Тепер вiн стежив за Ватсоном в обсерваторiї щодня. Пiсля багатьох марних спроб йому вдалось нарештi його застукати.
Северсон ввiмкнув вiдеофон i без особливої уваги спостерiгав картину на екранi. Вона не зацiкавила його, бо була надто схожа на всi попереднi. Северсон уже знав кожен Ватсонiв рух. Не було нiчого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на вiдеофонi.
Однак те, що сталося потiм, Северсона безмежно вразило. На екранi Ватсонового апарата з'явився кадр з кабiни управлiння. Чан-су розмовляв з Навратiлом про нововиявлену планету в сузiр'ї Альфа Центавра А. Нi один з учених вiдеофону не помiчав.
"Хiба там не спалахнула сигнальна лампочка?"
Коли Ватсон наситився виглядом кабiни управлiння, вiн з'єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповiдав анекдоти, все товариство смiялось. Iнодi посмiхався й Ватсон.
В клубi також нiхто не помiтив, що вiдеофон працює.
Северсон ляснув себе по лобi:
"Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я - пiдслухує з допомогою вiдеофону. Що ж вiн хоче вивiдати?.. Нi, тепер уже справдi настав час втрутитись".
Вiн вирiшив одразу ж пiсля чергування розповiсти про все Аленi й попросити, щоб вона поiнформувала Навратiла про обох змовникiв.
Та тiльки-но вiн зайшов до клубу, де мав зустрiтися з Аленою, як зупинився вражений.
В порожньому залi бiля вiкна з покрученою сосною сидiв... Ватсон. Вiн так заглибився в перегляд якихось паперiв на столику перед ним, що нiчого не помiчав довкола.
"Ватсон у клубi?! Нiколи ранiше вiн сюди не ходив. Що це вiн замислив?" - промайнуло в головi Северсона.
Ватсон тримався спокiйно. Його очi часом навiть посмiхались двома вiялами зморшок бiля скронь. Переглянувши папери, вiн акуратно склав їх у великий стос, сперся лiктем на раму вiкна i, машинально погладжуючи посрiблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.
До залу поступово збирались усi астронавти. Кожен з них, помiчаючи Ватсона, дивувався так само, як i Северсон, але нiхто з цього приводу не сказав анi слова.
- Як тобi подобається цей вiдвiдувач? - прошепотiв Северсон, коли до нього пiдсiла Алена.
- Я йому рада. Нарештi набрався розуму.
- Ти знала, що вiн сюди прийде?
- Так, менi про це сказав Навратiл.
- Звiдки така змiна? Чого йому треба?
- Ти - невиправний! - засмiялась Алена. - В усьому бачиш якусь таємницю.
- А отой приймач i зашифрованi позначки - то нiчого не означає?! ображено запитав Северсон.
Алена вже не встигла вiдповiсти. Навратiл пiдвiвся i зробив знак рукою:
- Сiдайте, друзi, послухаємо академiка Ватсона. Вiн хоче розповiсти нам щось дуже важливе.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона знизала плечима.
- Знаю добре, що багато хто-з вас вважає мене вiдлюдком, мiзантропом... - сухо й холодно заговорив Ватсон. - Саме тому я хотiв би звiтувати за свою самотнiсть... - Вiн помовчав i обвiв поглядом присутнiх.Сьогоднi я вже можу сказати, чому я не ходив до клубу. Менi потрiбно було багато часу. Я намагався розгадати змiст слiв незнайомої мови мешканцiв планети Iкс...
Серед нечисленної аудиторiї прокотився рух здивування, але Ватсон не звернув на нього нiякої уваги.
- Сподiваюсь, менi це частково вдалося зробити... Алена злегка штовхнула Северсона i багатозначно пiдморгнула.
- Як я вже доповiдав товаришцi Молодiновiй, планета Iкс надсилає свої передачi двома станцiями. На жаль, другу я виявив тiльки недавно, i передає вона на зовсiм iншiй мовi, анiж перша. Тому вся моя робота стосується виключно потужнiшої станцiї, яку ми вже чуємо багато рокiв...
Ватсон пiдiйшов до магнiтофона i клацнув вимикачем. По залу розлiгся скиглячий голос.
- Так говорять мешканцi планети Iкс нормально. А тепер пустимо плiвку повiльнiше... Будьте уважнi... Найчастiше почуєте слова: "вехагете", "есвеелес", "охогхiм", "еесвеелен", "гехе"... Очевидно, це найбiльш вживанi незнайомими людьми вирази.
Я встановив слова, якi найчастiше вживаються в бiльшостi мов свiту, i дiйшов до висновку, що серед тих слiв, якi ви щойно почули, насамперед повиннi знайтись займенники, дiєслово "бути" i таке iнше.
Було б надто довго описувати, як крок за кроком я розкривав змiст невiдомих слiв. Хто зацiкавиться цiєю проблемою ближче, може вивчити цей ось матерiал, - поклав вiн руку на грубий стос паперiв. - Я б хотiв звернути вашу увагу, що шлях до розв'язання був дуже складний. Спочатку я звернувся до найрiзноманiтнiших дешифрувальних систем, якi вiдомi з найдавнiших часiв. Це нiчого не дало. Потiм я вивчив науковi працi академiкiв Грозного та Лекси, якi розшифрували невiдому письменнiсть на написах зi Сходу. Але й це менi небагато допомогло. Тiльки пiсля цiлого року марних шукань я помiтив, що деякi слова, хоча й мають однаковi лiтери, коли б це було сказано нашою мовою, вимовляються щораз по-iншому. Рiзниця тiльки у висотi тону складiв. Невiдомi люди, власне, не говорять, а спiвають. Для нашого слуху це не дуже приємно, а для них - має велике значення. Окремi тони їм замiняють лiтери.
А тепер я прочитаю вам переклад кiлькох фраз, якi менi вдалося зрозумiти...
"Математичний турнiр (поєдинок чи олiмпiада) мав хороший перебiг i високий рiвень. Абсолютним переможцем є... (незрозумiле iм'я)".
"Ворожа держава (чи континент) прагне знищити нашу цивiлiзацiю (чи релiгiю). Бог нам вклав у руки меч (чи зброю), щоб ми покарали боговiдступникiв. Наша земля (континент) для нас занадто мала. Найурожайнiшi мiсця мають безбожники (незрозумiла назва народу), а ми голодуємо. Ми повиннi поширити свiй життєвий простiр. Наш терпець уривається. Оголосимо священну вiйну..."
Здається, наше вiдвiдання планети Iкс не буде приємним. З результатiв, якi я дiстав цiною довгої i наполегливої працi, видно, що там наближається буря. Можливо, ми потрапимо саме в розпал...
Вiн замовк. В залi стояла важка тиша.
- Признаюсь, - i, мабуть, я кажу вiд iменi усiх, - що мене академiк Ватсон приємно здивував, - заговорив Навратiл. - За його гiгантську працю ми повиннi висловити йому щиру й палку подяку...
Захопленi оплески пiдтвердили його слова.
- В усякому разi, для нас ця робота має велику цiннiсть. Вона полегшить нам зав'язати стосунки з мешканцями планети Iкс. Проте не гнiвайтесь, товаришу Ватсон, якщо покажу вам i на темний бiк питання. Безперечно, ви знаєте, що i вам, i нам я бажаю на цьому шляху найбiльшого успiху. Я не беру також пiд сумнiв i вашу сумлiннiсть. Однак боюсь, що при всiй ретельностi в розшифрованi, ми можемо легко пiддатись оманi. Не забувайте, що наше мислення надто "земне", щоб ми могли проникнути в мислення невiдомих створiнь тiльки на основi звукових записiв. Припускаю, правда, можливiсть, що академiк Ватсон розкрив закономiрностi невiдомої мови, але боюсь, що змiст слiв у багатьох випадках iнший, анiж той, якого надаємо йому ми.
Почалась жвава дискусiя. Однi стали на бiк Ватсона, iншi погоджувались з Навратiлом.
- Я вирiшив вивчити музику невiдомих людей, - заявив Мадараш, коли вченi розходились до своїх кают. - Для вiдкриття її закономiрностей словники не потрiбнi
Северсон був такий приголомшений повiдомленням Ватсона, що всю бесiду спостерiгав немов увi снi.
"Вiн самовiддано працював, а я його пiдозрював... Але чому вiн так часто зустрiчається з Олафом? Навiщо пiдслухує розмови? А хто менi запхнув до кишенi отой застережний лист?.. Нi, ще не все гаразд. Чи не розшифровує вiн ту мову з iнших мiркувань?"
Роздiл XXIX
Гарний слуга
страшний хазяїн!
- Увага, увага! За десять хвилин вмикаємо реактори двигунiв! Приготуйтесь, корабель почне обертатись!.. - голос чергового капiтана Надiї Молодiнової лунає з репродукторiв урочисто.
- Ура, наближаємось до мети! - вигукнула Алена. - Подорож була чудова, але всьому свiй час. Признаюсь тобi, Лайфе, що ця одвiчна нiч вже iнодi починала дратувати мене. Навiть не уявляєш, яка я рада! Ти теж, правда?.. От буде чудесно, коли вiдчуємо пiд ногами твердий грунт, а над головами в нас засяє справжнє сонце. I навiть не одне, а цiлих три зразу!
Вона витягла з футляра демодулятор i простягнула Северсону:
- Поглянь, як весело сяють вони нам назустрiч!
Северсон дивився на сонця, затамувавши подих. Якi вони барвистi! Одне - жовте, як наше, друге - оранжеве, а третє - яскраво-червоне.
- До якого з них ми летимо? - запитав вiн задумливо.
- До отого найбiльшого, червоного. Кажу, правда, до найбiльшого умовно, бо насправдi Проксима Центавра - найменша в тризiр'ї. Воно здається великим, бо до нас найближче.
- Як далеко вiд нього iншi сонця?
- Приблизно за чотирнадцять свiтлових днiв. Наш "Промiнь" пройде таку вiдстань максимум за шiсть тижнiв. Туди також зазирнемо, коли розпрощаємось з мешканцями планети Iкс. Це буде цiкава подорож! Жовте сонце - Альфа Центавра А - має сiм планет, а оранжеве - Альфа Центавра Б - чотири. Цiлком можливо, що на якiйсь з них знайдемо мислячi створiння типу земних людей. Обидва сонця взаємно обертаються з своїми сонячними системами навколо спiльного центра ваги. А навколо цiєї пари рухається Проксима з своїми планетами.
Ззаду "Променя" почувся шум i гуркiт атомних двигунiв. Тризiр'я зникло з поля зору апарата. Небо почало обертатись; з'явилось сузiр'я Дiви, потiм Волосся Веронiки, Малий Вiз з Полярною Зiркою, Кассiопея та сузiр'я Андромеди, посеред якого сяяла непоказна зiрочка - Сонце нашої сонячної системи.
Тiльки-но "Промiнь" зайняв нове положення - кормою вперед, - Северсон розстебнув запобiжний пояс i пiдвiвся з крiсла. Вiн злякано скрикнув: ноги його не тримали.
- Я просто дурень! - почервонiв вiн. - "Промiнь" гальмує, i тому до нас повернулась сила тяжiння... Знаю про це, а забув...
- Не звертай на це уваги. Чи мало чого забуде людина за п'ять рокiв?.. Перш нiж почнеш ходити, Лайфе, перевзуйся. Черевики з сталевими пiдошвами зайвi; пiдлога вже не намагнiчена.
Северсон пройшов кiлька крокiв, тупнув ногою.
- Безперечно, до ваги звикнеш швидше, анiж до її вiдсутностi. У мене таке приємне вiдчуття, нiби я вже стою на твердому грунтi.
Вiн витяг з кишенi олiвець, пiдняв його вгору й пустив. Той не повис у повiтрi, як це сталося б пiвгодини тому, а досить швидко упав на пiдлогу.
- Справдi, як на Землi!
На вiдеофонi заблимав червоний вогник:
- Алено, зайдiть до кабiни управлiння! Северсон лишився один.
За цi довгi роки роботи в лабораторiї вiн вивчив усi апарати так досконало, що мiг уже працювати самостiйно.
- Ще двадцять хвилин... - сказав вiн, глянувши на годинник, i поклав перед собою великий блокнот-щоденник.
"З чого почати? - роздумував вiн, неуважно покусуючи кiнчик олiвця. Стiльки вражень!"
- Будьте здоровi та веселi, дядечку! Як ся маєте? - пролунало раптом з дверей.
Олаф! Чого йому тут треба?
Северсон глянув на нього з подивом i замiсть вiдповiдi тiльки кивнув головою.
- У вас такий вигляд, нiби ви кислицю вкусили! Може, не радi менi? солодко посмiхнувся Дiтрiхсон. - Я повинен тут на годинку замiнити Свозилову. Вона на нарадi капiтанiв. Бачу, що ви були б їй бiльш радi, анiж власному праплемiнниковi. Ну, та це не має значення... Яка тут у вас серйозна справа?
- За десять хвилин повинен витягнути з мiжзоряного простору штучний бiлок. Я виставив його для опромiнювання нуль-променями. Дослiд номер вiсiмсот двадцять три. Втiм, я це зроблю сам.
- Як я бачу, ви сьогоднi не в доброму гуморi, дядечку. Ну, як хочете. Подивлюсь тодi, як iде приготування їжi.
- I про це я потурбуюсь сам, - пробурчав Северсон. В очах Дiтрiхсона спалахнули зеленi вогники, але вiн одразу опанував собою. Сiв у крiсло i задивився на контрольний щит котла високого тиску.
- Послухайте, в мене виникла iдея, - звернувся вiн за хвилину до Северсона. - Чи хотiли б ви порадувати свою наречену?
- Порадувати?.. Чим же це? - запитав той неохоче.
- Дослiдом вiсiмсот двадцять чотири, який, можливо, принесе несподiванi результати. Потiм можете вiльно сказати, дядечку, що це була ваша iдея. З радiстю вам її дарую.
- Не варто. Не люблю хвалитись чужим пiр'ям, як каже Навратiл... Як ви собi цей дослiд уявляєте?
- Загалом просто. Дослiдимо, якi змiни викличе в штучному бiлку радiоактивне опромiнювання. Поки Свозилова повернеться, дослiд буде закiнчено. Вона здивується, коли ми їй запропонуємо оглянути бiлки пiд електронним мiкроскопом!
Северсоновi ця пропозицiя сподобалась. На якусь мить вiн навiть позбувся неприємного вiдчуття од присутностi Олафа.
- Погляньте... - Дiтрiхсон витягнув з шафи плескуватий закритий резервуар з бiлками i подав його Северсону. - Зайдiть з цим до атомної електростанцiї. А втiм, не заходьте туди через головний вхiд, щоб даремно не турбувати чергових бiля реакторiв. Пройдiть заднiми дверима номер чотирнадцять. Прямо проти дверей побачите стiну з кiлькома засувками. Вiдкрийте одну з них i покладiть туди касету з бiлками. Лишiть їх там на п'ять хвилин, цього цiлком вистачить. Потiм принесiть їх сюди, оце й усе. Нiчого складного в цьому немає. А я тим часом подбаю про дослiд номер вiсiмсот двадцять три... Коли витягнути касету?
- За двi хвилини. Я ще вам допоможу...
- Хiба я маленька дитина?.. Ви спокiйно собi йдiть, шкода часу. Свозилова може незабаром повернутись, i наш сюрприз не вдасться.
Бiля дверей номер чотирнадцять Северсон зупинився.
"Чи не послав мене Олаф геть тiльки для того, аби щось натворити в лабораторiї?" - спало йому на думку. Вiн уже хотiв був повернутись, але передумав: за десять хвилин його вiдсутностi Олаф нiчого не встигне зiпсувати. А втiм, все потiм доведеться як слiд перевiрити.
Заглиблений у свої думки, Северсон не помiтив скафандрiв, що висiли на протилежнiй стiнцi вузького коридора. Пiдвiвся навшпиньки, схопився за металеве колесо герметичної засувки i кiлька разiв крутнув його.
- Ще мало... - сказав вiн пiсля першої невдалої спроби вiдчинити грубезну заслону. Крутнув колесо далi.
- Зупинiться, ради бога, зупинiться! - закричав хтось, схопивши його за руку.
Северсон здригнувся i швидко озирнувся... Ватсон!
- Ви що - збожеволiли, чоловiче?! Вам життя остогидло?! Хiба ви не знаєте, що, коли вiдкриєте цю заслону, вас прониже смертоносне радiоактивне випромiнювання?!.. Дивуюсь Навратiлу, що взяв до корабля такого невiгласа! А ще бiльше мене дивує Дiтрiхсон. Чому вiн вам, дурень, не сказав, що тут нiхто не повинен перебувати без скафандра? Хiба ви їх не бачите?.. Оцей ваш iдiотський дослiд з бiлками мiг легко скiнчитись розпадом бiлкiв вашого тiла!
В першу мить Северсон взагалi не мiг зрозумiти, що сталось i чому Ватсон так лає його. Однак останнi слова одразу ж примусили його опам'ятатися.
- Дiтрiхсон не винен, я сам мусив це знати... Але як ви мене тут знайшли? Звiдки знаєте, що мене послав сюди Дiтрiхсон i що я провадив дослiд з бiлками?
- Як я знаю це? Я просто чув вашу розмову. Але про це поговоримо пiзнiше. А тепер - надiньте скафандр та закiнчiть цей ваш окаянний дослiд... Що ви хочете виявити? Нiчого нового не одержите, це вже давно дослiджено.
- Ви пiдслухуєте вiдеофоном. Можете сказати, навiщо ви це робите? прямо запитав Северсон.
- Ваша правда, пiдслухую. I ранiше частенько цим розважався. Це моя слабiсть i до деякої мiри невихованiсть, визнаю. Але зрештою чому iншому, як не оцiй моїй дурнiй звичцi, ви зобов'язанi своїм життям?
- Я вам вельми вдячний, товаришу Ватсон, - тепло сказав Северсон пiсля великої паузи. - Тепер я бачу, як я помилявся щодо вас. Ви - добра людина, i тому менi не йде з думки, чому ви пiдслухуєте чужi розмови.
- Ви допитуєте, як прокурор. Якщо ви вже так наполягаєте, скажу вам усе. Просто менi було тоскно. Самотнiсть я витримую далеко гiрше, анiж ви гадаєте. Планета Iкс вимагала всього вiльного часу. На розваги його не лишалось, тому я вiдвiдував клуб i кабiну капiтана хоч вiдеофоном. Нiяких секретiв там не буває. До вас у лабораторiю я потрапив цiлком випадково. Сам того не знаючи, мене з'єднав Фратев, коли апаратом, з яким я був з'єднаний, викликав товаришку Свозилову. Сподiваюсь, що оцю мою слабiсть ви не використаєте проти мене. До мене й так не дуже прихильно ставляться на "Променi" через мої старi суперечки з Навратiлом. Я майже шкодую, що тодi так нерозсудливо попросив включити мене до експедицiї.
Северсон мiцно потиснув йому руку:
- Навпаки, всi ми вас дуже поважаємо й любимо, повiрте менi!
Цього разу вiн говорив щиро.
***
Про те, що сталося на атомнiй електростанцiї, Северсон не сказав Аленi анi слова. Ватсона тепер вiн вiдвiдував часто. Намагався дрiбними послугами виявити свою вдячнiсть та заглушити цим голос нечистого сумлiння.
Олафа Северсон всiляко уникав.
"Чи послав вiн мене на електростанцiю навмисне, щоб позбутись небажаного свiдка, чи, може, тому виною нещасливий випадок i моє прокляте невiгластво?". Вiдповiдi на цi запитання вiн поки що не знаходив.
Днi тепер не бiгли, а повзли, як слимаки. Вiдважнi завойовники Всесвiту жили в постiйному збудженнi.
Швидкiсть уже настiльки зменшилась, що чорнi дiрки в небi почали оживати. Спочатку з'явились три тьмянi зiрочки сузiр'я Центавра. Невдовзi пiсля цього виступили з темряви й iншi зiрки i, нарештi, з'явилась i маленька зiрочка - наше Сонце.
Свiтло трьох сонць сузiр'я Центавра вже проникало до кабiн, як слабеньке сяйво серпика нашого Мiсяця.
Один з астротелевiзорiв був встановлений у клубi, щоб вченi могли спостерiгати за планетою Iкс i у вiльний час.
Спочатку вона з'явилась на екранi як макове зернятко. Повiльно виросла до розмiру горошинки, потiм стала як горiшок, як тенiсний м'ячик...
Складнi електронно-обчислювальнi машини запрацювали на повний хiд. Слiд було якнайшвидше обчислити шлях усiх чотирьох планет бiля Проксими, i насамперед орбiту планети Iкс; точно визначити час її обертання навколо центрального свiтила та навколо власної осi, - так само, як i вiдстань мiж Проксимою та окремими планетами. Розрахунки, якi ранiше вимагали б працi десяткiв учених протягом довгих рокiв, електронно-обчислювальнi машини провели за кiлька годин.
"Промiнь" уже наблизився до планети настiльки, що астротелевiзором можна було спостерiгати її поверхню. Чотири п'ятих планети було вкрито океаном, решту посiдали два континенти та кiлька невеликих островiв. Точну карту планети вченi ще не могли скласти, бо перешкоджала густа запона.
- Якщо невiдомi люди мають бiльш досконалi телескопи, нiж ми, то вони, безперечно, вже помiтили нас, - мiркував Вроцлавський. - Яке ж враження справить на них наш "Промiнь"? Чи догадуються вони, що до них прибувають гостi з iншої сонячної системи?
- Знаєте, що я придумав? - вигукнув Северсон. - Перевiримо, наскiльки правильно академiк Ватсон зрозумiв їхню мову. Надiшлемо їм повiдомлення, щоб вони, бува, не злякались, коли ми з'явимось на їхньому небi.
- Чудесно! Хай я стану атомом торiя, якщо це погана iдея! - захоплено погодився Фратев.
- Iдея справдi непогана, але не знаю, чи зможу я здiйснити її, посмiхнувся Ватсон. - Хiба я вмiю так скиглити, як вони?
- Це дуже просто, - озвався Мадараш. - Перекладiть нашу передачу на "iксовщину" i напишiть до тексту ноти. Я проспiваю їх, як соловей! їхню мову я трiшки засвоїв, коли вивчав музику.
- Ото буде сюрприз, коли ми раптом всунемося в їхню програму! засмiявся Фратев.
Як сказали, так i зробили. Наступного тижня радiохвилi з чудними звуками вже помчали до планети Iкс. Мадараш зiграв свою роль бездоганно.
Ватсон тепер не вiдходив вiд приймача. Вiн чекав, чи не дадуть вiдповiдi незнайомi створiння.
- Увага! - раптом закричав вiн переможно. - Вони почули наш заклик! Передавач замовк!
За десять хвилин станцiя планети Iкс заговорила. Ватсон увiмкнув магнiтофон на запис. За якийсь час передавач замовк знову.
- Повторiть наше повiдомлення. А я тим часом спробую розшифрувати текст.
Ватсон узяв свiй дбайливо складений словник i почав перекладати... Записавши першу фразу, покрутив головою:
- Якась нiсенiтниця! Тут взагалi немає логiчного зв'язку: "Вiйна робить мир, за лiс кидати камiння, час приборканий не може...".
- Або вони нас погано зрозумiли, або не розумiємо їх ми, - посмiхнувся Навратiл. - Спробуйте перекласти наступнi фрази.
- Момент! Вiдновили передачу. Ватсон знову почав записувати.
- Погано їх розумiю, передача має багато перешкод. Ось послухайте! переключив вiн приймач на репродуктор.
Пролунав шум i трiск, якi зовсiм заглушили голос диктора.
- Це схоже на грозу, - сказав Фратев.
- На планетi Iкс спостерiгаю чуднi спалахи! - повiдомив Цаген з кабiни управлiння.
Вченi пiдбiгли до астротелевiзора.
- Це не гроза, а скорше вибухи вулканiв, - сказав Чан-су.
- Вулканiчна дiяльнiсть, мабуть, захопила тiльки лiвий континент.
Ватсон швидко перестроїв приймач.
- Друга станцiя мовчить. Мабуть, мiститься на континентi, який зазнав стихiйного лиха.
Навратiл увiмкнув вiдеофон:
- Товаришко Молодiнова, збiльшить швидкiсть. Є загроза, що прибудемо надто пiзно.
- Почалися вибухи вулканiв вже й на другому континентi! - вигукнув Вроцлавський.
Всi замовкли. З жахом в очах спостерiгали картину на екранi.
- Перша станцiя також замовкла...
Ватсон витягнув з кишенi хусточку i повiльно витирав пiтне чоло.
- Своїм нещасливим пророцтвом я нiби накликав катастрофу... - сказав вiн скрушно. - Адже я казав, що тут ми не зустрiнемо нiяких людей...
- Не випереджайте подiї, - заспокоював його Навратiл. - Вулканiчна дiяльнiсть справдi страшне явище, але все життя на планетi вона знищити не може. Особливо коли йдеться про все людство. Мешканцi планети все-таки розумнi створiння. Знають радiо, а отже, - цiлком iмовiрно, - мають i авiацiю. В найгiршому разi, врятуються в повiтрi.
***
"Промiнь" уже наблизився до планети настiльки, що її поверхню можна було спостерiгати простим оком. Вулканiчнi спалахи досi ще не згасали.
Мадараш вбiг до кабiни управлiння i похитнувся. На його обличчя впало багряне сяйво червоного сонця, яке слiпучо свiтило з зоряного неба. В руцi вiн судорожно стискував щойно проявлену, ще мокру, фотографiю.
- Товаришко Молодiнова, товаришу Навратiл...
На знiмку була зображена частина планети з правим континентом. В кiлькох мiсцях з її поверхнi здiймалися вогненнi кулi. На вершинi однiєї з них, як терновий вiнець, химерно клубочився дим. З мороку яскраво-фiолетовим кольором свiтилося зубчасте гiрське пасмо.
- Це не вибухи вулканiв, це... - голос Молодiнової урвався.
- ...вибухи атомних бомб! - прошепотiв Навратiл. Мадараш витягнув авiацiйнi знiмки вибухiв у Хiросiмi та Нагасакi i поклав їх поруч з фотографiєю.
- Сумнiву немає...
- Планета Iкс дуже радiоактивна! - почулося повiдомлення з кабiни спостереження.
- Ми прибули надто пiзно!.. Безумцi, чи для того дала їм природа розум, щоб вони взаємно знищували одне одного? - Молодiнова стиснула кулаки. - Вони самi собi проголосили смертний вирок... I яка жахлива смерть! Тi, що не загинуть одразу, будуть довго конати в страшних муках...
"Промiнь" наблизився до планети ще бiльше. I тiльки тепер, побачивши згасаючу атомну вiйну на власнi очi, кожен ясно усвiдомив, що тут, за мiльярди кiлометрiв вiд Землi, зараз вiдбувається трагедiя, якої Всесвiт досi не знав.
Всi, хто був вiльний, зiбралися в клубi й мовчки спостерiгали грiзну сцену. Нiхто не хотiв зараз лишатись на самотi, усiх тягло до колективу.
Ватсон притулився лобом до холодної шибки вiкна й прошепотiв:
- Нiколи я не думав, що побачу наяву Дантове пекло! "Земля, слiз повна, вихор пiдганяє, жахлива блискавка в багрянцi промайнула..."
Ще кiлька вибухiв - i на планетi Iкс запала мертва тиша. Тiльки то тут, то там хмари диму та пилу проривало багряне сяйво вогню.
"Промiнь" спустився ще нижче i обертався навколо планети на мiнiмальнiй висотi.
На екранi астротелевiзора пробiгала жахлива картина суцiльної руїни: палаючi мiста, села i лiси; спаленi на вугiль поля. Де-не-де валялись трупи тих, кого вибухи застали на бiльшiй вiдстанi. Гiрськi масиви та металевi конструкцiї свiтились зеленкувато, як натертi фосфором. Так само сяяла й уся атмосфера не освiтленої сонцем пiвкулi.
А над усiм цим палала кривава Проксима. Здавалось, вона також плакала. Довгi язики протуберанцiв вилiтали до чорного неба i повiльно вiдривались вiд своєї вогненної матерi.
- Нагорi атомна енергiя, яка дарує життя, а знизу - та, що це життя знищує...
Плакали всi, i нiхто цього не соромився.
- Радiоактивне випромiнювання має незвичайнi властивостi. Воно таке ж потужне, як i космiчнi променi. За всiма ознаками, проникає на п'ятсот метрiв у землю, - почувся голос у репродукторi.
Северсон схопився за голову.
- Товаришi! - закричав вiн. - Я вас зраджував. Тепер бачу, яким злочинцем є Олаф, якими вбивцями є "Браття сильної руки"!
Мадараш вiд несподiванки впустив кiнокамеру, якою саме вiв кiнозйомку найбiльш приголомшливого в iсторiї людства документа. Вченi пiдбiгли до Северсона, гадаючи, що той збожеволiв.
- Що ти кажеш, мiй любий?! Опам'ятайся! Не втрачай розуму! Така катастрофа нашiй Землi вже не загрожує, ми давно послали атомних авантюристiв пiд три чорти!
- Не бiйся, Аленко, я не збожеволiв. Тiльки я вже бiльше не можу мовчати. Цей жах унизу одкрив менi очi. Не можу мовчати! - вiн через силу пiдвiвся. - Я вам усе повинен сказати... З нами летить убивця! Убивця, який за вашою спиною готується влаштувати ось таке! - показав вiн на планету Iкс. - Це - Дiтрiхсон; так, мiй праплемiнник Олаф! А я його приховував!
- Але ж Дiтрiхсон не може бути вашим праплемiнником, я знаю його вже давно, - похитав головою Ватсон. - Його пращури переїхали до Америки щось близько тисяча вiсiмсот шiстдесятого року. Заспокойтесь, Северсон, у вас трошки розгулялися нерви, але незабаром все це мине. Катастрофа на планетi Iкс сильно вплинула i на нас... Вроцлавський, та не стiйте ж ви, як соляний стовп! Принесiть якихось лiкiв, чи що!
- Нiчого не треба, дайте менi говорити. "Братство сильної руки" iснує, це не моя вигадка. Про це сказав менi сам Дiтрiхсон, коли ми з ним зустрiлись у Празi... Тут, у моєму щоденнику, ви прочитаєте все! - вiн витяг з кишенi блокнот i кинув його на стiл. - Це злочинцi, якi гадають, що вони вищi за iнших людей i що їм судилось володiти свiтом. Сила i влада ось їхня мета. Можливо, вони мають i приховану атомну зброю, яку колись скинуть вам на голову. Зараз ми, а пiсля нас - хоч потоп! - показав вiн тремтячою рукою за вiкно.
Северсон ввiмкнув вiдеофон i без особливої уваги спостерiгав картину на екранi. Вона не зацiкавила його, бо була надто схожа на всi попереднi. Северсон уже знав кожен Ватсонiв рух. Не було нiчого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на вiдеофонi.
Однак те, що сталося потiм, Северсона безмежно вразило. На екранi Ватсонового апарата з'явився кадр з кабiни управлiння. Чан-су розмовляв з Навратiлом про нововиявлену планету в сузiр'ї Альфа Центавра А. Нi один з учених вiдеофону не помiчав.
"Хiба там не спалахнула сигнальна лампочка?"
Коли Ватсон наситився виглядом кабiни управлiння, вiн з'єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповiдав анекдоти, все товариство смiялось. Iнодi посмiхався й Ватсон.
В клубi також нiхто не помiтив, що вiдеофон працює.
Северсон ляснув себе по лобi:
"Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я - пiдслухує з допомогою вiдеофону. Що ж вiн хоче вивiдати?.. Нi, тепер уже справдi настав час втрутитись".
Вiн вирiшив одразу ж пiсля чергування розповiсти про все Аленi й попросити, щоб вона поiнформувала Навратiла про обох змовникiв.
Та тiльки-но вiн зайшов до клубу, де мав зустрiтися з Аленою, як зупинився вражений.
В порожньому залi бiля вiкна з покрученою сосною сидiв... Ватсон. Вiн так заглибився в перегляд якихось паперiв на столику перед ним, що нiчого не помiчав довкола.
"Ватсон у клубi?! Нiколи ранiше вiн сюди не ходив. Що це вiн замислив?" - промайнуло в головi Северсона.
Ватсон тримався спокiйно. Його очi часом навiть посмiхались двома вiялами зморшок бiля скронь. Переглянувши папери, вiн акуратно склав їх у великий стос, сперся лiктем на раму вiкна i, машинально погладжуючи посрiблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.
До залу поступово збирались усi астронавти. Кожен з них, помiчаючи Ватсона, дивувався так само, як i Северсон, але нiхто з цього приводу не сказав анi слова.
- Як тобi подобається цей вiдвiдувач? - прошепотiв Северсон, коли до нього пiдсiла Алена.
- Я йому рада. Нарештi набрався розуму.
- Ти знала, що вiн сюди прийде?
- Так, менi про це сказав Навратiл.
- Звiдки така змiна? Чого йому треба?
- Ти - невиправний! - засмiялась Алена. - В усьому бачиш якусь таємницю.
- А отой приймач i зашифрованi позначки - то нiчого не означає?! ображено запитав Северсон.
Алена вже не встигла вiдповiсти. Навратiл пiдвiвся i зробив знак рукою:
- Сiдайте, друзi, послухаємо академiка Ватсона. Вiн хоче розповiсти нам щось дуже важливе.
Северсон запитливо глянув на Алену. Вона знизала плечима.
- Знаю добре, що багато хто-з вас вважає мене вiдлюдком, мiзантропом... - сухо й холодно заговорив Ватсон. - Саме тому я хотiв би звiтувати за свою самотнiсть... - Вiн помовчав i обвiв поглядом присутнiх.Сьогоднi я вже можу сказати, чому я не ходив до клубу. Менi потрiбно було багато часу. Я намагався розгадати змiст слiв незнайомої мови мешканцiв планети Iкс...
Серед нечисленної аудиторiї прокотився рух здивування, але Ватсон не звернув на нього нiякої уваги.
- Сподiваюсь, менi це частково вдалося зробити... Алена злегка штовхнула Северсона i багатозначно пiдморгнула.
- Як я вже доповiдав товаришцi Молодiновiй, планета Iкс надсилає свої передачi двома станцiями. На жаль, другу я виявив тiльки недавно, i передає вона на зовсiм iншiй мовi, анiж перша. Тому вся моя робота стосується виключно потужнiшої станцiї, яку ми вже чуємо багато рокiв...
Ватсон пiдiйшов до магнiтофона i клацнув вимикачем. По залу розлiгся скиглячий голос.
- Так говорять мешканцi планети Iкс нормально. А тепер пустимо плiвку повiльнiше... Будьте уважнi... Найчастiше почуєте слова: "вехагете", "есвеелес", "охогхiм", "еесвеелен", "гехе"... Очевидно, це найбiльш вживанi незнайомими людьми вирази.
Я встановив слова, якi найчастiше вживаються в бiльшостi мов свiту, i дiйшов до висновку, що серед тих слiв, якi ви щойно почули, насамперед повиннi знайтись займенники, дiєслово "бути" i таке iнше.
Було б надто довго описувати, як крок за кроком я розкривав змiст невiдомих слiв. Хто зацiкавиться цiєю проблемою ближче, може вивчити цей ось матерiал, - поклав вiн руку на грубий стос паперiв. - Я б хотiв звернути вашу увагу, що шлях до розв'язання був дуже складний. Спочатку я звернувся до найрiзноманiтнiших дешифрувальних систем, якi вiдомi з найдавнiших часiв. Це нiчого не дало. Потiм я вивчив науковi працi академiкiв Грозного та Лекси, якi розшифрували невiдому письменнiсть на написах зi Сходу. Але й це менi небагато допомогло. Тiльки пiсля цiлого року марних шукань я помiтив, що деякi слова, хоча й мають однаковi лiтери, коли б це було сказано нашою мовою, вимовляються щораз по-iншому. Рiзниця тiльки у висотi тону складiв. Невiдомi люди, власне, не говорять, а спiвають. Для нашого слуху це не дуже приємно, а для них - має велике значення. Окремi тони їм замiняють лiтери.
А тепер я прочитаю вам переклад кiлькох фраз, якi менi вдалося зрозумiти...
"Математичний турнiр (поєдинок чи олiмпiада) мав хороший перебiг i високий рiвень. Абсолютним переможцем є... (незрозумiле iм'я)".
"Ворожа держава (чи континент) прагне знищити нашу цивiлiзацiю (чи релiгiю). Бог нам вклав у руки меч (чи зброю), щоб ми покарали боговiдступникiв. Наша земля (континент) для нас занадто мала. Найурожайнiшi мiсця мають безбожники (незрозумiла назва народу), а ми голодуємо. Ми повиннi поширити свiй життєвий простiр. Наш терпець уривається. Оголосимо священну вiйну..."
Здається, наше вiдвiдання планети Iкс не буде приємним. З результатiв, якi я дiстав цiною довгої i наполегливої працi, видно, що там наближається буря. Можливо, ми потрапимо саме в розпал...
Вiн замовк. В залi стояла важка тиша.
- Признаюсь, - i, мабуть, я кажу вiд iменi усiх, - що мене академiк Ватсон приємно здивував, - заговорив Навратiл. - За його гiгантську працю ми повиннi висловити йому щиру й палку подяку...
Захопленi оплески пiдтвердили його слова.
- В усякому разi, для нас ця робота має велику цiннiсть. Вона полегшить нам зав'язати стосунки з мешканцями планети Iкс. Проте не гнiвайтесь, товаришу Ватсон, якщо покажу вам i на темний бiк питання. Безперечно, ви знаєте, що i вам, i нам я бажаю на цьому шляху найбiльшого успiху. Я не беру також пiд сумнiв i вашу сумлiннiсть. Однак боюсь, що при всiй ретельностi в розшифрованi, ми можемо легко пiддатись оманi. Не забувайте, що наше мислення надто "земне", щоб ми могли проникнути в мислення невiдомих створiнь тiльки на основi звукових записiв. Припускаю, правда, можливiсть, що академiк Ватсон розкрив закономiрностi невiдомої мови, але боюсь, що змiст слiв у багатьох випадках iнший, анiж той, якого надаємо йому ми.
Почалась жвава дискусiя. Однi стали на бiк Ватсона, iншi погоджувались з Навратiлом.
- Я вирiшив вивчити музику невiдомих людей, - заявив Мадараш, коли вченi розходились до своїх кают. - Для вiдкриття її закономiрностей словники не потрiбнi
Северсон був такий приголомшений повiдомленням Ватсона, що всю бесiду спостерiгав немов увi снi.
"Вiн самовiддано працював, а я його пiдозрював... Але чому вiн так часто зустрiчається з Олафом? Навiщо пiдслухує розмови? А хто менi запхнув до кишенi отой застережний лист?.. Нi, ще не все гаразд. Чи не розшифровує вiн ту мову з iнших мiркувань?"
Роздiл XXIX
Гарний слуга
страшний хазяїн!
- Увага, увага! За десять хвилин вмикаємо реактори двигунiв! Приготуйтесь, корабель почне обертатись!.. - голос чергового капiтана Надiї Молодiнової лунає з репродукторiв урочисто.
- Ура, наближаємось до мети! - вигукнула Алена. - Подорож була чудова, але всьому свiй час. Признаюсь тобi, Лайфе, що ця одвiчна нiч вже iнодi починала дратувати мене. Навiть не уявляєш, яка я рада! Ти теж, правда?.. От буде чудесно, коли вiдчуємо пiд ногами твердий грунт, а над головами в нас засяє справжнє сонце. I навiть не одне, а цiлих три зразу!
Вона витягла з футляра демодулятор i простягнула Северсону:
- Поглянь, як весело сяють вони нам назустрiч!
Северсон дивився на сонця, затамувавши подих. Якi вони барвистi! Одне - жовте, як наше, друге - оранжеве, а третє - яскраво-червоне.
- До якого з них ми летимо? - запитав вiн задумливо.
- До отого найбiльшого, червоного. Кажу, правда, до найбiльшого умовно, бо насправдi Проксима Центавра - найменша в тризiр'ї. Воно здається великим, бо до нас найближче.
- Як далеко вiд нього iншi сонця?
- Приблизно за чотирнадцять свiтлових днiв. Наш "Промiнь" пройде таку вiдстань максимум за шiсть тижнiв. Туди також зазирнемо, коли розпрощаємось з мешканцями планети Iкс. Це буде цiкава подорож! Жовте сонце - Альфа Центавра А - має сiм планет, а оранжеве - Альфа Центавра Б - чотири. Цiлком можливо, що на якiйсь з них знайдемо мислячi створiння типу земних людей. Обидва сонця взаємно обертаються з своїми сонячними системами навколо спiльного центра ваги. А навколо цiєї пари рухається Проксима з своїми планетами.
Ззаду "Променя" почувся шум i гуркiт атомних двигунiв. Тризiр'я зникло з поля зору апарата. Небо почало обертатись; з'явилось сузiр'я Дiви, потiм Волосся Веронiки, Малий Вiз з Полярною Зiркою, Кассiопея та сузiр'я Андромеди, посеред якого сяяла непоказна зiрочка - Сонце нашої сонячної системи.
Тiльки-но "Промiнь" зайняв нове положення - кормою вперед, - Северсон розстебнув запобiжний пояс i пiдвiвся з крiсла. Вiн злякано скрикнув: ноги його не тримали.
- Я просто дурень! - почервонiв вiн. - "Промiнь" гальмує, i тому до нас повернулась сила тяжiння... Знаю про це, а забув...
- Не звертай на це уваги. Чи мало чого забуде людина за п'ять рокiв?.. Перш нiж почнеш ходити, Лайфе, перевзуйся. Черевики з сталевими пiдошвами зайвi; пiдлога вже не намагнiчена.
Северсон пройшов кiлька крокiв, тупнув ногою.
- Безперечно, до ваги звикнеш швидше, анiж до її вiдсутностi. У мене таке приємне вiдчуття, нiби я вже стою на твердому грунтi.
Вiн витяг з кишенi олiвець, пiдняв його вгору й пустив. Той не повис у повiтрi, як це сталося б пiвгодини тому, а досить швидко упав на пiдлогу.
- Справдi, як на Землi!
На вiдеофонi заблимав червоний вогник:
- Алено, зайдiть до кабiни управлiння! Северсон лишився один.
За цi довгi роки роботи в лабораторiї вiн вивчив усi апарати так досконало, що мiг уже працювати самостiйно.
- Ще двадцять хвилин... - сказав вiн, глянувши на годинник, i поклав перед собою великий блокнот-щоденник.
"З чого почати? - роздумував вiн, неуважно покусуючи кiнчик олiвця. Стiльки вражень!"
- Будьте здоровi та веселi, дядечку! Як ся маєте? - пролунало раптом з дверей.
Олаф! Чого йому тут треба?
Северсон глянув на нього з подивом i замiсть вiдповiдi тiльки кивнув головою.
- У вас такий вигляд, нiби ви кислицю вкусили! Може, не радi менi? солодко посмiхнувся Дiтрiхсон. - Я повинен тут на годинку замiнити Свозилову. Вона на нарадi капiтанiв. Бачу, що ви були б їй бiльш радi, анiж власному праплемiнниковi. Ну, та це не має значення... Яка тут у вас серйозна справа?
- За десять хвилин повинен витягнути з мiжзоряного простору штучний бiлок. Я виставив його для опромiнювання нуль-променями. Дослiд номер вiсiмсот двадцять три. Втiм, я це зроблю сам.
- Як я бачу, ви сьогоднi не в доброму гуморi, дядечку. Ну, як хочете. Подивлюсь тодi, як iде приготування їжi.
- I про це я потурбуюсь сам, - пробурчав Северсон. В очах Дiтрiхсона спалахнули зеленi вогники, але вiн одразу опанував собою. Сiв у крiсло i задивився на контрольний щит котла високого тиску.
- Послухайте, в мене виникла iдея, - звернувся вiн за хвилину до Северсона. - Чи хотiли б ви порадувати свою наречену?
- Порадувати?.. Чим же це? - запитав той неохоче.
- Дослiдом вiсiмсот двадцять чотири, який, можливо, принесе несподiванi результати. Потiм можете вiльно сказати, дядечку, що це була ваша iдея. З радiстю вам її дарую.
- Не варто. Не люблю хвалитись чужим пiр'ям, як каже Навратiл... Як ви собi цей дослiд уявляєте?
- Загалом просто. Дослiдимо, якi змiни викличе в штучному бiлку радiоактивне опромiнювання. Поки Свозилова повернеться, дослiд буде закiнчено. Вона здивується, коли ми їй запропонуємо оглянути бiлки пiд електронним мiкроскопом!
Северсоновi ця пропозицiя сподобалась. На якусь мить вiн навiть позбувся неприємного вiдчуття од присутностi Олафа.
- Погляньте... - Дiтрiхсон витягнув з шафи плескуватий закритий резервуар з бiлками i подав його Северсону. - Зайдiть з цим до атомної електростанцiї. А втiм, не заходьте туди через головний вхiд, щоб даремно не турбувати чергових бiля реакторiв. Пройдiть заднiми дверима номер чотирнадцять. Прямо проти дверей побачите стiну з кiлькома засувками. Вiдкрийте одну з них i покладiть туди касету з бiлками. Лишiть їх там на п'ять хвилин, цього цiлком вистачить. Потiм принесiть їх сюди, оце й усе. Нiчого складного в цьому немає. А я тим часом подбаю про дослiд номер вiсiмсот двадцять три... Коли витягнути касету?
- За двi хвилини. Я ще вам допоможу...
- Хiба я маленька дитина?.. Ви спокiйно собi йдiть, шкода часу. Свозилова може незабаром повернутись, i наш сюрприз не вдасться.
Бiля дверей номер чотирнадцять Северсон зупинився.
"Чи не послав мене Олаф геть тiльки для того, аби щось натворити в лабораторiї?" - спало йому на думку. Вiн уже хотiв був повернутись, але передумав: за десять хвилин його вiдсутностi Олаф нiчого не встигне зiпсувати. А втiм, все потiм доведеться як слiд перевiрити.
Заглиблений у свої думки, Северсон не помiтив скафандрiв, що висiли на протилежнiй стiнцi вузького коридора. Пiдвiвся навшпиньки, схопився за металеве колесо герметичної засувки i кiлька разiв крутнув його.
- Ще мало... - сказав вiн пiсля першої невдалої спроби вiдчинити грубезну заслону. Крутнув колесо далi.
- Зупинiться, ради бога, зупинiться! - закричав хтось, схопивши його за руку.
Северсон здригнувся i швидко озирнувся... Ватсон!
- Ви що - збожеволiли, чоловiче?! Вам життя остогидло?! Хiба ви не знаєте, що, коли вiдкриєте цю заслону, вас прониже смертоносне радiоактивне випромiнювання?!.. Дивуюсь Навратiлу, що взяв до корабля такого невiгласа! А ще бiльше мене дивує Дiтрiхсон. Чому вiн вам, дурень, не сказав, що тут нiхто не повинен перебувати без скафандра? Хiба ви їх не бачите?.. Оцей ваш iдiотський дослiд з бiлками мiг легко скiнчитись розпадом бiлкiв вашого тiла!
В першу мить Северсон взагалi не мiг зрозумiти, що сталось i чому Ватсон так лає його. Однак останнi слова одразу ж примусили його опам'ятатися.
- Дiтрiхсон не винен, я сам мусив це знати... Але як ви мене тут знайшли? Звiдки знаєте, що мене послав сюди Дiтрiхсон i що я провадив дослiд з бiлками?
- Як я знаю це? Я просто чув вашу розмову. Але про це поговоримо пiзнiше. А тепер - надiньте скафандр та закiнчiть цей ваш окаянний дослiд... Що ви хочете виявити? Нiчого нового не одержите, це вже давно дослiджено.
- Ви пiдслухуєте вiдеофоном. Можете сказати, навiщо ви це робите? прямо запитав Северсон.
- Ваша правда, пiдслухую. I ранiше частенько цим розважався. Це моя слабiсть i до деякої мiри невихованiсть, визнаю. Але зрештою чому iншому, як не оцiй моїй дурнiй звичцi, ви зобов'язанi своїм життям?
- Я вам вельми вдячний, товаришу Ватсон, - тепло сказав Северсон пiсля великої паузи. - Тепер я бачу, як я помилявся щодо вас. Ви - добра людина, i тому менi не йде з думки, чому ви пiдслухуєте чужi розмови.
- Ви допитуєте, як прокурор. Якщо ви вже так наполягаєте, скажу вам усе. Просто менi було тоскно. Самотнiсть я витримую далеко гiрше, анiж ви гадаєте. Планета Iкс вимагала всього вiльного часу. На розваги його не лишалось, тому я вiдвiдував клуб i кабiну капiтана хоч вiдеофоном. Нiяких секретiв там не буває. До вас у лабораторiю я потрапив цiлком випадково. Сам того не знаючи, мене з'єднав Фратев, коли апаратом, з яким я був з'єднаний, викликав товаришку Свозилову. Сподiваюсь, що оцю мою слабiсть ви не використаєте проти мене. До мене й так не дуже прихильно ставляться на "Променi" через мої старi суперечки з Навратiлом. Я майже шкодую, що тодi так нерозсудливо попросив включити мене до експедицiї.
Северсон мiцно потиснув йому руку:
- Навпаки, всi ми вас дуже поважаємо й любимо, повiрте менi!
Цього разу вiн говорив щиро.
***
Про те, що сталося на атомнiй електростанцiї, Северсон не сказав Аленi анi слова. Ватсона тепер вiн вiдвiдував часто. Намагався дрiбними послугами виявити свою вдячнiсть та заглушити цим голос нечистого сумлiння.
Олафа Северсон всiляко уникав.
"Чи послав вiн мене на електростанцiю навмисне, щоб позбутись небажаного свiдка, чи, може, тому виною нещасливий випадок i моє прокляте невiгластво?". Вiдповiдi на цi запитання вiн поки що не знаходив.
Днi тепер не бiгли, а повзли, як слимаки. Вiдважнi завойовники Всесвiту жили в постiйному збудженнi.
Швидкiсть уже настiльки зменшилась, що чорнi дiрки в небi почали оживати. Спочатку з'явились три тьмянi зiрочки сузiр'я Центавра. Невдовзi пiсля цього виступили з темряви й iншi зiрки i, нарештi, з'явилась i маленька зiрочка - наше Сонце.
Свiтло трьох сонць сузiр'я Центавра вже проникало до кабiн, як слабеньке сяйво серпика нашого Мiсяця.
Один з астротелевiзорiв був встановлений у клубi, щоб вченi могли спостерiгати за планетою Iкс i у вiльний час.
Спочатку вона з'явилась на екранi як макове зернятко. Повiльно виросла до розмiру горошинки, потiм стала як горiшок, як тенiсний м'ячик...
Складнi електронно-обчислювальнi машини запрацювали на повний хiд. Слiд було якнайшвидше обчислити шлях усiх чотирьох планет бiля Проксими, i насамперед орбiту планети Iкс; точно визначити час її обертання навколо центрального свiтила та навколо власної осi, - так само, як i вiдстань мiж Проксимою та окремими планетами. Розрахунки, якi ранiше вимагали б працi десяткiв учених протягом довгих рокiв, електронно-обчислювальнi машини провели за кiлька годин.
"Промiнь" уже наблизився до планети настiльки, що астротелевiзором можна було спостерiгати її поверхню. Чотири п'ятих планети було вкрито океаном, решту посiдали два континенти та кiлька невеликих островiв. Точну карту планети вченi ще не могли скласти, бо перешкоджала густа запона.
- Якщо невiдомi люди мають бiльш досконалi телескопи, нiж ми, то вони, безперечно, вже помiтили нас, - мiркував Вроцлавський. - Яке ж враження справить на них наш "Промiнь"? Чи догадуються вони, що до них прибувають гостi з iншої сонячної системи?
- Знаєте, що я придумав? - вигукнув Северсон. - Перевiримо, наскiльки правильно академiк Ватсон зрозумiв їхню мову. Надiшлемо їм повiдомлення, щоб вони, бува, не злякались, коли ми з'явимось на їхньому небi.
- Чудесно! Хай я стану атомом торiя, якщо це погана iдея! - захоплено погодився Фратев.
- Iдея справдi непогана, але не знаю, чи зможу я здiйснити її, посмiхнувся Ватсон. - Хiба я вмiю так скиглити, як вони?
- Це дуже просто, - озвався Мадараш. - Перекладiть нашу передачу на "iксовщину" i напишiть до тексту ноти. Я проспiваю їх, як соловей! їхню мову я трiшки засвоїв, коли вивчав музику.
- Ото буде сюрприз, коли ми раптом всунемося в їхню програму! засмiявся Фратев.
Як сказали, так i зробили. Наступного тижня радiохвилi з чудними звуками вже помчали до планети Iкс. Мадараш зiграв свою роль бездоганно.
Ватсон тепер не вiдходив вiд приймача. Вiн чекав, чи не дадуть вiдповiдi незнайомi створiння.
- Увага! - раптом закричав вiн переможно. - Вони почули наш заклик! Передавач замовк!
За десять хвилин станцiя планети Iкс заговорила. Ватсон увiмкнув магнiтофон на запис. За якийсь час передавач замовк знову.
- Повторiть наше повiдомлення. А я тим часом спробую розшифрувати текст.
Ватсон узяв свiй дбайливо складений словник i почав перекладати... Записавши першу фразу, покрутив головою:
- Якась нiсенiтниця! Тут взагалi немає логiчного зв'язку: "Вiйна робить мир, за лiс кидати камiння, час приборканий не може...".
- Або вони нас погано зрозумiли, або не розумiємо їх ми, - посмiхнувся Навратiл. - Спробуйте перекласти наступнi фрази.
- Момент! Вiдновили передачу. Ватсон знову почав записувати.
- Погано їх розумiю, передача має багато перешкод. Ось послухайте! переключив вiн приймач на репродуктор.
Пролунав шум i трiск, якi зовсiм заглушили голос диктора.
- Це схоже на грозу, - сказав Фратев.
- На планетi Iкс спостерiгаю чуднi спалахи! - повiдомив Цаген з кабiни управлiння.
Вченi пiдбiгли до астротелевiзора.
- Це не гроза, а скорше вибухи вулканiв, - сказав Чан-су.
- Вулканiчна дiяльнiсть, мабуть, захопила тiльки лiвий континент.
Ватсон швидко перестроїв приймач.
- Друга станцiя мовчить. Мабуть, мiститься на континентi, який зазнав стихiйного лиха.
Навратiл увiмкнув вiдеофон:
- Товаришко Молодiнова, збiльшить швидкiсть. Є загроза, що прибудемо надто пiзно.
- Почалися вибухи вулканiв вже й на другому континентi! - вигукнув Вроцлавський.
Всi замовкли. З жахом в очах спостерiгали картину на екранi.
- Перша станцiя також замовкла...
Ватсон витягнув з кишенi хусточку i повiльно витирав пiтне чоло.
- Своїм нещасливим пророцтвом я нiби накликав катастрофу... - сказав вiн скрушно. - Адже я казав, що тут ми не зустрiнемо нiяких людей...
- Не випереджайте подiї, - заспокоював його Навратiл. - Вулканiчна дiяльнiсть справдi страшне явище, але все життя на планетi вона знищити не може. Особливо коли йдеться про все людство. Мешканцi планети все-таки розумнi створiння. Знають радiо, а отже, - цiлком iмовiрно, - мають i авiацiю. В найгiршому разi, врятуються в повiтрi.
***
"Промiнь" уже наблизився до планети настiльки, що її поверхню можна було спостерiгати простим оком. Вулканiчнi спалахи досi ще не згасали.
Мадараш вбiг до кабiни управлiння i похитнувся. На його обличчя впало багряне сяйво червоного сонця, яке слiпучо свiтило з зоряного неба. В руцi вiн судорожно стискував щойно проявлену, ще мокру, фотографiю.
- Товаришко Молодiнова, товаришу Навратiл...
На знiмку була зображена частина планети з правим континентом. В кiлькох мiсцях з її поверхнi здiймалися вогненнi кулi. На вершинi однiєї з них, як терновий вiнець, химерно клубочився дим. З мороку яскраво-фiолетовим кольором свiтилося зубчасте гiрське пасмо.
- Це не вибухи вулканiв, це... - голос Молодiнової урвався.
- ...вибухи атомних бомб! - прошепотiв Навратiл. Мадараш витягнув авiацiйнi знiмки вибухiв у Хiросiмi та Нагасакi i поклав їх поруч з фотографiєю.
- Сумнiву немає...
- Планета Iкс дуже радiоактивна! - почулося повiдомлення з кабiни спостереження.
- Ми прибули надто пiзно!.. Безумцi, чи для того дала їм природа розум, щоб вони взаємно знищували одне одного? - Молодiнова стиснула кулаки. - Вони самi собi проголосили смертний вирок... I яка жахлива смерть! Тi, що не загинуть одразу, будуть довго конати в страшних муках...
"Промiнь" наблизився до планети ще бiльше. I тiльки тепер, побачивши згасаючу атомну вiйну на власнi очi, кожен ясно усвiдомив, що тут, за мiльярди кiлометрiв вiд Землi, зараз вiдбувається трагедiя, якої Всесвiт досi не знав.
Всi, хто був вiльний, зiбралися в клубi й мовчки спостерiгали грiзну сцену. Нiхто не хотiв зараз лишатись на самотi, усiх тягло до колективу.
Ватсон притулився лобом до холодної шибки вiкна й прошепотiв:
- Нiколи я не думав, що побачу наяву Дантове пекло! "Земля, слiз повна, вихор пiдганяє, жахлива блискавка в багрянцi промайнула..."
Ще кiлька вибухiв - i на планетi Iкс запала мертва тиша. Тiльки то тут, то там хмари диму та пилу проривало багряне сяйво вогню.
"Промiнь" спустився ще нижче i обертався навколо планети на мiнiмальнiй висотi.
На екранi астротелевiзора пробiгала жахлива картина суцiльної руїни: палаючi мiста, села i лiси; спаленi на вугiль поля. Де-не-де валялись трупи тих, кого вибухи застали на бiльшiй вiдстанi. Гiрськi масиви та металевi конструкцiї свiтились зеленкувато, як натертi фосфором. Так само сяяла й уся атмосфера не освiтленої сонцем пiвкулi.
А над усiм цим палала кривава Проксима. Здавалось, вона також плакала. Довгi язики протуберанцiв вилiтали до чорного неба i повiльно вiдривались вiд своєї вогненної матерi.
- Нагорi атомна енергiя, яка дарує життя, а знизу - та, що це життя знищує...
Плакали всi, i нiхто цього не соромився.
- Радiоактивне випромiнювання має незвичайнi властивостi. Воно таке ж потужне, як i космiчнi променi. За всiма ознаками, проникає на п'ятсот метрiв у землю, - почувся голос у репродукторi.
Северсон схопився за голову.
- Товаришi! - закричав вiн. - Я вас зраджував. Тепер бачу, яким злочинцем є Олаф, якими вбивцями є "Браття сильної руки"!
Мадараш вiд несподiванки впустив кiнокамеру, якою саме вiв кiнозйомку найбiльш приголомшливого в iсторiї людства документа. Вченi пiдбiгли до Северсона, гадаючи, що той збожеволiв.
- Що ти кажеш, мiй любий?! Опам'ятайся! Не втрачай розуму! Така катастрофа нашiй Землi вже не загрожує, ми давно послали атомних авантюристiв пiд три чорти!
- Не бiйся, Аленко, я не збожеволiв. Тiльки я вже бiльше не можу мовчати. Цей жах унизу одкрив менi очi. Не можу мовчати! - вiн через силу пiдвiвся. - Я вам усе повинен сказати... З нами летить убивця! Убивця, який за вашою спиною готується влаштувати ось таке! - показав вiн на планету Iкс. - Це - Дiтрiхсон; так, мiй праплемiнник Олаф! А я його приховував!
- Але ж Дiтрiхсон не може бути вашим праплемiнником, я знаю його вже давно, - похитав головою Ватсон. - Його пращури переїхали до Америки щось близько тисяча вiсiмсот шiстдесятого року. Заспокойтесь, Северсон, у вас трошки розгулялися нерви, але незабаром все це мине. Катастрофа на планетi Iкс сильно вплинула i на нас... Вроцлавський, та не стiйте ж ви, як соляний стовп! Принесiть якихось лiкiв, чи що!
- Нiчого не треба, дайте менi говорити. "Братство сильної руки" iснує, це не моя вигадка. Про це сказав менi сам Дiтрiхсон, коли ми з ним зустрiлись у Празi... Тут, у моєму щоденнику, ви прочитаєте все! - вiн витяг з кишенi блокнот i кинув його на стiл. - Це злочинцi, якi гадають, що вони вищi за iнших людей i що їм судилось володiти свiтом. Сила i влада ось їхня мета. Можливо, вони мають i приховану атомну зброю, яку колись скинуть вам на голову. Зараз ми, а пiсля нас - хоч потоп! - показав вiн тремтячою рукою за вiкно.