Страница:
лихо: коням не вистачало пашi, й вони дохли тут же серед табору, отруюючи
повiтря сво©м трупом; солi в козакiв давно не було, харчiв теж бракувало,
воду ж мали тiльки поза табором. Щоб роздобути води й сiна, Лобода посилав
козакiв на герцi та робив несподiванi наскоки на полякiв; i доки однi
билися, iншi дiставали сiно та приносили воду, так що кожен день за кiлька
десяткiв вiдер води та оберемки сiна козаки мусили вiдплачувати життям
кiлькох десяткiв зi свого товариства.
Окрiм того, весь час, доки тривала облога, Жолкевський усе перемовлявся
з Лободою про згоду й сiяв ворожнечу мiж козаками Наливайка й запорожцями.
Через пiдiсланих зрадникiв вiн страхав ре стровцiв тим, що Лобода хоче
примиритися з поляками, а ©х видати на страту; запорожцiв же умовляв
одцуратися вiд Наливайка, запевняючи Лободу, що вою iз його козаками
тiльки через те, що вони обороняють Наливайка. Пiд впливом цих вигадок
запорожцi й ре стровики почали позирати один на одного вороже, й, нарештi,
на великiй радi мiж ними зчинилася колотнеча, в якiй наливайкiвцi вбили
Лободу, домагаючись, щоб гетьманом був Наливайко. Обуренi запорожцi не
захотiли його обирати, а настановили гетьманом, замiсть Лободи, свого
сiчового товариша полковника Стефана Кремпського; ре стровцям же
пригрозили за смерть Лободи кривавою помстою.
Пiд час такого неладу мiж козаками до полякiв прибули з Ки ва великi
гармати, й Жолкевський почав обстрiлювати ними козацький табiр. Вози
розлiталися на трiски й нiвечили людей; переляканi, змученi спрагою жiнки
й дiти галасували, а козаки сварилися мiж собою й падали, пораненi та
вбитi, без будь-яко© допомоги. За чотири днi, коли Жолкевський громив
козакiв, серед табору повиростали цiлi купи людських i кiнських трупiв, а
пiд возами гинули дiти й безневинне жiноцтво.
Кремпський бачив, що не втриматися, i кiлька разiв намагався вирватися
з табору та пробитися крiзь польське вiйсько, та тiльки всi його намагання
були даремнi. Нарештi, 8 червня 1596 року запорожцi, зрозумiвши, що
настала ©м остання година, заграли в сурми, припинили пальбу й послали
спитати в Жолкевського, чого вiн од них хоче. Той вимагав, щоб козаки
видали Наливайка, Шаулу й Шостака i привезли б до польського табору всi
сво© гармати та клейноди, подарованi Вiйську Запорозькому нiмецьким
цiсарем Рудольфом II.
Вiдплачуючись за Лободу, запорожцi вiдразу ж схопили Наливайка й видали
полякам, пiсля того прикотили ©м гармати й принесли клейноди.
Нiч минала неспокiйно, i в козацькому таборi всi, змученi, нетерпляче
сподiвалися свiтла, щоб вийти на волю. А в польському вiйську глузували з
козакiв, що вони вiддали сво© гармати, й лагодилися вранцi залити
запорозькою кров'ю Солоницю. Вдосвiта, коли козаки розкували сво© вози й
почали рушати в степ, то поляки знову оточили ©х, i Жолкевський
проголосив, що нiбито пани мають ще переглянути всiх козакiв, щоб забрати
сво©х пiдданцiв. Обуренi такою зрадою, запорожцi вiдмовилися видавати
шляхтi сво©х товаришiв i хотiли, було, йти на пiвдень, та за наказом
Жолкевського шляхта кинулася на козакiв кiнно й пiшо й давай ©х колоти й
рубати.
У козакiв не було жодних засобiв до оборони. Вони голiруч намагалися
пробитися крiзь польськi лави, й 1500 козакiв iз Кремпським на чолi таки
вирвалися з оточення й подалися на Запорожжя; решта ж, бiля 4500 чоловiк,
полягли на Солоницi трупом. Не маючи милосердя навiть до жiнок i дiтей,
поляки рубали ©х, доки не потомили собi рук. Переказують, що в козацькому
таборi на Солоницi було майже 12 000 неозбро ного люду, i з того загинуло
пiд польськими шаблями бiльше половини. Все поле зiйшло кров'ю, й околицi
Лубен засiяли трупи.
Укра©нський iсторик i поет Пантелеймон Кулiш наголошу , що Жолкевський
лише через те перемiг запорожцiв та Наливайка, що всi ре стровi козаки
перебували на його боцi. В поемi "Солониця" вiн пише:
Бенкету шляхта,
Iграючи в карти,
А козаки-лейстровики
Додержують варти.
Поскидала шляхта
Панцирi й шишаки,
Бо козаки-лейстровики
Вiрнi, як собаки.
Справивши свiй кривавий бенкет, Жолкевський не пiшов за
козаками-запорожцями на Сiч, а попрямував у Ки©в; Наливайка ж за якийсь
час привезли до Варшави й почали там допитувати його про замiри. Народнi
оповiдання передавали, що розлютованi польськi пани пекли Наливайка в
мiдному казанi-бицi, а iншi переказували, неначе його посадили на
розпечену мiдну кобилу й зодягли йому на голову гарячу залiзну корону...
Мабуть, того насправдi не було, та тiльки вiдомо, що Наливайковi цiлий рiк
завдавали нелюдських мук i лише тодi, коли все польське панство з'©халося
до Варшави на сейм, його у присутностi шляхетства четвертували, а шматки
тiла розвiшали на палях по вулицях. i майданах столицi Речi Посполито©.
НОВI УТИСКИ ПОЛЯКIВ
Скаравши Северина Наливайка на смерть, польський сейм проголосив
козакiв ворогами Польщi й позбавив ©х прав, наданих Вiйську Запорозькому
королем Стефаном Баторi м. У запорожцiв було забрано мiсто Трахтемирiв;
козацькi грунти попривласнювали собi сусiднi пани, а кварцяному вiйську
наказали, обороняючи польськi ма тки, вбивати запорожцiв без будь-якого
суду.
Недоля, що спiткала козацтво на Солоницi, тяжко вiдбилася на всьому
життi Укра©ни. Унiя й католицтво почали пускати сво корiння глибше й
глибше, нiж досi. Православнi метрополi©, погромленi, занепали зовсiм, а в
©хнi церкви стали призначатися попи за грошi й тiльки тi, що не дбали про
духовнi потреби народу, а лише про власну кишеню. Селянство було
поневолене до того, що пани звали його бидлом, тобто тварюкою, а
мiщанство, позбавлене багатьох прав, украй збiднiло. Укра©нська шляхта в
Галичинi й на Подiллi вся без винятку переходила до католицтва, й така
зрада вiрi батькiв, з боку колишнiх князiвських та боярських руських
родин, мала мiсце й на Волинi, Ки©вщинi й навiть на Лiвобережжi Укра©ни.
Тi ж верстви укра©нсько© шляхти, якi трималися ще давнини й покладали
надiю на те, що ©м у змаганнi з польщизною допоможе козацтво, пiсля
Солоницi занепали духом, передбачаючи наближення повно© ру©ни укра©нсько©
культури й православно© вiри.
Пiсля тяжко© поразки пiд Солоницею козаки два роки бунтували,
ворогували мiж собою й навiть билися. Помiркована частина намагалася
покiрливiстю повернути собi ласку польського народу, щоб знову придбати
втраченi права; запорожцi ж нi в чому не хотiли вiдступати вiд сво©х
давнiх прав та звича©в i називали городових козакiв зрадниками. Зi сво©м
гетьманом Полоусом сiчовики навiть ходили вiйною на ре стровцiв та вчинили
над ними криваву розправу.
САМIЙЛО КIШКА (ДРУГЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)
О цiй тяжкiй годинi мов сонце освiтило козацтво - повернувся з
турецько© неволi гетьман Самiйло Кiшка, органiзатор перших запорозьких
походiв на море. Доки на Укра©нi минали славнi часи Богданка й Пiдкови й
лиховiснi роки Наливайка й Лободи, Самiйло Кiшка, захоплений у полон,
плавав на турецькiй галерi, прикутий ланцюгами до гребки, й не бачив
нiчого, окрiм води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до
Очакова або про©здила повз острiв Тендра, тiльки тодi Кiшка знав, що тут
близько рiдний Днiпро й Сiч-мати, але важкi ланцюги нагадували йому, що
вiн для Укра©ни вже вмер.
Проте хоч яка нестерпна була турецька неволя i хоч як вона довго
тривала, але не вбила вона в серцi Самiйла Кiшки нi любовi до рiдного
краю, нi козацького завзяття й хисту, i вiн врятувався з каторги сам, та
ще й сво©х товаришiв визволив i привiв на Укра©ну. Як думав народ про
життя Самiйла пiд турком i про те, як вiн звiдти вряту-нався, нехай
розкаже читачевi народна дума:
Ой, iз города, iз Трапезунта, виступала галера,
Трьома цвiтами процвiтала, мальована.
Ой, первим цвiтом процвiтана -
Златосинiми киндяками побивана;
А другим цвiтом процвiтана -
Гарматами риштована;
Третiм цвiтом процвiтана -
Турецькою бiлою габою покровена.
То в тiй галерi Алкан-баша,
Трапезонтське княжа, гуля ,
Iзбраного люду собi ма :
Сiмсот туркiв, яничар чотириста
Та бiдного невольника пiвчвартаста
Без старшини вiйськово©.
Перший старший мiж ними пробува
Кiшка Самiйло, гетьман запорозький;
Другий - Марко Рудий, суддя вiйськовий;
Третiй - Мусiй Грач, вiйськовий трубач;
Четвертий - лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський,
Що був тридцять лiт у неволi,
Двадцять чотири, як став на волi,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тiй галерi од пристанi далеко вiдпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кафи-города приставали,
Там собi великий та довгий опочинок мали
То представиться Алкану-башатi,
Трапезунському княжатi, молодому панятi.
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, трапезунтське княжа,
На туркiв-яничар, на бiдних невольникiв покликав:
"Турки, - каже, - турки-яничари,
I ви, бiднi© невольники!
Котрий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати,
Мiг би йому три гради турецькi дарувати,
А котрий би мiг бiдний невольник одгадати,
Мiг би йому листи визволенi писати,
Щоб не мiг нiхто нiде зачiпати.
Се турки зачували, нiчого не сказали,
Бiднi невольники, хоч добре зii.iли,
Собi промовчали.
Тiльки обiзветься мiж туркiв лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський.
"Як же, - каже, - Алкане-башо, твiй сон одгадати,
Що ти хочеш нам повiдати?"
- "Такий менi, небожа, сон приснився,
Бодай нiколи не явився!
Видиться: моя галера, цвiткована, мальована,
Стала вся обiдрана, на пожар iспускана;
Видиться: мо© турки-яничари
Стали всi в пень порубанi;
А видиться: мо© бiднi невольники,
Которi© були у неволi, то всi стали по волi;
Видиться: мене гетьман Кiшка
На три частi розтяв,
У Чорне море пометав..."
Та скоро те лях-потурнак зачував,
К йому словами промовляв:
"Алкане-башо, трапезунтський княжате,
молодий паняте!
Сей тебе сон не буде нiтрохи зачiпати,
Скажи менi получче бiдного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старi© кайдани i новi© справляти,
На руки, на ноги надiвати,
Червоно© таволги по два зубцi брати,
По шиях затинати,
Кров християнську на землю проливати!"
Скоро-то те зачували,
Од пристанi галеру далеко вiдпускали,
До города до Козлова,
До дiвки-санджакiвки на зальоти поспiшали.
То до города Козлова прибували, -
Дiвка-санджакiвка навстрiчу виходжа ,
Алкана-башу в город Козлов зо всiм вiйськом затяга .
Алкана-башу за бiлу руку брала,
У свiтлицi-кам'яницi зазивала,
За бiлу скамню саджала,
Дорогими напитками напувала,
А вiйсько серед ринку саджала.
То Алкан-баша,
Трапезунтське княжа,
Не барзо дорогi© напитки ужива ,
Як до галери двох турчинiв на пiдслухи посила :
Щоб не мiг лях-потурнак Кiшки Самiйла одмикати,
Упоруч себе саджати.
То скоро ся тi© два турчини до галери прибували,
То Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,
Словами промовля :
"Ой ляше-потурначе, брате старесенький!
Коли i ти був у неволi, як ми тепера:
Добро нам учини,
Хоч нас, старшину, вiдомкни,
Хай би i ми у городi побували,
Панське весiлля добре знали".
Каже лях-потурнак:
"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Добро ти вчини:
Вiру християнську пiд нозi пiдтопчи,
Хрест на собi поламни.
Аще будеш вiру християнську пiд нозi топтати,
Будеш у нашого пана молодого за рiдного брата пробувати.
То скоро Кiшка Самiйло те зачував,
Словами промовляв:
"Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський,
Недовiрку християнський!
Бодай же ти того дiла не дiждав,
Щоб я вiру християнську пiд нозi топтав!
Хоч буду до смертi бiду та неволю приймати,
А буду в землi козацькiй голову християнську покладати.
Ваша вiра погана,
Земля проклята".
Скоро лях-потурнак те зачува ,
Кiшку Самiйла у щоку затина .
"Ой, - каже, - Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький!
Будеш ти мене в вiрi християнськiй укоряти,
Буду тебе наче всiх невольникiв доглядати,
Старi© й новi кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек утро буду тебе брати".
То тi© два турчини те зачували,
До Алкана-башi прибували:
"Алкане-башо, Трапезунтське княжа,
Безпечно гуляй!
Доброго i вiрного клюшника ма ш:
Кiшку Самiйла в щоку затина ,
В турецьку вiру вверта ".
То Алкан-баша,
Трапезунське княжа,
Великую радiсть мало,
Пополам дорогi© напитки роздiляло:
Половину на галеру одсилало,
Половину з дiвкою-санджакiвкою уживало.
Став лях-потурнак дорогi© напитки пiдпивати,
Стали умисли козацькi голову клюшника розбивати:
"Господи! сть у мене що iспити i сходити.
Тiльки нi з ким об вiрi християнськiй поговорити..."
До Кiшки Самiйла прибува ,
Поруч себе саджа ,
Дорогого напитка мета ,
По два, по три кубки в руки налива .
То Кiшка Самiйло по два, по три кубки в руки брав,
То в рукава, то в пазуху, крiзь хустку третю, додолу пускав.
Лях-потурнак по диному випивав,
То так напився, що з нiг звалився.
То Кiшка Самiйло та й угадав:
Ляха-потурнака до лiжка вмiсто дитини спати клав;
Сам вiсiмдесят чотири ключi з-пiд голiв виймав,
На п'яти чоловiк по ключу давав:
"Козаки-панове! Добре дбайте:
Один другого одмикайте,
Кайдани iз рук, iз нiг не скидайте,
Полуночно© години дожидайте".
Тодi козаки один одного одмикали,
Кайдани iз рук, iз нiг не скидали,
Полуночно© години дожидали.
А Самiйло Кiшка чогось догадав,
За бiдного невольника ланцюгами втро себе прийняв,
Полуночно© години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-баша з вiйськом до галери прибувати,
То до галери прибував, словами промовляв:
"Ви, турки-яничари, помаленьку ячiте,
Мойого вiрного клюшника не збудiте;
Самi ж добре помiж рядами проходжайте,
Всякого чоловiка осмотряйте,
Бо тепера вiн пiдгуляв,
Щоб кому пiльги не дав".
То турки-яничари свiчi у руки брали,
Помiж рядiв походжали,
Всякого чоловiка осмотряли...
Бог помiч: за замок руками не торкали!
"Алкане-башо, безпечно почивай;
Доброго i вiрного клюшника ма ш:
Вiн бiдного невольника з ряду до ряду посаджав,
По три, по два старi© кайдани посправляв.
А Кiшку Самiйла ланцюгами утро прийняв".
Тодi турки-яничари у галеру входжали,
Безпечно спати лягали,
А котрi© хмiльнi бували, на сон знемагали,
Коло пристанi Козловсько© спати полягали.
Тодi Кiшка Самiйло полуночно© години дождав,
Сам мiж козакiв устав,
Кайдани iз рук, iз нiг у Чорне море пороняв;
У галеру входжа , козакiв пробуджа ,
Шаблi булатнi на вибiр вибира ,
До козакiв промовля :
"Ви, панове-молодцi, кайданами не стучiте,
Ясини не вчинiте;
Нi которого турчина в галерi не збудiте!.."
То козаки добре зачували:
Самi з себе кайдани скидали,
У Чорне море метали,
Ясини не вчинили,
Нi одного турчина в галерi не збудили.
Тодi Кiшка Самiйло до козакiв промовля :
"Ви, козаки-молодцi, добре, браття, дбайте:
Од города Козлова забiгайте,
Туркiв-яничарiв у пень рубайте,
Которих живцем у Чорне море метайте!"
Тодi козаки од города Козлова забiгали,
Туркiв-яничарiв у пень рубали,
Которих живцем у Чорне море метали.
А Кiшка Самiйло Алкана-башу iз лiжка взяв,
На три частi розтяв,
У Чорне море пометав,
До козакiв промовляв:
"Панове-молодцi! Добре дбайте:
Всiх у Чорне море метайте,
Тiльки ляха-потурнака не рубайте, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляйте".
Тодi козаки добре дбали:
Всiх туркiв у Чорне море пометали.
Тiльки ляха-потурнака не зрубали, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляли.
Тодi галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
Та ще у недiлю, барзо рано-пораненьку,
Не сива зозуля закувала,
Як дiвка-санджакiвка коло пристанi походжала
Та бiлi руки ламала, словами промовляла.
"Алкане-башо, трапезунське княжате!
Нащо ти на мене таке велике пересердiв ма ш,
Що од мене сьогоднi барзо рано ви©жджа ш?
Коли б була од матерi
Сорому i наруги прийняла,
З тобою хоч дину нiч перебувала!"
Скоро ся то промовляли,
Галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
А ще у недiленьку
У полуденну годиноньку,
Лях-потурнак од сна пробуждав,
По галерi погляда , що нi диного турчина
в галерi нема .
Тодi лях-потурнак iз лiжка вставав,
До Кiшки Самiйла прибува , у ноги впада .
"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Не будь же ти на мене,
Як я був наостанцi мого вiку до тебе!
Бог тобi допомiг неприятеля побiдити,
Та не вмiтимеш у землю християнську входити!
Добре вчини:
Половину козакiв у окови до опачин посади,
А половину у турецьке дороге плаття наряди:
Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Будуть iз города Цареграда дванадцять галер вибiгати,
Будуть Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти;
То як будеш одвiт давати?.."
Як лях-потурнак научав,
Так Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козакiв до опанчин у окови посадив,
А половину у турецьке дороге плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали iз Цареграда дванадцять галер вибiгати
I галеру iз гармати торкати,
Стали Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти.
То лях-потурнак чогось догадав:
Сам на чердак виступав.
Турецьким бiленьким завивалом махав;
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге - по-турецьки,
Каже: "Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячiте,
Од галери одвернiте:
Бо тепера вiн пiдгуляв, на упоко© почива ,
На похмiлля знемага ,
До вас не встане, голови не зведе.
Казав: як буду назад гуляти,
То не буду вашо© милостi й повiк забувати".
Тодi турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убiгали,
Iз дванадцяти штук гармат гримали,
Ясу воздавали.
Тодi козаки собi добре дбали:
Сiм штук гармат собi риштували,
Ясу воздавали, На Лиман-рiку iспадали,
К Днiпру-Славутi низенько уклоняли:
"Хвалим тя, господи, i благодарим!
Були п'ятдесят чотири роки у неволi,
А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волi!"
А у Тендровi-островi Семен Скалозуб
З вiйськом на заставi стояв
Та на тую галеру поглядав,
До козакiв словами промовляв:
"Козаки, панове-молодцi!
Що сяя галера: чи блудить,
Чи свiтом нудить!
Чи много люду козацького ма ,
Чи за великою здобиччю ганя ?
То ви добре дбайте:
По двi штук гармат набивайте,
Тую галеру з грiзно© гармати привiтайте,
Гостинця ©й дайте".
Тодi козаки те зачували,
До його промовляли:
"Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам бо©шся
I нас, козакiв, страмишся:
сть сяя галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
Нi много козацького люду ма ,
Нi за великою здобиччю ганя ;
Се, може, давнiй, бiдний невольник iз неволi утiка ..."
То Семен Скалозуб те зачува ,
До козакiв промовля :
"А ви таки вiри не доймайте,
Хоч по двi .гармати набивайте,
Тую галеру iз грiзно© гармати привiтайте,
Гостинця ©й дайте.
Як турки-яничари, то у пень рубайте,
А як бiдний невольник, то помочi дайте!"
Тодi козаки, як дiти, негаразд починали:
По двi штуки гармат набивали,
Тую галеру iз грiзно© гармати привiтали,
Три дошки у суднi вибивали,
Води Днiпрово© пускали...
Тодi Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,
Чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Червонi©, хрещатi©, давнi© корогви iз кишенi виймав;
Розпустив, до води похилив,
Сам низенько уклонив:
"Козаки, панове-молодцi!
Ця галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
НI много люду козацького ма ,
Нi за великою здобиччю ганя :
Се сть давнiй бiдний невольник,
Кiшка Самiйло iз неволi утiка .
Були п'ятдесят чотири годи у неволi,
Тепер чи не дасть нам бог хоч час по волi!"
Тодi козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальованi облавки брали.
Та на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба
Паювали,
Тую галеру та на пристань стягали.
Тодi златосинi© киндяки - на козаки,
Златоглавi - на отамани,
Турецькую бiлу габу - на козаки на бiляки;
А галеру на пожар спускали.
А срiбло-злото на три частi пайовали:
Першу часть брали, на церкви накладали
На святого Межигiрського Спаса,
На Трахтемирiвський монастир,
На святую Сiчовую Покрову давали,
Которi давнiм козацьким скарбом будували,
Щоб за ©х, встаючи й лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помiж собою пайовали;
А третю часть брали,
Очертами сiдали,
Пили та гуляли,
Iз семип'ядних пищалей гримали,
Кiшку Самiйла поздоровляли:
"Здоров, - кажуть, - здоров, Кiшко Самiйле,
Гетьмане запорозький!
Не загинув си у неволi,
Не загинеш iз нами, козаками, по волi!"
Як свiдчить дума, зустрiч Самiйла Кiшки з Скалозубом сталася бiля
острова Тендра. Справдi року 1599-го гетьман Вiйська Запорозького Семен
Скалозуб вийшов iз Сiчi морським походом на далеке турецьке мiсто Азов; що
стояв на гирлах рiчки Дону. Можливо, якраз тодi, коли Самiйло Кiшка плив
турецькою галерею до Днiпровського лиману, запорозькi козаки з чайками
перестоювали бiля Тендри, очiкуючи, мабуть, доброго вiтру.
Простоявши там небагато, старий та молодий гетьмани розлучилися:
Скалозуб пiшов iз запорожцями в море; Кiшка зi сво©ми сивими товаришами
щасливо повернувся на Сiч i, пробувши там деякий час, по©хав до свого
рiдного мiста Канева. На Укра©нi старий гетьман, знеможений у неволi, був
дуже вражений змiнами у стосунках полякiв з укра©нцями й навпаки, а ще
дужче його приголомшив розбрат мiж самими козаками.
Не встиг Самiйло Кiшка розпитатися, що сталося за 26 рокiв без нього,
як на Сiч надiйшла лиха звiстка, що Скалозуб майже з усiм товариством
загинув у Керченськiй протоцi. Запорожцi за тако© тяжко© години покликали
з Канева свого старого ватажка та обрали його на гетьмана.
Невважаючи на складне становище Укра©ни, Самiйло Кiшка надзвичайно
швидко й розумно розiбрався в усiх складнощах i повернув усi справи на
користь козацтву. Розумiючи, що тiльки в днаннi сила, новообраний гетьман
першим дiлом узявся за налагодження добрих стосункiв мiж запорожцями й
ре стровими козаками. Сiчовики намагалися вийти на море рятувати Семена
Скалозуба з вiйськом, бо мали вiстi, що турки, заставши зненацька козацькi
чайки в Керченськiй протоцi, загнали ©х у затоку й, порозбивавши з гармат,
захопили бiльшiсть козакiв у бранцi й повезли до пiвденних берегiв Чорного
моря. Кiшка зразу ж заходився лагодити новi човни й послав на Укра©ну
кликати до походу ре стрових козакiв.
Давня слава Самiйла Кiшки ще жила в народi й негайно пiдняла козацтво
на ноги. З Укра©ни на Сiч прибуло кiлька тисяч козакiв, i похiд на море
був щасливий. Кiшка, хоч i не знайшов Скалозуба, та зате наробив туркам
багато шкоди й повернувся назад iз великою здобиччю, притягши iз собою на
Днiпро навiть кiлька турецьких галер iз визволеними невольниками.
Цей вдалий похiд об' днав усе козацтво, й погасла ворожнеча мiж
запорожцями й городовиками, так що наприкiнцi того ж 1599 року Самiйло
Кiшка повiв спiльне вiйсько у Молдову допомагати волоському во водi
Михайловi, що повстав проти туркiв. Той похiд змiцнив славу старого
козацького гетьмана. Повертаючись на Сiч iз Молдови, Кiшка за©хав до Ки ва
на прощу й заклав там церкву Миколи Доброго на згадку про сво визволення
з турецько© неволi.
По веснi року 1600-го господар волохiв Михайло напав на польського
ставленика - молдавського господаря Могилу. Польщi довелося допомагати
йому, бо Молдова тодi не мала свого вiйська. З тi © нагоди польський
коронний гетьман Замойський звернувся до Вiйська Запорозького взяти участь
у цьому походi, обiцяючи за те ласку короля та грошову плату. Кiшка
скористався цим випадком, щоб повернути козакам права, наданi Стефаном
Баторi м, i став умовляти товариство не йти служити тому королевi, який
проголосив запорожцiв сво©ми ворогами. Козаки послухали старого гетьмана й
не рушили iз Сiчi, а тим часом потреба в Польщi на козакiв дуже зростала
i, зрештою, Кiшка дочекався, що королевi довелося самому власноручно
писати листа з проханням до тих, кого вiн засудив на знищення.
Дiставши це послання, гетьман одповiв, що козаки радi б служити
королевi, але тiльки з умовою: щоб з них було знято присуд, накладений на
них безневинно, щоб ©м повернули давнi права i щоб захистили вiд усiх
кривд, якi над ними чинять польськi старости й урядовцi. Тiльки отримавши
од Жигмонта повiдомлення про те, що вiн зараз же надсила старостам на
Укра©ну наказ не утискувати козакiв i запевнення подбати на сеймi про
повернення запорожцям усiх прав, гетьман Кiшка виступив iз Сiчi Днiпром на
човнах угору, а, прибувши до Канева та при днавши до себе городових
козакiв, повiв звiдтiля вiйсько, кiлькiстю понад 4000 душ, суходолом до
Днiстра.
Пiд Буковим, бiля Пло штi, стався бiй козакiв i полякiв iз молдаванами,
i, як писав королю гетьман Замойський, "козаки пiд ворожою пальбою iз
гармат i рушниць брели болотом та водою вище пояса i, вдаривши спiльно з
польською пiхотою на ворожi окопи, вибили звiдтiля молдаван".
Не встигла завершитися ця вiйна, як настала нова - Польщi зi шведами,
якi вийшли на Лiвонiю та брали мiсто за мiстом. Польському урядовi знову
довелося просити козакiв узяти участь у боях, але Самiйло Кiшка вiдповiв
Замойському, що не пiде, бо ще не всi жадання козакiв задоволене.
За вимогою Кiшки польський сейм на початку 1601 року мусив видати
закон, за яким присуд 1597 року був скасований: саму ту постанову
розiрвали, й козакам повернули ©хнi давнi права.
Поставивши козацтво на мiцний грунт, гетьман Кiшка подбав про те, щоб
запорожцi i зi свого боку дотримувалися угод. Але Лiвонська вiйна була
затяжна й тяжка; людям, як i коням, не вистачало припасу. А зима 1602 року
ще бiльше погiршила становище козацького вiйська. Старий гетьман намагався
втримати козакiв на вiйнi i, щоб надати ©м бадьоростi i завзяття, сам
водив загони в бо©. В однiй iз таких бойових сутичок пiд мiстом Фелиним
року 1602-го Самiйло Кiшка загинув козацькою смертю - його знайшла куля.
Тiло гетьмана козаки з великою шанобою перевезли до його рiдного мiста
Канева й поховали там, за козацьким звича м, - з урочистою пальбою.
По закiнченнi Лiвонсько© вiйни Вiйсько Запорозьке, заспоко не на деякий
повiтря сво©м трупом; солi в козакiв давно не було, харчiв теж бракувало,
воду ж мали тiльки поза табором. Щоб роздобути води й сiна, Лобода посилав
козакiв на герцi та робив несподiванi наскоки на полякiв; i доки однi
билися, iншi дiставали сiно та приносили воду, так що кожен день за кiлька
десяткiв вiдер води та оберемки сiна козаки мусили вiдплачувати життям
кiлькох десяткiв зi свого товариства.
Окрiм того, весь час, доки тривала облога, Жолкевський усе перемовлявся
з Лободою про згоду й сiяв ворожнечу мiж козаками Наливайка й запорожцями.
Через пiдiсланих зрадникiв вiн страхав ре стровцiв тим, що Лобода хоче
примиритися з поляками, а ©х видати на страту; запорожцiв же умовляв
одцуратися вiд Наливайка, запевняючи Лободу, що вою iз його козаками
тiльки через те, що вони обороняють Наливайка. Пiд впливом цих вигадок
запорожцi й ре стровики почали позирати один на одного вороже, й, нарештi,
на великiй радi мiж ними зчинилася колотнеча, в якiй наливайкiвцi вбили
Лободу, домагаючись, щоб гетьманом був Наливайко. Обуренi запорожцi не
захотiли його обирати, а настановили гетьманом, замiсть Лободи, свого
сiчового товариша полковника Стефана Кремпського; ре стровцям же
пригрозили за смерть Лободи кривавою помстою.
Пiд час такого неладу мiж козаками до полякiв прибули з Ки ва великi
гармати, й Жолкевський почав обстрiлювати ними козацький табiр. Вози
розлiталися на трiски й нiвечили людей; переляканi, змученi спрагою жiнки
й дiти галасували, а козаки сварилися мiж собою й падали, пораненi та
вбитi, без будь-яко© допомоги. За чотири днi, коли Жолкевський громив
козакiв, серед табору повиростали цiлi купи людських i кiнських трупiв, а
пiд возами гинули дiти й безневинне жiноцтво.
Кремпський бачив, що не втриматися, i кiлька разiв намагався вирватися
з табору та пробитися крiзь польське вiйсько, та тiльки всi його намагання
були даремнi. Нарештi, 8 червня 1596 року запорожцi, зрозумiвши, що
настала ©м остання година, заграли в сурми, припинили пальбу й послали
спитати в Жолкевського, чого вiн од них хоче. Той вимагав, щоб козаки
видали Наливайка, Шаулу й Шостака i привезли б до польського табору всi
сво© гармати та клейноди, подарованi Вiйську Запорозькому нiмецьким
цiсарем Рудольфом II.
Вiдплачуючись за Лободу, запорожцi вiдразу ж схопили Наливайка й видали
полякам, пiсля того прикотили ©м гармати й принесли клейноди.
Нiч минала неспокiйно, i в козацькому таборi всi, змученi, нетерпляче
сподiвалися свiтла, щоб вийти на волю. А в польському вiйську глузували з
козакiв, що вони вiддали сво© гармати, й лагодилися вранцi залити
запорозькою кров'ю Солоницю. Вдосвiта, коли козаки розкували сво© вози й
почали рушати в степ, то поляки знову оточили ©х, i Жолкевський
проголосив, що нiбито пани мають ще переглянути всiх козакiв, щоб забрати
сво©х пiдданцiв. Обуренi такою зрадою, запорожцi вiдмовилися видавати
шляхтi сво©х товаришiв i хотiли, було, йти на пiвдень, та за наказом
Жолкевського шляхта кинулася на козакiв кiнно й пiшо й давай ©х колоти й
рубати.
У козакiв не було жодних засобiв до оборони. Вони голiруч намагалися
пробитися крiзь польськi лави, й 1500 козакiв iз Кремпським на чолi таки
вирвалися з оточення й подалися на Запорожжя; решта ж, бiля 4500 чоловiк,
полягли на Солоницi трупом. Не маючи милосердя навiть до жiнок i дiтей,
поляки рубали ©х, доки не потомили собi рук. Переказують, що в козацькому
таборi на Солоницi було майже 12 000 неозбро ного люду, i з того загинуло
пiд польськими шаблями бiльше половини. Все поле зiйшло кров'ю, й околицi
Лубен засiяли трупи.
Укра©нський iсторик i поет Пантелеймон Кулiш наголошу , що Жолкевський
лише через те перемiг запорожцiв та Наливайка, що всi ре стровi козаки
перебували на його боцi. В поемi "Солониця" вiн пише:
Бенкету шляхта,
Iграючи в карти,
А козаки-лейстровики
Додержують варти.
Поскидала шляхта
Панцирi й шишаки,
Бо козаки-лейстровики
Вiрнi, як собаки.
Справивши свiй кривавий бенкет, Жолкевський не пiшов за
козаками-запорожцями на Сiч, а попрямував у Ки©в; Наливайка ж за якийсь
час привезли до Варшави й почали там допитувати його про замiри. Народнi
оповiдання передавали, що розлютованi польськi пани пекли Наливайка в
мiдному казанi-бицi, а iншi переказували, неначе його посадили на
розпечену мiдну кобилу й зодягли йому на голову гарячу залiзну корону...
Мабуть, того насправдi не було, та тiльки вiдомо, що Наливайковi цiлий рiк
завдавали нелюдських мук i лише тодi, коли все польське панство з'©халося
до Варшави на сейм, його у присутностi шляхетства четвертували, а шматки
тiла розвiшали на палях по вулицях. i майданах столицi Речi Посполито©.
НОВI УТИСКИ ПОЛЯКIВ
Скаравши Северина Наливайка на смерть, польський сейм проголосив
козакiв ворогами Польщi й позбавив ©х прав, наданих Вiйську Запорозькому
королем Стефаном Баторi м. У запорожцiв було забрано мiсто Трахтемирiв;
козацькi грунти попривласнювали собi сусiднi пани, а кварцяному вiйську
наказали, обороняючи польськi ма тки, вбивати запорожцiв без будь-якого
суду.
Недоля, що спiткала козацтво на Солоницi, тяжко вiдбилася на всьому
життi Укра©ни. Унiя й католицтво почали пускати сво корiння глибше й
глибше, нiж досi. Православнi метрополi©, погромленi, занепали зовсiм, а в
©хнi церкви стали призначатися попи за грошi й тiльки тi, що не дбали про
духовнi потреби народу, а лише про власну кишеню. Селянство було
поневолене до того, що пани звали його бидлом, тобто тварюкою, а
мiщанство, позбавлене багатьох прав, украй збiднiло. Укра©нська шляхта в
Галичинi й на Подiллi вся без винятку переходила до католицтва, й така
зрада вiрi батькiв, з боку колишнiх князiвських та боярських руських
родин, мала мiсце й на Волинi, Ки©вщинi й навiть на Лiвобережжi Укра©ни.
Тi ж верстви укра©нсько© шляхти, якi трималися ще давнини й покладали
надiю на те, що ©м у змаганнi з польщизною допоможе козацтво, пiсля
Солоницi занепали духом, передбачаючи наближення повно© ру©ни укра©нсько©
культури й православно© вiри.
Пiсля тяжко© поразки пiд Солоницею козаки два роки бунтували,
ворогували мiж собою й навiть билися. Помiркована частина намагалася
покiрливiстю повернути собi ласку польського народу, щоб знову придбати
втраченi права; запорожцi ж нi в чому не хотiли вiдступати вiд сво©х
давнiх прав та звича©в i називали городових козакiв зрадниками. Зi сво©м
гетьманом Полоусом сiчовики навiть ходили вiйною на ре стровцiв та вчинили
над ними криваву розправу.
САМIЙЛО КIШКА (ДРУГЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)
О цiй тяжкiй годинi мов сонце освiтило козацтво - повернувся з
турецько© неволi гетьман Самiйло Кiшка, органiзатор перших запорозьких
походiв на море. Доки на Укра©нi минали славнi часи Богданка й Пiдкови й
лиховiснi роки Наливайка й Лободи, Самiйло Кiшка, захоплений у полон,
плавав на турецькiй галерi, прикутий ланцюгами до гребки, й не бачив
нiчого, окрiм води та неба. Коли-не-коли, може, галера приставала до
Очакова або про©здила повз острiв Тендра, тiльки тодi Кiшка знав, що тут
близько рiдний Днiпро й Сiч-мати, але важкi ланцюги нагадували йому, що
вiн для Укра©ни вже вмер.
Проте хоч яка нестерпна була турецька неволя i хоч як вона довго
тривала, але не вбила вона в серцi Самiйла Кiшки нi любовi до рiдного
краю, нi козацького завзяття й хисту, i вiн врятувався з каторги сам, та
ще й сво©х товаришiв визволив i привiв на Укра©ну. Як думав народ про
життя Самiйла пiд турком i про те, як вiн звiдти вряту-нався, нехай
розкаже читачевi народна дума:
Ой, iз города, iз Трапезунта, виступала галера,
Трьома цвiтами процвiтала, мальована.
Ой, первим цвiтом процвiтана -
Златосинiми киндяками побивана;
А другим цвiтом процвiтана -
Гарматами риштована;
Третiм цвiтом процвiтана -
Турецькою бiлою габою покровена.
То в тiй галерi Алкан-баша,
Трапезонтське княжа, гуля ,
Iзбраного люду собi ма :
Сiмсот туркiв, яничар чотириста
Та бiдного невольника пiвчвартаста
Без старшини вiйськово©.
Перший старший мiж ними пробува
Кiшка Самiйло, гетьман запорозький;
Другий - Марко Рудий, суддя вiйськовий;
Третiй - Мусiй Грач, вiйськовий трубач;
Четвертий - лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський,
Що був тридцять лiт у неволi,
Двадцять чотири, як став на волi,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тiй галерi од пристанi далеко вiдпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кафи-города приставали,
Там собi великий та довгий опочинок мали
То представиться Алкану-башатi,
Трапезунському княжатi, молодому панятi.
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, трапезунтське княжа,
На туркiв-яничар, на бiдних невольникiв покликав:
"Турки, - каже, - турки-яничари,
I ви, бiднi© невольники!
Котрий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати,
Мiг би йому три гради турецькi дарувати,
А котрий би мiг бiдний невольник одгадати,
Мiг би йому листи визволенi писати,
Щоб не мiг нiхто нiде зачiпати.
Се турки зачували, нiчого не сказали,
Бiднi невольники, хоч добре зii.iли,
Собi промовчали.
Тiльки обiзветься мiж туркiв лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовiрок християнський.
"Як же, - каже, - Алкане-башо, твiй сон одгадати,
Що ти хочеш нам повiдати?"
- "Такий менi, небожа, сон приснився,
Бодай нiколи не явився!
Видиться: моя галера, цвiткована, мальована,
Стала вся обiдрана, на пожар iспускана;
Видиться: мо© турки-яничари
Стали всi в пень порубанi;
А видиться: мо© бiднi невольники,
Которi© були у неволi, то всi стали по волi;
Видиться: мене гетьман Кiшка
На три частi розтяв,
У Чорне море пометав..."
Та скоро те лях-потурнак зачував,
К йому словами промовляв:
"Алкане-башо, трапезунтський княжате,
молодий паняте!
Сей тебе сон не буде нiтрохи зачiпати,
Скажи менi получче бiдного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати,
По два, по три старi© кайдани i новi© справляти,
На руки, на ноги надiвати,
Червоно© таволги по два зубцi брати,
По шиях затинати,
Кров християнську на землю проливати!"
Скоро-то те зачували,
Од пристанi галеру далеко вiдпускали,
До города до Козлова,
До дiвки-санджакiвки на зальоти поспiшали.
То до города Козлова прибували, -
Дiвка-санджакiвка навстрiчу виходжа ,
Алкана-башу в город Козлов зо всiм вiйськом затяга .
Алкана-башу за бiлу руку брала,
У свiтлицi-кам'яницi зазивала,
За бiлу скамню саджала,
Дорогими напитками напувала,
А вiйсько серед ринку саджала.
То Алкан-баша,
Трапезунтське княжа,
Не барзо дорогi© напитки ужива ,
Як до галери двох турчинiв на пiдслухи посила :
Щоб не мiг лях-потурнак Кiшки Самiйла одмикати,
Упоруч себе саджати.
То скоро ся тi© два турчини до галери прибували,
То Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,
Словами промовля :
"Ой ляше-потурначе, брате старесенький!
Коли i ти був у неволi, як ми тепера:
Добро нам учини,
Хоч нас, старшину, вiдомкни,
Хай би i ми у городi побували,
Панське весiлля добре знали".
Каже лях-потурнак:
"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Добро ти вчини:
Вiру християнську пiд нозi пiдтопчи,
Хрест на собi поламни.
Аще будеш вiру християнську пiд нозi топтати,
Будеш у нашого пана молодого за рiдного брата пробувати.
То скоро Кiшка Самiйло те зачував,
Словами промовляв:
"Ой ляше-потурначе, сотнику переяславський,
Недовiрку християнський!
Бодай же ти того дiла не дiждав,
Щоб я вiру християнську пiд нозi топтав!
Хоч буду до смертi бiду та неволю приймати,
А буду в землi козацькiй голову християнську покладати.
Ваша вiра погана,
Земля проклята".
Скоро лях-потурнак те зачува ,
Кiшку Самiйла у щоку затина .
"Ой, - каже, - Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький!
Будеш ти мене в вiрi християнськiй укоряти,
Буду тебе наче всiх невольникiв доглядати,
Старi© й новi кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек утро буду тебе брати".
То тi© два турчини те зачували,
До Алкана-башi прибували:
"Алкане-башо, Трапезунтське княжа,
Безпечно гуляй!
Доброго i вiрного клюшника ма ш:
Кiшку Самiйла в щоку затина ,
В турецьку вiру вверта ".
То Алкан-баша,
Трапезунське княжа,
Великую радiсть мало,
Пополам дорогi© напитки роздiляло:
Половину на галеру одсилало,
Половину з дiвкою-санджакiвкою уживало.
Став лях-потурнак дорогi© напитки пiдпивати,
Стали умисли козацькi голову клюшника розбивати:
"Господи! сть у мене що iспити i сходити.
Тiльки нi з ким об вiрi християнськiй поговорити..."
До Кiшки Самiйла прибува ,
Поруч себе саджа ,
Дорогого напитка мета ,
По два, по три кубки в руки налива .
То Кiшка Самiйло по два, по три кубки в руки брав,
То в рукава, то в пазуху, крiзь хустку третю, додолу пускав.
Лях-потурнак по диному випивав,
То так напився, що з нiг звалився.
То Кiшка Самiйло та й угадав:
Ляха-потурнака до лiжка вмiсто дитини спати клав;
Сам вiсiмдесят чотири ключi з-пiд голiв виймав,
На п'яти чоловiк по ключу давав:
"Козаки-панове! Добре дбайте:
Один другого одмикайте,
Кайдани iз рук, iз нiг не скидайте,
Полуночно© години дожидайте".
Тодi козаки один одного одмикали,
Кайдани iз рук, iз нiг не скидали,
Полуночно© години дожидали.
А Самiйло Кiшка чогось догадав,
За бiдного невольника ланцюгами втро себе прийняв,
Полуночно© години дожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-баша з вiйськом до галери прибувати,
То до галери прибував, словами промовляв:
"Ви, турки-яничари, помаленьку ячiте,
Мойого вiрного клюшника не збудiте;
Самi ж добре помiж рядами проходжайте,
Всякого чоловiка осмотряйте,
Бо тепера вiн пiдгуляв,
Щоб кому пiльги не дав".
То турки-яничари свiчi у руки брали,
Помiж рядiв походжали,
Всякого чоловiка осмотряли...
Бог помiч: за замок руками не торкали!
"Алкане-башо, безпечно почивай;
Доброго i вiрного клюшника ма ш:
Вiн бiдного невольника з ряду до ряду посаджав,
По три, по два старi© кайдани посправляв.
А Кiшку Самiйла ланцюгами утро прийняв".
Тодi турки-яничари у галеру входжали,
Безпечно спати лягали,
А котрi© хмiльнi бували, на сон знемагали,
Коло пристанi Козловсько© спати полягали.
Тодi Кiшка Самiйло полуночно© години дождав,
Сам мiж козакiв устав,
Кайдани iз рук, iз нiг у Чорне море пороняв;
У галеру входжа , козакiв пробуджа ,
Шаблi булатнi на вибiр вибира ,
До козакiв промовля :
"Ви, панове-молодцi, кайданами не стучiте,
Ясини не вчинiте;
Нi которого турчина в галерi не збудiте!.."
То козаки добре зачували:
Самi з себе кайдани скидали,
У Чорне море метали,
Ясини не вчинили,
Нi одного турчина в галерi не збудили.
Тодi Кiшка Самiйло до козакiв промовля :
"Ви, козаки-молодцi, добре, браття, дбайте:
Од города Козлова забiгайте,
Туркiв-яничарiв у пень рубайте,
Которих живцем у Чорне море метайте!"
Тодi козаки од города Козлова забiгали,
Туркiв-яничарiв у пень рубали,
Которих живцем у Чорне море метали.
А Кiшка Самiйло Алкана-башу iз лiжка взяв,
На три частi розтяв,
У Чорне море пометав,
До козакiв промовляв:
"Панове-молодцi! Добре дбайте:
Всiх у Чорне море метайте,
Тiльки ляха-потурнака не рубайте, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляйте".
Тодi козаки добре дбали:
Всiх туркiв у Чорне море пометали.
Тiльки ляха-потурнака не зрубали, -
Мiждо вiйськом для порядку за яризу
вiйськового зоставляли.
Тодi галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
Та ще у недiлю, барзо рано-пораненьку,
Не сива зозуля закувала,
Як дiвка-санджакiвка коло пристанi походжала
Та бiлi руки ламала, словами промовляла.
"Алкане-башо, трапезунське княжате!
Нащо ти на мене таке велике пересердiв ма ш,
Що од мене сьогоднi барзо рано ви©жджа ш?
Коли б була од матерi
Сорому i наруги прийняла,
З тобою хоч дину нiч перебувала!"
Скоро ся то промовляли,
Галеру од пристанi одпускали,
Самi Чорним морем далеко гуляли.
А ще у недiленьку
У полуденну годиноньку,
Лях-потурнак од сна пробуждав,
По галерi погляда , що нi диного турчина
в галерi нема .
Тодi лях-потурнак iз лiжка вставав,
До Кiшки Самiйла прибува , у ноги впада .
"Ой Кiшко Самiйле, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Не будь же ти на мене,
Як я був наостанцi мого вiку до тебе!
Бог тобi допомiг неприятеля побiдити,
Та не вмiтимеш у землю християнську входити!
Добре вчини:
Половину козакiв у окови до опачин посади,
А половину у турецьке дороге плаття наряди:
Бо ще будемо од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Будуть iз города Цареграда дванадцять галер вибiгати,
Будуть Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти;
То як будеш одвiт давати?.."
Як лях-потурнак научав,
Так Кiшка Самiйло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козакiв до опанчин у окови посадив,
А половину у турецьке дороге плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали iз Цареграда дванадцять галер вибiгати
I галеру iз гармати торкати,
Стали Алкана-башу з дiвкою-санджакiвкою
По зальотах поздоровляти.
То лях-потурнак чогось догадав:
Сам на чердак виступав.
Турецьким бiленьким завивалом махав;
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге - по-турецьки,
Каже: "Ви, турки-яничари, помаленьку, браття, ячiте,
Од галери одвернiте:
Бо тепера вiн пiдгуляв, на упоко© почива ,
На похмiлля знемага ,
До вас не встане, голови не зведе.
Казав: як буду назад гуляти,
То не буду вашо© милостi й повiк забувати".
Тодi турки-яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убiгали,
Iз дванадцяти штук гармат гримали,
Ясу воздавали.
Тодi козаки собi добре дбали:
Сiм штук гармат собi риштували,
Ясу воздавали, На Лиман-рiку iспадали,
К Днiпру-Славутi низенько уклоняли:
"Хвалим тя, господи, i благодарим!
Були п'ятдесят чотири роки у неволi,
А тепер чи не дасть нам бог хоть час по волi!"
А у Тендровi-островi Семен Скалозуб
З вiйськом на заставi стояв
Та на тую галеру поглядав,
До козакiв словами промовляв:
"Козаки, панове-молодцi!
Що сяя галера: чи блудить,
Чи свiтом нудить!
Чи много люду козацького ма ,
Чи за великою здобиччю ганя ?
То ви добре дбайте:
По двi штук гармат набивайте,
Тую галеру з грiзно© гармати привiтайте,
Гостинця ©й дайте".
Тодi козаки те зачували,
До його промовляли:
"Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам бо©шся
I нас, козакiв, страмишся:
сть сяя галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
Нi много козацького люду ма ,
Нi за великою здобиччю ганя ;
Се, може, давнiй, бiдний невольник iз неволi утiка ..."
То Семен Скалозуб те зачува ,
До козакiв промовля :
"А ви таки вiри не доймайте,
Хоч по двi .гармати набивайте,
Тую галеру iз грiзно© гармати привiтайте,
Гостинця ©й дайте.
Як турки-яничари, то у пень рубайте,
А як бiдний невольник, то помочi дайте!"
Тодi козаки, як дiти, негаразд починали:
По двi штуки гармат набивали,
Тую галеру iз грiзно© гармати привiтали,
Три дошки у суднi вибивали,
Води Днiпрово© пускали...
Тодi Кiшка Самiйло, гетьман запорозький,
Чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Червонi©, хрещатi©, давнi© корогви iз кишенi виймав;
Розпустив, до води похилив,
Сам низенько уклонив:
"Козаки, панове-молодцi!
Ця галера не блудить,
Нi свiтом нудить,
НI много люду козацького ма ,
Нi за великою здобиччю ганя :
Се сть давнiй бiдний невольник,
Кiшка Самiйло iз неволi утiка .
Були п'ятдесят чотири годи у неволi,
Тепер чи не дасть нам бог хоч час по волi!"
Тодi козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальованi облавки брали.
Та на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба
Паювали,
Тую галеру та на пристань стягали.
Тодi златосинi© киндяки - на козаки,
Златоглавi - на отамани,
Турецькую бiлу габу - на козаки на бiляки;
А галеру на пожар спускали.
А срiбло-злото на три частi пайовали:
Першу часть брали, на церкви накладали
На святого Межигiрського Спаса,
На Трахтемирiвський монастир,
На святую Сiчовую Покрову давали,
Которi давнiм козацьким скарбом будували,
Щоб за ©х, встаючи й лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помiж собою пайовали;
А третю часть брали,
Очертами сiдали,
Пили та гуляли,
Iз семип'ядних пищалей гримали,
Кiшку Самiйла поздоровляли:
"Здоров, - кажуть, - здоров, Кiшко Самiйле,
Гетьмане запорозький!
Не загинув си у неволi,
Не загинеш iз нами, козаками, по волi!"
Як свiдчить дума, зустрiч Самiйла Кiшки з Скалозубом сталася бiля
острова Тендра. Справдi року 1599-го гетьман Вiйська Запорозького Семен
Скалозуб вийшов iз Сiчi морським походом на далеке турецьке мiсто Азов; що
стояв на гирлах рiчки Дону. Можливо, якраз тодi, коли Самiйло Кiшка плив
турецькою галерею до Днiпровського лиману, запорозькi козаки з чайками
перестоювали бiля Тендри, очiкуючи, мабуть, доброго вiтру.
Простоявши там небагато, старий та молодий гетьмани розлучилися:
Скалозуб пiшов iз запорожцями в море; Кiшка зi сво©ми сивими товаришами
щасливо повернувся на Сiч i, пробувши там деякий час, по©хав до свого
рiдного мiста Канева. На Укра©нi старий гетьман, знеможений у неволi, був
дуже вражений змiнами у стосунках полякiв з укра©нцями й навпаки, а ще
дужче його приголомшив розбрат мiж самими козаками.
Не встиг Самiйло Кiшка розпитатися, що сталося за 26 рокiв без нього,
як на Сiч надiйшла лиха звiстка, що Скалозуб майже з усiм товариством
загинув у Керченськiй протоцi. Запорожцi за тако© тяжко© години покликали
з Канева свого старого ватажка та обрали його на гетьмана.
Невважаючи на складне становище Укра©ни, Самiйло Кiшка надзвичайно
швидко й розумно розiбрався в усiх складнощах i повернув усi справи на
користь козацтву. Розумiючи, що тiльки в днаннi сила, новообраний гетьман
першим дiлом узявся за налагодження добрих стосункiв мiж запорожцями й
ре стровими козаками. Сiчовики намагалися вийти на море рятувати Семена
Скалозуба з вiйськом, бо мали вiстi, що турки, заставши зненацька козацькi
чайки в Керченськiй протоцi, загнали ©х у затоку й, порозбивавши з гармат,
захопили бiльшiсть козакiв у бранцi й повезли до пiвденних берегiв Чорного
моря. Кiшка зразу ж заходився лагодити новi човни й послав на Укра©ну
кликати до походу ре стрових козакiв.
Давня слава Самiйла Кiшки ще жила в народi й негайно пiдняла козацтво
на ноги. З Укра©ни на Сiч прибуло кiлька тисяч козакiв, i похiд на море
був щасливий. Кiшка, хоч i не знайшов Скалозуба, та зате наробив туркам
багато шкоди й повернувся назад iз великою здобиччю, притягши iз собою на
Днiпро навiть кiлька турецьких галер iз визволеними невольниками.
Цей вдалий похiд об' днав усе козацтво, й погасла ворожнеча мiж
запорожцями й городовиками, так що наприкiнцi того ж 1599 року Самiйло
Кiшка повiв спiльне вiйсько у Молдову допомагати волоському во водi
Михайловi, що повстав проти туркiв. Той похiд змiцнив славу старого
козацького гетьмана. Повертаючись на Сiч iз Молдови, Кiшка за©хав до Ки ва
на прощу й заклав там церкву Миколи Доброго на згадку про сво визволення
з турецько© неволi.
По веснi року 1600-го господар волохiв Михайло напав на польського
ставленика - молдавського господаря Могилу. Польщi довелося допомагати
йому, бо Молдова тодi не мала свого вiйська. З тi © нагоди польський
коронний гетьман Замойський звернувся до Вiйська Запорозького взяти участь
у цьому походi, обiцяючи за те ласку короля та грошову плату. Кiшка
скористався цим випадком, щоб повернути козакам права, наданi Стефаном
Баторi м, i став умовляти товариство не йти служити тому королевi, який
проголосив запорожцiв сво©ми ворогами. Козаки послухали старого гетьмана й
не рушили iз Сiчi, а тим часом потреба в Польщi на козакiв дуже зростала
i, зрештою, Кiшка дочекався, що королевi довелося самому власноручно
писати листа з проханням до тих, кого вiн засудив на знищення.
Дiставши це послання, гетьман одповiв, що козаки радi б служити
королевi, але тiльки з умовою: щоб з них було знято присуд, накладений на
них безневинно, щоб ©м повернули давнi права i щоб захистили вiд усiх
кривд, якi над ними чинять польськi старости й урядовцi. Тiльки отримавши
од Жигмонта повiдомлення про те, що вiн зараз же надсила старостам на
Укра©ну наказ не утискувати козакiв i запевнення подбати на сеймi про
повернення запорожцям усiх прав, гетьман Кiшка виступив iз Сiчi Днiпром на
човнах угору, а, прибувши до Канева та при днавши до себе городових
козакiв, повiв звiдтiля вiйсько, кiлькiстю понад 4000 душ, суходолом до
Днiстра.
Пiд Буковим, бiля Пло штi, стався бiй козакiв i полякiв iз молдаванами,
i, як писав королю гетьман Замойський, "козаки пiд ворожою пальбою iз
гармат i рушниць брели болотом та водою вище пояса i, вдаривши спiльно з
польською пiхотою на ворожi окопи, вибили звiдтiля молдаван".
Не встигла завершитися ця вiйна, як настала нова - Польщi зi шведами,
якi вийшли на Лiвонiю та брали мiсто за мiстом. Польському урядовi знову
довелося просити козакiв узяти участь у боях, але Самiйло Кiшка вiдповiв
Замойському, що не пiде, бо ще не всi жадання козакiв задоволене.
За вимогою Кiшки польський сейм на початку 1601 року мусив видати
закон, за яким присуд 1597 року був скасований: саму ту постанову
розiрвали, й козакам повернули ©хнi давнi права.
Поставивши козацтво на мiцний грунт, гетьман Кiшка подбав про те, щоб
запорожцi i зi свого боку дотримувалися угод. Але Лiвонська вiйна була
затяжна й тяжка; людям, як i коням, не вистачало припасу. А зима 1602 року
ще бiльше погiршила становище козацького вiйська. Старий гетьман намагався
втримати козакiв на вiйнi i, щоб надати ©м бадьоростi i завзяття, сам
водив загони в бо©. В однiй iз таких бойових сутичок пiд мiстом Фелиним
року 1602-го Самiйло Кiшка загинув козацькою смертю - його знайшла куля.
Тiло гетьмана козаки з великою шанобою перевезли до його рiдного мiста
Канева й поховали там, за козацьким звича м, - з урочистою пальбою.
По закiнченнi Лiвонсько© вiйни Вiйсько Запорозьке, заспоко не на деякий