Страница:
зiлля. Як воно розiйдеться - дам випити. А на кому з вас кров - той здохне.
Не вiдхиляючи каптура, сiв до столу.
По боках поставив лiхтар i каганець.
- Надивляйтеся, надивляйтеся одне на одного. Бо, може, останнiй раз
бачитесь. До речi, перевiримо, а чи нема чого краденого в твой перекиднiй,
оце, торбi?
Чоловiк поклав на широку лаву перекиднi торби. Подлубавшись, витяг
колоду карт.
- Знайомi карти. Цi карти для нашого товариства купив славний лицар
Кринка. А ви х, пси смердючi, вкрали. Кажи, хто ще був iз тобою?
Мордатий мовчав.
Тодi страннiй, наче забувши про полоненого ворога, одним порухом руки
скинув на пiдлогу половину всього посуду i жi.
Дiстав з-за пазухи малесеньку склянку пляшечку.
Висипав у великий кухоль якесь дрiбне зiлля. Поволi залив горiлкою з
куманця.
Далi в нього невiдомо звiдкiля з'явилась очеретина з глиняним горiшком
на кiнцi. В той го-рiшок натовк темного зiлля, набираючи його iз шкiряно
калити. Викресав i притис жев-рi-ю-чого гнота до глиняно кульки. Посмоктав
iз силою очеретину. У глинянiм горiсi спалахнув вог-ник i щез. А по хатi
поповз нудотний гострий запах.
Чоловiк трохи пiдвiв голову i видихнув з-пiд каптура цiлу хмару
блакитного диму.
- Ну добре! Говори! Називай усiх, хто грабував i вбивав нашого дiдуся.
Мордатий облизав пересохлi губи. Вже, певно, хмiль вивiтрювався i
знеболення вiд ньо-го вiдступало. А може споглядання всiх цих дiй з картами,
тютюном i зiллям у кухлi по-дi-яло.
- Ну, не мучайся! Говори, як воно було?! - I нападник став випускати з
рота кiльця ди-му, одне за одним. Кiльця злiтали кудись пiд сволок i там
розчинялись у тiнях. Але мордатий не мiг звести очi, щоб це побачити. Вiн
тiльки споглядав, як кiльця диму виштовхувались одне за одним з каптура.
- Та нiхто його не вбивав... Ну, не хотiв убивати... Як iшли з
хлопцями, то й гадки не ма-ли, щоб убивати... Воно, як то кажуть, само собою
зробилось... Без помислу. Бо дiд на-ста-вив пiстоля... Гнат наш вирвав у
нього пiстоля... Пiстоль вистрелив... i куля дряпонула од-но-го з наших... А
дiд пiдковзнувся i впав... i головою об жорна... I ми до нього... а вiн вже
й очi закотив... Тiльки ногами дригнув... i все... Ну, ми й похали. Вже за
рiчку захали... I Ва-силь каже: "Треба пустити пiвня! Хто взна, що так
сталось?" Тодi Гнат i каже: "Ви удвох дьте... тобто вертайте у зимiвник,
тобто, i пустiть пiвня. Тiльки багато не лупiть... лишiть якусь зброю, щоб
на пожарищi знайшли... Як все заберете - здогадаються про грабiж..." Гнат -
голова. Недарма пан його отаманом поставив... I коли ми з Василем пiднялись
до па-сi-ки, то там у кущах майнув хлопець... У кущах, зразу за пасiкою. У
шапцi-мазанцi... I чо-бiт-ки червонi... I слiдiв не було... Бо снiг потiм
пiшов... I мороз, без снiгу, був скажений... I вже потiм пiшов снiг... I
панський лiс увесь згорiв. Всi штаби болонкiв i штаби неошкуренi го-рiли. I
горiли iз чотирьох бокiв. I люди бачили, i я сам бачив слiди вiд чобiткiв з
пiдкiвками... Тiльки зразу х люди й затоптали. Бо бiгали, бiгали...а що
поробиш? Дубовий жар, як у ковальськiм горнилi.
- Так ти, падло панське, ти вважаш, що отой малий пiдпалив панськi
дуби?
- А хто ж iще? Та й люди казали...
- Тобi казали?
- Менi вiрнi люди передали, що люди мiж собою балакали...
- Отож, ти хотiв вловити малого i вiддати пану?
Поборканий сiткою i проколотий гаками кармака, мордатий замовк.
- Ще раз питаю: ти хотiв вловити малого для пансько розправи?.. Тобi
мало тих срiб-ня-кiв, iудо, що тобi пан платить? Вам, псам, платять бiльше,
нiж хлопцям нашим у Лiвонi. Во-ни там кров за короля проливають i гинуть за
битi шеляги! А ви тут за хрещеними душами по-люте?
Мордатий стогнав i спливав потом.
- У мене нема часу на копний суд людей пiдiймати. Та й яка тут копа?
Коли пани згон влаш-тували i самi розправу чинять? А ви у них тут всi
полатинились, унiяти нiкчемнi, i ка-та-ми свох братiв стали! Тому я проти
вашого, панського суду, нашi закони ставлю. Отож по на-шому, по руському
закону i звичаю, за "червоного пiвня" тобi, як панськiй сторонi, з ма-ло-го
"грабiж брати". А менi, як хлопцевiй сторонi, вiдповiдати за хлопця. Бо нi
пана нема. А нi ма-лого нема... Згоден?..
- Згоден... - прошамрав мордатий.
- Ото ж я й кажу, що у малого з його добра була тiльки шапка-мазниця.
Все iнше - да-ро-ване... Тобто не його... Бо вiн сирота! От та
шапка-мазниця, тобi, замiсть пана, на-ле-жить-ся. Згоден?
- Згоден... - Знов прошамрав гайдук.
- I я згоден... Тепер про тебе поговоримо. Кiнь ма три "лиця". Як
скажеш менi всi три "лиця", я тебе не цуркуватиму.
Мордатий мовчав.
- Добре. Тодi карти - "лице" чи не "лице "?
- Не знаю... То менi хтось iз панських хлопцiв дав.
- Цiкаво, цiкаво! Таку дорогу колоду панськi хлопцi гайдуку дарують? й
же Богу, цi-ка-во. Ну, добре, карти - не лице. Нехай буде так. Знаку на них
нема. Тодi я тобi скажу: "лице" на сiдлi. Пiд потебнею. Штемпом гарячим
тисненi знак - зiрочки i серпи. Принести?
- Не треба... То коня Василь забрав... I сiдло вiн також.
- А як же тобi кiнь iз сiдлом дiстався?
- Вiн менi програв.
- У що?
- Як у що? У карти...
- Бач, Сметана срана, таки карти ти сам загарбав у садибi в старого. От
вони й "лице". I я з тебе "грабiж братиму"! а ти, куно срана, курва
ярмаркова, запам'ятовуй, бо як буде суд, чи копний, чи в мiстечку - лавний,
щоб усе згадала...
Хвеська замукала, косячи очi на чобiток, що телiпався з рота.
- Вийму, вийму! Та пам'ятай: крикнеш - зарiжу!
Звiдкiлясь, чи то з рукава, чи то з пазухи, в руцi у незнайомця
з'явилась широка лис-ку-ча бритва.
Вiн висмикнув халяву з рота Хвеськи. Чоловiк пiднiс й бритву пiд самi
очi.
- Говорю... говорю, говорю вже! Не хочу я бути за свiдка! Що хочеш з
ним роби! За-би-рай його, куди хочеш! Тiльки йди з мо хати!..
- Е нi! Я тобi не чоловiк, щоб його кудись посилати...Тепер дивись i
запам'ятовуй, що буде тим, хто козацькi садиби грабуватиме.
I заходився гiсть свою бритвою "шаткувати" шапку-мазницю i засовував
гайдуковi в рота. А щоб не вдавився, давав зашивати горiлкою з пляшки.
Гайдук давився, але все ж ковтав i шматки смушка, i порiзану стрiчку, i
суконне денце.
Хвеська, все те споглядаючи, пошепки завивала i обливалась сльозами. А
заволати вголос боялась!
Ще й пес скавулiв пронизливо, забившись пiд пiл.
Коли мордатий з'в усю шапку-мазницю i зачав страшенно гикати,
незнайомий сказав.
- А тепер я тебе цуркуватиму. Чи в тебе був кiнь, а потiм у Василя, чи
вiн програв, чи ти ви-грав, то ви мiж собою розберетесь... Якщо я спочатку
когось iз вас не порiшу! Тiльки од-не, без сумнiву, ви там одним кодлом
були, i ви коня звели з пасiки...Сам знаш, за нашим дi-дiвським звичам:
конокраду - цурка! А ти, Хвесько, щоб знала: як у людини волосся доб-ре -
скручу голову. Якщо погане - лишиться живий.
Сильнiше пiдтяг кармак. I знову з ран почала напливати кров.
Мордатий замолився, запросився. Вже, видно, нiяка горiлка йому не
допомагала.
Чоловiк перебрав, передивився копистки, макогони, товкачi i знов узяв
копистку.
Випростав крiзь яче сiтки пасма гайдуково чуприни, зав'язав на
копистцi i почав обертати копистку.
Мордатий хрипiв. Мукав.
А Хвеська була геть зомлiла, майже нiчого вже не тямила, та й сама
боялась "цурки".
Гайдук аж захарчав, як незнайомець одним порухом шарпонув копистку i
видрав майже половину всi чуприни.
- Бач, падлюко, волосся в тебе слабеньке. Та воно тобi цього разу
голову врятувало. Якби мiцнiше було б корiння, зламав би тобi шию... А тепер
скажи, Сметано, а де будуть вашi лайдаки i ваш отаман на Рiздво? А чи
вiдпустить х пан додому?
- О...о...о...о... о... о... вiдпустить додому...I Гната...i Василя, i
мене... А останнi будуть при ньому.
- Добре... А тепер розкажи, а де живуть i як живуть Гнат i Василь...
Хто в них iз родини ... Ну, в чому вони слабi... А в чому х сила?.. Га?..
I мордатий докладно все-все, що знав i що почув, виклав про свох
друзяк.
Поки те все, напiвпiдвiшений Сметана докладно розповiдав, непроханий
гiсть по-смок-тував очеретину i пускав з-пiд каптура вгору кiльця сивого
диму. Одне за одним.
Як вивiдав, що було треба, незнайомець перелив горiлку, змiшану iз
зiллям до опiш-нян-сь-ко глиняно зелено баклаги. Ще долив туди оковито.
Спершу почав поти зiллям Хвеську. Вона крутила головою, не давалась.
Незнайомець то-дi став позаду, затулив й носа i залив оковиту просто й у
горло. Хвеська пирскала, хли-па-ла, щось белькотiла, стогнала. Але випила
половину здорово глиняно баклаги.
Сидiла, вирячивши очi, з просто божевiльним усмiхом. Вже й слова не
могла вимовити.
- Пий, курвин сину, чарiвне зiлля. Як нема на тобi кровi нашого
дiдуся, то житимеш!
Але мордатий Сметана метеляв головою, хоч i сiтка його боркала.
Тодi страннiй, як i Хвесцi, залив йому зiлля силою.
Потiм вiн м обом позав'язував роти роздертим рушником.
Розпалив пiч i позакладав туди все, що побачив у хатi гайдуцького. Iз
порошницi тiльки порох висипав собi в капшук. Та пiстолi розрядив. I закинув
теж у полум'я. Iз червоних чобiткiв повiддирав пiдкiвки. Чобiтки теж запхав
до печi.
За якийсь час i гайдук здерев'янiв вiд пiйла, як i Хвеська. Чоловiк
кiлька разiв шар-по-нув за линву. Гаки кармака ще сильнiше вп'ялися в тiло
гайдука. Але й риски не здригнулось на його задубiлому обличчi.
- Отако! Похлiбнику лядський, ти вже дiйшов.
Чоловiк вiдв'язав линву вiд столу i обережно попустив . Гайдук снопом
завалився на долiвку.
Чоловiк звiльнив його вiд гакiв i сiтки, зняв рушника з рота.
Зняв свиту, чоботи, здер штани.
I все запхав у палаючу пiч.
Вся хата наповнилась смородом горiло кожi, шерстi, черепашачого
панцира поро-хiв-ни-цi та смалено рогово ручки шаблi.
Далi нiчний гiсть повитягав на пiл товсту Хвеську i здоровенного
гайдука.
Поклав х рядочком, лишивши в одних сорочках. Ну ще й поклав мiж ними
на подушку баклагу оковито.
А ту, з яко пов зiллям, i кухоль з-пiд зiлля, скинув зi столу на
долiвку.
Рогачем потовк на трiски.
Уважно i довго дивився на карти, розкладенi на столi. Потiм усмiхнувся
весело. Загрiб х у стос та й запхав за пазуху. Але вже за мить вийняв.
Перетасував i витяг одну карту.
I була та карта чирвово мастi.
Взяв з мисника доброго колiя. I тим колiм прибив посеред порожнього
столу чирвову карту. Та так приштемпував, що лезо пройшло може на пiвп'ядi
крiзь тесану кленову дошку. Загасив свiчку i каганець.
А тодi, при свiтлi спалахiв вогню з устя печi, приладнав до кованого
гака сучену то-не-сень-ку шовкову шворочку. Однiю рукою тримав шворочку за
обидва кiнцi, задерши високо вгору. А другою обережно почав закривати за
собою дверi.
Коли дверi зачинились, почав поволi опускати натягнутi кiнцi шовково
шворки.
I ось тихо клацнув гак об залiзо скаби. Чоловiк потяг за один кiнець
шворки. Спочатку вона не пiддалась. Але чоловiк дуже обережно почав водити
шворку в рiзнi напрямки. Вона, нарештi, пiддалася i вся витяглась.
Спробував штурхонути дверi. Вона не зрушилась. Гак мiцно засiв у скобi.
Iз засувом зовнiшнiх дверей було простiше - поставив засув на
тонесенький патичок. Обережно, обережно зачинив дверi. А тодi сильно i
рвучко х трусонув. I важкий брус з глухим ударом заскочив на сво мiсце в
пази. Поторгав дверi. Вони були надiйно замкненi.
Пiсля того вiн зняв брус iз стулок брами. I обережненько його закотив у
глибокий снiг, межи кущiв смородини i парканом.
Тихенько, тихенько вийшов крiзь хвiртку i подався темною дорогою до
здоровенно липи.
Мiсяць ще добре свiтив. Хоча третi пiвнi вже коли проспiвали. Але й до
"о пiвнях" ще теж не близько у цi грудневi днi. Чоловiк бiля липи склав усе
в торбу, перекинув через плече i став на лижi. Спробував рухати ногами. Наче
все гаразд.
Певно розходився, що вже й не шкутильгав. Хоча трошки давалося взнаки
болюче мiс-це.
По твердому злежалому снiгу вiн оббiг оборонний гостровер-хий тин з
пiвночi.
Поклав лижi i палицi в кущах i глибоким снiгом побрiв до пiд-нiжжя
валу.
Коли дерся вгору схилом земляного насипу, то пiсля кожних двох-трьох
крокiв спи-няв-ся i прислухався.
У непорушнiм, безвiтренiм просторi тiльки з двох бокiв до-линав якийсь
пере-рив-час-тий шум. Без сумнiву, що то гульбище. Бо й пiсня наче чулась i
свист сопiлки i торохкотiння бу-бона i пронизливi зойки скрипки.
Отут, вже пiд самiсiнькими товстенними дубовими палями вiн аж закляв
зпересердя - i як жо вiн не здогадався спитати, до яко брами ближче садиба
сотника?
Та довго роздумувати не було часу. Вийняв з торби кармак iз каме-нем на
кiнцi мiцно, вже випробувано на гайдуцi, линви. Розкрутив, мов пращу, i
перекинув високе товстенне па-кол-ля. Як камiнь глухо гепнувся на тому боцi
дерев'яно загорожi, щосили рiзко смикнув. Лин-ва напружилась i не
пiддалася.
Закасав поли кере i запхав х пiд пояс. Вiдкинув з голови вiд-логу,
щоб було краще чу-ти i бачити.
I перебираючи руками по линвi, а ногами впираючись у паколля,
вийшов-вилiз на ви-со-ту десь трьох саженiв, якщо й не бiльше.
Найважче було втриматись мiж двома вiстрями дубових паль.Не наколотись
на них, не забитись головою чи тулубом об х заледенiлi вiстря.
Так-сяк страннiй перебрався через дубовi гостряки i, обмотавши вiльну
частину кар-ма-ка об гостре навершя, по линвi спустився на заснiжений схил.
Ще треба було швидко по-ви-тягати гаки з дерева. Бо пiд його вагою, коли вiн
дерся вгору, гаки добре вп'ялися у де-ре-во. Та орудуючи двома невеличкими
залiзними пiстолями, повиривав х швидко i тихо.
Спустився, хапаючись за кущi бур'яну, з валу просто в прохiд мiж
садибами. У вузь-кий прохiд просто на двох здоровенних псiв. Без жодного
брехоту пси кинулись до нього, ви-шкiривши iкла i настовбур-чивши шерсть на
шиях.
Та перед самим чоловiком крутонулись на бiгу, вивернулись i пом-чали
назад у прохiд, налякано брешучи.
Чоловiк iшов поснулою вулицею. I спочатку до нього з гавкотом кидались
собаки та зра-зу замовкали i тiкали. Лише один пес був ша-леним i таки
вхопив за полу. Чоловiк вправно при-хопив за чубок, дру-гою рукою за хвоста
i з такою силою шваргонув об паркан, що пес ли-ше двигнув лапами.
Чоловiк пiсля цього нападу видер таки кiлок iз чийогось похи-леного
плоту i пiшов, спи-раючись на нього, мов на костур.
Простував неквапно, сторожко прислухаючись до всiх нiчних звукiв
ярмаркового мiс-теч-ка.
Прямував туди, звiдкiля чувся веселий i голосний шум святково-го
гармидеру.
I коли був зовсiм неподалiк вiд садиби сотника, вже й за будин-ками
виднiлися спалахи свiт-ла, побачив, що дорогу йому перетинають слiди ведмедя
i плетених личакiв. I прямували во-ни не до садиби, а вiд садиби у провулок.
А далi у вузьку вуличку просто до захiдно бра-ми.
Слiди зовсiм свiжi, бо х не встигли затоптати. I х добре можна було
роздивитись пiд майже прямовисним мiсячним промiнням. Бо мiсяць пiдскочив аж
у вершину небесно банi.
По тих слiдах чоловiк i поспiшив до корчми бiля захiдно брами.
А тi ж ночi лицедiй Прошка, недопитий, а тому затятий, як нiколи,
разом iз пiд-пи-лою Марьванною та "козою". А що Прошку бiльш за все гнiтило,
то що треба було пропити зо-ло-то не христия-ниновi.
- I что у вас, рускiх людей, за дла такi - банькi нi одной, кабаков
нту, а в корчмах однi жiдовiни... Ну нетуть щастя в етой жiзнi, ну нету!
Вiд свох же слiв лицедiй так роз'ятрився, що аж ударив ков-паком об
дорогу.
Прошка скаженiв вiд думок про непосильний тягар золотого дуката, який
оце треба про-пити з чужими людьми. I нiхто з друзiв ведмежатникiв, нi iз
знайомих псарiв, нi iз по-мит-чи-кiв, нi iз блазнiв з Поганой Лужi не
побачить нi золоту монету, нi славно пиятики.
Потiм Прошка чогось озирнувся на "козу", яка дрiбненько човга личаками
позад Марь-ван-ни. I йому стало чогось враз тепло на душi i вiн ледь не
просльозився. Спинився i по-кли-кав пальцем до себе "козу". Зашепотiв у
козину личину.
- Малц! Ти вот увiдiш тако гульбiще, такое гульбiще, какова i в
Москв-матушк н узрiш! Помянi моi слова!.. А ти парень шустрий I.. Длаю
тебе засчку - правильно колбасу снарядiл нтiм ртiкам! Не хр людей псамi
пужать!.. Ну да пошлi! Бог не видаст - свiн'я н с'ст!! Гойда!
I так вiн сказав "Гойда!", що малий аж здригнувся. Ну точнiсiнько так i
Батько ви-кри-ку-вав те слово, коли оповiдав про те, як опришники в Москвi
на майданi людей ножами на ка-пусту сiк-ли...
I справдi, Прошка показав малому "гульбiще".
Спочатку все, як годиться, як заведено.
Брама до зазду була зачинена. Прошка почав стукотiти кулаком. Нiхто не
ви-йшов.Тодi Прошка почав штурхати в стулки брами ще й но-гами.
Знов нiхто не вiдгукнувся. Тодi Прошка пiдняв здоровенну замерзлу
грудку глини i лупо-нув нею у дошки.
У корчмi закамешились, блимнуло свiтло у вiконцi.
I на порiг, просто пiд мiсяць, вигулькнув рудий торгiвець оселедцями.
- I що тут за Т валт? До ранку ми не торгумо!
- Да послушай ти, нхрiсть, я вдь прiшол сюда не пiть, а пропiвать
золотой ду-кат!!!
- Покажи монету - поговоримо тодi.
- Да йоб твою мать I Я чьо - дурiть тебя прiшол?!! У мня, понiмаш,
душа горiт - жлаю пропiть чiстий угорскiй дукат!!! Ти мня, хрiстопродавец,
слишиш?!!
Рудий несхвально похитав пейсатою головою, потиху проказав прокляття на
голову цього шпiллера i виголосив.
- Ш-шша! Не пiднiмай гвалту! Зараз покличу хазяна!
I справдi, за хвилю вийшов корчмар iз свiчкою у склянiм лiхтарi. Вiн i
впустив ли-це-дi-в до корчми.
У самiй корчмi на лавах i долi, на соломi попiд стiнами спали люди.
Поселяни iз на-в-ко-лiшнiх сiл, торгiвцi з Бiло та гончарi з Канева. Чи
вони за день промерзли, чи занадто погрiлись перед но-чiвлею, а тiльки спали
мертвим сном.
Лише чоловiка чотирi прокинулось.
Прошка зразу ж запросив х до столу.
Сам корчмар принiс глек горiлки i глинянi чарочки та ще на тацi цiлу
купу пе-ре-сма-же-них, засохлих карасикiв i якiсь обрiзки та окрушини
засохлого житнього хлiба.
Прошка сам налив i всi вони, одночасно здригнувшись, випили.
Як сказав зразу по чарцi Прошка: "Ето било влазно!"
Ну а пiсля друго чарки лицедiй виклав на стiл дуката.
I притримуючи свом товстенним нiгтем на дошцi, дозволив кож-ному з
гостей по-ма-ца-ти золоту монету.
За тим Прошка покликав обох, корчмаря i рудого торгiвця, i сказав:
- Вот тб, жiдовiн, етот дукат угорьскiй! Прiготовь закусь да бочонок
вiна. I кум-па-нiю свою мн тащi - сам буду отмерять вiно! I чтоб мн било i
сало, i колбаса, i кнiшi, i риба, i яб-ло-кi мочони, i арбузи мочони, i
сльодкi, i капуста квашеная, i огурци! Да побол огурцов, да с рассолом!
Да жiво!
Корчмар вхопив дуката. I вони удвох iз рудим поспiшили за шинквас, щось
гель-го-тя-чи з неймовiрною швидкiстю та збудженням. - Зараз, зараз! Усе
буде, усе буде! I риба, i яблука, i огiрки i капуста!.. А сала в мене
нема... I ковбаси... Закон не дозволя...
- Да брось ти, жiдовiн, цену сб набiвать! Я вiть тб н трiдцать
србрянiков дал, како Iуд, а золотой! Тащi сало да кол-басу!
- Ша, ша, ша! Вiн зараз побiжить по ковбасу i сало!
- Да вот щьо что, жiдовiн! Для Марьванни прiготовь пойло тако - штоф
мальвазi да штоф вiна угорьскаво да штоф чiстой во-ди. I брось туда щьо
две горстi iзюма! Налй в мiску i прiнесi. Вот, чуть н запамятовал - мой
"коз" прянiков мдових прiнсi. Да жiво! I смотрi мне - не обманi! Iнач
пожалш!.. А ти, Млашка, снiмай лiчiну - будм пiровать!
Та Тимко захитав головою i лишився в личинi. Йому за цi два днi так
сподобалось пiд личиною ходити, що вiн i не знав, як же вiн буде без
машкари.
Сидiв у куточку при столi i споглядав за дiйством.
Спочатку Прошка неквапно обсмоктував пересмажених карасикiв. Мочав
жмаки капусти в конопляну олiю, чвакав i плямкав губами на всю корчму.
Наливав спiвбесiдникам горiлку з глека. I все те робив неквапно, а сам
потихеньку роз-гля-дався на всi боки. Час вiд часу огладжував Марьванну i
давав й по кусничку медового кор-жика.
До тих гостей, що спочатку пiдсiли до Прошки, придналось ще дво. I м
сам по-на-ли-вав i пiднiмав свою чару за хн здоров'я.
Пiсля того, як пригостив ведмедицю моченими яблуками, почав
розповiдати, що у Яро-слав-лi ведмежа школа. I як там вчать вед-межат.
Люди певно що не все розумiли, що опо-вi-да Прошка. То один i скажи, що то
все вигадки, нема тако школи.
Прошка миттю роз'ятрився.
- Да что ти мне такое говорiш! Да я вот сам н мдвжатнiк! Я только
так, под-мас-тер'!.. У мня i дд, i отц зайчатнiкi... А я мдвжатнiком
стал по случаю! Iз жалостi!.. Вот Маш-ка, Марьванна то сть, она била
учницей Мiшуткi. Он н просто, а на травлю попов да бояр виучiл! Сам
царь наш, Iван Васiльвiч, многая ему лта!, прiзивал во с Марьванной на
своi пiри. Вдьот, значiт, Мiшутка нашу Марьванну меж столамi. Сам царь наш,
Iван Ва-сiль--вiч, уже прдал, кого iз бояр зврм затравiть. Вот Мiшутка
iдьот мж столов i так знак по-даст Марьванн, что нiкто в жiсть не ускьот!
Тут Марьванна того, опальнаво бо-я-рiна, как начньот мять! Но н кусат,
упасi Боже! Мiшутка крiчiт: "Машка! Н дурi! Машка! Н смй! Машка!
оставь!!!" Вс-то думают, что Мiшутка хочт спастi чловка от погiбелi!..
Ан нт! Ето он дайот Машке знак, что того боярiна нужно удлать!.. Вот такi
у нас бивают хiтростi коварни!..
- А чого ж вона в тебе опинилась, а не лишилась при царi? Га?!
- Iз-за ошiбкi, мiлой ти чловк! Православнаво с нхрiстм-жiдовiном
спутала. То-гда, когда наша рать Полоцк прiступом взяла. А в том граде
жiдови то, жiдови!.. Поболе, чм у вас. Ну i наше-му царю-батюшк, многая
ему лта!, жiдова н показалась! Он, мно-гая ему лета!, сказал однiх в воду
помтать, другiх - псамi i мдвдямi потравiть. Марьванна тогда-то бол
всех постаралась! Сам наш царь благой, Iван Васiльвiч, многая ему лта, в
на-граду напоiл йо пiвом!.. Да вот много опосля, прiзвалi Мiшутку i Машку
на царскiй пiр... I какая й возжа под хвост попала?!! ...Кiнулась она на
одново опрiчнiка царского i рьобра му поламала!.. Вот тогда наш благой
царь, многая му лта!, i наказал Мiшутке ослпiть звря... Что--би лучш
смотрла, i хрстiянiна с жiдовiном н путала. Мiшутка сам прi Iван
Ва-сiль--вi-ч, многая му лта!, чпямi опутал Марьванну i глаза й
вирзал... Ну потом, прiвично дло, за-пiл с горя... А мн сказивал:
"Возьмi Машку, она зврь понятлiвий! Тбя прокормiт... Толь-ко н ходi на
пiри знатних!.." Вот я бросiл своiх зайчатнiков i стал мдвжатнiком... Ето
тож хлб...
- А що у вас там, на Московщинi, по ярмарках ще й зайцiв водять?! -
Здивувався другий спiвтрапезник Прошки.
- Ну екой ти нсмишльоний! Зайчатнiкi зайцв смотрят. А когда с борзимi
охота, онi в кустах сiдят в засад. I в мшках зайцв на запас држат.
Потому что ежлi в пол зайцев н могут лепшi людi взять, iлi вообще зайцв
нт, ми випускам зайцв iз кустов. I тогда у царя, многая ему лта!, i во
бояр сть добича!.. Какi-то ви, рускi людi, без смкалкi!.. "сть зврь в
лсу лi, в поле лi, а господiн должон свою добичу взять!...Вот так то!..
Ведмедиця досмоктувала ще одне квашене яблуко.
"Коза", поклавши "морду" на край столу, заснула з медовим коржи-ком у
руцi.
Прошка постукав кiстяною колодкою ножа по глечику:
- Ей, жiдовiн! А гд вiно, а гд да? Гд колбаса i сало, бьона твоя
мать?!! Я т спрашiваю?!! Я тб прi всх дал дукат, а ти зажiлiть хочеш?!!
Я т спрашiваю?!! Iлi мн Машку на тбя натравiть?!! Я такой, я могу!!!
Прошка зробився буряковий, а очi в нього побiлiли вiд лютi. Вiн звiвся
i за кожним питанням стукав колодкою ножа об дошки столу.
- Чого ти репетуш? Ну випив, так сиди тихо! Он бачиш - люди сплять?..
Зараз Мотко прийде i все принесе!
- Я випив? - iз зловiсним споком спитав Прошка. - Ах ти ж гнiда! Вот
смотрi, тварь, какой я п'яний!!!
Прошка скинув кожуха на ведмедицю, розв'язав пояс, пiдтяг пiд сорочкою
штани. Знов пiд-перезав поясом сорочку поверх штанiв. I пi-дiйшов до стiни,
де було вiльне мiсце межи спля-чими.
Враз Прошка нахилився вперед, вперся руками в долiвку, вiдштовх-нувся
личаками вiд пiдлоги, задер ноги вгору, випростав ноги i прихилився личаками
до стiни. А тодi три рази вiджався на руках вiд долiвки, тримаючи рiвними в
струну ноги.
Вiдштовхнувся ногами вiд стiни i пружно перекинувся на ноги. Ще й
пiдстрибнув i став, широко розкинувши руки.
Тут якраз i дверi розчинились, i до корчми зайшов рудий. I з ним один
iз сотниково че-ля-дi.
Малий прокинувся i зразу впiзнав чоловiка iз сотникового двору. А рудий
поставив кошик на лаву i почав виставляти на стiл баклаги з вином, горнятко
з родзинками.
Сотникiв чоловiк i без запрошення влiз до столу, вiдсунувши посе-лян по
лавi.
Всi мовчки i слухняно посунулись по лавi.
- Да что то я сам буду болтуху для звря длать? - Обурився Прошка. -
Я плачу, а ти, жiдовiн, длай!
Рудий баклажки взяв, а згорток у рушнику посунув лiктем по сто-лу, не
торкаючись пальцями.
Хтось сказав:
- Та пiст же...
- А что Спасiтль сказал учнiкам?.. А сказал он вот что: "Н чловк
для субботи, а суббота для чловка"! У нас сводня празднiк - Iван
Бражнiк!!!... Да катi бочонок вiна, да будi людйi! Да ставь закусь -
гулям!.. I музику давай!
Де й з'явилося все, що треба. Та вже й "о пiвнях" було. I хоч люди ще
хотiли спати, та роз--будженi, нехотя спочатку приднувались до гульбища. А
далi почалось. I жiноцво з'я-ви-лось, i якийсь хлопчик чорнявий, чи то
корчмарiв, чи циганчук, грав на скрипочцi.
Прошка скакав веселий i ляскав себе у пiдскоках по колiнах, по стегнах,
по литках, по личаках.
I ходила корчма ходором. Прошка, проковтнувши чару i закусивши шматом
ковбаси, ви-спiвував дзвiнким голосом:
Да я не буду тбя ть
У тбя в п... .е.мдвдь
Сорок восем медвежат
Кверху жопою лжат!
Рудий обережно поставив перед ведмедицею коритце з вином i
родзинками.
Прошка все танцював, хапав усiх за руки, тягнув на середину корчми, щоб
усi танцювали. То калатав у бубон, то дудiв у дудку.
Марьванна смоктала пiйло i чвакала, плямкала, аж луна по кор-чмi йшла!
Дверi раз по раз вiдчинялись i вiд морозу впливав до корчми сивий
туман.
Коли всi справдi розгулялись, Прошка миттю пiдкотився до сот-никового
чоловiка.
- Спасiбо тiбе, мой пан, что прiшьол випiть с простим ско-морохом!
Влiко тб спасiбо i многая тебе лта, твоя панская мiлость!
I Прошка став рiвно, низько вклонився i випив "во здравi!" гостю.
- Та не старайся, чоловiче! Хоча за добрi слова - спасибi! Та не хотiв
Не вiдхиляючи каптура, сiв до столу.
По боках поставив лiхтар i каганець.
- Надивляйтеся, надивляйтеся одне на одного. Бо, може, останнiй раз
бачитесь. До речi, перевiримо, а чи нема чого краденого в твой перекиднiй,
оце, торбi?
Чоловiк поклав на широку лаву перекиднi торби. Подлубавшись, витяг
колоду карт.
- Знайомi карти. Цi карти для нашого товариства купив славний лицар
Кринка. А ви х, пси смердючi, вкрали. Кажи, хто ще був iз тобою?
Мордатий мовчав.
Тодi страннiй, наче забувши про полоненого ворога, одним порухом руки
скинув на пiдлогу половину всього посуду i жi.
Дiстав з-за пазухи малесеньку склянку пляшечку.
Висипав у великий кухоль якесь дрiбне зiлля. Поволi залив горiлкою з
куманця.
Далi в нього невiдомо звiдкiля з'явилась очеретина з глиняним горiшком
на кiнцi. В той го-рiшок натовк темного зiлля, набираючи його iз шкiряно
калити. Викресав i притис жев-рi-ю-чого гнота до глиняно кульки. Посмоктав
iз силою очеретину. У глинянiм горiсi спалахнув вог-ник i щез. А по хатi
поповз нудотний гострий запах.
Чоловiк трохи пiдвiв голову i видихнув з-пiд каптура цiлу хмару
блакитного диму.
- Ну добре! Говори! Називай усiх, хто грабував i вбивав нашого дiдуся.
Мордатий облизав пересохлi губи. Вже, певно, хмiль вивiтрювався i
знеболення вiд ньо-го вiдступало. А може споглядання всiх цих дiй з картами,
тютюном i зiллям у кухлi по-дi-яло.
- Ну, не мучайся! Говори, як воно було?! - I нападник став випускати з
рота кiльця ди-му, одне за одним. Кiльця злiтали кудись пiд сволок i там
розчинялись у тiнях. Але мордатий не мiг звести очi, щоб це побачити. Вiн
тiльки споглядав, як кiльця диму виштовхувались одне за одним з каптура.
- Та нiхто його не вбивав... Ну, не хотiв убивати... Як iшли з
хлопцями, то й гадки не ма-ли, щоб убивати... Воно, як то кажуть, само собою
зробилось... Без помислу. Бо дiд на-ста-вив пiстоля... Гнат наш вирвав у
нього пiстоля... Пiстоль вистрелив... i куля дряпонула од-но-го з наших... А
дiд пiдковзнувся i впав... i головою об жорна... I ми до нього... а вiн вже
й очi закотив... Тiльки ногами дригнув... i все... Ну, ми й похали. Вже за
рiчку захали... I Ва-силь каже: "Треба пустити пiвня! Хто взна, що так
сталось?" Тодi Гнат i каже: "Ви удвох дьте... тобто вертайте у зимiвник,
тобто, i пустiть пiвня. Тiльки багато не лупiть... лишiть якусь зброю, щоб
на пожарищi знайшли... Як все заберете - здогадаються про грабiж..." Гнат -
голова. Недарма пан його отаманом поставив... I коли ми з Василем пiднялись
до па-сi-ки, то там у кущах майнув хлопець... У кущах, зразу за пасiкою. У
шапцi-мазанцi... I чо-бiт-ки червонi... I слiдiв не було... Бо снiг потiм
пiшов... I мороз, без снiгу, був скажений... I вже потiм пiшов снiг... I
панський лiс увесь згорiв. Всi штаби болонкiв i штаби неошкуренi го-рiли. I
горiли iз чотирьох бокiв. I люди бачили, i я сам бачив слiди вiд чобiткiв з
пiдкiвками... Тiльки зразу х люди й затоптали. Бо бiгали, бiгали...а що
поробиш? Дубовий жар, як у ковальськiм горнилi.
- Так ти, падло панське, ти вважаш, що отой малий пiдпалив панськi
дуби?
- А хто ж iще? Та й люди казали...
- Тобi казали?
- Менi вiрнi люди передали, що люди мiж собою балакали...
- Отож, ти хотiв вловити малого i вiддати пану?
Поборканий сiткою i проколотий гаками кармака, мордатий замовк.
- Ще раз питаю: ти хотiв вловити малого для пансько розправи?.. Тобi
мало тих срiб-ня-кiв, iудо, що тобi пан платить? Вам, псам, платять бiльше,
нiж хлопцям нашим у Лiвонi. Во-ни там кров за короля проливають i гинуть за
битi шеляги! А ви тут за хрещеними душами по-люте?
Мордатий стогнав i спливав потом.
- У мене нема часу на копний суд людей пiдiймати. Та й яка тут копа?
Коли пани згон влаш-тували i самi розправу чинять? А ви у них тут всi
полатинились, унiяти нiкчемнi, i ка-та-ми свох братiв стали! Тому я проти
вашого, панського суду, нашi закони ставлю. Отож по на-шому, по руському
закону i звичаю, за "червоного пiвня" тобi, як панськiй сторонi, з ма-ло-го
"грабiж брати". А менi, як хлопцевiй сторонi, вiдповiдати за хлопця. Бо нi
пана нема. А нi ма-лого нема... Згоден?..
- Згоден... - прошамрав мордатий.
- Ото ж я й кажу, що у малого з його добра була тiльки шапка-мазниця.
Все iнше - да-ро-ване... Тобто не його... Бо вiн сирота! От та
шапка-мазниця, тобi, замiсть пана, на-ле-жить-ся. Згоден?
- Згоден... - Знов прошамрав гайдук.
- I я згоден... Тепер про тебе поговоримо. Кiнь ма три "лиця". Як
скажеш менi всi три "лиця", я тебе не цуркуватиму.
Мордатий мовчав.
- Добре. Тодi карти - "лице" чи не "лице "?
- Не знаю... То менi хтось iз панських хлопцiв дав.
- Цiкаво, цiкаво! Таку дорогу колоду панськi хлопцi гайдуку дарують? й
же Богу, цi-ка-во. Ну, добре, карти - не лице. Нехай буде так. Знаку на них
нема. Тодi я тобi скажу: "лице" на сiдлi. Пiд потебнею. Штемпом гарячим
тисненi знак - зiрочки i серпи. Принести?
- Не треба... То коня Василь забрав... I сiдло вiн також.
- А як же тобi кiнь iз сiдлом дiстався?
- Вiн менi програв.
- У що?
- Як у що? У карти...
- Бач, Сметана срана, таки карти ти сам загарбав у садибi в старого. От
вони й "лице". I я з тебе "грабiж братиму"! а ти, куно срана, курва
ярмаркова, запам'ятовуй, бо як буде суд, чи копний, чи в мiстечку - лавний,
щоб усе згадала...
Хвеська замукала, косячи очi на чобiток, що телiпався з рота.
- Вийму, вийму! Та пам'ятай: крикнеш - зарiжу!
Звiдкiлясь, чи то з рукава, чи то з пазухи, в руцi у незнайомця
з'явилась широка лис-ку-ча бритва.
Вiн висмикнув халяву з рота Хвеськи. Чоловiк пiднiс й бритву пiд самi
очi.
- Говорю... говорю, говорю вже! Не хочу я бути за свiдка! Що хочеш з
ним роби! За-би-рай його, куди хочеш! Тiльки йди з мо хати!..
- Е нi! Я тобi не чоловiк, щоб його кудись посилати...Тепер дивись i
запам'ятовуй, що буде тим, хто козацькi садиби грабуватиме.
I заходився гiсть свою бритвою "шаткувати" шапку-мазницю i засовував
гайдуковi в рота. А щоб не вдавився, давав зашивати горiлкою з пляшки.
Гайдук давився, але все ж ковтав i шматки смушка, i порiзану стрiчку, i
суконне денце.
Хвеська, все те споглядаючи, пошепки завивала i обливалась сльозами. А
заволати вголос боялась!
Ще й пес скавулiв пронизливо, забившись пiд пiл.
Коли мордатий з'в усю шапку-мазницю i зачав страшенно гикати,
незнайомий сказав.
- А тепер я тебе цуркуватиму. Чи в тебе був кiнь, а потiм у Василя, чи
вiн програв, чи ти ви-грав, то ви мiж собою розберетесь... Якщо я спочатку
когось iз вас не порiшу! Тiльки од-не, без сумнiву, ви там одним кодлом
були, i ви коня звели з пасiки...Сам знаш, за нашим дi-дiвським звичам:
конокраду - цурка! А ти, Хвесько, щоб знала: як у людини волосся доб-ре -
скручу голову. Якщо погане - лишиться живий.
Сильнiше пiдтяг кармак. I знову з ран почала напливати кров.
Мордатий замолився, запросився. Вже, видно, нiяка горiлка йому не
допомагала.
Чоловiк перебрав, передивився копистки, макогони, товкачi i знов узяв
копистку.
Випростав крiзь яче сiтки пасма гайдуково чуприни, зав'язав на
копистцi i почав обертати копистку.
Мордатий хрипiв. Мукав.
А Хвеська була геть зомлiла, майже нiчого вже не тямила, та й сама
боялась "цурки".
Гайдук аж захарчав, як незнайомець одним порухом шарпонув копистку i
видрав майже половину всi чуприни.
- Бач, падлюко, волосся в тебе слабеньке. Та воно тобi цього разу
голову врятувало. Якби мiцнiше було б корiння, зламав би тобi шию... А тепер
скажи, Сметано, а де будуть вашi лайдаки i ваш отаман на Рiздво? А чи
вiдпустить х пан додому?
- О...о...о...о... о... о... вiдпустить додому...I Гната...i Василя, i
мене... А останнi будуть при ньому.
- Добре... А тепер розкажи, а де живуть i як живуть Гнат i Василь...
Хто в них iз родини ... Ну, в чому вони слабi... А в чому х сила?.. Га?..
I мордатий докладно все-все, що знав i що почув, виклав про свох
друзяк.
Поки те все, напiвпiдвiшений Сметана докладно розповiдав, непроханий
гiсть по-смок-тував очеретину i пускав з-пiд каптура вгору кiльця сивого
диму. Одне за одним.
Як вивiдав, що було треба, незнайомець перелив горiлку, змiшану iз
зiллям до опiш-нян-сь-ко глиняно зелено баклаги. Ще долив туди оковито.
Спершу почав поти зiллям Хвеську. Вона крутила головою, не давалась.
Незнайомець то-дi став позаду, затулив й носа i залив оковиту просто й у
горло. Хвеська пирскала, хли-па-ла, щось белькотiла, стогнала. Але випила
половину здорово глиняно баклаги.
Сидiла, вирячивши очi, з просто божевiльним усмiхом. Вже й слова не
могла вимовити.
- Пий, курвин сину, чарiвне зiлля. Як нема на тобi кровi нашого
дiдуся, то житимеш!
Але мордатий Сметана метеляв головою, хоч i сiтка його боркала.
Тодi страннiй, як i Хвесцi, залив йому зiлля силою.
Потiм вiн м обом позав'язував роти роздертим рушником.
Розпалив пiч i позакладав туди все, що побачив у хатi гайдуцького. Iз
порошницi тiльки порох висипав собi в капшук. Та пiстолi розрядив. I закинув
теж у полум'я. Iз червоних чобiткiв повiддирав пiдкiвки. Чобiтки теж запхав
до печi.
За якийсь час i гайдук здерев'янiв вiд пiйла, як i Хвеська. Чоловiк
кiлька разiв шар-по-нув за линву. Гаки кармака ще сильнiше вп'ялися в тiло
гайдука. Але й риски не здригнулось на його задубiлому обличчi.
- Отако! Похлiбнику лядський, ти вже дiйшов.
Чоловiк вiдв'язав линву вiд столу i обережно попустив . Гайдук снопом
завалився на долiвку.
Чоловiк звiльнив його вiд гакiв i сiтки, зняв рушника з рота.
Зняв свиту, чоботи, здер штани.
I все запхав у палаючу пiч.
Вся хата наповнилась смородом горiло кожi, шерстi, черепашачого
панцира поро-хiв-ни-цi та смалено рогово ручки шаблi.
Далi нiчний гiсть повитягав на пiл товсту Хвеську i здоровенного
гайдука.
Поклав х рядочком, лишивши в одних сорочках. Ну ще й поклав мiж ними
на подушку баклагу оковито.
А ту, з яко пов зiллям, i кухоль з-пiд зiлля, скинув зi столу на
долiвку.
Рогачем потовк на трiски.
Уважно i довго дивився на карти, розкладенi на столi. Потiм усмiхнувся
весело. Загрiб х у стос та й запхав за пазуху. Але вже за мить вийняв.
Перетасував i витяг одну карту.
I була та карта чирвово мастi.
Взяв з мисника доброго колiя. I тим колiм прибив посеред порожнього
столу чирвову карту. Та так приштемпував, що лезо пройшло може на пiвп'ядi
крiзь тесану кленову дошку. Загасив свiчку i каганець.
А тодi, при свiтлi спалахiв вогню з устя печi, приладнав до кованого
гака сучену то-не-сень-ку шовкову шворочку. Однiю рукою тримав шворочку за
обидва кiнцi, задерши високо вгору. А другою обережно почав закривати за
собою дверi.
Коли дверi зачинились, почав поволi опускати натягнутi кiнцi шовково
шворки.
I ось тихо клацнув гак об залiзо скаби. Чоловiк потяг за один кiнець
шворки. Спочатку вона не пiддалась. Але чоловiк дуже обережно почав водити
шворку в рiзнi напрямки. Вона, нарештi, пiддалася i вся витяглась.
Спробував штурхонути дверi. Вона не зрушилась. Гак мiцно засiв у скобi.
Iз засувом зовнiшнiх дверей було простiше - поставив засув на
тонесенький патичок. Обережно, обережно зачинив дверi. А тодi сильно i
рвучко х трусонув. I важкий брус з глухим ударом заскочив на сво мiсце в
пази. Поторгав дверi. Вони були надiйно замкненi.
Пiсля того вiн зняв брус iз стулок брами. I обережненько його закотив у
глибокий снiг, межи кущiв смородини i парканом.
Тихенько, тихенько вийшов крiзь хвiртку i подався темною дорогою до
здоровенно липи.
Мiсяць ще добре свiтив. Хоча третi пiвнi вже коли проспiвали. Але й до
"о пiвнях" ще теж не близько у цi грудневi днi. Чоловiк бiля липи склав усе
в торбу, перекинув через плече i став на лижi. Спробував рухати ногами. Наче
все гаразд.
Певно розходився, що вже й не шкутильгав. Хоча трошки давалося взнаки
болюче мiс-це.
По твердому злежалому снiгу вiн оббiг оборонний гостровер-хий тин з
пiвночi.
Поклав лижi i палицi в кущах i глибоким снiгом побрiв до пiд-нiжжя
валу.
Коли дерся вгору схилом земляного насипу, то пiсля кожних двох-трьох
крокiв спи-няв-ся i прислухався.
У непорушнiм, безвiтренiм просторi тiльки з двох бокiв до-линав якийсь
пере-рив-час-тий шум. Без сумнiву, що то гульбище. Бо й пiсня наче чулась i
свист сопiлки i торохкотiння бу-бона i пронизливi зойки скрипки.
Отут, вже пiд самiсiнькими товстенними дубовими палями вiн аж закляв
зпересердя - i як жо вiн не здогадався спитати, до яко брами ближче садиба
сотника?
Та довго роздумувати не було часу. Вийняв з торби кармак iз каме-нем на
кiнцi мiцно, вже випробувано на гайдуцi, линви. Розкрутив, мов пращу, i
перекинув високе товстенне па-кол-ля. Як камiнь глухо гепнувся на тому боцi
дерев'яно загорожi, щосили рiзко смикнув. Лин-ва напружилась i не
пiддалася.
Закасав поли кере i запхав х пiд пояс. Вiдкинув з голови вiд-логу,
щоб було краще чу-ти i бачити.
I перебираючи руками по линвi, а ногами впираючись у паколля,
вийшов-вилiз на ви-со-ту десь трьох саженiв, якщо й не бiльше.
Найважче було втриматись мiж двома вiстрями дубових паль.Не наколотись
на них, не забитись головою чи тулубом об х заледенiлi вiстря.
Так-сяк страннiй перебрався через дубовi гостряки i, обмотавши вiльну
частину кар-ма-ка об гостре навершя, по линвi спустився на заснiжений схил.
Ще треба було швидко по-ви-тягати гаки з дерева. Бо пiд його вагою, коли вiн
дерся вгору, гаки добре вп'ялися у де-ре-во. Та орудуючи двома невеличкими
залiзними пiстолями, повиривав х швидко i тихо.
Спустився, хапаючись за кущi бур'яну, з валу просто в прохiд мiж
садибами. У вузь-кий прохiд просто на двох здоровенних псiв. Без жодного
брехоту пси кинулись до нього, ви-шкiривши iкла i настовбур-чивши шерсть на
шиях.
Та перед самим чоловiком крутонулись на бiгу, вивернулись i пом-чали
назад у прохiд, налякано брешучи.
Чоловiк iшов поснулою вулицею. I спочатку до нього з гавкотом кидались
собаки та зра-зу замовкали i тiкали. Лише один пес був ша-леним i таки
вхопив за полу. Чоловiк вправно при-хопив за чубок, дру-гою рукою за хвоста
i з такою силою шваргонув об паркан, що пес ли-ше двигнув лапами.
Чоловiк пiсля цього нападу видер таки кiлок iз чийогось похи-леного
плоту i пiшов, спи-раючись на нього, мов на костур.
Простував неквапно, сторожко прислухаючись до всiх нiчних звукiв
ярмаркового мiс-теч-ка.
Прямував туди, звiдкiля чувся веселий i голосний шум святково-го
гармидеру.
I коли був зовсiм неподалiк вiд садиби сотника, вже й за будин-ками
виднiлися спалахи свiт-ла, побачив, що дорогу йому перетинають слiди ведмедя
i плетених личакiв. I прямували во-ни не до садиби, а вiд садиби у провулок.
А далi у вузьку вуличку просто до захiдно бра-ми.
Слiди зовсiм свiжi, бо х не встигли затоптати. I х добре можна було
роздивитись пiд майже прямовисним мiсячним промiнням. Бо мiсяць пiдскочив аж
у вершину небесно банi.
По тих слiдах чоловiк i поспiшив до корчми бiля захiдно брами.
А тi ж ночi лицедiй Прошка, недопитий, а тому затятий, як нiколи,
разом iз пiд-пи-лою Марьванною та "козою". А що Прошку бiльш за все гнiтило,
то що треба було пропити зо-ло-то не христия-ниновi.
- I что у вас, рускiх людей, за дла такi - банькi нi одной, кабаков
нту, а в корчмах однi жiдовiни... Ну нетуть щастя в етой жiзнi, ну нету!
Вiд свох же слiв лицедiй так роз'ятрився, що аж ударив ков-паком об
дорогу.
Прошка скаженiв вiд думок про непосильний тягар золотого дуката, який
оце треба про-пити з чужими людьми. I нiхто з друзiв ведмежатникiв, нi iз
знайомих псарiв, нi iз по-мит-чи-кiв, нi iз блазнiв з Поганой Лужi не
побачить нi золоту монету, нi славно пиятики.
Потiм Прошка чогось озирнувся на "козу", яка дрiбненько човга личаками
позад Марь-ван-ни. I йому стало чогось враз тепло на душi i вiн ледь не
просльозився. Спинився i по-кли-кав пальцем до себе "козу". Зашепотiв у
козину личину.
- Малц! Ти вот увiдiш тако гульбiще, такое гульбiще, какова i в
Москв-матушк н узрiш! Помянi моi слова!.. А ти парень шустрий I.. Длаю
тебе засчку - правильно колбасу снарядiл нтiм ртiкам! Не хр людей псамi
пужать!.. Ну да пошлi! Бог не видаст - свiн'я н с'ст!! Гойда!
I так вiн сказав "Гойда!", що малий аж здригнувся. Ну точнiсiнько так i
Батько ви-кри-ку-вав те слово, коли оповiдав про те, як опришники в Москвi
на майданi людей ножами на ка-пусту сiк-ли...
I справдi, Прошка показав малому "гульбiще".
Спочатку все, як годиться, як заведено.
Брама до зазду була зачинена. Прошка почав стукотiти кулаком. Нiхто не
ви-йшов.Тодi Прошка почав штурхати в стулки брами ще й но-гами.
Знов нiхто не вiдгукнувся. Тодi Прошка пiдняв здоровенну замерзлу
грудку глини i лупо-нув нею у дошки.
У корчмi закамешились, блимнуло свiтло у вiконцi.
I на порiг, просто пiд мiсяць, вигулькнув рудий торгiвець оселедцями.
- I що тут за Т валт? До ранку ми не торгумо!
- Да послушай ти, нхрiсть, я вдь прiшол сюда не пiть, а пропiвать
золотой ду-кат!!!
- Покажи монету - поговоримо тодi.
- Да йоб твою мать I Я чьо - дурiть тебя прiшол?!! У мня, понiмаш,
душа горiт - жлаю пропiть чiстий угорскiй дукат!!! Ти мня, хрiстопродавец,
слишиш?!!
Рудий несхвально похитав пейсатою головою, потиху проказав прокляття на
голову цього шпiллера i виголосив.
- Ш-шша! Не пiднiмай гвалту! Зараз покличу хазяна!
I справдi, за хвилю вийшов корчмар iз свiчкою у склянiм лiхтарi. Вiн i
впустив ли-це-дi-в до корчми.
У самiй корчмi на лавах i долi, на соломi попiд стiнами спали люди.
Поселяни iз на-в-ко-лiшнiх сiл, торгiвцi з Бiло та гончарi з Канева. Чи
вони за день промерзли, чи занадто погрiлись перед но-чiвлею, а тiльки спали
мертвим сном.
Лише чоловiка чотирi прокинулось.
Прошка зразу ж запросив х до столу.
Сам корчмар принiс глек горiлки i глинянi чарочки та ще на тацi цiлу
купу пе-ре-сма-же-них, засохлих карасикiв i якiсь обрiзки та окрушини
засохлого житнього хлiба.
Прошка сам налив i всi вони, одночасно здригнувшись, випили.
Як сказав зразу по чарцi Прошка: "Ето било влазно!"
Ну а пiсля друго чарки лицедiй виклав на стiл дуката.
I притримуючи свом товстенним нiгтем на дошцi, дозволив кож-ному з
гостей по-ма-ца-ти золоту монету.
За тим Прошка покликав обох, корчмаря i рудого торгiвця, i сказав:
- Вот тб, жiдовiн, етот дукат угорьскiй! Прiготовь закусь да бочонок
вiна. I кум-па-нiю свою мн тащi - сам буду отмерять вiно! I чтоб мн било i
сало, i колбаса, i кнiшi, i риба, i яб-ло-кi мочони, i арбузи мочони, i
сльодкi, i капуста квашеная, i огурци! Да побол огурцов, да с рассолом!
Да жiво!
Корчмар вхопив дуката. I вони удвох iз рудим поспiшили за шинквас, щось
гель-го-тя-чи з неймовiрною швидкiстю та збудженням. - Зараз, зараз! Усе
буде, усе буде! I риба, i яблука, i огiрки i капуста!.. А сала в мене
нема... I ковбаси... Закон не дозволя...
- Да брось ти, жiдовiн, цену сб набiвать! Я вiть тб н трiдцать
србрянiков дал, како Iуд, а золотой! Тащi сало да кол-басу!
- Ша, ша, ша! Вiн зараз побiжить по ковбасу i сало!
- Да вот щьо что, жiдовiн! Для Марьванни прiготовь пойло тако - штоф
мальвазi да штоф вiна угорьскаво да штоф чiстой во-ди. I брось туда щьо
две горстi iзюма! Налй в мiску i прiнесi. Вот, чуть н запамятовал - мой
"коз" прянiков мдових прiнсi. Да жiво! I смотрi мне - не обманi! Iнач
пожалш!.. А ти, Млашка, снiмай лiчiну - будм пiровать!
Та Тимко захитав головою i лишився в личинi. Йому за цi два днi так
сподобалось пiд личиною ходити, що вiн i не знав, як же вiн буде без
машкари.
Сидiв у куточку при столi i споглядав за дiйством.
Спочатку Прошка неквапно обсмоктував пересмажених карасикiв. Мочав
жмаки капусти в конопляну олiю, чвакав i плямкав губами на всю корчму.
Наливав спiвбесiдникам горiлку з глека. I все те робив неквапно, а сам
потихеньку роз-гля-дався на всi боки. Час вiд часу огладжував Марьванну i
давав й по кусничку медового кор-жика.
До тих гостей, що спочатку пiдсiли до Прошки, придналось ще дво. I м
сам по-на-ли-вав i пiднiмав свою чару за хн здоров'я.
Пiсля того, як пригостив ведмедицю моченими яблуками, почав
розповiдати, що у Яро-слав-лi ведмежа школа. I як там вчать вед-межат.
Люди певно що не все розумiли, що опо-вi-да Прошка. То один i скажи, що то
все вигадки, нема тако школи.
Прошка миттю роз'ятрився.
- Да что ти мне такое говорiш! Да я вот сам н мдвжатнiк! Я только
так, под-мас-тер'!.. У мня i дд, i отц зайчатнiкi... А я мдвжатнiком
стал по случаю! Iз жалостi!.. Вот Маш-ка, Марьванна то сть, она била
учницей Мiшуткi. Он н просто, а на травлю попов да бояр виучiл! Сам
царь наш, Iван Васiльвiч, многая ему лта!, прiзивал во с Марьванной на
своi пiри. Вдьот, значiт, Мiшутка нашу Марьванну меж столамi. Сам царь наш,
Iван Ва-сiль--вiч, уже прдал, кого iз бояр зврм затравiть. Вот Мiшутка
iдьот мж столов i так знак по-даст Марьванн, что нiкто в жiсть не ускьот!
Тут Марьванна того, опальнаво бо-я-рiна, как начньот мять! Но н кусат,
упасi Боже! Мiшутка крiчiт: "Машка! Н дурi! Машка! Н смй! Машка!
оставь!!!" Вс-то думают, что Мiшутка хочт спастi чловка от погiбелi!..
Ан нт! Ето он дайот Машке знак, что того боярiна нужно удлать!.. Вот такi
у нас бивают хiтростi коварни!..
- А чого ж вона в тебе опинилась, а не лишилась при царi? Га?!
- Iз-за ошiбкi, мiлой ти чловк! Православнаво с нхрiстм-жiдовiном
спутала. То-гда, когда наша рать Полоцк прiступом взяла. А в том граде
жiдови то, жiдови!.. Поболе, чм у вас. Ну i наше-му царю-батюшк, многая
ему лта!, жiдова н показалась! Он, мно-гая ему лета!, сказал однiх в воду
помтать, другiх - псамi i мдвдямi потравiть. Марьванна тогда-то бол
всех постаралась! Сам наш царь благой, Iван Васiльвiч, многая ему лта, в
на-граду напоiл йо пiвом!.. Да вот много опосля, прiзвалi Мiшутку i Машку
на царскiй пiр... I какая й возжа под хвост попала?!! ...Кiнулась она на
одново опрiчнiка царского i рьобра му поламала!.. Вот тогда наш благой
царь, многая му лта!, i наказал Мiшутке ослпiть звря... Что--би лучш
смотрла, i хрстiянiна с жiдовiном н путала. Мiшутка сам прi Iван
Ва-сiль--вi-ч, многая му лта!, чпямi опутал Марьванну i глаза й
вирзал... Ну потом, прiвично дло, за-пiл с горя... А мн сказивал:
"Возьмi Машку, она зврь понятлiвий! Тбя прокормiт... Толь-ко н ходi на
пiри знатних!.." Вот я бросiл своiх зайчатнiков i стал мдвжатнiком... Ето
тож хлб...
- А що у вас там, на Московщинi, по ярмарках ще й зайцiв водять?! -
Здивувався другий спiвтрапезник Прошки.
- Ну екой ти нсмишльоний! Зайчатнiкi зайцв смотрят. А когда с борзимi
охота, онi в кустах сiдят в засад. I в мшках зайцв на запас држат.
Потому что ежлi в пол зайцев н могут лепшi людi взять, iлi вообще зайцв
нт, ми випускам зайцв iз кустов. I тогда у царя, многая ему лта!, i во
бояр сть добича!.. Какi-то ви, рускi людi, без смкалкi!.. "сть зврь в
лсу лi, в поле лi, а господiн должон свою добичу взять!...Вот так то!..
Ведмедиця досмоктувала ще одне квашене яблуко.
"Коза", поклавши "морду" на край столу, заснула з медовим коржи-ком у
руцi.
Прошка постукав кiстяною колодкою ножа по глечику:
- Ей, жiдовiн! А гд вiно, а гд да? Гд колбаса i сало, бьона твоя
мать?!! Я т спрашiваю?!! Я тб прi всх дал дукат, а ти зажiлiть хочеш?!!
Я т спрашiваю?!! Iлi мн Машку на тбя натравiть?!! Я такой, я могу!!!
Прошка зробився буряковий, а очi в нього побiлiли вiд лютi. Вiн звiвся
i за кожним питанням стукав колодкою ножа об дошки столу.
- Чого ти репетуш? Ну випив, так сиди тихо! Он бачиш - люди сплять?..
Зараз Мотко прийде i все принесе!
- Я випив? - iз зловiсним споком спитав Прошка. - Ах ти ж гнiда! Вот
смотрi, тварь, какой я п'яний!!!
Прошка скинув кожуха на ведмедицю, розв'язав пояс, пiдтяг пiд сорочкою
штани. Знов пiд-перезав поясом сорочку поверх штанiв. I пi-дiйшов до стiни,
де було вiльне мiсце межи спля-чими.
Враз Прошка нахилився вперед, вперся руками в долiвку, вiдштовх-нувся
личаками вiд пiдлоги, задер ноги вгору, випростав ноги i прихилився личаками
до стiни. А тодi три рази вiджався на руках вiд долiвки, тримаючи рiвними в
струну ноги.
Вiдштовхнувся ногами вiд стiни i пружно перекинувся на ноги. Ще й
пiдстрибнув i став, широко розкинувши руки.
Тут якраз i дверi розчинились, i до корчми зайшов рудий. I з ним один
iз сотниково че-ля-дi.
Малий прокинувся i зразу впiзнав чоловiка iз сотникового двору. А рудий
поставив кошик на лаву i почав виставляти на стiл баклаги з вином, горнятко
з родзинками.
Сотникiв чоловiк i без запрошення влiз до столу, вiдсунувши посе-лян по
лавi.
Всi мовчки i слухняно посунулись по лавi.
- Да что то я сам буду болтуху для звря длать? - Обурився Прошка. -
Я плачу, а ти, жiдовiн, длай!
Рудий баклажки взяв, а згорток у рушнику посунув лiктем по сто-лу, не
торкаючись пальцями.
Хтось сказав:
- Та пiст же...
- А что Спасiтль сказал учнiкам?.. А сказал он вот что: "Н чловк
для субботи, а суббота для чловка"! У нас сводня празднiк - Iван
Бражнiк!!!... Да катi бочонок вiна, да будi людйi! Да ставь закусь -
гулям!.. I музику давай!
Де й з'явилося все, що треба. Та вже й "о пiвнях" було. I хоч люди ще
хотiли спати, та роз--будженi, нехотя спочатку приднувались до гульбища. А
далi почалось. I жiноцво з'я-ви-лось, i якийсь хлопчик чорнявий, чи то
корчмарiв, чи циганчук, грав на скрипочцi.
Прошка скакав веселий i ляскав себе у пiдскоках по колiнах, по стегнах,
по литках, по личаках.
I ходила корчма ходором. Прошка, проковтнувши чару i закусивши шматом
ковбаси, ви-спiвував дзвiнким голосом:
Да я не буду тбя ть
У тбя в п... .е.мдвдь
Сорок восем медвежат
Кверху жопою лжат!
Рудий обережно поставив перед ведмедицею коритце з вином i
родзинками.
Прошка все танцював, хапав усiх за руки, тягнув на середину корчми, щоб
усi танцювали. То калатав у бубон, то дудiв у дудку.
Марьванна смоктала пiйло i чвакала, плямкала, аж луна по кор-чмi йшла!
Дверi раз по раз вiдчинялись i вiд морозу впливав до корчми сивий
туман.
Коли всi справдi розгулялись, Прошка миттю пiдкотився до сот-никового
чоловiка.
- Спасiбо тiбе, мой пан, что прiшьол випiть с простим ско-морохом!
Влiко тб спасiбо i многая тебе лта, твоя панская мiлость!
I Прошка став рiвно, низько вклонився i випив "во здравi!" гостю.
- Та не старайся, чоловiче! Хоча за добрi слова - спасибi! Та не хотiв