанком, i
свiтанок поволi йшов у купе, блiдий, анемiчний, непевний. I при цьому
свiтлi, що нiяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку
картину: там, де розкинувся звечора журналiст, лежав з заплющеними очима
Сердюк, сам журналiст стояв серед купе i, щось викрикуючи, держав в
обiймах низеньку й чорненьку жiнку.
- Те-емочко! - розiбрав нарештi Криленко один iз чергових викрикiв,
Шарка.- Ну, i що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? I досi б чекала
потягу?
Жiнка безпорадно борсалась у мiцних обiймах i щось тихо говорила, раз у
раз поглядаючи на Криленка.
- Ну, сiдай-но, моя голубонько! - сказав Шарко, цiлуючи волосся
жiнчино© голови, i посадив ©© на лiжко.
Журналiст так ласкаво й так без кiнця фамiльярно поводився з новою
особою, що Криленко з певнiстю рiшив: це - Шаркова дружина, по меншiй мiрi
наречена, i, очевидно, вiн зустрiвся з нею пiсля довго© розлуки. I тому
Криленко був дуже здивований, коли почув потiм вiд журналiста, що вiн з
цi ю жiнкою не бачився "цiлих" два днi i що з нею вiн познайомився мiсяць
тому, i що вiн, нарештi, нiколи не покоха Темочку, бо вона пахне
фабричним димом. Шарко i сьогоднi говорив з тi ю ж непримушенiстю, як i
вчора; але сьогоднi в нiм бiльше було заклопотаностi.
- Ви пробачте менi,- звернувся вiн до Криленка.- Я гадаю, що
присутнiсть ново© особи у вашому купе i без вашого дозволу не вплине на
вашi ж нерви. Тим паче, ми вже пiд'©жджа мо до стольного града.
Криленковi нiчого iншого не залишилось, як прийняти факт. Пiсля цi ©
церемонi© журналiст, як i треба було чекати, познайомив Криленка з жiнкою.
Вона подала мiнiатюрну руку й сказала, що ©© звуть Тема Брук. Це вже було
трет знайомство в дорозi, i Криленко мав певний трафарет реагувати на
нього.
- Дуже радий!
- От бачиш, Темочко,- скрикнув журналiст.- Тебе навiть з радiстю
зустрiчають. А ти боялась залишитись без мiсця.
Тендiтна жiнка пiдвела сво© вишневi очi й хутко заговорила:
- Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене... Ну, навiщо
це?.. Не треба!
- Не треба? Ну, й не треба! - i журналiст фамiльярно обняв ©©.- Ах ти,
моя жидiвочко...
Шарко довго не вгомонявся. Вiн розпитував жiнку, як ©й "працю ться" на
фабрицi, чи не дума вона покинути цю посаду i перейти в iнше мiсце. Невже
вона не розумi , що ©й, iнтелiгентнiй партiйцi, не варт сидiти десь у
тютюновому пилу. Це ж безвихiдний iдеалiзм, це арха©чне народництво. I
коли вона запевня , що нiчого подiбного нема, то вiн ©й нiколи не
повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергi© тiй
працi. Нi, хоч вiн i безпартiйний журналiст, але вона, комунiстка, нiколи
його не перекона . I не тому не перекона , що вiн не ма партквитка (це
рунда, бо, по сутi, вiн ма бiльше права називатись комунiстом), а тому,
що вона справдi помиля ться, хоч вона й не дiвчина, тому, що жодний iз
визначних комдiячiв, з якими вiн щодня зустрiча ться, не подiля ©©
поглядiв.
- Слухайте, товаришу,- гостро заперечила жiнка.- Вiдкiля цi фантазi©?
Невже ви це про мене говорите?
- Про тебе, моя мила жидiвочко, про тебе!
Жiнка почервонiла.
- Слухайте,- ще суворiш сказала вона,- хто вам дав право говорити таку
нiсенiтницю в присутностi сторонньо© людини?
Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострiльнi сентенцi©, вiн раз у
раз притискав до себе жiнку.
Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонно© похабщини. За час
цi © сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця
нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним сто©ть однопартiйка. Але й
втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше - вiн не знав новiтнього
мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з
нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж
не мiг: анi одноманiтнi перебо© колiс, анi рання година не допомогли йому.
Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично
не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у
блокнотi розписом.
Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розгляда подорожнi
кра види i нiчого не чу .
Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити - за
годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I