Страница:
Царський скульптор, якого варта супроводила улесливими поклонами, ввійшов у ворота, а раби залишилися зовні під наглядом двох воїнів. Чекати довелося недовго — незабаром скульптор з'явився в супроводі чоловіка із сувоєм списаного папірусу в руках і повів рабів повз храми та заселені будівлі до великої площини, зайнятої напівзруйнованими стінами та лісом колон з проваленими покрівлями. Серед цього мертвого міста зустрічалися невеликі будівлі, які трохи краще збереглися. Поодинокі пеньки позначали ділянки колишніх садів; висохлі басейни, ставки та канали були засипані піском. Пісок товстим шаром покривав кам'яні плити дороги, лежав укосами вздовж поточених часом стін. Жодної живої душі не було видно навкруги, мертва тиша панувала серед висушливої спеки.
Скульптор коротко розповів Пандіону, що ці руїни були колись прекрасною столицею фараона-відступника,[54] проклятого богами. Ім'я його не повинен вимовляти жоден справжній син Чорної Землі.
Що зробив цей фараон, який царював чотири століття тому, навіщо він побудував тут нову столицю, про це Пандіон нічого не міг довідатись.
Незнайомець розгорнув сувій, і по кресленню обидва єгиптяни розшукали високу довгасту будівлю з поваленими перед входом колонами. Стіни всередині були облицьовані плитками лазурносинього каменю з золотистими жилками.
Пандіон та інші раби скульптурної майстерні повинні були обережно зняти тонкі шліфовані плитки, які щільно поприростали до стіни. На цю роботу пішло кілька днів. Раби ночували тут же, в руїнах, їжу та воду доставляли їм із сусіднього селища.
Закінчивши доручену їм справу, Пандіон, Кідого та чотири інших раби дістали наказ оглянути навмання деякі будівлі і пошукати, чи нема в руїнах красивих речей, які можна було б доставити в палац фараона. Негр і еллін пішли вдвох, уперше без супроводі вартових та уважного погляду наглядача.
Друзі вибралися на приворітну башту якоїсь просторої будівлі, щоб роздивитися. Зі сходу на руїни насувалися піски пустелі, що простяглася скрізь, куди тільки сягало око, пасмами низьких горбів та купами щебеню.
Пандіон глянув на безмовні руїни і, схвильовано стиснувши руку Кідого, прошепотів:
— Втікаймо, за нами кинуться нешвидко, ніхто не бачить…
Добродушне обличчя негра розпливлося в посмішці.
— Хіба ти не знаєш, що таке пустеля? — здивувався Кідого. — Завтра в цю пору воїни знайдуть наші трупи, висушені сонцем. Вони, — Кідого мав на увазі єгиптян, — знають, що роблять. Шлях на схід тільки один — там, де колодязі, і цей шлях стережуть. А тут міцніше за кайдани тримає нас пустеля…
Пандіон похмуро кивнув, раптовий порив його згас. Друзі мовчки спустилися з башти й розійшлися в різні напрямки, заглядаючи в провали стін або поринаючи в темряву відкритих входів.
Всередині невеликого, майже не зруйнованого двоповерхового палацу з рештками дерев'яних грат на вікнах Кідого пощастило знайти невелику статую єгипетської дівчини з міцного жовтуватого вапняку. Він покликав Пандіона, і обидва замилувалися роботою невідомого майстра. Красиве обличчя було типовим для єгиптянки. Пандіон уже знав риси обличчя жінок Айпоптосу — низьке чоло, вузькі, трохи підняті біля скронь очі, злегка виступаючі наперед щоки і товсті губи з ямочками в кутках.
Кідого поніс знахідку начальникові майстерні, а Пандіон заглибився в руїни. Машинально переступаючи через уламки, перебираючись через купи каміння, Пандіон просувався вперед, не розбираючи напрямку, і незабаром увійшов у прохолодний затінок частини покрівлі, що уціліла над колонами. Вглибині, просто перед ним, виднілися щільно зачинені двері. Пандіон натиснув на мідну оковку. Гнилі дошки розсипалися, і молодий скульптор увійшов у приміщення, ледве освітлене через щілину стелі.
То була невелика кімната в товщі кам'яних стін, викладених старанно пригнаним камінням. Два легких крісла з чорного дерева, оздоблені кісткою, стояли вкриті товстим шаром пилу. В кутку юнак побачив розвалену скриньку, крізь щілини якої блищала якась річ. Біля протилежної стіни на шматку полірованого рожевого граніту еллін побачив скульптуру з сірого каменя. Це була фігура жінки у зріст людини. Тільки верхня частина статуї була старанно оброблена.
Дві гнучкі пантери з чорного каменю, ніби для охорони, насторожено вигнулися по обидва боки статуї. Пандіон обережно витер пил із статуї і відступив у німому захваті.
Мистецтво скульптора передало в камені прозору тканину, що облягала юне тіло. Лава рука дівчини міцно притискала до грудей квітку лотоса. Густе волосся, закручене довгими дрібними завитками, обрамляло обличчя, утворюючи важку розділену проділом зачіску, що спадала нижче плечей. Чарівна дівчина не була схожа на єгиптянку. В неї було кругле обличчя, з рівним невеликим носиком, широким чолом і великими, широко розставленими очима. Нижня частина обличчя не виступала наперед, як у жінок Айгюптосу.
Пандіон глянув на статую збоку, і його вразила дивна і лукава насмішкуватість, відбита скульптором на обличчі дівчини. Такого виразу жвавості і розуму він ніколи не бачив на статуях: художники Айгюптосу найбільше любили величну і байдужу нерухомість.
Дівчина була схожа на жінок Енніади або, скоріше, на прекрасних жінок з островів його рідного моря.
Ясне і розумне обличчя статуї було таке далеке від похмурої краси творів Айгюптосу, воно вирізьблене з такою незрівняною досконалістю, що нестерпна туга знову повернулася до Пандіона. Стиснувши руки, молодий еллін намагався уявити собі модель скульптора, цю близьку йому чимсь дівчину, що невідомо якими шляхами потрапила до Айгюптосу чотири століття тому. Була вона такою ж, як і він, бранкою чи з доброї волі приїхала з невідомої країни?..
Промінь сонця пробився через щілину вгорі, запорошене світло впало на статую. Пандіонові здалося, що обличчя дівчини змінило вираз — очі загорілися, губи затремтіли, наче трепет таємничого, прихованого життя виник на поверхні каменя.
Дійсно, ось як треба робити статуї… от у кого треба повчитися передавати живу красу… у цього майстра, що помер так давно!
З шанобливою обережністю Пандіон поклав пальці на обличчя статуї, намацуючи майже невловимі, найдрібніші деталі, які так вірно передавали життя.
Довго стояв Пандіон перед прекрасною дівчиною, що посміхалася до нього дружньо і лукаво. Йому здавалося, що він знайшов нового друга, який освітив своєю ласкавою посмішкою довгу низку безрадісних днів.
І мимоволі думки юнака перенеслися до Тесси. Перед ним виник її живий образ.
Очі Пандіона задумливо блукали по розписах стелі і стін, де спліталися зірки, букети лотосів, візерунки ламаних ліній, голови биків. Раптом Пандіон здригнувся: видіння Тесси зникло, і перед ним на темній стіні з'явилося зображення полонених, яких, зв'язаних спина до спини, волокли до ніг фараона. Пандіон згадав, що вже пізно. Треба було поспішати з поверненням і виправдати свою затримку. Але, глянувши ще раз на статую, Пандіон зрозумів, що не зможе віддати її в руки свого хазяїна-скульптора. Юнакові це здалося зрадою, другим полоненням невідомої дівчини у ворожому до іноземців Айгюптосі. Він швидко оглянувся, згадавши про скриньку, помічену ним у кутку. Ставши на коліна, Пандіон вийняв звідти чотири фаянсових келихи у вигляді квітів лотоса, покритих яскравою блакитною емаллю. Цього було досить. Пандіон востаннє поглянув на статую дівчини, намагаючись запам'ятати кожну рисочку її обличчя, і, тяжко зітхнувши, виніс келихи надвір. Оглянувшись на всі боки, молодий скульптор нашвидку завалив вхід великим камінням і, згрібаючи жменями щебень, старанно присипав загородження, намагаючись надати йому вигляду давно обваленої стіни. Потім він обережно зав'язав келихи в пов'язку на стегнах, мимоволі послав прощальний жест у бік статуї, що залишилася у своєму сховищі, і поспішив назад. Напрямок йому вказували крики рабів, які, очевидно, розшукували його. Серед них виділявся дзвінкий і сильний голос Кідого.
Царський скульптор зустрів Пандіона гнівними погрозами, але відразу пом'якшав, як тільки побачив коштовну знахідку.
Подорож назад тривала на три дні довше — гребцям доводилося боротися з течією. Пандіон розповів Кідого про статую, і негр схвалив його вчинок, додавши, що, можливо, ця дівчина була родом з народу машуашів, який жив на північному краю великої західної пустелі.
Пандіон умовляв Кідого втікати, але друг у відповідь тільки заперечливо похитував головою, відкидаючи всі плани елліна.
За сім днів плавання Пандіону так і не пощастило переконати друга, але сам він уже не міг зоставатися: надалі бездіяльним; йому здавалося, що ще трохи — і він не витримає і загине. Він тужив за товаришами, що залишилися на будівельних роботах і в шене. У них він відчував ту силу, яка могла б привести до визволення, подавала надії на майбутнє. А тут не було надії на визволення, — Це примушувало Пандіона задихатися і від безсилої люті.
Через два дні після повернення в майстерню скульптор фараона повів Пандіона в палац головного будівничого. Там готувалося свято. Пандіон повинен був виліпити з глини моделі статуеток і зробити по них форми для виготовлення солодкого печива.
Молодий скульптор, скінчивши роботу, за наказом хазяїна лишився в палаці до кінця бенкету, щоб разом з іншими рабами нести царського скульптора додому. Пандіон, не звертаючи уваги на рабів та рабинь, безліч яких сновигало по палацу, пішов у сад.
Смеркло. На темному небі зайнялися яскраві зорі, а бенкет усе тривав. Снопи жовтого світла, проникаючи в сад через широкі віконні прорізи, виривали з темряви стовбури дерев, листя і квітучі кущі, виблискували червоними вогниками на дзеркальній воді басейнів. Гості зібралися у великому нижньому залі, оздобленому колонами з полірованих кедрових стовбурів. Залунала музика. Пандіон, що так давно не чув нічого, крім журливих і незнайомих пісень, непомітно підкрався до великого низького вікна, сховався в кущах і почав спостерігати.
З наповненого людьми залу йшов тяжкий аромат пахощів. Стіни, колони й рами вікон були обвішані гірляндами свіжих квітів, найбільше, як помітив Пандіон, лотосів. Строкаті глечики з вином, плетінки і чаші з фруктами стояли на низьких підставках біля сидінь. Розчервонілі від вина гості, облиті пахучою помадою, тиснулися вздовж стін, а посередині, між колонами, повільно танцювали дівчата в довгому одязі. Чорне волосся, заплетене в численні тонкі кіски, розвівалося по плечах танцівниць, широкі браслети з різнобарвного бісеру обхоплювали зап'ястя, пояски з кольорових бус просвічували крізь тонкі тканини. Пандіон не міг не помітити деякої незграбності в будові тіла жінок Айгюптосу, що відрізнялися від струнких дівчат його батьківщини. Осторонь молоді єгиптянки грали на різних інструментах: дві дівчини — на флейтах, одна — на багатострунній арфі, ще дві викликали різні тремтячі звуки з довгих двострунних інструментів.
Танцівниці тримали в руках блискучі листи тонкої бронзи, час від часу перериваючи мелодію короткими дзвінкими ударами. Незвична для вуха Пандіона музика складалася із високих та низьких нот, що, різко стогнучи, чергувалися то в повільному, то в прискореному темпі. Танці закінчилися, стомлені танцівниці поступилися місцем перед співцями Пандіон» прислухаючись, намагався розібрати слова. Це йому вдавалося, коли мелодія линула повільно або звучала на низьких нотах.
Перша пісня прославляла подорож у південну частину Та-Кемту. «Ти зустрічаєш там красиву дівчину, вона вважає тебе за іншого і віддає тобі цвіт своїх грудей», — зрозумів Пандіон.
В іншій пісні з войовничими вигуками прославлялася хоробрість синів Та-Кемту у пишномовних виразах, що здалися Пандіону безглуздими. З роздратуванням молодий еллін відійшов від вікна.
«Ім'я хороброго не загине на всій землі довіку», — долетіли до нього останні слова, і співи припинилися. Почувся сміх, пожвавлений рух, і Пандіон знову зазирнув у вікно.
Раби привели світлошкіру дівчину з коротко підстриженим хвилястим волоссям і виштовхнули її на середину зали. Вона стояла, зніяковіло і перелякано оглядаючись, серед розтоптаних на гладенькій підлозі квітів. З натовпу гостей вийшов чоловік і сказав дівчині кілька сердитих слів. Вона покірно взяла простягнену їй лютню з слонової кістки, і пальці її маленьких рук забігали по струнах.; Низький і чистий голос дівчини розлився по залу, гості замовкли. Це не була уривчаста єгипетська мелодія, що спадала і знову йшла вгору, ніби стрибаючи, — звуки лилися вільно і сумно. Спочатку вони падали повільно, наче окремі дзвінкі краплі, потім злилися в розмірене коливання, зарокотали, зашепотіли, наче хвилі, і полинули з такою безмежною тугою, що Пандіон завмер. Йому здавалося, що вільне море колишеться в пісні, в незрозумілих звуках чарівного голосу. Море, незнайоме і нелюбиме тут, в Айгюптосі, рідне і світле для Пандіона. Він вперше стояв приголомшений—так багато затаєного на дні душі раптом виринуло назовні. Туга за волею, така близька і зрозуміла Пандіону, владно кликала, плакала і нудьгувала в пісні. Затуливши вуха і зціпивши зуби, щоб не скрикнути, він побіг у глиб саду. Там, кинувшись на землю, в темряві під деревами, Пандіон тяжко і нестримно заридав…
— Гей, екуеше, сюди! Екуеше! — почув Пандіон поклик хазяїна. Молодий еллін не помітив, що бенкет закінчився.
Скульптор фараона помітно сп'янів. Спираючись на руку Пандіона і підтримуваний з другого боку своїм рабом, народженим у неволі, начальник майстерень відмовився лягти на носилки і побажав піти додому пішки.
На півдорозі, зрідка спотикаючись на вибоях колії, він раптом заходився вихваляти Пандіона, пророкуючи йому велике майбутнє. Пандіон ішов, перебуваючи під враженням пісні, і майже не слухав начальника. Так вони дійшли до кольорового портика будинку єгиптянина. В дверях з'явилась його дружина з двома рабинями, які тримали світильники. Царський скульптор, похитуючись, піднявся східцями і поплескав Пандіона по плечу. Той спустився вниз — раби майстерні не мали права заходити в будинок.
— Зачекай, екуеше? — весело сказав начальник, намагаючись зобразити на обличчі хитру посмішку. — Дай сюди! — він майже вирвав з рук рабині світильник і щось сказав їй пошепки. Рабиня зникла в темряві.
Єгиптянин вштовхнув Пандіона у двері і ввів його до приймальні. Ліворуч біля простінка стояла велика красива ваза з тонким темночервоним малюнком. Такі вази Пандіон бачив на Кріті, і знову серце юнака стиснулося від болю.
— Звелів його величність, життя, здоров'я, сила, — урочисто промовив царський скульптор, — виготовити мені сім ваз за зразком цієї, з країн твого моря. Ми тільки замінимо варварські фарби на улюблені в Та-Кемті сині барви… Коли ти відзначишся на цій роботі, я скажу про тебе Великому Домові… А тепер… — підвищив голос начальник і повернувся до двох темних постатей, що поспішно наближалися.
Це була рабиня, що кудись ходила, і якась інша дівчина, загорнута в довгий строкатий плащ.
— Підійди ближче, — нетерпляче наказав єгиптянин і підніс світильник до обличчя закутаної дівчини.
Великі опуклі чорні очі боязко глянули на Пандіона, пухлі дитячі уста розкрилися в трепетному зітханні. Пандіон побачив кучеряве волосся, що вибивалося з-під покривала, тонкий ніс з горбочком, — рабиня була, очевидно, азіаткою, із східних племен.
—І дивись, екуеше, — сказав єгиптянин, невпевненим, але сильним рухом зриваючи з дівчини плащ. Вона тихо скрикнула і затулила обличчя долонями, зоставшись голою.
— Бери її за жінку, — царський скульптор штовхнув дівчину до Пандіона, і вона, вся затремтівши, притиснулася до грудей молодого елліна.
Пандіон злегка відсторонився і погладив сплутане волосся молодої бранки, піддаючись змішаному почуттю ніжності й жалю до милої зляканої істоти.
Царський скульптор, посміхаючись, схвально клацнув пальцями.
— Вона буде твоєю жінкою, екуеше, і у вас будуть хороші діти, яких я залишу своїм дітям у спадщину…
Наче сталева пружина раптом розкрутилася в Пандіоні. Душевне збентеження, що давно наростало в ньому, розбуджене сьогоднішньою піснею, скипіло. Червоний туман застелив очі.
Пандіон відступив від дівчини, озирнувся і підняв руку. Єгиптянин, тверезіючи, побіг у будинок, голосно скликаючи всіх слуг на допомогу. Пандіон, навіть не глянувши на боягуза, з презирливим сміхом штовхнув ногою коштовну крітську вазу, і глиняні черепки з глухим дзенькотом розлетілися по кам'яній підлозі.
Будинок наповнився криками і тупотінням ніг. Через кілька хвилин Пандіон лежав біля ніг начальника майстерні, а той, нагнувшись, плював на нього, викрикуючи прокльони і погрози.
— Негідник заслуговує смерті. Розбита ваза дорожча за його мерзенне життя, але він може зробити багато гарних речей… і я не хочу втрачати хорошого робітника, — говорив через годину заспокоєний скульптор своїй дружині.— Я залишу його живим і не відправлю до тюрми, бо звідти він потрапить на золоті рудники і загине. Я поверну його в шене, нехай одумається, а в час майбутньої сівби заберу назад…
Так. Пандіон, побитий, але не приборканий, повернувся в шене і, на свою превелику радість, зустрівся з друзями-етрусками. Весь будівельний загін, коли було розібрано храм, поливав сади Аммона.
Надвечір наступного дня внутрішні двері шене відчинилися із звичайним скрипом і пропустили під привітальні вигуки рабів Кідого, який широко усміхався… Спина негра спухла від ударів бича, але зуби блищали в посмішці і очі весело сяяли.
— Я довідався, що тебе послали назад, — повідомив він здивованого Пандіона, — і почав качатися по май стерні, галасуючи і ламаючи все, що попадеться. Побили і теж відправили — мені тільки цього й треба, — закінчив Кідого.
— А ти ж хотів стати майстром? — глузливо спитав Пандіон.
Негр безтурботно махнув рукою і, страшно витріщивши очі, плюнув у тому напрямі, де знаходилась велика столиця Айгюптосу.
Розділ четвертий
Каміння, розпікаючись на сонці, обпалювало плечі і руки людей. Легенький вітерець не давав прохолоди, а здував з гладенької поверхні кам'яних брил найдрібніший вапняковий пил, що роз'їдав очі.
Тридцять рабів, вибиваючись із сил, тягли жорсткі канати, піднімаючи на стіну важку плиту з якимсь складним барельєфом. Її треба було вставити в приготоване гніздо на висоті восьми ліктів. Четверо досвідчених і кмітливих рабів направляли плиту знизу. Серед них був і Пандіон, який стояв поруч з рабом-єгиптянином—єдиним із жителів Айгюптосу, що перебував у шене серед чужоземних бранців. Цей єгиптянин, засуджений на довічне рабство за невідомий страшний злочин, займав крайню хижку в південно-східному, привілейованому кутку шене. Два лілових тавра у вигляді схрещених широких смуг перетинали йому груди й спину, на щоці була зображена червона змія. Завжди похмурий, він ніколи не усміхався, ні з ким не знався і, незважаючи на весь тягар свого становища, ставився з презирством до іноплемінних рабів, як і його вільні земляки.
І зараз, не звертаючи ні на кого уваги, понуривши голену голову, єгиптянин упирався руками в край товстої плити, щоб не давати каменю розхитуватися.
Мокра від поту чорна шкіра Кідого блищала, різко виділяючись поряд з білим полірованим мармуром.
Раптом Пандіон помітив, що на вірьовці почали рватися волокна, і застережливо скрикнув. Два інших раби відскочили вбік, а єгиптянин, не звернувши уваги на Пандіона і не помітивши того, що робилося вгорі залишився під плитою.
Молодий еллін, далеко метнувши правою рукою, раптовим поштовхом у груди відкинув єгиптянина назад. Ледве встиг Пандіон відскочити, як плита впала, злегка зачепивши його і обдерши йому шкіру з руки. Жовта блідість покрила обличчя єгиптянина. Плита вдарилася об підніжжя стіни, великий шматок барельєфа відколовся.
З обурливим криком до Пандіона підбіг наглядач і хльоснув елліна бичем. Чотиригранний ремінь в два пальці завтовшки, зроблений із шкіри бегемота, глибоко розсік шкіру на попереку. У Пандіона від болю аж потемніло в очах.
— Негіднику, навіщо ти врятував це падло? — загорлав наглядач, заміряючись удруге. — Плита, упавши на м'яке тіло, зосталась би цілою! Це зображення дорожче, ніж життя сотні жалюгідних тварюк, таких, як ви! — репетував він, завдаючи другого удару.
Пандіон кинувся було на наглядача, але його схопили воїни, що підбігли, і жорстоко відшмагали бичами.
Вночі Пандіон лежав на животі в своїй хижці. В нього була гарячка, глибокі борозни від бича на спині, плечах і ногах запалилися. Кідого, що приповз до нього, напував його водою і час від часу змочував йому голову.
Біля вхідних дверей почулося легке шарудіння, потім шепіт:
— Екуеше, ти тут?
Пандіон озвався і відчув дотик руки. Це був єгиптянин. Він дістав з-за пояса маленьку баночку, довго возився, розтираючи щось на долоні, потім почав обережно водити рукою по рубцях Пандіона, розмазуючи рідку мазь, що мала їдкий, неприємний запах. Еллін здригався від болю, але впевнена рука продовжувала свою роботу. Коли єгиптянин заходився масирувати ноги, біль на спині вже пройшов, а ще через кілька хвилин Пандіон тихо заснув.
— Ти що йому зробив? — прошепотів Кідого, зовсім невидимий у своєму кутку.
Єгиптянин, помовчавши, відповів:
— Це кіфі, найкращі ліки, таємниця наших жерців. Мені принесла їх мати, добре заплативши воїнові.
— А ти хороша людина. Вибач мені, я думав, що ти паскуда! — вигукнув негр.
Єгиптянин буркнув щось крізь зуби й нечутно зник у темряві.
Від цього дня єгиптянин подружив з молодим елліном, залишаючи, як і раніше, без уваги його друзів. Тепер часто вночі Пандіон чув шарудіння біля своєї хижки. Якщо у елліна нікого не було, худорляве тіло єгиптянина швидко прослизало всередину. Озлоблений, самотній син Та-Кемту був щирий в розмовах наодинці з чутливим молодим елліном. Пандіон незабаром довідався про історію єгиптянина.
Яхмос — «син місяця» — походив із старовинного роду недшесів, що були вірними слугами колишніх фараонів, але після зміни династії їх усунули і вони збідніли. Яхмоса навчили всяких наук, і він став писарем начальника Заячого сепа.[55] Сталося так, що він покохав дочку будівничого, який вимагав великого забезпечення. Втративши здоровий глузд від кохання і зневірившись у можливості швидкого збагачення, Яхмос вирішив за всяку ціну здобути потрібну суму і став грабіжником царських усипалень. Його письменність давала йому великі переваги в цій страшній справі, за яку жорстоко карали. За короткий час в руках Яхмоса з'явилося багато золота, але його наречену, як виявилося, віддали заміж за чиновника з крайнього півдня.
Яхмос намагався забути своє горе, влаштовуючи веселі бенкети, купуючи наложниць, — та гроші швидко зникли. Потрібно було знову добувати нових. Темні шляхи збагачення вже були знайомі, і Яхмос знову взявся за страшну справу, але зрештою його схопили, жорстоко закатували, а товариші його були страчені або померли від мук. Яхмоса засудили до заслання на золоті рудники. Кожна нова партія відправлялася туди під час поводі, раз на рік, і Яхмоса поки що віддали в шене, бо бракувало робочих рук для збудування нової стіни храму Пта.[56]
Пандіон з цікавістю слухав розповіді Яхмоса, і його вражала нечувана відвага єгиптянина, який здавався йому зовсім не войовничою людиною.
Яхмос оповідав про своє перебування в страшних підземеллях, де завдяки хитрощам будівничих страшна смерть підстерігала сміливця на кожному кроці.
У найстародавніших гробницях, захованих глибоко під величезними пірамідами, скарби і саркофаги захищались товстими щитами, що закривали вузькі похилі ходи. Пізніше застосовувалися лабіринти фальшивих ходів, що переривалися глибокими колодязями з рівними стінами. Важкі брили падали зверху під час спроби грабіжників відсунути каміння, що загороджувало хід, купи піску із споруджених угорі колодязів засипали входи до похоронних камер. Коли зухвалі гості робили спроби проникнути далі, маси землі обвалювалися з колодязів й закривали порушників спокою небіжчиків-царів у вузькому просторі між купами піску і землі, яка щойно насипалася. В менш стародавніх гробницях у темряві низьких галерей безшумно змикалися кам'яні щелепи, грати із списами падали з колон, як тільки нога пришельця ступала на страшну плиту підлоги. Яхмос знав, як багато страхіть тисячоліттями таїлося в мовчазній темряві, очікуючи жертву. Досвід набувався ціною загибелі багатьох товаришів по ремеслу. Не раз натрапляв єгиптянин на зотлілі рештки невідомих людей, які загинули в пастці в невідомі часи.
Багато ночей провів Яхмос з товаришами на краю західної пустелі, де на протязі сотень тисяч ліктів тяглися міста мертвих. Ховаючись у темряві, не сміючи говорити або запалити світло, навпомацки, під тужливі зойки шакалів, виття гієн чи громовий рик лева грабіжники рилися в задушливих хідниках або пробивали цілу скелю, намагаючись угадати, в якому напрямі була глибоко захована гробниця.
Скульптор коротко розповів Пандіону, що ці руїни були колись прекрасною столицею фараона-відступника,[54] проклятого богами. Ім'я його не повинен вимовляти жоден справжній син Чорної Землі.
Що зробив цей фараон, який царював чотири століття тому, навіщо він побудував тут нову столицю, про це Пандіон нічого не міг довідатись.
Незнайомець розгорнув сувій, і по кресленню обидва єгиптяни розшукали високу довгасту будівлю з поваленими перед входом колонами. Стіни всередині були облицьовані плитками лазурносинього каменю з золотистими жилками.
Пандіон та інші раби скульптурної майстерні повинні були обережно зняти тонкі шліфовані плитки, які щільно поприростали до стіни. На цю роботу пішло кілька днів. Раби ночували тут же, в руїнах, їжу та воду доставляли їм із сусіднього селища.
Закінчивши доручену їм справу, Пандіон, Кідого та чотири інших раби дістали наказ оглянути навмання деякі будівлі і пошукати, чи нема в руїнах красивих речей, які можна було б доставити в палац фараона. Негр і еллін пішли вдвох, уперше без супроводі вартових та уважного погляду наглядача.
Друзі вибралися на приворітну башту якоїсь просторої будівлі, щоб роздивитися. Зі сходу на руїни насувалися піски пустелі, що простяглася скрізь, куди тільки сягало око, пасмами низьких горбів та купами щебеню.
Пандіон глянув на безмовні руїни і, схвильовано стиснувши руку Кідого, прошепотів:
— Втікаймо, за нами кинуться нешвидко, ніхто не бачить…
Добродушне обличчя негра розпливлося в посмішці.
— Хіба ти не знаєш, що таке пустеля? — здивувався Кідого. — Завтра в цю пору воїни знайдуть наші трупи, висушені сонцем. Вони, — Кідого мав на увазі єгиптян, — знають, що роблять. Шлях на схід тільки один — там, де колодязі, і цей шлях стережуть. А тут міцніше за кайдани тримає нас пустеля…
Пандіон похмуро кивнув, раптовий порив його згас. Друзі мовчки спустилися з башти й розійшлися в різні напрямки, заглядаючи в провали стін або поринаючи в темряву відкритих входів.
Всередині невеликого, майже не зруйнованого двоповерхового палацу з рештками дерев'яних грат на вікнах Кідого пощастило знайти невелику статую єгипетської дівчини з міцного жовтуватого вапняку. Він покликав Пандіона, і обидва замилувалися роботою невідомого майстра. Красиве обличчя було типовим для єгиптянки. Пандіон уже знав риси обличчя жінок Айпоптосу — низьке чоло, вузькі, трохи підняті біля скронь очі, злегка виступаючі наперед щоки і товсті губи з ямочками в кутках.
Кідого поніс знахідку начальникові майстерні, а Пандіон заглибився в руїни. Машинально переступаючи через уламки, перебираючись через купи каміння, Пандіон просувався вперед, не розбираючи напрямку, і незабаром увійшов у прохолодний затінок частини покрівлі, що уціліла над колонами. Вглибині, просто перед ним, виднілися щільно зачинені двері. Пандіон натиснув на мідну оковку. Гнилі дошки розсипалися, і молодий скульптор увійшов у приміщення, ледве освітлене через щілину стелі.
То була невелика кімната в товщі кам'яних стін, викладених старанно пригнаним камінням. Два легких крісла з чорного дерева, оздоблені кісткою, стояли вкриті товстим шаром пилу. В кутку юнак побачив розвалену скриньку, крізь щілини якої блищала якась річ. Біля протилежної стіни на шматку полірованого рожевого граніту еллін побачив скульптуру з сірого каменя. Це була фігура жінки у зріст людини. Тільки верхня частина статуї була старанно оброблена.
Дві гнучкі пантери з чорного каменю, ніби для охорони, насторожено вигнулися по обидва боки статуї. Пандіон обережно витер пил із статуї і відступив у німому захваті.
Мистецтво скульптора передало в камені прозору тканину, що облягала юне тіло. Лава рука дівчини міцно притискала до грудей квітку лотоса. Густе волосся, закручене довгими дрібними завитками, обрамляло обличчя, утворюючи важку розділену проділом зачіску, що спадала нижче плечей. Чарівна дівчина не була схожа на єгиптянку. В неї було кругле обличчя, з рівним невеликим носиком, широким чолом і великими, широко розставленими очима. Нижня частина обличчя не виступала наперед, як у жінок Айгюптосу.
Пандіон глянув на статую збоку, і його вразила дивна і лукава насмішкуватість, відбита скульптором на обличчі дівчини. Такого виразу жвавості і розуму він ніколи не бачив на статуях: художники Айгюптосу найбільше любили величну і байдужу нерухомість.
Дівчина була схожа на жінок Енніади або, скоріше, на прекрасних жінок з островів його рідного моря.
Ясне і розумне обличчя статуї було таке далеке від похмурої краси творів Айгюптосу, воно вирізьблене з такою незрівняною досконалістю, що нестерпна туга знову повернулася до Пандіона. Стиснувши руки, молодий еллін намагався уявити собі модель скульптора, цю близьку йому чимсь дівчину, що невідомо якими шляхами потрапила до Айгюптосу чотири століття тому. Була вона такою ж, як і він, бранкою чи з доброї волі приїхала з невідомої країни?..
Промінь сонця пробився через щілину вгорі, запорошене світло впало на статую. Пандіонові здалося, що обличчя дівчини змінило вираз — очі загорілися, губи затремтіли, наче трепет таємничого, прихованого життя виник на поверхні каменя.
Дійсно, ось як треба робити статуї… от у кого треба повчитися передавати живу красу… у цього майстра, що помер так давно!
З шанобливою обережністю Пандіон поклав пальці на обличчя статуї, намацуючи майже невловимі, найдрібніші деталі, які так вірно передавали життя.
Довго стояв Пандіон перед прекрасною дівчиною, що посміхалася до нього дружньо і лукаво. Йому здавалося, що він знайшов нового друга, який освітив своєю ласкавою посмішкою довгу низку безрадісних днів.
І мимоволі думки юнака перенеслися до Тесси. Перед ним виник її живий образ.
Очі Пандіона задумливо блукали по розписах стелі і стін, де спліталися зірки, букети лотосів, візерунки ламаних ліній, голови биків. Раптом Пандіон здригнувся: видіння Тесси зникло, і перед ним на темній стіні з'явилося зображення полонених, яких, зв'язаних спина до спини, волокли до ніг фараона. Пандіон згадав, що вже пізно. Треба було поспішати з поверненням і виправдати свою затримку. Але, глянувши ще раз на статую, Пандіон зрозумів, що не зможе віддати її в руки свого хазяїна-скульптора. Юнакові це здалося зрадою, другим полоненням невідомої дівчини у ворожому до іноземців Айгюптосі. Він швидко оглянувся, згадавши про скриньку, помічену ним у кутку. Ставши на коліна, Пандіон вийняв звідти чотири фаянсових келихи у вигляді квітів лотоса, покритих яскравою блакитною емаллю. Цього було досить. Пандіон востаннє поглянув на статую дівчини, намагаючись запам'ятати кожну рисочку її обличчя, і, тяжко зітхнувши, виніс келихи надвір. Оглянувшись на всі боки, молодий скульптор нашвидку завалив вхід великим камінням і, згрібаючи жменями щебень, старанно присипав загородження, намагаючись надати йому вигляду давно обваленої стіни. Потім він обережно зав'язав келихи в пов'язку на стегнах, мимоволі послав прощальний жест у бік статуї, що залишилася у своєму сховищі, і поспішив назад. Напрямок йому вказували крики рабів, які, очевидно, розшукували його. Серед них виділявся дзвінкий і сильний голос Кідого.
Царський скульптор зустрів Пандіона гнівними погрозами, але відразу пом'якшав, як тільки побачив коштовну знахідку.
Подорож назад тривала на три дні довше — гребцям доводилося боротися з течією. Пандіон розповів Кідого про статую, і негр схвалив його вчинок, додавши, що, можливо, ця дівчина була родом з народу машуашів, який жив на північному краю великої західної пустелі.
Пандіон умовляв Кідого втікати, але друг у відповідь тільки заперечливо похитував головою, відкидаючи всі плани елліна.
За сім днів плавання Пандіону так і не пощастило переконати друга, але сам він уже не міг зоставатися: надалі бездіяльним; йому здавалося, що ще трохи — і він не витримає і загине. Він тужив за товаришами, що залишилися на будівельних роботах і в шене. У них він відчував ту силу, яка могла б привести до визволення, подавала надії на майбутнє. А тут не було надії на визволення, — Це примушувало Пандіона задихатися і від безсилої люті.
Через два дні після повернення в майстерню скульптор фараона повів Пандіона в палац головного будівничого. Там готувалося свято. Пандіон повинен був виліпити з глини моделі статуеток і зробити по них форми для виготовлення солодкого печива.
Молодий скульптор, скінчивши роботу, за наказом хазяїна лишився в палаці до кінця бенкету, щоб разом з іншими рабами нести царського скульптора додому. Пандіон, не звертаючи уваги на рабів та рабинь, безліч яких сновигало по палацу, пішов у сад.
Смеркло. На темному небі зайнялися яскраві зорі, а бенкет усе тривав. Снопи жовтого світла, проникаючи в сад через широкі віконні прорізи, виривали з темряви стовбури дерев, листя і квітучі кущі, виблискували червоними вогниками на дзеркальній воді басейнів. Гості зібралися у великому нижньому залі, оздобленому колонами з полірованих кедрових стовбурів. Залунала музика. Пандіон, що так давно не чув нічого, крім журливих і незнайомих пісень, непомітно підкрався до великого низького вікна, сховався в кущах і почав спостерігати.
З наповненого людьми залу йшов тяжкий аромат пахощів. Стіни, колони й рами вікон були обвішані гірляндами свіжих квітів, найбільше, як помітив Пандіон, лотосів. Строкаті глечики з вином, плетінки і чаші з фруктами стояли на низьких підставках біля сидінь. Розчервонілі від вина гості, облиті пахучою помадою, тиснулися вздовж стін, а посередині, між колонами, повільно танцювали дівчата в довгому одязі. Чорне волосся, заплетене в численні тонкі кіски, розвівалося по плечах танцівниць, широкі браслети з різнобарвного бісеру обхоплювали зап'ястя, пояски з кольорових бус просвічували крізь тонкі тканини. Пандіон не міг не помітити деякої незграбності в будові тіла жінок Айгюптосу, що відрізнялися від струнких дівчат його батьківщини. Осторонь молоді єгиптянки грали на різних інструментах: дві дівчини — на флейтах, одна — на багатострунній арфі, ще дві викликали різні тремтячі звуки з довгих двострунних інструментів.
Танцівниці тримали в руках блискучі листи тонкої бронзи, час від часу перериваючи мелодію короткими дзвінкими ударами. Незвична для вуха Пандіона музика складалася із високих та низьких нот, що, різко стогнучи, чергувалися то в повільному, то в прискореному темпі. Танці закінчилися, стомлені танцівниці поступилися місцем перед співцями Пандіон» прислухаючись, намагався розібрати слова. Це йому вдавалося, коли мелодія линула повільно або звучала на низьких нотах.
Перша пісня прославляла подорож у південну частину Та-Кемту. «Ти зустрічаєш там красиву дівчину, вона вважає тебе за іншого і віддає тобі цвіт своїх грудей», — зрозумів Пандіон.
В іншій пісні з войовничими вигуками прославлялася хоробрість синів Та-Кемту у пишномовних виразах, що здалися Пандіону безглуздими. З роздратуванням молодий еллін відійшов від вікна.
«Ім'я хороброго не загине на всій землі довіку», — долетіли до нього останні слова, і співи припинилися. Почувся сміх, пожвавлений рух, і Пандіон знову зазирнув у вікно.
Раби привели світлошкіру дівчину з коротко підстриженим хвилястим волоссям і виштовхнули її на середину зали. Вона стояла, зніяковіло і перелякано оглядаючись, серед розтоптаних на гладенькій підлозі квітів. З натовпу гостей вийшов чоловік і сказав дівчині кілька сердитих слів. Вона покірно взяла простягнену їй лютню з слонової кістки, і пальці її маленьких рук забігали по струнах.; Низький і чистий голос дівчини розлився по залу, гості замовкли. Це не була уривчаста єгипетська мелодія, що спадала і знову йшла вгору, ніби стрибаючи, — звуки лилися вільно і сумно. Спочатку вони падали повільно, наче окремі дзвінкі краплі, потім злилися в розмірене коливання, зарокотали, зашепотіли, наче хвилі, і полинули з такою безмежною тугою, що Пандіон завмер. Йому здавалося, що вільне море колишеться в пісні, в незрозумілих звуках чарівного голосу. Море, незнайоме і нелюбиме тут, в Айгюптосі, рідне і світле для Пандіона. Він вперше стояв приголомшений—так багато затаєного на дні душі раптом виринуло назовні. Туга за волею, така близька і зрозуміла Пандіону, владно кликала, плакала і нудьгувала в пісні. Затуливши вуха і зціпивши зуби, щоб не скрикнути, він побіг у глиб саду. Там, кинувшись на землю, в темряві під деревами, Пандіон тяжко і нестримно заридав…
— Гей, екуеше, сюди! Екуеше! — почув Пандіон поклик хазяїна. Молодий еллін не помітив, що бенкет закінчився.
Скульптор фараона помітно сп'янів. Спираючись на руку Пандіона і підтримуваний з другого боку своїм рабом, народженим у неволі, начальник майстерень відмовився лягти на носилки і побажав піти додому пішки.
На півдорозі, зрідка спотикаючись на вибоях колії, він раптом заходився вихваляти Пандіона, пророкуючи йому велике майбутнє. Пандіон ішов, перебуваючи під враженням пісні, і майже не слухав начальника. Так вони дійшли до кольорового портика будинку єгиптянина. В дверях з'явилась його дружина з двома рабинями, які тримали світильники. Царський скульптор, похитуючись, піднявся східцями і поплескав Пандіона по плечу. Той спустився вниз — раби майстерні не мали права заходити в будинок.
— Зачекай, екуеше? — весело сказав начальник, намагаючись зобразити на обличчі хитру посмішку. — Дай сюди! — він майже вирвав з рук рабині світильник і щось сказав їй пошепки. Рабиня зникла в темряві.
Єгиптянин вштовхнув Пандіона у двері і ввів його до приймальні. Ліворуч біля простінка стояла велика красива ваза з тонким темночервоним малюнком. Такі вази Пандіон бачив на Кріті, і знову серце юнака стиснулося від болю.
— Звелів його величність, життя, здоров'я, сила, — урочисто промовив царський скульптор, — виготовити мені сім ваз за зразком цієї, з країн твого моря. Ми тільки замінимо варварські фарби на улюблені в Та-Кемті сині барви… Коли ти відзначишся на цій роботі, я скажу про тебе Великому Домові… А тепер… — підвищив голос начальник і повернувся до двох темних постатей, що поспішно наближалися.
Це була рабиня, що кудись ходила, і якась інша дівчина, загорнута в довгий строкатий плащ.
— Підійди ближче, — нетерпляче наказав єгиптянин і підніс світильник до обличчя закутаної дівчини.
Великі опуклі чорні очі боязко глянули на Пандіона, пухлі дитячі уста розкрилися в трепетному зітханні. Пандіон побачив кучеряве волосся, що вибивалося з-під покривала, тонкий ніс з горбочком, — рабиня була, очевидно, азіаткою, із східних племен.
—І дивись, екуеше, — сказав єгиптянин, невпевненим, але сильним рухом зриваючи з дівчини плащ. Вона тихо скрикнула і затулила обличчя долонями, зоставшись голою.
— Бери її за жінку, — царський скульптор штовхнув дівчину до Пандіона, і вона, вся затремтівши, притиснулася до грудей молодого елліна.
Пандіон злегка відсторонився і погладив сплутане волосся молодої бранки, піддаючись змішаному почуттю ніжності й жалю до милої зляканої істоти.
Царський скульптор, посміхаючись, схвально клацнув пальцями.
— Вона буде твоєю жінкою, екуеше, і у вас будуть хороші діти, яких я залишу своїм дітям у спадщину…
Наче сталева пружина раптом розкрутилася в Пандіоні. Душевне збентеження, що давно наростало в ньому, розбуджене сьогоднішньою піснею, скипіло. Червоний туман застелив очі.
Пандіон відступив від дівчини, озирнувся і підняв руку. Єгиптянин, тверезіючи, побіг у будинок, голосно скликаючи всіх слуг на допомогу. Пандіон, навіть не глянувши на боягуза, з презирливим сміхом штовхнув ногою коштовну крітську вазу, і глиняні черепки з глухим дзенькотом розлетілися по кам'яній підлозі.
Будинок наповнився криками і тупотінням ніг. Через кілька хвилин Пандіон лежав біля ніг начальника майстерні, а той, нагнувшись, плював на нього, викрикуючи прокльони і погрози.
— Негідник заслуговує смерті. Розбита ваза дорожча за його мерзенне життя, але він може зробити багато гарних речей… і я не хочу втрачати хорошого робітника, — говорив через годину заспокоєний скульптор своїй дружині.— Я залишу його живим і не відправлю до тюрми, бо звідти він потрапить на золоті рудники і загине. Я поверну його в шене, нехай одумається, а в час майбутньої сівби заберу назад…
Так. Пандіон, побитий, але не приборканий, повернувся в шене і, на свою превелику радість, зустрівся з друзями-етрусками. Весь будівельний загін, коли було розібрано храм, поливав сади Аммона.
Надвечір наступного дня внутрішні двері шене відчинилися із звичайним скрипом і пропустили під привітальні вигуки рабів Кідого, який широко усміхався… Спина негра спухла від ударів бича, але зуби блищали в посмішці і очі весело сяяли.
— Я довідався, що тебе послали назад, — повідомив він здивованого Пандіона, — і почав качатися по май стерні, галасуючи і ламаючи все, що попадеться. Побили і теж відправили — мені тільки цього й треба, — закінчив Кідого.
— А ти ж хотів стати майстром? — глузливо спитав Пандіон.
Негр безтурботно махнув рукою і, страшно витріщивши очі, плюнув у тому напрямі, де знаходилась велика столиця Айгюптосу.
Розділ четвертий
БОРОТЬБА ЗА ВОЛЮ
Каміння, розпікаючись на сонці, обпалювало плечі і руки людей. Легенький вітерець не давав прохолоди, а здував з гладенької поверхні кам'яних брил найдрібніший вапняковий пил, що роз'їдав очі.
Тридцять рабів, вибиваючись із сил, тягли жорсткі канати, піднімаючи на стіну важку плиту з якимсь складним барельєфом. Її треба було вставити в приготоване гніздо на висоті восьми ліктів. Четверо досвідчених і кмітливих рабів направляли плиту знизу. Серед них був і Пандіон, який стояв поруч з рабом-єгиптянином—єдиним із жителів Айгюптосу, що перебував у шене серед чужоземних бранців. Цей єгиптянин, засуджений на довічне рабство за невідомий страшний злочин, займав крайню хижку в південно-східному, привілейованому кутку шене. Два лілових тавра у вигляді схрещених широких смуг перетинали йому груди й спину, на щоці була зображена червона змія. Завжди похмурий, він ніколи не усміхався, ні з ким не знався і, незважаючи на весь тягар свого становища, ставився з презирством до іноплемінних рабів, як і його вільні земляки.
І зараз, не звертаючи ні на кого уваги, понуривши голену голову, єгиптянин упирався руками в край товстої плити, щоб не давати каменю розхитуватися.
Мокра від поту чорна шкіра Кідого блищала, різко виділяючись поряд з білим полірованим мармуром.
Раптом Пандіон помітив, що на вірьовці почали рватися волокна, і застережливо скрикнув. Два інших раби відскочили вбік, а єгиптянин, не звернувши уваги на Пандіона і не помітивши того, що робилося вгорі залишився під плитою.
Молодий еллін, далеко метнувши правою рукою, раптовим поштовхом у груди відкинув єгиптянина назад. Ледве встиг Пандіон відскочити, як плита впала, злегка зачепивши його і обдерши йому шкіру з руки. Жовта блідість покрила обличчя єгиптянина. Плита вдарилася об підніжжя стіни, великий шматок барельєфа відколовся.
З обурливим криком до Пандіона підбіг наглядач і хльоснув елліна бичем. Чотиригранний ремінь в два пальці завтовшки, зроблений із шкіри бегемота, глибоко розсік шкіру на попереку. У Пандіона від болю аж потемніло в очах.
— Негіднику, навіщо ти врятував це падло? — загорлав наглядач, заміряючись удруге. — Плита, упавши на м'яке тіло, зосталась би цілою! Це зображення дорожче, ніж життя сотні жалюгідних тварюк, таких, як ви! — репетував він, завдаючи другого удару.
Пандіон кинувся було на наглядача, але його схопили воїни, що підбігли, і жорстоко відшмагали бичами.
Вночі Пандіон лежав на животі в своїй хижці. В нього була гарячка, глибокі борозни від бича на спині, плечах і ногах запалилися. Кідого, що приповз до нього, напував його водою і час від часу змочував йому голову.
Біля вхідних дверей почулося легке шарудіння, потім шепіт:
— Екуеше, ти тут?
Пандіон озвався і відчув дотик руки. Це був єгиптянин. Він дістав з-за пояса маленьку баночку, довго возився, розтираючи щось на долоні, потім почав обережно водити рукою по рубцях Пандіона, розмазуючи рідку мазь, що мала їдкий, неприємний запах. Еллін здригався від болю, але впевнена рука продовжувала свою роботу. Коли єгиптянин заходився масирувати ноги, біль на спині вже пройшов, а ще через кілька хвилин Пандіон тихо заснув.
— Ти що йому зробив? — прошепотів Кідого, зовсім невидимий у своєму кутку.
Єгиптянин, помовчавши, відповів:
— Це кіфі, найкращі ліки, таємниця наших жерців. Мені принесла їх мати, добре заплативши воїнові.
— А ти хороша людина. Вибач мені, я думав, що ти паскуда! — вигукнув негр.
Єгиптянин буркнув щось крізь зуби й нечутно зник у темряві.
Від цього дня єгиптянин подружив з молодим елліном, залишаючи, як і раніше, без уваги його друзів. Тепер часто вночі Пандіон чув шарудіння біля своєї хижки. Якщо у елліна нікого не було, худорляве тіло єгиптянина швидко прослизало всередину. Озлоблений, самотній син Та-Кемту був щирий в розмовах наодинці з чутливим молодим елліном. Пандіон незабаром довідався про історію єгиптянина.
Яхмос — «син місяця» — походив із старовинного роду недшесів, що були вірними слугами колишніх фараонів, але після зміни династії їх усунули і вони збідніли. Яхмоса навчили всяких наук, і він став писарем начальника Заячого сепа.[55] Сталося так, що він покохав дочку будівничого, який вимагав великого забезпечення. Втративши здоровий глузд від кохання і зневірившись у можливості швидкого збагачення, Яхмос вирішив за всяку ціну здобути потрібну суму і став грабіжником царських усипалень. Його письменність давала йому великі переваги в цій страшній справі, за яку жорстоко карали. За короткий час в руках Яхмоса з'явилося багато золота, але його наречену, як виявилося, віддали заміж за чиновника з крайнього півдня.
Яхмос намагався забути своє горе, влаштовуючи веселі бенкети, купуючи наложниць, — та гроші швидко зникли. Потрібно було знову добувати нових. Темні шляхи збагачення вже були знайомі, і Яхмос знову взявся за страшну справу, але зрештою його схопили, жорстоко закатували, а товариші його були страчені або померли від мук. Яхмоса засудили до заслання на золоті рудники. Кожна нова партія відправлялася туди під час поводі, раз на рік, і Яхмоса поки що віддали в шене, бо бракувало робочих рук для збудування нової стіни храму Пта.[56]
Пандіон з цікавістю слухав розповіді Яхмоса, і його вражала нечувана відвага єгиптянина, який здавався йому зовсім не войовничою людиною.
Яхмос оповідав про своє перебування в страшних підземеллях, де завдяки хитрощам будівничих страшна смерть підстерігала сміливця на кожному кроці.
У найстародавніших гробницях, захованих глибоко під величезними пірамідами, скарби і саркофаги захищались товстими щитами, що закривали вузькі похилі ходи. Пізніше застосовувалися лабіринти фальшивих ходів, що переривалися глибокими колодязями з рівними стінами. Важкі брили падали зверху під час спроби грабіжників відсунути каміння, що загороджувало хід, купи піску із споруджених угорі колодязів засипали входи до похоронних камер. Коли зухвалі гості робили спроби проникнути далі, маси землі обвалювалися з колодязів й закривали порушників спокою небіжчиків-царів у вузькому просторі між купами піску і землі, яка щойно насипалася. В менш стародавніх гробницях у темряві низьких галерей безшумно змикалися кам'яні щелепи, грати із списами падали з колон, як тільки нога пришельця ступала на страшну плиту підлоги. Яхмос знав, як багато страхіть тисячоліттями таїлося в мовчазній темряві, очікуючи жертву. Досвід набувався ціною загибелі багатьох товаришів по ремеслу. Не раз натрапляв єгиптянин на зотлілі рештки невідомих людей, які загинули в пастці в невідомі часи.
Багато ночей провів Яхмос з товаришами на краю західної пустелі, де на протязі сотень тисяч ліктів тяглися міста мертвих. Ховаючись у темряві, не сміючи говорити або запалити світло, навпомацки, під тужливі зойки шакалів, виття гієн чи громовий рик лева грабіжники рилися в задушливих хідниках або пробивали цілу скелю, намагаючись угадати, в якому напрямі була глибоко захована гробниця.