Владко Владимир Николаевич. Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

   - Мда... - погодився Риндiн, погладжуючи свою сиву борiдку i скоса поглядаючи на супутникiв. Нi, вона навiть кмiтлива й дотепна, ця дiвчинка!
   - Але в мене справдi не було iншого виходу, - продовжувала Галина. Адже я твердо вирiшила, що мушу летiти! Я писала вам, просила взяти мене з собою, доводила, що пiдготувалася i стану вам у пригодi.
   - Писали менi?
   - Так, писала, i не один раз. I завжди одержувала вiдмову. Правда, не вiд вас особисто, а вiд вашого секретаря. Ну чого можна чекати вiд бездушного секретаря? Бюрократ, i все тут!
   - Це чому ж, дозвольте спитати? - насторожено промовив Риндiн, згадавши свого старанного i нiбито дуже чутливого секретаря. - Я, знаєте, щось не помiчав.
   - Так то ви, а то я, - переконано вiдповiла Галя. - Як же не бюрократ, коли на всi листи, навiть найдоказовiшi, завжди вiдповiдає одне й те ж саме: "Задовольнити ваше прохання неможливо". Твердить одне й те ж, наче зазубрив. I не звертає нiякої уваги на докази. Типовий бюрократ!
   - Та-ак, - розумiюче кивнув головою Риндiн. - I його вiдповiдi вас не переконали?
   - Звичайно, нi! Правда, спочатку я розгубилася...
   - Такого не може бути! - переконано перервав її Ван Лун.
   - Чому? Звичайно, розгубилась, - простодушно подивилася на нього Галя. - Все ж таки вiдповiдь вiд iменi академiка Риндiна. А потiм я подумала: адже це вiдповiдає не сам академiк Риндiн, в нього, мабуть, немає навiть часу прочитати мої листи, вiн такий зайнятий! А от, коли б вiн прочитав, було б iнакше. I тодi я вирiшила сама все розрахувати, перевiрити.
   - I що ж?
   - I виявилося, що секретар - бюрократ. Мене можна було взяти. I я остаточно вирiшила, що полечу з вами на Венеру i назад.
   - Нi, ви чуєте? - сплеснув руками Риндiн. - Навiть i назад! Ну, далi?
   - I в мене не було iншого засобу, крiм того, щоб потай пробратися на корабель. Це було дуже трудно, знаєте.
   - Ще б пак! - пiдтвердив Риндiн. - Лишається тiльки дивуватися, як можна було це зробити при такiй охоронi.
   Галина посмiхнулась - задерикувато й весело:
   - Ну, якщо хочеш, то перехитрити завжди можна. Особливо - дiвчинi. Треба дуже захотiти. Менi допомiг мiй комбiнезон механiка. От я i пробралась. Залiзла в скафандр. А товариш Ван Лун знайшов мене... на щастя, вже тепер, коли корабель летить.
   Риндiн багатозначно переглянувся з товаришами. Становище й справдi було своєрiдне: адже дiйсно, нi в космiчний простiр дiвчину не викинеш, нi на Землю звiдси не повернеш.
   Галя Рижко тим часом задумливо крутила в руках гудзик вiд комбiнезона, який вона одержала вiд Ван Луна. Пiдвiвши голову, вона помiтила погляд Риндiна i цiлком спокiйно пояснила:
   - Це коли я лiзла в скафандр, так, правда, дуже поспiшала, щоб встигнути. Боялася, що ви повернетесь. Зачепилася рукавом i вiдiрвала гудзик. Вiн вiдскочив i покотився. А менi вже нiколи було вилазити за ним. Ну, нiчого, я пришию.
   Дiвчина розмовляла так невимушено, наче й справдi вона не вчинила нiчого особливого. Ну, їхала, скажiмо, в тролейбусi зайцем. Контролер виявив, примусив купити квиток, i все тут. Можна їхати далi, дiло закiнчено, слiд подумати i про те, щоб пришити гудзик, який вiдiрвався пiд час посадки, добро - вiн знайшовся. Саме так подумав Сокiл. Вiн скоса поглянув на дiвчину:
   - Слухайте, Галю, ви, очевидно, не розумiєте все ж таки, що ви накоїли. Адже я вам не раз пояснював всю неможливiсть, всю безглуздiсть вашого наполегливого прагнення вирушити з нашою експедицiєю...
   - I зовсiм не так! - палко вигукнула вона. - Ви, звичайно, заперечували. А пам'ятаєте, як ви сказали, що самi особисто були б радi, коли б я полетiла з вами? Пам'ятаєте? Нi, скажiть, ви пам'ятаєте?
   Сокiл безпорадно розвiв руками. Нiяково вiдповiв:
   - Проте я говорив все це зовсiм в iншому планi... так сказати, в особистому.
   - А особисте завжди невiддiльне вiд загального i навпаки, - трiумфуюче заявила Галя. - I я тодi ж таки зрозумiла, що коли б не офiцiальна заборона взяти ще кого-небудь, то й ви б погодилися... може статися, навiть скорiше вiд iнших, - додала вона, потупивши очi i ледве помiтно всмiхаючись.
   - Прямо дивно! - тепер уже цiлком щиро обурився Ван Лун. - Ви вважаєте, все дiло в офiцiальнiй заборонi? Отак: заборонено, i все? А дозволю собi спитати, - продукти? Ваша, пробачте, вага? I де користь вiд вас, вибачте, в чому?
   - Даремно ви сердитеся, товаришу Ван Лун, - простодушно вiдповiла дiвчина. - Їсти я буду дуже мало, адже ж я вже говорила, що спецiально тренувалася, i не обтяжу вас. Вага у мене маленька-маленька, всього п'ятдесят шiсть кiло. I за час подорожi я навiть ще бiльше схудну, от побачите. I до подорожi я пiдготувалася. Можу, Миколо Петровичу, допомагати вам в роботi з приладами. Спецiально навчалася в обсерваторiї.
   - Що?
   - Моя мама працює в Кримськiй астрономiчнiй обсерваторiї. I я завжди дуже цiкавилася астрономiєю, допомагала їй i ранiше. Потiм, коли вирiшила летiти, ще бiльше пiдучилася у мами. Ну, звичайно, я їй нiчого не казала про свої плани. Бо мами - вони ще гiршi вiд бюрократiв-секретарiв, їх нiколи нi в чому не можна переконати, вiчно вважають тебе за дiвчисько, наче нiколи не були самi молодими. От вам, Вадиме Сергiйовичу, допомагатиму шукати на Венерi ультразолото. Завжди дуже любила хiмiю i геологiю. I можу також взяти на себе готування їжi на кораблi, адже це жiноча справа, - закiнчила вона, скоса глянувши на Ван Луна. Помiтивши, що вiн з цiкавiстю подивився на неї, Галя додала: - Ще вмiю трохи стрiляти. Мене хвалили в нашому гуртку. Звичайно, не те, щоб по-справжньому, як ви, товаришу Ван Лун, але трохи можу.
   Ван Лун розшукав свою люльку, яка за цей час встигла перепливти до протилежної стiнки, з трудом знову розпалив її. Метка дiвчина, нiчого не скажеш. Вона на все має вiдповiдь. А щодо готування їжi, це, звiсно, iдея, хм... дуже-дуже нудне заняття для чоловiка, що там не кажи...
   Галя Рижко вже помiтила роздум Ван Луна i поквапилася додати ще, ледь-ледь посмiхаючись:
   - I я не курю, значить, не буду витрачати на себе повiтря. Бачите, все зовсiм не так погано, як вам здалося.
   - Та що це справдi, Миколо Петровичу, - майже добродушним тоном поскаржився Ван Лун, вiдвертаючись од Галi, щоб вона не помiтила усмiшки, яка мимоволi з'явилася на його обличчi, - вона, зауважу, дозволяє собi вже жартувати зi мною.
   - Та заждiть, Ван, - вiдповiв Риндiн, - все це надто серйозна справа. Адже її треба буде годувати, розумiєте? Де ми вiзьмемо для неї їжу?
   Але замiсть Ван Луна вiдповiла сама Галя:
   - Астроплан летiтиме до Венери, я пам'ятаю, сто сорок шiсть днiв. На спуск на Венеру потрiбно буде, припустiмо, ще кiлька днiв. Я пам'ятаю всi розрахунки i цифри в статтях i доповiдях, особливо - ваших, Миколо Петровичу. Я їх чи не напам'ять заучувала. От взагалi це виходить близько ста шiстдесяти днiв. На зворотний шлях будемо рахувати стiльки ж таки. Всього - триста двадцять. Перебування на Венерi - ще майже п'ятсот днiв. А продуктiв взято набагато бiльше, крiм того, є ще й резервний запас. Значить, вистачить i на мене, от!
   Сокiл, який почував себе трохи незручно, - особливо тому, що вiн так несвоєчасно i зрадницьки почервонiв (i чого б це, власне кажучи?), вирiшив, що час i йому подати голос. Вiн вiдкашлявся i сказав:
   - Все це гаразд, Галю, припустiмо. А от уявiть собi, що нам не доведеться поповнити нашi запаси на Венерi. Що буде тодi?
   - Нiяк не можу уявити собi такого, - рiшуче вiдповiла дiвчина, продовжуючи невинно дивитися на Миколу Петровича, немовби це вiн поставив їй запитання, а не Сокiл. - Нiяк не можу! Вадим Сергiйович стiльки розповiдав менi про рiзних дивовижних тварин, яких нам доведеться зустрiти на Венерi. I говорив, що коли б я полетiла, то вiн переконав би товариша Ван Луна спецiально пiдстрелити там молоденького iгуанодона i почастувати мене Запевняв, що це буде схоже на телячу вiдбивну, тiльки ще нiжнiше. Вiн дуже красиво тодi розповiдав. I я завжди вiрила йому, Миколо Петровичу.
   Сокiл бурхливо розкашлявся - певна рiч, зовсiм не для того, щоб замаскувати цим своє збентеження i зрадницький рум'янець, який знову розливався по його обличчю. Потiм довелося протирати окуляри, тим бiльше, що Риндiн розсмiявся i навiть Ван Лун широко посмiхнувся.
   - Нi, таки й справдi її нiчим не проймеш, цю дiвчину, - сказав нарештi Риндiн. - Вперта, i за словом в кишеню не лазить. Товаришi, у мене є пропозицiя.
   - Яка?
   - За її словами, вона знає досить багато. Але це тiльки за її словами. Давайте перевiримо, з ким ми маємо справу в дiйсностi. Хай кожен з нас поставить їй кiлька запитань по своїй спецiальностi, а вона вiдповiсть на них. Чи доведе наша нова знайома свою пiдготованiсть до подорожi? Я навiть можу почати.
   Йому не заперечував нiхто. Микола Петрович задумливо кашлянув, зiбрав у жменю свою борiдку, подивився скоса на Галю Рижко i спитав:
   - Ви згоднi, дiвчино?
   - Згодна, Миколо Петровичу, - не замислюючись анi на мить вiдповiла Галя.
   - Так. Е... скажiть нам, будь ласка, яка вiдстань вiд Землi до Венери?
   - Пiд час так званої сполуки, себто коли вiдстань мiж цими планетами найкоротша, - тридцять дев'ять мiльйонiв кiлометрiв, - одним духом випалила Галя.
   - Гм... а вiрно, знаєте, так-так!
   Микола Петрович перевiв погляд на Ван Луна, немов демонструючи йому своє здивування з приводу такої точної вiдповiдi. Потiм знову подивився на Галю: вона впевнено i незалежно пiдвела голову, короткий її носик виглядав ще задерикуватiше.
   - Так-так, - повторив Риндiн. - Тепер скажiть, що таке альбедо?
   - Це - кiлькiсть вiдбитого планетою свiтла!
   - Чому дорiвнюється альбедо Венери?
   - П'ятдесят дев'ять процентiв.
   - А Мiсяця?
   - Сiм i три десятих процента.
   - Який висновок з цього ви зробите?
   - На Мiсяцi немає атмосфери, а на Венерi є, i вона дуже щiльна, бо вiдбиває багато свiтла!
   Запитання i вiдповiдi слiдували без найменшої затримки, наче пострiли з скорострiльної гармати. Риндiн розвiв руками:
   - Гм... так-так, - кивнув вiн схвально головою. - Вона мене, знаєте, переконала, друзi мої. Ану перевiрте, Вадиме, тепер ви. I, знаєте, без усяких знижок на знайомство, гм!
   Вадим Сокiл ображено знизав плечима. З незалежним виглядом вiн енергiйно поправив окуляри, якi i без того цiлком правильно сидiли на носi.
   - Ну от, ви згадали про атмосферу Венери. Що ви ще пам'ятаєте про це? Хоча б у загальних рисах, якщо не зовсiм точно.
   - А точних вiдомостей про атмосферу Венери взагалi ще немає, як ви самi менi сказали. - Галя Рижко цього разу дивилася прямо у вiчi Соколу. Це був не iронiчний погляд, але здавалося, що десь у глибинi її очей ледве помiтно спалахують i зразу ж таки згасають насмiшкуватi вогники. - За неповними даними, якi нам доведеться перевiрити, атмосфера Венери значно щiльнiша вiд земної.
   Риндiн посмiхнувся. Просто молодець ця дiвчина! Звiдки в неї стiльки смiливостi i незалежностi? Тим часом Сокiл продовжував запитувати, чомусь дивлячись убiк:
   - Яка атомна вага радiю?
   - Двiстi двадцять шiсть цiлих i п'ять десятих. Навiть дивлячись у книгу, не можна було вiдповiсти швидше!
   - Який геологiчний перiод ви знаєте мiж трiасовим i крейдяним?
   - Юрський геологiчний перiод, - випалила Галя.
   Сокiл подивився на Риндiна. Той махнув рукою.
   - Вистачить! З хiмiї i геологiї вона дещо знає. Ван, ваша черга!
   Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усмiхнувся:
   - В мене немає запитань. Тiльки одна маленька перевiрка.
   - Це вiдносно готування їжi? - пожартував Риндiн.
   - Вважаю, серйознiше. Чи знаєте ви, що це таке?
   Вiн вийняв з кишенi досить великий чорний пiстолет з тонким дулом i високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього i вiдповiла:
   - Схоже на пневматичний пiстолет.
   - Так, схоже. Електричний тренувальний пiстолет. Буду просити вас зараз...
   - Хвилинку, Ван, - перервав його Сокiл. - Навiщо вам цей пiстолет в астропланi?
   - Дозволю собi поспитати також: навiщо у нас в астропланi б мiкрофiльмова бiблiотечка з рiзними довiдниками?
   - Ну, це зрозумiло. Нам завжди може бути потрiбна та чи iнша довiдка. Порiвняли!
   - Вважаю, правильно порiвняв. Бо пiстолет так само необхiдний, як i довiдник. Справжнiй стрiлець завжди тренується: треба, щоб рука тримала зброю твердо, добре. Вас з Миколою Петровичем теж проситиму полюбити пiстолет. Це стане в пригодi, - багатозначно пообiцяв Ван Лун. - Дiвчино, будь ласка, ось цiль.
   Вiн перевернув металiчний щит з супертитану, який стояв бiля стiни. На його зворотному боцi була прикрiплена паперова мiшень.
   - А я все забував спитати, навiщо тут, у каютi, цей аркуш супертитану! - засмiявся Риндiн.
   - Вирiшив, так буде краще. Не пошкодиться оббивка каюти, - незворушно вiдповiв Ван Лун. - Так, стрiляйте, дiвчино. Десять пострiлiв. Звiдси, вiд цiєї стiни, - вимiрив, п'ять метрiв. Прошу, покажiть, який з вас стрiлець.
   Галя взяла пiстолет. Ван Лун з iнтересом стежив за її рiшучими жестами. Здавалось, i тепер дiвчина не вiдчувала анi тiнi збентеження, немов все вiдбувалося саме так, як вона й передбачала. Вона стала на вказане їй мiсце, ще раз уважно оглянула пiстолет. Звела погляд на Ван Луна.
   - А ви його пристрiлювали, товаришу Ван Лун? Адже це дуже рисковано складати iспит з пiстолетом, який вперше взятий в руки.
   - Дуже прошу не думати так, - заспокоїв її Ван Лун. - Запевняю: якщо не влучите, пiстолетовi не докоряйте. Пристрiляний правильно.
   Галя неквапно, старанно прицiлилась. Всi уважно стежили за нею.
   Пострiл - сухий i ледь чутний. Маленька куля врiзалась у чорне яблучко мiшенi. Але тiєї ж секунди i сама Галя Рижко похитнулась i ледве втрималася на мiсцi, схопившись за поруччя.
   - Ой! - вигукнула вона. - Яка мiцна вiддача! Ну i штовхнуло мене!
   Риндiн розсмiявся.
   - Ну, ось вам ще одне завдання: що треба зробити, щоб уникнути в подальшому таких неприємностей? Покажiть кмiтливiсть, Галю!
   Дiвчина замислилась, опустивши пiстолет дулом униз.
   - А справдi, що зробити? - повторив Сокiл.- Ван, як ви гадаєте?
   Втiм, Галя уже придумала вихiд сама:
   - Треба добре спертися спиною об стояк. I все.
   Так вона й зробила. I знову пiдвела пiстолет.
   Пострiли залунали один за одним. А коли дiвчина закiнчила стрiляти, Ван Лун пiдiйшов до стiни, взяв мiшень i уважно оглянув її. Потiм вiн подивився на Галю Рижко з помiтним iнтересом, наче вiдкрив у нiй новi, досi невiдомi йому риси.
   - Так... дайте руку, дiвчино. Це дуже-дуже добре, - сказав вiн зовсiм iншим тоном, в якому не було й вiдтiнку iронiї. I Галя Рижко збентежено i радiсно почервонiла: вона зрозумiла, що завоювала симпатiї Ван Луна, найсуворiшого з трьох членiв експедицiї.
   А вiн уже говорив Риндiну i Соколу:
   - Дуже буду радий, якщо й ви доб'єтеся таких наслiдкiв. Мабуть, доведеться добре попрацювати. Такi успiхи приходять не одразу. Ця дiвчина...
   Ван Лун ще раз подивився на розчервонiлу, задоволену Галю.
   - Ця дiвчина послала всi десять куль в яблучко. Немає жодного промаху, немає жодного бокового влучення! Вважаю, вона може називатися снайпером!
   Роздiл шостий,
   де читач, якщо вiн справдi цiкавиться
   астронавiгацiєю i не боїться цифр i
   розрахункiв, може при бажаннi дiстати
   уявлення про складний, на перший погляд,
   небесний маршрут астроплана i, крiм того,
   довiдатися, як виглядають Земля i Мiсяць
   з каюти мiжпланетного корабля.
   До вечора (звичайно, тiльки умовного вечора, бо ракетний корабель, природно, не знав анi дня, анi ночi) Галина Рижко остаточно завоювала симпатiї всього екiпажу астроплана. Що стосується Ван Луна, то пiсля стрiльби з електричного пiстолета, Галя остаточно i беззастережно перемогла його серце, рiшуче взявши в свої руки також i обов'язки повара на кораблi. Микола Петрович в свою чергу здався, побачивши, з якою готовнiстю дiвчина намагається бути корисною кожному в першiй-лiпшiй справi. Дещо натягнутими i дивними залишалися тiльки взаємини мiж Галею i Соколом. Геолог помiтно конфузився i уникав розмов; Галя ж, здавалося, просто не помiчала цього i поводилася з Вадимом пiдкреслено байдуже.
   Вечеряли всi разом. Галя спробувала чесно виконувати взятi на себе зобов'язання i їсти "найменшу крихiтку". Але Риндiн поставив перед нею велику бляшанку консервiв i багатозначно сказав:
   - Ану, їжте, дiвчино! У нас тут треба добре годуватися. Ми мусимо прибути на Венеру мiцними i здоровими. А тому - щоб я бiльше не чув цих ваших розмов про "голодне тренування", зрозумiло?
   - Це розпорядження чи побажання, Миколо Петровичу? - цiлком серйозно спитала Галя.
   - Звичайно, розпорядження. А що?
   - Ну, коли розпорядження, то я, як дисциплiнований член екiпажу, не маю права сперечатися. А коли б не розпорядження, тодi...
   Втiм, Галя не закiнчила, зануривши кирпатий нiс до бляшанки: консерви так чудово пахли, особливо для дiвчини, яка нiчого не їла майже цiлу добу.
   Умовна нiч минула швидко. Втомленi незвичними вiдчуттями, мандрiвники спали мiцно; Риндiн, Сокiл i Ван Лун у своїх гамаках, а Галина Рижко - на найм'якшiй з перин, прямо в повiтрi, прив'язавшися до стiни. Лягаючи, вона ще спитала:
   - Кiнець кiнцем, навiщо зараз оцi гамаки? Адже в повiтрi спати аж нiяк не гiрше.
   - Не гiрше, але незручно. Найменший рух повiтря, який спричиняє наша потужна вентиляцiя, понесе вас по каютi. Отож, краще прив'яжiться мiцнiше, вiдповiв їй Риндiн. Проте Галя не вiдгукнулась. Вона вже спала.
   Микола Петрович прокинувся першим. Вiн розклав у навiгаторськiй рубцi рисунки i схеми, включив прилади, щоб ще раз перевiрити курс корабля. Власне, цим мусив займатися, як штурман астроплана, Ван Лун. Але Микола Петрович не хотiв будити товариша: хай молодь добре вiдпочине! Адже ж i Ван Лун, i Сокiл несли сьогоднi по черзi першу нiчну вахту на астропланi.
   Вiн включив екран перископа, який дозволяв за допомогою системи дзеркал оглядати весь небозвiд, i насамперед скерував перископ назад, туди, де в мiжпланетному просторi залишилася планета Земля. На великому чотирикутному екранi перед ним чiтко вималювалася казкова картина.
   Чорне бездонне небо, всипане яскравими iскрами зiрок. I на ньому величезний, трохи щербатий з одного боку блакитнувато-зеленуватий диск, вкритий великими бiлими, неправильної, примхливої форми плямами. Цi плями повiльно, ледве помiтно пересувалися по диску, то ховаючи за собою деяку його частину, то, навпаки, дозволяючи бачити окремi дiлянки. I тодi ставали видимими знайомi обриси суходолiв i океанiв... Так, це була мила, рiдна Земля, вiд якої астроплан вiдлiтав все далi й далi, линучи до Венери.
   Дивне видовище, в реальнiсть якого трудно було повiрити! Ось вiдкрилися на мить i знову затяглися хмарами глибоко порiзанi обриси Європи. Пiренейський пiвострiв... Британськi острови... Хмари весь час заважали, як щiльно вони обгортають Землю! Ось Апеннiнський пiвострiв... Але головне: де ж наш великий Радянський Союз?.. Де ти, Батькiвщино, до якої весь час прагнуть думки i почуття твоїх вiрних синiв, що летять у космосi?.. I раптом бiлi хмари розсунулися, вiдкриваючи за собою виразнi обриси Кримського пiвострова, який гострокiнцевим ромбом врiзався в темне тло Чорного моря. Батькiвщино! Радянська країно!
   Хмари пливли й пливли, дозволяючи поглядовi лише зрiдка зазирнути за їх густу завiсу. Наче на великому глобусi, ставали чiтко видимими срiблястi ниточки рiчок, звивистi лiнiї морських заток на пiвночi й пiвднi... Земле, чи ж скоро доведеться знову зустрiтися з тобою нам, кого ти надiслала в довгу i трудну подорож у мiжпланетному просторi?
   Зображення на екранi весь час трохи здригалося, коливалося. Риндiн знову взявся за рукоятки, що встановлювали оптичний фокус. Зображення прояснилося. Веселий свiжий голос проговорив за спиною академiка:
   - А як же красиво, Миколо Петровичу! Прямо наче в казцi! Адже ж це Земля?
   - Так, Галю, так! - вiдповiв Риндiн, не зводячи погляду з свiтлого диска. - Наша мила Земля, обгорнена хмарами, вiддаляється вiд нас - чи ми вiдлiтаємо вiд неї, хiба не все одно! Одразу впiзнали стару знайому?
   - Аякже! Коли б не хмари, - зовсiм схоже з величезним глобусом... Я вам не заважаю, Миколо Петровичу?
   - Нi, нi, дивiться. Менi так чи iнакше треба братися за дiло.
   Перевiряючи свої обчислення за записами автоматичних приладiв i стрiчок, на яких фiксувалися повiдомлення земних пунктiв керування астропланом, Риндiн упевненою рукою викреслював на зорянiй картi шлях мiжпланетного корабля. Отак, звiдси вiн почався, цей шлях, з цiєї точки земної орбiти. Тепер - полога спiраль майже навколо Землi, вiдрив, полiт у мiжпланетний простiр... так! Лiнiя польоту вигинається лiворуч, немовби тяжiючи до Сонця...
   Галина Рижко давно вже кинула дивитися на екран перископа. З непiдробним захопленням, напiввiдкривши пухкi губи, вона стежила за олiвцем Риндiна. Кiлька разiв вона вiдкривала рот, щоб щось сказати, i все не наважувалася. Нарештi, вона набралася духу:
   - Миколо Петровичу! - в її голосi звучало благання.
   - Що, Галю?
   - Миколо Петровичу... ох, як менi хочеться попросити вас про щось!
   - То кажiть, я слухаю.
   - А що, коли б ви зараз думали трохи вголос... щоб i я чула! Адже це й вам допомогло б... я завжди, коли що-не-будь складне вираховую, обов'язково думаю вголос. Це ж так сильно допомагає, нiколи не помиляєшся, просто надзвичайно корисно!
   Риндiн не стримав посмiшки: лукавiй дiвчинi, справдi, важко було вiдмовити!
   - Гаразд, - вiдповiв вiн, - вже якщо ви так пiклуєтеся про мене, спробую думати вголос. Проте, коли так, тодi включайтеся i ви до працi, Галю. Будете перевiряти мене, згода?
   - Ой, та я!.. - у Галини Рижко перехопило подих, їй бракувало слiв для висловлення почуттiв. Вона - i раптом допомагати академiку Риндiну, та ще й перевiряти!
   - Отже, почнемо, - дiловитим тоном сказав Риндiн. - Що ви можете сказати про цей рисунок?
   Галя знову уважно придивилася. Два великi елiпси, суцiльнi й пунктирнi лiнiї... Ага!
   - Посерединi, - стараючись не поспiшати, заговорила вона, - мабуть, Сонце. I цей кружечок позначений лiтерою "С", - значить, Сонце. Перший вiд нього, ну, внутрiшнiй елiпс - орбiта Венери, правда? Зовнiшнiй, великий елiпс - орбiта Землi. Кружечок унизу, на великому елiпсi, iз позначкою "З1" - мабуть, Земля. Так, Миколо Петровичу? А тодi кружечок на меншому елiпсi з позначкою "В0"-мусить бути Венерою. Але чому на кожнiй орбiтi по два й по три кружечки?..
   Вона замислилася. Микола Петрович охоче допомiг їй:
   - Нижнiй кружечок, позначений "З1", - це Земля в той момент, коли з неї вилетiла наша ракета. "В1" -Венера в той самий момент на її орбiтi. Бачите шлях нашого астроплана? Вiн помiчений пунктирною лiнiєю i з'єднується з орбiтою Венери в точцi "В2" - отут, вище. Зрозумiло? Ну, а тепер я вже сам починаю думати вголос, щоб не помилитися. А ви перевiряйте мене.
   Галя розгублено поглянула на Риндiна: легко сказати, "перевiряйте"! А раптом усе буде таким складним, що вона нiчого не зрозумiє? Що робити? Втiм, Микола Петрович, помiтивши її збентеження, виручив дiвчину:
   - Нi, все ж таки спочатку треба як слiд пояснити вам.
   Схематичний рисунок космiчного шляху астроплана "Венера-1".
   Галя Рижко полегшено зiтхнула. А Риндiн уже взяв олiвця:
   - Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже здогадалися, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях вiд Землi до Венери, чому ми летимо не по прямiй лiнiї, яка з'єднала б "З1" i, припустiмо, "В0", а вздовж довгого пiвелiпса, який позначений тут пунктиром i з'єднує кружечки "З1" i "В2". Це цiлком зрозумiло. Обравши перший, зовнiшньо "короткий" шлях, ми змушенi були б витратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час використовуємо силу тяжiння Сонця, яка, немов надпотужний двигун, мчить нас уздовж пiвелiпса, як астероїд, з кожною секундою наближаючи астроплан до його мети. Пiдкоряючись тяжiнню Сонця, ми летимо зараз у мiжпланетному просторi, не включаючи зовсiм ракетнi двигуни. Розумiєте, скiльки ми заощаджуємо палива? Отже, з того моменту, як ми вилетiли з земної орбiти, наш астроплан сам немовби перетворився на маленький астероїд, який лине вздовж пiвелiпса "З1"-"В2", неухильно наближаючись до орбiти Венери... Що вам неясно, Галю? - спинився Риндiн, помiтивши нерiшучий рух дiвчини.
   - Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як можна було з такою точнiстю вилетiти з Землi, щоб одразу опинитися на правильному шляху, летiти до Венери наче до цiлi?
   - А хто ж вам говорив вiдносно того, щоб "одразу опинитися на правильному шляху"? Це - нiсенiтниця, ось що! При всiй точностi розрахункiв i попередньої пiдготовки просто смiшно думати про те, щоб отак - раз, два i готово! - правильно лягти на курс. Насамперед, майже неможливо заздалегiдь врахувати наймiзернiшi вiдхилення вiд заданої швидкостi в одинадцять тисяч п'ятсот метрiв на секунду. А коли змiнити її бодай на який-небудь метр на секунду, - тодi радiус дiї корабля зменшиться чи збiльшиться на десятки й сотнi тисяч кiлометрiв! Розумiєте, що це означає? Припустiмо, що на астропланi виявилося трохи бiльше чи менше вантажу, - i його швидкiсть одразу змiниться, доведеться робити значну поправку до розрахункiв. Втiм, навiщо припускати щось таке, коли нам уже довелося вiдчути це в зв'язку з деякими необдуманими i легковажними вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попрацювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змiнився через раптову добавку вантажу на нашому кораблi...
   На щоках Галi спалахнув рум'янець збентеження: вона добре зрозумiла, що мав на увазi Микола Петрович. А вiн, мовби нiчого не помiчаючи, продовжував:
   - Це - щодо швидкостi. А напрям? Та досить вiдхилитися пiд час вильоту вiд курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну шiстдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невiдповiднiсть зросла на вiдстанi Марса до шiстдесяти шести тисяч кiлометрiв. А ви говорите - "одразу"! Не можна так легковажно кидати слова, мила дiвчино. Тут потрiбна найскладнiша i найточнiша праця всiх земних постiв керування нашим астропланом - i в Радянському Союзi, i в Китаї, i в Iндiї, - i плавучих океанських постiв. В роботi їм допомагають десятки електронних обчислювальних машин. Бо iнакше, без таких машин, нiхто на Землi не встиг би нiчого пiдрахувати. А електроннi машини дають наслiдки своїх обчислень майже вмить - i так само раптово радiоiмпульси, якi надсилаються з земних постiв керування, виправляють курс астроплана, включають у дiю його ракетнi двигуни. Це зовсiм не так просто, як може декому здатися... Вся радянська наука допомагає нам i технiкою, i розрахунками, i невсипущим турботливим спостереженням за нами в космосi. Ось що!