Страница:
спостережних веж, -- це були шеренги во©нiв десь iз версту по фронту, якi
повiльно рухались на вiдстанi сажня одна вiд одно©.
А назустрiч персам iз степу таким же широким фронтом рухалась колона
тарiйсько© пiхоти, i ©© переднiй ряд теж iшов iз плетеними щитами у два
аршини заввишки i аршин завширшки. По боках колон пiхоти по десять вершникiв
у ряд iшла важка укра©нська i перська кiннота. Бойовi порядки персiв i
слов'ян були майже однаковi. Адже вони воювали вже давно. Укра©нцi в свiй
час побували у всiх городах теперiшньо© персько© iмперi©. У мурах усiх
перських, мiдiйських, лiдiйських, iудейських цитаделей стримлять наконечники
скiфських стрiл. Навiть iм'я перського i укра©нського родоначальника звучить
подiбно. У персiв це Тра тана, а в укра©нцiв -- Тар'ягн. Але Богу було
угодно, щоб вони змагалися за першiсть. I оце перси, завоювавши весь
навколосередземноморський свiт, вирiшили пiдкорити ще й тарiйцiв, тих, кому
перси колись прислуговували у власних хатах-хоромах.
За щитоносцями iшов ряд во©нiв iз довгими списами, за ними -- два ряди
укра©нських во©в з короткими списами, що ©х греки називають дротиками, за
ними -- ряд лучникiв, за лучниками -- ряд пращникiв. У всiх на поясах висiли
мечi, келепи а чи булави. Посеред колони тарiйських во©нiв у важкому
кавалерiйському озбро ннi ©хав на конi великий слов'янський князь Iдан.
За пращниками на деякiй вiдстанi ©хало триста бойових
колiсниць-тачанок, запряжених парою коней, iз вiзничим-щитоносцем i лучником
на них. Вони пускали стрiли у супротивнi ряди, коли все iнше вiйсько лише
мовчки зловiсно зближувалось. Колiсницi втручалися у бiй тодi, коли перших
п'ять рядiв уже зчiплювались у напираючi один на одного розрiзненi гурти. А
за колiсницями знову iшов фронт пiхотинцiв, але вже не рядами, а суцiльно
розрiдженою масою, тримаючись один вiд одного на вiдстанi пiвсажня,
озбро них хто чим попало.
На вiдстанi пiвверсти один вiд одного обидва вiйська зупинились i
вирiвняли ряди. Посеред смуги степу, яка пролягла мiж двома вiйськами, росло
декiлька невисоких кущикiв дико© вишнi, i раптом з них вискочив за ць. За ць
побiг посерединi. З тарiйських рядiв зразу вихопилось з пiвсотнi вершникiв i
погнали за зайцем, за ць збивав свiй бiг до персько© колони, але слов'яни
немов не бачили ворожого вiйська, i ©хнi стрiли збивали пил то попереду, то
позаду зайця. Нарештi одна стрiла проткнула зайця, вiн зойкнув, пiдстрибнув
i впав, i зразу козак, що пiдлетiв до зайця, пiдхопив його списом i погнав
назад до сво©х. В той час як козаки полювали зайця, тарiйськi ряди дещо
змiшались, слов'яни кричали, свистiли, галалакали, немов перед ними не було
найсильнiшо© у свiтi армi© персiв. А коли за ць нарештi був убитий, над
полем прогримiло могутн "у-ра-а-а!", "слава!". Перси ж у чужому степу
почували себе незатишно, i оцi тарiйськi бучнi розваги i веселощi перед бо м
©х не радували. Один iз наближених царя Дарiя навiть сказав:
-- Вони нас зневажають, чи що?
Ще коли перси лише переправлялися через Дунай, а п'ять тарiйських
племен радили Раду, вони вже дивилися на це незчисленне вiйсько як на
здобич, яка сама прийшла до них у степ i по не© не треба томити коней десь
аж до гипту. Незчисленний обоз, незчисленнi бойовi обладунки i незчисленнi
смертi. Коли пiсля тижневого походу вiйсько царя Дарiя залишилось без харчiв
i води i вже хотiло повертати назад, укра©нцi заманювали його подалi вiд
лiгва, наче звiра на полюваннi. Вони знарошне дали персам можливiсть
захопити декiлька отар овець i худоби, а кiлька козакiв спецiально потрапили
в полон, щоб вказати ©м шлях до недалеко© рiки Буг, де б усьому перському
вiйську було вдосталь води i воно не повернуло назад до Днiстра. А тут, аж
за Днiпром, бiля Азовського моря, тарiйцi вирiшили дати бiй.
Загучали труби, ударили литаври -- i колони рушили на зближення. Десь
коли зблизились на вiдстань ста аршин, засвистiли стрiли, зафурчали ядра,
кiннота вирвалась по флангах i вв'язалась у рубку; а ряди пiхоти мiрно iшли,
пришвидшуючи темп, i коли колони зблизились на двадцять аршин, звились по
крутiй тра кторi© дротики i шугонули помiж ворожих рядiв, а щитоносцi
великих щитiв повернули щити руба, i помiж них виступили во©ни з круглими
щитами, оголеними мечами, занесеними булавами i келепами, i перших три ряди
змiшались, i почалася сiча, рiзанина i гупання палиць; загримiли мечi персiв
об круглi слов'янськi щити, i сарматськi довгi мечi кресонули по перських
конiчних шоломах, по кованих щитах. Крики, iржання коней, трiск кiсток, i
все покривав дзвiн металу об метал, i важке хекання, i пил; вже лучники
вихопили мечi i пращники, i застигли вiйська на одному мiсцi, нiхто не хотiв
вiдступати нi на крок. Вже бiйцi розпорошились по всьому полю, скiльки могло
окинути око, групами i поодинцi, намагаючись одне одного вбити, i князь Iдан
бачив з коня, що сила наткнулась на силу. Замелькали мiж просвiтами бойовi
колiсницi, величезна напруга бою ставала до неба стовпом сивого пилу.
I вже кiннота князя Скопи i князя Такаслава набирала темпу, замаячивши
на обрi©, i перси почули могутн "а-а-а!". З пiвденного i пiвнiчного бокiв у
фланги поля бою мчала легка скiфська кiннота. Загучали перськi сурми до
вiдступу, i щитоносцi великих плетених щитiв почали пробиватися наперед i
шикуватися в ряд, а перськi во©ни виривалися з бою i ставали за стiну щитiв,
ощирену довгий списами, яка повiльно вiдступала до табору i кучилась. Проте
цар Дарiй бачив, що пiхота не встигне втягнутися в табiр, як буде розметена
могутньою лавиною укра©нсько© кiнноти. Тодi цар Дарiй вирiшив увести в бiй
сво©х 10 тисяч безсмертних -- важку кавалерiю, яку набирали лише з персiв.
П'ять тисяч важко© персько© кiнноти -- п'ятьма колонами iз хiлеархами на
чолi, по п'ять вершникiв у ряд легким клусом рушили назустрiч князю Скопi i
п'ять тисяч -- назустрiч князю Такаславу. Вершники в залiзнiй бронi, в
конiчних шоломах, з мечами в аршин завдовжки, луками i колчанами. В кожного
коня металевий налобник i в кожного вершника важкий спис напереваги. I
вдарилась легка тарiйська кiннота об залiзнi лави персько© кiнноти, i
запiнилась, як вода, перед гранiтною стiною, а тим часом перська пiхота в
бойовому порядку вiдступила за рови. Загучали кавалерiйськi сурми, i
безсмертнi позадкували коней, вiдмахуючись мечами, змикали ряди, хоча дехто
з них i лишився на полi, а декого вихоплювали з сiдла хлисткi тарiйськi
аркани, але без великих втрат безсмертнi вiдступили за рови. На валах
перського табору стали суцiльною стiною дерев'янi щити, а за ними во©ни з
великими луками; бризнули в поле довгi комишевi перськi стрiли. Лави
укра©нцiв вiдхлинули, пiдбираючи зброю, добиваючи поранених i здираючи
рушники з ворожих голiв. Поле було густо всiяне трупами, наче великими
клаптями барвисто© матерi©, живi люди ходили помiж мертвих i вмираючих i
щось там порпались, а чорне вороння ще лише кружляло над ©хнiми головами,
але на землю не сiдало. Трупи ще були занадто свiжими.
Ще день не закiнчився, але на сьогоднi битва вже закiнчилась. Суха
земля вбирала гарячу кров, i перси вперше за весь похiд вiдчули завзяття
тарiйського великого бою.
Зiбрав цар Дарiй сво©х радникiв i захотiв послухати ©хньо© ради.
Горбiй, старший радник царя Дарiя, сказав:
-- О цар царiв! Я давно вже знав з чуток про войовничiсть цього народу,
а тут ще бiльше в цьому переконався, побачивши, як вони знущаються над нами.
Тому моя рада така: з настанням ночi залишити на волю долi поранених, хворих
i слабосилих во©нiв, а також частину вiйська, яке змогло б деякий час
обороняти табiр, а самим з найрухомiшою частиною вiйська вийти з табору нiби
для нападу на скiфiв з тилу. Насправдi ж треба скорiше рушати до переправи
на Дуна©, поки скiфи ©© не зруйнували i поки iоняни не попливли додому.
Коли настала нiч, цар Дарiй виконав цю пораду. Залишивши половину
вiйська i поранених та хворих, важкий обоз iз награбованим i всiх в'ючних
ослiв, цар Дарiй Ахаменiд вислизнув з табору, наказавши охороняти його до
повернення. Того вiйська, яке Дарiй забрав iз собою, було вже менше, нiж
третя частина.
Наступного дня перси вперто захищали табiр, а коли тарiйцi взяли його
штурмом, перси падали на колiна i просили про пощаду. Укра©нцi нишпорили по
табору, шукаючи Дарiя, а коли дiзналися, що вiн утiк, князь Iдан сказав:
-- Лисиця утекла з капкана, вiдгризши собi лапу.
Проте до Дунаю звiдси було далеко, перси блукали десь у степу, а тут
перед тарiйцями був багатющий табiр i обоз 700-тисячного вiйська. Здобич
була така багата, що нi один во©н, нi одна укра©нська сiм'я не залишилась
обдiленою. Безлiч возiв, колiсниць, хороших мечiв, панцирiв, казанiв, ножiв,
кiнсько© збру©, схiдних тканин, шоломiв, наметiв, рiзного господарського
начиння, сокир, кресал, одежi, взуття, рабiв. Тарiйцi скликали Великий круг
i стали дiлити здобич. Доки дiлили здобич, ховали убитих, бенкетували на
могилi полеглих, минуло три днi. Тим часом пройшли сильнi дощi i змили в
степу свiжi слiди, а тому, що навколо весь час снувало вiйсько, старих
слiдiв було безлiч.
Коли вляглася радiсть перемоги i здобичi, укра©нцi вирiшили перейняти
персiв бiля мосту, i все кiнне вiйсько кинулося найкоротшими шляхами до
переправи, а пiше, перешикувавши колони i органiзувавши обоз, рушило слiдом
за персами. Коли князь Скопа, який очолював кiнноту, пригнався де мосту,
царя Дарiя ще там не було. Тарiйцi зiгнали з берега захиснi iонiйськi
загони, i тi вiдпливли вiд берега. Тодi князь Скопа сказав грекам:
Iоняни, призначене вам для чекання число днiв минуло, i ви, залишаючись
тут, чините неправильно. Бо ж ви лише зi страху залишались тут. Тепер
скорiше руйнуйте переправу i йдiть вiльними додому, дякуючи богам i скiфам.
Iоняни стали радитись. Афiнянин Мiльтiад, полководець i тиран
херсонесцiв, що на Гелеспонтi, подав раду слухатися скiфiв i звiльнити
Iонiю. Тиран Гiстiей з Мiлета -- напроти. За його словами, кожен iз них
тираном милiстю царя Дарiя. Якщо ж царя Дарiя не стане, то нi вiн, Гiстiей,
i нi хто iнший не зможе зберегти сво © влади над мiстом, бо кожне мiсто
вибере собi народне управлiння замiсть тирана. Прийнявши раду Гiстiея,
iоняни вирiшили зруйнувати мiст лише з боку скiфiв на вiдстань польоту
стрiли, щоб тарiйцям здавалось, що вони ©х послухали i не придумали ще
чогось супроти грецьких кораблiв. Гiстiей же вiд iменi iонян сказав:
-- Ви, скiфи, дали нам добру пораду. Ось бачите, ми вже руйну мо мiст,
а ви йдiть добивайте Дарiя.
Тарiйцi повiрили i повернули у степ. Шукаючи ворога, вони йшли тудою,
де була трава для коней, думаючи, що i цар Дарiй так iтиме, але перси йшли
старою дорогою i лише завдяки цьому ледве знайшли переправу, до яко©
добрались уночi. Коли ж перси не застали мосту, ©х охопив страх. Цар Дарiй
наказав гиптяниновi, який мав дуже гучний голос, погукати мiлетянина
Гiстiея. Гiстiей зразу подав кораблi, щоб сполучити мiст з берегом. З тих
пiр укра©нцi вважають iонян нiкчемнiшими i продажнiшими боягузами з усiх
людей i цiнують ©х як хороших рабiв, якi найвiдданiшi сво му господаревi i
найменш схильнi до втечi.
Той, хто не оцiню власних сил i не зважа на сили ворога, --
приречений на загибель.
Якщо ворог сильний i нi в чiм не стримний, треба йому погрожувати,
огризатись, вести розвiдку його слабких мiсць i ухилятись вiд бо©в.
Навiть сильним, мудрим i можновладним доводиться вичiкувати слушно©
нагоди.
Слов'янський князь Арiслав одружився на дочцi фракiйського царя Тiрея.
Великим князем тарiйським став слов'янський князь Артур, син Арiслава.
Великим князем тарiйським став Сокiл, син слов'янського князя Артура.
Матiр'ю його була грекиня, iстрянка Оксана. Князь Артур загинув вiд пiдступу
князя волинян Спрагаслава. Престол перейшов до князя Сокола разом iз однi ю
з жiнок князя Артура Опi ю. Смiливий i хоробрий, князь Сокiл зовсiм не любив
тарiйських звича©в. Коли йому доводилося вступати з вiйськом в межi мiста
борисфенiтiв Борисфена (Ольвi©), (борисфенiти самi себе звуть мiлетянами),
князь залишав почет перед мiськими воротами, а сам заходив у мiсто,
наказавши позамикати ворота. Тодi князь Сокiл скидав укра©нську одежу i
одягався в еллiнську. У цьому вбраннi вiн ходив по базарнiй площi без
тiлоохоронцiв i почту.
Князь Сокiл не тiльки дотримувався грецьких звича©в, а навiть
здiйснював жертвоприношення за обрядами еллiнiв. Так було не раз, i князь
Сокiл навiть побудував собi будинок у Борисфенi i поселив там мiсцеву жiнку.
А одного разу князь Сокiл захотiв прийняти посвячення у та©нства Дiонiса. I
ось коли треба було приступати до та©нств, сталося велике знамення. У пишний
палац князя Сокола, обгороджений стiною, у дворi якого стояли бiломармуровi
стату©, сфiнкси, грифони, Богиня кинула свiй Перун, i палац загинув у
полум'©, але, незважаючи на це, князь Сокiл все одно здiйснив обряд
посвячення. Один iз грекiв, який розмовляв з тарiйцями, якi чекали пiд
ворiтьми на свого князя, сказав:
-- От ви, скiфи, осуджу те еллiнiв за вакханiчну несамовитiсть. Кажете,
що не може Божество робити людей безумцями. Смi тесь з нас, що ми служимо
Вакху-Дiонiсу, i нас охоплю в цей час Божиста одержимiсть. А тепер ось ваш
Великий князь Сокiл охоплений цi ю одержимiстю, вiн не тiльки здiйснив
та©нство Дiонiса, але й безумству , немов одержимий Божеством. Якщо не
вiрите, то iдiть, я вам покажу.
Тарiйськi старшини пiшли за борисфенiтом. Вiн та мно провiв ©х на стiну
i посадовив у башту. Побачивши князя Сокола, який проходив у натовпi
вакхантiв п'яний, укра©нцi дуже розсердилися, пiшли до вiйська i все
розповiли. Коли князь Сокiл повернувся, зiбрали Великий круг i забрали у
князя Сокола князiвську бартку, бунчук i булаву. Князь Сокiл утiк у Тракiю.
Круг вибрав великим тарiйським князем Осьмака, сина дочки князя Земляслава.
Князь Осьмак виступив походом на тракiйцiв. На Дуна© вони зустрiлися. Князь
тракiйцiв Сiталак послав до князя Осьмака посла iз словами:
-- Нащо нам нападати один на одного, ти ж син мо © сестри, у тебе у
руках мiй брат. Вiддай менi його, а я видам тобi твого брата Сокола -- i не
будемо воювати.
Князь Осьмак видав князю Сiталаку свого дядька по матерi, а взамiн
одержав свого рiдного брата Сокола. Великий князь Осьмак хотiв було дати
наказ тут же вiдрубати йому голову, проте старiйшина старiйшин передав князю
Осьмаку волю Мало© ради. Тому що, взявши на себе присуд братовбивства, князь
Осьмак бере грiх перед Ягною на весь народ, Рада старiйшин вимага , щоб
князь Сокiл був осуджений як лжевiстун. Адже вiн здiйснив чужий релiгiйний
обряд. За рiшенням Ради волхвiв, князя Сокола запхнули у хуру сухого хмизу,
запряжену волами, а хуру пiдпалили. Так тарiйцi дотримувались сво © вiри.
Хвороби, злиднi, глупота i муки -- це все нам за провини нашi.
Страх перед Богом живе у душi людей. Найкраща, найбезкорисливiша,
найсвiтлiша i найповнiша форма благочестя Богу -- суть у тому, щоб завжди у
думках, на словах i на дiлi шанувати його щиро, чисто i безпорочно.
Великий князь укра©нського народу Арiслав хотiв визначити чисельнiсть
свого народу. Для цього вiн наказав усiм тар'ягнам, якi користуються луком,
принести по одному наконечнику стрiли в урочище Священнi Путi. В усi кiнцi
сво © велико© кра©ни -- вiд Вардани до Дунаю i до Пруту, вiд Чорного i
Азовського морiв i до рiки Прип'ять i Пiвнiчного Бугу -- вiн розiслав
гiнцiв, щоб власники лукiв здали по наконечнику стрiли старiйшинi селища, а
кожен старiйшина здав ©х у город, а кожен город здав сво му князевi, а кожен
князь привiз наконечники в урочище Священнi Путi. Зiбраних наконечникiв
стрiл було так багато, що нiхто не мiг ©х порахувати, навiть якби рахували
©х усе сво життя. Тодi князь Арiслав наказав майстрам вилити з цих стрiл
посудину для заведення священного трунку пiд час Великих з'©здiв з усiх
укра©нських земель. Вийшла велика посудина яка вмiщувала 600 грецьких амфор
хмiльного меду, i товщина стiнок цього казана була у шiсть пальцiв.
Поставили цей баняк бiля ступнi Тар'ягна, яка залишилась великим вiдбитком
на каменi з тих часiв, як тут подорожував Тар'ягн. На боках баняка було
зображено три свiти: верхнiй, середнiй i нижнiй. У верхньому свiтi свiтило
сонце i лiтали рiзноманiтнi птахи i комахи. У середньому жили тар'ягни,
до©ли овечок, ловили коней, причащалися у Велико© Богинi, а також жили всякi
звiрi i птицi, росли дерева, квiти i трава. У нижньому свiтi грифони терзали
коней, леви ловили оленiв, пантери нападали на диких свиней.
Великим князем народу тар'ягнiв був волинський князь Атей. Багато
походiв зробив князь Атей у всi кiнцi Укра©нсько© землi. Роксолани, сармати,
слов'яни, кра©нцi-галичани ходили в походи пiд його бунчуком. Але цього
князевi Ате вi було мало. Зiбравши навколо себе найдоблеснiше вiйсько, яке
його любило за доблесть i гарну статуру, князь Атей на Великому крузi
оголосив, що, окрiм того, що вiн Великий князь, вiн буде ще й старiйшиною
над старiйшинами, i вiйсько його пiдтримало. А старiйшина з роду Лiпослава
був звинувачений у тому, що вiн брехливо поклявся вогнем дому князя Атея,
який через це занедужав. Пiсля того як старiйшину старiйшин Доброслава
стратили, князь Атей зразу одужав. Тепер князь Атей iз громадськими стадами
не приходив у Полiсся на розподiл худоби мiж общинами, а жив у
шестиколiсному возi i кочував у степу, присилаючи в городи дружину лише по
данину: зброю, мед i хлiб.
Через три роки ще бiльша гординя напала на князя Атея. На Священнiй
Радi вiн оголосив себе ще й Великим волхвом, бо на цей час Великий волхв
помер. У мiстi Борисфенi князь Атей карбував свою монету, на якiй був
зображений власною персоною в шатах Колокнязя.
Це великий грiх проти закону тар'ягнiв, -- говорили волхви помiж собою.
-- Князь Атей не зна та©нств волхвування. Адже Свiтовид заповiв владу
старiйшин родовi Лiпослава, владу волхвiв -- родовi Арпослава, а владу
князiв -- родовi Колослава. Хто хоче з' днати ув однiй особi цю потрiйнiсть,
той хоче дорiвнятись до богонародженого Тар'ягна. А це для народженого на
землi -- зась. Це богохульство! Бо далеко людинi ще до досконалостi хоча ув
однiй iз трьох цих царин. Тiльки як настане царство правди на землi, цi три
царини людсько© дiяльностi не боротимуться одна проти одно©.
Князь Атей вступив у союз з македонським царем Фiлiппом i разом з ним
завдав поразки царству одарискiв, поширивши сво© володiння за Дунай. Великий
князь, старiйшина i волхв Атей говорив:
-- Волхви завжди застерiгали нас iти за Дунай, бо туди не ходив
Тар'ягн, але вони забули, що коли Тар'ягн боровся iз Кабаноголовим золотим
шестиголовим злим змi м, то вiн обiйшов цiлу землю, шукаючи, де живе той
Змiй, який зберiгав душу Кабаноголового i перекидався горами, щоб вони
бились одна об одну. Я вам, як Великий волхв, кажу: "Скрiзь на землi, де
подорожував Тар'ягн, у майбутньому будуть жити укра©нцi, побудують церкви i
будуть молитися Ягнi, Тар'ягну i Данi".
Кожен народ мрi про свiтове панування.
Розумний не почина безглуздих справ.
Правуй, неухвально дотримуючись справедливостi.
Колишнiй союзник князя Атея Фiлiпп Македонський пiшов вiйною на князя
Атея. З князем Ате м не було пiших волинських, деревлянських, буковинських i
подiльських полкiв. Цар Фiлiпп розбив князя Атея, захопив 20 тисяч жiнок i
20 тисяч племiнних кобил. У бою загинув i сам князь Атей, якому вже було 100
рокiв.
Зазолотiв меч роду Сар'ягна, i вся Укра©на ходила пiд сарматськими
бунчуками. Частина слов'ян вiдмежувалася вiд влади сарматiв i створила
окреме князiвство в пониззi Днiпра i Криму. Греки називали цю кра©ну Мала
Скiфiя. Але згодом i Мала Скiфiя визнала владу сарматiв.
Намiсник Александра Македонського у Тракi© Зопiрiон здiйснив похiд
через укра©нськi землi до мiста Борисфена, де тарiйськi князi карбували свою
монету. Сармати пiд проводом князя Ярослава знищили 30-тисячний корпус до
одного во©на i греки так i не дiзналися, де вiн подiвся.
Лiсiмах, правитель Фракi©, пiсля смертi Александра Македонського зробив
похiд на Укра©ну, переправившись через Дунай. Розбив кра©нцiв i галичан i
взяв велику здобич.
Великий князь ки©вський Тар'я-Сарм-Гатал очолив спiльний похiд
укра©нцiв у Малу Азiю.
Велика княгиня ки©вська Тар'я-Сарм-Амага наказала покарати смертю князя
Мало© Скiфi© Обода за те, що вiн самочинно напав на Херсонес, чим пошкодив
торгiвлi, i настановила князем Мало© Скiфi© сина князя Обода -- Палкого.
Князь Мало© Скiфi© Тар'я-Слов'ян-Палкий виступив проти Херсонеса,
Боспору i Понтiйського царства в союзi з роксоланами, але був розбитий, i
його столиця Неаполь Скiфський була взята. Боспор припинив сплачувати
тар'ягнам данину.
Великим князем народу тарiйського став Тар'я-Сарм-Алан. Пiд його
прапором укра©нський народ ходив походом на Мiдiю та Вiрменiю. З великою
кiлькiстю полонених та iншо© здобичi алани повернулися додому.
Великим князем землi укра©нсько© став Тар'я-Вол'ягн-Скiра. За його
князювання волиняни давали лад усiй Тарiйськiй землi. Князь Скiра ходив з
дружиною по дань до роксоланiв, сарматiв, слов'ян, волинян i галичан. Скрiзь
сiяв мир. Народ був численний i трудився в полi, в лiсi i на випасах. Нiхто
не смiв нападати на тар'ягнiв. хнi мечi взялися iржею, бо Ягна послала на
Укра©нську землю великий мир. Венедськi володiння простяглися вiд Пiвнiчного
Кавказу i до Балтiйського моря та Дунаю.
Готський король Германарекс iз долини рiки Рейн пройшов з мечем i
вогнем по укра©нськiй землi аж у Крим. Галичини, волиняни i слов'яни платили
йому тяжку данину. Готи зрiвняли з землею столицю Мало© Скiфi© Неаполь
Скiфський i осiли в Криму.
Хочеш миру -- готуйся до вiйни.
Во©на годуй i бережи в мирний час, а в час вiйни посилай на бiй.
Якщо нема вiйська або золота, не сподiвайся на перемогу.
Роксоланськi мисливцi загнали чарiвного Оленя, i вiн перейшов через
Сиваш у Крим. З того часу шлях Оленя став зватись "Переправа Бика" або
"Боспор". За Оленем рушило плем'я роксоланiв-гунiв. Так вони знайшли пряму
дорогу на Крим, а не в обхiд Меотiди (Азовського моря), як ранiше.
Старий король готiв Германарекс, який володiв Кримом, дiзнався, що за
Переправою Бика у княгинi Гуни, жiнки покiйного князя Гуна, прекрасна
дочка Людмила. Вiн послав свого брата Велiмира i сина Рандвера, щоб
посватали йому Людмилу, яку звали Прекрасна, бо кращо© за не© не було в
околишнiх князiвствах. Вона мала лебедину шию, великi синi очi i бiле-бiле
густе волосся, яке сягало аж до п'ят. Дядько Вiнiтарiй пiдмовив Рандвера,
щоб вiн висватав Людмилу-Лебiдку для себе, адже Герман-король вже мав бiля
ста рокiв. Як тiльки Рандвер побачив Людмилу, вiн зразу закохався в не© i
послухався ради свого дядька. Вони полюбили одне одного, але коли прибули в
Германград, король Герман звелiв повiсити свого сина Рандвера. Коли Рандвера
привели до шибеницi вiн попросив, щоб йому принесли мисливського сокола,
обскуб йому пiр'я i звелiв послати в подарунок Германарексу. Рандвера
повiсили. Коли ж Герман побачив того обскубаного сокола, зрозумiв, що так
само як безпорадний обскубаний сокiл, така беззахисна його держава без
молодого королевича, бо вiн старий i нема в нього сина. Одного разу
Германарекс повертався з полювання зi сво©ми людьми i побачив Людмилу, яка
сидiла на пеньку i вичiсувала коси. Король звелiв затоптати ©© копитами
коней.
Як почула про це мати Людмили Гуна, то намовила сво©х синiв Руса, Яса i
Орида помститись за Людмилу. Для цього вона сплела ©м залiзнi сорочки i
викувала залiзнi шоломи. Також порадила, що коли при©дуть до короля Германа,
щоб нападали на нього вночi. Рус i Яс будуть рубати йому руки i ноги, а Орид
-- голову. В дорозi брати запитали наймолодшого Орида, як вiн збира ться ©м
допомагати. Вiн сказав, що пiдтрима ©х, як рука ногу. Рус сказав, що нiколи
такого не було, щоб рука була пiдтримкою для ноги. Також були вони сердитi
на молодшого брата, бо вiн був у матерi пестунчиком i вона його найбiльше
любила. I вони вбили Орида. Пiзнiше Рус посковзнувся i пiдперся рукою. Тодi
вiн сказав: "Ось рука i пiдтримала ногу, краще б Орид залишився живим".
Коли прийшли в поко© до короля Германа, вiдрубали йому руки i ноги. Вiн
прокинувся i став кричати. Тут сказав Яс: "Злетiла б йому голова, якби Ор
був живим". Збудилась челядь Германа, але не могла побити братiв мечами, бо
в них був дуже мiцний бойовий обладунок i вони вправно володiли мечами. Тодi
король Герман звелiв побити ©х камiнням, i вони впали мертвими. Сам володар
Германарекс теж помер. Як померли Рус i Яс, на них скiнчився родовiд князя
Гуна i князем став юнак з роду Роксоланiв --Володимир.
Таким чином, внаслiдок намови Рандвера його дядько Вiнiтарiй став
королем готiв замiсть Германа. Вiн пiшов вiйною проти волинян, якi перестали
платити данину готам-германцям, i у першiй битвi був розбитий об' днаними
силами волинян, галичан i слов'ян.
Готський король Вiнiтарiй пiдступно напав на волинян у той час, як
повiльно рухались на вiдстанi сажня одна вiд одно©.
А назустрiч персам iз степу таким же широким фронтом рухалась колона
тарiйсько© пiхоти, i ©© переднiй ряд теж iшов iз плетеними щитами у два
аршини заввишки i аршин завширшки. По боках колон пiхоти по десять вершникiв
у ряд iшла важка укра©нська i перська кiннота. Бойовi порядки персiв i
слов'ян були майже однаковi. Адже вони воювали вже давно. Укра©нцi в свiй
час побували у всiх городах теперiшньо© персько© iмперi©. У мурах усiх
перських, мiдiйських, лiдiйських, iудейських цитаделей стримлять наконечники
скiфських стрiл. Навiть iм'я перського i укра©нського родоначальника звучить
подiбно. У персiв це Тра тана, а в укра©нцiв -- Тар'ягн. Але Богу було
угодно, щоб вони змагалися за першiсть. I оце перси, завоювавши весь
навколосередземноморський свiт, вирiшили пiдкорити ще й тарiйцiв, тих, кому
перси колись прислуговували у власних хатах-хоромах.
За щитоносцями iшов ряд во©нiв iз довгими списами, за ними -- два ряди
укра©нських во©в з короткими списами, що ©х греки називають дротиками, за
ними -- ряд лучникiв, за лучниками -- ряд пращникiв. У всiх на поясах висiли
мечi, келепи а чи булави. Посеред колони тарiйських во©нiв у важкому
кавалерiйському озбро ннi ©хав на конi великий слов'янський князь Iдан.
За пращниками на деякiй вiдстанi ©хало триста бойових
колiсниць-тачанок, запряжених парою коней, iз вiзничим-щитоносцем i лучником
на них. Вони пускали стрiли у супротивнi ряди, коли все iнше вiйсько лише
мовчки зловiсно зближувалось. Колiсницi втручалися у бiй тодi, коли перших
п'ять рядiв уже зчiплювались у напираючi один на одного розрiзненi гурти. А
за колiсницями знову iшов фронт пiхотинцiв, але вже не рядами, а суцiльно
розрiдженою масою, тримаючись один вiд одного на вiдстанi пiвсажня,
озбро них хто чим попало.
На вiдстанi пiвверсти один вiд одного обидва вiйська зупинились i
вирiвняли ряди. Посеред смуги степу, яка пролягла мiж двома вiйськами, росло
декiлька невисоких кущикiв дико© вишнi, i раптом з них вискочив за ць. За ць
побiг посерединi. З тарiйських рядiв зразу вихопилось з пiвсотнi вершникiв i
погнали за зайцем, за ць збивав свiй бiг до персько© колони, але слов'яни
немов не бачили ворожого вiйська, i ©хнi стрiли збивали пил то попереду, то
позаду зайця. Нарештi одна стрiла проткнула зайця, вiн зойкнув, пiдстрибнув
i впав, i зразу козак, що пiдлетiв до зайця, пiдхопив його списом i погнав
назад до сво©х. В той час як козаки полювали зайця, тарiйськi ряди дещо
змiшались, слов'яни кричали, свистiли, галалакали, немов перед ними не було
найсильнiшо© у свiтi армi© персiв. А коли за ць нарештi був убитий, над
полем прогримiло могутн "у-ра-а-а!", "слава!". Перси ж у чужому степу
почували себе незатишно, i оцi тарiйськi бучнi розваги i веселощi перед бо м
©х не радували. Один iз наближених царя Дарiя навiть сказав:
-- Вони нас зневажають, чи що?
Ще коли перси лише переправлялися через Дунай, а п'ять тарiйських
племен радили Раду, вони вже дивилися на це незчисленне вiйсько як на
здобич, яка сама прийшла до них у степ i по не© не треба томити коней десь
аж до гипту. Незчисленний обоз, незчисленнi бойовi обладунки i незчисленнi
смертi. Коли пiсля тижневого походу вiйсько царя Дарiя залишилось без харчiв
i води i вже хотiло повертати назад, укра©нцi заманювали його подалi вiд
лiгва, наче звiра на полюваннi. Вони знарошне дали персам можливiсть
захопити декiлька отар овець i худоби, а кiлька козакiв спецiально потрапили
в полон, щоб вказати ©м шлях до недалеко© рiки Буг, де б усьому перському
вiйську було вдосталь води i воно не повернуло назад до Днiстра. А тут, аж
за Днiпром, бiля Азовського моря, тарiйцi вирiшили дати бiй.
Загучали труби, ударили литаври -- i колони рушили на зближення. Десь
коли зблизились на вiдстань ста аршин, засвистiли стрiли, зафурчали ядра,
кiннота вирвалась по флангах i вв'язалась у рубку; а ряди пiхоти мiрно iшли,
пришвидшуючи темп, i коли колони зблизились на двадцять аршин, звились по
крутiй тра кторi© дротики i шугонули помiж ворожих рядiв, а щитоносцi
великих щитiв повернули щити руба, i помiж них виступили во©ни з круглими
щитами, оголеними мечами, занесеними булавами i келепами, i перших три ряди
змiшались, i почалася сiча, рiзанина i гупання палиць; загримiли мечi персiв
об круглi слов'янськi щити, i сарматськi довгi мечi кресонули по перських
конiчних шоломах, по кованих щитах. Крики, iржання коней, трiск кiсток, i
все покривав дзвiн металу об метал, i важке хекання, i пил; вже лучники
вихопили мечi i пращники, i застигли вiйська на одному мiсцi, нiхто не хотiв
вiдступати нi на крок. Вже бiйцi розпорошились по всьому полю, скiльки могло
окинути око, групами i поодинцi, намагаючись одне одного вбити, i князь Iдан
бачив з коня, що сила наткнулась на силу. Замелькали мiж просвiтами бойовi
колiсницi, величезна напруга бою ставала до неба стовпом сивого пилу.
I вже кiннота князя Скопи i князя Такаслава набирала темпу, замаячивши
на обрi©, i перси почули могутн "а-а-а!". З пiвденного i пiвнiчного бокiв у
фланги поля бою мчала легка скiфська кiннота. Загучали перськi сурми до
вiдступу, i щитоносцi великих плетених щитiв почали пробиватися наперед i
шикуватися в ряд, а перськi во©ни виривалися з бою i ставали за стiну щитiв,
ощирену довгий списами, яка повiльно вiдступала до табору i кучилась. Проте
цар Дарiй бачив, що пiхота не встигне втягнутися в табiр, як буде розметена
могутньою лавиною укра©нсько© кiнноти. Тодi цар Дарiй вирiшив увести в бiй
сво©х 10 тисяч безсмертних -- важку кавалерiю, яку набирали лише з персiв.
П'ять тисяч важко© персько© кiнноти -- п'ятьма колонами iз хiлеархами на
чолi, по п'ять вершникiв у ряд легким клусом рушили назустрiч князю Скопi i
п'ять тисяч -- назустрiч князю Такаславу. Вершники в залiзнiй бронi, в
конiчних шоломах, з мечами в аршин завдовжки, луками i колчанами. В кожного
коня металевий налобник i в кожного вершника важкий спис напереваги. I
вдарилась легка тарiйська кiннота об залiзнi лави персько© кiнноти, i
запiнилась, як вода, перед гранiтною стiною, а тим часом перська пiхота в
бойовому порядку вiдступила за рови. Загучали кавалерiйськi сурми, i
безсмертнi позадкували коней, вiдмахуючись мечами, змикали ряди, хоча дехто
з них i лишився на полi, а декого вихоплювали з сiдла хлисткi тарiйськi
аркани, але без великих втрат безсмертнi вiдступили за рови. На валах
перського табору стали суцiльною стiною дерев'янi щити, а за ними во©ни з
великими луками; бризнули в поле довгi комишевi перськi стрiли. Лави
укра©нцiв вiдхлинули, пiдбираючи зброю, добиваючи поранених i здираючи
рушники з ворожих голiв. Поле було густо всiяне трупами, наче великими
клаптями барвисто© матерi©, живi люди ходили помiж мертвих i вмираючих i
щось там порпались, а чорне вороння ще лише кружляло над ©хнiми головами,
але на землю не сiдало. Трупи ще були занадто свiжими.
Ще день не закiнчився, але на сьогоднi битва вже закiнчилась. Суха
земля вбирала гарячу кров, i перси вперше за весь похiд вiдчули завзяття
тарiйського великого бою.
Зiбрав цар Дарiй сво©х радникiв i захотiв послухати ©хньо© ради.
Горбiй, старший радник царя Дарiя, сказав:
-- О цар царiв! Я давно вже знав з чуток про войовничiсть цього народу,
а тут ще бiльше в цьому переконався, побачивши, як вони знущаються над нами.
Тому моя рада така: з настанням ночi залишити на волю долi поранених, хворих
i слабосилих во©нiв, а також частину вiйська, яке змогло б деякий час
обороняти табiр, а самим з найрухомiшою частиною вiйська вийти з табору нiби
для нападу на скiфiв з тилу. Насправдi ж треба скорiше рушати до переправи
на Дуна©, поки скiфи ©© не зруйнували i поки iоняни не попливли додому.
Коли настала нiч, цар Дарiй виконав цю пораду. Залишивши половину
вiйська i поранених та хворих, важкий обоз iз награбованим i всiх в'ючних
ослiв, цар Дарiй Ахаменiд вислизнув з табору, наказавши охороняти його до
повернення. Того вiйська, яке Дарiй забрав iз собою, було вже менше, нiж
третя частина.
Наступного дня перси вперто захищали табiр, а коли тарiйцi взяли його
штурмом, перси падали на колiна i просили про пощаду. Укра©нцi нишпорили по
табору, шукаючи Дарiя, а коли дiзналися, що вiн утiк, князь Iдан сказав:
-- Лисиця утекла з капкана, вiдгризши собi лапу.
Проте до Дунаю звiдси було далеко, перси блукали десь у степу, а тут
перед тарiйцями був багатющий табiр i обоз 700-тисячного вiйська. Здобич
була така багата, що нi один во©н, нi одна укра©нська сiм'я не залишилась
обдiленою. Безлiч возiв, колiсниць, хороших мечiв, панцирiв, казанiв, ножiв,
кiнсько© збру©, схiдних тканин, шоломiв, наметiв, рiзного господарського
начиння, сокир, кресал, одежi, взуття, рабiв. Тарiйцi скликали Великий круг
i стали дiлити здобич. Доки дiлили здобич, ховали убитих, бенкетували на
могилi полеглих, минуло три днi. Тим часом пройшли сильнi дощi i змили в
степу свiжi слiди, а тому, що навколо весь час снувало вiйсько, старих
слiдiв було безлiч.
Коли вляглася радiсть перемоги i здобичi, укра©нцi вирiшили перейняти
персiв бiля мосту, i все кiнне вiйсько кинулося найкоротшими шляхами до
переправи, а пiше, перешикувавши колони i органiзувавши обоз, рушило слiдом
за персами. Коли князь Скопа, який очолював кiнноту, пригнався де мосту,
царя Дарiя ще там не було. Тарiйцi зiгнали з берега захиснi iонiйськi
загони, i тi вiдпливли вiд берега. Тодi князь Скопа сказав грекам:
Iоняни, призначене вам для чекання число днiв минуло, i ви, залишаючись
тут, чините неправильно. Бо ж ви лише зi страху залишались тут. Тепер
скорiше руйнуйте переправу i йдiть вiльними додому, дякуючи богам i скiфам.
Iоняни стали радитись. Афiнянин Мiльтiад, полководець i тиран
херсонесцiв, що на Гелеспонтi, подав раду слухатися скiфiв i звiльнити
Iонiю. Тиран Гiстiей з Мiлета -- напроти. За його словами, кожен iз них
тираном милiстю царя Дарiя. Якщо ж царя Дарiя не стане, то нi вiн, Гiстiей,
i нi хто iнший не зможе зберегти сво © влади над мiстом, бо кожне мiсто
вибере собi народне управлiння замiсть тирана. Прийнявши раду Гiстiея,
iоняни вирiшили зруйнувати мiст лише з боку скiфiв на вiдстань польоту
стрiли, щоб тарiйцям здавалось, що вони ©х послухали i не придумали ще
чогось супроти грецьких кораблiв. Гiстiей же вiд iменi iонян сказав:
-- Ви, скiфи, дали нам добру пораду. Ось бачите, ми вже руйну мо мiст,
а ви йдiть добивайте Дарiя.
Тарiйцi повiрили i повернули у степ. Шукаючи ворога, вони йшли тудою,
де була трава для коней, думаючи, що i цар Дарiй так iтиме, але перси йшли
старою дорогою i лише завдяки цьому ледве знайшли переправу, до яко©
добрались уночi. Коли ж перси не застали мосту, ©х охопив страх. Цар Дарiй
наказав гиптяниновi, який мав дуже гучний голос, погукати мiлетянина
Гiстiея. Гiстiей зразу подав кораблi, щоб сполучити мiст з берегом. З тих
пiр укра©нцi вважають iонян нiкчемнiшими i продажнiшими боягузами з усiх
людей i цiнують ©х як хороших рабiв, якi найвiдданiшi сво му господаревi i
найменш схильнi до втечi.
Той, хто не оцiню власних сил i не зважа на сили ворога, --
приречений на загибель.
Якщо ворог сильний i нi в чiм не стримний, треба йому погрожувати,
огризатись, вести розвiдку його слабких мiсць i ухилятись вiд бо©в.
Навiть сильним, мудрим i можновладним доводиться вичiкувати слушно©
нагоди.
Слов'янський князь Арiслав одружився на дочцi фракiйського царя Тiрея.
Великим князем тарiйським став слов'янський князь Артур, син Арiслава.
Великим князем тарiйським став Сокiл, син слов'янського князя Артура.
Матiр'ю його була грекиня, iстрянка Оксана. Князь Артур загинув вiд пiдступу
князя волинян Спрагаслава. Престол перейшов до князя Сокола разом iз однi ю
з жiнок князя Артура Опi ю. Смiливий i хоробрий, князь Сокiл зовсiм не любив
тарiйських звича©в. Коли йому доводилося вступати з вiйськом в межi мiста
борисфенiтiв Борисфена (Ольвi©), (борисфенiти самi себе звуть мiлетянами),
князь залишав почет перед мiськими воротами, а сам заходив у мiсто,
наказавши позамикати ворота. Тодi князь Сокiл скидав укра©нську одежу i
одягався в еллiнську. У цьому вбраннi вiн ходив по базарнiй площi без
тiлоохоронцiв i почту.
Князь Сокiл не тiльки дотримувався грецьких звича©в, а навiть
здiйснював жертвоприношення за обрядами еллiнiв. Так було не раз, i князь
Сокiл навiть побудував собi будинок у Борисфенi i поселив там мiсцеву жiнку.
А одного разу князь Сокiл захотiв прийняти посвячення у та©нства Дiонiса. I
ось коли треба було приступати до та©нств, сталося велике знамення. У пишний
палац князя Сокола, обгороджений стiною, у дворi якого стояли бiломармуровi
стату©, сфiнкси, грифони, Богиня кинула свiй Перун, i палац загинув у
полум'©, але, незважаючи на це, князь Сокiл все одно здiйснив обряд
посвячення. Один iз грекiв, який розмовляв з тарiйцями, якi чекали пiд
ворiтьми на свого князя, сказав:
-- От ви, скiфи, осуджу те еллiнiв за вакханiчну несамовитiсть. Кажете,
що не може Божество робити людей безумцями. Смi тесь з нас, що ми служимо
Вакху-Дiонiсу, i нас охоплю в цей час Божиста одержимiсть. А тепер ось ваш
Великий князь Сокiл охоплений цi ю одержимiстю, вiн не тiльки здiйснив
та©нство Дiонiса, але й безумству , немов одержимий Божеством. Якщо не
вiрите, то iдiть, я вам покажу.
Тарiйськi старшини пiшли за борисфенiтом. Вiн та мно провiв ©х на стiну
i посадовив у башту. Побачивши князя Сокола, який проходив у натовпi
вакхантiв п'яний, укра©нцi дуже розсердилися, пiшли до вiйська i все
розповiли. Коли князь Сокiл повернувся, зiбрали Великий круг i забрали у
князя Сокола князiвську бартку, бунчук i булаву. Князь Сокiл утiк у Тракiю.
Круг вибрав великим тарiйським князем Осьмака, сина дочки князя Земляслава.
Князь Осьмак виступив походом на тракiйцiв. На Дуна© вони зустрiлися. Князь
тракiйцiв Сiталак послав до князя Осьмака посла iз словами:
-- Нащо нам нападати один на одного, ти ж син мо © сестри, у тебе у
руках мiй брат. Вiддай менi його, а я видам тобi твого брата Сокола -- i не
будемо воювати.
Князь Осьмак видав князю Сiталаку свого дядька по матерi, а взамiн
одержав свого рiдного брата Сокола. Великий князь Осьмак хотiв було дати
наказ тут же вiдрубати йому голову, проте старiйшина старiйшин передав князю
Осьмаку волю Мало© ради. Тому що, взявши на себе присуд братовбивства, князь
Осьмак бере грiх перед Ягною на весь народ, Рада старiйшин вимага , щоб
князь Сокiл був осуджений як лжевiстун. Адже вiн здiйснив чужий релiгiйний
обряд. За рiшенням Ради волхвiв, князя Сокола запхнули у хуру сухого хмизу,
запряжену волами, а хуру пiдпалили. Так тарiйцi дотримувались сво © вiри.
Хвороби, злиднi, глупота i муки -- це все нам за провини нашi.
Страх перед Богом живе у душi людей. Найкраща, найбезкорисливiша,
найсвiтлiша i найповнiша форма благочестя Богу -- суть у тому, щоб завжди у
думках, на словах i на дiлi шанувати його щиро, чисто i безпорочно.
Великий князь укра©нського народу Арiслав хотiв визначити чисельнiсть
свого народу. Для цього вiн наказав усiм тар'ягнам, якi користуються луком,
принести по одному наконечнику стрiли в урочище Священнi Путi. В усi кiнцi
сво © велико© кра©ни -- вiд Вардани до Дунаю i до Пруту, вiд Чорного i
Азовського морiв i до рiки Прип'ять i Пiвнiчного Бугу -- вiн розiслав
гiнцiв, щоб власники лукiв здали по наконечнику стрiли старiйшинi селища, а
кожен старiйшина здав ©х у город, а кожен город здав сво му князевi, а кожен
князь привiз наконечники в урочище Священнi Путi. Зiбраних наконечникiв
стрiл було так багато, що нiхто не мiг ©х порахувати, навiть якби рахували
©х усе сво життя. Тодi князь Арiслав наказав майстрам вилити з цих стрiл
посудину для заведення священного трунку пiд час Великих з'©здiв з усiх
укра©нських земель. Вийшла велика посудина яка вмiщувала 600 грецьких амфор
хмiльного меду, i товщина стiнок цього казана була у шiсть пальцiв.
Поставили цей баняк бiля ступнi Тар'ягна, яка залишилась великим вiдбитком
на каменi з тих часiв, як тут подорожував Тар'ягн. На боках баняка було
зображено три свiти: верхнiй, середнiй i нижнiй. У верхньому свiтi свiтило
сонце i лiтали рiзноманiтнi птахи i комахи. У середньому жили тар'ягни,
до©ли овечок, ловили коней, причащалися у Велико© Богинi, а також жили всякi
звiрi i птицi, росли дерева, квiти i трава. У нижньому свiтi грифони терзали
коней, леви ловили оленiв, пантери нападали на диких свиней.
Великим князем народу тар'ягнiв був волинський князь Атей. Багато
походiв зробив князь Атей у всi кiнцi Укра©нсько© землi. Роксолани, сармати,
слов'яни, кра©нцi-галичани ходили в походи пiд його бунчуком. Але цього
князевi Ате вi було мало. Зiбравши навколо себе найдоблеснiше вiйсько, яке
його любило за доблесть i гарну статуру, князь Атей на Великому крузi
оголосив, що, окрiм того, що вiн Великий князь, вiн буде ще й старiйшиною
над старiйшинами, i вiйсько його пiдтримало. А старiйшина з роду Лiпослава
був звинувачений у тому, що вiн брехливо поклявся вогнем дому князя Атея,
який через це занедужав. Пiсля того як старiйшину старiйшин Доброслава
стратили, князь Атей зразу одужав. Тепер князь Атей iз громадськими стадами
не приходив у Полiсся на розподiл худоби мiж общинами, а жив у
шестиколiсному возi i кочував у степу, присилаючи в городи дружину лише по
данину: зброю, мед i хлiб.
Через три роки ще бiльша гординя напала на князя Атея. На Священнiй
Радi вiн оголосив себе ще й Великим волхвом, бо на цей час Великий волхв
помер. У мiстi Борисфенi князь Атей карбував свою монету, на якiй був
зображений власною персоною в шатах Колокнязя.
Це великий грiх проти закону тар'ягнiв, -- говорили волхви помiж собою.
-- Князь Атей не зна та©нств волхвування. Адже Свiтовид заповiв владу
старiйшин родовi Лiпослава, владу волхвiв -- родовi Арпослава, а владу
князiв -- родовi Колослава. Хто хоче з' днати ув однiй особi цю потрiйнiсть,
той хоче дорiвнятись до богонародженого Тар'ягна. А це для народженого на
землi -- зась. Це богохульство! Бо далеко людинi ще до досконалостi хоча ув
однiй iз трьох цих царин. Тiльки як настане царство правди на землi, цi три
царини людсько© дiяльностi не боротимуться одна проти одно©.
Князь Атей вступив у союз з македонським царем Фiлiппом i разом з ним
завдав поразки царству одарискiв, поширивши сво© володiння за Дунай. Великий
князь, старiйшина i волхв Атей говорив:
-- Волхви завжди застерiгали нас iти за Дунай, бо туди не ходив
Тар'ягн, але вони забули, що коли Тар'ягн боровся iз Кабаноголовим золотим
шестиголовим злим змi м, то вiн обiйшов цiлу землю, шукаючи, де живе той
Змiй, який зберiгав душу Кабаноголового i перекидався горами, щоб вони
бились одна об одну. Я вам, як Великий волхв, кажу: "Скрiзь на землi, де
подорожував Тар'ягн, у майбутньому будуть жити укра©нцi, побудують церкви i
будуть молитися Ягнi, Тар'ягну i Данi".
Кожен народ мрi про свiтове панування.
Розумний не почина безглуздих справ.
Правуй, неухвально дотримуючись справедливостi.
Колишнiй союзник князя Атея Фiлiпп Македонський пiшов вiйною на князя
Атея. З князем Ате м не було пiших волинських, деревлянських, буковинських i
подiльських полкiв. Цар Фiлiпп розбив князя Атея, захопив 20 тисяч жiнок i
20 тисяч племiнних кобил. У бою загинув i сам князь Атей, якому вже було 100
рокiв.
Зазолотiв меч роду Сар'ягна, i вся Укра©на ходила пiд сарматськими
бунчуками. Частина слов'ян вiдмежувалася вiд влади сарматiв i створила
окреме князiвство в пониззi Днiпра i Криму. Греки називали цю кра©ну Мала
Скiфiя. Але згодом i Мала Скiфiя визнала владу сарматiв.
Намiсник Александра Македонського у Тракi© Зопiрiон здiйснив похiд
через укра©нськi землi до мiста Борисфена, де тарiйськi князi карбували свою
монету. Сармати пiд проводом князя Ярослава знищили 30-тисячний корпус до
одного во©на i греки так i не дiзналися, де вiн подiвся.
Лiсiмах, правитель Фракi©, пiсля смертi Александра Македонського зробив
похiд на Укра©ну, переправившись через Дунай. Розбив кра©нцiв i галичан i
взяв велику здобич.
Великий князь ки©вський Тар'я-Сарм-Гатал очолив спiльний похiд
укра©нцiв у Малу Азiю.
Велика княгиня ки©вська Тар'я-Сарм-Амага наказала покарати смертю князя
Мало© Скiфi© Обода за те, що вiн самочинно напав на Херсонес, чим пошкодив
торгiвлi, i настановила князем Мало© Скiфi© сина князя Обода -- Палкого.
Князь Мало© Скiфi© Тар'я-Слов'ян-Палкий виступив проти Херсонеса,
Боспору i Понтiйського царства в союзi з роксоланами, але був розбитий, i
його столиця Неаполь Скiфський була взята. Боспор припинив сплачувати
тар'ягнам данину.
Великим князем народу тарiйського став Тар'я-Сарм-Алан. Пiд його
прапором укра©нський народ ходив походом на Мiдiю та Вiрменiю. З великою
кiлькiстю полонених та iншо© здобичi алани повернулися додому.
Великим князем землi укра©нсько© став Тар'я-Вол'ягн-Скiра. За його
князювання волиняни давали лад усiй Тарiйськiй землi. Князь Скiра ходив з
дружиною по дань до роксоланiв, сарматiв, слов'ян, волинян i галичан. Скрiзь
сiяв мир. Народ був численний i трудився в полi, в лiсi i на випасах. Нiхто
не смiв нападати на тар'ягнiв. хнi мечi взялися iржею, бо Ягна послала на
Укра©нську землю великий мир. Венедськi володiння простяглися вiд Пiвнiчного
Кавказу i до Балтiйського моря та Дунаю.
Готський король Германарекс iз долини рiки Рейн пройшов з мечем i
вогнем по укра©нськiй землi аж у Крим. Галичини, волиняни i слов'яни платили
йому тяжку данину. Готи зрiвняли з землею столицю Мало© Скiфi© Неаполь
Скiфський i осiли в Криму.
Хочеш миру -- готуйся до вiйни.
Во©на годуй i бережи в мирний час, а в час вiйни посилай на бiй.
Якщо нема вiйська або золота, не сподiвайся на перемогу.
Роксоланськi мисливцi загнали чарiвного Оленя, i вiн перейшов через
Сиваш у Крим. З того часу шлях Оленя став зватись "Переправа Бика" або
"Боспор". За Оленем рушило плем'я роксоланiв-гунiв. Так вони знайшли пряму
дорогу на Крим, а не в обхiд Меотiди (Азовського моря), як ранiше.
Старий король готiв Германарекс, який володiв Кримом, дiзнався, що за
Переправою Бика у княгинi Гуни, жiнки покiйного князя Гуна, прекрасна
дочка Людмила. Вiн послав свого брата Велiмира i сина Рандвера, щоб
посватали йому Людмилу, яку звали Прекрасна, бо кращо© за не© не було в
околишнiх князiвствах. Вона мала лебедину шию, великi синi очi i бiле-бiле
густе волосся, яке сягало аж до п'ят. Дядько Вiнiтарiй пiдмовив Рандвера,
щоб вiн висватав Людмилу-Лебiдку для себе, адже Герман-король вже мав бiля
ста рокiв. Як тiльки Рандвер побачив Людмилу, вiн зразу закохався в не© i
послухався ради свого дядька. Вони полюбили одне одного, але коли прибули в
Германград, король Герман звелiв повiсити свого сина Рандвера. Коли Рандвера
привели до шибеницi вiн попросив, щоб йому принесли мисливського сокола,
обскуб йому пiр'я i звелiв послати в подарунок Германарексу. Рандвера
повiсили. Коли ж Герман побачив того обскубаного сокола, зрозумiв, що так
само як безпорадний обскубаний сокiл, така беззахисна його держава без
молодого королевича, бо вiн старий i нема в нього сина. Одного разу
Германарекс повертався з полювання зi сво©ми людьми i побачив Людмилу, яка
сидiла на пеньку i вичiсувала коси. Король звелiв затоптати ©© копитами
коней.
Як почула про це мати Людмили Гуна, то намовила сво©х синiв Руса, Яса i
Орида помститись за Людмилу. Для цього вона сплела ©м залiзнi сорочки i
викувала залiзнi шоломи. Також порадила, що коли при©дуть до короля Германа,
щоб нападали на нього вночi. Рус i Яс будуть рубати йому руки i ноги, а Орид
-- голову. В дорозi брати запитали наймолодшого Орида, як вiн збира ться ©м
допомагати. Вiн сказав, що пiдтрима ©х, як рука ногу. Рус сказав, що нiколи
такого не було, щоб рука була пiдтримкою для ноги. Також були вони сердитi
на молодшого брата, бо вiн був у матерi пестунчиком i вона його найбiльше
любила. I вони вбили Орида. Пiзнiше Рус посковзнувся i пiдперся рукою. Тодi
вiн сказав: "Ось рука i пiдтримала ногу, краще б Орид залишився живим".
Коли прийшли в поко© до короля Германа, вiдрубали йому руки i ноги. Вiн
прокинувся i став кричати. Тут сказав Яс: "Злетiла б йому голова, якби Ор
був живим". Збудилась челядь Германа, але не могла побити братiв мечами, бо
в них був дуже мiцний бойовий обладунок i вони вправно володiли мечами. Тодi
король Герман звелiв побити ©х камiнням, i вони впали мертвими. Сам володар
Германарекс теж помер. Як померли Рус i Яс, на них скiнчився родовiд князя
Гуна i князем став юнак з роду Роксоланiв --Володимир.
Таким чином, внаслiдок намови Рандвера його дядько Вiнiтарiй став
королем готiв замiсть Германа. Вiн пiшов вiйною проти волинян, якi перестали
платити данину готам-германцям, i у першiй битвi був розбитий об' днаними
силами волинян, галичан i слов'ян.
Готський король Вiнiтарiй пiдступно напав на волинян у той час, як