Я замислився. Знову треба було розгризти мiцний горiшок.
Тим часом Марта й Бронка стали готувати обiд, а Чорний Франек розповiдав Теллевi, як чудово Марта закидає спiнiнг та як зловили аквалангiста.
- То, мабуть, був Несправжнiй Орнiтолог, - сказала Марта.
- Чому ти називаєш його несправжнiм? Вiн запевняє, що тiльки пожартував з тим кiвiком, - обiзвався я.
- Ох, ви таки наївнi...
А потiм ми всi разом пообiдали й за чаєм, лежачи на ковдрi у холодку пiд деревами на мисi Судака, я розповiв своїм молодим друзям про затонулу вантажiвку i про Чоловiка з рубцем.
- Можу присягнути, що Несправжнiй Орнiтолог шукає ту вантажiвку! вигукнула Марта.
- Але яку роль грає в цiй справi Краватик? I Бородань? - спитав я.
- Вони не мають з ним нiчого спiльного, - рiшуче сказав Чорний Франек. - Краватик - це просто нестямний рибалка.
Телль, який пережив зi мною не одну пригоду й мав бiльший досвiд, сказав нерiшуче:
- Я не впевнений у цьому. Що, наприклад, мали вони на думцi, називаючи пана Анатоля їхнiм другим варiантом?
А Марта замислено промовила:
- Цiкаво, чому вони вирiшили покинути затоку?
- Що таке? - занепокоївся я.
- Коли ми вже пливли сюди, я чула, як Краватик гукав з палуби до Анатоля, що пiсля обiду вiдпливають до Iлави.
- Це, мабуть, поява аквалангiста так вразила їх, що вони кидають затоку. - Я квапливо поставив чашку з чаєм. - Ми тут розмовляємо, а вони тiкають. Бо ж це схоже на втечу. Але що робити? Адже ми не маємо жодного приводу їх затримати.
- Треба знайти аквалангiста й видушити з нього правду! - вигукнула Марта. - Дозвольте менi взяти в роботу Несправжнього Орнiтолога.
- Спершу треба його знайти, - зауважив я.
- Отже, ходiмо шукати в лiсi його намет. Вiн знову залiз у якусь гущавину. - Марта вже пiдвелася йти.
Це була, мабуть, справдi єдина слушна думка. Ми швидко, помили в озерi посуд пiсля обiду. Зашнурували намет, я замкнув автомобiль.
Наш загiн складався з п'яти осiб. Ми стали досить широкою лавою i подалися в лiсок, намагаючись прочесати найгустiшi заростi.
Доброю схованкою був молодий сосняк у центрi пiвострова, бiля затоки Красноперiв. Але в сонячнi днi там стояла велика задуха, тому менi не вiрилося, що наш Орнiтолог мiг приректи себе там жити. Я припускав, що на час спеки вiн забрався в зелений тiнистий закуток серед молодих букiв, неподалiк вiд затоки. Здається, вiн i плив у той бiк, коли його зловив спiнiнгом Вацек Краватик.
Минуло пiвгодини, поки ми опинилися поблизу того мiсця. Було дуже душно. Ми вмивалися потом, до мокрого обличчя прилипало посноване мiж гiлками павутиння.
На хвилину я вiдлучився вiд нашого гурту й побiг на свiй спостережний пагорб коло затоки. Видно було, що на яхтi ладналися вiдпливати. На палубi з'явився Вацек Краватик, весь у мастилi чи олiї. В руцi вiн тримав французький ключ, це означало, що з мотором негаразд. За ним вийшов i Бородань, теж замащений. Напевно, обоє хотiли швидше вiдпливти, коли в таку спеку мучилися в тiсному й душному примiщеннi, де був мотор.
Лицарi спiнiнгу теж, мабуть, збиралися їхати звiдси. Правда, намети ще стояли, але поряд на травi лежали два клумаки, певно, iз згорнутою постiллю.
"Це схоже на втечу", - подумав я i повернувся до друзiв. I ми вiдразу ж знайшли Орнiтологове житло. Марта виявила щось подiбне до стежки вiд берега Плаского озера в гущавину молодих букiв. Захований у зеленi листя курiнь з гiлля так зливався зi своїм оточенням, що його важко було помiтити навiть за десять крокiв. Орнiтолога в куренi не було.
- Утiк, - сказав Чорний Франек.
Проте нiщо не свiдчило про втечу. Навпаки, ми були певнi, що господар куреня зараз повернеться, бо вiн залишив свiй акваланг, спальний мiшок, величезний рюкзак, який я колись допомiг йому нести. Не було тiльки гумового човника й пiдзорної труби.
- Вiн на озерi, - сказав я. - Ти, Теллю, заховаєшся на березi й даси нам знати, коли вiн iтиме.
Телль миттю слухняно побiг до озера, а я ще раз уважно обдивився курiнь.
- Не бачу тут нiчого пiдозрiлого. Я саме так уявляв собi курiнь Орнiтолога. О, погляньте. Ось навiть книжка про птахiв.
Марта взяла книжку, перегорнула сторiнку.
- Вiн - Несправжнiй Орнiтолог, - сказала вона, не знаю вже вкотре. - I книжка ще бiльше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годi. З неї вiн черпає вiдомостi, якi виголошував нам. Справжнiй орнiтолог не брав би з собою популярної книжки про птахiв, бо сам знає про них куди бiльше.
Знеможена спекою Бронка захотiла лягти трохи зручнiше й присунула надувний матрац Орнiтолога.
- О боже! Яке диво! - почув я її придушений вiд захвату вигук.
Я побачив, як вона чiпляє собi на шию прекрасне бурштинове намисто.
- Лежало пiд матрацом, - пояснила дiвчина. - Хотiла б я знати, де вiн купив таку красу? Як ви гадаєте, воно iз справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки i пильно оглянув.
Не було сумнiву: воно оправлене в золото i дуже давньої роботи. Золото вкривав нiби налiт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навiть нiгтем.
- Це намисто кiльканадцять рокiв пролежало в озерi... - сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячнiй галявинцi помiж молодими буками.
ЗАКIНЧЕННЯ
Прибiг Телль i сповiстив, що наближається Орнiтолог, - пливе гумовим човником вiд Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика вiдпливла.
- Сховаємося? - спитала Марта.
- А навiщо? Адже ми повиннi порозмовляти з ним. Вiн, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, - вiдповiв я. - Ми ввiчливо привiтаємося з ним i оточимо з усiх бокiв.
Марта скрушно зiтхнула.
- Ми вже давно могли застукати цього типа. Але вiн здавався вам симпатичним.
Я промовчав. Ми сiли пiвколом, утворюючи прохiд вiд стежки до куреня. Орнiтолог повинен був увiйти мiж нас.
Телль не мiг усидiти на мiсцi. Його аж смикала нетерплячка.
- З вами, - звернувся вiн до мене, - завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевiзiйнiй "Кобрi".
Бронка всмiхнулася менi.
- Ви обiцяли менi пригоду, i я вже пережила кiлька цiкавих пригод. Нiколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика i як потiм вiн нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?
Чорний Франек почав сумнiватися.
- Бурштинове намисто? Може, вiн купив його для дружини або нареченої? На узбережжi є крамницi, де можна купити бурштинове намисто.
- Так, - погодився я. - Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекцiя бурштину. Там були i коштовнi прикраси, зробленi з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекцiї становили художнi вироби, мiнiатюри замкiв, стародавнiх кораблiв. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатiв для тiєї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцiю музею в Е., то не позичали б.
- Та колекцiя була велика? - зацiкавився Чорний Франек. - Може, Несправжнiй Орнiтолог не змiг дiстати з води все, що затонуло в вантажiвцi?
- Я теж так гадаю, - сказав я. - У вантажiвцi вивозили багато музейних експонатiв, колекцiя бурштинiв становила тiльки частину всього вантажу. Та навiть якщо вiн украв з неї тiльки незначну кiлькiсть, хоча б частину колекцiї бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне камiння, то й так здобув уже великий скарб.
Раптом Телль приклав пальця до губiв.
Хтось пiдходив стежкою, ми почули шелестiння листя. Чоловiк насвистував тихо, але весело.
- Ми зiпсуємо йому гарний настрiй, - буркнув Чорний Франек.
Орнiтолог помiтив нас в останню мить, але не вiдступив. Навiть не схоже було, що його заскочили зненацька.
"Умiє чудово прикидатись, - подумав я. - Та, зрештою, вiн же не знає, що ми розгадали його таємницю".
- Вiтаю вас, - сказав вiн, чемно вклонився i зняв з плеча важку пiдзорну трубу. Човна вiн, мабуть, залишив на березi, в очеретi.
- Нежданий гiсть гiрший татарина. Чи не так казали нашi предки? спитав я ввiчливо, привiтавшись з ним за руку.
За мною i всi почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькi дiвчатка, Телль i Франек усмiхалися з такою приязню, нiби хтозна-як йому зрадiли. "Здається, ми всi вмiємо чудово прикидатися", подумав я.
- Я завжди радий гостям, - сказав Орнiтолог. - Може, сигаретку? запропонував вiн менi. - А може, ви всi голоднi?
- Нi, дякую, - вiдповiв я, беручи вже на себе дальшу розмову. - Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скорiше, йдеться про певну iнформацiю.
- Про птахiв?
Марта зайшлася смiхом.
- Ох, - зiтхнув Орнiтолог, - ви все ще думаєте, що я несправжнiй орнiтолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємницi життя птахiв.
- Я вiрю вам, - кивнула головою дiвчина. - Книжка, яку я побачила у вашому куренi, переконала мене, що ви справдi вивчаєте птахiв. Але мене цiкавить iнша iнформацiя.
Я вирiшив завдати йому удару. I вийняв з кишенi бурштинове намисто.
- Чи багато ви знайшли такого? - спитав я.
П'ять пар очей втупилося в орнiтологове обличчя. Я певний, що ми помiтили б на ньому навiть найменшу тiнь переляку чи гнiву. В цього чоловiка були залiзнi нерви. Вiн тiльки заклiпав очима, наче трошки знiяковiвши.
- Нi, тiльки це намисто...
- А решта? Що з нею сталося?
Вiн з великим жалем розвiв руками.
- Припускаю, що вона вiдпливла на яхтi Вацека Краватика.
- Ви жартуєте! - закричав я.
- Та нi. Хiба я насмiлився б, - вiдповiв вiн глузливо.
Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:
- Ви не справжнiй орнiтолог. Ми викрили вас. Ви пiрнали в озерi, шукаючи затонулу вантажiвку.
- Умгу, - нахабно пiдтвердив вiн.
- Ви знайшли його! - вигукнув Чорний Франек.
- Умгу, - погодився Орнiтолог. - Сьогоднi вранцi нарештi знайшов. Трохи запiзно, еге ж?
- Запiзно? - обурився Телль. - Ви встигли забрати звiдти коштовне намисто.
- Тiльки оце одне, - зауважив Орнiтолог. - Решту дiстав Вацек Краватик. У вантажiвцi залишилося ще кiльканадцять скринь, але в них переважно мiститься дуже знiвечений водою стародавнiй глиняний посуд, менi здається, що то музейнi урни. Тi скринi вже такi гнилi, що розпадуться вiд необережного дотику. Я побачив там також стародавнi меблi, з яких уже не буде нiякої користi. Вцiлiли тiльки бурштин i бурштиновi прикраси. Я неправильно висловився. Не вцiлiли. Тi речi забрав Вацек Краватик. Цього намиста вiн не помiтив. Точнiше, не вiн, а Бородань.
- Де та вантажiвка? - перебив я його.
- Ви не здогадуєтесь? - вдавано здивувався вiн. - В озерi. Тобто в затоцi, трохи лiворуч звiдти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажiвкою поставив на якiр свою яхту.
- Карта! - вигукнув я в розпачi. - Та карта була дуже важлива. Це на нiй зазначене мiсце, де лежить вантажiвка. Я вiдчував, що то зовсiм не рибальська карта, а ключ до таємницi.
- Хi-хi-хi, - захихотiв Орнiтолог. - Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнiшим.
- А ви? - мене роздратував його ущипливий тон. - А хто ви такий, хай вам бiс?
Вiн лагiдно всмiхнувся.
- Ви ще маєте ту мою свистульку?
- Маю.
- То засвистiть.
- Навiщо? - я все дужче сердився, бо цей чоловiк вiдверто глузував з мене.
- Адже вам потрiбна допомога. Ви хочете знайти колекцiю бурштину чи нi?
- Хочу. Але та свистулька...
- Я казав вам, що вона зачарована,
- Ви жартуєте. А справа серйозна.
- Ану, засвистiть, - попросив вiн,
- Ви знаєте, що за спiвучасть у злочинi... - почав я роздратовано.
Але вiн не вгавав:
- Засвистiть. Це дуже заспокоює,
Марта, Телль i Чорний Франек посмiхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишенi ту його чудну свистульку й свиснув щосили.
А вiн схилив голову, нiби з насолодою слухаючи той свист, а потiм сказав:
- Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Iлави, по дорозi його перестрiне мiлiцейська моторна. Мiлiцiонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик i його приятель, мабуть, помандрують до в'язницi.
- Ви мiльтон! - вигукнув з трiумфом Чорний Франек. Але вiдразу ж виправився: - Я хотiв сказати - мiлiцiонер.
- Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професiї, - i, примруживши праве око, по-змовницькому всмiхнувся до мене. - Але я не мiг розповiсти про це пановi Томашу, боявся, що вiн не стерпить конкуренцiї. I так, напевно, не прощає менi, що це я, а не вiн, знайшов затопленi скарби.
Вiн правду казав. Я заздрив його успiху. Стiльки зусиль i часу змарнував я на ту справу, а вiн тим часом ранiше вiд мене напав на слiд затонулої вантажiвки.
Мабуть, вiн зрозумiв мої почуття, бо поспiшив утiшити:
- Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втiкали гiтлерiвцi з вантажiвкою. Мiж Добжиками i Єжвалдом вони звернули лiворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому мiсцi, саме через оцю затоку. I тут пiд вантажiвкою проламалася крига, яку закидав бомбами радянський лiтак. Ви так докладно й переконливо описали трасу вантажiвки, що нашi начальники подумали: "Може, все-таки, слiд послати туди когось iз мiлiцiї? Може, з'явиться Чоловiк iз рубцем?"
- Не з'явився, - похмуро буркнув я. - Тепер я вже про все здогадався. Це вiн був заплутаний у пiдробку поштових марок, i його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирi й пiшов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що вiн стiльки грошей у неї бере, а нiчим себе не проявляє. Тому Вацек вирiшив догодити мамi, зробивши "вигiдне дiло". Припускаю, що зiзнання Вацека Краватика й Бороданя пiдтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дiстає скарби з вантажiвки?
- Я стежив за всiма, хто вештався на цiй частинi озера. Зi мною була оця чудова пiдзорна труба. I я сам пiрнав, гадаючи, що, може, менi пощастить натрапити на вантажiвку. Але Вацек i Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якiр над вантажiвкою. Удосвiта Бородань з аквалангом пiрнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузцi кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому нiхто з нашого берега не мiг нiчого помiтити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережнiсть. Дiставали скарби рано-вранцi i то не довше, нiж пiвгодини щодня, коли пан Анатоль i Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тiльки сьогоднi вдосвiта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пiрнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок i понiс те, що було в ньому, пiд палубу. Я повернувся сюди по свiй акваланг, поплив пiд яхту й знайшов вантажiвку. Але коли вiдпливав пiд. водою, Краватик спiймав мене своїм спiнiнгом. Вони запiдозрили, що за ними хтось стежить i про всяк випадок вирiшили згорнути свою справу. А я принiс сюди намисто, скочив у свiй човник i з пошти в Єжвалдi зателефонував до колег у Iлавi. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.
- А ця свистулька? Навiщо ви дали її менi?
Вiн засмiявся.
- Капiтан Юзв'як сказав менi, що у вас вдача детектива. Тому здавалося ймовiрним, що вам пощастить напасти на слiд злочинця, а це могло наразити вас на небезпеку. А що ми з вами мали перебувати в одному мiсцi, то менi спало на думку подарувати вам дудку.
- I вона знадобилася. Тiльки я, на жаль, не виявив такої спритностi, на яку ви сподiвалися.
- Адже найважливiше було вiдшукати скарби, - сказав вiн i глянув на годинника. - Я повинен скласти речi й повернутися до Iлави. Мої колеги, вже, напевно, обшукали яхту. А вам, - звернувся вiн до мене, - раджу поїхати до Варшави. Треба повiдомити Мiнiстерство культури й мистецтва, органiзувати загiн водолазiв. Може, в тiєї вантажiвцi є ще якiсь речi, що вцiлiли.
Дуже задоволений собою, вiн почав витягати з куреня свої речi. Книжку про птахiв простяг Мартi.
- На згадку, - пояснив. - Шкода, що я не маю часу написати на останнiй сторiнцi кiлька слiв про кiвiка. Але ж ви знаєте краще вiд мене звички того симпатичного птаха.
Марта з гордiстю пiдтвердила:
- Тiльки я була певна, що ви не справжнiй орнiтолог.
Потiм ми жартували, щось казали Бронка, Телль, Чорний Франек, але їхнi слова дедалi слабше доходили до моєї свiдомостi. У мене з'явилася думка, спершу несмiлива, а дедалi все настирливiша. Серце так закалатало в грудях, наче за мить я повинен був вiдчинити якiсь дверi, що за ними ховається велика таємниця. Раптом несподiвано мене осяяло.
- А якщо нi?.. - спитав я тихо. - А якщо нi?
- Що "нi"? - поцiкавився мiлiцiонер.
- А якщо це не ви, а саме я здобуду скарби?
Вiн поглянув на мене, мов на божевiльного. Побачив я подив i в очах своїх молодих друзiв.
Я зiрвався з трави, схопив мiлiцiонера за руку.
- Ходiмо! Та швидко. Ми повиннi знайти скарб, - сказав я гарячково. Бiжiмо до озера, бо за хвилину може бути пiзно! Другий варiант! - вигукнув я. - Невже ви не розумiєте, що на яхтi ви нiчого не знайдете? Я певний, що переляканi появою аквалангiста, вони вдалися до другого варiанту втечi. На яхтi немає скарбiв. Швидше! За мною! - закричав я й побiг до затоки.
Гiлля кущiв i молодих дерев било мене по обличчi. Раз у раз я перечiплювався об корiння i провалювався в якiсь ями. Але не вiдчував подряпин. Навiть не бачив, чи бiжать за мною друзi. I тiльки на зарослiй травою дорозi, яка пролягала до колишньої переправи поромом, я на мить зупинився, усвiдомивши, що без мiлiцiонера я небагато зроблю в таборi пана Анатоля.
А Орнiтолог - бо так я й надалi його називатиму - i мої молодi друзi все ще не розумiли, чого я помчав до затоки. Однак вони бiгли слiдом, бо в моєму голосi було щось таке, що змушувало їх бiгти.
Ми майже одночасно вибiгли з лiска мiж автомашини пана Анатоля i пана Казика.
Я окинув поглядом увесь їхнiй табiр. Намети були вже згорненi. Дружини лицарiв спiнiнгу вкладали пакунки в багажник, а обидва чоловiки прив'язували ременями свiй човен на причепi.
Мабуть, у мене був страшний вигляд, бо Мишка пана Анатоля, забачивши мене, аж писнула.
- Що сталося? Чого вам треба? - грiзно спитав пан Анатоль.
Тiльки пан Казик зрадiв, угледiвши Марту.
- Ви знаєте, скiльки лящiв я спiймав? Щонайменше два кiлограми.
- Замовкни, Казику! - гримнув на нього Анатоль. - Не думай, що ти рибалка.
- Ви вже вiд'їжджаєте? - хрипко спитав я.
- Так, - поквапливо вiдповiв пан Казик. - Бо Анатоль каже, що тут риба не клює. Ми їдемо на Нiдське озеро.
- Ти забагато говориш, Казику, - буркнув Анатоль. - Цього пана не повинно обходити, куди ми їдемо.
Я похитав головою.
- Мене цiкавить лише, де ви домовились зустрiтися з Вацеком Краватиком.
Запала тиша.
Пан Анатоль ще грiзнiше нахмурив лоба. Пан Казик дивився на мене здивовано.
- Ми не домовлялися зустрiтись, - промовив вiн несмiливо.
Пан Анатоль узявся руками в боки й, виставивши вперед праву ногу, став навпроти мене, наче вождь, який уже послав своє вiйсько в битву.
- Замовкни, Казику! - гримнув вiн на приятеля. - Не втручайся! Це моя справа. Тiльки моя, - пiдкреслив вiн. - Я можу зустрiчатися з ким хочу й де хочу, а вас це зовсiм не обходить.
Я показав рукою на пакунки й клумаки з постiллю, що лежали на травi.
- Який з цих клумакiв належить Краватиковi?
Лише тепер мої друзi зрозумiли, що означає другий варiант. З гурту молодi вийшов Орнiтолог. Вiн вийняв з кишенi своє службове посвiдчення.
Пан Казик спитав приятеля:
- Ти справдi умовився зустрiтись з Краватиком?
- То нiякий не Краватик, - накинувся на нього пан Анатоль. - То князь спiнiнгу, ти, рибальська дрiбното. А ви, - звернувся вiн до Марти, фальшива королева. Це неможливо, щоб така молода дiвчина змогла зловити вудкою тридцятивосьмикiлограмового сома.
- А ви знаєте юридичнi закони? - спитав Орнiтолог, пiдсунувши йому пiд нiс мiлiцейське посвiдчення.
- Я поважаю правила й закон, - гордо випростався пан Анатоль.
- Ви знаєте, яка кара чекає того, хто допомагає приховувати злочин? Ви знаєте, що в отих клумаках, якi залишив вам Вацек Краватик?
- Нi... - збентежився пан Анатоль. - Вiн теж хоче ловити рибу на Нiдському озерi. Але яхтою туди важко добратися. Тому вiн вирiшив залишити яхту в Iлавi й доїхати до Нiдського озера автобусом. Ми забрали в нього два клумаки з речами, щоб вiн не носився з ними.
- У нього є автомашина в Сем'янах, - втрутився я.
- Так? - здивувався пан Анатоль. I в нього виникла пiдозра.
- Якi це клумаки? Будь ласка, розпакуйте їх, - коротко, але категорично розпорядився Орнiтолог.
Пан Анатоль показав на човен на причет.
- Вони там, - сказав вiн покiрно. - Два великi й важкi пакунки.
За мить клумаки вже лежали на травi перед нами. Незважаючи на пiдозру, пан Анатоль усе ще сумнiвався.
- Але пан Вацек зовсiм не злочинець, - бурмотiв вiн.
Вiн перестав бурмотiти й ремствувати, коли ми розв'язали шнурки, i з товстих ковдр, якими, здавалося, були обмотанi постiль та гумовi матраци, висипалися прегарне бурштинове намисто, браслети, бiльше десятка предметiв, зроблених iз золота. У другiй ковдрi був старовинний золотий сервiз, яким до вiйни пишався музей в Е.
- Звiдки... вiн усе це... виловив? - простогнав пан Анатоль.
- З озера, - вiдповiв я.
- Спiнiнгом? - наївно спитав пан Анатоль.
Я запам'ятав гучний регiт, яким привiтали ми слова лицаря спiнiнгу.
____________________________________________________________________________
До циклу "Пригоди пана Самоходика"
на 1 квiтня 2004 року входять такi книги:
0. "Pozwolenie na przywoz lwa" (1961)
a.k.a. "Pierwsza przygoda Pana Samochodzika"
1. "Skarb Atanaryka" (1960)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Skarb Atanaryka"
2. "Uroczysko" (1957)
a.k.a. "Pan Samochodzik i swiety relikwiarz"
3. "Pan Samochodzik i Wyspa Zloczyncow" (1964)
4. "Pan Samochodzik i Templariusze" (1966)
5. "Pan Samochodzik i niesamowity dwor" (1970)
6. "Nowe przygody Pana Samochodzika" (1970)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Kapitan Nemo"
7. "Pan Samochodzik i Fantomas" (1973)
8. "Pan Samochodzik i zagadki Fromborka" (1972)
9. "Ksiega Strachow" (1967)
a.k.a. "Pan Samochodzik i dziwne szachownice"
10. "Pan Samochodzik i tajemnica tajemnic (1975)
11. "Pan Samochodzik i Winnetou" (1976)
12. "Pan Samochodzik i Niewidzialni" (1977)
13. "Pan Samochodzik i zlota rekawica" (1979)
14. "Pan Samochodzik i czlowiek z UFO" (1985)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Niesmiertelny"
15. "Pan Samochodzik i nieuchwytny Kolekcjoner" (1997)
16. "Pan Samochodzik i testament rycerza Jedrzeja" (1997)
17. "Pan Samochodzik i Kindzal Hassan-Beja" (1997)
18. "Pan Samochodzik i Bursztynowa Komnata" (1998)
19. "Pan Samochodzik i Zloto Inkow" (1999)
20. "Pan Samochodzik i Arka Noego" (1999)
21. "Pan Samochodzik i Rubinowa tiara" (1999)
22. "Pan Samochodzik i Twierdza Boyen" (1999)
23. "Pan Samochodzik i Floreny z Zalewa" (2000)
24. "Pan Samochodzik i Tajemnice warszawskich fortow" (2000)
25. "Pan Samochodzik i Skarby Wikingow" (2000)
26. "Pan Samochodzik i Zaginiony pociag" (2000)
27. "Pan Samochodzik i Skarb generala Samsonowa" (2000)
28. "Pan Samochodzik i Sekret alchemika Sedziwoja" (2001)
29. "Pan Samochodzik i Kaukaski Wilk" (2001)
30. "Pan Samochodzik i Arsen Lupin" (2001)
31. "Pan Samochodzik i Zaginione poselstwo" (2001)
32. "Pan Samochodzik i Skrytka Tryzuba" (2001)
33. "Pan Samochodzik i Lup barona Ungerna" (2001)
34. "Pan Samochodzik i Amerykanska przygoda" (2002)
35. "Pan Samochodzik i Europejska przygoda" (2002)
36. "Pan Samochodzik i Zagubione miasto" (2002)
37. "Pan Samochodzik i Wilhelm Gustloff" (2002)
38. "Pan Samochodzik i Przemytnicy" (2002)
39. "Pan Samochodzik i Wynalazek inzyniera Rychnowskiego" (2002)
40. "Pan Samochodzik i Potomek szwedzkiego admirala" (2002)
41. "Pan Samochodzik i Operacja Krolewiec" (2002)
42. "Pan Samochodzik i Ikona z Warszawy" (2002)
43. "Pan Samochodzik i Buzdygan hetmana Mazepy" (2002)
44. "Pan Samochodzik i Czarny ksiaze" (2002)
45. "Pan Samochodzik i Falszerze" (2002)
46. "Pan Samochodzik i Bractwa rycerskie" (2002)
47. "Pan Samochodzik i Wiezien Jasnej Gory" (2003)
48. "Pan Samochodzik i Tajemnica kaszubskiego rodu" (2003)
49. "Pan Samochodzik i Pruska korona" (2003)
50. "Pan Samochodzik i Tajemnica brazowego zeszytu" (2003)
51. "Pan Samochodzik i Krzyz lotarynski" (2003)
52. "Pan Samochodzik i Szaman" (2003)
53. "Pan Samochodzik i Gocki ksiaze" (2003)
54. "Pan Samochodzik i Stara ksiega" (2003)
55. "Pan Samochodzik i Relikwia krzyzowca" (2003)
56. "Pan Samochodzik i Adam z Wagrowca" (2003)
57. "Pan Samochodzik i Zloty Bafomet" (2003)
58. "Pan Samochodzik i Baszta Nietoperzy" (2003)
59. "Pan Samochodzik i Rodzinny talizman" (2003)
60. "Pan Samochodzik i Pasazer "Von Steubena"" (2003)
61. "Pan Samochodzik i Zakladnicy" (2004)
62. "Pan Samochodzik i Zamek Czocha" (2004)
63. "Pan Samochodzik i Mumia egipska" (2004)
...Пригоди пана Самоходика тривають, чекайте нових книжок!
Примiтка:
Збiгнєв Ненацький (Zbigniew Nienacki) сам написав лише книги 0-14 (звернiть увагу, що цi книги пронумерованi не за часом написання, а по внутрiшнiй хронологiї).
Книги 15-16 написав Єжи Шумський (Jerzy Szumski) вже пiсля смертi Ненацького, за його чернетками (принаймi 15-ту книгу точно починав писати Ненацький, але не встиг закiнчити). Виданi цi книги були пiд iменем Ненацького. Єжи Шумський написав також пiд своїм iменем книги 17, 18 (2 томи), 19 (2 томи), та 23.
Томаш Ольшаковський (Tomasz Olszakowski) написав книги 20, 21, 24, 26, 28, 31, 33, 36, 39, 40, 42, 44, 47, 50, 56, та 63.
Себастьян Мерницький (Sebastian Miernicki) написав книги 22, 27 (2 томи), 29, 32, 37, 41, 43, 46, 49, 52, 53, 55, 60, та 62.
Аркадiуш Немирський (Arkadiusz Niemirski) написав книги 25 (2 томи), 30 (2 томи), 34, 35, 38, 45, 48, 51, 54, 57, та 61.
Яцек Мроз (Jacek Mroz) написав книгу 58.
Йозеф Бурни (Jozef Burny) написав книгу 59.
Видання серiї продовжується... ____________________________________________________________________________
Тим часом Марта й Бронка стали готувати обiд, а Чорний Франек розповiдав Теллевi, як чудово Марта закидає спiнiнг та як зловили аквалангiста.
- То, мабуть, був Несправжнiй Орнiтолог, - сказала Марта.
- Чому ти називаєш його несправжнiм? Вiн запевняє, що тiльки пожартував з тим кiвiком, - обiзвався я.
- Ох, ви таки наївнi...
А потiм ми всi разом пообiдали й за чаєм, лежачи на ковдрi у холодку пiд деревами на мисi Судака, я розповiв своїм молодим друзям про затонулу вантажiвку i про Чоловiка з рубцем.
- Можу присягнути, що Несправжнiй Орнiтолог шукає ту вантажiвку! вигукнула Марта.
- Але яку роль грає в цiй справi Краватик? I Бородань? - спитав я.
- Вони не мають з ним нiчого спiльного, - рiшуче сказав Чорний Франек. - Краватик - це просто нестямний рибалка.
Телль, який пережив зi мною не одну пригоду й мав бiльший досвiд, сказав нерiшуче:
- Я не впевнений у цьому. Що, наприклад, мали вони на думцi, називаючи пана Анатоля їхнiм другим варiантом?
А Марта замислено промовила:
- Цiкаво, чому вони вирiшили покинути затоку?
- Що таке? - занепокоївся я.
- Коли ми вже пливли сюди, я чула, як Краватик гукав з палуби до Анатоля, що пiсля обiду вiдпливають до Iлави.
- Це, мабуть, поява аквалангiста так вразила їх, що вони кидають затоку. - Я квапливо поставив чашку з чаєм. - Ми тут розмовляємо, а вони тiкають. Бо ж це схоже на втечу. Але що робити? Адже ми не маємо жодного приводу їх затримати.
- Треба знайти аквалангiста й видушити з нього правду! - вигукнула Марта. - Дозвольте менi взяти в роботу Несправжнього Орнiтолога.
- Спершу треба його знайти, - зауважив я.
- Отже, ходiмо шукати в лiсi його намет. Вiн знову залiз у якусь гущавину. - Марта вже пiдвелася йти.
Це була, мабуть, справдi єдина слушна думка. Ми швидко, помили в озерi посуд пiсля обiду. Зашнурували намет, я замкнув автомобiль.
Наш загiн складався з п'яти осiб. Ми стали досить широкою лавою i подалися в лiсок, намагаючись прочесати найгустiшi заростi.
Доброю схованкою був молодий сосняк у центрi пiвострова, бiля затоки Красноперiв. Але в сонячнi днi там стояла велика задуха, тому менi не вiрилося, що наш Орнiтолог мiг приректи себе там жити. Я припускав, що на час спеки вiн забрався в зелений тiнистий закуток серед молодих букiв, неподалiк вiд затоки. Здається, вiн i плив у той бiк, коли його зловив спiнiнгом Вацек Краватик.
Минуло пiвгодини, поки ми опинилися поблизу того мiсця. Було дуже душно. Ми вмивалися потом, до мокрого обличчя прилипало посноване мiж гiлками павутиння.
На хвилину я вiдлучився вiд нашого гурту й побiг на свiй спостережний пагорб коло затоки. Видно було, що на яхтi ладналися вiдпливати. На палубi з'явився Вацек Краватик, весь у мастилi чи олiї. В руцi вiн тримав французький ключ, це означало, що з мотором негаразд. За ним вийшов i Бородань, теж замащений. Напевно, обоє хотiли швидше вiдпливти, коли в таку спеку мучилися в тiсному й душному примiщеннi, де був мотор.
Лицарi спiнiнгу теж, мабуть, збиралися їхати звiдси. Правда, намети ще стояли, але поряд на травi лежали два клумаки, певно, iз згорнутою постiллю.
"Це схоже на втечу", - подумав я i повернувся до друзiв. I ми вiдразу ж знайшли Орнiтологове житло. Марта виявила щось подiбне до стежки вiд берега Плаского озера в гущавину молодих букiв. Захований у зеленi листя курiнь з гiлля так зливався зi своїм оточенням, що його важко було помiтити навiть за десять крокiв. Орнiтолога в куренi не було.
- Утiк, - сказав Чорний Франек.
Проте нiщо не свiдчило про втечу. Навпаки, ми були певнi, що господар куреня зараз повернеться, бо вiн залишив свiй акваланг, спальний мiшок, величезний рюкзак, який я колись допомiг йому нести. Не було тiльки гумового човника й пiдзорної труби.
- Вiн на озерi, - сказав я. - Ти, Теллю, заховаєшся на березi й даси нам знати, коли вiн iтиме.
Телль миттю слухняно побiг до озера, а я ще раз уважно обдивився курiнь.
- Не бачу тут нiчого пiдозрiлого. Я саме так уявляв собi курiнь Орнiтолога. О, погляньте. Ось навiть книжка про птахiв.
Марта взяла книжку, перегорнула сторiнку.
- Вiн - Несправжнiй Орнiтолог, - сказала вона, не знаю вже вкотре. - I книжка ще бiльше переконує мене в цьому. Адже це популярна брошурка та й годi. З неї вiн черпає вiдомостi, якi виголошував нам. Справжнiй орнiтолог не брав би з собою популярної книжки про птахiв, бо сам знає про них куди бiльше.
Знеможена спекою Бронка захотiла лягти трохи зручнiше й присунула надувний матрац Орнiтолога.
- О боже! Яке диво! - почув я її придушений вiд захвату вигук.
Я побачив, як вона чiпляє собi на шию прекрасне бурштинове намисто.
- Лежало пiд матрацом, - пояснила дiвчина. - Хотiла б я знати, де вiн купив таку красу? Як ви гадаєте, воно iз справжнього бурштину?
Я взяв намисто в руки i пильно оглянув.
Не було сумнiву: воно оправлене в золото i дуже давньої роботи. Золото вкривав нiби налiт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навiть нiгтем.
- Це намисто кiльканадцять рокiв пролежало в озерi... - сказав я.
Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячнiй галявинцi помiж молодими буками.
ЗАКIНЧЕННЯ
Прибiг Телль i сповiстив, що наближається Орнiтолог, - пливе гумовим човником вiд Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика вiдпливла.
- Сховаємося? - спитала Марта.
- А навiщо? Адже ми повиннi порозмовляти з ним. Вiн, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, - вiдповiв я. - Ми ввiчливо привiтаємося з ним i оточимо з усiх бокiв.
Марта скрушно зiтхнула.
- Ми вже давно могли застукати цього типа. Але вiн здавався вам симпатичним.
Я промовчав. Ми сiли пiвколом, утворюючи прохiд вiд стежки до куреня. Орнiтолог повинен був увiйти мiж нас.
Телль не мiг усидiти на мiсцi. Його аж смикала нетерплячка.
- З вами, - звернувся вiн до мене, - завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевiзiйнiй "Кобрi".
Бронка всмiхнулася менi.
- Ви обiцяли менi пригоду, i я вже пережила кiлька цiкавих пригод. Нiколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика i як потiм вiн нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?
Чорний Франек почав сумнiватися.
- Бурштинове намисто? Може, вiн купив його для дружини або нареченої? На узбережжi є крамницi, де можна купити бурштинове намисто.
- Так, - погодився я. - Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекцiя бурштину. Там були i коштовнi прикраси, зробленi з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекцiї становили художнi вироби, мiнiатюри замкiв, стародавнiх кораблiв. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатiв для тiєї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцiю музею в Е., то не позичали б.
- Та колекцiя була велика? - зацiкавився Чорний Франек. - Може, Несправжнiй Орнiтолог не змiг дiстати з води все, що затонуло в вантажiвцi?
- Я теж так гадаю, - сказав я. - У вантажiвцi вивозили багато музейних експонатiв, колекцiя бурштинiв становила тiльки частину всього вантажу. Та навiть якщо вiн украв з неї тiльки незначну кiлькiсть, хоча б частину колекцiї бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне камiння, то й так здобув уже великий скарб.
Раптом Телль приклав пальця до губiв.
Хтось пiдходив стежкою, ми почули шелестiння листя. Чоловiк насвистував тихо, але весело.
- Ми зiпсуємо йому гарний настрiй, - буркнув Чорний Франек.
Орнiтолог помiтив нас в останню мить, але не вiдступив. Навiть не схоже було, що його заскочили зненацька.
"Умiє чудово прикидатись, - подумав я. - Та, зрештою, вiн же не знає, що ми розгадали його таємницю".
- Вiтаю вас, - сказав вiн, чемно вклонився i зняв з плеча важку пiдзорну трубу. Човна вiн, мабуть, залишив на березi, в очеретi.
- Нежданий гiсть гiрший татарина. Чи не так казали нашi предки? спитав я ввiчливо, привiтавшись з ним за руку.
За мною i всi почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькi дiвчатка, Телль i Франек усмiхалися з такою приязню, нiби хтозна-як йому зрадiли. "Здається, ми всi вмiємо чудово прикидатися", подумав я.
- Я завжди радий гостям, - сказав Орнiтолог. - Може, сигаретку? запропонував вiн менi. - А може, ви всi голоднi?
- Нi, дякую, - вiдповiв я, беручи вже на себе дальшу розмову. - Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скорiше, йдеться про певну iнформацiю.
- Про птахiв?
Марта зайшлася смiхом.
- Ох, - зiтхнув Орнiтолог, - ви все ще думаєте, що я несправжнiй орнiтолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємницi життя птахiв.
- Я вiрю вам, - кивнула головою дiвчина. - Книжка, яку я побачила у вашому куренi, переконала мене, що ви справдi вивчаєте птахiв. Але мене цiкавить iнша iнформацiя.
Я вирiшив завдати йому удару. I вийняв з кишенi бурштинове намисто.
- Чи багато ви знайшли такого? - спитав я.
П'ять пар очей втупилося в орнiтологове обличчя. Я певний, що ми помiтили б на ньому навiть найменшу тiнь переляку чи гнiву. В цього чоловiка були залiзнi нерви. Вiн тiльки заклiпав очима, наче трошки знiяковiвши.
- Нi, тiльки це намисто...
- А решта? Що з нею сталося?
Вiн з великим жалем розвiв руками.
- Припускаю, що вона вiдпливла на яхтi Вацека Краватика.
- Ви жартуєте! - закричав я.
- Та нi. Хiба я насмiлився б, - вiдповiв вiн глузливо.
Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:
- Ви не справжнiй орнiтолог. Ми викрили вас. Ви пiрнали в озерi, шукаючи затонулу вантажiвку.
- Умгу, - нахабно пiдтвердив вiн.
- Ви знайшли його! - вигукнув Чорний Франек.
- Умгу, - погодився Орнiтолог. - Сьогоднi вранцi нарештi знайшов. Трохи запiзно, еге ж?
- Запiзно? - обурився Телль. - Ви встигли забрати звiдти коштовне намисто.
- Тiльки оце одне, - зауважив Орнiтолог. - Решту дiстав Вацек Краватик. У вантажiвцi залишилося ще кiльканадцять скринь, але в них переважно мiститься дуже знiвечений водою стародавнiй глиняний посуд, менi здається, що то музейнi урни. Тi скринi вже такi гнилi, що розпадуться вiд необережного дотику. Я побачив там також стародавнi меблi, з яких уже не буде нiякої користi. Вцiлiли тiльки бурштин i бурштиновi прикраси. Я неправильно висловився. Не вцiлiли. Тi речi забрав Вацек Краватик. Цього намиста вiн не помiтив. Точнiше, не вiн, а Бородань.
- Де та вантажiвка? - перебив я його.
- Ви не здогадуєтесь? - вдавано здивувався вiн. - В озерi. Тобто в затоцi, трохи лiворуч звiдти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулою вантажiвкою поставив на якiр свою яхту.
- Карта! - вигукнув я в розпачi. - Та карта була дуже важлива. Це на нiй зазначене мiсце, де лежить вантажiвка. Я вiдчував, що то зовсiм не рибальська карта, а ключ до таємницi.
- Хi-хi-хi, - захихотiв Орнiтолог. - Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнiшим.
- А ви? - мене роздратував його ущипливий тон. - А хто ви такий, хай вам бiс?
Вiн лагiдно всмiхнувся.
- Ви ще маєте ту мою свистульку?
- Маю.
- То засвистiть.
- Навiщо? - я все дужче сердився, бо цей чоловiк вiдверто глузував з мене.
- Адже вам потрiбна допомога. Ви хочете знайти колекцiю бурштину чи нi?
- Хочу. Але та свистулька...
- Я казав вам, що вона зачарована,
- Ви жартуєте. А справа серйозна.
- Ану, засвистiть, - попросив вiн,
- Ви знаєте, що за спiвучасть у злочинi... - почав я роздратовано.
Але вiн не вгавав:
- Засвистiть. Це дуже заспокоює,
Марта, Телль i Чорний Франек посмiхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишенi ту його чудну свистульку й свиснув щосили.
А вiн схилив голову, нiби з насолодою слухаючи той свист, а потiм сказав:
- Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Iлави, по дорозi його перестрiне мiлiцейська моторна. Мiлiцiонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик i його приятель, мабуть, помандрують до в'язницi.
- Ви мiльтон! - вигукнув з трiумфом Чорний Франек. Але вiдразу ж виправився: - Я хотiв сказати - мiлiцiонер.
- Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професiї, - i, примруживши праве око, по-змовницькому всмiхнувся до мене. - Але я не мiг розповiсти про це пановi Томашу, боявся, що вiн не стерпить конкуренцiї. I так, напевно, не прощає менi, що це я, а не вiн, знайшов затопленi скарби.
Вiн правду казав. Я заздрив його успiху. Стiльки зусиль i часу змарнував я на ту справу, а вiн тим часом ранiше вiд мене напав на слiд затонулої вантажiвки.
Мабуть, вiн зрозумiв мої почуття, бо поспiшив утiшити:
- Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втiкали гiтлерiвцi з вантажiвкою. Мiж Добжиками i Єжвалдом вони звернули лiворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому мiсцi, саме через оцю затоку. I тут пiд вантажiвкою проламалася крига, яку закидав бомбами радянський лiтак. Ви так докладно й переконливо описали трасу вантажiвки, що нашi начальники подумали: "Може, все-таки, слiд послати туди когось iз мiлiцiї? Може, з'явиться Чоловiк iз рубцем?"
- Не з'явився, - похмуро буркнув я. - Тепер я вже про все здогадався. Це вiн був заплутаний у пiдробку поштових марок, i його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирi й пiшов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що вiн стiльки грошей у неї бере, а нiчим себе не проявляє. Тому Вацек вирiшив догодити мамi, зробивши "вигiдне дiло". Припускаю, що зiзнання Вацека Краватика й Бороданя пiдтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дiстає скарби з вантажiвки?
- Я стежив за всiма, хто вештався на цiй частинi озера. Зi мною була оця чудова пiдзорна труба. I я сам пiрнав, гадаючи, що, може, менi пощастить натрапити на вантажiвку. Але Вацек i Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якiр над вантажiвкою. Удосвiта Бородань з аквалангом пiрнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузцi кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому нiхто з нашого берега не мiг нiчого помiтити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережнiсть. Дiставали скарби рано-вранцi i то не довше, нiж пiвгодини щодня, коли пан Анатоль i Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тiльки сьогоднi вдосвiта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пiрнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок i понiс те, що було в ньому, пiд палубу. Я повернувся сюди по свiй акваланг, поплив пiд яхту й знайшов вантажiвку. Але коли вiдпливав пiд. водою, Краватик спiймав мене своїм спiнiнгом. Вони запiдозрили, що за ними хтось стежить i про всяк випадок вирiшили згорнути свою справу. А я принiс сюди намисто, скочив у свiй човник i з пошти в Єжвалдi зателефонував до колег у Iлавi. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.
- А ця свистулька? Навiщо ви дали її менi?
Вiн засмiявся.
- Капiтан Юзв'як сказав менi, що у вас вдача детектива. Тому здавалося ймовiрним, що вам пощастить напасти на слiд злочинця, а це могло наразити вас на небезпеку. А що ми з вами мали перебувати в одному мiсцi, то менi спало на думку подарувати вам дудку.
- I вона знадобилася. Тiльки я, на жаль, не виявив такої спритностi, на яку ви сподiвалися.
- Адже найважливiше було вiдшукати скарби, - сказав вiн i глянув на годинника. - Я повинен скласти речi й повернутися до Iлави. Мої колеги, вже, напевно, обшукали яхту. А вам, - звернувся вiн до мене, - раджу поїхати до Варшави. Треба повiдомити Мiнiстерство культури й мистецтва, органiзувати загiн водолазiв. Може, в тiєї вантажiвцi є ще якiсь речi, що вцiлiли.
Дуже задоволений собою, вiн почав витягати з куреня свої речi. Книжку про птахiв простяг Мартi.
- На згадку, - пояснив. - Шкода, що я не маю часу написати на останнiй сторiнцi кiлька слiв про кiвiка. Але ж ви знаєте краще вiд мене звички того симпатичного птаха.
Марта з гордiстю пiдтвердила:
- Тiльки я була певна, що ви не справжнiй орнiтолог.
Потiм ми жартували, щось казали Бронка, Телль, Чорний Франек, але їхнi слова дедалi слабше доходили до моєї свiдомостi. У мене з'явилася думка, спершу несмiлива, а дедалi все настирливiша. Серце так закалатало в грудях, наче за мить я повинен був вiдчинити якiсь дверi, що за ними ховається велика таємниця. Раптом несподiвано мене осяяло.
- А якщо нi?.. - спитав я тихо. - А якщо нi?
- Що "нi"? - поцiкавився мiлiцiонер.
- А якщо це не ви, а саме я здобуду скарби?
Вiн поглянув на мене, мов на божевiльного. Побачив я подив i в очах своїх молодих друзiв.
Я зiрвався з трави, схопив мiлiцiонера за руку.
- Ходiмо! Та швидко. Ми повиннi знайти скарб, - сказав я гарячково. Бiжiмо до озера, бо за хвилину може бути пiзно! Другий варiант! - вигукнув я. - Невже ви не розумiєте, що на яхтi ви нiчого не знайдете? Я певний, що переляканi появою аквалангiста, вони вдалися до другого варiанту втечi. На яхтi немає скарбiв. Швидше! За мною! - закричав я й побiг до затоки.
Гiлля кущiв i молодих дерев било мене по обличчi. Раз у раз я перечiплювався об корiння i провалювався в якiсь ями. Але не вiдчував подряпин. Навiть не бачив, чи бiжать за мною друзi. I тiльки на зарослiй травою дорозi, яка пролягала до колишньої переправи поромом, я на мить зупинився, усвiдомивши, що без мiлiцiонера я небагато зроблю в таборi пана Анатоля.
А Орнiтолог - бо так я й надалi його називатиму - i мої молодi друзi все ще не розумiли, чого я помчав до затоки. Однак вони бiгли слiдом, бо в моєму голосi було щось таке, що змушувало їх бiгти.
Ми майже одночасно вибiгли з лiска мiж автомашини пана Анатоля i пана Казика.
Я окинув поглядом увесь їхнiй табiр. Намети були вже згорненi. Дружини лицарiв спiнiнгу вкладали пакунки в багажник, а обидва чоловiки прив'язували ременями свiй човен на причепi.
Мабуть, у мене був страшний вигляд, бо Мишка пана Анатоля, забачивши мене, аж писнула.
- Що сталося? Чого вам треба? - грiзно спитав пан Анатоль.
Тiльки пан Казик зрадiв, угледiвши Марту.
- Ви знаєте, скiльки лящiв я спiймав? Щонайменше два кiлограми.
- Замовкни, Казику! - гримнув на нього Анатоль. - Не думай, що ти рибалка.
- Ви вже вiд'їжджаєте? - хрипко спитав я.
- Так, - поквапливо вiдповiв пан Казик. - Бо Анатоль каже, що тут риба не клює. Ми їдемо на Нiдське озеро.
- Ти забагато говориш, Казику, - буркнув Анатоль. - Цього пана не повинно обходити, куди ми їдемо.
Я похитав головою.
- Мене цiкавить лише, де ви домовились зустрiтися з Вацеком Краватиком.
Запала тиша.
Пан Анатоль ще грiзнiше нахмурив лоба. Пан Казик дивився на мене здивовано.
- Ми не домовлялися зустрiтись, - промовив вiн несмiливо.
Пан Анатоль узявся руками в боки й, виставивши вперед праву ногу, став навпроти мене, наче вождь, який уже послав своє вiйсько в битву.
- Замовкни, Казику! - гримнув вiн на приятеля. - Не втручайся! Це моя справа. Тiльки моя, - пiдкреслив вiн. - Я можу зустрiчатися з ким хочу й де хочу, а вас це зовсiм не обходить.
Я показав рукою на пакунки й клумаки з постiллю, що лежали на травi.
- Який з цих клумакiв належить Краватиковi?
Лише тепер мої друзi зрозумiли, що означає другий варiант. З гурту молодi вийшов Орнiтолог. Вiн вийняв з кишенi своє службове посвiдчення.
Пан Казик спитав приятеля:
- Ти справдi умовився зустрiтись з Краватиком?
- То нiякий не Краватик, - накинувся на нього пан Анатоль. - То князь спiнiнгу, ти, рибальська дрiбното. А ви, - звернувся вiн до Марти, фальшива королева. Це неможливо, щоб така молода дiвчина змогла зловити вудкою тридцятивосьмикiлограмового сома.
- А ви знаєте юридичнi закони? - спитав Орнiтолог, пiдсунувши йому пiд нiс мiлiцейське посвiдчення.
- Я поважаю правила й закон, - гордо випростався пан Анатоль.
- Ви знаєте, яка кара чекає того, хто допомагає приховувати злочин? Ви знаєте, що в отих клумаках, якi залишив вам Вацек Краватик?
- Нi... - збентежився пан Анатоль. - Вiн теж хоче ловити рибу на Нiдському озерi. Але яхтою туди важко добратися. Тому вiн вирiшив залишити яхту в Iлавi й доїхати до Нiдського озера автобусом. Ми забрали в нього два клумаки з речами, щоб вiн не носився з ними.
- У нього є автомашина в Сем'янах, - втрутився я.
- Так? - здивувався пан Анатоль. I в нього виникла пiдозра.
- Якi це клумаки? Будь ласка, розпакуйте їх, - коротко, але категорично розпорядився Орнiтолог.
Пан Анатоль показав на човен на причет.
- Вони там, - сказав вiн покiрно. - Два великi й важкi пакунки.
За мить клумаки вже лежали на травi перед нами. Незважаючи на пiдозру, пан Анатоль усе ще сумнiвався.
- Але пан Вацек зовсiм не злочинець, - бурмотiв вiн.
Вiн перестав бурмотiти й ремствувати, коли ми розв'язали шнурки, i з товстих ковдр, якими, здавалося, були обмотанi постiль та гумовi матраци, висипалися прегарне бурштинове намисто, браслети, бiльше десятка предметiв, зроблених iз золота. У другiй ковдрi був старовинний золотий сервiз, яким до вiйни пишався музей в Е.
- Звiдки... вiн усе це... виловив? - простогнав пан Анатоль.
- З озера, - вiдповiв я.
- Спiнiнгом? - наївно спитав пан Анатоль.
Я запам'ятав гучний регiт, яким привiтали ми слова лицаря спiнiнгу.
____________________________________________________________________________
До циклу "Пригоди пана Самоходика"
на 1 квiтня 2004 року входять такi книги:
0. "Pozwolenie na przywoz lwa" (1961)
a.k.a. "Pierwsza przygoda Pana Samochodzika"
1. "Skarb Atanaryka" (1960)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Skarb Atanaryka"
2. "Uroczysko" (1957)
a.k.a. "Pan Samochodzik i swiety relikwiarz"
3. "Pan Samochodzik i Wyspa Zloczyncow" (1964)
4. "Pan Samochodzik i Templariusze" (1966)
5. "Pan Samochodzik i niesamowity dwor" (1970)
6. "Nowe przygody Pana Samochodzika" (1970)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Kapitan Nemo"
7. "Pan Samochodzik i Fantomas" (1973)
8. "Pan Samochodzik i zagadki Fromborka" (1972)
9. "Ksiega Strachow" (1967)
a.k.a. "Pan Samochodzik i dziwne szachownice"
10. "Pan Samochodzik i tajemnica tajemnic (1975)
11. "Pan Samochodzik i Winnetou" (1976)
12. "Pan Samochodzik i Niewidzialni" (1977)
13. "Pan Samochodzik i zlota rekawica" (1979)
14. "Pan Samochodzik i czlowiek z UFO" (1985)
a.k.a. "Pan Samochodzik i Niesmiertelny"
15. "Pan Samochodzik i nieuchwytny Kolekcjoner" (1997)
16. "Pan Samochodzik i testament rycerza Jedrzeja" (1997)
17. "Pan Samochodzik i Kindzal Hassan-Beja" (1997)
18. "Pan Samochodzik i Bursztynowa Komnata" (1998)
19. "Pan Samochodzik i Zloto Inkow" (1999)
20. "Pan Samochodzik i Arka Noego" (1999)
21. "Pan Samochodzik i Rubinowa tiara" (1999)
22. "Pan Samochodzik i Twierdza Boyen" (1999)
23. "Pan Samochodzik i Floreny z Zalewa" (2000)
24. "Pan Samochodzik i Tajemnice warszawskich fortow" (2000)
25. "Pan Samochodzik i Skarby Wikingow" (2000)
26. "Pan Samochodzik i Zaginiony pociag" (2000)
27. "Pan Samochodzik i Skarb generala Samsonowa" (2000)
28. "Pan Samochodzik i Sekret alchemika Sedziwoja" (2001)
29. "Pan Samochodzik i Kaukaski Wilk" (2001)
30. "Pan Samochodzik i Arsen Lupin" (2001)
31. "Pan Samochodzik i Zaginione poselstwo" (2001)
32. "Pan Samochodzik i Skrytka Tryzuba" (2001)
33. "Pan Samochodzik i Lup barona Ungerna" (2001)
34. "Pan Samochodzik i Amerykanska przygoda" (2002)
35. "Pan Samochodzik i Europejska przygoda" (2002)
36. "Pan Samochodzik i Zagubione miasto" (2002)
37. "Pan Samochodzik i Wilhelm Gustloff" (2002)
38. "Pan Samochodzik i Przemytnicy" (2002)
39. "Pan Samochodzik i Wynalazek inzyniera Rychnowskiego" (2002)
40. "Pan Samochodzik i Potomek szwedzkiego admirala" (2002)
41. "Pan Samochodzik i Operacja Krolewiec" (2002)
42. "Pan Samochodzik i Ikona z Warszawy" (2002)
43. "Pan Samochodzik i Buzdygan hetmana Mazepy" (2002)
44. "Pan Samochodzik i Czarny ksiaze" (2002)
45. "Pan Samochodzik i Falszerze" (2002)
46. "Pan Samochodzik i Bractwa rycerskie" (2002)
47. "Pan Samochodzik i Wiezien Jasnej Gory" (2003)
48. "Pan Samochodzik i Tajemnica kaszubskiego rodu" (2003)
49. "Pan Samochodzik i Pruska korona" (2003)
50. "Pan Samochodzik i Tajemnica brazowego zeszytu" (2003)
51. "Pan Samochodzik i Krzyz lotarynski" (2003)
52. "Pan Samochodzik i Szaman" (2003)
53. "Pan Samochodzik i Gocki ksiaze" (2003)
54. "Pan Samochodzik i Stara ksiega" (2003)
55. "Pan Samochodzik i Relikwia krzyzowca" (2003)
56. "Pan Samochodzik i Adam z Wagrowca" (2003)
57. "Pan Samochodzik i Zloty Bafomet" (2003)
58. "Pan Samochodzik i Baszta Nietoperzy" (2003)
59. "Pan Samochodzik i Rodzinny talizman" (2003)
60. "Pan Samochodzik i Pasazer "Von Steubena"" (2003)
61. "Pan Samochodzik i Zakladnicy" (2004)
62. "Pan Samochodzik i Zamek Czocha" (2004)
63. "Pan Samochodzik i Mumia egipska" (2004)
...Пригоди пана Самоходика тривають, чекайте нових книжок!
Примiтка:
Збiгнєв Ненацький (Zbigniew Nienacki) сам написав лише книги 0-14 (звернiть увагу, що цi книги пронумерованi не за часом написання, а по внутрiшнiй хронологiї).
Книги 15-16 написав Єжи Шумський (Jerzy Szumski) вже пiсля смертi Ненацького, за його чернетками (принаймi 15-ту книгу точно починав писати Ненацький, але не встиг закiнчити). Виданi цi книги були пiд iменем Ненацького. Єжи Шумський написав також пiд своїм iменем книги 17, 18 (2 томи), 19 (2 томи), та 23.
Томаш Ольшаковський (Tomasz Olszakowski) написав книги 20, 21, 24, 26, 28, 31, 33, 36, 39, 40, 42, 44, 47, 50, 56, та 63.
Себастьян Мерницький (Sebastian Miernicki) написав книги 22, 27 (2 томи), 29, 32, 37, 41, 43, 46, 49, 52, 53, 55, 60, та 62.
Аркадiуш Немирський (Arkadiusz Niemirski) написав книги 25 (2 томи), 30 (2 томи), 34, 35, 38, 45, 48, 51, 54, 57, та 61.
Яцек Мроз (Jacek Mroz) написав книгу 58.
Йозеф Бурни (Jozef Burny) написав книгу 59.
Видання серiї продовжується... ____________________________________________________________________________