- Тепер уже електростанцiї не опалюють, - пояснила Наташа. - Вони працюють на невичерпнiй енергiї атомiв... Але про це поговоримо пiзнiше.
Вони зайшли до вестибюля i попрямували сходами.
- А, дорогi гостi! - їм назустрiч поспiшав ставний чоловiк у бiлому халатi. - Вiтаю вас, товаришу Северсон, на нашiй фабрицi енергiї!.. Що ви хотiли б побачити насамперед, друзi: диспетчера, реактори чи експедицiю електроенергiї?
- Не поспiшайте, товаришу Зайцевi - засмiялась Наташа. - I не розмовляйте з нами санскритом. Наш гiсть не розумiє ваших термiнiв i, мабуть, погодиться, щоб ви показували найцiкавiше.
Зайцев почухав потилицю:
- В нас усе цiкаве. Але куди ранiше? Що, коли до диспетчера?
На запрошення Зайцева гостi пройшли коридором i почали пiднiматись широкими сходами на вищий поверх.
Северсона вразила зразкова чистота, красиве оздоблення стiн. Йому мимохiть пригадалась паперова фабрика, на якiй колись працював його дядько. Там було повно смороду, гуркоту, бруду. А тут - тихо й чисто, як у храмi.
- Прошу! - сказав Зайцев, пропускаючи гостей уперед.
Безшумно вiдчинились широкi дверi, i перед вiдвiдувачами постала дивна картина. Посеред залу мiстилась велика рельєфна карта, що сяяла незлiченною кiлькiстю рiзнокольорових вогникiв. Мiж мiнiатюрними горами й рiчками виднiлись такi ж маленькi мiста.
Тiльки надивившись на карту, Северсон помiтив пiд стелею прозору кабiну, в якiй сидiла бiлява дiвчина. Однiєю рукою вона спиралась на бильце крiсла, а другу тримала на похилому пультi, що ряснiв кнопками та екранчиками.
Дiвчина глянула вниз, на вiдвiдувачiв, посмiхнулась на знак привiтання i знову всю свою увагу скерувала на пульт.
Зайцев помахав їй рукою i обернувся до гостей:
- Пiд час роботи з нею не жартуй! Це наш Перун, який володiє громами й блискавицями всiєї областi. А яка сувора з нами! Звертання сприймає тiльки з повним титулом: "Надiя Молодiнова, диспетчер атомної електростанцiї Московської областi"... - Зайцев знизив голос i нахилився до вуха Северсона. - Добре, що вона не чує нас. Я хочу вам її де в чому зрадити. Вона, власне, дуже полюбляє iграшки... Щоб мати уявлення про витрату енергiї в окремих мiстах та на заводах, цiлком досить дивитись на прилади. А їй цього - замало... "Треба зробити працю бiльш приємною,- заявила вона якось.- В центральнiй диспетчерськiй я побудую рельєфну карту областi, а сигнали мiст i заводiв розмiщу на їх макетах..." Одному з такою моделлю не впоратись. То як ви гадаєте, що вона зробила? Дуже просто: покликала на допомогу пiонерiв з технiчних гурткiв. Записався й Митько,- вiн теж такий, що любить з чимось возитись... Одного разу приходжу сюди - i аж очi вирячив: на великих пiдставках передi мною вся область, з рiчками, лiсами й мiстами. Надiя сидить на пiдлозi, тикає пальцем у якiсь креслення. Хлопчаки й дiвчатка повзають пiд макетом з паяльниками в руках... Того дня уперше засяяли оцi вогнi, - показав Зайцев на рельєфну карту. - Що ви на це скажете? Чи не фантазер наш оцей маленький Перун? - вiн засмiявся i знову глянув на дiвчину. - Але звiритись на неї можна, це я повинен визнати. Пiд час її чергування нiколи не буває перебоїв у подачi енергiї.
Северсон з цiкавiстю поглядав то на дiвчину в прозорiй кабiнцi, то на модель. Невже це й справдi зробили хлоп'ята?
- А яку деталь виготував ти? - звернувся вiн до Митька.
- Отой он автомат, де щойно спалахнув червоний вогник... Дивiться, Надiя помiтила сигнал i ввiмкнула сильнiший струм.
- Висловлюйся зрозумiлiше, Митю! - засмiялась Наташа. - Ця крихiтна будова означає собою великий автоматичний завод "Серп i молот". Такi заводи ми називаємо скорочено "автомат".
- А червоний вогник доповiдає, що "автомату" потрiбно бiльше електроенергiї, - поспiшив додати Митько. - Тату, чи не пiдемо вже далi?
- Кому я служу провiдником - тобi чи гостям? - удавано розгнiвався Зайцев. - Знаєте, його, як i кожного хлопчака, насамперед цiкавлять машини, а тому, що до виробничої частини його рiдко коли пускають, вiн i хоче використати цю нагоду... Ну, гаразд. Але перш нiж ми зайдемо до машинного залу, вам необхiдно пояснити деякi речi. Електростанцiя, де ви, товаришу Северсон, зараз перебуваєте шановним гостем, виробляє електрику iз звiльненої атомної енергiї... Як я чув, ви за фахом льотчик, - отже, технiк.
- Про атом я знаю небагато, - сказав Северсон. - Пам'ятаю тiльки, що вiн складається з позитивних та негативних часток i що протони утворюють основу ядра атома, навколо якого обертаються стiльки електронiв, скiльки мiститься протонiв у ядрi. Чи, можливо, я все переплутав?
- Чудесно! Видно, що у вас добра пам'ять! - кивнув головою Зайцев. Так от ученi виявили ще одну частинку - нейтрон - i встановили, що атомне ядро таїть в собi величезну енергiю, яку можна звiльнити або розбиванням ядра, або синтезом ядра з його складових частин... Було витрачено дуже багато коштiв, енергiї, творчих зусиль, але атом, кiнець кiнцем, вдалося розбити. Результат був надзвичайний: з грама розщеплених атомiв урану одержали в два з половиною мiльйони разiв бiльше енергiї, нiж з грама бензину. Але це вiдбулось тодi, коли на Землi ще лютували вiйни. Надзвичайний винахiд було використано американськими iмперiалiстами для виготовлення атомної бомби. У тисяча дев'ятсот сорок п'ятому роцi американськi атомнi бомби вщент зруйнували два японських мiста i знищили сотнi тисяч людей... - Зайцев махнув рукою, немов хотiв прогнати важкий сон. - Та облишмо сумнi спогади, друзi. Людство порiвняно швидко зрозумiло, якою небезпечною є атомна енергiя в руках палiїв вiйни. Ця небезпека, зрештою, таки й допомогла йому усвiдомити, де корiнь зла; збагнути, що щастя i саме iснування всiх народiв свiту ставить пiд загрозу жменька користолюбних iмперiалiстiв... Ось уже тридцять рокiв, як на Землi запанував мир. Людство використовує атомну енергiю виключно для пiдкорення природи та для пiдвищення добробуту...
Тiльки тепер Зайцев помiтив, що гiсть поринув у думки i, здається, нiчого не бачить i не чує.
- Даруйте, товаришу Северсон, я захопився своєю лекцiєю, а вас, мабуть, бiльше цiкавить кухня, де створюється атомна енергiя, чи не так?
- Нi, нi... - схаменувся Северсон. - Я тепер часто замислююсь над долею людства... Я багато чого проспав, я це бачу. Так само й у наукових знаннях я лишився позаду. Що менi вiдомо про атомну енергiю? Нiчого!.. Що я знаю про ваше гiдне подиву телебачення? Нiчого!.. - вiн гiрко посмiхнувся. - Менi тепер треба дуже багато надолужити, щоб хоч розумiти вас взагалi. I, признаюсь, я боюсь...
- Чого ж вам боятись? - запитала Наташа з погано прихованою тривогою. - Анi тут, на електростанцiї, нi десь у iншому мiсцi вам не загрожує нiяка небезпека. Люди вже досконало володiють атомною енергiєю, повнiстю пiдкорили її.
- Я розумiю це, Наташо. А тому й боюсь. Я нiкого не хочу обтяжувати, а скажiть менi, як я тепер проживу зi своїми жалюгiдними знаннями?
- Так от воно що! - зiтхнула вона з полегкiстю. - Цього не бiйтесь аж нiяк! Все наздоженете. Можете смiливо продовжувати навчання i обрати фах за бажанням або лишайтесь льотчиком.
- Я б хотiв цього... Але де взяти грошi? Мiй батько був дрiбним чиновником, отже, спадщини менi не лишив... Звiсно, я роботи не боюсь, навiть найважчої. Можу хоча б копати землю заступом...
- Його ви знайдете хiба що в музеї, товаришу Северсон! - встряв у розмову Митько. - Навiщо ж тодi iснують машини?
- А за навчання платити не треба, - додала Наташа. - Воно в нас безкоштовне.
- Отож i почнемо негайно, - засмiявся Зайцев i показав на великий настiнний плакат. - Перед вами - вся таємниця виробництва електрики з атомної енергiї... Лiворуч - схема найстарiшої атомної електростанцiї. Отой сiрий куб - атомний котел, реактор, де при розпадi атомiв видiляється величезна кiлькiсть тепла. Це тепло використовується для перетворення води в пару, а пара рухає турбогенератор... Складний, невигiдний спосiб. Тепер ми одержуємо електрику значно простiше. А втiм, краще оглянути все на мiсцi.
Довгим коридором i ескалатором гостi разом з Зайцевим спустилися ще нижче i опинились у просторому залi. На його блискучiй пiдлозi тьмяно вiддзеркалювались кiмнатнi рослини й силуети турбогенераторiв.
- Ось такий вигляд має атомна електростанцiя старiшого типу, пояснював Зайцев. - При розщепленнi атома виникає небезпечне випромiнювання, тому реактори сховано за товстою захисною стiною. Якщо бажаєте, - зазирнiть! - показав вiн на одне з крихiтних вiконець.
Северсон був розчарований, зазирнувши туди. Вiн сподiвався побачити щось схоже на нутрощi розжареної домни, а побачив тiльки ряд великих сiрих споруд, обплутаних товстими кольоровими трубами.
- Нiякого чуда, тiльки людська кмiтливiсть! - вiдповiв Зайцев на його запитальний погляд. - Детальнiше розповiм пiзнiше; для вас сьогоднi й так буде забагато. А зараз ходiмо до сусiднього залу, де ми пiдкорюємо атом далеко досконалiше.
Якщо в попередньому примiщеннi стояв хоч i не голосний, але безперервний шум вiд роботи турбiн, то тут панувала абсолютна тиша. Вiд довгого ряду закритих блискучими металевими ковпаками котлiв не долинало анi звуку.
- Тут процес проходить зовсiм по-iншому, - сказав Зайцев. - Тепло з допомогою термоелементiв перетворюється безпосередньо на електрику. Принцип дiї термоелемента, гадаю, ви знаєте: якщо нагрiти мiсце з'єднання двох рiзних металiв, виникає електричний струм... Але ми не зупинились i на цьому методi. В сусiдньому залi ми маємо реактори, в яких кiнетична енергiя атомних часток iде безпосередньо на прискорення електронiв, так що весь котел, по сутi, є термоядерною батареєю. В дослiдницькому вiддiлi, яким я керую, ми шукаємо подальшi шляхи, так що, можливо...
Лекцiю Зайцева урвав рiзкий дзвiнок вiдеофону.
- Хвилиночку... - вiн пiдбiг до апарата.
На екранi з'явилось усмiхнене обличчя дiвчини з кирпатим носиком i ямочками на щоках.
- Петре Iвановичу, радi бачити гостю?
- Аленко, дiвчино золота, де ти взялась?! - радiсно вигукнув Зайцев. А я гадав, що ти сидиш десь у своїй оранжереї та вирощуєш неземнi рослини. Надовго до нас?.. А я приймаю гостей, та ще й яких!.. Ходи-но сюди, познайомлю!
- Нi, дякую, - похитала головою дiвчина. - Не хочу заважати, а до того ж не маю часу. Прийду до вас увечерi.
- Гаразд, гаразд. Тодi зберемось у нас.
***
Як i обiцяв Митько при прощаннi в електростанцiї, вiн прийшов точно о шостiй вечора, щоб провести гостей до своєї квартири. Коли ж назустрiч йому вийшов тiльки Северсон, хлопець занепокоївся:
- А де ж ви лишили товаришку Орлову? Чи не втекли, бува, вiд неї знову?.. Вона буде дуже турбуватись, а я... я знову матиму прочуханку.
- Не бiйся, хоробрий лицарю! - засмiявся Северсон. - Все гаразд. Наташа просить пробачення: в неї невiдкладна робота в лабораторiї. Вона доручає мене тобi, на твою вiдповiдальнiсть... Ну, товаришу начальник, пiдемо пiшки, чи як?
- Ой-йой, ми живемо далеко, товаришу Северсон! - вигукнув хлопець. Пiшки ми дiйшли б туди хiба що опiвночi. Хочете поїхати метро чи, може, вертольотом?
Северсон пiдвiв голову i з хвилину мовчки стежив за рiзнокольоровими машинами, що снували повiтряним океаном в усi боки.
- Тобi доводилось лiтати?
- Дуже часто.
- А ти не боїшся? Адже цей лiтак не має крил.
- А чому б я боявся? I навiщо вертольоту крила? Його ж пiдтримують пропелери.
- Ну, а якщо мотори зрадять?
- Мотори не зрадять, їх повсякчас контролюють. А коли б навiть сталося так, пропелери почнуть крутитись у протилежному напрямку, i вертолiт приземлиться повiльно, як парашут.
Помовчали.
- Не думай, що я боюсь, я тiльки цiкавлюсь, - сказав Северсон, нiби виправдуючись. - Як летiти, то й летiти. Але постривай: ти вмiєш керувати вертольотом?.. I де вiн у тебе?
- Нi, я не буду керувати! - засмiявся хлопець. - Ми викличемо аеротаксi. їх розпiзнати легко, бо вони мають
Дiю, розмальоване в клiтинку, як он у того. Якщо воно вiльне, то забере нас.
Митько витягнув з кишенi носову хусточку i помахав нею. Пiлот з скляної кабiни подав знак, що бачить. Вертолiт наблизився, повис низько над головами перехожих, з його дна опустилась на тросах легенька вiдкрита кабiнка.
Митько швидко одсунув захиснi поручнi:
- Заходьте! На вулицi приземлятись не можна, тому аеротаксi мають отакi пiдйомники.
Через кiлька секунд обидва мандрiвники вже були у вертольотi. Митько натиснув кнопку поруч мiкрофона на столi i сказав адресу. Машина почала швидко пiднiматись повз вiкна iнституту Тарабкiна, потiм попрямувала на пiвнiчний схiд.
Северсон мимохiть згадав свiй останнiй полiт з Амундсеном. У "Латамi" стояв такий гуркiт, що ледве було чути голос сусiда. А тут мотори працювали зовсiм безшумно.
Почуття невпевненостi i недовiри до незвичайної машини зникли. Северсон вiдчував глибоку насолоду з оцього плавного, швидкого льоту, тим бiльш, що пiд ними вiдкривалася велична панорама чудесного мiста.
- Чи ти помiчаєш, Митю, що ми летимо не прямо, а манiвцями? - запитав Северсон пiсля довгої мовчанки. - Менi, як старому льотчику, це помiтно. До вас так i треба летiти чи це просто, щоб ми оглянули Москву?
- Ми наближаємось до аеродрому, а тут уже нашим вертольотом керує диспетчер, щоб ми не зiткнулись з яким-небудь лiтаком. Вони стартують i приземляються щохвилини. Адже ми, товаришу Северсон, живемо на околицi мiста, недалеко вiд мiжнародного аеродрому.
- Ми приземлимось на ньому?
- Навiщо нам там приземлятись? - здивувався хлопець. - Довелося б ще чимало йти пiшки, а так пiлот висадить нас просто на дах нашого будинку.
- Шкода... Аеродром мене дуже цiкавить. Я б хотiв на нього подивитись.
- Це можна зробити i не приземляючись. Звiдси ви побачите краще, анiж з землi, - запевнив його хлопець.
Северсон схилився до вiкна, шукаючи очима аеродром. Раптом вiн швидко пiдвiв голову. В ясному надвечiрньому Небi заблищав срiбний лiтак з крилами, якi скидались на Ластiвчинi. Вiн промчав стрiлою i зник з поля зору, лишивши по собi тонку бiлу смугу.
- їв ньому сидять люди? - запитав Северсон здивовано. А коли Митько ствердно кивнув головою, то додав: - Як же можна витримати таку швидкiсть?
- Та хiба це була швидкiсть?! - скептично посмiхнувся хлопець. Ракетоплан тiльки розганявся. От коли б ви побачили, як вiн помчить у стратосферi! За пiвгодини буде, мабуть, у Пекiнi!
Северсон докiрливо похитав головою:
- А тобi вiдомо, що Пекiн знаходиться в Китаї? Чи, може, є ще й iнший Пекiн?
- Нi, я маю на увазi той, що в Китаї... А що ви бачите в цьому дивного? За цей час ракетоплан може долетiти й до Америки чи до Австралiї. Минулого року пiд час канiкул я отаким лiтаком подорожував до Праги, а нинi тато пообiцяв узяти мене з собою в Лондон.
- А за скiльки годин тодi ми опинилися б у Норвегiї? - недовiрливо запитав Северсон.
- Цього я точно не знаю, але звiсно ж, менш як за пiвгодини. I саме на цьому аеродромi ми сiдали б у ракетоплан, - показав Митько вниз.
Северсон швидко притиснув лоб до скла.
Аеродром мав зовсiм iнший вигляд, нiж йому уявлялось. В його центрi стояла висока будова з чудними металевими конструкцiями на даху, а вiд неї променями розбiгались бетонованi смуги й довгий похилий мiст, який трохи скидався на лижний трамплiн.
- Куди веде ота чудна естакада? - здивувався Северсон.
- О, вона веде далеко! - захоплено пояснив Митько. - З неї тричi на тиждень стартують ракетнi кораблi на Мiсяць.
- Куди?! - рвучко обернувся до хлопця Северсон.
- Та на Мiсяць же... На отой, що свiтить увечерi. Северсон з хвилину дивився на хлопця, а потiм насупився:
- Не вважай мене абсолютним дурнем, Митю! Хоч я й проспав усе на свiтi, однак знаю, що можливе, а що нi. Менi вiдомо, наприклад, цiлком точно, що мiж Землею й Мiсяцем залiг величезний безповiтряний простiр. От тепер i скажи, якщо ти все знаєш, як рухатиметься лiтак, коли повiтря немає?.. Чи, може, ти вистрелиш лiтаком з гармати, як снарядом? Так це можливо тiльки у Жюля Берна, бо насправдi рiзкий удар вмить знищить екiпаж. А крiм того, лiтаковi треба було б надати швидкостi дванадцять кiлометрiв на секунду, щоб вiн взагалi мiг вийти з сфери притягання Землi. Але такої швидкостi не можна досягти нiяким пострiлом, це вже доведено...
- Ви все ще менi не вiрите, товаришу Северсон! - докiрливо сказав хлопець. - А скiльки разiв я уже довiв, що нiколи не брешу. Та й навiщо я мав би вигадувати?.. Ця естакада справдi є стартовою дорогою ракетопланiв на Мiсяць. А для мiжпланетних кораблiв повiтря не потрiбне. їх рухають ракети, це ми в школi вже вивчали... Та запитайте хоч би в товаришки Алени Свозилової - отiєї, що дзвонила сьогоднi на електростанцiю до тата. Вона щойно прилетiла з Мiсяця i увечерi прийде до нас.
Северсон замислився.
- Ти дуже милий супутник, Митю, i я не хотiв би тебе будь-чим образити. Але ти раз у раз готуєш менi такi сюрпризи, що я пiсля них ледве отямлююсь... Отже, ти кажеш, що людина вже потрапила на Мiсяць... Якщо ти й цього разу правий, я тобi урочисто обiцяю не дивуватись бiльш нi з чого.
Митько почав говорити про перспективи польотiв у зоряний Всесвiт, але Северсон слухав неуважно. Його уява марно намагалась намалювати образ жiнки, яка пролетiла безповiтряним простором i побувала на Мiсяцi... Що вона там бачила? Про що розповiдатиме?
Аеродром вже давно зник з поля зору. Вертолiт легко знижувався над широким майданчиком, який з'єднував обидва крила висотного будинку, де жила родина Зайцевих.
Роздiл X
Дiвчина
з Мiсяця
Як i слiд було сподiватись, Митько повiв гостя насамперед до своєї робочої кiмнати, заставленої моделями рiзноманiтних кораблiв та лiтакiв.
- Оце й є та "Iскра", що лiтає на Мiсяць,- пояснював вiн жваво.- Не розумiю, в чому рiч, але моя модель досi погано працює. Це вже друга. Перша, керована по радiо, кудись залетiла. Немає вже й "Струменя", якого ви отодi знайшли...
Хто знає, скiльки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємницi свого маленького царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева;
- Доки ти мучитимеш гостя, вiчний копирсайло? На столi холоне вечеря, а Аленка пiсля подорожi Космосом, мабуть, таки добре зголоднiла.
- Товаришка Свозилова вже прийшла? - радiсно вигукнув хлопець i помчав з кiмнати.
- От невихований! - посмiхнувся вслiд йому Зайцев. - Ну, то ходiмте, прошу.
Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цiкавостi. Жiнку з Мiсяця вiн уявляв собi, сам не знаючи чому, блiдою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на верандi сидiла звичайна засмагла дiвчина i про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко пiдвелась i зробила кiлька крокiв йому назустрiч.
- Я - Алена Свозилова... Петро Iванович не хотiв менi говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. I справдi, сюрприз удався. Вчора ми з академiком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрiнусь з вами так скоро.
Северсон зовсiм знiяковiв. Виручив його Зайцев:
- Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановнiших гостей, анiж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жiнка не цiкавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер - прошу до столу.
Северсон вдавав, що цiлком зайнятий вечерею, i тiльки час од часу крадькома поглядав на "дiвчину з Мiсяця". Здавалось, вона не помiчає цих поглядiв, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова iшла про щось вiдоме тiльки їм двом.
- ...Гадаю, що суперечка про сигнали iз Всесвiту незабаром скiнчиться. її виграє Навратiл, це вже точно.
- Хiба вдалося розшифрувати загадковi знаки?
- Нi, бо це не знаки, а суцiльна передача.
- Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!
- Ти б хотiв усе зразу! - посмiхнулась Алена. - Вистачить i того, що встановив учора Чан-су. Вiн довго сушив собi мозок: чому Проксима передає на стiлькох хвилях одночасно i чому на кожнiй хвилi чути iншi сигнали? "Я запевняю, - заявив вiн нещодавно, - що приймач з амплiтудною модуляцiєю нам зовсiм не пiдходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом..." Це означає, любий Петре, що створiння з Проксими надсилають для нас не кiлька програм водночас, як ми досi гадали, а тiльки одну, з якої ми перехоплюємо окремi уривки. Навiть хлопчисько мiг би зрозумiти, що Чан-су - правий. Але Цаген, як завжди...
- Стривай, стривай! - махнув рукою Зайцев. - Що ж, власне, виявив учора Чан-су?
- Не перебивай! - жартiвливо розгнiвалась Алена. - Незабаром пiсля тiєї розмови Чан-су полетiв на Землю i повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкцiї. Вчора його припущення пiдтвердилось: з допомогою нової апаратури вiн встановив, що iмпульси на рiзних частотах взаємопов'язанi. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевiзiйну програму невiдомих створiнь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, агробiологи, твердимо давно: наша Земля - не єдина планета, на якiй життя досягло високого ступеня розвитку.
- А я радiв! - скептично похитав головою Зайцев. - Я сподiвався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою "атомна електростанцiя", а виявляється, вони там, нагорi, фантазують!.. А що, коли правий не Навратiл, а Ватсон? Чому не можуть випромiнювати радiохвилi з фазово-частотною модуляцiєю якiсь там розжаренi газовi туманностi?
- З таким же успiхом i крокодил може розмовляти iспанською мовою! розсердилась Алена. - Навратiл мене посилає, щоб я запросила тебе спiвробiтничати з нами, а ти спiлкуєшся з Ватсоном проти нас!
- Однак, Аленко, ти вже не розумiєш жартiв! Оце так ти змiнилась на Мiсяцi?.. Не знаю, чим би я мiг стати в пригодi Навратiлу, але ти ж знаєш, що вас не зраджу... А втiм, поговоримо про це згодом. Товариство, мабуть, вiтало б бiльше веселi розваги. Чи не зайти нам краще до Парку культури й вiдпочинку?
Пропозицiя Зайцева припала усiм до смаку, особливо Северсону, який майже нiчого не розумiв з розмови, хоч слухав дуже уважно. Розпитувати "дiвчину з Мiсяця" вiн побоявся, щоб не здатися їй смiшним.
***
У величезному, повному народу парку Северсон та Алена Свозилова, затримавшись бiля одного з атракцiонiв, загубили своїх супутникiв.
- Ми тепер навряд чи знайдемо їх серед такої маси людей, але це не страшно. Зустрiнемось з ними бiля головного павiльйону, - заспокоювала його дiвчина. - А поки що покладiться на мене. Я тут добре все знаю; недалеко звiдси унiверситет, де я вчилась... Ну, то куди ми пiдемо?
- Знаєте куди? - посмiхнувся Северсон. - До аеродрому!
- Чому саме до аеродрому? - здивувалась Алена. - Вам зi мною не подобається? Ви хочете кудись полетiти?
- Нi, що ви! Коли б навiть хотiв, полетiти не можу.
- А куди б ви полетiли, коли б могли?
- Спочатку додому, в Норвегiю, - сказав вiн нерiшуче. - Потiм знову спробував би перелетiти Пiвнiчний полюс... Але насамперед хотiв би побачити своїми очима лiтак, що стартує на Мiсяць.
Алена подивилась на годинник:
- Всi вашi бажання - здiйсненнi, а останнє можна виконати навiть зараз. "Iскра" стартує приблизно через пiвгодини. Ми ще встигнемо.
Сонце вже заходило, i весь парк поступово розгорявся безлiччю вогнiв. Повiяло свiжою прохолодою; нiжно запахли нiчнi квiти. У вологому повiтрi звуки лунали м'якше, мелодiйнiше.
Северсон та Алена довго йшли красивою безлюдною алеєю. Нарештi перед ними помiж дерев заблищало темне свiчадо водойми. Вони пiдiйшли до берега широкого каналу.
- Звiдси чудово видно аеродром, - сказала Алена. - Ви бачите оту естакаду вдалинi?.. Оце й є стартовий трамплiн мiжпланетних кораблiв.
- Я його вже бачив, - сказав Северсон. - Коли ми летiли сюди, Митько...
Та раптом слова застряли у нього в горлi. Естакада обгорнулась червоним сяйвом, а на її вершинi з'явився дивовижний лiтак з маленькими крильцями ззаду. Вiн затримався на якусь частку секунди, а потiм зринув у повiтря. Його шлях на присмерковому небi прокреслила вогненна смуга, що губилась аж десь у безконечностi.
Северсон довго дивився на те мiсце, де востаннє блиснув спалах.
- Менi все це здається сном... - сказав вiн задумливо.
- Я вас розумiю... - прошепотiла Алена.
Було в її голосi щось таке, що Северсон мимохiть обернувся i вперше подивився у великi чорнi очi дiвчини. Вони були теплi й щирi.
Роздiл XI
"Додому,
додому!"
З прогулянки Северсон повернувся додому знову ж таки вертольотом. Його проводжала "дiвчина з Мiсяця", Алена Свозилова.
- На добранiч!.. До зустрiчi в Празi!.. - гукала вона з вiконця вертольота, коли той, висадивши Северсона на даху iнституту Тарабкiна, пiднявся в повiтря. Машина подаленiла, перетворилась на одну з летючих зiрочок над великим освiтленим мiстом. Потiм зникла й зiрочка. I тiльки тодi Северсон вiдiрвав погляд вiд неба.
"До зустрiчi в Празi!" - лунало в його вухах, коли вiн спускався лiфтом.
"До зустрiчi в Празi!" - ще чулося йому, коли вiн зайшов до своєї кiмнати.
Северсон пiдняв штору, вiдчинив вiкно, задивився в далечiнь. В головi метушливим роєм перебiгали подiї неспокiйного дня, i всi враження повертались яскравiшими й сильнiшими, анiж були, але їх не хотiлося аналiзувати. Чудна туга стиснула йому груди. Вiн сам не знав, звiдки з'явилось оце не знане досi вiдчуття тужливого неспокою.
Северсои сiв до письмового столу, мимохiть витягнув з шухляди аркуш паперу й перо.
"Любий Альберте..." - написав вiн тремтячою рукою. Закреслив обидва слова, зiм'яв папiр. Знову простяг руку до ящика. Витягнув ще один аркуш i задивився на його бiлу поверхню.
До кого писати? Кому розкрити свою душу?.. Вiн тепер на бiлому свiтi сам-самiсiнький - старими друзями покинутий, а поруч з новими - такий по-смiшному жалюгiдний...
Северсон пiдвiвся, пройшовся кiлька разiв по кiмнатi. Знову повернувся до стола. Вiн хотiв позбутись сум'яття думок та почуттiв, звiритись бодай паперовi.
"...Менi важко... - писав вiн похапливо. - Нiчого не розумiю. Почуваю себе жалюгiдною мурашкою, яка з земного праху дивиться на людину-велетня... Велетень до мене ласкавий i люб'язний, але я його боюсь. Вiн володiє страшною силою. Менi здається, що в нього довжелезнi руки, якими вiн обiймає всю земну кулю, як м'яч, i з легкiстю сягає Всесвiту. Вiн необмежено панує i там, де я колись втратив життя в бою з природою. Нарештi i моє життя вiн вирвав з обiймiв смертi, змусивши її поступитись.
Вони зайшли до вестибюля i попрямували сходами.
- А, дорогi гостi! - їм назустрiч поспiшав ставний чоловiк у бiлому халатi. - Вiтаю вас, товаришу Северсон, на нашiй фабрицi енергiї!.. Що ви хотiли б побачити насамперед, друзi: диспетчера, реактори чи експедицiю електроенергiї?
- Не поспiшайте, товаришу Зайцевi - засмiялась Наташа. - I не розмовляйте з нами санскритом. Наш гiсть не розумiє ваших термiнiв i, мабуть, погодиться, щоб ви показували найцiкавiше.
Зайцев почухав потилицю:
- В нас усе цiкаве. Але куди ранiше? Що, коли до диспетчера?
На запрошення Зайцева гостi пройшли коридором i почали пiднiматись широкими сходами на вищий поверх.
Северсона вразила зразкова чистота, красиве оздоблення стiн. Йому мимохiть пригадалась паперова фабрика, на якiй колись працював його дядько. Там було повно смороду, гуркоту, бруду. А тут - тихо й чисто, як у храмi.
- Прошу! - сказав Зайцев, пропускаючи гостей уперед.
Безшумно вiдчинились широкi дверi, i перед вiдвiдувачами постала дивна картина. Посеред залу мiстилась велика рельєфна карта, що сяяла незлiченною кiлькiстю рiзнокольорових вогникiв. Мiж мiнiатюрними горами й рiчками виднiлись такi ж маленькi мiста.
Тiльки надивившись на карту, Северсон помiтив пiд стелею прозору кабiну, в якiй сидiла бiлява дiвчина. Однiєю рукою вона спиралась на бильце крiсла, а другу тримала на похилому пультi, що ряснiв кнопками та екранчиками.
Дiвчина глянула вниз, на вiдвiдувачiв, посмiхнулась на знак привiтання i знову всю свою увагу скерувала на пульт.
Зайцев помахав їй рукою i обернувся до гостей:
- Пiд час роботи з нею не жартуй! Це наш Перун, який володiє громами й блискавицями всiєї областi. А яка сувора з нами! Звертання сприймає тiльки з повним титулом: "Надiя Молодiнова, диспетчер атомної електростанцiї Московської областi"... - Зайцев знизив голос i нахилився до вуха Северсона. - Добре, що вона не чує нас. Я хочу вам її де в чому зрадити. Вона, власне, дуже полюбляє iграшки... Щоб мати уявлення про витрату енергiї в окремих мiстах та на заводах, цiлком досить дивитись на прилади. А їй цього - замало... "Треба зробити працю бiльш приємною,- заявила вона якось.- В центральнiй диспетчерськiй я побудую рельєфну карту областi, а сигнали мiст i заводiв розмiщу на їх макетах..." Одному з такою моделлю не впоратись. То як ви гадаєте, що вона зробила? Дуже просто: покликала на допомогу пiонерiв з технiчних гурткiв. Записався й Митько,- вiн теж такий, що любить з чимось возитись... Одного разу приходжу сюди - i аж очi вирячив: на великих пiдставках передi мною вся область, з рiчками, лiсами й мiстами. Надiя сидить на пiдлозi, тикає пальцем у якiсь креслення. Хлопчаки й дiвчатка повзають пiд макетом з паяльниками в руках... Того дня уперше засяяли оцi вогнi, - показав Зайцев на рельєфну карту. - Що ви на це скажете? Чи не фантазер наш оцей маленький Перун? - вiн засмiявся i знову глянув на дiвчину. - Але звiритись на неї можна, це я повинен визнати. Пiд час її чергування нiколи не буває перебоїв у подачi енергiї.
Северсон з цiкавiстю поглядав то на дiвчину в прозорiй кабiнцi, то на модель. Невже це й справдi зробили хлоп'ята?
- А яку деталь виготував ти? - звернувся вiн до Митька.
- Отой он автомат, де щойно спалахнув червоний вогник... Дивiться, Надiя помiтила сигнал i ввiмкнула сильнiший струм.
- Висловлюйся зрозумiлiше, Митю! - засмiялась Наташа. - Ця крихiтна будова означає собою великий автоматичний завод "Серп i молот". Такi заводи ми називаємо скорочено "автомат".
- А червоний вогник доповiдає, що "автомату" потрiбно бiльше електроенергiї, - поспiшив додати Митько. - Тату, чи не пiдемо вже далi?
- Кому я служу провiдником - тобi чи гостям? - удавано розгнiвався Зайцев. - Знаєте, його, як i кожного хлопчака, насамперед цiкавлять машини, а тому, що до виробничої частини його рiдко коли пускають, вiн i хоче використати цю нагоду... Ну, гаразд. Але перш нiж ми зайдемо до машинного залу, вам необхiдно пояснити деякi речi. Електростанцiя, де ви, товаришу Северсон, зараз перебуваєте шановним гостем, виробляє електрику iз звiльненої атомної енергiї... Як я чув, ви за фахом льотчик, - отже, технiк.
- Про атом я знаю небагато, - сказав Северсон. - Пам'ятаю тiльки, що вiн складається з позитивних та негативних часток i що протони утворюють основу ядра атома, навколо якого обертаються стiльки електронiв, скiльки мiститься протонiв у ядрi. Чи, можливо, я все переплутав?
- Чудесно! Видно, що у вас добра пам'ять! - кивнув головою Зайцев. Так от ученi виявили ще одну частинку - нейтрон - i встановили, що атомне ядро таїть в собi величезну енергiю, яку можна звiльнити або розбиванням ядра, або синтезом ядра з його складових частин... Було витрачено дуже багато коштiв, енергiї, творчих зусиль, але атом, кiнець кiнцем, вдалося розбити. Результат був надзвичайний: з грама розщеплених атомiв урану одержали в два з половиною мiльйони разiв бiльше енергiї, нiж з грама бензину. Але це вiдбулось тодi, коли на Землi ще лютували вiйни. Надзвичайний винахiд було використано американськими iмперiалiстами для виготовлення атомної бомби. У тисяча дев'ятсот сорок п'ятому роцi американськi атомнi бомби вщент зруйнували два японських мiста i знищили сотнi тисяч людей... - Зайцев махнув рукою, немов хотiв прогнати важкий сон. - Та облишмо сумнi спогади, друзi. Людство порiвняно швидко зрозумiло, якою небезпечною є атомна енергiя в руках палiїв вiйни. Ця небезпека, зрештою, таки й допомогла йому усвiдомити, де корiнь зла; збагнути, що щастя i саме iснування всiх народiв свiту ставить пiд загрозу жменька користолюбних iмперiалiстiв... Ось уже тридцять рокiв, як на Землi запанував мир. Людство використовує атомну енергiю виключно для пiдкорення природи та для пiдвищення добробуту...
Тiльки тепер Зайцев помiтив, що гiсть поринув у думки i, здається, нiчого не бачить i не чує.
- Даруйте, товаришу Северсон, я захопився своєю лекцiєю, а вас, мабуть, бiльше цiкавить кухня, де створюється атомна енергiя, чи не так?
- Нi, нi... - схаменувся Северсон. - Я тепер часто замислююсь над долею людства... Я багато чого проспав, я це бачу. Так само й у наукових знаннях я лишився позаду. Що менi вiдомо про атомну енергiю? Нiчого!.. Що я знаю про ваше гiдне подиву телебачення? Нiчого!.. - вiн гiрко посмiхнувся. - Менi тепер треба дуже багато надолужити, щоб хоч розумiти вас взагалi. I, признаюсь, я боюсь...
- Чого ж вам боятись? - запитала Наташа з погано прихованою тривогою. - Анi тут, на електростанцiї, нi десь у iншому мiсцi вам не загрожує нiяка небезпека. Люди вже досконало володiють атомною енергiєю, повнiстю пiдкорили її.
- Я розумiю це, Наташо. А тому й боюсь. Я нiкого не хочу обтяжувати, а скажiть менi, як я тепер проживу зi своїми жалюгiдними знаннями?
- Так от воно що! - зiтхнула вона з полегкiстю. - Цього не бiйтесь аж нiяк! Все наздоженете. Можете смiливо продовжувати навчання i обрати фах за бажанням або лишайтесь льотчиком.
- Я б хотiв цього... Але де взяти грошi? Мiй батько був дрiбним чиновником, отже, спадщини менi не лишив... Звiсно, я роботи не боюсь, навiть найважчої. Можу хоча б копати землю заступом...
- Його ви знайдете хiба що в музеї, товаришу Северсон! - встряв у розмову Митько. - Навiщо ж тодi iснують машини?
- А за навчання платити не треба, - додала Наташа. - Воно в нас безкоштовне.
- Отож i почнемо негайно, - засмiявся Зайцев i показав на великий настiнний плакат. - Перед вами - вся таємниця виробництва електрики з атомної енергiї... Лiворуч - схема найстарiшої атомної електростанцiї. Отой сiрий куб - атомний котел, реактор, де при розпадi атомiв видiляється величезна кiлькiсть тепла. Це тепло використовується для перетворення води в пару, а пара рухає турбогенератор... Складний, невигiдний спосiб. Тепер ми одержуємо електрику значно простiше. А втiм, краще оглянути все на мiсцi.
Довгим коридором i ескалатором гостi разом з Зайцевим спустилися ще нижче i опинились у просторому залi. На його блискучiй пiдлозi тьмяно вiддзеркалювались кiмнатнi рослини й силуети турбогенераторiв.
- Ось такий вигляд має атомна електростанцiя старiшого типу, пояснював Зайцев. - При розщепленнi атома виникає небезпечне випромiнювання, тому реактори сховано за товстою захисною стiною. Якщо бажаєте, - зазирнiть! - показав вiн на одне з крихiтних вiконець.
Северсон був розчарований, зазирнувши туди. Вiн сподiвався побачити щось схоже на нутрощi розжареної домни, а побачив тiльки ряд великих сiрих споруд, обплутаних товстими кольоровими трубами.
- Нiякого чуда, тiльки людська кмiтливiсть! - вiдповiв Зайцев на його запитальний погляд. - Детальнiше розповiм пiзнiше; для вас сьогоднi й так буде забагато. А зараз ходiмо до сусiднього залу, де ми пiдкорюємо атом далеко досконалiше.
Якщо в попередньому примiщеннi стояв хоч i не голосний, але безперервний шум вiд роботи турбiн, то тут панувала абсолютна тиша. Вiд довгого ряду закритих блискучими металевими ковпаками котлiв не долинало анi звуку.
- Тут процес проходить зовсiм по-iншому, - сказав Зайцев. - Тепло з допомогою термоелементiв перетворюється безпосередньо на електрику. Принцип дiї термоелемента, гадаю, ви знаєте: якщо нагрiти мiсце з'єднання двох рiзних металiв, виникає електричний струм... Але ми не зупинились i на цьому методi. В сусiдньому залi ми маємо реактори, в яких кiнетична енергiя атомних часток iде безпосередньо на прискорення електронiв, так що весь котел, по сутi, є термоядерною батареєю. В дослiдницькому вiддiлi, яким я керую, ми шукаємо подальшi шляхи, так що, можливо...
Лекцiю Зайцева урвав рiзкий дзвiнок вiдеофону.
- Хвилиночку... - вiн пiдбiг до апарата.
На екранi з'явилось усмiхнене обличчя дiвчини з кирпатим носиком i ямочками на щоках.
- Петре Iвановичу, радi бачити гостю?
- Аленко, дiвчино золота, де ти взялась?! - радiсно вигукнув Зайцев. А я гадав, що ти сидиш десь у своїй оранжереї та вирощуєш неземнi рослини. Надовго до нас?.. А я приймаю гостей, та ще й яких!.. Ходи-но сюди, познайомлю!
- Нi, дякую, - похитала головою дiвчина. - Не хочу заважати, а до того ж не маю часу. Прийду до вас увечерi.
- Гаразд, гаразд. Тодi зберемось у нас.
***
Як i обiцяв Митько при прощаннi в електростанцiї, вiн прийшов точно о шостiй вечора, щоб провести гостей до своєї квартири. Коли ж назустрiч йому вийшов тiльки Северсон, хлопець занепокоївся:
- А де ж ви лишили товаришку Орлову? Чи не втекли, бува, вiд неї знову?.. Вона буде дуже турбуватись, а я... я знову матиму прочуханку.
- Не бiйся, хоробрий лицарю! - засмiявся Северсон. - Все гаразд. Наташа просить пробачення: в неї невiдкладна робота в лабораторiї. Вона доручає мене тобi, на твою вiдповiдальнiсть... Ну, товаришу начальник, пiдемо пiшки, чи як?
- Ой-йой, ми живемо далеко, товаришу Северсон! - вигукнув хлопець. Пiшки ми дiйшли б туди хiба що опiвночi. Хочете поїхати метро чи, може, вертольотом?
Северсон пiдвiв голову i з хвилину мовчки стежив за рiзнокольоровими машинами, що снували повiтряним океаном в усi боки.
- Тобi доводилось лiтати?
- Дуже часто.
- А ти не боїшся? Адже цей лiтак не має крил.
- А чому б я боявся? I навiщо вертольоту крила? Його ж пiдтримують пропелери.
- Ну, а якщо мотори зрадять?
- Мотори не зрадять, їх повсякчас контролюють. А коли б навiть сталося так, пропелери почнуть крутитись у протилежному напрямку, i вертолiт приземлиться повiльно, як парашут.
Помовчали.
- Не думай, що я боюсь, я тiльки цiкавлюсь, - сказав Северсон, нiби виправдуючись. - Як летiти, то й летiти. Але постривай: ти вмiєш керувати вертольотом?.. I де вiн у тебе?
- Нi, я не буду керувати! - засмiявся хлопець. - Ми викличемо аеротаксi. їх розпiзнати легко, бо вони мають
Дiю, розмальоване в клiтинку, як он у того. Якщо воно вiльне, то забере нас.
Митько витягнув з кишенi носову хусточку i помахав нею. Пiлот з скляної кабiни подав знак, що бачить. Вертолiт наблизився, повис низько над головами перехожих, з його дна опустилась на тросах легенька вiдкрита кабiнка.
Митько швидко одсунув захиснi поручнi:
- Заходьте! На вулицi приземлятись не можна, тому аеротаксi мають отакi пiдйомники.
Через кiлька секунд обидва мандрiвники вже були у вертольотi. Митько натиснув кнопку поруч мiкрофона на столi i сказав адресу. Машина почала швидко пiднiматись повз вiкна iнституту Тарабкiна, потiм попрямувала на пiвнiчний схiд.
Северсон мимохiть згадав свiй останнiй полiт з Амундсеном. У "Латамi" стояв такий гуркiт, що ледве було чути голос сусiда. А тут мотори працювали зовсiм безшумно.
Почуття невпевненостi i недовiри до незвичайної машини зникли. Северсон вiдчував глибоку насолоду з оцього плавного, швидкого льоту, тим бiльш, що пiд ними вiдкривалася велична панорама чудесного мiста.
- Чи ти помiчаєш, Митю, що ми летимо не прямо, а манiвцями? - запитав Северсон пiсля довгої мовчанки. - Менi, як старому льотчику, це помiтно. До вас так i треба летiти чи це просто, щоб ми оглянули Москву?
- Ми наближаємось до аеродрому, а тут уже нашим вертольотом керує диспетчер, щоб ми не зiткнулись з яким-небудь лiтаком. Вони стартують i приземляються щохвилини. Адже ми, товаришу Северсон, живемо на околицi мiста, недалеко вiд мiжнародного аеродрому.
- Ми приземлимось на ньому?
- Навiщо нам там приземлятись? - здивувався хлопець. - Довелося б ще чимало йти пiшки, а так пiлот висадить нас просто на дах нашого будинку.
- Шкода... Аеродром мене дуже цiкавить. Я б хотiв на нього подивитись.
- Це можна зробити i не приземляючись. Звiдси ви побачите краще, анiж з землi, - запевнив його хлопець.
Северсон схилився до вiкна, шукаючи очима аеродром. Раптом вiн швидко пiдвiв голову. В ясному надвечiрньому Небi заблищав срiбний лiтак з крилами, якi скидались на Ластiвчинi. Вiн промчав стрiлою i зник з поля зору, лишивши по собi тонку бiлу смугу.
- їв ньому сидять люди? - запитав Северсон здивовано. А коли Митько ствердно кивнув головою, то додав: - Як же можна витримати таку швидкiсть?
- Та хiба це була швидкiсть?! - скептично посмiхнувся хлопець. Ракетоплан тiльки розганявся. От коли б ви побачили, як вiн помчить у стратосферi! За пiвгодини буде, мабуть, у Пекiнi!
Северсон докiрливо похитав головою:
- А тобi вiдомо, що Пекiн знаходиться в Китаї? Чи, може, є ще й iнший Пекiн?
- Нi, я маю на увазi той, що в Китаї... А що ви бачите в цьому дивного? За цей час ракетоплан може долетiти й до Америки чи до Австралiї. Минулого року пiд час канiкул я отаким лiтаком подорожував до Праги, а нинi тато пообiцяв узяти мене з собою в Лондон.
- А за скiльки годин тодi ми опинилися б у Норвегiї? - недовiрливо запитав Северсон.
- Цього я точно не знаю, але звiсно ж, менш як за пiвгодини. I саме на цьому аеродромi ми сiдали б у ракетоплан, - показав Митько вниз.
Северсон швидко притиснув лоб до скла.
Аеродром мав зовсiм iнший вигляд, нiж йому уявлялось. В його центрi стояла висока будова з чудними металевими конструкцiями на даху, а вiд неї променями розбiгались бетонованi смуги й довгий похилий мiст, який трохи скидався на лижний трамплiн.
- Куди веде ота чудна естакада? - здивувався Северсон.
- О, вона веде далеко! - захоплено пояснив Митько. - З неї тричi на тиждень стартують ракетнi кораблi на Мiсяць.
- Куди?! - рвучко обернувся до хлопця Северсон.
- Та на Мiсяць же... На отой, що свiтить увечерi. Северсон з хвилину дивився на хлопця, а потiм насупився:
- Не вважай мене абсолютним дурнем, Митю! Хоч я й проспав усе на свiтi, однак знаю, що можливе, а що нi. Менi вiдомо, наприклад, цiлком точно, що мiж Землею й Мiсяцем залiг величезний безповiтряний простiр. От тепер i скажи, якщо ти все знаєш, як рухатиметься лiтак, коли повiтря немає?.. Чи, може, ти вистрелиш лiтаком з гармати, як снарядом? Так це можливо тiльки у Жюля Берна, бо насправдi рiзкий удар вмить знищить екiпаж. А крiм того, лiтаковi треба було б надати швидкостi дванадцять кiлометрiв на секунду, щоб вiн взагалi мiг вийти з сфери притягання Землi. Але такої швидкостi не можна досягти нiяким пострiлом, це вже доведено...
- Ви все ще менi не вiрите, товаришу Северсон! - докiрливо сказав хлопець. - А скiльки разiв я уже довiв, що нiколи не брешу. Та й навiщо я мав би вигадувати?.. Ця естакада справдi є стартовою дорогою ракетопланiв на Мiсяць. А для мiжпланетних кораблiв повiтря не потрiбне. їх рухають ракети, це ми в школi вже вивчали... Та запитайте хоч би в товаришки Алени Свозилової - отiєї, що дзвонила сьогоднi на електростанцiю до тата. Вона щойно прилетiла з Мiсяця i увечерi прийде до нас.
Северсон замислився.
- Ти дуже милий супутник, Митю, i я не хотiв би тебе будь-чим образити. Але ти раз у раз готуєш менi такi сюрпризи, що я пiсля них ледве отямлююсь... Отже, ти кажеш, що людина вже потрапила на Мiсяць... Якщо ти й цього разу правий, я тобi урочисто обiцяю не дивуватись бiльш нi з чого.
Митько почав говорити про перспективи польотiв у зоряний Всесвiт, але Северсон слухав неуважно. Його уява марно намагалась намалювати образ жiнки, яка пролетiла безповiтряним простором i побувала на Мiсяцi... Що вона там бачила? Про що розповiдатиме?
Аеродром вже давно зник з поля зору. Вертолiт легко знижувався над широким майданчиком, який з'єднував обидва крила висотного будинку, де жила родина Зайцевих.
Роздiл X
Дiвчина
з Мiсяця
Як i слiд було сподiватись, Митько повiв гостя насамперед до своєї робочої кiмнати, заставленої моделями рiзноманiтних кораблiв та лiтакiв.
- Оце й є та "Iскра", що лiтає на Мiсяць,- пояснював вiн жваво.- Не розумiю, в чому рiч, але моя модель досi погано працює. Це вже друга. Перша, керована по радiо, кудись залетiла. Немає вже й "Струменя", якого ви отодi знайшли...
Хто знає, скiльки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємницi свого маленького царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева;
- Доки ти мучитимеш гостя, вiчний копирсайло? На столi холоне вечеря, а Аленка пiсля подорожi Космосом, мабуть, таки добре зголоднiла.
- Товаришка Свозилова вже прийшла? - радiсно вигукнув хлопець i помчав з кiмнати.
- От невихований! - посмiхнувся вслiд йому Зайцев. - Ну, то ходiмте, прошу.
Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цiкавостi. Жiнку з Мiсяця вiн уявляв собi, сам не знаючи чому, блiдою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на верандi сидiла звичайна засмагла дiвчина i про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко пiдвелась i зробила кiлька крокiв йому назустрiч.
- Я - Алена Свозилова... Петро Iванович не хотiв менi говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. I справдi, сюрприз удався. Вчора ми з академiком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрiнусь з вами так скоро.
Северсон зовсiм знiяковiв. Виручив його Зайцев:
- Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановнiших гостей, анiж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жiнка не цiкавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер - прошу до столу.
Северсон вдавав, що цiлком зайнятий вечерею, i тiльки час од часу крадькома поглядав на "дiвчину з Мiсяця". Здавалось, вона не помiчає цих поглядiв, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова iшла про щось вiдоме тiльки їм двом.
- ...Гадаю, що суперечка про сигнали iз Всесвiту незабаром скiнчиться. її виграє Навратiл, це вже точно.
- Хiба вдалося розшифрувати загадковi знаки?
- Нi, бо це не знаки, а суцiльна передача.
- Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!
- Ти б хотiв усе зразу! - посмiхнулась Алена. - Вистачить i того, що встановив учора Чан-су. Вiн довго сушив собi мозок: чому Проксима передає на стiлькох хвилях одночасно i чому на кожнiй хвилi чути iншi сигнали? "Я запевняю, - заявив вiн нещодавно, - що приймач з амплiтудною модуляцiєю нам зовсiм не пiдходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом..." Це означає, любий Петре, що створiння з Проксими надсилають для нас не кiлька програм водночас, як ми досi гадали, а тiльки одну, з якої ми перехоплюємо окремi уривки. Навiть хлопчисько мiг би зрозумiти, що Чан-су - правий. Але Цаген, як завжди...
- Стривай, стривай! - махнув рукою Зайцев. - Що ж, власне, виявив учора Чан-су?
- Не перебивай! - жартiвливо розгнiвалась Алена. - Незабаром пiсля тiєї розмови Чан-су полетiв на Землю i повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкцiї. Вчора його припущення пiдтвердилось: з допомогою нової апаратури вiн встановив, що iмпульси на рiзних частотах взаємопов'язанi. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевiзiйну програму невiдомих створiнь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, агробiологи, твердимо давно: наша Земля - не єдина планета, на якiй життя досягло високого ступеня розвитку.
- А я радiв! - скептично похитав головою Зайцев. - Я сподiвався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою "атомна електростанцiя", а виявляється, вони там, нагорi, фантазують!.. А що, коли правий не Навратiл, а Ватсон? Чому не можуть випромiнювати радiохвилi з фазово-частотною модуляцiєю якiсь там розжаренi газовi туманностi?
- З таким же успiхом i крокодил може розмовляти iспанською мовою! розсердилась Алена. - Навратiл мене посилає, щоб я запросила тебе спiвробiтничати з нами, а ти спiлкуєшся з Ватсоном проти нас!
- Однак, Аленко, ти вже не розумiєш жартiв! Оце так ти змiнилась на Мiсяцi?.. Не знаю, чим би я мiг стати в пригодi Навратiлу, але ти ж знаєш, що вас не зраджу... А втiм, поговоримо про це згодом. Товариство, мабуть, вiтало б бiльше веселi розваги. Чи не зайти нам краще до Парку культури й вiдпочинку?
Пропозицiя Зайцева припала усiм до смаку, особливо Северсону, який майже нiчого не розумiв з розмови, хоч слухав дуже уважно. Розпитувати "дiвчину з Мiсяця" вiн побоявся, щоб не здатися їй смiшним.
***
У величезному, повному народу парку Северсон та Алена Свозилова, затримавшись бiля одного з атракцiонiв, загубили своїх супутникiв.
- Ми тепер навряд чи знайдемо їх серед такої маси людей, але це не страшно. Зустрiнемось з ними бiля головного павiльйону, - заспокоювала його дiвчина. - А поки що покладiться на мене. Я тут добре все знаю; недалеко звiдси унiверситет, де я вчилась... Ну, то куди ми пiдемо?
- Знаєте куди? - посмiхнувся Северсон. - До аеродрому!
- Чому саме до аеродрому? - здивувалась Алена. - Вам зi мною не подобається? Ви хочете кудись полетiти?
- Нi, що ви! Коли б навiть хотiв, полетiти не можу.
- А куди б ви полетiли, коли б могли?
- Спочатку додому, в Норвегiю, - сказав вiн нерiшуче. - Потiм знову спробував би перелетiти Пiвнiчний полюс... Але насамперед хотiв би побачити своїми очима лiтак, що стартує на Мiсяць.
Алена подивилась на годинник:
- Всi вашi бажання - здiйсненнi, а останнє можна виконати навiть зараз. "Iскра" стартує приблизно через пiвгодини. Ми ще встигнемо.
Сонце вже заходило, i весь парк поступово розгорявся безлiччю вогнiв. Повiяло свiжою прохолодою; нiжно запахли нiчнi квiти. У вологому повiтрi звуки лунали м'якше, мелодiйнiше.
Северсон та Алена довго йшли красивою безлюдною алеєю. Нарештi перед ними помiж дерев заблищало темне свiчадо водойми. Вони пiдiйшли до берега широкого каналу.
- Звiдси чудово видно аеродром, - сказала Алена. - Ви бачите оту естакаду вдалинi?.. Оце й є стартовий трамплiн мiжпланетних кораблiв.
- Я його вже бачив, - сказав Северсон. - Коли ми летiли сюди, Митько...
Та раптом слова застряли у нього в горлi. Естакада обгорнулась червоним сяйвом, а на її вершинi з'явився дивовижний лiтак з маленькими крильцями ззаду. Вiн затримався на якусь частку секунди, а потiм зринув у повiтря. Його шлях на присмерковому небi прокреслила вогненна смуга, що губилась аж десь у безконечностi.
Северсон довго дивився на те мiсце, де востаннє блиснув спалах.
- Менi все це здається сном... - сказав вiн задумливо.
- Я вас розумiю... - прошепотiла Алена.
Було в її голосi щось таке, що Северсон мимохiть обернувся i вперше подивився у великi чорнi очi дiвчини. Вони були теплi й щирi.
Роздiл XI
"Додому,
додому!"
З прогулянки Северсон повернувся додому знову ж таки вертольотом. Його проводжала "дiвчина з Мiсяця", Алена Свозилова.
- На добранiч!.. До зустрiчi в Празi!.. - гукала вона з вiконця вертольота, коли той, висадивши Северсона на даху iнституту Тарабкiна, пiднявся в повiтря. Машина подаленiла, перетворилась на одну з летючих зiрочок над великим освiтленим мiстом. Потiм зникла й зiрочка. I тiльки тодi Северсон вiдiрвав погляд вiд неба.
"До зустрiчi в Празi!" - лунало в його вухах, коли вiн спускався лiфтом.
"До зустрiчi в Празi!" - ще чулося йому, коли вiн зайшов до своєї кiмнати.
Северсон пiдняв штору, вiдчинив вiкно, задивився в далечiнь. В головi метушливим роєм перебiгали подiї неспокiйного дня, i всi враження повертались яскравiшими й сильнiшими, анiж були, але їх не хотiлося аналiзувати. Чудна туга стиснула йому груди. Вiн сам не знав, звiдки з'явилось оце не знане досi вiдчуття тужливого неспокою.
Северсои сiв до письмового столу, мимохiть витягнув з шухляди аркуш паперу й перо.
"Любий Альберте..." - написав вiн тремтячою рукою. Закреслив обидва слова, зiм'яв папiр. Знову простяг руку до ящика. Витягнув ще один аркуш i задивився на його бiлу поверхню.
До кого писати? Кому розкрити свою душу?.. Вiн тепер на бiлому свiтi сам-самiсiнький - старими друзями покинутий, а поруч з новими - такий по-смiшному жалюгiдний...
Северсон пiдвiвся, пройшовся кiлька разiв по кiмнатi. Знову повернувся до стола. Вiн хотiв позбутись сум'яття думок та почуттiв, звiритись бодай паперовi.
"...Менi важко... - писав вiн похапливо. - Нiчого не розумiю. Почуваю себе жалюгiдною мурашкою, яка з земного праху дивиться на людину-велетня... Велетень до мене ласкавий i люб'язний, але я його боюсь. Вiн володiє страшною силою. Менi здається, що в нього довжелезнi руки, якими вiн обiймає всю земну кулю, як м'яч, i з легкiстю сягає Всесвiту. Вiн необмежено панує i там, де я колись втратив життя в бою з природою. Нарештi i моє життя вiн вирвав з обiймiв смертi, змусивши її поступитись.