Страница:
пригода. В лиманi вони натрапили на турецький флот i билися з ним аж три
днi, та, не маючи сили перемогти туркiв, змушенi були викинути в море свою
здобич i тiкати на берег. Потопивши бiля Днiпрових гирл сво© байдаки,
запорожцi, одбиваючись од татар, пiшки прибули 21 вересня на Сiч.
Тодi на Сiчi вже стояла росiйська залога з боярином Косоговим на чолi.
Послана вона була на Запорожжя росiйським урядом весною ж 1663 року
почасти для того, щоб допомагати запорожцям у боротьбi з татарами, почасти
ж, щоб стежити за розпорядками Вiйська й тримати його в покорi й вiрностi.
Сiрко вирiшив скористатись росiйською залогою i, щоб оддячити бусурманам
за невдалий похiд на море, вирушив восени того ж року, разом iз Косоговим,
на Перекоп.
Все Перекопське межигiр'я Сiрко застав перекопаним од Чорного до
Азовського моря глибокими рiвчаками. Та це не спинило завзятого козацького
ватажка - вiн перейшов за той рiвчак бiля Чорного моря, вдарив на Перекоп
iз тилу, здобув i поруйнував бiльшу його половину, вiдбився од
Нуреддина-султана, що прийшов на помiч, i 16 жовтня повернувся на Сiч.
БОРОТЬБА СIРКА З ГЕТЬМАНОМ ТЕТЕРЕЮ И ЧАРНЕЦЬКИМ
Невдовзi прибули на Сiч посланцi гетьмана Тетерi з листами, в яких вiн
умовляв запорожцiв згадати, що зверхником козацьким iз дiдiв-прадiдiв був
польський король i що тiльки на боцi Польщi Укра©на може зберегти сво©
права й звича©. Коли на козацькiй радi в Сiчi читалися тi листи, то голоси
запорожцiв подiлилися: чимало козакiв ставало на бiк короля, а все-таки
велика бiльшiсть запорожцiв ще не забула польсько© неправди та вчинкiв
Чар-нецького й не хотiла й слухати про польську зверхнiсть. Скiнчилося на
тому, що рада ухвалила лишитися пiд протекцi ю царя, й Сiрко одiслав
Брюховецькому листи Тетерi.
З початком року 1664-го король польський Ян Казимир вийшов на
Лiвобережжя з вiйськом, щоб одiбрати Укра©ну збройною рукою од росiйського
царя. Дiставши про те звiстку, кошовий отаман Сiрко послав частину
запорожцiв iз полковником Чугу м на помiч Брюховецькому; сам же, з
останнiм вiйськом, пiшов за Буг, щоб не дати татарам прийти на помiч
полякам. Бiля Бендер запорожцi поруйнували й пошарпали чимало татарських
сiл, а потiм стали виганяти полякiв та жидiв з укра©нських мiст i
визволили од польських залог Брацлав, Кальник, Могилiв, Рашкiв, Умань,
Смiлу й iншi мiста пiвденно© Укра©ни.
На Лiвобережжi тим часом царське вiйсько та козацькi полки з
Брюховецьким розгромили польського короля й загнали його за Десну. Пiсля
тi © перемоги Брюховецький перейшов на правий бiк Днiпра i хотiв захопити
Чигирин, а тут на помiч Тетерi наспiв запеклий ворог укра©нського люду
Степан Чарнецький iз польським вiйськом та кiлькома тисячами татар i
розбив Брюховецького так, що той мусив вiдступати до Черкас.
На помiч Брюховецькому саме тодi йшов Сiрко iз запорожцями, та
спiзнився, i Чарнецький, одiгнавши од Чигирина Брюховецького, рушив
назустрiч Сiрковi. Бiля Бужина, що вище Крилева, мiж запорожцями й
поляками спалахнув кривавий бiй: запорожцi не подужали значно© сили
Чарнецького й Тетерi, а проте пробилися повз вороже вiйсько й подалися
понад Днiпром до Черкас, щоб з' днатися iз Брюховецьким; Чарнецький же,
переслiдуючи ©х, побував на батькiвщинi Богдана Хмельницького в Суботовi,
знищив те мiсто, викопавши з домовини кiстяки гетьмана Богдана та сина
його Тимоша, спалив ©х, а попiл розвiяв по вiтру. Ця ганебна для полякiв
подiя сталася на великоднi свята 1664 року.
Становище Правобережно© Укра©ни щодалi ставало ще тяжчим: росiйська
держава намагалася вернути ©© пiд свою владу, Польща - пiд свою, й обидвi
руйнували й палили укра©нськi мiста й села, де сидiли ворожi залоги. До
того ж, Польща, не сподiваючись на власне вiйсько, закликала собi на помiч
татар i, замiсть грошово© плати за ©хню службу, дозволяла сво©м спiльникам
забирати не покiрливий ©й люд у неволю.
Чарнецький, ганяючись iз татарами i поляками за Сiрком, обложив мiсто
Черкаси, та не змiг його взяти й одiйшов геть: почувши ж, що Сiрко iз
запорожцями перебрався до Смiли, обступив це мiсто з великою силою i почав
його штурмувати. Сiрко кiлька разiв вiдбивав атаки полякiв, а потiм потай
iз частиною запорожцiв проник у Капустяну долину, де стояв татарський
табiр, i так розгромив татар, що тi навiть покинули йому весь свiй скарб i
обоз.
Пiсля того Сiрко iз запорожцями ще кiлька мiсяцiв крутився по всiй
Укра©нi, вишукуючи татарськi загони та знищуючи ©х. Найславнiшi для
запорожцiв та Сiрка битви з татарами були пiд Городищем, за 25 верст од
Корсуня, та неподалiк Уманi, де Сiрко упень розбив польських спiльникiв.
По днавшись пiсля того з кiлькома правобережними полковниками, що пiд
впливом Вiйська Запорозького зреклися Тетерi, Сiрко пiшов на Чарнецького,
який перебував iз вiйськом у Корсунi, маючи на думцi оддячити йому за
ганебний вчинок iз прахом Богдана Хмельницького; та Чарнецький не
наважився зчепитись iз Сiрком i вiдступив до Брацлава.
РОЗЧАРУВАННЯ ЗАПОРОЖЦIВ У БРЮХОВЕЦЬКОМУ
У серпнi почалося зневiр'я й розчарування запорожцiв у сво му
ставленику Брюховецькому. До запорожцiв дiйшла звiстка, що Брюховецький
листу ться з кримським ханом про згоду, i це дуже не сподобалося сiчовикам
i ©хньому кошовому Сiрку. Брюховецький зраджував iде© боротьби з
бусурманами, а через те запорожцi побили його й на вимоги росiйського
уряду прилучитися Сiрковi iз запорожцями до Брюховецького кошовий написав
самому царевi, що бiльше не йме вiри Брюховецькому, не хоче бути з ним у
спiлцi. Незважаючи навiть на повiдомлення про те, що Брюховецький справдi
листу ться з кримським ханом iз вiдома царя, запорожцi не захотiли надалi
воювати на боцi Брюховецького й разом iз Сiрком повернулися на Сiч.
Ще дужче розчарувалися запорожцi, коли довiдалися, що ©хнiй ставленик
ще гiрше, нiж попереднi гетьмани, забира собi у власнiсть грунти, скарби
й ма тки i так само поверта в неволю селян, як це колись чинили польськi
пани. Нарештi року 1665-го до Сiчi надiйшла неймовiрна, з погляду
запорожцiв, звiстка про те, що Брюховецький по©хав до Москви, одружився
там iз московською бояринею, княжною Довгорукою, i навiть сам став
царським боярином. Врештi на Сiчi довiдалися, що Брюховецький пiд час
перебування у Москвi подав прохання, неначебто од усi © укра©нсько©
старшини й козакiв, про те, щоб у всiх укра©нських мiстах, навiть на
Запорожжi, у Кодаку та в Сiчi, були росiйськi во води i саме мито з
укра©нських людей та мiст вони збирали до росiйсько© казни.
Не встигли долинути до Сiчi такi чутки, як на Запорожжя, справдi,
прибув боярин Хитрово, а другий боярин по©хав до Кодака. Кошовим отаманом
Вiйська Запорозького на той час був Шкура. Коли з'явився Хитрово, вiн
розгубився й не знав, на яку ступити. Запорозьких козакiв це обурило й,
зiбравшись на раду, вони скинули Шкуру з отаманства, проголосили
Брюховецького зрадником рiдного краю i послали в Кодак полк вiйська.
Запорожцi признають гетьманом Дорошенка. Обраний на Покрову року
1665-го гетьманом Правобережно© Укра©ни Петро Дорошенко звернувся до
запорозького коша з проханням признати його гетьманом й обернути до нього
свою ласку i приязнь, як колись до "славнопокiйного Богдана
Хмельницького".
Петро Дорошенко був онуком гетьмана Вiйська Запорозького Михайла
Дорошенка, згадки про котрого, як про доброго козака й правдивого лицаря,
ще жили помiж запорожцями. Весь рiд Дорошенкiв походив iз Чигирина, i його
добре знали вс:i козаки; сам же Петро Дорошенко пiд час гетьманування;
Богдана Хмельницького й Виговського здобув собi помi.ж козаками неабияку
славу, а за войовничий хист та розiум був призначений Богданом прилуцьким,
а далi - черкаським полковником; за гетьманування ж Тетерi вiн служив у
нього генеральним осавулом. За сво©ми поглядами та думками Дорошенко був
правдивим запорозьким ли©дарем. Вiн один з-помiж козацько© старшини пiсля
Богда©на Хмельницького ще не впав у себелюбство, бажав зберегти автономнi
права Укра©ни i за щастя рiдного краю ладен був зректися сво © особисто©
долi. Од часiв великого повстання за 17 рокiв Дорошенко упевнивсь у тому,
що з Польщею бiльш не може бути згоди, бо укра©нцi й поляки на смерть
зненавидiли один одного. Московськi звича© й московськi люди здавалися
йому ще чужiшими, нiж: польськi; домагання ж росiйського уряду, щоб у всiх
мiстах Укра©ни правили во води, вже й зовсiм йому не подобалися. Разом iз
тим Дорошенко знав, що пiд турецькою зверхнiстю Молдова й Волощина мають
самоврядування, держать сво власне вiйсько, суд, казну, звича© й вiру.
Все це схилило його до думки, начебто диний засiб для Укра©ни вдержати
сво© права - це вiддатися пiд протекцiю турецького султана.
Поки що це були тiльки гадки Дорошенка. Запорожцi про те нiчого не
вiдали, знаючи ж Петра як доброго козака й щирого товариша, поставилися до
його гетьманування прихильно, посилали йому побажання всього доброго й
вимагати тiльки одмого: щоб вiн не ставав до спiлки з Польщею.
Побачивши, яке обурення викликала на Запорожжi присутнiсть во вод,
росiйський уряд незабаром забрав ©х назад до Москви, та вже те не
допомогло - запорожцi на початку року 1665-го примусили Косогова, що стояв
iз вiйськом у Сiчi, вийти iз Запорожжя.
На початку року 1667-го Укра©ну, як громом, ударила звiстка про те, що
в Андрусовi росiйський уряд пiдписав iз Польщею угоду про повернення
Польщi всього Правобережжя, залишивши Лiвобережжя царевi, а запорожцi
мають служити i царевi, й королю.
Подiл Укра©ни дуже збентежив укра©нську люднiсть, i найперше те
обурення вибухло на Запорожжi. Козаки вiдразу ж почали перемовлятися з
Дорошенком, а 26 травня 1667 року бiля Сiчi вони втопили в Днiпрi царське
посольство, що ©хало через Сiч до кримського хана з боярином Ладижинським,
а кошовий отаман Остап Васютенко ще й послав гетьману Брюховецькому листа,
дорiкаючи, що той сво©ми вчинками призвiв до загибелi московського посла.
Цей лист запорозького товариства зробив на Брюховецького велике
враження, i в його головi вперше постало питання, чи втрима ться вiн на
гетьманствi проти волi Запорожжя й чи не розумнiше б йому вiдсахнутись од
панства та всього чужого й опертися на рiдний люд та Вiйсько Запорозьке.
Проте на цей раз вiн надiслав листа запорожцiв царевi з проханням надати
йому якнайбiльше вiйська, щоб оборонитися вiд сво © ж, укра©нсько©, чернi
та вiд запорожцiв.
Впродовж року 1667-го почали яскравiше виявлятися замiри Петра
Дорошенка щодо днання з бусурманським свiтом. Обороняючи Укра©ну вiд
полякiв, що пiсля Андру-сiвсько© умови насунули на Подiлля, Побужжя та всю
Укра©ну, гетьман пiд осiнь того ж року викликав собi на помiч проти
полякiв татар i, прилучивши до себе орду Калги-Шерiн-Гiрея, пiшов на
Подiлля й напав на коронного польського гетьмана Яна Собеського й,
розгромивши полякiв бiля Пiдгайцiв, загнав його в мiсто i оточив там.
ПОХIД ЗАПОРОЖЦIВ НА КРИМ
Тим часом Вiйсько Запорозьке, не знаючи дальших намiрiв Дорошенка й
пам'ятаючи зрадливi вчинки татар за останнi 15 рокiв, починаючи з
Берестечка, скористалося з того, що орда перебувала на Укра©нi, й рушило
походом на Крим. Пiд проводом кошового отамана Iвана Рога та полковника
Сiрка запорожцi несподiвано напали i спалили Перекоп, а далi, подiливши
вiйсько надво , кинулися шляхами: Рiг - на Бахчисарай, а Iван Сiрко - на
Кафу. Обидвi частини Запорозького Вiйська без жалю вирiзували й випалювали
татарськi улуси й мiста, забирали скарби, виганяли худобу й так налякали
кримського хана, що вiн покинув сво царство, сiв на корабель i втiк за
море. Похазяйнувавши в Криму, як хотiли, визволивши з неволi кiлька тисяч
землякiв та захопивши здобич, запорожцi щасливо вернулися на Сiч.
Цей вчинок розвiяв усi мрi© гетьмана. Татари, що були при ньому,
зачувши про подi© в Криму, покинули Дорошенка, й вiн негайно мусив
примиритися iз Собеським.
На Лiвобережнiй Укра©нi весь 1667 рiк зростало обурення проти
Брюховецького. Iз Запорожжя воно хутко перекинулося на Укра©ну й з початку
року 1668-го набуло на Гетьманщинi тако© сили, що Брюховецький зрозумiв
намарнiсть подальшо© боротьби зi сво©ми земляками i, щоб утримати булаву,
змушений був виступити проти во вод i взагалi проти росiйсько© зверхностi.
Про свiй похiд Брюховецький сповiстив запорожцiв та гетьмана Правобережжя
Дорошенка, а сам у сiчнi 1668 року зiбрав у Гадячi раду й одверто
проголосив себе оборонцем прав Укра©ни.
Тiльки Брюховецький спiзнився привернути на свiй бiк козакiв. Всi його
вже ненавидiли, i тодi ж на Правобережжi, в Чигиринi, вiдбулася рада з
правобережних полкiв та запорожцiв, скликана Дорошенком, i на нiй було
ухвалено з' днати обидвi половини Укра©ни пiд рукою Дорошенка.
На початку лютого запорожцi вийшли на Гетьманщину й пiдняли там
повстання, яке невдовзi перекинулося й на Слобожанщину, де володарював
Iван Сiрко, спершу - в Змi вi, згодом - пiд Харковом та Полтавою.
Росiйський уряд ще мав надiю прихилити запорожцiв на свiй бiк i послав,
було, на Сiч царську грамоту, грошi й подарунки, та запiзнився: коли по
веснi на Укра©ну рушило росiйське вiйсько пiд проводом боярина
Ромодановського, то назустрiч йому з-за Днiпра виступив iз козаками й
татарами Дорошенко й попрямував на Полтавщину, щоб там з' днатися з
лiвобережними полками.
Знаючи, що козаки ненавидiли Брюховецького, Дорошенко, наблизившись 7
червня до табору лiвобережного гетьмана, який стояв бiля Сербино© могили
неподалiк Диканьки, передав йому, щоб той сво ю волею зрiкся булави й
прислав йому вiйськовi клейноди. Брюховецький на це не сподiвався й хотiв,
було, змагатися, та його схопили всi, покривдженi ним, i приволокли до
гетьмана Лiвобережжя.
Побачивши перед очима суперника, Дорошенко звелiв прикувати його до
гармати, доки вiйськова рада судитиме за те, що зламав вiйськовi звича© i
став боярином. Та, вiддаючи той наказ серед неймовiрного галасу, Дорошенко
махнув рукою, i козаки, що привели Брюховецького, зрозумiли це так, нiби
©м подано знак знищити свого гетьмана, i вони забили його на смерть.
Чи щиро то було, чи не щиро, але Дорошенко вдав, що дуже жалку за
вбивство Брюховецького i звелiв його тiло з пошаною вiдвезти до Гадяча й
урочисто поховати пiд церквою, збудованою небiжчиком. Потiм, проголосивши
себе гетьманом Укра©ни обох берегiв Днiпра, Дорошенко зi сво©м вiйськом
вирушив назустрiч Ромодановському, але той не наважився дати бiй козакам i
вийшов за межi Укра©ни.
Хоч таким чином розкраяна Андрусiвською умовою Укра©на об' дналась, i
вiд того справи Дорошенка склалися дуже щасливо, та не надовго. Пiд час
походу проти росiйського во води Дорошенко почув, що йому зрадила дружина,
й, засумувавши з тi © звiстки, покинув вiйсько й подався до Чигирина.
РОЗБРАТ МIЖ ЗАПОРОЖЦЯМИ
Нагла смерть Брюховецького, в якiй запорожцi звинувачували Дорошенка,
викликала на Сiчi незадоволення. Адже то був ставленик запорожцiв, i хоч
його проголосили сiчовим зрадником, та все-таки кара без вiйськового суду
була образою для Вiйська Запорозького, i багато запорожцiв зненавидiло
Дорошенка. Пiд впливом вiйськового писаря Суховi нка, на прiзвище
Вдовиченко, сiчовики стали гомонiти, що Дорошенку дiсталася булава
неправдиво й що обрання гетьманiв, як i споконвiку бувало, ма вiдбуватися
на Сiчi, а не в мiстах Укра©ни. Пiдмогоричена сiчова голота скликала раду
й наставила Суховi нка гетьманом.
Щоб надати собi бiльшо© ваги, новий гетьман звернувся до кримського
хана через посланцiв, щоб той признав його владу. Хановi була вигiдна така
покора запорожцiв, i вiн передав Дорошенковi наказ, щоб той пiдлягав
Суховi нковi й разом iз ним витiсняв росiйських людей з Укра©ни. Ображений
Дорошенко зовсiм вiдмовився йти за Днiпро, а боярин Ромодановський, не
маючи спротиву, так залякав наказного гетьмана, чернiгiвського полковника
Демка Многогрiшного, що той без допомоги Дорошенка мусив пiддатись Росi© з
усiм Лiвобережжям.
Суховi нко, як i Брюховецький, не виправдав надiй запорожцiв. Замiсть
того, щоб виступити проти Ромодановського, вiн разом iз татарами почав
воювати зi сво©ми братами, аби лише забрати булаву в Дорошенка.
Дорошенка стали притискати водночас: поляки, росiяни, татари й
запорожцi, хоч у спiлцi були тiльки дво останнiх. Не бачачи порятунку,
Петро Дорошенко по веснi 1669 року скликав на рiчцi Росавi велику козацьку
раду й там умовив козакiв перейти пiд протекцiю султана з умовою, щоб
Укра©на була об' днана й сама вiльно порядкувала за давнiми звичаями; за
цю помiч треба було платити тiльки данину. Але султан вимагав iще, щоб
Дорошенко впустив у Чигирин та Кодак по 1000 яничарiв. Колишнiй гетьман на
це згоди не дав, i через те його умова iз султаном не була пiдписана, а
лишилася лише розмовою.
Вiйна Суховi нка з Дорошенком тривала недовго, бо його пiдрiзав
полковник Сiрко. Запорожцi, побачивши, що ©м доводиться спiльно з татарами
бити сво©х же братiв, незабаром почали цуратися такого ватажка, а запеклий
ворог бусурманiв Iван Сiрко тим часом зiбрав навколо себе все запорозьке
товариство, неприхильне до Суховiя, пiшов Дорошенковi на помiч i пiд
мiстечком Ольхiвцями так розбив татар i Суховiя, що сiчовий гетьман ледве
врятувався з кiлькома товаришами, а татар там полягло аж 4000 душ.
Наприкiнцi року 1669-го, доки Сiрко iз запорожцями перебував на
Укра©нi, Суховi нко знову по днався з деякими татарськими ордами, прийшов
Чорним Лiсом пiд Чигирин i хотiв його здобути; спiльник же його -
кримський хан, знаючи, що Сiч лишилася майже порожня, послав тисячне
вiйсько, щоб зруйнувати козацьке гнiздо. I хоч там було обмаль запорожцiв,
та кошовий отаман Курило вiдбив цей напад i знищив багато татар та потопив
у Днiпрi. Суховi нко, почувши про вчинок кримського хана, обурився i,
посварившись iз колишнiми приятелями - татарськими мурзами, вернувся на
Сiч.
Не встиг Дорошенко позбутися Суховi нка, як на Укра©нi знову
незадоволенi запорожцi пiдняли проти нього правобережнi полки: Уманський,
Кальницький, Паволоцький та Корсунський. Козаки тих полкiв, зiбравшись на
раду в Уманi, проголосили гетьманом Михайла Ханенка, пiсля чого, склавши
спiлку з татарами, почали воювати проти прихильникiв Дорошенка.
Опинившись у дуже скрутному становищi, Дорошенко все-таки викликав
останнi правобережнi полки й виступив проти сво©х ворогiв пiд Стеблевом,
та вiйсько Ханенка разом iз татарами оточило його з усiх бокiв, плюндруючи
навколишнi мiста й села.
Iван Сiрко, який не брав участi в цьому розбратi, збагнувши, яку ру©ну
роблять на Укра©нi спiльники Суховiя й Ханенка - татари, згуртував бiля
себе кiлька тисяч запорожцiв i, наблизившись до Стеблева саме пiд час
рiшучого бою, вдарив на Дорошенка з тилу й нагнав на татар такого страху,
що тi кинулися врозтiч, а за ними побiгли Суховiй та Ханенко зi сво©ми
прихильниками.
Упоравшись iз Ханенком та Суховi м, Дорошенко хотiв знову забрати
Лiвобережжя й послав туди полковника Гамалiю з козаками. Многогрiшний
виставив лiвобережних козакiв, але Гамалiя розгромив ©х. На тому Дорошенко
звелiв закiнчити битву, бо Вiйсько Запорозьке з кошовим отаманом Лукашем
Мартиновичем надiслало листа, в якому докоряло за те, що вiн пролива
братню кров.
Таким чином, пiсля смертi Богдана Хмельницького у Вiйську Запорозькому
не було дностi й однодумства. Воно хотiло вершити на Укра©нi справи й
наставляти гетьманiв, та з того нiчого доброго не виходило, бо мiж
запорозьким товариством усе менше ставало освiчених людей, що розумiли б
складне тогочасне становище i сво©м впливом вели б козацтво до певно©
мети, як це робили колись князь Вишневецький, Самiйло Кiшка, Богданко та
Сагайдачний. Ставленики запорожцiв Брюховецький, Суховi н-ко та Ханенко
нiчого не принесли сво му рiдному кра вi, крiм лиха; завзятий же
запорозький ватажок часiв ру©ни Iван Сiрко, не маючи нiяко© освiти, навiть
неписьменний, не мiг зрештою взяти запорозьке товариство пiд свою руку.
Все життя вiн, хоч i щиро, обстоював iдею незалежностi Укра©ни вiд
сусiдiв, та не вмiв користуватися з обставин i проводив лише давню
полiтику сiчового лицарства у слiпiй ворожнечi до татар i туркiв.
Року 1670-го чутка про те, що Дорошенко пiддався турецькому султану,
вже полинула на всю Укра©ну i зменшила кiлькiсть його прихильникiв. Вiд
нього вiдсахнувся навiть щирий його приятель та побратим Сiрко. З такого
становища й намислив скористатися Ханенко, щоб зовсiм скинути Дорошенка й
вiдiбрати у нього гетьманську булаву.
У вiдносинах iз Польщею Дорошенко твердо стояв на тому, щоб зберегти
повну автономiю Укра©ни, й через те з перших же крокiв свого гетьманування
збройною рукою не пускав на свою рiдну землю польського вiйська,
наполягаючи на поновленнi Гадяцьких умов. Це дуже не сподобалося королевi,
й вiн весь час або воював iз Дорошенком або робив усякi заходи, щоб
позбутися непокiрного гетьмана. Тодi ж Ханенко й написав королевi, що ма
на сво му боцi все Запорозьке Вiйсько i, як тiльки король затвердить його
на гетьманствi, то вiн зовсiм не обстоюватиме Гадяцьких умов i навiть
пустить на Укра©ну польське вiйсько та польських панiв. У зносинах Ханенка
з королем йому дуже допомагав кошовий отаман Вiйська Запорозького Грицько
Пелех, який iз кiлькома старшинами ©здив у Варшаву.
Королевi припали до серця запевнення Ханенка, i вiн, за згодою сейму,
проголосив 22 грудня 1670 року того гетьманом Укра©ни й через Пелеха
переслав йому на Сiч клейноди. З тим запорожцi iз Ханенком вийшли на
Укра©ну, пiдмовили на свiй бiк три захiдних козацьких полки й зчинили
заколот серед козакiв Правобережжя.
Утиснутий з одного боку росiйським вiйськом та гетьманом Многогрiшним,
з другого - поляками й гетьманом Ханенком, Дорошенко зрештою перейшов пiд
протекцiю султана й просив у нього помочi, щоб одбити ворогiв; на Сiч же
вiн надiслав листа з поясненням, що зважився на цей крок через те, що
Андрусiвською умовою Польща виторгувала собi Правобережжя в царя, не
спитавши ©© згоди; а так продають i купують лише безмовну тварину, тому
Дорошенко ма за ганьбу скоритися такому торговi.
ВЕЛИКА РУ НА УКРА НИ
Польський король, задумавши поквитатися з Дорошенком, вислав проти
нього чимале вiйсько на чолi з коронним гетьманом Собеським, до якого
прилучилися Ханенко з кiлькома полками та Iван Сiрко iз запорожцями.
Почалася справжня ру©на Укра©ни. Заслiпленi ворожнечею до Петра Дорошенка
за його спiлку iз султаном, запорожцi разом iз поляками здобули й
поруйнували на Подiллi мiста: Брацлав, Могилiв, Ямпiль, Тиманiвку, Яругу,
Бар, Мобеж, Винницю й iншi. Найдужче оборонявся Кальник, i полякам так i
не вдалося взяти це мiсто.
Доки точилася ця вiйна, на помiч Дорошенковi прибули турки й татари, i
з ©хньою допомогою вiн розбив козакiв Ханенка й вигнав з Укра©ни полякiв.
Але татарська допомога обернулася гетьмановi лихом: перемiгши його
ворогiв, татари заходилися брати собi плату живим яси-рем. Iншi загони
розбрелися по всiй Укра©нi, i вони стали хапати людей у неволю. Стогiн
пiшов по Укра©нi, i люднiсть зовсiм одвернулася од Дорошенка та почала
тiкати за Днiпро у Гетьманщину.
Доки запорожцi плутались iз Брюховецьким, Суховi нком та Ханенком i
намагалися верховодити справами Укра©ни, турки поновили на островi Таванi
Аслам-Кермень, збудували проти нього, на правому березi Днiпра, ще й iнше
мiцне мiсто Кизикермен, i так прибрали до рук низ Днiпра й одрiзали
Запорожжя од моря й лиманiв, що вiд славних морських походiв Сагайдачного
на Сiноп, Кафу та Царгород лишилися тiльки згадки на Сiчi.
Року 1670-го кошовим Запорозького Вiйська було обрано наново Iвана
Сiрка. Вiн уже розумiв, яку шкоду Вiйську Запорозькому завдали турки й
татари, заступивши шлях Запорожжю до моря, й задумав знову розпочати з
ними боротьбу. По веснi того року вiн ходив походом на нову фортецю
Кизикермень i намагався ©© добувати та без великих гармат нiчого не мiг
удiяти. Сунувся, було вiн звiдтiля степами на Очакiв, та теж не спромiгся
його взяти, тiльки спалив передмiстя та захопив чимало бранцiв.
Повернувшись iз того походу, Сiрко спорядив до Москви посланцiв
просити, щоб цар дав на Сiч добрих гармат, щоб ними руйнувати турецькi
мiста на Днiпрi. З Москви справдi-таки було прислано козакам восени двi
гармати та ще порох й олово, та вже на той час замiсть Сiрка кошовим
отаманом був Михайло Ханенко, що дбав не про те, як би пробитися до моря,
а про те, як би видерти з рук Дорошенка гетьманську булаву. Проте Iван
Сiрко так уславився мiж запорожцями, що досить було йому скликати
товариство на раду та гукнути: "А хто, панове товариство, пiде за мною
бити прокляту невiру?" - як його зразу ж обступали козаки. Так року
1671-го вiн з охочими запорожцями ходив походом на турецькi мiста Аслам та
Кизикермен i таки зруйнував останн ; року ж 1672-го вiн вистежив, коли
спiльник Дорошенка Танмамбет мурза, повертаючись з Укра©ни до Криму,
зупинився на рiчцi Куяльнику попасти коней i наскочив на нього iз
запорожцями, розгромив його й навiть самого мурзу захопив у полон.
Пiсля того сталася зовсiм незрозумiла подiя. Сiрко хотiв вислужитись у
царя i повiз свого значного бранця Танмамбета на Лiвобережну Укра©ну до
боярина Ромодановського, щоб через нього передати полоненого у подарунок
царевi, але полтавський во вода з невiдомих причин не допустив Сiрка до
Ромодановського i звелiв заарештувати й вислати його до Москви. Звiдти
шлях славного кошового пролiг на Сибiр у мiсто Тобольськ. Гадають так, що
московський уряд, знаючи славу Сiрка помiж козакiв, боявся, щоб вiн не
став гетьманом, небажаним для всiх сусiдiв, бо завжди рiшуче обстоював
незалежнiсть Укра©ни.
Несподiваний арешт запорозького лицаря тяжко образив усе сiчове
товариство, й воно зараз же заходилося його визволяти. Цiй справi зарадив
днi, та, не маючи сили перемогти туркiв, змушенi були викинути в море свою
здобич i тiкати на берег. Потопивши бiля Днiпрових гирл сво© байдаки,
запорожцi, одбиваючись од татар, пiшки прибули 21 вересня на Сiч.
Тодi на Сiчi вже стояла росiйська залога з боярином Косоговим на чолi.
Послана вона була на Запорожжя росiйським урядом весною ж 1663 року
почасти для того, щоб допомагати запорожцям у боротьбi з татарами, почасти
ж, щоб стежити за розпорядками Вiйська й тримати його в покорi й вiрностi.
Сiрко вирiшив скористатись росiйською залогою i, щоб оддячити бусурманам
за невдалий похiд на море, вирушив восени того ж року, разом iз Косоговим,
на Перекоп.
Все Перекопське межигiр'я Сiрко застав перекопаним од Чорного до
Азовського моря глибокими рiвчаками. Та це не спинило завзятого козацького
ватажка - вiн перейшов за той рiвчак бiля Чорного моря, вдарив на Перекоп
iз тилу, здобув i поруйнував бiльшу його половину, вiдбився од
Нуреддина-султана, що прийшов на помiч, i 16 жовтня повернувся на Сiч.
БОРОТЬБА СIРКА З ГЕТЬМАНОМ ТЕТЕРЕЮ И ЧАРНЕЦЬКИМ
Невдовзi прибули на Сiч посланцi гетьмана Тетерi з листами, в яких вiн
умовляв запорожцiв згадати, що зверхником козацьким iз дiдiв-прадiдiв був
польський король i що тiльки на боцi Польщi Укра©на може зберегти сво©
права й звича©. Коли на козацькiй радi в Сiчi читалися тi листи, то голоси
запорожцiв подiлилися: чимало козакiв ставало на бiк короля, а все-таки
велика бiльшiсть запорожцiв ще не забула польсько© неправди та вчинкiв
Чар-нецького й не хотiла й слухати про польську зверхнiсть. Скiнчилося на
тому, що рада ухвалила лишитися пiд протекцi ю царя, й Сiрко одiслав
Брюховецькому листи Тетерi.
З початком року 1664-го король польський Ян Казимир вийшов на
Лiвобережжя з вiйськом, щоб одiбрати Укра©ну збройною рукою од росiйського
царя. Дiставши про те звiстку, кошовий отаман Сiрко послав частину
запорожцiв iз полковником Чугу м на помiч Брюховецькому; сам же, з
останнiм вiйськом, пiшов за Буг, щоб не дати татарам прийти на помiч
полякам. Бiля Бендер запорожцi поруйнували й пошарпали чимало татарських
сiл, а потiм стали виганяти полякiв та жидiв з укра©нських мiст i
визволили од польських залог Брацлав, Кальник, Могилiв, Рашкiв, Умань,
Смiлу й iншi мiста пiвденно© Укра©ни.
На Лiвобережжi тим часом царське вiйсько та козацькi полки з
Брюховецьким розгромили польського короля й загнали його за Десну. Пiсля
тi © перемоги Брюховецький перейшов на правий бiк Днiпра i хотiв захопити
Чигирин, а тут на помiч Тетерi наспiв запеклий ворог укра©нського люду
Степан Чарнецький iз польським вiйськом та кiлькома тисячами татар i
розбив Брюховецького так, що той мусив вiдступати до Черкас.
На помiч Брюховецькому саме тодi йшов Сiрко iз запорожцями, та
спiзнився, i Чарнецький, одiгнавши од Чигирина Брюховецького, рушив
назустрiч Сiрковi. Бiля Бужина, що вище Крилева, мiж запорожцями й
поляками спалахнув кривавий бiй: запорожцi не подужали значно© сили
Чарнецького й Тетерi, а проте пробилися повз вороже вiйсько й подалися
понад Днiпром до Черкас, щоб з' днатися iз Брюховецьким; Чарнецький же,
переслiдуючи ©х, побував на батькiвщинi Богдана Хмельницького в Суботовi,
знищив те мiсто, викопавши з домовини кiстяки гетьмана Богдана та сина
його Тимоша, спалив ©х, а попiл розвiяв по вiтру. Ця ганебна для полякiв
подiя сталася на великоднi свята 1664 року.
Становище Правобережно© Укра©ни щодалi ставало ще тяжчим: росiйська
держава намагалася вернути ©© пiд свою владу, Польща - пiд свою, й обидвi
руйнували й палили укра©нськi мiста й села, де сидiли ворожi залоги. До
того ж, Польща, не сподiваючись на власне вiйсько, закликала собi на помiч
татар i, замiсть грошово© плати за ©хню службу, дозволяла сво©м спiльникам
забирати не покiрливий ©й люд у неволю.
Чарнецький, ганяючись iз татарами i поляками за Сiрком, обложив мiсто
Черкаси, та не змiг його взяти й одiйшов геть: почувши ж, що Сiрко iз
запорожцями перебрався до Смiли, обступив це мiсто з великою силою i почав
його штурмувати. Сiрко кiлька разiв вiдбивав атаки полякiв, а потiм потай
iз частиною запорожцiв проник у Капустяну долину, де стояв татарський
табiр, i так розгромив татар, що тi навiть покинули йому весь свiй скарб i
обоз.
Пiсля того Сiрко iз запорожцями ще кiлька мiсяцiв крутився по всiй
Укра©нi, вишукуючи татарськi загони та знищуючи ©х. Найславнiшi для
запорожцiв та Сiрка битви з татарами були пiд Городищем, за 25 верст од
Корсуня, та неподалiк Уманi, де Сiрко упень розбив польських спiльникiв.
По днавшись пiсля того з кiлькома правобережними полковниками, що пiд
впливом Вiйська Запорозького зреклися Тетерi, Сiрко пiшов на Чарнецького,
який перебував iз вiйськом у Корсунi, маючи на думцi оддячити йому за
ганебний вчинок iз прахом Богдана Хмельницького; та Чарнецький не
наважився зчепитись iз Сiрком i вiдступив до Брацлава.
РОЗЧАРУВАННЯ ЗАПОРОЖЦIВ У БРЮХОВЕЦЬКОМУ
У серпнi почалося зневiр'я й розчарування запорожцiв у сво му
ставленику Брюховецькому. До запорожцiв дiйшла звiстка, що Брюховецький
листу ться з кримським ханом про згоду, i це дуже не сподобалося сiчовикам
i ©хньому кошовому Сiрку. Брюховецький зраджував iде© боротьби з
бусурманами, а через те запорожцi побили його й на вимоги росiйського
уряду прилучитися Сiрковi iз запорожцями до Брюховецького кошовий написав
самому царевi, що бiльше не йме вiри Брюховецькому, не хоче бути з ним у
спiлцi. Незважаючи навiть на повiдомлення про те, що Брюховецький справдi
листу ться з кримським ханом iз вiдома царя, запорожцi не захотiли надалi
воювати на боцi Брюховецького й разом iз Сiрком повернулися на Сiч.
Ще дужче розчарувалися запорожцi, коли довiдалися, що ©хнiй ставленик
ще гiрше, нiж попереднi гетьмани, забира собi у власнiсть грунти, скарби
й ма тки i так само поверта в неволю селян, як це колись чинили польськi
пани. Нарештi року 1665-го до Сiчi надiйшла неймовiрна, з погляду
запорожцiв, звiстка про те, що Брюховецький по©хав до Москви, одружився
там iз московською бояринею, княжною Довгорукою, i навiть сам став
царським боярином. Врештi на Сiчi довiдалися, що Брюховецький пiд час
перебування у Москвi подав прохання, неначебто од усi © укра©нсько©
старшини й козакiв, про те, щоб у всiх укра©нських мiстах, навiть на
Запорожжi, у Кодаку та в Сiчi, були росiйськi во води i саме мито з
укра©нських людей та мiст вони збирали до росiйсько© казни.
Не встигли долинути до Сiчi такi чутки, як на Запорожжя, справдi,
прибув боярин Хитрово, а другий боярин по©хав до Кодака. Кошовим отаманом
Вiйська Запорозького на той час був Шкура. Коли з'явився Хитрово, вiн
розгубився й не знав, на яку ступити. Запорозьких козакiв це обурило й,
зiбравшись на раду, вони скинули Шкуру з отаманства, проголосили
Брюховецького зрадником рiдного краю i послали в Кодак полк вiйська.
Запорожцi признають гетьманом Дорошенка. Обраний на Покрову року
1665-го гетьманом Правобережно© Укра©ни Петро Дорошенко звернувся до
запорозького коша з проханням признати його гетьманом й обернути до нього
свою ласку i приязнь, як колись до "славнопокiйного Богдана
Хмельницького".
Петро Дорошенко був онуком гетьмана Вiйська Запорозького Михайла
Дорошенка, згадки про котрого, як про доброго козака й правдивого лицаря,
ще жили помiж запорожцями. Весь рiд Дорошенкiв походив iз Чигирина, i його
добре знали вс:i козаки; сам же Петро Дорошенко пiд час гетьманування;
Богдана Хмельницького й Виговського здобув собi помi.ж козаками неабияку
славу, а за войовничий хист та розiум був призначений Богданом прилуцьким,
а далi - черкаським полковником; за гетьманування ж Тетерi вiн служив у
нього генеральним осавулом. За сво©ми поглядами та думками Дорошенко був
правдивим запорозьким ли©дарем. Вiн один з-помiж козацько© старшини пiсля
Богда©на Хмельницького ще не впав у себелюбство, бажав зберегти автономнi
права Укра©ни i за щастя рiдного краю ладен був зректися сво © особисто©
долi. Од часiв великого повстання за 17 рокiв Дорошенко упевнивсь у тому,
що з Польщею бiльш не може бути згоди, бо укра©нцi й поляки на смерть
зненавидiли один одного. Московськi звича© й московськi люди здавалися
йому ще чужiшими, нiж: польськi; домагання ж росiйського уряду, щоб у всiх
мiстах Укра©ни правили во води, вже й зовсiм йому не подобалися. Разом iз
тим Дорошенко знав, що пiд турецькою зверхнiстю Молдова й Волощина мають
самоврядування, держать сво власне вiйсько, суд, казну, звича© й вiру.
Все це схилило його до думки, начебто диний засiб для Укра©ни вдержати
сво© права - це вiддатися пiд протекцiю турецького султана.
Поки що це були тiльки гадки Дорошенка. Запорожцi про те нiчого не
вiдали, знаючи ж Петра як доброго козака й щирого товариша, поставилися до
його гетьманування прихильно, посилали йому побажання всього доброго й
вимагати тiльки одмого: щоб вiн не ставав до спiлки з Польщею.
Побачивши, яке обурення викликала на Запорожжi присутнiсть во вод,
росiйський уряд незабаром забрав ©х назад до Москви, та вже те не
допомогло - запорожцi на початку року 1665-го примусили Косогова, що стояв
iз вiйськом у Сiчi, вийти iз Запорожжя.
На початку року 1667-го Укра©ну, як громом, ударила звiстка про те, що
в Андрусовi росiйський уряд пiдписав iз Польщею угоду про повернення
Польщi всього Правобережжя, залишивши Лiвобережжя царевi, а запорожцi
мають служити i царевi, й королю.
Подiл Укра©ни дуже збентежив укра©нську люднiсть, i найперше те
обурення вибухло на Запорожжi. Козаки вiдразу ж почали перемовлятися з
Дорошенком, а 26 травня 1667 року бiля Сiчi вони втопили в Днiпрi царське
посольство, що ©хало через Сiч до кримського хана з боярином Ладижинським,
а кошовий отаман Остап Васютенко ще й послав гетьману Брюховецькому листа,
дорiкаючи, що той сво©ми вчинками призвiв до загибелi московського посла.
Цей лист запорозького товариства зробив на Брюховецького велике
враження, i в його головi вперше постало питання, чи втрима ться вiн на
гетьманствi проти волi Запорожжя й чи не розумнiше б йому вiдсахнутись од
панства та всього чужого й опертися на рiдний люд та Вiйсько Запорозьке.
Проте на цей раз вiн надiслав листа запорожцiв царевi з проханням надати
йому якнайбiльше вiйська, щоб оборонитися вiд сво © ж, укра©нсько©, чернi
та вiд запорожцiв.
Впродовж року 1667-го почали яскравiше виявлятися замiри Петра
Дорошенка щодо днання з бусурманським свiтом. Обороняючи Укра©ну вiд
полякiв, що пiсля Андру-сiвсько© умови насунули на Подiлля, Побужжя та всю
Укра©ну, гетьман пiд осiнь того ж року викликав собi на помiч проти
полякiв татар i, прилучивши до себе орду Калги-Шерiн-Гiрея, пiшов на
Подiлля й напав на коронного польського гетьмана Яна Собеського й,
розгромивши полякiв бiля Пiдгайцiв, загнав його в мiсто i оточив там.
ПОХIД ЗАПОРОЖЦIВ НА КРИМ
Тим часом Вiйсько Запорозьке, не знаючи дальших намiрiв Дорошенка й
пам'ятаючи зрадливi вчинки татар за останнi 15 рокiв, починаючи з
Берестечка, скористалося з того, що орда перебувала на Укра©нi, й рушило
походом на Крим. Пiд проводом кошового отамана Iвана Рога та полковника
Сiрка запорожцi несподiвано напали i спалили Перекоп, а далi, подiливши
вiйсько надво , кинулися шляхами: Рiг - на Бахчисарай, а Iван Сiрко - на
Кафу. Обидвi частини Запорозького Вiйська без жалю вирiзували й випалювали
татарськi улуси й мiста, забирали скарби, виганяли худобу й так налякали
кримського хана, що вiн покинув сво царство, сiв на корабель i втiк за
море. Похазяйнувавши в Криму, як хотiли, визволивши з неволi кiлька тисяч
землякiв та захопивши здобич, запорожцi щасливо вернулися на Сiч.
Цей вчинок розвiяв усi мрi© гетьмана. Татари, що були при ньому,
зачувши про подi© в Криму, покинули Дорошенка, й вiн негайно мусив
примиритися iз Собеським.
На Лiвобережнiй Укра©нi весь 1667 рiк зростало обурення проти
Брюховецького. Iз Запорожжя воно хутко перекинулося на Укра©ну й з початку
року 1668-го набуло на Гетьманщинi тако© сили, що Брюховецький зрозумiв
намарнiсть подальшо© боротьби зi сво©ми земляками i, щоб утримати булаву,
змушений був виступити проти во вод i взагалi проти росiйсько© зверхностi.
Про свiй похiд Брюховецький сповiстив запорожцiв та гетьмана Правобережжя
Дорошенка, а сам у сiчнi 1668 року зiбрав у Гадячi раду й одверто
проголосив себе оборонцем прав Укра©ни.
Тiльки Брюховецький спiзнився привернути на свiй бiк козакiв. Всi його
вже ненавидiли, i тодi ж на Правобережжi, в Чигиринi, вiдбулася рада з
правобережних полкiв та запорожцiв, скликана Дорошенком, i на нiй було
ухвалено з' днати обидвi половини Укра©ни пiд рукою Дорошенка.
На початку лютого запорожцi вийшли на Гетьманщину й пiдняли там
повстання, яке невдовзi перекинулося й на Слобожанщину, де володарював
Iван Сiрко, спершу - в Змi вi, згодом - пiд Харковом та Полтавою.
Росiйський уряд ще мав надiю прихилити запорожцiв на свiй бiк i послав,
було, на Сiч царську грамоту, грошi й подарунки, та запiзнився: коли по
веснi на Укра©ну рушило росiйське вiйсько пiд проводом боярина
Ромодановського, то назустрiч йому з-за Днiпра виступив iз козаками й
татарами Дорошенко й попрямував на Полтавщину, щоб там з' днатися з
лiвобережними полками.
Знаючи, що козаки ненавидiли Брюховецького, Дорошенко, наблизившись 7
червня до табору лiвобережного гетьмана, який стояв бiля Сербино© могили
неподалiк Диканьки, передав йому, щоб той сво ю волею зрiкся булави й
прислав йому вiйськовi клейноди. Брюховецький на це не сподiвався й хотiв,
було, змагатися, та його схопили всi, покривдженi ним, i приволокли до
гетьмана Лiвобережжя.
Побачивши перед очима суперника, Дорошенко звелiв прикувати його до
гармати, доки вiйськова рада судитиме за те, що зламав вiйськовi звича© i
став боярином. Та, вiддаючи той наказ серед неймовiрного галасу, Дорошенко
махнув рукою, i козаки, що привели Брюховецького, зрозумiли це так, нiби
©м подано знак знищити свого гетьмана, i вони забили його на смерть.
Чи щиро то було, чи не щиро, але Дорошенко вдав, що дуже жалку за
вбивство Брюховецького i звелiв його тiло з пошаною вiдвезти до Гадяча й
урочисто поховати пiд церквою, збудованою небiжчиком. Потiм, проголосивши
себе гетьманом Укра©ни обох берегiв Днiпра, Дорошенко зi сво©м вiйськом
вирушив назустрiч Ромодановському, але той не наважився дати бiй козакам i
вийшов за межi Укра©ни.
Хоч таким чином розкраяна Андрусiвською умовою Укра©на об' дналась, i
вiд того справи Дорошенка склалися дуже щасливо, та не надовго. Пiд час
походу проти росiйського во води Дорошенко почув, що йому зрадила дружина,
й, засумувавши з тi © звiстки, покинув вiйсько й подався до Чигирина.
РОЗБРАТ МIЖ ЗАПОРОЖЦЯМИ
Нагла смерть Брюховецького, в якiй запорожцi звинувачували Дорошенка,
викликала на Сiчi незадоволення. Адже то був ставленик запорожцiв, i хоч
його проголосили сiчовим зрадником, та все-таки кара без вiйськового суду
була образою для Вiйська Запорозького, i багато запорожцiв зненавидiло
Дорошенка. Пiд впливом вiйськового писаря Суховi нка, на прiзвище
Вдовиченко, сiчовики стали гомонiти, що Дорошенку дiсталася булава
неправдиво й що обрання гетьманiв, як i споконвiку бувало, ма вiдбуватися
на Сiчi, а не в мiстах Укра©ни. Пiдмогоричена сiчова голота скликала раду
й наставила Суховi нка гетьманом.
Щоб надати собi бiльшо© ваги, новий гетьман звернувся до кримського
хана через посланцiв, щоб той признав його владу. Хановi була вигiдна така
покора запорожцiв, i вiн передав Дорошенковi наказ, щоб той пiдлягав
Суховi нковi й разом iз ним витiсняв росiйських людей з Укра©ни. Ображений
Дорошенко зовсiм вiдмовився йти за Днiпро, а боярин Ромодановський, не
маючи спротиву, так залякав наказного гетьмана, чернiгiвського полковника
Демка Многогрiшного, що той без допомоги Дорошенка мусив пiддатись Росi© з
усiм Лiвобережжям.
Суховi нко, як i Брюховецький, не виправдав надiй запорожцiв. Замiсть
того, щоб виступити проти Ромодановського, вiн разом iз татарами почав
воювати зi сво©ми братами, аби лише забрати булаву в Дорошенка.
Дорошенка стали притискати водночас: поляки, росiяни, татари й
запорожцi, хоч у спiлцi були тiльки дво останнiх. Не бачачи порятунку,
Петро Дорошенко по веснi 1669 року скликав на рiчцi Росавi велику козацьку
раду й там умовив козакiв перейти пiд протекцiю султана з умовою, щоб
Укра©на була об' днана й сама вiльно порядкувала за давнiми звичаями; за
цю помiч треба було платити тiльки данину. Але султан вимагав iще, щоб
Дорошенко впустив у Чигирин та Кодак по 1000 яничарiв. Колишнiй гетьман на
це згоди не дав, i через те його умова iз султаном не була пiдписана, а
лишилася лише розмовою.
Вiйна Суховi нка з Дорошенком тривала недовго, бо його пiдрiзав
полковник Сiрко. Запорожцi, побачивши, що ©м доводиться спiльно з татарами
бити сво©х же братiв, незабаром почали цуратися такого ватажка, а запеклий
ворог бусурманiв Iван Сiрко тим часом зiбрав навколо себе все запорозьке
товариство, неприхильне до Суховiя, пiшов Дорошенковi на помiч i пiд
мiстечком Ольхiвцями так розбив татар i Суховiя, що сiчовий гетьман ледве
врятувався з кiлькома товаришами, а татар там полягло аж 4000 душ.
Наприкiнцi року 1669-го, доки Сiрко iз запорожцями перебував на
Укра©нi, Суховi нко знову по днався з деякими татарськими ордами, прийшов
Чорним Лiсом пiд Чигирин i хотiв його здобути; спiльник же його -
кримський хан, знаючи, що Сiч лишилася майже порожня, послав тисячне
вiйсько, щоб зруйнувати козацьке гнiздо. I хоч там було обмаль запорожцiв,
та кошовий отаман Курило вiдбив цей напад i знищив багато татар та потопив
у Днiпрi. Суховi нко, почувши про вчинок кримського хана, обурився i,
посварившись iз колишнiми приятелями - татарськими мурзами, вернувся на
Сiч.
Не встиг Дорошенко позбутися Суховi нка, як на Укра©нi знову
незадоволенi запорожцi пiдняли проти нього правобережнi полки: Уманський,
Кальницький, Паволоцький та Корсунський. Козаки тих полкiв, зiбравшись на
раду в Уманi, проголосили гетьманом Михайла Ханенка, пiсля чого, склавши
спiлку з татарами, почали воювати проти прихильникiв Дорошенка.
Опинившись у дуже скрутному становищi, Дорошенко все-таки викликав
останнi правобережнi полки й виступив проти сво©х ворогiв пiд Стеблевом,
та вiйсько Ханенка разом iз татарами оточило його з усiх бокiв, плюндруючи
навколишнi мiста й села.
Iван Сiрко, який не брав участi в цьому розбратi, збагнувши, яку ру©ну
роблять на Укра©нi спiльники Суховiя й Ханенка - татари, згуртував бiля
себе кiлька тисяч запорожцiв i, наблизившись до Стеблева саме пiд час
рiшучого бою, вдарив на Дорошенка з тилу й нагнав на татар такого страху,
що тi кинулися врозтiч, а за ними побiгли Суховiй та Ханенко зi сво©ми
прихильниками.
Упоравшись iз Ханенком та Суховi м, Дорошенко хотiв знову забрати
Лiвобережжя й послав туди полковника Гамалiю з козаками. Многогрiшний
виставив лiвобережних козакiв, але Гамалiя розгромив ©х. На тому Дорошенко
звелiв закiнчити битву, бо Вiйсько Запорозьке з кошовим отаманом Лукашем
Мартиновичем надiслало листа, в якому докоряло за те, що вiн пролива
братню кров.
Таким чином, пiсля смертi Богдана Хмельницького у Вiйську Запорозькому
не було дностi й однодумства. Воно хотiло вершити на Укра©нi справи й
наставляти гетьманiв, та з того нiчого доброго не виходило, бо мiж
запорозьким товариством усе менше ставало освiчених людей, що розумiли б
складне тогочасне становище i сво©м впливом вели б козацтво до певно©
мети, як це робили колись князь Вишневецький, Самiйло Кiшка, Богданко та
Сагайдачний. Ставленики запорожцiв Брюховецький, Суховi н-ко та Ханенко
нiчого не принесли сво му рiдному кра вi, крiм лиха; завзятий же
запорозький ватажок часiв ру©ни Iван Сiрко, не маючи нiяко© освiти, навiть
неписьменний, не мiг зрештою взяти запорозьке товариство пiд свою руку.
Все життя вiн, хоч i щиро, обстоював iдею незалежностi Укра©ни вiд
сусiдiв, та не вмiв користуватися з обставин i проводив лише давню
полiтику сiчового лицарства у слiпiй ворожнечi до татар i туркiв.
Року 1670-го чутка про те, що Дорошенко пiддався турецькому султану,
вже полинула на всю Укра©ну i зменшила кiлькiсть його прихильникiв. Вiд
нього вiдсахнувся навiть щирий його приятель та побратим Сiрко. З такого
становища й намислив скористатися Ханенко, щоб зовсiм скинути Дорошенка й
вiдiбрати у нього гетьманську булаву.
У вiдносинах iз Польщею Дорошенко твердо стояв на тому, щоб зберегти
повну автономiю Укра©ни, й через те з перших же крокiв свого гетьманування
збройною рукою не пускав на свою рiдну землю польського вiйська,
наполягаючи на поновленнi Гадяцьких умов. Це дуже не сподобалося королевi,
й вiн весь час або воював iз Дорошенком або робив усякi заходи, щоб
позбутися непокiрного гетьмана. Тодi ж Ханенко й написав королевi, що ма
на сво му боцi все Запорозьке Вiйсько i, як тiльки король затвердить його
на гетьманствi, то вiн зовсiм не обстоюватиме Гадяцьких умов i навiть
пустить на Укра©ну польське вiйсько та польських панiв. У зносинах Ханенка
з королем йому дуже допомагав кошовий отаман Вiйська Запорозького Грицько
Пелех, який iз кiлькома старшинами ©здив у Варшаву.
Королевi припали до серця запевнення Ханенка, i вiн, за згодою сейму,
проголосив 22 грудня 1670 року того гетьманом Укра©ни й через Пелеха
переслав йому на Сiч клейноди. З тим запорожцi iз Ханенком вийшли на
Укра©ну, пiдмовили на свiй бiк три захiдних козацьких полки й зчинили
заколот серед козакiв Правобережжя.
Утиснутий з одного боку росiйським вiйськом та гетьманом Многогрiшним,
з другого - поляками й гетьманом Ханенком, Дорошенко зрештою перейшов пiд
протекцiю султана й просив у нього помочi, щоб одбити ворогiв; на Сiч же
вiн надiслав листа з поясненням, що зважився на цей крок через те, що
Андрусiвською умовою Польща виторгувала собi Правобережжя в царя, не
спитавши ©© згоди; а так продають i купують лише безмовну тварину, тому
Дорошенко ма за ганьбу скоритися такому торговi.
ВЕЛИКА РУ НА УКРА НИ
Польський король, задумавши поквитатися з Дорошенком, вислав проти
нього чимале вiйсько на чолi з коронним гетьманом Собеським, до якого
прилучилися Ханенко з кiлькома полками та Iван Сiрко iз запорожцями.
Почалася справжня ру©на Укра©ни. Заслiпленi ворожнечею до Петра Дорошенка
за його спiлку iз султаном, запорожцi разом iз поляками здобули й
поруйнували на Подiллi мiста: Брацлав, Могилiв, Ямпiль, Тиманiвку, Яругу,
Бар, Мобеж, Винницю й iншi. Найдужче оборонявся Кальник, i полякам так i
не вдалося взяти це мiсто.
Доки точилася ця вiйна, на помiч Дорошенковi прибули турки й татари, i
з ©хньою допомогою вiн розбив козакiв Ханенка й вигнав з Укра©ни полякiв.
Але татарська допомога обернулася гетьмановi лихом: перемiгши його
ворогiв, татари заходилися брати собi плату живим яси-рем. Iншi загони
розбрелися по всiй Укра©нi, i вони стали хапати людей у неволю. Стогiн
пiшов по Укра©нi, i люднiсть зовсiм одвернулася од Дорошенка та почала
тiкати за Днiпро у Гетьманщину.
Доки запорожцi плутались iз Брюховецьким, Суховi нком та Ханенком i
намагалися верховодити справами Укра©ни, турки поновили на островi Таванi
Аслам-Кермень, збудували проти нього, на правому березi Днiпра, ще й iнше
мiцне мiсто Кизикермен, i так прибрали до рук низ Днiпра й одрiзали
Запорожжя од моря й лиманiв, що вiд славних морських походiв Сагайдачного
на Сiноп, Кафу та Царгород лишилися тiльки згадки на Сiчi.
Року 1670-го кошовим Запорозького Вiйська було обрано наново Iвана
Сiрка. Вiн уже розумiв, яку шкоду Вiйську Запорозькому завдали турки й
татари, заступивши шлях Запорожжю до моря, й задумав знову розпочати з
ними боротьбу. По веснi того року вiн ходив походом на нову фортецю
Кизикермень i намагався ©© добувати та без великих гармат нiчого не мiг
удiяти. Сунувся, було вiн звiдтiля степами на Очакiв, та теж не спромiгся
його взяти, тiльки спалив передмiстя та захопив чимало бранцiв.
Повернувшись iз того походу, Сiрко спорядив до Москви посланцiв
просити, щоб цар дав на Сiч добрих гармат, щоб ними руйнувати турецькi
мiста на Днiпрi. З Москви справдi-таки було прислано козакам восени двi
гармати та ще порох й олово, та вже на той час замiсть Сiрка кошовим
отаманом був Михайло Ханенко, що дбав не про те, як би пробитися до моря,
а про те, як би видерти з рук Дорошенка гетьманську булаву. Проте Iван
Сiрко так уславився мiж запорожцями, що досить було йому скликати
товариство на раду та гукнути: "А хто, панове товариство, пiде за мною
бити прокляту невiру?" - як його зразу ж обступали козаки. Так року
1671-го вiн з охочими запорожцями ходив походом на турецькi мiста Аслам та
Кизикермен i таки зруйнував останн ; року ж 1672-го вiн вистежив, коли
спiльник Дорошенка Танмамбет мурза, повертаючись з Укра©ни до Криму,
зупинився на рiчцi Куяльнику попасти коней i наскочив на нього iз
запорожцями, розгромив його й навiть самого мурзу захопив у полон.
Пiсля того сталася зовсiм незрозумiла подiя. Сiрко хотiв вислужитись у
царя i повiз свого значного бранця Танмамбета на Лiвобережну Укра©ну до
боярина Ромодановського, щоб через нього передати полоненого у подарунок
царевi, але полтавський во вода з невiдомих причин не допустив Сiрка до
Ромодановського i звелiв заарештувати й вислати його до Москви. Звiдти
шлях славного кошового пролiг на Сибiр у мiсто Тобольськ. Гадають так, що
московський уряд, знаючи славу Сiрка помiж козакiв, боявся, щоб вiн не
став гетьманом, небажаним для всiх сусiдiв, бо завжди рiшуче обстоював
незалежнiсть Укра©ни.
Несподiваний арешт запорозького лицаря тяжко образив усе сiчове
товариство, й воно зараз же заходилося його визволяти. Цiй справi зарадив