Страница:
за цiлком вiрних людей.
Згодом було вiдбудовано Кодак iз його замком. Сам Потоцький ходив на
Запорожжя iз польським вiйськом i поставив у Кодаку залогу, наказавши
комендантовi нiкого не пускати з Укра©ни, а свавiльникiв карати смертю.
Сiч Запорозьку вiн змусив перенести з добре захованого острова Буцького на
зовсiм беззахисний кут Микитин Рiг, та ще й там, у самiсiнькiй Сiчi,
залишив залогу з ре стрових козакiв та жовнiрiв. Усi вiйськовi чайки
запорожцiв, за винятком тих, що козаки встигли заховати або потопити на
вiдомих ©м мiсцях у днiпрових протоках, були спаленi, а сiчовi гармати,
яких не змогли сховати в пiсках та очеретах, вiдвезли до Канева та в Ки©в.
Вчинивши так, Потоцький заспоко©вся, що знищив укра©нську козаччину й
скасував морськi походи запорожцiв, i, повернувшись на Укра©ну,
розташувався там iз жовнiрами, пильнуючи, щоб на Запорожжi знову не
збиралася сiрома.
Про цей занепад Вiйська Запорозького збереглася навiть народна пiсня:
Пита ться Днiпро тихого Дунаю:
"Тихий Дунаю! Чом я сво©х козакiв на тобi не видаю?
Чи тво дунайське гирло мо©х козакiв пожерло,
Чи твоя, Дунай, вода мо©х козакiв забрала?"
Промовить тихий Дунай до Днiпра-Славути:
"Днiпре-батьку, Славуто! Сам собi я думаю, гадаю,
Чом тво©х козакiв у себе не видаю.
Уже чверть года - три мiсяцi вибува ,
Як тво©х козакiв у мене нема ...
Нi, мо дунайське гирло тво©х козакiв не пожерло,
Нi, моя дунайська вода тво©х козакiв не забрала,
©х турки не пострiляли, не порубали,
До Царя-города в полон не забрали...
Всi мо© квiтки луговi© низовi© понидiли,
Що тво©х козакiв у себе не видiли".
Там минуло десять рокiв. Польща нi з ким не воювала, козаки були ©й не
потрiбнi, й вона дедалi дужче пригнiчувала ре стровцiв. Польська старшина,
поставлена над ними, обернула козакiв майже на сво©х гайдукiв; укра©нськi
ж селяни на той час зрештою стали крiпаками; жага помсти за цi кривди
пекла козацькi серця; селянство ж, хоч здавалося i покiрливо стогнало в
польському ярмi, та потайки гострило ножi й на панiв i на орендарiв ©хнiх
ма ткiв - жидiв.
Не звикле до працi польське панство не хотiло господарювати в сво©х
ма тках i вiддавало ©х в оренду жидам, а тi орендарi, прибравши до сво©х
рук землi, рiчки, озера, корчми, перевози, греблi й навiть, як свiдчать
народнi думи, церкви, оббирали селян до останку й ставали власниками самих
селян, а це було чи не найбiльшою образою для наших людей, як те можна
побачити з народно© думи:
Як од Кумiвщини да до Хмельнищини
У землi королiвськiй да добра не було:
Як жиди-рандарi
Всi шляхи козацькii зарандували:
Що на однiй милi
Да по три шинки становили,
Становили шинки по долинах,
Заводили щогли по високих могилах.
I ще ж то жиди-раiндарi
У тому не перестали:
На славнiй Укра©нi всi козацькi торги
зарандували,
Да брали мито-промито
Од возового по пi©взолотого,
Од пiшого пiшаниiцi по три денежки брали,
Од неборака-старцрi брали кури да яйця,
Iще ж то жиди-раiндарi
У тому не перестали:
На славнiй Укра©нi всi козацькi церкви зарандували.
Котрому б то козаку альбо мужику дав бог
дитину появити,
То не йди до попа благословиться,
Да пiди до жида-рiандаря да положи шостак,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
ще ж то которому б то козаку альбо мужику
дав бог дитину одружити,
То не йди до попа благословитися,
Да пiди до жида-рiандаря та полож битий таляр,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити. I ще то жиди-рандарi
У тому не переста©ли:
На славнiй Укра©нi всi козацькi рiки заорандували:
Перва на Самарi,
Друга на Саксагагаi,
Третя на Гнилiй,
Четверта на Пробойнiй,
П'ята на рiчцi Кудесцi.
Котрий би то козак або мужик iсхотiв
риби ловити,
Жiнку свою з дiтьми покормити,
То не йди до попа благословиться,
Да пiди до жида-рандаря да поступи йому
часть оддать,
Щоб позволив на рiчцi риби вловити,
Жiнку свою з дiтьми покормити.
Тодi ж то один козак мимо шинку йде,
За плечима мушкет несе,
Хоче на рiчцi утя вбити,
Жiнку свою з дiтьми покормити.
То жид-рандар у кватирку погляда ,
На жидiвку свою стиха словами промовля :
"Ей, жидiвочко ж моя, Рася!
Що сей козак дума , що вiн у шинок
не вступить,
За денежку горiлки не купить,
Мене, жида-рандаря, не перепросить,
Щоб дозволив йому на рiчцi утя ввити,
Жiнку свою з дiтьми покормити".
Тодi жид-рандар стиха пiдходжа ,
Козака за патлi хвата .
То козак на жида-рандаря скоса, як ведмiдь, погляда ,
I ще жида-рандаря мостивим паном узива :
"Ей, жиду, - каже, - жиду-рандаре,
Мостивий пане!
Позволь менi на рiчцi утя убити,
Жiнку свою з дiтьми покормити".
Тодi жид-рандар у шинок входжа ,
На жидiвку свою стиха словами промовля :
"Ей, жидiвочко ж моя, Рася!
Будь менi тепер у Бiлiй Церквi наставним равом -
Назвав мене козак мостивим паном!"
Радiла польська шляхта з того, що на Укра©нi стало спокiйно, та тiльки
недовго вона втiшалася. Татари враз же скористалися з пригноблення
козаччини та Вiйська Запорозького i року 1640-го наскочили на Укра©ну
великою ордою в 70 000 вершникiв i, просунувшись мало не до Ки ва, без
будь-яко© перешкоди забрали в неволю та погнали до Криму понад 200 000
молодi й не тiльки укра©нсько©, а й польсько©. Року 1643-го такий саме
напад здiйснив i перекопський мурза Туган-Бей. Вiн цiлий рiк ходив iз
загонами, ловив людей, мов овець, палив села й мiста i вислав у Крим
кiлькасот тисяч невольникiв, доки аж року 1644-го Потоцький спромiгся
розбити татар.
Укра©на знову, як 150 рокiв досi, застогнала, скривавлена татарською
ру©ною, запорожцi ж не могли тепер боронити й заступити ©©, бо не мали нi
гармат, нi коней, нi чайок, нi навiть пороху.
Незважаючи на такий занепад, розiгнане по Великому Лузi та Базавлузi
козацтво бодай i принишкло, а не втратило сво © органiзацi©, i хоча в Сiчi
на Микитиному Розi й небагато жило козакiв, зате у Великому Лузi та на
ру©нах старих Сiчей: Базавлуцько©, Хортицько© й Томакiвсько© - ©х
гуртувалося чимало, принаджуючи до себе всiлякий люд, що все-таки тiкав
сюди з Укра©ни. Вiйсько Запорозьке, наперекiр усiм заходам польського
уряду, не бажало ще поховати навiки свою славу й тiльки чекало випадку,
щоб поквитатися зi сво©м ворогом за всi завданi ним кривди. Це й сталося
року 1648-го, коли на Запорожжя прибув Богдан Хмельницький.
ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Зiновiй Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла
Хмельницького. Батько дав йому освiту в Ки©вськiй братськiй школi, а потiм
у польськiй школi в галицькому мiстi Ярославлi. Помiж козаками Богдан був
людиною вiдомою, бо все життя проводив у вiйнах та походах. У бойовищi
коронного польського гетьмана Жолкевського з турками року 1620-го вiн
дiстався в бранцi, року 1621-го його вже бачили ватажком морського походу
на Царгород, бо з неволi викупили. Пiд час вiйни короля Владислава з
Москвою Богдан разом iз козаками бився на боцi полякiв, став особисто
вiдомий королевi й дiстав iз його рук у подарунок коштовну шаблю. Пiд час
повстання Павлюка Хмельницький значиться у ре стрi вiйськовим писарем;
року ж 1644-го, нудьгуючи без вiйни та походiв, вiн збира 2400 охочих
козакiв i за добру плату водить ©х у Францiю допомагати тiй державi
воювати з Iспанi ю.
Пiсля повернення на Укра©ну Хмельницький знову був вiйськовим писарем;
i року 1646-го його разом iз старшими козацького ре стрового вiйська
Барабашем та Iлляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотiв
тодi проти волi панства розпочати вiйну з Туреччиною i вмовляв козакiв
роздратувати туркiв морським походом так, щоб тi самi оголосили вiйну
Польщi. Щоб прискорити цей випадок, вiн доручив Барабашевi передати на Сiч
5000 злотих на полагодження вiйськових чайок. А на подяку козакам король
передав через того ж Барабаша грамоту, якою козацькому вiйськовi
поверталися всi його давнi права, а кiлькiсть ре стровцiв збiльшувалася на
20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька старшина отримала бойову
корогву кармазинового кольору, булаву й iншi вiйськовi клейноди.
З радiсною надi ю на кращу долю рiдного краю ©хав од короля до Чигирина
Богдан Хмельницький, аж тут вiн довiдався, що польськi пани й сенатори так
приборкали Владислава, що вiн мусив зректися всього, що пообiцяв козакам;
лукавий же Барабаш, прислуговуючи шляхтi, сховав королiвського унiверсалу
з козацькими привiлеями й наказав Хмельницькому нiкому про нього не
говорити. Та Богдан iз тим не погодився. В нього вже наболiло серце за
покривджене козацтво, i в головi визрiвала думка вiдплатити польським
панам за всi знущання. Тому вiн хитрощами вiдiбрав у Барабаша унiверсал i,
маючи його в сво©х руках, почав поширювати про нього чутку помiж козаками,
показуючи цю грамоту короля сво©м однодумцям i прихильникам.
Народна дума так оповiда про цю подiю та про початок козацького
повстання пiд проводом Богдана Хмельницького:
Як iз день-години
Зчиналися великi вiйни на Укра©нi,
Отодi ж то не могли обiбратись,
За вiру християнську одностайно стати;
Тiльки обiбрався Барабаш та Хмельницький,
Да Клиша Бiлоцеркiвський.
Отодi вони од сво©х рук листи писали,
До короля Владислава посилали.
Тодi ж то король Владислав листи чита ,
Назад одсила ;
У городi Черкаському Барабаша гетьманом наставля :
"Будь ти, Барабашу, в городi Черкаському гетьманом,
А ти, Клишо, у городi Бiлiй Церквi полковником,
А ти, Хмельницький, у городi Чигиринi хоч писарем вiйськовим".
Отодi ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тiльки пiвтора года.
Тодi ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вiтав
I стиха словами промовляв:
"Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий,
Чи не могли б ми з тобою удвох королiвських листiв прочитати,
Козакам козацькi порядки подавати,
За вiру християнську одностайно стати?"
Отодi ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовля :
"Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю вiйськовий,
Нащо нам з тобою королiвськi листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькi порядки давати?
Чи не лучче нам з ляхами,
Мостивими панами,
З упоко м хлiб-сiль по вiк вiчний уживати?"
Отодi-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердя ма ,
Ще кращими напитками вiта .
Отодi-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його i спать поваливсь.
Отодi Хмельницький добре дбав,
Iз право© руки з мiзинного пальця щирозлотий перстень iзняв,
Iз лiво© кишенi ключi виймав,
З-пiд пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого вiрного добре кликав-покликав:
"Гей, слуго ти мiй, повiрений Хмельницького,
Велю я тобi добре дбати,
На доброго коня сiдати,
До города Черкаського до панi Барабашево© прибувати,
Королiвськi листи до рук добре приймати".
Отодi-то слуга, повiрений Хмельницького, добре дбав,
На доброго коня сiдав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До панi Барабашево© у двiр у©жджав;
У сiни ввiйшов, шличок iз себе скидав;
У свiтлицю ввiйшов, низький поклон послав;
Тi© значки на скамнi покладав,
А ще стиха словами промовляв:
"Ей, панi, - ти, панi Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твiй пан, гетьман молодий,
На славнiй Укра©нi з Хмельницьким великi бенкети зчиняють, -
Велiли вони тобi сi© значки до рук приймати,
А менi листочки королiвськi оддати:
Чи не могли б вони iз кумом сво©м Хмельницьким
Удвох прочитати
I козакам козацькi порядки давати?"
Отодi ж то панi Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обiлл ться дрiбними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-бiди мо му пану Барабашу
Схотiлося на славнiй Укра©нi з кумом сво©м Хмельницьким
Великi бенкети зчинати!
Нащо б ©м королiвськi листи удвох читати?
Не лучче б ©м iз ляхами,
Мостивими панами,
З упоко м хлiб-сiль вiчнi© часи уживати?
А тепер хай не зарiка ться Барабаш, гетьман молодий,
На славнiй Укра©нi огнiв та тернiв iзгашати,
Тiлом сво©м панським комарiв годувати
Од кума свого Хмельницького".
Отодi ж то панi молодая Барабашевая
Стиха словами промовля :
"Ей, слуго, повiрений Хмельницького,
Не можу я тобi листи королiвськi до рук подати,
А велю я тобi до ворiт одходжати,
Королiвськi листи у шкатулi iз землi виймати".
Отодi-то слуга, повiрений Хмельницького,
Як сi слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до ворiт одходжав,
Шкатулу з землi з королiвськими листами виймав,
Сам на доброго коня сiдав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Сво му пану Хмельницькому королiвськi листи
до рук добре оддавав.
Отодi-то Барабаш, гетьман молодий, од сна устава ,
Королiвськi листи в кума свого Хмельницького загляда ;
Тодi й напитку дорогого не попива ,
А тiльки з двора тихо з'©жджа ,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре поклика :
"Ей, старосто, - каже, - ти мiй, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивi© ляхи, за бiлозорiв почитати".
Отодi-то Хмельницький, як сi© слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сiдав,
Слугу свого, повiреного, з собою забирав.
Отодi-то припало йому з право© руки
Чотири полковники.
Первий полковник - Максим Ольшанський,
А другий полковник - Мартин Полтавський,
Третiй полковник - Iван Богун,
А четвертий - Матвiй Борохович.
Отодi-то вони на славну Укра©ну прибували,
Королiвськi листи читали,
Козакам козацькi порядки давали.
Тодi-то у святий день, у божественний вiвторок
Хмельницький козакiв до сходу сонця пробуджа
I стиха словами промовля :
"Ей, козаки, дiти, друзi-молодцi!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський отченаш читайте,
На лядськi табори на©жджайте,
Лядськi табори на три частi розбивайте,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубайте,
Кров ©х лядську у полi з жовтим пiском мiшайте,
Вiри сво © християнсько© у поругу вiчнi часи не подайте!"
Отодi-то козаки, друзi-молодцi, добре дбали,
Од сна уставали, Руський отченаш читали,
На лядськi табори на©жджали,
Лядськi табори на три частi розбивали,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубали,
Кров ©х лядську у полi з жовтим пiском мiшали,
Вiри сво © християнсько© у наругу вiчнi часи не подали.
Року 1647-го здiйснення замiрiв Хмельницького прискорилося через тяжку
кривду, яко© вiн зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з
собою два десятки озбро них харцизiв, захопив у Хмельницького його
батькiвщину - село Суботiв - i при цьому забив на смерть канчуками меншого
сина Богдана, а його другу жiнку взяв собi коханкою. Так польськi пани
звичайно чинили з козаками, i, коли Хмельницький кинувся скаржитися
коронному гетьмановi, так той ще й до в'язницi запер. На щастя Богдана,
його приятель полковник Кричовський випустив на волю, i Хмельницький,
разом iз сином Тимошем, утiк на Запорожжя.
У груднi року 1647-го Богдан спинився на ру©нах Томакiвсько© Сiчi, на
островi Бучацький, де купчилися непокiрливi запорожцi, й, прихиливши ©х на
свiй бiк, по©хав на Микитин Рiг до коша. Тим часом польська залога на Сiчi
дiстала наказ захопити Хмельницького i скарати його на смерть. Тiльки й
запорозька старшина вже знала про заходи Богдана i,. спiвчуваючи йому,
застерегла втiкача про смертний присуд, винесений польським урядом.
Поляки не вкмiтували, коли Богдан прибув на Сiч, а, довiдавшись,
побачили, як вiн разом iз сином та десятком побратимiв вирушив кiньми до
Криму. Польська залога з трьома сотнями жовнiрiв i п'ятьма сотнями
ре стрових козакiв кинулися доганяти Хмельницьких, але чутка про
скривдження вiйськового писаря та смертний вирок украй обурили i
запорожцiв i ре стровцiв, якi гналися за втiкачами водночас iз поляками,
так що, коли пiд час подорожi в Крим два прихильники Богдана при дналися
до ре стрових козакiв i стали вмовляти ©х не допомагати королевi,
ре стровцi збунтувалися, кинулись на жовнiрiв i почали з ними битися. Тому
поляки вернулися назад, у Сiч, але запорожцi й там уже повстали i всiх ©х
знищили.
Вчинивши розправу над польською залогою, сiчовики стали дiставати з
пiскiв старi гармати, витягати й лаштувати ©х знову на окопах, i незабаром
вiдлуння вiд пострiлу з сiчово© башти рознесло звiстку, що на Запорожжi
знову прокинулася воля. Ожив Великий Луг, з усiх островiв, приток, лиманiв
та непрохiдних нетрiв квапилися човни з козаками, лугарями та степовиками;
в плавнях застукотiли сокири - запорожцi майстрували новi чайки й витягали
з очеретiв старi, схованi десять рокiв тому.
За зиму сiчовики зiбралися до вiйни та озбро©лися, а по Укра©нi
розiслали окремих товаришiв, щоб понесли чутку про те, що шляхта порушила
волю короля й навеснi запорожцi прийдуть визволяти Укра©ну вiд пансько©
неволi. Тим часом Хмельницький прибув у Бахчисарай, до хана, i почав його
умовляти, Щоб допомiг козакам у боротьбi з поляками. Хан згодився, та, не
довiряючи ще Богдановi, прислав iз ним на Запорожжя тiльки перекопського
мурзу Туган-Бея з 4000 татар.
18 квiтня року 1648-го Хмельницький, залишивши Туган-Бея на Базавлуцi,
наблизився до Сiчi. Запорожцi, знаючи про ханську пiдмогу, урочисто, з
гарматною пальбою, зустрiли Богдана, а наступного дня кошовий отаман
Вiйська Запорозького скликав велику раду. На нiй Хмельницький у довгiй i
натхненнiй промовi змалював тяжке становище Укра©ни, поневолено© поляками,
та занепад православно© вiри, гноблено© унi ю. Нагадав про всi кривди,
яких зазнало козацтво вiд полякiв, про замучених гетьманiв - Пiдкову,
Наливайка, Сулиму й Павлюка, й запалив серця запорожцiв жагою помсти. "Або
смерть, або перемогти полякiв!" - така була ухвала ради.
Богдана Хмельницького козаки одностайно наставили гетьманом i вручили
йому клейноди Вiйська Запорозького.
Беручи булаву, Богдан знав, що вороги вже не сплять,
що Потоцький зiбрав 30 000 польського вiйська в Корсунi, з них двi
частини послав на Запорожжя, а саме: 12 000 жовнiрiв пiд проводом його
сина Степана вирушили кiньми через степ, а 6000 ре стрових козакiв на чолi
з Барабашем та Iлляшем попливли човнами по Днiпру.
Щоб не дати ворогам з' днатися й не впустити ©х до Сiчi, гетьман 22
квiтня, маючи бiля себе 8000 запорожцiв та 12 поганеньких гармат, виступив
супроти Потоцького, а сво©х побратимiв Ганжу та Джеджалiя послав днiпровим
берегом перестрiта ре стрових козакiв i умовити ©х одностайно стати iз
запорожцями на полякiв.
Зблизившись iз польським вiйськом бiля рiчки Жовтi Води i дiставши вiд
Ганжi звiстку, що ре стровцi вагаються i хочуть почути слово самого
Хмельницького, вiн негайно подався до Кам'яного Затону, де стояли
ре стровi козаки, й звернувся до них iз промовою, розкрив ©м очi на
королiвськi кривди й так вплинув на ре стровцiв, що вони тi © ж ночi
знищили всю свою польську i сполячену старшину (ляхiв та недоляшкiв) -
вбили Барабаша та Iлляша Кара©мовича i при дналися до Хмельницького,
Коли гетьман повернувся з Днiпра до свого табору на Жовтих Водах,
поляки вже розпочали наступ на запорожцiв, i понад рiчкою точилися герцi й
дрiбнi бо©, Хмельницький зараз же повиводив сiчовi полки з табору й,
оголосивши, що ©м на пiдмогу прибувають ре стровi козаки, кинув сво
вiйсько на польськi окопи, перед табором. 5 травня спалахнула велика
битва. Запорожцi билися старою збро ю, були обiдранi й голi, бо за десять
рокiв, що не ходили на Чорне море, Вiйсько Запорозьке зовсiм зубожiло;
поляки ж красувалися сво©м пишним вбранням, вони мали добрi гармати й
бiльше вiйська. Проте козаки, незважаючи нi на що, iз завзяттям кинулися
на ворожi окопи й, захопивши ©х, почали гнати полякiв у ©хнiй же табiр.
Серед того бою зi сходу пiднялася велика курява: то татари везли на
сво©х конях ре стровцiв. Побачивши це, поляки гадали, що наближа ться ©хня
допомога, й дуже зрадiли, що тепер знищать усiх запорожцiв; коли ж
ре стровi козаки стали брататися iз сiчовиками, вони зразу занепали духом
i розгубилися.
Хмельницький скористався з легкодухостi польсько© шляхти й задумав
влаштувати ©й те, що вона зробила з козаками на Солоницi року 1596-го. Вiн
викликав до себе iз польського табору посланцiв, почастував ©х вечерею,
запевнив, що не хоче марно проливати кровi, а вийшов iз Сiчi тiльки, щоб
оборонятися, знаючи, що королiвський уряд засудив його до смертно© кари.
Наприкiнцi Богдан Хмельницький сказав, що охоче дозволив би полякам
вирушити назад, на Укра©ну, але бо©ться, щоб вони самi на нього не напали,
i через те просить ©х, на доказ сво © поступливостi, вiддати йому всi
гармати.
Коли посланцi вернулися до польського табору, Потоцький зiбрав на раду
всю шляхту, й пiсля тривалих суперечок польське панство згодилося на умови
Хмельницького. 8 травня поляки передали козакам гармати й почали вiдводити
сво вiйсько назад, маючи на думцi вийти на шлях до Смiли та Корсуня. Там
по дорозi були великi байраки, що звалися Княжими. I гетьман вiдрядив туди
Перебийноса з тисячею козакiв, щоб на шляху польського вiйська поробили
засiки та викопали рови; сам же iз полками пiшов слiдом за Потоцьким;
дотримуючись умов, не нападав на нього, а обходом послав татар, якi мали
перетнути полкам вiдхiд на Укра©ну та навернути ©х на Княжi байраки.
Рятуючись од татарських стрiл, польське вiйсько справдi повернулося на
схiд, у бiк Княжих байракiв, i, як тiльки потрапило там на рiвчаки та
засiки, на них одразу накинулися козаки Перебийноса й татари Туган-Бея;
Хмельницький же вдарив на полякiв з тилу. Зчинилася нечувана рiзанина,
i до ночi вся шляхта була перебита або поранена; врятувався тiльки один
жовнiр, переодягнений селянином, - вiн i подав Потоцькому до Корсуня
звiстку про загибель його сина з усiм вiйськом. Криваво вiдомстили
запорожцi за польськi кривди, i була велика радiсть козацтва з тако©
рiшучо© перемоги над ворогом.
З народних дум про бiй на рiчцi Жовтих Водах та першу перемогу
Хмельницького над поляками збереглися тiльки невеличкi уривки:
Чи не той то хмiль, що коло тичини в' ться?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б' ться.
Гей, по©хав Хмельницький iк Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду,
Не пий, Хмельницький, дуже то© Жовто© Води:
Iде ляхiв сорок тисяч хорошо© вроди.
"А я ляхiв не боюся i гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю
I ще орду за собою веду,
А все, вражi ляхи, на вашу бiду".
Утiкали ляхи, погубили шуби...
Гей, не один лях лежить, вивiривши зуби!
Становили ляхи дубовi© хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утiкати!
Утiкали ляхiв деякi полки,
©ли ляхiв собаки i сiрi© вовки.
Гей, там поле, а на полi цвiти:
Не по однiм ляху заплакали дiти,
Гей, там рiчка, через рiчку глиця,
Не по однiм ляху зосталась вдовиця.
Звiстка про перемогу запорожцiв над поляками прудкою ластiвкою полетiла
по Укра©нi. Всi козаки, якi ще взимку вийшли iз Сiчi i гуртували навколо
себе в лiсах ватаги найзавзятiших людей: козакiв-"випищикiв" та селян, що
повтiкали вiд панiв, - тепер узялися за дiло й стали нападати на польськi
ма тки й невеликi роти польських жовнiрiв. Кобзарi ходили з мiста у мiсто,
iз села до села, оспiвуючи перемогу козакiв та пророкуючи визволення вiд
польського ярма. I по всiй укра©нськiй землi хутко зростали ватаги
повстанцiв, озброювалися й змiцнювалися, а почасти й посувалися назустрiч
козацькому вiйську. Отож, запорожцi не тiльки розбили полякiв у першому
бойовищi, а ще й скликали й навчали люд вiйськовiй справi, що й дало
Хмельницькому силу визволити Укра©ну вiд полякiв.
Не гаючись, Богдан iз запорожцями та ре стровцями вiд Княжих байракiв
рушив на Чигирин, а Ганжу з полком козакiв спрямував на Умань громити
шляхту, яка, зокрема, зiбралася в тому мiстi. З Чигирина гетьман пiшов на
Корсунь, де стояло головне польське вiйсько з коронним гетьманом Потоцьким
та польним - Калиновським. Тут Хмельницький, пiдiславши у ворожий табiр
козака Галагана, налякав полякiв тим, що начебто слiдом за Вiйськом
Запорозьким наступа кримський хан з усi ю ордою. Та вигадка так
настрахала Потоцького, що вiн покинув сво© окопи й заходився одходити на
Богуслав тодi, як запорожцi були вже бiля самiсiнького Корсуня.
Хмельницький тут, як i в Княжих байраках, доручив Перебийносовi
перекопати в лiсi шляхи, й той, вичекавши, доки поляки, вiдступаючи,
розтягли сво вiйсько на кiлька верст, 28 травня напав на них з усiх бокiв
i вщент розбив. Переднi лави цiлком загинули в Глибокому Байрацi на
перекопах, якi влаштували козаки. Польськi вози й гармати котилися з
круто© гори прямо у рiвчаки й падали туди разом iз кiньми пiд радiснi
вигуки й стрiлянину запорожцiв Перебийноса. З тилу на полякiв тиснув сам
Хмельницький, а козацькi полки з ре стровцiв та запорожцiв насiдали збоку.
За кiлька годин бою обидва польськi гетьмани потрапили в полон, а решта
полякiв здалася козакам на милосердя.
У бойовищi пiд Корсунем були захопленi всi польськi гармати, обоз iз
великими скарбами та сила знатного панства. З усього вiйська, яке
налiчувало 18000, бiльше 7000 залишилося трупом, майже 9000 потрапило в
бранцi й тiльки 1500 вершникам вдалося втекти.
За великi послуги Вiйська Запорозького пiд Жовтими Водами та пiд
Корсунем Хмельницький пiсля тако© перемоги надiслав на Сiч коштовнi
подарунки: за кожну корогву - чотири корогви, за бунчук - два бунчуки, за
булаву - двi булави, за пару котлiв - три пари i за кожну поганеньку
гармату - двi добрих. До всього того вiн iще додав 1000 талярiв сiчовому
товариству на пиво i 300 талярiв на сiчову церкву. Все те було захоплено з
польським обозом, та й не тiльки те, бо ще кiлькасот возiв iз золотом,
грiшми та всяким iншим добром гетьман вiдправив до Чигирина й Суботова.
Про Корсунський бiй та про те, що постало на Укра©нi пiсля нього,
народна дума розповiда таке:
Ой, обiзветься пан Хмельницький,
Отаман-батько Чигиринський:
"Гей, друзi-молодцi,
Браття-козаки, запорожцi!
Добре дбайте, барзо гадайте,
Згодом було вiдбудовано Кодак iз його замком. Сам Потоцький ходив на
Запорожжя iз польським вiйськом i поставив у Кодаку залогу, наказавши
комендантовi нiкого не пускати з Укра©ни, а свавiльникiв карати смертю.
Сiч Запорозьку вiн змусив перенести з добре захованого острова Буцького на
зовсiм беззахисний кут Микитин Рiг, та ще й там, у самiсiнькiй Сiчi,
залишив залогу з ре стрових козакiв та жовнiрiв. Усi вiйськовi чайки
запорожцiв, за винятком тих, що козаки встигли заховати або потопити на
вiдомих ©м мiсцях у днiпрових протоках, були спаленi, а сiчовi гармати,
яких не змогли сховати в пiсках та очеретах, вiдвезли до Канева та в Ки©в.
Вчинивши так, Потоцький заспоко©вся, що знищив укра©нську козаччину й
скасував морськi походи запорожцiв, i, повернувшись на Укра©ну,
розташувався там iз жовнiрами, пильнуючи, щоб на Запорожжi знову не
збиралася сiрома.
Про цей занепад Вiйська Запорозького збереглася навiть народна пiсня:
Пита ться Днiпро тихого Дунаю:
"Тихий Дунаю! Чом я сво©х козакiв на тобi не видаю?
Чи тво дунайське гирло мо©х козакiв пожерло,
Чи твоя, Дунай, вода мо©х козакiв забрала?"
Промовить тихий Дунай до Днiпра-Славути:
"Днiпре-батьку, Славуто! Сам собi я думаю, гадаю,
Чом тво©х козакiв у себе не видаю.
Уже чверть года - три мiсяцi вибува ,
Як тво©х козакiв у мене нема ...
Нi, мо дунайське гирло тво©х козакiв не пожерло,
Нi, моя дунайська вода тво©х козакiв не забрала,
©х турки не пострiляли, не порубали,
До Царя-города в полон не забрали...
Всi мо© квiтки луговi© низовi© понидiли,
Що тво©х козакiв у себе не видiли".
Там минуло десять рокiв. Польща нi з ким не воювала, козаки були ©й не
потрiбнi, й вона дедалi дужче пригнiчувала ре стровцiв. Польська старшина,
поставлена над ними, обернула козакiв майже на сво©х гайдукiв; укра©нськi
ж селяни на той час зрештою стали крiпаками; жага помсти за цi кривди
пекла козацькi серця; селянство ж, хоч здавалося i покiрливо стогнало в
польському ярмi, та потайки гострило ножi й на панiв i на орендарiв ©хнiх
ма ткiв - жидiв.
Не звикле до працi польське панство не хотiло господарювати в сво©х
ма тках i вiддавало ©х в оренду жидам, а тi орендарi, прибравши до сво©х
рук землi, рiчки, озера, корчми, перевози, греблi й навiть, як свiдчать
народнi думи, церкви, оббирали селян до останку й ставали власниками самих
селян, а це було чи не найбiльшою образою для наших людей, як те можна
побачити з народно© думи:
Як од Кумiвщини да до Хмельнищини
У землi королiвськiй да добра не було:
Як жиди-рандарi
Всi шляхи козацькii зарандували:
Що на однiй милi
Да по три шинки становили,
Становили шинки по долинах,
Заводили щогли по високих могилах.
I ще ж то жиди-раiндарi
У тому не перестали:
На славнiй Укра©нi всi козацькi торги
зарандували,
Да брали мито-промито
Од возового по пi©взолотого,
Од пiшого пiшаниiцi по три денежки брали,
Од неборака-старцрi брали кури да яйця,
Iще ж то жиди-раiндарi
У тому не перестали:
На славнiй Укра©нi всi козацькi церкви зарандували.
Котрому б то козаку альбо мужику дав бог
дитину появити,
То не йди до попа благословиться,
Да пiди до жида-рiандаря да положи шостак,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
ще ж то которому б то козаку альбо мужику
дав бог дитину одружити,
То не йди до попа благословитися,
Да пiди до жида-рiандаря та полож битий таляр,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити. I ще то жиди-рандарi
У тому не переста©ли:
На славнiй Укра©нi всi козацькi рiки заорандували:
Перва на Самарi,
Друга на Саксагагаi,
Третя на Гнилiй,
Четверта на Пробойнiй,
П'ята на рiчцi Кудесцi.
Котрий би то козак або мужик iсхотiв
риби ловити,
Жiнку свою з дiтьми покормити,
То не йди до попа благословиться,
Да пiди до жида-рандаря да поступи йому
часть оддать,
Щоб позволив на рiчцi риби вловити,
Жiнку свою з дiтьми покормити.
Тодi ж то один козак мимо шинку йде,
За плечима мушкет несе,
Хоче на рiчцi утя вбити,
Жiнку свою з дiтьми покормити.
То жид-рандар у кватирку погляда ,
На жидiвку свою стиха словами промовля :
"Ей, жидiвочко ж моя, Рася!
Що сей козак дума , що вiн у шинок
не вступить,
За денежку горiлки не купить,
Мене, жида-рандаря, не перепросить,
Щоб дозволив йому на рiчцi утя ввити,
Жiнку свою з дiтьми покормити".
Тодi жид-рандар стиха пiдходжа ,
Козака за патлi хвата .
То козак на жида-рандаря скоса, як ведмiдь, погляда ,
I ще жида-рандаря мостивим паном узива :
"Ей, жиду, - каже, - жиду-рандаре,
Мостивий пане!
Позволь менi на рiчцi утя убити,
Жiнку свою з дiтьми покормити".
Тодi жид-рандар у шинок входжа ,
На жидiвку свою стиха словами промовля :
"Ей, жидiвочко ж моя, Рася!
Будь менi тепер у Бiлiй Церквi наставним равом -
Назвав мене козак мостивим паном!"
Радiла польська шляхта з того, що на Укра©нi стало спокiйно, та тiльки
недовго вона втiшалася. Татари враз же скористалися з пригноблення
козаччини та Вiйська Запорозького i року 1640-го наскочили на Укра©ну
великою ордою в 70 000 вершникiв i, просунувшись мало не до Ки ва, без
будь-яко© перешкоди забрали в неволю та погнали до Криму понад 200 000
молодi й не тiльки укра©нсько©, а й польсько©. Року 1643-го такий саме
напад здiйснив i перекопський мурза Туган-Бей. Вiн цiлий рiк ходив iз
загонами, ловив людей, мов овець, палив села й мiста i вислав у Крим
кiлькасот тисяч невольникiв, доки аж року 1644-го Потоцький спромiгся
розбити татар.
Укра©на знову, як 150 рокiв досi, застогнала, скривавлена татарською
ру©ною, запорожцi ж не могли тепер боронити й заступити ©©, бо не мали нi
гармат, нi коней, нi чайок, нi навiть пороху.
Незважаючи на такий занепад, розiгнане по Великому Лузi та Базавлузi
козацтво бодай i принишкло, а не втратило сво © органiзацi©, i хоча в Сiчi
на Микитиному Розi й небагато жило козакiв, зате у Великому Лузi та на
ру©нах старих Сiчей: Базавлуцько©, Хортицько© й Томакiвсько© - ©х
гуртувалося чимало, принаджуючи до себе всiлякий люд, що все-таки тiкав
сюди з Укра©ни. Вiйсько Запорозьке, наперекiр усiм заходам польського
уряду, не бажало ще поховати навiки свою славу й тiльки чекало випадку,
щоб поквитатися зi сво©м ворогом за всi завданi ним кривди. Це й сталося
року 1648-го, коли на Запорожжя прибув Богдан Хмельницький.
ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Зiновiй Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла
Хмельницького. Батько дав йому освiту в Ки©вськiй братськiй школi, а потiм
у польськiй школi в галицькому мiстi Ярославлi. Помiж козаками Богдан був
людиною вiдомою, бо все життя проводив у вiйнах та походах. У бойовищi
коронного польського гетьмана Жолкевського з турками року 1620-го вiн
дiстався в бранцi, року 1621-го його вже бачили ватажком морського походу
на Царгород, бо з неволi викупили. Пiд час вiйни короля Владислава з
Москвою Богдан разом iз козаками бився на боцi полякiв, став особисто
вiдомий королевi й дiстав iз його рук у подарунок коштовну шаблю. Пiд час
повстання Павлюка Хмельницький значиться у ре стрi вiйськовим писарем;
року ж 1644-го, нудьгуючи без вiйни та походiв, вiн збира 2400 охочих
козакiв i за добру плату водить ©х у Францiю допомагати тiй державi
воювати з Iспанi ю.
Пiсля повернення на Укра©ну Хмельницький знову був вiйськовим писарем;
i року 1646-го його разом iз старшими козацького ре стрового вiйська
Барабашем та Iлляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотiв
тодi проти волi панства розпочати вiйну з Туреччиною i вмовляв козакiв
роздратувати туркiв морським походом так, щоб тi самi оголосили вiйну
Польщi. Щоб прискорити цей випадок, вiн доручив Барабашевi передати на Сiч
5000 злотих на полагодження вiйськових чайок. А на подяку козакам король
передав через того ж Барабаша грамоту, якою козацькому вiйськовi
поверталися всi його давнi права, а кiлькiсть ре стровцiв збiльшувалася на
20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька старшина отримала бойову
корогву кармазинового кольору, булаву й iншi вiйськовi клейноди.
З радiсною надi ю на кращу долю рiдного краю ©хав од короля до Чигирина
Богдан Хмельницький, аж тут вiн довiдався, що польськi пани й сенатори так
приборкали Владислава, що вiн мусив зректися всього, що пообiцяв козакам;
лукавий же Барабаш, прислуговуючи шляхтi, сховав королiвського унiверсалу
з козацькими привiлеями й наказав Хмельницькому нiкому про нього не
говорити. Та Богдан iз тим не погодився. В нього вже наболiло серце за
покривджене козацтво, i в головi визрiвала думка вiдплатити польським
панам за всi знущання. Тому вiн хитрощами вiдiбрав у Барабаша унiверсал i,
маючи його в сво©х руках, почав поширювати про нього чутку помiж козаками,
показуючи цю грамоту короля сво©м однодумцям i прихильникам.
Народна дума так оповiда про цю подiю та про початок козацького
повстання пiд проводом Богдана Хмельницького:
Як iз день-години
Зчиналися великi вiйни на Укра©нi,
Отодi ж то не могли обiбратись,
За вiру християнську одностайно стати;
Тiльки обiбрався Барабаш та Хмельницький,
Да Клиша Бiлоцеркiвський.
Отодi вони од сво©х рук листи писали,
До короля Владислава посилали.
Тодi ж то король Владислав листи чита ,
Назад одсила ;
У городi Черкаському Барабаша гетьманом наставля :
"Будь ти, Барабашу, в городi Черкаському гетьманом,
А ти, Клишо, у городi Бiлiй Церквi полковником,
А ти, Хмельницький, у городi Чигиринi хоч писарем вiйськовим".
Отодi ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тiльки пiвтора года.
Тодi ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вiтав
I стиха словами промовляв:
"Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий,
Чи не могли б ми з тобою удвох королiвських листiв прочитати,
Козакам козацькi порядки подавати,
За вiру християнську одностайно стати?"
Отодi ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовля :
"Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю вiйськовий,
Нащо нам з тобою королiвськi листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькi порядки давати?
Чи не лучче нам з ляхами,
Мостивими панами,
З упоко м хлiб-сiль по вiк вiчний уживати?"
Отодi-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердя ма ,
Ще кращими напитками вiта .
Отодi-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його i спать поваливсь.
Отодi Хмельницький добре дбав,
Iз право© руки з мiзинного пальця щирозлотий перстень iзняв,
Iз лiво© кишенi ключi виймав,
З-пiд пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого вiрного добре кликав-покликав:
"Гей, слуго ти мiй, повiрений Хмельницького,
Велю я тобi добре дбати,
На доброго коня сiдати,
До города Черкаського до панi Барабашево© прибувати,
Королiвськi листи до рук добре приймати".
Отодi-то слуга, повiрений Хмельницького, добре дбав,
На доброго коня сiдав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До панi Барабашево© у двiр у©жджав;
У сiни ввiйшов, шличок iз себе скидав;
У свiтлицю ввiйшов, низький поклон послав;
Тi© значки на скамнi покладав,
А ще стиха словами промовляв:
"Ей, панi, - ти, панi Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твiй пан, гетьман молодий,
На славнiй Укра©нi з Хмельницьким великi бенкети зчиняють, -
Велiли вони тобi сi© значки до рук приймати,
А менi листочки королiвськi оддати:
Чи не могли б вони iз кумом сво©м Хмельницьким
Удвох прочитати
I козакам козацькi порядки давати?"
Отодi ж то панi Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обiлл ться дрiбними сльозами,
Промовить стиха словами:
"Ей, не з горя-бiди мо му пану Барабашу
Схотiлося на славнiй Укра©нi з кумом сво©м Хмельницьким
Великi бенкети зчинати!
Нащо б ©м королiвськi листи удвох читати?
Не лучче б ©м iз ляхами,
Мостивими панами,
З упоко м хлiб-сiль вiчнi© часи уживати?
А тепер хай не зарiка ться Барабаш, гетьман молодий,
На славнiй Укра©нi огнiв та тернiв iзгашати,
Тiлом сво©м панським комарiв годувати
Од кума свого Хмельницького".
Отодi ж то панi молодая Барабашевая
Стиха словами промовля :
"Ей, слуго, повiрений Хмельницького,
Не можу я тобi листи королiвськi до рук подати,
А велю я тобi до ворiт одходжати,
Королiвськi листи у шкатулi iз землi виймати".
Отодi-то слуга, повiрений Хмельницького,
Як сi слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до ворiт одходжав,
Шкатулу з землi з королiвськими листами виймав,
Сам на доброго коня сiдав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Сво му пану Хмельницькому королiвськi листи
до рук добре оддавав.
Отодi-то Барабаш, гетьман молодий, од сна устава ,
Королiвськi листи в кума свого Хмельницького загляда ;
Тодi й напитку дорогого не попива ,
А тiльки з двора тихо з'©жджа ,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре поклика :
"Ей, старосто, - каже, - ти мiй, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивi© ляхи, за бiлозорiв почитати".
Отодi-то Хмельницький, як сi© слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сiдав,
Слугу свого, повiреного, з собою забирав.
Отодi-то припало йому з право© руки
Чотири полковники.
Первий полковник - Максим Ольшанський,
А другий полковник - Мартин Полтавський,
Третiй полковник - Iван Богун,
А четвертий - Матвiй Борохович.
Отодi-то вони на славну Укра©ну прибували,
Королiвськi листи читали,
Козакам козацькi порядки давали.
Тодi-то у святий день, у божественний вiвторок
Хмельницький козакiв до сходу сонця пробуджа
I стиха словами промовля :
"Ей, козаки, дiти, друзi-молодцi!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський отченаш читайте,
На лядськi табори на©жджайте,
Лядськi табори на три частi розбивайте,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубайте,
Кров ©х лядську у полi з жовтим пiском мiшайте,
Вiри сво © християнсько© у поругу вiчнi часи не подайте!"
Отодi-то козаки, друзi-молодцi, добре дбали,
Од сна уставали, Руський отченаш читали,
На лядськi табори на©жджали,
Лядськi табори на три частi розбивали,
Ляхiв, мостивих панiв, упень рубали,
Кров ©х лядську у полi з жовтим пiском мiшали,
Вiри сво © християнсько© у наругу вiчнi часи не подали.
Року 1647-го здiйснення замiрiв Хмельницького прискорилося через тяжку
кривду, яко© вiн зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з
собою два десятки озбро них харцизiв, захопив у Хмельницького його
батькiвщину - село Суботiв - i при цьому забив на смерть канчуками меншого
сина Богдана, а його другу жiнку взяв собi коханкою. Так польськi пани
звичайно чинили з козаками, i, коли Хмельницький кинувся скаржитися
коронному гетьмановi, так той ще й до в'язницi запер. На щастя Богдана,
його приятель полковник Кричовський випустив на волю, i Хмельницький,
разом iз сином Тимошем, утiк на Запорожжя.
У груднi року 1647-го Богдан спинився на ру©нах Томакiвсько© Сiчi, на
островi Бучацький, де купчилися непокiрливi запорожцi, й, прихиливши ©х на
свiй бiк, по©хав на Микитин Рiг до коша. Тим часом польська залога на Сiчi
дiстала наказ захопити Хмельницького i скарати його на смерть. Тiльки й
запорозька старшина вже знала про заходи Богдана i,. спiвчуваючи йому,
застерегла втiкача про смертний присуд, винесений польським урядом.
Поляки не вкмiтували, коли Богдан прибув на Сiч, а, довiдавшись,
побачили, як вiн разом iз сином та десятком побратимiв вирушив кiньми до
Криму. Польська залога з трьома сотнями жовнiрiв i п'ятьма сотнями
ре стрових козакiв кинулися доганяти Хмельницьких, але чутка про
скривдження вiйськового писаря та смертний вирок украй обурили i
запорожцiв i ре стровцiв, якi гналися за втiкачами водночас iз поляками,
так що, коли пiд час подорожi в Крим два прихильники Богдана при дналися
до ре стрових козакiв i стали вмовляти ©х не допомагати королевi,
ре стровцi збунтувалися, кинулись на жовнiрiв i почали з ними битися. Тому
поляки вернулися назад, у Сiч, але запорожцi й там уже повстали i всiх ©х
знищили.
Вчинивши розправу над польською залогою, сiчовики стали дiставати з
пiскiв старi гармати, витягати й лаштувати ©х знову на окопах, i незабаром
вiдлуння вiд пострiлу з сiчово© башти рознесло звiстку, що на Запорожжi
знову прокинулася воля. Ожив Великий Луг, з усiх островiв, приток, лиманiв
та непрохiдних нетрiв квапилися човни з козаками, лугарями та степовиками;
в плавнях застукотiли сокири - запорожцi майстрували новi чайки й витягали
з очеретiв старi, схованi десять рокiв тому.
За зиму сiчовики зiбралися до вiйни та озбро©лися, а по Укра©нi
розiслали окремих товаришiв, щоб понесли чутку про те, що шляхта порушила
волю короля й навеснi запорожцi прийдуть визволяти Укра©ну вiд пансько©
неволi. Тим часом Хмельницький прибув у Бахчисарай, до хана, i почав його
умовляти, Щоб допомiг козакам у боротьбi з поляками. Хан згодився, та, не
довiряючи ще Богдановi, прислав iз ним на Запорожжя тiльки перекопського
мурзу Туган-Бея з 4000 татар.
18 квiтня року 1648-го Хмельницький, залишивши Туган-Бея на Базавлуцi,
наблизився до Сiчi. Запорожцi, знаючи про ханську пiдмогу, урочисто, з
гарматною пальбою, зустрiли Богдана, а наступного дня кошовий отаман
Вiйська Запорозького скликав велику раду. На нiй Хмельницький у довгiй i
натхненнiй промовi змалював тяжке становище Укра©ни, поневолено© поляками,
та занепад православно© вiри, гноблено© унi ю. Нагадав про всi кривди,
яких зазнало козацтво вiд полякiв, про замучених гетьманiв - Пiдкову,
Наливайка, Сулиму й Павлюка, й запалив серця запорожцiв жагою помсти. "Або
смерть, або перемогти полякiв!" - така була ухвала ради.
Богдана Хмельницького козаки одностайно наставили гетьманом i вручили
йому клейноди Вiйська Запорозького.
Беручи булаву, Богдан знав, що вороги вже не сплять,
що Потоцький зiбрав 30 000 польського вiйська в Корсунi, з них двi
частини послав на Запорожжя, а саме: 12 000 жовнiрiв пiд проводом його
сина Степана вирушили кiньми через степ, а 6000 ре стрових козакiв на чолi
з Барабашем та Iлляшем попливли човнами по Днiпру.
Щоб не дати ворогам з' днатися й не впустити ©х до Сiчi, гетьман 22
квiтня, маючи бiля себе 8000 запорожцiв та 12 поганеньких гармат, виступив
супроти Потоцького, а сво©х побратимiв Ганжу та Джеджалiя послав днiпровим
берегом перестрiта ре стрових козакiв i умовити ©х одностайно стати iз
запорожцями на полякiв.
Зблизившись iз польським вiйськом бiля рiчки Жовтi Води i дiставши вiд
Ганжi звiстку, що ре стровцi вагаються i хочуть почути слово самого
Хмельницького, вiн негайно подався до Кам'яного Затону, де стояли
ре стровi козаки, й звернувся до них iз промовою, розкрив ©м очi на
королiвськi кривди й так вплинув на ре стровцiв, що вони тi © ж ночi
знищили всю свою польську i сполячену старшину (ляхiв та недоляшкiв) -
вбили Барабаша та Iлляша Кара©мовича i при дналися до Хмельницького,
Коли гетьман повернувся з Днiпра до свого табору на Жовтих Водах,
поляки вже розпочали наступ на запорожцiв, i понад рiчкою точилися герцi й
дрiбнi бо©, Хмельницький зараз же повиводив сiчовi полки з табору й,
оголосивши, що ©м на пiдмогу прибувають ре стровi козаки, кинув сво
вiйсько на польськi окопи, перед табором. 5 травня спалахнула велика
битва. Запорожцi билися старою збро ю, були обiдранi й голi, бо за десять
рокiв, що не ходили на Чорне море, Вiйсько Запорозьке зовсiм зубожiло;
поляки ж красувалися сво©м пишним вбранням, вони мали добрi гармати й
бiльше вiйська. Проте козаки, незважаючи нi на що, iз завзяттям кинулися
на ворожi окопи й, захопивши ©х, почали гнати полякiв у ©хнiй же табiр.
Серед того бою зi сходу пiднялася велика курява: то татари везли на
сво©х конях ре стровцiв. Побачивши це, поляки гадали, що наближа ться ©хня
допомога, й дуже зрадiли, що тепер знищать усiх запорожцiв; коли ж
ре стровi козаки стали брататися iз сiчовиками, вони зразу занепали духом
i розгубилися.
Хмельницький скористався з легкодухостi польсько© шляхти й задумав
влаштувати ©й те, що вона зробила з козаками на Солоницi року 1596-го. Вiн
викликав до себе iз польського табору посланцiв, почастував ©х вечерею,
запевнив, що не хоче марно проливати кровi, а вийшов iз Сiчi тiльки, щоб
оборонятися, знаючи, що королiвський уряд засудив його до смертно© кари.
Наприкiнцi Богдан Хмельницький сказав, що охоче дозволив би полякам
вирушити назад, на Укра©ну, але бо©ться, щоб вони самi на нього не напали,
i через те просить ©х, на доказ сво © поступливостi, вiддати йому всi
гармати.
Коли посланцi вернулися до польського табору, Потоцький зiбрав на раду
всю шляхту, й пiсля тривалих суперечок польське панство згодилося на умови
Хмельницького. 8 травня поляки передали козакам гармати й почали вiдводити
сво вiйсько назад, маючи на думцi вийти на шлях до Смiли та Корсуня. Там
по дорозi були великi байраки, що звалися Княжими. I гетьман вiдрядив туди
Перебийноса з тисячею козакiв, щоб на шляху польського вiйська поробили
засiки та викопали рови; сам же iз полками пiшов слiдом за Потоцьким;
дотримуючись умов, не нападав на нього, а обходом послав татар, якi мали
перетнути полкам вiдхiд на Укра©ну та навернути ©х на Княжi байраки.
Рятуючись од татарських стрiл, польське вiйсько справдi повернулося на
схiд, у бiк Княжих байракiв, i, як тiльки потрапило там на рiвчаки та
засiки, на них одразу накинулися козаки Перебийноса й татари Туган-Бея;
Хмельницький же вдарив на полякiв з тилу. Зчинилася нечувана рiзанина,
i до ночi вся шляхта була перебита або поранена; врятувався тiльки один
жовнiр, переодягнений селянином, - вiн i подав Потоцькому до Корсуня
звiстку про загибель його сина з усiм вiйськом. Криваво вiдомстили
запорожцi за польськi кривди, i була велика радiсть козацтва з тако©
рiшучо© перемоги над ворогом.
З народних дум про бiй на рiчцi Жовтих Водах та першу перемогу
Хмельницького над поляками збереглися тiльки невеличкi уривки:
Чи не той то хмiль, що коло тичини в' ться?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б' ться.
Гей, по©хав Хмельницький iк Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду,
Не пий, Хмельницький, дуже то© Жовто© Води:
Iде ляхiв сорок тисяч хорошо© вроди.
"А я ляхiв не боюся i гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю
I ще орду за собою веду,
А все, вражi ляхи, на вашу бiду".
Утiкали ляхи, погубили шуби...
Гей, не один лях лежить, вивiривши зуби!
Становили ляхи дубовi© хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утiкати!
Утiкали ляхiв деякi полки,
©ли ляхiв собаки i сiрi© вовки.
Гей, там поле, а на полi цвiти:
Не по однiм ляху заплакали дiти,
Гей, там рiчка, через рiчку глиця,
Не по однiм ляху зосталась вдовиця.
Звiстка про перемогу запорожцiв над поляками прудкою ластiвкою полетiла
по Укра©нi. Всi козаки, якi ще взимку вийшли iз Сiчi i гуртували навколо
себе в лiсах ватаги найзавзятiших людей: козакiв-"випищикiв" та селян, що
повтiкали вiд панiв, - тепер узялися за дiло й стали нападати на польськi
ма тки й невеликi роти польських жовнiрiв. Кобзарi ходили з мiста у мiсто,
iз села до села, оспiвуючи перемогу козакiв та пророкуючи визволення вiд
польського ярма. I по всiй укра©нськiй землi хутко зростали ватаги
повстанцiв, озброювалися й змiцнювалися, а почасти й посувалися назустрiч
козацькому вiйську. Отож, запорожцi не тiльки розбили полякiв у першому
бойовищi, а ще й скликали й навчали люд вiйськовiй справi, що й дало
Хмельницькому силу визволити Укра©ну вiд полякiв.
Не гаючись, Богдан iз запорожцями та ре стровцями вiд Княжих байракiв
рушив на Чигирин, а Ганжу з полком козакiв спрямував на Умань громити
шляхту, яка, зокрема, зiбралася в тому мiстi. З Чигирина гетьман пiшов на
Корсунь, де стояло головне польське вiйсько з коронним гетьманом Потоцьким
та польним - Калиновським. Тут Хмельницький, пiдiславши у ворожий табiр
козака Галагана, налякав полякiв тим, що начебто слiдом за Вiйськом
Запорозьким наступа кримський хан з усi ю ордою. Та вигадка так
настрахала Потоцького, що вiн покинув сво© окопи й заходився одходити на
Богуслав тодi, як запорожцi були вже бiля самiсiнького Корсуня.
Хмельницький тут, як i в Княжих байраках, доручив Перебийносовi
перекопати в лiсi шляхи, й той, вичекавши, доки поляки, вiдступаючи,
розтягли сво вiйсько на кiлька верст, 28 травня напав на них з усiх бокiв
i вщент розбив. Переднi лави цiлком загинули в Глибокому Байрацi на
перекопах, якi влаштували козаки. Польськi вози й гармати котилися з
круто© гори прямо у рiвчаки й падали туди разом iз кiньми пiд радiснi
вигуки й стрiлянину запорожцiв Перебийноса. З тилу на полякiв тиснув сам
Хмельницький, а козацькi полки з ре стровцiв та запорожцiв насiдали збоку.
За кiлька годин бою обидва польськi гетьмани потрапили в полон, а решта
полякiв здалася козакам на милосердя.
У бойовищi пiд Корсунем були захопленi всi польськi гармати, обоз iз
великими скарбами та сила знатного панства. З усього вiйська, яке
налiчувало 18000, бiльше 7000 залишилося трупом, майже 9000 потрапило в
бранцi й тiльки 1500 вершникам вдалося втекти.
За великi послуги Вiйська Запорозького пiд Жовтими Водами та пiд
Корсунем Хмельницький пiсля тако© перемоги надiслав на Сiч коштовнi
подарунки: за кожну корогву - чотири корогви, за бунчук - два бунчуки, за
булаву - двi булави, за пару котлiв - три пари i за кожну поганеньку
гармату - двi добрих. До всього того вiн iще додав 1000 талярiв сiчовому
товариству на пиво i 300 талярiв на сiчову церкву. Все те було захоплено з
польським обозом, та й не тiльки те, бо ще кiлькасот возiв iз золотом,
грiшми та всяким iншим добром гетьман вiдправив до Чигирина й Суботова.
Про Корсунський бiй та про те, що постало на Укра©нi пiсля нього,
народна дума розповiда таке:
Ой, обiзветься пан Хмельницький,
Отаман-батько Чигиринський:
"Гей, друзi-молодцi,
Браття-козаки, запорожцi!
Добре дбайте, барзо гадайте,