Земля... Саме до неї й прикутий зараз погляд академiка Чан-су.
   З пiвкулi, зануреної в пiтьму земної ночi, випромiнюється сяйво тисяч вогнiв. Це - свiдчення сили й величi людини. Континенти, моря й хмари на освiтленiй частинi планети - як барвиста палiтра художника. Повiтряна оболонка туманить контури великого глобуса, i все ж видно, як на темно-блакитнiй поверхнi Атлантичного океану слiпучо виграє вiдображення Сонця. Майже вся Європа затягнута хмарами.
   Чан-су вiдiрвав погляд вiд Землi, подивився на годинник. На його батькiвщинi, в Китаї, зараз саме полудень. Отже, пекiнська телевiзiйна станцiя починає свою передачу. Треба ввiмкнути телевiзор.
   Насамперед - репортаж з Сахари. Кiлька годин тому було закiнчено будову тридцятої атомної електростанцiї для величезної насосної споруди. Двi третини колишньої пустелi вже стали родючими... Потiм апарат переносить глядачiв на Крайню Пiвнiч, в район робiт експедицiї по отепленню Арктики... А слiдом за тим на екранi з'являється перспектива великого залу.
   Телевiзiйна камера швидко наближається до прозорої скляної призми, всерединi якої спить ставний чоловiк.
   Його груди повiльно пiдводяться й опускаються. Рот - напiврозвалений.
   - Знайдений у кризi Арктики льотчик, соратник Амундсена, - живе! урочисто звучить голос диктора. - Наука святкує ще одну перемогу над смертю... Слава академiку Тарабкiну та всiм працiвникам його iнституту!
   Чан-су присувається ближче до телевiзора. А на екранi з'являється обличчя академiка Тарабкiна.
   - Так, льотчика Северсона нам пощастило повернути до життя... спокiйно й зосереджено каже академiк. - Ми ще тримаємо його на штучному снi; попереду в нас ще багато клопоту i тривог, але в найголовнiшому ми вже перемогли...
   Вiд радiсного хвилювання на очi Чан-су навернулись сльози. Вiн вимкнув телевiзор, лiг на канапу. Думкою полинув через космiчний простiр до академiка Тарабкiна, у Москву, що ото зараз горить ясною зорею на неосвiтленiй пiвкулi великого глобуса.
   Раптом увагу академiка привернули неяскравi спалахи в небi недалеко вiд диска Землi. Кiлькома секундами пiзнiше спалахи повторились вже значно ближче. А потiм, збуривши густу хмару пилу, на рiвнину перед обсерваторiєю знизився незграбний на вигляд ракетоплан. Вiн пiд'їхав на гусеничному шасi до ангара, зник у воротах шлюзової камери. А скоро по тому в дверi кiмнати Чан-су постукали.
   - Прошу! - сказав академiк, пiдводячись з канапи. - А, це ви, Цаген!.. Дуже радий вас бачити!.. Щось трапилось?.. Ви так несподiвано...
   Керiвник астрономiчної обсерваторiї на протилежному полюсi Мiсяця академiк Цаген,- ще нестарий, стрункий чоловiк,- мовчки потиснув руку Чан-су, витяг з кишенi сувiй кiноплiвки i розгорнув його на столi.
   - Що ви на це скажете? - провiв вiн пальцем по химернiй зигзагоподiбнiй лiнiї на целулоїднiй стрiчцi. - Це - запис радiохвиль iз Всесвiту.
   - А що тут особливого?.. Може, виявили ще якусь радiозiрку?
   - А погляньте-но уважнiше!.. - Цаген, ледве стримуючи переможний усмiх, склав руки на грудях. - Погляньте!
   - Але ж я не бачу тут нiчого спiльного з радiоастрономiєю! - знизав плечима Чан-су. - Може, ви перехопили якiсь радiосигнали з Землi?
   - Нi, мiй друже, цi сигнали спiйманi при вивченнi сузiр'я Центавра.
   - Тодi це означає... - Чан-су ще раз перебiг поглядом по целулоїднiй стрiчцi. - Ви точно зафiксували джерело радiохвиль?
   - Звичайно! - посмiхнувся Цаген. - Можу повiдомити вас про ще цiкавiше: на протязi того часу, поки я вивчаю цi сигнали, їхнє джерело помiтно зсунулось по круговiй орбiтi навколо Центавра. Отже... отже, можна зробити висновок, що йдеться про планету.
   - Яка довжина хвилi?
   - Чотириста сантиметрiв.
   Чан-су потер рукою чоло:
   - Чому ви мовчали про це досi? Адже це - надзвичайне вiдкриття! Воно дає пiдставу сподiватись, що ви перехопили сигнали мислячих створiнь!
   Цаген прочесав пальцями свою кучеряву попелясту чуприну:
   - Обережнiсть - матiр мудростi! Я сказав собi: перш нiж ти, Роберте, поткнешся з своїм вiдкриттям у свiт, хоча б зрозумiй, у чому суть справи... - вiн сперся трьома пальцями на кiноплiвку. - Як бачите, передача систематично уривається. Тривалiсть сигналiв та iнтервали несталi. Спочатку я намагався знайти в цьому якусь закономiрнiсть, але такої не iснує... Потiм я спробував перетворити сигнали на своєрiдну телеграфну азбуку. Ось вона... - Цаген поклав на стiл товстий блокнот, густо списаний рисками та крапками. - Це страшенно складна азбука, для розшифрування якої мого хисту астронома не вистачає. Завтра хочу полетiти на Землю i запропонувати, щоб моє вiдкриття було обговорене у Всесвiтнiй Академiї.
   - Пропоную iнше... - Чан-су випростався i поклав руку на плече Цагена. - Я за те, щоб Всесвiтнiй Академiї ви надiслали тiльки детальне повiдомлення... а мене запросили до вашої обсерваторiї. Один розум добре, а два ще краще. Поки Академiя розбиратиметься в цiй справi, я хотiв би допомогти вам у вивченнi сигналiв.
   Цаген охоче погодився. Чан-су швидко приготувався до подорожi.
   Ракетоплан помчав до пiвденного полюса Мiсяця.
   Роздiл V
   Пробудження
   Людина, що лежить на незвичайному лiжку з однiй з кiмнат iнституту академiка Тарабкiна, ще не усвiдомлює себе людиною. В її отупiлому мозку повiльно проповзають розпливчастi хаотичнi образи: свiдомiсть то спалахує на мить, то згасає. А разом з нею нiби й життя то покидає тiло, то повертається до нього, розливаючи судинами особливе тепло, таке знайоме кожному, хто зазнав кальцiйових вливань. Соратник вiдважного Амундсена, капiтан Северсон, поступово прокидається вiд багаторiчного крижаного сну.
   Часом Северсону вчуваються якiсь голоси. Вiн пробує розплющити очi, та марно, намагається зрозумiти змiст слiв, але постiль пiд ним починає гойдатись, i людина знову поринає в примарний сон.
   Пробудження приносить небагато: повiки наче свинцем налитi, губи немов чужi. Вухо ловить звуки розмови, яка не доходить до свiдомостi. А мозок повiдомляє про себе першою бiльш-менш чiткою думкою: "Врятований!.. Хто ж мене знайшов?.. Амундсен?.. Нова рятувальна експедицiя?".
   Вiдновлюється нюх. Нiс вiдчуває якийсь приємний запах, але який саме встановити не можна.
   Вiдтепер сон i неспання змiнюються все частiше. I з кожним разом думки людини стають дедалi виразнiшими й чiткiшими.
   "То, виходить, менi ще й пощастило... А як ноги? Не вiдморозив?"
   Нi, вiн вiльно ворушить пальцями нiг. По-дитячому радiє з цього.
   Трошки-трошки, з великим зусиллям, пересунулась рука, намацала м'яку тканину.
   "Де ж це я опинився?.. Звичайно, не у крижанiй печерi, бо звiдки ж там узялася б оця тканина... А може, все це менi тiльки сниться?"
   Нi, це не сон! Пальцi нiг рухаються, руки торкаються м'якої ковдри. Людина заспокоюється i одразу ж засинає. А прокинувшись, продовжує дослiдження.
   Нi, з тiлом таки все гаразд: можна цiлком вiльно рухати руками й ногами. От тiльки очi нiяк не вдається розплющити, бо повiки немов склеєно.
   Наступне пробудження принесло Северсону радiсний сюрприз, його повiки повiльно пiдвелись, очi широко розкрилися. Довколишня абсолютна темрява почала розвiюватись, з присмерку виступило кiлька предметiв, i насаль перед - лiжко.
   "А де вiкно?.. Чи воно затягнуто запоною, чи, може, зараз нiч?"
   Вiдповiдь знайти важко. Якщо нiч - то, значить, вiн лежить, мабуть, дуже довго: адже вiн замерз удень, а за Полярним колом день таки довгуватий - майже пiвроку.
   "А може, я на кораблi?"
   Северсон напружив свiдомiсть. Абсолютна тиша i спокiй, жодного натяку на рух. Отже, вiн не на кораблi.
   "А чи це часом не лiкарня?.. Яка?.. В Кiнгсбеї було б значно холоднiше, навiть коли б опалювали... То, може, це - Тромсе?.. Або Осло?"
   Мозок повiдомляє, що втомлений, i переключає органiзм на сон.
   Прокинувшись, Северсон уже впiзнає предмети в примiщеннi. Це не лiкарня, бо меблi надто розкiшнi. Лiжко - чудне: воно має грати, як дитяча колиска.
   Северсон схопився за поруччя i пiсля кiлькох невдалих спроб пiдвiвся. Озирнувся навколо.
   Бiля лiжка на вiдстанi простягнутої руки стоїть невеличка скринька. Северсон обмацав її. Радiоприймач!.. Якi ж уважнi тi, що надали йому притулок!
   "Може, увiмкнути?". Северсон обережно торкається гранчастих ручок на бiчнiй поверхнi скриньки. Вiн вагається, боячись потурбувати кого-небудь, але спокуса перемагає.
   Тихенько клацнув вимикач. Збiгло кiлька секунд, i з'явився ще один приємний сюрприз: на протилежнiй стiнi повiльно вималювалась свiтлова картина.
   "Ага, це не радiо, а фiльмоскоп!" - говорить сам до себе Северсон, з цiкавiстю поглядаючи на широку квiтучу рiвнину. Над темною зеленню лiсу виднiється єгипетський сфiнкс, а за ним - пiрамiда.
   Северсон заклiпав очима i ущипнув себе за руку: картина - рухлива! На передньому планi коливаються пiд вiтром пшеницi, вдалинi мiж кущами пересуваються люди.
   Значить, це не фiльмоскоп, а кiнопроектор. Мабуть, зараз демонструється якийсь фантастичний фiльм, бо звiдки ж вiзьмуться квiти перед мертвими очима сфiнкса, що споконвiку стоїть серед голої мертвої пустелi?
   Картина на стiнi повiльно змiнюється. З'являється канал, що тягнеться в неозору далину, а на ньому - корабель. I знову сфiнкси та пiрамiди серед зеленi.
   "Однак оцi кiношники - неабиякi штукарi! Все здається зовсiм правдоподiбним, а насправдi - трюк!"
   Тепер на стiнцi з'являється детальний кадр: кiлька засмаглих людей у бiлих капелюхах махають до когось руками. На привiтання вiдповiдає водiй якоїсь гiгантської машини, що має довгу, як у бронтозавра, шию i ковтає пiсок...
   Картина розпливається, i на стiнцi з'являється постать красивої дiвчини. Здається, вона дивиться просто на Северсона. Вiдкриває рот, нiби щось говорить, але її не чути.
   "Хороша рiч, оце домашнє кiно! - думає Северсон.- Фiльм майстерно розмальовано. Але навiщо режисер вибрав таку нездiйсненну тему? Вiн, мабуть, нiколи не бачив пустелi... Озеленити її - все одно що виростити квiти на Пiвнiчному полюсi..."
   Северсон мiркує й мiркує, аж поки, нарештi, знову засинає. Йому сниться, що вiн дома i дбайлива мати кладе його в лiжко, нiжно шепоче: "На добранiч!".
   Северсон з зусиллям розплющує очi. В примiщеннi темно, тихо. Мабуть, йому все це тiльки приснилось.
   В сусiднiй кiмнатi хтось голосно розмовляє. До дверей наближаються кроки.
   "Нарештi дiзнаюсь, де я..." - думає Северсон i заплющує очi, прикидаючись, нiби спить.
   До лiжка пiдходять кiлька чоловiк,- мабуть, лiкарi. Один з них бере Северсона за руку, рахує пульс у нього на зап'ястi.
   - Северсон, спите?.. - лунає тихе запитання чистою норвезькою мовою.
   "Отже, слово "Северсон" має бути моїм iменем? - думає Северсон, повiльно розплющуючи очi. - Звiсно, вони не знають, хто я. Мабуть, мене знайшла чужа рятувальна експедицiя".
   Вiн мовчки дивиться на вiдвiдувачiв. Всi в бiлих халатах, а на нижнiй частинi облич - маски. Так, це лiкарi.
   Северсон схопився за поруччя лiжка, пiдвiвся. Хотiв привiтатись, але язик не корився йому.
   - Не напружуйтесь, Северсон! Лежiть спокiйно, вам ще треба трошки змiцнiти, - посмiхається до нього бiлява дiвчина, голос якої йому вже знайомий.
   - Д-де... де я? - мимрить пацiєнт, напружуючи всi сили.
   - У добрих людей, друже. Але зараз не сушiть собi мозок, ми все пояснимо вам згодом. Отой сон серед криги не минув для вас безслiдно, однак тепер уже все гаразд. I мова у вас вiдновиться.
   - А... А... Амундсен... де... вiн?
   - Все гаразд. Ми вже послали повiдомлення ї на вашу батькiвщину... Як ви себе почуваєте? Чи не болить де у вас?.. Не вiдповiдайте, показуйте рукою.
   Пацiєнт посмiхнувся i похитав головою.
   - Чи ви не голоднi?.. Уже настав час вчитись їсти самостiйно! пожартувала дiвчина. - Я змусила вас трохи поголодувати, а тепер спробуйте тримати ложку самi.
   Пацiєнт на знак згоди кивнув головою i знову посмiхнувся. Вiн марно намагався пригадати, як i коли його годували.
   - А з цим поводяться ось так... - дiвчина схилилась до скриньки i покрутила двi першi ручки.
   На протилежнiй стiнцi знову з'явилась кольорова картина. Цього разу це був кадр з якоїсь опери, i спiвакiв було не тiльки видно, а й чути! Картина була настiльки рельєфна, що Северсоновi здалось, нiби вiн дивиться на сцену крiзь широке вiкно.
   - Вам щастить, друже! - посмiхнулась дiвчина. - Саме передають сучасну норвезьку оперу... Ну, дивiться, слухайте, а ми пiдемо.
   Попрощавшись з лiкарями, Северсон зручнiше вмостився у лiжку, задивився на яскраву, кольорову картину.
   "Передають..." - подумав вiн раптом. Дiвчина йому сказала, що норвезьку оперу передають. Як це?.. Може, передають автоматичнi кiнокамери?
   На екранi проступали то загальнi плани, то детальнi кадри окремих спiвакiв. Лунала красива своєрiдна музика. Однак Северсон дивився й слухав неуважно. В ньому прокинувся колишнiй запал дослiдника.
   "Безперечно, це нове технiчне чудо, якийсь сенсацiйний винахiд,мiркував вiн.- Для випробування його використовують у лiкарнях, щоб пацiєнти не нудьгували".
   Северсон обережно пересунув скриньку на кiлька мiлiметрiв. Зазирнув усередину крiзь iратчастi отвори на заднiй стiнцi. Його погляд ковзнув по ряду блискучих радiоламп.
   "Отже, все-таки це радiо... Але як же вiдтворюється отой звуковий кольоровий кiнофiльм?.. Чи, може, вже вдалось здiйснити телебачення?"
   Зрештою, в останньому припущеннi не було нiчого неймовiрного, бо технiка навально рухається вперед. Однак з цього випливало, що вiн тепер десь у Англiї чи в Америцi.
   "Як я сюди потрапив?.. Як довго лежу?.. Такий складний апарат не виготовиш за тиждень... Значить, я нездужаю кiлька мiсяцiв, а може, навiть цiлий рiк?"
   Северсона раптом охопила солодка втома. Вiн згадав слова норвезької дiвчини i махнув рукою:
   "Ат, навiщо сушити собi голову?.. Все згодом з'ясується".
   Северсон вимкнув апарат, лiг i за хвилину вже мiцно й спокiйно спав.
   Роздiл VI
   Листи
   в минуле
   Життя Северсону було повернуто, але воно все ще трималось на волосинцi. Для знесиленого органiзму становили загрозу навiть найнезначнiшi потрясiння; непоправної шкоди могли завдати йому як хвилювання, так i депресивний стан психiки.
   Перше знайомство пацiєнта з невiдомим йому телевiзором пройшло спокiйно, i це дозволяло сподiватись, що нервова система у Северсона досить мiцна. Однак найголовнiшi випробування були попереду. Пацiєнта повсякчас мучитиме питання, де вiн перебуває, як сюди потрапив, скiльки часу нездужає. Iзолювати його вiд сьогоднiшньої дiйсностi неможливо, вiн стикатиметься з нею не кожному кроцi. Отож необхiдно було якнайдалi вiдтяг нути ту мить, коли Северсон дiзнається, що прокинувся вiд крижаного сну через багато десятирiч i живе в зовсiм iншому свiтi. Саме через це його тiєї ж ночi перевезли сплячим у фiлiал iнституту академiка Тарабкiна, розташований у мальовничому парку недалеко Москви.
   А незвичайний пацiєнт не пiдозрював про цю подорож i навiть гадки не мав, якого клопоту завдає всiм працiвникам iнституту. Оточений пiклуванням, вiн просто одужував, набирався сили. Його намагались не турбувати медичними обстеженнями, - досить було невсипущого нагляду Наташi Орлової, яка не залишала Северсона нi вдень нi вночi. Хворий звик до дiвчини, повiрив у її лiкарський хист i терпляче виконував її вимоги й настанови. А це давало багато: Северсон дужчав з кожним днем.
   Одного ранку Наташа завезла до кiмнати Северсона чудне крiсло на колесах.
   - Ну, друже, - сказала вона з посмiшкою, - з сьогоднiшнього дня ви частково звiльняєтеся з в'язницi, яка зветься лiжком. Дарую вам машину, на якiй можна хоч сяк-так пересуватись з мiсця на мiсце.
   - Я вам щиро вдячний, Наташо!.. - Северсон зацiкавлено оглядав крiсло: бiля правого поручня - руль, на лiвому - кiлька кнопок. - Я вам щиро вдячний... Але коли нарештi я зможу стати на власнi ноги?
   - О, цього вже чекати недовго! Однак не поспiшайте!.. Хочете, заснуємо зараз невеличку автошколу, щоб ви оволодiли своєю машиною?
   Не чекаючи на вiдповiдь, Наташа сiла в крiсло, натиснула зелену кнопку. Крiсло повiльно й безшумно покотилося вперед.
   - Хоч нешвидко, зате безпечно, - пояснила дiвчина. - Машина не наштовхнеться нi на стiну, нi на будь-який iнший предмет, бо обладнана контрольним фотоелементом, який автоматично зупинить її перед перепоною... Керування нею дуже просте: зеленою кнопкою електромотор вмикається, червоною - вимикається... Спробуєте?
   Пацiєнт з радiстю погодився. З допомогою Наташi вiн перебрався у крiсло, кiлька хвилин поправлявся пiд її керiвництвом, а потiм, як завзятий ковзаняр-фiгурист, почав їздити по кiмнатi. Дiвчина проводжала його доброзичливим усмiхненим поглядом.
   Надвечiр наступного дня Северсона разом з саморухомим крiслом було вперше вивезено на чисте повiтря.
   Тихо-тихо було довкола. Призахiдне сонце щедро золотило бiлi стовбури берiзок. Сизуватi ялини стояли задумливi, мовчазнi. Повiйнуло запахом соснової глицi - таким знайомим i рiдним, що Северсоновi аж подих перехопило.
   Вiн рвучко обернувся до Наташi, що йшла поруч його крiсла.
   - Ну, то скажiть хоч тепер: де я?
   - Ви - в Росiї, - сказала вона спокiйно. - Вас врятувала наша експедицiя.
   - В Росiї... - Северсон погладив щоку, поглянув через плече назад, на клiнiку. Справжнiй палац! Палац з алюмiнiю i скла! Але найголовнiше не те, з чого вiн побудований, а як. Вражала несподiвана, дерзновенна краса цiєї споруди. Нiколи досi Северсон не бачив нiчого схожого, а коли б його запитали, що це за архiтектурний стиль,- вiн вiдповiв би тiльки одне: "Неземний!.." I то оцей палац збудовано в Росiї, яка тiльки-тiльки зводиться на ноги пiсля розрухи?!
   - Цей палац для вас побудували американцi?
   - Чому американцi? - здивувалась Наташа. А потiм похопилась. - А, розумiю вас!.. Нi, ми самi. Щиро кажучи, менi цей стиль не подобається. Зараз будують краще.
   "Зараз будують краще! - подумав Северсон. - То, виходить, цей палац побудовано не зараз. А коли ж?"
   Йому стало трошки моторошно. Хоч як мало збiгло часу з того дня, коли вiн вперше усвiдомив себе, а в пам'ятi мимохiть накопичується все бiльше нез'ясовного, дратiвливого. Ну, хай так: вiн потрапив до Росiї, лiкується в якомусь привiлейованому закладi. Хай вiн зовсiм не знає життя бiльшовицької країни... Але звiдки отакий рiвень технiки?.. Чому Наташа, яка бездоганно знає норвезьку мову, раз у раз вживає або зовсiм незрозумiлi слова, або якось по-чудному перекручує їхнiй змiст?
   - Наташо, скiльки часу я хворiю?
   - Довгенько, друже!.. - вона посмiхнулась, приклала палець до вуст. А пам'ятаєте наказ академiка Тарабкiна? Анi слова про хворобу!.. Все потiм, коли одужаєте.
   Що ж, хай i потiм. Але оця обстановка таємничостi вже починала гнiтити Северсона. Нiде нi газети, нi книжки - заборонено. Телевiзор чомусь зiпсувався. А Наташа не вiдходить анi на крок. Вона дуже мила й турботлива, але надто захоплюється науковою фантастикою. Весь час розповiдає про такi речi, якi й Жюлю Берновi не снилися: то про подорожi в iншi зорянi системи, то про атомну енергiю. А ото якось розповiла про машини, якi вмiють грати в шахи, писати музику й вiршi, розв'язувати найскладнiшi задачi. Захопившись, вона навiть сказала, що її подруга працює на такiй машинi. Северсон вдав, що не помiтив цiєї обмовки.
   Фантастика фантастикою, але ж у цих росiян справдi творяться чудеса! Звiдки вони взяли стiльки лiтакiв, та ще й яких! На жаль, не вдавалося поглянути на них зблизька - вони тiльки ледь-ледь мрiли цяточками в безоднi неба, але ж швидкiсть їх - неймовiрна. Куди там проти них бiдолашний "Латам"!
   Северсон мiцнiшав з кожним днем. Йому вже нi до чого було саморухоме крiсло, бо вiн вже й так мiцно тримався на ногах. Тривалiсть прогулянок парком дедалi збiльшувалась, а одного разу Наташа повела його в гостi до своїх знайомих, що жили у великому красивому котеджi на узлiссi бору. Повернувся вiн звiдти просто приголомшений.
   Що сталося з свiтом?.. Що сталося з ним самим?
   Северсон довго сидiв, не рухаючись, не вмикаючи свiтла в кiмнатi, i дивився на залиту зеленкуватими променями мiсяця алею парку. Сповнений вражень пiсля пережитого дня, вiн все ще не мiг осмислити побачене й почуте i водночас хотiв назавжди зафiксувати в свiдомостi неповторне вiдчуття зустрiчi з невiдомим i нез'ясовним; прагнув подiлитися з кимось своїми думками.
   Майже пiдсвiдомо вiн пересiв до столу, увiмкнув свiтло i почав писати листа до свого друга в Норвегiю - до друга, який уже давним-давно постарiвся й помер. Це був лист у минуле, лист в нiкуди, але пробуджена вiд крижаного сну людина ще навiть не пiдозрювала про це.
   "Дiйснiсть перевищила всi мої сподiвання, любий Альберте, i взагалi все, що людина може вимрiяти. Чи мене обдурюють, чи я, може, збожеволiв i бачу не те, що є насправдi, але скажу тобi: отут, в Росiї, люди живуть так розкiшно, що їм позаздрить кожен з наших багатiїв!
   Я вiдвiдав сьогоднi один котедж i, скажу тобi щиро, був просто приголомшений. Тiльки тепер я усвiдомлюю, яка висока має бути квартирна плата в такому будинку! А зi слiв моєї милої провiдницi Наташi отак, мовляв, у Росiї живуть усi. Нiчого, нiчого не розумiю!
   Квартира обставлена красиво й просто; меблi зручнi, але дуже чуднi на вигляд i зовсiм незвичнi для мене. Хазяїни - гостиннi, вони одразу ж запропонували нам пообiдати. А перед тим показали кухню.
   Нi, Альберте, ти не повiриш менi: то була не кухня, а справжнiсiнька лабораторiя, якої навiть не доводилося бачити ранiше! Скрiзь - машини i пристрої, скрiзь - електрика. Страви готуються майже без втручання людини. А господиня ще й незадоволена: мовляв, коли б жили в Москвi, то замовляли б їжу на фабрицi-кухнi i не доводилося б витрачати зайвий час.
   До речi, за обiдом зайшла розмова про штучну їжу. Виявляється, росiйськi вченi вже синтезували бiлок. Чи ти хоч чув про це?.. Кажуть, штучнi продукти кориснiшi й смачнiшi за звичайнi, проте, як визнала Наташа, люди ще вiдчувають недовiру до синтезованої їжi, i дехто навiть не куштував її.
   Передi мною розкриваються просто-таки неймовiрнi речi. Я вiрю їм i не вiрю. I часом мене охоплює передчуття якогось величезного лиха. Часом думається: все це менi тiльки сниться; я ось-ось прокинусь i побачу мертву зелену кригу печери, почую тоскне завивання хуртовини i далекий-далекий гуркiт "Латама"..."
   Северсон писав так швидко, що його перо майже не вiдривалось вiд паперу.
   Та ось вiн пiдвiв голову, задивився в вiкно.
   Шумлять вiковiчнi дерева... З неголосним басовитим звуком проповзли темним небом три кольоровi лiхтарики незвичайного лiтака.
   "Тiльки ти, Мiсяцю, вiрний друже, ще з часiв мандрiвок нескiнченними просторами крижаної Арктики, i лишився незмiнним. Поясни хоч ти, що вiдбулось у свiтi, чому так змiнилось усе довкола?"
   Та срiбний Мiсяць мовчав, загадково посмiхаючись. А про те, що вiдбувалось на ньому, гiсть з минулого, звичайно, не мав нiякого уявлення.
   Роздiл VII
   Забарна пошта
   iз Всесвiту
   До обсерваторiї академiка Цагена на пiвденному полюсi Мiсяця прилетiли гостi з Землi. Серед них не тiльки фахiвцi з радiоастрономiї, а й мовознавцi та агробiологи. Загадковi сигнали з Всесвiту зацiкавили все людство.
   На великiй скелi поблизу обсерваторiї вже змонтовано три велетенськi радiотелескопи. Закiнчено налагодження спецiальної електронно-обчислювальної машини. На столах розгорнуто стрiчки з таємничими знаками. Але гостям не сидиться в примiщеннi - незабаром почнеться затемнення Сонця.
   Ще кiлька хвилин, i мiсячний годинник покаже полудень.
   Велике яскраве свiтило повiльно пiдповзає до тонюсiнького серпика Землi. Здається, ось-ось обидва небеснi тiла зiткнуться i на весь Всесвiт прокотиться гуркiт космiчної катастрофи...
   Але нi, Сонце просто заповзає за велику темну кулю - нашу планету.
   Яка чудесна картина!.. Серпик перетворився на розжарене, багряне кiльце атмосфери Землi; його оточує срiблясто-зелене сяйво сонячної корони.
   В цьому фантастичному освiтленнi i люди в скафандрах, i мереживнi чашi радiотелескопiв, i прямовиснi гори здаються викуваними з мiдi. Феєричне видовище збуджує, вiд нього не можна вiдiрвати очей. Його зараз ретранслюють телевiзiйнi станцiї всiєї Землi. Але для працiвникiв обсерваторiї воно вже стало звичним явищем. Нiхто й на мить не припиняє роботи.
   - Товаришу Цаген, широкополосий радiорефлектор сигналiв iз Всесвiту не перехоплює, - доповiдає вiдеофоном черговий спостерiгач.
   - Увiмкнiть рефлектор, що працює на пiвтораметровiй хвилi, його монтування вже закiнчене.
   Цаген напружено стежить за цiлим рядом екранiв. На восьми з них уривчастi хвилястi лiнiї, а на дев'ятому - невиразнi смуги... Але ось вони набувають чiткостi. Очi академiка перебiгають на сусiднiй екран.
   - Дивно, Аленко: на пiвтораметровiй хвилi ми знову перехопили сигнали! Iдiть сюди, подивимось.
   Смаглява дiвчина сiдає поруч Цагена.
   - Надзвичайно! - вигукує вона збуджено.- Отже, планета системи Проксима Центавра випромiнює одночасно двi хвилi, i на кожнiй з них - iншi сигнали!
   - Так, безперечно, цiлком iнший код. Справа ще бiльш ускладнюється... - Цаген пiдбiг до вiдеофону i натиснув на кнопку.- Прошу, негайно з'єднайте мене з Всесвiтньою Академiєю. Важливе повiдомлення!
   За хвилину вiн доповiдає з телеграфною стислiстю.
   - Хвиля сто п'ятдесят сантиметрiв - новi сигнали. Хвиля сто сiмдесят вiсiм сантиметрiв - подальшi сигнали. Хвиля сто дев'яносто шiсть сантиметрiв - знову iншi сигнали... Висновок: планета Iкс в сузiр'ї Центавра висилає кiлька рiзних за своїм характером програм. Про дальшi дослiдження повiдомлю пiзнiше. Все.
   Вiн вимкнув апарат i засмiявся:
   - Хай тепер сушать собi мозок, а я - не детектив. Агробiолог Алена Свозилова зосереджено подивилась на академiка:
   - Скажiть, чи пробували ви вiдповiсти на сигнали?
   Цаген знизав плечима:
   - Звичайно, пробував. Як вам вiдомо, сигнали подеколи уриваються. В такi перiоди ми посилювали записанi ранiше сигнали i вiдсилали їх назад на тiй же хвилi. Тепер чекаємо на вiдповiдь. Ви не повиннi забувати, що Проксима Центавра знаходиться на вiдстанi чотирьох свiтлових рокiв. Це значить, що стiльки ж туди летiтимуть i радiохвилi, якi теж поширюються в пустотi зi швидкiстю триста тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, понад вiсiм рокiв на всю подорож, - звiсно, якщо таємничi створiння дадуть нам вiдповiдь негайно i якщо вiдповiдатимуть взагалi. Iснування мислячих створiнь на Проксимi ще не доведено, про це не можна забувати.