Страница:
І Тесса, не знаючи, як буде краще, то повставала проти його мандрівки, то, сповнена благородної гордості, умовляла Пандіона їхати.
Минуло кілька місяців, і коли весняні вітри принесли з-за протоки[21] слабкі пахощі квітучих пагорбів та гір Пелопоннесу. Пандіон остаточно вибрав свій життєвий шлях. Тепер його чекало єдиноборство з чужим і далеким світом. Півроку, які він хотів прожити далеко від рідних місць, уявлялися йому цілою вічністю. Часом Пандіона бентежило почуття того, що начебто він назавжди залишає свою батьківщину… За порадою Агенора та інших мудрих мужів селища, Пандіон їхав на Кріт — батьківщину стародавньої культури, де жив морський народ. Хоча величезний острів був посеред моря, і до того ж незрівнянно далі від стародавніх міст Беотії та Арголіди,[22] подорож туди здавалася далеко безпечнішою для самотнього мандрівника.
Острів, що лежав у центрі морських шляхів, був заселений тепер різними племенами. На берегах його завжди зустрічалися чужоземці — купці, моряки, вантажники. Різномовне населення Кріту займалося торгівлею і жило в більшій злагоді, ніж Еллада, і краще ставилося до приїжджих. Тільки в глибині острова, за гірськими перевалами, ще жили нащадки стародавніх племен, які вороже ставилися до чужинців.
Пандіон мав переправитися через Калідонську затоку на гострий мис, розташований проти нижньої Ахайї, і тут найнятися веслярем на одно з суден, що відпливало на Кріт з вовною після зимової перерви: в бурхливу пору року вутлі судна уникали далеких плавань.
В день повного місяця молодь селища зібралась на танці серед великої галявини священного гаю.
Пандіон задумливо сидів на маленькому подвір'ї біля будинку Агенора, пригнічений тугою. Завтра станеться неминуче — він одірве від серця все миле й рідне йому і стане перед невідомою долею. Його чекала розлука з коханою, непевне майбутнє, самотність…
У темному і мовчазному будинку Тесса шелестіла своїм одягом, потім з'явилася в чорному отворі дверей, поправляючи зборки накинутого на плечі покривала. Дівчина тихенько гукнула Пандіона, який враз скочив і кинувся їй назустріч. Чорне волосся Тесси було закручене на потилиці у важкий вузол і облямоване на тімені трьома стрічками, що сходилися разом під вузлом.
— Ти зачесалася сьогодні, як аттічна дівчина! — вигукнув Пандіон. — Це красиво!
Тесса, посміхнувшись, сумно запитала:
— Ти хіба не підеш востаннє танцювати, Пандіоне?
— А хіба ти хочеш піти?
— Еге ж. я танцюватиму для Афродіти, — твердо промовила Тесса. — І ще журавля.
— Танцювати журавля, цей аттічний танець, для нього ти так і зачесана! У нас його, здається, ні разу не танцювали!
— А сьогодні будуть усі — для тебе, Пандіоне!
— Чому для мене? — здивувався юнак.
— Хіба ти забув — журавля в Аттіці танцюють в пам'ять, — голос Тесси затремтів, — щасливого повернення Тезея[23] з Кріту і на честь його перемоги… Ходімо, любий, — Тесса простягнула обидві руки Пандіонові, і, пригорнувшись одне до одного, молоді люди увійшли під дерева на краю селища.
…Море шуміло назустріч і, ніби кличучи, розкривало свою безмежну широчінь. У ранньому сонячному промінні морська далечінь здималася, нагадуючи опуклу поверхню велетенського мосту.
Повільні хвилі, рожевіючи перед світанком, несли здалека, може від самого казкового Айгюптосу, пасма золотавої піни. І сонячне проміння танцювало, дроблячись І гойдаючись на невтомній, вічно рухливій воді, пронизуючи повітря ніжним мерехтливим сяйвом.
За горбом зникла стежка, з якої ще було видно селище і родину Агенора, що посилала останні привітання.
Прибережна рівнина була безлюдна. Пандіон зостався на самоті з Тессою перед морем і небом. Попереду, на піску, чорнів маленький човен, на якому Пандіон мав обійти мис коло гирла Ахелоя і перепливти Калідонську затоку. Дівчина і юнак ішли мовчки. їх повільні кроки були непевні: Тесса пильно дивилася на Пандіона, І він не міг відвести погляду від обличчя коханої.
Швидко, надто швидко вони підійшли до човна. Пандіон випростався, в глибокому зітханні розправив стиснені груди. Настав момент, очікування якого і дні, і ночі пригнічувало Пандіона. Так багато треба було сказати Тессі в ці останні хвилини, та не було слів.
Пандіон розгублено стояв, у голові зринали уривки думок, непослідовні й безладні.
Несподівано Тесса раптовим рухом міцно обняла Пандіона за шию і, наче боячись, що їх можуть підслухати, поквапливо й уривчасто зашепотіла:
— Поклянися мені, Пандіоне, присягнися Гіперіоном… страшною Гекатою[24]… Ні, краще своїм і моїм коханням, що ти не поїдеш далі за Кріт, туди, де далекий Айгюптос… де тебе перетворять в раба і ти зникнеш з мого життя… Поклянися, що повернешся скоро… — шепіт Тесси перервався задушеним риданням.
Пандіон пригорнув дівчину до себе і промовив клятву, а в цей час перед ним проносилися морські далі, скелі, гаї, будинки та руїни невідомих селищ, усе те, що зараз відділить його від Тесси на шість довгих місяців, місяців, протягом яких він не знатиме нічого про кохану і вона про нього.
Пандіон заплющив очі, відчуваючи, як б'ється серце Тесси.
Хвилини все минали, неминучість розлуки насувалась, чекання ставало нестерпним.
— В дорогу, Пандіоне, швидше… прощай… — прошепотіла дівчина.
Пандіон здригнувся, випустив Тессу і швидко підійшов до човна.
Піддаючись сильним рукам, човен, загрузлий у пісок, поволі зрушився, дно зашурхотіло по піску. Пандіон увійшов по коліна у холодну воду, що плюскотіла об берег, і обернувся. Човен, хитаючись на хвилях, злегка бився бортом об ногу юнака.
Тесса, непорушна, як статуя, стояла, вп'явшись поглядом у мис, за яким повинен був зараз зникнути човен Пандіона.
В душі юнака щось надломилося. Він зірвав човен з мілини, стрибнув у нього і взявся за весла. Тесса рвучко повернула голову, і порив західного вітру підхопив її розпущене на знак туги волосся.
Човен швидко відплив, скоряючись сильним ударам весел, а Пандіон не відриваючись, дивився на окаменілу дівчину. Її обличчя було високо підняте просто над оголеним плечем.
Вітер закрив обличчя Тесси її блискучим чорним волоссям, і дівчина не намагалася поправити його. Крізь волосся Пандіонові видно було блискучі очі, розширені ніздрі і яскраві напіврозкриті уста. А волосся, розвіваючись на вітрі, густою пеленою огортало шию. Кінці його завивалися незліченними кільцями на щоці, скроні і високих грудях. Дівчина стояла непорушно, доки човен не відійшов од берега І не повернув носом на південний схід.
Тессі здавалося, що човен огинає мис, а мис, темний і похмурий в тінях низького сонця, висувається зліва в море, поступово наближаючись до човна. Ось він торкнувся чорної рисочки в мерехтливому морі, ось вона зникла за ним.
Тесса, нічого більше не усвідомлюючи, опустилася на твердий вологий пісок.
Човен Пандіона загубився серед незліченних хвиль. Давно вже зник з очей мис Ахелоя, а Пандіон усе веслував що було сили, нібито боявся, що туга змусить його повернутися. Він ні про що не думав, намагаючись змучити себе роботою під пекучим сонцем…
Сонце перейшло на корму човна, — і повільні хвилі набрали кольору темного меду. Пандіон кинув весла на дно. Обережно відштовхнувшись однією ногою, щоб не перекинути вузенького човна, юнак стрибнув у море. Освіжившись, він поплив, штовхаючи човна поперед себе, потім знову забрався в нього і випростався на весь зріст.
Попереду видно було гострий мис, а ліворуч чорнів довгастий острівець, що відмежовував з півдня Калідонську гавань — мету його плавання. Пандіон знову почав гребти, і острівець поволі зростав, підіймаючись з моря. Вершина його розпалася на окремі голчасті крони дерев. Незабаром ряд струнких кипарисів, схожих на темні наконечники велетенських списів, постав перед Пандіоном. Дерева, захищені од вітрів вигнутим скелястим мисом, що підносився з півдня, здіймалися в чисту блакить неба. Юнак обережно повів човен поміж камінням, облямованим слизькими рудуватими водоростями. Рівне піщане дно було ясно видно крізь прозору зеленуватозолотисту воду. Пандіон вийшов на берег, розшукав недалечко від старого, порослого мохом жертовника галявинку з м'якою весняною травою і допив взяту на дорогу воду. Їсти йому не хотілося. До гавані, що заховалася на тому боці острова, було не більш як два десятки стадій.
Юнак вирішив прийти бадьорим і свіжим до власника корабля. Він ліг відпочити.
Надзвичайно яскраво перед заплющеними очима Пандіона виникли картини вчорашнього свята…
Пандіон та інші юнаки селища лежали на траві, чекаючи, поки дівчата закінчать танець на честь Афродіти. Дівчата в легеньких спідницях, зібраних навкруги стану різнобарвними стрічками, танцювали попарно, спиною одна до одної. Взявшись за руки, вони поглядали через плече, ніби кожна з них милувалася кращою своєї подруги.
Сріблястими хвилями в місячному сяйві злітали і падали широкі зборки білих спідниць, смугляві тіла танцюючих дівчат, що мали колір світлого золота, згинались, мов гнучкі стеблини, в такт ніжним і протяжним, сумним і радісним звукам флейти.
Потім юнаки змішалися з дівчатами і почали танець журавля, підіймаючись на кінчиках пальців і широко розкидаючи напружені, мов крила, руки. Пандіон був поруч з Тессою, яка не відводила від нього стривожених очей.
Вся молодь селища була уважнішою до Пандіона, ніж завжди. Тільки сяюче обличчя Еврімаха, закоханого в Тессу, показувало, як він радіє від'їздові суперника, та ще дражнила глузлива Енойє. Пандіон помічав, що всі інші не жартували з ним, як раніше, менше було ущипливих слів — начебто між ним, що від'їжджав, та тими, що залишаються тут, уже пролягла якась межа. Ставлення друзів одночасно виявляло заздрощі і жаль, як до людини, що стоїть на грані великої небезпеки, але разом з тим і виділяється серед усіх інших.
Місяць повільно ховався за деревами. На галявину насунуло широке покривало чорної тіні.
Танці закінчились. Тесса з подругами проспівала Ірескону — улюблену пісню Пандіона про ластівку та весну. Нарешті молодь парами попрямувала стежкою до селища. Пандіон і Тесса йшли позаду всіх, навмисне уповільнюючи ходу. Щойно вони піднялися на гребінь горба перед селищем, як Тесса здригнулася і зупинилася, пригорнувшись до Палдіона.
Стрімкі урвища вапнякових круч, що здіймалися позаду виноградників, відбивали місячне сяйво, наче велетенське дзеркало. Здавалося, над селищем, прибережною рівниною і темним морем стояла прозора завіса сріблястого сяйва, сповнена зловісними чарами та мовчазною тугою.
— Мені страшно, Пандіоне, — прошепотіла Тесса. — Велика сила у Гекати — богині місячного сяйва, і ти вирушаєш у ті місця, де вона владарює…
Хвилювання Тесси передалося Пандіонові.
— Ні, Тессо, не на Кріті, а в Карії[25] владарює Геката, а туди не лежить мій шлях! — вигукнув юнак, ведучи дівчину додому…
Пандіон отямився від мрій. Треба було поїсти і продовжувати путь. Він приніс жертву морському богові і, вийшовши на берег, зміряв свою тінь,[26] переставляючи ступені ніг по її відміченій довжині. Тінь в дев'ятнадцять ступнів показала йому, що не можна баритися — до вечора часу лишалося небагато, треба було поспішати на корабель.
Пандіон, обігнувши на човні острів, побачив білий кам'яний стовп — знак гавані — і почав гребти швидше.
Розділ другий
Вітер тужливо свистів у жорстких кущах, здіймаючи зернистий пісок. Хребет простягався на схід, наче дорога, насипана невідомими велетнями. Він, вигинаючись, обрамляв широку зелену долину. Гори положистим схилом спускалися до моря. Схил був покритий килимом яскравожовтих квітів і здалека здавався величезним шматком золота, що здіймається з виблискуючої синяви моря.
Пандіон прискорив ходу. Сьогодні він особливо гостро відчував тугу за покинутою Енніадою. Він згадав, що йому не радили забиратися так далеко, в цю оточену горами частину Кріту, де нащадки стародавнього морського народу були непривітні до пришельців.
Пандіон поспішав. За п'ять місяців він побував у різних кінцях величезного острова, що довгою гористою смугою простягся серед моря. Молодий скульптор бачив чудові і дивовижні речі, залишені стародавнім народом у спустілих храмах і майже безлюдних містах.
Багато днів пробув Пандіон серед руїн велетенського Палацу Секири в місті Кноссі, перші будівлі якого належали до далекої давнини. Блукаючи по незлічених сходах палацу, юнак вперше побачив великі зали з червоними колонами, звуженими донизу, милувався карнизами, яскраво розмальованими чорними та білими прямокутниками або прикрашеними чорними та блакитними завитками, які нагадували череду набігаючих хвиль.
Стіни були розмальовані яскравими картинами. Пандіонові аж дух забивало від захвату, коли він дивився на зображення священних ігор з биками, на процесії жінок з посудинами в руках, на дівчат, що танцюють всередині огорожі, за якою товпились чоловіки, на невідомих гнучких звірів серед гір та дивовижних рослин. Контури фігур здавалися Пандіонові неприродними, рослини тяглися вгору на дуже довгих стеблах, майже без листя. Пандіон розумів, що художники минулих часів навмисне спотворювали справжні пропорції, прагнучи висловити якусь думку, але вона була незрозумілою для юнака, що виріс на волі, серед прекрасної, хоч і суворої природи.
У Кноссі, Тіліссі і Елірі та в таємничих руїнах стародавньої гавані[27] всі будинки замість звичайних тесаних брил були складені з рівних і гладеньких плит сірого шаруватого каменю. Пандіон бачив безліч жіночих статуеток з слонової кості, бронзи та фаянсу, чудовий посуд, блюда і чаші з сплаву золота й срібла, вкриті найтоншим малюнком.
Це мистецтво вражало молодого скульптора, але залишалося для нього незрозумілим, як і таємничі написи, що траплялися на руїнах, зроблені забутими знаками мертвої мови. Велика майстерність, яка проявлялася в будь-якій найдрібнішій деталі кожного твору, не задовольняла Пандіона: йому хотілося більшого — не обмежуватися абстрактними зображеннями, а втілити живу красу людського тіла, перед якою він схилявся.
І несподівано для себе зображення людей і тварин, виконані з великою реальністю, Пандіон побачив у творах мистецтва, привезених з далекого Айгюптосу.
Жителі Кносса, Тілісса та Еліри, що показували їх Пандіонові, казали, що безліч подібних речей збереглося на Кріті в окрузі Феста, де жили нащадки морського народу. І Пандіон, незважаючи на попередження про небезпеку, вирішив проникнути в гірське кільце на південному узбережжі Кріту.
Ще кілька днів, і, оглянувши все, що можна, він попливе додому, до Тесси. Пандіон був тепер впевнений у своїх силах, Хоч як хотілося йому повчитися у майстрів Айгюптосу, та любов до батьківщини і кохання до Тесси були сильнішими, міцно утримувала дана дівчині клятва.
Як чудово буде повернутися додому з останніми осінніми кораблями, зазирнути в сині блискучії очі коханої, побачити стриману радість Агенора, вчителя, що замінив йому батька і діда!
Пандіон примружившись, поглянув на безмежну широчінь моря. Ні, там, попереду, чужі далекі країни, Айгюптос, а його батьківщина позаду, за високим гірським пасмом. Він і досі йде від неї, а не до неї. Йому ще треба подивитись тут, у Фесті, на стародавні храми, про які він так багато чув на узбережжі. Зітхнувши, Пандіон прискорив ходу, майже побіг. Відріг хребта спускався донизу широким схилом, покритим, наче купинням, кам'яними глибами, між якими темніли плями зелених чагарників. Біля підніжжя схилу серед дерев неясно виднілися руїни величезної споруди, напіврозваленої стіни, рештки склепіння та уцілілі ворота в рамці чорно-білих колон.
Руїни стояли мовчазно, завороти стін були розкриті перед Пандіоном, наче велетенські руки, що приготувалися обхопити жертву. Широкі свіжі тріщини — слід недавнього землетрусу — вкривали поверхню стін.
Молодий скульптор тихо йшов поміж руїн, намагаючись не порушити тиші, і вдивлявся в темні кутки під уцілілими колонами.
Обігнувши ріг, що виступав, Пандіон опинився в квадратному залі без стелі, стіни якої були розмальовані вже знайомими яскравими фресками. Вдивляючись у чергування коричньових і чорних чоловічих фігур, що несли щити, мечі та луки серед дивних звірів і кораблів, Пандіон, пригадавши дідові розповіді, здогадався, що перед ним зображено подорожі військового загону в країну чорних, розташовану, за старовинними переказами, на самому краю Ойкумени.
Здивований цим освідченням далеких подорожей стародавнього народу, Пандіон довго вдивлявся в стінні розписи, поки, повернувшись ліворуч, не побачив посеред залу мармурового куба, прикрашеного синіми розетками та скляними завитками. Біля підніжжя куба лежало багато зовсім свіжих, недавно зірваних квітів.
Виходить, тут хтось був, виходить, серед цих руїн живуть люди! Затамувавши подих, юнак швидко попрямував до виходу, в портик, зарослий високою травою.
Портик з двох білих квадратних стовпів і двох червоних колон стояв на краю невисокого урвища, що ледве підносився над густим листям дерев. По урвищу звивалася утоптана курна стежка. Юнак спустився в долину і опинився на гладенькій, вимощеній дорозі. Пандіон пішов на схід, намагаючись безшумно ступати по гарячому камінню. Широке листя платанів з правого боку дороги, ледве тріпочучи в розпеченому повітрі, відкидало смугу тіні. Мандрівник полегшено зітхнув, сховавшись від пекучого сонця. Пандіонові давно хотілося пити, але ще в себе на батьківщині, бідній на воду, він привчився до витримки. Пройшовши зо дві стадії, юнак помітив попереду, біля невеликого горба, де дорога повертала на північ, довгу низьку будівлю. Кілька приміщень, мов низка однакових ящиків, були відкриті з боку дороги і зовсім порожні. Пандіон упізнав старий будинок для відпочинку мандрівників: він часто бачив такі на дорогах північного узбережжя і поспішив увійти в строкато пофарбований центральний вхід, розділений однією колоною. Тихеньке дзюрчання привабило втомленого спекою та довгою дорогою юнака. Пандіон увійшов до відділу ванн, де вода з великої труби викладеного важкими плитами джерела стікала в широку воронку, пророблену в стіні, переливаючись через краї трьох басейнів.
Скинувши одяг та сандалії, Пандіон вимився в чистій холодній воді, вдосталь напився і ліг відпочити на широкій кам'яній лаві. Дзюрчання води і легкий шепіт листя заколисували, і очі, запалені сонцем та вітром на гірських перевалах, мимоволі заплющувались. Пандіон задрімав.
Він спав недовго: тінь від колони, що перетинала освітлену сонцем підлогу, майже не змінила свого положення. Пандіон схопився і швидко накинув свій немудрий одяг. Після відпочинку він почував себе свіжим. Поївши сухого сиру і знову напившись, юнак пішов до виходу і раптом завмер: здалека почулися голоси. Він вийшов на дорогу і почав озиратися. Так, безперечно, осторонь від дороги, за густим чагарником було чути сміх, незрозумілі слова та зрідка уривчасте звучання струн.
Пандіон відчув одночасно і радість і острах, м'язи його напружилися, він мимоволі взявся за держак батьківського меча. Прошепотівши кілька молитовних слів своєму покровителю і прабатьку Гіперіонові, юнак пішов крізь гущавину просто на голоси. В гущавині було душно, різкі ароматичні пахощі утруднювали і без того затамоване дихання.
Обережно обминаючи високі кущі з величезними колючками, пробираючись між стовбурами суничного дерева з його тонкою світлосірою гладенькою корою, Пандіон наблизився до групи миртових дерев, що суцільною стіною перетинали йому шлях.
Серед густого листя висіли грона білосніжних квітів. На мить перед Пандіоном виник образ Тесси — миртове дерево на його батьківщині було присвячене дівочій юності. Голоси тепер чулися зовсім близько — люди чомусь говорили приглушено, і юнак зрозумів, що він невірно визначив відстань. Рішучий момент настав. Пандіон, зігнувшись, пірнув під низеньке гілля і обережно розсунув його руками: на галявинці, порослій свіжою травою, він побачив незвичайне видовище.
В центрі галявинки лежав величезний білосніжний бик з довгими рогами. По блискучій, випещеній шерсті тварини на боках та морді були розкидані дрібні чорні плямки.
Віддалік у затінку розташувалася група: юнаки, дівчата і літні люди. Стрункий чоловік з кучерявою бородою, — з золотим обручем на голові, одягнений в коротку сорочку, стягнуту бронзовим поясом, виступив наперед і подав якийсь знак. Враз із групи відокремилася дівчина, загорнута в довгий важкий плащ. Вона піднесла руки вгору, і від цього руху плащ упав. Дівчина лишилася в самій набедреній пов'язці, яку тримав широкий білий пояс, обшитий пушистим чорним шнуром. Синявочорне волосся було розпущене, на обох руках вище ліктів виблискували вузькі браслети.
Швидкими, легкими кроками, наче танцюючи, дівчина наблизилася до бика і раптом завмерла, щось викрикнувши гортанним голосом. Сонні очі бика розплющились і заблищали, він підігнув передні ноги й поволі підвів важку голову. З різким криком дівчина стрілою метнулася вперед і стрибнула на спину велетенської тварини.
Бик трохи піднявся на передніх ногах і високо задер толову. Дівчина притиснулась до крутого спаду широкої спини, однією рукою вчепилася за роги, другою обхопила непомірно товсту шию тварини. Пандіонові добре видно було суворе обличчя дівчини з міцно стуленими губами. Контраст між красивими, але велетенськими формами тварини і струнким людським тілом приголомшив Пандіона. З глухим ревом бик зірвався на ноги і зробив стрибок з дивовижною для його велетенського тіла легкістю. Дівчина вперлась руками в могутню холку тварини і перевернулась через голову. Вмить вона пролетіла між ногами бика і стала на ноги за три кроки від страховища. Витягти наперед руки, дівчина плеснула в долоні і знову різко скрикнула. Бик опустив роги і люто кинувся до неї. Пандіон жахнувся: загибель прекрасної і відважної дівчини здавалася неминучою. Забувши про необхідну обережність, юнак вихопив меч і хотів вискочити на галявину, але дівчина знову з невловимою швидкістю стрибнула на бика і, поминувши опущені смертоносні роги, вже сиділа на його спині. Оскаженіла тварина з грізним ревом помчала по лужку, зриваючи копитами під собою землю. Юна переможниця спокійно сиділа на розлютованому бику, міцно стискаючи колінами його круті боки, що роздувалися від частого дихання. Бик підлетів до групи людей, що вітали його радісними криками. Дзвінкий сплеск в долоні — дівчина відкинулася назад І стрибнула на землю, опинившись позаду тварини. Схвильовано дихаючи, вона приєдналася до глядачів.
Бик з розгону помчав до краю галявини, повернувся і кинувся до людей. Наперед виступило відразу п'ятеро — троє юнаків і дві дівчини. Попередня гра пішла більш прискореним темпом. Бик, хриплячи, з тупотом кидався на молодих людей, що відвертали його увагу криками та ударами в долоні, а ті перестрибували через нього, вискакували йому на спину, на мить притискалися до нього збоку, спритно уникаючи страшних рогів. Одна з дівчат ухитрилася сісти верхи просто на шию бика, поперед опуклої міцної холки. Очі тварини вилізли з орбіт, піна заклубочилась на морді. Опускаючи голову, майже упираючись носом в землю, бик намагався скинути безстрашну вершницю. Вона відкидалася назад, чіпляючись за холку, закинутими назад руками, і упиралася ногами в основи ушей. Протримавшись кілька секунд, дівчина стрибнула на землю.
Юнаки і дівчата стали одне за одним на деякій відстані і по черзі перестрибували через тварину, що на них налітала. Гра тривала довго, — бик гасав із страхітливим ревом, загрожуючи смертю, а гнучкі людські постаті безстрашно миготіли навколо.
Рев бика перетворився на хриплий стогін, шкура потемніла від поту, з рота разом з уривчастим диханням вилітала піна. Ще трохи — і бик зупинився, опустивши голову і поводячи очима. Крики глядачів пролунали в повітрі. За знаком, поданим людиною із золотим обручем, гравці дали спокій переможеній тварині. Люди, що стояли і сиділи на землі, зібрались докупи, і не встиг Пандіон опам'ятатися, як всі зникли в кущах.
Минуло кілька місяців, і коли весняні вітри принесли з-за протоки[21] слабкі пахощі квітучих пагорбів та гір Пелопоннесу. Пандіон остаточно вибрав свій життєвий шлях. Тепер його чекало єдиноборство з чужим і далеким світом. Півроку, які він хотів прожити далеко від рідних місць, уявлялися йому цілою вічністю. Часом Пандіона бентежило почуття того, що начебто він назавжди залишає свою батьківщину… За порадою Агенора та інших мудрих мужів селища, Пандіон їхав на Кріт — батьківщину стародавньої культури, де жив морський народ. Хоча величезний острів був посеред моря, і до того ж незрівнянно далі від стародавніх міст Беотії та Арголіди,[22] подорож туди здавалася далеко безпечнішою для самотнього мандрівника.
Острів, що лежав у центрі морських шляхів, був заселений тепер різними племенами. На берегах його завжди зустрічалися чужоземці — купці, моряки, вантажники. Різномовне населення Кріту займалося торгівлею і жило в більшій злагоді, ніж Еллада, і краще ставилося до приїжджих. Тільки в глибині острова, за гірськими перевалами, ще жили нащадки стародавніх племен, які вороже ставилися до чужинців.
Пандіон мав переправитися через Калідонську затоку на гострий мис, розташований проти нижньої Ахайї, і тут найнятися веслярем на одно з суден, що відпливало на Кріт з вовною після зимової перерви: в бурхливу пору року вутлі судна уникали далеких плавань.
В день повного місяця молодь селища зібралась на танці серед великої галявини священного гаю.
Пандіон задумливо сидів на маленькому подвір'ї біля будинку Агенора, пригнічений тугою. Завтра станеться неминуче — він одірве від серця все миле й рідне йому і стане перед невідомою долею. Його чекала розлука з коханою, непевне майбутнє, самотність…
У темному і мовчазному будинку Тесса шелестіла своїм одягом, потім з'явилася в чорному отворі дверей, поправляючи зборки накинутого на плечі покривала. Дівчина тихенько гукнула Пандіона, який враз скочив і кинувся їй назустріч. Чорне волосся Тесси було закручене на потилиці у важкий вузол і облямоване на тімені трьома стрічками, що сходилися разом під вузлом.
— Ти зачесалася сьогодні, як аттічна дівчина! — вигукнув Пандіон. — Це красиво!
Тесса, посміхнувшись, сумно запитала:
— Ти хіба не підеш востаннє танцювати, Пандіоне?
— А хіба ти хочеш піти?
— Еге ж. я танцюватиму для Афродіти, — твердо промовила Тесса. — І ще журавля.
— Танцювати журавля, цей аттічний танець, для нього ти так і зачесана! У нас його, здається, ні разу не танцювали!
— А сьогодні будуть усі — для тебе, Пандіоне!
— Чому для мене? — здивувався юнак.
— Хіба ти забув — журавля в Аттіці танцюють в пам'ять, — голос Тесси затремтів, — щасливого повернення Тезея[23] з Кріту і на честь його перемоги… Ходімо, любий, — Тесса простягнула обидві руки Пандіонові, і, пригорнувшись одне до одного, молоді люди увійшли під дерева на краю селища.
…Море шуміло назустріч і, ніби кличучи, розкривало свою безмежну широчінь. У ранньому сонячному промінні морська далечінь здималася, нагадуючи опуклу поверхню велетенського мосту.
Повільні хвилі, рожевіючи перед світанком, несли здалека, може від самого казкового Айгюптосу, пасма золотавої піни. І сонячне проміння танцювало, дроблячись І гойдаючись на невтомній, вічно рухливій воді, пронизуючи повітря ніжним мерехтливим сяйвом.
За горбом зникла стежка, з якої ще було видно селище і родину Агенора, що посилала останні привітання.
Прибережна рівнина була безлюдна. Пандіон зостався на самоті з Тессою перед морем і небом. Попереду, на піску, чорнів маленький човен, на якому Пандіон мав обійти мис коло гирла Ахелоя і перепливти Калідонську затоку. Дівчина і юнак ішли мовчки. їх повільні кроки були непевні: Тесса пильно дивилася на Пандіона, І він не міг відвести погляду від обличчя коханої.
Швидко, надто швидко вони підійшли до човна. Пандіон випростався, в глибокому зітханні розправив стиснені груди. Настав момент, очікування якого і дні, і ночі пригнічувало Пандіона. Так багато треба було сказати Тессі в ці останні хвилини, та не було слів.
Пандіон розгублено стояв, у голові зринали уривки думок, непослідовні й безладні.
Несподівано Тесса раптовим рухом міцно обняла Пандіона за шию і, наче боячись, що їх можуть підслухати, поквапливо й уривчасто зашепотіла:
— Поклянися мені, Пандіоне, присягнися Гіперіоном… страшною Гекатою[24]… Ні, краще своїм і моїм коханням, що ти не поїдеш далі за Кріт, туди, де далекий Айгюптос… де тебе перетворять в раба і ти зникнеш з мого життя… Поклянися, що повернешся скоро… — шепіт Тесси перервався задушеним риданням.
Пандіон пригорнув дівчину до себе і промовив клятву, а в цей час перед ним проносилися морські далі, скелі, гаї, будинки та руїни невідомих селищ, усе те, що зараз відділить його від Тесси на шість довгих місяців, місяців, протягом яких він не знатиме нічого про кохану і вона про нього.
Пандіон заплющив очі, відчуваючи, як б'ється серце Тесси.
Хвилини все минали, неминучість розлуки насувалась, чекання ставало нестерпним.
— В дорогу, Пандіоне, швидше… прощай… — прошепотіла дівчина.
Пандіон здригнувся, випустив Тессу і швидко підійшов до човна.
Піддаючись сильним рукам, човен, загрузлий у пісок, поволі зрушився, дно зашурхотіло по піску. Пандіон увійшов по коліна у холодну воду, що плюскотіла об берег, і обернувся. Човен, хитаючись на хвилях, злегка бився бортом об ногу юнака.
Тесса, непорушна, як статуя, стояла, вп'явшись поглядом у мис, за яким повинен був зараз зникнути човен Пандіона.
В душі юнака щось надломилося. Він зірвав човен з мілини, стрибнув у нього і взявся за весла. Тесса рвучко повернула голову, і порив західного вітру підхопив її розпущене на знак туги волосся.
Човен швидко відплив, скоряючись сильним ударам весел, а Пандіон не відриваючись, дивився на окаменілу дівчину. Її обличчя було високо підняте просто над оголеним плечем.
Вітер закрив обличчя Тесси її блискучим чорним волоссям, і дівчина не намагалася поправити його. Крізь волосся Пандіонові видно було блискучі очі, розширені ніздрі і яскраві напіврозкриті уста. А волосся, розвіваючись на вітрі, густою пеленою огортало шию. Кінці його завивалися незліченними кільцями на щоці, скроні і високих грудях. Дівчина стояла непорушно, доки човен не відійшов од берега І не повернув носом на південний схід.
Тессі здавалося, що човен огинає мис, а мис, темний і похмурий в тінях низького сонця, висувається зліва в море, поступово наближаючись до човна. Ось він торкнувся чорної рисочки в мерехтливому морі, ось вона зникла за ним.
Тесса, нічого більше не усвідомлюючи, опустилася на твердий вологий пісок.
Човен Пандіона загубився серед незліченних хвиль. Давно вже зник з очей мис Ахелоя, а Пандіон усе веслував що було сили, нібито боявся, що туга змусить його повернутися. Він ні про що не думав, намагаючись змучити себе роботою під пекучим сонцем…
Сонце перейшло на корму човна, — і повільні хвилі набрали кольору темного меду. Пандіон кинув весла на дно. Обережно відштовхнувшись однією ногою, щоб не перекинути вузенького човна, юнак стрибнув у море. Освіжившись, він поплив, штовхаючи човна поперед себе, потім знову забрався в нього і випростався на весь зріст.
Попереду видно було гострий мис, а ліворуч чорнів довгастий острівець, що відмежовував з півдня Калідонську гавань — мету його плавання. Пандіон знову почав гребти, і острівець поволі зростав, підіймаючись з моря. Вершина його розпалася на окремі голчасті крони дерев. Незабаром ряд струнких кипарисів, схожих на темні наконечники велетенських списів, постав перед Пандіоном. Дерева, захищені од вітрів вигнутим скелястим мисом, що підносився з півдня, здіймалися в чисту блакить неба. Юнак обережно повів човен поміж камінням, облямованим слизькими рудуватими водоростями. Рівне піщане дно було ясно видно крізь прозору зеленуватозолотисту воду. Пандіон вийшов на берег, розшукав недалечко від старого, порослого мохом жертовника галявинку з м'якою весняною травою і допив взяту на дорогу воду. Їсти йому не хотілося. До гавані, що заховалася на тому боці острова, було не більш як два десятки стадій.
Юнак вирішив прийти бадьорим і свіжим до власника корабля. Він ліг відпочити.
Надзвичайно яскраво перед заплющеними очима Пандіона виникли картини вчорашнього свята…
Пандіон та інші юнаки селища лежали на траві, чекаючи, поки дівчата закінчать танець на честь Афродіти. Дівчата в легеньких спідницях, зібраних навкруги стану різнобарвними стрічками, танцювали попарно, спиною одна до одної. Взявшись за руки, вони поглядали через плече, ніби кожна з них милувалася кращою своєї подруги.
Сріблястими хвилями в місячному сяйві злітали і падали широкі зборки білих спідниць, смугляві тіла танцюючих дівчат, що мали колір світлого золота, згинались, мов гнучкі стеблини, в такт ніжним і протяжним, сумним і радісним звукам флейти.
Потім юнаки змішалися з дівчатами і почали танець журавля, підіймаючись на кінчиках пальців і широко розкидаючи напружені, мов крила, руки. Пандіон був поруч з Тессою, яка не відводила від нього стривожених очей.
Вся молодь селища була уважнішою до Пандіона, ніж завжди. Тільки сяюче обличчя Еврімаха, закоханого в Тессу, показувало, як він радіє від'їздові суперника, та ще дражнила глузлива Енойє. Пандіон помічав, що всі інші не жартували з ним, як раніше, менше було ущипливих слів — начебто між ним, що від'їжджав, та тими, що залишаються тут, уже пролягла якась межа. Ставлення друзів одночасно виявляло заздрощі і жаль, як до людини, що стоїть на грані великої небезпеки, але разом з тим і виділяється серед усіх інших.
Місяць повільно ховався за деревами. На галявину насунуло широке покривало чорної тіні.
Танці закінчились. Тесса з подругами проспівала Ірескону — улюблену пісню Пандіона про ластівку та весну. Нарешті молодь парами попрямувала стежкою до селища. Пандіон і Тесса йшли позаду всіх, навмисне уповільнюючи ходу. Щойно вони піднялися на гребінь горба перед селищем, як Тесса здригнулася і зупинилася, пригорнувшись до Палдіона.
Стрімкі урвища вапнякових круч, що здіймалися позаду виноградників, відбивали місячне сяйво, наче велетенське дзеркало. Здавалося, над селищем, прибережною рівниною і темним морем стояла прозора завіса сріблястого сяйва, сповнена зловісними чарами та мовчазною тугою.
— Мені страшно, Пандіоне, — прошепотіла Тесса. — Велика сила у Гекати — богині місячного сяйва, і ти вирушаєш у ті місця, де вона владарює…
Хвилювання Тесси передалося Пандіонові.
— Ні, Тессо, не на Кріті, а в Карії[25] владарює Геката, а туди не лежить мій шлях! — вигукнув юнак, ведучи дівчину додому…
Пандіон отямився від мрій. Треба було поїсти і продовжувати путь. Він приніс жертву морському богові і, вийшовши на берег, зміряв свою тінь,[26] переставляючи ступені ніг по її відміченій довжині. Тінь в дев'ятнадцять ступнів показала йому, що не можна баритися — до вечора часу лишалося небагато, треба було поспішати на корабель.
Пандіон, обігнувши на човні острів, побачив білий кам'яний стовп — знак гавані — і почав гребти швидше.
Розділ другий
ПІНЯВА КРАЇНА
Вітер тужливо свистів у жорстких кущах, здіймаючи зернистий пісок. Хребет простягався на схід, наче дорога, насипана невідомими велетнями. Він, вигинаючись, обрамляв широку зелену долину. Гори положистим схилом спускалися до моря. Схил був покритий килимом яскравожовтих квітів і здалека здавався величезним шматком золота, що здіймається з виблискуючої синяви моря.
Пандіон прискорив ходу. Сьогодні він особливо гостро відчував тугу за покинутою Енніадою. Він згадав, що йому не радили забиратися так далеко, в цю оточену горами частину Кріту, де нащадки стародавнього морського народу були непривітні до пришельців.
Пандіон поспішав. За п'ять місяців він побував у різних кінцях величезного острова, що довгою гористою смугою простягся серед моря. Молодий скульптор бачив чудові і дивовижні речі, залишені стародавнім народом у спустілих храмах і майже безлюдних містах.
Багато днів пробув Пандіон серед руїн велетенського Палацу Секири в місті Кноссі, перші будівлі якого належали до далекої давнини. Блукаючи по незлічених сходах палацу, юнак вперше побачив великі зали з червоними колонами, звуженими донизу, милувався карнизами, яскраво розмальованими чорними та білими прямокутниками або прикрашеними чорними та блакитними завитками, які нагадували череду набігаючих хвиль.
Стіни були розмальовані яскравими картинами. Пандіонові аж дух забивало від захвату, коли він дивився на зображення священних ігор з биками, на процесії жінок з посудинами в руках, на дівчат, що танцюють всередині огорожі, за якою товпились чоловіки, на невідомих гнучких звірів серед гір та дивовижних рослин. Контури фігур здавалися Пандіонові неприродними, рослини тяглися вгору на дуже довгих стеблах, майже без листя. Пандіон розумів, що художники минулих часів навмисне спотворювали справжні пропорції, прагнучи висловити якусь думку, але вона була незрозумілою для юнака, що виріс на волі, серед прекрасної, хоч і суворої природи.
У Кноссі, Тіліссі і Елірі та в таємничих руїнах стародавньої гавані[27] всі будинки замість звичайних тесаних брил були складені з рівних і гладеньких плит сірого шаруватого каменю. Пандіон бачив безліч жіночих статуеток з слонової кості, бронзи та фаянсу, чудовий посуд, блюда і чаші з сплаву золота й срібла, вкриті найтоншим малюнком.
Це мистецтво вражало молодого скульптора, але залишалося для нього незрозумілим, як і таємничі написи, що траплялися на руїнах, зроблені забутими знаками мертвої мови. Велика майстерність, яка проявлялася в будь-якій найдрібнішій деталі кожного твору, не задовольняла Пандіона: йому хотілося більшого — не обмежуватися абстрактними зображеннями, а втілити живу красу людського тіла, перед якою він схилявся.
І несподівано для себе зображення людей і тварин, виконані з великою реальністю, Пандіон побачив у творах мистецтва, привезених з далекого Айгюптосу.
Жителі Кносса, Тілісса та Еліри, що показували їх Пандіонові, казали, що безліч подібних речей збереглося на Кріті в окрузі Феста, де жили нащадки морського народу. І Пандіон, незважаючи на попередження про небезпеку, вирішив проникнути в гірське кільце на південному узбережжі Кріту.
Ще кілька днів, і, оглянувши все, що можна, він попливе додому, до Тесси. Пандіон був тепер впевнений у своїх силах, Хоч як хотілося йому повчитися у майстрів Айгюптосу, та любов до батьківщини і кохання до Тесси були сильнішими, міцно утримувала дана дівчині клятва.
Як чудово буде повернутися додому з останніми осінніми кораблями, зазирнути в сині блискучії очі коханої, побачити стриману радість Агенора, вчителя, що замінив йому батька і діда!
Пандіон примружившись, поглянув на безмежну широчінь моря. Ні, там, попереду, чужі далекі країни, Айгюптос, а його батьківщина позаду, за високим гірським пасмом. Він і досі йде від неї, а не до неї. Йому ще треба подивитись тут, у Фесті, на стародавні храми, про які він так багато чув на узбережжі. Зітхнувши, Пандіон прискорив ходу, майже побіг. Відріг хребта спускався донизу широким схилом, покритим, наче купинням, кам'яними глибами, між якими темніли плями зелених чагарників. Біля підніжжя схилу серед дерев неясно виднілися руїни величезної споруди, напіврозваленої стіни, рештки склепіння та уцілілі ворота в рамці чорно-білих колон.
Руїни стояли мовчазно, завороти стін були розкриті перед Пандіоном, наче велетенські руки, що приготувалися обхопити жертву. Широкі свіжі тріщини — слід недавнього землетрусу — вкривали поверхню стін.
Молодий скульптор тихо йшов поміж руїн, намагаючись не порушити тиші, і вдивлявся в темні кутки під уцілілими колонами.
Обігнувши ріг, що виступав, Пандіон опинився в квадратному залі без стелі, стіни якої були розмальовані вже знайомими яскравими фресками. Вдивляючись у чергування коричньових і чорних чоловічих фігур, що несли щити, мечі та луки серед дивних звірів і кораблів, Пандіон, пригадавши дідові розповіді, здогадався, що перед ним зображено подорожі військового загону в країну чорних, розташовану, за старовинними переказами, на самому краю Ойкумени.
Здивований цим освідченням далеких подорожей стародавнього народу, Пандіон довго вдивлявся в стінні розписи, поки, повернувшись ліворуч, не побачив посеред залу мармурового куба, прикрашеного синіми розетками та скляними завитками. Біля підніжжя куба лежало багато зовсім свіжих, недавно зірваних квітів.
Виходить, тут хтось був, виходить, серед цих руїн живуть люди! Затамувавши подих, юнак швидко попрямував до виходу, в портик, зарослий високою травою.
Портик з двох білих квадратних стовпів і двох червоних колон стояв на краю невисокого урвища, що ледве підносився над густим листям дерев. По урвищу звивалася утоптана курна стежка. Юнак спустився в долину і опинився на гладенькій, вимощеній дорозі. Пандіон пішов на схід, намагаючись безшумно ступати по гарячому камінню. Широке листя платанів з правого боку дороги, ледве тріпочучи в розпеченому повітрі, відкидало смугу тіні. Мандрівник полегшено зітхнув, сховавшись від пекучого сонця. Пандіонові давно хотілося пити, але ще в себе на батьківщині, бідній на воду, він привчився до витримки. Пройшовши зо дві стадії, юнак помітив попереду, біля невеликого горба, де дорога повертала на північ, довгу низьку будівлю. Кілька приміщень, мов низка однакових ящиків, були відкриті з боку дороги і зовсім порожні. Пандіон упізнав старий будинок для відпочинку мандрівників: він часто бачив такі на дорогах північного узбережжя і поспішив увійти в строкато пофарбований центральний вхід, розділений однією колоною. Тихеньке дзюрчання привабило втомленого спекою та довгою дорогою юнака. Пандіон увійшов до відділу ванн, де вода з великої труби викладеного важкими плитами джерела стікала в широку воронку, пророблену в стіні, переливаючись через краї трьох басейнів.
Скинувши одяг та сандалії, Пандіон вимився в чистій холодній воді, вдосталь напився і ліг відпочити на широкій кам'яній лаві. Дзюрчання води і легкий шепіт листя заколисували, і очі, запалені сонцем та вітром на гірських перевалах, мимоволі заплющувались. Пандіон задрімав.
Він спав недовго: тінь від колони, що перетинала освітлену сонцем підлогу, майже не змінила свого положення. Пандіон схопився і швидко накинув свій немудрий одяг. Після відпочинку він почував себе свіжим. Поївши сухого сиру і знову напившись, юнак пішов до виходу і раптом завмер: здалека почулися голоси. Він вийшов на дорогу і почав озиратися. Так, безперечно, осторонь від дороги, за густим чагарником було чути сміх, незрозумілі слова та зрідка уривчасте звучання струн.
Пандіон відчув одночасно і радість і острах, м'язи його напружилися, він мимоволі взявся за держак батьківського меча. Прошепотівши кілька молитовних слів своєму покровителю і прабатьку Гіперіонові, юнак пішов крізь гущавину просто на голоси. В гущавині було душно, різкі ароматичні пахощі утруднювали і без того затамоване дихання.
Обережно обминаючи високі кущі з величезними колючками, пробираючись між стовбурами суничного дерева з його тонкою світлосірою гладенькою корою, Пандіон наблизився до групи миртових дерев, що суцільною стіною перетинали йому шлях.
Серед густого листя висіли грона білосніжних квітів. На мить перед Пандіоном виник образ Тесси — миртове дерево на його батьківщині було присвячене дівочій юності. Голоси тепер чулися зовсім близько — люди чомусь говорили приглушено, і юнак зрозумів, що він невірно визначив відстань. Рішучий момент настав. Пандіон, зігнувшись, пірнув під низеньке гілля і обережно розсунув його руками: на галявинці, порослій свіжою травою, він побачив незвичайне видовище.
В центрі галявинки лежав величезний білосніжний бик з довгими рогами. По блискучій, випещеній шерсті тварини на боках та морді були розкидані дрібні чорні плямки.
Віддалік у затінку розташувалася група: юнаки, дівчата і літні люди. Стрункий чоловік з кучерявою бородою, — з золотим обручем на голові, одягнений в коротку сорочку, стягнуту бронзовим поясом, виступив наперед і подав якийсь знак. Враз із групи відокремилася дівчина, загорнута в довгий важкий плащ. Вона піднесла руки вгору, і від цього руху плащ упав. Дівчина лишилася в самій набедреній пов'язці, яку тримав широкий білий пояс, обшитий пушистим чорним шнуром. Синявочорне волосся було розпущене, на обох руках вище ліктів виблискували вузькі браслети.
Швидкими, легкими кроками, наче танцюючи, дівчина наблизилася до бика і раптом завмерла, щось викрикнувши гортанним голосом. Сонні очі бика розплющились і заблищали, він підігнув передні ноги й поволі підвів важку голову. З різким криком дівчина стрілою метнулася вперед і стрибнула на спину велетенської тварини.
Бик трохи піднявся на передніх ногах і високо задер толову. Дівчина притиснулась до крутого спаду широкої спини, однією рукою вчепилася за роги, другою обхопила непомірно товсту шию тварини. Пандіонові добре видно було суворе обличчя дівчини з міцно стуленими губами. Контраст між красивими, але велетенськими формами тварини і струнким людським тілом приголомшив Пандіона. З глухим ревом бик зірвався на ноги і зробив стрибок з дивовижною для його велетенського тіла легкістю. Дівчина вперлась руками в могутню холку тварини і перевернулась через голову. Вмить вона пролетіла між ногами бика і стала на ноги за три кроки від страховища. Витягти наперед руки, дівчина плеснула в долоні і знову різко скрикнула. Бик опустив роги і люто кинувся до неї. Пандіон жахнувся: загибель прекрасної і відважної дівчини здавалася неминучою. Забувши про необхідну обережність, юнак вихопив меч і хотів вискочити на галявину, але дівчина знову з невловимою швидкістю стрибнула на бика і, поминувши опущені смертоносні роги, вже сиділа на його спині. Оскаженіла тварина з грізним ревом помчала по лужку, зриваючи копитами під собою землю. Юна переможниця спокійно сиділа на розлютованому бику, міцно стискаючи колінами його круті боки, що роздувалися від частого дихання. Бик підлетів до групи людей, що вітали його радісними криками. Дзвінкий сплеск в долоні — дівчина відкинулася назад І стрибнула на землю, опинившись позаду тварини. Схвильовано дихаючи, вона приєдналася до глядачів.
Бик з розгону помчав до краю галявини, повернувся і кинувся до людей. Наперед виступило відразу п'ятеро — троє юнаків і дві дівчини. Попередня гра пішла більш прискореним темпом. Бик, хриплячи, з тупотом кидався на молодих людей, що відвертали його увагу криками та ударами в долоні, а ті перестрибували через нього, вискакували йому на спину, на мить притискалися до нього збоку, спритно уникаючи страшних рогів. Одна з дівчат ухитрилася сісти верхи просто на шию бика, поперед опуклої міцної холки. Очі тварини вилізли з орбіт, піна заклубочилась на морді. Опускаючи голову, майже упираючись носом в землю, бик намагався скинути безстрашну вершницю. Вона відкидалася назад, чіпляючись за холку, закинутими назад руками, і упиралася ногами в основи ушей. Протримавшись кілька секунд, дівчина стрибнула на землю.
Юнаки і дівчата стали одне за одним на деякій відстані і по черзі перестрибували через тварину, що на них налітала. Гра тривала довго, — бик гасав із страхітливим ревом, загрожуючи смертю, а гнучкі людські постаті безстрашно миготіли навколо.
Рев бика перетворився на хриплий стогін, шкура потемніла від поту, з рота разом з уривчастим диханням вилітала піна. Ще трохи — і бик зупинився, опустивши голову і поводячи очима. Крики глядачів пролунали в повітрі. За знаком, поданим людиною із золотим обручем, гравці дали спокій переможеній тварині. Люди, що стояли і сиділи на землі, зібрались докупи, і не встиг Пандіон опам'ятатися, як всі зникли в кущах.