чутка дiйшла до Бара. Виговський видав 1 марця в Фастовi протест проти
такого заздрiвання його в зрадi, а сам поспiшив до Бiло© Церкви, щоб
виправдати себе перед Маховським, котрому король дав право втихомирити
край хоч би найстрашнiшими карами. Виговський не застав Маховського й
Тетерi в Бiлiй Церквi, по©хав в Рокитну, але й там ©х вже не було. Тетеря
й Маховський рушили на Корсун.
Маховський запрошував Виговського в Корсун. Не заздрiваючи нiчого,
Виговський прибув до Корсуна i став на кватирi в одного мiщанина. До його
зараз прийшов Маховський i оповiстив, що вiн засудив його за зраду Польщi
на смерть. Оповiстивши Виговському свiй присуд, Маховський вийшов з хати i
поставив сторожу з польських жовнiрiв коло сiнешних дверей.
Виговський стояв серед хати як непритомний. Вiн почував, що попався в
руки свого ворога, що неминуча смерть жде його за порогом. Усе його
тривожне життя, усi подi© його вiку майнули перед ним, неначе ряд взорцiв
на довгiй паперовiй смузi, майнули подi© все кривавi, неспокiйнi: i полон
в татар, i битви гетьмана Богдана, i його служба в Богданових походах, i
страшна битва пiд Конотопом, де вiн одбивався од Москви, де полягли
десятки тисяч московського вiйська, i Гадяцька умова, i ласка короля.
Листочки книги його життя перегортались швидко, неначе од вiтру
шелестiли... От вiн сам вступа на мiсце великого Богдана, вiн сам гетьман
i великий князь Укра©ни, надарований великими ма тностями, багатий i
славний на всю Укра©ну; от вiн во вода i сенатор, а може, й знов гетьман i
великий князь... I якийсь нiкчемний полковник Маховський перетне нитку
його життя, поверне в порох його мрi©, потопче ногами його палкi бажання й
його мертве тiло.
В хатинi було тихо, як в домовинi. Був ранок 9 марця. Сонце пишно
зiйшло i осяяло усю хатину, пiдживило мертвоту тишi. Виговському стало
невимовно важко на серцi. Йому забажалося жити i добуватись слави. Вiн
опам'ятувався i пожалiв, що не взяв з собою козацько© сторожi.
"Пiду скажу Маховському, щоб дозволив менi покликати священика, щоб
дозволив висповiдатись i запричаститись перед смертю, а через священика я
дам знати, що мене хотять зараз згубити з свiта... Може, обiзвуться
мiщани, стануть за мене, заступляться за мене козаки..."- подумав
Виговський i раптом одчинив дверi i вийшов надвiр.
- Дай менi, полковнику, священика! Дай менi хоч висповiдатись та
заприча...
Здичiлий i звiрюкуватий Маховський скомандував жовнiрам. Жовнiри
випалили з рушниць, i Виговський звалився i, як снiп, впав на одвологлу
землю.
- Невже я впав од польських куль? Невже мене вбили поляки, котрих я так
любив? - промовив Виговський i вхопився за серце. Жменi його були повнi
кровi. Вiн махнув рукою i забризкав кров'ю лице й очi Маховському... -
Олесю моя дорога! Сину мiй! - ледве промовив Виговський, i його голова
впала на землю.
Збiглися мiщани та козаки, внесли в хату мертвого Виговського i поклали
на лавi. Хоч Виговського не любили за його прихильнiсть до Польщi, але
лиходiйний вчинок полковника Маховського, котрий без суду й позвiв покарав
смертю сенатора i во воду, цей розбiйницький, самоправний вчинок збурив
увесь Корсун i пiдняв усiх проти Маховського. Маховський мусив тiкати з
Корсуна.
Звiстка про убiйництво Виговського швидко дiйшла до Бара. В Барi добре
знали Маховського, знали звiрячi норови цього польського гайдамаки.
Виговська вся отерпла й охолола, зачувши про такий самоправний вчинок
Маховського. Вона впала, як снiп, на руки сво © приятельки Грушово© та
невiстки Стеткевичево©.
В Барському замку все стривожилось. Усi сподiвались, що лютий
Маховський, ворог покiйника Виговського, от-от незабаром з'явиться з сво©м
полком пiд Баром, нападе на замок, спалить, знищить i заграбу усе добро,
повбива усю сiм'ю й рiдню Виговського.
Комендант замку, брат Виговсько©, Юрiй Стеткевич зараз дав приказ
полагодити вали та частоколи кругом замку, звелiв лаштувати гакiвницi,
поставити ©х на валах, на баштi узбро©в двiрських козакiв, навiть
наймитiв, подававши ©м рушницi. Чутка про убiйництво Виговського швидко
пiшла по околицях. Дрiбна православна шляхта, близькi й знайомi
Виговського, православнi пани сполохались: вони боялись, що загiн
Маховського от-от вчинить напад i вирiже впень усiх православних
шляхтичiв, прихильникiв Виговського. Шляхта повтiкала до Бара, зiбравши
спохвату деякi дорожчi повитки та скарби. Увесь замковий двiр сповнився
втiкачами. Дiти пiдняли плач, жiнки поперелякувались, поховались в садках
за валами, в льохах, в пивницях. Юрiй Стеткевич давав усьому лад та
порядок, роздавав харч втiкачам, роздавав рушницi та усяку збрую.
Виговська боялась i за сво життя, i за життя свого сина. Юрiй
Стеткевич звелiв ©й i всiм женщинам лаштуватись в дорогу, щоб переховатись
в густих лiсах, доки мине небезпечнiсть. Позапрягали карети та шарабани,
набрали чимало харчiв. Виговська й Маруся Стеткевичева з Грушовою
позабирали скарби i поховали ©х в возах. Забравши на вози усiх женщин та
дiтей, Юрiй Стеткевич завiз ©х в густi барськi лiси i сховав в страшнi
гущавини грабового лiсу в глибокiй долинi, куди трудно було доступитись
загонам Маховського. В узькiй долинi на маленькiй прогалинi, закритiй
кущами лiщини та вiльхи, пiд самим грабовим лiсом поставили вози та
шарабани. Весна була рання, але холодна й вiтряна. Одвологла мерзла земля
пустила густий опар, неначе курiла димом. Усi позлазили з возiв i
поставали мовчки мiж грабами та столiтнiми дубами: усi боялись навiть
голосно говорити. Земля на прогалинцi вкрилась зеленою травою. Синiй та
бiлий ряст манячiв помiж кущами. Жовтогаряча кульбаба вкривала прогалину,
неначе хто розкидав по травi зiрки. Остапко й весела дочка Юрiя Стеткевича
Христина кинулись бiгати по травi та рвати ряст i заговорили голосно.
Малий хлопець почав перегукуватись з Христиною. Виговська впинила ©х i
заборонила говорити голосно. Усi притихли й ущухли i говорили тихенько,
неначе коло домовини, в котрiй лежав покiйник.
Настав вечiр. Вже й надворi смерклось. Виговська не звелiла розкладати
багаття, щоб часом жовнiри Маховського не вглядiли диму та огню i не
догадались, де вона хова ться. Вiтер жалiбно гув мiж голим гiллям. Лiс
коливався на взгiр ях зверху донизу, неначе море на вiтрi, а в долинi в
затишку було тихо. Чорна нiч впала на чорний лiс i неначе вкрила його
трауром по Виговському. жа нiкому не йшла на думку. Усi полягали в
шарабанах i поснули мiцним сном. Спали й погоничi на соломi на возах.
Тiльки конi, попривязуванi коло возiв, хропли та прихкали, тереблячи на
ввесь рот овес.
Одна Виговська не спала. Сон втiк од ©© очей i неначе сховався в
густому лiсi. Вона сидiла в здоровому шарабанi коло сонного Остапка, i
важкi, сумнi думи низько похилили ©© голову, як важкий снiг похиля гiлля
зелено© сосни. Зiйшов мiсяць i блимнув через тонкi хмари, що гнались одна
за другою, неначе бiгли навипередки. Блиснув мiсяць, i вирнула з чорно©
темряви постать Олесi, вся закутана в сумний чорний убiр, виглянуло ©©
повне зблiдле лице, смутне чоло та заплаканi очi. Вона згадувала сво©
дiвочi лiта молодi, згадувала, як вони побрались з Виговським, пригадала
сво© палкi мрi©, котрi Виговський справдив неначе якимись чарами,
згадувала i його самого, як углядiла його колись на баскому конi в Ки вi,
всього в оксамитi, в кармазинах, в золотi, пишного й гарного, як
намальованого на картинi. I сльоза за сльозою покотилась з ©© очей i впала
на ©© повнi бiлi руки...
- За що ти. Боже, наслав на мене одну таку велику кару? За якi мо©
провини? - тихо промовила Виговська i пiдвела сво© смутнi очi вгору.
А над лiсом пишно блищав мiсяць i неначе летiв назустрiч швидким
хмарам. Лiс шумiв на горах, аж гiлля гнув i не дав одповiдi. Виговська
пригадала звiрячий вид Маховського. Коло не© в ногах стояла рушниця,
набита набо м. Помста закипiла в ©© серцi, як окрiп на великому жару. Вона
вхопилась руками за рушницю i була б рада, якби Маховський в той час напав
на табiр, всадити йому кулю в самiсiньке серце.
Три днi й три ночi ховалась Виговська з приятельками в лiсах.
Виговська, Грушова i всi женщини держали напоготовi набитi набоями рушницi
провсякчас. До Бара дiйшла звiстка, що Маховський повернув на Черкаси i не
ма на думцi вчинити напад на житло Виговського. Тодi Виговська вернулась
в замок i послала вiрного шляхтича до Корсуна просити в Маховського, щоб
вiн вернув ©й тiло Виговського.
Виговська спостерегла, що на Укра©нi почина ться велика Ру©на, що
пробувати в Барi неспокiйно й небезпечно од усякого нападу i полякiв, i
козакiв. Вона постановила перебратись на життя в Руду, в далеку Галичину,
куди не заходили нi польськi, нi нiмецькi загони. Брат Виговсько© Юрiй
зараз-таки, не гаючи часу, перевiз все ©© добро в Руду.
Виговськiй вдалося таки випросити в полякiв тiло свого чоловiка i вона
поховала його в скитi коло Гнiздичевсько© Руди в склепi
Хрестовоздвиженсько© церкви.
Недовго пiсля тi © страшно© подi© жила Виговська. Переполох в Барi,
блукання по барських лiсах та пущах в негоду, пере©зд до Руди ранньою
весною в сльоту та холоди порушили ©© здоров'я. Почуваючи близьку смерть,
вона написала духiвницю, в котрiй одписала сво© скарби i спадщину сво©м
родичам, близьким i далеким, i всiм сво©м слугам, згадала навiть про
княгиню Любецьку та панi Суходольську, котрi колись ставали на дорозi до
шлюбу з Виговським. Багато скарбiв та ма тностей свого мужа i усi сво©
ма тностi в Могилiвщинi, коло Оршi, вона записала на церкви та монастирi,
а свою французьку карету та ридван одписала пископовi львiвському на
спомин душi.
Померла Олеся Виговська в ма© 1664 року. Про свого сина Остапка,
котрого сам Виговський ще за свого живоття оддав в опiку Константиновi
Виговському, вона чомусь i словом не згадала в духiвницi. Певно, тодi вже
його не було на свiтi.
* * *
Неспокiйне було життя й сумна й нечисна була смерть гетьмана Iвана
Виговського, доброго, щирого патрiота, тонкого полiтика, оборонця прав
Укра©ни, чоловiка великого розуму та вропейсько© просвiти.
Виговський щиро любив Укра©ну, встоював за ©© полiтичнi й нацiональнi
права, дбав про науку й просвiту на Укра©нi, був, може, вищий за усiх
сво©х сучасникiв, окрiм гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити
врiвнi з найлiпшими дiячами тих часiв, з Богданом Хмельницьким,
Дорошенком, Мазепою.
Не любив вiн Москви за ©© непросвiченiсть i постерiг, що Москва не
додержить свого слова, однiме привiле©, коли почала ще за живоття Богдана
ламати Переяславську умову, пiддержувала Польщу на погибель Укра©нi. Але
його польська i шляхетська полiтика була несво часна й антинародна.
Гадяцькi пункти - це найвищий акт автономi© Укра©ни за усю ©© козацьку
iсторiю. Але Виговський не спромiгся його здiйснити, i цей акт зостався
тiльки актом на паперi, як "Наказ" царицi Катерини II, що вдивив вропу i
зостався мертвим для Росi©.
Виговський не був невiдомий тому, що народ та просте козацтво не
пристане на задану умову до Польщi, мав на думцi силою зломити маси i
силою прилучити ©х до Польщi, як Петро Великий силою заводив сво© реформи
в Росi©. Але Виговського зломила сила темних мас, котрих лякала iдея
украiнсько-козацько© шляхетчини, пiдхожо© до польсько© на Поднiпрянщиш, що
так далася ©м взнаки. Не можна сказати. що маси не втямили й не тямили
його полiтики в тi бурливi часи загального полiтичного усенародного руху,
[коли] полiтику тямили й простi, коли й молодицям доводилось вою-ватись з
ляхами. Нещасна голота та чорнота як тiльки розчовпла польсько-шляхетську
полiтику Виговського, тiкала в Полтаву i приставала до полковника Мартина
Пушкаря, котрий добувався гетьмансько© булави i, може, й дурив голоту, щоб
через не© дiстати булаву.
Уклад Укра©ни за Богдана був нацiонально-прогресивний i демократичний,
уклад удiлово© Русi, але Укра©на його часiв була схожа на уклад
сьогочасно© Швейцарi©, Америки або Норвегii, де нема привiлейно© верстви
дворян та дiдичiв. За Богдана не було верствового подiлу в суспiльствi за
привiлеями, були вiйськовi, городяни та селяни з однаковими правами.
Козаки не зачiпали навiть укра©нських православних дiдичiв, але не дали ©м
великих привiле©в польсько© шляхти. Виговський заводив на Укра©нi уклад
старо© Польщi або старо© аристократично© Англi© та феодально© вропи з
привiлейним панством. Його полiтика була регресивна, не нацiональна,
аристократична. Маси духом почули, чим тхне цей не поступовий
середньовiковий старопольський дух, духом вгадали наслiдки його, з
панщиною в перспективi, якi стались потiм на Захiднiй Укра©нi, i
Виговський впав.
1895 року, 6 юля
Ки©в
СЛОВНИК МАЛОВЖИВАНИХ СЛIВ
Аналой
-
високий церковний столик, на який кладуть iкони чи
богослужебнi книги.
Бакаюватий
- вибо©стий.
Банiцiя
-
оголошення людини поза законом.
Баскак
- збирач
податкiв на Русi за часiв
татаро-монгольсько© неволi.
Блаватний
- шовковий.
Бунчук
- булава з
металевою кулькою на кiнцi i китицею -
прикрасою з кiнського волосу.
Бург - мiсто.
Бурянуть - збуритись.
Бусурман,
бусурмен
-
людина iншо© вiри; лайка.
Валасатись
- байдикувати.
Вантага
-
вантаж.
Варенуха
-
горiлка.
Вивiд
-
димар.
Визубень
-
щербина.
Вишахрувати - розпустити.
Вiртути
-
печиво.
Вiстовик
-
посильний.
Войдуватись
- змагатись.
Волохи
- жителi
Придунайських князiвств i
Трансiльванi© (на територi© нинiшньо©
Румунi©).
Ворушкий
- меткий.
Гакiвниця
-
гармата.
Галаган
- поплавок
на рибальськiй сiтi.
Герольд
-
оповiсник при дворах
вропейських монархiв.
Гiльце
- обрядове
дерево укра©нського весiлля, обвите
квiтами, ягодами, колосками.
Дiдизна
-
батькiвщина.
Довбиш
-
барабанщик.
Доходжалий
- пiдстаркуватий.
Дреколiй
-
кiлок.
Заломити
-
тут: переважити.
Заметитись
- заразитись.
Заскалубина
- щiлина.
Затяжець
-
гетьманський козак iз
чужоземцiв.
Зачеврiти
-
зiсохнути.
Кабиця
-- яма,
пристосована для варiння ©жi в казанi
Кав'яр
-
iкра.
Каплун
-
пiвень.
Келеп
- ручна
зброя у виглядi молота iз дов'гим держаком.
Клейноди
-- знаки
влади.
Кликун
-
той, хто оповiща .
Клобук
- високий
головний убiр iз покривалом у
православних ченцiв.
Кляштор
-
католицький монастир.
Кмiтити
-
стежити.
Кружало
- круг;
тут: клумба.
Кунтуш
- верхнiй
розпашний одяг заможного
польського i укра©нського люду XVI-XVIII ст.
Левенець
-
високий, дужий юнак.
Лiтник
-
старовинний жiночий одяг iз легко© матерi©.
Лучаний
-
луговий.
Лягома
- пiд час
сну.
Льокай
-
лакей.
Льотр
-
розбiйник.
Мазка
-
кров, сукровиця.
Манускрипт
- рукопис.
Ментор
-
наставник.
Моругий
(муругий)
-
темно-сiрий iз темними смугами.
Метка
-
низка.
Мнишики
(мнишки) - варенi коржики iз сиру з борошном.
Мокрач
-
болото.
Мурза
-
титул феодально© знатi у татар.
Навистрiчки
- навипередки.
Навиглядач
- спостерiгач.
Навратливий
- нав'язливий.
Надимитись
- дутися.
Надiсь
-
очевидно.
Напелехати
- нарвати.
Настиратись
- набридати.
Насторочитись - намiритись.
Нечля
-
зась.
Носатка
-
посудина з довгим носиком,
що нагаду чайник.
Облапувати
- володiти.
Обляги
(в обляги)
-
час, коли лягають спати.
Одникуватись
-
вiдмовлятись.
Одсипне
- один iз
видiв феодального податку.
Оповiстка
-
повiдомлення.
Осада
-
поселення.
Осадчий
-
засновник населеного пункту.
Пальовий
-
блiдо-жовтий з рожевим вiдтiнком.
Парка
парити - дiяти поспiхом.
Партячити
- готувати.
Патер
-
католицький священик.
Перебаранчати - перебивати.
Пернач
-
булава, у якiй навколо стержня розташованi
металевi дощечки (пера): знак влади полковника.
Перун
-
блискавка.
Перша
Пречиста
-
християнське свято на честь Богоматерi.
Пiдкоморiй
- урядовець при королiвському дворi.
Плачинда
-
вирiб плескато© форми iз прiсного тiста iз
начинкою чи без не©.
Плебс
-
народ.
Побiдник
-
переможець.
Повiсмо
- пучок
оброблених конопель або льону, готовий для
пряжi.
Позир
-
погляд.
Покладати
- тут: думати.
Поко©к
-
кiмнатка.
Попар
-
дух.
Посесiя
-
переданий в аренду державний ма ток.
Притичина
- заковика.
Префект
- тут:
особа, що обiймала адмiнiстрацiю
зу©тсько© колегi©.
Пригiчний
-
наглядач у панськiй економi©.
Прикалабок
- невелика прибудова.
Присок
-
жар.
Прiмас
(примас) - вища духовна особа у католицькiй церквi.
Промашка
- прогулянка.
Пугар -кубок.
Ридван
- карета
для далеких подорожей, запряжена
6-12 кiньми.
Розмякинитись
-
обм'якнути.
Розпитки
-
розпитування.
Розчовпити
- збагнути щось.
Садукей
-
представник релiгiйно-полiтично© течi© у
стародавнiй Iуде©.
Са т (са та) - сорт тонкого англiйського сукна.
Сапатий
- хворий
на сап.
Сириця
- тут:
ремiнь iз невидублено© шкiри.
Свiнути
-
розсвiтати.
Скривати
молодих
- надягати
на голову молодо© убiр замiжньо© жiнки.
Сливе
- власне.
Слих - чутка.
Соб - вигук до волiв i коней при поворотi лiворуч.
Сотати
- тут:
вкривати.
Спис - список.
Спiл - угода.
Спотання
-
зопалу.
Станiвний
(станiвкий)
- змужнiлий, повнолiтнiй.
Стiйчик
-
вартовий.
Стовпише
-
натовп.
Сугорб
-
пагорб.
Сукмана
-
суконний верхнiй одяг.
Сутiнок
-
тут: вiдтiнок.
Сутнiти
-
iснувати.
Таволга
-
чагарникова рослина з колючими пагонами;
турки били нею сво©х полонених.
Тлiнний
- тут:
виснажений, знесилений.
Тривний
-
поживний.
Уповносилений -уповноважений.
Фалендиш
- сорт тонкого сукна.
Фарисей
-
представник одно© iз релiгiйно-полiтичних сект в
Iуде©.
Фацеиiя
-
гумористично-сатиричне оповiдання.
Фольварк
(фiльварок)
- комплекс земельних угiдь, де помiщик вiв
сво господарство
.
Хорунжий
-
особа, що входила до складу генерально©
старшини, iнспектувала вiйсько i охороняла
полковi прапори.
Цабе - вигук при поворотi коней направо.
Цибатий
- з
довгими тонкими ногами.
Чепрак (чапрак) - вовняча пiдстилка пiд кiнське сiдло.
Чердак
- тут:
корма.
Шаг -- дрiбна монета.
Шарабан
-
стародавнiй чотириколiсний екiпаж з попереднiми
кiлькарядними сидiннями.
Шарварок
-
додаткова до панщини повиннiсть по
будiвництву мостiв, шляхiв тощо; напружена праця
Шкуратяний
- шкiряний.
Шутлий (шутий) - тут: мiст без звичних поручнiв.
Янчарка
(яничарка)
- особливий вид рушницi.
ПРИМIТКИ
Уперше надруковано у виданнi: Гетьман Iван Виговський. Iсторична
повiсть Iвана Левицького. Накладом редакцi© "Дiла". (Львiв, 1899.-Т. LХIV;
"Бiблiотека найзнаменитших повiстей", пiд ред. Iвана Белея).
Зберiгся автограф твору (ЦНБ АН УРСР. Вiддiл рукописiв, ф. 1, од. зб.
27 835) з численними авторськими правками, скороченнями. Як свiдчить
титульна сторiнка рукопису, Нечуй-Левицький планував здiйснити нове
видання саме за цим джерелом тексту: "По цьому рукописовi треба друкувати
друге видання, а не по книжцi галицького видання". Справдi, у першодруковi
видавцi зробили чимало редакторських правок, скорочень, замiн одних
виразiв, слiв iншими тощо. Проте ця редакторська праця нерiдко полiпшувала
рукописний текст, де зустрiчалися повтори авторсько© думки, окремi дiалоги
чи повiдомлення розповiдача з "надлишковою" у цих мiсцях iнформацi ю.
Пода ться за автографом.
_Олексiй Михайлович_ (1629 - 1676) - росiйський цар, за якого змiцнився
абсолютизм монархi©, проведено закрiпачення селянства, здiйснено
возз' днання Укра©ни з Росi ю.
_Виговський Iван Остапович_ (Луговський О.; ?-1664) - генеральний писар
вiйська Запорозького, потiм гетьман (1657- 1659). Прихильник шляхетсько©
Польщi.
_Косов Сильвестр_ (? - 1657) - ки©вський митрополит з 1647 р.; пiд час
Визвольно© вiйни 1648- 1654 рр. виступав проти возз' днання Укра©ни з
Росi ю, був противником Брестсько© унi©.
_Никон_ (у миру - Минов Микита; 1605 - 1681) - росiйський церковний i
державний дiяч, московський патрiарх (1652- 1667, 1681), iнiцiатор ряду
церковних реформ (1653-1656), якi викликали розкол у росiйськiй
православнiй церквi.
_"Ки©в уже дивно мав магдебурзьке право..." _- Це феодальне мiське
право на самоврядування купцiв, мiщан i ремiсникiв дiяло у Ки вi з поч. XV
ст.
"..._по зборовському трактатовi_..." - Йдеться про угоду (18серпня
1649) у м. Зборовi мiж Б. Хмельницьким i польським королем Яном II
Казимiром.
_Чигирин_ (Чигрин) - головне мiсто Укра©ни за Богдана Хмельницького (на
Тясминi, правiй притоцi Днiпра).
"..._подались на нову вiру - арiянську_..." - Йдеться про ретичну
течiю у християнствi, яка набула певного поширення у XVI- XVII ст. у
Польщi i на Укра©нi. Прихильники цi © течi© вiдкидали церковний догмат про
днiсть Бога-отця i Бога-сина.
_Печорський монастир_ - цебто Ки во-Печерська лавра, заснована 1051 р.
_Масниця _- обрядове свято, що бере початок у язичництвi i знамену
перехiд вiд зими до весни в аграрному календарi.
_Михайлiвський монастир _- тобто Михайлiвський Золотоверхий монастир,
споруджений внуком Ярослава Мудрого князем Святополком в 1108-1113 рр. Був
одним iз осередкiв антиунiатсько боротьби. Зруйновано в 1934 р.
"._..вiрою кальвiн..._"- тобто послiдовник протестантського вiро",
вчення, заснованого Жаном Кальвiном (1509-1564). Виникнувши в XVI ст., в
процесi Реформацi©, це вчення стверджувало iде© напередвизначеностi,
Божого невтручання i закономiрностi, а також обстоювало "мирський
аскетизм".
такого заздрiвання його в зрадi, а сам поспiшив до Бiло© Церкви, щоб
виправдати себе перед Маховським, котрому король дав право втихомирити
край хоч би найстрашнiшими карами. Виговський не застав Маховського й
Тетерi в Бiлiй Церквi, по©хав в Рокитну, але й там ©х вже не було. Тетеря
й Маховський рушили на Корсун.
Маховський запрошував Виговського в Корсун. Не заздрiваючи нiчого,
Виговський прибув до Корсуна i став на кватирi в одного мiщанина. До його
зараз прийшов Маховський i оповiстив, що вiн засудив його за зраду Польщi
на смерть. Оповiстивши Виговському свiй присуд, Маховський вийшов з хати i
поставив сторожу з польських жовнiрiв коло сiнешних дверей.
Виговський стояв серед хати як непритомний. Вiн почував, що попався в
руки свого ворога, що неминуча смерть жде його за порогом. Усе його
тривожне життя, усi подi© його вiку майнули перед ним, неначе ряд взорцiв
на довгiй паперовiй смузi, майнули подi© все кривавi, неспокiйнi: i полон
в татар, i битви гетьмана Богдана, i його служба в Богданових походах, i
страшна битва пiд Конотопом, де вiн одбивався од Москви, де полягли
десятки тисяч московського вiйська, i Гадяцька умова, i ласка короля.
Листочки книги його життя перегортались швидко, неначе од вiтру
шелестiли... От вiн сам вступа на мiсце великого Богдана, вiн сам гетьман
i великий князь Укра©ни, надарований великими ма тностями, багатий i
славний на всю Укра©ну; от вiн во вода i сенатор, а може, й знов гетьман i
великий князь... I якийсь нiкчемний полковник Маховський перетне нитку
його життя, поверне в порох його мрi©, потопче ногами його палкi бажання й
його мертве тiло.
В хатинi було тихо, як в домовинi. Був ранок 9 марця. Сонце пишно
зiйшло i осяяло усю хатину, пiдживило мертвоту тишi. Виговському стало
невимовно важко на серцi. Йому забажалося жити i добуватись слави. Вiн
опам'ятувався i пожалiв, що не взяв з собою козацько© сторожi.
"Пiду скажу Маховському, щоб дозволив менi покликати священика, щоб
дозволив висповiдатись i запричаститись перед смертю, а через священика я
дам знати, що мене хотять зараз згубити з свiта... Може, обiзвуться
мiщани, стануть за мене, заступляться за мене козаки..."- подумав
Виговський i раптом одчинив дверi i вийшов надвiр.
- Дай менi, полковнику, священика! Дай менi хоч висповiдатись та
заприча...
Здичiлий i звiрюкуватий Маховський скомандував жовнiрам. Жовнiри
випалили з рушниць, i Виговський звалився i, як снiп, впав на одвологлу
землю.
- Невже я впав од польських куль? Невже мене вбили поляки, котрих я так
любив? - промовив Виговський i вхопився за серце. Жменi його були повнi
кровi. Вiн махнув рукою i забризкав кров'ю лице й очi Маховському... -
Олесю моя дорога! Сину мiй! - ледве промовив Виговський, i його голова
впала на землю.
Збiглися мiщани та козаки, внесли в хату мертвого Виговського i поклали
на лавi. Хоч Виговського не любили за його прихильнiсть до Польщi, але
лиходiйний вчинок полковника Маховського, котрий без суду й позвiв покарав
смертю сенатора i во воду, цей розбiйницький, самоправний вчинок збурив
увесь Корсун i пiдняв усiх проти Маховського. Маховський мусив тiкати з
Корсуна.
Звiстка про убiйництво Виговського швидко дiйшла до Бара. В Барi добре
знали Маховського, знали звiрячi норови цього польського гайдамаки.
Виговська вся отерпла й охолола, зачувши про такий самоправний вчинок
Маховського. Вона впала, як снiп, на руки сво © приятельки Грушово© та
невiстки Стеткевичево©.
В Барському замку все стривожилось. Усi сподiвались, що лютий
Маховський, ворог покiйника Виговського, от-от незабаром з'явиться з сво©м
полком пiд Баром, нападе на замок, спалить, знищить i заграбу усе добро,
повбива усю сiм'ю й рiдню Виговського.
Комендант замку, брат Виговсько©, Юрiй Стеткевич зараз дав приказ
полагодити вали та частоколи кругом замку, звелiв лаштувати гакiвницi,
поставити ©х на валах, на баштi узбро©в двiрських козакiв, навiть
наймитiв, подававши ©м рушницi. Чутка про убiйництво Виговського швидко
пiшла по околицях. Дрiбна православна шляхта, близькi й знайомi
Виговського, православнi пани сполохались: вони боялись, що загiн
Маховського от-от вчинить напад i вирiже впень усiх православних
шляхтичiв, прихильникiв Виговського. Шляхта повтiкала до Бара, зiбравши
спохвату деякi дорожчi повитки та скарби. Увесь замковий двiр сповнився
втiкачами. Дiти пiдняли плач, жiнки поперелякувались, поховались в садках
за валами, в льохах, в пивницях. Юрiй Стеткевич давав усьому лад та
порядок, роздавав харч втiкачам, роздавав рушницi та усяку збрую.
Виговська боялась i за сво життя, i за життя свого сина. Юрiй
Стеткевич звелiв ©й i всiм женщинам лаштуватись в дорогу, щоб переховатись
в густих лiсах, доки мине небезпечнiсть. Позапрягали карети та шарабани,
набрали чимало харчiв. Виговська й Маруся Стеткевичева з Грушовою
позабирали скарби i поховали ©х в возах. Забравши на вози усiх женщин та
дiтей, Юрiй Стеткевич завiз ©х в густi барськi лiси i сховав в страшнi
гущавини грабового лiсу в глибокiй долинi, куди трудно було доступитись
загонам Маховського. В узькiй долинi на маленькiй прогалинi, закритiй
кущами лiщини та вiльхи, пiд самим грабовим лiсом поставили вози та
шарабани. Весна була рання, але холодна й вiтряна. Одвологла мерзла земля
пустила густий опар, неначе курiла димом. Усi позлазили з возiв i
поставали мовчки мiж грабами та столiтнiми дубами: усi боялись навiть
голосно говорити. Земля на прогалинцi вкрилась зеленою травою. Синiй та
бiлий ряст манячiв помiж кущами. Жовтогаряча кульбаба вкривала прогалину,
неначе хто розкидав по травi зiрки. Остапко й весела дочка Юрiя Стеткевича
Христина кинулись бiгати по травi та рвати ряст i заговорили голосно.
Малий хлопець почав перегукуватись з Христиною. Виговська впинила ©х i
заборонила говорити голосно. Усi притихли й ущухли i говорили тихенько,
неначе коло домовини, в котрiй лежав покiйник.
Настав вечiр. Вже й надворi смерклось. Виговська не звелiла розкладати
багаття, щоб часом жовнiри Маховського не вглядiли диму та огню i не
догадались, де вона хова ться. Вiтер жалiбно гув мiж голим гiллям. Лiс
коливався на взгiр ях зверху донизу, неначе море на вiтрi, а в долинi в
затишку було тихо. Чорна нiч впала на чорний лiс i неначе вкрила його
трауром по Виговському. жа нiкому не йшла на думку. Усi полягали в
шарабанах i поснули мiцним сном. Спали й погоничi на соломi на возах.
Тiльки конi, попривязуванi коло возiв, хропли та прихкали, тереблячи на
ввесь рот овес.
Одна Виговська не спала. Сон втiк од ©© очей i неначе сховався в
густому лiсi. Вона сидiла в здоровому шарабанi коло сонного Остапка, i
важкi, сумнi думи низько похилили ©© голову, як важкий снiг похиля гiлля
зелено© сосни. Зiйшов мiсяць i блимнув через тонкi хмари, що гнались одна
за другою, неначе бiгли навипередки. Блиснув мiсяць, i вирнула з чорно©
темряви постать Олесi, вся закутана в сумний чорний убiр, виглянуло ©©
повне зблiдле лице, смутне чоло та заплаканi очi. Вона згадувала сво©
дiвочi лiта молодi, згадувала, як вони побрались з Виговським, пригадала
сво© палкi мрi©, котрi Виговський справдив неначе якимись чарами,
згадувала i його самого, як углядiла його колись на баскому конi в Ки вi,
всього в оксамитi, в кармазинах, в золотi, пишного й гарного, як
намальованого на картинi. I сльоза за сльозою покотилась з ©© очей i впала
на ©© повнi бiлi руки...
- За що ти. Боже, наслав на мене одну таку велику кару? За якi мо©
провини? - тихо промовила Виговська i пiдвела сво© смутнi очi вгору.
А над лiсом пишно блищав мiсяць i неначе летiв назустрiч швидким
хмарам. Лiс шумiв на горах, аж гiлля гнув i не дав одповiдi. Виговська
пригадала звiрячий вид Маховського. Коло не© в ногах стояла рушниця,
набита набо м. Помста закипiла в ©© серцi, як окрiп на великому жару. Вона
вхопилась руками за рушницю i була б рада, якби Маховський в той час напав
на табiр, всадити йому кулю в самiсiньке серце.
Три днi й три ночi ховалась Виговська з приятельками в лiсах.
Виговська, Грушова i всi женщини держали напоготовi набитi набоями рушницi
провсякчас. До Бара дiйшла звiстка, що Маховський повернув на Черкаси i не
ма на думцi вчинити напад на житло Виговського. Тодi Виговська вернулась
в замок i послала вiрного шляхтича до Корсуна просити в Маховського, щоб
вiн вернув ©й тiло Виговського.
Виговська спостерегла, що на Укра©нi почина ться велика Ру©на, що
пробувати в Барi неспокiйно й небезпечно од усякого нападу i полякiв, i
козакiв. Вона постановила перебратись на життя в Руду, в далеку Галичину,
куди не заходили нi польськi, нi нiмецькi загони. Брат Виговсько© Юрiй
зараз-таки, не гаючи часу, перевiз все ©© добро в Руду.
Виговськiй вдалося таки випросити в полякiв тiло свого чоловiка i вона
поховала його в скитi коло Гнiздичевсько© Руди в склепi
Хрестовоздвиженсько© церкви.
Недовго пiсля тi © страшно© подi© жила Виговська. Переполох в Барi,
блукання по барських лiсах та пущах в негоду, пере©зд до Руди ранньою
весною в сльоту та холоди порушили ©© здоров'я. Почуваючи близьку смерть,
вона написала духiвницю, в котрiй одписала сво© скарби i спадщину сво©м
родичам, близьким i далеким, i всiм сво©м слугам, згадала навiть про
княгиню Любецьку та панi Суходольську, котрi колись ставали на дорозi до
шлюбу з Виговським. Багато скарбiв та ма тностей свого мужа i усi сво©
ма тностi в Могилiвщинi, коло Оршi, вона записала на церкви та монастирi,
а свою французьку карету та ридван одписала пископовi львiвському на
спомин душi.
Померла Олеся Виговська в ма© 1664 року. Про свого сина Остапка,
котрого сам Виговський ще за свого живоття оддав в опiку Константиновi
Виговському, вона чомусь i словом не згадала в духiвницi. Певно, тодi вже
його не було на свiтi.
* * *
Неспокiйне було життя й сумна й нечисна була смерть гетьмана Iвана
Виговського, доброго, щирого патрiота, тонкого полiтика, оборонця прав
Укра©ни, чоловiка великого розуму та вропейсько© просвiти.
Виговський щиро любив Укра©ну, встоював за ©© полiтичнi й нацiональнi
права, дбав про науку й просвiту на Укра©нi, був, може, вищий за усiх
сво©х сучасникiв, окрiм гетьмана Богдана та Немирича. Його можна поставити
врiвнi з найлiпшими дiячами тих часiв, з Богданом Хмельницьким,
Дорошенком, Мазепою.
Не любив вiн Москви за ©© непросвiченiсть i постерiг, що Москва не
додержить свого слова, однiме привiле©, коли почала ще за живоття Богдана
ламати Переяславську умову, пiддержувала Польщу на погибель Укра©нi. Але
його польська i шляхетська полiтика була несво часна й антинародна.
Гадяцькi пункти - це найвищий акт автономi© Укра©ни за усю ©© козацьку
iсторiю. Але Виговський не спромiгся його здiйснити, i цей акт зостався
тiльки актом на паперi, як "Наказ" царицi Катерини II, що вдивив вропу i
зостався мертвим для Росi©.
Виговський не був невiдомий тому, що народ та просте козацтво не
пристане на задану умову до Польщi, мав на думцi силою зломити маси i
силою прилучити ©х до Польщi, як Петро Великий силою заводив сво© реформи
в Росi©. Але Виговського зломила сила темних мас, котрих лякала iдея
украiнсько-козацько© шляхетчини, пiдхожо© до польсько© на Поднiпрянщиш, що
так далася ©м взнаки. Не можна сказати. що маси не втямили й не тямили
його полiтики в тi бурливi часи загального полiтичного усенародного руху,
[коли] полiтику тямили й простi, коли й молодицям доводилось вою-ватись з
ляхами. Нещасна голота та чорнота як тiльки розчовпла польсько-шляхетську
полiтику Виговського, тiкала в Полтаву i приставала до полковника Мартина
Пушкаря, котрий добувався гетьмансько© булави i, може, й дурив голоту, щоб
через не© дiстати булаву.
Уклад Укра©ни за Богдана був нацiонально-прогресивний i демократичний,
уклад удiлово© Русi, але Укра©на його часiв була схожа на уклад
сьогочасно© Швейцарi©, Америки або Норвегii, де нема привiлейно© верстви
дворян та дiдичiв. За Богдана не було верствового подiлу в суспiльствi за
привiлеями, були вiйськовi, городяни та селяни з однаковими правами.
Козаки не зачiпали навiть укра©нських православних дiдичiв, але не дали ©м
великих привiле©в польсько© шляхти. Виговський заводив на Укра©нi уклад
старо© Польщi або старо© аристократично© Англi© та феодально© вропи з
привiлейним панством. Його полiтика була регресивна, не нацiональна,
аристократична. Маси духом почули, чим тхне цей не поступовий
середньовiковий старопольський дух, духом вгадали наслiдки його, з
панщиною в перспективi, якi стались потiм на Захiднiй Укра©нi, i
Виговський впав.
1895 року, 6 юля
Ки©в
СЛОВНИК МАЛОВЖИВАНИХ СЛIВ
Аналой
-
високий церковний столик, на який кладуть iкони чи
богослужебнi книги.
Бакаюватий
- вибо©стий.
Банiцiя
-
оголошення людини поза законом.
Баскак
- збирач
податкiв на Русi за часiв
татаро-монгольсько© неволi.
Блаватний
- шовковий.
Бунчук
- булава з
металевою кулькою на кiнцi i китицею -
прикрасою з кiнського волосу.
Бург - мiсто.
Бурянуть - збуритись.
Бусурман,
бусурмен
-
людина iншо© вiри; лайка.
Валасатись
- байдикувати.
Вантага
-
вантаж.
Варенуха
-
горiлка.
Вивiд
-
димар.
Визубень
-
щербина.
Вишахрувати - розпустити.
Вiртути
-
печиво.
Вiстовик
-
посильний.
Войдуватись
- змагатись.
Волохи
- жителi
Придунайських князiвств i
Трансiльванi© (на територi© нинiшньо©
Румунi©).
Ворушкий
- меткий.
Гакiвниця
-
гармата.
Галаган
- поплавок
на рибальськiй сiтi.
Герольд
-
оповiсник при дворах
вропейських монархiв.
Гiльце
- обрядове
дерево укра©нського весiлля, обвите
квiтами, ягодами, колосками.
Дiдизна
-
батькiвщина.
Довбиш
-
барабанщик.
Доходжалий
- пiдстаркуватий.
Дреколiй
-
кiлок.
Заломити
-
тут: переважити.
Заметитись
- заразитись.
Заскалубина
- щiлина.
Затяжець
-
гетьманський козак iз
чужоземцiв.
Зачеврiти
-
зiсохнути.
Кабиця
-- яма,
пристосована для варiння ©жi в казанi
Кав'яр
-
iкра.
Каплун
-
пiвень.
Келеп
- ручна
зброя у виглядi молота iз дов'гим держаком.
Клейноди
-- знаки
влади.
Кликун
-
той, хто оповiща .
Клобук
- високий
головний убiр iз покривалом у
православних ченцiв.
Кляштор
-
католицький монастир.
Кмiтити
-
стежити.
Кружало
- круг;
тут: клумба.
Кунтуш
- верхнiй
розпашний одяг заможного
польського i укра©нського люду XVI-XVIII ст.
Левенець
-
високий, дужий юнак.
Лiтник
-
старовинний жiночий одяг iз легко© матерi©.
Лучаний
-
луговий.
Лягома
- пiд час
сну.
Льокай
-
лакей.
Льотр
-
розбiйник.
Мазка
-
кров, сукровиця.
Манускрипт
- рукопис.
Ментор
-
наставник.
Моругий
(муругий)
-
темно-сiрий iз темними смугами.
Метка
-
низка.
Мнишики
(мнишки) - варенi коржики iз сиру з борошном.
Мокрач
-
болото.
Мурза
-
титул феодально© знатi у татар.
Навистрiчки
- навипередки.
Навиглядач
- спостерiгач.
Навратливий
- нав'язливий.
Надимитись
- дутися.
Надiсь
-
очевидно.
Напелехати
- нарвати.
Настиратись
- набридати.
Насторочитись - намiритись.
Нечля
-
зась.
Носатка
-
посудина з довгим носиком,
що нагаду чайник.
Облапувати
- володiти.
Обляги
(в обляги)
-
час, коли лягають спати.
Одникуватись
-
вiдмовлятись.
Одсипне
- один iз
видiв феодального податку.
Оповiстка
-
повiдомлення.
Осада
-
поселення.
Осадчий
-
засновник населеного пункту.
Пальовий
-
блiдо-жовтий з рожевим вiдтiнком.
Парка
парити - дiяти поспiхом.
Партячити
- готувати.
Патер
-
католицький священик.
Перебаранчати - перебивати.
Пернач
-
булава, у якiй навколо стержня розташованi
металевi дощечки (пера): знак влади полковника.
Перун
-
блискавка.
Перша
Пречиста
-
християнське свято на честь Богоматерi.
Пiдкоморiй
- урядовець при королiвському дворi.
Плачинда
-
вирiб плескато© форми iз прiсного тiста iз
начинкою чи без не©.
Плебс
-
народ.
Побiдник
-
переможець.
Повiсмо
- пучок
оброблених конопель або льону, готовий для
пряжi.
Позир
-
погляд.
Покладати
- тут: думати.
Поко©к
-
кiмнатка.
Попар
-
дух.
Посесiя
-
переданий в аренду державний ма ток.
Притичина
- заковика.
Префект
- тут:
особа, що обiймала адмiнiстрацiю
зу©тсько© колегi©.
Пригiчний
-
наглядач у панськiй економi©.
Прикалабок
- невелика прибудова.
Присок
-
жар.
Прiмас
(примас) - вища духовна особа у католицькiй церквi.
Промашка
- прогулянка.
Пугар -кубок.
Ридван
- карета
для далеких подорожей, запряжена
6-12 кiньми.
Розмякинитись
-
обм'якнути.
Розпитки
-
розпитування.
Розчовпити
- збагнути щось.
Садукей
-
представник релiгiйно-полiтично© течi© у
стародавнiй Iуде©.
Са т (са та) - сорт тонкого англiйського сукна.
Сапатий
- хворий
на сап.
Сириця
- тут:
ремiнь iз невидублено© шкiри.
Свiнути
-
розсвiтати.
Скривати
молодих
- надягати
на голову молодо© убiр замiжньо© жiнки.
Сливе
- власне.
Слих - чутка.
Соб - вигук до волiв i коней при поворотi лiворуч.
Сотати
- тут:
вкривати.
Спис - список.
Спiл - угода.
Спотання
-
зопалу.
Станiвний
(станiвкий)
- змужнiлий, повнолiтнiй.
Стiйчик
-
вартовий.
Стовпише
-
натовп.
Сугорб
-
пагорб.
Сукмана
-
суконний верхнiй одяг.
Сутiнок
-
тут: вiдтiнок.
Сутнiти
-
iснувати.
Таволга
-
чагарникова рослина з колючими пагонами;
турки били нею сво©х полонених.
Тлiнний
- тут:
виснажений, знесилений.
Тривний
-
поживний.
Уповносилений -уповноважений.
Фалендиш
- сорт тонкого сукна.
Фарисей
-
представник одно© iз релiгiйно-полiтичних сект в
Iуде©.
Фацеиiя
-
гумористично-сатиричне оповiдання.
Фольварк
(фiльварок)
- комплекс земельних угiдь, де помiщик вiв
сво господарство
.
Хорунжий
-
особа, що входила до складу генерально©
старшини, iнспектувала вiйсько i охороняла
полковi прапори.
Цабе - вигук при поворотi коней направо.
Цибатий
- з
довгими тонкими ногами.
Чепрак (чапрак) - вовняча пiдстилка пiд кiнське сiдло.
Чердак
- тут:
корма.
Шаг -- дрiбна монета.
Шарабан
-
стародавнiй чотириколiсний екiпаж з попереднiми
кiлькарядними сидiннями.
Шарварок
-
додаткова до панщини повиннiсть по
будiвництву мостiв, шляхiв тощо; напружена праця
Шкуратяний
- шкiряний.
Шутлий (шутий) - тут: мiст без звичних поручнiв.
Янчарка
(яничарка)
- особливий вид рушницi.
ПРИМIТКИ
Уперше надруковано у виданнi: Гетьман Iван Виговський. Iсторична
повiсть Iвана Левицького. Накладом редакцi© "Дiла". (Львiв, 1899.-Т. LХIV;
"Бiблiотека найзнаменитших повiстей", пiд ред. Iвана Белея).
Зберiгся автограф твору (ЦНБ АН УРСР. Вiддiл рукописiв, ф. 1, од. зб.
27 835) з численними авторськими правками, скороченнями. Як свiдчить
титульна сторiнка рукопису, Нечуй-Левицький планував здiйснити нове
видання саме за цим джерелом тексту: "По цьому рукописовi треба друкувати
друге видання, а не по книжцi галицького видання". Справдi, у першодруковi
видавцi зробили чимало редакторських правок, скорочень, замiн одних
виразiв, слiв iншими тощо. Проте ця редакторська праця нерiдко полiпшувала
рукописний текст, де зустрiчалися повтори авторсько© думки, окремi дiалоги
чи повiдомлення розповiдача з "надлишковою" у цих мiсцях iнформацi ю.
Пода ться за автографом.
_Олексiй Михайлович_ (1629 - 1676) - росiйський цар, за якого змiцнився
абсолютизм монархi©, проведено закрiпачення селянства, здiйснено
возз' днання Укра©ни з Росi ю.
_Виговський Iван Остапович_ (Луговський О.; ?-1664) - генеральний писар
вiйська Запорозького, потiм гетьман (1657- 1659). Прихильник шляхетсько©
Польщi.
_Косов Сильвестр_ (? - 1657) - ки©вський митрополит з 1647 р.; пiд час
Визвольно© вiйни 1648- 1654 рр. виступав проти возз' днання Укра©ни з
Росi ю, був противником Брестсько© унi©.
_Никон_ (у миру - Минов Микита; 1605 - 1681) - росiйський церковний i
державний дiяч, московський патрiарх (1652- 1667, 1681), iнiцiатор ряду
церковних реформ (1653-1656), якi викликали розкол у росiйськiй
православнiй церквi.
_"Ки©в уже дивно мав магдебурзьке право..." _- Це феодальне мiське
право на самоврядування купцiв, мiщан i ремiсникiв дiяло у Ки вi з поч. XV
ст.
"..._по зборовському трактатовi_..." - Йдеться про угоду (18серпня
1649) у м. Зборовi мiж Б. Хмельницьким i польським королем Яном II
Казимiром.
_Чигирин_ (Чигрин) - головне мiсто Укра©ни за Богдана Хмельницького (на
Тясминi, правiй притоцi Днiпра).
"..._подались на нову вiру - арiянську_..." - Йдеться про ретичну
течiю у християнствi, яка набула певного поширення у XVI- XVII ст. у
Польщi i на Укра©нi. Прихильники цi © течi© вiдкидали церковний догмат про
днiсть Бога-отця i Бога-сина.
_Печорський монастир_ - цебто Ки во-Печерська лавра, заснована 1051 р.
_Масниця _- обрядове свято, що бере початок у язичництвi i знамену
перехiд вiд зими до весни в аграрному календарi.
_Михайлiвський монастир _- тобто Михайлiвський Золотоверхий монастир,
споруджений внуком Ярослава Мудрого князем Святополком в 1108-1113 рр. Був
одним iз осередкiв антиунiатсько боротьби. Зруйновано в 1934 р.
"._..вiрою кальвiн..._"- тобто послiдовник протестантського вiро",
вчення, заснованого Жаном Кальвiном (1509-1564). Виникнувши в XVI ст., в
процесi Реформацi©, це вчення стверджувало iде© напередвизначеностi,
Божого невтручання i закономiрностi, а також обстоювало "мирський
аскетизм".