Страница:
не©, вона вже бачила, нарештi, що вiн може тiльки стояти ©й на перешкодi.
Коли в нiй ще живе дух неспокою, то в нiм вiн давно вже вмер. Коли вона
здатна хоч якось виховувати дiтвору, то вiн тепер здiбний тiльки плодити.
Належачи до тих молодих людей пiсляреволюцiйного часу, яких покликано було
творити новий побут, Леся органiчно не могла стати нi покiрною мiщанкою,
нi людиною, що в нiй любов до чоловiка нiяк i нiчим не корегу ться. Свою
любов до Валентина Леся корегувала, i тому не дивно, що в останнi пiвтора
року вона стала вiдчувати цю любов, як мало не нещастя, як, у всякому
разi, добровiльне рабство. Прокинулась Нелiчка i заплакала. Леся пiдiйшла
до лiжка.
- Не плач, моя дитинко,- тихо казала вона i пригорнула Нелiчку до сво©х
грудей.
За кiлька хвилин дiвчинка вже знову спала. Промiнь срiбного мiсяця впав
на каштанове волосся Нелiчки, i Лесi здавалося, що це волосся, цi кучерi -
як хвилi бистролетних днiв. Леся скинула з себе верхнiй одяг i залишилася
в однiй сорочцi. Щоки ©й горiли i вона раз у раз прикладувала до них сво©
долонi, ©© мало не дiвочi груди тривожно пiдiймалися, i здавалося, що вона
збира ться на першi неповторнi зальоти.
Раптом прокинувся вiтер i понiсся по вулицях. Прокинувся i Валентин.
Побачивши свою дружину, вiн сказав:
- Ти ще, Лесiчко, не спиш?
- Як бачиш, Валю! - сказала Леся i додала: - Голова розболiлась.
- А може, ти...- солодко позiхнувши й простягаючи до дружини руки,
почав був Валентин.- Може, ти...
- Нi, Валю! Будь ласка, звiльни мене на сьогоднi,- поспiшно пiдхопила
Леся.
Але репортер був уже бiля дружини i м'яв ©© в сво©х обiймах.
II
Вiтер лютував цiлу нiч. На ранок вiн. зовсiм стих - залишились тiльки
маленькi вiтерцi. Коли Леся прокинулась, цi вiтерцi жартували в полотнищах
бiлизни, розвiшано© на мотузку через увесь двiр. Кричали вранiшнi пiвнi.
По покрiвлi сарая бiгали сусiдовi голуби i при мно буркотали.
Напившись чаю, Бродський побiг до редактора, що в нього ночував
ревiзор. Вiдтiля вiн повернувся, коли вже праля прийшла i коли Леся давала
вiдповiднi накази. Залишалося забрати закуски i йти до пароплава, що мусiв
одiйти за якiсь пiвгодини. Так i зробили.
На дамбi зустрiли Сiрка i ревiзора. Валентин познайомив Лесю з
харкiвцем.
- Топченко! - сказав ревiзор, дотискаючи Лесину руку.
Це був високий мужчина з досить-таки сiрим обличчям i некрасивими
очима. I чи тому, що Бродський i Сiрко були низенького росту, чи тому, що
в них не було тих самовпевнених рухiв, якими мало не рисувався Топченко,
чоловiк i редактор все-таки зразу здалися Лесi до болю нiкчемними i
безпорадними.
Пiдходячи до пристанi, ревiзор неохайно положив свою руку на плече
Валентина i, обережно вiдсторонивши його вiд Лесi, взяв Лесю пiд руку.
Ревнивому Бродському це, звичайно, не сподобалося, але вiн нiчого не
сказав i тiльки, як ранiш, посмiхнувся до ревiзора i тiльки, як ранiш,
щеголяв нiкому не зрозумiлими дотепами.
А втiм, Валентиновi взагалi сьогоднi не щастило, це Леся одразу ж
помiтила. Вiн весь час намагався бути розв'язним, дотепним i зовсiм не
провiнцiялом, але i його в'юнка чорненька i остаточно не мужня фiгура i
його банальнi дотепи i, нарештi, його мало приховане бажання "показати
себе" перед ревiзором - все це красномовно пiдкреслювало, що вiн
провiнцiял, що вiн все-таки нiяк не може зрiвнятися з Топченком. Багато
краще виглядав Сiрко. Завжди мовчазний i задумливий, вiн i тепер бiльше
мовчав i тепер бiльше дивився собi пiд ноги сiрими задумливими очима.
Тiльки зрiдка, коли ревiзор подавав йому якесь запитання, вiн раптом, нi з
того нi з сього, здригавсь i тим показував, що i вiн вiдчував себе з
ревiзором не зовсiм добре.
- Невже вам досi не осточортiв ваш городок? - сказав Топченко,
звертаючись до Лесi.
- Ще б пак! - пiдхопив Бродський, розмахуючи руками, i додав,
фамiльярно беручи пiд руку ревiзора.- Ке веле ву? нiчого не зробиш! Ви,
щасливцi, захопили столицю, а ми можемо попасти туди тiльки як висуванцi.
Топченко насмiшкувато подивився на Валентина i раптом кинув:
- Пробачте, але я не вас питаю. Я звертаюсь до товаришки Лесi.
- До Лесi? - заметушився Бродський.- Будь ласка! Лесiчко, чого ж ти
мовчиш? Ну, скажи ж товаришу!
- Товаришка Леся, мабуть, i не дума мовчати! - кинув ревiзор i знову
iронiчно подивився на Бродського.- Це ж ви ©й не да те говорити.
- Я? Що ви! Будь ласка!.. Лесiчко, чого ж ти мовчиш? Валентин,
вiдчуваючи себе не зовсiм добре, почервонiв. Вiн уже справдi встиг
приревнувати Лесю до ревiзора i думав, що ревiзор зрозумiв його.
- Так! - нарештi промовила Леся.- Менi дуже обридла провiнцiя. Ви
вгадали.
- Чому ж ви до Харкова не повернетесь? - спитав Топченко. Леся
здивовано подивилась на ревiзора: мовляв, вiдкiля вiн зна , що вона вже
жила в Харковi?
- Ви, мабуть, диву тесь мойому запитанню? - сказав ревiзор i тут же
з'ясував, у чому суть.
Про Лесiне життя уже розповiв йому в б' ргальцi Валентин, i вiд нього ж
вiн зна , що вона вже жила в Харковi. Бiльше того - за чашкою пива
Бродський встиг уже познайомити його з найiнтимнiшими закутками свого
життя.
Леся прекрасно знала чоловiка i знала, який вiн ма язик, особливо
напiдпитку, вона знала, що ревнивий Валентин все-таки любив трохи
"позадаватись" серед товаришiв сво ю дружиною i навiть поiнформувати ©х
про сво© "спальнi справи", але вона не чекала, що вiн i з ревiзором, з
зовсiм випадковою людиною, буде таким одвертим, i це ©© дуже образило.
Правда, вона про це нiчого не сказала нi Валентиновi, нi Топченковi, але
почуття незадоволення з Валентиновоi поведiнки не менш години залишилося в
нiй.
Коли пiдiйшли до пристанi, Топченко, не кидаючи Лесiно© руки, сказав,
звертаючись до Сiрка i до Валентина:
- Ну, ви йдiть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу i купимо
квитки.
- Що ви! - скрикнув, рушаючи до каси, Бродський.- Ви - наш гiсть!
Квитки я сам куплю.
- Будь ласка! - одразу ж погодився ревiзор i, пропустивши вперед
редактора, пiшов з Лесею до портового залу.
Уже в другий раз проревiв пароплав, i публiка валом повалила з
площадки. На пiвдень ©хали найрiзноманiтнiшi люди. хали мовчазнi селяни,
©хали галасливi перекупки, що, спродавши овочi чи то фрукти, поверталися в
сво© села. ©хали рiзноманiтнi дачники вiд робiтника до непмана включно,
метушились на пароплавi i учнi тощо. Коли пароплав проревiв в третiй раз,
Леся, ревiзор. Сiрко та Бродський були вже на верхнiй палубi. Нарештi
пароплав заклекотав i рушив вiд пристанi.
Починався прекрасний лiтнiй день. На небi жодно© хмари. Днiпро
виблискував срiблом сво©х широких вод i ловив поверхнею промiння веселого
сонця. Зеленi береги посувалися вiд пароплава назад i пропадали десь в
синiх димках обрiю, ©хати треба було до четверто© зупинки, так що пароплав
мусiв кiлька разiв пiдходити до берега.
Валентин купив квитки першого класу. Коли його спитали, чому першого, а
не другого (©хати ж недалеко i користуватися з кают не прийдеться), вiн
неохайно махнув рукою i сказав, що це "все одно". Мовляв, навiщо зважати
на дрiбницi? Леся подивилася на чоловiка й подумала: "Якi ж тут дрiбницi,
Валю, коли б цi дрiбницi дали менi можливiсть прожити з дiтворою ще один
день?"
Сiрко, як тiльки зiйшов на пароплав, одразу ж одiйшов убiк i мовчки
дивився на поверхню рiки. Вiн, очевидно, не хотiв заважати ревiзоровi в
його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далi, то бiльше ревнуючи дружину
до Топченка, не вiдходив вiд ревiзора нi на хвилину i, як i ранiш,
метушився зi сво©ми дотепами.
- Подивiться, якi пiкантнi дiвчатка! - сказав вiн, коли пароплав став
наближатися до берега i коли на пристань висипав натовп мiсцевих дiвчат.Ви
як? - пiдморгнув вiн оком ревiзоровi.- Охотник до бабочок?
Топченко прекрасно розумiв репортера, вiн розумiв, що Валентин уже
ревну його i намага ться вiдтягнути його увагу вiд Лесi, але ревiзор з
невимушеною очевиднiстю вiдчував свою перевагу над в'юнким репортером i
тому, одверто i нахабно притиснувшись плечем до Лесi, так вiдповiв:
- Ви не помиля тесь. Я охотник до бабочок.
Леся вiдчула, як ©й непри мно стиснуло серце. I вона знала, що Валентин
ревну ©© до ревiзора, i вона вiдчула, що перед останнiм чоловiк ©© давно
вже спасував, але зараз ©й, як нiколи, хотiлось, щоб Валентин в
ревiзорових очах стояв багато вище, хотiлось навiть, щоб вiн був
переможцем у тiй внутрiшнiй нерiвнiй боротьбi, яка вже безперечно почалась
мiж ним i Топченком. Правда, як про це вже сказано, Лесю давно не
задовольня чоловiк, але невже вiн в такiй мiрi нiкчемний, як це
намага ться пiдкреслити гiсть? Тодi як же дивиться на не©, на Лесю, яка
кiлька рокiв не тiльки любила, але й до певно© мiри поважала Валентина?
Значить, i вона не бiльше, як смазлива провiнцiяльна дурепонька?
Леся повернулась до Валентина i, можна сказати, рiзко (так вона ще
нiколи з ним не говорила) промовила:
- Валю! Треба все ж таки поважати свою дружину i не губити почуття
людсько© гiдностi.
- Ти про що, Лесiчко? - не зрозумiв давно вже розгублений Бродський.
- Я говорю про "бабочок".
Валентин недоречно захiхiкав i пiдморгнув оком ревiзоровi, але Топченко
зробив серйозне обличчя й сказав:
- Пробачте, товаришко Лесю! Ми i справдi далеко зайшли в сво©х
розмовах.
Здавалося б, на цьому iнцидент i треба було б лiквiдувати, але репортер
раптом нi з того нi з сього образився. Власне, не нi з того нi з сього, а
саме тому, що вже з годину вiдчував потребу на комусь зiрвати свою злобу i
сво незадоволення з "нахабних" вчинкiв гостя, але все-таки вийшло, що
наче б то нi з того нi з сього.
- Що це за фокуси? - сказав вiн грубо.- Скажiть, яка невиннiсть: про
звичайнi природнi потреби при нiй не можна говорити? А ти хiба, Лесю, цими
справами не займа шся? Як же ти дiстала сво©х двох дiтей? Лелека принесла
на крилах? Хi-хi!
Леся спалахнула. Валентинова пошлятина обурила ©© надзвичайно, але вона
нiчого на не© не сказала. Мовчав i ревiзор. Не находив потрiбним i далi
сперечатися i Бродський. Сказавши свою недоречнiсть, вiн знову вiдчув
нiяковiсть i, почервонiвши, пiшов до Сiрка, що стояв за кiлька крокiв вiд
спiвбесiдникiв. Там вiн мовчки сiв на крiсло.
Таким чином, iнцидент все-таки було лiквiдовано.
Пароплав, висадивши на берег кiлькох пасажирiв, прийняв на палубу двох
дачникiв i, прийнявши, рушив далi, на пiвдень. I що далi вiн посувався на
пiвдень, то бiльше затягувало горизонти масивами сивих хмар. Треба було
припускати, що, можливо, за якийсь час цi хмари насунуться на блакить
ясного неба i зроблять грозу. Саме цi © грози не хотiли нi Топченко, нi
Леся, нi навiть Валентин. (Останнiй вже заспоко©вся i тiльки зрiдка
ревниво дивився на Топченка, що вiв розмову з його дружиною). Гроза
безперечно не дала б можливости провести час так, як хотiлося б. Звичайно,
хазя©н виноградникiв, Бергман, що до нього ©хали, улаштував би непоганий
пiкнiк i в сво©х кiмнатах, але все-таки цей пiкнiк був би багато гiрший за
той, що його хотiли улаштувати на свiжому повiтрi, i, значить, залишалося
все-таки благати фортуну, щоб вона не зiпсувала грозою добрий день.
- Ви як гада те? - сказав ревiзор, звертаючись до Лесi.- Буде сьогоднi
дощ чи нi?
- Я гадаю, що нi,- промовила Леся i усмiхнулася.
- Чому ж нi? Хiба ж не бачите, якi хмари купчаться на горизонтi?
- А тому, що я не хочу, щоб вiн був.- Леся повернулася до чоловiка i
сказала: - Валю, чи не дума ш ти, що хмари купчаться на дощ?
- Нi,- кинув Валентин, пiдходячи до дружини.- Метеорологiчна станцiя
запевня , що тижнiв два буде стояти суха година.
Пiдiйшов i Сiрко. Зав'язалась розмова на тему: наша метеорологiя i ©©
недосконалiсть. З цi © теми перейшли на iншi. Говорили про врожай, про
настро© серед селян, про колективiзацiю сiльського господарства. У всiх
цих питаннях Топченко показував себе остiльки компетентним, що i тут Леся
не могла не бачити його перевагу над чоловiком i редактором. Нарештi
розмова перейшла на тему: виноградники Бергмана i "наше" вiдношення до
виноградникiв. Виникла суперечка. Сiрко запевняв, що виноградарi нiчим не
вiдрiзняються вiд звичайних куркулiв i що, значить, ©х треба краще
притиснути i не давати ©м "потачки", як це робить, на жаль, центр.
Топченко, що i в цiй справi добре обiзнаний був, теж квалiфiкуючи ©х
куркулями, все-таки не погоджувався з Сiрком. Нарештi, коли суперечка
зайшла дуже далеко, ревiзор роздратовано кинув:
- Зна те... пробачте мене, але крiзь вашi аргументи я бачу обличчя
глибоко© провiнцi©. Ви дивитесь на наше будiвництво не, скажiмо, з птичого
польоту, а зi сво © мiсцево© дзвiницi.
Здавалося, що пiсля тако© фрази хтось iз "провiнцiялiв" мусiв
використати момент i присоромити Топченка, але i тепер нi Сiрко, нi
Бродський - нiхто iз них не найшовся, що сказати ревiзоровi: першому
тiльки незадоволено пересмикнулося обличчя, другий навiть льокайськи
посмiхнувся.
- Звичайно! Звичайно! - пiдхопив Валентин.- Ми дiйсно дивимось на наше
будiвництво з сво © мiсцево© дзвiницi, але... хiба нас в цьому можна
обвинувачувати? Хiба ви так не дивилися б, коли б жили на провiнцi©?
- Я й не збираюся вас обвинувачувати,- сказав ревiзор i додав цiлком
резонно: - Але я бачу, що ви вже погодились зi мною?
- Як так погодився? - мило посмiхаючись, мало не скрикнув
Бродський.Який ви, ©й-богу, пробачте на словi, демагог.
Суперечка знову обiцяла розгорiтися, але на цей раз ©© припинила Леся.
Бачачи, що Валентин загубив здiбнiсть логiчно мислити i що далi вiн
здiбний тiльки остаточно себе скомпромiтувати в очах ревiзора, Леся
повернулася обличчям до правого берега i, не дивлячись нi на кого,
сказала:
- Ви мене, товаришi, обража те. Ви забули про мене. Якi ж ви кавалери,
коли досi нiхто з вас не запропонував менi навiть склянки квасу? Я
страшенно хочу пити.
Топченко галантно розшаркався i, беручи Лесю пiд руку, промовив:
- Прошу до буфету... Може, ви вже й ©стоньки хочете?
-_ стоньки я не хочу,- сказала Леся.- А квас я хочу пити на чистому
повiтрi.
Жiнка сподiвалася, що ревiзор залишить ©© на кiлька хвилин, i вона
дiстане можливiсть перекинутись двома-трьома словами з чоловiком (вона
хотiла сказати Валентиновi, щоб вiн не показував себе таким нiкчемним
перед ревiзором), але вийшло так, що по квас пiшов Сiрко, i вона знову
примушена була спостерiгати продовження тi © ж само© непри мно© ©й сцени.
До Берестечка залишилось версти чотири. Зупинок бiльше не
передбачалося. Пароплав йшов так бистро, що за кiлька хвилин треба було
висаджуватись, i тому пасажири, якi мусiли вилiзати на цю пристань,
засу тились. Почали збиратися i Сiрко та Валентин. Забравши кошики, вони
пiшли до виходу. Бродський, звичайно, хотiв, щоб з ним пiшла i Леся, але
цього не трапилося.
- Ми ще встигнемо,- сказав Топченко, затримуючи Лесю на верхнiй палубi.
Не турбуватись, на жаль, ревнивий Валентин не мiг, але вiн на цей раз
найшов у собi досить такту, щоб не затриматись.
- Ви горiлку п' те? - раптом спитав Топченко, пригадавши сценку з
якогось прочитаного роману, спитав, коли бiля Лесi вже нiкого не було: нi
редактора, нi репортера.
- А вам для чого це? - сказала Леся.
- Та ви ж, зда ться, в сво©х кошиках везете й горiлку?
- Нi. Не п'ю. А горiлку веземо спецiяльно для виноградарiв. У них, крiм
вина, нiчого нема: нi пива, нi горiлки... Ви, мабуть, теж не п' те?
- Нi, п'ю.- Топченко запалив папiросу i далi поцiкавився.- А ваш
чоловiк теж п' ?
- А це вам для чого?
- Та... так! Мiж iншим. Хочу знати, для кого ви везете горiлку. Леся
усмiхнулася.
- Я ж вам сказала, для кого: для виноградарiв.- I раптом додала: - А ви
хочете, щоб мiй чоловiк напився до неможливости? Це останн запитання
вирвалось несподiвано навiть для само© Лесi. Правда, вона допiру думала,
що безвiльний Валентин i справдi може напитися до неможливости i тим самим
остаточно скомпромiтувати себе в очах "товариша iз центру", але подавати
таке запитання все-таки не слiд було: по-перше, в кращому разi вона цим
вида себе з головою i да зрозумiти ревiзоровi, що бо©ться за чоловiка, а
по-друге... нi, "так вiн не може подумати"!
Але Топченко саме "так" i збагнув ©© запитання.
- Боже борони! - сказав вiн.- Я на вас зовсiм не претендую i особливо
тодi, коли ваш чоловiк п'яний "до неможливости".
Леся почервонiла. Бесiда принiмала дуже непри мнiй характер. Ясно було,
що Топченко не залицявся до не©, але залицявся так мамуловато, що вона
нiяк не могла на нього трохи не образитись.
- Зна те... ходiмте до виходу,- сказала вона, рушаючи з палуби. Але
ревiзор, нiби нiчого не трапилось, взяв ©© пiд руку i спокiйно промовив:
- Ходiмте! Зараз, мабуть, повернемо до берега. Пароплав i справдi брав
курс на голу скелю, що бiля не© метушилися люди. Скоро вiн заревiв i
плавко пiдiйшов до пристанi.
- Хто зупиня ться в Берестечку? - закричав кондуктор.
- Берестечко!
Канати полетiли на берег i пароплав, заклекотавши, зупинився.
III
Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала
компанiя, лежали приблизно на пiвтори версти вiд пристанi. Дiйшли до них
за дуже короткий час.
Зустрiв сам Бергман, iнтелiгентний, гладкий нiмець. З Бродським вiн,
очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього "як до свого
друга" ("шкода", подумала Леся, "що вiн не зна , як Валя допiру
рекомендував його ревiзоровi"), з редактором Бергман теж мабуть,
зустрiчався, але з останнiм вiн гримав себе багато холоднiш. Що ж до Лесi
i Топченка, то вiн тут же став рекомендувати ©м сво Берестечко. Iз цi ©
рекомендацi© Леся узнала, що предки Бергмана прибули iз Швейцарi© як
фахiвцi по виноградарству, ©х викликав руський уряд через вiдомого
французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 роцi. Дiставши землю в
околицях Акерману, вони заснували в п'яти верстах вiд нього колонiю Шабо.
Узнавши про iснування надднiпрянських пiскiв, цi предки в 90-х роках
переселилися сюди i заснували Берестечко.
- Ви не можете уявити, як мо©м предкам важко було,- сказав Бергман,
коли компанiя нарештi розташувалась в абрикосовому саду
виноградаря.Мiсцеве населення вiдносилось до них надзвичайно насторожено i
критично, а з другого боку - переселенцям прийшлося витримати чималу
боротьбу з природою. Досить вiдмiтити, що посадочний матерiал вони
привозили на парусних катерах iз Шабо, а воду для поливки посадок
виноградно© лози возили за кiлька верст вiд Днiпра при цiлковитiй
вiдсутностi дорiг.
Далi Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цiлi
площi виноградних насаджень, про пiсок, що, пересовуючись силою схiдних
вiтрiв, завжди був страшним бичем виноградаря, про веснянi й осiннi
заморозки, про грибнi хвороби, про град та тумани тощо.
- Не дивно,- сказав нарештi Бергман,- що в цих виняткових обставинах
багато з мо©х предкiв не витримували iспиту i остаточно збанкротували.
Тiльки надзвичайно стiйкi, я б сказав, фанатики, перебороли всi перешкоди.
Сiрко раптом пiдвiвся й промовив:
- Все це правда, та тiльки при чому ж тут ви? Виходить, що "нашi гуси
Рим спасли". Так?
- Зовсiм не так! - сказав Бергман.- 3 тим же геро©змом, що й нашi
предки, i ми ведемо виноградарство. А втiм,- тут же чемно додав вiн,- про
це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцiкавитись: ви
при©хали улаштувати на природi пiкнiк?
- Ви не помиля тесь,- сказав ревiзор, що вже почав позiхати вiд
оповiдання виноградаря.- Саме пiкнiк.
За годину на зеленiй оксамитовiй травi появилась скатертина i рiзнi
напо©. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька нiмкеня.
Вона сiла бiля чоловiка i мовчки частувала гостей. Гостi пили й ©ли, i, не
знаючи, про що говорити, розповiдали один одному про хмари, якi збиралися
зробити грозу i якi так грози й не зробили. Нарештi, всi, крiм Лесi й
Сiрка, були на маленькому пiдпитку. Репортер випив бiльш за всiх, так що
Леся примушена була зупинити його й сказати:
- Валю, чи не досить тобi?
Але Бродський не вгомонявся й пив далi. Вiн пiдсiв до ревiзора i з
захопленням розповiдав йому про сво© таланти.
- Ви зна те репортера Скалуського? - спитав вiн, звертаючись до
Топченка.- Вiн колись, це ще було при старому режимi, вдарив об заклад, що
вiзьме iнтерв'ю в славетного Мечнiкова... Мечнiков, як вiдомо, нiкого не
приймав iз нашо© газетно© братi©. I, зна те, взяв!.. Ха... Ха... Вскочив,
а той на... горщику, ну i взяв... Ха-ха!
- Для чого ви все це говорите? - спитав Топченко.
- Як для чого? - несподiване запитання сп'янiлого репортера
приголомшило.- Ну, зна те, взагалi...
- От бачите! - тоном наставника сказав, глузуючи, ревiзор,"взагалi"...
Невже ви не зна те бiльш цiкаво© теми?.. Ви пробачте за рiзкiсть,-
звернувся вiн до Лесi,- я не виношу органiчно порожнiх розмов.
Лесi знову заскемiло в грудях. Цей "нахабний" ревiзор остаточно
знахабнiв, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула
руку за вином i вмить випорожнила чарку.
- Браво! Браво! - закричав Бродський.- Браво! Леся повернулась до
чоловiка i сказала чiтко:
- Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотiла вина, то напевне не кричав
би "браво"... Ти дозволиш менi,- додала вона,- пiти з товаришем Топченком
на виноградники?
- Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю пiти туди.
Ревiзор усмiхнувся, подивився спiдлоба на Валентина i промовив:
- Чи не ревну те ви мене до сво © дружини?
- А вiдкiля це ви взяли? - спитав репортер. Знову ж таки смiючись очима
i позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:
- Вiдтiля, що ви якось без охоти вiдпуска те зi мною свою дружину.
Репортер зареготав хоч i не природним, але зате голосним реготом:
- Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдiть самi. Я тепер нi в якому разi
не пiду з вами.
Бродський сподiвався, очевидно, що ревiзор виявить шляхетнiсть i
поспiшить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинiв жаль, не
трапилось.
- I прекрасно! - сказав спокiйно Топченко i, взявши пiд руку Лесю,
вийшов з нею за ворота.
Берестечко дрiмало i нiжилось в промiннях гарячого пiвденного сонця,
коли ревiзор заступав по пiсках поселка. На вулицi - жодно© людини, тiльки
в крайньому дворi якiсь невгамовнi швайцарцi грали в крокет. Виноградарi
вiдпочивали.
- Який все-таки культурний поселок,- сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi
спаленого сонцем дерева.- Не можна його рiвняти з нашими селами. Коли там
хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий вiдпочинок, коли
там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок... Як ви на це
дивитесь?
Лесi дуже при мно було, що Топченко зверта ться до не© з таким
питанням: на такi громадського значення теми Валентин давно вже з нею не
говорив. '
- Вашi порiвняння,- сказала Леся,- безперечно вдалi, але радiсного в
них дуже мало. Я нiколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним
життям.
- Невже ви перший раз тут?
- В перший.
- Ну, це вже не по-товариському! - зi щирим обуренням сказав
ревiзор.Невже ваш чоловiк не мiг жодного разу повести вас сюди? З розмов
iз ним я бачу, що вiн не раз тут був... Нi, це не по-товариському. Ви
пробачте, вiд такого поводження з дружиною пахне старовинним домостро м.
Леся усмiхнулася дитячою усмiшкою.
- Ви, мабуть, не помиля тесь,- промовила вона.- Але що зробиш?
- Як що зробиш? Вiн же, зда ться, комунiст?
- Так. Комунiст.
Топченко ще з бiльшим обуренням поставився до вчинкiв Бродського. Вiн
говорив, що "це неможливо", що за це - хай Леся ще раз пробачить йому - за
це навiть з партi© виключають, що i т. д. Iншого разу Леся, мабуть, не
дiйшла б до тако© одвертости з малознайомою людиною i не дозволила б хоч
би тому ж Топченковi говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то
пiд впливом скандальних, негiдних справжньо© людини Валентинових вчинкiв,
чи то пiд впливом випитого нею вина,- тепер вона слухала ревiзора з
великим задоволенням.
- Ви ще раз пробачте,- сказав Топченко й притиснувся лiктем до Лесiно©
руки.- Я, зна те, не мiг би так жити.
Леся здригнула: подивившись на Топченка i побачивши в його очах ласку i
щире спiвчуття до не©, вона вiдчула в ревiзорi саме ту людину, що про не©
мрiяла минуло© ночi. Топченко помiтив це. Вiн ще щiльнiш притиснувся був
до жiнки, але в цей момент дорогу ©м пересiк Бергман.
- А я найближчою дорiжкою,- сказав Бергман.- От i обiгнав вас. Ви не
туди йдете. Кращi виноградники на цей бiк.
I Леся i ревiзор незадоволенi були появою Виноградаря, але вони,
звичайно, не показали цього Бергмановi i, подякувавши йому за турботу,
пiшли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.
- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що ©©
розпочав був до обiду i що iз-за не© й вибiг сюди.- Товариш Сiрко не
вiрить нi менi, нi мо©м колегам, а по сутi, я турбуюся не за себе, не за
сво©х колег, а за державу.
I Бергман знову почав довге оповiдання про те, як виноградарi коректно
тримали себе в час громадянсько© вiйни, з якими вони зусиллями
органiзовували виноградну кооперацiю i т. д. i т. п., i тому вiн нiяк не
розумi , чому його i його колег позбавили права голосу.
- Цим позбавленням,- сказав Бергман,- ми зовсiм розвалили кооперацiю,
бо позбавлених осiб було виключено iз рядiв кооперацi©.
- Ви поiнформували б про це центр,- кинув, позiхаючи, Топченко.
- Як же! Iнформували,- сказав Бергман, витираючи пiт з чола. -
Вiдношення до нас радянського уряду...
Виноградар став тут перелiчувати всiх вiдповiдальних осiб, що побували
в Берестечку i що "так симпатично" ставилися до нього. А перелiчивши,
пiдiйшов до одного iз головних питань.
- Ви тiльки подумайте,- сказав вiн.- За офiцiйними даними, скажiмо.
Дагестансько© республiки робiтник в Кизлярi дiста 50 копiйок в день, в
Дагестанi середня цiна 1 карбованець. А у нас по сiмнадцятирозряднiй сiтцi
з спiввiдношенням 1:8 рiчнi робiтники по 1 розряду дiстають 18
карбованцiв. Це нормально? Як ви гада те?
- Нiчого я не гадаю,- сказав ревiзор, ще раз нарочито позiхнувши i
зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрiйливо поглядаючи сво©ми трохи
гарячими вiд вина очима.Ви яснiш кажiть.
- Будь ласка! Я вас вже поiнформував про дагестанськi норми Слухайте
нашi. Пiдрiзник у нас дiста 2 карбованцi 48 коп. плюс 27% себто 67 коп.
(начислення на всю зарплату складають: соцстрах - 16%, на утримання
робочкома i ведення культроботи-5 1/2% утримання будинку вiдпочинку- 1%,
Коли в нiй ще живе дух неспокою, то в нiм вiн давно вже вмер. Коли вона
здатна хоч якось виховувати дiтвору, то вiн тепер здiбний тiльки плодити.
Належачи до тих молодих людей пiсляреволюцiйного часу, яких покликано було
творити новий побут, Леся органiчно не могла стати нi покiрною мiщанкою,
нi людиною, що в нiй любов до чоловiка нiяк i нiчим не корегу ться. Свою
любов до Валентина Леся корегувала, i тому не дивно, що в останнi пiвтора
року вона стала вiдчувати цю любов, як мало не нещастя, як, у всякому
разi, добровiльне рабство. Прокинулась Нелiчка i заплакала. Леся пiдiйшла
до лiжка.
- Не плач, моя дитинко,- тихо казала вона i пригорнула Нелiчку до сво©х
грудей.
За кiлька хвилин дiвчинка вже знову спала. Промiнь срiбного мiсяця впав
на каштанове волосся Нелiчки, i Лесi здавалося, що це волосся, цi кучерi -
як хвилi бистролетних днiв. Леся скинула з себе верхнiй одяг i залишилася
в однiй сорочцi. Щоки ©й горiли i вона раз у раз прикладувала до них сво©
долонi, ©© мало не дiвочi груди тривожно пiдiймалися, i здавалося, що вона
збира ться на першi неповторнi зальоти.
Раптом прокинувся вiтер i понiсся по вулицях. Прокинувся i Валентин.
Побачивши свою дружину, вiн сказав:
- Ти ще, Лесiчко, не спиш?
- Як бачиш, Валю! - сказала Леся i додала: - Голова розболiлась.
- А може, ти...- солодко позiхнувши й простягаючи до дружини руки,
почав був Валентин.- Може, ти...
- Нi, Валю! Будь ласка, звiльни мене на сьогоднi,- поспiшно пiдхопила
Леся.
Але репортер був уже бiля дружини i м'яв ©© в сво©х обiймах.
II
Вiтер лютував цiлу нiч. На ранок вiн. зовсiм стих - залишились тiльки
маленькi вiтерцi. Коли Леся прокинулась, цi вiтерцi жартували в полотнищах
бiлизни, розвiшано© на мотузку через увесь двiр. Кричали вранiшнi пiвнi.
По покрiвлi сарая бiгали сусiдовi голуби i при мно буркотали.
Напившись чаю, Бродський побiг до редактора, що в нього ночував
ревiзор. Вiдтiля вiн повернувся, коли вже праля прийшла i коли Леся давала
вiдповiднi накази. Залишалося забрати закуски i йти до пароплава, що мусiв
одiйти за якiсь пiвгодини. Так i зробили.
На дамбi зустрiли Сiрка i ревiзора. Валентин познайомив Лесю з
харкiвцем.
- Топченко! - сказав ревiзор, дотискаючи Лесину руку.
Це був високий мужчина з досить-таки сiрим обличчям i некрасивими
очима. I чи тому, що Бродський i Сiрко були низенького росту, чи тому, що
в них не було тих самовпевнених рухiв, якими мало не рисувався Топченко,
чоловiк i редактор все-таки зразу здалися Лесi до болю нiкчемними i
безпорадними.
Пiдходячи до пристанi, ревiзор неохайно положив свою руку на плече
Валентина i, обережно вiдсторонивши його вiд Лесi, взяв Лесю пiд руку.
Ревнивому Бродському це, звичайно, не сподобалося, але вiн нiчого не
сказав i тiльки, як ранiш, посмiхнувся до ревiзора i тiльки, як ранiш,
щеголяв нiкому не зрозумiлими дотепами.
А втiм, Валентиновi взагалi сьогоднi не щастило, це Леся одразу ж
помiтила. Вiн весь час намагався бути розв'язним, дотепним i зовсiм не
провiнцiялом, але i його в'юнка чорненька i остаточно не мужня фiгура i
його банальнi дотепи i, нарештi, його мало приховане бажання "показати
себе" перед ревiзором - все це красномовно пiдкреслювало, що вiн
провiнцiял, що вiн все-таки нiяк не може зрiвнятися з Топченком. Багато
краще виглядав Сiрко. Завжди мовчазний i задумливий, вiн i тепер бiльше
мовчав i тепер бiльше дивився собi пiд ноги сiрими задумливими очима.
Тiльки зрiдка, коли ревiзор подавав йому якесь запитання, вiн раптом, нi з
того нi з сього, здригавсь i тим показував, що i вiн вiдчував себе з
ревiзором не зовсiм добре.
- Невже вам досi не осточортiв ваш городок? - сказав Топченко,
звертаючись до Лесi.
- Ще б пак! - пiдхопив Бродський, розмахуючи руками, i додав,
фамiльярно беручи пiд руку ревiзора.- Ке веле ву? нiчого не зробиш! Ви,
щасливцi, захопили столицю, а ми можемо попасти туди тiльки як висуванцi.
Топченко насмiшкувато подивився на Валентина i раптом кинув:
- Пробачте, але я не вас питаю. Я звертаюсь до товаришки Лесi.
- До Лесi? - заметушився Бродський.- Будь ласка! Лесiчко, чого ж ти
мовчиш? Ну, скажи ж товаришу!
- Товаришка Леся, мабуть, i не дума мовчати! - кинув ревiзор i знову
iронiчно подивився на Бродського.- Це ж ви ©й не да те говорити.
- Я? Що ви! Будь ласка!.. Лесiчко, чого ж ти мовчиш? Валентин,
вiдчуваючи себе не зовсiм добре, почервонiв. Вiн уже справдi встиг
приревнувати Лесю до ревiзора i думав, що ревiзор зрозумiв його.
- Так! - нарештi промовила Леся.- Менi дуже обридла провiнцiя. Ви
вгадали.
- Чому ж ви до Харкова не повернетесь? - спитав Топченко. Леся
здивовано подивилась на ревiзора: мовляв, вiдкiля вiн зна , що вона вже
жила в Харковi?
- Ви, мабуть, диву тесь мойому запитанню? - сказав ревiзор i тут же
з'ясував, у чому суть.
Про Лесiне життя уже розповiв йому в б' ргальцi Валентин, i вiд нього ж
вiн зна , що вона вже жила в Харковi. Бiльше того - за чашкою пива
Бродський встиг уже познайомити його з найiнтимнiшими закутками свого
життя.
Леся прекрасно знала чоловiка i знала, який вiн ма язик, особливо
напiдпитку, вона знала, що ревнивий Валентин все-таки любив трохи
"позадаватись" серед товаришiв сво ю дружиною i навiть поiнформувати ©х
про сво© "спальнi справи", але вона не чекала, що вiн i з ревiзором, з
зовсiм випадковою людиною, буде таким одвертим, i це ©© дуже образило.
Правда, вона про це нiчого не сказала нi Валентиновi, нi Топченковi, але
почуття незадоволення з Валентиновоi поведiнки не менш години залишилося в
нiй.
Коли пiдiйшли до пристанi, Топченко, не кидаючи Лесiно© руки, сказав,
звертаючись до Сiрка i до Валентина:
- Ну, ви йдiть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу i купимо
квитки.
- Що ви! - скрикнув, рушаючи до каси, Бродський.- Ви - наш гiсть!
Квитки я сам куплю.
- Будь ласка! - одразу ж погодився ревiзор i, пропустивши вперед
редактора, пiшов з Лесею до портового залу.
Уже в другий раз проревiв пароплав, i публiка валом повалила з
площадки. На пiвдень ©хали найрiзноманiтнiшi люди. хали мовчазнi селяни,
©хали галасливi перекупки, що, спродавши овочi чи то фрукти, поверталися в
сво© села. ©хали рiзноманiтнi дачники вiд робiтника до непмана включно,
метушились на пароплавi i учнi тощо. Коли пароплав проревiв в третiй раз,
Леся, ревiзор. Сiрко та Бродський були вже на верхнiй палубi. Нарештi
пароплав заклекотав i рушив вiд пристанi.
Починався прекрасний лiтнiй день. На небi жодно© хмари. Днiпро
виблискував срiблом сво©х широких вод i ловив поверхнею промiння веселого
сонця. Зеленi береги посувалися вiд пароплава назад i пропадали десь в
синiх димках обрiю, ©хати треба було до четверто© зупинки, так що пароплав
мусiв кiлька разiв пiдходити до берега.
Валентин купив квитки першого класу. Коли його спитали, чому першого, а
не другого (©хати ж недалеко i користуватися з кают не прийдеться), вiн
неохайно махнув рукою i сказав, що це "все одно". Мовляв, навiщо зважати
на дрiбницi? Леся подивилася на чоловiка й подумала: "Якi ж тут дрiбницi,
Валю, коли б цi дрiбницi дали менi можливiсть прожити з дiтворою ще один
день?"
Сiрко, як тiльки зiйшов на пароплав, одразу ж одiйшов убiк i мовчки
дивився на поверхню рiки. Вiн, очевидно, не хотiв заважати ревiзоровi в
його розмовах з Лесею. Але Валентин, що далi, то бiльше ревнуючи дружину
до Топченка, не вiдходив вiд ревiзора нi на хвилину i, як i ранiш,
метушився зi сво©ми дотепами.
- Подивiться, якi пiкантнi дiвчатка! - сказав вiн, коли пароплав став
наближатися до берега i коли на пристань висипав натовп мiсцевих дiвчат.Ви
як? - пiдморгнув вiн оком ревiзоровi.- Охотник до бабочок?
Топченко прекрасно розумiв репортера, вiн розумiв, що Валентин уже
ревну його i намага ться вiдтягнути його увагу вiд Лесi, але ревiзор з
невимушеною очевиднiстю вiдчував свою перевагу над в'юнким репортером i
тому, одверто i нахабно притиснувшись плечем до Лесi, так вiдповiв:
- Ви не помиля тесь. Я охотник до бабочок.
Леся вiдчула, як ©й непри мно стиснуло серце. I вона знала, що Валентин
ревну ©© до ревiзора, i вона вiдчула, що перед останнiм чоловiк ©© давно
вже спасував, але зараз ©й, як нiколи, хотiлось, щоб Валентин в
ревiзорових очах стояв багато вище, хотiлось навiть, щоб вiн був
переможцем у тiй внутрiшнiй нерiвнiй боротьбi, яка вже безперечно почалась
мiж ним i Топченком. Правда, як про це вже сказано, Лесю давно не
задовольня чоловiк, але невже вiн в такiй мiрi нiкчемний, як це
намага ться пiдкреслити гiсть? Тодi як же дивиться на не©, на Лесю, яка
кiлька рокiв не тiльки любила, але й до певно© мiри поважала Валентина?
Значить, i вона не бiльше, як смазлива провiнцiяльна дурепонька?
Леся повернулась до Валентина i, можна сказати, рiзко (так вона ще
нiколи з ним не говорила) промовила:
- Валю! Треба все ж таки поважати свою дружину i не губити почуття
людсько© гiдностi.
- Ти про що, Лесiчко? - не зрозумiв давно вже розгублений Бродський.
- Я говорю про "бабочок".
Валентин недоречно захiхiкав i пiдморгнув оком ревiзоровi, але Топченко
зробив серйозне обличчя й сказав:
- Пробачте, товаришко Лесю! Ми i справдi далеко зайшли в сво©х
розмовах.
Здавалося б, на цьому iнцидент i треба було б лiквiдувати, але репортер
раптом нi з того нi з сього образився. Власне, не нi з того нi з сього, а
саме тому, що вже з годину вiдчував потребу на комусь зiрвати свою злобу i
сво незадоволення з "нахабних" вчинкiв гостя, але все-таки вийшло, що
наче б то нi з того нi з сього.
- Що це за фокуси? - сказав вiн грубо.- Скажiть, яка невиннiсть: про
звичайнi природнi потреби при нiй не можна говорити? А ти хiба, Лесю, цими
справами не займа шся? Як же ти дiстала сво©х двох дiтей? Лелека принесла
на крилах? Хi-хi!
Леся спалахнула. Валентинова пошлятина обурила ©© надзвичайно, але вона
нiчого на не© не сказала. Мовчав i ревiзор. Не находив потрiбним i далi
сперечатися i Бродський. Сказавши свою недоречнiсть, вiн знову вiдчув
нiяковiсть i, почервонiвши, пiшов до Сiрка, що стояв за кiлька крокiв вiд
спiвбесiдникiв. Там вiн мовчки сiв на крiсло.
Таким чином, iнцидент все-таки було лiквiдовано.
Пароплав, висадивши на берег кiлькох пасажирiв, прийняв на палубу двох
дачникiв i, прийнявши, рушив далi, на пiвдень. I що далi вiн посувався на
пiвдень, то бiльше затягувало горизонти масивами сивих хмар. Треба було
припускати, що, можливо, за якийсь час цi хмари насунуться на блакить
ясного неба i зроблять грозу. Саме цi © грози не хотiли нi Топченко, нi
Леся, нi навiть Валентин. (Останнiй вже заспоко©вся i тiльки зрiдка
ревниво дивився на Топченка, що вiв розмову з його дружиною). Гроза
безперечно не дала б можливости провести час так, як хотiлося б. Звичайно,
хазя©н виноградникiв, Бергман, що до нього ©хали, улаштував би непоганий
пiкнiк i в сво©х кiмнатах, але все-таки цей пiкнiк був би багато гiрший за
той, що його хотiли улаштувати на свiжому повiтрi, i, значить, залишалося
все-таки благати фортуну, щоб вона не зiпсувала грозою добрий день.
- Ви як гада те? - сказав ревiзор, звертаючись до Лесi.- Буде сьогоднi
дощ чи нi?
- Я гадаю, що нi,- промовила Леся i усмiхнулася.
- Чому ж нi? Хiба ж не бачите, якi хмари купчаться на горизонтi?
- А тому, що я не хочу, щоб вiн був.- Леся повернулася до чоловiка i
сказала: - Валю, чи не дума ш ти, що хмари купчаться на дощ?
- Нi,- кинув Валентин, пiдходячи до дружини.- Метеорологiчна станцiя
запевня , що тижнiв два буде стояти суха година.
Пiдiйшов i Сiрко. Зав'язалась розмова на тему: наша метеорологiя i ©©
недосконалiсть. З цi © теми перейшли на iншi. Говорили про врожай, про
настро© серед селян, про колективiзацiю сiльського господарства. У всiх
цих питаннях Топченко показував себе остiльки компетентним, що i тут Леся
не могла не бачити його перевагу над чоловiком i редактором. Нарештi
розмова перейшла на тему: виноградники Бергмана i "наше" вiдношення до
виноградникiв. Виникла суперечка. Сiрко запевняв, що виноградарi нiчим не
вiдрiзняються вiд звичайних куркулiв i що, значить, ©х треба краще
притиснути i не давати ©м "потачки", як це робить, на жаль, центр.
Топченко, що i в цiй справi добре обiзнаний був, теж квалiфiкуючи ©х
куркулями, все-таки не погоджувався з Сiрком. Нарештi, коли суперечка
зайшла дуже далеко, ревiзор роздратовано кинув:
- Зна те... пробачте мене, але крiзь вашi аргументи я бачу обличчя
глибоко© провiнцi©. Ви дивитесь на наше будiвництво не, скажiмо, з птичого
польоту, а зi сво © мiсцево© дзвiницi.
Здавалося, що пiсля тако© фрази хтось iз "провiнцiялiв" мусiв
використати момент i присоромити Топченка, але i тепер нi Сiрко, нi
Бродський - нiхто iз них не найшовся, що сказати ревiзоровi: першому
тiльки незадоволено пересмикнулося обличчя, другий навiть льокайськи
посмiхнувся.
- Звичайно! Звичайно! - пiдхопив Валентин.- Ми дiйсно дивимось на наше
будiвництво з сво © мiсцево© дзвiницi, але... хiба нас в цьому можна
обвинувачувати? Хiба ви так не дивилися б, коли б жили на провiнцi©?
- Я й не збираюся вас обвинувачувати,- сказав ревiзор i додав цiлком
резонно: - Але я бачу, що ви вже погодились зi мною?
- Як так погодився? - мило посмiхаючись, мало не скрикнув
Бродський.Який ви, ©й-богу, пробачте на словi, демагог.
Суперечка знову обiцяла розгорiтися, але на цей раз ©© припинила Леся.
Бачачи, що Валентин загубив здiбнiсть логiчно мислити i що далi вiн
здiбний тiльки остаточно себе скомпромiтувати в очах ревiзора, Леся
повернулася обличчям до правого берега i, не дивлячись нi на кого,
сказала:
- Ви мене, товаришi, обража те. Ви забули про мене. Якi ж ви кавалери,
коли досi нiхто з вас не запропонував менi навiть склянки квасу? Я
страшенно хочу пити.
Топченко галантно розшаркався i, беручи Лесю пiд руку, промовив:
- Прошу до буфету... Може, ви вже й ©стоньки хочете?
-_ стоньки я не хочу,- сказала Леся.- А квас я хочу пити на чистому
повiтрi.
Жiнка сподiвалася, що ревiзор залишить ©© на кiлька хвилин, i вона
дiстане можливiсть перекинутись двома-трьома словами з чоловiком (вона
хотiла сказати Валентиновi, щоб вiн не показував себе таким нiкчемним
перед ревiзором), але вийшло так, що по квас пiшов Сiрко, i вона знову
примушена була спостерiгати продовження тi © ж само© непри мно© ©й сцени.
До Берестечка залишилось версти чотири. Зупинок бiльше не
передбачалося. Пароплав йшов так бистро, що за кiлька хвилин треба було
висаджуватись, i тому пасажири, якi мусiли вилiзати на цю пристань,
засу тились. Почали збиратися i Сiрко та Валентин. Забравши кошики, вони
пiшли до виходу. Бродський, звичайно, хотiв, щоб з ним пiшла i Леся, але
цього не трапилося.
- Ми ще встигнемо,- сказав Топченко, затримуючи Лесю на верхнiй палубi.
Не турбуватись, на жаль, ревнивий Валентин не мiг, але вiн на цей раз
найшов у собi досить такту, щоб не затриматись.
- Ви горiлку п' те? - раптом спитав Топченко, пригадавши сценку з
якогось прочитаного роману, спитав, коли бiля Лесi вже нiкого не було: нi
редактора, нi репортера.
- А вам для чого це? - сказала Леся.
- Та ви ж, зда ться, в сво©х кошиках везете й горiлку?
- Нi. Не п'ю. А горiлку веземо спецiяльно для виноградарiв. У них, крiм
вина, нiчого нема: нi пива, нi горiлки... Ви, мабуть, теж не п' те?
- Нi, п'ю.- Топченко запалив папiросу i далi поцiкавився.- А ваш
чоловiк теж п' ?
- А це вам для чого?
- Та... так! Мiж iншим. Хочу знати, для кого ви везете горiлку. Леся
усмiхнулася.
- Я ж вам сказала, для кого: для виноградарiв.- I раптом додала: - А ви
хочете, щоб мiй чоловiк напився до неможливости? Це останн запитання
вирвалось несподiвано навiть для само© Лесi. Правда, вона допiру думала,
що безвiльний Валентин i справдi може напитися до неможливости i тим самим
остаточно скомпромiтувати себе в очах "товариша iз центру", але подавати
таке запитання все-таки не слiд було: по-перше, в кращому разi вона цим
вида себе з головою i да зрозумiти ревiзоровi, що бо©ться за чоловiка, а
по-друге... нi, "так вiн не може подумати"!
Але Топченко саме "так" i збагнув ©© запитання.
- Боже борони! - сказав вiн.- Я на вас зовсiм не претендую i особливо
тодi, коли ваш чоловiк п'яний "до неможливости".
Леся почервонiла. Бесiда принiмала дуже непри мнiй характер. Ясно було,
що Топченко не залицявся до не©, але залицявся так мамуловато, що вона
нiяк не могла на нього трохи не образитись.
- Зна те... ходiмте до виходу,- сказала вона, рушаючи з палуби. Але
ревiзор, нiби нiчого не трапилось, взяв ©© пiд руку i спокiйно промовив:
- Ходiмте! Зараз, мабуть, повернемо до берега. Пароплав i справдi брав
курс на голу скелю, що бiля не© метушилися люди. Скоро вiн заревiв i
плавко пiдiйшов до пристанi.
- Хто зупиня ться в Берестечку? - закричав кондуктор.
- Берестечко!
Канати полетiли на берег i пароплав, заклекотавши, зупинився.
III
Виноградники Бергмана, що до них, висадившись на берег, прямувала
компанiя, лежали приблизно на пiвтори версти вiд пристанi. Дiйшли до них
за дуже короткий час.
Зустрiв сам Бергман, iнтелiгентний, гладкий нiмець. З Бродським вiн,
очевидно, давно вже був знайомий, бо звертався до нього "як до свого
друга" ("шкода", подумала Леся, "що вiн не зна , як Валя допiру
рекомендував його ревiзоровi"), з редактором Бергман теж мабуть,
зустрiчався, але з останнiм вiн гримав себе багато холоднiш. Що ж до Лесi
i Топченка, то вiн тут же став рекомендувати ©м сво Берестечко. Iз цi ©
рекомендацi© Леся узнала, що предки Бергмана прибули iз Швейцарi© як
фахiвцi по виноградарству, ©х викликав руський уряд через вiдомого
французького енциклопедиста Лягарна ще в 1822 роцi. Дiставши землю в
околицях Акерману, вони заснували в п'яти верстах вiд нього колонiю Шабо.
Узнавши про iснування надднiпрянських пiскiв, цi предки в 90-х роках
переселилися сюди i заснували Берестечко.
- Ви не можете уявити, як мо©м предкам важко було,- сказав Бергман,
коли компанiя нарештi розташувалась в абрикосовому саду
виноградаря.Мiсцеве населення вiдносилось до них надзвичайно насторожено i
критично, а з другого боку - переселенцям прийшлося витримати чималу
боротьбу з природою. Досить вiдмiтити, що посадочний матерiал вони
привозили на парусних катерах iз Шабо, а воду для поливки посадок
виноградно© лози возили за кiлька верст вiд Днiпра при цiлковитiй
вiдсутностi дорiг.
Далi Бергман говорив про мармуровий хрущ, що систематично знищував цiлi
площi виноградних насаджень, про пiсок, що, пересовуючись силою схiдних
вiтрiв, завжди був страшним бичем виноградаря, про веснянi й осiннi
заморозки, про грибнi хвороби, про град та тумани тощо.
- Не дивно,- сказав нарештi Бергман,- що в цих виняткових обставинах
багато з мо©х предкiв не витримували iспиту i остаточно збанкротували.
Тiльки надзвичайно стiйкi, я б сказав, фанатики, перебороли всi перешкоди.
Сiрко раптом пiдвiвся й промовив:
- Все це правда, та тiльки при чому ж тут ви? Виходить, що "нашi гуси
Рим спасли". Так?
- Зовсiм не так! - сказав Бергман.- 3 тим же геро©змом, що й нашi
предки, i ми ведемо виноградарство. А втiм,- тут же чемно додав вiн,- про
це ми, мабуть, не встигнемо поговорити. Дозвольте поцiкавитись: ви
при©хали улаштувати на природi пiкнiк?
- Ви не помиля тесь,- сказав ревiзор, що вже почав позiхати вiд
оповiдання виноградаря.- Саме пiкнiк.
За годину на зеленiй оксамитовiй травi появилась скатертина i рiзнi
напо©. Прийшла дружина Бергмана, поважна теж досить гладенька нiмкеня.
Вона сiла бiля чоловiка i мовчки частувала гостей. Гостi пили й ©ли, i, не
знаючи, про що говорити, розповiдали один одному про хмари, якi збиралися
зробити грозу i якi так грози й не зробили. Нарештi, всi, крiм Лесi й
Сiрка, були на маленькому пiдпитку. Репортер випив бiльш за всiх, так що
Леся примушена була зупинити його й сказати:
- Валю, чи не досить тобi?
Але Бродський не вгомонявся й пив далi. Вiн пiдсiв до ревiзора i з
захопленням розповiдав йому про сво© таланти.
- Ви зна те репортера Скалуського? - спитав вiн, звертаючись до
Топченка.- Вiн колись, це ще було при старому режимi, вдарив об заклад, що
вiзьме iнтерв'ю в славетного Мечнiкова... Мечнiков, як вiдомо, нiкого не
приймав iз нашо© газетно© братi©. I, зна те, взяв!.. Ха... Ха... Вскочив,
а той на... горщику, ну i взяв... Ха-ха!
- Для чого ви все це говорите? - спитав Топченко.
- Як для чого? - несподiване запитання сп'янiлого репортера
приголомшило.- Ну, зна те, взагалi...
- От бачите! - тоном наставника сказав, глузуючи, ревiзор,"взагалi"...
Невже ви не зна те бiльш цiкаво© теми?.. Ви пробачте за рiзкiсть,-
звернувся вiн до Лесi,- я не виношу органiчно порожнiх розмов.
Лесi знову заскемiло в грудях. Цей "нахабний" ревiзор остаточно
знахабнiв, а цей Валентин остаточно став дурнем. Леся раптом простягнула
руку за вином i вмить випорожнила чарку.
- Браво! Браво! - закричав Бродський.- Браво! Леся повернулась до
чоловiка i сказала чiтко:
- Коли б ти, Валю, знав, чому я так захотiла вина, то напевне не кричав
би "браво"... Ти дозволиш менi,- додала вона,- пiти з товаришем Топченком
на виноградники?
- Будь ласка!.. З охотою! Я теж думаю пiти туди.
Ревiзор усмiхнувся, подивився спiдлоба на Валентина i промовив:
- Чи не ревну те ви мене до сво © дружини?
- А вiдкiля це ви взяли? - спитав репортер. Знову ж таки смiючись очима
i позираючи на флегматичного Бергмана, Топченко сказав:
- Вiдтiля, що ви якось без охоти вiдпуска те зi мною свою дружину.
Репортер зареготав хоч i не природним, але зате голосним реготом:
- Ха-ха! Ну й дивак ви! Будь ласка, йдiть самi. Я тепер нi в якому разi
не пiду з вами.
Бродський сподiвався, очевидно, що ревiзор виявить шляхетнiсть i
поспiшить попрохати в нього пробачення, та цього, на Валентинiв жаль, не
трапилось.
- I прекрасно! - сказав спокiйно Топченко i, взявши пiд руку Лесю,
вийшов з нею за ворота.
Берестечко дрiмало i нiжилось в промiннях гарячого пiвденного сонця,
коли ревiзор заступав по пiсках поселка. На вулицi - жодно© людини, тiльки
в крайньому дворi якiсь невгамовнi швайцарцi грали в крокет. Виноградарi
вiдпочивали.
- Який все-таки культурний поселок,- сказав ревiзор, зупиняючись в тiнi
спаленого сонцем дерева.- Не можна його рiвняти з нашими селами. Коли там
хати, то тут будинки, коли там пияцтво, то тут здоровий вiдпочинок, коли
там бруд, то тут зразкова чистота й зразковий порядок... Як ви на це
дивитесь?
Лесi дуже при мно було, що Топченко зверта ться до не© з таким
питанням: на такi громадського значення теми Валентин давно вже з нею не
говорив. '
- Вашi порiвняння,- сказала Леся,- безперечно вдалi, але радiсного в
них дуже мало. Я нiколи не припускала, що Берестечко живе таким культурним
життям.
- Невже ви перший раз тут?
- В перший.
- Ну, це вже не по-товариському! - зi щирим обуренням сказав
ревiзор.Невже ваш чоловiк не мiг жодного разу повести вас сюди? З розмов
iз ним я бачу, що вiн не раз тут був... Нi, це не по-товариському. Ви
пробачте, вiд такого поводження з дружиною пахне старовинним домостро м.
Леся усмiхнулася дитячою усмiшкою.
- Ви, мабуть, не помиля тесь,- промовила вона.- Але що зробиш?
- Як що зробиш? Вiн же, зда ться, комунiст?
- Так. Комунiст.
Топченко ще з бiльшим обуренням поставився до вчинкiв Бродського. Вiн
говорив, що "це неможливо", що за це - хай Леся ще раз пробачить йому - за
це навiть з партi© виключають, що i т. д. Iншого разу Леся, мабуть, не
дiйшла б до тако© одвертости з малознайомою людиною i не дозволила б хоч
би тому ж Топченковi говорити з нею на таку тему, але тепер вона, чи то
пiд впливом скандальних, негiдних справжньо© людини Валентинових вчинкiв,
чи то пiд впливом випитого нею вина,- тепер вона слухала ревiзора з
великим задоволенням.
- Ви ще раз пробачте,- сказав Топченко й притиснувся лiктем до Лесiно©
руки.- Я, зна те, не мiг би так жити.
Леся здригнула: подивившись на Топченка i побачивши в його очах ласку i
щире спiвчуття до не©, вона вiдчула в ревiзорi саме ту людину, що про не©
мрiяла минуло© ночi. Топченко помiтив це. Вiн ще щiльнiш притиснувся був
до жiнки, але в цей момент дорогу ©м пересiк Бергман.
- А я найближчою дорiжкою,- сказав Бергман.- От i обiгнав вас. Ви не
туди йдете. Кращi виноградники на цей бiк.
I Леся i ревiзор незадоволенi були появою Виноградаря, але вони,
звичайно, не показали цього Бергмановi i, подякувавши йому за турботу,
пiшли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.
- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що ©©
розпочав був до обiду i що iз-за не© й вибiг сюди.- Товариш Сiрко не
вiрить нi менi, нi мо©м колегам, а по сутi, я турбуюся не за себе, не за
сво©х колег, а за державу.
I Бергман знову почав довге оповiдання про те, як виноградарi коректно
тримали себе в час громадянсько© вiйни, з якими вони зусиллями
органiзовували виноградну кооперацiю i т. д. i т. п., i тому вiн нiяк не
розумi , чому його i його колег позбавили права голосу.
- Цим позбавленням,- сказав Бергман,- ми зовсiм розвалили кооперацiю,
бо позбавлених осiб було виключено iз рядiв кооперацi©.
- Ви поiнформували б про це центр,- кинув, позiхаючи, Топченко.
- Як же! Iнформували,- сказав Бергман, витираючи пiт з чола. -
Вiдношення до нас радянського уряду...
Виноградар став тут перелiчувати всiх вiдповiдальних осiб, що побували
в Берестечку i що "так симпатично" ставилися до нього. А перелiчивши,
пiдiйшов до одного iз головних питань.
- Ви тiльки подумайте,- сказав вiн.- За офiцiйними даними, скажiмо.
Дагестансько© республiки робiтник в Кизлярi дiста 50 копiйок в день, в
Дагестанi середня цiна 1 карбованець. А у нас по сiмнадцятирозряднiй сiтцi
з спiввiдношенням 1:8 рiчнi робiтники по 1 розряду дiстають 18
карбованцiв. Це нормально? Як ви гада те?
- Нiчого я не гадаю,- сказав ревiзор, ще раз нарочито позiхнувши i
зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрiйливо поглядаючи сво©ми трохи
гарячими вiд вина очима.Ви яснiш кажiть.
- Будь ласка! Я вас вже поiнформував про дагестанськi норми Слухайте
нашi. Пiдрiзник у нас дiста 2 карбованцi 48 коп. плюс 27% себто 67 коп.
(начислення на всю зарплату складають: соцстрах - 16%, на утримання
робочкома i ведення культроботи-5 1/2% утримання будинку вiдпочинку- 1%,