Страница:
Усiх оплескiв, якi спалахнули пiсля цiєї фрази, академiк Риндiн не чув, бо зараз аплодували сотнi тисяч i мiльйони телеглядачiв, якi належно оцiнили це його нагадування.
- П'ять рокiв тому ми вiдрядили перший радянський ракетний корабель на Мiсяць. Певна рiч, вiн летiв без пасажирiв. Корабель "Мiсяць-1" мусив послужити лише практичнiй перевiрцi наших складних розрахункiв. У носовiй частинi цього корабля був вибуховий пристрiй, своєрiдна бомба. Природно, вибух цiєї бомби не мiг нiкому пошкодити, бо вже давно було встановлено, що на Мiсяцi немає нiякого життя. Що ж, "Мiсяць-1" виправдав усi сподiвання, що покладалися на нього, блискуче ствердив нашi розрахунки. Точно в передбачений час ракетний снаряд досягнув Мiсяця i впав на нього: астрономи бачили у своїх телескопах блискавичний вибух на Мiсяцi. То вибухнув на споконвiчному супутнику Землi наш перший корабель-снаряд, подавши тим самим урочистий сигнал: мiжпланетне сполучення вiдкрите!
Знову буря оплескiв пролинула по залу.
- Два роки тому з Землi вилетiв другий ракетний мiжпланетний корабель "Мiсяць-2". Уряд i Комунiстична партiя наполягли на тому, щоб i цей полiт вiдбувся без пасажирiв. У першому експериментальному перельотi Земля-Мiсяць-Земля, що був генеральним iспитом автоматичних приладiв керування, не можна ще було рискувати життям учених. Астроплан "Мiсяць-2" був обладнаний найсучаснiшими автоматичними установками, сконструйованими в наукових iнститутах Москви, Ленiнграда, Києва, Пекiна, Шанхая, Варшави, Будапешта, Праги i Софiї. Цi установки керували двигунами i рулями астроплана, приймаючи радiоiмпульси з Землi. Вченi стежили з Землi за польотом корабля i вивчали данi, якi передавалися з мiжпланетного корабля автоматично по радiо. Своєрiдна мiжпланетна мандрiвка автоматичних установок пройшла блискуче! Керований по радiо з Землi астроплан облетiв навколо Мiсяця i, повернувшись на Землю, благополучно знизився на Азовському морi. Ви всi знаєте про це. Ви бачили чудовi фотографiї, зробленi автоматичними апаратами, що були на цьому кораблi. Вперше в iсторiї науки ми зазирнули на той бiк Мiсяця, який нiколи не був видний з Землi, i встановили, до речi, що вiн нiчим iстотним не вiдрiзняється вiд давно уже вiдомого нам. Але, ясно, не тiльки заради цих цiкавих фотографiй "Мiсяць-2" був вiдправлений у мiжпланетний перелiт. Ця подорож автоматичних установок, апаратiв i приладiв пiдтвердила можливiсть пасажирських польотiв у свiтовому просторi! Тепер радянська наука має практичний досвiд зореплавання, астронавiгацiї. Ми маємо право тепер здiйснити полiт на Венеру! радянський уряд i Комунiстична партiя дали згоду на те, щоб Радянськi вченi здiйснили мiжпланетну подорож, а водночас i спробували вiдшукати на Венерi ультразолото. Ось чому величезний колектив наукових iнститутiв Радянського Союзу, Китаю i народно-демократичних республiк наполегливо працював усi останнi роки над тим, щоб всебiчно пiдготувати нашу подорож, забезпечити її успiх. Конструювання астроплана i його будiвництво проведеш Московським i Пекiнським iнститутами мiжпланетних сполучень. Нове атомне паливо для наших ракетних двигунiв - атомiт, - створене в спiвдружностi Ленiнградським i Київським iнститутами фiзичної хiмiї. Оптичнi прилади астроплана виготовленi Празьким iнститутом експериментальної оптики. Складна система здобування пiд час шляху електричної енергiї розроблена i здiйснена вченими Шанхайського iнституту енергетичних проблем. Внутрiшнє обладнання астроплана створене на дослiдних заводах Варшавського iнституту гiгiєни. Свою долю участi внесли також науковi iнститути Будапешта, Кантона, Софiї, Берлiна. Як бачите, наш астроплан "Венера-1" створений дiйсно зусиллями вчених i iнженерiв усього великого демократичного табору народiв свiту! Вченi розрахували все, зважили всi можливостi, якi тiльки можна було передбачити. I я тепер смiливо можу заявити: ми озброєнi знанням, досвiдом, натхненi довiр'ям до нас з боку великої радянської Батькiвщини i дружнiх народiв демократичного табору i зробимо все для того, щоб виконати нашi завдання!..
Виразним жестом академiк Риндiн спинив оплески.
- Друзi i товаришi, не поспiшайте. Прибережiть оплески до нашого повернення. Перед нами - велика, важка i тривала подорож по незнаному океану Всесвiту. З цього приводу менi згадується красива стародавня казка, вiдомий поетичний грецький мiф про аргонавтiв. Пам'ятаєте його? Цей мiф розповiдає про вiдважних казкових героїв, старогрецьких морякiв, якi на малесенькому кораблику вирушили в далеку подорож на розшуки золотого руна, шкури чудесного барана, яка мала, як вони вiрили, чарiвнi властивостi. На своєму маленькому кораблi, що називався "Арго", моряки подолали Егейське море, подолали невiдоме їм до того часу грiзне Чорне море, яке здавалося мандрiвникам загадковим, таким, що ховає в собi невiдомi небезпеки. Древнiй мiф розповiдає, як вiдважнi моряки вийшли переможцями з смiливого поєдинку з грiзними силами природи i знайшли своє золоте руно в Колхiдi, як називалося тодi наше Закавказзя. Героїчнi мандрiвники на кораблi "Арго", славнi аргонавти перемогли! Думаючи про нашу подорож, я завжди згадую цю красиву i наївну казку... Я думаю: адже й ми, подiбно старогрецьким аргонавтам, попливемо по невiдомому безкрайому океану Всесвiту, долаючи його бурхливi ефiрнi хвилi, можливi, хоча й не знанi нами ще бурi й шторми, борючися з могутнiми силами космiчних стихiй i намагаючись вiдшукати наше золоте руно, наше ультразолото... Сучаснi аргонавти Всесвiту сподiваються досягти не менших успiхiв, нiж стародавнi аргонавти грецького мiфу!
Академiк Риндiн спинився схвильований. Потiм вiн пiдвiв руку, наче заспокоюючи i себе, i слухачiв:
- А проте - це, звичайно, тiльки поетичне порiвняння. Друзi мої, пробачте менi його; повiрте, вченi також дуже люблять поезiю! Отже, сьогоднi, дорогi товаришi, ми надовго прощаємося з вами. Як ви вже знаєте, через кiлька дiб ми вилiтаємо з першої в iсторiї людства мiжпланетної станцiї бiля пiднiжжя Казбеку. Чому обране це мiсце для старту нашого корабля? Ви знаєте, що для вильоту в свiтовий простiр, у космос, астроплан мусить розвинути так звану космiчну швидкiсть, - для Венери вона дорiвнюється одинадцяти i п'яти десятим кiлометра на секунду. Це величезна швидкiсть, а розвинути її треба надзвичайно хутко, витративши при цьому дуже багато палива. I ось ми насамперед використали швидкiсть обертання самої Землi з заходу на схiд. Астроплан стартує в районi Центрального Кавказу на сорок третiм градусi пiвнiчної широти. Швидкiсть обертання Землi на цьому градусi складає близько трьохсот сорока метрiв на секунду. Можна вважати, що цi триста сорок метрiв на секунду є нашим прямим виграшем, чи не так? Адже ми полетимо в напрямi з заходу на схiд, себто використаємо цю готову швидкiсть. Далi, ми розгонимо астроплан уздовж злiтної рейкової дорiжки, яка веде на вершину Казбеку i там обривається. Що це дає нам? Астроплан аж до кiнця злiтної дорiжки не витратить жодного грама власного палива: його потягне за собою ракетний вiзок. Ракетнi двигуни вiзка швидко розгонять астроплан i виведуть його на вершину Казбеку, на висоту близько п'яти кiлометрiв, де опiр повiтря майже вдвоє нижче, нiж на рiвнi моря. Це буде тривати всього двадцять п'ять секунд, але за цей час астроплан дiстане швидкiсть шiстсот метрiв на секунду, як бачите, дуже чималу. На вершинi Казбеку, де обривається злiтна рейкова дорiжка, вiзок скотиться по рейках назад, униз, витративши цiлком свiй запас палива. А звiльнений астроплан полетить далi, продовжуючи прискорювати полiт, бо в той момент, як вiн вiддiлиться вiд вiзка, почнуть працювати його власнi ракетнi двигуни.
Академiк Риндiн знову зробив паузу. I тепер, коли вiн заговорив пiсля неї, голос його зазвучав м'яко i проникливо: так говорять про друзiв, про справжнiх, випробуваних товаришiв.
- Три чоловiки будуть пасажирами астроплана "Вене-ра-1". На мене покладене керiвництво експедицiєю, моїми товаришами є вiдомий геолог i хiмiк Вадим Сергiйович Сокiл i визначний китайський вчений енергетик товариш Ван Лун, професор Шанхайського iнституту. Нас, як бачите, дуже мало. Тому кожному з нас доведеться виконувати цiлий комплекс обов'язкiв. З цiєї причини нам довелось всерйоз вивчити й новi спецiальностi - в додаток до тих, якими ми володiли ранiше. Професор Ван Лун несе додатково обов'язки штурмана нашого корабля, радиста, фото- i кiнооператора. Крiм того, на нього покладенi фiзiологiчнi дослiдження пiд час польоту, а також вiдповiдальнiсть за наш побут, яку вiн подiляє з Вадимом Сергiйовичем Соколом: обидва вони позмiнно виконуватимуть ще й обов'язки повара астроплана. Правда, керiвництво в цьому важливому дiлi належить товаришевi Ван Луну як бiльш досвiдченому мандрiвниковi, нiж товариш Сокiл, але про це я скажу пiзнiше. Так чи iнакше навантаження товариша Ван Луна - не з малих. Вадим Сергiйович Сокiл, природно, буде зайнятий фiзичними i хiмiчними дослiдами i бiологiчними дослiдженнями, збиранням мiнералогiчних i петрографiчних зразкiв; на ньому ж лежать метеорологiчнi спостереження - i вiн таки є запасним водiєм астроплана. Втiм, товариш Ван Лун теж зумiє в разi потреби зайняти мiсце за пультом керування: адже ми понад рiк займалися тренуванням i пiдготовкою до польоту. До речi, я хотiв би тут-таки вiдзначити одну, хоча й випадкову, але дуже важливу для нас обставину, яка виявилася виключно позитивною для експедицiї. Радянський уряд з радiстю включив до складу експедицiї представника китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Пiд його керiвництвом Шанхайський iнститут енергетичних проблем розробив i створив для астроплана "Венера-1" дотепну, цiлком оригiнальну й цiнну систему здобування електроенергiї протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкцiя товариша Ван Луна радикально розв'язала одне з найважливiших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надмiром забезпеченi тепер електроенергiєю з моменту вильоту корабля i до його повернення на Землю,- ось що дав нам науковий i технiчний талант професора Ван Луна! Але крiм того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увiйшов до складу нашої експедицiї, є в той же час i досвiдченим мандрiвником i пристрасним мисливцем на крупного звiра. Досить сказати, що професор Ван Лун об'їздив весь Китай, Сибiр, Iндiю i Iндокитай, беручи участь i керуючи деякими дослiдницькими експедицiями Всекитайського географiчного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венерi нашiй експедицiї доведеться, можливо, зустрiтися з небезпечними i численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього - навiть до зустрiчi з доiсторичними потворами, якi можуть виявитися на Венерi. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша вiд Землi, там не може ще бути людей. Проте на Венерi можуть бути невiдомi нам тварини, можливо, - хижаки. Якщо це так, товариш Ван Лун буде нашим надiйним захисником. Його досвiд мандрiвника i мисливця дуже згодиться експедицiї. Ну, звiсно, ми можемо тiльки пошкодувати, що наш астроплан не в змозi вмiстити в собi бодай одного з представникiв тваринного свiту Венери, бо товариш Ван Лун напевно допомiг би нам спiймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!
Микола Петрович Риндiн знову перечекав, поки уляжеться в залi смiх, викликаний його жартiвливим жалкуванням, i закiнчив:
- Всi ми, члени команди астроплана "Венера-1", добре встигли узнати один одного за час пiдготовки. Ми маємо все необхiдне для далекої подорожi, - для наших запасiв використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шiсть днiв пiсля вильоту з Землi ми опинимося на Венерi, де за умовами астронавiгацiї нам доведеться пробути досить довго - чотириста шiстдесят сiм днiв: ранiше вилетiти на Землю ми не зможемо. За цей час експедицiя в мiру можливостi вивчить незнану планету, спробує вiдшукати ультразолото - i привезе його на Землю в подарунок любимiй Батькiвщинi. Збувається давня мрiя людства, що вiками здавалася красивою, але нездiйсненною казкою. Ще зовсiм недавно, у п'ятдесятих роках нашого сторiччя, мiжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча свiтова наука вже оволодiвала атомною енергiєю. Тодi, як i ранiше, Радянському Союзовi i його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону. Цей трудний перiод - позаду. Переставши побоюватися нападу, нашi народи цiлком вiддали всi свої сили мирному будiвництву, розвитковi науки й технiки. Минуло всього кiлька десятирiч, i людство бачить, як могутня атомна енергiя, яка служить не справi вiйни, а справi миру, дає нашим народам можливiсть здiйснити вiкову мрiю, перетворює подорож до iншої планети в реальнiсть. Тому й прикутi зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всiх людей земної кулi: Радянська країна вперше в свiтi втiлила в життя давню мрiю кращих умiв людства i починає оволодiвати свiтовим простором! Менi хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої мiжпланетної експедицiї безмежно вдячнi Батькiвщинi за довiр'я i переконанi, що виправдають його. До побачення, дорогi друзi i товаришi, до побачення! Через чотири днi - старт нашого астроплана "Венера-1". У недiлю, о дванадцятiй годинi дня ми вилiтаємо у свiтовий простiр. До побачення, друзi i товаришi!
I знову нескiнченнi овацiї бурею пронеслися по всiй Землi. Академiк Риндiн сходив з трибуни. Його гiгантський силует, здавалося, сходив разом з ним, повiльно розпливаючись у повiтрi. Величезний зал зборiв Палацу Рад захоплено аплодував керiвниковi першої мiжпланетної подорожi i його товаришам, аплодував аргонавтам Всесвiту.
I так само аплодували люди в усьому свiтi, все ще прислухаючись до радiоприймачiв, звiдки щойно лунав мужнiй голос академiка. Уже згасли екрани телевiзорiв, уже давно змовкли радiоприймачi, а люди все ще сидiли й сидiли бiля них, охопленi хвилюванням.
Лише чотири днi вiддiляли людство вiд великої подiї, яка все ще здавалася багатьом фантастичною, - вiдльоту радянського астроплана з трьома членами його екiпажу на Венеру, на подолання невiдомих небезпек i труднощiв, для оволодiння дорогоцiнним новим елементом - ультразолотом!..
Роздiл п'ятий,
який повертає нарештi, читачiв, - тепер
уже надовго! - до подiй, що розгорнулися
в астропланi, i знайомить їх (так само,
як i мандрiвникiв у космосi, - мабуть,
лише за винятком одного Вадима Сокола) з
четвертим пасажиром мiжпланетного
корабля.
- Що це? - голосно скрикнув вражений появою незнайомця Вадим Сокiл. Вiд несподiванки вiн пiдскочив i його одразу вiдкинуло вгору, до стелi. Вдарившись головою об крiплення, вiн ледве встиг вхопитися за рятiвнi петлi в стелi. Але його очi не вiдривалися вiд обличчя незнайомця, що також дивився вже на нього, втiм, не так розгублено, як на Ван Луна.
Микола Петрович Риндiн зосереджено похитав головою: ось вона, невiдома досi причина зайвої ваги астроплана!.. I тiльки Ван Лун, один з усiх, лишався спокiйним i незворушним - принаймнi зовнi. Вiн упевненою рукою торкнувся нижньої частини прозорого цилiндра-шолома, яка з'єднувалася вигнутим металiчним кiльцем з плечима й груддю скафандра, i, переконавшись, що шолом не закрiплений на скафандрi, з особливою ввiчливiстю промовив:
- Прошу, шановний товаришу, прошу! Виходьте без церемонiй. Будьмо знайомi.
Лише Риндiн помiтив, як права рука Ван Луна стиснулася в кулак, нiби вiн вважав, що тут можна було побоюватися нових ускладнень. Але незнайомець не примусив себе чекати. Вiн, слухняно пiдпорюючись, вiдкинув прозорий шолом назад, узявся руками за металiчне наплечне кiльце i з помiтними труднощами викарабкався назовнi. Проте, вилiзаючи iз скафандра i зiскакуючи на пiдлогу, вiн, природно, не розрахував руху i несподiвано для себе полетiв вiд скафандра вздовж каюти до протилежної стiни.
- Що це? - злякано вигукнув незнайомець свiжим дзвiнким голосом, нiби копiюючи попереднiй вигук Сокола, який все ще спантеличено дивився на нього. Вiн безпорадно борсався в повiтрi, не знаючи, як спинитися в каютi, що крутилася навколо нього, доки мiцна рука Ван Луна не схопила його за плече i утримала на мiсцi.
- Вважаю, що треба познайомитися, юний товаришу. Хто ви? Навiщо опинилися тут? - все так само сухо i ввiчливо спитав Ван Лун, вдивляючись холодно примруженими очима в обличчя невiдомого. - Втiм, ви, якщо не помиляюся, дiвчина?..
Навiть у незворушному голосi Ван Луна пролунала нотка здивування. Чорти його знають, що таке! Невiдома особа в астропланi, та ще - дiвчина. Втiм, це було саме так.
"Невiдома особа" була зодягнута в темно-синiй комбiнезон механiка з великими кишенями на грудях i шароварах. Пiд широкими складками комбiнезона вгадувалася струнка дiвоча постать. Тонке, дуже блiде обличчя дiвчини з крутим упертим пiдборiддям, свiтло-карими очима, пухнастими вигнутими бровами i задерикуватим коротким носиком було розгублене.
Але, як вiдзначив спостережливий Ван Лун про себе, це не мало нiчого спiльного з розгубленiстю людини, що була захоплена зненацька. Дiвчина, очевидно, вiдчула себе недобре, i їй, крiм того, було трудно й незвично за умов невагомостi. Нарештi, вона мiцно схопилася за найближчий стояк. Здавалося, тепер вона почувала себе певнiше, хоч її обличчя лишалося блiдим. На вигляд дiвчинi було не бiльш, як сiмнадцять-вiсiмнадцять рокiв. I Ван Лун на довершення всього готовий був присягтися, що на обличчi її, десь у куточках пухких, стражденно скривлених губ i в свiтлих блискучих очах був якийсь задерикуватий вираз упевненостi в собi, щось на зразок "а от ви нiчого зi мною i не зробите!".
- Гадаю, десь навiть бачив вас, - промовив Ван Лун, знову опанувавши себе. - Де це було? Гм... зараз, зараз!
За гострими очима мандрiвника Ван Луна наче була схована найчутливiша фотоплiвка, на якiй його надзвичайна пам'ять автоматично вiдзначала все, на що бодай випадково натрапляв його погляд. I тепер ця плiвка хутко розкручувалася в зворотному напрямi, кадр за кадром. У Китаї, пiд час подорожей?.. Нi, не годиться, дiвчина надто молода. Астроплан, пiдготовка, Кавказ, долина... Нi, теж не те, хоча вже ближче. Москва... Так, ще, ще! Єсть!
Ван Лун зовнiшньо все так само спокiйно поцiкавився:
- Ваш iнтерес до географiї дуже похвальний, люба дiвчино. Але навiщо ви тут? Ми на Венерi не збираємося полювати на тигрiв. Пам'ятаю, вони цiкавили вас найбiльше.
Дiвчина розгублено поглянула на нього:
- Як? Ви пам'ятаєте це, товаришу Ван Лун? Але ж нас було багато, i запитували всi...
Не вiдповiдаючи їй, Ван Лун обернувся до Риндiна:
- Ця молода особа була з екскурсiєю в географiчному музеї Академiї наук, у Москвi, коли оглядав його i я. Дуже сильно цiкавилася тиграми. Розпитувала мене наполегливо, скiльки менi пощастило вбити смугастих звiркiв. Не думав, що буду бесiдувати з нею в ракетному кораблi. Але й тодi, дозволю собi зауважити, - вiв далi вiн, знову звертаючись до дiвчини, - мене також не цiкавили зайцi. Навiть мiжпланетнi.
Дiвчина зблiдла ще бiльше. I вiд цього в неї на лобi пiд сплутаним темним волоссям яскравiше позначилося багрове свiже садно, з якого сочилася кров. Це помiтив i Сокiл, який раптом вигукнув:
- Галю, ви сильно розбилися об стiнку! Треба промити!
Остаточно спантеличений Риндiн запитливо подивився на геолога, який почервонiв у свою чергу. Ван Лун хитро присвиснув:
- Дуже-дуже цiкаво! Нашу дiвчину знає й Вадим. Вважаю, значно краще за мене! Тодi прошу вас, друже, з'ясуйте, в чому тут рiч?
Сокiл сердито вiдмахнувся вiд нього:
- Нiчого я не можу з'ясувати. Для мене це така ж несподiванка, як i для вас.
- Проте ви її знаєте? - заперечив Риндiн.
- Знаю, - неохоче погодився Сокiл. - Це Галина Рижко, студентка полiтехнiчного iнституту. Я читав там лекцiї, i вона не раз розпитувала мене про подорож на Венеру i говорила, що їй страшенно хотiлося б взяти в нiй участь. Але я нiколи не думав...
- Що вона з'явиться тут, наче... як це?.. Як мiжпланетний заєць? безжалiсно закiнчив за нього Ван Лун. - Розумiю... - Вiн обернувся до дiвчини: - Це, сподiваюсь, ваша маленька рiч?
На його простягнутiй руцi лежав знайдений в каютi гудзик з обривком темно-синьої тканини, - тiєї самої тканини, з якої був пошитий комбiнезон дiвчини.
- Дiрку бачу на вашому лiвому рукавi, - продовжував Ван Лун. - Гадаю, вiдiрвався, коли ви поспiшали туди, в скафандр. Так? Гудзик легко пришивається. Легковажний вчинок не легко кiнчається.
Дiвчина опустила очi долу. Глузливо суворий тон Ван Луна впливав на неї, немов холодний душ. Але Ван Луна трудно було розжалобити. Вiн так само суворо продовжував:
- Так, розумiю, ви вирiшили взяти участь у нашiй подорожi? Дуже-дуже похвально. А хто вас запрошував? Мiжпланетний корабель - не трамвай, не автобус. Там завжди може бути зайвий пасажир. Тут - нi! Ви сподiвалися, що вас не викинуть з астроплана? Дуже даремно, дiвчино.
- Заждiть, Ван Лун, - спинив його Микола Петрович Риндiн, який весь час мовчав i тiльки уважно слухав. - Ви зовсiм перелякаєте її. Вiдповiдайте, дiвчино, адже тепер приховувати вже нема чого. Та й боятися також пiзно, треба вiдповiдати.
Дiвчина рвучко пiдвела голову. На її очах виблискували сльози, але вона рiшуче й смiливо сказала:
- Я нiчого не боюсь. I приховувати менi нiчого. Менi соромно, що вам доводиться так менi дорiкати. I справедливо дорiкати! I хай товариш Ван Лун робить, як хоче, якщо... i зрештою ви маєте право, я не повинна була... я все розумiю! Тiльки це не так, я доведу, я все розрахувала... i просто не могла... от, коли побачила, як випробовували корабель, нiчого вже не могла зробити з собою, вирiшила, що також полечу... ой!
Вона змовкла, нiби збираючись з силою. Вiльною рукою вона торкнулася садна на лобi, зморщилася вiд болю i непевно знизала плечима, немовби намагаючись звiльнитися вiд якоїсь ваги. Обличчя її зблiдло ще бiльше, вона безпорадно прикрила очi i похитнулась. Ван Лун пiдхопив її своєю мiцною рукою.
- Що таке?
- Мабуть, дуже розхвилювалася, - сказав Сокiл, спiвчутливо поглядаючи на бiле, мов крейда, обличчя дiвчини.
- Нi... це не тому, - вiдповiла вона, ледве вимовляючи слова. Просто... мене дуже сильно кидало... i стискало там... у скафандрi... i я ослабла... мабуть, уся в синцях... менi дуже соромно, що я не витримала як слiд... i ось зараз...
Голова її впала на груди, вона змовкла, важко дихаючи.
- Вадиме, скорiше дайте їй вина! - стурбовано сказав Микола Петрович. Друзi мої, дiвчина перенесла прискорення i величезне перевантаження без будь-яких полегшуючих пристроїв. Ви тiльки подумайте, ви були в пружних гамаках, я в м'якому крiслi, а вона - в жорсткому скафандрi, у цiй темнiй нiшi... Страшно подумати, що їй довелося зазнати! - Вiн згадав про свiй стан в той час, коли астроплан шалено прискорював рух, спочатку на злiтнiй рейковiй дорiжцi, а потiм пiд впливом своїх потужних ракетних двигунiв.
Вадим Сокiл вже подавав дiвчинi чашку з вином i трубочку. Вона вiдпила трохи. На її щоках з'явився слабкий рум'янець. Вона знiяковiло глянула на Ван Луна, потiм на Риндiна i сказала все ще кволим голосом:
- Я, звичайно, дуже винна перед вами, Миколо Петровичу, але я не могла iнакше...
- Зовсiм добра знайома! Прямо по iменi i по батьковi звертається! пiдхопив Ван Лун. - Але справдi, чого вам тут треба? Що ви тут хочете робити, в нашому астропланi?
- Летiти на Венеру, допомагати вам i повернутися з вами назад на Землю, - незворушно вiдповiла дiвчина.
Риндiн знизав плечима.
- Цiлком зрозумiло, що летiти. Адже ж не викинемо ми вас тепер дiйсно за борт корабля. Проте...
- От i я сподiваюсь, що не викинете, - вже лукаво пiдтвердила вона.
Риндiн, вагаючись, розвiв руками.
- Послухайте, мила дiвчино... здається, Галя? Це прекрасно, що у вас стiльки мужностi i смiливостi. Проте невже ви справдi не розумiєте, що ви наробили? Ви перевантажили астроплан - i це вже вiдбилося на нашому курсi. На щастя, пости керування на Землi помiтили це i своєчасно виправили курс. Через це ми тепер маємо перевитрату палива. Але далi: чи подумали ви про тi труднощi й небезпеки, якi чекають нас? Чи уявляєте ви собi, як може вiдбитися i в подальшому на спiльнiй долi експедицiї ваша несподiвана поява тут? Адже професор Ван Лун по сутi має цiлковиту рацiю!
- Гадаю, так, - пiдтвердив той.
- Наш корабель розрахований тiльки на трьох пасажирiв, на трьох розрахованi i всi нашi запаси. Чим, наприклад, нам годувати вас, а?
- Я, Миколо Петровичу, звикла їсти дуже мало. Весь останнiй мiсяць я привчала себе до цього. Менi вистачить найменшої крихiтки, - переконливо вiдповiла Галина Рижко.
Риндiн не змiг стримати посмiшки: доводилося визнати, що йому починало щось подобатися в цiй дiвчинi, яка вперто трималася свого i на все знаходила вiдповiдь, бодай i наївну. Чого, наприклад, варта ця простодушна, майже дитяча вiдповiдь: "Я звикла їсти дуже мало"!
- Ну, про це потiм, - сказав вiн по можливостi суворо. - Хто ви, скiльки вам рокiв?
- Мене зовуть Галиною Рижко. Менi дев'ятнадцять рокiв. Студентка другого курсу полiтехнiчного iнституту. Комсомолка.
- I все ж таки наважилися на такий недисциплiнований вчинок - потай забратися в астроплан? Поставити пiд загрозу успiх нашої експедицiї? - з докором вимовив Риндiн.
Галина Рижко збентежилась - чи не в перший раз:
- Миколо Петровичу, я розумiю, з цього погляду я зробила негiдний вчинок. I, мабуть, дiстану покарання... коли повернуся на Землю. Адже ж тут комсомольської органiзацiї немає.
- П'ять рокiв тому ми вiдрядили перший радянський ракетний корабель на Мiсяць. Певна рiч, вiн летiв без пасажирiв. Корабель "Мiсяць-1" мусив послужити лише практичнiй перевiрцi наших складних розрахункiв. У носовiй частинi цього корабля був вибуховий пристрiй, своєрiдна бомба. Природно, вибух цiєї бомби не мiг нiкому пошкодити, бо вже давно було встановлено, що на Мiсяцi немає нiякого життя. Що ж, "Мiсяць-1" виправдав усi сподiвання, що покладалися на нього, блискуче ствердив нашi розрахунки. Точно в передбачений час ракетний снаряд досягнув Мiсяця i впав на нього: астрономи бачили у своїх телескопах блискавичний вибух на Мiсяцi. То вибухнув на споконвiчному супутнику Землi наш перший корабель-снаряд, подавши тим самим урочистий сигнал: мiжпланетне сполучення вiдкрите!
Знову буря оплескiв пролинула по залу.
- Два роки тому з Землi вилетiв другий ракетний мiжпланетний корабель "Мiсяць-2". Уряд i Комунiстична партiя наполягли на тому, щоб i цей полiт вiдбувся без пасажирiв. У першому експериментальному перельотi Земля-Мiсяць-Земля, що був генеральним iспитом автоматичних приладiв керування, не можна ще було рискувати життям учених. Астроплан "Мiсяць-2" був обладнаний найсучаснiшими автоматичними установками, сконструйованими в наукових iнститутах Москви, Ленiнграда, Києва, Пекiна, Шанхая, Варшави, Будапешта, Праги i Софiї. Цi установки керували двигунами i рулями астроплана, приймаючи радiоiмпульси з Землi. Вченi стежили з Землi за польотом корабля i вивчали данi, якi передавалися з мiжпланетного корабля автоматично по радiо. Своєрiдна мiжпланетна мандрiвка автоматичних установок пройшла блискуче! Керований по радiо з Землi астроплан облетiв навколо Мiсяця i, повернувшись на Землю, благополучно знизився на Азовському морi. Ви всi знаєте про це. Ви бачили чудовi фотографiї, зробленi автоматичними апаратами, що були на цьому кораблi. Вперше в iсторiї науки ми зазирнули на той бiк Мiсяця, який нiколи не був видний з Землi, i встановили, до речi, що вiн нiчим iстотним не вiдрiзняється вiд давно уже вiдомого нам. Але, ясно, не тiльки заради цих цiкавих фотографiй "Мiсяць-2" був вiдправлений у мiжпланетний перелiт. Ця подорож автоматичних установок, апаратiв i приладiв пiдтвердила можливiсть пасажирських польотiв у свiтовому просторi! Тепер радянська наука має практичний досвiд зореплавання, астронавiгацiї. Ми маємо право тепер здiйснити полiт на Венеру! радянський уряд i Комунiстична партiя дали згоду на те, щоб Радянськi вченi здiйснили мiжпланетну подорож, а водночас i спробували вiдшукати на Венерi ультразолото. Ось чому величезний колектив наукових iнститутiв Радянського Союзу, Китаю i народно-демократичних республiк наполегливо працював усi останнi роки над тим, щоб всебiчно пiдготувати нашу подорож, забезпечити її успiх. Конструювання астроплана i його будiвництво проведеш Московським i Пекiнським iнститутами мiжпланетних сполучень. Нове атомне паливо для наших ракетних двигунiв - атомiт, - створене в спiвдружностi Ленiнградським i Київським iнститутами фiзичної хiмiї. Оптичнi прилади астроплана виготовленi Празьким iнститутом експериментальної оптики. Складна система здобування пiд час шляху електричної енергiї розроблена i здiйснена вченими Шанхайського iнституту енергетичних проблем. Внутрiшнє обладнання астроплана створене на дослiдних заводах Варшавського iнституту гiгiєни. Свою долю участi внесли також науковi iнститути Будапешта, Кантона, Софiї, Берлiна. Як бачите, наш астроплан "Венера-1" створений дiйсно зусиллями вчених i iнженерiв усього великого демократичного табору народiв свiту! Вченi розрахували все, зважили всi можливостi, якi тiльки можна було передбачити. I я тепер смiливо можу заявити: ми озброєнi знанням, досвiдом, натхненi довiр'ям до нас з боку великої радянської Батькiвщини i дружнiх народiв демократичного табору i зробимо все для того, щоб виконати нашi завдання!..
Виразним жестом академiк Риндiн спинив оплески.
- Друзi i товаришi, не поспiшайте. Прибережiть оплески до нашого повернення. Перед нами - велика, важка i тривала подорож по незнаному океану Всесвiту. З цього приводу менi згадується красива стародавня казка, вiдомий поетичний грецький мiф про аргонавтiв. Пам'ятаєте його? Цей мiф розповiдає про вiдважних казкових героїв, старогрецьких морякiв, якi на малесенькому кораблику вирушили в далеку подорож на розшуки золотого руна, шкури чудесного барана, яка мала, як вони вiрили, чарiвнi властивостi. На своєму маленькому кораблi, що називався "Арго", моряки подолали Егейське море, подолали невiдоме їм до того часу грiзне Чорне море, яке здавалося мандрiвникам загадковим, таким, що ховає в собi невiдомi небезпеки. Древнiй мiф розповiдає, як вiдважнi моряки вийшли переможцями з смiливого поєдинку з грiзними силами природи i знайшли своє золоте руно в Колхiдi, як називалося тодi наше Закавказзя. Героїчнi мандрiвники на кораблi "Арго", славнi аргонавти перемогли! Думаючи про нашу подорож, я завжди згадую цю красиву i наївну казку... Я думаю: адже й ми, подiбно старогрецьким аргонавтам, попливемо по невiдомому безкрайому океану Всесвiту, долаючи його бурхливi ефiрнi хвилi, можливi, хоча й не знанi нами ще бурi й шторми, борючися з могутнiми силами космiчних стихiй i намагаючись вiдшукати наше золоте руно, наше ультразолото... Сучаснi аргонавти Всесвiту сподiваються досягти не менших успiхiв, нiж стародавнi аргонавти грецького мiфу!
Академiк Риндiн спинився схвильований. Потiм вiн пiдвiв руку, наче заспокоюючи i себе, i слухачiв:
- А проте - це, звичайно, тiльки поетичне порiвняння. Друзi мої, пробачте менi його; повiрте, вченi також дуже люблять поезiю! Отже, сьогоднi, дорогi товаришi, ми надовго прощаємося з вами. Як ви вже знаєте, через кiлька дiб ми вилiтаємо з першої в iсторiї людства мiжпланетної станцiї бiля пiднiжжя Казбеку. Чому обране це мiсце для старту нашого корабля? Ви знаєте, що для вильоту в свiтовий простiр, у космос, астроплан мусить розвинути так звану космiчну швидкiсть, - для Венери вона дорiвнюється одинадцяти i п'яти десятим кiлометра на секунду. Це величезна швидкiсть, а розвинути її треба надзвичайно хутко, витративши при цьому дуже багато палива. I ось ми насамперед використали швидкiсть обертання самої Землi з заходу на схiд. Астроплан стартує в районi Центрального Кавказу на сорок третiм градусi пiвнiчної широти. Швидкiсть обертання Землi на цьому градусi складає близько трьохсот сорока метрiв на секунду. Можна вважати, що цi триста сорок метрiв на секунду є нашим прямим виграшем, чи не так? Адже ми полетимо в напрямi з заходу на схiд, себто використаємо цю готову швидкiсть. Далi, ми розгонимо астроплан уздовж злiтної рейкової дорiжки, яка веде на вершину Казбеку i там обривається. Що це дає нам? Астроплан аж до кiнця злiтної дорiжки не витратить жодного грама власного палива: його потягне за собою ракетний вiзок. Ракетнi двигуни вiзка швидко розгонять астроплан i виведуть його на вершину Казбеку, на висоту близько п'яти кiлометрiв, де опiр повiтря майже вдвоє нижче, нiж на рiвнi моря. Це буде тривати всього двадцять п'ять секунд, але за цей час астроплан дiстане швидкiсть шiстсот метрiв на секунду, як бачите, дуже чималу. На вершинi Казбеку, де обривається злiтна рейкова дорiжка, вiзок скотиться по рейках назад, униз, витративши цiлком свiй запас палива. А звiльнений астроплан полетить далi, продовжуючи прискорювати полiт, бо в той момент, як вiн вiддiлиться вiд вiзка, почнуть працювати його власнi ракетнi двигуни.
Академiк Риндiн знову зробив паузу. I тепер, коли вiн заговорив пiсля неї, голос його зазвучав м'яко i проникливо: так говорять про друзiв, про справжнiх, випробуваних товаришiв.
- Три чоловiки будуть пасажирами астроплана "Вене-ра-1". На мене покладене керiвництво експедицiєю, моїми товаришами є вiдомий геолог i хiмiк Вадим Сергiйович Сокiл i визначний китайський вчений енергетик товариш Ван Лун, професор Шанхайського iнституту. Нас, як бачите, дуже мало. Тому кожному з нас доведеться виконувати цiлий комплекс обов'язкiв. З цiєї причини нам довелось всерйоз вивчити й новi спецiальностi - в додаток до тих, якими ми володiли ранiше. Професор Ван Лун несе додатково обов'язки штурмана нашого корабля, радиста, фото- i кiнооператора. Крiм того, на нього покладенi фiзiологiчнi дослiдження пiд час польоту, а також вiдповiдальнiсть за наш побут, яку вiн подiляє з Вадимом Сергiйовичем Соколом: обидва вони позмiнно виконуватимуть ще й обов'язки повара астроплана. Правда, керiвництво в цьому важливому дiлi належить товаришевi Ван Луну як бiльш досвiдченому мандрiвниковi, нiж товариш Сокiл, але про це я скажу пiзнiше. Так чи iнакше навантаження товариша Ван Луна - не з малих. Вадим Сергiйович Сокiл, природно, буде зайнятий фiзичними i хiмiчними дослiдами i бiологiчними дослiдженнями, збиранням мiнералогiчних i петрографiчних зразкiв; на ньому ж лежать метеорологiчнi спостереження - i вiн таки є запасним водiєм астроплана. Втiм, товариш Ван Лун теж зумiє в разi потреби зайняти мiсце за пультом керування: адже ми понад рiк займалися тренуванням i пiдготовкою до польоту. До речi, я хотiв би тут-таки вiдзначити одну, хоча й випадкову, але дуже важливу для нас обставину, яка виявилася виключно позитивною для експедицiї. Радянський уряд з радiстю включив до складу експедицiї представника китайського народу, нашого друга професора Ван Луна. Пiд його керiвництвом Шанхайський iнститут енергетичних проблем розробив i створив для астроплана "Венера-1" дотепну, цiлком оригiнальну й цiнну систему здобування електроенергiї протягом всього перельоту. Ця блискуча конструкцiя товариша Ван Луна радикально розв'язала одне з найважливiших питань, яке стояло перед конструкторами астроплана. Ми з надмiром забезпеченi тепер електроенергiєю з моменту вильоту корабля i до його повернення на Землю,- ось що дав нам науковий i технiчний талант професора Ван Луна! Але крiм того, виявилося, що цей видатний китайський вчений, який увiйшов до складу нашої експедицiї, є в той же час i досвiдченим мандрiвником i пристрасним мисливцем на крупного звiра. Досить сказати, що професор Ван Лун об'їздив весь Китай, Сибiр, Iндiю i Iндокитай, беручи участь i керуючи деякими дослiдницькими експедицiями Всекитайського географiчного товариства. Ви, звичайно, чули й читали, що на Венерi нашiй експедицiї доведеться, можливо, зустрiтися з небезпечними i численними хижими тваринами. Ми мусимо бути готовими до всього - навiть до зустрiчi з доiсторичними потворами, якi можуть виявитися на Венерi. Ця молода планета, як ви знаєте, значно молодша вiд Землi, там не може ще бути людей. Проте на Венерi можуть бути невiдомi нам тварини, можливо, - хижаки. Якщо це так, товариш Ван Лун буде нашим надiйним захисником. Його досвiд мандрiвника i мисливця дуже згодиться експедицiї. Ну, звiсно, ми можемо тiльки пошкодувати, що наш астроплан не в змозi вмiстити в собi бодай одного з представникiв тваринного свiту Венери, бо товариш Ван Лун напевно допомiг би нам спiймати, привезти на Землю й показати вам як зразок хоча б одного з них!
Микола Петрович Риндiн знову перечекав, поки уляжеться в залi смiх, викликаний його жартiвливим жалкуванням, i закiнчив:
- Всi ми, члени команди астроплана "Венера-1", добре встигли узнати один одного за час пiдготовки. Ми маємо все необхiдне для далекої подорожi, - для наших запасiв використана вся корисна площа корабля. Через сто сорок шiсть днiв пiсля вильоту з Землi ми опинимося на Венерi, де за умовами астронавiгацiї нам доведеться пробути досить довго - чотириста шiстдесят сiм днiв: ранiше вилетiти на Землю ми не зможемо. За цей час експедицiя в мiру можливостi вивчить незнану планету, спробує вiдшукати ультразолото - i привезе його на Землю в подарунок любимiй Батькiвщинi. Збувається давня мрiя людства, що вiками здавалася красивою, але нездiйсненною казкою. Ще зовсiм недавно, у п'ятдесятих роках нашого сторiччя, мiжпланетна подорож лишалася практично неможливою, хоча свiтова наука вже оволодiвала атомною енергiєю. Тодi, як i ранiше, Радянському Союзовi i його друзям доводилося витрачати надто багато сил на оборону. Цей трудний перiод - позаду. Переставши побоюватися нападу, нашi народи цiлком вiддали всi свої сили мирному будiвництву, розвитковi науки й технiки. Минуло всього кiлька десятирiч, i людство бачить, як могутня атомна енергiя, яка служить не справi вiйни, а справi миру, дає нашим народам можливiсть здiйснити вiкову мрiю, перетворює подорож до iншої планети в реальнiсть. Тому й прикутi зараз до нашої країни, великого Радянського Союзу, погляди, думки й почуття всiх людей земної кулi: Радянська країна вперше в свiтi втiлила в життя давню мрiю кращих умiв людства i починає оволодiвати свiтовим простором! Менi хочеться сказати вам лише одне. Учасники першої мiжпланетної експедицiї безмежно вдячнi Батькiвщинi за довiр'я i переконанi, що виправдають його. До побачення, дорогi друзi i товаришi, до побачення! Через чотири днi - старт нашого астроплана "Венера-1". У недiлю, о дванадцятiй годинi дня ми вилiтаємо у свiтовий простiр. До побачення, друзi i товаришi!
I знову нескiнченнi овацiї бурею пронеслися по всiй Землi. Академiк Риндiн сходив з трибуни. Його гiгантський силует, здавалося, сходив разом з ним, повiльно розпливаючись у повiтрi. Величезний зал зборiв Палацу Рад захоплено аплодував керiвниковi першої мiжпланетної подорожi i його товаришам, аплодував аргонавтам Всесвiту.
I так само аплодували люди в усьому свiтi, все ще прислухаючись до радiоприймачiв, звiдки щойно лунав мужнiй голос академiка. Уже згасли екрани телевiзорiв, уже давно змовкли радiоприймачi, а люди все ще сидiли й сидiли бiля них, охопленi хвилюванням.
Лише чотири днi вiддiляли людство вiд великої подiї, яка все ще здавалася багатьом фантастичною, - вiдльоту радянського астроплана з трьома членами його екiпажу на Венеру, на подолання невiдомих небезпек i труднощiв, для оволодiння дорогоцiнним новим елементом - ультразолотом!..
Роздiл п'ятий,
який повертає нарештi, читачiв, - тепер
уже надовго! - до подiй, що розгорнулися
в астропланi, i знайомить їх (так само,
як i мандрiвникiв у космосi, - мабуть,
лише за винятком одного Вадима Сокола) з
четвертим пасажиром мiжпланетного
корабля.
- Що це? - голосно скрикнув вражений появою незнайомця Вадим Сокiл. Вiд несподiванки вiн пiдскочив i його одразу вiдкинуло вгору, до стелi. Вдарившись головою об крiплення, вiн ледве встиг вхопитися за рятiвнi петлi в стелi. Але його очi не вiдривалися вiд обличчя незнайомця, що також дивився вже на нього, втiм, не так розгублено, як на Ван Луна.
Микола Петрович Риндiн зосереджено похитав головою: ось вона, невiдома досi причина зайвої ваги астроплана!.. I тiльки Ван Лун, один з усiх, лишався спокiйним i незворушним - принаймнi зовнi. Вiн упевненою рукою торкнувся нижньої частини прозорого цилiндра-шолома, яка з'єднувалася вигнутим металiчним кiльцем з плечима й груддю скафандра, i, переконавшись, що шолом не закрiплений на скафандрi, з особливою ввiчливiстю промовив:
- Прошу, шановний товаришу, прошу! Виходьте без церемонiй. Будьмо знайомi.
Лише Риндiн помiтив, як права рука Ван Луна стиснулася в кулак, нiби вiн вважав, що тут можна було побоюватися нових ускладнень. Але незнайомець не примусив себе чекати. Вiн, слухняно пiдпорюючись, вiдкинув прозорий шолом назад, узявся руками за металiчне наплечне кiльце i з помiтними труднощами викарабкався назовнi. Проте, вилiзаючи iз скафандра i зiскакуючи на пiдлогу, вiн, природно, не розрахував руху i несподiвано для себе полетiв вiд скафандра вздовж каюти до протилежної стiни.
- Що це? - злякано вигукнув незнайомець свiжим дзвiнким голосом, нiби копiюючи попереднiй вигук Сокола, який все ще спантеличено дивився на нього. Вiн безпорадно борсався в повiтрi, не знаючи, як спинитися в каютi, що крутилася навколо нього, доки мiцна рука Ван Луна не схопила його за плече i утримала на мiсцi.
- Вважаю, що треба познайомитися, юний товаришу. Хто ви? Навiщо опинилися тут? - все так само сухо i ввiчливо спитав Ван Лун, вдивляючись холодно примруженими очима в обличчя невiдомого. - Втiм, ви, якщо не помиляюся, дiвчина?..
Навiть у незворушному голосi Ван Луна пролунала нотка здивування. Чорти його знають, що таке! Невiдома особа в астропланi, та ще - дiвчина. Втiм, це було саме так.
"Невiдома особа" була зодягнута в темно-синiй комбiнезон механiка з великими кишенями на грудях i шароварах. Пiд широкими складками комбiнезона вгадувалася струнка дiвоча постать. Тонке, дуже блiде обличчя дiвчини з крутим упертим пiдборiддям, свiтло-карими очима, пухнастими вигнутими бровами i задерикуватим коротким носиком було розгублене.
Але, як вiдзначив спостережливий Ван Лун про себе, це не мало нiчого спiльного з розгубленiстю людини, що була захоплена зненацька. Дiвчина, очевидно, вiдчула себе недобре, i їй, крiм того, було трудно й незвично за умов невагомостi. Нарештi, вона мiцно схопилася за найближчий стояк. Здавалося, тепер вона почувала себе певнiше, хоч її обличчя лишалося блiдим. На вигляд дiвчинi було не бiльш, як сiмнадцять-вiсiмнадцять рокiв. I Ван Лун на довершення всього готовий був присягтися, що на обличчi її, десь у куточках пухких, стражденно скривлених губ i в свiтлих блискучих очах був якийсь задерикуватий вираз упевненостi в собi, щось на зразок "а от ви нiчого зi мною i не зробите!".
- Гадаю, десь навiть бачив вас, - промовив Ван Лун, знову опанувавши себе. - Де це було? Гм... зараз, зараз!
За гострими очима мандрiвника Ван Луна наче була схована найчутливiша фотоплiвка, на якiй його надзвичайна пам'ять автоматично вiдзначала все, на що бодай випадково натрапляв його погляд. I тепер ця плiвка хутко розкручувалася в зворотному напрямi, кадр за кадром. У Китаї, пiд час подорожей?.. Нi, не годиться, дiвчина надто молода. Астроплан, пiдготовка, Кавказ, долина... Нi, теж не те, хоча вже ближче. Москва... Так, ще, ще! Єсть!
Ван Лун зовнiшньо все так само спокiйно поцiкавився:
- Ваш iнтерес до географiї дуже похвальний, люба дiвчино. Але навiщо ви тут? Ми на Венерi не збираємося полювати на тигрiв. Пам'ятаю, вони цiкавили вас найбiльше.
Дiвчина розгублено поглянула на нього:
- Як? Ви пам'ятаєте це, товаришу Ван Лун? Але ж нас було багато, i запитували всi...
Не вiдповiдаючи їй, Ван Лун обернувся до Риндiна:
- Ця молода особа була з екскурсiєю в географiчному музеї Академiї наук, у Москвi, коли оглядав його i я. Дуже сильно цiкавилася тиграми. Розпитувала мене наполегливо, скiльки менi пощастило вбити смугастих звiркiв. Не думав, що буду бесiдувати з нею в ракетному кораблi. Але й тодi, дозволю собi зауважити, - вiв далi вiн, знову звертаючись до дiвчини, - мене також не цiкавили зайцi. Навiть мiжпланетнi.
Дiвчина зблiдла ще бiльше. I вiд цього в неї на лобi пiд сплутаним темним волоссям яскравiше позначилося багрове свiже садно, з якого сочилася кров. Це помiтив i Сокiл, який раптом вигукнув:
- Галю, ви сильно розбилися об стiнку! Треба промити!
Остаточно спантеличений Риндiн запитливо подивився на геолога, який почервонiв у свою чергу. Ван Лун хитро присвиснув:
- Дуже-дуже цiкаво! Нашу дiвчину знає й Вадим. Вважаю, значно краще за мене! Тодi прошу вас, друже, з'ясуйте, в чому тут рiч?
Сокiл сердито вiдмахнувся вiд нього:
- Нiчого я не можу з'ясувати. Для мене це така ж несподiванка, як i для вас.
- Проте ви її знаєте? - заперечив Риндiн.
- Знаю, - неохоче погодився Сокiл. - Це Галина Рижко, студентка полiтехнiчного iнституту. Я читав там лекцiї, i вона не раз розпитувала мене про подорож на Венеру i говорила, що їй страшенно хотiлося б взяти в нiй участь. Але я нiколи не думав...
- Що вона з'явиться тут, наче... як це?.. Як мiжпланетний заєць? безжалiсно закiнчив за нього Ван Лун. - Розумiю... - Вiн обернувся до дiвчини: - Це, сподiваюсь, ваша маленька рiч?
На його простягнутiй руцi лежав знайдений в каютi гудзик з обривком темно-синьої тканини, - тiєї самої тканини, з якої був пошитий комбiнезон дiвчини.
- Дiрку бачу на вашому лiвому рукавi, - продовжував Ван Лун. - Гадаю, вiдiрвався, коли ви поспiшали туди, в скафандр. Так? Гудзик легко пришивається. Легковажний вчинок не легко кiнчається.
Дiвчина опустила очi долу. Глузливо суворий тон Ван Луна впливав на неї, немов холодний душ. Але Ван Луна трудно було розжалобити. Вiн так само суворо продовжував:
- Так, розумiю, ви вирiшили взяти участь у нашiй подорожi? Дуже-дуже похвально. А хто вас запрошував? Мiжпланетний корабель - не трамвай, не автобус. Там завжди може бути зайвий пасажир. Тут - нi! Ви сподiвалися, що вас не викинуть з астроплана? Дуже даремно, дiвчино.
- Заждiть, Ван Лун, - спинив його Микола Петрович Риндiн, який весь час мовчав i тiльки уважно слухав. - Ви зовсiм перелякаєте її. Вiдповiдайте, дiвчино, адже тепер приховувати вже нема чого. Та й боятися також пiзно, треба вiдповiдати.
Дiвчина рвучко пiдвела голову. На її очах виблискували сльози, але вона рiшуче й смiливо сказала:
- Я нiчого не боюсь. I приховувати менi нiчого. Менi соромно, що вам доводиться так менi дорiкати. I справедливо дорiкати! I хай товариш Ван Лун робить, як хоче, якщо... i зрештою ви маєте право, я не повинна була... я все розумiю! Тiльки це не так, я доведу, я все розрахувала... i просто не могла... от, коли побачила, як випробовували корабель, нiчого вже не могла зробити з собою, вирiшила, що також полечу... ой!
Вона змовкла, нiби збираючись з силою. Вiльною рукою вона торкнулася садна на лобi, зморщилася вiд болю i непевно знизала плечима, немовби намагаючись звiльнитися вiд якоїсь ваги. Обличчя її зблiдло ще бiльше, вона безпорадно прикрила очi i похитнулась. Ван Лун пiдхопив її своєю мiцною рукою.
- Що таке?
- Мабуть, дуже розхвилювалася, - сказав Сокiл, спiвчутливо поглядаючи на бiле, мов крейда, обличчя дiвчини.
- Нi... це не тому, - вiдповiла вона, ледве вимовляючи слова. Просто... мене дуже сильно кидало... i стискало там... у скафандрi... i я ослабла... мабуть, уся в синцях... менi дуже соромно, що я не витримала як слiд... i ось зараз...
Голова її впала на груди, вона змовкла, важко дихаючи.
- Вадиме, скорiше дайте їй вина! - стурбовано сказав Микола Петрович. Друзi мої, дiвчина перенесла прискорення i величезне перевантаження без будь-яких полегшуючих пристроїв. Ви тiльки подумайте, ви були в пружних гамаках, я в м'якому крiслi, а вона - в жорсткому скафандрi, у цiй темнiй нiшi... Страшно подумати, що їй довелося зазнати! - Вiн згадав про свiй стан в той час, коли астроплан шалено прискорював рух, спочатку на злiтнiй рейковiй дорiжцi, а потiм пiд впливом своїх потужних ракетних двигунiв.
Вадим Сокiл вже подавав дiвчинi чашку з вином i трубочку. Вона вiдпила трохи. На її щоках з'явився слабкий рум'янець. Вона знiяковiло глянула на Ван Луна, потiм на Риндiна i сказала все ще кволим голосом:
- Я, звичайно, дуже винна перед вами, Миколо Петровичу, але я не могла iнакше...
- Зовсiм добра знайома! Прямо по iменi i по батьковi звертається! пiдхопив Ван Лун. - Але справдi, чого вам тут треба? Що ви тут хочете робити, в нашому астропланi?
- Летiти на Венеру, допомагати вам i повернутися з вами назад на Землю, - незворушно вiдповiла дiвчина.
Риндiн знизав плечима.
- Цiлком зрозумiло, що летiти. Адже ж не викинемо ми вас тепер дiйсно за борт корабля. Проте...
- От i я сподiваюсь, що не викинете, - вже лукаво пiдтвердила вона.
Риндiн, вагаючись, розвiв руками.
- Послухайте, мила дiвчино... здається, Галя? Це прекрасно, що у вас стiльки мужностi i смiливостi. Проте невже ви справдi не розумiєте, що ви наробили? Ви перевантажили астроплан - i це вже вiдбилося на нашому курсi. На щастя, пости керування на Землi помiтили це i своєчасно виправили курс. Через це ми тепер маємо перевитрату палива. Але далi: чи подумали ви про тi труднощi й небезпеки, якi чекають нас? Чи уявляєте ви собi, як може вiдбитися i в подальшому на спiльнiй долi експедицiї ваша несподiвана поява тут? Адже професор Ван Лун по сутi має цiлковиту рацiю!
- Гадаю, так, - пiдтвердив той.
- Наш корабель розрахований тiльки на трьох пасажирiв, на трьох розрахованi i всi нашi запаси. Чим, наприклад, нам годувати вас, а?
- Я, Миколо Петровичу, звикла їсти дуже мало. Весь останнiй мiсяць я привчала себе до цього. Менi вистачить найменшої крихiтки, - переконливо вiдповiла Галина Рижко.
Риндiн не змiг стримати посмiшки: доводилося визнати, що йому починало щось подобатися в цiй дiвчинi, яка вперто трималася свого i на все знаходила вiдповiдь, бодай i наївну. Чого, наприклад, варта ця простодушна, майже дитяча вiдповiдь: "Я звикла їсти дуже мало"!
- Ну, про це потiм, - сказав вiн по можливостi суворо. - Хто ви, скiльки вам рокiв?
- Мене зовуть Галиною Рижко. Менi дев'ятнадцять рокiв. Студентка другого курсу полiтехнiчного iнституту. Комсомолка.
- I все ж таки наважилися на такий недисциплiнований вчинок - потай забратися в астроплан? Поставити пiд загрозу успiх нашої експедицiї? - з докором вимовив Риндiн.
Галина Рижко збентежилась - чи не в перший раз:
- Миколо Петровичу, я розумiю, з цього погляду я зробила негiдний вчинок. I, мабуть, дiстану покарання... коли повернуся на Землю. Адже ж тут комсомольської органiзацiї немає.