Я в розпачi. За хвилину мушу iти на побачення. Краще було б менi не жити!
22 березня. Сьогоднi менi вже легше дихається. Я вибрав золоту середину. Обiцяв Олафу допомогти i таки справдi допоможу. Гадаю, що так буде найкраще. Попрошу також Навратiла про мiсце в екiпажi "Променя" для мене. Безперечно, я не допущу, щоб зi мною летiла Алена. Хто знає, може, менi зрештою вдасться поламати Олафу його плани. Якщо пiд час польоту не вдасться його переконати, - за вiсiм рокiв для цього знайдеться бiльш анiж досить часу, - викрию його перед усiм екiпажем. Не допущу, щоб злочин було здiйснено.
29 березня. Олафа прийняли. Коли я про це дiзнався, в мене по спинi побiгли мурашки. Аленка знову в Празi. Мене мучить сумлiння.
30 березня. Учора пiзно ввечерi менi хтось пiдсунув пiд дверi лист. Олаф попереджає мене, що в екiпажi лишилось тiльки два вiльнi мiсця i що вже час дiяти. Завтра вранцi попрошу Навратiла.
1 квiтня. Я заспокоював себе тим, що Навратiл вважатиме моє прохання за першоквiтневий жарт i чемно менi вiдмовить. Мене здивувало те, що вiн поставився до моїх слiв серйозно i сказав, що не заперечує, але повинен дiстати згоду Тарабкiна. Тепер я вже не можу вiдступити...
- А полетите i без Алени? - запитав мене Навратiл. Я набундючився, як iндик. Академiк, однак, добродушно посмiхнувся i сказав: - Ви просто як дiти! Я догадався зразу, що крилось за тiєю несподiваною вiдмовою, i знав, що обоє ви вiзьметесь за розум... Знає вже Алена про ваше рiшення?
- Нi, нi! - сказав я швидко. - Прошу, нiчого їй не говорiть. З радiстю полечу з вами i без неї,
Навратiл знизав плечима:
- Я говорив завжди, що ви - дiти... Може, ви посварились?.. Запевняю, що не допущу того, щоб Алена вас покинула...
Я вiдчув себе безпорадним. Як перешкодити тому, щоб вона взяла участь в цьому подвiйно небезпечному польотi?.. Що я їй скажу?
2 квiтня. Алена сьогоднi вранцi прибiгла до мене i, не звертаючи уваги на iнших монтажникiв у залi, обняла:
- Я знала, що ви зрозумiєте!.. Ви - хоробрий, мiй мужнiй Лайфе!
В мене замалим не пiдломились ноги. З першого погляду було ясно, чому вона так зрадiла. Навратiл їй все сказав.
Вона посадила мене на якусь скриньку, а сама сiла проти мене. Сяяла, як сонце.
- Ви навiть не уявляєте, як менi було важко... Я так прагнула полетiти на Проксиму... i не хотiла втратити вас, признаюсь. Побоювалась, що надто багато пожертвувала нашiй дружбi i що коли-небудь, - можливо, колись у майбутньому, - ця жертва стане мiж нами... Яка я щаслива, що все вийшло по-iншому!
Я був також щасливий, але й збентежений:
- Отже, ви летите також?
Вона засмiялась:
- Звiсно ж, дурнику! Може, ви б хотiли летiти один, - ви, невиправний егоїст?! Запитуєте, наче не радiєте з цього так само, як я!
- Радiю... Як не радiти? - сказав я не дуже впевнено. - Але... я боюсь за вас...
До неї одразу ж повернувся веселий настрiй:
- Що з нами двома може трапитись?! - засмiялась вона. - Що може статись з людьми, якi вирушають пiд керiвництвом Навратiла завойовувати Всесвiт?!
Я був обеззброєний. Я здавався собi перед Аленою дурненьким хлопчиськом.
"Можливо, все скiнчиться гаразд! - втiшав я себе думкою. - За вiсiм рокiв багато чого змiниться. Можливо, i Олафа вдасться переконати".
26 квiтня. Вже майже мiсяць, як я не брав щоденника до рук.
Признаюсь, навiть не згадував про нього. I не дивно, бо маю тепер лiпшого сповiдника. Шкода, ой як шкода, що найпалючiшу таємницю не можу розказати Аленi! Це менi таки й нагадало про мiй вiрний щоденник.
День великого старту наближається швидко. Першого травня ми полетимо з Аленою та всiм екiпажем на Мiсяць, щоб допомогти закiнчити монтаж. Про нас пишуть зараз усi газети свiту. I в телевiзiйних передачах наша експедицiя в програмi щодня. Хотенков нам, мабуть, заздрить. Академiя не схвалила його участi в експедицiї. Вiн мусить лишитись на Землi, щоб в разi якогось нещастя керувати рятувальними роботами...
Зараз менi телефонувала Алена, що Навратiл призначив старт на четвер, п'ятнадцятого травня. Цього дня Мiсяць, Земля та iншi планети будуть в найвигiднiшому розташуваннi щодо сил гравiтацiї.
14 травня. Корабель уже кiлька днiв як закiнчено i перевiрено. Учора в присутностi членiв президiї Академiї його було охрещено. Вiн одержав iм'я, яке вже давно запропонував Навратiл: "Промiнь". Адже вiн теж мчатиме, як промiнь, крiзь безмежнi простори Всесвiту!
Олаф зi мною про свiй план вже не говорить.
15 травня. За двi години стартуємо!
ЧАСТИНА ДРУГА
ЗАВОЙОВНИКИ ВСЕСВIТУ
Роздiл XXII
"Вiтайте мешканцiв
планети Iкс!"
В куполi головної башти висотного будинку, де мешкає Зайцев з родиною, мiститься обсерваторiя. Сьогоднi, напередоднi старту експедицiї у Всесвiт, вона заповнена вкрай. Звiсно, телескопами заволодiли старшi пiонери, а малюки терпляче чекають, доки й їм дадуть зазирнути в окуляр хоча б на хвилинку.
Оточений юрбою хлопчакiв та дiвчаток, Митько Зайцев з запалом розповiдає про особисто знайомих йому героїв майбутньої подорожi: про Северсона, Надiю Молодiнову, Алену Свозилову. Загальна увага така приємна хлопцевi, що вiн аж розхвастався:
- ...Вони пообiцяли, що з планети Iкс обов'язково надiшлють менi привiтання!.. А вони таки полетять, бо тато спецiально для них вигадав надзвичайний атомний двигун!.. Тато теж хотiв летiти з ними, але мама сказала, що його не пустить...
Хлопець говорив би ще не знати скiльки, але пролунала довгождана команда:
- Малюки, тепер ваша черга!
Розмова вмить урвалась. Спостереження за Всесвiтом - важлива справа; тут уже не до балачок.
Митько, як найбiльший з найменших, поступається чергою. Вiдiйшовши вбiк, до отвору в куполi, крiзь який залiтає травневий вiтерець, хлопчина блукає поглядом по зоряному небу.
"Яка це, мабуть, краса - летiти повз сяючi зiрки й дивитись на них зблизька... - думає вiн. - Шкода, що я ще не дорослий мужчина, як Северсон. Тодi мене матуся, безперечно, пустила б. Цiлком спокiйно могла б пустити й зараз. Я, звичайно, не побоявся б... От менi б заздрили хлопцi в школi!"
Оця фантазiя починає Митьковi подобатись. Кругле примiщення обсерваторiї раптом стає кабiною мiжзоряного лiтака, i хлопець уявляє, що саме вiн бере на себе керування...
Один рух важеля - i зiрки на небi блискавично наближаються, перетворюються на слiпучi сонця, - на крилах фантазiї летiти далеко швидше, анiж "Променем"! Посеред неба сяє велике червоне сонце - Проксима. Навколо неї обертаються кiлька планет. На однiй з них блимають вогники,- мабуть, сигнали, якi подають мешканцi невiдомого свiту. Так, це - телеграфнi значки: ".- -./.-../.-/.-././-/.-/-..-" - планета Iкс!.. Недалеко вiд великого красивого мiста спалахують прожектори, освiтлюючи космодром. "Промiнь" приземлюється. Музика грає веселий марш, а тисячi людей на космодромi кричать радiсно: "Ур-р-ра! Хай живуть мешканцi Землi! Вiтаємо вас!".
Митько виходить з корабля першим. Натовпом прокочується гомiн здивування. "Тринадцятирiчний хлопець хоробро вирушив у Всесвiт!" шепочуть люди. Пiонерки дарують йому великi букети квiтiв, а хлопчики моделi кораблiв i лiтакiв...
Торжествуючий народ несе славетних мандрiвникiв на плечах до головної зали Академiї планети Iкс:
- Насамперед пообiдаємо, - говорить академiк, дуже схожий на Тарабкiна. - На нашiй планетi хлопчики не зобов'язанi їсти суп, друже Зайцев. Можете починати зразу з десерту... Увага, зараз прийде президент Академiї...
Митько дивиться на дверi... i що ж вiн бачить?.. Президентом у них хлопець, такий же, як i вiн.
- Добре, що вас взяли з собою, друже Зайцев! - говорить президент. - У нас хлопцi перебувають на найвищих посадах. Таким чином, нам легше буде домовитись...
- Ми повиннi незабаром повернутись. На нас чекає багато роботи... застерiгає Митько i невдовзi кiнчає сусiду.
Настає зворушлива мить розлуки. Мешканцi планети Iкс приносять стiльки подарункiв, що їх повиннi складати у "Промiнь" аж п'ять великих пiдйомникiв. За хвилину корабель знову вдома. Митька на космодромi вiтає вся школа. Всi слухають його розповiдь, затамувавши подих. "Слухайте уважно! - каже вчителька. - Будете про це потiм писати переказ..."
- Чи не хочеш подивитись на Мiсяць? - раптом пробудив Митька вiд мрiй один з пiонерiв. - Вся малеча пiшла вже додому, можеш дивитись хоч п'ять хвилин!
Тiльки погляд на Мiсяць повертає Митька до дiйсностi. Вiн блукає очима по яскраво освiтлених кратерах, аж доки не зупиняється на маленькому вогнику, який блискає на неосвiтленiй частинi Мiсяця. Там, мабуть, Северсон чекає на старт "Променя".
"Як сумно на серцi! Обiцяли, правда, що пошлють менi з планети Iкс привiтання, та що з того, коли я не можу летiти з ними!"
***
Северсон сидить у головному залi космодрому i чекає на сигнал до посадки. Навратiл, Молодiнова, Шайнер i Алена вже у "Променi", готують корабель до старту.
Рамена кранiв, як сталевi руки, кладуть до нутра гiганта великi ящики, заповненi найрiзноманiтнiшими апаратами, запасними частинами машин, касетами з кiноплiвкою. В одному з ящикiв мiститься вертолiт, призначений для дослiдження невiдомої планети.
Сонце повiльно хилиться до обрiю. Гiрськi пасма, якi облямовують космодром, кидають довгi темнi тiнi на весь стартовий майдан.
Северсон такий заглиблений у споглядання, що навiть не помiчає Цагена, який сiв навпроти i щось малює в альбомi.
Серп Землi зазирає через гострi верхiв'я скель у долину i своїм блакитнувато-бiлим сяйвом намагається затьмарити сяйво призахiдного Сонця. В цьому дивовижному освiтленнi могутнiй корабель справляє враження страховиська. Своїми обрисами вiн нагадує велетня, який з гордо пiднесеною до зоряного неба головою чекає на мить, коли, опираючись на конструкцiю, яка стискує його тулуб, вiдштовхнеться i стрибне просто у безмежний Всесвiт. Якими мiзерними видаються проти нього люди в скафандрах, що пораються бiля кранiв; якою маленькою здається тепер i вся Земля!
"У "Променi" наша земна куля має свого першого конкурента! - думає Северсон. - Так само, як вона, наш корабель полетить самотньо темним Космосом; як i вона, мусить стати життєвим простором i захисником для людей... Чоловiк походжає собi по Землi i не замислюється над тим, що разом з земною кулею мчить з швидкiстю тридцять кiлометрiв на секунду навколо Сонця, i ще в десять разiв бiльшою - нашою Галактикою. Йому навiть на думку не спадає, що повiтряна оболонка навколо Землi оберiгає його вiд нищiвного впливу рентгенiвських, ультрафiолетових та космiчних променiв; що твердий грунт пiд ногами створює земна гравiтацiя; що повiтря й вода - така розкiш, про яку у мiжзоряному просторi i мови не може бути... Як дотепно мусить бути сконструйований "Промiнь", щоб надати чотирнадцяти членам екiпажу тi ж умови для життя, якi давала їм рiдна Земля!"
В кiлькох вiкнах цилiндричного тулуба зорельота з'явилось свiтло. Северсон здригнувся. Тiльки зараз вiн повнiстю усвiдомив важливiсть ситуацiї. Ця металева будова, що стоїть перед ним, буде протягом багатьох рокiв його єдиним свiтом. За кiлька годин зникне з очей люба Земля, а вiн з Аленою й друзями опиниться серед нескiнченої темної ночi. Досить маленької похибки в розрахунку - i всi рухнуть у провалля, звiдки нема вороття...
Цаген пiдвiвся з крiсла i легенько поклав йому руку на плече:
- Чи впiзнаєте себе? - запитав вiн, показуючи альбом з карикатурою. Лоб я вам намалював трохи вугластiшим, дещо пiдняв нiс i трiшки збiльшив рот. А в усьому iншому неначе точно дотримувався дiйсностi...
Северсон з хвилину дивився на малюнок мовчки. Потiм примусив себе посмiхнутись:
- Навiть не припускав, що сиджу тут для вас натурщиком...
- Малювання мене заспокоює. Забирає всю мою увагу, так що менi не лишається часу на зайве хвилювання. Коли полетимо, то буде зовсiм iнша справа. Матимемо стiльки роботи, що швидко забудемо про тугу за батькiвщиною.
Северсон з вдячнiстю подивився на Цагена. Вiн добре зрозумiв, що той хоче пiдбадьорити його в такiй делiкатнiй формi.
***
Коли було завантажено останнiй ящик, великi металевi дверi гiганта зачинились, i на його вершинi засяяло червоне свiтло. Члени екiпажу, що чекали на цей сигнал уже в скафандрах, поспiхом ще раз обiйнялись з проводжаючими, прикрiпили шоломи i попрямували до корабля. На сходах Северсон зустрiвся з праплемiнником.
- Вгору на небо, дядечку! - весело вигукнув Олаф i взяв свого родича пiд руку. - Дуже шкодую, що Навратiл не призначив вас до мене в електростанцiю. Нам працювалося б веселiше. А тепер будемо бачитись лише коли-не-коли.
- Так, дуже прикро, любий праплемiнничку! - iронiчно зауважив Северсон i, не озираючись, пiднявся головним коридором до кабiни управлiння, де на нього чекала Алена.
В кабiнi вiдбувалась жвава розмова.
- З'єднайте мене, прошу, з усiма службовими примiщеннями, я хотiв би пересвiдчитись, що все гаразд, - попросив Навратiл Мадараша, який сидiв у зручному крiслi бiля пульта управлiння корабля.
На шерензi екранiв поступово з'являлись обличчя усiх членiв екiпажу на своїх постах у "Променi".
- Ще раз нагадую розклад першої змiни: капiтаном буде Молодiнова, головним пiлотом - Мадараш, головним спостерiгачем - Цаген, за контролем пального пильнує Шайнер. Зв'язок з Землею пiдтримуватиме Мак-Гардi. Через шiсть годин їх повиннi змiнити Чан-су, Вроцлавський, Губер, Фратев та Ватсон. Доки не покинемо нашу сонячну систему, всiм бути напоготовi!.. Навратiл глянув на годинник. - За сорок п'ять хвилин стартуємо. Тож маємо ще досить часу, щоб спокiйно перевiрити всi апарати. Сiм раз вiдмiр, один раз вiдрiж! - адже так гласить старовинна приказка. Ми втрьох поки що вiльнi, - звернувся вiн до Алени та Северсона.- Огляньмо весь корабель, чи не забули чого. За годину вже буде пiзно.
Вони зiйшли головним коридором до лабораторiй, розташованих у великiй кулi в головi гiганта. В обсерваторiї застали академiка Ватсона; вiн саме перевiряв, як працюють радiотелескопи. Побачивши вiдвiдувачiв, Ватсон пiдвiвся i вийшов їм назустрiч.
- Ну, дотримав я слова? - запитав вiн з викликом. - Признайтесь, товаришу Навратiл, що ви до останньої хвилини не вiрили, що полечу з вами.
- Якщо казати правду - не вiрив! - посмiхнувся Навратiл. - Я знав, що ви вмiєте захищати свої переконання послiдовно, але що в своїй суперечцi пiдете так далеко...
- Цього вам навiть i не снилось, правда? - перебив його Ватсон. Помиляєтесь. Дуже помиляєтесь. Для мене нiколи не йшлося, i тепер не йдеться про суперечку. Я проста захищаю те, в чому непохитно переконаний. Поки що ви мої погляди спростували лише в одному: довели, що ракета витримає половину швидкостi свiтла. Хай, визнаю свою помилку. Але ж я, однак, цiкавлюсь, як цю швидкiсть будемо витримувати ми, люди. А ще бiльше мене цiкавить, якi створiння ми знайдемо на планетi Iкс. Боюсь, що будемо розчарованi обидва. Крiм того, на нас, мабуть, чекають багато сюрпризiв, про якi ми й гадки не маємо.
- Це - риск кожної експедицiї, - знизав плечима Навратiл.
- Боюсь, що занадто великий риск... Хiба з нас не досить тих блискучих результатiв, яких наука досягла?.. Ми оволодiли атомною енергiєю, продовжили людське життя до ста п'ятдесяти рокiв, навчились передбачати i знешкоджувати стихiйнi лиха, штучно виготовляти їжу i змiнювати елементи, виводити новi породи тварин. Ми проникли в глиб морiв i у Всесвiт. Незабаром оволодiємо погодою. Хiба нам цього не досить, щоб жити на Землi спокiйно й заможно?.. Чого нам бажати ще?
- Проникнути глибше в Космос i розкрити нарештi таємницю виникнення Сонця й Галактики; встановити подальшi закони розвитку матерiї; навчитись володiти не тiльки поверхнею Землi, але й усiєю земною кулею, щоб мати змогу пересунути її в критичну мить кудись у вигiднiше мiсце Всесвiту...
- Гаразд, побачимо, - посмiхнувся Ватсон. - Ми з вами на одному кораблi, i нас пов'язує спiльна доля. Сподiваюсь, ви про це не шкодуєте?
- Чому б я мав шкодувати? - здивувався Навратiл. - Навпаки, поважаю вас i переконаний, що незважаючи на розходження в поглядах, ми йдемо однiєю дорогою.
Навратiл, Алена i Северсон попрощалися з Ватсоном i продовжували огляд "Променя". Вони побували в радiолокацiйнiй станцiї, оглянули телевiзiйнi передавачi, гравiметри та астротелевiзори, потiм опустились з голови корабля до його тулуба.
Два горiшнi поверхи були подiленi на невеликi примiщення, що служитимуть за жилi каюти. Дотепна конструкцiя меблiв свiдчила про бажання конструкторiв заощадити кожен квадратний сантиметр площi; м'яка пружна пластмаса, якою було обтягнуто стiни та окремi предмети, мала захищати астронавтiв вiд зайвих ударiв при несподiваних поштовхах.
Нижчий поверх становив собою великий круглий зал. Телевiзори, бiблiотека та квiти свiдчили, що тут члени екiпажу будуть проводити свiй вiльний час.
Пiд клубом були розташованi кухня та хiмiчнi лабораторiї. Тут командуватиме Алена.
Iншi примiщення корабля Северсона мало цiкавили. Вiн знав, що там склади кисню, якi забезпечуватимуть оновлення повiтря, та склади пального, але загалом там було надто багато пристроїв, яких вiн досi не розумiв.
Зате атомну електростанцiю вiн полюбив ще пiд час монтажу. Беручи участь у роботi над нею, вiн вважав, що це й його дiтище. Однак присутнiсть праплемiнника Дiтрiхсона зiпсувала йому настрiй. Вiн перевiв подих лише тодi, коли огляд корабля повнiстю закiнчився i вони зайшли до кабiни управлiння.
Молодiнова, Цаген i Шайнер уже сидiли разом з Мадарашем на своїх мiсцях.
- Прив'яжiться, за шiсть хвилин стартуємо! - нагадала Молодiнова, навiть не пiдвiвши очей вiд контрольних апаратiв.
Северсон сiв у крiсло поруч Алени i почав затягувати запобiжнi пояси. Раптом його рука торкнулась якоїсь кульки в кишенi комбiнезона.
"Що це може бути, адже я нiчого туди не клав?" - майнула в нього думка.
Вiн витяг згорнутий у кульку папiрець.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона саме дивилась у протилежному напрямку i не помiтила його знахiдки. Тодi Северсон розгорнув папiрець i, на свiй превеликий подив, прочитав: "Братство сильної руки" проти вашої участi в польотi. Застерiгаємо: краще вiдмовтесь!".
Северсон швидко засунув листа до кишенi. Це було зроблено вчасно, бо Алена повернула голову i запитала тихо:
- Ви радi, що ми летимо разом?
- Так, радий i дуже! - кивнув вiн i, почуваючи, що його слова прозвучали не досить переконливо, зразу ж додав: - Ви навiть не уявляєте, який я щасливий, що ми не розлучились. Я боявся б за вас...
- Бажаємо вам успiхiв у вашiй подорожi та щасливого повернення! пролунало з репродуктора. - Приймiть привiтання вiд усього людства i вiтайте вiд нашого iменi далеких сусiдiв на планетi Iкс!
За знаком Молодiнової Мадараш пересунув один з важелiв.
Легеньке тремтiння стiн засвiдчило, що вже загули реактивнi двигуни.
- Старт!
Северсон занурився у м'якi подушки.
"Хто поклав менi до кишенi цього листа? - мiркував вiн. - Це не Олаф; той навiть оком не моргнув, не показав, що не радий мене тут бачити. До того ж вiн сам мене просив, щоб я летiв з ним... Чи, можливо, вiн має на "Променi" ще одного спiльника?.. Хто це може бути?.. Тiльки... Ватсон. Так, безперечно, це Ватсон... Отже, тому вiн i летить з нами. Тому i та несподiвана змiна щодо плану Навратiла... Чому це менi не спало на думку ранiше?"
Вiн витягнув листа з кишенi i знову крадькома зазирнув у нього.
"Так, це Ватсон, в цьому немає сумнiву! Олаф менi не писав би англiйською мовою!"
Роздiл XXIII
Крiзь сонячну
систему
Краєвид з вiкна атомної електростанцiї "Променя" швидко змiнювався. Земля, яка нерухомо висiла над обрiєм Мiсяця, сховалась за верхiв'я гiр. Окремi скелi непомiтно злизались у пасма, поступово перетворюючись на справжнi кратери та цирки, знайомi кожному iз знiмкiв Мiсяця.
Дiтрiхсон був повнiстю заглиблений у спостереження за контрольними апаратами i все-таки раз у раз поглядав на захоплююче видовище, яке розгорталось за вiкном. Поверхня Мiсяця закруглялась; вiн даленiв, зменшувався, перетворився на кулю. На її нижчому прузi знову з'явилось блакитно-зелене обличчя Землi. Здавалось, вона лишається незмiнною, тимчасом як Мiсяць помiтно зменшувався.
За кiлька годин польоту розмiри обох куль зрiвнялися. Зоряним небом пливли два рiзного кольору диски, а на протилежному боцi сяяло оповите слiпучою променистою короною Сонце.
Який вiн порожнiй, який жахливо порожнiй отой мiжпланетний простiр!
Глянувши на даленiючу рiдну планету, Дiтрiхсон затремтiв. Правда, вiн нiколи не вiдчував тоскної гризоти за домiвкою, а любов до вiтчизни була для нього незнайомим поняттям, пустим словом. Але зараз його серце стиснула дивна туга. Земля з мальовничими ранками i вечорами, з розкiшною природою i життям зникає в темрявi ночi. Пiзнiше й Сонце перетвориться на крихiтну зiрочку, яка загубиться серед мiльйонiв iнших... Життя чи смерть, перемога чи програш - все тепер залежить тiльки вiд надiйностi мiцно замкненого свiту, який створили для себе люди i який тепер летить разом з ними Всесвiтом. Досить, щоб зрадила хоча б одна ланка в цьому хитромудро складеному кругообiгу матерiї - i астронавти помруть з голоду чи спраги або задихнуться. А що чекає їх на цьому довгому шляху? Коли "Промiнь" покине сонячну систему i замовкнуть ракети, настане темна нiч, повна всiляких несподiванок. Чи можна з певнiстю сказати, що в мiжзоряному просторi немає блукаючих космiчних тiл, що там не плавають хмари газу, якi несуть зорельоту загибель у вогнi?
Отак мiркуючи, Дiтрiхсон згадав i про долю експериментальної ракети Шайнера. Яка була причина її несподiваної мовчанки?
По спинi в нього пробiгли мурашки. Гризотливе вiдчуття страху вiн намагався побороти думкою про мету подорожi. Безумець прагнув уявити, як вiн вiддає накази мiльйонам невiдомих людей; як гордо заявляє "Братству сильної руки" про свою необмежену владу над планетою Iкс... Але i в цi рожевi мрiї вривались похмурi сумнiви: а що, коли люди цiєї планети перестрiляють екiпаж корабля, перш нiж випаде можливiсть зав'язати з ними ближчi стосунки?.. Або коли виявиться, що невiдомi створiння володiють смертоносною зброєю, проти якої досi нема захисту?
До примiщення зайшов Северсон. Дiтрiхсон здригнувся так, нiби хтось раптом ударив його ножем у спину.
"Ще одна небезпека! - майнуло в нього в головi.- Вiн може зрадити мене аж перед приземленням!"
- Мабуть, я вiдiрвав вас вiд плiдних думок? - посмiхнувся Северсон. Вiдтiнок iронiї в його голосi не пройшов повз увагу Дiтрiхсона.
- Ви правi, - вимушено привiтним гоном вiдповiв вiн. - Я саме думав про нашу атомну електростанцiю. Це справдi надзвичайно гарна штука. Вона замiняє нам Сонце, допомагає оновлювати повiтря та виготовляти штучну сировину, дає нам силу для шаленого польоту...
- Ви маєте рацiю, Олафе. Наш викладач хiмiї полюбляв глузувати з алхiмiкiв, а його власний онук сьогоднi вмiє з ртутi зробити не тiльки золото, але навiть "камiнь мудрецiв" або "живу воду". Але я не за цим прийшов до вас, Олафе...
Северсон засунув руку в кишеню i виловив у нiй старанно згорнений папiрець.
- Прочитайте це, прошу! - сказав вiн повiльно, не зводячи очей з пiдступного родича.
Обличчя Дiтрiхсона лишилось нерухомим. Вiн розгорнув записку i перебiг очима рядки.
- Хто вам її дав? - запитав вiн спокiйно. - Жоден член "Братства" нiчого схожого менi не говорив. Добре, що ви не послухались. Записка фальшива. Коли ви її одержали?
- Не знаю, - сказав з полегкiстю Северсон. - Я знайшов її в кишенi за кiлька секунд перед стартом, коли для послуху вже не було часу.
- Дякуйте щасливому випадку, а записку краще знищимо... - i, перш нiж Северсон опам'ятався, Олаф розiрвав аркушик надвоє i продовжував рвати на все дрiбнiшi шматочки.
- Не робiть дурниць, Олафе! Навiщо ви це? - вигукнув Северсон, схопивши праплемiнника за руку. - Як ми тепер встановимо, хто це писав?
- Хто писав? - засмiявся Дiтрiхсон. - Той, кого тут, на "Променi", безперечно, немає. Запевняю, що автор цього пiдкидного листа сидить десь на Мiсяцi або ж на Землi. Я маю честь один з усього екiпажу репрезентувати наше велике "Братство"! - сказав вiн напiвжартома, напiвсерйозно.
Северсон знизав плечима i глянув на годинник:
- Що ж - хай буде так... Чи знаєте ви про те, що Навратiл довiрив менi важливу функцiю? Я буду диктором нашого телевiзiйного передавача.
***
Митько Зайцев вийшов з вертольота, вiтально помахав пiлоту i побiг сходами iнституту Тарабкiна. Пiд пахвою вiн тримав велику коробку, загорнуту в шовковистий прозорий папiр. В лiфтi хлопець нетерпляче тупцював; йому здавалось, що той пiдiймається сьогоднi надто повiльно. Ледве-но лiфт зупинився, Митько вибiг до коридора i став перед великими бiлими дверима.
Вiн вагався з хвилину, потiм несмiливо постукав. Почувши запрошення, зайшов до свiтлого просторого залу, в кiнцi якого стояло кiлька медичних апаратiв.
- Здрастуй, Митю! - привiтала хлопчика Наташа Орлова. - Давненько тебе не було. Тарабкiн уже думав, що ти на нас гнiваєшся.
- У мене було дуже багато справ... - виправдувався Митько.
- Признайся, що ти просидiв увесь вiльний час бiля телевiзора! смiялась Наташа. - Не думай, що ми не такi. Повiр, що репортаж з "Променя" нас цiкавить так само, як i тебе...
Її погляд упав на коробку. Помiтивши це, хлопець почервонiв:
- Несу вам подарунок, я сам його виготував...
- Подарунок?.. А який, Митю?
- Подивiться самi... Тiльки я хотiв би, щоб ви коробку вiдкрили разом з товаришем Тарабкiним.
- Тодi ходiмо до нього, вiн зараз вiльний.
Академiк Тарабкiн, який у своєму кабiнетi саме настроював телевiзор, щоб послухати репортаж з "Променя", зрадiв гостевi. Наташа вiдкрила коробку, i вченi з цiкавiстю зазирнули всередину.
- Чудесно, мiй любий конструкторе! - Тарабкiн витягнув модель зорельота, високо пiдняв її i пройшовся з нею кiлька крокiв. - А лiтає?
- Звiсно! - гордо вiдповiв хлопець. - Всi мої моделi лiтають. Що б то був за лiтак, коли б не лiтав?
Тарабкiн погладив вуса:
- Безперечно, "Промiнь" ми випробуємо сьогоднi ж, а потiм знову повернемо тобi. Ти вмiєш з ним краще поводитись, нiж ми.
- Я його робив для вас i назад не вiзьму!
- Гаразд, у такому разi дуже дякуємо за нього. Вiн буде нам нагадувати нашого любого Северсона. Хто знає, що вiн зараз поробляє, крiзь яке вiкно на нас, на нашу Землю дивиться? - академiк злегка провiв рукою по моделi.
22 березня. Сьогоднi менi вже легше дихається. Я вибрав золоту середину. Обiцяв Олафу допомогти i таки справдi допоможу. Гадаю, що так буде найкраще. Попрошу також Навратiла про мiсце в екiпажi "Променя" для мене. Безперечно, я не допущу, щоб зi мною летiла Алена. Хто знає, може, менi зрештою вдасться поламати Олафу його плани. Якщо пiд час польоту не вдасться його переконати, - за вiсiм рокiв для цього знайдеться бiльш анiж досить часу, - викрию його перед усiм екiпажем. Не допущу, щоб злочин було здiйснено.
29 березня. Олафа прийняли. Коли я про це дiзнався, в мене по спинi побiгли мурашки. Аленка знову в Празi. Мене мучить сумлiння.
30 березня. Учора пiзно ввечерi менi хтось пiдсунув пiд дверi лист. Олаф попереджає мене, що в екiпажi лишилось тiльки два вiльнi мiсця i що вже час дiяти. Завтра вранцi попрошу Навратiла.
1 квiтня. Я заспокоював себе тим, що Навратiл вважатиме моє прохання за першоквiтневий жарт i чемно менi вiдмовить. Мене здивувало те, що вiн поставився до моїх слiв серйозно i сказав, що не заперечує, але повинен дiстати згоду Тарабкiна. Тепер я вже не можу вiдступити...
- А полетите i без Алени? - запитав мене Навратiл. Я набундючився, як iндик. Академiк, однак, добродушно посмiхнувся i сказав: - Ви просто як дiти! Я догадався зразу, що крилось за тiєю несподiваною вiдмовою, i знав, що обоє ви вiзьметесь за розум... Знає вже Алена про ваше рiшення?
- Нi, нi! - сказав я швидко. - Прошу, нiчого їй не говорiть. З радiстю полечу з вами i без неї,
Навратiл знизав плечима:
- Я говорив завжди, що ви - дiти... Може, ви посварились?.. Запевняю, що не допущу того, щоб Алена вас покинула...
Я вiдчув себе безпорадним. Як перешкодити тому, щоб вона взяла участь в цьому подвiйно небезпечному польотi?.. Що я їй скажу?
2 квiтня. Алена сьогоднi вранцi прибiгла до мене i, не звертаючи уваги на iнших монтажникiв у залi, обняла:
- Я знала, що ви зрозумiєте!.. Ви - хоробрий, мiй мужнiй Лайфе!
В мене замалим не пiдломились ноги. З першого погляду було ясно, чому вона так зрадiла. Навратiл їй все сказав.
Вона посадила мене на якусь скриньку, а сама сiла проти мене. Сяяла, як сонце.
- Ви навiть не уявляєте, як менi було важко... Я так прагнула полетiти на Проксиму... i не хотiла втратити вас, признаюсь. Побоювалась, що надто багато пожертвувала нашiй дружбi i що коли-небудь, - можливо, колись у майбутньому, - ця жертва стане мiж нами... Яка я щаслива, що все вийшло по-iншому!
Я був також щасливий, але й збентежений:
- Отже, ви летите також?
Вона засмiялась:
- Звiсно ж, дурнику! Може, ви б хотiли летiти один, - ви, невиправний егоїст?! Запитуєте, наче не радiєте з цього так само, як я!
- Радiю... Як не радiти? - сказав я не дуже впевнено. - Але... я боюсь за вас...
До неї одразу ж повернувся веселий настрiй:
- Що з нами двома може трапитись?! - засмiялась вона. - Що може статись з людьми, якi вирушають пiд керiвництвом Навратiла завойовувати Всесвiт?!
Я був обеззброєний. Я здавався собi перед Аленою дурненьким хлопчиськом.
"Можливо, все скiнчиться гаразд! - втiшав я себе думкою. - За вiсiм рокiв багато чого змiниться. Можливо, i Олафа вдасться переконати".
26 квiтня. Вже майже мiсяць, як я не брав щоденника до рук.
Признаюсь, навiть не згадував про нього. I не дивно, бо маю тепер лiпшого сповiдника. Шкода, ой як шкода, що найпалючiшу таємницю не можу розказати Аленi! Це менi таки й нагадало про мiй вiрний щоденник.
День великого старту наближається швидко. Першого травня ми полетимо з Аленою та всiм екiпажем на Мiсяць, щоб допомогти закiнчити монтаж. Про нас пишуть зараз усi газети свiту. I в телевiзiйних передачах наша експедицiя в програмi щодня. Хотенков нам, мабуть, заздрить. Академiя не схвалила його участi в експедицiї. Вiн мусить лишитись на Землi, щоб в разi якогось нещастя керувати рятувальними роботами...
Зараз менi телефонувала Алена, що Навратiл призначив старт на четвер, п'ятнадцятого травня. Цього дня Мiсяць, Земля та iншi планети будуть в найвигiднiшому розташуваннi щодо сил гравiтацiї.
14 травня. Корабель уже кiлька днiв як закiнчено i перевiрено. Учора в присутностi членiв президiї Академiї його було охрещено. Вiн одержав iм'я, яке вже давно запропонував Навратiл: "Промiнь". Адже вiн теж мчатиме, як промiнь, крiзь безмежнi простори Всесвiту!
Олаф зi мною про свiй план вже не говорить.
15 травня. За двi години стартуємо!
ЧАСТИНА ДРУГА
ЗАВОЙОВНИКИ ВСЕСВIТУ
Роздiл XXII
"Вiтайте мешканцiв
планети Iкс!"
В куполi головної башти висотного будинку, де мешкає Зайцев з родиною, мiститься обсерваторiя. Сьогоднi, напередоднi старту експедицiї у Всесвiт, вона заповнена вкрай. Звiсно, телескопами заволодiли старшi пiонери, а малюки терпляче чекають, доки й їм дадуть зазирнути в окуляр хоча б на хвилинку.
Оточений юрбою хлопчакiв та дiвчаток, Митько Зайцев з запалом розповiдає про особисто знайомих йому героїв майбутньої подорожi: про Северсона, Надiю Молодiнову, Алену Свозилову. Загальна увага така приємна хлопцевi, що вiн аж розхвастався:
- ...Вони пообiцяли, що з планети Iкс обов'язково надiшлють менi привiтання!.. А вони таки полетять, бо тато спецiально для них вигадав надзвичайний атомний двигун!.. Тато теж хотiв летiти з ними, але мама сказала, що його не пустить...
Хлопець говорив би ще не знати скiльки, але пролунала довгождана команда:
- Малюки, тепер ваша черга!
Розмова вмить урвалась. Спостереження за Всесвiтом - важлива справа; тут уже не до балачок.
Митько, як найбiльший з найменших, поступається чергою. Вiдiйшовши вбiк, до отвору в куполi, крiзь який залiтає травневий вiтерець, хлопчина блукає поглядом по зоряному небу.
"Яка це, мабуть, краса - летiти повз сяючi зiрки й дивитись на них зблизька... - думає вiн. - Шкода, що я ще не дорослий мужчина, як Северсон. Тодi мене матуся, безперечно, пустила б. Цiлком спокiйно могла б пустити й зараз. Я, звичайно, не побоявся б... От менi б заздрили хлопцi в школi!"
Оця фантазiя починає Митьковi подобатись. Кругле примiщення обсерваторiї раптом стає кабiною мiжзоряного лiтака, i хлопець уявляє, що саме вiн бере на себе керування...
Один рух важеля - i зiрки на небi блискавично наближаються, перетворюються на слiпучi сонця, - на крилах фантазiї летiти далеко швидше, анiж "Променем"! Посеред неба сяє велике червоне сонце - Проксима. Навколо неї обертаються кiлька планет. На однiй з них блимають вогники,- мабуть, сигнали, якi подають мешканцi невiдомого свiту. Так, це - телеграфнi значки: ".- -./.-../.-/.-././-/.-/-..-" - планета Iкс!.. Недалеко вiд великого красивого мiста спалахують прожектори, освiтлюючи космодром. "Промiнь" приземлюється. Музика грає веселий марш, а тисячi людей на космодромi кричать радiсно: "Ур-р-ра! Хай живуть мешканцi Землi! Вiтаємо вас!".
Митько виходить з корабля першим. Натовпом прокочується гомiн здивування. "Тринадцятирiчний хлопець хоробро вирушив у Всесвiт!" шепочуть люди. Пiонерки дарують йому великi букети квiтiв, а хлопчики моделi кораблiв i лiтакiв...
Торжествуючий народ несе славетних мандрiвникiв на плечах до головної зали Академiї планети Iкс:
- Насамперед пообiдаємо, - говорить академiк, дуже схожий на Тарабкiна. - На нашiй планетi хлопчики не зобов'язанi їсти суп, друже Зайцев. Можете починати зразу з десерту... Увага, зараз прийде президент Академiї...
Митько дивиться на дверi... i що ж вiн бачить?.. Президентом у них хлопець, такий же, як i вiн.
- Добре, що вас взяли з собою, друже Зайцев! - говорить президент. - У нас хлопцi перебувають на найвищих посадах. Таким чином, нам легше буде домовитись...
- Ми повиннi незабаром повернутись. На нас чекає багато роботи... застерiгає Митько i невдовзi кiнчає сусiду.
Настає зворушлива мить розлуки. Мешканцi планети Iкс приносять стiльки подарункiв, що їх повиннi складати у "Промiнь" аж п'ять великих пiдйомникiв. За хвилину корабель знову вдома. Митька на космодромi вiтає вся школа. Всi слухають його розповiдь, затамувавши подих. "Слухайте уважно! - каже вчителька. - Будете про це потiм писати переказ..."
- Чи не хочеш подивитись на Мiсяць? - раптом пробудив Митька вiд мрiй один з пiонерiв. - Вся малеча пiшла вже додому, можеш дивитись хоч п'ять хвилин!
Тiльки погляд на Мiсяць повертає Митька до дiйсностi. Вiн блукає очима по яскраво освiтлених кратерах, аж доки не зупиняється на маленькому вогнику, який блискає на неосвiтленiй частинi Мiсяця. Там, мабуть, Северсон чекає на старт "Променя".
"Як сумно на серцi! Обiцяли, правда, що пошлють менi з планети Iкс привiтання, та що з того, коли я не можу летiти з ними!"
***
Северсон сидить у головному залi космодрому i чекає на сигнал до посадки. Навратiл, Молодiнова, Шайнер i Алена вже у "Променi", готують корабель до старту.
Рамена кранiв, як сталевi руки, кладуть до нутра гiганта великi ящики, заповненi найрiзноманiтнiшими апаратами, запасними частинами машин, касетами з кiноплiвкою. В одному з ящикiв мiститься вертолiт, призначений для дослiдження невiдомої планети.
Сонце повiльно хилиться до обрiю. Гiрськi пасма, якi облямовують космодром, кидають довгi темнi тiнi на весь стартовий майдан.
Северсон такий заглиблений у споглядання, що навiть не помiчає Цагена, який сiв навпроти i щось малює в альбомi.
Серп Землi зазирає через гострi верхiв'я скель у долину i своїм блакитнувато-бiлим сяйвом намагається затьмарити сяйво призахiдного Сонця. В цьому дивовижному освiтленнi могутнiй корабель справляє враження страховиська. Своїми обрисами вiн нагадує велетня, який з гордо пiднесеною до зоряного неба головою чекає на мить, коли, опираючись на конструкцiю, яка стискує його тулуб, вiдштовхнеться i стрибне просто у безмежний Всесвiт. Якими мiзерними видаються проти нього люди в скафандрах, що пораються бiля кранiв; якою маленькою здається тепер i вся Земля!
"У "Променi" наша земна куля має свого першого конкурента! - думає Северсон. - Так само, як вона, наш корабель полетить самотньо темним Космосом; як i вона, мусить стати життєвим простором i захисником для людей... Чоловiк походжає собi по Землi i не замислюється над тим, що разом з земною кулею мчить з швидкiстю тридцять кiлометрiв на секунду навколо Сонця, i ще в десять разiв бiльшою - нашою Галактикою. Йому навiть на думку не спадає, що повiтряна оболонка навколо Землi оберiгає його вiд нищiвного впливу рентгенiвських, ультрафiолетових та космiчних променiв; що твердий грунт пiд ногами створює земна гравiтацiя; що повiтря й вода - така розкiш, про яку у мiжзоряному просторi i мови не може бути... Як дотепно мусить бути сконструйований "Промiнь", щоб надати чотирнадцяти членам екiпажу тi ж умови для життя, якi давала їм рiдна Земля!"
В кiлькох вiкнах цилiндричного тулуба зорельота з'явилось свiтло. Северсон здригнувся. Тiльки зараз вiн повнiстю усвiдомив важливiсть ситуацiї. Ця металева будова, що стоїть перед ним, буде протягом багатьох рокiв його єдиним свiтом. За кiлька годин зникне з очей люба Земля, а вiн з Аленою й друзями опиниться серед нескiнченої темної ночi. Досить маленької похибки в розрахунку - i всi рухнуть у провалля, звiдки нема вороття...
Цаген пiдвiвся з крiсла i легенько поклав йому руку на плече:
- Чи впiзнаєте себе? - запитав вiн, показуючи альбом з карикатурою. Лоб я вам намалював трохи вугластiшим, дещо пiдняв нiс i трiшки збiльшив рот. А в усьому iншому неначе точно дотримувався дiйсностi...
Северсон з хвилину дивився на малюнок мовчки. Потiм примусив себе посмiхнутись:
- Навiть не припускав, що сиджу тут для вас натурщиком...
- Малювання мене заспокоює. Забирає всю мою увагу, так що менi не лишається часу на зайве хвилювання. Коли полетимо, то буде зовсiм iнша справа. Матимемо стiльки роботи, що швидко забудемо про тугу за батькiвщиною.
Северсон з вдячнiстю подивився на Цагена. Вiн добре зрозумiв, що той хоче пiдбадьорити його в такiй делiкатнiй формi.
***
Коли було завантажено останнiй ящик, великi металевi дверi гiганта зачинились, i на його вершинi засяяло червоне свiтло. Члени екiпажу, що чекали на цей сигнал уже в скафандрах, поспiхом ще раз обiйнялись з проводжаючими, прикрiпили шоломи i попрямували до корабля. На сходах Северсон зустрiвся з праплемiнником.
- Вгору на небо, дядечку! - весело вигукнув Олаф i взяв свого родича пiд руку. - Дуже шкодую, що Навратiл не призначив вас до мене в електростанцiю. Нам працювалося б веселiше. А тепер будемо бачитись лише коли-не-коли.
- Так, дуже прикро, любий праплемiнничку! - iронiчно зауважив Северсон i, не озираючись, пiднявся головним коридором до кабiни управлiння, де на нього чекала Алена.
В кабiнi вiдбувалась жвава розмова.
- З'єднайте мене, прошу, з усiма службовими примiщеннями, я хотiв би пересвiдчитись, що все гаразд, - попросив Навратiл Мадараша, який сидiв у зручному крiслi бiля пульта управлiння корабля.
На шерензi екранiв поступово з'являлись обличчя усiх членiв екiпажу на своїх постах у "Променi".
- Ще раз нагадую розклад першої змiни: капiтаном буде Молодiнова, головним пiлотом - Мадараш, головним спостерiгачем - Цаген, за контролем пального пильнує Шайнер. Зв'язок з Землею пiдтримуватиме Мак-Гардi. Через шiсть годин їх повиннi змiнити Чан-су, Вроцлавський, Губер, Фратев та Ватсон. Доки не покинемо нашу сонячну систему, всiм бути напоготовi!.. Навратiл глянув на годинник. - За сорок п'ять хвилин стартуємо. Тож маємо ще досить часу, щоб спокiйно перевiрити всi апарати. Сiм раз вiдмiр, один раз вiдрiж! - адже так гласить старовинна приказка. Ми втрьох поки що вiльнi, - звернувся вiн до Алени та Северсона.- Огляньмо весь корабель, чи не забули чого. За годину вже буде пiзно.
Вони зiйшли головним коридором до лабораторiй, розташованих у великiй кулi в головi гiганта. В обсерваторiї застали академiка Ватсона; вiн саме перевiряв, як працюють радiотелескопи. Побачивши вiдвiдувачiв, Ватсон пiдвiвся i вийшов їм назустрiч.
- Ну, дотримав я слова? - запитав вiн з викликом. - Признайтесь, товаришу Навратiл, що ви до останньої хвилини не вiрили, що полечу з вами.
- Якщо казати правду - не вiрив! - посмiхнувся Навратiл. - Я знав, що ви вмiєте захищати свої переконання послiдовно, але що в своїй суперечцi пiдете так далеко...
- Цього вам навiть i не снилось, правда? - перебив його Ватсон. Помиляєтесь. Дуже помиляєтесь. Для мене нiколи не йшлося, i тепер не йдеться про суперечку. Я проста захищаю те, в чому непохитно переконаний. Поки що ви мої погляди спростували лише в одному: довели, що ракета витримає половину швидкостi свiтла. Хай, визнаю свою помилку. Але ж я, однак, цiкавлюсь, як цю швидкiсть будемо витримувати ми, люди. А ще бiльше мене цiкавить, якi створiння ми знайдемо на планетi Iкс. Боюсь, що будемо розчарованi обидва. Крiм того, на нас, мабуть, чекають багато сюрпризiв, про якi ми й гадки не маємо.
- Це - риск кожної експедицiї, - знизав плечима Навратiл.
- Боюсь, що занадто великий риск... Хiба з нас не досить тих блискучих результатiв, яких наука досягла?.. Ми оволодiли атомною енергiєю, продовжили людське життя до ста п'ятдесяти рокiв, навчились передбачати i знешкоджувати стихiйнi лиха, штучно виготовляти їжу i змiнювати елементи, виводити новi породи тварин. Ми проникли в глиб морiв i у Всесвiт. Незабаром оволодiємо погодою. Хiба нам цього не досить, щоб жити на Землi спокiйно й заможно?.. Чого нам бажати ще?
- Проникнути глибше в Космос i розкрити нарештi таємницю виникнення Сонця й Галактики; встановити подальшi закони розвитку матерiї; навчитись володiти не тiльки поверхнею Землi, але й усiєю земною кулею, щоб мати змогу пересунути її в критичну мить кудись у вигiднiше мiсце Всесвiту...
- Гаразд, побачимо, - посмiхнувся Ватсон. - Ми з вами на одному кораблi, i нас пов'язує спiльна доля. Сподiваюсь, ви про це не шкодуєте?
- Чому б я мав шкодувати? - здивувався Навратiл. - Навпаки, поважаю вас i переконаний, що незважаючи на розходження в поглядах, ми йдемо однiєю дорогою.
Навратiл, Алена i Северсон попрощалися з Ватсоном i продовжували огляд "Променя". Вони побували в радiолокацiйнiй станцiї, оглянули телевiзiйнi передавачi, гравiметри та астротелевiзори, потiм опустились з голови корабля до його тулуба.
Два горiшнi поверхи були подiленi на невеликi примiщення, що служитимуть за жилi каюти. Дотепна конструкцiя меблiв свiдчила про бажання конструкторiв заощадити кожен квадратний сантиметр площi; м'яка пружна пластмаса, якою було обтягнуто стiни та окремi предмети, мала захищати астронавтiв вiд зайвих ударiв при несподiваних поштовхах.
Нижчий поверх становив собою великий круглий зал. Телевiзори, бiблiотека та квiти свiдчили, що тут члени екiпажу будуть проводити свiй вiльний час.
Пiд клубом були розташованi кухня та хiмiчнi лабораторiї. Тут командуватиме Алена.
Iншi примiщення корабля Северсона мало цiкавили. Вiн знав, що там склади кисню, якi забезпечуватимуть оновлення повiтря, та склади пального, але загалом там було надто багато пристроїв, яких вiн досi не розумiв.
Зате атомну електростанцiю вiн полюбив ще пiд час монтажу. Беручи участь у роботi над нею, вiн вважав, що це й його дiтище. Однак присутнiсть праплемiнника Дiтрiхсона зiпсувала йому настрiй. Вiн перевiв подих лише тодi, коли огляд корабля повнiстю закiнчився i вони зайшли до кабiни управлiння.
Молодiнова, Цаген i Шайнер уже сидiли разом з Мадарашем на своїх мiсцях.
- Прив'яжiться, за шiсть хвилин стартуємо! - нагадала Молодiнова, навiть не пiдвiвши очей вiд контрольних апаратiв.
Северсон сiв у крiсло поруч Алени i почав затягувати запобiжнi пояси. Раптом його рука торкнулась якоїсь кульки в кишенi комбiнезона.
"Що це може бути, адже я нiчого туди не клав?" - майнула в нього думка.
Вiн витяг згорнутий у кульку папiрець.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона саме дивилась у протилежному напрямку i не помiтила його знахiдки. Тодi Северсон розгорнув папiрець i, на свiй превеликий подив, прочитав: "Братство сильної руки" проти вашої участi в польотi. Застерiгаємо: краще вiдмовтесь!".
Северсон швидко засунув листа до кишенi. Це було зроблено вчасно, бо Алена повернула голову i запитала тихо:
- Ви радi, що ми летимо разом?
- Так, радий i дуже! - кивнув вiн i, почуваючи, що його слова прозвучали не досить переконливо, зразу ж додав: - Ви навiть не уявляєте, який я щасливий, що ми не розлучились. Я боявся б за вас...
- Бажаємо вам успiхiв у вашiй подорожi та щасливого повернення! пролунало з репродуктора. - Приймiть привiтання вiд усього людства i вiтайте вiд нашого iменi далеких сусiдiв на планетi Iкс!
За знаком Молодiнової Мадараш пересунув один з важелiв.
Легеньке тремтiння стiн засвiдчило, що вже загули реактивнi двигуни.
- Старт!
Северсон занурився у м'якi подушки.
"Хто поклав менi до кишенi цього листа? - мiркував вiн. - Це не Олаф; той навiть оком не моргнув, не показав, що не радий мене тут бачити. До того ж вiн сам мене просив, щоб я летiв з ним... Чи, можливо, вiн має на "Променi" ще одного спiльника?.. Хто це може бути?.. Тiльки... Ватсон. Так, безперечно, це Ватсон... Отже, тому вiн i летить з нами. Тому i та несподiвана змiна щодо плану Навратiла... Чому це менi не спало на думку ранiше?"
Вiн витягнув листа з кишенi i знову крадькома зазирнув у нього.
"Так, це Ватсон, в цьому немає сумнiву! Олаф менi не писав би англiйською мовою!"
Роздiл XXIII
Крiзь сонячну
систему
Краєвид з вiкна атомної електростанцiї "Променя" швидко змiнювався. Земля, яка нерухомо висiла над обрiєм Мiсяця, сховалась за верхiв'я гiр. Окремi скелi непомiтно злизались у пасма, поступово перетворюючись на справжнi кратери та цирки, знайомi кожному iз знiмкiв Мiсяця.
Дiтрiхсон був повнiстю заглиблений у спостереження за контрольними апаратами i все-таки раз у раз поглядав на захоплююче видовище, яке розгорталось за вiкном. Поверхня Мiсяця закруглялась; вiн даленiв, зменшувався, перетворився на кулю. На її нижчому прузi знову з'явилось блакитно-зелене обличчя Землi. Здавалось, вона лишається незмiнною, тимчасом як Мiсяць помiтно зменшувався.
За кiлька годин польоту розмiри обох куль зрiвнялися. Зоряним небом пливли два рiзного кольору диски, а на протилежному боцi сяяло оповите слiпучою променистою короною Сонце.
Який вiн порожнiй, який жахливо порожнiй отой мiжпланетний простiр!
Глянувши на даленiючу рiдну планету, Дiтрiхсон затремтiв. Правда, вiн нiколи не вiдчував тоскної гризоти за домiвкою, а любов до вiтчизни була для нього незнайомим поняттям, пустим словом. Але зараз його серце стиснула дивна туга. Земля з мальовничими ранками i вечорами, з розкiшною природою i життям зникає в темрявi ночi. Пiзнiше й Сонце перетвориться на крихiтну зiрочку, яка загубиться серед мiльйонiв iнших... Життя чи смерть, перемога чи програш - все тепер залежить тiльки вiд надiйностi мiцно замкненого свiту, який створили для себе люди i який тепер летить разом з ними Всесвiтом. Досить, щоб зрадила хоча б одна ланка в цьому хитромудро складеному кругообiгу матерiї - i астронавти помруть з голоду чи спраги або задихнуться. А що чекає їх на цьому довгому шляху? Коли "Промiнь" покине сонячну систему i замовкнуть ракети, настане темна нiч, повна всiляких несподiванок. Чи можна з певнiстю сказати, що в мiжзоряному просторi немає блукаючих космiчних тiл, що там не плавають хмари газу, якi несуть зорельоту загибель у вогнi?
Отак мiркуючи, Дiтрiхсон згадав i про долю експериментальної ракети Шайнера. Яка була причина її несподiваної мовчанки?
По спинi в нього пробiгли мурашки. Гризотливе вiдчуття страху вiн намагався побороти думкою про мету подорожi. Безумець прагнув уявити, як вiн вiддає накази мiльйонам невiдомих людей; як гордо заявляє "Братству сильної руки" про свою необмежену владу над планетою Iкс... Але i в цi рожевi мрiї вривались похмурi сумнiви: а що, коли люди цiєї планети перестрiляють екiпаж корабля, перш нiж випаде можливiсть зав'язати з ними ближчi стосунки?.. Або коли виявиться, що невiдомi створiння володiють смертоносною зброєю, проти якої досi нема захисту?
До примiщення зайшов Северсон. Дiтрiхсон здригнувся так, нiби хтось раптом ударив його ножем у спину.
"Ще одна небезпека! - майнуло в нього в головi.- Вiн може зрадити мене аж перед приземленням!"
- Мабуть, я вiдiрвав вас вiд плiдних думок? - посмiхнувся Северсон. Вiдтiнок iронiї в його голосi не пройшов повз увагу Дiтрiхсона.
- Ви правi, - вимушено привiтним гоном вiдповiв вiн. - Я саме думав про нашу атомну електростанцiю. Це справдi надзвичайно гарна штука. Вона замiняє нам Сонце, допомагає оновлювати повiтря та виготовляти штучну сировину, дає нам силу для шаленого польоту...
- Ви маєте рацiю, Олафе. Наш викладач хiмiї полюбляв глузувати з алхiмiкiв, а його власний онук сьогоднi вмiє з ртутi зробити не тiльки золото, але навiть "камiнь мудрецiв" або "живу воду". Але я не за цим прийшов до вас, Олафе...
Северсон засунув руку в кишеню i виловив у нiй старанно згорнений папiрець.
- Прочитайте це, прошу! - сказав вiн повiльно, не зводячи очей з пiдступного родича.
Обличчя Дiтрiхсона лишилось нерухомим. Вiн розгорнув записку i перебiг очима рядки.
- Хто вам її дав? - запитав вiн спокiйно. - Жоден член "Братства" нiчого схожого менi не говорив. Добре, що ви не послухались. Записка фальшива. Коли ви її одержали?
- Не знаю, - сказав з полегкiстю Северсон. - Я знайшов її в кишенi за кiлька секунд перед стартом, коли для послуху вже не було часу.
- Дякуйте щасливому випадку, а записку краще знищимо... - i, перш нiж Северсон опам'ятався, Олаф розiрвав аркушик надвоє i продовжував рвати на все дрiбнiшi шматочки.
- Не робiть дурниць, Олафе! Навiщо ви це? - вигукнув Северсон, схопивши праплемiнника за руку. - Як ми тепер встановимо, хто це писав?
- Хто писав? - засмiявся Дiтрiхсон. - Той, кого тут, на "Променi", безперечно, немає. Запевняю, що автор цього пiдкидного листа сидить десь на Мiсяцi або ж на Землi. Я маю честь один з усього екiпажу репрезентувати наше велике "Братство"! - сказав вiн напiвжартома, напiвсерйозно.
Северсон знизав плечима i глянув на годинник:
- Що ж - хай буде так... Чи знаєте ви про те, що Навратiл довiрив менi важливу функцiю? Я буду диктором нашого телевiзiйного передавача.
***
Митько Зайцев вийшов з вертольота, вiтально помахав пiлоту i побiг сходами iнституту Тарабкiна. Пiд пахвою вiн тримав велику коробку, загорнуту в шовковистий прозорий папiр. В лiфтi хлопець нетерпляче тупцював; йому здавалось, що той пiдiймається сьогоднi надто повiльно. Ледве-но лiфт зупинився, Митько вибiг до коридора i став перед великими бiлими дверима.
Вiн вагався з хвилину, потiм несмiливо постукав. Почувши запрошення, зайшов до свiтлого просторого залу, в кiнцi якого стояло кiлька медичних апаратiв.
- Здрастуй, Митю! - привiтала хлопчика Наташа Орлова. - Давненько тебе не було. Тарабкiн уже думав, що ти на нас гнiваєшся.
- У мене було дуже багато справ... - виправдувався Митько.
- Признайся, що ти просидiв увесь вiльний час бiля телевiзора! смiялась Наташа. - Не думай, що ми не такi. Повiр, що репортаж з "Променя" нас цiкавить так само, як i тебе...
Її погляд упав на коробку. Помiтивши це, хлопець почервонiв:
- Несу вам подарунок, я сам його виготував...
- Подарунок?.. А який, Митю?
- Подивiться самi... Тiльки я хотiв би, щоб ви коробку вiдкрили разом з товаришем Тарабкiним.
- Тодi ходiмо до нього, вiн зараз вiльний.
Академiк Тарабкiн, який у своєму кабiнетi саме настроював телевiзор, щоб послухати репортаж з "Променя", зрадiв гостевi. Наташа вiдкрила коробку, i вченi з цiкавiстю зазирнули всередину.
- Чудесно, мiй любий конструкторе! - Тарабкiн витягнув модель зорельота, високо пiдняв її i пройшовся з нею кiлька крокiв. - А лiтає?
- Звiсно! - гордо вiдповiв хлопець. - Всi мої моделi лiтають. Що б то був за лiтак, коли б не лiтав?
Тарабкiн погладив вуса:
- Безперечно, "Промiнь" ми випробуємо сьогоднi ж, а потiм знову повернемо тобi. Ти вмiєш з ним краще поводитись, нiж ми.
- Я його робив для вас i назад не вiзьму!
- Гаразд, у такому разi дуже дякуємо за нього. Вiн буде нам нагадувати нашого любого Северсона. Хто знає, що вiн зараз поробляє, крiзь яке вiкно на нас, на нашу Землю дивиться? - академiк злегка провiв рукою по моделi.