- Нiякої дiвчини я досi по-справжньому не любив. Просто не мав на це часу... Були колись у мене двi коханки, але називались вони Арктика i Антарктика... Скiльки хвилин нам ще лишається?
- Забудьмо про час! - попросила дiвчина. - Хай собi мчить своєю дорогою. Розповiдай менi краще про свою молодiсть. I про те, як тобi сподобалось у нас. I про Митька з Москви. Ти любиш про нього згадувати. А я люблю слухати.
***
В кабiнi управлiння всi мовчать.
Молодiнова i Навратiл напружено стежать за екраном астротелевiзора; Грубер дивиться на годинник; Шайнер обернувся до тулуба корабля i спостерiгає вогняну смугу, яку прокреслюють в небi реактори двигунiв.
- Не обминемо... - шепоче Молодiнова.
I справдi, на тулубi "Променя" одна по однiй починають спалахувати яскравi крихiтнi цяточки: вiльно плаваючi в космiчному просторi атоми водню з шаленою енергiєю б'ються об метал обшивки зорельота.
Цяточки спалахують все частiше й частiше; оболонка корабля вже починає розжарюватись. Вона рожевiє, i це - страшно...
Ввiмкнено всi охолоджувальнi пристрої, але вони вже не допомагають. Обличчя космонавтiв заливає пiт; вони важко хапають ротом повiтря, сухе й пекуче.
Кожна хвилина тягнеться нескiнченно; починає затьмарюватись свiдомiсть. Ось-ось настане кiнець... I вже навiть хочеться, щоб вiн настав, бо витримувати далi несила...
Але ось вогники починають згасати. Тьмянiшає метал оболонки. Ще дуже й дуже жарко в зорельотi; двигуни ще працюють з таким перенапруженням, що весь "Промiнь" аж здригається. Однак небезпека вже минула.
- Туманнiсть була надзвичайно розрiдженою, i ми захопили тiльки її край... - сухо сказав Ватсон. - Саме через те я й виявив її надто пiзно... Ви, мабуть, дорiкаєте менi за неуважнiсть. Але знайте: все, що Ватсон робить, вiн робить сумлiнно.
- Це, безперечно, так, - палко сказала Алена. Северсон промовчав.
Роздiл XXVII
Прогулянка
в безповiтряному просторi
Вiдхилення "Променя" бодай на мiзерну частку градуса вiд свого маршруту означало б втрату мети i блукання нескiнченним Всесвiтом, тому пiсля зустрiчi з туманнiстю вся увага астронавтiв була зосереджена на виправленнi траєкторiї корабля. Вимiри виконувались з усiєю можливою точнiстю; пiсля порiвняння окремих результатiв допущенi помилки виправлялись, i тiльки пiсля цього визначались остаточнi данi про маневрування.
Цей час загальної посиленої дiяльностi Северсон використав для виконання завдання, яке йому дав Дiтрiхсон. Вiн потай винiс з лабораторiї поляризацiйний апарат, опромiнив Олафову каюту i, знайшовши в нiй описаний праплемiнником тайник, забрав двi металевi коробки.
"Половину завдання виконано!" - з полегкiстю зiтхнув вiн аж у своїй каютi i взяв до рук одну з коробочок.
Що в нiй може бути?.. Шкода, що тут нема сили тяжiння - навiть не визначиш, яка вага предмета.
Матово-бiлий метал був гладенький, без жодних написiв чи значкiв.
Северсон потрусив коробочку над вухом - всерединi нiчого не ворухнулось.
Вiдкрити чи не вiдкривати?
"Краще не треба... - вирiшив вiн нарештi. - Олаф, безперечно, даремно не застерiгав би".
Дiтрiхсон просив викинути коробочки в реактор. Але щоб це зробити, треба насамперед розвiдати обстановку, тому Северсон рушив до атомної електростанцiї.
Грубер та Мадараш, якi чергували бiля реакторiв, не звернули уваги на Северсона. Вони сидiли перед довгим напiвкруглим пультом i уважно стежили за контрольними екранами.
- Пе-триста двадцять сiм... Ер-сiмдесят два... А-сто тридцять шiсть... Ка-сiмсот тридцять... - пролунав голос Навратiла з гучномовця вiдеофону.
Вченi покрутили кiлька ручок, подивились один на одного, кивнули головами на знак згоди, i Мадараш доповiв:
- Пе-триста двадцять сiм, Ер-сто сiмдесят два, Ка-сiмсот тридцять виконано!
- Чи можу я оглянути реактори двигунiв? - запитав Северсон, коли запала пауза.
- Нi! - уривчасто кинув Грубер. - Заждiть.
- Двигуни зараз працюють, - привiтнiшим голосом пояснив Мадараш. Коли виправимо траєкторiю,- прошу. Я навiть допоможу вам вивчити їхню будову.
- Пробачте, - збентежено промимрив Северсон. - Я зовсiм забув про це...
"Який я дурень! - дорiкав вiй сам собi, йдучи до своєї каюти. Прокляте неуцтво! Проклятi коробочки з праплемiнничком i всiм його пiдступним "Братством"!.. Чому я взагалi поводжуся, як iдiот?.. Навiщо менi Олаф наказав кинути коробочки до реактора?.. Мабуть, їх треба просто знищити... Однак не для цього ж вiн брав їх сюди, на корабель?.. Нi, хай там що, але треба дiзнатись, в чому суть справи!"
Розкрити коробочку було не так легко, як здавалось на перший погляд. Кришка прилягала так щiльно, що пiд неї не можна було просунути вiстря ножа, та й метал виявився значно твердiшим, анiж гадав Северсон.
Чимало поморочившись i зламавши нiж, Северсон з досадою шпурнув коробочку додолу. Чи то сприяла цьому пружна обшивка каюти, чи то удар припав на потрiбне мiсце, але коробочка враз розкрилась, а з неї випливли смужки шовковистого паперу та кiлька скляних ампулок, в яких звичайно тримають лiки для iн'єкцiй. Вiн схопив одну i глянув проти свiтла. Рiдина в ампулi була абсолютно прозора.
А коробочка тим часом продовжувала свою подорож по каютi, розсипаючи ампулки. Пружнi стiнки вiдбивали летючi предмети в найрiзноманiтнiших напрямках. За кiлька секунд каюта стала схожою на вулик, де снує рiй.
Коробочку та кiлька ампулок Северсон спiймав досить швидко, а потiм справа ускладнилась. Вимахуючи шкiряним шоломом, вiн лiтав по каютi, нагадуючи самому собi чудакуватого професора-ентомолога, який з сачком у руцi бiгає луками за рiдкiсним метеликом. Минуло не менш як двадцять хвилин, поки Северсон скiнчив своє полювання. Аж тодi вiн заходився детально оглядати ампули.
Пiсля марних зусиль розiбрати напiвстертi написи на склi Северсон поклав ампулки назад до коробки, а одну старанно загорнув у папiр i запхнув до кишенi, - на всякий випадок, як речовий доказ.
Коробочку вiн сховав у шухлядi, серед бiлизни.
***
Реактори двигунiв знову замовкли. Життя екiпажу ввiйшло в нормальну колiю.
На пропозицiю Молодiнової, розпорядок дня трохи змiнили: пiсля шестигодинного чергування кожному вченому придiлялось ще двi години для наукової працi. Для систематичностi спостережень розподiлили також i областi дослiджень: Чан-су з Цагеном мали дослiджувати радiозiрки, Навратiл - центр Галактики, Ватсон - її околицi, Шайнер вивчатиме "новi" зiрки. Фратев перевiрятиме паралакси свiтил. Словом, роботи вистачало всiм. Нiхто не скаржився, що час тягнеться повiльно.
Вiльнi хвилини, якi траплялись у Северсона, вiн присвячував "розвiдувальнiй роботi", однак Алена до цього вже втрачала iнтерес.
- Ми стежимо за Ватсоном багато днiв, спостерiгаємо його пiд час роботи, пiдслухуємо пiд дверима каюти, а що виявили? - запитувала вона. Нiчого! Правда, в нього в каютi є приймач i блокнот з таємничими зазначками. Але що в цьому злочинного?
Северсон не заперечував дiвчинi, однак продовжував свою справу потай. Вiн цiкавився не тiльки Ватсоном, а й Дiтрiхсоном та взаєминами мiж ними.
Олаф нарештi одужав. Коли Северсон дiзнався про це, вiн одразу ж сiв до вiдеофону i набрав номер запасного апарата Ватсона.
Його припущення пiдтвердились: Олаф справдi вiдвiдав Ватсона ранiше за iнших.
З величезним напруженням Северсон стежив за тим, що вiдбувається в каютi Ватсона. Господар i гiсть розмовляли, як давнi друзi.
- Як себе почуваєте, болящий? Дуже радий, що бачу вас знову живим i здоровим! - привiтав Олафа Ватсон.
- Живий - то правда, але хвороба таки далася менi взнаки... Я вам дуже вдячний, друже.
- За що? - здивувався Ватсон.
- За спiвчуття й пiдтримку, за частi вiдвiдини в лiкарнi... Хiба це мало?.. Ну, а як просувається ота справа?
Ватсон схопив його за руку i притулив палець до уст:
- Тс! Тихiше, друже!.. Поки що все гаразд. Ото буде сюрприз, коли... I вiн почав говорити так тихо, що не можна було розiбрати жодного слова.
- Гарний з тебе детектив, Лайфе! - почувся раптом за спиною Северсона голос Алени. - Не лякайся, це я. Але мiг би бути i хто-небудь iнший. Обережним тебе назвати нiяк не можна, мiй Шерлок Холмс!
- Ти стоїш тут давно? - запитав вiн збентежено.
- Нi, щойно зайшла. Що у Ватсона нового?.. О, та в нього гiсть!.. Про що ж вони розмовляють?
Северсон зблiд i нахилився до вiдеофону, щоб Алена не бачила його обличчя:
- Погано чути, а посилити не можна. Але ти нiчого не втратила, Аленко. Розповiдали анекдоти, до того ж трошки пiкантнi, тому продовжують пошепки...
Олаф справдi засмiявся, i Ватсон також.
- Коли дiзнаєтесь про щось нове, - покличте мене, - сказав Дiтрiхсон, прощаючись. - Я пiду. Треба ще представитись Молодiновiй та Навратiлу.
- Е, таки нiкчемнi з нас детективи! - поблажливо посмiхнулась Алена i вимкнула апарат.
"Нiкчемнi... Справдi нiкчемнi! - снувалось у мозку Северсона, коли вiн, попрощавшись з Аленою, iшов до своєї каюти.- Цi злочинцi таки уклали спiлку; вони замислили щось лихе, а ми й досi не можемо вивести їх на чисту воду... Що ж робити?
Вiн не спав усю "нiч", як за звичкою називали час, призначений для сну. На "Променi", звiсно, не було нi дня, нi ночi, нi весни, нi зими; тривалiсть перiодiв визначав тiльки атомний годинник; але екiпаж жив за земним календарем.
Згiдно з таким розпорядком для Северсона був ранок, коли вiн нарештi обмiркував детальний план дiй, проте виконання задуму довелося вiдкласти, бо саме вранцi проводились передачi на Землю для Всесвiтньої Академiї наук. То були тижневi зведення про результати наукових дослiджень, - переважно цифри, значки та незрозумiлi абревiатури. Сьогоднiшня передача була цiкавiшою, нiж звичайно: експедицiя повiдомляла, що Мадараш виявив невiдомi досi нуль-променi, якi руйнiвно впливають на ядра атомiв. Але Северсон навiть не вчитався як слiд в це повiдомлення, що мало викликати на Землi цiлу сенсацiю; вiн насилу дочекався кiнця передачi, щоб взятись до важливiшої справи.
Як справжнiй детектив, вiн нишком пробрався до складу, видобув там удосконалений фотоапарат з автоматичним експонометром, прихопив довгий трос. Все це було йому потрiбно, щоб здiйснити подорож у безповiтряний простiр, за межi "Променя".
Северсону щастило. Нiким не помiчений, вiн проплив до шлюзової камери, напустив у неї повiтря, надiв скафандр. Один кiнець троса припнув до пряжки бiля пояса, а другий - до кiльця на одвiрку.
Забезпечивши себе таким чином, Северсон натиснув на важiль зовнiшнiх герметичних дверей. Натиск повiтря рвучко вiдчинив їх. Перед людиною вiдкрився вiльний мiжзоряний простiр.
Вiд страху в Северсона мимохiть стиснулось серце. Судорожно вчепившись у одвiрок, вiн притискувався до гладенької стiнки велетня. Зоряне небо вiдбивалось у ньому, як у кривому дзеркалi.
Нi звуку, нi руху. Здавалось, "Промiнь" втратив свою шалену швидкiсть i просто висить нерухомо в безповiтряному просторi.
Северсон обережно повернув голову. Його погляд упав на велику кулю, де мiстився "мозок" велетня; кабiна управлiння, обсерваторiя, передавальна станцiя. За великими вiкнами рухаються вченi. Вони навiть не пiдозрюють, що на них дивиться хтось ззовнi.
"Але чи й справдi не пiдозрюють?.. Чи не побачив мене хтось часом?". Северсон глянув на свiй скафандр. На нього падали тiльки слабенькi блiки свiтла; з великої вiдстанi навряд чи їх помiтиш. Отже, все гаразд. Вперед!
Пересуватись було важко. Рукавицi скафандра ковзали по гладенькому металу; тiло намагалось вiдiрватись вiд поверхнi зорельота i зринути в простiр. Подеколи Северсону здавалось, що рухається не вiн, а корабель, оптична iлюзiя, характерна для свiту невагомостi, де немає нi "верху", нi "низу": людина весь час вважає, що "верх" там, де голова.
Тiльки за годину важкої подорожi Северсон добрався до мети - шостого вiкна в другому ряду. Воно було яскраво освiтлене.
З надзвичайною обережнiстю Северсон зазирнув до каюти. Так, Ватсон вдома. Вiн сидить бiля столу, спиною до вiкна, i щось пише. Перед ним лежить купа словникiв, а також отi загадковi таблицi, якi вразили Северсона й Алену.
Ватсон пiдозрiло заворушився, i Северсон хутко сховав голову в тiнь. Коли вiн за хвилину зазирнув до каюти знову, Ватсон, - уже з навушниками на головi, - сидiв бiля магнiтофона i крутив ручки настройки.
"А, любий, то ти записуєш передачу вiд якогось спiльника з Землi?! зловтiшно подумав Северсон i, нацiлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. - Один знiмок вже є. Зробимо для певностi ще один".
Але апарат раптом випав у нього з рук, а "Промiнь" рвонувся, окрутнувся навколо своєї осi, помчав кудись вбiк. Вiд страху Северсон заплющив очi. Йому здалось, що вiн падає в безодню; навiть не падає, а його просто тягне туди невiдома сила...
"Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?"
Коли Северсон розплющив очi, то насамперед побачив на фонi освiтлених дверей шлюзової камери характерний силует голови Навратiла в прозорому шоломi скафандра. Академiк швидко змотував трос, притягуючи до себе невдаху-мандрiвника.
Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовiй камерi, а потiм у коридорi. I тiльки там Навратiл сердито сказав:
- Ви збожеволiли, друже?! Що ви там шукали в мiжзоряному просторi?.. Вам набридло жити?!
- Я... я... фотографував... - Северсон затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуваннi.
- Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажiть менi, прошу?
- Я фотографував "Промiнь". Хотiв одержати цiкавий знiмок для телевiзiйної передачi... - Северсон оволодiв собою i говорив тепер далеко впевненiше. - Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.
- От так iдея!.. Цiкавий знiмок, гм... А чи подумали ви про те, що найдрiбнiша порошинка, яка летить Всесвiтом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-променi? Адже ми ще не знаємо навiть, чи затримує їх скафандр... Ви повиннi негайно пройти медичний огляд.
- Пробачте мою нерозсудливiсть, товаришу Навратiл. Менi дуже прикро, що я вам завдав стiльки неприємностей. Бiльш нiколи цього не зроблю, присягаюсь!
- Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помiтив з кабiни управлiння. "Глечик ходив по воду, аж поки вухо обiрвалось!" - пам'ятайте про це. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подiбне, порадьтесь зi мною або з товаришем, який тодi буде капiтаном. Сподiваюсь, ми зрозумiли один одного?
- Так. I не кажiть про це, прошу, нiкому.
- Вже пiзно. Всi в кабiнi управлiння вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з "Променя".
- Бачиш, скiльки разiв я тобi казала, щоб ти вже облишив свiй розшук, все одно це нi до чого не приведе, - докоряла вона йому. - Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слiвцем натякнув менi! З цим розслiдуванням ми повиннi покiнчити. Розповiмо просто про все Навратiлу, та й годi.
- Нi, ще нi! - з одчаєм запротестував Северсон. - Ще не настав слушний час. Обiцяю тобi, що вже не зроблю нiякої дурницi. Однак ми повиннi ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крiм речей у каютi, ми не маємо праги нього нiяких речових доказiв. Втратив я i знiмок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цiлком вистачить вiдео-фону.
- Стара помилка повторюється... - тихо сказала Алена. - Але я не можу з тобою сперечатися.
Незабаром пiсля цього Северсона вiдвiдав Олаф.
- Здрастуйте, дядечку! Як вашi дiла, парашутисте?.. Ну, не гнiвайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.
- Знищив їх, як ви просили.
- Справдi? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полiзли з корабля? Чи не вислiджуєте мене? - сказав вiн насмiшкувато. - Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунiв.
Северсон почервонiв i мимохiть стиснув кулаки:
- Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на мiсцi, ви, "брате сильної руки"! Занадто багато собi дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова - i ви будете в пастцi. Адже знаєте Навратiлове прислiв'я про глечик i його вухо?
Дiтрiхсон злякано вiдступив:
- Я не хотiв вас образити, дядечку... - сказав вiн примирливо. - Не гнiвайтесь... Прогулянку в безповiтряний простiр, отже, з'ясувати не можете?
- Можу! - одрубав Северсон. - Лiз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторiв я потрапити не мiг, тому вашi проклятущi коробочки шпурнув у Всесвiт!
- Шкода. Все заспокоїлось, i я їх ще мiг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! - сказав iронiчно Дiтрiхсон.
Роздiл XXVIII
Таємниця
Ватсона
Збiгали тижнi, мiсяцi... Рiк змiнювався роком.
В працi й розвагах час для вiдважних астронавтiв минав непомiтно. Пiсля вiдкриття нуль-променiв працювати стало ще цiкавiше: виявилось, що цi променi можуть стати добрим помiчником у цiлому рядi галузей науки. Вони допомагали точнiше дослiдити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементiв у лабораторiях. Однак джерело нуль-променiв усе ще лишалось невiдомим; безрезультатними були й спроби вiдтворити їх штучно.
Академiк Навратiл час од часу переглядав контрольнi записи скерованого на Землю астрогравiметра i хитав головою:
- Марно, марно... Випущеного слова не спiймаєш, а свiтла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравiтацiя - це стоголовий дракон: одну голову йому вiдрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скорiше поголишся сокирою, анiж промодулюєш гравiтацiю!
Перспективи зв'язку з допомогою гравiтацiї для екiпажу "Променя" становили вже не теоретичний, а практичний iнтерес. Радiохвилi з Землi долiтали сюди з запiзненням на два з половиною роки. А повiдомлень з рiдної планети всi чекали з великим iнтересом.
Першi спроби керувати погодою на Землi з допомогою атомної енергiї викликали на "Променi" захоплення. Менш радiсним були повiдомлення про хiд оживлення Амундсена. Операцiї просувались дуже повiльно, бо тiло героя було в кiлькох мiсцях поранене. Однак Тарабкiн, на превелику радiсть Северсона, надiї не втрачав.
Так минуло п'ять рокiв. Щоб вiдсвяткувати знаменну рiчницю, всi зiбралися в клубi на урочистий обiд.
- О, смажена курка! - радiсно вигукнула Надiя Молодiнова. - Та це ж моя улюблена страва!
- Фарширований перець! - приєднався до неї Мадараш. - Чудесно.
- Свинина, кнедлики i капуста iз шкварками! - зрадiв Навратiл.
- Хай я буду президентом на планетi Iкс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся! - трiумфував Фратев.
- Ви чарiвниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усiм? - здивувався Чан-су.
- А що ж тут складного? - весело посмiхнулась Алена. - Скiльки разiв ви у клубi згадували свої улюбленi страви! А я ще на Землi, складаючи план нашого меню на вiсiм рокiв подорожi, не забувала про нацiональну кухню.
- I потай протягнули до "Променя" ящик з консервами, щоб порадувати нас пiсля отiєї штучної їжi, правда? - продовжив за неї Навратiл.
Северсон потиснув руку коханiй i прошепотiв:
- Я радий за тебе.
Тiльки-но обiд закiнчився, як Навратiл затягнув стару пiсеньку:
Це рiчниця, це рiчниця,
Ходiм, стара, до пивницi
Гой-я-я, гой-я-я,
Гой-я-я, гой-я-я!
Гой-я-я, я!
Всi приєднались, i в клубi весело залунало:
Будемо до ранку
Танцювать голана.
Гой-я-я!
***
- Товаришко Молодiнова, я маю сказати вам щось дуже важливе, - почувся голос Ватсона з гучномовця вiдеофону в кабiнi управлiння. - Чи не можете ви зайти до мене?
- Не можу, Ватсон. "Промiнь" трохи збився з шляху, зараз визначаємо причину.
- Тодi - коротко: я виявив на планетi Iкс ще одну радiостанцiю. Говорить на iншiй мовi, анiж перша, i трохи слабкiша. Слiд сподiватись, що...
Його перебив рiзкий сигнал тривоги, а слiдом за тим на екранi службового вiдеофону з'явилось схвильоване обличчя Цагена:
- Товаришко Молодiнова, астрогравiметри показують велике тiло в напрямку Пенеболи... I ще одне - трохи менше - в напрямку Регула...
Цього разу небезпека була виявлена заздалегiдь, тому гарячкувати не доводилось. З наказу Молодiнової начальник радiолокацiйної станцiї Вроцлавський старанно обстежив простiр i приблизно через пiвгодини повiдомив:
- Напрямок Регула: темне тiло, величина нуль-три, вiдстань двадцять шiсть цiлих i сiм десятих хвилини... Напрямок Пенеболи: темне тiло, величина нуль-нуль-вiсiм, вiдстань тридцять двi цiлих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузiр'я Леза: темне тiло, розмiр нуль-нуль-чотири, вiдстань тридцять дев'ять хвилин...
Молодiнова швидко ввiмкнула всi вiдеофони на "Променi".
- Увага... Увага... Прив'яжiться! Вмикаємо реактори двигунiв!
Точно за хвилину з дюз корабля вилетiло червоне полум'я.
- Як у нас кажуть, мали бiльше щастя, нiж розуму, - зауважив Навратiл. - Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успiхом стояти просто у нас на шляху.
- Тодi б я виявив її вже давно, - заперечив Мадараш, який саме був головним пiлотом. - Я не спускаю очей з головного астрогравiметра.
З екрана зазирнуло до примiщення завжди усмiхнене обличчя Фратева.
- Уявiть собi, найбiльше тiло бiля Регула є радiозiркою! - вигукнув вiн радiсно. - А як iнтенсивно випромiнює! Це вже не шум, а просто гуркiт водоспаду!
Навратiл надiв навушники i пiдiйшов до радiотелескопа.
- Фратев був правий, послухайте! - подав вiн навушники Молодiновiй. I з посмiшкою додав: - Я гадав, що вiн трiшки перебiльшує, як завжди.
- Нема сумнiву, джерело радiохвиль не може бути далеко. Перевiрте, будь ласка, чи точно скеровано радiотелескоп на найбiльше темне тiло.
Навратiл пiдiйшов до великої дошки i примруженими очима обвiв кiлька екранiв.
- Так, данi астрогравiметра, радiолокатора i телескопа збiгаються. Радiохвилi виходять з тiла величиною нуль-три.
- Отже, ми стоїмо на порозi розкриття таємницi радiозiрок! - зрадiла Молодiнова. - Це, безсумнiвно, згасаючi сонця, температура яких знизилась настiльки, що вони вже не випромiнюють видимого свiтла.
- Ви правi, - показав Мадараш на екран астротелевiзора. - Погляньте: згасаюче сонце ще випромiнює iнфрачервонi променi.
- Проксима з цiєї хвилини не по праву носить своє iм'я. Найближчим сонцем є... Як його назвемо? - почухав потилицю Навратiл.
- Радiа Фратева. Хай зрадiє Фратев! Вiн перший почув її голос! запропонував Чан-су.
За хвилину Северсон сiв до мiкрофона i почав говорити.
- Увага, увага! Спецiальне повiдомлення для Землi!.. Насамперед ми розкрили таємницю радiозiрок... Це темнi тiла, або, краще сказати, згасаючi сонця. Одне з них недалеко вiд нас. Ми назвали його... Ради бога, що сталося?! До кабiни ззовнi проникло слiпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю... Викличу вас за хвилину...
Несподiваний спалах нової слiпучої зорi викликав на "Променi" тривогу.
- Реактори двигунiв - на повний хiд! - скомандував Навратiл.
Ватсон залетiв до кабiни управлiння:
- Не робiть цього! Не збiльшуйте швидкiсть понад сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв! Це може погано скiнчитись!
- Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо вiд пiдвищеної швидкостi, анiж коли б ми плентались на досяжнiй вiдстанi вiд нової зiрки i згорiли б, - вiдповiв Грубер.
- Так, крильця нам може обсмалить! - Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.
Тiльки Чан-су лишався абсолютно спокiйним.
- Я згодний з академiком Ватсоном, - сказав вiн так, нiби йшлося про звичайну наукову суперечку.- Не слiд збiльшувати швидкiсть: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радiа Фратева, та й годi. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, анiж двi тисячi кiлометрiв на секунду. Вона нiколи нас не зможе наздогнати.
- ...За три роки, саме тодi, коли до вас долетить мiй голос, на вашому небi засяє нова зоря! - продовжував Северсон передачу. - Коли побачите її, згадайте про нас i назвiть ту зорю Радiа Фратева...
***
Вибух космiчного масштабу на вiдстанi п'яти свiтлових годин - не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовникiв Всесвiту це була просто iдеальна нагода вивчити життя космiчного тiла.
Раптовi спалахи зiрок астрономи Землi спостерiгали неодноразово. Однак явища вiдбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. I тiльки тепер космонавти могли дослiдити фiзичнi та хiмiчнi змiни на поверхнi щойно виниклого сонця та в коронi, яку зiрка викинула з себе з неймовiрною силою.
Одразу ж пiсля спалаху "Промiнь" опинився в усе наростаючому потоцi рентгенiвських та космiчних променiв. Також i нововiдкритi нуль-променi сяяли дедалi iнтенсивнiше.
- Так воно прилучилося, що щастя за бiду зачепилося, як у нас кажуть! - посмiхнувся Навратiл. - Ну що ж, нам лишається тiльки шанобливо подякувати нашiй любiй Радiа Фратева за надзвичайно цiннi факти, якi вона дала науцi. Нема сумнiву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та iнших зiрок, а також походження космiчних променiв.
- Так, ми збираємо багатший урожай, анiж сподiвались, - кивнула Молодiнова. - А скiльки нових великих вiдкрить ще чекають на нас у сонячнiй системi Проксими Центавра!
- А може, вдасться навiть розкрити таємницю походження всiєї Галактики? - мрiйливо сказала Алена.
Яскраво-жовтий колiр Радiа Фратева за кiлька днiв перетворився на оранжевий, потiм - на рожево-червоний. Видимiсть зiрки настiльки зменшилась, що її вже можна було спостерiгати тiльки через сильнi телескопи.
- Слiд було б назвати її не Радiа, а Пирскавка! - жартував Фратев. Засяяла, натворила бешкету та й зникла... Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!
***
Життя на "Променi" знову ввiйшло в нормальну колiю. Вченi скерували об'єктиви своїх апаратiв до мети подорожi, до сузiр'я Проксими Центавра.
Северсон пiд час усiх цих бурхливих подiй майже запнув про Ватсона. Нагадала йому про нього тiльки розмова з праплемiнником. Олаф поскаржився на безперервний головний бiль, який iнодi доводить його до нестями.
"Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! - подумав Северсон. Коли ж за мить усвiдомив змiст свого потаємного бажання, здригнувся: -До чого вже я дiйшов?! Такi думки може мати тiльки боягуз! гнiвався вiн сам на себе. - Час летить, i мета подорожi наближається. Треба дiяти!"
- Забудьмо про час! - попросила дiвчина. - Хай собi мчить своєю дорогою. Розповiдай менi краще про свою молодiсть. I про те, як тобi сподобалось у нас. I про Митька з Москви. Ти любиш про нього згадувати. А я люблю слухати.
***
В кабiнi управлiння всi мовчать.
Молодiнова i Навратiл напружено стежать за екраном астротелевiзора; Грубер дивиться на годинник; Шайнер обернувся до тулуба корабля i спостерiгає вогняну смугу, яку прокреслюють в небi реактори двигунiв.
- Не обминемо... - шепоче Молодiнова.
I справдi, на тулубi "Променя" одна по однiй починають спалахувати яскравi крихiтнi цяточки: вiльно плаваючi в космiчному просторi атоми водню з шаленою енергiєю б'ються об метал обшивки зорельота.
Цяточки спалахують все частiше й частiше; оболонка корабля вже починає розжарюватись. Вона рожевiє, i це - страшно...
Ввiмкнено всi охолоджувальнi пристрої, але вони вже не допомагають. Обличчя космонавтiв заливає пiт; вони важко хапають ротом повiтря, сухе й пекуче.
Кожна хвилина тягнеться нескiнченно; починає затьмарюватись свiдомiсть. Ось-ось настане кiнець... I вже навiть хочеться, щоб вiн настав, бо витримувати далi несила...
Але ось вогники починають згасати. Тьмянiшає метал оболонки. Ще дуже й дуже жарко в зорельотi; двигуни ще працюють з таким перенапруженням, що весь "Промiнь" аж здригається. Однак небезпека вже минула.
- Туманнiсть була надзвичайно розрiдженою, i ми захопили тiльки її край... - сухо сказав Ватсон. - Саме через те я й виявив її надто пiзно... Ви, мабуть, дорiкаєте менi за неуважнiсть. Але знайте: все, що Ватсон робить, вiн робить сумлiнно.
- Це, безперечно, так, - палко сказала Алена. Северсон промовчав.
Роздiл XXVII
Прогулянка
в безповiтряному просторi
Вiдхилення "Променя" бодай на мiзерну частку градуса вiд свого маршруту означало б втрату мети i блукання нескiнченним Всесвiтом, тому пiсля зустрiчi з туманнiстю вся увага астронавтiв була зосереджена на виправленнi траєкторiї корабля. Вимiри виконувались з усiєю можливою точнiстю; пiсля порiвняння окремих результатiв допущенi помилки виправлялись, i тiльки пiсля цього визначались остаточнi данi про маневрування.
Цей час загальної посиленої дiяльностi Северсон використав для виконання завдання, яке йому дав Дiтрiхсон. Вiн потай винiс з лабораторiї поляризацiйний апарат, опромiнив Олафову каюту i, знайшовши в нiй описаний праплемiнником тайник, забрав двi металевi коробки.
"Половину завдання виконано!" - з полегкiстю зiтхнув вiн аж у своїй каютi i взяв до рук одну з коробочок.
Що в нiй може бути?.. Шкода, що тут нема сили тяжiння - навiть не визначиш, яка вага предмета.
Матово-бiлий метал був гладенький, без жодних написiв чи значкiв.
Северсон потрусив коробочку над вухом - всерединi нiчого не ворухнулось.
Вiдкрити чи не вiдкривати?
"Краще не треба... - вирiшив вiн нарештi. - Олаф, безперечно, даремно не застерiгав би".
Дiтрiхсон просив викинути коробочки в реактор. Але щоб це зробити, треба насамперед розвiдати обстановку, тому Северсон рушив до атомної електростанцiї.
Грубер та Мадараш, якi чергували бiля реакторiв, не звернули уваги на Северсона. Вони сидiли перед довгим напiвкруглим пультом i уважно стежили за контрольними екранами.
- Пе-триста двадцять сiм... Ер-сiмдесят два... А-сто тридцять шiсть... Ка-сiмсот тридцять... - пролунав голос Навратiла з гучномовця вiдеофону.
Вченi покрутили кiлька ручок, подивились один на одного, кивнули головами на знак згоди, i Мадараш доповiв:
- Пе-триста двадцять сiм, Ер-сто сiмдесят два, Ка-сiмсот тридцять виконано!
- Чи можу я оглянути реактори двигунiв? - запитав Северсон, коли запала пауза.
- Нi! - уривчасто кинув Грубер. - Заждiть.
- Двигуни зараз працюють, - привiтнiшим голосом пояснив Мадараш. Коли виправимо траєкторiю,- прошу. Я навiть допоможу вам вивчити їхню будову.
- Пробачте, - збентежено промимрив Северсон. - Я зовсiм забув про це...
"Який я дурень! - дорiкав вiй сам собi, йдучи до своєї каюти. Прокляте неуцтво! Проклятi коробочки з праплемiнничком i всiм його пiдступним "Братством"!.. Чому я взагалi поводжуся, як iдiот?.. Навiщо менi Олаф наказав кинути коробочки до реактора?.. Мабуть, їх треба просто знищити... Однак не для цього ж вiн брав їх сюди, на корабель?.. Нi, хай там що, але треба дiзнатись, в чому суть справи!"
Розкрити коробочку було не так легко, як здавалось на перший погляд. Кришка прилягала так щiльно, що пiд неї не можна було просунути вiстря ножа, та й метал виявився значно твердiшим, анiж гадав Северсон.
Чимало поморочившись i зламавши нiж, Северсон з досадою шпурнув коробочку додолу. Чи то сприяла цьому пружна обшивка каюти, чи то удар припав на потрiбне мiсце, але коробочка враз розкрилась, а з неї випливли смужки шовковистого паперу та кiлька скляних ампулок, в яких звичайно тримають лiки для iн'єкцiй. Вiн схопив одну i глянув проти свiтла. Рiдина в ампулi була абсолютно прозора.
А коробочка тим часом продовжувала свою подорож по каютi, розсипаючи ампулки. Пружнi стiнки вiдбивали летючi предмети в найрiзноманiтнiших напрямках. За кiлька секунд каюта стала схожою на вулик, де снує рiй.
Коробочку та кiлька ампулок Северсон спiймав досить швидко, а потiм справа ускладнилась. Вимахуючи шкiряним шоломом, вiн лiтав по каютi, нагадуючи самому собi чудакуватого професора-ентомолога, який з сачком у руцi бiгає луками за рiдкiсним метеликом. Минуло не менш як двадцять хвилин, поки Северсон скiнчив своє полювання. Аж тодi вiн заходився детально оглядати ампули.
Пiсля марних зусиль розiбрати напiвстертi написи на склi Северсон поклав ампулки назад до коробки, а одну старанно загорнув у папiр i запхнув до кишенi, - на всякий випадок, як речовий доказ.
Коробочку вiн сховав у шухлядi, серед бiлизни.
***
Реактори двигунiв знову замовкли. Життя екiпажу ввiйшло в нормальну колiю.
На пропозицiю Молодiнової, розпорядок дня трохи змiнили: пiсля шестигодинного чергування кожному вченому придiлялось ще двi години для наукової працi. Для систематичностi спостережень розподiлили також i областi дослiджень: Чан-су з Цагеном мали дослiджувати радiозiрки, Навратiл - центр Галактики, Ватсон - її околицi, Шайнер вивчатиме "новi" зiрки. Фратев перевiрятиме паралакси свiтил. Словом, роботи вистачало всiм. Нiхто не скаржився, що час тягнеться повiльно.
Вiльнi хвилини, якi траплялись у Северсона, вiн присвячував "розвiдувальнiй роботi", однак Алена до цього вже втрачала iнтерес.
- Ми стежимо за Ватсоном багато днiв, спостерiгаємо його пiд час роботи, пiдслухуємо пiд дверима каюти, а що виявили? - запитувала вона. Нiчого! Правда, в нього в каютi є приймач i блокнот з таємничими зазначками. Але що в цьому злочинного?
Северсон не заперечував дiвчинi, однак продовжував свою справу потай. Вiн цiкавився не тiльки Ватсоном, а й Дiтрiхсоном та взаєминами мiж ними.
Олаф нарештi одужав. Коли Северсон дiзнався про це, вiн одразу ж сiв до вiдеофону i набрав номер запасного апарата Ватсона.
Його припущення пiдтвердились: Олаф справдi вiдвiдав Ватсона ранiше за iнших.
З величезним напруженням Северсон стежив за тим, що вiдбувається в каютi Ватсона. Господар i гiсть розмовляли, як давнi друзi.
- Як себе почуваєте, болящий? Дуже радий, що бачу вас знову живим i здоровим! - привiтав Олафа Ватсон.
- Живий - то правда, але хвороба таки далася менi взнаки... Я вам дуже вдячний, друже.
- За що? - здивувався Ватсон.
- За спiвчуття й пiдтримку, за частi вiдвiдини в лiкарнi... Хiба це мало?.. Ну, а як просувається ота справа?
Ватсон схопив його за руку i притулив палець до уст:
- Тс! Тихiше, друже!.. Поки що все гаразд. Ото буде сюрприз, коли... I вiн почав говорити так тихо, що не можна було розiбрати жодного слова.
- Гарний з тебе детектив, Лайфе! - почувся раптом за спиною Северсона голос Алени. - Не лякайся, це я. Але мiг би бути i хто-небудь iнший. Обережним тебе назвати нiяк не можна, мiй Шерлок Холмс!
- Ти стоїш тут давно? - запитав вiн збентежено.
- Нi, щойно зайшла. Що у Ватсона нового?.. О, та в нього гiсть!.. Про що ж вони розмовляють?
Северсон зблiд i нахилився до вiдеофону, щоб Алена не бачила його обличчя:
- Погано чути, а посилити не можна. Але ти нiчого не втратила, Аленко. Розповiдали анекдоти, до того ж трошки пiкантнi, тому продовжують пошепки...
Олаф справдi засмiявся, i Ватсон також.
- Коли дiзнаєтесь про щось нове, - покличте мене, - сказав Дiтрiхсон, прощаючись. - Я пiду. Треба ще представитись Молодiновiй та Навратiлу.
- Е, таки нiкчемнi з нас детективи! - поблажливо посмiхнулась Алена i вимкнула апарат.
"Нiкчемнi... Справдi нiкчемнi! - снувалось у мозку Северсона, коли вiн, попрощавшись з Аленою, iшов до своєї каюти.- Цi злочинцi таки уклали спiлку; вони замислили щось лихе, а ми й досi не можемо вивести їх на чисту воду... Що ж робити?
Вiн не спав усю "нiч", як за звичкою називали час, призначений для сну. На "Променi", звiсно, не було нi дня, нi ночi, нi весни, нi зими; тривалiсть перiодiв визначав тiльки атомний годинник; але екiпаж жив за земним календарем.
Згiдно з таким розпорядком для Северсона був ранок, коли вiн нарештi обмiркував детальний план дiй, проте виконання задуму довелося вiдкласти, бо саме вранцi проводились передачi на Землю для Всесвiтньої Академiї наук. То були тижневi зведення про результати наукових дослiджень, - переважно цифри, значки та незрозумiлi абревiатури. Сьогоднiшня передача була цiкавiшою, нiж звичайно: експедицiя повiдомляла, що Мадараш виявив невiдомi досi нуль-променi, якi руйнiвно впливають на ядра атомiв. Але Северсон навiть не вчитався як слiд в це повiдомлення, що мало викликати на Землi цiлу сенсацiю; вiн насилу дочекався кiнця передачi, щоб взятись до важливiшої справи.
Як справжнiй детектив, вiн нишком пробрався до складу, видобув там удосконалений фотоапарат з автоматичним експонометром, прихопив довгий трос. Все це було йому потрiбно, щоб здiйснити подорож у безповiтряний простiр, за межi "Променя".
Северсону щастило. Нiким не помiчений, вiн проплив до шлюзової камери, напустив у неї повiтря, надiв скафандр. Один кiнець троса припнув до пряжки бiля пояса, а другий - до кiльця на одвiрку.
Забезпечивши себе таким чином, Северсон натиснув на важiль зовнiшнiх герметичних дверей. Натиск повiтря рвучко вiдчинив їх. Перед людиною вiдкрився вiльний мiжзоряний простiр.
Вiд страху в Северсона мимохiть стиснулось серце. Судорожно вчепившись у одвiрок, вiн притискувався до гладенької стiнки велетня. Зоряне небо вiдбивалось у ньому, як у кривому дзеркалi.
Нi звуку, нi руху. Здавалось, "Промiнь" втратив свою шалену швидкiсть i просто висить нерухомо в безповiтряному просторi.
Северсон обережно повернув голову. Його погляд упав на велику кулю, де мiстився "мозок" велетня; кабiна управлiння, обсерваторiя, передавальна станцiя. За великими вiкнами рухаються вченi. Вони навiть не пiдозрюють, що на них дивиться хтось ззовнi.
"Але чи й справдi не пiдозрюють?.. Чи не побачив мене хтось часом?". Северсон глянув на свiй скафандр. На нього падали тiльки слабенькi блiки свiтла; з великої вiдстанi навряд чи їх помiтиш. Отже, все гаразд. Вперед!
Пересуватись було важко. Рукавицi скафандра ковзали по гладенькому металу; тiло намагалось вiдiрватись вiд поверхнi зорельота i зринути в простiр. Подеколи Северсону здавалось, що рухається не вiн, а корабель, оптична iлюзiя, характерна для свiту невагомостi, де немає нi "верху", нi "низу": людина весь час вважає, що "верх" там, де голова.
Тiльки за годину важкої подорожi Северсон добрався до мети - шостого вiкна в другому ряду. Воно було яскраво освiтлене.
З надзвичайною обережнiстю Северсон зазирнув до каюти. Так, Ватсон вдома. Вiн сидить бiля столу, спиною до вiкна, i щось пише. Перед ним лежить купа словникiв, а також отi загадковi таблицi, якi вразили Северсона й Алену.
Ватсон пiдозрiло заворушився, i Северсон хутко сховав голову в тiнь. Коли вiн за хвилину зазирнув до каюти знову, Ватсон, - уже з навушниками на головi, - сидiв бiля магнiтофона i крутив ручки настройки.
"А, любий, то ти записуєш передачу вiд якогось спiльника з Землi?! зловтiшно подумав Северсон i, нацiлившись фотоапаратом, натиснув на спуск. - Один знiмок вже є. Зробимо для певностi ще один".
Але апарат раптом випав у нього з рук, а "Промiнь" рвонувся, окрутнувся навколо своєї осi, помчав кудись вбiк. Вiд страху Северсон заплющив очi. Йому здалось, що вiн падає в безодню; навiть не падає, а його просто тягне туди невiдома сила...
"Але що ж трапилось з кораблем?.. Катастрофа?"
Коли Северсон розплющив очi, то насамперед побачив на фонi освiтлених дверей шлюзової камери характерний силует голови Навратiла в прозорому шоломi скафандра. Академiк швидко змотував трос, притягуючи до себе невдаху-мандрiвника.
Не встиг Северсон отямитись, як уже опинився в шлюзовiй камерi, а потiм у коридорi. I тiльки там Навратiл сердито сказав:
- Ви збожеволiли, друже?! Що ви там шукали в мiжзоряному просторi?.. Вам набридло жити?!
- Я... я... фотографував... - Северсон затинався, мов учень, якого вчитель застав на списуваннi.
- Фотографували?! Що там можна було фотографувати, скажiть менi, прошу?
- Я фотографував "Промiнь". Хотiв одержати цiкавий знiмок для телевiзiйної передачi... - Северсон оволодiв собою i говорив тепер далеко впевненiше. - Коли ви потягнули мене за трос, апарат випав з рук.
- От так iдея!.. Цiкавий знiмок, гм... А чи подумали ви про те, що найдрiбнiша порошинка, яка летить Всесвiтом, може пронизати вам серце?.. А чи не припускаєте, що вам могли завдати непоправної шкоди нуль-променi? Адже ми ще не знаємо навiть, чи затримує їх скафандр... Ви повиннi негайно пройти медичний огляд.
- Пробачте мою нерозсудливiсть, товаришу Навратiл. Менi дуже прикро, що я вам завдав стiльки неприємностей. Бiльш нiколи цього не зроблю, присягаюсь!
- Я в цьому твердо переконаний. Ваше щастя, що я вас помiтив з кабiни управлiння. "Глечик ходив по воду, аж поки вухо обiрвалось!" - пам'ятайте про це. Якщо вам ще колись спаде на думку щось подiбне, порадьтесь зi мною або з товаришем, який тодi буде капiтаном. Сподiваюсь, ми зрозумiли один одного?
- Так. I не кажiть про це, прошу, нiкому.
- Вже пiзно. Всi в кабiнi управлiння вас бачили. Алена одразу ж вгадала, чому Северсон вийшов з "Променя".
- Бачиш, скiльки разiв я тобi казала, щоб ти вже облишив свiй розшук, все одно це нi до чого не приведе, - докоряла вона йому. - Адже я замалим не втратила тебе! Коли б ти хоч одним слiвцем натякнув менi! З цим розслiдуванням ми повиннi покiнчити. Розповiмо просто про все Навратiлу, та й годi.
- Нi, ще нi! - з одчаєм запротестував Северсон. - Ще не настав слушний час. Обiцяю тобi, що вже не зроблю нiякої дурницi. Однак ми повиннi ще трохи постежити за Ватсоном. Адже, крiм речей у каютi, ми не маємо праги нього нiяких речових доказiв. Втратив я i знiмок, який так важко здобував. Можливо, що Ватсона ми застукаємо ще на чому-небудь. Для цього нам цiлком вистачить вiдео-фону.
- Стара помилка повторюється... - тихо сказала Алена. - Але я не можу з тобою сперечатися.
Незабаром пiсля цього Северсона вiдвiдав Олаф.
- Здрастуйте, дядечку! Як вашi дiла, парашутисте?.. Ну, не гнiвайтесь. Я прийшов запитати, що ви зробили з коробочками.
- Знищив їх, як ви просили.
- Справдi? Ну, гаразд. А чому, власне, ви полiзли з корабля? Чи не вислiджуєте мене? - сказав вiн насмiшкувато. - Не радив би я вам цього робити. Знаєте, не люблю шпигунiв.
Северсон почервонiв i мимохiть стиснув кулаки:
- Коли б ви не були моїм родичем, я покарав би вас тут же, на мiсцi, ви, "брате сильної руки"! Занадто багато собi дозволяєте! Але я вас попереджаю: не грайтесь зо мною! Досить одного слова - i ви будете в пастцi. Адже знаєте Навратiлове прислiв'я про глечик i його вухо?
Дiтрiхсон злякано вiдступив:
- Я не хотiв вас образити, дядечку... - сказав вiн примирливо. - Не гнiвайтесь... Прогулянку в безповiтряний простiр, отже, з'ясувати не можете?
- Можу! - одрубав Северсон. - Лiз я туди, власне кажучи, через вас. До реакторiв я потрапити не мiг, тому вашi проклятущi коробочки шпурнув у Всесвiт!
- Шкода. Все заспокоїлось, i я їх ще мiг би використати. Але все ж я вам дуже вдячний! - сказав iронiчно Дiтрiхсон.
Роздiл XXVIII
Таємниця
Ватсона
Збiгали тижнi, мiсяцi... Рiк змiнювався роком.
В працi й розвагах час для вiдважних астронавтiв минав непомiтно. Пiсля вiдкриття нуль-променiв працювати стало ще цiкавiше: виявилось, що цi променi можуть стати добрим помiчником у цiлому рядi галузей науки. Вони допомагали точнiше дослiдити будову атомного ядра, значно прискорювали процес перетворення елементiв у лабораторiях. Однак джерело нуль-променiв усе ще лишалось невiдомим; безрезультатними були й спроби вiдтворити їх штучно.
Академiк Навратiл час од часу переглядав контрольнi записи скерованого на Землю астрогравiметра i хитав головою:
- Марно, марно... Випущеного слова не спiймаєш, а свiтла не наздоженеш. Побоююсь, що доктор Заяц поставив перед собою непосильне завдання. Гравiтацiя - це стоголовий дракон: одну голову йому вiдрубаєш, а п'ять нових виростуть. Скорiше поголишся сокирою, анiж промодулюєш гравiтацiю!
Перспективи зв'язку з допомогою гравiтацiї для екiпажу "Променя" становили вже не теоретичний, а практичний iнтерес. Радiохвилi з Землi долiтали сюди з запiзненням на два з половиною роки. А повiдомлень з рiдної планети всi чекали з великим iнтересом.
Першi спроби керувати погодою на Землi з допомогою атомної енергiї викликали на "Променi" захоплення. Менш радiсним були повiдомлення про хiд оживлення Амундсена. Операцiї просувались дуже повiльно, бо тiло героя було в кiлькох мiсцях поранене. Однак Тарабкiн, на превелику радiсть Северсона, надiї не втрачав.
Так минуло п'ять рокiв. Щоб вiдсвяткувати знаменну рiчницю, всi зiбралися в клубi на урочистий обiд.
- О, смажена курка! - радiсно вигукнула Надiя Молодiнова. - Та це ж моя улюблена страва!
- Фарширований перець! - приєднався до неї Мадараш. - Чудесно.
- Свинина, кнедлики i капуста iз шкварками! - зрадiв Навратiл.
- Хай я буду президентом на планетi Iкс, якщо ця печеня не краща за ту, яку готувала матуся! - трiумфував Фратев.
- Ви чарiвниця, Алено! Як це вам вдалося догодити усiм? - здивувався Чан-су.
- А що ж тут складного? - весело посмiхнулась Алена. - Скiльки разiв ви у клубi згадували свої улюбленi страви! А я ще на Землi, складаючи план нашого меню на вiсiм рокiв подорожi, не забувала про нацiональну кухню.
- I потай протягнули до "Променя" ящик з консервами, щоб порадувати нас пiсля отiєї штучної їжi, правда? - продовжив за неї Навратiл.
Северсон потиснув руку коханiй i прошепотiв:
- Я радий за тебе.
Тiльки-но обiд закiнчився, як Навратiл затягнув стару пiсеньку:
Це рiчниця, це рiчниця,
Ходiм, стара, до пивницi
Гой-я-я, гой-я-я,
Гой-я-я, гой-я-я!
Гой-я-я, я!
Всi приєднались, i в клубi весело залунало:
Будемо до ранку
Танцювать голана.
Гой-я-я!
***
- Товаришко Молодiнова, я маю сказати вам щось дуже важливе, - почувся голос Ватсона з гучномовця вiдеофону в кабiнi управлiння. - Чи не можете ви зайти до мене?
- Не можу, Ватсон. "Промiнь" трохи збився з шляху, зараз визначаємо причину.
- Тодi - коротко: я виявив на планетi Iкс ще одну радiостанцiю. Говорить на iншiй мовi, анiж перша, i трохи слабкiша. Слiд сподiватись, що...
Його перебив рiзкий сигнал тривоги, а слiдом за тим на екранi службового вiдеофону з'явилось схвильоване обличчя Цагена:
- Товаришко Молодiнова, астрогравiметри показують велике тiло в напрямку Пенеболи... I ще одне - трохи менше - в напрямку Регула...
Цього разу небезпека була виявлена заздалегiдь, тому гарячкувати не доводилось. З наказу Молодiнової начальник радiолокацiйної станцiї Вроцлавський старанно обстежив простiр i приблизно через пiвгодини повiдомив:
- Напрямок Регула: темне тiло, величина нуль-три, вiдстань двадцять шiсть цiлих i сiм десятих хвилини... Напрямок Пенеболи: темне тiло, величина нуль-нуль-вiсiм, вiдстань тридцять двi цiлих, дев'ять десятих хвилини. В напрямку до центра сузiр'я Леза: темне тiло, розмiр нуль-нуль-чотири, вiдстань тридцять дев'ять хвилин...
Молодiнова швидко ввiмкнула всi вiдеофони на "Променi".
- Увага... Увага... Прив'яжiться! Вмикаємо реактори двигунiв!
Точно за хвилину з дюз корабля вилетiло червоне полум'я.
- Як у нас кажуть, мали бiльше щастя, нiж розуму, - зауважив Навратiл. - Згасла сонячна система, чи що там ще було, могла б з таким же успiхом стояти просто у нас на шляху.
- Тодi б я виявив її вже давно, - заперечив Мадараш, який саме був головним пiлотом. - Я не спускаю очей з головного астрогравiметра.
З екрана зазирнуло до примiщення завжди усмiхнене обличчя Фратева.
- Уявiть собi, найбiльше тiло бiля Регула є радiозiркою! - вигукнув вiн радiсно. - А як iнтенсивно випромiнює! Це вже не шум, а просто гуркiт водоспаду!
Навратiл надiв навушники i пiдiйшов до радiотелескопа.
- Фратев був правий, послухайте! - подав вiн навушники Молодiновiй. I з посмiшкою додав: - Я гадав, що вiн трiшки перебiльшує, як завжди.
- Нема сумнiву, джерело радiохвиль не може бути далеко. Перевiрте, будь ласка, чи точно скеровано радiотелескоп на найбiльше темне тiло.
Навратiл пiдiйшов до великої дошки i примруженими очима обвiв кiлька екранiв.
- Так, данi астрогравiметра, радiолокатора i телескопа збiгаються. Радiохвилi виходять з тiла величиною нуль-три.
- Отже, ми стоїмо на порозi розкриття таємницi радiозiрок! - зрадiла Молодiнова. - Це, безсумнiвно, згасаючi сонця, температура яких знизилась настiльки, що вони вже не випромiнюють видимого свiтла.
- Ви правi, - показав Мадараш на екран астротелевiзора. - Погляньте: згасаюче сонце ще випромiнює iнфрачервонi променi.
- Проксима з цiєї хвилини не по праву носить своє iм'я. Найближчим сонцем є... Як його назвемо? - почухав потилицю Навратiл.
- Радiа Фратева. Хай зрадiє Фратев! Вiн перший почув її голос! запропонував Чан-су.
За хвилину Северсон сiв до мiкрофона i почав говорити.
- Увага, увага! Спецiальне повiдомлення для Землi!.. Насамперед ми розкрили таємницю радiозiрок... Це темнi тiла, або, краще сказати, згасаючi сонця. Одне з них недалеко вiд нас. Ми назвали його... Ради бога, що сталося?! До кабiни ззовнi проникло слiпуче сяйво!.. Момент!.. Темне сонце засяяло! Вибухнуло!.. Навколо нього поширюється вогненний пруг!.. Вимикаю... Викличу вас за хвилину...
Несподiваний спалах нової слiпучої зорi викликав на "Променi" тривогу.
- Реактори двигунiв - на повний хiд! - скомандував Навратiл.
Ватсон залетiв до кабiни управлiння:
- Не робiть цього! Не збiльшуйте швидкiсть понад сто п'ятдесят тисяч кiлометрiв! Це може погано скiнчитись!
- Або пан, або пропав! Важко зараз вибирати, на це нема часу. Далеко менше рискуємо вiд пiдвищеної швидкостi, анiж коли б ми плентались на досяжнiй вiдстанi вiд нової зiрки i згорiли б, - вiдповiв Грубер.
- Так, крильця нам може обсмалить! - Мадараш намагався приховати свою тривогу за жартами, але це йому погано вдавалось.
Тiльки Чан-су лишався абсолютно спокiйним.
- Я згодний з академiком Ватсоном, - сказав вiн так, нiби йшлося про звичайну наукову суперечку.- Не слiд збiльшувати швидкiсть: ми так розтринькаємо пальне, а воно нам ще придасться. Облишмо Радiа Фратева, та й годi. Вивержена розжарена маса не полетить швидше, анiж двi тисячi кiлометрiв на секунду. Вона нiколи нас не зможе наздогнати.
- ...За три роки, саме тодi, коли до вас долетить мiй голос, на вашому небi засяє нова зоря! - продовжував Северсон передачу. - Коли побачите її, згадайте про нас i назвiть ту зорю Радiа Фратева...
***
Вибух космiчного масштабу на вiдстанi п'яти свiтлових годин - не дуже приємне видовисько. Але для наших завойовникiв Всесвiту це була просто iдеальна нагода вивчити життя космiчного тiла.
Раптовi спалахи зiрок астрономи Землi спостерiгали неодноразово. Однак явища вiдбувались так далеко, що результати спостережень були дуже скромними. I тiльки тепер космонавти могли дослiдити фiзичнi та хiмiчнi змiни на поверхнi щойно виниклого сонця та в коронi, яку зiрка викинула з себе з неймовiрною силою.
Одразу ж пiсля спалаху "Промiнь" опинився в усе наростаючому потоцi рентгенiвських та космiчних променiв. Також i нововiдкритi нуль-променi сяяли дедалi iнтенсивнiше.
- Так воно прилучилося, що щастя за бiду зачепилося, як у нас кажуть! - посмiхнувся Навратiл. - Ну що ж, нам лишається тiльки шанобливо подякувати нашiй любiй Радiа Фратева за надзвичайно цiннi факти, якi вона дала науцi. Нема сумнiву, що вони допоможуть розкрити таємницю виникнення нових та iнших зiрок, а також походження космiчних променiв.
- Так, ми збираємо багатший урожай, анiж сподiвались, - кивнула Молодiнова. - А скiльки нових великих вiдкрить ще чекають на нас у сонячнiй системi Проксими Центавра!
- А може, вдасться навiть розкрити таємницю походження всiєї Галактики? - мрiйливо сказала Алена.
Яскраво-жовтий колiр Радiа Фратева за кiлька днiв перетворився на оранжевий, потiм - на рожево-червоний. Видимiсть зiрки настiльки зменшилась, що її вже можна було спостерiгати тiльки через сильнi телескопи.
- Слiд було б назвати її не Радiа, а Пирскавка! - жартував Фратев. Засяяла, натворила бешкету та й зникла... Бачите, яка швидкоплинна людська слава?!
***
Життя на "Променi" знову ввiйшло в нормальну колiю. Вченi скерували об'єктиви своїх апаратiв до мети подорожi, до сузiр'я Проксими Центавра.
Северсон пiд час усiх цих бурхливих подiй майже запнув про Ватсона. Нагадала йому про нього тiльки розмова з праплемiнником. Олаф поскаржився на безперервний головний бiль, який iнодi доводить його до нестями.
"Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! - подумав Северсон. Коли ж за мить усвiдомив змiст свого потаємного бажання, здригнувся: -До чого вже я дiйшов?! Такi думки може мати тiльки боягуз! гнiвався вiн сам на себе. - Час летить, i мета подорожi наближається. Треба дiяти!"