- ...Вас вiтає "Промiнь"! - раптом почувся знайомий голос.
Це було так несподiвано, що всi злякано обернулись до телевiзора. З екрана до них посмiхалось обличчя Северсона. Вiн був трохи блiдий, на широкому лобi в нього випнулись жили в формi лiтери "У". Звiсно, вiн був збентежений, як i всякий диктор-початкiвець, бо усвiдомлював, що на нього зараз дивляться мiльйони очей з усього свiту.
- ...Насамперед - кiлька кадрiв з нашого життя...
Картина на екранi змiнилась. З'явилась кабiна управлiння. В крiслах бiля пульта сидiли головний пiлот Цаген та Навратiл - капiтан корабля цiєї змiни.
- Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участi у нашому репортажi... продовжував Северсон. - Незабаром залетимо до смуги астероїдiв, а тут необхiдна якнайбiльша обережнiсть. Щоб уникнути можливого зiткнення, рухаємось великим пiвколом у напрямi руху астероїдiв. Всi вони обертаються навколо Сонця в один i той же бiк.
Як я сам пересвiдчився, управлiння зорельотом у мiжпланетному просторi - нелегка справа. Ми в повному розумiннi слова можемо опиратись тiльки на реактивну силу. Дуже складним для нас є i орiєнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тiльки найвiддаленiшi зiрки. Для тих, хто вже лiтав на Мiсяць, я не розповiдаю нiчого нового. Нагадую це нашiй молодi, яка мандрує Всесвiтом поки що лише в пiдручниках та романах...
Тепер продовжимо огляд "Променя"...
На екранi телевiзора з'являються Молодiнова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту сонячної системи з зазначеною траєкторiєю корабля та перевiряють з допомогою приладiв правильнiсть польоту.
На службовому телевiзорi заблимав червоний вогник. З екрана до кабiни дивився Мак-Гардi:
- Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко вiд Альдебарана, невелику планетку. Дiаметр - двадцять шiсть кiлометрiв, вiдстань - двадцять тисяч кiлометрiв...
Молодiнова та Чан-су швидко пiдбiгли до вiкна. Альдебаран яскраво сяяв у сузiр'ї Бика, а навколо нього спокiйно свiтили меншi зiрки. Анi слiду далекої планетки. Поки що її помiтили тiльки чутливi очi астрорадiолокатора.
Але за кiлька секунд одна з зiрок настiльки збiльшилась, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч i виростала.
Глядачi в кабiнетi Тарабкiна затамували подих, Митько аж пiдвiвся з крiсла i стиснув Наташi руку.
Зiрка непомiтно перетворилась на планетку яйцеподiбної форми. Яйце, освiтлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осi так, нiби його поклали на стiл i крутнули. Однак воно оберталось значно повiльнiше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змiнювалась i iнтенсивнiсть його освiтлення.
"Промiнь" пройде повз планетку, мабуть, з лiвого боку, бо тiло, яке весь час збiльшується, iде поруч. Воно вже настiльки близько, що горби на його поверхнi видно простим оком.
Тiло раптом почало зростати значно швидше... i одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екранi змiнилась. З зоряного неба знову проступило обличчя диктора.
- Небезпека минула, астероїд уже позаду... - сказав Северсон з полегкiстю.
Глядачi також перевели дух i сiли в крiслах зручнiше.
- Зараз мене академiк Навратiл повiдомив, що цей нововiдкритий астероїд за його пропозицiєю названий iменем "Северсон"... - додав диктор збентежено.
- Ура! - пiдскочив Митько i почав аплодувати. Його пiдтримали академiк Тарабкiн i Наташа Орлова.
***
Северсон i Алена вiльнi. Короткi хвилини свого вiдпочинку вони проводять у клубi. Сидять бiля вiкна пiд миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина нiколи не знала Землi. її виростили садiвники в оранжереї на Мiсяцi. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжiння, а в мiжпланетних кораблях навчилась рости й зовсiм без тяжiння. Звiльнившись вiд ланцюгiв гравiтацiї, вона одразу ж скрутила свої гiлки в такi дивовижнi форми, що їй позаздрили б i штучно вирощенi японськi сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов'ю, як її сестри на Землi - до Сонця. Можливо, що вона не вiдрiзняє цих ламп вiд Сонця i, незважаючи на свiй досить високий вiк, має кору все ще гладеньку, бо давно дiзналась, що в цих умовах повинна заощаджувати воду. Краплини вологи, якi осiдають на неї з пари, що є з повiтрi, не лишаються на її гiлках сяючою росою. Вони вмить розпливаються по всiй поверхнi, так що здається, нiби всю сосну хтось вмочив у воду.
Северсон споглядав цiкаве дерево i пригадував. Легко догадатись, куди залетiли його спогади. Вгадала це i Алена.
- Сосна вам нагадала Норвегiю, правда? - урвала вона задумливу мовчанку.
Вiн кивнув на знак згоди.
- Щодо цього ми з вами однаковi. Я також тепер думкою часто буваю вдома. Знаєте, доки людина десь на Землi, вона не сумує так, бо знає, що може коли завгодно i швидко повернутись. Але тут... Доки ти вдома, усе здається звичайним. А якщо людина вiд домiвки далеко... Пригадую один вiрш, який я вчила ще в школi. Сподiваюсь, ви не будете гнiватись, якщо продекламую вам уривок з нього...
Багато я пройшов
країв хороших,
та край,
де височiють Крконошi,
я в серцi
зберiгатиму найдовше.
Коли
у небо синього свiтанку
пiдводяться стрiмчастi верховiття,
коли долини
п'ють ряснi краплини,
де б я не був,
менi лунає спiв
гiрських струмкiв
i гомiнких потокiв
пробудження любимої землi.
Усi квiтки всмiхаються менi,
бринить на струнах радостi i смутку
моєму серцю пiсня пречудова,
i з горлечок пташиних ллється спiв,
i щебетом одлунює дiброва.
Вона замовкла. Повернулась до вiкна, щоб не було видно обличчя. Вологими очима дивилась на Землю, яка вже перетворилась на яскраво сяючу зорю.
- Чий це вiрш? - запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.
- Нашого чеського поета Iржi Гавла. Вiн написав його ще у важкi часи боротьби за мир i безпеку нашої вiтчизни. Тому вiн цю "Пiсню про рiдний край" закiнчив так:
Ти, земле батькiвська, спiвай,
дзвени чудесна пiсне!
Тебе ми всi захистимо,
коли бiда нависне.
Ми вiддаляємось вiд домiвки i не побачимо її багато рокiв, але зате ми в одному бiльш щасливi, нiж було поколiння Iржi Гавла: можемо летiти з хорошим вiдчуттям на серцi, що наша вiтчизна i весь свiт уже живуть у мирi...
- Подивимось, що в нас нового, - запропонував Северсон i ввiмкнув телевiзор.
Передавали репортаж про переможне закiнчення обводнення Сахари.
В мiсцях, де кiлька рокiв тому була пустеля, тепер зеленiли пальмовi гаї, а над ними в небi майорiли прапори усiх народiв свiту. Люди торжествували. Негр обiймався з американцем, росiянин з англiйцем, чех з нiмцем. У центрi барвистих кущiв посмiхався великий портрет Жолiо-Кюрi, який ще в 1953 роцi провiстив обводнення Сахари. Вiн заявив тодi, що людство могло б зросити Сахару за тi кошти, якi витрачає на пiдготовку вiйни за один-єдиний мiсяць.
Репортаж закiнчено. Починаються вiстi Всесвiтнього iнформацiйного та телевiзiйного центру.
- ...Академiк Сирцов запропонував сьогоднi президiї Всесвiтньої Академiї наук детально розроблений проект керування погодою... Якщо вдасться його здiйснити, ми зможемо не тiльки попереджати стихiйнi лиха, але й створювати найсприятливiшi клiматичнi умови на всiй земнiй кулi. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на новi вiдкриття в галузi атомної фiзики...
Демонструється кiлька кадрiв з мiсця роботи академiка Гарiнгера. За останнiм повiдомленням йому пощастило продовжити свердловину в глиб Землi до 305 кiлометрiв. Дослiдження нижчих шарiв ствердило припущення радянських вчених: надра Землi, безперечно, складенi не з залiза, а з кам'янистої речовини...
Потiм - огляд повiдомлень, якi передавались протягом дня.
- ...Дослiдницька група Бергера виявила в кризi поблизу Пiвнiчного полюса троє мертвих людей. З попереднiх знiмкiв припускається, що мiж ними є i Амундсен...
Северсон схопився i широко розкритими очима дивився на екран. На жаль, на мутних знiмках не можна розрiзнити деталей.
***
"Головний кухар" зорельота Алена Свозилова та її тимчасовий помiчник Северсон священнодiйствують в кухнi, синтезуючи потрiбнi поживнi речовини. Це нелегка робота; вона вимагає зосередженостi й пильностi. I все ж Северсон часом визирає у вiкно, щоб подивитись на невелику кульку, оточену тоненьким перстеньком: на Сатурн, до якого наближається "Промiнь".
- Сатурн... - промовляє вiн задумливо. - Шкода, що ми не пролетiли також мимо Марса та Юпiтера...
- Я в цьому не бачу нiякої бiди! - засмiялась Алена. - Навратiл навмисне обрав такий момент для старту, щоб обминути цi планети. Вони зараз на протилежному боцi системи, за Сонцем, i це добре. Ми мусили б неабияк маневрувати, щоб подолати їхню гравiтацiю, а вона досить велика, особливо у Юпiтера... Ви нiчого не втратили, Лайфе. Юпiтер нецiкавий взагалi: вiн складається з м'якої речовини, хiба тiльки трохи густiшої за воду, i огорнутий непридатною для дихання атмосферою. Марс - цiкавiший, на ньому навiть iснує життя. Але що ви побачили б здалеку? А в нас на "Променi" є копiя документального фiльму, привезеного з Марса радянською експедицiєю. Якщо хочете, ми переглянемо його сьогоднi пiсля роботи.
Северсона не довелось запрошувати двiчi. Зразу ж по обiдi, вони з Аленою пiшли до проекцiйної i ввiмкнули апаратуру.
Засяяв екран. Перебiгли титри; коротко показано подорож у мiжпланетному просторi. I ось уже ракетоплан приземляється на заснiженiй рiвнинi чужої планети.
Небо над нею не блакитне, як на Землi, а рожевувате. З ракетоплана виходять вченi в скафандрах - адже повiтря на Марсi занадто рiдке i для дихання людини непридатне.
Мiкроскопiчний знiмок снiжинок. Вони мають форму зiрочок, як i нашi, тiльки простiшi.
Пiд тоненьким шаром снiгу знаходяться рослини, якi нагадують лишайники.
Група вчених вирушає дослiджувати околицi. За низьким горбом перед ними вiдкривається дивовижний краєвид: густий чагарниковий лiсок. Тремтячими руками вченi дослiджують будову рослин. їх стовбури вкритi шпаристими дiрками. На кiнцях покручених гiлок розкриваються вiяла зелено-блакитних тичинок, якi, мабуть, виконують функцiю листя.
Новий кадр: лiтак стоїть серед талого снiгу, крiзь який продираються тисячi дрiбних струмочкiв. Снiг зникає на очах.
З темного мокрого грунту швидко виростають низькi рослинки. У них немає стовбурiв, листя та квiтiв, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизанi на химерно вигнутi дротинки.
Чи живуть тут тварини? Так, i навiть таким чудним життям, що на Землi й не знайдеш схожого на нього. Деякi з них нагадують довгоногого павука, iншi - богомола... Чи небезпечнi вони для наших вчених? Анiтрохи, бо цi тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колiр, як i рослини, а цей колiр свiдчить про наявнiсть хлорофiлу в їхньому органiзмi. При ближчому вивченнi було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергiю безпосередньо вiд сонця, а матерiал на побудову свого тiла беруть з грунту... Чому рослини тут ходячi? Зi змiною пори року i появою снiгу цi створiння вiдступають до теплiшої смуги...
Але Северсону того разу так i не вдалось додивитись фiльм до кiнця: привчав Вроцлавський i, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзiв до обсерваторiї мiжзоряного корабля. Там уже зiбрались усi члени екiпажу.
- Ну, друзi, а зараз, прошу, погляньте! - Вроцлавський ввiмкнув астротелевiзор i показав на екран.
Картина справдi була приголомшуюча: на чорному, глибокому тлi неба яскравим червоним свiтлом палахкотiв Сатурн. Ще кiлька хвилин тому вiн сяяв спокiйно i тьмяно, а зараз на ньому буяло полум'я.
Що спричинилось до такого незвичайного освiтлення щiльної запони хмар над планетою?
Вроцлавський ввiмкнув астрорадiолокатор, i за кiлька секунд на екранi з'явився захоплюючий краєвид: грунт планети нiби розiрвався в тисячах мiсць. З глибин Сатурна виривались, здiймаючись угору, незлiченнi пасма вогню.
- Вулкани... - тихо сказав Вроцлавський. - Та ще й якi вулкани! Таких Земля, мабуть, не знала i в найбурхливiшу свою епоху!
З наказу Навратiла майже всi члени екiпажу взялись до вивчення вулканiчної дiяльностi Сатурна. Але зорелiт уже вiддалявся вiд цiєї планети; Сатурн меншав i даленiв.
"Промiнь" перетнув орбiту Урана й Нептуна так, що вченi їх не бачили зблизька. Тiльки аж на межi сонячної системи зустрiлися з останньою планетою, Плутоном. Вiн пропливав одвiчною темрявою, наче забутий всiма сирота.
Майже кожного з членiв екiпажу "Променя" ця зустрiч схвилювала, змусила замислитись, засумувати: адже корабель виходить в мiжзоряний простiр. Але коли iншi могли побороти пiдсвiдомий неспокiй, то у Дiтрiхсона вiн поступово перетворювався на справжнiй страх.
Цятки зiрок у темрявi - i бiльш нiчого. Сонце, те Сонце, яке вранцi зазирало до тебе в вiкно, в сяйвi якого розвивалось життя, давно вже втратило свою зеленкувату корону. Тепер воно сяє не яскравiше за вранiшню зорю на земному небi. Його свiтло летить в цю частину сонячної системи понад п'ять годин!.. Землю ж звiдси не побачиш, навiть коли б мав орлиний зiр Вона загубилась десь у нескiнченному Всесвiтi... Куди ж, куди летить корабель?! Ось уже подаленiв i Плутон. Попереду - порожнеча на мiльярди кiлометрiв.
Весь зорелiт раптом задвигтiв. Нi, це не був страх, що перебiг тiлом мiжзоряного велетня. Навпаки, це свiдчило про величезну вiдвагу його володарiв: було ввiмкнуто додатковi двигуни, щоб збiльшити швидкiсть. Тепер вже немає нiяких перепон, отже, вперед, на змагання зi свiтлом! Недарма корабель носить назву "Промiнь"!
Лежачи на лiжку в своїй крихiтнiй каютi, Дiтрiхсон намагався заснути. Вiн хотiв переспати найважчi хвилини польоту, розлуку з сонячною системою. Але сон тiкав вiд його очей. Нерви напружились до краю; вуха прислухались до кожного звуку. Як там?.. Що там?..
Раптом постiль пiд Дiтрiхсоном смикнулась назад; ременi, якими вiн був припнутий до лiжка, стиснули йому грудну клiтку. Вибухи реакторiв замовкли, запала тиша.
"Що трапилось?.. Пошкоджено атомну електростанцiю?". Дiтрiхсон пiдхопився, намацав вимикач, клацнув.., Нi, електрична мережа цiла. Чому ж не працюють двигуни?.. Чи, може, вiдмовились працювати реактори?
Кораблем прокотився глухий гуркiт; Дiтрiхсона шпурнуло вперед.
"Ну, все гаразд!" - зiтхнув вiн з полегшенням. Але радiсть його тривала недовго: реактори замовкли знову.
Страшенно переляканий, Дiтрiхсон судорожно ухопився за ременi i заплющив очi. Йому здавалось, що мiжзоряний корабель падає,- падає у незмiряне темне провалля безмежного Всесвiту.
Реактори ще коли-не-коли вiдгукувались, але то були тiльки окремi вибухи з неправильними iнтервалами.
- Кiнець... кiнець... - шепотiв Дiтрiхсон, схопившись за голову. Навiщо?.. Куди?.. В iм'я чого?.. Прокляття!
Роздiл XXIV
Чорний
пасажир
Академiк Хотенков зайшов до кабiнету президента Всесвiтньої Академiї наук з сяючим обличчям.
- У вас народився син? - пожартував президент.
- Так, прекрасний чорнявий син, товаришу президент! - пiдхопив з посмiшкою Хотенков. - Хлопчина хоч куди!
- В такому разi од щирого серця вiтаю вас!
- Син у мене народився, але... - Хотенков примружив очi i зiтхнув. Але, сказати правду, вiн не мiй...
- Цiкаво! А чий же вiн тодi?
- З таким самим успiхом мiг би бути й вашим.
- Ви жартуєте? - заклiпав очима президент.
Вiн, правда, вiдчував каверзу: Хотенков полюбляє встругнути якусь штуку. Але цього разу в нього дуже серйозний вигляд.
- Справдi, ви теж виннi, що син не мiй! - так само серйозно продовжував академiк. - Поясню вам це пiзнiше... Скажiть-но менi, прошу, запитав вiн, показуючи на велику схему сонячної системи. - Як ви гадаєте, ця карта - правильна?
- Сподiваюсь, що так. Iнакше б ми її тут не почепили.
- Незважаючи на це, дозволяю собi стверджувати, що вона - хибна.
- Цього не може бути. Схема не знати скiльки разiв перевiрена старанними спостереженнями... Ви сьогоднi говорите самими загадками. Не iнтригуйте, а краще кажiть прямо, що замислили.
- Гаразд. Тодi повернемось до мого новонародженого. Хочете бачити його фотографiї?.. - Хотенков видобув з кишенi кiлька знiмкiв i поклав їх на стiл навмисне перевернутими.
Президент обережно перевернув їх i спантеличено зупинився. Однак одразу ж засмiявся:
- Це добре, це добре! Кажете - син?.. - за хвилину вiн став серйозним. - Ви вiдкрили ще один супутник Плутона?
- Це не супутник, а планета.
- Отже, дочка!.. Постривайте, що це ви говорите? Тiльки зараз я усвiдомив... Планета?.. I в нашiй сонячнiй системi?.. Адже ви стверджували хвилину тому, що карта - хибна?
- Так, я це стверджував. А доказ того, що я правий, лежить перед вами.
- Отже, десята планета?.. Неймовiрно!.. Як вона могла так довго ховатись вiд наших досконалих приладiв?.. Може, ви хочете менi сказати, що ми, виявивши планети бiля Сiрiуса, були настiльки слiпi, що не зумiли розгледiти Чорного пасажира, який ховався майже на вiдстанi руки?
- Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили прямо в яблучко! засмiявся Хотенков. - Щойно вiдкриту планету так i слiд назвати.
- Хто ж її вiдкрив?
- Важко сказати. їх було багато: Молодiнова, Вроцлавський, Мадараш, Навратiл...
- Екiпаж "Променя"!.. Це дивовижно! Двiчi ми облетiли сонячну систему - i нiчого... Прошу вас, не iнтригуйте мене бiльше, розповiдайте все, що ви про це знаєте.
- Поки що небагато. Я дiстав повiдомлення з "Променя" десять хвилин тому, i ще неповне. Воно летiло до нас приблизно шiсть годин - отже, близько семи годин тому "Промiнь" зустрiв , космiчне тiло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дiстав своє iм'я не випадково. Планета справдi, в прямому розумiннi слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Мiсяць, i приблизно така ж на розмiр. її поверхня має дивовижну властивiсть, яка захистила її вiд пильних очей астрономiв. Вона поглинає сонячне свiтло. Мабуть, мiстить в собi великий процент вуглецю i має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався вiд нас.
- Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторiй на Землi та на Мiсяцi, але як могло статись, що його не знайшли навiть нашi дослiдницькi експедицiї? Але чому його не зрадили гравiтацiйнi сили?
- I на це запитання екiпаж "Променя" дав нам вiдповiдь. Чорний пасажир вiддалений вiд орбiти Плутона майже на двi свiтловi години. Коли наша перша експедицiя перетнула орбiту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боцi сонячної системи. Подiбне до цього сталося i пiд час другої експедицiї. Що ж до гравiтацiйних сил, то вони, через незначнi розмiри Чорного пасажира, надто малi, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.
Президент Академiї знову уважно переглянув знiмки десятої планети:
- Отже, треба сердечно привiтати нового сусiду й виправити нашi недосконалi карти... - сказав вiн задумливо. - Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, вiн нам розповiсть дещо з тiєї таємницi, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слiд виключати тiєї гiпотези, що вiн i є тiєю вiдсутньою ланкою в менделєєвськiй таблицi астрономiв, яка дасть нам можливiсть точно визначити закони руху i склад небесних тiл. Коли б ми мали таку таблицю, як хiмiки, досить було б виявити бiля якогось свiтила хоча б три планети - то для решти ми могли б з абсолютною певнiстю лишити вiльнi вiконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкiсть обертання i склад невiдомих планет. Нiчого не можу вдiяти з собою, - мене раз у раз переслiдує думка, що сонячна система i атом мають багато спiльного.
- Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гiгантському атомi? - посмiхнувся Хотенков.
- Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разiв вiдкривало нам очi саме в галузi атомної фiзики.
***
Десята планета змусила екiпаж "Променя" помiтно змiнити план подорожi. Пiсля такої неприємної зустрiчi довелось збiльшувати швидкiсть польоту далеко повiльнiше, анiж це передбачалося ранiше. Незабаром виявилось, що обережнiсть була цiлком виправдана: кiлькома днями пiзнiше "Промiнь" зустрiвся з подальшим мешканцем Всесвiту. Вiн блукав один-єдиний у нескiнченному просторi. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсiм несподiвано. її легеньке, майже нематерiальне тiло заяснiло на зоряному небi блакитнуватим сяйвом i зникло з поля зору, не лишивши по собi нiяких слiдiв.
Астрорадiолокатори та астротелевiзори безперервно обмацували простiр перед собою. їх повiдомлення були такi ж стислi, як i зазначки астрогравiметра: "Шлях вiльний!".
Атомнi реактори почали працювати на повну потужнiсть. Швидкiсть польоту весь час наростала, а разом з тим повiдомлення з Землi запiзнювались щораз дужче.
- Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо менi не урветься скоро терпець вiд цiєї швидкостi свiтла! - гарячився iнженер Фратев. - Роби що хочеш i як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кiлометрiв на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радiохвилi повзуть, як слимаки. В нашiй сонячнiй системi ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привiтаєшся до приятеля з Альфи Центавра: "Здоров!" - а тодi чекай понад вiсiм рокiв, доки почуєш його: "Моє шануваннячко!". Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тiльки через сто рокiв дiзнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людинi життя, iнакше про сторiчне немовля й не дiзнався б!
Внаслiдок дивної випадковостi Фратеву вiдповiв не Навратiл, який уже вiдкрив рот, щоб щось сказати, а передавач з Землi:
- Важливе повiдомлення для "Променя"... Важливе повiдомлення для "Променя"... - повторив кiлька разiв диктор. - Повiдомляємо, що братiславський учений доктор Заяц, винахiдник астрогравiметра, заявив Всесвiтнiй Академiї наук, що вiн намагається здiйснити новий спосiб зв'язку з допомогою гравiтацiйного поля. Оскiльки гравiтацiя поширюється набагато швидше, нiж свiтло, це означало б, що так само прискориться космiчний зв'язок. Просимо один з астрогравiметрiв "Променя" повсякчас скеровувати в напрямку Землi та регулярно стежити за його контрольними записами. В разi, якщо припущення Заяца ствердиться, наше перше повiдомлення з допомогою гравiтацiї надiшлемо телеграфними знаками.
Ця звiстка викликала в екiпажу "Променя" бурхливу радiсть. Та й не дивно: кожна радiограма з Землi на Проксиму нинi мандрує понад чотири роки; кому ж не хочеться, щоб звiстки надходили швидше?
Але пiднесення тривало недовго. Гравiтацiйний передавач лишався тiльки мрiєю. А радiозв'язок з Землею все ускладнювався: вiдповiдно до зростання швидкостi необхiдно було безперервно змiнювати частоту, бо iнакше сигнали не сприймалися б зовсiм. Запiзнення радiограм уже було дошкульним. Дуже прикро впливало на мандрiвникiв явище, яке хоч i передбачалось, але все одно було незвичайним: що швидше мчав "Промiнь" Всесвiтом, то дужче змiнювались зорi перед кораблем та за ним. їх жовте свiтло поступово перетворювалось на оранжеве, потiм на червоне, темно-фiолетове. Вони сяяли все тьмянiше, аж поки нарештi погасли зовсiм. Наше Сонце сховалось за чорною запоною, крiзь яку людський зiр проникнути не мiг.
Сумно було розлучатись з жовтою зiрочкою, яка знаменувала життя для всiєї Землi. Вона зникла в темрявi разом з усiм сузiр'ям Андромеди, яке її облямовувало. Так само й мета подорожi - Альфа i Проксима Центавра потопали в темрявi. Тiльки сузiр'я, видимi з бiчних вiкон велетня, продовжували весело сяяти на небi.
Але там, де людський зiр виявлявся безсилим, допомогла наука. Навратiл з Цагеном та Чан-су ще перед вильотом "Променя" сконструювали спецiальнi демодулятори, якi повертали свiтлу його видимiсть.
Зовнi це були досить простi iнструменти: двi трубки, що нагадували бiнокль, прикрiплений до них крихiтний напiвпровiдниковий посилювач та пружнi паски, якими вченi прикрiплювали прилад на головi, щоб не тримати його руками. Такими ж пристроями були забезпеченi i телескопи обсерваторiї та всi iншi апарати, дiя яких залежала вiд свiтла. Екiпаж мiжзоряного корабля не мав права втратити орiєнтацiю анi на мить.
Минуло кiлька днiв, а астронавти все ще не могли звикнути до мертвого спокою, який настав пiсля того, як замовкли реактори. Так само важко звикали й до двох великих чорних дiрок в небi попереду та ззаду "Променя". Тож тим частiше пiсля служби всi збиралися у клубi, щоб розвiяти тугу i втому.
Тут вченi перетворювались на артистiв. З Навратiла вийшов непоганий пiанiст, з Мадараша - вiртуоз на скрипцi та цимбалах. Спочатку їхнє виконання було не дуже досконале: руки в просторi без сили тяжiння не хотiли скорятись; першi спроби з цимбалами були просто смiховиннi. Але минуло небагато часу, i в залi пролунали запальний чардаш i чарiвна полька.
Вроцлавський незабаром похвалився своїми новими вiршами, Цаген кантатою на честь планети Iкс, а Грубер - фантастичними малюнками. Шайнер дуже шкодував, що не може малювати аквареллю.
- А ви спробуйте! - пiдступно запропонував Навратiл.
- Гаразд, хай буде всiм на смiх, - погодився Шайнер i пiшов до своєї кiмнати.
Вiн повернувся з великою палiтрою та кiлькома пензликами. Вiдкрив опуклу пляшку i рвучким рухом виплеснув з неї трохи води. Вона одразу ж набула форми кулi i попливла в повiтрi, немов мильна бульбашка.
Тiльки-но новоспечений художник доторкнувся до неї, як вона розтеклась по всiй поверхнi пензлика i швидко поповзла на руку. Поки пензлик пройшов шлях вiд фарби до паперу, його щетина стала абсолютно сухою.
- Не смiйтесь, прошу! - удавано гнiвався Шайнер. - Я ще що-небудь вигадаю i намалюю вам стiльки акварелей, що й радi не будете!
Пiснi, смiх, жарти, задушевнi розмови про Землю... Всi прагнули якомога ближче познайомитись одне з одним. Подорож довга i далека, тож тiснiше треба з'єднувати колектив, мiцнiшою повинна бути дружба.
- Менi здається, що Ватсон нiби нас уникає... - зауважила якось Алена. - За весь час польоту я бачила його тут лише один раз.
Це було так несподiвано, що всi злякано обернулись до телевiзора. З екрана до них посмiхалось обличчя Северсона. Вiн був трохи блiдий, на широкому лобi в нього випнулись жили в формi лiтери "У". Звiсно, вiн був збентежений, як i всякий диктор-початкiвець, бо усвiдомлював, що на нього зараз дивляться мiльйони очей з усього свiту.
- ...Насамперед - кiлька кадрiв з нашого життя...
Картина на екранi змiнилась. З'явилась кабiна управлiння. В крiслах бiля пульта сидiли головний пiлот Цаген та Навратiл - капiтан корабля цiєї змiни.
- Пробачте їх, що вони не зможуть взяти участi у нашому репортажi... продовжував Северсон. - Незабаром залетимо до смуги астероїдiв, а тут необхiдна якнайбiльша обережнiсть. Щоб уникнути можливого зiткнення, рухаємось великим пiвколом у напрямi руху астероїдiв. Всi вони обертаються навколо Сонця в один i той же бiк.
Як я сам пересвiдчився, управлiння зорельотом у мiжпланетному просторi - нелегка справа. Ми в повному розумiннi слова можемо опиратись тiльки на реактивну силу. Дуже складним для нас є i орiєнтування. Не можна визначити, де верх, а де низ; єдиними нерухомими точками є тiльки найвiддаленiшi зiрки. Для тих, хто вже лiтав на Мiсяць, я не розповiдаю нiчого нового. Нагадую це нашiй молодi, яка мандрує Всесвiтом поки що лише в пiдручниках та романах...
Тепер продовжимо огляд "Променя"...
На екранi телевiзора з'являються Молодiнова та Чан-су. Вони уважно вивчають карту сонячної системи з зазначеною траєкторiєю корабля та перевiряють з допомогою приладiв правильнiсть польоту.
На службовому телевiзорi заблимав червоний вогник. З екрана до кабiни дивився Мак-Гардi:
- Увага, ми виявили в напрямку польоту, недалеко вiд Альдебарана, невелику планетку. Дiаметр - двадцять шiсть кiлометрiв, вiдстань - двадцять тисяч кiлометрiв...
Молодiнова та Чан-су швидко пiдбiгли до вiкна. Альдебаран яскраво сяяв у сузiр'ї Бика, а навколо нього спокiйно свiтили меншi зiрки. Анi слiду далекої планетки. Поки що її помiтили тiльки чутливi очi астрорадiолокатора.
Але за кiлька секунд одна з зiрок настiльки збiльшилась, що затулила й Альдебаран. Вона швидко пересувалась праворуч i виростала.
Глядачi в кабiнетi Тарабкiна затамували подих, Митько аж пiдвiвся з крiсла i стиснув Наташi руку.
Зiрка непомiтно перетворилась на планетку яйцеподiбної форми. Яйце, освiтлене сонцем, рухалось навколо своєї меншої осi так, нiби його поклали на стiл i крутнули. Однак воно оберталось значно повiльнiше. Зважаючи на те, яким боком воно оберталось до Сонця, змiнювалась i iнтенсивнiсть його освiтлення.
"Промiнь" пройде повз планетку, мабуть, з лiвого боку, бо тiло, яке весь час збiльшується, iде поруч. Воно вже настiльки близько, що горби на його поверхнi видно простим оком.
Тiло раптом почало зростати значно швидше... i одним стрибком зникло з поля зору. Картина на екранi змiнилась. З зоряного неба знову проступило обличчя диктора.
- Небезпека минула, астероїд уже позаду... - сказав Северсон з полегкiстю.
Глядачi також перевели дух i сiли в крiслах зручнiше.
- Зараз мене академiк Навратiл повiдомив, що цей нововiдкритий астероїд за його пропозицiєю названий iменем "Северсон"... - додав диктор збентежено.
- Ура! - пiдскочив Митько i почав аплодувати. Його пiдтримали академiк Тарабкiн i Наташа Орлова.
***
Северсон i Алена вiльнi. Короткi хвилини свого вiдпочинку вони проводять у клубi. Сидять бiля вiкна пiд миршавою сосною, яка росте з закритого вазона. Ця рослина нiколи не знала Землi. її виростили садiвники в оранжереї на Мiсяцi. Змалку вона пристосувалась до зменшеної сили тяжiння, а в мiжпланетних кораблях навчилась рости й зовсiм без тяжiння. Звiльнившись вiд ланцюгiв гравiтацiї, вона одразу ж скрутила свої гiлки в такi дивовижнi форми, що їй позаздрили б i штучно вирощенi японськi сосни. До осяйних лампочок вона тягнеться з такою ж любов'ю, як її сестри на Землi - до Сонця. Можливо, що вона не вiдрiзняє цих ламп вiд Сонця i, незважаючи на свiй досить високий вiк, має кору все ще гладеньку, бо давно дiзналась, що в цих умовах повинна заощаджувати воду. Краплини вологи, якi осiдають на неї з пари, що є з повiтрi, не лишаються на її гiлках сяючою росою. Вони вмить розпливаються по всiй поверхнi, так що здається, нiби всю сосну хтось вмочив у воду.
Северсон споглядав цiкаве дерево i пригадував. Легко догадатись, куди залетiли його спогади. Вгадала це i Алена.
- Сосна вам нагадала Норвегiю, правда? - урвала вона задумливу мовчанку.
Вiн кивнув на знак згоди.
- Щодо цього ми з вами однаковi. Я також тепер думкою часто буваю вдома. Знаєте, доки людина десь на Землi, вона не сумує так, бо знає, що може коли завгодно i швидко повернутись. Але тут... Доки ти вдома, усе здається звичайним. А якщо людина вiд домiвки далеко... Пригадую один вiрш, який я вчила ще в школi. Сподiваюсь, ви не будете гнiватись, якщо продекламую вам уривок з нього...
Багато я пройшов
країв хороших,
та край,
де височiють Крконошi,
я в серцi
зберiгатиму найдовше.
Коли
у небо синього свiтанку
пiдводяться стрiмчастi верховiття,
коли долини
п'ють ряснi краплини,
де б я не був,
менi лунає спiв
гiрських струмкiв
i гомiнких потокiв
пробудження любимої землi.
Усi квiтки всмiхаються менi,
бринить на струнах радостi i смутку
моєму серцю пiсня пречудова,
i з горлечок пташиних ллється спiв,
i щебетом одлунює дiброва.
Вона замовкла. Повернулась до вiкна, щоб не було видно обличчя. Вологими очима дивилась на Землю, яка вже перетворилась на яскраво сяючу зорю.
- Чий це вiрш? - запитав Северсон, щоб продовжити перервану розмову.
- Нашого чеського поета Iржi Гавла. Вiн написав його ще у важкi часи боротьби за мир i безпеку нашої вiтчизни. Тому вiн цю "Пiсню про рiдний край" закiнчив так:
Ти, земле батькiвська, спiвай,
дзвени чудесна пiсне!
Тебе ми всi захистимо,
коли бiда нависне.
Ми вiддаляємось вiд домiвки i не побачимо її багато рокiв, але зате ми в одному бiльш щасливi, нiж було поколiння Iржi Гавла: можемо летiти з хорошим вiдчуттям на серцi, що наша вiтчизна i весь свiт уже живуть у мирi...
- Подивимось, що в нас нового, - запропонував Северсон i ввiмкнув телевiзор.
Передавали репортаж про переможне закiнчення обводнення Сахари.
В мiсцях, де кiлька рокiв тому була пустеля, тепер зеленiли пальмовi гаї, а над ними в небi майорiли прапори усiх народiв свiту. Люди торжествували. Негр обiймався з американцем, росiянин з англiйцем, чех з нiмцем. У центрi барвистих кущiв посмiхався великий портрет Жолiо-Кюрi, який ще в 1953 роцi провiстив обводнення Сахари. Вiн заявив тодi, що людство могло б зросити Сахару за тi кошти, якi витрачає на пiдготовку вiйни за один-єдиний мiсяць.
Репортаж закiнчено. Починаються вiстi Всесвiтнього iнформацiйного та телевiзiйного центру.
- ...Академiк Сирцов запропонував сьогоднi президiї Всесвiтньої Академiї наук детально розроблений проект керування погодою... Якщо вдасться його здiйснити, ми зможемо не тiльки попереджати стихiйнi лиха, але й створювати найсприятливiшi клiматичнi умови на всiй земнiй кулi. Проект спирається на перемогу над Арктикою та на новi вiдкриття в галузi атомної фiзики...
Демонструється кiлька кадрiв з мiсця роботи академiка Гарiнгера. За останнiм повiдомленням йому пощастило продовжити свердловину в глиб Землi до 305 кiлометрiв. Дослiдження нижчих шарiв ствердило припущення радянських вчених: надра Землi, безперечно, складенi не з залiза, а з кам'янистої речовини...
Потiм - огляд повiдомлень, якi передавались протягом дня.
- ...Дослiдницька група Бергера виявила в кризi поблизу Пiвнiчного полюса троє мертвих людей. З попереднiх знiмкiв припускається, що мiж ними є i Амундсен...
Северсон схопився i широко розкритими очима дивився на екран. На жаль, на мутних знiмках не можна розрiзнити деталей.
***
"Головний кухар" зорельота Алена Свозилова та її тимчасовий помiчник Северсон священнодiйствують в кухнi, синтезуючи потрiбнi поживнi речовини. Це нелегка робота; вона вимагає зосередженостi й пильностi. I все ж Северсон часом визирає у вiкно, щоб подивитись на невелику кульку, оточену тоненьким перстеньком: на Сатурн, до якого наближається "Промiнь".
- Сатурн... - промовляє вiн задумливо. - Шкода, що ми не пролетiли також мимо Марса та Юпiтера...
- Я в цьому не бачу нiякої бiди! - засмiялась Алена. - Навратiл навмисне обрав такий момент для старту, щоб обминути цi планети. Вони зараз на протилежному боцi системи, за Сонцем, i це добре. Ми мусили б неабияк маневрувати, щоб подолати їхню гравiтацiю, а вона досить велика, особливо у Юпiтера... Ви нiчого не втратили, Лайфе. Юпiтер нецiкавий взагалi: вiн складається з м'якої речовини, хiба тiльки трохи густiшої за воду, i огорнутий непридатною для дихання атмосферою. Марс - цiкавiший, на ньому навiть iснує життя. Але що ви побачили б здалеку? А в нас на "Променi" є копiя документального фiльму, привезеного з Марса радянською експедицiєю. Якщо хочете, ми переглянемо його сьогоднi пiсля роботи.
Северсона не довелось запрошувати двiчi. Зразу ж по обiдi, вони з Аленою пiшли до проекцiйної i ввiмкнули апаратуру.
Засяяв екран. Перебiгли титри; коротко показано подорож у мiжпланетному просторi. I ось уже ракетоплан приземляється на заснiженiй рiвнинi чужої планети.
Небо над нею не блакитне, як на Землi, а рожевувате. З ракетоплана виходять вченi в скафандрах - адже повiтря на Марсi занадто рiдке i для дихання людини непридатне.
Мiкроскопiчний знiмок снiжинок. Вони мають форму зiрочок, як i нашi, тiльки простiшi.
Пiд тоненьким шаром снiгу знаходяться рослини, якi нагадують лишайники.
Група вчених вирушає дослiджувати околицi. За низьким горбом перед ними вiдкривається дивовижний краєвид: густий чагарниковий лiсок. Тремтячими руками вченi дослiджують будову рослин. їх стовбури вкритi шпаристими дiрками. На кiнцях покручених гiлок розкриваються вiяла зелено-блакитних тичинок, якi, мабуть, виконують функцiю листя.
Новий кадр: лiтак стоїть серед талого снiгу, крiзь який продираються тисячi дрiбних струмочкiв. Снiг зникає на очах.
З темного мокрого грунту швидко виростають низькi рослинки. У них немає стовбурiв, листя та квiтiв, як у наших рослин. Це скорше кульки, нанизанi на химерно вигнутi дротинки.
Чи живуть тут тварини? Так, i навiть таким чудним життям, що на Землi й не знайдеш схожого на нього. Деякi з них нагадують довгоногого павука, iншi - богомола... Чи небезпечнi вони для наших вчених? Анiтрохи, бо цi тварини є, власне, ходячими рослинами. Вони мають такий же зелено-блакитний колiр, як i рослини, а цей колiр свiдчить про наявнiсть хлорофiлу в їхньому органiзмi. При ближчому вивченнi було встановлено, що вони, так само, як рослини, сприймають енергiю безпосередньо вiд сонця, а матерiал на побудову свого тiла беруть з грунту... Чому рослини тут ходячi? Зi змiною пори року i появою снiгу цi створiння вiдступають до теплiшої смуги...
Але Северсону того разу так i не вдалось додивитись фiльм до кiнця: привчав Вроцлавський i, не пояснюючи, в чому справа, потягнув друзiв до обсерваторiї мiжзоряного корабля. Там уже зiбрались усi члени екiпажу.
- Ну, друзi, а зараз, прошу, погляньте! - Вроцлавський ввiмкнув астротелевiзор i показав на екран.
Картина справдi була приголомшуюча: на чорному, глибокому тлi неба яскравим червоним свiтлом палахкотiв Сатурн. Ще кiлька хвилин тому вiн сяяв спокiйно i тьмяно, а зараз на ньому буяло полум'я.
Що спричинилось до такого незвичайного освiтлення щiльної запони хмар над планетою?
Вроцлавський ввiмкнув астрорадiолокатор, i за кiлька секунд на екранi з'явився захоплюючий краєвид: грунт планети нiби розiрвався в тисячах мiсць. З глибин Сатурна виривались, здiймаючись угору, незлiченнi пасма вогню.
- Вулкани... - тихо сказав Вроцлавський. - Та ще й якi вулкани! Таких Земля, мабуть, не знала i в найбурхливiшу свою епоху!
З наказу Навратiла майже всi члени екiпажу взялись до вивчення вулканiчної дiяльностi Сатурна. Але зорелiт уже вiддалявся вiд цiєї планети; Сатурн меншав i даленiв.
"Промiнь" перетнув орбiту Урана й Нептуна так, що вченi їх не бачили зблизька. Тiльки аж на межi сонячної системи зустрiлися з останньою планетою, Плутоном. Вiн пропливав одвiчною темрявою, наче забутий всiма сирота.
Майже кожного з членiв екiпажу "Променя" ця зустрiч схвилювала, змусила замислитись, засумувати: адже корабель виходить в мiжзоряний простiр. Але коли iншi могли побороти пiдсвiдомий неспокiй, то у Дiтрiхсона вiн поступово перетворювався на справжнiй страх.
Цятки зiрок у темрявi - i бiльш нiчого. Сонце, те Сонце, яке вранцi зазирало до тебе в вiкно, в сяйвi якого розвивалось життя, давно вже втратило свою зеленкувату корону. Тепер воно сяє не яскравiше за вранiшню зорю на земному небi. Його свiтло летить в цю частину сонячної системи понад п'ять годин!.. Землю ж звiдси не побачиш, навiть коли б мав орлиний зiр Вона загубилась десь у нескiнченному Всесвiтi... Куди ж, куди летить корабель?! Ось уже подаленiв i Плутон. Попереду - порожнеча на мiльярди кiлометрiв.
Весь зорелiт раптом задвигтiв. Нi, це не був страх, що перебiг тiлом мiжзоряного велетня. Навпаки, це свiдчило про величезну вiдвагу його володарiв: було ввiмкнуто додатковi двигуни, щоб збiльшити швидкiсть. Тепер вже немає нiяких перепон, отже, вперед, на змагання зi свiтлом! Недарма корабель носить назву "Промiнь"!
Лежачи на лiжку в своїй крихiтнiй каютi, Дiтрiхсон намагався заснути. Вiн хотiв переспати найважчi хвилини польоту, розлуку з сонячною системою. Але сон тiкав вiд його очей. Нерви напружились до краю; вуха прислухались до кожного звуку. Як там?.. Що там?..
Раптом постiль пiд Дiтрiхсоном смикнулась назад; ременi, якими вiн був припнутий до лiжка, стиснули йому грудну клiтку. Вибухи реакторiв замовкли, запала тиша.
"Що трапилось?.. Пошкоджено атомну електростанцiю?". Дiтрiхсон пiдхопився, намацав вимикач, клацнув.., Нi, електрична мережа цiла. Чому ж не працюють двигуни?.. Чи, може, вiдмовились працювати реактори?
Кораблем прокотився глухий гуркiт; Дiтрiхсона шпурнуло вперед.
"Ну, все гаразд!" - зiтхнув вiн з полегшенням. Але радiсть його тривала недовго: реактори замовкли знову.
Страшенно переляканий, Дiтрiхсон судорожно ухопився за ременi i заплющив очi. Йому здавалось, що мiжзоряний корабель падає,- падає у незмiряне темне провалля безмежного Всесвiту.
Реактори ще коли-не-коли вiдгукувались, але то були тiльки окремi вибухи з неправильними iнтервалами.
- Кiнець... кiнець... - шепотiв Дiтрiхсон, схопившись за голову. Навiщо?.. Куди?.. В iм'я чого?.. Прокляття!
Роздiл XXIV
Чорний
пасажир
Академiк Хотенков зайшов до кабiнету президента Всесвiтньої Академiї наук з сяючим обличчям.
- У вас народився син? - пожартував президент.
- Так, прекрасний чорнявий син, товаришу президент! - пiдхопив з посмiшкою Хотенков. - Хлопчина хоч куди!
- В такому разi од щирого серця вiтаю вас!
- Син у мене народився, але... - Хотенков примружив очi i зiтхнув. Але, сказати правду, вiн не мiй...
- Цiкаво! А чий же вiн тодi?
- З таким самим успiхом мiг би бути й вашим.
- Ви жартуєте? - заклiпав очима президент.
Вiн, правда, вiдчував каверзу: Хотенков полюбляє встругнути якусь штуку. Але цього разу в нього дуже серйозний вигляд.
- Справдi, ви теж виннi, що син не мiй! - так само серйозно продовжував академiк. - Поясню вам це пiзнiше... Скажiть-но менi, прошу, запитав вiн, показуючи на велику схему сонячної системи. - Як ви гадаєте, ця карта - правильна?
- Сподiваюсь, що так. Iнакше б ми її тут не почепили.
- Незважаючи на це, дозволяю собi стверджувати, що вона - хибна.
- Цього не може бути. Схема не знати скiльки разiв перевiрена старанними спостереженнями... Ви сьогоднi говорите самими загадками. Не iнтригуйте, а краще кажiть прямо, що замислили.
- Гаразд. Тодi повернемось до мого новонародженого. Хочете бачити його фотографiї?.. - Хотенков видобув з кишенi кiлька знiмкiв i поклав їх на стiл навмисне перевернутими.
Президент обережно перевернув їх i спантеличено зупинився. Однак одразу ж засмiявся:
- Це добре, це добре! Кажете - син?.. - за хвилину вiн став серйозним. - Ви вiдкрили ще один супутник Плутона?
- Це не супутник, а планета.
- Отже, дочка!.. Постривайте, що це ви говорите? Тiльки зараз я усвiдомив... Планета?.. I в нашiй сонячнiй системi?.. Адже ви стверджували хвилину тому, що карта - хибна?
- Так, я це стверджував. А доказ того, що я правий, лежить перед вами.
- Отже, десята планета?.. Неймовiрно!.. Як вона могла так довго ховатись вiд наших досконалих приладiв?.. Може, ви хочете менi сказати, що ми, виявивши планети бiля Сiрiуса, були настiльки слiпi, що не зумiли розгледiти Чорного пасажира, який ховався майже на вiдстанi руки?
- Чорний пасажир! Так, це добре сказано. Ви влучили прямо в яблучко! засмiявся Хотенков. - Щойно вiдкриту планету так i слiд назвати.
- Хто ж її вiдкрив?
- Важко сказати. їх було багато: Молодiнова, Вроцлавський, Мадараш, Навратiл...
- Екiпаж "Променя"!.. Це дивовижно! Двiчi ми облетiли сонячну систему - i нiчого... Прошу вас, не iнтригуйте мене бiльше, розповiдайте все, що ви про це знаєте.
- Поки що небагато. Я дiстав повiдомлення з "Променя" десять хвилин тому, i ще неповне. Воно летiло до нас приблизно шiсть годин - отже, близько семи годин тому "Промiнь" зустрiв , космiчне тiло, яке замалим не спричинилося до катастрофи. Чорний пасажир дiстав своє iм'я не випадково. Планета справдi, в прямому розумiннi слова, чорна. Абсолютно без атмосфери, як наш Мiсяць, i приблизно така ж на розмiр. її поверхня має дивовижну властивiсть, яка захистила її вiд пильних очей астрономiв. Вона поглинає сонячне свiтло. Мабуть, мiстить в собi великий процент вуглецю i має, найскорше, пилувату структуру. Тому не дивно, що цей Чорний пасажир так довго ховався вiд нас.
- Я не дивуюсь, що ми його не виявили з наших обсерваторiй на Землi та на Мiсяцi, але як могло статись, що його не знайшли навiть нашi дослiдницькi експедицiї? Але чому його не зрадили гравiтацiйнi сили?
- I на це запитання екiпаж "Променя" дав нам вiдповiдь. Чорний пасажир вiддалений вiд орбiти Плутона майже на двi свiтловi години. Коли наша перша експедицiя перетнула орбiту Плутона, десята планета, мабуть, перебувала на протилежному боцi сонячної системи. Подiбне до цього сталося i пiд час другої експедицiї. Що ж до гравiтацiйних сил, то вони, через незначнi розмiри Чорного пасажира, надто малi, щоб мати будь-який вплив на рух Плутона.
Президент Академiї знову уважно переглянув знiмки десятої планети:
- Отже, треба сердечно привiтати нового сусiду й виправити нашi недосконалi карти... - сказав вiн задумливо. - Шкода, що не знаємо його краще. Можливо, вiн нам розповiсть дещо з тiєї таємницi, якою окутано виникнення нашої сонячної системи. Зрештою не слiд виключати тiєї гiпотези, що вiн i є тiєю вiдсутньою ланкою в менделєєвськiй таблицi астрономiв, яка дасть нам можливiсть точно визначити закони руху i склад небесних тiл. Коли б ми мали таку таблицю, як хiмiки, досить було б виявити бiля якогось свiтила хоча б три планети - то для решти ми могли б з абсолютною певнiстю лишити вiльнi вiконця, в яких було б точно визначено вагу, швидкiсть обертання i склад невiдомих планет. Нiчого не можу вдiяти з собою, - мене раз у раз переслiдує думка, що сонячна система i атом мають багато спiльного.
- Ви хочете сказати, що наша Земля є звичайним електроном у якомусь гiгантському атомi? - посмiхнувся Хотенков.
- Цього я не кажу. Але не можна забути й того, що вивчення зоряних систем вже багато разiв вiдкривало нам очi саме в галузi атомної фiзики.
***
Десята планета змусила екiпаж "Променя" помiтно змiнити план подорожi. Пiсля такої неприємної зустрiчi довелось збiльшувати швидкiсть польоту далеко повiльнiше, анiж це передбачалося ранiше. Незабаром виявилось, що обережнiсть була цiлком виправдана: кiлькома днями пiзнiше "Промiнь" зустрiвся з подальшим мешканцем Всесвiту. Вiн блукав один-єдиний у нескiнченному просторi. Проте цього разу то була не планета, а комета-заброда. Вона з'явилась зовсiм несподiвано. її легеньке, майже нематерiальне тiло заяснiло на зоряному небi блакитнуватим сяйвом i зникло з поля зору, не лишивши по собi нiяких слiдiв.
Астрорадiолокатори та астротелевiзори безперервно обмацували простiр перед собою. їх повiдомлення були такi ж стислi, як i зазначки астрогравiметра: "Шлях вiльний!".
Атомнi реактори почали працювати на повну потужнiсть. Швидкiсть польоту весь час наростала, а разом з тим повiдомлення з Землi запiзнювались щораз дужче.
- Хай я стану першим возом на Чумацькому Шляху, якщо менi не урветься скоро терпець вiд цiєї швидкостi свiтла! - гарячився iнженер Фратев. - Роби що хочеш i як хочеш, а оцих проклятущих триста тисяч кiлометрiв на секунду не перестрибнеш. Од цього можна сказитись! Радiохвилi повзуть, як слимаки. В нашiй сонячнiй системi ще так-сяк, але куди з ними тепер?.. Привiтаєшся до приятеля з Альфи Центавра: "Здоров!" - а тодi чекай понад вiсiм рокiв, доки почуєш його: "Моє шануваннячко!". Що ж буде, коли ми зазирнемо до протилежного боку Галактики?.. Тiльки через сто рокiв дiзнаєшся, що в тебе народився син! Ще добре, що ми навчились продовжувати людинi життя, iнакше про сторiчне немовля й не дiзнався б!
Внаслiдок дивної випадковостi Фратеву вiдповiв не Навратiл, який уже вiдкрив рот, щоб щось сказати, а передавач з Землi:
- Важливе повiдомлення для "Променя"... Важливе повiдомлення для "Променя"... - повторив кiлька разiв диктор. - Повiдомляємо, що братiславський учений доктор Заяц, винахiдник астрогравiметра, заявив Всесвiтнiй Академiї наук, що вiн намагається здiйснити новий спосiб зв'язку з допомогою гравiтацiйного поля. Оскiльки гравiтацiя поширюється набагато швидше, нiж свiтло, це означало б, що так само прискориться космiчний зв'язок. Просимо один з астрогравiметрiв "Променя" повсякчас скеровувати в напрямку Землi та регулярно стежити за його контрольними записами. В разi, якщо припущення Заяца ствердиться, наше перше повiдомлення з допомогою гравiтацiї надiшлемо телеграфними знаками.
Ця звiстка викликала в екiпажу "Променя" бурхливу радiсть. Та й не дивно: кожна радiограма з Землi на Проксиму нинi мандрує понад чотири роки; кому ж не хочеться, щоб звiстки надходили швидше?
Але пiднесення тривало недовго. Гравiтацiйний передавач лишався тiльки мрiєю. А радiозв'язок з Землею все ускладнювався: вiдповiдно до зростання швидкостi необхiдно було безперервно змiнювати частоту, бо iнакше сигнали не сприймалися б зовсiм. Запiзнення радiограм уже було дошкульним. Дуже прикро впливало на мандрiвникiв явище, яке хоч i передбачалось, але все одно було незвичайним: що швидше мчав "Промiнь" Всесвiтом, то дужче змiнювались зорi перед кораблем та за ним. їх жовте свiтло поступово перетворювалось на оранжеве, потiм на червоне, темно-фiолетове. Вони сяяли все тьмянiше, аж поки нарештi погасли зовсiм. Наше Сонце сховалось за чорною запоною, крiзь яку людський зiр проникнути не мiг.
Сумно було розлучатись з жовтою зiрочкою, яка знаменувала життя для всiєї Землi. Вона зникла в темрявi разом з усiм сузiр'ям Андромеди, яке її облямовувало. Так само й мета подорожi - Альфа i Проксима Центавра потопали в темрявi. Тiльки сузiр'я, видимi з бiчних вiкон велетня, продовжували весело сяяти на небi.
Але там, де людський зiр виявлявся безсилим, допомогла наука. Навратiл з Цагеном та Чан-су ще перед вильотом "Променя" сконструювали спецiальнi демодулятори, якi повертали свiтлу його видимiсть.
Зовнi це були досить простi iнструменти: двi трубки, що нагадували бiнокль, прикрiплений до них крихiтний напiвпровiдниковий посилювач та пружнi паски, якими вченi прикрiплювали прилад на головi, щоб не тримати його руками. Такими ж пристроями були забезпеченi i телескопи обсерваторiї та всi iншi апарати, дiя яких залежала вiд свiтла. Екiпаж мiжзоряного корабля не мав права втратити орiєнтацiю анi на мить.
Минуло кiлька днiв, а астронавти все ще не могли звикнути до мертвого спокою, який настав пiсля того, як замовкли реактори. Так само важко звикали й до двох великих чорних дiрок в небi попереду та ззаду "Променя". Тож тим частiше пiсля служби всi збиралися у клубi, щоб розвiяти тугу i втому.
Тут вченi перетворювались на артистiв. З Навратiла вийшов непоганий пiанiст, з Мадараша - вiртуоз на скрипцi та цимбалах. Спочатку їхнє виконання було не дуже досконале: руки в просторi без сили тяжiння не хотiли скорятись; першi спроби з цимбалами були просто смiховиннi. Але минуло небагато часу, i в залi пролунали запальний чардаш i чарiвна полька.
Вроцлавський незабаром похвалився своїми новими вiршами, Цаген кантатою на честь планети Iкс, а Грубер - фантастичними малюнками. Шайнер дуже шкодував, що не може малювати аквареллю.
- А ви спробуйте! - пiдступно запропонував Навратiл.
- Гаразд, хай буде всiм на смiх, - погодився Шайнер i пiшов до своєї кiмнати.
Вiн повернувся з великою палiтрою та кiлькома пензликами. Вiдкрив опуклу пляшку i рвучким рухом виплеснув з неї трохи води. Вона одразу ж набула форми кулi i попливла в повiтрi, немов мильна бульбашка.
Тiльки-но новоспечений художник доторкнувся до неї, як вона розтеклась по всiй поверхнi пензлика i швидко поповзла на руку. Поки пензлик пройшов шлях вiд фарби до паперу, його щетина стала абсолютно сухою.
- Не смiйтесь, прошу! - удавано гнiвався Шайнер. - Я ще що-небудь вигадаю i намалюю вам стiльки акварелей, що й радi не будете!
Пiснi, смiх, жарти, задушевнi розмови про Землю... Всi прагнули якомога ближче познайомитись одне з одним. Подорож довга i далека, тож тiснiше треба з'єднувати колектив, мiцнiшою повинна бути дружба.
- Менi здається, що Ватсон нiби нас уникає... - зауважила якось Алена. - За весь час польоту я бачила його тут лише один раз.