набагато сильнiшим противником.
- Вацьпан забуває про те, що потiм, в Iталiї, Ян Казимiр вступив до
ордену єзуїтiв i повернувся в Польщу кардиналом. Кардинал в королiвськiй
родинi - то щось значить, добродзєю, якщо не забувати, що католицький
костьол пiдлягає римському папi.
- Так, так нинiшнiй король недарма вчився в єзуїтiв. Нам присилає
втiшнi листи, але жодного гроша на викуп. Матка боска, регiментарiями
славного вiйська Польського - баглай [178] Заславський, недоук Остророг i
шмаркатий Конецпольський! Та при таких пшевудцах справдi прийде koniec
Polski... [179] А ми... а я конину їм i кумисом запиваю у Бахчисарайськiй
фортецi!
- Вацьпан витрачає надто багато енергiї на безсилу лють, пан...
коронний, - в'їдливо вiдказав Калиновський. - Так було, зрештою, пiд
Корсунем. Пан надт обфiтий на амбiцiю, а вона заважає зважити реальнi сили
ворога. I тепер замiсть пронюхати, що замишляє хан пiсля Зборова - адже
для чогось вiн залишив короля на тронi, - пан тiльки й знає, що плювати на
регiментарiїв, Яна Казимiра i бачити увi снi Хмельницького на палi. Я ж
знаю, що до Варшави прибули гiнцi з Болгарiї просити в короля допомоги на
повстання проти Туреччини i що це на руку Iслам-Гiреєвi. Вiн уже кокетує з
Венецiєю i до короля послiв слав з пропозицiєю обопiльне вирушити на
Османiв. Вашмосьць нiколи не задумувався над тим, що в такiй ситуацiї може
виникнуги конфлiкт мiж гетьманом i ханом?
- Волi менi треба, i я зiтру козацьку ребелiю, як дванадцять рокiв
тому!
- Киньте отi похвальби, пане... коронний, - Калиновський не мiг
приховати iронiї, коли вимовляв титул Потоцького. - Ви ж самi бачили, що
то за ребелiя. Хмельницький - полiтик, i, якщо вiн захоче, - Швецiю
натроюдить проти нас, i Москва завжди готова йоговi пiдперти. Нам треба
добитися аудiєнцiї в хана. Вiн, менi здається, подумує про розрив iз
Хмельницьким, ну, а в усякому разi боїться його вiкторiї. Та коли
передчасно станеться той розрив, Рiч Посполита загине. Гетьман у ту ж мить
знайде пiвнiчного i схiдного спiльникiв. Треба ще однiєї вiйни, подiбної
до зборiвськоїї
- Co pan mowi! [180] - аж скочив Потоцький. - Ще одна угода, ще сорок
тисяч реєстрових, ще три воєводства? То здрайство навiть мислити таке!
- Все це пишнi патрiотичнi фрази, пане... кгм... коронний. Я ж кажу
вашмосьцi: потрiбна ще одна баталiйi i ще одна... ханська зрада. Хiба не
може зрозумiти вацьпан, що Iслам-Гiрей попросту продав Хмельницького пiд
Зборовом. Бо коли б нi, то ми мали б на Чуфут-кале ще одного зацного
компаньйона - ясновельможного круля Речi Посполитої.
Мабуть, уперше за два роки спiвжиття в неволi Потоцький визнав за
Калиновським слушнiсть. Вiн не гаючись сiв до столу i почав складати
суплiку хановi, щоб її ще сьогоднi передати стражником по двору.
Стояла Марiя, як колись давно, при дорозi, що курно в'ється з
Бахчисарая до Ак-мечетi, i пильно приглядалася до татарського вiйська,
намагаючись не пропустити жодного обличчя. Вирушав кримський кiш ще раз
походом туди - на Україну. Тривога нудила серце - рiзне поговорюють люди в
Мангушi: кажуть, хан великий ясир пригнав до Перекопу, повертаючись того
разу з України, i в Кафi заганяли на галери не лядських бранцiв, а
козацьких синiв i дочок. Мальву заслiпила любов, вона не вiрить. А щось
мусить бути в тому правди... Яку ж то долю тепер несуть Українi ханськi
вiйська?
У шапках, шкiрянках, на густогривих малих конях, такi самi, як тi, що
вели її з Соломiєю на сирицi бiльше десятка рокiв тому - чамбул за
чамбулом. То страшна сила, i якої треба вiдваги, щоб впускати їх у край,
вiдчиняти їм ворота...
Пройшли переднi вiддiли, вляглася курява, i на обрiї силуетами виросли
вершники в дзьобатих шоломах - то наближався ханський почет пiд зеленим
прапором. Посерединi сам... зять на конi. Здалека видно його похмуре,
жорстоке обличчя. Як, як то Мальва... могла?.. Попереду тягнуть на арбах
гармати, а воїни, закованi в панцири, важко бряжчать шаблями i щитами, i
частокiл списiв жалить весняне небо.
Чи побачить його, того улюбленого ханського сеймена, якого чомусь
нарекла своїм сином? Чи не видумало собi материнське серце? Та все одно,
воно вже прийняло, хай i чужу, дитину до себе - i болить, i карається вiд
туги: два роки не бачила його, ще з того часу, як iшли на Зборiв. Може,
загинув?
Вже близько... Хан звисока поглядає на матiр своєї дружини, начебто
теплiє його погляд. Марiя насмiлюється пiдiйти ближче. Пропускає одне за
одним обличчя сейменiв, де вiн дiвся - бiлочубий яничар? Один ряд, другий,
i раптом її саму знаходять голубi очi, i пiдсвiдоме вихоплюється з горла
Марiї тихий крик:
- Мен-оглу!
Селiм на мить зупинив коня i рушив далi, не вiдводячи голови вiд жiнки,
яка назвала його сином.
Йшла поруч, пiдбiгала, щоб вдивитися ще раз у нього, нi, не обманює
материнське серце - це вiн!
- Хто я тобi? - спитав Селiм тихо, та конi йшли все швидше й швидше,
хан поспiшав на Україну.
- Сину! - закричала вслiд, i вiн почув її голос, знову спинив на мить
коня.
- Сину, пожалiй землю свою!..
В кiнцi червня 1651 року Хмельницький отаборився над рiчкою Пляшiвкою,
що за чотири милi впадає в Стир бiля Берестечка, i чекав на хана. Вiстка
про те, що Iслам-Гiрей, не взявши викупу, вiдпустив Потоцького i
Калиновського на волю без вiдома Хмельницького, не вiщувала добра. Спiлка
з ханом непевна. Московський цар щедро обдарував послiв Хмельницького.
Опiвднi вiстовi донесли гетьмановi, що з Сокаля до Берестечка iде
король з гусарiєю, драгунiєю, рейтарами, з усiм посполитим рушенням.
Вiйськом знову командують Потоцький i Калиновський. Цього ж дня прибули
татари i зайняли позицiю на лiвому крилi козацьких бойових лаштункiв.
Був саме перший день байраму, тож ординцi святкували. Забирали з
поблизьких сiл Солонева й Острова овець та корiв, варили в котлах каурму i
обпивались айраном.
Хмельницький цiлий день молився в острiвськiй церковцi святого Михаїла
i сповiдався перед боєм.
Понад вечiр густi тумани лягли над Стиром, сховалось Берестечко в
тривожнiй iмлi. Вранцi з молочної пелени виринуло раптом польське вiйсько
пiд гаптованими золотом корогвами, зашумiли залiзними крилами, втиканими
бiлим пiр'ям, королiвськi гусари i стали шахiвницею, вийшли панцирнi
корогви в гартованих кольчугах, за ними рейтари в капелюхах з страусовими
перами i строкате посполите рушення.
Два днi проминуло в дрiбних сутичках, король ждав козацько-татарського
наступу. Iслам-Гiрей чогось вичiкував, татари з тривогою перемовлялися про
князя Вишневецького.
На третiй день до татарського табору прибув полковник Джеджалiй з
гетьманським наказом вдарити негайно з обох флангiв.
Хан був у поганому настрої, похмурий i сердитий.
Цiєї ночi вiн знову розмовляв з Сефером Газi. Аталик наполягав рiшуче
вдарити на королiвське вiйсько. Iслам-Гiрей слухав його в понурiй
мовчанцi, а в пам'ятi бринiли благання Мальви. Щось наче спiльне вчувалося
йому мiж її просьбами й Сеферовими домаганнями. Пiдозра закралася в
свiдомiсть хана, в приступi гнiву вiн вигнав аталика з намету.
Джеджалiй чекав вiдповiдi. Iслам-Гiрей зневажливо глянув на полковника,
проказав:
- Ну що, вже витверезiв твiй Хмельницький, який дурив мене байками про
слабке польське вiйсько?
Не встиг Джеджалiй передати хановi гетьманський наказ, як на польському
боцi вистрелила гармата i поблизу ханського намету впало ядро.
Смикнувся Iслам-Гiрей i, прискаючи слиною, закричав на Джеджалiя:
- Бачиш? Бачиш, як ризикує хан, догоджаючи примхам твого гетьмана?
Шертує вiн iз султаном, то хай просить у нього вiйська i не загрiбає жар
моїми руками!
З татарського боку вискочило кiлька вершникiв на герць. Хан сторожко
приглядався до гарцiвникiв i враз охнув, побачивши, як один сеймен злетiв
з коня i простягнувся на полi ногами до татарського табору.
- Поганий то знак, полковнику, - кивнув рукою на бойовище. - Боюсь я
починати битву.
Джеджалiй пополотнiв. Тодi з ханського почту виїхав уперед бiлявий
сеймен i, дивлячись упритул на свого повелителя, сказав рiзко:
- Дозволь, хане, менi пiти на герць. Або переможу, або ж ляжу головою
до стiп твоїх. Не вiдмовляйся вдруге вiд бою.
Зухвалiсть мовчазного вiрного слуги ошелешила хана, прошипiв
Iслам-Гiрей:
- Як смiєш, рабе!
У цю хвилину засурмили в польському таборi сурми, вдарили барабани, до
двадцяти панцирних хоругов пiшло в атаку на татарський фланг, за ними
гусари з тривожним шумом крил. Попереду скакав на конi, вимахуючи голою
шаблею, Ярема Вишневецький - без шапки, в оксамитовому червоному кунтушi.
Джеджалiй помчав до Хмельницького. В передратнiй метушнi хтось серед
татар панiчно закричав:
- Ярема! Ярема! Подалися назад чамбули, Iслам-Гiрей завернув коня i,
залишаючи свiй намет, сам почвалав попереду, а татари, скидаючи з себе
опанчi, куртки, зброю, з гиком i ревом втеком гнали вслiд за ханом.
З правого боку скакав навперейми хановi Богдан Хмельницький -
безжалiсно батожив нагайкою свого бiлого огиря. За ним - два десятки
козакiв.
Гетьман наздогнав Iслам-Гiрея аж смерком на дубнiвському шляху.
- Де твоя присяга, хане, де шерть i умова зi мною? - закричав iз
розпукою в голосi. Чому ганебно втiкаєш iз поля бою?
Хан примружив очi. Що ж, вовка, за яким женеться сто собак, уже не
вважай вовком. Тепер вiн уперше вiдчув, що вже не боїться Хмельницького. З
цiєї пори Iхмелiскi-ага буде йому вiк послушний. Пiсля бою вiн пошле до
короля послiв: хай мириться з козацьким сердаром i йде на Туреччину.
Промовив спокiйно, з ледь вiдчутним глузуванням:
- Сам собi не придумаю, гетьмане, звiдки такий страх напав на моє
хоробре вiйсько. Обмарило! Чи не: наслали поляки на нас чортiв? Ти ж,
Iхмелiскi, непоштиво розмовляєш зi мною. Як це - я, хан Iслам-Гiрей,
втiкаю з поля бою? Ти повинен знати, що я завертав перелякане вiйсько. Але
тепер уже пiзно вертатися, тож i тобi, гетьмане, не годиться йти на вiрну
загибель. Я цiную твою доблесть, ми ще воюватимемо. А там, пiд
Берестечком, - яка вже їм судилася фортуна. Сказав же пророк: нi один
волос не впаде з голови без волi аллаха...
- Хане, граєшся ти з вогнем! - скипiв Хмельницький. - Диявол тебе
надоумив удруге зрадити мене, тож знай, я розiрву спiлку з тобою i...
Гетьман не докiнчив. З лави ханських сейменiв вискочив пiдшпорений
кiнь, бiлявий вершник здибив його на заднi ноги перед самим ханом, i з уст
вiрного капи-кулу вихопився крик, вiд якого сторопiли i хан, i почет
ханський, i Хмельницький з подивом глянув на воїна.
- Шайтан шолудивий! Зрадник, будь ти проклятий!
Поки встиг хан отямитися, Селiм щодуху полопотiв полем на захiд i зник
у вечiрнiй iмлi.
...Липень почався хлющею. Розлилася гнила Пляшiвка по рiвнинi, з
дванадцяти тисяч козацького вiйська, яке не встигло переправитися з
Богуном через гружавину, залишилося триста одчайдухiв на островi
Журавлиха.
Потоцький особисто командував наступом на неприступну твердиню,
захищену тiльки козацькими грудьми.
Гармати козацькi вже не палили, не стало пороху. Обложенi брали ядра в
руки i жбурляли на голови драгунiв i найманих рейтарiв, що повзли болотом
до острова. Ще зрiдка пострiлювали гакiвницi i тi затихли, козаки
оборонялися тiльки списами i шаблями.
Серед обшарпаного гурту видiлявся молодий воїн, закований у татарськi
лати. Вiн бився бойовим цiпом, гамселив залiзним зубатим бильнем по
ворожих головах.
- Шайтан! Шайтан! - повторював за кожним ударом, i кров червонила
болото.
Аж задивився Потоцький на героїв.
- Гей, хлопи! - гукнув драгунський хорунжий. - Його милiсть коронний
гетьман обiцяє вам життя i волю. Як зацний лицар, вiн шанує вашу
хоробрiсть. Здавайтеся!
- Нам краще смерть, нiж життя, подароване кривавими руками Потоцького!
- вiдгукнувся з берега рудовусий козак, що воював косою, настромленою
сторчма на кiсся.
Кульгаючи на одну ногу, вiн спустився з берега, зiпхнув човен. Вiдбився
ногою i стрiмливо врiзався в гущу драгунiв, що застрягли в драглинi. З
сатанинською силою косив рудовусий ворожi голови, забагровiла вода вiд
свiжої кровi. Доступити до нього нiхто не змiг.
А на островi все менше ставало людей, вiддiл рейтарiв увiрвався на
берег. В останнiй жорстокiй сутичцi падали один за одним козаки, i
обiрвався цiп у воїна, закутого в татарськi лати. Вiн бився навкулачки,
випльовував прокльони i врештi впав обличчям ниць, розпростерши руки, нiби
хотiв обняти весь острiв. Iзгой вiтався з рiдною землею, вернувшись до
неї. I простогнала вона йому, скривавлена, стратована голосом матерi
Мальви-ханим:
"Пожалiй мене, сину..." Залишився лише один рудовусий козак з косою на
човнi. Взяти його живцем не змогли. Пiдступили колом i пiдняли на списах.
Так загинув майстер на всi руки Стратон - засновник козацького
поселення в Мангушi, вiрний друг Марiї, матерi яничарської.
ЕПIЛОГ
Свiт море. Тож будуй свiй човен
Iз добрих дiл, щоб не розбився.
Рудакi
- Скажiть, чи ще хто залишився на Українi? - питали нових бранцiв старi
невольники у Кафi, Карасу-базарi, на Скутарi i Галатi, гребцi на турецьких
галерах.
- Чи можна знайти там хоч латку зеленого степу?
- Чи птахи ще звивають гнiзда?
...Розлилися крутi бережечки, гей, та по роздоллi, пожурились славнi
козаченьки, гей, та у неволi...
- Ну що твоя дума, доню, ну що ж твоя надiя на свою любов велику до
ката мого краю? Iди поглянь, невiльнице постелi ханської, на невольничий
ринок пiд горою Топ-кая. Уже не в Кафi, нi - в самiй столицi продає хан
своїх спiльникiв - та все за дукати, та все за таляри. Нинi хрестини внука
мого? То чому не кличеш мене в гостi, я задушила б його - i хоч половину
вини своєї змила б кров'ю яничарською, бо тебе вбити не могла...
Залишайся, дочко, у ката, а я пiду сина шукати. Чи то iти в Туреччину, чи
то iти в Румелiю, а пiду я на Україну, де мiй Семен залишився. Та й знайду
той шматочок землi, що накрився вiн нею. Його прокляли в мечетi, зате,
може, хтось йому хрест поставить. А ти залишайся i ще наплоди
ворогiв-змiєнят..
- Не проклинай мене, мамо. Нащо змалку так казала - татарчатком
називала? Нащо, мамо!
- Хто ти i куди iдеш, жiнко сива, непокрита?
- Пустiть мене, яничари, пустiть свою матiр за мур Перекопський, в мене
грамота вiд хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї бога свого,
дiтей своїх i здоров'я. Мушу вмерти на тiй землi, де коноплi по стелю, а
льон по колiна, де мальви вище соняхiв ростуть бiлi, голубi й червонi ..
Ой на горi слобода, а там жила удова з маленькими дiточками. На тихих
водах, на ясних зорях, в краю веселому.
"Хановi Кримського улусу Iслам-Гiреєвi. Просили ви нас допомогти вам
велику справу почати. Нiчого вирiшити сам не можу, з цим треба чекати аж
до сейму. Але чи гоже вашiй милостi, пiдданому султана, йти проти пана
свого, та ще й мене, родовитого монарха, в таке дiло вплутувати? А з цим
ще повiдомляємо, що упоминок бiльше платити не будемо, бо наш народ сам
голодує пiсля воєн.
Ян Казимiр"
"Невiрний рабе великого султана, царя свiту, перед яким ти порох i
тлiн! За намовою самого Iблiса ти насмiлився чинити змову проти свого
повелителя. Велю тобi явитися до Високого Порога i уступити мiсце своєму
братовi - вiрному слузi падишаха, який через твої обмови десять рокiв
невинно карається на Родосi.
Магомет IV"
"Милостивий кримський царю! Вiйська твоєї царської милостi,
повертаючись з України, заподiяли нам великих i нестерпних кривд, i
козацтво тобi бiльше не вiрить. Що ж до Москви, з якою ми вступили в
дружбу, то це бажання вiйська мого i моє. Православна Русь не зрадить
нас...
Богдан Хмельницький"
Чому ти невеселий, мiй хане, в день обрiзання нашого сина твого
спадкоємця? Вiн уже спить... Дуже мiцно спить. А ти випий за його
спокiйний сон. I за мене - третю, але першу ханим твою. I за свiй спокiй
випий... Правда, доброго вина я тобi наварила? ...i за кров, яку ти розлив
дарма по свiту, i за зраду чужих i своїх, i за те, що свiй розум, який дав
тобi бог для добрих дiл, продав дияволовi пiдступностi, i за...
Ти вiдбирав у мене престол, а вiдiбрав моє мiсце в Ескi - юртськiй
усипальнi - мiсце Четвертого Мухаммеда, якому судилося вмирати своєю
смертю, - сказав на гробi Iслам-Гiрея старець хан, вiрний слуга
малолiтнього султана.
- На румовищах свiту ти була трояндою i зiв'яла. О вiчний боже, прийми
її у квiтник раю... - ридав пастух Ахмет над свiжою могилою, винесеною за
огорожу бахчисарайського палацу.
Львiв-Бахчисарай, 1965 - 1967
[1] Мусульманське лiточислення, яке починається з 622 року - дати
переселення Магомета з Мекки в Медину. За нашим лiточисленням - 1640 рiк.
[2] Гребне турецьке судно.
[3] Турецький спiвець, оповiдач.
[4] Татарський полководець iз роду Гiреїв, який 1624 року вигнав
турецьких васалiв iз Кафи. Був розбитий турками i татарськими беями в 1629
роцi.
[5] Рахiвники, що вiдраховували данину для султана.
[6] Священний вислiв пророка Магомета.
[7] Грецькi вчителi.
[8] Турецькi повстанцi проти султанiв.
[9] Сербськi повстанцi.
[10] Грецькi повстанцi
[11] Монах, який заснував орден дервiшiв-бекташiв.
[12] Дервiшський монастир.
[13] Священна вiйна проти християн.
[14] Сивобородий, шанована людина
[15] Висока Порта, Високий Порiг султанський уряд Туреччини
[16] Мусульманська секта, визнана в Iранi й Iраку. В Туреччинi суннiти.
[17] Вчений богослов, який знає коран напам'ять.
[18] Пiдвищення вздовж стiни для спання.
[19] Жiноче покривало поверх плаття в туркень.
[20] В перекладi з татарського вершина гори
[21] Заклик до молитви.
[22] Молитва.
[23] Мусульманськi проповiдники.
[24] Послушник.
[25] Перекоп, у перекладi з татарської - дверi фортецi.
[26] Вiд Днiпра до Сиваша.
[27] Решiтки на вiкнах у гаремах i на галереях у мечетях, де моляться
жiнки.
[28] Глава дервiшського монастиря.
[29] Будинок для божевiльних (татар.).
[30] Гяури, погордлива назва християн.
[31] Заслона на обличчях у мусульманок.
[32] Проклятий гяур.
[33] Добрий вечiр (татар.).
[34] Воїни важкоозброєної турецької кавалерiї
[35] Верховна рада при султановi чи хановi
[36] Яничарський полковник.
[37] Султан Мурада I, який сидiв на престолi у XIV ст., створив вiйсько
"йенi-черi" (нове вiйсько) з вихованих у спецiальних закладах
християнських хлопчикiв.
[38] Ворота султанського палацу, перед якими виставляли голови
страчених достойникiв.
[39] Верховнi суддi обох бейлербейств - Анатолiї i Румелiї
[40] Мати султана.
[41] Начальник яничарської казарми.
[42] Центральний критий ринок у Стамбулi.
[43] Жаровня
[44] Школа.
[45] Феодали, яким за вiдбування вiйськової служби надавалися в умовне
володiння земельнi маєтки (зеамети й тiмари)
[46] Великий боже (араб.).
[47] Степовi татари називають гiрських татами (вiровiдступниками).
[48] Молодший брат хана, воєнний мiнiстр
[49] Теперiшнiй Сiмферополь.
[50] Тростинкове перо.
[51] Лiричнi вiршi.
[52] Полонини i поляни.
[53] Ханськi стрiльцi, татарськi яничари.
[54] Гетьман Грицько Чорний розгромив татар пiд Бурштином у 1629 роцi.
[55] Килимок, на якому розкладають їжу
[56] Циган (татар.)
[57] Крамовий пояс
[58] Посланець.
[59] Iподром.
[60] Квартал Стамбула.
[61] Чоловiча половина турецького дому, султанського палацу
[62] Мiнiстр фiнансiв
[63] Шеф субашiв - охоронцiв громадського порядку в османськiй
Туреччинi.
[64] Яничарський полк.
[65] Богослови-правознавцi, пiд владою яких були школа, право,
судочинство.
[66] Ми зустрiнемося в країнi золотого яблука! (Тур.)
[67] Гробовець.
[68] Цвинтарний сторож.
[69] Перша сура корана.
[70] Суп iз баранини.
[71] Хороший юнак, великий бакшиш.
[72] Яничарський корпус.
[73] Яничарська рушниця.
[74] Ручна гарматка - зброя яничар.
[75] Корпус яничар дiлився на три з'єднання - булуки. Стамбульський
булук складався з 60 орт.
[76] У перекладi з турецької - iноземнi юнаки. Яничари-школярi.
[77] Полководець. Так називали яничара-агу
[78] Наглядач за поведiнкою яничарiв у бою Чаушлари їздили на
фарбованих конях, щоб видiлятися серед воїнiв
[79] Постiйний вступ до сур корана, до проповiдей.
[80] Вiдаючий годинниками при мечетях
[81] За мусульманською демонологiєю мерцi перетворюються на вурдалакiв.
[82] Балкон, галерея
[83] Сiльський староста
[84] Напiвлюдина, напiвчорт (татар. демонологiя).
[85] Мекiри, оджу - злi джини, що перетворюються на собак, цапкiв.
[86] Доброго ранку! (Татар.)
[87] Спасибi, брате (Татар.)
[88] Твердий овечий сир.
[89] Так ногайцi називали степи мiж Днiпром i Доном.
[90] Чорна вода (татар.).
[91] Старий Крим - перша столиця Татарського ханства.
[92] Театр, що має спiльнi риси з вертепом чи росiйським "Петрушкою".
[93] Цукор (тур.).
[94] Вiно для султанських жiнок.
[95] Сторожа ворiт султанського палацу
[96] Вислiв Селiма Грiзного (1512 - 1520): "Панувати - це суворо
карати"
[97] Грецькi священики.
[98] Мусульманське право.
[99] В перекладi з татарської - рiчка.
[100] Ханська грамота.
[101] Татарський збирач податкiв (у перекладi: той, що давить за
горло).
[102] Земельний податок з немусульманського населення i подушне.
[103] Мiра сипучих тiл, восьмина.
[104] Стiйло для овець.
[105] Дитяча гра в костi.
[106] Найвищий шпиль Чатирдагу .
[107] Покровитель подорожнiх i пастухiв.
[108] Бабуся.
[109] Злий демон, сатана.
[110] Мiсцеперебування отамана чабанiв.
[111] Свiтає (татар.).
[112] Джаханнам - пекло.
[113] Зiрка (татар.).
[114] Надмогильний пам'ятник.
[115] Ватажки повстань проти османського уряду на початку XVII ст.
[116] Вихователь ханича.
[117] Тонкий прозорий крам.
[118] Канцелярiя великого вождя.
[119] Мусульманський осiннiй мiсяць посту.
[120] Барабанщик, вуличний сторож.
[121] Державна печатка.
[122] Риторичне мистецтво.
[123] Страви з баранячого м'яса.
[124] Носильники.
[125] Мисочка з кокосового горiха.
[126] Турецькi поети-сатирики початку XVII ст.
[127] Церемонiймейстер.
[128] Султанське торжище.
[129] Адмiрал флоту.
[130] Турецька мiра грошей (100 тисяч акче).
[131] Начальник придворних зброєносцiв.
[132] Рiдний брате (татар.).
[133] Чоловiчий шовковий пояс.
[134] Встань! Живи! (Татар.)
[135] Крiт, належав Венецiї.
[136] Договiрна грамота.
[137] Досить! (Тур.)
[138] День молитов за померлi душi.
[139] Паляниця на курдючному салi.
[140] Наложниця
[141] Весiлля.
[142] Ой, ой мамо! (Татар.)
[143] Турецький шовковий крам.
[144] Iнструмент, схожий на гiтару
[145] Сторож базару
[146] Хто хотiв звернутися до султана на вулицi, тримав засвiчений
факел над головою.
[147] Гарнiзоннi яничари.
[148] Молитва при заходi сонця.
[149] Мiй синочку, молоденька половинко (татар.).
[150] Ханська мечеть.
[151] Вiрменська вулиця в Бахчисараї.
[152] Ханський придворний, який вводить послiв.
[153] Заложник (татар.).
[154] Французький посол у Польщi за часiв Хмельниччинi.
[155] Брехня (татар.).
[156] Батько (татар.)
[157] Нiжна моя! (Татар.)
[158] Султанський товариш по чарцi, який мав право заходити до султана
в неприйомнi днi.
[159] Панегiричний вiрш.
[160] Розваги, бездiлля.
[161] В перекладi - ловчi, псарi (яничарська орта, з якою султан ходив
на полювання).
[162] Посланець-скороход.
[163] Турецький поет першої половини XVII ст.
[164] Смерть (тур.).
[165] Помилуй (тур.).
[166] Султанський син.
[167] Система, за якою набирали iноземних хлопчикiв у яничари
[168] Чужинець (тур ).
[169] Кiмната катiв.
[170] Рибальський дiм.
[171] Архангел смертi.
[172] Оце так! (Татар.)
[173] Гаразд (татар.).
[174] Повчання (татар )
[175] Плазун! (Пол.)
[176] Провiдники (пол.).
[177] Нiби другий король (латин.).
[178] Лiнивець.
[179] Кiнець Польщi (пол.).
[180] Що пан каже? (пол.)
- Вацьпан забуває про те, що потiм, в Iталiї, Ян Казимiр вступив до
ордену єзуїтiв i повернувся в Польщу кардиналом. Кардинал в королiвськiй
родинi - то щось значить, добродзєю, якщо не забувати, що католицький
костьол пiдлягає римському папi.
- Так, так нинiшнiй король недарма вчився в єзуїтiв. Нам присилає
втiшнi листи, але жодного гроша на викуп. Матка боска, регiментарiями
славного вiйська Польського - баглай [178] Заславський, недоук Остророг i
шмаркатий Конецпольський! Та при таких пшевудцах справдi прийде koniec
Polski... [179] А ми... а я конину їм i кумисом запиваю у Бахчисарайськiй
фортецi!
- Вацьпан витрачає надто багато енергiї на безсилу лють, пан...
коронний, - в'їдливо вiдказав Калиновський. - Так було, зрештою, пiд
Корсунем. Пан надт обфiтий на амбiцiю, а вона заважає зважити реальнi сили
ворога. I тепер замiсть пронюхати, що замишляє хан пiсля Зборова - адже
для чогось вiн залишив короля на тронi, - пан тiльки й знає, що плювати на
регiментарiїв, Яна Казимiра i бачити увi снi Хмельницького на палi. Я ж
знаю, що до Варшави прибули гiнцi з Болгарiї просити в короля допомоги на
повстання проти Туреччини i що це на руку Iслам-Гiреєвi. Вiн уже кокетує з
Венецiєю i до короля послiв слав з пропозицiєю обопiльне вирушити на
Османiв. Вашмосьць нiколи не задумувався над тим, що в такiй ситуацiї може
виникнуги конфлiкт мiж гетьманом i ханом?
- Волi менi треба, i я зiтру козацьку ребелiю, як дванадцять рокiв
тому!
- Киньте отi похвальби, пане... коронний, - Калиновський не мiг
приховати iронiї, коли вимовляв титул Потоцького. - Ви ж самi бачили, що
то за ребелiя. Хмельницький - полiтик, i, якщо вiн захоче, - Швецiю
натроюдить проти нас, i Москва завжди готова йоговi пiдперти. Нам треба
добитися аудiєнцiї в хана. Вiн, менi здається, подумує про розрив iз
Хмельницьким, ну, а в усякому разi боїться його вiкторiї. Та коли
передчасно станеться той розрив, Рiч Посполита загине. Гетьман у ту ж мить
знайде пiвнiчного i схiдного спiльникiв. Треба ще однiєї вiйни, подiбної
до зборiвськоїї
- Co pan mowi! [180] - аж скочив Потоцький. - Ще одна угода, ще сорок
тисяч реєстрових, ще три воєводства? То здрайство навiть мислити таке!
- Все це пишнi патрiотичнi фрази, пане... кгм... коронний. Я ж кажу
вашмосьцi: потрiбна ще одна баталiйi i ще одна... ханська зрада. Хiба не
може зрозумiти вацьпан, що Iслам-Гiрей попросту продав Хмельницького пiд
Зборовом. Бо коли б нi, то ми мали б на Чуфут-кале ще одного зацного
компаньйона - ясновельможного круля Речi Посполитої.
Мабуть, уперше за два роки спiвжиття в неволi Потоцький визнав за
Калиновським слушнiсть. Вiн не гаючись сiв до столу i почав складати
суплiку хановi, щоб її ще сьогоднi передати стражником по двору.
Стояла Марiя, як колись давно, при дорозi, що курно в'ється з
Бахчисарая до Ак-мечетi, i пильно приглядалася до татарського вiйська,
намагаючись не пропустити жодного обличчя. Вирушав кримський кiш ще раз
походом туди - на Україну. Тривога нудила серце - рiзне поговорюють люди в
Мангушi: кажуть, хан великий ясир пригнав до Перекопу, повертаючись того
разу з України, i в Кафi заганяли на галери не лядських бранцiв, а
козацьких синiв i дочок. Мальву заслiпила любов, вона не вiрить. А щось
мусить бути в тому правди... Яку ж то долю тепер несуть Українi ханськi
вiйська?
У шапках, шкiрянках, на густогривих малих конях, такi самi, як тi, що
вели її з Соломiєю на сирицi бiльше десятка рокiв тому - чамбул за
чамбулом. То страшна сила, i якої треба вiдваги, щоб впускати їх у край,
вiдчиняти їм ворота...
Пройшли переднi вiддiли, вляглася курява, i на обрiї силуетами виросли
вершники в дзьобатих шоломах - то наближався ханський почет пiд зеленим
прапором. Посерединi сам... зять на конi. Здалека видно його похмуре,
жорстоке обличчя. Як, як то Мальва... могла?.. Попереду тягнуть на арбах
гармати, а воїни, закованi в панцири, важко бряжчать шаблями i щитами, i
частокiл списiв жалить весняне небо.
Чи побачить його, того улюбленого ханського сеймена, якого чомусь
нарекла своїм сином? Чи не видумало собi материнське серце? Та все одно,
воно вже прийняло, хай i чужу, дитину до себе - i болить, i карається вiд
туги: два роки не бачила його, ще з того часу, як iшли на Зборiв. Може,
загинув?
Вже близько... Хан звисока поглядає на матiр своєї дружини, начебто
теплiє його погляд. Марiя насмiлюється пiдiйти ближче. Пропускає одне за
одним обличчя сейменiв, де вiн дiвся - бiлочубий яничар? Один ряд, другий,
i раптом її саму знаходять голубi очi, i пiдсвiдоме вихоплюється з горла
Марiї тихий крик:
- Мен-оглу!
Селiм на мить зупинив коня i рушив далi, не вiдводячи голови вiд жiнки,
яка назвала його сином.
Йшла поруч, пiдбiгала, щоб вдивитися ще раз у нього, нi, не обманює
материнське серце - це вiн!
- Хто я тобi? - спитав Селiм тихо, та конi йшли все швидше й швидше,
хан поспiшав на Україну.
- Сину! - закричала вслiд, i вiн почув її голос, знову спинив на мить
коня.
- Сину, пожалiй землю свою!..
В кiнцi червня 1651 року Хмельницький отаборився над рiчкою Пляшiвкою,
що за чотири милi впадає в Стир бiля Берестечка, i чекав на хана. Вiстка
про те, що Iслам-Гiрей, не взявши викупу, вiдпустив Потоцького i
Калиновського на волю без вiдома Хмельницького, не вiщувала добра. Спiлка
з ханом непевна. Московський цар щедро обдарував послiв Хмельницького.
Опiвднi вiстовi донесли гетьмановi, що з Сокаля до Берестечка iде
король з гусарiєю, драгунiєю, рейтарами, з усiм посполитим рушенням.
Вiйськом знову командують Потоцький i Калиновський. Цього ж дня прибули
татари i зайняли позицiю на лiвому крилi козацьких бойових лаштункiв.
Був саме перший день байраму, тож ординцi святкували. Забирали з
поблизьких сiл Солонева й Острова овець та корiв, варили в котлах каурму i
обпивались айраном.
Хмельницький цiлий день молився в острiвськiй церковцi святого Михаїла
i сповiдався перед боєм.
Понад вечiр густi тумани лягли над Стиром, сховалось Берестечко в
тривожнiй iмлi. Вранцi з молочної пелени виринуло раптом польське вiйсько
пiд гаптованими золотом корогвами, зашумiли залiзними крилами, втиканими
бiлим пiр'ям, королiвськi гусари i стали шахiвницею, вийшли панцирнi
корогви в гартованих кольчугах, за ними рейтари в капелюхах з страусовими
перами i строкате посполите рушення.
Два днi проминуло в дрiбних сутичках, король ждав козацько-татарського
наступу. Iслам-Гiрей чогось вичiкував, татари з тривогою перемовлялися про
князя Вишневецького.
На третiй день до татарського табору прибув полковник Джеджалiй з
гетьманським наказом вдарити негайно з обох флангiв.
Хан був у поганому настрої, похмурий i сердитий.
Цiєї ночi вiн знову розмовляв з Сефером Газi. Аталик наполягав рiшуче
вдарити на королiвське вiйсько. Iслам-Гiрей слухав його в понурiй
мовчанцi, а в пам'ятi бринiли благання Мальви. Щось наче спiльне вчувалося
йому мiж її просьбами й Сеферовими домаганнями. Пiдозра закралася в
свiдомiсть хана, в приступi гнiву вiн вигнав аталика з намету.
Джеджалiй чекав вiдповiдi. Iслам-Гiрей зневажливо глянув на полковника,
проказав:
- Ну що, вже витверезiв твiй Хмельницький, який дурив мене байками про
слабке польське вiйсько?
Не встиг Джеджалiй передати хановi гетьманський наказ, як на польському
боцi вистрелила гармата i поблизу ханського намету впало ядро.
Смикнувся Iслам-Гiрей i, прискаючи слиною, закричав на Джеджалiя:
- Бачиш? Бачиш, як ризикує хан, догоджаючи примхам твого гетьмана?
Шертує вiн iз султаном, то хай просить у нього вiйська i не загрiбає жар
моїми руками!
З татарського боку вискочило кiлька вершникiв на герць. Хан сторожко
приглядався до гарцiвникiв i враз охнув, побачивши, як один сеймен злетiв
з коня i простягнувся на полi ногами до татарського табору.
- Поганий то знак, полковнику, - кивнув рукою на бойовище. - Боюсь я
починати битву.
Джеджалiй пополотнiв. Тодi з ханського почту виїхав уперед бiлявий
сеймен i, дивлячись упритул на свого повелителя, сказав рiзко:
- Дозволь, хане, менi пiти на герць. Або переможу, або ж ляжу головою
до стiп твоїх. Не вiдмовляйся вдруге вiд бою.
Зухвалiсть мовчазного вiрного слуги ошелешила хана, прошипiв
Iслам-Гiрей:
- Як смiєш, рабе!
У цю хвилину засурмили в польському таборi сурми, вдарили барабани, до
двадцяти панцирних хоругов пiшло в атаку на татарський фланг, за ними
гусари з тривожним шумом крил. Попереду скакав на конi, вимахуючи голою
шаблею, Ярема Вишневецький - без шапки, в оксамитовому червоному кунтушi.
Джеджалiй помчав до Хмельницького. В передратнiй метушнi хтось серед
татар панiчно закричав:
- Ярема! Ярема! Подалися назад чамбули, Iслам-Гiрей завернув коня i,
залишаючи свiй намет, сам почвалав попереду, а татари, скидаючи з себе
опанчi, куртки, зброю, з гиком i ревом втеком гнали вслiд за ханом.
З правого боку скакав навперейми хановi Богдан Хмельницький -
безжалiсно батожив нагайкою свого бiлого огиря. За ним - два десятки
козакiв.
Гетьман наздогнав Iслам-Гiрея аж смерком на дубнiвському шляху.
- Де твоя присяга, хане, де шерть i умова зi мною? - закричав iз
розпукою в голосi. Чому ганебно втiкаєш iз поля бою?
Хан примружив очi. Що ж, вовка, за яким женеться сто собак, уже не
вважай вовком. Тепер вiн уперше вiдчув, що вже не боїться Хмельницького. З
цiєї пори Iхмелiскi-ага буде йому вiк послушний. Пiсля бою вiн пошле до
короля послiв: хай мириться з козацьким сердаром i йде на Туреччину.
Промовив спокiйно, з ледь вiдчутним глузуванням:
- Сам собi не придумаю, гетьмане, звiдки такий страх напав на моє
хоробре вiйсько. Обмарило! Чи не: наслали поляки на нас чортiв? Ти ж,
Iхмелiскi, непоштиво розмовляєш зi мною. Як це - я, хан Iслам-Гiрей,
втiкаю з поля бою? Ти повинен знати, що я завертав перелякане вiйсько. Але
тепер уже пiзно вертатися, тож i тобi, гетьмане, не годиться йти на вiрну
загибель. Я цiную твою доблесть, ми ще воюватимемо. А там, пiд
Берестечком, - яка вже їм судилася фортуна. Сказав же пророк: нi один
волос не впаде з голови без волi аллаха...
- Хане, граєшся ти з вогнем! - скипiв Хмельницький. - Диявол тебе
надоумив удруге зрадити мене, тож знай, я розiрву спiлку з тобою i...
Гетьман не докiнчив. З лави ханських сейменiв вискочив пiдшпорений
кiнь, бiлявий вершник здибив його на заднi ноги перед самим ханом, i з уст
вiрного капи-кулу вихопився крик, вiд якого сторопiли i хан, i почет
ханський, i Хмельницький з подивом глянув на воїна.
- Шайтан шолудивий! Зрадник, будь ти проклятий!
Поки встиг хан отямитися, Селiм щодуху полопотiв полем на захiд i зник
у вечiрнiй iмлi.
...Липень почався хлющею. Розлилася гнила Пляшiвка по рiвнинi, з
дванадцяти тисяч козацького вiйська, яке не встигло переправитися з
Богуном через гружавину, залишилося триста одчайдухiв на островi
Журавлиха.
Потоцький особисто командував наступом на неприступну твердиню,
захищену тiльки козацькими грудьми.
Гармати козацькi вже не палили, не стало пороху. Обложенi брали ядра в
руки i жбурляли на голови драгунiв i найманих рейтарiв, що повзли болотом
до острова. Ще зрiдка пострiлювали гакiвницi i тi затихли, козаки
оборонялися тiльки списами i шаблями.
Серед обшарпаного гурту видiлявся молодий воїн, закований у татарськi
лати. Вiн бився бойовим цiпом, гамселив залiзним зубатим бильнем по
ворожих головах.
- Шайтан! Шайтан! - повторював за кожним ударом, i кров червонила
болото.
Аж задивився Потоцький на героїв.
- Гей, хлопи! - гукнув драгунський хорунжий. - Його милiсть коронний
гетьман обiцяє вам життя i волю. Як зацний лицар, вiн шанує вашу
хоробрiсть. Здавайтеся!
- Нам краще смерть, нiж життя, подароване кривавими руками Потоцького!
- вiдгукнувся з берега рудовусий козак, що воював косою, настромленою
сторчма на кiсся.
Кульгаючи на одну ногу, вiн спустився з берега, зiпхнув човен. Вiдбився
ногою i стрiмливо врiзався в гущу драгунiв, що застрягли в драглинi. З
сатанинською силою косив рудовусий ворожi голови, забагровiла вода вiд
свiжої кровi. Доступити до нього нiхто не змiг.
А на островi все менше ставало людей, вiддiл рейтарiв увiрвався на
берег. В останнiй жорстокiй сутичцi падали один за одним козаки, i
обiрвався цiп у воїна, закутого в татарськi лати. Вiн бився навкулачки,
випльовував прокльони i врештi впав обличчям ниць, розпростерши руки, нiби
хотiв обняти весь острiв. Iзгой вiтався з рiдною землею, вернувшись до
неї. I простогнала вона йому, скривавлена, стратована голосом матерi
Мальви-ханим:
"Пожалiй мене, сину..." Залишився лише один рудовусий козак з косою на
човнi. Взяти його живцем не змогли. Пiдступили колом i пiдняли на списах.
Так загинув майстер на всi руки Стратон - засновник козацького
поселення в Мангушi, вiрний друг Марiї, матерi яничарської.
ЕПIЛОГ
Свiт море. Тож будуй свiй човен
Iз добрих дiл, щоб не розбився.
Рудакi
- Скажiть, чи ще хто залишився на Українi? - питали нових бранцiв старi
невольники у Кафi, Карасу-базарi, на Скутарi i Галатi, гребцi на турецьких
галерах.
- Чи можна знайти там хоч латку зеленого степу?
- Чи птахи ще звивають гнiзда?
...Розлилися крутi бережечки, гей, та по роздоллi, пожурились славнi
козаченьки, гей, та у неволi...
- Ну що твоя дума, доню, ну що ж твоя надiя на свою любов велику до
ката мого краю? Iди поглянь, невiльнице постелi ханської, на невольничий
ринок пiд горою Топ-кая. Уже не в Кафi, нi - в самiй столицi продає хан
своїх спiльникiв - та все за дукати, та все за таляри. Нинi хрестини внука
мого? То чому не кличеш мене в гостi, я задушила б його - i хоч половину
вини своєї змила б кров'ю яничарською, бо тебе вбити не могла...
Залишайся, дочко, у ката, а я пiду сина шукати. Чи то iти в Туреччину, чи
то iти в Румелiю, а пiду я на Україну, де мiй Семен залишився. Та й знайду
той шматочок землi, що накрився вiн нею. Його прокляли в мечетi, зате,
може, хтось йому хрест поставить. А ти залишайся i ще наплоди
ворогiв-змiєнят..
- Не проклинай мене, мамо. Нащо змалку так казала - татарчатком
називала? Нащо, мамо!
- Хто ти i куди iдеш, жiнко сива, непокрита?
- Пустiть мене, яничари, пустiть свою матiр за мур Перекопський, в мене
грамота вiд хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї бога свого,
дiтей своїх i здоров'я. Мушу вмерти на тiй землi, де коноплi по стелю, а
льон по колiна, де мальви вище соняхiв ростуть бiлi, голубi й червонi ..
Ой на горi слобода, а там жила удова з маленькими дiточками. На тихих
водах, на ясних зорях, в краю веселому.
"Хановi Кримського улусу Iслам-Гiреєвi. Просили ви нас допомогти вам
велику справу почати. Нiчого вирiшити сам не можу, з цим треба чекати аж
до сейму. Але чи гоже вашiй милостi, пiдданому султана, йти проти пана
свого, та ще й мене, родовитого монарха, в таке дiло вплутувати? А з цим
ще повiдомляємо, що упоминок бiльше платити не будемо, бо наш народ сам
голодує пiсля воєн.
Ян Казимiр"
"Невiрний рабе великого султана, царя свiту, перед яким ти порох i
тлiн! За намовою самого Iблiса ти насмiлився чинити змову проти свого
повелителя. Велю тобi явитися до Високого Порога i уступити мiсце своєму
братовi - вiрному слузi падишаха, який через твої обмови десять рокiв
невинно карається на Родосi.
Магомет IV"
"Милостивий кримський царю! Вiйська твоєї царської милостi,
повертаючись з України, заподiяли нам великих i нестерпних кривд, i
козацтво тобi бiльше не вiрить. Що ж до Москви, з якою ми вступили в
дружбу, то це бажання вiйська мого i моє. Православна Русь не зрадить
нас...
Богдан Хмельницький"
Чому ти невеселий, мiй хане, в день обрiзання нашого сина твого
спадкоємця? Вiн уже спить... Дуже мiцно спить. А ти випий за його
спокiйний сон. I за мене - третю, але першу ханим твою. I за свiй спокiй
випий... Правда, доброго вина я тобi наварила? ...i за кров, яку ти розлив
дарма по свiту, i за зраду чужих i своїх, i за те, що свiй розум, який дав
тобi бог для добрих дiл, продав дияволовi пiдступностi, i за...
Ти вiдбирав у мене престол, а вiдiбрав моє мiсце в Ескi - юртськiй
усипальнi - мiсце Четвертого Мухаммеда, якому судилося вмирати своєю
смертю, - сказав на гробi Iслам-Гiрея старець хан, вiрний слуга
малолiтнього султана.
- На румовищах свiту ти була трояндою i зiв'яла. О вiчний боже, прийми
її у квiтник раю... - ридав пастух Ахмет над свiжою могилою, винесеною за
огорожу бахчисарайського палацу.
Львiв-Бахчисарай, 1965 - 1967
[1] Мусульманське лiточислення, яке починається з 622 року - дати
переселення Магомета з Мекки в Медину. За нашим лiточисленням - 1640 рiк.
[2] Гребне турецьке судно.
[3] Турецький спiвець, оповiдач.
[4] Татарський полководець iз роду Гiреїв, який 1624 року вигнав
турецьких васалiв iз Кафи. Був розбитий турками i татарськими беями в 1629
роцi.
[5] Рахiвники, що вiдраховували данину для султана.
[6] Священний вислiв пророка Магомета.
[7] Грецькi вчителi.
[8] Турецькi повстанцi проти султанiв.
[9] Сербськi повстанцi.
[10] Грецькi повстанцi
[11] Монах, який заснував орден дервiшiв-бекташiв.
[12] Дервiшський монастир.
[13] Священна вiйна проти християн.
[14] Сивобородий, шанована людина
[15] Висока Порта, Високий Порiг султанський уряд Туреччини
[16] Мусульманська секта, визнана в Iранi й Iраку. В Туреччинi суннiти.
[17] Вчений богослов, який знає коран напам'ять.
[18] Пiдвищення вздовж стiни для спання.
[19] Жiноче покривало поверх плаття в туркень.
[20] В перекладi з татарського вершина гори
[21] Заклик до молитви.
[22] Молитва.
[23] Мусульманськi проповiдники.
[24] Послушник.
[25] Перекоп, у перекладi з татарської - дверi фортецi.
[26] Вiд Днiпра до Сиваша.
[27] Решiтки на вiкнах у гаремах i на галереях у мечетях, де моляться
жiнки.
[28] Глава дервiшського монастиря.
[29] Будинок для божевiльних (татар.).
[30] Гяури, погордлива назва християн.
[31] Заслона на обличчях у мусульманок.
[32] Проклятий гяур.
[33] Добрий вечiр (татар.).
[34] Воїни важкоозброєної турецької кавалерiї
[35] Верховна рада при султановi чи хановi
[36] Яничарський полковник.
[37] Султан Мурада I, який сидiв на престолi у XIV ст., створив вiйсько
"йенi-черi" (нове вiйсько) з вихованих у спецiальних закладах
християнських хлопчикiв.
[38] Ворота султанського палацу, перед якими виставляли голови
страчених достойникiв.
[39] Верховнi суддi обох бейлербейств - Анатолiї i Румелiї
[40] Мати султана.
[41] Начальник яничарської казарми.
[42] Центральний критий ринок у Стамбулi.
[43] Жаровня
[44] Школа.
[45] Феодали, яким за вiдбування вiйськової служби надавалися в умовне
володiння земельнi маєтки (зеамети й тiмари)
[46] Великий боже (араб.).
[47] Степовi татари називають гiрських татами (вiровiдступниками).
[48] Молодший брат хана, воєнний мiнiстр
[49] Теперiшнiй Сiмферополь.
[50] Тростинкове перо.
[51] Лiричнi вiршi.
[52] Полонини i поляни.
[53] Ханськi стрiльцi, татарськi яничари.
[54] Гетьман Грицько Чорний розгромив татар пiд Бурштином у 1629 роцi.
[55] Килимок, на якому розкладають їжу
[56] Циган (татар.)
[57] Крамовий пояс
[58] Посланець.
[59] Iподром.
[60] Квартал Стамбула.
[61] Чоловiча половина турецького дому, султанського палацу
[62] Мiнiстр фiнансiв
[63] Шеф субашiв - охоронцiв громадського порядку в османськiй
Туреччинi.
[64] Яничарський полк.
[65] Богослови-правознавцi, пiд владою яких були школа, право,
судочинство.
[66] Ми зустрiнемося в країнi золотого яблука! (Тур.)
[67] Гробовець.
[68] Цвинтарний сторож.
[69] Перша сура корана.
[70] Суп iз баранини.
[71] Хороший юнак, великий бакшиш.
[72] Яничарський корпус.
[73] Яничарська рушниця.
[74] Ручна гарматка - зброя яничар.
[75] Корпус яничар дiлився на три з'єднання - булуки. Стамбульський
булук складався з 60 орт.
[76] У перекладi з турецької - iноземнi юнаки. Яничари-школярi.
[77] Полководець. Так називали яничара-агу
[78] Наглядач за поведiнкою яничарiв у бою Чаушлари їздили на
фарбованих конях, щоб видiлятися серед воїнiв
[79] Постiйний вступ до сур корана, до проповiдей.
[80] Вiдаючий годинниками при мечетях
[81] За мусульманською демонологiєю мерцi перетворюються на вурдалакiв.
[82] Балкон, галерея
[83] Сiльський староста
[84] Напiвлюдина, напiвчорт (татар. демонологiя).
[85] Мекiри, оджу - злi джини, що перетворюються на собак, цапкiв.
[86] Доброго ранку! (Татар.)
[87] Спасибi, брате (Татар.)
[88] Твердий овечий сир.
[89] Так ногайцi називали степи мiж Днiпром i Доном.
[90] Чорна вода (татар.).
[91] Старий Крим - перша столиця Татарського ханства.
[92] Театр, що має спiльнi риси з вертепом чи росiйським "Петрушкою".
[93] Цукор (тур.).
[94] Вiно для султанських жiнок.
[95] Сторожа ворiт султанського палацу
[96] Вислiв Селiма Грiзного (1512 - 1520): "Панувати - це суворо
карати"
[97] Грецькi священики.
[98] Мусульманське право.
[99] В перекладi з татарської - рiчка.
[100] Ханська грамота.
[101] Татарський збирач податкiв (у перекладi: той, що давить за
горло).
[102] Земельний податок з немусульманського населення i подушне.
[103] Мiра сипучих тiл, восьмина.
[104] Стiйло для овець.
[105] Дитяча гра в костi.
[106] Найвищий шпиль Чатирдагу .
[107] Покровитель подорожнiх i пастухiв.
[108] Бабуся.
[109] Злий демон, сатана.
[110] Мiсцеперебування отамана чабанiв.
[111] Свiтає (татар.).
[112] Джаханнам - пекло.
[113] Зiрка (татар.).
[114] Надмогильний пам'ятник.
[115] Ватажки повстань проти османського уряду на початку XVII ст.
[116] Вихователь ханича.
[117] Тонкий прозорий крам.
[118] Канцелярiя великого вождя.
[119] Мусульманський осiннiй мiсяць посту.
[120] Барабанщик, вуличний сторож.
[121] Державна печатка.
[122] Риторичне мистецтво.
[123] Страви з баранячого м'яса.
[124] Носильники.
[125] Мисочка з кокосового горiха.
[126] Турецькi поети-сатирики початку XVII ст.
[127] Церемонiймейстер.
[128] Султанське торжище.
[129] Адмiрал флоту.
[130] Турецька мiра грошей (100 тисяч акче).
[131] Начальник придворних зброєносцiв.
[132] Рiдний брате (татар.).
[133] Чоловiчий шовковий пояс.
[134] Встань! Живи! (Татар.)
[135] Крiт, належав Венецiї.
[136] Договiрна грамота.
[137] Досить! (Тур.)
[138] День молитов за померлi душi.
[139] Паляниця на курдючному салi.
[140] Наложниця
[141] Весiлля.
[142] Ой, ой мамо! (Татар.)
[143] Турецький шовковий крам.
[144] Iнструмент, схожий на гiтару
[145] Сторож базару
[146] Хто хотiв звернутися до султана на вулицi, тримав засвiчений
факел над головою.
[147] Гарнiзоннi яничари.
[148] Молитва при заходi сонця.
[149] Мiй синочку, молоденька половинко (татар.).
[150] Ханська мечеть.
[151] Вiрменська вулиця в Бахчисараї.
[152] Ханський придворний, який вводить послiв.
[153] Заложник (татар.).
[154] Французький посол у Польщi за часiв Хмельниччинi.
[155] Брехня (татар.).
[156] Батько (татар.)
[157] Нiжна моя! (Татар.)
[158] Султанський товариш по чарцi, який мав право заходити до султана
в неприйомнi днi.
[159] Панегiричний вiрш.
[160] Розваги, бездiлля.
[161] В перекладi - ловчi, псарi (яничарська орта, з якою султан ходив
на полювання).
[162] Посланець-скороход.
[163] Турецький поет першої половини XVII ст.
[164] Смерть (тур.).
[165] Помилуй (тур.).
[166] Султанський син.
[167] Система, за якою набирали iноземних хлопчикiв у яничари
[168] Чужинець (тур ).
[169] Кiмната катiв.
[170] Рибальський дiм.
[171] Архангел смертi.
[172] Оце так! (Татар.)
[173] Гаразд (татар.).
[174] Повчання (татар )
[175] Плазун! (Пол.)
[176] Провiдники (пол.).
[177] Нiби другий король (латин.).
[178] Лiнивець.
[179] Кiнець Польщi (пол.).
[180] Що пан каже? (пол.)