Страница:
Коментiол гримав на всiх, хто пiдвертався пiд руку називав бевзями, а
ради та розради вiд того як не було та й не було. Аби не вскочити в ще
бiльшу халепу, мусив стати табором та розiслати кiнних по околiях, питати
люд окольний, чи не бачили валечне тлумисько татей, чи не знають, куди
подалося.
Iстину люди речуть: ловить рибалка рибу, та колинебудь i риба його
спiймав. Кагана з його турмами вивiдиики не надибали - геть здимiв десь,
зате натрапили на Кастових нарочитих, а нарочитi потiшили всiх i найбiльше
Коментiола доброю вiстю: легiонери Каста вислiдили при горi Ема, неподалiк
вiд города Золдапи, три аварськi турми з полоном та награбованим по
ромейських сельбищах добром i погромили iх дощенту. Лише поодинокi
комонники зумiли вихопитися iз умiло накинутого зашморгу й понесли
тривожну вiсть про безлiття, що постигло непереможних аварiв, до
найближчих, а то й не лише найближчих турм. Всi iншi або ж лягли потятi,
або зняли угору руки й самi стали полонениками при обозi.
Коментiолу яко привiдцi й не випадало нiби аж надто виказувати свою
радiсть. Та хто втрима ©© в собi, коли пре, мовби вода з дна. "Слава
звитяжцям!" - хотiлося крикнути, аби всi чули та знали: звитяжець
передусiм вiн, той, що мудро розмислив i примусив аварiв забiгати по
Фракi©, уподiбнюючись сполоханим вiвцям у пепадiйнiй загородi. Вдалий
умисел привiдцi завжди багато важив, тут, у по динку з аварами, i поготiв.
- Передайте Касту, - повелiв не без погорди, - я втiшений доблестю во©в
його легiону. А ще скажiть: з-пiд Золдапи хай iде, вишукуючи та громлячи
варварiв, до города Не© - туди, де ма бути Мартiн. Я теж знiмаюся цi © ж
митi й простую туди. Коли поможе бог, там, при Дуна©, й зiйдемось докупи.
Сказав одне, а вчинив iнше. Зiбрав передусiм привiдцiв когорт i вознiс
у ©хнiх очах Каста. Було то незвичне зiбрання - щось схоже на маленький
пир по звитязi, тож не обiйшлося без веселого застiлля, а за столом - без
похвальби. Пiдносив братницю - i розтiкався мислiю по древу, випивав
наявне в нiй - i знову мислив уголос: коли всi будуть такi стараннi та
йтимуть визначеними ним, привiдцею, слiдами, каган аварський неодмiнно
опростоволоситься i змушений буде пiти геть. Найперше, що мають вчинити,
полишивши табiр, - розшукати кагана Баяна i його турми. Це альфа i омега
всiх подальших дiянь ©хнiх легiонiв, запорука повно© звитяги, коли хочуть
знати.
Казав та й казав, чому мислить так. А доки мислив та хвалився,
розмислюючи, кагана розшукав iнший привiдця ромейського легiону -
наймолодший серед стратегiв Мартiн.
Йому менше, нiж Касту, таланило в путi. Коли й траплялися авари, то не
бiльше сотнi. А то невелика втiха. Одне, безпечнi з безпечних були, а
друге, переобтяженi нахапаним. Брали ©х, мовби курей на сiдалi. Тож i до
фортецi Нея прибув без гучно© слави. Уже як засiв у Не© та став ходити по
околiях, траплялась i крупнiша рибка. А одного надвечiр'я прискакали на
замилених огирах вивiдники - тi, що були на дальнiх вiд Не© околiях, i
забили тривогу: по путi, що веде з полуденного сходу до фортецi Нея,
правиться сам Баян iз чотирма турмами. Стривожилось серце, стривожилася й
мисль. Чи то ж жарти: самого кагана шле доля. Як же йому бути? Принишкнути
в фортецi, дати аварам можливiсть пiдiйти, а тодi вже стятися з ними чи
вийти й стати на путi кагановiй табором? Фортеця така собi, надiя на ©©
стiни невелика. Лиша ться iнше: вийти i стати табором, а фортецю тримати
позаду як твердь, якою, на випадок чого, можна буде. заслонити себе.
Так намислив стратег, так збирався й учинити. А вийшов та отаборився -
i мусив одкинути й цей, здавалося, твердий уже намiр: над'©хали гiнцi -
тi, що послав ©х стежити за пересуванням аварiв, i сказали: каган ста
табором на нiчлiг.
- Справжнiм табором чи всього лиш на нiчлiг?
- Нiяких приготувань не спостерiга ться, схоже, що тiльки на нiчлiг.
Мати божа! Що коли оце i вiн, третiй i найрезоннiший вибiр:
скористатися темiнню ночi, мирним сном суиостата свого i вдарити на нього
зненацька, одразу й звiдусiль?
Мартiн - наймолодший серед стратегiв, а молодостi притаманне це: горiти
в полум'© жадань сво©х, тим паче, коли тi жадання - слава, i не знати
стриму. Не повiрив гiнцям, сам подався на вивiдини i таки зважився:
пiдiйшов уночi до аварського табору i впав на нього тодi, коли кагановi i
його турмам особливо солодко спалося.
Дерзновеннiсть та виправдала себе. Авари не сподiвалися нападу, та ще
такого навального, i не стали боронитися. Хто мiг, той вихопився на
неосiдланого огира, хто нi, той втiкав куди бачив, аби далi вiд табору, що
став боролищем, i далi вiд боролища, що не обiцяло звитяги.
Вiрнi не покинули кагана. Стали на захист свого привiдцi стiною i таки
вихопили його з то© круговертi, що завертiла всiма на галявинi, а оскiльки
не вiдали, хто вчинив напад, скiльки тих, що напали поночi, засiли з
Баяном на одному з порослих гущавиною островiв на придунайських озерах та
й нишкли там, дожидаючись дня, а з ним i добрих перемiн.
Знав би стратег Мартiн, де перехову ться Баян, не ганявся б за тими, що
втiкали навсiбiч, дiждався б дня та й узяв би найбiльш ворохобного з усiх
ворохобних варвара без крику та гвалту, а взяв би привiдцю аварських турм,
далебi, поклав би край усiй ©хнiй ворохобнi, а може, й аварам яко племенi.
По молодостi чи з якихось iнших причин не догадався стратег Мартiн
порискати на придунайських островах, а каган скористався тим, пересидiв
ганьбу свою та й об'явився невдовзi там, де не було роме©в. Гнiв мав на
них нелюдський, тож i клич не забарився кинути: "Авари, до мене!"
Збирались докупи двi сили, не сьогоднi, то завтра мала статися сiча,
яко© i роме©, i авари досi уникали, хоча й певнi були: рано чи пiзно
уникнути не зможуть. У мiсяцi заревi легiон Каста об' днався з тими, що
були з привiдцею, а другого дня усiх ©х вiдшукав гiнець вiд Мартiна й
оповiстив: роме© вдруге стали звитяжцями у по динку з аварами, за цим
разом гору взято над самим каганом.
Довго й громоподiбно котилися долами радiснi згуки, возносились догори
мечi та сулицi i сяяли потiшенi новиною лиця. Та чи не найбiльше тiшився
сам привiдця ромейських легiонiв - стратег Коментiол.
- Легiонери! - звiвся в стременах i закликав до тишi. - Ми недалеко вiд
сподiваного. Коли вже сам каган лишився турм, з рештою упора мося. Роту
даю: через седмицю-другу покладемо край нашiй виправi супроти аварiв.
Ждав i не мiг дiждатися зустрiчi з самим Мартiном - хотiлось знати не
лише наслiдки, а й подробицi погрому. Це ж не жарти. Двi такi звитяги i
обидвi без особливого ypoнy. Так, три торi Ема, посiчено та полонено три
турми i при городi Нея чотири. I якi турми! Найнадiйнiшi, тi, що ©х Баян
iмену вiрними.
Побачення з Мартiном дещо притлумило, правда, його радiсть. Мартiн геть
усе ствердив, що повiдав гiнець, та мусив зiзнатися, що розглянувся пiзнiш
i побачив: полягло аварiв значно менше, анiж розбiглося, i що найбiльше
гнiтить його, стратега Мартiна, то це те, що серед потятих на галявинi й
поза галявиною не знайшли кагана.
- А ти певен, що то були кагановi турми?
- Полоненi засвiдчили те. Та й нашi вивiдники бачили його, як ставав
табором.
- Хм. Шкода, коли так. Ну, та не печалься. Чи з тебе не доста й того,
що примусив утiкати найхоробрiшого серед хоробрих i пошив у дурнi
наймудрiшого серед мудрих.
- Не доста, привiдцю. Поранений вепр лютiший за неушкодженого.
Коментiол мусив погодитись, надто пiзнiше, коли народжена звитягою
радiсть вляглася, а вiстi про аварiв стали сiяти настороженiсть. Вивiдники
щораз певнiше та й певнiше стверджували: аварськi турми правляться на
Маркiанополь. Не iнакше як кличуть ©х туди, а коли так, кличе каган.
- Того не може бути! - чи то дивувався лиш, чи й обурювався Мартiн. -
Що ж це вiн не додому, а з дому втiкав?
- А коли втiкав спереляку? - пожартував хтось iз стратигiв.
- I те могло важити, - мислив уголос Коментiол. - Та найбiльше поява
його в Маркiанополi схиля до iншо© думки: саме там зосереджена аварська
сила. Коли не в самому Маркiанополi, то поблизу вiд нього.
Помовчав мить i знову до Мартiна:
- Ти переслiдував його досi, переслiдуй i далi. Пошли загони вивiдникiв
на всi путi i по всiх околiях. Мусять не лише бачити, а й напевне знати,
чи тiльки тих, що рискають по Мiзi©, збира каган, чи й тих, що ма в
Паннонi©.
- Буде зроблено.
Мартiн круто обернувся, вiдходячи, i в тiй його рвiйностi видiлася не
лише рiшучiсть будь-що доконати Баяна, а й певнiсть: таки докона .
"А коли й справдi станеться таке? - пiдозрiло занепоко©вся Коментiол. -
Привiдця вiн не з гiрших, а молодiсть дозволяй бути до безуму одважiшм. Як
украну юдi перед легiонерами, а надто перед iмператором? Чи не скажуть:
Каст мав над обрами звитягу, Мартiн - також. А де був i що робив, аби
взяти гору над аварами, Коментiол? Може, час та й треба були б уже на себе
взяти Баяна?.. А втiм, - передуму , - була б звитяга, славу якось уже
подiлимо".
Знав: Мартiн не так швидко упора ться з тим, що поклав на нього, тож
мусив розмислити i визначитись, де стати табором, аби i захист був певний,
i супостата свого не випускати з поля зору. Надiйно© фортецi поблизу не
було.
"Найлiпше вдiю, - став на мислi, - коли перекрию проходи в горах. А
так, i з каганом не розминуся там, тим паче, як надума ться iти до Фракi©,
i горами пiдiпру себе твердо".
Так i Мартiну сказав: "Гiнцiв шли до гори Еми". А коли прибув, та
отаборився, та розглянувся, одiспавшись у наметi, не мiг не похвалити
себе: це ж те, що треба! Позаду он якi гори, а в горах звiра всякого,
дичини. Лови - його давня, вивiрена за лiта утiха. Як не скористатися
нагодою i не бути вдячним нагодi за даровану можливiсть погуляти в горах.
Одне, заколисав себе привiллям та дозвiллям, а друге, буде привiд зiбрати
веселе товариство, погомонiти за трапезою. Не все ж сольства та сiчi,
ству людському i дозвiлля он як потрiбне.
Варто було започаткувати ©х, лови та застiлля, як не мав уже спину. I
днiв не лiчив, купаючись у винi та утiхах, i про виправу та аварiв забув.
Тим паче, що й Мартiн довго не нагадував про них. Десь щось казали,
щоправда, як повертався з гiр, проте дрiбне i нiкчемне. динижди тiльки й
замислився, чи не варто прислухатись до ради, коли хтось iз стратигiв
зауважив: "Привiдцю, ми втрача мо мент, що може згодом не повторитися. Чом
да мо кагановi можливiсть зiбратися на силi та бути дужим у виправi
супроти нас. Може, слiд було б ударити на нього, доки турми розпорошенi, а
ляк, що його нагнав Мартiн, сидить ще в п'ятах?" Замислитись замислився, а
винести слушнi резони з того не визнав за потрiбне. "Маркiанополь, -
сказав радникам, - мiцна фортеця, кагана за тими стiнами не так просто
взяти".
Чи втiшив радникiв, не вiда . Себе ж напевне утiшив, бо знову подався у
гори, ганявся за звiриною, дiлив iз стратигами застiлля по ловах. Аж поки
не грянув грiм. Мартiн не гiнцiв прислав уже, сам завiтав одного
надвечiр'я й забив тривогу: каган полишив Маркiанололь, схоже, iцо иристуб
в гори, прямiсiнько на ромейський табiр.
- Скiльки ж у нього турм? Яка його сила?
- Достеменно не знаю, та щоб помiрятися з нами, гадаю, стане. Бо не
тiльки тих веде, що гасали по Мiзi©, з Паннонi© теж покликав.
Коментiол одбiлився на виду й не забарився явити Мартiну сво
невдоволення.
- I ти тiльки зараз кажеш менi цро це? Чому ранiш не повiдомив? Чому
сам не став на путi тим, що йшли з Паннонi©, дозволив ©м з' днатися з
каганом?
- Бо довiдався тодi вже, як були пiд Маркiанополем. Хто мiг знати
наперед, що йтимуть?
"Прокляття! Як же це могло статися? Баян давно кликав помiч iз Папнонi©
чи тепер уже встиг покликати?
- То ти певен, що йдуть на нас?
- Коли б iшли в Паннонiю, давно звернули б на iншу путь.
- Через рiку не переправилися ще?
- Нi, хоча й недалеко вже вiд не©. Я повелiв сво©м когортам стати там
заступом, на мiсцi можливо© переправи, i стятися.
- Розумно i все ж того не доста. Ми встигнемо ще перейти на супротивний
берег?
- Чом нi? Хоча поспiшити й не завадить.
- Тодi так i зробимо. Зайнятi тобою позицi© посилять мо© когорти. Каст
переправиться десь обiч вiд нас i обринiв на супротивний берег - по одну i
другу руч. Коли станеться так, як мислимо, i обрини ув'язнуть в справжню
сiчу, вдарить на них з одного i з другого боку. Удар той буде несподiваним
i посi страх, примусить аварiв стенутися, а з тими, що стенулися,
упора мось i меншими, нiж у нашого супостата, силами.
Вивiдники завчасно доповiли Баяновi: роме© засiли по другий бiк рiки,
поробили завали й ждуть, коли вiн пiде на них. Цього мав сподiватися i все
ж холодом повiяло, коли почув. Легко© звитяги над такими, що засiли, не
буде. Перед рiчкою й на рiчцi зустрiнуть стрiлами, там, при завалах, -
мечами та сулицями. А ще ж i комоннi десь... Нi, мусить спершу вивiдати,
яка перед ним сила, а тодi вже зважуватися на щось. Правдиво кажучи, його
турмам не звикати навалом iти на супостата i долати його силою, а вже ж
мав час та й нагоду пересвiдчитись: хитрiсть завше надiйнiша за силу i
кровi потребу менше.
Недовго вагався аварський привiдця, повелiв розбити супроти роме©в
табiр. Доки був там дось, бiля переправи, позаду встиг вирости
великоханський намет, поряд iз ним стали й iншi намети. Забiгали,
заметушилися, ясна рiч, i тi, що догоджали кагановi. Та чимось
невдоволений повернувся вiн вiд рiки. Ще до того, як зайти до намету та
сiсти в наметi, якась муха вкусила. Пiдiйшов, розглянувся i збунтувався, а
збунтувавшись, накинувся на всiх - i тих, що ставили намета, i тих, що
супроводжували.
- Вiслюки неотесанi! Кури безмозглi! - кричав, вибалушивши очi. - Де ви
поставили намет? Не вiда те хiба: з намету ма бути видно все бородище.
Все, i те, де стоять нашi турми, i те, де стоять ромейськi легiони.
- Де знайдемо таке мiсце, коли наш берег низинний?
- То нащо ставите? Нащо, питаю?
Метав громи i рискав зором, видно, шукав те мiсце, на яке можна було б
показати, як на вигiднiше, а оскiльки не знаходив такого, ще дужче
гнiвався. Зрештою сiв на огира й поскакав у той бiк, де турми. До намету
не повернувсь уже, iншi над'©хали й сказали:
- Ясноликий повелiв знiматися i правитись в он тамтой лiс.
- То, може, варто дiждатися ночi?
- А це не нiч? Доки злама те намети та складете усе, що при наметах, у
вози, кромiшня темiнь буде. Каган, щоб знали, тому й почина з вас, всi
iншi справдi вiдходитимуть поночi.
Коли i куди пiдуть iз лiсу, для всiх, крiм Баяна, ли: шалося та мницею.
Певно, удостовiрився привiдця: роме© ©- iдають сво©х послухiв у його
таборi; усе, що замислю , коли не того ж, то наступного дня ста набутком
супостата i упереджу ться. Тож i одважився: аби перехитрити Коментiола i
об'явитися перед ним неждано й негадано, ута мничить сво© намiри. Лиш там,
у лiсi, i перед самою виправою скаже терханам: iдiть туди i вчинiть те. А
вже як пiдуть (знов-таки ута мничено) послухи ромейськi не встигнуть вийти
з табору i попередити сво©х. То без сумнiву, то напевно.
Неабияк увiрувавши, мабуть, у непогрiшнiсть сво©х намiрiв, тiшив уже
себе сподiванкою: за цим разом не роме© його, вiн заманить роме©в у
перевiсище. А сталось таки супротивне: там, куди правив у сутенi
надвечiр'я турми сво©, стояв напоготовi i ждав слушно© митi легiон Каста.
Як сталося, що його нiхто не нагледiв перед цим, про то якож и самоти
сени не були коли цитати. На умиротворонi майбутнiм норипочшiком i iому
довiрливо безпечнi турми його посипалися хмари стрiл. Несподiванка та
зворохобила переднiх, переднi розвернули комоней (принаймнi тi, хто мiг ще
розвернути) й не стали ждати, що скажуть привiдцi, погнали в зворотну
путь. Чого, не всi i не одразу второпали. Тож створилося тлумисько, а
тлумисько додало усiм страху, а страх - бажання: рви з копита i втiкай,
доки не пiзно. Тим паче, що звiдтам, вiд лiсу, чулись уже закличнi сурми -
сигнал комонним настигнути супостата i взяти на меч та сулицю.
Хто допитуватиметься в такiй колотнечi, що робити. Втiкали куди бачили.
Однi - за привiдцями, iншi - всього лиш за тими, що мали перед собою
простiр i сподiвалися: вiн поряту , коли скористаються темрявою i уникнуть
погонi.
Серед всiх iнших втiкали й вiрнi, а помiж вiрних - i вiн. Баян. дине,
що встиг утямити: таких перестраханих годi утримати, а дати якийсь лад
мусить. Не буде ладу - станеться ще гiрше, нiж сталося. Роме© нiчого не
роблять наполовину, вони коли вже замишляють щось, то замишляють з далеким
прицiлом. Турми ж бо пруть у супротивний бiк, до супротивного лiсу. Що
коли й там - сво© перевiсища?
Iз шкiри лiз, аби вихопитися наперед, те й робив, що повелiвав вiрним:
- Станьте на чолi турм i вiдвернiть ©х вiд лiсу, якого прагнуть. Там -
чергова пастка. Не в лiсi - у полi наш рятунок.
Дiйшов його клич-волання до турм чи турми й самi боялися тепер лiсу, як
вогню, i на клич зважили, i за тими, що вели перед, пiшли. Ось тiльки не
долiчився багатьох, коли розвиднилося. Розбiглися в страху перед ромеями
по ближнiх i дальнiх полях, по ярах i улоговинах, лiсах та перелiсках. Це
додало Баяновi прикрощiв, а прикрощi укупi з ганьбою, що зазнав через
власну нетямковитiсть, i зовсiм туманили розум.
- Як це могло статися? - гримав на вiрних.
- Нiч була, привiдцю. Чи могли бачити всiх i повелiвати всiм?
- Ви нiколи й нiчого не бачите. Скачiть у всi кiнцi, як зна те, так i
дiйте, а турми мають бути при менi. Усi й негайно! Не все утрачено. Я ще
покажу ©м, - кивав на ромо©в, - якни вiн, достсмсиний ратний виверт. Баянi
захотiли перехитрити. А оце видiли? - показав нагая.
Що замислив, лише вiн знав. А щось замислив, коли похваля ться. Бо
похвальбу вiд нього рiдко чули. Бiльше вiдмовчувався, та повелiвав дiяти,
та пильнував, аби тi, що вволювали його волю i здiйснювали замислене,
чинили так, як замислив. Нинi ж не пiзнавали Баяна. I говорив бiльше, нiж
будь-коли, i на мiсцi не мiг всидiти. Невже ганьба, що ©© зазнав двiчi
пiдряд, допiкав так?
Турми збиралися довго, а все ж збиралися. I те вгомонило врештi-решт
Баяна. Ви©хав на пригiрок, з якого вiдкривалася полишена за ночi далина, i
пильно приглядався до не©. А по якiмсь часi покликав до себе й вивiдникiв.
- Скачiть туди, - показав нагаем в один кiнець, - i туди, - показав у
другий. - Вивiдайте, хто стояв супроти нас у лiсi, де тi, що стояли,
скiльки ©х. Пам'ятайте, маю знати достеменно.
Гнiв ненадовго полишив його. Повернулися деякi з терханiв - i знову
возбуяв.
- Бевзi! - кричав. - Нi на кого покластися не можна. Скiльки казав:
шлiть навсiбiч вивiдникiв, знайте, що дi ться довкруж!
Тi, що готували для кагана страви та дбали, аби був ситий у походi,
хвалилися вiрним:
- I про ©жу забув Ясноликий.
- А ви нагадайте.
- Пробували. Жене вiд себе, слухати не хоче.
- Бо такого ще не бувало з нами, - пояснив хтось iз свiдкiв цi ©
розмови, - Жарти хiба, двiчi пiдряд роме© примушували тiкати, куди очi
дивляться. I кого, самого Ясноликого!
- Вiн не простить ©м цього.
- А так, коли дiйде до того, що вiзьме гору над ними, дорого
поплатяться за цю ганьбу.
- Це все той, Коментiол. Треба було тодi ще взяти на цурку, як був iз
сольством.
А проте вивiдники iнше доповiли кагановi: не Коментiол примусив його
втiкати вчорашнього надвечiр'я - Каст, той самий, що погромив ©хнi турми
при горi Ема й забрав полон.
- Скiльки з ним когорт? Де стоять iншi роме©?
- Коментiол i Мартiп по другий бiк рiки. Зда ться, як стояли, так i
стоять.
- Менi не те доповiдайте, що зда ться, а те, що ! - визвiрився на
вивiдникiв. - Доста годувати здогадками, на©вся уже!
Знову правилися тi, кому належало робити це, ближче до ромейського
табору i вивiдували, де роме©, скiльки ромв©в, що замишляють, користуючись
тим, що авари стенулися. Аж поки не удостовiрилися: Каст не повернувся до
ромейського табору по другий бiк рiки, усе ще перебува тут i чи не
збира ться переслiдувати його, кагана.
"Ось тут ми тебе й злапа мо, голубчику", - пообiцяв Баян i не без
видимого вдоволення став повелiвати терханам, кому засiсти по один бiк i
стежити за перемiщенням Каста, кому - по другий, кому вдавати а себе
таких, що перепудилися, зiткнувшись iз ромеями, i повертаються до
Маркiанополя, пiд захист фортечних стiн.
Умисел той, зда ться, прискорював бажане. Гiнцi доповiли: ромейськi
вивiдники йдуть назирцi за тими, що вiдходять.
- Не заважайте ©м, хай iдуть, хай вивiдують та оповiщають сво©х, де ми,
що робимо.
А сам вiдходив та й вiдходив. Десь аж о полуднi повелiв турмам
зупинитися й робити все, що роблять, коли лаштуються на нiч.
I знову прискакали гiнцi вiд полишених у засiдцi турм.
- Ромейськi вивiдники, - сказали, - були у Каста, i той протрубив путь.
- Хай трубить, не заважайте. Коли ж пiде на нас, вiдрiжте його вiд
Коментiола i Мартiна, не дайте надiйти помочi. Все iнше без вас зробимо.
Зважуючись на те "все iнше", Баян так собi мислив" "Хай i мiзерною буде
моя звитяга над ромеями, однак вона ма бути. Iнакше турми геть
зневiряться в мо©й спроможностi, яко привiдцi, як i в сво©й. А
зневiрившись, убояться роме©в, оступатимуться та й оступатимуться перед
ними, доки не опиняться за Дуна м".
Повелiвав, де кому стати, як поводити себе - i бентежився, ждав
чергових звiдiв - i знов бентежився: тiльки б сталося так, як замислив
собi, тiльки б сталося!
Усякому жданню надходить край, як i всякiй бентезi. Надiйшов вiн i
Баяновiй. Спонукуваний черговою знадою взяти ще одну i, може, вирiшальну
гору над аварами, Каст погнавсь-таки услiд за Баяном i незчувся, коли
опинився у розставлених на нього перевiсищах. Замишляв пiдiйти поночi i
впасти на аварський табiр хмарою, а обернулося так, що авари впали на
нього в урочний час - коли зоря благословила свiтання. I звiпугiт... Збору
i з супротивно© йому сторони, вiд сувiба? Раку. Когорти встигли
розвернутися й стати супорта. Та що могли вдiяти, коли вiн ©в на ни монно
i так навальне. Метали стрiли метали анклави, здавалось, i не рiдшали.
Перiи та Гперлипоки дiвати. Всяк обстоював себе, i обстовав тодиж.
Авари ж напирали та й напирали звiдусiль затпптпп вали та й затоплювали
собою бородище. Касти було пробитися з рештками, що тритися його той
потугi прийшов та швидко навсi дареми уготовано зашморг, i зашморг
надiйний Довелося викинути бiле полотнище на сулицi i тимска лишився, коли
пiдвели и поставили правду що тако© роме© над нами.
Каст тупив долу зiр i мовчав. Бачив-бо: бородище усте ленерупами його
легiонерiв, а то справдi не те що винив Мартш iз турмами Баяна, що вчинив
учiра торжествуе той, привiдцю,-озвався зрештою хто торжеству останнiй,
рештою.
Може, и не Коментюл, може, хтось iнший. Не чабу ваи ти пiдняв руку на
iмперiю. Забуне. Те належал0 б пам'ятати, що вийшли на прибудь з самими
аварами вирижив тебе, за гостною i не лише тутдекого й за дiвi.
Казав так собi, аби похвалитись, а нiби у воду дивите. Кентол так аж
надто вражений був погром. Кас, що убоявся подальшо© зустрiчi з аварами у
вiдкритому полi i полишив вузькi проходи в горах, сховався за м Диними
стiнами Адрiанополя та Фiлiпополя. Той тесно даваний, правдиво кажучи,
нежданий i негаданий манев його вiдкрив Баяновi путь у Фракiю. I неабияк
Сприяв вiдновленню в аварських турмах ратно© бу сгi. Як же, ©х убоялися
самi роме©, ©м знову вильги'шо iти в ромемськi землi i брати в роме©в те,
чого не взяли за тамтим разом. А така вольготнiсть - найбiльша втiха для
всякого авара. Оббирали начисто полишенi нещодавно селища, городи - i
славили свого премудрого кагана, брали на меч i сулипю новi - й знову
славили та величали великим во©ном, повелителем iз повелителiв. Лиш сам
повелитель не переймався тими втiхами. Був зосереждено замислений i
суворий, гримав на вiрних i повелiвав вiрним: робiть те i те, подайте
звiди та перевiрте ©х достовiрнiсть. А перевiряли, знову казав:
- Довiдайтесь, як поставилася iмперiя до втечi Коментiола з-пiд гори
Еми, до втрати Аперi©, Iракле©, Чурула.
- Мовчить iмперiя. Ясноликий, зацiпило iмперi©.
- Неправда то© - гнiвався. - Не вiрю, аби мовчала. Адрiанополь -
остання ромейська застава у Фракi©. Далi - Довга стiна, а за Довгою стiною
- Константинополь. Гада те, iмператор не тямить, що таке втрата
Адрiанополя? Гада те, не дба , аби не втратили його?
Не те бентежило Баяна, що ходив уже на стiни Адрiанополя i не змiг
узяти ©х. З Адрiанополя, як i з Фiлiпополя, Коментiолу нема вже куди
оступатися. А коли так, чому вiн не став захищати вузькi проходи в горах i
подався мало не до Довгих стiн? Не в Анхiал i не ще кудись, таки в
Адрiанополь. Так дуже злякався й не вiдав з ляку, що дi ? Пусте. Та хитра
лисиця знiчев'я не полишить вигiднi рубежi. Щось прихову ться за тим його
вивертнем, i, певно, важливе.
Ждав звiдунiв сво©х iз роздорiж - i силився збагнути, що прихову ться,
слухав ©хнi звiди - i знову силився. А розгадки не було та й не було.
"Чи не обiйти нам Адрiанополь? - зродилася смiлива думка i все ж не
стала повелiнням для всiх: може обернутися так, що аварськi турми пiдуть
на Константинополь, а Коментiол вийде з Адрiанополя i вдарить зненацька на
них. Лиша ться одне, мабуть: потяти його купно з когортами в Адрiанополi.
Коли те станеться, усi ромейськi замисли, навiть наймудрiшi з них пiдуть
за димом. Саме ж взяття Адрiанополя нажене такого страху, що й Довга стiна
перестане бути надiйною.
Баян рiзко вiдхиля запону й велить тим, що стояли по другий бiк
намету:
- Хакан-бега до мене.
Двi доби готувалися авари до осади ромеисько© фортецi. Сама ж осада
мала початися третього дня. Та не почалася. Рано-вранцi, коли аварський
табiр спав ще, на нього пiшли ромейськi когорти - пе тi, що боронили себе
в Адрiанополi, тi, що прийшли на помiч Коментiолу з бику Фiлiтополя та
Аркадiоноли. Десь згодом уже Баян довiдався: то легiони Iоанна, Мартiна та
Дроктона. Тодi, в час нападу, не до того було, мусив сiдати в сiдло в чому
спав i гнати огира туди, куди гнали усi його уцiлiлi пiсля нежданого
вторгнення i погрому турми.
За цим разом не зiбрав уже ©х докупи i не став перед ромеями заступом.
Вiдходив та й вiдходив, переслiдуваний Коментiолом i напастями, що
валились на нього, мовби снiг на незахищену голову, аж поки Дунай не
захистив його i вiд переслiдування, i вiд напастей.
XXX
Сини стояли перед недужою, он як висушеною лiтами матiр'ю, гейби дуби
ради та розради вiд того як не було та й не було. Аби не вскочити в ще
бiльшу халепу, мусив стати табором та розiслати кiнних по околiях, питати
люд окольний, чи не бачили валечне тлумисько татей, чи не знають, куди
подалося.
Iстину люди речуть: ловить рибалка рибу, та колинебудь i риба його
спiймав. Кагана з його турмами вивiдиики не надибали - геть здимiв десь,
зате натрапили на Кастових нарочитих, а нарочитi потiшили всiх i найбiльше
Коментiола доброю вiстю: легiонери Каста вислiдили при горi Ема, неподалiк
вiд города Золдапи, три аварськi турми з полоном та награбованим по
ромейських сельбищах добром i погромили iх дощенту. Лише поодинокi
комонники зумiли вихопитися iз умiло накинутого зашморгу й понесли
тривожну вiсть про безлiття, що постигло непереможних аварiв, до
найближчих, а то й не лише найближчих турм. Всi iншi або ж лягли потятi,
або зняли угору руки й самi стали полонениками при обозi.
Коментiолу яко привiдцi й не випадало нiби аж надто виказувати свою
радiсть. Та хто втрима ©© в собi, коли пре, мовби вода з дна. "Слава
звитяжцям!" - хотiлося крикнути, аби всi чули та знали: звитяжець
передусiм вiн, той, що мудро розмислив i примусив аварiв забiгати по
Фракi©, уподiбнюючись сполоханим вiвцям у пепадiйнiй загородi. Вдалий
умисел привiдцi завжди багато важив, тут, у по динку з аварами, i поготiв.
- Передайте Касту, - повелiв не без погорди, - я втiшений доблестю во©в
його легiону. А ще скажiть: з-пiд Золдапи хай iде, вишукуючи та громлячи
варварiв, до города Не© - туди, де ма бути Мартiн. Я теж знiмаюся цi © ж
митi й простую туди. Коли поможе бог, там, при Дуна©, й зiйдемось докупи.
Сказав одне, а вчинив iнше. Зiбрав передусiм привiдцiв когорт i вознiс
у ©хнiх очах Каста. Було то незвичне зiбрання - щось схоже на маленький
пир по звитязi, тож не обiйшлося без веселого застiлля, а за столом - без
похвальби. Пiдносив братницю - i розтiкався мислiю по древу, випивав
наявне в нiй - i знову мислив уголос: коли всi будуть такi стараннi та
йтимуть визначеними ним, привiдцею, слiдами, каган аварський неодмiнно
опростоволоситься i змушений буде пiти геть. Найперше, що мають вчинити,
полишивши табiр, - розшукати кагана Баяна i його турми. Це альфа i омега
всiх подальших дiянь ©хнiх легiонiв, запорука повно© звитяги, коли хочуть
знати.
Казав та й казав, чому мислить так. А доки мислив та хвалився,
розмислюючи, кагана розшукав iнший привiдця ромейського легiону -
наймолодший серед стратегiв Мартiн.
Йому менше, нiж Касту, таланило в путi. Коли й траплялися авари, то не
бiльше сотнi. А то невелика втiха. Одне, безпечнi з безпечних були, а
друге, переобтяженi нахапаним. Брали ©х, мовби курей на сiдалi. Тож i до
фортецi Нея прибув без гучно© слави. Уже як засiв у Не© та став ходити по
околiях, траплялась i крупнiша рибка. А одного надвечiр'я прискакали на
замилених огирах вивiдники - тi, що були на дальнiх вiд Не© околiях, i
забили тривогу: по путi, що веде з полуденного сходу до фортецi Нея,
правиться сам Баян iз чотирма турмами. Стривожилось серце, стривожилася й
мисль. Чи то ж жарти: самого кагана шле доля. Як же йому бути? Принишкнути
в фортецi, дати аварам можливiсть пiдiйти, а тодi вже стятися з ними чи
вийти й стати на путi кагановiй табором? Фортеця така собi, надiя на ©©
стiни невелика. Лиша ться iнше: вийти i стати табором, а фортецю тримати
позаду як твердь, якою, на випадок чого, можна буде. заслонити себе.
Так намислив стратег, так збирався й учинити. А вийшов та отаборився -
i мусив одкинути й цей, здавалося, твердий уже намiр: над'©хали гiнцi -
тi, що послав ©х стежити за пересуванням аварiв, i сказали: каган ста
табором на нiчлiг.
- Справжнiм табором чи всього лиш на нiчлiг?
- Нiяких приготувань не спостерiга ться, схоже, що тiльки на нiчлiг.
Мати божа! Що коли оце i вiн, третiй i найрезоннiший вибiр:
скористатися темiнню ночi, мирним сном суиостата свого i вдарити на нього
зненацька, одразу й звiдусiль?
Мартiн - наймолодший серед стратегiв, а молодостi притаманне це: горiти
в полум'© жадань сво©х, тим паче, коли тi жадання - слава, i не знати
стриму. Не повiрив гiнцям, сам подався на вивiдини i таки зважився:
пiдiйшов уночi до аварського табору i впав на нього тодi, коли кагановi i
його турмам особливо солодко спалося.
Дерзновеннiсть та виправдала себе. Авари не сподiвалися нападу, та ще
такого навального, i не стали боронитися. Хто мiг, той вихопився на
неосiдланого огира, хто нi, той втiкав куди бачив, аби далi вiд табору, що
став боролищем, i далi вiд боролища, що не обiцяло звитяги.
Вiрнi не покинули кагана. Стали на захист свого привiдцi стiною i таки
вихопили його з то© круговертi, що завертiла всiма на галявинi, а оскiльки
не вiдали, хто вчинив напад, скiльки тих, що напали поночi, засiли з
Баяном на одному з порослих гущавиною островiв на придунайських озерах та
й нишкли там, дожидаючись дня, а з ним i добрих перемiн.
Знав би стратег Мартiн, де перехову ться Баян, не ганявся б за тими, що
втiкали навсiбiч, дiждався б дня та й узяв би найбiльш ворохобного з усiх
ворохобних варвара без крику та гвалту, а взяв би привiдцю аварських турм,
далебi, поклав би край усiй ©хнiй ворохобнi, а може, й аварам яко племенi.
По молодостi чи з якихось iнших причин не догадався стратег Мартiн
порискати на придунайських островах, а каган скористався тим, пересидiв
ганьбу свою та й об'явився невдовзi там, де не було роме©в. Гнiв мав на
них нелюдський, тож i клич не забарився кинути: "Авари, до мене!"
Збирались докупи двi сили, не сьогоднi, то завтра мала статися сiча,
яко© i роме©, i авари досi уникали, хоча й певнi були: рано чи пiзно
уникнути не зможуть. У мiсяцi заревi легiон Каста об' днався з тими, що
були з привiдцею, а другого дня усiх ©х вiдшукав гiнець вiд Мартiна й
оповiстив: роме© вдруге стали звитяжцями у по динку з аварами, за цим
разом гору взято над самим каганом.
Довго й громоподiбно котилися долами радiснi згуки, возносились догори
мечi та сулицi i сяяли потiшенi новиною лиця. Та чи не найбiльше тiшився
сам привiдця ромейських легiонiв - стратег Коментiол.
- Легiонери! - звiвся в стременах i закликав до тишi. - Ми недалеко вiд
сподiваного. Коли вже сам каган лишився турм, з рештою упора мося. Роту
даю: через седмицю-другу покладемо край нашiй виправi супроти аварiв.
Ждав i не мiг дiждатися зустрiчi з самим Мартiном - хотiлось знати не
лише наслiдки, а й подробицi погрому. Це ж не жарти. Двi такi звитяги i
обидвi без особливого ypoнy. Так, три торi Ема, посiчено та полонено три
турми i при городi Нея чотири. I якi турми! Найнадiйнiшi, тi, що ©х Баян
iмену вiрними.
Побачення з Мартiном дещо притлумило, правда, його радiсть. Мартiн геть
усе ствердив, що повiдав гiнець, та мусив зiзнатися, що розглянувся пiзнiш
i побачив: полягло аварiв значно менше, анiж розбiглося, i що найбiльше
гнiтить його, стратега Мартiна, то це те, що серед потятих на галявинi й
поза галявиною не знайшли кагана.
- А ти певен, що то були кагановi турми?
- Полоненi засвiдчили те. Та й нашi вивiдники бачили його, як ставав
табором.
- Хм. Шкода, коли так. Ну, та не печалься. Чи з тебе не доста й того,
що примусив утiкати найхоробрiшого серед хоробрих i пошив у дурнi
наймудрiшого серед мудрих.
- Не доста, привiдцю. Поранений вепр лютiший за неушкодженого.
Коментiол мусив погодитись, надто пiзнiше, коли народжена звитягою
радiсть вляглася, а вiстi про аварiв стали сiяти настороженiсть. Вивiдники
щораз певнiше та й певнiше стверджували: аварськi турми правляться на
Маркiанополь. Не iнакше як кличуть ©х туди, а коли так, кличе каган.
- Того не може бути! - чи то дивувався лиш, чи й обурювався Мартiн. -
Що ж це вiн не додому, а з дому втiкав?
- А коли втiкав спереляку? - пожартував хтось iз стратигiв.
- I те могло важити, - мислив уголос Коментiол. - Та найбiльше поява
його в Маркiанополi схиля до iншо© думки: саме там зосереджена аварська
сила. Коли не в самому Маркiанополi, то поблизу вiд нього.
Помовчав мить i знову до Мартiна:
- Ти переслiдував його досi, переслiдуй i далi. Пошли загони вивiдникiв
на всi путi i по всiх околiях. Мусять не лише бачити, а й напевне знати,
чи тiльки тих, що рискають по Мiзi©, збира каган, чи й тих, що ма в
Паннонi©.
- Буде зроблено.
Мартiн круто обернувся, вiдходячи, i в тiй його рвiйностi видiлася не
лише рiшучiсть будь-що доконати Баяна, а й певнiсть: таки докона .
"А коли й справдi станеться таке? - пiдозрiло занепоко©вся Коментiол. -
Привiдця вiн не з гiрших, а молодiсть дозволяй бути до безуму одважiшм. Як
украну юдi перед легiонерами, а надто перед iмператором? Чи не скажуть:
Каст мав над обрами звитягу, Мартiн - також. А де був i що робив, аби
взяти гору над аварами, Коментiол? Може, час та й треба були б уже на себе
взяти Баяна?.. А втiм, - передуму , - була б звитяга, славу якось уже
подiлимо".
Знав: Мартiн не так швидко упора ться з тим, що поклав на нього, тож
мусив розмислити i визначитись, де стати табором, аби i захист був певний,
i супостата свого не випускати з поля зору. Надiйно© фортецi поблизу не
було.
"Найлiпше вдiю, - став на мислi, - коли перекрию проходи в горах. А
так, i з каганом не розминуся там, тим паче, як надума ться iти до Фракi©,
i горами пiдiпру себе твердо".
Так i Мартiну сказав: "Гiнцiв шли до гори Еми". А коли прибув, та
отаборився, та розглянувся, одiспавшись у наметi, не мiг не похвалити
себе: це ж те, що треба! Позаду он якi гори, а в горах звiра всякого,
дичини. Лови - його давня, вивiрена за лiта утiха. Як не скористатися
нагодою i не бути вдячним нагодi за даровану можливiсть погуляти в горах.
Одне, заколисав себе привiллям та дозвiллям, а друге, буде привiд зiбрати
веселе товариство, погомонiти за трапезою. Не все ж сольства та сiчi,
ству людському i дозвiлля он як потрiбне.
Варто було започаткувати ©х, лови та застiлля, як не мав уже спину. I
днiв не лiчив, купаючись у винi та утiхах, i про виправу та аварiв забув.
Тим паче, що й Мартiн довго не нагадував про них. Десь щось казали,
щоправда, як повертався з гiр, проте дрiбне i нiкчемне. динижди тiльки й
замислився, чи не варто прислухатись до ради, коли хтось iз стратигiв
зауважив: "Привiдцю, ми втрача мо мент, що може згодом не повторитися. Чом
да мо кагановi можливiсть зiбратися на силi та бути дужим у виправi
супроти нас. Може, слiд було б ударити на нього, доки турми розпорошенi, а
ляк, що його нагнав Мартiн, сидить ще в п'ятах?" Замислитись замислився, а
винести слушнi резони з того не визнав за потрiбне. "Маркiанополь, -
сказав радникам, - мiцна фортеця, кагана за тими стiнами не так просто
взяти".
Чи втiшив радникiв, не вiда . Себе ж напевне утiшив, бо знову подався у
гори, ганявся за звiриною, дiлив iз стратигами застiлля по ловах. Аж поки
не грянув грiм. Мартiн не гiнцiв прислав уже, сам завiтав одного
надвечiр'я й забив тривогу: каган полишив Маркiанололь, схоже, iцо иристуб
в гори, прямiсiнько на ромейський табiр.
- Скiльки ж у нього турм? Яка його сила?
- Достеменно не знаю, та щоб помiрятися з нами, гадаю, стане. Бо не
тiльки тих веде, що гасали по Мiзi©, з Паннонi© теж покликав.
Коментiол одбiлився на виду й не забарився явити Мартiну сво
невдоволення.
- I ти тiльки зараз кажеш менi цро це? Чому ранiш не повiдомив? Чому
сам не став на путi тим, що йшли з Паннонi©, дозволив ©м з' днатися з
каганом?
- Бо довiдався тодi вже, як були пiд Маркiанополем. Хто мiг знати
наперед, що йтимуть?
"Прокляття! Як же це могло статися? Баян давно кликав помiч iз Папнонi©
чи тепер уже встиг покликати?
- То ти певен, що йдуть на нас?
- Коли б iшли в Паннонiю, давно звернули б на iншу путь.
- Через рiку не переправилися ще?
- Нi, хоча й недалеко вже вiд не©. Я повелiв сво©м когортам стати там
заступом, на мiсцi можливо© переправи, i стятися.
- Розумно i все ж того не доста. Ми встигнемо ще перейти на супротивний
берег?
- Чом нi? Хоча поспiшити й не завадить.
- Тодi так i зробимо. Зайнятi тобою позицi© посилять мо© когорти. Каст
переправиться десь обiч вiд нас i обринiв на супротивний берег - по одну i
другу руч. Коли станеться так, як мислимо, i обрини ув'язнуть в справжню
сiчу, вдарить на них з одного i з другого боку. Удар той буде несподiваним
i посi страх, примусить аварiв стенутися, а з тими, що стенулися,
упора мось i меншими, нiж у нашого супостата, силами.
Вивiдники завчасно доповiли Баяновi: роме© засiли по другий бiк рiки,
поробили завали й ждуть, коли вiн пiде на них. Цього мав сподiватися i все
ж холодом повiяло, коли почув. Легко© звитяги над такими, що засiли, не
буде. Перед рiчкою й на рiчцi зустрiнуть стрiлами, там, при завалах, -
мечами та сулицями. А ще ж i комоннi десь... Нi, мусить спершу вивiдати,
яка перед ним сила, а тодi вже зважуватися на щось. Правдиво кажучи, його
турмам не звикати навалом iти на супостата i долати його силою, а вже ж
мав час та й нагоду пересвiдчитись: хитрiсть завше надiйнiша за силу i
кровi потребу менше.
Недовго вагався аварський привiдця, повелiв розбити супроти роме©в
табiр. Доки був там дось, бiля переправи, позаду встиг вирости
великоханський намет, поряд iз ним стали й iншi намети. Забiгали,
заметушилися, ясна рiч, i тi, що догоджали кагановi. Та чимось
невдоволений повернувся вiн вiд рiки. Ще до того, як зайти до намету та
сiсти в наметi, якась муха вкусила. Пiдiйшов, розглянувся i збунтувався, а
збунтувавшись, накинувся на всiх - i тих, що ставили намета, i тих, що
супроводжували.
- Вiслюки неотесанi! Кури безмозглi! - кричав, вибалушивши очi. - Де ви
поставили намет? Не вiда те хiба: з намету ма бути видно все бородище.
Все, i те, де стоять нашi турми, i те, де стоять ромейськi легiони.
- Де знайдемо таке мiсце, коли наш берег низинний?
- То нащо ставите? Нащо, питаю?
Метав громи i рискав зором, видно, шукав те мiсце, на яке можна було б
показати, як на вигiднiше, а оскiльки не знаходив такого, ще дужче
гнiвався. Зрештою сiв на огира й поскакав у той бiк, де турми. До намету
не повернувсь уже, iншi над'©хали й сказали:
- Ясноликий повелiв знiматися i правитись в он тамтой лiс.
- То, може, варто дiждатися ночi?
- А це не нiч? Доки злама те намети та складете усе, що при наметах, у
вози, кромiшня темiнь буде. Каган, щоб знали, тому й почина з вас, всi
iншi справдi вiдходитимуть поночi.
Коли i куди пiдуть iз лiсу, для всiх, крiм Баяна, ли: шалося та мницею.
Певно, удостовiрився привiдця: роме© ©- iдають сво©х послухiв у його
таборi; усе, що замислю , коли не того ж, то наступного дня ста набутком
супостата i упереджу ться. Тож i одважився: аби перехитрити Коментiола i
об'явитися перед ним неждано й негадано, ута мничить сво© намiри. Лиш там,
у лiсi, i перед самою виправою скаже терханам: iдiть туди i вчинiть те. А
вже як пiдуть (знов-таки ута мничено) послухи ромейськi не встигнуть вийти
з табору i попередити сво©х. То без сумнiву, то напевно.
Неабияк увiрувавши, мабуть, у непогрiшнiсть сво©х намiрiв, тiшив уже
себе сподiванкою: за цим разом не роме© його, вiн заманить роме©в у
перевiсище. А сталось таки супротивне: там, куди правив у сутенi
надвечiр'я турми сво©, стояв напоготовi i ждав слушно© митi легiон Каста.
Як сталося, що його нiхто не нагледiв перед цим, про то якож и самоти
сени не були коли цитати. На умиротворонi майбутнiм норипочшiком i iому
довiрливо безпечнi турми його посипалися хмари стрiл. Несподiванка та
зворохобила переднiх, переднi розвернули комоней (принаймнi тi, хто мiг ще
розвернути) й не стали ждати, що скажуть привiдцi, погнали в зворотну
путь. Чого, не всi i не одразу второпали. Тож створилося тлумисько, а
тлумисько додало усiм страху, а страх - бажання: рви з копита i втiкай,
доки не пiзно. Тим паче, що звiдтам, вiд лiсу, чулись уже закличнi сурми -
сигнал комонним настигнути супостата i взяти на меч та сулицю.
Хто допитуватиметься в такiй колотнечi, що робити. Втiкали куди бачили.
Однi - за привiдцями, iншi - всього лиш за тими, що мали перед собою
простiр i сподiвалися: вiн поряту , коли скористаються темрявою i уникнуть
погонi.
Серед всiх iнших втiкали й вiрнi, а помiж вiрних - i вiн. Баян. дине,
що встиг утямити: таких перестраханих годi утримати, а дати якийсь лад
мусить. Не буде ладу - станеться ще гiрше, нiж сталося. Роме© нiчого не
роблять наполовину, вони коли вже замишляють щось, то замишляють з далеким
прицiлом. Турми ж бо пруть у супротивний бiк, до супротивного лiсу. Що
коли й там - сво© перевiсища?
Iз шкiри лiз, аби вихопитися наперед, те й робив, що повелiвав вiрним:
- Станьте на чолi турм i вiдвернiть ©х вiд лiсу, якого прагнуть. Там -
чергова пастка. Не в лiсi - у полi наш рятунок.
Дiйшов його клич-волання до турм чи турми й самi боялися тепер лiсу, як
вогню, i на клич зважили, i за тими, що вели перед, пiшли. Ось тiльки не
долiчився багатьох, коли розвиднилося. Розбiглися в страху перед ромеями
по ближнiх i дальнiх полях, по ярах i улоговинах, лiсах та перелiсках. Це
додало Баяновi прикрощiв, а прикрощi укупi з ганьбою, що зазнав через
власну нетямковитiсть, i зовсiм туманили розум.
- Як це могло статися? - гримав на вiрних.
- Нiч була, привiдцю. Чи могли бачити всiх i повелiвати всiм?
- Ви нiколи й нiчого не бачите. Скачiть у всi кiнцi, як зна те, так i
дiйте, а турми мають бути при менi. Усi й негайно! Не все утрачено. Я ще
покажу ©м, - кивав на ромо©в, - якни вiн, достсмсиний ратний виверт. Баянi
захотiли перехитрити. А оце видiли? - показав нагая.
Що замислив, лише вiн знав. А щось замислив, коли похваля ться. Бо
похвальбу вiд нього рiдко чули. Бiльше вiдмовчувався, та повелiвав дiяти,
та пильнував, аби тi, що вволювали його волю i здiйснювали замислене,
чинили так, як замислив. Нинi ж не пiзнавали Баяна. I говорив бiльше, нiж
будь-коли, i на мiсцi не мiг всидiти. Невже ганьба, що ©© зазнав двiчi
пiдряд, допiкав так?
Турми збиралися довго, а все ж збиралися. I те вгомонило врештi-решт
Баяна. Ви©хав на пригiрок, з якого вiдкривалася полишена за ночi далина, i
пильно приглядався до не©. А по якiмсь часi покликав до себе й вивiдникiв.
- Скачiть туди, - показав нагаем в один кiнець, - i туди, - показав у
другий. - Вивiдайте, хто стояв супроти нас у лiсi, де тi, що стояли,
скiльки ©х. Пам'ятайте, маю знати достеменно.
Гнiв ненадовго полишив його. Повернулися деякi з терханiв - i знову
возбуяв.
- Бевзi! - кричав. - Нi на кого покластися не можна. Скiльки казав:
шлiть навсiбiч вивiдникiв, знайте, що дi ться довкруж!
Тi, що готували для кагана страви та дбали, аби був ситий у походi,
хвалилися вiрним:
- I про ©жу забув Ясноликий.
- А ви нагадайте.
- Пробували. Жене вiд себе, слухати не хоче.
- Бо такого ще не бувало з нами, - пояснив хтось iз свiдкiв цi ©
розмови, - Жарти хiба, двiчi пiдряд роме© примушували тiкати, куди очi
дивляться. I кого, самого Ясноликого!
- Вiн не простить ©м цього.
- А так, коли дiйде до того, що вiзьме гору над ними, дорого
поплатяться за цю ганьбу.
- Це все той, Коментiол. Треба було тодi ще взяти на цурку, як був iз
сольством.
А проте вивiдники iнше доповiли кагановi: не Коментiол примусив його
втiкати вчорашнього надвечiр'я - Каст, той самий, що погромив ©хнi турми
при горi Ема й забрав полон.
- Скiльки з ним когорт? Де стоять iншi роме©?
- Коментiол i Мартiп по другий бiк рiки. Зда ться, як стояли, так i
стоять.
- Менi не те доповiдайте, що зда ться, а те, що ! - визвiрився на
вивiдникiв. - Доста годувати здогадками, на©вся уже!
Знову правилися тi, кому належало робити це, ближче до ромейського
табору i вивiдували, де роме©, скiльки ромв©в, що замишляють, користуючись
тим, що авари стенулися. Аж поки не удостовiрилися: Каст не повернувся до
ромейського табору по другий бiк рiки, усе ще перебува тут i чи не
збира ться переслiдувати його, кагана.
"Ось тут ми тебе й злапа мо, голубчику", - пообiцяв Баян i не без
видимого вдоволення став повелiвати терханам, кому засiсти по один бiк i
стежити за перемiщенням Каста, кому - по другий, кому вдавати а себе
таких, що перепудилися, зiткнувшись iз ромеями, i повертаються до
Маркiанополя, пiд захист фортечних стiн.
Умисел той, зда ться, прискорював бажане. Гiнцi доповiли: ромейськi
вивiдники йдуть назирцi за тими, що вiдходять.
- Не заважайте ©м, хай iдуть, хай вивiдують та оповiщають сво©х, де ми,
що робимо.
А сам вiдходив та й вiдходив. Десь аж о полуднi повелiв турмам
зупинитися й робити все, що роблять, коли лаштуються на нiч.
I знову прискакали гiнцi вiд полишених у засiдцi турм.
- Ромейськi вивiдники, - сказали, - були у Каста, i той протрубив путь.
- Хай трубить, не заважайте. Коли ж пiде на нас, вiдрiжте його вiд
Коментiола i Мартiна, не дайте надiйти помочi. Все iнше без вас зробимо.
Зважуючись на те "все iнше", Баян так собi мислив" "Хай i мiзерною буде
моя звитяга над ромеями, однак вона ма бути. Iнакше турми геть
зневiряться в мо©й спроможностi, яко привiдцi, як i в сво©й. А
зневiрившись, убояться роме©в, оступатимуться та й оступатимуться перед
ними, доки не опиняться за Дуна м".
Повелiвав, де кому стати, як поводити себе - i бентежився, ждав
чергових звiдiв - i знов бентежився: тiльки б сталося так, як замислив
собi, тiльки б сталося!
Усякому жданню надходить край, як i всякiй бентезi. Надiйшов вiн i
Баяновiй. Спонукуваний черговою знадою взяти ще одну i, може, вирiшальну
гору над аварами, Каст погнавсь-таки услiд за Баяном i незчувся, коли
опинився у розставлених на нього перевiсищах. Замишляв пiдiйти поночi i
впасти на аварський табiр хмарою, а обернулося так, що авари впали на
нього в урочний час - коли зоря благословила свiтання. I звiпугiт... Збору
i з супротивно© йому сторони, вiд сувiба? Раку. Когорти встигли
розвернутися й стати супорта. Та що могли вдiяти, коли вiн ©в на ни монно
i так навальне. Метали стрiли метали анклави, здавалось, i не рiдшали.
Перiи та Гперлипоки дiвати. Всяк обстоював себе, i обстовав тодиж.
Авари ж напирали та й напирали звiдусiль затпптпп вали та й затоплювали
собою бородище. Касти було пробитися з рештками, що тритися його той
потугi прийшов та швидко навсi дареми уготовано зашморг, i зашморг
надiйний Довелося викинути бiле полотнище на сулицi i тимска лишився, коли
пiдвели и поставили правду що тако© роме© над нами.
Каст тупив долу зiр i мовчав. Бачив-бо: бородище усте ленерупами його
легiонерiв, а то справдi не те що винив Мартш iз турмами Баяна, що вчинив
учiра торжествуе той, привiдцю,-озвався зрештою хто торжеству останнiй,
рештою.
Може, и не Коментюл, може, хтось iнший. Не чабу ваи ти пiдняв руку на
iмперiю. Забуне. Те належал0 б пам'ятати, що вийшли на прибудь з самими
аварами вирижив тебе, за гостною i не лише тутдекого й за дiвi.
Казав так собi, аби похвалитись, а нiби у воду дивите. Кентол так аж
надто вражений був погром. Кас, що убоявся подальшо© зустрiчi з аварами у
вiдкритому полi i полишив вузькi проходи в горах, сховався за м Диними
стiнами Адрiанополя та Фiлiпополя. Той тесно даваний, правдиво кажучи,
нежданий i негаданий манев його вiдкрив Баяновi путь у Фракiю. I неабияк
Сприяв вiдновленню в аварських турмах ратно© бу сгi. Як же, ©х убоялися
самi роме©, ©м знову вильги'шо iти в ромемськi землi i брати в роме©в те,
чого не взяли за тамтим разом. А така вольготнiсть - найбiльша втiха для
всякого авара. Оббирали начисто полишенi нещодавно селища, городи - i
славили свого премудрого кагана, брали на меч i сулипю новi - й знову
славили та величали великим во©ном, повелителем iз повелителiв. Лиш сам
повелитель не переймався тими втiхами. Був зосереждено замислений i
суворий, гримав на вiрних i повелiвав вiрним: робiть те i те, подайте
звiди та перевiрте ©х достовiрнiсть. А перевiряли, знову казав:
- Довiдайтесь, як поставилася iмперiя до втечi Коментiола з-пiд гори
Еми, до втрати Аперi©, Iракле©, Чурула.
- Мовчить iмперiя. Ясноликий, зацiпило iмперi©.
- Неправда то© - гнiвався. - Не вiрю, аби мовчала. Адрiанополь -
остання ромейська застава у Фракi©. Далi - Довга стiна, а за Довгою стiною
- Константинополь. Гада те, iмператор не тямить, що таке втрата
Адрiанополя? Гада те, не дба , аби не втратили його?
Не те бентежило Баяна, що ходив уже на стiни Адрiанополя i не змiг
узяти ©х. З Адрiанополя, як i з Фiлiпополя, Коментiолу нема вже куди
оступатися. А коли так, чому вiн не став захищати вузькi проходи в горах i
подався мало не до Довгих стiн? Не в Анхiал i не ще кудись, таки в
Адрiанополь. Так дуже злякався й не вiдав з ляку, що дi ? Пусте. Та хитра
лисиця знiчев'я не полишить вигiднi рубежi. Щось прихову ться за тим його
вивертнем, i, певно, важливе.
Ждав звiдунiв сво©х iз роздорiж - i силився збагнути, що прихову ться,
слухав ©хнi звiди - i знову силився. А розгадки не було та й не було.
"Чи не обiйти нам Адрiанополь? - зродилася смiлива думка i все ж не
стала повелiнням для всiх: може обернутися так, що аварськi турми пiдуть
на Константинополь, а Коментiол вийде з Адрiанополя i вдарить зненацька на
них. Лиша ться одне, мабуть: потяти його купно з когортами в Адрiанополi.
Коли те станеться, усi ромейськi замисли, навiть наймудрiшi з них пiдуть
за димом. Саме ж взяття Адрiанополя нажене такого страху, що й Довга стiна
перестане бути надiйною.
Баян рiзко вiдхиля запону й велить тим, що стояли по другий бiк
намету:
- Хакан-бега до мене.
Двi доби готувалися авари до осади ромеисько© фортецi. Сама ж осада
мала початися третього дня. Та не почалася. Рано-вранцi, коли аварський
табiр спав ще, на нього пiшли ромейськi когорти - пе тi, що боронили себе
в Адрiанополi, тi, що прийшли на помiч Коментiолу з бику Фiлiтополя та
Аркадiоноли. Десь згодом уже Баян довiдався: то легiони Iоанна, Мартiна та
Дроктона. Тодi, в час нападу, не до того було, мусив сiдати в сiдло в чому
спав i гнати огира туди, куди гнали усi його уцiлiлi пiсля нежданого
вторгнення i погрому турми.
За цим разом не зiбрав уже ©х докупи i не став перед ромеями заступом.
Вiдходив та й вiдходив, переслiдуваний Коментiолом i напастями, що
валились на нього, мовби снiг на незахищену голову, аж поки Дунай не
захистив його i вiд переслiдування, i вiд напастей.
XXX
Сини стояли перед недужою, он як висушеною лiтами матiр'ю, гейби дуби