Страница:
— А що ти хочеш з ними робити? — спитав начальник; з мимовільною повагою оглядаючи міцного етруска, вимазаного в крові й пилу, з суворою печаллю на обличчі.
— Ми повеземо їх униз: може, дехто з них доживе до Та-Кемту і його вмілих лікарів, — похмуро відповів Каві.
— А хто тобі сказав, що ви повернетесь у Та-Кемт? — перебив його начальник.
Етруск здригнувся і ступив крок назад.
— Як, хіба слова володаря Півдня були брехнею? Хіба ми не вільні?! — закричав Каві.
— Ні, повелитель не обманув тебе, нікчемного, — ви вільні! — і, промовивши це, начальник полювання дав етруску маленький сувій папірусу. — Ось його указ.
Каві бережно взяв дорогоцінний аркушик, за яким раби ставали вільними людьми.
— Коли так, то чому… — заговорив він.
— Замовчи, — гордовито перебив начальник, — і слухай. Ви вільні тут, — начальник полювання вимовив з притиском останнє слово, — і можете йти, куди хочете: туди чи отуди, — рука його показала на захід, на південь і на схід, — але не в Та-Кемт і не в підлеглу йому країну Нуб. Коли не послухаєте, — знову станете рабами. Я вважаю, — твердо закінчив він, — що, подумавши трохи, ви всі повернетесь до ніг нашого повелителя служити великому народові Чорної Землі, як призначено вам долею!
Каві ступив два кроки вперед, очі у нього аж загорілися. Він простягнув руку до одного воїна, який розгублено глянув на начальника полювання, і сміливим рухом вихопив у нього з-за пояса коротенький меч. Етруск підняв виблискуючу зброю лезом догори, поцілував її і швидко заговорив своєю незрозумілою нікому мовою:
— Клянуся найвищим богом блискавки, богом смерті, чиє ім'я ношу я, що наперекір лиходійству проклятого народу я повернуся живим на батьківщину. Клянуся, що з цієї хвилини я не заспокоюсь, поки не прийду на береги Та-Кемту з сильним загоном і не відплачу за все це.
Каві обвів рукою галявину з розкиданими на ній тілами і з силою шпурнув меч собі під ноги. Зброя глибоко встромилася в землю. Етруск різко повернувся і попрямував до товаришів, але раптом повернувся назад.
— Я більше ні про що не прошу тебе, — знову звернувся він до начальника полювання, який вирушав з останньою групою воїнів, — звели тільки, щоб нам залишили кілька списів, ножів і луків. Ми повинні охороняти своїх поранених.
Начальник полювання мовчки кивнув головою і зник за кущами, прямуючи до річки широким слідом, який проклала у прим'ятій траві платформа з носорогом.
Каві переказав товаришам усю розмову. Гнівні вигуки, стримані прокльони і безсилі погрози змішалися з тихим, жалібним стогоном умираючих.
— Про те, що нам робити, подумаємо потім! — крикнув Каві. — Зараз треба вирішити, як бути з пораненими. До річки далеко, ми стомилися і не донесемо товаришів. Відпочинемо трохи, і нехай п'ятдесят чоловік підуть до річки, а двадцять залишаться на варті — навкруги багато хижих звірів. — Каві показав на похилі плямисті спини гієн, що мелькали віддалік у траві, принаджені запахом крові. Величезні птахи з голими шиями кружляли над поляною, спускалися і знову здіймались угору.
Палала розжарена сонцем суха земля, ледве помітно тремтіла сітка сонячних плям під деревами, сумно лунали у палючій тиші крики дикого голуба. У людей пройшов азарт бою, заболіли побиті місця і рани, пекла здерта шкіра.
Смерть Ремда дуже засмутила Каві — юнак був єдиною ниткою, що зв'язувала етруска з далекою батьківщиною. Тепер ця тонка нитка обірвалась.
Кідого, забувши про свої рани, сидів біля Пандіона. У молодого елліна, мабуть, було ще пошкоджено щось усередині, і він не приходив до пам'яті. Крізь засмаглі губи ледве чутно, з легеньким свистом проривалося дихання. Негр кілька разів поглядав на товаришів, які мовчки лежали в затінку, і, нарешті, схопився, кличучи їх до річки по воду для поранених.
З мимовільним стогоном люди почали підводитись. Зразу підступила нестерпна спрага, пекучи і роз'їдаючи горло. Коли так захотілось пити тим, хто уцілів, то що ж терпіли поранені, онімілі від втрати сил! А до ріки навпростець треба було йти не менше двох годин.
Раптом за кущами почулися голоси — на галявині показався загін воїнів кількістю до п'ятидесяти чоловік, обвішаних посудинами з водою та харчами. В загоні не було єгиптян — прийшли лише нубійці та негри з двома провідниками.
Воїни, як тільки побачили місце побоїща, відразу ж замовкли. Вони попрямували до дерева, під яким стояв Каві, і, не промовивши ні слова, опустили до його ніг глиняний і дерев'яний посуд, поклали з десяток списів, шість луків з сагайдаками, повними стріл, чотири важких ножі і чотири маленьких щити з бегемотової шкіри, поцятковані мідними бляшками, Люди з жадністю кинулись до глеків. Кідого схопив ножа і, злісно поводячи очима, заявив, що вб'є того, хто спробує першим узяти воду. Воду з двох посудин поспішно стали вливати у розкриті пересохлі роти поранених, потім напилися всі інші. Воїни пішли, так нічого й не сказавши.
Серед рабів знайшлося двоє таких, що вміли лікувати рани, вони почали разом з Каві перев'язувати товаришів. Поламані кістки Пандіона взяли в лубки з твердої кори, обмотали клаптями тканини з його ж пов'язки на стегнах. При цьому Кідого побачив виблискуючий блакитнозелений камінь, який був міцно зав'язаний у матерію. Негр, вважаючи, що це чарівний амулет товариша, бережно заховав його.
Лубки довелося накласти ще двом пораненим: одному лівійцю, у якого була переламана рука, і сухому мускулястому негрові, що безпомічно лежав з переламаною нижче коліна ногою. Решта поранених були, очевидно, в безнадійному стані — страшний ріг чудовиська пройшов глибоко, ушкодивши їм нутрощі. Деякі з них були розчавлені вагою здоровенного тіла носорога і його схожих на колони ніг.
Не встиг Каві подати допомогу всім пораненим товаришам, як у жовтій траві показався темний силует людини, що поспішала до місця битви. Це був один з місцевих жителів; він приводив воїнів з водою і тепер знову сюди вернувся.
Задихаючись від швидкої ходи, нубієць підійшов до Каві і простягнув йому обидві руки долонями догори. Етруск зрозумів цей жест дружби і відповів тим самим… Тоді провідник присів навпочіпки у затінку дерева, спершись на свій довгий спис, і швидко заговорив, показуючи в бік річки і на південь. Сталася запинка: нубієць знав не більше десяти слів з мови Та-Кемту, а Каві зовсім не розумів нубійця, проте серед рабів знайшлися перекладачі. Виявилось, що провідник відстав від загону воїнів і спішно повернувся, щоб допомогти рабам знайти дорогу. Нубієць запевняв, що звільнених рабів вигнали з підвладної Та-Кемту області, і тому повертатися до річки для них небезпечно — вони можуть знову потрапити в рабство. Провідник порадив Каві йти на захід, де скоро їм зустрінеться величезна суха долина. Нею треба йти на південь; там на четвертий день путі вони, натраплять на мирних кочовиків-скотарів.
— Ти віддаси їм оце, — нубієць витяг з клаптя тканини, перекинутого через плече, якийсь знак, складений з червоних гілочок, що були якось особливо переплетені й поламані, — тоді вони приймуть вас добре і дадуть ослів для перевезення поранених. Ще далі на південь будуть володіння багатого і мирного народу, який ненавидить Та-Кемт. Там поранені зможуть вилікуватися. Чим далі на південь, тим більше буде води, тим частіше литимуть дощі. У сухому річищі, яким доведеться йти спочатку, ви завжди знайдете воду, коли викопаєте яму на два лікті глибиною…
Нубієць підвівся, збираючись іти, і Каві вже хотів подякувати йому, коли раптом до провідника підскочив один із рабів-азіатів з довгою, скуйовдженою й брудною бородою, з шапкою кудлатого волосся на голові.
— Чому ти радиш іти на захід і на південь? Наш дім отам, — азіат показав на схід, у бік річки.
Нубієць уважно подивився на нього і поволі, чітко вимовляючи слова, відповів:
— Коли ти переберешся через річку, на сході буде кам'яниста безводна пустиня. Якщо ти перейдеш через неї і потім через високі гори, то потрапиш на берег моря, яким володіє Та-Кемт. Коли ти зумієш переплисти море, там, кажуть, пустині ще страшніші. А в горах і вздовж берега ріки Ароматів живуть племена, які постачають Та-Кемту рабів, обмінюючи їх на зброю. Думай сам!
— А на північ нема дороги? — вкрадливо запитав один лівієць.
— Якщо пройти на північ днів зо два, то далі буде безмежна пустиня: спершу каміння та суха глина, потім піски. Куди ж ти підеш і чого? Можливо, там є якісь дороги і джерела, але я їх не знаю. Кажу про дорогу найлегшу, яку знаю добре… — І, показавши жестом, що розмову закінчено, провідник вийшов з-під дерева.
Каві пішов за ним, обійняв за плечі і став дякувати, змішуючі єгипетські і етруські слова, потім підізвав перекладача.
— Я не маю чого тобі дати, у мене самого нема нічого, крім… — етруск доторкнувся до забрудненої пов'язки на стегнах, — але в серці я збережу тебе.
— Я теж роблю не за плату, а слухаюся серця, — відповів нубієць, посміхнувшись. — Хто з нас, зазнавши гніту Чорної Землі, відмовиться допомогти вам, хоробрим людям, що визволилися такою страшною ціною?! Дивись же, послухай моєї поради і збережи знак, який я дав тобі… І ще скажу: джерело води від вас праворуч, за дві тисячі ліктів — он там, де купалися носороги, але найкраще сьогодні ж, поки настане ніч, піти звідси. Прощай, сміливий чужоземець, привіт твоїм хоробрим товаришам. Я поспішаю.
Провідник пішов, а Каві, замислившись, дивився йому вслід.
Ні, сьогодні вони не зможуть піти звідси і покинути вмираючих товаришів на поживу гієнам. Коли вода близько, то тим більш потрібно залишатися на місці.
Каві вернувся до товаришів, які міркували, що робити далі. Утоливши спрагу і трохи поївши, люди стали більш розсудливими і обережно зважували дальші дії.
Усім стало зрозуміло, що на північ іти не можна, — треба скоріше піти далі від річки, але в питанні про те, чи просуватись на південь, чи рушити на схід, думки розійшлися.
Азіати, які становили майже половину уцілілих рабів, не хотіли заглиблюватися в країну чорних і доводили, що треба йти на схід. Як запевняли нубійці, за три тижні можна було дістатися до берегів вузького моря, яке розділяло Нубію і Азію, і жителі цієї країни готові були зважитися знову йти через пустиню, щоб швидше повернутися додому.
Каві був захоплений у рабство під час воєнного походу. В нього у рідних місцях була сім'я, і він вагався: такою принадною здавалася йому можливість швидко повернутись туди. Найпростіше було повернутись через Та-Кемт, спустившись човном по річці вниз до моря. Але досвідчений воїн, який багато мандрував, розумів, що купка людей, потрапивши у ворожу країну і. особливо в пустиню, де колодязів дуже мало, зможе протриматись хіба тільки чудом. А чудес у житті етруска ще не бувало, і він не дуже вірив у них.
У розмову втрутився Кідого, залишивши свого друга для того, щоб взяти участь у нараді.
Негр уперше розповів про себе. Виявилося, що Кідого був сином гончара і походив з багатого та численного народу, який жив на морському узбережжі, на заході країни чорних. Там глибоко врізалась у сушу величезна затока, що зветься Південний Ріг.[85] Кідого, потрапивши в полон на краю великої пустині, коли прямував у Та-Кемт, охоплений бажанням подивитися на чудеса майстерного мистецтва цього народу, не знав звідси дороги у рідні місця. Проте негр гадав, що його країна знаходиться десь недалеко на південний захід від місця битви. Юдого запевняв, що зможе дізнатись і про вірну дорогу від того племені, куди направляв їх провідник-нубієць. Кідого обіцяв усім товаришам гостинність, коли тільки вони зуміють дійти до тієї області, де живе його народ, а етруску заявив, що за розповідями, які він чув у дитинстві, кораблі з людьми, схожими на нього і на Пандіона, прибували до його країни з північного моря. Каві, зваживши все, порадив товаришам послухатися провідника і йти на південь. Після того, що сказав Кідого, невідома країна чорних уже не здавалася йому ворожою. Море, вільне, не підвладне ненависному Та-Кемту, давало можливість добратися до батьківщини. Етруск більше вірив морю, ніж пустині.
Азіати протестували, не згоджувались, лівійці підтримували етруска, а про негрів нічого було й говорити: всі вони згодні були йти на південь і на захід — там пролягала їхня дорога до рідних країв.
Азіати запевняли, що зовсім невідомо, як поставляться до них кочовики і особливо той численний і багатий народ, про який говорив провідник-нубієць, та що його знак, даний етруску, може бути пасткою, і всі вони знову потраплять у полон.
Тоді негр, який лежав з поламаною ногою, криками й жестами звернув на себе увагу. Поспішно ковтаючи слова і бризкаючи слиною, він щось говорив, силкуючись посміхнутися і часто б'ючи себе в груди. З його бурхливої мови, з цілої зливи незнайомих слів Каві зрозумів, що негр належить до того народу, до якого радив добратися з допомогою кочовиків провідник, і що він клянеться в миролюбності свого племені. Етруск, нарешті, зважився і став на бік негрів та лівійців, проти азіатів, які все ще відстоювали свій план. Але сонце вже хилилося до заходу, треба було подумати про воду і нічліг. Етруск запропонував діждатися ранку. Хоч як хотілося усім піти геть від жахливого, укритого трупами місця, все ж довелося залишитись на галявині, щоб даремно не мучити вмираючих, переносячи їх. Десять чоловік пішли до джерела, про яке говорив нубієць, і принесли повні глеки каламутної теплої води, що відгонила глиною. За порадою негрів, між деревами було споруджено вал з колючих гілок для: захисту від нападу гієн. Поміж валом і галявиною запалало три вогнища. Три чоловіки залишилися вартувати біля поранених, десять із списами посідали біля вогнища! Ніч у цих місцях наставала швидко. На заході ще ясніли хмари, а з півночі і сходу вже котився вал густої чорної темряви, затоплюючи верхів'я дерев і запалюючи над ними незліченні вогники зірок. Скоро Каві, незнайомий з південними країнами, зрозумів, чому провідник радий їм якнайшвидше йти звідси. Хором знялися в небо крики шакалів, навколо лунав уривчастий істеричний регіт гієн. Здавалося, що сотні звірів збіглися звідусіль, щоб пожерти не лише трупи, а й тих, що залишились живими З галявини доносилися метушня, ричання, хрускіт і голосне жвакання. Навкруги розходився солодкуватий запах трупів, які швидко розклалися від спеки.
Люди кричали, кидали грудки землі і каміння, виступали наперед з палаючими головешками, та дарма — хижаків ставало все більше.
Раптом за колючою загорожею почулося глухе хрипіння, громовий рев немов розлився по землі, стрясаючи все навколо. Звірі, що гризлися на поляні, стихли, люди, прокинувшись, посхоплювалися; в тиші, що настала, дужче застогнали поранені. Рев наближався — низький, неймовірно сильний звук, здавалося, виходив з величезної труби. Біля крайнього дерева промайнув невиразний? силует з великою головою — до наляканих людей підступав великий гривастий лев, а позад нього нечутно пливла гнучка тонка левиця. Списи повернулися проти звірів, тьмяно відблискуючи мідними наконечниками при слабкому полум'ї вогнищ. Люди кричали і шпурляли на левів головешки, намагаючись підпалити траву. Приголомшені хижаки зупинились, потім відійшли на галявину. Довго стояли люди із списами напоготові, до болю стискаючий в руках ратища, але звірі не нападали.
Не встигли подорожні задрімати, як знову грім лев'ячого реву струсонув повітря, за ним почувся другий, третій. Не менше трьох левів бродило навколо, разом з левицею їх було четверо. Люди зрозуміли, якою необачністю з їхнього боку було те, що вони спорудили таку низьку загорожу. Чотири чоловіки із списами стояли напоготові, щоб відбити можливий напад ззаду, шестеро були за вогнищами. Ніхто не спав. Озброївшись, хто чим міг, люди пильно вдивлялися в темряву. Новий рев струснув повітря, і біля крайнього вогнища з'явився величезний лев із світлою гривою. Полум'я, коливаючись, збільшувало розміри хижака, очі його, спрямовані на людей, випромінювали зелене світло. Як на біду, поблизу стояв з луком один з недосвідчених у полюванні північних азіатів. Наляканий левиним ревом, він пустив стрілу і влучив прямо в морду хижакові. Рев перейшов у протяжний стогін, а потім у хрипкий кашель і змовк.
— Стережися! — несамовито крикнув один нубієць.
Тіло лева знялося в повітря, хижак перескочив смугу вогню і опинився серед людей. Але переможців носорога нелегко було збентежити: списи, вп'явшись у боки і груди лева, зупинили його, чотири стріли прокололи гнучкий тулуб. Два списи, сухо тріснувши, зламались від ударів важкої лапи, і в цю ж мить три велетні-негри, прикриваючись щитами, загнали хижакові в груди довгі ножі… Лев протяжно й жалібно заревів, закривавлені люди відскочили, і раптом настала тиша.
Степом прокотився оглушливий крик перемоги. Тіло забитого лева викинули перед вогнища, а товариші почали перев'язувати двох нових поранених, які ще тремтіли від бойової гарячки.
Хижаки бродили навколо до світанку і час від часу несамовито ревли. Жоден лев не зважився напасти ще раз.
Коли настав у сліпучому блиску новий день, померло п'ятеро тяжко поранених. Виявилося ще семеро мертвих, — вночі у сутичці з левами ніхто не помітив, коли померли ці люди. Ахмі ще дихав, зрідка ворушачи посірілими губами.
Пандіон лежав з розплющеними очима, груди його піднімалися від спокійного і рівного дихання. Кідого, нахилившись над ним, з жахом зрозумів, що друг не бачить його. Однак принесену воду Пандіон випив зразу і поволі опустив повіки.
Коли поснідали залишками вчорашніх харчів, Каві запропонував вирушати. Азіати, змовившись ще вночі, збунтувалися. Вони кричали, що в цій країні, де так багато страшних звірів, вони неминуче загинуть, що треба тікати з цього згубного степу, що в пустині краще й безпечніше. Хоч як умовляли їх Каві і чорношкірі, азіати стояли на своєму.
— Гаразд, хай буде так, — сказав нарешті етруск. — Я і Кідого йдемо на південь. Хто з нами — підійдіть сюди, хто на схід — відійдіть ліворуч.
Відразу ж біля етруска утворилась юрба чорних і яснобронзових тіл — негри, нубійці і лівійці. До Каві приєдналися тридцять сім чоловік, крім Пандіона і негра, який лежав на землі з поламаною ногою і, спершись на лікті, напружено стежив за тим, що діялось навколо.
Тридцять два чоловіки перейшли ліворуч і стояли, уперто опустивши голови.
Зброю і посуд для води поділили навпіл між обома партіями, щоб азіати, коли зазнають невдачі, не сказали, що вона сталася через товаришів.
Як тільки все було поділено, їх довгобородий вождь повів людей на схід, до ріки, наче побоюючись, що прихильність до Товаришів захитає їхню рішучість. Ті, хто залишився, довго дивилися вслід хоробрим друзям, які відокремились від них, перед самою волею, потім, сумно зітхаючи, взялися до своїх справ.
Етруск і Кідого, оглянувши Пандіона і пораненого негра, перенесли їх до другого дерева, з тонким гіллям, Коли спробували підняти Ахмі, з горла лівійця вихопився: крик, і життя покинуло мужнього борця за волю.
Каві порадив лівійцям підняти мертвого на дерево і міцно прив'язати його вірьовками. Це зразу ж зробили, хоч люди знали, що труп розтерзають хижі птахи; але це було не так огидливо, як віддати його на поживу смердючим гієнам.
Мовчки, не зговорюючись, Каві і Кідого зрубали кілька гілок.
— Що це ти робиш? — спитав один високий негр, підійшовши до етруска.
— Носилки. Ми з Кідого понесемо його, — Каві показав на Пандіона, — а ви понесете оцього, — етруск кивнув на негра з ногою в лубку — Лівієць піде без нашої допомоги, з рукою на перев'язі…
— Ми всі понесемо того, хто першим вискочив на носорога, — відповів негр, звернувшись до товаришів. — Цей сміливець врятував усіх. Хіба ми можемо це забути? Стривай, ми краще вміємо робити носилки.
Чотири негри спритно взялися за роботу. Скоро носилки були готові — довгі палиці, переплетені вірьовками, — на місці битви їх залишилося чимало. Поміж палицями негри приладнали подвійні поперечні розпірки, посередині прикріпили круглі подушки з твердої кори, обмотані кусками лев'ячої шкури. Негр з поламаною нотою стежив за роботою, радісно посміхаючись; темні очі його віддано дивилися в обличчя товаришів. Поранених поклали на носилки. Все було готове. Чорношкірі парами поставали біля носилок і разом підняли їх на витягнутих руках, старанно підмостивши подушки під голови. Потім носії рушили вперед, ступаючи розмірено й легко.
Так, не приходячи до пам'яті, Пандіон вирушив у невідому дорогу. Два нубійці і негр, що взялися бути провідниками, озброєні списами й луком, ішли попереду, решта тридцять чоловік потяглися один по одному слідом за носилками. Позад усіх ще троє несли два списи і лук. Подорожні пішли краєм галявини на захід, стараючись не дивитись на останки товаришів: їх гнітило почуття провини, що не змогли вберегти тіла загиблих від нічних хижаків.
Після полуденного відпочинку загін скоро дістався до широкого висохлого річища, яке здалеку виділялося на жовтому степу двома смужками чагарника, що ріс на його берегах.
Річищем повернули прямо на південь і, не зупиняючись, ішли до вечора. Цього дня не довелося копати ями для води — невеличке джерело вибивалося на поверхню Із щілини між двома плитами з грубозернистого сипкого каменю; але людям довелося добре попрацювати: лаштуючи нічліг, вони обгородили це місце валом з колючого гілля. Вночі всі мирно спали, не лякаючись віддаленого ричання лева і сновигаючих у темряві гієн.
Другий і третій день путі минули спокійно. Тільки раз бачили віддалік чорне громаддя носорога, який пробирався в траві, опустивши голову. Люди збентежилися і зупинились, — в їхній пам'яті знову постало недавно пережите, грізне й незабутнє. Подорожні прилягли в траву. Носорог підняв голову; знову, як і в той страшний час, люди побачили вигнуті, широко розставлені вуха і кінець рога, що стримів між ними. Складки товстої шкіри облягали плечі тварини і звисали валками там, де починаються розставлені передні ноги, що утопали в траві. Масивне чудовисько нерухомо постояло і, повернувшись, рушило далі своєю дорогою.
Невеликі стада маленьких жовто-сірих антилоп траплялися часто; вбиті стрілами тварини були смачним харчем.
На четвертий день сухе річище розширилося й зникло, жовтий глинистий грунт змінився дивною ясночервоною землею,[86] яка тонким шаром вкривала дрібний граніт. Округлі горби граніту виступали темними плямами на червоній похмурій рівнині. Трава зникла, замість неї із землі стирчало жорстке листя, схоже на в'язки гострих і вузьких мечів, увіткнутих прямо в пухкий грунт.[87] Провідники старанно обходили зарості цих дивних рослин з гострими, як у бритви краями.
Попереду розстилалася червона долина, рівні клуби куряви вихрилися, здіймаючись стовпами і розсіюючи блиск сонячного проміння. Спека втомила людей, але вони йшли далі, турбуючись, що ця безводна рівнина може бути дуже великою. Річище з його підземним потоком води залишилося позаду. Хто знає, коли пощастить знайти воду, таку потрібну людині в цій жаркій країні!
З вершини одного гранітного горба помітили, що вдалині пролягає золотиста смуга, — там, певно, закінчувався червоний грунт і знову ішов трав'янистий степ. Справді, тіні після полудня подовшали тільки наполовину, а подорожні вже ступали по шурхливій траві, нижчій, ніж раніше та зате густішій. Осторонь виднілася широка зелена хмара, яка мовби ширяла в повітрі над синявочорною плямою власної тіні,— могутнє дерево гостей запрошувало під своє віття на відпочинок. Провідники повернули до нього. Стомлені люди прискорили ходу, і незабаром носилки з пораненими стояли в затінку біля стовбура, глибоко розділеного подовжніми жолобками на окремі закруглені ребра.
Кілька негрів поставали один на одного, утворивши живі сходи, і вилізли на могутні гілки. Згори почулися захоплені вигуки — чорношкірі не помилилися в своїх сподіваннях: у внутрішньому дуплі товстого стовбура, не менше п'ятнадцяти ліктів завтовшки, була вода від недавніх дощів. Посуд наповнили прохолодною темною водою. Негри скинули зверху кілька довгастих плодів величезного дерева, загострених з обох кінців. Кожен плід, завбільшки з голову людини, мав під своєю тонкою твердою шкаралупою жовтувату, кисло-солодку, схожу на борошно, речовину, яка чудово охолоджувала разгарячені пересохлі роти подорожніх. Кідого розбив два плоди, повиймав численні дрібні кісточки, а речовину, що була в плодах, розтер, доливши трохи води, і почав годувати Пандіона.
На радість негра, молодий еллін їв з великою охотою і сьогодні вперше підвів голову, намагаючись роздивитися навколо (на носилках у дорозі обличчя Пандіона покривали звичайно великим листям, зірваним поблизу джерела). Руки Пандіона ледве дотяглись до Кідого, безсилими пальцями він потиснув руку негрові. У широко відкритих мутних очах елліна була помітна якась безпорадність.
Кідого схвильовано спитав друга, як він почуває себе, але не добився відповіді. Очі пораненого знову заплющились, немов слабкий спалах воскресаючого життя надміру стомив його. Кідого не турбував більше друга і поспішив порадувати доброю звісткою етруска. Каві, який став ще більш суворим від дня страшної битви, підійшов до носилок і довго сидів, вдивляючись в обличчя товариша. Етруск, поклавши руки на груди Пандіону, старався виявити, як сильно б'ється серце юнака.
— Ми повеземо їх униз: може, дехто з них доживе до Та-Кемту і його вмілих лікарів, — похмуро відповів Каві.
— А хто тобі сказав, що ви повернетесь у Та-Кемт? — перебив його начальник.
Етруск здригнувся і ступив крок назад.
— Як, хіба слова володаря Півдня були брехнею? Хіба ми не вільні?! — закричав Каві.
— Ні, повелитель не обманув тебе, нікчемного, — ви вільні! — і, промовивши це, начальник полювання дав етруску маленький сувій папірусу. — Ось його указ.
Каві бережно взяв дорогоцінний аркушик, за яким раби ставали вільними людьми.
— Коли так, то чому… — заговорив він.
— Замовчи, — гордовито перебив начальник, — і слухай. Ви вільні тут, — начальник полювання вимовив з притиском останнє слово, — і можете йти, куди хочете: туди чи отуди, — рука його показала на захід, на південь і на схід, — але не в Та-Кемт і не в підлеглу йому країну Нуб. Коли не послухаєте, — знову станете рабами. Я вважаю, — твердо закінчив він, — що, подумавши трохи, ви всі повернетесь до ніг нашого повелителя служити великому народові Чорної Землі, як призначено вам долею!
Каві ступив два кроки вперед, очі у нього аж загорілися. Він простягнув руку до одного воїна, який розгублено глянув на начальника полювання, і сміливим рухом вихопив у нього з-за пояса коротенький меч. Етруск підняв виблискуючу зброю лезом догори, поцілував її і швидко заговорив своєю незрозумілою нікому мовою:
— Клянуся найвищим богом блискавки, богом смерті, чиє ім'я ношу я, що наперекір лиходійству проклятого народу я повернуся живим на батьківщину. Клянуся, що з цієї хвилини я не заспокоюсь, поки не прийду на береги Та-Кемту з сильним загоном і не відплачу за все це.
Каві обвів рукою галявину з розкиданими на ній тілами і з силою шпурнув меч собі під ноги. Зброя глибоко встромилася в землю. Етруск різко повернувся і попрямував до товаришів, але раптом повернувся назад.
— Я більше ні про що не прошу тебе, — знову звернувся він до начальника полювання, який вирушав з останньою групою воїнів, — звели тільки, щоб нам залишили кілька списів, ножів і луків. Ми повинні охороняти своїх поранених.
Начальник полювання мовчки кивнув головою і зник за кущами, прямуючи до річки широким слідом, який проклала у прим'ятій траві платформа з носорогом.
Каві переказав товаришам усю розмову. Гнівні вигуки, стримані прокльони і безсилі погрози змішалися з тихим, жалібним стогоном умираючих.
— Про те, що нам робити, подумаємо потім! — крикнув Каві. — Зараз треба вирішити, як бути з пораненими. До річки далеко, ми стомилися і не донесемо товаришів. Відпочинемо трохи, і нехай п'ятдесят чоловік підуть до річки, а двадцять залишаться на варті — навкруги багато хижих звірів. — Каві показав на похилі плямисті спини гієн, що мелькали віддалік у траві, принаджені запахом крові. Величезні птахи з голими шиями кружляли над поляною, спускалися і знову здіймались угору.
Палала розжарена сонцем суха земля, ледве помітно тремтіла сітка сонячних плям під деревами, сумно лунали у палючій тиші крики дикого голуба. У людей пройшов азарт бою, заболіли побиті місця і рани, пекла здерта шкіра.
Смерть Ремда дуже засмутила Каві — юнак був єдиною ниткою, що зв'язувала етруска з далекою батьківщиною. Тепер ця тонка нитка обірвалась.
Кідого, забувши про свої рани, сидів біля Пандіона. У молодого елліна, мабуть, було ще пошкоджено щось усередині, і він не приходив до пам'яті. Крізь засмаглі губи ледве чутно, з легеньким свистом проривалося дихання. Негр кілька разів поглядав на товаришів, які мовчки лежали в затінку, і, нарешті, схопився, кличучи їх до річки по воду для поранених.
З мимовільним стогоном люди почали підводитись. Зразу підступила нестерпна спрага, пекучи і роз'їдаючи горло. Коли так захотілось пити тим, хто уцілів, то що ж терпіли поранені, онімілі від втрати сил! А до ріки навпростець треба було йти не менше двох годин.
Раптом за кущами почулися голоси — на галявині показався загін воїнів кількістю до п'ятидесяти чоловік, обвішаних посудинами з водою та харчами. В загоні не було єгиптян — прийшли лише нубійці та негри з двома провідниками.
Воїни, як тільки побачили місце побоїща, відразу ж замовкли. Вони попрямували до дерева, під яким стояв Каві, і, не промовивши ні слова, опустили до його ніг глиняний і дерев'яний посуд, поклали з десяток списів, шість луків з сагайдаками, повними стріл, чотири важких ножі і чотири маленьких щити з бегемотової шкіри, поцятковані мідними бляшками, Люди з жадністю кинулись до глеків. Кідого схопив ножа і, злісно поводячи очима, заявив, що вб'є того, хто спробує першим узяти воду. Воду з двох посудин поспішно стали вливати у розкриті пересохлі роти поранених, потім напилися всі інші. Воїни пішли, так нічого й не сказавши.
Серед рабів знайшлося двоє таких, що вміли лікувати рани, вони почали разом з Каві перев'язувати товаришів. Поламані кістки Пандіона взяли в лубки з твердої кори, обмотали клаптями тканини з його ж пов'язки на стегнах. При цьому Кідого побачив виблискуючий блакитнозелений камінь, який був міцно зав'язаний у матерію. Негр, вважаючи, що це чарівний амулет товариша, бережно заховав його.
Лубки довелося накласти ще двом пораненим: одному лівійцю, у якого була переламана рука, і сухому мускулястому негрові, що безпомічно лежав з переламаною нижче коліна ногою. Решта поранених були, очевидно, в безнадійному стані — страшний ріг чудовиська пройшов глибоко, ушкодивши їм нутрощі. Деякі з них були розчавлені вагою здоровенного тіла носорога і його схожих на колони ніг.
Не встиг Каві подати допомогу всім пораненим товаришам, як у жовтій траві показався темний силует людини, що поспішала до місця битви. Це був один з місцевих жителів; він приводив воїнів з водою і тепер знову сюди вернувся.
Задихаючись від швидкої ходи, нубієць підійшов до Каві і простягнув йому обидві руки долонями догори. Етруск зрозумів цей жест дружби і відповів тим самим… Тоді провідник присів навпочіпки у затінку дерева, спершись на свій довгий спис, і швидко заговорив, показуючи в бік річки і на південь. Сталася запинка: нубієць знав не більше десяти слів з мови Та-Кемту, а Каві зовсім не розумів нубійця, проте серед рабів знайшлися перекладачі. Виявилось, що провідник відстав від загону воїнів і спішно повернувся, щоб допомогти рабам знайти дорогу. Нубієць запевняв, що звільнених рабів вигнали з підвладної Та-Кемту області, і тому повертатися до річки для них небезпечно — вони можуть знову потрапити в рабство. Провідник порадив Каві йти на захід, де скоро їм зустрінеться величезна суха долина. Нею треба йти на південь; там на четвертий день путі вони, натраплять на мирних кочовиків-скотарів.
— Ти віддаси їм оце, — нубієць витяг з клаптя тканини, перекинутого через плече, якийсь знак, складений з червоних гілочок, що були якось особливо переплетені й поламані, — тоді вони приймуть вас добре і дадуть ослів для перевезення поранених. Ще далі на південь будуть володіння багатого і мирного народу, який ненавидить Та-Кемт. Там поранені зможуть вилікуватися. Чим далі на південь, тим більше буде води, тим частіше литимуть дощі. У сухому річищі, яким доведеться йти спочатку, ви завжди знайдете воду, коли викопаєте яму на два лікті глибиною…
Нубієць підвівся, збираючись іти, і Каві вже хотів подякувати йому, коли раптом до провідника підскочив один із рабів-азіатів з довгою, скуйовдженою й брудною бородою, з шапкою кудлатого волосся на голові.
— Чому ти радиш іти на захід і на південь? Наш дім отам, — азіат показав на схід, у бік річки.
Нубієць уважно подивився на нього і поволі, чітко вимовляючи слова, відповів:
— Коли ти переберешся через річку, на сході буде кам'яниста безводна пустиня. Якщо ти перейдеш через неї і потім через високі гори, то потрапиш на берег моря, яким володіє Та-Кемт. Коли ти зумієш переплисти море, там, кажуть, пустині ще страшніші. А в горах і вздовж берега ріки Ароматів живуть племена, які постачають Та-Кемту рабів, обмінюючи їх на зброю. Думай сам!
— А на північ нема дороги? — вкрадливо запитав один лівієць.
— Якщо пройти на північ днів зо два, то далі буде безмежна пустиня: спершу каміння та суха глина, потім піски. Куди ж ти підеш і чого? Можливо, там є якісь дороги і джерела, але я їх не знаю. Кажу про дорогу найлегшу, яку знаю добре… — І, показавши жестом, що розмову закінчено, провідник вийшов з-під дерева.
Каві пішов за ним, обійняв за плечі і став дякувати, змішуючі єгипетські і етруські слова, потім підізвав перекладача.
— Я не маю чого тобі дати, у мене самого нема нічого, крім… — етруск доторкнувся до забрудненої пов'язки на стегнах, — але в серці я збережу тебе.
— Я теж роблю не за плату, а слухаюся серця, — відповів нубієць, посміхнувшись. — Хто з нас, зазнавши гніту Чорної Землі, відмовиться допомогти вам, хоробрим людям, що визволилися такою страшною ціною?! Дивись же, послухай моєї поради і збережи знак, який я дав тобі… І ще скажу: джерело води від вас праворуч, за дві тисячі ліктів — он там, де купалися носороги, але найкраще сьогодні ж, поки настане ніч, піти звідси. Прощай, сміливий чужоземець, привіт твоїм хоробрим товаришам. Я поспішаю.
Провідник пішов, а Каві, замислившись, дивився йому вслід.
Ні, сьогодні вони не зможуть піти звідси і покинути вмираючих товаришів на поживу гієнам. Коли вода близько, то тим більш потрібно залишатися на місці.
Каві вернувся до товаришів, які міркували, що робити далі. Утоливши спрагу і трохи поївши, люди стали більш розсудливими і обережно зважували дальші дії.
Усім стало зрозуміло, що на північ іти не можна, — треба скоріше піти далі від річки, але в питанні про те, чи просуватись на південь, чи рушити на схід, думки розійшлися.
Азіати, які становили майже половину уцілілих рабів, не хотіли заглиблюватися в країну чорних і доводили, що треба йти на схід. Як запевняли нубійці, за три тижні можна було дістатися до берегів вузького моря, яке розділяло Нубію і Азію, і жителі цієї країни готові були зважитися знову йти через пустиню, щоб швидше повернутися додому.
Каві був захоплений у рабство під час воєнного походу. В нього у рідних місцях була сім'я, і він вагався: такою принадною здавалася йому можливість швидко повернутись туди. Найпростіше було повернутись через Та-Кемт, спустившись човном по річці вниз до моря. Але досвідчений воїн, який багато мандрував, розумів, що купка людей, потрапивши у ворожу країну і. особливо в пустиню, де колодязів дуже мало, зможе протриматись хіба тільки чудом. А чудес у житті етруска ще не бувало, і він не дуже вірив у них.
У розмову втрутився Кідого, залишивши свого друга для того, щоб взяти участь у нараді.
Негр уперше розповів про себе. Виявилося, що Кідого був сином гончара і походив з багатого та численного народу, який жив на морському узбережжі, на заході країни чорних. Там глибоко врізалась у сушу величезна затока, що зветься Південний Ріг.[85] Кідого, потрапивши в полон на краю великої пустині, коли прямував у Та-Кемт, охоплений бажанням подивитися на чудеса майстерного мистецтва цього народу, не знав звідси дороги у рідні місця. Проте негр гадав, що його країна знаходиться десь недалеко на південний захід від місця битви. Юдого запевняв, що зможе дізнатись і про вірну дорогу від того племені, куди направляв їх провідник-нубієць. Кідого обіцяв усім товаришам гостинність, коли тільки вони зуміють дійти до тієї області, де живе його народ, а етруску заявив, що за розповідями, які він чув у дитинстві, кораблі з людьми, схожими на нього і на Пандіона, прибували до його країни з північного моря. Каві, зваживши все, порадив товаришам послухатися провідника і йти на південь. Після того, що сказав Кідого, невідома країна чорних уже не здавалася йому ворожою. Море, вільне, не підвладне ненависному Та-Кемту, давало можливість добратися до батьківщини. Етруск більше вірив морю, ніж пустині.
Азіати протестували, не згоджувались, лівійці підтримували етруска, а про негрів нічого було й говорити: всі вони згодні були йти на південь і на захід — там пролягала їхня дорога до рідних країв.
Азіати запевняли, що зовсім невідомо, як поставляться до них кочовики і особливо той численний і багатий народ, про який говорив провідник-нубієць, та що його знак, даний етруску, може бути пасткою, і всі вони знову потраплять у полон.
Тоді негр, який лежав з поламаною ногою, криками й жестами звернув на себе увагу. Поспішно ковтаючи слова і бризкаючи слиною, він щось говорив, силкуючись посміхнутися і часто б'ючи себе в груди. З його бурхливої мови, з цілої зливи незнайомих слів Каві зрозумів, що негр належить до того народу, до якого радив добратися з допомогою кочовиків провідник, і що він клянеться в миролюбності свого племені. Етруск, нарешті, зважився і став на бік негрів та лівійців, проти азіатів, які все ще відстоювали свій план. Але сонце вже хилилося до заходу, треба було подумати про воду і нічліг. Етруск запропонував діждатися ранку. Хоч як хотілося усім піти геть від жахливого, укритого трупами місця, все ж довелося залишитись на галявині, щоб даремно не мучити вмираючих, переносячи їх. Десять чоловік пішли до джерела, про яке говорив нубієць, і принесли повні глеки каламутної теплої води, що відгонила глиною. За порадою негрів, між деревами було споруджено вал з колючих гілок для: захисту від нападу гієн. Поміж валом і галявиною запалало три вогнища. Три чоловіки залишилися вартувати біля поранених, десять із списами посідали біля вогнища! Ніч у цих місцях наставала швидко. На заході ще ясніли хмари, а з півночі і сходу вже котився вал густої чорної темряви, затоплюючи верхів'я дерев і запалюючи над ними незліченні вогники зірок. Скоро Каві, незнайомий з південними країнами, зрозумів, чому провідник радий їм якнайшвидше йти звідси. Хором знялися в небо крики шакалів, навколо лунав уривчастий істеричний регіт гієн. Здавалося, що сотні звірів збіглися звідусіль, щоб пожерти не лише трупи, а й тих, що залишились живими З галявини доносилися метушня, ричання, хрускіт і голосне жвакання. Навкруги розходився солодкуватий запах трупів, які швидко розклалися від спеки.
Люди кричали, кидали грудки землі і каміння, виступали наперед з палаючими головешками, та дарма — хижаків ставало все більше.
Раптом за колючою загорожею почулося глухе хрипіння, громовий рев немов розлився по землі, стрясаючи все навколо. Звірі, що гризлися на поляні, стихли, люди, прокинувшись, посхоплювалися; в тиші, що настала, дужче застогнали поранені. Рев наближався — низький, неймовірно сильний звук, здавалося, виходив з величезної труби. Біля крайнього дерева промайнув невиразний? силует з великою головою — до наляканих людей підступав великий гривастий лев, а позад нього нечутно пливла гнучка тонка левиця. Списи повернулися проти звірів, тьмяно відблискуючи мідними наконечниками при слабкому полум'ї вогнищ. Люди кричали і шпурляли на левів головешки, намагаючись підпалити траву. Приголомшені хижаки зупинились, потім відійшли на галявину. Довго стояли люди із списами напоготові, до болю стискаючий в руках ратища, але звірі не нападали.
Не встигли подорожні задрімати, як знову грім лев'ячого реву струсонув повітря, за ним почувся другий, третій. Не менше трьох левів бродило навколо, разом з левицею їх було четверо. Люди зрозуміли, якою необачністю з їхнього боку було те, що вони спорудили таку низьку загорожу. Чотири чоловіки із списами стояли напоготові, щоб відбити можливий напад ззаду, шестеро були за вогнищами. Ніхто не спав. Озброївшись, хто чим міг, люди пильно вдивлялися в темряву. Новий рев струснув повітря, і біля крайнього вогнища з'явився величезний лев із світлою гривою. Полум'я, коливаючись, збільшувало розміри хижака, очі його, спрямовані на людей, випромінювали зелене світло. Як на біду, поблизу стояв з луком один з недосвідчених у полюванні північних азіатів. Наляканий левиним ревом, він пустив стрілу і влучив прямо в морду хижакові. Рев перейшов у протяжний стогін, а потім у хрипкий кашель і змовк.
— Стережися! — несамовито крикнув один нубієць.
Тіло лева знялося в повітря, хижак перескочив смугу вогню і опинився серед людей. Але переможців носорога нелегко було збентежити: списи, вп'явшись у боки і груди лева, зупинили його, чотири стріли прокололи гнучкий тулуб. Два списи, сухо тріснувши, зламались від ударів важкої лапи, і в цю ж мить три велетні-негри, прикриваючись щитами, загнали хижакові в груди довгі ножі… Лев протяжно й жалібно заревів, закривавлені люди відскочили, і раптом настала тиша.
Степом прокотився оглушливий крик перемоги. Тіло забитого лева викинули перед вогнища, а товариші почали перев'язувати двох нових поранених, які ще тремтіли від бойової гарячки.
Хижаки бродили навколо до світанку і час від часу несамовито ревли. Жоден лев не зважився напасти ще раз.
Коли настав у сліпучому блиску новий день, померло п'ятеро тяжко поранених. Виявилося ще семеро мертвих, — вночі у сутичці з левами ніхто не помітив, коли померли ці люди. Ахмі ще дихав, зрідка ворушачи посірілими губами.
Пандіон лежав з розплющеними очима, груди його піднімалися від спокійного і рівного дихання. Кідого, нахилившись над ним, з жахом зрозумів, що друг не бачить його. Однак принесену воду Пандіон випив зразу і поволі опустив повіки.
Коли поснідали залишками вчорашніх харчів, Каві запропонував вирушати. Азіати, змовившись ще вночі, збунтувалися. Вони кричали, що в цій країні, де так багато страшних звірів, вони неминуче загинуть, що треба тікати з цього згубного степу, що в пустині краще й безпечніше. Хоч як умовляли їх Каві і чорношкірі, азіати стояли на своєму.
— Гаразд, хай буде так, — сказав нарешті етруск. — Я і Кідого йдемо на південь. Хто з нами — підійдіть сюди, хто на схід — відійдіть ліворуч.
Відразу ж біля етруска утворилась юрба чорних і яснобронзових тіл — негри, нубійці і лівійці. До Каві приєдналися тридцять сім чоловік, крім Пандіона і негра, який лежав на землі з поламаною ногою і, спершись на лікті, напружено стежив за тим, що діялось навколо.
Тридцять два чоловіки перейшли ліворуч і стояли, уперто опустивши голови.
Зброю і посуд для води поділили навпіл між обома партіями, щоб азіати, коли зазнають невдачі, не сказали, що вона сталася через товаришів.
Як тільки все було поділено, їх довгобородий вождь повів людей на схід, до ріки, наче побоюючись, що прихильність до Товаришів захитає їхню рішучість. Ті, хто залишився, довго дивилися вслід хоробрим друзям, які відокремились від них, перед самою волею, потім, сумно зітхаючи, взялися до своїх справ.
Етруск і Кідого, оглянувши Пандіона і пораненого негра, перенесли їх до другого дерева, з тонким гіллям, Коли спробували підняти Ахмі, з горла лівійця вихопився: крик, і життя покинуло мужнього борця за волю.
Каві порадив лівійцям підняти мертвого на дерево і міцно прив'язати його вірьовками. Це зразу ж зробили, хоч люди знали, що труп розтерзають хижі птахи; але це було не так огидливо, як віддати його на поживу смердючим гієнам.
Мовчки, не зговорюючись, Каві і Кідого зрубали кілька гілок.
— Що це ти робиш? — спитав один високий негр, підійшовши до етруска.
— Носилки. Ми з Кідого понесемо його, — Каві показав на Пандіона, — а ви понесете оцього, — етруск кивнув на негра з ногою в лубку — Лівієць піде без нашої допомоги, з рукою на перев'язі…
— Ми всі понесемо того, хто першим вискочив на носорога, — відповів негр, звернувшись до товаришів. — Цей сміливець врятував усіх. Хіба ми можемо це забути? Стривай, ми краще вміємо робити носилки.
Чотири негри спритно взялися за роботу. Скоро носилки були готові — довгі палиці, переплетені вірьовками, — на місці битви їх залишилося чимало. Поміж палицями негри приладнали подвійні поперечні розпірки, посередині прикріпили круглі подушки з твердої кори, обмотані кусками лев'ячої шкури. Негр з поламаною нотою стежив за роботою, радісно посміхаючись; темні очі його віддано дивилися в обличчя товаришів. Поранених поклали на носилки. Все було готове. Чорношкірі парами поставали біля носилок і разом підняли їх на витягнутих руках, старанно підмостивши подушки під голови. Потім носії рушили вперед, ступаючи розмірено й легко.
Так, не приходячи до пам'яті, Пандіон вирушив у невідому дорогу. Два нубійці і негр, що взялися бути провідниками, озброєні списами й луком, ішли попереду, решта тридцять чоловік потяглися один по одному слідом за носилками. Позад усіх ще троє несли два списи і лук. Подорожні пішли краєм галявини на захід, стараючись не дивитись на останки товаришів: їх гнітило почуття провини, що не змогли вберегти тіла загиблих від нічних хижаків.
Після полуденного відпочинку загін скоро дістався до широкого висохлого річища, яке здалеку виділялося на жовтому степу двома смужками чагарника, що ріс на його берегах.
Річищем повернули прямо на південь і, не зупиняючись, ішли до вечора. Цього дня не довелося копати ями для води — невеличке джерело вибивалося на поверхню Із щілини між двома плитами з грубозернистого сипкого каменю; але людям довелося добре попрацювати: лаштуючи нічліг, вони обгородили це місце валом з колючого гілля. Вночі всі мирно спали, не лякаючись віддаленого ричання лева і сновигаючих у темряві гієн.
Другий і третій день путі минули спокійно. Тільки раз бачили віддалік чорне громаддя носорога, який пробирався в траві, опустивши голову. Люди збентежилися і зупинились, — в їхній пам'яті знову постало недавно пережите, грізне й незабутнє. Подорожні прилягли в траву. Носорог підняв голову; знову, як і в той страшний час, люди побачили вигнуті, широко розставлені вуха і кінець рога, що стримів між ними. Складки товстої шкіри облягали плечі тварини і звисали валками там, де починаються розставлені передні ноги, що утопали в траві. Масивне чудовисько нерухомо постояло і, повернувшись, рушило далі своєю дорогою.
Невеликі стада маленьких жовто-сірих антилоп траплялися часто; вбиті стрілами тварини були смачним харчем.
На четвертий день сухе річище розширилося й зникло, жовтий глинистий грунт змінився дивною ясночервоною землею,[86] яка тонким шаром вкривала дрібний граніт. Округлі горби граніту виступали темними плямами на червоній похмурій рівнині. Трава зникла, замість неї із землі стирчало жорстке листя, схоже на в'язки гострих і вузьких мечів, увіткнутих прямо в пухкий грунт.[87] Провідники старанно обходили зарості цих дивних рослин з гострими, як у бритви краями.
Попереду розстилалася червона долина, рівні клуби куряви вихрилися, здіймаючись стовпами і розсіюючи блиск сонячного проміння. Спека втомила людей, але вони йшли далі, турбуючись, що ця безводна рівнина може бути дуже великою. Річище з його підземним потоком води залишилося позаду. Хто знає, коли пощастить знайти воду, таку потрібну людині в цій жаркій країні!
З вершини одного гранітного горба помітили, що вдалині пролягає золотиста смуга, — там, певно, закінчувався червоний грунт і знову ішов трав'янистий степ. Справді, тіні після полудня подовшали тільки наполовину, а подорожні вже ступали по шурхливій траві, нижчій, ніж раніше та зате густішій. Осторонь виднілася широка зелена хмара, яка мовби ширяла в повітрі над синявочорною плямою власної тіні,— могутнє дерево гостей запрошувало під своє віття на відпочинок. Провідники повернули до нього. Стомлені люди прискорили ходу, і незабаром носилки з пораненими стояли в затінку біля стовбура, глибоко розділеного подовжніми жолобками на окремі закруглені ребра.
Кілька негрів поставали один на одного, утворивши живі сходи, і вилізли на могутні гілки. Згори почулися захоплені вигуки — чорношкірі не помилилися в своїх сподіваннях: у внутрішньому дуплі товстого стовбура, не менше п'ятнадцяти ліктів завтовшки, була вода від недавніх дощів. Посуд наповнили прохолодною темною водою. Негри скинули зверху кілька довгастих плодів величезного дерева, загострених з обох кінців. Кожен плід, завбільшки з голову людини, мав під своєю тонкою твердою шкаралупою жовтувату, кисло-солодку, схожу на борошно, речовину, яка чудово охолоджувала разгарячені пересохлі роти подорожніх. Кідого розбив два плоди, повиймав численні дрібні кісточки, а речовину, що була в плодах, розтер, доливши трохи води, і почав годувати Пандіона.
На радість негра, молодий еллін їв з великою охотою і сьогодні вперше підвів голову, намагаючись роздивитися навколо (на носилках у дорозі обличчя Пандіона покривали звичайно великим листям, зірваним поблизу джерела). Руки Пандіона ледве дотяглись до Кідого, безсилими пальцями він потиснув руку негрові. У широко відкритих мутних очах елліна була помітна якась безпорадність.
Кідого схвильовано спитав друга, як він почуває себе, але не добився відповіді. Очі пораненого знову заплющились, немов слабкий спалах воскресаючого життя надміру стомив його. Кідого не турбував більше друга і поспішив порадувати доброю звісткою етруска. Каві, який став ще більш суворим від дня страшної битви, підійшов до носилок і довго сидів, вдивляючись в обличчя товариша. Етруск, поклавши руки на груди Пандіону, старався виявити, як сильно б'ється серце юнака.