- Тiльки оцю щуку спiймала. Сподiваюсь, ви не гнiваєтесь, що я без дозволу взяла з вашого намету плитку й олiю? Але ж з однiєю щукою не варто повертатися додому. Я голодна, а ви теж, напевно, нiчого не їли.
В ту мить я вiдчув страшенний голод. Вона казала правду: був полудень, а я з ранку нiчого не їв. Щука так пахла, що в мене аж у животi закрутило.
- Ви що, дотримуєтеся прислiв'я: "Шлях до серця чоловiка - через його шлунок"? - спитав я, пiдсiдаючи до сковороди зi щукою.
Вона вдавано серйозно кивнула головою.
- Справдi, в мене варто закохатися. Ви щодня мали б на обiд чудову рибку.
- А я гадав, що це ви закохалися в мене, - сказав я здивовано. - Тут вам усi ознаки: ви не можете жити без мене. Коли я стомлений повертаюсь до свого вiгваму, то застаю чарiвну особу, яка смажить менi чудову рибку. Господи, може, це я в раю?
Пана Анатоля i його Мишку все ж таки перемогли пахощi, що розходилися вiд моєї сковороди. Вони пiдiйшли до нас. Мишка сказала до свого чоловiка з ледь помiтним докором у голосi:
- Ось яку рибу ти повинен ловити, Анатолю.
- I ловитиму, - гордо запевнив пан Анатоль. - Тiльки хотiв би знати, де ви зловили цю щуку?
Дiвчина показала пальцем мiсце метрiв за сто вiд нас.
- Он там, неподалiк вiд старого дуба.
Пан Анатоль знизав плечима.
- Згiдно всiх вiдомих менi правил рибальства, там не може жити щука. Замало очерету. Вона любить ходити попiд очеретом.
Марта тяжко зiтхнула.
- Я не знаю. Може, це якась приблудна щука?
- Так, - погодився вiн, - Тут маємо справу з нетиповим явищем.
Мене дратували балачки пана Анатоля. Крiм того, я не мiг йому пробачити, що вiн не допомiг урятуватися Капiтановi Немо.
- А може, ваша теорiя хибна? Пiвдня ви ловили коло Чаплинця, але, як бачу, спiймали тiльки чотири маленьких рибки.
Вiн махнув рукою.
- З нами сталася страшна пригода i тому нам не пощастило й з рибою. Якiсь злодiї вкрали наш човен i сховали в очеретi. А потiм вимагали за нього п'ятдесят злотих. I все було б добре, якби в цю справу не втрутився ще один чоловiк, якийсь, мабуть, божевiльний. Чув, як тi злодiйчуки гукали на нього: "Капiтан Немо". Замалим не дiйшло до бiйки, тi вже вихопили ножi.
- А ви, звiсно, втекли, - мовив я.
- Вiдплив, - з притиском вiдповiв пан Анатоль. - Я в бiйки не встряю. Немо має якiсь рахунки з тими бешкетниками, але навiщо втягати в ту справу нас? Щоправда, вiн показав, де наш човен, але ми й так, без нього, за п'ятдесят злотих дiстали б назад човна. Я нiколи не втiкаю, щоб ви знали. I вiн з великою гiднiстю повернувся до свого намету.
Здавалося, пан Анатоль трохи образився на мене.
Я сидiв сердитий, роздратований його балаканиною.
- Чому ви не їсте? - спитала Марта.
I тiльки тепер я побачив, що тримаю на колiнах тарiлку з трьома шматками смаженої щуки.
- Вiдрiзати вам хлiба?
Це її пiклування тiльки долило масла в огонь. Я ще дужче розсердився.
- А може, ви вже вiдразу покладете менi й шматок щуки до рота? передражнив я її ввiчливий тон. - Чи ви думаєте, що я не здогадуюсь про причину цього пiклування? Ви хочете довiдатися, де розташований табiр Чорного Франека. Вчора ви навмисне розповiли менi про той перстень, знаючи, що це пiдохотить мене шукати табiр. Та я розчарую вас: я не знаю, де табiр. Не знаю та й годi. А якби й знав, то однаково не сказав би вам про це, бо не хочу, щоб через якийсь дурний перстень ви заводили сварки з головорiзами. А взагалi, запевняю вас, ватага Чорного Франека мене анiтрохи не обходить, я маю iншi справи.
Напевно, зозла я бовкнув зайве. Бо вона вiдразу пiдхопила мої слова.
- Iншi справи? Якi?
- Он як! - обурився я. - Ви хочете стати моїм сповiдником?
- Не розумiю, чому ви так гнiваєтесь? Не знайшли табору, то й не знайшли. Менi вже байдуже за той перстень. I хлопець, що подарував його, став менi байдужий, вiдколи з'явився Капiтан Немо. Я вiддала б сто таких перснiв, щоб познайомитися з тим капiтаном! Ви бачили його сьогоднi?
- Бачив, - буркнув я. - Вiн був на Чаплинцi й, здається, вистежував Чорного Франека, щоб знайти таємний табiр ватаги. Тiльки, як завжди, в ньому перемогло благородство. Вiн побачив, у якiй скрутi опинився пан Анатоль i недоречно втрутився. Ви самi чули, що казав пан Анатоль.
I я докладно розповiв їй про всю пригоду.
- Який вiн чудовий! Який незвичайний! - захоплювалася Марта. - Сам проти: шести головорiзiв? Це справжнiй герой. Менi здається, що я кохаю Капiтана Немо.
Я вiдставив тарiлку на траву.
- То, може, я залишу цю щуку, якщо ви змiнили об'єкт своїх нiжних захоплень? Вiднинi ви, напевне, смажитимете рибку не для мене, а тiльки для Капiтана Немо?
Дiвчина засмiялась.
- То ви такий ревнивий? А взагалi, хотiлося б знати, що ви робили на Чаплинцi, коли Капiтан Немо сам один боровся з головорiзами?
- Я сидiв у кущах, - нахабно вiдповiв я.
- Невже? Не думала, що ви такий дрiб'язковий.
- Бо це була не дрiб'язковiсть, а завбачливiсть. Запевняю вас, що моє серце аж рвалося до боротьби поруч з Капiтаном Немо. Але тодi я мусив би вийти iз схованки i не знайшов би табору Чорного Франека. Коли я переконався, що Капiтан Немо дасть собi раду без мене, я зостався у схованцi.
- Розумiю, - хитнула вона головою. - Отже, ви все-таки знаєте, де розташований табiр тiєї ватаги.
- Звичайно, знаю. Проте не скажу вам, бо не хочу, щоб через той перстень ви зчинили нову веремiю. Ви поїдете туди зi своїми братами, Чорний Франек не вiддаватиме персня, може дiйти до бiйки. За що? За перстень? Зрештою, ви ж уже кохаєте Капiтана Немо.
- Так, вiн менi подобається у сто тисяч разiв бiльше, нiж будь-хто iнший, - задерикувато вiдповiла вона. - Вiн став моїм iдеалом.
Мене щось шпигнуло.
- Визнаю, що вiн чудовий, - пiдтвердив я, подумавши з хвилину. - Менi подобається його вiдвага i спритнiсть. Проте не все у його поведiнцi можу схвалити.
- Невже? Проти чого ж ви заперечуєте?
- Я вважаю, що дарма вiн стукнув олов'яною кулькою Чорного Франека. А якби поцiлив в око?
- Капiтан Немо не промахнеться. А крiм того, що ж це? Ви стаєте оборонцем бешкетникiв? А що зробив би Чорний Франек, якби зловив Капiтана Немо? Чи теж боявся б скривдити його?
- Не знаю, що зробив би Чорний Франек. Але не слiд боротися його засобами. I друге. Навiщо вiн забрав одяг? Узяв би ножi та й годi. Менi неприємна та ватага, але ж хлопцi сидять зараз скоцюрбленi з холоду, i їх кусають комарi!
Не знаю, чи я змiг її переконати. Якийсь час вона сидiла замислена, може, обдумуючи вчинки Капiтана Немо. А я помив сковороду в озерi, потiм запалив люльку i сiв перед наметом.
- Мою iсторiю з перснем, - знову почала дiвчина, - ви визнали не гiдною уваги. Сьогоднi ви сказали менi, що ватага Чорного Франека не обходить вас, бо ви маєте якусь важливiшу справу. То навiщо ж ви вистежували Чорного Франека i так хотiли знайти його табiр?
Менi сподобалась її проникливiсть. Я всмiхнувся i подумав, що, напевно, не станеться нiчого поганого, коли я розповiм їй про зустрiч Вацека Краватика з Чорним Франеком.
- Фй-ю-у! - свиснула вона протягло, дуже заiнтригована. - їм так потрiбна та карта? Ладнi за неї заплатити?
А потiм, уважно поглянувши на мене, мовила:
- Розумiю, ви не хочете сказати менi, де розташований табiр Чорного Франека. Та чи не варто розповiсти про це Капiтановi Немо? Адже ви припускаєте, що й вiн вистежував Чорного Франека, щоб знайти його табiр. Хоча вiн потiм вирiшив урятувати з скрутного становища тих двох чоловiкiв i, може, втратив єдину нагоду знайти табiр.
- Еге ж, - знизав я плечима. - Охоче розповiм йому, де табiр. Але як з ним зв'язатися?
Марта подивилася загадково.
- Коли я йшла до вас... - почала вона пошепки, щоб ще бiльше пiдкреслити таємничiсть справи. - А щоб ви знали, сьогоднi я не взяла човна, а прийшла сюди пiшки, берегом озера, майже чотири кiлометри...
- Ну, кажiть швидше, - роздратувався я.
- Заждiть хвилинку, зараз про все дiзнаєтесь. Iдучи сюди берегом, я придивилася до трухлявого стовбура старого дуба, який росте за пiвкiлометра звiдси, на березi озера. Низько над землею в ньому величезне дупло; там може сховатися доросла людина. Я й сама колись ховалася в ньому вiд дощу. Отож у цьому дуплi лежав... мокрий одяг Капiтана Немо.
- Що таке?! - пiдхопився я з землi. - Це чудова нагода. Ми можемо зустрiти там Капiтана Немо.
- Не пiдемо ж ми туди й не будемо чекати, коли вiн повернеться по своє вбрання. Адже невiдомо, коли вiн туди прийде. Я гадаю, найкраще напишiмо до нього листи. Ви - з повiдомленням про табiр Чорного Франека. А я освiдчення в коханнi.
- Я напишу, що хотiв би зустрiтися з ним i порозмовляти.
- Про що? - зацiкавилась вона.
- Вiн, певне, мiг би допомогти менi в однiй справi.
Вона махнула рукою.
- Ет, ви теж хочете бути таємничим, мов Каштан Немо.
В самоходi в мене була течка з поштовим папером i олiвцями. Один комплект - поштовий папiр i конверт - я дав Мартi, а сам почав шкрябати на другому.
"Шановний Капiтане Немо!
Я стежив за вашими сутичками з ватагою Чорного Франека. Хоча не
всi Вашi вчинки я схвалюю, все ж розумiю, яка ваша мета. Я прибув
сюди з певною мiсiєю, справа благородна. Буду дуже вдячний, якщо ви
захочете зустрiтися зi мною у призначений вами час i в зручному для
вас мiсцi. Я живу в наметi за п'ятсот метрiв вiд трухлявого дуба, де
ви знайдете цього листа. Маю автомобiль-амфiбiю, по ньому ви зможете
мене впiзнати.
P.S. Табiр Чорного Франека мiститься на маленькому островi бiля
Чаплинця".
Я заклеїв листа i ще трошки зачекав, поки Марта напише своє освiдчення в коханнi. Нарештi й вона заклеїла конверта.
- Ходiмо! - сказала дiвчина, встаючи з трави. - Менi вже треба повертатися додому, а цей дуб по дорозi. Ви проведете мене?
Вона взяла свою складану вудку, й ми пiшли берегом. Обоє мовчали, мабуть, кожен з нас мiркував, як Капiтан Немо реагуватиме на нашi листи.
Ще я думав, навiщо саме в тому трухлявому дубi вiн залишив мокре вбрання, а не забрав його з собою, адже вiн десь, мабуть, живе?
Дупло було глибоке. Капiтан Немо застромив у нього палицi i, наче на вiшалцi в шафi, сушив у дубi своє мокре рибальське вбрання.
Ми поклали листи в кишеню куртки, а потiм я попрощався з Мартою i пiшов до свого табору. Хотiв трохи заснути, вiдпочити перед походом, запланованим на сьогоднiшню нiч.
На озерi в червоному свiтлi призахiдного сонця голосно кричали чайки, нiби сварилися за вечерю. Над берегом низько лiтали ластiвки, збиралося на дощ.
Повертаючись до намету, я все поглядав на той бiк озера. Чому немає Чоловiка з рубцем? Невже всi мої розрахунки й припущення не справдяться? Невже подорож на Озерище по затоплений скарб закiнчиться для мене поразкою?
Раптом вiд старого дуба я почув гуркiт мотора глiсера. "Немо був поблизу дуплистого дуба. I, може, навiть бачив нас. А тепер вiдплив", подумав я.
РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова
злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог.
Чи я - Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка.
Тяжка доля полонених.
Мене збудило лопотiння краплин по брезентовому полотнищi намету. Я виглянув надвiр i побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусiдiв свiтилися в наметах газовi лампи й чулася розмова.
Дощ дужче залопотiв по наметi, а потiм зненацька вщух. Напевне, хмара пiшла десь далi, тiльки злегка скропивши цю мiсцевiсть. Але повiтря не похолоднiшало, а, навпаки, стало ще бiльш парко й душно. Цiєї ночi треба було рясного, гарного дощу.
Я вмився в озерi й, вiдчуваючи голод, вiдкраяв собi шматок хлiба, купленого чотири днi тому, намастив його маслом i полуничним джемом. Нiч наступала швидко, i шкода було гаяти час, щоб скип'ятити чай.
Я надув камеру запасного колеса, з багажника в машинi вийняв непромокальну торбину, в яку хотiв потiм запхнути одяг. Зашнурував намет, щоб мої сусiди думали, нiби я ще сплю. Закинув камеру на плече i тихо пiшов берегом озера в той бiк, звiдки було найближче до острiвця, де розташувалася ватага Чорного Франека. Бо той острiв саме й був метою моєї подорожi.
Темнiшало з кожною хвилиною, в озеро нiби хтось налив чорнила. Вiтру не було. Над водою лунало кахкання качурiв, що вовтузились у прибережному очеретi.
Я прискорив ходу. Знав, що цiєї ночi буде дуже темно, бо по небi сунули дощовi хмари. В густому мороцi важко було знайти маленький острiв на величезному просторi озера.
Нарештi, коли лiворуч зостався позаду Чаплинець, я побачив невелику чорну пляму. То був острiв з табором ватаги.
Не раз у приємному товариствi я купався вночi в рiчцi або в озерi. Але тепер на мене чекала самотня подорож у чорнiй, мов чорнило, водi. Тому, хоч i добре плаваю, я взяв iз собою надуту автомобiльну камеру, щоб перевезти на нiй одяг у непромокальнiй торбi, а також мати змогу трошки перепочити.
Я роздягся i, кинувши на воду камеру, тихо занурився в чорну воду.
Вода була на диво тепла. Куди теплiша за повiтря. Я плив поволi, щоб не хлюпати, та ще й тому, що пхав поперед себе камеру з одягом.
Одяг треба було забрати з собою, бо пiсля повернення, у нiчнiй темрявi я мiг не знайти його. А крiм того, важко було передбачити, скiльки я пробуду на острiвцi. Може, якийсь час сидiтиму, сховавшись у заростях i стежитиму за ватагою Чорного Франека? Коли вийду з води, може бути холодно, та й комарi... їх не бракує на мазурських озерах.
Вода в озерi була не всюди однаково тепла, часом мене огортав майже крижаний холод; мабуть, я натрапляв на якiсь пiдводнi течiї або джерела.
Така самотня нiчна подорож створювала особливий настрiй. Я, звiсно, не вiрю в змiїв i чудовиськ, що начебто живуть у великих озерах, та все ж менi здавалося, нiби я трусь об якiсь холоднi й слизькi тiла, нiби щось хапає мене за ноги й паралiзує руки.
Хоча анi повiйнув вiтрець, озеро було сповнене якимсь дивним життям. Щось у ньому плюскотiло, то з того, то з того боку. Менi навiть здавалося, що зовсiм близько хтось чи щось пливе, пирхаючи. Довго я прислухався, але пирхання стихло, зате я виразно почув тихi, одноманiтнi сплески, наче хтось потихеньку плив.
"Може, хтось iз хлопцiв Чорного Франека..." - подумалось менi...
I я став ще обережнiший. Передi мною нiби виростала з озера щiльна стiна дерев на острiвцi.
Пiд ногами я вiдчув вкрите гравiєм дно. Острiвець оточувала мiлина. Я дiйшов до комишiв i заглибився в них, намагаючись не шелестiти, хоч гадав, що ватага Чорного Франека, найiмовiрнiше, не виставляє варти. Острiвець справляв на всiх, що перепливали сюди, похмуре враження, i ватага почувала себе тут спокiйно й безпечно.
А нiч тим часом стала ще темнiша, i знову почало накрапати. Я навпомацки вибрався на твердий грунт i прослизнув у гущавину молодої вiльхи. Тодi побачив вогник. Свiтилася туристська газова лампа, напевно, вкрадена в гарцерському таборi.
На невеликiй округлiй галявинi хлопцi з ватаги Чорного Франека позрубували кущi й нижнi гiлки дерев. Вище гiлля лишили, i воно утворювало природне шатро. Не зачепили вони й кущiв навколо галявинки, а кущi тi були дуже густi, тому навiть пропливаючи бiля самого острова, далеко не кожний помiтив би свiтло.
На галявинцi стояв великий курiнь з гiлля. Основу з жердин вкривали снiпки очерету, утворюючи щось схоже на стрiху, яка чудово захищала вiд дощу. Ватага не палила вогнища, тому й дим не мiг її зрадити. I я вже не дивувався, що торiк нiхто не знайшов таємного табору.
Навколо запаленої газової лампи сидiла вся ватага - тринадцять чоловiк. Та нi, я налiчив їх аж чотирнадцять.
Так. Чотирнадцятий був прив'язаний до стовбура дерева скраю галявинки. Це з ним вiв розмову Чорний Франек.
- Не думай собi, ти, мазунчику, миршавий гарцерику, що ми так просто вiдпустимо тебе до твоїх. Спочатку ми пограємося з тобою. Сидiтимеш тут з прив'язаними до дерева ручками, а комарi зроблять iз тебе суцiльний пухир. Але ти сам винен. Навiщо приплив шпигувати? Тебе Яструб прислав? У мене з ним рахунки ще з минулого лiта, а ти з його загону, еге ж?
- Я нiчого не скажу вам, - буркнув прив'язаний хлопець.
I тодi я впiзнав його. Це був Баська з Яструбового загону.
- То й не кажи, - засмiявся Чорний Франек. - Яструб порозсилав вас усюди, щоб знайти наш табiр. Бо вiн хоче напасти на нас. I ти, спритнику, знайшов наш табiр. Тiльки це тобi нi до чого. Два або три днi посидиш у нас у полонi, а потiм повернешся до Яструба i привiтаєш вiд нас. За три днi нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу - i привiт, гарцери. Шукайте вiтра в полi.
Гарцер не просив, щоб його вiдпустили, не благав зласкавитись, i цим сподобався менi.
Обiзвався хтось iз ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франекiв конкурент, Роман.
- А як ми через три днi тiєї справи не облагодимо, що тодi? Харчiв немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скiнчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, i ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.
I справдi, тiльки тепер я помiтив, що Чорний Франек був у жiночих штанях. Певно, котрась iз дiвчат мала, крiм сукнi, ще пару штанiв, i позичила йому. Решта з тих, що в них Капiтан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбиранi в штани з ковдри, в позиченi жiночi блузки й сорочки.
- Знову галасуєш, - розсердився Чорний Франек i тицьнув пiд нiс Романовi стиснутого кулака. - А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днiв, то все залежить вiд вас. Я вже розповiв вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навiть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Вiзьмемо грошi й гайда. До моря, панове й панi. Автобусом до Сопота, на пiрс.
- А вiн дасть тi п'ять тисяч? - засумнiвався Роман.
- Ти не знаєш його. Це лантух з грiшми, його мати торгує наймоднiшими краватками. Ти ж сам бачив, як вiн чваниться своєю яхтою. Його називають князем спiнiнгу, бо вiн має срiбну медаль за рибу. Але такому типовi цього замало. Вiн хоче бути королем. А як вiн стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?
- Не вiрю я в тi п'ять тисяч. I не вiрю, що ми знайдемо ту сумку з картою, - затявся Роман.
Чорний Франек пiдскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопцiв їх розборонили.
- Поки я тут командую, ти мусиш пiдкорятися i робити, що я звелю! кричав Чорний Франек.
А Роман вигукував, рвучись до бiйки:
- Минуть три днi, i всi побачать, яке твоє командування, їсти нiчого, пити нiчого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вiльшане листя?
Ця сварка була менi до речi, бо захопила увагу всiєї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але передi мною було нелегке завдання. Я нiс одяг i чималу камеру, яка шарудiла, тручись об листя. Однак я не хотiв кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тiкати разом iз Баською.
Чорний Франек з Романом i досi сварилися. Та цього разу ще перемiг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним "ура" вирiшила суперечку на користь Франека. Вiн зостався ватажком.
- Цс-с-с, - шепнув я Басьцi. - Я твiй друг... Не показуй, що знаєш про мою присутнiсть...
Баська навiть не ворухнувся. Нiби не чув мого шепоту. "З нього вийде колись знаменитий розвiдник", - подумав я.
У кишенi штанiв я намацав складаний ножик, розкрив його. I тут раптом обiзвалась руда дiвчина, яка ще в закусочнiй коло порома зацiкавила мене.
- А я не кричу "ура", як iншi. I тебе, Чорний Франеку, i Романа вважаю боягузами. Ви обидва тiльки й думаєте про те, як утекти вiд Капiтана Немо. Вiн залишив вас без штанiв, зiрвав ваш прапор, глузує з вас у вiчi. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя - це втеча вiд мiлiцiї? Я побачила, що ви боягузи i навiть не вмiєте битись. Нiколи не билися з дужчим за себе, тiльки iз слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогнi, пекти картоплю, жити просто iнакше, нiж у мiстi. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це тi незвичайнi пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.
Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги.
Роман тiльки сплюнув.
- То йди до того Немо, як ти така розумна, - сказав вiн. - Нам тут не треба тендiтних панянок. Вертайся до мамусi.
А Чорному Франековi стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дiвчини...
- Ти, Бронко, знаєш, що я не хотiв такого. Анi тих крадiжок, нi бешкетiв. Хiба що побитися з туристами. Але вийшло iнакше через Романа. Всi були голоднi, i Роман намовив забити вiвцю, з того все й почалось. Але як тiльки знайдемо ту карту i Вацек Краватик дасть грошi, виїдемо до моря, i все буде iнакше. Грошей нам вистачить на хлiб i м'ясо. Там будуть справжнi пригоди. Ми пiдемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навiть вийдемо з ними в море.
- Не хочу. Тепер уже не хочу! - iстерично вигукнула Бронка. - Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонiя. Iдiть собi звiдси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капiтаном Немо.
"О господи, - подумав я, - i ця закохалася в Капiтана Немо".
- Начхати менi на Капiтана Немо, - лайнувся розлютований Франек. Тiкає вiд нас, мов заєць. Хай би вiн тiльки з'явився тут.
I в цю мить з кущiв по той бiк галявини щось вилетiло i впало пiд ноги Чорному Фраиековi. Якийсь великий пакунок.
- Хто це? Що це? - залунали голоси.
- Наш одяг! - закричав якийсь хлопчак.
Iнший заверещав:
- Немо на островi! Кинув нам одяг. Вiн десь тут. Ловiть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. I, наче уламки петарди, хлопчаки й дiвчата розсипались на всi боки маленького острова.
Я був покараний за свою цiкавiсть. Замiсть того, щоб перерiзати мотузки на Басьцi, коли зчинилося замiшання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пiзно.
На мене насiли аж чотири здорованi. Кiлька дiвчат тримали Баську.
- Є! Є!
- Спiймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли пiд газову лампу. Знову зв'язали й Баську i залишили скраю галявинки.
- Отже, це Капiтан Немо! - трiумфував Чорний Франек. - Маєш, Бронко, свого героя. Лежить бiля моїх нiг. I буде ще скиглити.
- Як ми вiдразу не здогадалися, хто такий Капiтан Немо? Адже вiн був з нами в закусочнiй, коли ми отримали листа з погрозами, - сказав Роман.
Котрась iз дiвчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франековi його штани й сорочку. А також записку.
- Ось iще лист вiд Немо, - сказала вона. - Був у ваших речах.
- Лист? Навiщо нам його читати? Вiн сам зараз розповiсть нам, що написав. Знову, мабуть, якiсь погрози, так, Капiтане? - i Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намiр певний час вдавати Капiтана Немо, щоб вiн опинився на безпечнiй вiдстанi вiд острова, але безсоромна Романова поведiнка так розсердила мене, що я буркнув:
- Дурний ти, хлопче. Немо втiк вiд вас. Я не Немо.
- Чуєш, Бронко, який вiн хоробрий? - захихотiв Франек. - Вiд страху ладен зректися батька, матерi й навiть самого себе.
- Ще раз обшукайте острiв. Знайдете мою камеру й одяг, - сказав я. Капiтан Немо носить непромокальний каптур i куртку. I темнi окуляри.
Хлопцi знову розбiглися по островi. В когось iз них був електричний лiхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
- Вiн не Капiтан Немо, - мовила Бронка. - Немо не вiдмовився б вiд себе. Вiн би пишався, що вiн Немо.
Чорний Франек не здавався:
- Бреше. Викручується, щоб урятуватися вiд нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочнiй, коли ми отримали першу записку.
Вiн глянув на лист, що його подала дiвчина.
- Це не ви писали? - спитав глузливо.
- Нi.
- Зараз перевiримо. Але спочатку прочитаю його.
"Удруге застерiгаю вас: тiкайте з Озерища. Я тут господар i не
хочу вашого товариства. Досить крадiжок i бешкету. Вiддаю вашi лахи,
бо гидую ними.
Капiтан Немо".
Було надто темно, i я не мiг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що вiн аж почервонiв зi злостi.
- Ну, побачимо, хто тут господар i хто звiдси пiде. Хлопцi! - вигукнув вiн. - Дайте менi записника й олiвця. Цей добродiй напише мою вiдповiдь. Розв'яжiть йому праву руку.
За мить у мене на колiнах був записник, а в пальцях я тримав олiвця. Шестеро хлопцiв щiльно оточили мене, щоб я не втiк.
Чорний Франек диктував:
- Господар Озерища - Чорний Франек. Вiдсьогоднi Капiтана Немо не iснує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потiм схилилася надi мною i глянула на мою писанину.
- Тiльки слiпий не побачив би, що листа вiд Капiтана Немо писав не цей чоловiк, - промовила вона. - Я вiдразу здогадалася, що вiн не Капiтан Немо.
Всi по черзi почали порiвнювати мiй лист з листом вiд Немо. Однi твердили, що почерки схожi. А iншi вважали, що листи писали рiзнi люди.
- Менi не треба когось удавати з себе, - сказав я гордо. - Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тiльки засмiявся.
- Самоходик! Можна луснути зо смiху вiд такого прiзвиська. Нiколи такого не чув.
Лише Баська радiсно писнув:
- О господи, пане Самоходику! Вiльгельм Телль стiльки розповiдав нам про вас. Про всi вашi пригоди.
- Телль? - крикнув я до нього. - А де тепер Телль?
- Вiн голова нашої дружини, пане Самоходику! - вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
- Не розмовляти мiж собою! Полоненi не мають права вести розмови.
Але я вiдчував, що добре його спантеличив. Вiн не був уже такий певний, що справдi спiймав Капiтана Немо.
- Ви Самоходик? - спитав вiн. - Я нiколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь i що робите на нашому островi?
Я знизав плечима.
- Менi байдужiсiнько, що нiхто тут не чув про мене. А на острiв я дiстався, щоб звiльнити цього хлопця. Я не терплю, коли кiлька здорованiв збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав намiру боротися з вами. Вважаю, вам слiд зрозумiти те, що вже усвiдомила Бронка. Iнакше ви не зазнаєте справжнiх пригод.
В ту мить я вiдчув страшенний голод. Вона казала правду: був полудень, а я з ранку нiчого не їв. Щука так пахла, що в мене аж у животi закрутило.
- Ви що, дотримуєтеся прислiв'я: "Шлях до серця чоловiка - через його шлунок"? - спитав я, пiдсiдаючи до сковороди зi щукою.
Вона вдавано серйозно кивнула головою.
- Справдi, в мене варто закохатися. Ви щодня мали б на обiд чудову рибку.
- А я гадав, що це ви закохалися в мене, - сказав я здивовано. - Тут вам усi ознаки: ви не можете жити без мене. Коли я стомлений повертаюсь до свого вiгваму, то застаю чарiвну особу, яка смажить менi чудову рибку. Господи, може, це я в раю?
Пана Анатоля i його Мишку все ж таки перемогли пахощi, що розходилися вiд моєї сковороди. Вони пiдiйшли до нас. Мишка сказала до свого чоловiка з ледь помiтним докором у голосi:
- Ось яку рибу ти повинен ловити, Анатолю.
- I ловитиму, - гордо запевнив пан Анатоль. - Тiльки хотiв би знати, де ви зловили цю щуку?
Дiвчина показала пальцем мiсце метрiв за сто вiд нас.
- Он там, неподалiк вiд старого дуба.
Пан Анатоль знизав плечима.
- Згiдно всiх вiдомих менi правил рибальства, там не може жити щука. Замало очерету. Вона любить ходити попiд очеретом.
Марта тяжко зiтхнула.
- Я не знаю. Може, це якась приблудна щука?
- Так, - погодився вiн, - Тут маємо справу з нетиповим явищем.
Мене дратували балачки пана Анатоля. Крiм того, я не мiг йому пробачити, що вiн не допомiг урятуватися Капiтановi Немо.
- А може, ваша теорiя хибна? Пiвдня ви ловили коло Чаплинця, але, як бачу, спiймали тiльки чотири маленьких рибки.
Вiн махнув рукою.
- З нами сталася страшна пригода i тому нам не пощастило й з рибою. Якiсь злодiї вкрали наш човен i сховали в очеретi. А потiм вимагали за нього п'ятдесят злотих. I все було б добре, якби в цю справу не втрутився ще один чоловiк, якийсь, мабуть, божевiльний. Чув, як тi злодiйчуки гукали на нього: "Капiтан Немо". Замалим не дiйшло до бiйки, тi вже вихопили ножi.
- А ви, звiсно, втекли, - мовив я.
- Вiдплив, - з притиском вiдповiв пан Анатоль. - Я в бiйки не встряю. Немо має якiсь рахунки з тими бешкетниками, але навiщо втягати в ту справу нас? Щоправда, вiн показав, де наш човен, але ми й так, без нього, за п'ятдесят злотих дiстали б назад човна. Я нiколи не втiкаю, щоб ви знали. I вiн з великою гiднiстю повернувся до свого намету.
Здавалося, пан Анатоль трохи образився на мене.
Я сидiв сердитий, роздратований його балаканиною.
- Чому ви не їсте? - спитала Марта.
I тiльки тепер я побачив, що тримаю на колiнах тарiлку з трьома шматками смаженої щуки.
- Вiдрiзати вам хлiба?
Це її пiклування тiльки долило масла в огонь. Я ще дужче розсердився.
- А може, ви вже вiдразу покладете менi й шматок щуки до рота? передражнив я її ввiчливий тон. - Чи ви думаєте, що я не здогадуюсь про причину цього пiклування? Ви хочете довiдатися, де розташований табiр Чорного Франека. Вчора ви навмисне розповiли менi про той перстень, знаючи, що це пiдохотить мене шукати табiр. Та я розчарую вас: я не знаю, де табiр. Не знаю та й годi. А якби й знав, то однаково не сказав би вам про це, бо не хочу, щоб через якийсь дурний перстень ви заводили сварки з головорiзами. А взагалi, запевняю вас, ватага Чорного Франека мене анiтрохи не обходить, я маю iншi справи.
Напевно, зозла я бовкнув зайве. Бо вона вiдразу пiдхопила мої слова.
- Iншi справи? Якi?
- Он як! - обурився я. - Ви хочете стати моїм сповiдником?
- Не розумiю, чому ви так гнiваєтесь? Не знайшли табору, то й не знайшли. Менi вже байдуже за той перстень. I хлопець, що подарував його, став менi байдужий, вiдколи з'явився Капiтан Немо. Я вiддала б сто таких перснiв, щоб познайомитися з тим капiтаном! Ви бачили його сьогоднi?
- Бачив, - буркнув я. - Вiн був на Чаплинцi й, здається, вистежував Чорного Франека, щоб знайти таємний табiр ватаги. Тiльки, як завжди, в ньому перемогло благородство. Вiн побачив, у якiй скрутi опинився пан Анатоль i недоречно втрутився. Ви самi чули, що казав пан Анатоль.
I я докладно розповiв їй про всю пригоду.
- Який вiн чудовий! Який незвичайний! - захоплювалася Марта. - Сам проти: шести головорiзiв? Це справжнiй герой. Менi здається, що я кохаю Капiтана Немо.
Я вiдставив тарiлку на траву.
- То, може, я залишу цю щуку, якщо ви змiнили об'єкт своїх нiжних захоплень? Вiднинi ви, напевне, смажитимете рибку не для мене, а тiльки для Капiтана Немо?
Дiвчина засмiялась.
- То ви такий ревнивий? А взагалi, хотiлося б знати, що ви робили на Чаплинцi, коли Капiтан Немо сам один боровся з головорiзами?
- Я сидiв у кущах, - нахабно вiдповiв я.
- Невже? Не думала, що ви такий дрiб'язковий.
- Бо це була не дрiб'язковiсть, а завбачливiсть. Запевняю вас, що моє серце аж рвалося до боротьби поруч з Капiтаном Немо. Але тодi я мусив би вийти iз схованки i не знайшов би табору Чорного Франека. Коли я переконався, що Капiтан Немо дасть собi раду без мене, я зостався у схованцi.
- Розумiю, - хитнула вона головою. - Отже, ви все-таки знаєте, де розташований табiр тiєї ватаги.
- Звичайно, знаю. Проте не скажу вам, бо не хочу, щоб через той перстень ви зчинили нову веремiю. Ви поїдете туди зi своїми братами, Чорний Франек не вiддаватиме персня, може дiйти до бiйки. За що? За перстень? Зрештою, ви ж уже кохаєте Капiтана Немо.
- Так, вiн менi подобається у сто тисяч разiв бiльше, нiж будь-хто iнший, - задерикувато вiдповiла вона. - Вiн став моїм iдеалом.
Мене щось шпигнуло.
- Визнаю, що вiн чудовий, - пiдтвердив я, подумавши з хвилину. - Менi подобається його вiдвага i спритнiсть. Проте не все у його поведiнцi можу схвалити.
- Невже? Проти чого ж ви заперечуєте?
- Я вважаю, що дарма вiн стукнув олов'яною кулькою Чорного Франека. А якби поцiлив в око?
- Капiтан Немо не промахнеться. А крiм того, що ж це? Ви стаєте оборонцем бешкетникiв? А що зробив би Чорний Франек, якби зловив Капiтана Немо? Чи теж боявся б скривдити його?
- Не знаю, що зробив би Чорний Франек. Але не слiд боротися його засобами. I друге. Навiщо вiн забрав одяг? Узяв би ножi та й годi. Менi неприємна та ватага, але ж хлопцi сидять зараз скоцюрбленi з холоду, i їх кусають комарi!
Не знаю, чи я змiг її переконати. Якийсь час вона сидiла замислена, може, обдумуючи вчинки Капiтана Немо. А я помив сковороду в озерi, потiм запалив люльку i сiв перед наметом.
- Мою iсторiю з перснем, - знову почала дiвчина, - ви визнали не гiдною уваги. Сьогоднi ви сказали менi, що ватага Чорного Франека не обходить вас, бо ви маєте якусь важливiшу справу. То навiщо ж ви вистежували Чорного Франека i так хотiли знайти його табiр?
Менi сподобалась її проникливiсть. Я всмiхнувся i подумав, що, напевно, не станеться нiчого поганого, коли я розповiм їй про зустрiч Вацека Краватика з Чорним Франеком.
- Фй-ю-у! - свиснула вона протягло, дуже заiнтригована. - їм так потрiбна та карта? Ладнi за неї заплатити?
А потiм, уважно поглянувши на мене, мовила:
- Розумiю, ви не хочете сказати менi, де розташований табiр Чорного Франека. Та чи не варто розповiсти про це Капiтановi Немо? Адже ви припускаєте, що й вiн вистежував Чорного Франека, щоб знайти його табiр. Хоча вiн потiм вирiшив урятувати з скрутного становища тих двох чоловiкiв i, може, втратив єдину нагоду знайти табiр.
- Еге ж, - знизав я плечима. - Охоче розповiм йому, де табiр. Але як з ним зв'язатися?
Марта подивилася загадково.
- Коли я йшла до вас... - почала вона пошепки, щоб ще бiльше пiдкреслити таємничiсть справи. - А щоб ви знали, сьогоднi я не взяла човна, а прийшла сюди пiшки, берегом озера, майже чотири кiлометри...
- Ну, кажiть швидше, - роздратувався я.
- Заждiть хвилинку, зараз про все дiзнаєтесь. Iдучи сюди берегом, я придивилася до трухлявого стовбура старого дуба, який росте за пiвкiлометра звiдси, на березi озера. Низько над землею в ньому величезне дупло; там може сховатися доросла людина. Я й сама колись ховалася в ньому вiд дощу. Отож у цьому дуплi лежав... мокрий одяг Капiтана Немо.
- Що таке?! - пiдхопився я з землi. - Це чудова нагода. Ми можемо зустрiти там Капiтана Немо.
- Не пiдемо ж ми туди й не будемо чекати, коли вiн повернеться по своє вбрання. Адже невiдомо, коли вiн туди прийде. Я гадаю, найкраще напишiмо до нього листи. Ви - з повiдомленням про табiр Чорного Франека. А я освiдчення в коханнi.
- Я напишу, що хотiв би зустрiтися з ним i порозмовляти.
- Про що? - зацiкавилась вона.
- Вiн, певне, мiг би допомогти менi в однiй справi.
Вона махнула рукою.
- Ет, ви теж хочете бути таємничим, мов Каштан Немо.
В самоходi в мене була течка з поштовим папером i олiвцями. Один комплект - поштовий папiр i конверт - я дав Мартi, а сам почав шкрябати на другому.
"Шановний Капiтане Немо!
Я стежив за вашими сутичками з ватагою Чорного Франека. Хоча не
всi Вашi вчинки я схвалюю, все ж розумiю, яка ваша мета. Я прибув
сюди з певною мiсiєю, справа благородна. Буду дуже вдячний, якщо ви
захочете зустрiтися зi мною у призначений вами час i в зручному для
вас мiсцi. Я живу в наметi за п'ятсот метрiв вiд трухлявого дуба, де
ви знайдете цього листа. Маю автомобiль-амфiбiю, по ньому ви зможете
мене впiзнати.
P.S. Табiр Чорного Франека мiститься на маленькому островi бiля
Чаплинця".
Я заклеїв листа i ще трошки зачекав, поки Марта напише своє освiдчення в коханнi. Нарештi й вона заклеїла конверта.
- Ходiмо! - сказала дiвчина, встаючи з трави. - Менi вже треба повертатися додому, а цей дуб по дорозi. Ви проведете мене?
Вона взяла свою складану вудку, й ми пiшли берегом. Обоє мовчали, мабуть, кожен з нас мiркував, як Капiтан Немо реагуватиме на нашi листи.
Ще я думав, навiщо саме в тому трухлявому дубi вiн залишив мокре вбрання, а не забрав його з собою, адже вiн десь, мабуть, живе?
Дупло було глибоке. Капiтан Немо застромив у нього палицi i, наче на вiшалцi в шафi, сушив у дубi своє мокре рибальське вбрання.
Ми поклали листи в кишеню куртки, а потiм я попрощався з Мартою i пiшов до свого табору. Хотiв трохи заснути, вiдпочити перед походом, запланованим на сьогоднiшню нiч.
На озерi в червоному свiтлi призахiдного сонця голосно кричали чайки, нiби сварилися за вечерю. Над берегом низько лiтали ластiвки, збиралося на дощ.
Повертаючись до намету, я все поглядав на той бiк озера. Чому немає Чоловiка з рубцем? Невже всi мої розрахунки й припущення не справдяться? Невже подорож на Озерище по затоплений скарб закiнчиться для мене поразкою?
Раптом вiд старого дуба я почув гуркiт мотора глiсера. "Немо був поблизу дуплистого дуба. I, може, навiть бачив нас. А тепер вiдплив", подумав я.
РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
Подорож у нiчному мороцi. В таємному таборi ватаги. Розмова
злодiйчукiв. Спроба визволити полоненого. Невидимий ворог.
Чи я - Капiтан Немо? В полонi на островi. Руда Бронка.
Тяжка доля полонених.
Мене збудило лопотiння краплин по брезентовому полотнищi намету. Я виглянув надвiр i побачив, що над озером уже запав морок. У моїх сусiдiв свiтилися в наметах газовi лампи й чулася розмова.
Дощ дужче залопотiв по наметi, а потiм зненацька вщух. Напевне, хмара пiшла десь далi, тiльки злегка скропивши цю мiсцевiсть. Але повiтря не похолоднiшало, а, навпаки, стало ще бiльш парко й душно. Цiєї ночi треба було рясного, гарного дощу.
Я вмився в озерi й, вiдчуваючи голод, вiдкраяв собi шматок хлiба, купленого чотири днi тому, намастив його маслом i полуничним джемом. Нiч наступала швидко, i шкода було гаяти час, щоб скип'ятити чай.
Я надув камеру запасного колеса, з багажника в машинi вийняв непромокальну торбину, в яку хотiв потiм запхнути одяг. Зашнурував намет, щоб мої сусiди думали, нiби я ще сплю. Закинув камеру на плече i тихо пiшов берегом озера в той бiк, звiдки було найближче до острiвця, де розташувалася ватага Чорного Франека. Бо той острiв саме й був метою моєї подорожi.
Темнiшало з кожною хвилиною, в озеро нiби хтось налив чорнила. Вiтру не було. Над водою лунало кахкання качурiв, що вовтузились у прибережному очеретi.
Я прискорив ходу. Знав, що цiєї ночi буде дуже темно, бо по небi сунули дощовi хмари. В густому мороцi важко було знайти маленький острiв на величезному просторi озера.
Нарештi, коли лiворуч зостався позаду Чаплинець, я побачив невелику чорну пляму. То був острiв з табором ватаги.
Не раз у приємному товариствi я купався вночi в рiчцi або в озерi. Але тепер на мене чекала самотня подорож у чорнiй, мов чорнило, водi. Тому, хоч i добре плаваю, я взяв iз собою надуту автомобiльну камеру, щоб перевезти на нiй одяг у непромокальнiй торбi, а також мати змогу трошки перепочити.
Я роздягся i, кинувши на воду камеру, тихо занурився в чорну воду.
Вода була на диво тепла. Куди теплiша за повiтря. Я плив поволi, щоб не хлюпати, та ще й тому, що пхав поперед себе камеру з одягом.
Одяг треба було забрати з собою, бо пiсля повернення, у нiчнiй темрявi я мiг не знайти його. А крiм того, важко було передбачити, скiльки я пробуду на острiвцi. Може, якийсь час сидiтиму, сховавшись у заростях i стежитиму за ватагою Чорного Франека? Коли вийду з води, може бути холодно, та й комарi... їх не бракує на мазурських озерах.
Вода в озерi була не всюди однаково тепла, часом мене огортав майже крижаний холод; мабуть, я натрапляв на якiсь пiдводнi течiї або джерела.
Така самотня нiчна подорож створювала особливий настрiй. Я, звiсно, не вiрю в змiїв i чудовиськ, що начебто живуть у великих озерах, та все ж менi здавалося, нiби я трусь об якiсь холоднi й слизькi тiла, нiби щось хапає мене за ноги й паралiзує руки.
Хоча анi повiйнув вiтрець, озеро було сповнене якимсь дивним життям. Щось у ньому плюскотiло, то з того, то з того боку. Менi навiть здавалося, що зовсiм близько хтось чи щось пливе, пирхаючи. Довго я прислухався, але пирхання стихло, зате я виразно почув тихi, одноманiтнi сплески, наче хтось потихеньку плив.
"Може, хтось iз хлопцiв Чорного Франека..." - подумалось менi...
I я став ще обережнiший. Передi мною нiби виростала з озера щiльна стiна дерев на острiвцi.
Пiд ногами я вiдчув вкрите гравiєм дно. Острiвець оточувала мiлина. Я дiйшов до комишiв i заглибився в них, намагаючись не шелестiти, хоч гадав, що ватага Чорного Франека, найiмовiрнiше, не виставляє варти. Острiвець справляв на всiх, що перепливали сюди, похмуре враження, i ватага почувала себе тут спокiйно й безпечно.
А нiч тим часом стала ще темнiша, i знову почало накрапати. Я навпомацки вибрався на твердий грунт i прослизнув у гущавину молодої вiльхи. Тодi побачив вогник. Свiтилася туристська газова лампа, напевно, вкрадена в гарцерському таборi.
На невеликiй округлiй галявинi хлопцi з ватаги Чорного Франека позрубували кущi й нижнi гiлки дерев. Вище гiлля лишили, i воно утворювало природне шатро. Не зачепили вони й кущiв навколо галявинки, а кущi тi були дуже густi, тому навiть пропливаючи бiля самого острова, далеко не кожний помiтив би свiтло.
На галявинцi стояв великий курiнь з гiлля. Основу з жердин вкривали снiпки очерету, утворюючи щось схоже на стрiху, яка чудово захищала вiд дощу. Ватага не палила вогнища, тому й дим не мiг її зрадити. I я вже не дивувався, що торiк нiхто не знайшов таємного табору.
Навколо запаленої газової лампи сидiла вся ватага - тринадцять чоловiк. Та нi, я налiчив їх аж чотирнадцять.
Так. Чотирнадцятий був прив'язаний до стовбура дерева скраю галявинки. Це з ним вiв розмову Чорний Франек.
- Не думай собi, ти, мазунчику, миршавий гарцерику, що ми так просто вiдпустимо тебе до твоїх. Спочатку ми пограємося з тобою. Сидiтимеш тут з прив'язаними до дерева ручками, а комарi зроблять iз тебе суцiльний пухир. Але ти сам винен. Навiщо приплив шпигувати? Тебе Яструб прислав? У мене з ним рахунки ще з минулого лiта, а ти з його загону, еге ж?
- Я нiчого не скажу вам, - буркнув прив'язаний хлопець.
I тодi я впiзнав його. Це був Баська з Яструбового загону.
- То й не кажи, - засмiявся Чорний Франек. - Яструб порозсилав вас усюди, щоб знайти наш табiр. Бо вiн хоче напасти на нас. I ти, спритнику, знайшов наш табiр. Тiльки це тобi нi до чого. Два або три днi посидиш у нас у полонi, а потiм повернешся до Яструба i привiтаєш вiд нас. За три днi нас тут не буде. Ми облагодимо одну справу, зчинимо велику колотнечу - i привiт, гарцери. Шукайте вiтра в полi.
Гарцер не просив, щоб його вiдпустили, не благав зласкавитись, i цим сподобався менi.
Обiзвався хтось iз ватаги. З задерикуватого тону я здогадався, що це, мабуть, Франекiв конкурент, Роман.
- А як ми через три днi тiєї справи не облагодимо, що тодi? Харчiв немає, а ще цього шмаркача будемо годувати. Газ скоро скiнчиться, а в таборах страшно показатися, голодно й холодно, i ти сам у бабських штанях ходиш, так тебе Немо обдурив.
I справдi, тiльки тепер я помiтив, що Чорний Франек був у жiночих штанях. Певно, котрась iз дiвчат мала, крiм сукнi, ще пару штанiв, i позичила йому. Решта з тих, що в них Капiтан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбиранi в штани з ковдри, в позиченi жiночi блузки й сорочки.
- Знову галасуєш, - розсердився Чорний Франек i тицьнув пiд нiс Романовi стиснутого кулака. - А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днiв, то все залежить вiд вас. Я вже розповiв вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навiть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Вiзьмемо грошi й гайда. До моря, панове й панi. Автобусом до Сопота, на пiрс.
- А вiн дасть тi п'ять тисяч? - засумнiвався Роман.
- Ти не знаєш його. Це лантух з грiшми, його мати торгує наймоднiшими краватками. Ти ж сам бачив, як вiн чваниться своєю яхтою. Його називають князем спiнiнгу, бо вiн має срiбну медаль за рибу. Але такому типовi цього замало. Вiн хоче бути королем. А як вiн стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?
- Не вiрю я в тi п'ять тисяч. I не вiрю, що ми знайдемо ту сумку з картою, - затявся Роман.
Чорний Франек пiдскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопцiв їх розборонили.
- Поки я тут командую, ти мусиш пiдкорятися i робити, що я звелю! кричав Чорний Франек.
А Роман вигукував, рвучись до бiйки:
- Минуть три днi, i всi побачать, яке твоє командування, їсти нiчого, пити нiчого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вiльшане листя?
Ця сварка була менi до речi, бо захопила увагу всiєї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але передi мною було нелегке завдання. Я нiс одяг i чималу камеру, яка шарудiла, тручись об листя. Однак я не хотiв кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тiкати разом iз Баською.
Чорний Франек з Романом i досi сварилися. Та цього разу ще перемiг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним "ура" вирiшила суперечку на користь Франека. Вiн зостався ватажком.
- Цс-с-с, - шепнув я Басьцi. - Я твiй друг... Не показуй, що знаєш про мою присутнiсть...
Баська навiть не ворухнувся. Нiби не чув мого шепоту. "З нього вийде колись знаменитий розвiдник", - подумав я.
У кишенi штанiв я намацав складаний ножик, розкрив його. I тут раптом обiзвалась руда дiвчина, яка ще в закусочнiй коло порома зацiкавила мене.
- А я не кричу "ура", як iншi. I тебе, Чорний Франеку, i Романа вважаю боягузами. Ви обидва тiльки й думаєте про те, як утекти вiд Капiтана Немо. Вiн залишив вас без штанiв, зiрвав ваш прапор, глузує з вас у вiчi. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя - це втеча вiд мiлiцiї? Я побачила, що ви боягузи i навiть не вмiєте битись. Нiколи не билися з дужчим за себе, тiльки iз слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогнi, пекти картоплю, жити просто iнакше, нiж у мiстi. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це тi незвичайнi пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.
Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги.
Роман тiльки сплюнув.
- То йди до того Немо, як ти така розумна, - сказав вiн. - Нам тут не треба тендiтних панянок. Вертайся до мамусi.
А Чорному Франековi стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дiвчини...
- Ти, Бронко, знаєш, що я не хотiв такого. Анi тих крадiжок, нi бешкетiв. Хiба що побитися з туристами. Але вийшло iнакше через Романа. Всi були голоднi, i Роман намовив забити вiвцю, з того все й почалось. Але як тiльки знайдемо ту карту i Вацек Краватик дасть грошi, виїдемо до моря, i все буде iнакше. Грошей нам вистачить на хлiб i м'ясо. Там будуть справжнi пригоди. Ми пiдемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навiть вийдемо з ними в море.
- Не хочу. Тепер уже не хочу! - iстерично вигукнула Бронка. - Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонiя. Iдiть собi звiдси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капiтаном Немо.
"О господи, - подумав я, - i ця закохалася в Капiтана Немо".
- Начхати менi на Капiтана Немо, - лайнувся розлютований Франек. Тiкає вiд нас, мов заєць. Хай би вiн тiльки з'явився тут.
I в цю мить з кущiв по той бiк галявини щось вилетiло i впало пiд ноги Чорному Фраиековi. Якийсь великий пакунок.
- Хто це? Що це? - залунали голоси.
- Наш одяг! - закричав якийсь хлопчак.
Iнший заверещав:
- Немо на островi! Кинув нам одяг. Вiн десь тут. Ловiть його! Шукайте!
Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. I, наче уламки петарди, хлопчаки й дiвчата розсипались на всi боки маленького острова.
Я був покараний за свою цiкавiсть. Замiсть того, щоб перерiзати мотузки на Басьцi, коли зчинилося замiшання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пiзно.
На мене насiли аж чотири здорованi. Кiлька дiвчат тримали Баську.
- Є! Є!
- Спiймали!
Мене зв'язали, як барана, й потягли пiд газову лампу. Знову зв'язали й Баську i залишили скраю галявинки.
- Отже, це Капiтан Немо! - трiумфував Чорний Франек. - Маєш, Бронко, свого героя. Лежить бiля моїх нiг. I буде ще скиглити.
- Як ми вiдразу не здогадалися, хто такий Капiтан Немо? Адже вiн був з нами в закусочнiй, коли ми отримали листа з погрозами, - сказав Роман.
Котрась iз дiвчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франековi його штани й сорочку. А також записку.
- Ось iще лист вiд Немо, - сказала вона. - Був у ваших речах.
- Лист? Навiщо нам його читати? Вiн сам зараз розповiсть нам, що написав. Знову, мабуть, якiсь погрози, так, Капiтане? - i Роман штовхнув мене передком черевика.
Я мав намiр певний час вдавати Капiтана Немо, щоб вiн опинився на безпечнiй вiдстанi вiд острова, але безсоромна Романова поведiнка так розсердила мене, що я буркнув:
- Дурний ти, хлопче. Немо втiк вiд вас. Я не Немо.
- Чуєш, Бронко, який вiн хоробрий? - захихотiв Франек. - Вiд страху ладен зректися батька, матерi й навiть самого себе.
- Ще раз обшукайте острiв. Знайдете мою камеру й одяг, - сказав я. Капiтан Немо носить непромокальний каптур i куртку. I темнi окуляри.
Хлопцi знову розбiглися по островi. В когось iз них був електричний лiхтарик. Очевидно, знайшли камеру й одяг.
- Вiн не Капiтан Немо, - мовила Бронка. - Немо не вiдмовився б вiд себе. Вiн би пишався, що вiн Немо.
Чорний Франек не здавався:
- Бреше. Викручується, щоб урятуватися вiд нашої помсти. Романова правда: цей тип був у закусочнiй, коли ми отримали першу записку.
Вiн глянув на лист, що його подала дiвчина.
- Це не ви писали? - спитав глузливо.
- Нi.
- Зараз перевiримо. Але спочатку прочитаю його.
"Удруге застерiгаю вас: тiкайте з Озерища. Я тут господар i не
хочу вашого товариства. Досить крадiжок i бешкету. Вiддаю вашi лахи,
бо гидую ними.
Капiтан Немо".
Було надто темно, i я не мiг побачити обличчя Чорного Франека. Проте певен, що вiн аж почервонiв зi злостi.
- Ну, побачимо, хто тут господар i хто звiдси пiде. Хлопцi! - вигукнув вiн. - Дайте менi записника й олiвця. Цей добродiй напише мою вiдповiдь. Розв'яжiть йому праву руку.
За мить у мене на колiнах був записник, а в пальцях я тримав олiвця. Шестеро хлопцiв щiльно оточили мене, щоб я не втiк.
Чорний Франек диктував:
- Господар Озерища - Чорний Франек. Вiдсьогоднi Капiтана Немо не iснує.
Бронка зазирнула в лист у руках Чорного Франека, а потiм схилилася надi мною i глянула на мою писанину.
- Тiльки слiпий не побачив би, що листа вiд Капiтана Немо писав не цей чоловiк, - промовила вона. - Я вiдразу здогадалася, що вiн не Капiтан Немо.
Всi по черзi почали порiвнювати мiй лист з листом вiд Немо. Однi твердили, що почерки схожi. А iншi вважали, що листи писали рiзнi люди.
- Менi не треба когось удавати з себе, - сказав я гордо. - Я маю власну славу й теж пережив багато незвичайних пригод. Мене звуть Самоходик.
О, яка оманлива слава! Чорний Франек тiльки засмiявся.
- Самоходик! Можна луснути зо смiху вiд такого прiзвиська. Нiколи такого не чув.
Лише Баська радiсно писнув:
- О господи, пане Самоходику! Вiльгельм Телль стiльки розповiдав нам про вас. Про всi вашi пригоди.
- Телль? - крикнув я до нього. - А де тепер Телль?
- Вiн голова нашої дружини, пане Самоходику! - вигукнув Баська.
Чорний Франек гримнув:
- Не розмовляти мiж собою! Полоненi не мають права вести розмови.
Але я вiдчував, що добре його спантеличив. Вiн не був уже такий певний, що справдi спiймав Капiтана Немо.
- Ви Самоходик? - спитав вiн. - Я нiколи не чув про вас. Чим ви займаєтесь i що робите на нашому островi?
Я знизав плечима.
- Менi байдужiсiнько, що нiхто тут не чув про мене. А на острiв я дiстався, щоб звiльнити цього хлопця. Я не терплю, коли кiлька здорованiв збиткуються над меншим хлопцем. Не хочу, щоб ви вважали це боягузтвом, але я не мав намiру боротися з вами. Вважаю, вам слiд зрозумiти те, що вже усвiдомила Бронка. Iнакше ви не зазнаєте справжнiх пригод.