Страница:
- Ох, хай йому чорт! - гукнув вiн.
- Хапайтеся за петлi, за петлi! - пiдбадьорив його Риндiн, ледве стримуючи смiх. - I не робiть рiзких рухiв, легше!
Але було вже пiзно. Енергiйному Соколовi трудно було одразу перейти до уповiльнених, плавних рухiв. Ударившись об стiну, вiн вмить одлетiв вiд неї в протилежний бiк, не встигнувши вхопитися за петлi. А рiзкий рух, яким вiн хотiв досягти найближчої петлi, примусив його тiло перевернутися. Вiн летiв назад, знову до гамака, але на цей раз повiльно перекидаючись в повiтрi. Пiдлетiвши до свого гамака, вiн устиг схопитися за нього i затриматися, хитаючись, немов човен на бурхливих хвилях.
Вадим Сокiл уже не посмiхався. На його худорлявому обличчi з великими свiтлими, трохи опуклими короткозорими очима, що здавалися ще бiльшими пiд круглими окулярами, було помiтно явне роздратування. Завжди неслухняне бiляве i кучеряве його волосся було скуйовджене. Микола Петрович, згадуючи свою першу подорож по навiгаторськiй рубцi, мiг тiльки поспiвчувати геологовi. Зате Ван Лун широко посмiхався, стежачи з свого гамака за товаришем.
- Дуже цiкаве видовище, - добродушно промовляв вiн. - Вiдомий геолог Вадим Сергiйович Сокiл оволодiває новою стихiєю. Як це треба сказати боротьба з невагомiстю? Або - що таке рiвновага? Вадиме, тримайтеся мiцнiше, це дуже-дуже iсторична мить!
- Гаразд, гаразд, - промурмотiв у вiдповiдь Сокiл. - Вилiзайте самi, шановний товаришу, подивимося, як це вийде у вас.
- Зважимо на ваш досвiд, дорогий друже, зважимо! Адже ви самi радили менi.
Справдi, Ван Лун не повторив помилок свого друга. Вiн, вiдстiбуючи ременi, мiцно тримався за гамак. I коли той спробував вiдкинути його, Ван Лун встояв, ухопившися за край гамака, наче за гриву здибленого коня. Потiм вiн навмисно уповiльненим рухом простягнув руку до найближчої шкiряної петлi на стiнi каюти, пiдтягнувся до неї i звiдти скромно поглянув на Сокола, який все ще сердився:
- Роблю висновок. У таких справах надмiр енергiї - не перший помiчник. Це добре, дуже добре, коли багато енергiї. Тiльки не тут. Гадаю, тут краще трохи аналiтичного мислення. А також робити вiрнi висновки з явищ, так, Вадиме?
- Прибережiть дотепи до кращого випадку, - огризнувся Сокiл. Подивився б я на вас, коли б ви вилiзали з гамака першим!
- Юпiтер, ти гнiваєшся, отож ти неправий! - все так само добродушно вiдгукнувся Ван Лун.
- Нiчого, нiчого, Вадиме, - втiшно зауважив Риндiн, - у мене також було щось подiбне, коли я вiдстебнув ременi крiсла. Побачите, це тiльки перший раз так. Звикнете, освоїтеся. От i я також, весь час придивляюсь i пiдмiчаю правильнi i неправильнi рухи у вас. I це допомагає. Головне, як я бачу, повiльнiсть i плавнiсть рухiв.
Микола Петрович простягнув руку i взявся за тонкий стояк, який з'єднував пiдлогу i стелю каюти. Таких стоякiв було тут кiлька - спецiально з розрахунком на життя за умов невагомостi. Легко пiдтягнувшись до стояка, Риндiн опинився майже бiля стiни. Уздовж неї, як i вздовж iнших стiн, тяглося поруччя. Тримаючись за нього, можна було легко пересуватися в потрiбному напрямi. Стоячи бiля стiни, Риндiн сказав:
- Бачите, як зрештою все це просто? Тепер, друзi мої, звикайте, а я знову вирушаю до навiгаторської. Погляну ще раз на прилади, зорiєнтуюся по них. З Землi повiдомили, що їм довелося форсувати роботу ракетних двигунiв. Треба перевiрити, в чому тут рiч. Це забере, гадаю, з пiвгодини. А ви подумайте про снiданок, Ван Лун. Та посмачнiше. Таку знаменну подiю, як втрата ваги, можна й вiдсвяткувати. Згода?
- Правильно, Миколо Петровичу, снiдати! Втративши вагу, слiд поповнити бодай масу, - вже весело пiдхопив Сокiл. Природжене почуття гумору перемогло його роздратованiсть; та й взагалi геолог не вмiв довго сердитися. - А як гадає наш шеф-повар?
- Шеф-повар думає: перший снiданок в астропланi - це також iсторична подiя, - повчально вимовив Ван Лун у вiдповiдь.
Пересуваючись уздовж поруччя, Микола Петрович перейшов до навiгаторської рубки.
Сокiл доброзичливо поглянув на Ван Луна:
- Ну, Ван, давайте практикуватися в пересуваннi. I я не я буду, якщо ви не залишитеся в хвостi! А тим часом можете жартувати, скiльки вам завгодно. Все одно, я беру на себе першi спроби, а ви лише повторюєте зроблене мною. Ага, уразив?
Намагаючись не робити жодного зайвого або рiзкого руху, Сокiл розпочав мандрування по каютi. Тепер i вiн мав цiлковиту можливiсть переконатися в тому, як дотепно була обладнана каюта, як хороше попрацювали польськi вченi, конструктори внутрiшнiх примiщень корабля. Поруччя, що простяглося вздовж стiн, шкiрянi петлi в стiнах i стелi, плескатi металiчнi держаки, поставленi в рiзноманiтних мiсцях, стояки, що з'єднували пiдлогу i стелю каюти, - все це давало можливiсть дуже легко рухатися в усiх напрямах, переходячи вiд однiєї надiйної опори до iншої.
Щоб перевiрити себе, Сокiл спробував нi за що не триматися i стати на ноги. Вiдразу ж таки вiн вiдчув, що каюта повiльно повертається навколо нього. Вона хитнулася в один бiк, в другий, спинилась i знову попливла, аж доки не опинилась у явно перекинутому станi. Дурна картина! I Ван Лун чомусь стоїть догори ногами i, здається, посмiхається лукавими очима...
Сокiл знову схопився за поруччя. Здавалося, що вiн з величезною силою повернув навколо себе каюту i так само рiшуче спинив її, коли помiтив, що Ван Лун зайняв нормальне становище, вниз ногами. Так, усе гаразд!
- Це наче в цирку, - озвався Ван Лун. - Проте дуже сумно бачити, як твiй товариш увесь час стає догори ногами...
- Тiльки з вашого погляду, Ван, з вашої точки зору. А з моєї - ви поводитеся просто непристойно. Варт менi на хвилинку вiдвести од вас очi, як ви одразу використовуєте це i стаєте на голову або приймаєте ще яку-небудь безглузду позу. Вчений, серйозна доросла людина, професор iз свiтовим iм'ям,- i раптом отакi трюки! До речi, будь ласка, складiть гамаки, вам до них ближче.
- Єсть скласти гамаки.
Ван Лун, який весь час уважно стежив за рухами Сокола, очевидно, робив з них для себе певнi висновки. I цього разу вiн також обiйшовся без будь-яких ускладнень. Впевнено рухаючись уздовж стiни, вiн дiстався до важельного пристрою бiля гамакiв. Не випускаючи з лiвої руки поруччя, Ван Лун правою з силою вiдвiв важiль униз. Обидва гамаки слухняно поповзли вгору. Система тросiв i амортизаторiв пiдтягла їх до стелi. В каютi одразу стало просторiше.
- Ну, як? - запитав Ван Лун Сокола.
Але Вадим не вiдповiдав. Вiн помiтив, що опинився бiля iлюмiнатора i з iнтересом зазирнув у нього. Нiчого не видно... Чому б це? Зрозумiло, адже вiн чудово знав, що перед стартом усi iлюмiнатори було закрито внутрiшнiми вiконницями, металiчними заслiнками, якi всувалися помiж двома шарами товстого органiчного скла. З якого боку мусить бути Сонце? Звичайно, з правого, адже вони вилiтали на схiд. Значить, з цього, лiвого, можна вiдчинити вiконницю.
- Ван, вимкнiть свiтло!
Пролунало характерне клацання вимикача. В каютi стало зовсiм темно, коли не зважати на свiтло, що пробивалося з дверей навiгаторської рубки. Сокiл намацав важiль вiконницi i кiлькома обертами опустив заслiнку, як опускають скло в автомобiлi.
- Надзвичайно! - вигукнув за його спиною Ван Лун.
Вони обидва прилинули до скла iлюмiнатора. Перед ними вiдкривалася гiдна подиву в своїй величностi картина Великого Всесвiту. Це була глибока нiч - i разом з тим нiч, сяюча блиском незчисленних далеких вогнiв, холодних i в той же час палаючих. Незмiрно вiддалений небозвiд немов був засланий чорним оксамитом. I на ньому, розкиданi примхливими i складними вiзерунками, виблискували мiрiади яскравих зiрок - бiлих, оранжевих, червоних, зелених, голубих. Нiколи нiхто з жителiв Землi не бачив подiбного видовища! Вражала не тiльки надзвичайна яснiсть, з якою око без найменших труднощiв розрiзняло першу-лiпшу зiрку - вiд крупної i слiпучої до найменшої, яка здавалася крихiтною iскоркою, що несмiливо виглядала з глибокої складки небесної чорної оксамитної завiси. Найбiльш вражаючим було те, що жодна з зiрок не мерехтiла, не переливалася, то пригасаючи, то знову стаючи яскравою, як було це звичним для жителiв Землi. Нi, кожна iз зiрок, велика чи дрiбна, палала неослабним далеким, але рiвним свiтлом, яке лилося з глибини матового чорного фону.
I Сокiл, i Ван Лун були враженi виглядом знайомих їм з дитинства сузiр'їв. Та й справдi, - хiба перед ними зараз були тi нескладнi комбiнацiї з кiлькох зiрок, до яких звикло людство, завжди наглухо вiдокремлене вiд чудесної картини Всесвiту товстою пеленою земної атмосфери, що безжалiсно гасила барви й яскравi кольори! Тi великi мерехтливi зiрки були всього лише грубою канвою сузiр'їв, дивовижних виблискуючих вiзерункiв великого космосу. Тiльки тепер Ван Лун i Сокiл бачили по-справжньому, з яким невичерпним багатством фантазiї гаптувала природа цi небеснi вiзерунки. Вони вiдрiзнялися вiд бачених з Землi знайомих сузiр'їв не менш, нiж багатобарвна талановита картина вiдрiзняється вiд сухого i кволого малюнка олiвцем.
Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзначали цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чотирикутник Лiри. Ще далi вигнутий, наче готовий до стрибка Дракон, а бiля нього, майже в згибi його тiла, починається така знайома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
- Ми з вами щасливцi, Ван, - захоплено промовив Вадим Сокiл. - Заради цього чудового видовища варто було перенести всю нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час прискорення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi цiєї незрiвнянної картини?
Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лукаво примружив очi:
- Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо - також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам доведеться зробити певну поетичну паузу...
- Сухар! Безнадiйний сухар!
- Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми поснiдаємо, лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в каютi. - А як дiятиме невагома автоматика?
Вiн уже встиг перейти - чи може правильнiше було б сказати "перепливти" - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнувши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного неба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга.
Ван Лун повернув рукоятку, влаштовану в стiнi. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна панель i плавно опустилася вниз на колiнчастих пiдставках, перетворившись на стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi укладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляжки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах, i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в iдеальному порядку, Ван Лун задоволено посмiхнувся:
- Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще серветки. I можна приступати до їжi.
- Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
- Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго вина, - втiшив його Ван Лун. - Якщо, звiсно, Микола Петрович дозволить...
- А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Риндiна, який з'явився в дверях каюти. - Навпаки, вiн цiлком пiдтримує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
- Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все не так, нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
- Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
Риндiн першим "сiв" бiля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кожної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на середину каюти.
Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники в космосi. Вони посмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини, яка по сутi нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
- Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше й пружиннi кiльця не врятують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнюється протидiї. Якщо ви натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся вiд неї.
- Як Вадим вiд стiнки, - пiдморгнув Ван Лун.
Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд одної стiни каюти до другої.
- Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок i перевернув пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад , у пляшку, варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
Риндiн трохи струсонув пляшку:
- Ну, вiдокремлюйся!
Велика краплина вина вiдiрвалася вiд шийки i залишилася в чашцi.
- Перший бокал готовий! Давайте вашi!
В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
- Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за радянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! - урочисто вимовив вiн.
Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино. Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
- Чудове вино, - сказав вiн. - Нiколи ще не пив такого!
- Скажу, воно ж таки космiчне, - вiдгукнувся Ван Лун.
- Але трубочка страшенно заважає, - вiв далi Сокiл. - Куди краще й приємнiше було б пити без неї, прямо з чашки.
- А ви спробуйте, якщо для вас замало добре вiдомих усiм нам теоретичних даних, - хитро пiдморгнув Ван Луну Риндiн.
- Та нi, я розумiю, що це необхiдно. А все ж таки цiкаво спробувати. Невже не впораюся, навiть якщо буду дуже обережним? - заявив Сокiл.
Геолог випустив трубочку iз пальцiв: вона не залишилася висiти в повiтрi, а повiльно попливла до столу. Ван Лун з цiкавiстю стежив за Соколом, який пiднiс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
- Так, так, невгамовний ви експериментатор, - жартiвливо пiдохотив Сокола Риндiн. - Енергiйнiше!
Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. I тiєї ж секунди з неї вилетiла велика куляста краплина вина завбiльшки з яблуко. Гойдаючись у повiтрi i виблискуючи круглими боками, вона пролетiла повз голову Сокола i линула далi вздовж каюти.
- Ловiть, ловiть! - вигукнув Ван Лун. - Вино вiдлiтає!
Краплина пливла в повiтрi далi й далi.
- I справдi, доведеться вам ловити цю краплину, адже iнакше вона розтечеться по першiй же речi, з якою зiткнеться, - перемагаючи смiх, сказав Микола Петрович.
Сконфужений Сокiл висмикнув ноги з пружинних кiлець пiд столом i кинувся навздогiн за краплиною. Але спiймати її було нелегкою справою. Вiд найменшого коливання повiтря кругла краплина зразу ж таки вiдхилялася вбiк, змiнюючи свiй напрям. Сокiл наполегливо переслiдував її, перехоплюючи руками петлi в стiнах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива iстота, кожного разу ухилялася вiд нього, пiдштовхувана коливаннями повiтря, якi мимоволi робив своїми рухами Сокiл.
- Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайнятi! незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
Сокiл видимо розгубився. Рiзким рухом витягненої вперед руки вiн спробував настигнути краплину i схопити її, забувши, що це рiдина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою - i одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю облiпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях i далi пiд рукав. На манжетi сорочки Вадима з'явилася яскраво-червона пляма. I цiла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
Риндiн i Ван Лун дружно смiялися, поки Сокiл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
- Ну, жертва цiкавостi, переконалися тепер, що з трубочкою зручнiше й безпечнiше? I що взагалi, мабуть, не варт ревiзувати данi нашої пiдготовки? - поцiкавився Микола Петрович.
Сокiл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим...
Ван Лун вiдкрив бляшанку консервiв i розклав її по тарiлках. Кожен добре пам'ятав теоретичну пiдготовку до умов життя без ваги i їв обережними, уповiльненими рухами. Сокiл вiдзначив про себе, що найважчим було освоїтися з цiлковитою вiдсутнiстю ваги у шматочкiв їжi. Щоразу рука, пiдкоряючись багаторiчнiй звичцi до земних умов, наче сама намагалася з силою пiднiмати шматки їжi. I якщо б постiйним контролем не вдавалося її стримувати, кожного разу їжа вiдлiтала б до стелi каюти.
Навiть кожен шматочок хлiба вимагав особливої уваги. Покладений на стiл, вiн немовби просто не хотiв спокiйно лежати на ньому, а вперто вiдпливав убiк, наче живий. Сокiл зiтхнув:
- Пояснити все це, певна рiч, дуже просто: найменший поштовх, ба й дотик пальця - уже достатнiй для того, щоб цей шматок хлiба поплив у повiтрi. Але ж як незручно!..
- Звикати, звикати треба, Вадиме, - поставив крапку на висловлюваннях незадоволеного Сокола Микола Петрович.
Нарештi, снiданок був закiнчений.
Ван Лун вийняв з кишенi свою улюблену люльку i набив її тютюном. Узявши трубку в рот, вiн вийняв сiрники.
- Ван, дорогий, а ви пам'ятаєте нашу умову? - спинив його Риндiн. - Не бiльше двох люльок на добу. Ми не можемо витрачати дорогоцiнне повiтря на вашу погану звичку!
- Миколо Петровичу, - жалiбно заблагав Ван Лун, - дозволю собi заперечити. Це всього лише перша. Принаймнi - в астропланi!
- Ну, гаразд, - махнув рукою Риндiн. - I все ж таки куди краще б вам взагалi кинути курити... а, та хiба ж вас переконаєш, такого завзятого курця!
Ван Лун запалив сiрника, як завжди вичiкуючи, доки згорить його головка. Але сiрник майже одразу згас, хоч на нього нiхто не дмухав. Ван Лун запалив другий. Проте й цей згас так само швидко. Сокiл запитливо поглянув на Риндiна i помiтив на його обличчi лукаву посмiшку.
- В чому тут рiч, Миколо Петровичу? - спитав вiн.
Риндiн розсмiявся:
- Та нема тут нiчого особливого, друже мiй. Ван Лун також, видимо, експериментує. Чи просто забув одну з деталей нашої передпольотної пiдготовки. А мусив пам'ятати, особливо, якщо йому вже так кортить i надалi отруювати себе курiнням. Абсолютно природна рiч для нашого невагомого свiту. Сiрник за звичайних умов горить лише тому, що нагрiте його полум'ям повiтря пiдiймається вгору. Воно розширюється вiд нагрiвання, стає бiльш легким - i його витискують оточуючi шари повiтря, холоднi i тому важчi. Значить, на Землi повiтря весь час надходить до полум'я, пiдтримує його горiння. А тут...
- Розумiю, розумiю i пам'ятаю, - перебив його Сокiл. - Тут немає ваги, тому нагрiте повiтря не стає легшим, воно лишається бiля сiрника i не допускає до полум'я свiжого кисню. Сiрник згасає. Все це так. Значить...
- Значить, треба легенько обдувати запалений сiрник, щоб видаляти продукти горiння i доставляти новий кисень для полум'я, - закiнчив Риндiн. Що ми зараз i спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речi, з усього цього з'ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сiрника. Прекрасно, є надiйний засiб контролювати ваше курiння!
Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сiрника. Полум'я розгорiлося. Ван Лун обережно розпалив люльку i з насолодою затягнувся пахучим димом.
Сивi цiвки диму повисли в повiтрi коло Ван Луна. У каютi запанувала тиша. Кожен думав про своє. I раптом Сокiл закашлявся, ковтнувши диму, i навiть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.
- Будьте здоровi, Вадиме, - почав вiн i одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що бiля протилежної стiни теж чхнув хтось. Що то за чортiвня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота i здивовано спитав:
- Гадаю, акустичнi ефекти не можуть виникати через втрату ваги? Звiдки така гучна луна?
Йому вiдповiдали не менш здивованi погляди Риндiна i Сокола: певна рiч, втрата ваги нiякого вiдношення до луни не має!
Ван Лун хотiв покласти люльку на стiл, але, не зробивши цього, просто залишив її в повiтрi, де вона й попливла, трохи погойдуючись i все ще випускаючи з себе тонесеньку цiвку диму. Потому вiн виразно приклав пальця до губiв i тихо вирушив уздовж стiни туди, звiдки почулася дивна луна.
Там, у стiнi, мiстилося кiлька високих нiш, закритих зверху донизу рухомими шторними кришками, якi бувають на конторських столах. Усi знали: у тих нiшах стояли вдосконаленi легкi скафандри з апаратами для дихання. В астропланi було всього чотири такi скафандри: три в нiшах центральної каюти i один запасний на складi. Вони могли дуже придатися в разi потреби працювати на Венерi у водi чи в атмосферi, непридатнiй для дихання людини. При крайнiй потребi в цих скафандрах можна було навiть вийти з корабля в мiжпланетному просторi: вони були досить пружними, незважаючи на свою легкiсть, i обiгрiвалися зсередини електрикою.
Ван Лун наблизився до крайньої нiшi, звiдки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Вiн знову прислухався. Тиша. Двi пари очей, Риндiна i Сокола, уважно стежили за його дiями. Сокiл пiдвiвся з-за столу:
- Що ви хочете робити, Ван?
Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власнi мiркування. Притримуючися за шкiряну петлю, вiн натиснув кнопку в стiнi. Шторна кришка сковзнула вниз, вiдкриваючи нiшу.
В нiй, як i слiд було чекати, стояв скафандр, прикрiплений до стiни затискувачами. Сiро-зелений еластичний, змiцнений металiчною сiткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху цилiндром з найтривкiшого органiчного скла. Цилiндр-шолом тьмяно поблискував, вiддзеркалюючи свiтло з каюти. Крiм скафандра, в нiшi не було нiчого.
Проте Ван Лун i не шукав у нiй нiчого. Вiн натиснув ще одну кнопку в стiнi. Яскраве свiтло внутрiшньої електричної лампочки залляло нiшу.
I команда астроплана побачила в прозорому цилiндрi-шо-ломi чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко вiдкритi очi невiдомої людини, що була в скафандрi.
Роздiл четвертий,
в якому автор знову змушений перервати
свою розповiдь про подiї в мiжпланетному
кораблi для того, щоб читачi,
ознайомившися з закiнченням доповiдi
академiка Риндiна на зборах Товариства
мiжпланетних сполучень у Москвi, дiстали
цiлковиту уяву про те, як був
пiдготовлений полiт на Венеру.
Отож, академiк Риндiн продовжував свою доповiдь, яку слухав весь свiт.
- I справдi, - сказав вiн, - радянська наука останнiми роками впритул пiдiйшла до здiйснення космiчного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засiб пересування в просторi, як ракетнi кораблi, створенi за генiальною iдеєю великого росiйського вченого i винахiдника Костянтина Едуардовича Цiолковського. Саме вiн, наш славетний спiввiтчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектiв мiжпланетних ракетних кораблiв. Всi подальшi успiхи багатьох вiтчизняних i зарубiжних учених в цiй галузi,- всi вони стали можливими завдяки генiальнiй роботi основоположника теорiї мiжпланетних сполучень Цiолковського. Озброєнi автоматикою, електронiкою та iншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здiйснити те, що лише кiлька десяткiв рокiв тому здавалося красивою, але нездiйсненною фантастикою. Всього десять рокiв тому радянськi вченi створили перший постiйний штучний супутник Землi - вiн i досi обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам'ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодiючими автоматичними приладами i радiоапаратурою був закинутий десять рокiв тому на висоту 265 кiлометрiв над поверхнею Землi. Вiн був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землi за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однiєї зоряної доби вiн робить 16 обертiв навколо Землi. I за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети "Диск-1" встигає повернутися до мiсцевостi, над якою вiн пролiтав рiвно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник "Диск-1" у небi нашої Батькiвщини в перший-лiпший телескоп. Ще один постiйний штучний супутник "Диск-2" був створений в Китаї через три роки пiсля першого. Це завдання було вже складнiшим. Другий, вже китайський мiжпланетний апарат, був закинутий з Тiбетського плоскогiр'я уже на висоту тридцять п'ять тисяч вiсiмсот кiлометрiв над Землею. Цим китайськi вченi досягли того, що супутник "Диск-2" видно з рiзних точок Землi щодня в певному напрямi в той же самий час. Регулярно о восьмiй годинi вечора, наприклад, вiн опиняється над Москвою. Звичайно, спостерiгати цей супутник можна тiльки в умовах обсерваторiї, бо для такої великої вiдстанi, яка вiддiляє його вiд Землi, "Диск-2" вiдносно дуже малий. Але разом iз своїм братом, "Диском-1", вiн вiрно служить науцi i щовечора нагадує нам про наших друзiв - учених китайського народу. За допомогою штучних супутникiв ми уточнюємо метеорологiчнi спостереження, зокрема вивчаємо поширення i характер хмарного покрову Землi; супутники допомагають нам стежити за рухом криги в Арктицi i Антарктидi, а також у сумiжних з ними океанських смугах; автоматично дiючi на штучних супутниках радiоустановки попереджають нас про виникнення лiсових пожеж у малонаселених мiсцевостях. Нарештi, супутник "Диск-2" служить ще й ретрансляцiйною станцiєю для ультракороткохвильових радiопередач: за його допомогою вечiрнi передачi московського телецентру бачить уся наша величезна країна i разом з нею - цiла Європа. Зокрема i зараз моя доповiдь передається по Радянському Союзу за допомогою "Диска-2", отже, витвiр наших китайських друзiв i тут виявився корисним для спiльної справи!
- Хапайтеся за петлi, за петлi! - пiдбадьорив його Риндiн, ледве стримуючи смiх. - I не робiть рiзких рухiв, легше!
Але було вже пiзно. Енергiйному Соколовi трудно було одразу перейти до уповiльнених, плавних рухiв. Ударившись об стiну, вiн вмить одлетiв вiд неї в протилежний бiк, не встигнувши вхопитися за петлi. А рiзкий рух, яким вiн хотiв досягти найближчої петлi, примусив його тiло перевернутися. Вiн летiв назад, знову до гамака, але на цей раз повiльно перекидаючись в повiтрi. Пiдлетiвши до свого гамака, вiн устиг схопитися за нього i затриматися, хитаючись, немов човен на бурхливих хвилях.
Вадим Сокiл уже не посмiхався. На його худорлявому обличчi з великими свiтлими, трохи опуклими короткозорими очима, що здавалися ще бiльшими пiд круглими окулярами, було помiтно явне роздратування. Завжди неслухняне бiляве i кучеряве його волосся було скуйовджене. Микола Петрович, згадуючи свою першу подорож по навiгаторськiй рубцi, мiг тiльки поспiвчувати геологовi. Зате Ван Лун широко посмiхався, стежачи з свого гамака за товаришем.
- Дуже цiкаве видовище, - добродушно промовляв вiн. - Вiдомий геолог Вадим Сергiйович Сокiл оволодiває новою стихiєю. Як це треба сказати боротьба з невагомiстю? Або - що таке рiвновага? Вадиме, тримайтеся мiцнiше, це дуже-дуже iсторична мить!
- Гаразд, гаразд, - промурмотiв у вiдповiдь Сокiл. - Вилiзайте самi, шановний товаришу, подивимося, як це вийде у вас.
- Зважимо на ваш досвiд, дорогий друже, зважимо! Адже ви самi радили менi.
Справдi, Ван Лун не повторив помилок свого друга. Вiн, вiдстiбуючи ременi, мiцно тримався за гамак. I коли той спробував вiдкинути його, Ван Лун встояв, ухопившися за край гамака, наче за гриву здибленого коня. Потiм вiн навмисно уповiльненим рухом простягнув руку до найближчої шкiряної петлi на стiнi каюти, пiдтягнувся до неї i звiдти скромно поглянув на Сокола, який все ще сердився:
- Роблю висновок. У таких справах надмiр енергiї - не перший помiчник. Це добре, дуже добре, коли багато енергiї. Тiльки не тут. Гадаю, тут краще трохи аналiтичного мислення. А також робити вiрнi висновки з явищ, так, Вадиме?
- Прибережiть дотепи до кращого випадку, - огризнувся Сокiл. Подивився б я на вас, коли б ви вилiзали з гамака першим!
- Юпiтер, ти гнiваєшся, отож ти неправий! - все так само добродушно вiдгукнувся Ван Лун.
- Нiчого, нiчого, Вадиме, - втiшно зауважив Риндiн, - у мене також було щось подiбне, коли я вiдстебнув ременi крiсла. Побачите, це тiльки перший раз так. Звикнете, освоїтеся. От i я також, весь час придивляюсь i пiдмiчаю правильнi i неправильнi рухи у вас. I це допомагає. Головне, як я бачу, повiльнiсть i плавнiсть рухiв.
Микола Петрович простягнув руку i взявся за тонкий стояк, який з'єднував пiдлогу i стелю каюти. Таких стоякiв було тут кiлька - спецiально з розрахунком на життя за умов невагомостi. Легко пiдтягнувшись до стояка, Риндiн опинився майже бiля стiни. Уздовж неї, як i вздовж iнших стiн, тяглося поруччя. Тримаючись за нього, можна було легко пересуватися в потрiбному напрямi. Стоячи бiля стiни, Риндiн сказав:
- Бачите, як зрештою все це просто? Тепер, друзi мої, звикайте, а я знову вирушаю до навiгаторської. Погляну ще раз на прилади, зорiєнтуюся по них. З Землi повiдомили, що їм довелося форсувати роботу ракетних двигунiв. Треба перевiрити, в чому тут рiч. Це забере, гадаю, з пiвгодини. А ви подумайте про снiданок, Ван Лун. Та посмачнiше. Таку знаменну подiю, як втрата ваги, можна й вiдсвяткувати. Згода?
- Правильно, Миколо Петровичу, снiдати! Втративши вагу, слiд поповнити бодай масу, - вже весело пiдхопив Сокiл. Природжене почуття гумору перемогло його роздратованiсть; та й взагалi геолог не вмiв довго сердитися. - А як гадає наш шеф-повар?
- Шеф-повар думає: перший снiданок в астропланi - це також iсторична подiя, - повчально вимовив Ван Лун у вiдповiдь.
Пересуваючись уздовж поруччя, Микола Петрович перейшов до навiгаторської рубки.
Сокiл доброзичливо поглянув на Ван Луна:
- Ну, Ван, давайте практикуватися в пересуваннi. I я не я буду, якщо ви не залишитеся в хвостi! А тим часом можете жартувати, скiльки вам завгодно. Все одно, я беру на себе першi спроби, а ви лише повторюєте зроблене мною. Ага, уразив?
Намагаючись не робити жодного зайвого або рiзкого руху, Сокiл розпочав мандрування по каютi. Тепер i вiн мав цiлковиту можливiсть переконатися в тому, як дотепно була обладнана каюта, як хороше попрацювали польськi вченi, конструктори внутрiшнiх примiщень корабля. Поруччя, що простяглося вздовж стiн, шкiрянi петлi в стiнах i стелi, плескатi металiчнi держаки, поставленi в рiзноманiтних мiсцях, стояки, що з'єднували пiдлогу i стелю каюти, - все це давало можливiсть дуже легко рухатися в усiх напрямах, переходячи вiд однiєї надiйної опори до iншої.
Щоб перевiрити себе, Сокiл спробував нi за що не триматися i стати на ноги. Вiдразу ж таки вiн вiдчув, що каюта повiльно повертається навколо нього. Вона хитнулася в один бiк, в другий, спинилась i знову попливла, аж доки не опинилась у явно перекинутому станi. Дурна картина! I Ван Лун чомусь стоїть догори ногами i, здається, посмiхається лукавими очима...
Сокiл знову схопився за поруччя. Здавалося, що вiн з величезною силою повернув навколо себе каюту i так само рiшуче спинив її, коли помiтив, що Ван Лун зайняв нормальне становище, вниз ногами. Так, усе гаразд!
- Це наче в цирку, - озвався Ван Лун. - Проте дуже сумно бачити, як твiй товариш увесь час стає догори ногами...
- Тiльки з вашого погляду, Ван, з вашої точки зору. А з моєї - ви поводитеся просто непристойно. Варт менi на хвилинку вiдвести од вас очi, як ви одразу використовуєте це i стаєте на голову або приймаєте ще яку-небудь безглузду позу. Вчений, серйозна доросла людина, професор iз свiтовим iм'ям,- i раптом отакi трюки! До речi, будь ласка, складiть гамаки, вам до них ближче.
- Єсть скласти гамаки.
Ван Лун, який весь час уважно стежив за рухами Сокола, очевидно, робив з них для себе певнi висновки. I цього разу вiн також обiйшовся без будь-яких ускладнень. Впевнено рухаючись уздовж стiни, вiн дiстався до важельного пристрою бiля гамакiв. Не випускаючи з лiвої руки поруччя, Ван Лун правою з силою вiдвiв важiль униз. Обидва гамаки слухняно поповзли вгору. Система тросiв i амортизаторiв пiдтягла їх до стелi. В каютi одразу стало просторiше.
- Ну, як? - запитав Ван Лун Сокола.
Але Вадим не вiдповiдав. Вiн помiтив, що опинився бiля iлюмiнатора i з iнтересом зазирнув у нього. Нiчого не видно... Чому б це? Зрозумiло, адже вiн чудово знав, що перед стартом усi iлюмiнатори було закрито внутрiшнiми вiконницями, металiчними заслiнками, якi всувалися помiж двома шарами товстого органiчного скла. З якого боку мусить бути Сонце? Звичайно, з правого, адже вони вилiтали на схiд. Значить, з цього, лiвого, можна вiдчинити вiконницю.
- Ван, вимкнiть свiтло!
Пролунало характерне клацання вимикача. В каютi стало зовсiм темно, коли не зважати на свiтло, що пробивалося з дверей навiгаторської рубки. Сокiл намацав важiль вiконницi i кiлькома обертами опустив заслiнку, як опускають скло в автомобiлi.
- Надзвичайно! - вигукнув за його спиною Ван Лун.
Вони обидва прилинули до скла iлюмiнатора. Перед ними вiдкривалася гiдна подиву в своїй величностi картина Великого Всесвiту. Це була глибока нiч - i разом з тим нiч, сяюча блиском незчисленних далеких вогнiв, холодних i в той же час палаючих. Незмiрно вiддалений небозвiд немов був засланий чорним оксамитом. I на ньому, розкиданi примхливими i складними вiзерунками, виблискували мiрiади яскравих зiрок - бiлих, оранжевих, червоних, зелених, голубих. Нiколи нiхто з жителiв Землi не бачив подiбного видовища! Вражала не тiльки надзвичайна яснiсть, з якою око без найменших труднощiв розрiзняло першу-лiпшу зiрку - вiд крупної i слiпучої до найменшої, яка здавалася крихiтною iскоркою, що несмiливо виглядала з глибокої складки небесної чорної оксамитної завiси. Найбiльш вражаючим було те, що жодна з зiрок не мерехтiла, не переливалася, то пригасаючи, то знову стаючи яскравою, як було це звичним для жителiв Землi. Нi, кожна iз зiрок, велика чи дрiбна, палала неослабним далеким, але рiвним свiтлом, яке лилося з глибини матового чорного фону.
I Сокiл, i Ван Лун були враженi виглядом знайомих їм з дитинства сузiр'їв. Та й справдi, - хiба перед ними зараз були тi нескладнi комбiнацiї з кiлькох зiрок, до яких звикло людство, завжди наглухо вiдокремлене вiд чудесної картини Всесвiту товстою пеленою земної атмосфери, що безжалiсно гасила барви й яскравi кольори! Тi великi мерехтливi зiрки були всього лише грубою канвою сузiр'їв, дивовижних виблискуючих вiзерункiв великого космосу. Тiльки тепер Ван Лун i Сокiл бачили по-справжньому, з яким невичерпним багатством фантазiї гаптувала природа цi небеснi вiзерунки. Вони вiдрiзнялися вiд бачених з Землi знайомих сузiр'їв не менш, нiж багатобарвна талановита картина вiдрiзняється вiд сухого i кволого малюнка олiвцем.
Враженим поглядом мандрiвники знаходили i в думках вiдзначали цi забарвленi незчисленними кольорами небеснi вiзерунки. Ось виразний хрест Лебедя, ось недалеко вiд нього неправильний чотирикутник Лiри. Ще далi вигнутий, наче готовий до стрибка Дракон, а бiля нього, майже в згибi його тiла, починається така знайома ще з дитинства витягнена каструлька Малої Ведмедицi...
- Ми з вами щасливцi, Ван, - захоплено промовив Вадим Сокiл. - Заради цього чудового видовища варто було перенести всю нашу важку пiдготовку й витерпiти перевантаження пiд час прискорення руху астроплана! Та невже ж ви не вiдчуваєте поетичностi цiєї незрiвнянної картини?
Ван Лун скоса подивився на свого експансивного друга. Вiн лукаво примружив очi:
- Сперечатися не можу, поезiя - дуже добре, i космiчне небо - також. Але Микола Петрович прийде i спитає: де снiданок? Вам можна займатися поезiєю. Шеф-повар мусить подумати про прозу. А щоб готувати снiданок, потрiбне свiтло. Значить, i вам доведеться зробити певну поетичну паузу...
- Сухар! Безнадiйний сухар!
- Дуже приємно. Проте небо, гадаю, не змiниться, поки ми поснiдаємо, лагiдно втiшив Вадима Ван Лун, вмикаючи свiтло в каютi. - А як дiятиме невагома автоматика?
Вiн уже встиг перейти - чи може правильнiше було б сказати "перепливти" - до протилежної стiни каюти, i цього разу уникнувши будь-яких ускладнень. Вiдiрвавшися вiд видовища космiчного неба, Вадим Сокiл стежив за дiями друга.
Ван Лун повернув рукоятку, влаштовану в стiнi. Вiд стiни вiдокремилася невеличка квадратна панель i плавно опустилася вниз на колiнчастих пiдставках, перетворившись на стiл. В отворi стiни, який вiдкрився за нею, виявилися полицi укладистого буфета, уставленi посудом незвичної форми, консервними бляшанками, дивовижними скляними пляшками, сплюснутими, як фляжки; плескатi боки цих пляшок були гумовими. Ван Лун упевненими рухами знiмав з полиць посуд, що стояв у пружинних затискувачах, i ставив його на столi також у затискувачi, кожен з яких вiдповiдав тiй чи iншiй формi посуду. Розставивши все на столi в iдеальному порядку, Ван Лун задоволено посмiхнувся:
- Зовсiм як в кращому, зразковому ресторанi! Тепер ще серветки. I можна приступати до їжi.
- Без чаю, без гарячого? - розчаровано вiдзначив Сокiл.
- Дуже-дуже шкодую. Зате одержите склянку вина, доброго вина, - втiшив його Ван Лун. - Якщо, звiсно, Микола Петрович дозволить...
- А чому б йому i не дозволити? - пролунав веселий голос Риндiна, який з'явився в дверях каюти. - Навпаки, вiн цiлком пiдтримує вашу iдею, Ван. Сьогоднi - особливий день, велике свято для кожного з нас. Склянка вина сьогоднi - це добре!
- Тiльки дивно якось, що немає стiльцiв. Здається нiби все не так, нарiкав Сокiл, наближаючись до стола.
- Обiйдемося, Вадиме! А потiм, повiрте менi, що повiтря за наших умов краще вiд найвигiднiшого стiльця. Не забудьте лише закрiпитися пружинами бiля стола. Почнемо, друзi!
Риндiн першим "сiв" бiля стола, прийнявши звичайну позу людини, що сидить. Цьому допомогло й те, що вiн защепнув навколо кожної ноги пiд столом пружиннi кiльця, пристосованi пiд квадратною панеллю. Його приклад наслiдували й iншi. Тепер кожен був наче прикрiплений до стола вище колiн, не доводилося побоюватися, що необережний рiзкий рух вiдштовхне людину вiд стола i винесе її на середину каюти.
Навколо стола в повiтрi сидiли три мандрiвники в космосi. Вони посмiхалися, поглядаючи один на одного. Справдi, вигляд людини, яка по сутi нi на чому не сидить, незважаючи на схожу позу, а просто висить у повiтрi, був досить кумедним. Втiм, таке вiдчуття тривало дуже недовго. Вже через хвилину-двi члени експедицiї забули про це. Риндiн все ж таки попередив ще раз:
- Без рiзких рухiв, друзi! Iнакше й пружиннi кiльця не врятують. Пам'ятайте золоте правило: дiя дорiвнюється протидiї. Якщо ви натискуєте на якусь рiч, ви з такою самою силою вiдштовхуєтеся вiд неї.
- Як Вадим вiд стiнки, - пiдморгнув Ван Лун.
Сокiл i собi посмiхнувся, згадавши, як його кидало вiд одної стiни каюти до другої.
- Ну, почнемо ж таки!
Микола Петрович узяв одну з пляшок, вийняв з неї корок i перевернув пляшку шийкою вниз. Як i слiд було чекати, з неї не вилилося анi краплини. Тодi Риндiн пiднiс пляшку до своєї чашки - також незвичайної форми: вона звужувалася вгору. Вiн устромив шийку пляшки у верхню частину чашки i злегка натиснув на гумовi стiнки. З шийки повiльно виповзла велика червона краплина вина. Вона також явно, не бажала вiдокремлюватися вiд пляшки; незважаючи на її досить великий розмiр, ця краплина зразу ж таки ховалася назад , у пляшку, варт було тiльки зменшити тиск на гумовi стiнки.
Риндiн трохи струсонув пляшку:
- Ну, вiдокремлюйся!
Велика краплина вина вiдiрвалася вiд шийки i залишилася в чашцi.
- Перший бокал готовий! Давайте вашi!
В такий же спосiб Риндiн наповнив чашки товаришiв, поставив пляшку назад у затискувач на столi i пiднiс свою чашку:
- Наш перший тост - за велику Радянську Батькiвщину, за радянський народ, за успiх того, що доручено нам Батькiвщиною! - урочисто вимовив вiн.
Кожен узяв по тонкiй склянiй трубочцi i через неї випив вино. Першим вiдiрвався вiд чашки Сокiл.
- Чудове вино, - сказав вiн. - Нiколи ще не пив такого!
- Скажу, воно ж таки космiчне, - вiдгукнувся Ван Лун.
- Але трубочка страшенно заважає, - вiв далi Сокiл. - Куди краще й приємнiше було б пити без неї, прямо з чашки.
- А ви спробуйте, якщо для вас замало добре вiдомих усiм нам теоретичних даних, - хитро пiдморгнув Ван Луну Риндiн.
- Та нi, я розумiю, що це необхiдно. А все ж таки цiкаво спробувати. Невже не впораюся, навiть якщо буду дуже обережним? - заявив Сокiл.
Геолог випустив трубочку iз пальцiв: вона не залишилася висiти в повiтрi, а повiльно попливла до столу. Ван Лун з цiкавiстю стежив за Соколом, який пiднiс чашку до рота, спробував потягти з неї вино.
- Так, так, невгамовний ви експериментатор, - жартiвливо пiдохотив Сокола Риндiн. - Енергiйнiше!
Рука Вадима Сокола здригнулась, чашка хитнулася. I тiєї ж секунди з неї вилетiла велика куляста краплина вина завбiльшки з яблуко. Гойдаючись у повiтрi i виблискуючи круглими боками, вона пролетiла повз голову Сокола i линула далi вздовж каюти.
- Ловiть, ловiть! - вигукнув Ван Лун. - Вино вiдлiтає!
Краплина пливла в повiтрi далi й далi.
- I справдi, доведеться вам ловити цю краплину, адже iнакше вона розтечеться по першiй же речi, з якою зiткнеться, - перемагаючи смiх, сказав Микола Петрович.
Сконфужений Сокiл висмикнув ноги з пружинних кiлець пiд столом i кинувся навздогiн за краплиною. Але спiймати її було нелегкою справою. Вiд найменшого коливання повiтря кругла краплина зразу ж таки вiдхилялася вбiк, змiнюючи свiй напрям. Сокiл наполегливо переслiдував її, перехоплюючи руками петлi в стiнах, стояки й поруччя. Проте краплина, наче жива iстота, кожного разу ухилялася вiд нього, пiдштовхувана коливаннями повiтря, якi мимоволi робив своїми рухами Сокiл.
- Мабуть, доведеться ловити прямо в рот. Руки дуже-дуже зайнятi! незворушно зауважив Ван Лун, стежачи за намаганнями Вадима.
Сокiл видимо розгубився. Рiзким рухом витягненої вперед руки вiн спробував настигнути краплину i схопити її, забувши, що це рiдина. Йому пощастило таки зачепити краплину рукою - i одразу ж вона зникла. Червоне вино миттю облiпило руку Сокола, хутко розтеклося по пальцях i далi пiд рукав. На манжетi сорочки Вадима з'явилася яскраво-червона пляма. I цiла кисть начебто одяглася в червону рукавичку: вино тонким шаром вкрило її.
Риндiн i Ван Лун дружно смiялися, поки Сокiл, повернувшися до столу, збентежено витирав руку серветкою.
- Ну, жертва цiкавостi, переконалися тепер, що з трубочкою зручнiше й безпечнiше? I що взагалi, мабуть, не варт ревiзувати данi нашої пiдготовки? - поцiкавився Микола Петрович.
Сокiл мовчки кивнув головою. Так, очевидно, цей експеримент був зайвим...
Ван Лун вiдкрив бляшанку консервiв i розклав її по тарiлках. Кожен добре пам'ятав теоретичну пiдготовку до умов життя без ваги i їв обережними, уповiльненими рухами. Сокiл вiдзначив про себе, що найважчим було освоїтися з цiлковитою вiдсутнiстю ваги у шматочкiв їжi. Щоразу рука, пiдкоряючись багаторiчнiй звичцi до земних умов, наче сама намагалася з силою пiднiмати шматки їжi. I якщо б постiйним контролем не вдавалося її стримувати, кожного разу їжа вiдлiтала б до стелi каюти.
Навiть кожен шматочок хлiба вимагав особливої уваги. Покладений на стiл, вiн немовби просто не хотiв спокiйно лежати на ньому, а вперто вiдпливав убiк, наче живий. Сокiл зiтхнув:
- Пояснити все це, певна рiч, дуже просто: найменший поштовх, ба й дотик пальця - уже достатнiй для того, щоб цей шматок хлiба поплив у повiтрi. Але ж як незручно!..
- Звикати, звикати треба, Вадиме, - поставив крапку на висловлюваннях незадоволеного Сокола Микола Петрович.
Нарештi, снiданок був закiнчений.
Ван Лун вийняв з кишенi свою улюблену люльку i набив її тютюном. Узявши трубку в рот, вiн вийняв сiрники.
- Ван, дорогий, а ви пам'ятаєте нашу умову? - спинив його Риндiн. - Не бiльше двох люльок на добу. Ми не можемо витрачати дорогоцiнне повiтря на вашу погану звичку!
- Миколо Петровичу, - жалiбно заблагав Ван Лун, - дозволю собi заперечити. Це всього лише перша. Принаймнi - в астропланi!
- Ну, гаразд, - махнув рукою Риндiн. - I все ж таки куди краще б вам взагалi кинути курити... а, та хiба ж вас переконаєш, такого завзятого курця!
Ван Лун запалив сiрника, як завжди вичiкуючи, доки згорить його головка. Але сiрник майже одразу згас, хоч на нього нiхто не дмухав. Ван Лун запалив другий. Проте й цей згас так само швидко. Сокiл запитливо поглянув на Риндiна i помiтив на його обличчi лукаву посмiшку.
- В чому тут рiч, Миколо Петровичу? - спитав вiн.
Риндiн розсмiявся:
- Та нема тут нiчого особливого, друже мiй. Ван Лун також, видимо, експериментує. Чи просто забув одну з деталей нашої передпольотної пiдготовки. А мусив пам'ятати, особливо, якщо йому вже так кортить i надалi отруювати себе курiнням. Абсолютно природна рiч для нашого невагомого свiту. Сiрник за звичайних умов горить лише тому, що нагрiте його полум'ям повiтря пiдiймається вгору. Воно розширюється вiд нагрiвання, стає бiльш легким - i його витискують оточуючi шари повiтря, холоднi i тому важчi. Значить, на Землi повiтря весь час надходить до полум'я, пiдтримує його горiння. А тут...
- Розумiю, розумiю i пам'ятаю, - перебив його Сокiл. - Тут немає ваги, тому нагрiте повiтря не стає легшим, воно лишається бiля сiрника i не допускає до полум'я свiжого кисню. Сiрник згасає. Все це так. Значить...
- Значить, треба легенько обдувати запалений сiрник, щоб видаляти продукти горiння i доставляти новий кисень для полум'я, - закiнчив Риндiн. Що ми зараз i спробуємо зробити для Ван Луна. Зважте, Ван, на що здатна дружба, на яке самопожертвування! До речi, з усього цього з'ясовується, що ви без сторонньої допомоги не можете запалити сiрника. Прекрасно, є надiйний засiб контролювати ваше курiння!
Ван Лун, який весь час терпляче слухав, запалив третього сiрника. Полум'я розгорiлося. Ван Лун обережно розпалив люльку i з насолодою затягнувся пахучим димом.
Сивi цiвки диму повисли в повiтрi коло Ван Луна. У каютi запанувала тиша. Кожен думав про своє. I раптом Сокiл закашлявся, ковтнувши диму, i навiть чхнув. Ван Лун трохи винувато поглянув на нього.
- Будьте здоровi, Вадиме, - почав вiн i одразу спинився. Його вразила незвичайна луна: здавалося, що бiля протилежної стiни теж чхнув хтось. Що то за чортiвня?.. Ван Лун вийняв люльку з рота i здивовано спитав:
- Гадаю, акустичнi ефекти не можуть виникати через втрату ваги? Звiдки така гучна луна?
Йому вiдповiдали не менш здивованi погляди Риндiна i Сокола: певна рiч, втрата ваги нiякого вiдношення до луни не має!
Ван Лун хотiв покласти люльку на стiл, але, не зробивши цього, просто залишив її в повiтрi, де вона й попливла, трохи погойдуючись i все ще випускаючи з себе тонесеньку цiвку диму. Потому вiн виразно приклав пальця до губiв i тихо вирушив уздовж стiни туди, звiдки почулася дивна луна.
Там, у стiнi, мiстилося кiлька високих нiш, закритих зверху донизу рухомими шторними кришками, якi бувають на конторських столах. Усi знали: у тих нiшах стояли вдосконаленi легкi скафандри з апаратами для дихання. В астропланi було всього чотири такi скафандри: три в нiшах центральної каюти i один запасний на складi. Вони могли дуже придатися в разi потреби працювати на Венерi у водi чи в атмосферi, непридатнiй для дихання людини. При крайнiй потребi в цих скафандрах можна було навiть вийти з корабля в мiжпланетному просторi: вони були досить пружними, незважаючи на свою легкiсть, i обiгрiвалися зсередини електрикою.
Ван Лун наблизився до крайньої нiшi, звiдки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Вiн знову прислухався. Тиша. Двi пари очей, Риндiна i Сокола, уважно стежили за його дiями. Сокiл пiдвiвся з-за столу:
- Що ви хочете робити, Ван?
Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власнi мiркування. Притримуючися за шкiряну петлю, вiн натиснув кнопку в стiнi. Шторна кришка сковзнула вниз, вiдкриваючи нiшу.
В нiй, як i слiд було чекати, стояв скафандр, прикрiплений до стiни затискувачами. Сiро-зелений еластичний, змiцнений металiчною сiткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху цилiндром з найтривкiшого органiчного скла. Цилiндр-шолом тьмяно поблискував, вiддзеркалюючи свiтло з каюти. Крiм скафандра, в нiшi не було нiчого.
Проте Ван Лун i не шукав у нiй нiчого. Вiн натиснув ще одну кнопку в стiнi. Яскраве свiтло внутрiшньої електричної лампочки залляло нiшу.
I команда астроплана побачила в прозорому цилiндрi-шо-ломi чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко вiдкритi очi невiдомої людини, що була в скафандрi.
Роздiл четвертий,
в якому автор знову змушений перервати
свою розповiдь про подiї в мiжпланетному
кораблi для того, щоб читачi,
ознайомившися з закiнченням доповiдi
академiка Риндiна на зборах Товариства
мiжпланетних сполучень у Москвi, дiстали
цiлковиту уяву про те, як був
пiдготовлений полiт на Венеру.
Отож, академiк Риндiн продовжував свою доповiдь, яку слухав весь свiт.
- I справдi, - сказав вiн, - радянська наука останнiми роками впритул пiдiйшла до здiйснення космiчного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засiб пересування в просторi, як ракетнi кораблi, створенi за генiальною iдеєю великого росiйського вченого i винахiдника Костянтина Едуардовича Цiолковського. Саме вiн, наш славетний спiввiтчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектiв мiжпланетних ракетних кораблiв. Всi подальшi успiхи багатьох вiтчизняних i зарубiжних учених в цiй галузi,- всi вони стали можливими завдяки генiальнiй роботi основоположника теорiї мiжпланетних сполучень Цiолковського. Озброєнi автоматикою, електронiкою та iншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здiйснити те, що лише кiлька десяткiв рокiв тому здавалося красивою, але нездiйсненною фантастикою. Всього десять рокiв тому радянськi вченi створили перший постiйний штучний супутник Землi - вiн i досi обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам'ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодiючими автоматичними приладами i радiоапаратурою був закинутий десять рокiв тому на висоту 265 кiлометрiв над поверхнею Землi. Вiн був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землi за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однiєї зоряної доби вiн робить 16 обертiв навколо Землi. I за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети "Диск-1" встигає повернутися до мiсцевостi, над якою вiн пролiтав рiвно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник "Диск-1" у небi нашої Батькiвщини в перший-лiпший телескоп. Ще один постiйний штучний супутник "Диск-2" був створений в Китаї через три роки пiсля першого. Це завдання було вже складнiшим. Другий, вже китайський мiжпланетний апарат, був закинутий з Тiбетського плоскогiр'я уже на висоту тридцять п'ять тисяч вiсiмсот кiлометрiв над Землею. Цим китайськi вченi досягли того, що супутник "Диск-2" видно з рiзних точок Землi щодня в певному напрямi в той же самий час. Регулярно о восьмiй годинi вечора, наприклад, вiн опиняється над Москвою. Звичайно, спостерiгати цей супутник можна тiльки в умовах обсерваторiї, бо для такої великої вiдстанi, яка вiддiляє його вiд Землi, "Диск-2" вiдносно дуже малий. Але разом iз своїм братом, "Диском-1", вiн вiрно служить науцi i щовечора нагадує нам про наших друзiв - учених китайського народу. За допомогою штучних супутникiв ми уточнюємо метеорологiчнi спостереження, зокрема вивчаємо поширення i характер хмарного покрову Землi; супутники допомагають нам стежити за рухом криги в Арктицi i Антарктидi, а також у сумiжних з ними океанських смугах; автоматично дiючi на штучних супутниках радiоустановки попереджають нас про виникнення лiсових пожеж у малонаселених мiсцевостях. Нарештi, супутник "Диск-2" служить ще й ретрансляцiйною станцiєю для ультракороткохвильових радiопередач: за його допомогою вечiрнi передачi московського телецентру бачить уся наша величезна країна i разом з нею - цiла Європа. Зокрема i зараз моя доповiдь передається по Радянському Союзу за допомогою "Диска-2", отже, витвiр наших китайських друзiв i тут виявився корисним для спiльної справи!