Страница:
Галактою, завiдуючи губернiяльною Наросвiтою. Саме тодi вiн i одержав дещо
з вищезгадано© меблi як сюрприз вiд сво©х спiвробiтникiв. Мебля ця й досi
була майже новенька i цiлком вiдповiдала новаторським поглядам мойого
симпатичного героя.
- Але що ж це за мебля? - запиту мене цiкавий читач.
- Це - шiсть чи то сiм турецьких килимiв, беккеровський рояль, дюжина
вiденських стiльцiв, наукова бiблiотека, дубовий письмовий стiл з
вiдповiдним на ньому приладдям, великий стiл (з чорного чи то червоного
дерева) для ©дальнi, кiлька лiжниць з пружинними матрацами i т. д.
Правда, що iз цi © мебелi було прикуплено - я напевно не знаю. Але я
знаю, що Iван Iванович, будучи скромною людиною, не любить похвалятись
сво©м сюрпризом. Правда, почуття деяко© прихильности до сво©х
спiвробiтникiв у нього залишилось аж до сьогоднiшнього дня, але не будемо
критись: в часи комунхозiвсько© переписки мiй герой ледве-ледве не
одмовився вiд свого сюрпризу. Тiльки завдяки Марфi Галактiонiвнi i не
заплуталась справа.
- Ну, добре,- сказала вона.- Припустiм, що спiвробiтники, що подарували
тобi цю меблю, реквiзували ©© у якогось помiщика. Але по-перше: хiба це
легко було зробити? Реквiзувати? Хiба ©х контрреволюцiонери не могли
перебити? А по-друге: чого нам церемонитись, коли приблизно таке ж майно
прийшлось залишити нам в свiй час бiлогвардiйським бандам?.. I потiм хiба
зараз згада ш, що нам було подарено i що ми прикупили?!
Iван Iванович не зовсiм певний був, що його майно було "приблизно таке
ж", але, будучи людиною з рiшучим темпераментом, не любив
сантиментальничати, i, коли на фонi блакитного, нiжно-прекрасного неба
появився силует яко©сь майже фантастично© птички (мабуть, гави), вiн
сказав агентовi комхозу:
- Очевидно, переписуйте все! Я, ©й-богу, зараз не пам'ятаю, де тут i що
тут я купив i де тут i що тут менi подаровано.
- Дозвольте: як же я буду переписувати, коли ви зовсiм не ма те
казенних речей?
Iван Iванович почервонiв. Йому так непри мна була вся ця iсторiя.
Зда ться, чеснiшо© людини i в свiтi нема, а отже, пiди: склада ться таке
непри мне враження, що прямо хоч крiзь землю провалюйсь.
- Нi! Я вас прошу переписати! - кинув енергiйно мiй самовiдданий
герой.- Бачите, подарунок менi зробили мо© спiвробiтники, i я не певний,
що тут нема реквiзованих речей.
- Дозвольте тодi узнати, де тут речi вами прикупленi?
- й-богу, не пам'ятаю! - цiлком щиро скрикнув Iван
Iванович.Переписуйте все!
- Ну, тодi я зовсiм одмовляюсь вас тривожити! - засоромився вже i агент
i, шаркаючи ногами, вискочив iз кiмнати.
.Таким чином, Iван Iванович проти свого бажання опинився в оточеннi
сво©х сюрпризних речей. Таким чином, i день його почина ться, так би
мовити, на сюрпризнiй лiжницi.
Це один iз тих днiв, коли вже сто©ть робочий сезон - осiнь, коли небо
iнодi нарочито бризка на рiзних нитикiв нудними дощами i нацькову ©х на
Iвана Iвановича, коли вже комосередок мойого героя збира ться регулярно
кожного тижня i бiльшiсть цього комосередку не хоче манкiровати ячейкою в
четвер, бо ще зовсiм не вiдомо: буде нова чистка чи нi?
Iван Iванович прокида ться з почуттям задоволення i з мажорним, цiлком
монументально-реалiстичним настро м. Мiй герой примружу , сво©
короткозорi очi i дивиться на Марфу Галактiонiвну. Товаришка Галакта iще
спить симпатичним сном, i ©й сняться, очевидно, м'ятежнi днi у вiддiлi
Наросвiти.
Iван Iванович ще раз подивився на свою дружину i легенько полоскотав ©©
сво©ми пальцями. Марфа Галактiонiвна дригнула ногою й раптом прокинулась.
- Ну, так що ж ми будемо сьогоднi обiдати? - пита Iван Iванович i
усмiха ться мажорно-витриманою усмiшкою.
Товаришка Галакта широко позiха , пiдводиться на таз i пiдбира
волосся.
- А що ти дума ш запропонувати? - пита вона.
Iван Iванович знову та мно усмiха ться тi ю ж таки мажорно-витриманою
усмiшкою.
- А як ти гада ш? Ну?.. от тобi й ребус!
- Я думаю, що ти знов придума ш якесь мiщанське меню,- каже
незадоволено Марфа Галактiонiвна.
- От i не вгадала! - радiсно скрикнув Iван Iванович.- Нiчого подiбного.
Я вже по сво©й натурi не можу придумати мiщанське меню.
Марфа Галактiонiвна незадоволено дрига ногою.
- Так кажи вже! Буде тобi паяцничати!
- Генiяльна iдея!-сказав Iван Iванович.-Ти сьогоднi зроби, будь ласка,
малоросiйський борщ, на друге... нiчого не треба, а на трет - зроби желе!
- Що за фантазiя! - каже товаришка Галакта.- Як це можна без другого
блюда?..
Тодi Iван Iванович просить дружину не хвилюватися i говорить, що вчора
вiн бачив у церобкопi свiжi капчушки (тiльки-но привезли) i такi прекраснi
капчушки, що аж слинка тече! I от вiн надумав: купимо сьогоднi капчушок i
пiвпляшки вiрменсько© горiлки. Це йому, ©й-богу, замiнить друге блюдо.
- Ти як гада ш, голубонько? - спитав Iван Iванович i подивився на
дружину.
- Я гадаю,- каже незадоволено Марфа Галактiонiвна,- що капчушки i
вiрменська тобi замiнять друге блюдо. Але як же бути з дiтворою й
мадмуазель Люсi?
Мiй герой розгнiвано зиркнув на дверi дитячо© спальнi.
- Мадмуазель Люсi теж може ©сти капчушки,- рiшуче говорить вiн.Скажiть,
будь ласка, якi нiжностi! Обов'язково давай друге блюдо... Н , ти,
Галакточко, все-таки не вмi ш виховувати челядь в пролетарському дусi.
Так, зна ш, легко скотитись i до мiщанства...
- Але почекай,- перебива мого героя Марфа Галактiонiвна.- Справа ж iде
не тiльки про мадмуазель Люсi,- я маю на увазi головним чином дiтвору. Що
©м на друге блюдо? Теж вiрменську i капчушки?
Iван Iванович надяга на нiс роговi окуляри й, безпорадно розвiвши
руками, каже:
- От бiда!.. Нiчого не зробиш: ©м, очевидно, прийдеться приготувати
котлети.
Таким чином, виясня ться, що сьогоднi на друге блюдо нiчого не треба, а
треба тiльки - малоросiйський борщ, желе, капчушки, вiрменську горiлку (до
речi, мiй герой завжди п' в мiру) i котлети. Але котлети не на друге, а
для дiтей i для всiх iнших, звичайно, крiм Iвана Iвановича, коли Iван
Iванович не захоче ©сти котлет.
Отже, з iдеологiчно витриманим меню покiнчено. Словом, почався день в
сiм'© Iвана Iвановича. За вiкном уже прогрохотiв грузовий автомобiль i
десь закричала м'ятежна сирена, що так тривожить обивателя сво©м бадьорим
криком.
Тодi Iван Iванович iде до тресту, Марфа Галактiонiвна в цей час да
розпорядження Явдосi i мадмуазель Люсi.
- Чого ви, Явдохо, так пiзно прийшли сьогоднi? - каже товаришка
Галакта, входячи до кухнi.
- Я заходила до союзу,- вiдповiда куховарка.
Марфа Галактiонiвна незадоволено пiдводить брови. Вона, звичайно, не
проти союзу, навiть за союз. Але все-таки треба тримати себе
органiзацiйний. Хiба не можна було зарання попередити хазяйку.
- Ви розумi те мене,- говорить товаришка Галакта.- Ви ж самi зна те, як
я правильно ставлюся до вас. Я вам не раз говорила нашу думку з приводу
цього. Це ж ми сказали, що кожна куховарка мусить бути народнiм комiсаром.
Але я не виношу анархiзму... Ви розумi те? Так нiколи не можна збудувати
соцiалiзму... За такий вчинок я, звичайно, могла б вас розщитати, але хiба
я це зроблю? Хiба я не знаю, що ви зараз нiде не знайдете роботи?
Марфа Галактiонiвна говорить таким зворушливим i упевненим голосом, що
Явдоха вiдразу ж вiдчува ; як вона негарно зробила, зайшовши на три
хвилини до союзу без вiдповiдного дозволу хазяйки, i зрозумiвши, що таким
чином "не можна збудувати соцiалiзму", просить пробачення.
Тодi Марфа Галактiонiвна, прочитавши Явдосi лекцiю полiтграмоти, йде до
©дальнi, де п'ють чай мадмуазель Люсi i дiтвора.
- Ну як там Фiалочка? Гарно ©сть? - пита вона.
- А lа bonne heure, madamt! - вiдповiда мадмуазель Люсi.
Тодi товаришка Галакта дивиться матернiм поглядом на дiтвору i каже
нiжним соцвихiвським голосом:
- Ну, як ви, дiтки, гарно спали? Добре себе почува те?
Фiалка нiчого не розумi i тому байдуже ковиря пальчиком у носi, а
Май, що йому вже чотири роки, бадьоро iнформу :
- Oui, oui, madame!
- Ну й прекрасно! - говорить Марфа Галактiонiвна.- Треба, дiтки, завжди
бути задоволеним, не треба забувати, що на вулицi бiгають сотнi
безпритульних. Цим дiтям ще гiрше! Вони не мають кватири i бiгають зовсiм,
як собачатка. Треба, дiтки, не забувати i ©х.
- Oui, oui, madame! - кричить мажорним голосом майже свiдомий Май.
Але Марфа Галактiонiвна вже пропону мадмуазель Люсi повести дiтей на
пiвтори години в дитячий садок: мовляв, не можна одривати ©х (себто Мая й
Фiалку) вiд колективного життя. Тiльки в колективi дитина загартову ться.
Гувернантка бере за руку Фiалку й Мая, i вони йдуть до коридора.
Тодi Марфа Галактiонiвна допива свою склянку кофе, допомага Явдосi
поставити посуд в буфет i нарештi сiда проти вiкна. Вона дивиться туди,
де кiнча ться город i починаються тихi поля та осiнн м'яко-бiрюзове небо,
де прекраснi горизонти тривожать душу тi ю легенькою тривогою, що не
запалю тебе бунтом дрiбнобуржуазного iмпресiонiзму, а зовсiм навпаки:
ласка радiсним споко м справжнього мажорного реалiзму.
Iнодi в цi хвилини випадково заходить Методiй Кирилович чи то Семен
Якович (головний начальник тресту), i тодi чути iз спальнi розмови на таку
тему: "полова проблема i сучасний побут". Але бува й так, що нiхто не
заходить, i тодi на цьому мiсцi заста Марфу Галактiонiвну з "Жанною Ней"
Iван Iванович (вiн приходить iнодi о 5-й годинi). Пiсля обiду мiй герой
iде на якесь засiдання. Але коли не йде на засiдання - ляга трохи
вiдпочивати. Увечерi, коли субота, Iван Iванович iде з Марфою
Галактiонiвною i зi сво©м другом дому, Методi м Кириловичем, в
кiнематограф i там дивиться на фiльми радянського виробництва. Iван
Iванович не визна конструктивного театру i визна тiльки
батально-геро©чнi та мажорно-реалiстичнi фiльми: вони йому нагадують тi
днi, коли вiн проливав кров за радянську республiку, коли по запорiзьких
степах мчалась огняна бiльшовицька кавалерiя. Побутово-сатиричних картин
мiй герой особливо не любить дивитись.
- От нещастя! - каже вiн, випадково попавши на такий фiльм.- Знову
мiщанська побрякушка! Дивно: така прекрасна епоха, такi геро©чнi днi, i
така, можна сказати, песимiстична пустишка!
- Але чим з'ясувати появу такого фiльма? - пита Методiй Кирилович,
беручи пiд руку Марфу Галактiонiвну.- Якi тут причини?
Iван Iванович знiма окуляри й протира ©х бiлоснiжною хусткою.
- Причини тут яснi,- неохайно кида вiн.- Марксист не може ©х не
розумiти.
- Ти, очевидно, ма ш на увазi плехановську формулу? - дуже серйозно
пита Марфа Галактiонiвна.
- Безперечно! - вiдповiда Iван Iванович.- Буття визнача свiдомiсть. I
потiм треба сказати, що нашi письменники страшенно темний i малорозвинений
народ.
- Я з вами цiлком погоджуюсь! - говорить Методiй Кирилович i тисне руку
сво му приятелевi.- До побачення!
Iван Iванович i Марфа Галактiонiвна звертають на вулицю Томаса Мора.
Тодi почина йти дрiбний осiннiй дощик. Дощик дзвонить у ринвах, i тодi
дрiбнобуржуазну душу тривожить печаль - та сама печаль, що штовха людину,
говорячи канцелярською мовою (а ля Стендаль), на дуже невитриманi вчинки
(наприклад: примушу не погоджуватись, що в нашому суспiльствi сатира не
ма свого мiсця), та печаль, що до не© з таким обуренням ставиться мiй
милий, симпатичний i надзвичайно корисний для республiки герой.
Але в кватирi Iвана Iвановича нiяко© печалi й песимiзму нема. Тут так
весело й бадьоро гра електрика сво©м матовим блиском i так мило смi ться
Фiалка i Май, що прямо - мажор. Тут так симпатично й затишно (саме в цьому
революцiйне витриманому закутку), що мимоволi почина ш дивуватись i
дума ш: "Боже мiй, чого ж нам iще треба!"
От Iван Iванович пiдходить до радiорупора, робить найпростiший рух
сво ю рукою, i ви раптом чу те чудовий симфонiчний концерт. I хiба це не
елемент соцiалiстичного будiвництва? Саме цей радiорупор? Хiба не за це
проливав кров мiй герой, щоб пролетарiат мiг "жити для власного
задоволення" i використовувати для власного ж таки задоволення всi
найновiшi досягнення технiки?
Правда, частина пролетарiату ще не дiстала собi домашнього радiорупора,
але треба ж не забувати, яку ганебну спадщину залишив нам старий режим!..
Ну, взяти хоч би тих же безпритульних. Хто посмi сказати, що йому
(iм'ярек) при мно зустрiчатись з цi ю публiкою, з цими нещасними дiтками?
Але що робити! Тут мiщанськiй фiлантропi© нема мiсця! Треба боротися з
соцiальними хворобами органiзовано. Саме тому Iван Iванович нiколи й не
дiлиться з iндивiдуалiстами-жебраками сво ю копiйкою.
Май бере за руку Фiалку i виробля з нею "па". Вiн бадьорим i смiливим
поглядом дивиться в рупор. Мадмуазель Люсi мило посмiха ться. Посмiхаються
й Iван Iванович та Марфа Галактiонiвна.
Явдоха сто©ть на порозi i теж усмiха ться. Куховарка усмiха ться тi ю
радiсною усмiшкою, коли напевне можна сказати, що вона цiлком свiдомо
ставиться до свого хазя©на i прекрасно зна , що кожна горняшка мусить бути
народнiм комiсаром.
- Гоп-гоп! - б' в долонi Iван Iванович.- Жвавiш, Фiалочко! Кандидатка
в жовтенятка раптом робить прекрасне "па", так що мало не всi ахають вiд
задоволення.
- Ноiа! - скрикнула мадмуазель Люсi.
Скрикнув щось i Iван Iванович. Навiть сирена скрикнула десь за вiкном.
Але цей останнiй крик почула тiльки Марфа Галактiонiвна. Вона пiдiйшла до
вiкна й подивилась у тьму. У ринвах дзвенiв той же дрiбний осiннiй дощик,
але товаришка Галакта його майже не чула. Вона мажорно думала про нове
лiто, про те, як вони - вся сiм'я - пiсля важко© роботи одержать вiд свого
начальника вiдпустку i мiсце на курортi. Там вони знову побачать чудове
море. Кавказькi чи то Кримськi гори i будуть там згадувати знову ж таки
минулi днi i будуть там так багато смiятись тим безтурботним смiхом, що
так довго дзвенить поетичною луною в не менш художнiх горах.
...Нарештi дiти цiлують Iвана Iвановича в його високий лоб i йдуть
слухати соцвихiвських матерiалiстичних оповiдань, себто зовсiм не
iдеалiстичних казок. Марфа Галактiонiвна ляга на канапу, Iван Iванович
сiда в крiсло, i почина ться вечiр спогадiв чи то розмов на теми
сучасного полiтичного життя: про комунiзм i соцiалiзм.
- Хоч як це й дивно,- каже Марфа Галактiонiвна, поправляючи декольте,а
я й досi не розумiю, чим комунiзм вiдрiзня ться вiд соцiалiзму.
- Невже не розумi ш? - здивовано пита мiй герой.
- й-богу!.. Ну, от скажiмо так: що ми сьогоднi буду мо: комунiзм чи
соцiалiзм?
Iван Iванович знiма сво© роговi окуляри i протира ©х бiлоснiжною
хусткою.
- Ну, звичайно, соцiалiзм! - задоволене посмiха ться вiн.- Комунiзм -
це вища форма.
- Така вiдповiдь мене не задовольня ,- говорить Марфа Галактiонiвна.Ти
менi скажи конкретно: чим конкретно соцiалiзм вiдрiзня ться вiд комунiзму?
Але Iван Iванович не встига вiдповiсти конкретно. В кабiнетi дзвонить
телефонний апарат: мiй герой iде до телефону i буде, очевидно, розмовляти
там з Методi м Кириловичем. Довго вiн просидить у вищезгаданому кабiнетi -
я не знаю, але я знаю, що читачi приблизно вже уявляють собi сiм'ю Iвана
Iвановича, i тому переходжу до дальшого, бiльш динамiчного штриха. На мiй
погляд, з цього мiсця читачевi вже не доведеться позiхати, а можливо,
доведеться тiльки несподiвано погодитись, що самокритику тут доведено до
кiнця.
III
Мiй герой збира ться з товаришкою Галактою на зiбрання комосередку, а
також i про те, що трапилось пiсля цього.
- Чи не час уже йти нам на ячейку? - сказав Iван Iванович, коли на
сусiднiй дзвiницi вдарило до вечiрнi.
Марфа Галактiонiвна подивилась на годинника й сказала, що i справдi уже
пора.
Це був один iз тих четвергiв, коли кожний партi ць комосередку мойого
героя органiзовано бере участь у будiвництвi першо© в свiтi радянсько©
республiки.
Iван Iванович взяв портфель i пiшов у коридор одягатись. Марфа
Галактiонiвна теж пiшла одягатись. Вона надiла простеньку червону хустку i
старенький жакет, так що виглядала зовсiм симпатично i нагадувала мо му
герою робiтницю з тютюново© фабрики. Iван Iванович теж в цi днi виглядав
багато скромнiш, як звичайно. Капелюх вiн брав старенький i навiть виймав
з комоди солдатську блузку, що залишилась в нього з часiв во нного
комунiзму. Щось надзвичайно зворушливе було в цьому передяганнi, нiби це
передягання було подiбне до того, що його ми спостерiга мо у вiвтарi. Але
в той час, коли пiп надяга на себе шикарну, цiлком iдеалiстичну ризу, тут
ми бачимо, як краще вбрання мiняють на скромний, можна сказати,
матерiалiстичний одяг i до того ж у звичайному коридорi. Словом, Iван
Iванович (товариш Жан) i Марфа Галактiонiвна (товаришка Галакта) воiстину
зразково i похвально орi нтувалися у всiх вимогах епохи переходового
перiоду.
- Зна ш,- сказав мiй герой, ступаючи калошами i сво ю незмiнною
парасолькою по асфальту вулицi Томаса Мора.- Менi зараз прийшла генiальна
iдея.
- Тобi, Жане, вiчно лiзуть у голову генiальнi iде©,- сказала Марфа
Галактiонiвна, ступаючи по асфальту тi © ж вулицi.
Iван Iванович трохи покривився незадоволено, але "генiальна iдея",
очевидно, не давала йому спокою, i тому вiн почав:
- Що соцiалiзм,- почав вiн,- можна збудувати в однiй кра©нi - це факт.
Це надзвичайно талановито доказано i Ленiном i Марксом. Але, коли нашi
дискусiйщики не вiрять в це, то, по-мо му, можна i одмовитись од
вищезгадано© теоретично© формули.
- Що ти мелеш! - оглядаючись, скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ти ще
гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти побудови соцiалiзму
в однiй кра©нi.
- А я от все-таки настоюю на свойому! - рiшуче сказав Iван
Iванович.Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсiм не
проти оригiнальних думок. Я тiльки хочу сказати, що з цi © формули по сутi
можна зробити трохи iншу, яка мусить задовольняти i нас i не може не
задовольняти i ©х.
Марфа Галактiонiвна зупинилась i здивовано подивилась на свого
чоловiка.
- Я тебе не розумiю! - сказала вона.
- Не розумi ш?.. Ну, як же це так? - задоволене посмiхнувся мiй герой.-
Собаку зарито ось у чому: хiба ми буду мо соцiалiзм в однiй кра©нi? Ну?
Марфа Галактiонiвна знову зупинилась i знову здивовано подивилась на
свого чоловiка.
- Я тебе все-таки не розумiю! - ще раз сказала вона. Тодi Iван Iванович
побiдно визирнув поверх сво©х окулярiв i сказав тремтячим вiд задоволення
голосом:
- А що, як ми для штуки поставимо так питання: Росiя - раз, Укра©на -
два, Грузiя - три, Бiлорусiя - чотири. Хiба це буде одна кра©на?
- Але ти не подумав про економiку? - кинула товаришка Галакта.
- Правильно! Я про економiку не подумав, але я подумав, що для маси так
буде яснiш,- сказав Iван Iванович.
- Тодi твоя генiальна iдея не що iнше, як глупота,- рiзко кинула
Марфа Галактiонiвна. Товариш Жан образився: мовляв, навiщо так ображати
його?
- Нiчого подiбного! - сказав вiн.- Це буде не зовсiм поганий полемiчний
прийом.
- Але цей "прийом" може привести тебе до буржуазно© Укра©ни.
Мiй герой раптом вдарив себе по колiну: мовляв, це вже, ©й-богу, слушне
зауваження!
Словом, Iван Iванович певний, що ми "для маси" буду мо соцiалiзм не в
однiй кра©нi, а саме в кiлькох, але, беручи на увагу той факт, що в
центральнiй пресi ще так не ставилось питання i не дебатувалось в цiй
площинi, беручи на увагу також те, що на такiй "формулi" може зiграти
хтось, Iван Iванович одмовля ться вiд цi © iде© i цiлком сто©ть на
постулатах останнього пленуму ЦК. '
В таких цiкавих розмовах мо© геро© пройшли половину путi,- тi ©
святково© путi, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого iз
"iдеологiчно витриманих" партiйцiв саме до залу засiдань Iвана Iвановича.
Уже вечорiло. То тут, то там - по дорозi - фаркали люкси. У церквi
дзвонили до вечiрнi, i дзвiн цей тривожив душу кожного обивателя.
Обиватель, очевидно, думав про воскресiння Христа, але Iван Iванович про
це зовсiм не думав i нарочито думав про антирелiгiйну пропаганду. Iнша
справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тодi мiй герой теж
вiдчув би якусь тривогу на душi (власне, не на душi - пробачте за цей
безпардонний iдеалiзм!-а якось бiльш монiстично). Але думав би Iван
Iванович не про якусь там первiсну християнську комуну, а саме про
матерiалiстичну дiалектику. Це зовсiм не значить, що вiн хоче вульгарно
прищепити дарвiнiзм до соцiологi©,- Боже борони! Iнакше вiн не йшов би
зараз на зiбрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а
найняв би вiзника й по©хав вiзником,- це значить, що Iван Iванович (iз
слiв Семена Яковича) завжди був, сть i буде зразковим будiвничим
радянсько© держави.
По дорозi до мо©х геро©в пiдiйшов Методiй Кирилович, i скоро вони
входили до залу засiдань комосередку.
IV
Зал засiдань комосердку, а також i про те, як проходили збори.
Це - досить-таки симпатично-декорована кiмната. Кожний ©© закуток
нагаду глядачам, що вiн не просто закуток, а головним чином "червоний
куточок". Тут висять на стiнi мало не всi вождi революцi©.
Крiм вождiв, тут багато рiзних революцiйних плакатiв з рiзними текстами
- профсоюзного, комсомольського та iншого походження. Тексти страшенно
цiкавi, художньо витриманi (художня простота!) i такi переконуючi, що
погляд нiколи на них довго не затриму ться: одразу все ясно й зрозумiло.
На правiй стiнi в ореолi "монументального реалiзму" висить мiсцева
стiнгазета. Це надзвичайно цiкава газета. Там вам i оригiнальнi вiддiли,
як от: "маленькi дефекти велико© машини", тут вам i ©дкi сатири на мiсцеве
начальство, як-от: "шашнi бувшо© кандидатки в комсомол машинiстки
Попадько".
...Iван Iванович сiв на першому стiльцi у першому ряду. Поруч його сiла
Марфа Галактiонiвна, а далi - Методiй Кирилович.
Було тихо. Тiльки зрiдка прокидалось то тут, то там стримане шепотiння.
Раз у раз рипали дверi, i зал потроху залюднювавсь. За вiкном настирливо
дзвонили до вечiрнi, i смiшно було, що десь там, у церквi, люди стоять
перед лампадками i думають про iдеалiстичнi катакомби перших християнських
мученикiв, а тут нiяких лампад нема, свiтить цiлком матерiалiстична
електрика i люди думають без всяко© iдеалiстично© белiберди.
- Ти пам'ята ш, яку поставлено сьогоднi доповiдь? - спитав тихим
голосом Iван Iванович i подивився на Марфу Галактiонiвну.
- Хiба ти забув? - сказала товаришка Галакта.- Та сьогоднi ж доповiдь
про останню вилазку проти самокритики.
- О! - сказав Iван Iванович i пiдняв свiй нiжно-бiлий вказательний
палець.
I вiн мав рацiю саме так пiдняти палець. Це значило, що мiй герой
сьогоднi буде уважно ловити кожне слово i нi разу не задрiма тi ю
безм'ятежною дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо,
по-перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосне) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, по-друге, Iван Iванович
певний був, що його комосередок "нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату".
- Iнтересно послухати! - сказав мiй герой i подивився на Методiя
Кириловича.
- Надзвичайно iнтересно! - сказав Методiй Кирилович i, пiдсунувшись
ближче до свого друга, промовив та мничим голосом: - у нас... теж сть!..
- Що сть? - не зрозумiв Iван Iванович. Методiй Кирилович подивився
бистрими очима по сторонах - праворуч, лiворуч, назад - i нарештi
прошепотiв чiтко i рiшуче:
- Дискусiйщик! Ви розумi те? Справжнiй дискусiйщик... От вгадайте, де
вiн?
Iван Iванович вiд тако© несподiванки аж одкинувся назад.
- Що ви говорите? - сказав вiн схвильовано.- В нашiй примiрнiй ячейцi
сть дискусiйщик?.. Галакточко, ти чу ш?
Але Марфа Галактiонiвна вже почула цю сенсацiю i уважно розглядала
обличчя присутнiх членiв.
- Чи не кур' р? - спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фiгуру, що
самотньо сидiла в останньому ряду.
- Н ! - рiшуче одрубав Методiй Кирилович. Тодi Марфа Галактiонiвна
знову забiгала очима по стiльцях.
Комосередок явився вже, так би мовити, iп соrроrе: прийшли всi члени
колегi©, прийшли завiдуючi вiддiлами i начальники та замiсники рiзних
канцелярiй, прийшов уже голова мiсцевкому i три рядових службовцi, прийшла
й органiзаторша жiнок i ©© органiзацiя: секретарша головного начальника,
секретарша головного зама i жiнка головного начальника (остання, як i
Марфа Галактiонiвна, нiде не посiдала посади i, як i Марфа Галактiонiвна,
доглядала сво©х дiтей). Словом, не прийшли ще тiльки секретар комсомолу i
сам головний начальник, що мусiв сьогоднi робити доповiдь.
...Товаришка Галакта губилась в догадках i нiяк не могла вгадати, хто ж
цей дискусiйщик.
- Ага! - сказав нарештi Iван Iванович.- Я тепер знаю: це, очевидно,
уборщиця!
- Нiчого подiбного! - сказав Методiй Кирилович.- Уборщиця не може бути
дискусiйщицею, бо вона тiльки кандидатка в партiю.
- Ну, так хто ж такий? - мало не скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ну, не
мучайте мене!..
Методiй Кирилович побачив, що далi вiн i справдi не ма комунiстичного
права мучити сво©х товаришiв i, скосивши очi, сказав iронiчно:
- От вiн!.. Товариш Лайтер!
- Товариш Лайтер? Що ви кажете! - розвiв руками Iван Iванович.- Нiколи
б не подумав. Такий тихенький i лагiдний - i на тобi! Воiстину: в тихому
болотi завжди чорти водяться.
Марфа Галактiонiвна вп'ялась очима в маленьку фiгурку товариша Лайтера
(вiн сидiв далеко лiворуч).
- Так,- сказала вона, зiдхнувши,- вiн може! Вiн може бути
дискусiйщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя - воно страшенно
блiде i, я б сказала, майже дегенеративне. Менi чомусь завжди здавалось,
що вiн анархiст-iндивiдуалiст.
- Ви, може, дума те, що вiн i справдi якiсь iде© найшов? - сказав
Методiй Кирилович, бiгаючи очима по пiдлозi.- Нiчого подiбного! Свiй! Свiй
свого, так би мовити... От в чому сiль!
- Що ви цим хочете сказати? - спитав недогадливий Iван Iванович.
- Та то я... так! - байдуже махнув рукою Методiй Кирилович. Але це
та мне "свiй" заiнтригувало Марфу Галактiонiвну, хоч вона i розумiла, в
чому справа.
- Ви вiчно говорите натяками! - незадоволено сказала вона.- При чому
тут "свiй"?
- Та то менi просто жалко товариша Лайтера,- сказав Методiй Кирилович.-
Це буде ще одна зачiпка для антисемiтiв: знову, скажуть, врей!
Потiм Методiй Кирилович почав розповiдати, як його колись до глибини
душi обурювало "дiло Бейлiса" i як вiн взагалi страшенно симпатично
ставиться до вре©в. Навiть бiльше того: вiн вважа , що найгенiяльнiших
людей дала саме ця нацiя.
з вищезгадано© меблi як сюрприз вiд сво©х спiвробiтникiв. Мебля ця й досi
була майже новенька i цiлком вiдповiдала новаторським поглядам мойого
симпатичного героя.
- Але що ж це за мебля? - запиту мене цiкавий читач.
- Це - шiсть чи то сiм турецьких килимiв, беккеровський рояль, дюжина
вiденських стiльцiв, наукова бiблiотека, дубовий письмовий стiл з
вiдповiдним на ньому приладдям, великий стiл (з чорного чи то червоного
дерева) для ©дальнi, кiлька лiжниць з пружинними матрацами i т. д.
Правда, що iз цi © мебелi було прикуплено - я напевно не знаю. Але я
знаю, що Iван Iванович, будучи скромною людиною, не любить похвалятись
сво©м сюрпризом. Правда, почуття деяко© прихильности до сво©х
спiвробiтникiв у нього залишилось аж до сьогоднiшнього дня, але не будемо
критись: в часи комунхозiвсько© переписки мiй герой ледве-ледве не
одмовився вiд свого сюрпризу. Тiльки завдяки Марфi Галактiонiвнi i не
заплуталась справа.
- Ну, добре,- сказала вона.- Припустiм, що спiвробiтники, що подарували
тобi цю меблю, реквiзували ©© у якогось помiщика. Але по-перше: хiба це
легко було зробити? Реквiзувати? Хiба ©х контрреволюцiонери не могли
перебити? А по-друге: чого нам церемонитись, коли приблизно таке ж майно
прийшлось залишити нам в свiй час бiлогвардiйським бандам?.. I потiм хiба
зараз згада ш, що нам було подарено i що ми прикупили?!
Iван Iванович не зовсiм певний був, що його майно було "приблизно таке
ж", але, будучи людиною з рiшучим темпераментом, не любив
сантиментальничати, i, коли на фонi блакитного, нiжно-прекрасного неба
появився силует яко©сь майже фантастично© птички (мабуть, гави), вiн
сказав агентовi комхозу:
- Очевидно, переписуйте все! Я, ©й-богу, зараз не пам'ятаю, де тут i що
тут я купив i де тут i що тут менi подаровано.
- Дозвольте: як же я буду переписувати, коли ви зовсiм не ма те
казенних речей?
Iван Iванович почервонiв. Йому так непри мна була вся ця iсторiя.
Зда ться, чеснiшо© людини i в свiтi нема, а отже, пiди: склада ться таке
непри мне враження, що прямо хоч крiзь землю провалюйсь.
- Нi! Я вас прошу переписати! - кинув енергiйно мiй самовiдданий
герой.- Бачите, подарунок менi зробили мо© спiвробiтники, i я не певний,
що тут нема реквiзованих речей.
- Дозвольте тодi узнати, де тут речi вами прикупленi?
- й-богу, не пам'ятаю! - цiлком щиро скрикнув Iван
Iванович.Переписуйте все!
- Ну, тодi я зовсiм одмовляюсь вас тривожити! - засоромився вже i агент
i, шаркаючи ногами, вискочив iз кiмнати.
.Таким чином, Iван Iванович проти свого бажання опинився в оточеннi
сво©х сюрпризних речей. Таким чином, i день його почина ться, так би
мовити, на сюрпризнiй лiжницi.
Це один iз тих днiв, коли вже сто©ть робочий сезон - осiнь, коли небо
iнодi нарочито бризка на рiзних нитикiв нудними дощами i нацькову ©х на
Iвана Iвановича, коли вже комосередок мойого героя збира ться регулярно
кожного тижня i бiльшiсть цього комосередку не хоче манкiровати ячейкою в
четвер, бо ще зовсiм не вiдомо: буде нова чистка чи нi?
Iван Iванович прокида ться з почуттям задоволення i з мажорним, цiлком
монументально-реалiстичним настро м. Мiй герой примружу , сво©
короткозорi очi i дивиться на Марфу Галактiонiвну. Товаришка Галакта iще
спить симпатичним сном, i ©й сняться, очевидно, м'ятежнi днi у вiддiлi
Наросвiти.
Iван Iванович ще раз подивився на свою дружину i легенько полоскотав ©©
сво©ми пальцями. Марфа Галактiонiвна дригнула ногою й раптом прокинулась.
- Ну, так що ж ми будемо сьогоднi обiдати? - пита Iван Iванович i
усмiха ться мажорно-витриманою усмiшкою.
Товаришка Галакта широко позiха , пiдводиться на таз i пiдбира
волосся.
- А що ти дума ш запропонувати? - пита вона.
Iван Iванович знову та мно усмiха ться тi ю ж таки мажорно-витриманою
усмiшкою.
- А як ти гада ш? Ну?.. от тобi й ребус!
- Я думаю, що ти знов придума ш якесь мiщанське меню,- каже
незадоволено Марфа Галактiонiвна.
- От i не вгадала! - радiсно скрикнув Iван Iванович.- Нiчого подiбного.
Я вже по сво©й натурi не можу придумати мiщанське меню.
Марфа Галактiонiвна незадоволено дрига ногою.
- Так кажи вже! Буде тобi паяцничати!
- Генiяльна iдея!-сказав Iван Iванович.-Ти сьогоднi зроби, будь ласка,
малоросiйський борщ, на друге... нiчого не треба, а на трет - зроби желе!
- Що за фантазiя! - каже товаришка Галакта.- Як це можна без другого
блюда?..
Тодi Iван Iванович просить дружину не хвилюватися i говорить, що вчора
вiн бачив у церобкопi свiжi капчушки (тiльки-но привезли) i такi прекраснi
капчушки, що аж слинка тече! I от вiн надумав: купимо сьогоднi капчушок i
пiвпляшки вiрменсько© горiлки. Це йому, ©й-богу, замiнить друге блюдо.
- Ти як гада ш, голубонько? - спитав Iван Iванович i подивився на
дружину.
- Я гадаю,- каже незадоволено Марфа Галактiонiвна,- що капчушки i
вiрменська тобi замiнять друге блюдо. Але як же бути з дiтворою й
мадмуазель Люсi?
Мiй герой розгнiвано зиркнув на дверi дитячо© спальнi.
- Мадмуазель Люсi теж може ©сти капчушки,- рiшуче говорить вiн.Скажiть,
будь ласка, якi нiжностi! Обов'язково давай друге блюдо... Н , ти,
Галакточко, все-таки не вмi ш виховувати челядь в пролетарському дусi.
Так, зна ш, легко скотитись i до мiщанства...
- Але почекай,- перебива мого героя Марфа Галактiонiвна.- Справа ж iде
не тiльки про мадмуазель Люсi,- я маю на увазi головним чином дiтвору. Що
©м на друге блюдо? Теж вiрменську i капчушки?
Iван Iванович надяга на нiс роговi окуляри й, безпорадно розвiвши
руками, каже:
- От бiда!.. Нiчого не зробиш: ©м, очевидно, прийдеться приготувати
котлети.
Таким чином, виясня ться, що сьогоднi на друге блюдо нiчого не треба, а
треба тiльки - малоросiйський борщ, желе, капчушки, вiрменську горiлку (до
речi, мiй герой завжди п' в мiру) i котлети. Але котлети не на друге, а
для дiтей i для всiх iнших, звичайно, крiм Iвана Iвановича, коли Iван
Iванович не захоче ©сти котлет.
Отже, з iдеологiчно витриманим меню покiнчено. Словом, почався день в
сiм'© Iвана Iвановича. За вiкном уже прогрохотiв грузовий автомобiль i
десь закричала м'ятежна сирена, що так тривожить обивателя сво©м бадьорим
криком.
Тодi Iван Iванович iде до тресту, Марфа Галактiонiвна в цей час да
розпорядження Явдосi i мадмуазель Люсi.
- Чого ви, Явдохо, так пiзно прийшли сьогоднi? - каже товаришка
Галакта, входячи до кухнi.
- Я заходила до союзу,- вiдповiда куховарка.
Марфа Галактiонiвна незадоволено пiдводить брови. Вона, звичайно, не
проти союзу, навiть за союз. Але все-таки треба тримати себе
органiзацiйний. Хiба не можна було зарання попередити хазяйку.
- Ви розумi те мене,- говорить товаришка Галакта.- Ви ж самi зна те, як
я правильно ставлюся до вас. Я вам не раз говорила нашу думку з приводу
цього. Це ж ми сказали, що кожна куховарка мусить бути народнiм комiсаром.
Але я не виношу анархiзму... Ви розумi те? Так нiколи не можна збудувати
соцiалiзму... За такий вчинок я, звичайно, могла б вас розщитати, але хiба
я це зроблю? Хiба я не знаю, що ви зараз нiде не знайдете роботи?
Марфа Галактiонiвна говорить таким зворушливим i упевненим голосом, що
Явдоха вiдразу ж вiдчува ; як вона негарно зробила, зайшовши на три
хвилини до союзу без вiдповiдного дозволу хазяйки, i зрозумiвши, що таким
чином "не можна збудувати соцiалiзму", просить пробачення.
Тодi Марфа Галактiонiвна, прочитавши Явдосi лекцiю полiтграмоти, йде до
©дальнi, де п'ють чай мадмуазель Люсi i дiтвора.
- Ну як там Фiалочка? Гарно ©сть? - пита вона.
- А lа bonne heure, madamt! - вiдповiда мадмуазель Люсi.
Тодi товаришка Галакта дивиться матернiм поглядом на дiтвору i каже
нiжним соцвихiвським голосом:
- Ну, як ви, дiтки, гарно спали? Добре себе почува те?
Фiалка нiчого не розумi i тому байдуже ковиря пальчиком у носi, а
Май, що йому вже чотири роки, бадьоро iнформу :
- Oui, oui, madame!
- Ну й прекрасно! - говорить Марфа Галактiонiвна.- Треба, дiтки, завжди
бути задоволеним, не треба забувати, що на вулицi бiгають сотнi
безпритульних. Цим дiтям ще гiрше! Вони не мають кватири i бiгають зовсiм,
як собачатка. Треба, дiтки, не забувати i ©х.
- Oui, oui, madame! - кричить мажорним голосом майже свiдомий Май.
Але Марфа Галактiонiвна вже пропону мадмуазель Люсi повести дiтей на
пiвтори години в дитячий садок: мовляв, не можна одривати ©х (себто Мая й
Фiалку) вiд колективного життя. Тiльки в колективi дитина загартову ться.
Гувернантка бере за руку Фiалку й Мая, i вони йдуть до коридора.
Тодi Марфа Галактiонiвна допива свою склянку кофе, допомага Явдосi
поставити посуд в буфет i нарештi сiда проти вiкна. Вона дивиться туди,
де кiнча ться город i починаються тихi поля та осiнн м'яко-бiрюзове небо,
де прекраснi горизонти тривожать душу тi ю легенькою тривогою, що не
запалю тебе бунтом дрiбнобуржуазного iмпресiонiзму, а зовсiм навпаки:
ласка радiсним споко м справжнього мажорного реалiзму.
Iнодi в цi хвилини випадково заходить Методiй Кирилович чи то Семен
Якович (головний начальник тресту), i тодi чути iз спальнi розмови на таку
тему: "полова проблема i сучасний побут". Але бува й так, що нiхто не
заходить, i тодi на цьому мiсцi заста Марфу Галактiонiвну з "Жанною Ней"
Iван Iванович (вiн приходить iнодi о 5-й годинi). Пiсля обiду мiй герой
iде на якесь засiдання. Але коли не йде на засiдання - ляга трохи
вiдпочивати. Увечерi, коли субота, Iван Iванович iде з Марфою
Галактiонiвною i зi сво©м другом дому, Методi м Кириловичем, в
кiнематограф i там дивиться на фiльми радянського виробництва. Iван
Iванович не визна конструктивного театру i визна тiльки
батально-геро©чнi та мажорно-реалiстичнi фiльми: вони йому нагадують тi
днi, коли вiн проливав кров за радянську республiку, коли по запорiзьких
степах мчалась огняна бiльшовицька кавалерiя. Побутово-сатиричних картин
мiй герой особливо не любить дивитись.
- От нещастя! - каже вiн, випадково попавши на такий фiльм.- Знову
мiщанська побрякушка! Дивно: така прекрасна епоха, такi геро©чнi днi, i
така, можна сказати, песимiстична пустишка!
- Але чим з'ясувати появу такого фiльма? - пита Методiй Кирилович,
беручи пiд руку Марфу Галактiонiвну.- Якi тут причини?
Iван Iванович знiма окуляри й протира ©х бiлоснiжною хусткою.
- Причини тут яснi,- неохайно кида вiн.- Марксист не може ©х не
розумiти.
- Ти, очевидно, ма ш на увазi плехановську формулу? - дуже серйозно
пита Марфа Галактiонiвна.
- Безперечно! - вiдповiда Iван Iванович.- Буття визнача свiдомiсть. I
потiм треба сказати, що нашi письменники страшенно темний i малорозвинений
народ.
- Я з вами цiлком погоджуюсь! - говорить Методiй Кирилович i тисне руку
сво му приятелевi.- До побачення!
Iван Iванович i Марфа Галактiонiвна звертають на вулицю Томаса Мора.
Тодi почина йти дрiбний осiннiй дощик. Дощик дзвонить у ринвах, i тодi
дрiбнобуржуазну душу тривожить печаль - та сама печаль, що штовха людину,
говорячи канцелярською мовою (а ля Стендаль), на дуже невитриманi вчинки
(наприклад: примушу не погоджуватись, що в нашому суспiльствi сатира не
ма свого мiсця), та печаль, що до не© з таким обуренням ставиться мiй
милий, симпатичний i надзвичайно корисний для республiки герой.
Але в кватирi Iвана Iвановича нiяко© печалi й песимiзму нема. Тут так
весело й бадьоро гра електрика сво©м матовим блиском i так мило смi ться
Фiалка i Май, що прямо - мажор. Тут так симпатично й затишно (саме в цьому
революцiйне витриманому закутку), що мимоволi почина ш дивуватись i
дума ш: "Боже мiй, чого ж нам iще треба!"
От Iван Iванович пiдходить до радiорупора, робить найпростiший рух
сво ю рукою, i ви раптом чу те чудовий симфонiчний концерт. I хiба це не
елемент соцiалiстичного будiвництва? Саме цей радiорупор? Хiба не за це
проливав кров мiй герой, щоб пролетарiат мiг "жити для власного
задоволення" i використовувати для власного ж таки задоволення всi
найновiшi досягнення технiки?
Правда, частина пролетарiату ще не дiстала собi домашнього радiорупора,
але треба ж не забувати, яку ганебну спадщину залишив нам старий режим!..
Ну, взяти хоч би тих же безпритульних. Хто посмi сказати, що йому
(iм'ярек) при мно зустрiчатись з цi ю публiкою, з цими нещасними дiтками?
Але що робити! Тут мiщанськiй фiлантропi© нема мiсця! Треба боротися з
соцiальними хворобами органiзовано. Саме тому Iван Iванович нiколи й не
дiлиться з iндивiдуалiстами-жебраками сво ю копiйкою.
Май бере за руку Фiалку i виробля з нею "па". Вiн бадьорим i смiливим
поглядом дивиться в рупор. Мадмуазель Люсi мило посмiха ться. Посмiхаються
й Iван Iванович та Марфа Галактiонiвна.
Явдоха сто©ть на порозi i теж усмiха ться. Куховарка усмiха ться тi ю
радiсною усмiшкою, коли напевне можна сказати, що вона цiлком свiдомо
ставиться до свого хазя©на i прекрасно зна , що кожна горняшка мусить бути
народнiм комiсаром.
- Гоп-гоп! - б' в долонi Iван Iванович.- Жвавiш, Фiалочко! Кандидатка
в жовтенятка раптом робить прекрасне "па", так що мало не всi ахають вiд
задоволення.
- Ноiа! - скрикнула мадмуазель Люсi.
Скрикнув щось i Iван Iванович. Навiть сирена скрикнула десь за вiкном.
Але цей останнiй крик почула тiльки Марфа Галактiонiвна. Вона пiдiйшла до
вiкна й подивилась у тьму. У ринвах дзвенiв той же дрiбний осiннiй дощик,
але товаришка Галакта його майже не чула. Вона мажорно думала про нове
лiто, про те, як вони - вся сiм'я - пiсля важко© роботи одержать вiд свого
начальника вiдпустку i мiсце на курортi. Там вони знову побачать чудове
море. Кавказькi чи то Кримськi гори i будуть там згадувати знову ж таки
минулi днi i будуть там так багато смiятись тим безтурботним смiхом, що
так довго дзвенить поетичною луною в не менш художнiх горах.
...Нарештi дiти цiлують Iвана Iвановича в його високий лоб i йдуть
слухати соцвихiвських матерiалiстичних оповiдань, себто зовсiм не
iдеалiстичних казок. Марфа Галактiонiвна ляга на канапу, Iван Iванович
сiда в крiсло, i почина ться вечiр спогадiв чи то розмов на теми
сучасного полiтичного життя: про комунiзм i соцiалiзм.
- Хоч як це й дивно,- каже Марфа Галактiонiвна, поправляючи декольте,а
я й досi не розумiю, чим комунiзм вiдрiзня ться вiд соцiалiзму.
- Невже не розумi ш? - здивовано пита мiй герой.
- й-богу!.. Ну, от скажiмо так: що ми сьогоднi буду мо: комунiзм чи
соцiалiзм?
Iван Iванович знiма сво© роговi окуляри i протира ©х бiлоснiжною
хусткою.
- Ну, звичайно, соцiалiзм! - задоволене посмiха ться вiн.- Комунiзм -
це вища форма.
- Така вiдповiдь мене не задовольня ,- говорить Марфа Галактiонiвна.Ти
менi скажи конкретно: чим конкретно соцiалiзм вiдрiзня ться вiд комунiзму?
Але Iван Iванович не встига вiдповiсти конкретно. В кабiнетi дзвонить
телефонний апарат: мiй герой iде до телефону i буде, очевидно, розмовляти
там з Методi м Кириловичем. Довго вiн просидить у вищезгаданому кабiнетi -
я не знаю, але я знаю, що читачi приблизно вже уявляють собi сiм'ю Iвана
Iвановича, i тому переходжу до дальшого, бiльш динамiчного штриха. На мiй
погляд, з цього мiсця читачевi вже не доведеться позiхати, а можливо,
доведеться тiльки несподiвано погодитись, що самокритику тут доведено до
кiнця.
III
Мiй герой збира ться з товаришкою Галактою на зiбрання комосередку, а
також i про те, що трапилось пiсля цього.
- Чи не час уже йти нам на ячейку? - сказав Iван Iванович, коли на
сусiднiй дзвiницi вдарило до вечiрнi.
Марфа Галактiонiвна подивилась на годинника й сказала, що i справдi уже
пора.
Це був один iз тих четвергiв, коли кожний партi ць комосередку мойого
героя органiзовано бере участь у будiвництвi першо© в свiтi радянсько©
республiки.
Iван Iванович взяв портфель i пiшов у коридор одягатись. Марфа
Галактiонiвна теж пiшла одягатись. Вона надiла простеньку червону хустку i
старенький жакет, так що виглядала зовсiм симпатично i нагадувала мо му
герою робiтницю з тютюново© фабрики. Iван Iванович теж в цi днi виглядав
багато скромнiш, як звичайно. Капелюх вiн брав старенький i навiть виймав
з комоди солдатську блузку, що залишилась в нього з часiв во нного
комунiзму. Щось надзвичайно зворушливе було в цьому передяганнi, нiби це
передягання було подiбне до того, що його ми спостерiга мо у вiвтарi. Але
в той час, коли пiп надяга на себе шикарну, цiлком iдеалiстичну ризу, тут
ми бачимо, як краще вбрання мiняють на скромний, можна сказати,
матерiалiстичний одяг i до того ж у звичайному коридорi. Словом, Iван
Iванович (товариш Жан) i Марфа Галактiонiвна (товаришка Галакта) воiстину
зразково i похвально орi нтувалися у всiх вимогах епохи переходового
перiоду.
- Зна ш,- сказав мiй герой, ступаючи калошами i сво ю незмiнною
парасолькою по асфальту вулицi Томаса Мора.- Менi зараз прийшла генiальна
iдея.
- Тобi, Жане, вiчно лiзуть у голову генiальнi iде©,- сказала Марфа
Галактiонiвна, ступаючи по асфальту тi © ж вулицi.
Iван Iванович трохи покривився незадоволено, але "генiальна iдея",
очевидно, не давала йому спокою, i тому вiн почав:
- Що соцiалiзм,- почав вiн,- можна збудувати в однiй кра©нi - це факт.
Це надзвичайно талановито доказано i Ленiном i Марксом. Але, коли нашi
дискусiйщики не вiрять в це, то, по-мо му, можна i одмовитись од
вищезгадано© теоретично© формули.
- Що ти мелеш! - оглядаючись, скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ти ще
гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти побудови соцiалiзму
в однiй кра©нi.
- А я от все-таки настоюю на свойому! - рiшуче сказав Iван
Iванович.Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсiм не
проти оригiнальних думок. Я тiльки хочу сказати, що з цi © формули по сутi
можна зробити трохи iншу, яка мусить задовольняти i нас i не може не
задовольняти i ©х.
Марфа Галактiонiвна зупинилась i здивовано подивилась на свого
чоловiка.
- Я тебе не розумiю! - сказала вона.
- Не розумi ш?.. Ну, як же це так? - задоволене посмiхнувся мiй герой.-
Собаку зарито ось у чому: хiба ми буду мо соцiалiзм в однiй кра©нi? Ну?
Марфа Галактiонiвна знову зупинилась i знову здивовано подивилась на
свого чоловiка.
- Я тебе все-таки не розумiю! - ще раз сказала вона. Тодi Iван Iванович
побiдно визирнув поверх сво©х окулярiв i сказав тремтячим вiд задоволення
голосом:
- А що, як ми для штуки поставимо так питання: Росiя - раз, Укра©на -
два, Грузiя - три, Бiлорусiя - чотири. Хiба це буде одна кра©на?
- Але ти не подумав про економiку? - кинула товаришка Галакта.
- Правильно! Я про економiку не подумав, але я подумав, що для маси так
буде яснiш,- сказав Iван Iванович.
- Тодi твоя генiальна iдея не що iнше, як глупота,- рiзко кинула
Марфа Галактiонiвна. Товариш Жан образився: мовляв, навiщо так ображати
його?
- Нiчого подiбного! - сказав вiн.- Це буде не зовсiм поганий полемiчний
прийом.
- Але цей "прийом" може привести тебе до буржуазно© Укра©ни.
Мiй герой раптом вдарив себе по колiну: мовляв, це вже, ©й-богу, слушне
зауваження!
Словом, Iван Iванович певний, що ми "для маси" буду мо соцiалiзм не в
однiй кра©нi, а саме в кiлькох, але, беручи на увагу той факт, що в
центральнiй пресi ще так не ставилось питання i не дебатувалось в цiй
площинi, беручи на увагу також те, що на такiй "формулi" може зiграти
хтось, Iван Iванович одмовля ться вiд цi © iде© i цiлком сто©ть на
постулатах останнього пленуму ЦК. '
В таких цiкавих розмовах мо© геро© пройшли половину путi,- тi ©
святково© путi, що один раз на тиждень (а саме в четвер) веде декого iз
"iдеологiчно витриманих" партiйцiв саме до залу засiдань Iвана Iвановича.
Уже вечорiло. То тут, то там - по дорозi - фаркали люкси. У церквi
дзвонили до вечiрнi, i дзвiн цей тривожив душу кожного обивателя.
Обиватель, очевидно, думав про воскресiння Христа, але Iван Iванович про
це зовсiм не думав i нарочито думав про антирелiгiйну пропаганду. Iнша
справа гудки на заводах: от коли б вони заревли! О, тодi мiй герой теж
вiдчув би якусь тривогу на душi (власне, не на душi - пробачте за цей
безпардонний iдеалiзм!-а якось бiльш монiстично). Але думав би Iван
Iванович не про якусь там первiсну християнську комуну, а саме про
матерiалiстичну дiалектику. Це зовсiм не значить, що вiн хоче вульгарно
прищепити дарвiнiзм до соцiологi©,- Боже борони! Iнакше вiн не йшов би
зараз на зiбрання комосередку, так би мовити, реr реdes Apostolorum, а
найняв би вiзника й по©хав вiзником,- це значить, що Iван Iванович (iз
слiв Семена Яковича) завжди був, сть i буде зразковим будiвничим
радянсько© держави.
По дорозi до мо©х геро©в пiдiйшов Методiй Кирилович, i скоро вони
входили до залу засiдань комосередку.
IV
Зал засiдань комосердку, а також i про те, як проходили збори.
Це - досить-таки симпатично-декорована кiмната. Кожний ©© закуток
нагаду глядачам, що вiн не просто закуток, а головним чином "червоний
куточок". Тут висять на стiнi мало не всi вождi революцi©.
Крiм вождiв, тут багато рiзних революцiйних плакатiв з рiзними текстами
- профсоюзного, комсомольського та iншого походження. Тексти страшенно
цiкавi, художньо витриманi (художня простота!) i такi переконуючi, що
погляд нiколи на них довго не затриму ться: одразу все ясно й зрозумiло.
На правiй стiнi в ореолi "монументального реалiзму" висить мiсцева
стiнгазета. Це надзвичайно цiкава газета. Там вам i оригiнальнi вiддiли,
як от: "маленькi дефекти велико© машини", тут вам i ©дкi сатири на мiсцеве
начальство, як-от: "шашнi бувшо© кандидатки в комсомол машинiстки
Попадько".
...Iван Iванович сiв на першому стiльцi у першому ряду. Поруч його сiла
Марфа Галактiонiвна, а далi - Методiй Кирилович.
Було тихо. Тiльки зрiдка прокидалось то тут, то там стримане шепотiння.
Раз у раз рипали дверi, i зал потроху залюднювавсь. За вiкном настирливо
дзвонили до вечiрнi, i смiшно було, що десь там, у церквi, люди стоять
перед лампадками i думають про iдеалiстичнi катакомби перших християнських
мученикiв, а тут нiяких лампад нема, свiтить цiлком матерiалiстична
електрика i люди думають без всяко© iдеалiстично© белiберди.
- Ти пам'ята ш, яку поставлено сьогоднi доповiдь? - спитав тихим
голосом Iван Iванович i подивився на Марфу Галактiонiвну.
- Хiба ти забув? - сказала товаришка Галакта.- Та сьогоднi ж доповiдь
про останню вилазку проти самокритики.
- О! - сказав Iван Iванович i пiдняв свiй нiжно-бiлий вказательний
палець.
I вiн мав рацiю саме так пiдняти палець. Це значило, що мiй герой
сьогоднi буде уважно ловити кожне слово i нi разу не задрiма тi ю
безм'ятежною дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо,
по-перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосне) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, по-друге, Iван Iванович
певний був, що його комосередок "нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату".
- Iнтересно послухати! - сказав мiй герой i подивився на Методiя
Кириловича.
- Надзвичайно iнтересно! - сказав Методiй Кирилович i, пiдсунувшись
ближче до свого друга, промовив та мничим голосом: - у нас... теж сть!..
- Що сть? - не зрозумiв Iван Iванович. Методiй Кирилович подивився
бистрими очима по сторонах - праворуч, лiворуч, назад - i нарештi
прошепотiв чiтко i рiшуче:
- Дискусiйщик! Ви розумi те? Справжнiй дискусiйщик... От вгадайте, де
вiн?
Iван Iванович вiд тако© несподiванки аж одкинувся назад.
- Що ви говорите? - сказав вiн схвильовано.- В нашiй примiрнiй ячейцi
сть дискусiйщик?.. Галакточко, ти чу ш?
Але Марфа Галактiонiвна вже почула цю сенсацiю i уважно розглядала
обличчя присутнiх членiв.
- Чи не кур' р? - спитала вона, пронизуючи поглядом дальню фiгуру, що
самотньо сидiла в останньому ряду.
- Н ! - рiшуче одрубав Методiй Кирилович. Тодi Марфа Галактiонiвна
знову забiгала очима по стiльцях.
Комосередок явився вже, так би мовити, iп соrроrе: прийшли всi члени
колегi©, прийшли завiдуючi вiддiлами i начальники та замiсники рiзних
канцелярiй, прийшов уже голова мiсцевкому i три рядових службовцi, прийшла
й органiзаторша жiнок i ©© органiзацiя: секретарша головного начальника,
секретарша головного зама i жiнка головного начальника (остання, як i
Марфа Галактiонiвна, нiде не посiдала посади i, як i Марфа Галактiонiвна,
доглядала сво©х дiтей). Словом, не прийшли ще тiльки секретар комсомолу i
сам головний начальник, що мусiв сьогоднi робити доповiдь.
...Товаришка Галакта губилась в догадках i нiяк не могла вгадати, хто ж
цей дискусiйщик.
- Ага! - сказав нарештi Iван Iванович.- Я тепер знаю: це, очевидно,
уборщиця!
- Нiчого подiбного! - сказав Методiй Кирилович.- Уборщиця не може бути
дискусiйщицею, бо вона тiльки кандидатка в партiю.
- Ну, так хто ж такий? - мало не скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ну, не
мучайте мене!..
Методiй Кирилович побачив, що далi вiн i справдi не ма комунiстичного
права мучити сво©х товаришiв i, скосивши очi, сказав iронiчно:
- От вiн!.. Товариш Лайтер!
- Товариш Лайтер? Що ви кажете! - розвiв руками Iван Iванович.- Нiколи
б не подумав. Такий тихенький i лагiдний - i на тобi! Воiстину: в тихому
болотi завжди чорти водяться.
Марфа Галактiонiвна вп'ялась очима в маленьку фiгурку товариша Лайтера
(вiн сидiв далеко лiворуч).
- Так,- сказала вона, зiдхнувши,- вiн може! Вiн може бути
дискусiйщиком. Ти зверни увагу, Жане, на його обличчя - воно страшенно
блiде i, я б сказала, майже дегенеративне. Менi чомусь завжди здавалось,
що вiн анархiст-iндивiдуалiст.
- Ви, може, дума те, що вiн i справдi якiсь iде© найшов? - сказав
Методiй Кирилович, бiгаючи очима по пiдлозi.- Нiчого подiбного! Свiй! Свiй
свого, так би мовити... От в чому сiль!
- Що ви цим хочете сказати? - спитав недогадливий Iван Iванович.
- Та то я... так! - байдуже махнув рукою Методiй Кирилович. Але це
та мне "свiй" заiнтригувало Марфу Галактiонiвну, хоч вона i розумiла, в
чому справа.
- Ви вiчно говорите натяками! - незадоволено сказала вона.- При чому
тут "свiй"?
- Та то менi просто жалко товариша Лайтера,- сказав Методiй Кирилович.-
Це буде ще одна зачiпка для антисемiтiв: знову, скажуть, врей!
Потiм Методiй Кирилович почав розповiдати, як його колись до глибини
душi обурювало "дiло Бейлiса" i як вiн взагалi страшенно симпатично
ставиться до вре©в. Навiть бiльше того: вiн вважа , що найгенiяльнiших
людей дала саме ця нацiя.