Страница:
---------------------------------------------------------------
© Copyright Василь Рубан
OCR: Константин Коверзнев
Date: 30 Jun 2004
---------------------------------------------------------------
ВЧИТЕЛЬ БАРБАРА
РОКУ БОЖОГО 1988
ОГЛАВ
I. ТАР'Я!
II. ЯГНА
III. ТАР'ЯГН
IV. ЛАДО I ЛАДА
V.САР'ЯГН
VI. СЛАВ'ЯГН
VII. ВОЛ'ЯГН
VIII. КIМАР'ЯГН
IX. КРАЯГН
X. АМ'ЯГНА
XI. НОВИЙ ЗАКОН
1. До Ягни
2. До Роди
3. До Морани
4. До Папи
5. До Слави
6. До Ями
7. До Дарбога
8. До Дани
9. До Дудя
XII. КНЯЗI
XIII. СМУТА
XIV. ПРОПОВIДI
1. Про любов
2. Про навернення у Вiру
3. Про вождя, весь i храм
4. Про силу
5. Про те, як вживати хмiльнi напо©
6. Про ставлення тар'ягнiв до iнших релiгiй та використання старих
храмiв
7. Про досконалiсть
XV. РЕЧЕННЯ
XVI. РАДУНИЦI
1. Рiздво
2. Маяни
3. Ярдана
4. Великдень
5. Обливаний понедiлок
6. Радний вiвторок
7. Поминання
8. Арей
9. Рахманський великдень
10. Зеленi свята
11. Купала
12. Великi оргi©
13. Зелена субота
14. Зелена недiля
15. Зелений понедiлок
16. Зелений вiвторок
17. Зелена середа
18. Зелений четвер
19. Зелена п'ятниця
20. Свято Рода i Роди
XVII. ПОДI
1. Похорон
2. Весiлля
3. Родини
Книга "Бережа" - це знання про життя в кра©нi Араяна i служiння Боговi,
завдяки чому людина могла б бути щасливою.
Це книга для кожного укра©нського дому, школи, вiйськового училища. З
не© ви дiзна тесь про походження укра©нцiв, ©хнiх Богiв i геро©в. Тут
опис, коли i як проводити рiчнi свята: Рiздво, Великдень, Яна Купала, Рода i
Роди; як проводити такi подi© як похорон, весiлля, родини. Тут ви знайдете
тексти для кожноденно© молитви, а також священнi речення, якi треба читати
при кожному з названих обрядiв.
З цi © книги ви дiзна тесь, яка може бути любов мiж чоловiком i жiнкою,
як пити хмiльне, як освячувати Храм, як налагодити самоуправлiння села.
Книгу "Бережа" слiд перевидавати у тому виглядi, як ©© склав Барбара за
життя. Дата написання (1988 рiк) повинна завжди стояти на титульнiй
сторiнцi, в iншому мiсцi - дата перевидання. Розвиток вчення, обрядiв
повинен провадитись в окремих книгах. Автор заповiда нiколи не перекладати
цю книгу на будь-яку з iноземних мов. Барбара - це iм'я В. Рубана в новiй
вiрi i його прiзвищем по матерi.
По батьку Барбара ма прiзвища Рубан i Мамрай, по матерi - Барбара i
Ямненко. В кожному з чотирьох прiзвищ корiнь назви Бога якогось iз
укра©нських племен: Бан - володар, Рай - володар мiсця перебування праведних
душ, Ар - Бог землеробства, а потiм вiйни, Яма - Бог того свiту.
Рубан Василь Федорович народився в селi Лiсники на Ки©вщинi 1942 року.
Батько - Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирсько© областi - був
учителем iсторi©, мати Барбара Федора Маркiвна - родом з села Лiсники, була
вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще тро дiтей:
Свiтлану, Людмилу i Олександра. Барбара почав писати вiршi, маючи 12 рокiв,
закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, три роки служив у армi©, три
роки навчався в Ки©вському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному
факультетi по спецiальностi укра©нська мова i лiтература. Два роки працював
лiтературним редактором у видавництвi "Музична Укра©на", пiсля чого,
переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть, працював на рiзних роботах
(кочегар, завклубом, слюсар), шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i
спецпсихотюрмах. Книгу про iстинно укра©нську вiру задумав написати 1967
року, маючи лише велике бажання i не маючи спецiально© пiдготовки та часу.
Проте, до арешту 1972 року, встиг познайомитись iз головними свiтовими
релiгiями i сектами, виготовив у самвидав перший варiант дуже невелико© за
обсягом брошури "Берегиня". Щоб написати той варiант книги, який перед вами,
ще треба було прочитати гору лiтератури i пережити двадцять рокiв
поневiрянь.
1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана "Химера", за яку автора
удосто но лiтературно© премi© iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член
Нацiонально© Спiлки письменникiв. 1992 року журнал "Ки©в" опублiкував роман
"На протилежному боцi вiд добра", вiдзначений лiтературною премi ю iм. .
Маланюка. 1992 року побачила свiт книга "Берегиня", 1994-го - журнал "Ки©в"
опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, -
"Помирав уражений пролiском снiг". Василь Рубан одружений з Кучеренко
Людмилою Федорiвною i ма трьох дiтей.
Слава Ягнi, Дарбогу i Тар'ягну!
Почнемо нашу книгу з вранiшньо© молитви. Коли ви набира те воду у
пригорщi, щоб омити вранцi лице, подумки говорите: "Дано-водице, омий мо©
лиця" або "Дано-водице, омий мо© лиця, вiд грiха, вiд бруду, вiд людського
осуду".
Три рази ви набира те воду в пригорщi i три рази подумки або вголос
повторю те цi слова.
В обiд або в будь-яку годину дня, коли душа потребу пiдтримки, ви
пiдносите три пучки пальцiв до чола i говорите:
- Я.
Переносите пучки на сонячне сплетiння i говорите:
- Г.
Переносити пучки на праве плече i говорити:
- Н.
Переносити пучки на лiве плече i говорите:
- А.
Так ви робите три рази (можна подумки, уявно). Таким чином, ви
утверджу те в собi Вiру у рiвномiрне горiння, в торжество Добра, яким Бог.
Отже, ви утверджу те рiвновагу свого iснування у всесвiтньому животворному
вогнi, iм'я якому - Ягна.
Увечерi, перед сном або вже лежачи в постелi, ви вголос а чи подумки
говорите:
"Бережо, Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене,
твою рiдну дитину", або "Бережо: Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ,
мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину. Спаси вiд Зради i Манi©. Допоможи менi
прожити з честю i вмерти благополучно."
Цi слова ви повторю те три рази.
Тар'я!
Укра©нцi. Крiм слiв для вiтання "Добрий день", "Слава Богу", ми ще
вiта мось словом "Тар'я"! Тар'ягн, Три диний, або Троян, - це iм'я
патрiарха, родоначальника укра©нського народу.
Спершу з'явилась Ягна. Тодi настало перше перевтiлення Ягни:
Велес iз телям у руках,
Рода з житом у руках,
Морана з вороном у руках.
Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити.
Тодi настало друге перевтiлення Ягни:
Велес став Папою з мечем у руках,
Рода стала Славою з лелекою у руках,
Морана стала Ямою з петлею в руках.
Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi
настало трет перевтiлення Ягни:
Папа став Дарбогом iз Перуном у руках,
Слава стала Даною iз лебедем у руках,
Яма стала Дудем з покривалом у руках.
Цих дев'ять перевтiлень Ягни-Тепло-Оранти звуться дев'ятьма Перунами. З
перших трьох перевтiлень: Велеса, Папи i Даждя - постало Диво iз планетами i
зорями. З других трьох перевтiлень - Роди, Слави i Дани - постала земля,
вода, рослини i тварини. З третiх трьох перевтiлень - Морани, Ями i Дудя -
постав Той свiт, або Тло. Вiд роз' днання на три свiти - Небо, Землю i Тло -
Ягна народила Тар'ягна. Буква "Т" означа Тло, невидимий, але завжди
присутнiй Той свiт, корiнь "АР" означа землю, змiшану з водою, корiнь "ЯГН"
- животворний вогонь, а разом - це живе людське одухотворене тiло.
'ЯГН
Народився Тар'ягн на горi Орiяна. А що був малий i самотнiй, а добрi i
злi сили клубочились над землею, то заплакав, i народилась iз його слiз
рiчка Аракс. Дорослiшав вiн не днями, а хвилинами. Мав Тар'ягн у собi
зростаючу силу трьох свiтових начал: Неба, Землi i Того свiту.
Народився вiн у недiлю, спав до понедiлка. Уранцi в понедiлок
прокинувся i проказав молитву. Молився пошепки, лежачи на спинi iз
заплющеними очима i розкинутими руками i ногами. У такiй позi Ягна ласкавила
у сво му синовi кожну кровиночку, кожен м'яз, кожну кiсточку. Ця молитовна
поза зветься "поза найповнiшо© Божо© благодатi".
Пiсля молитви Три диний вiдламав вiд гори камiнь i кинув що було сили.
Упав камiнь на землю недалеко, пробив у землi дiрку i народилася Вардана
(Кубань) та й потекла iз гiр на долину.
У вiвторок прокинувся Тар'ягн уранцi, проказав уранiшню молитву, узяв з
гори камiнь i кинув на пiвнiч. Далеко i недалеко упав камiнь, пробив у землi
дiрку, i народилася Дон-Бережа та й потекла по долинi до моря.
У середу кинув Тар'ягн камiнь - народилася Днiпро-Бережа.
У четвер кинув Тар'ягн камiнь - народилася Буг-Бережа.
У п'ятницю - народилася Днiстро-Бережа.
У суботу - Дунай-Бережа.
Тут з'явилась на Дивi Ягна у подобi Лелi i сказала:
- Iз цих семи рiчок, що вивiльнив ти, сину, постане народ, який
носитиме твою назву. Ще тобi, Трояне, треба здiйснити на землi багато
подвигiв, щоб тут могли жити люди, тому даю тобi бойовий обладунок.
Властивiсть цих предметiв матимеш у сво©х руках, як тiльки прокажеш молитву
Слави, а предмети заповiси дiтям Лада i Лади.
По цих словах упали до нiг Тар'ягна такi предмети: спис, меч i щит, лук
i стрiли, пояс i чаша, чарiвна вуздечка, булава i одяг. На щитi був малюнок
iз майбутнього життя укра©нцiв i напис: "Бог не проща тим, хто не молиться
йому!"
На цей час Тар'ягн став повнiстю дорослим юнаком. Плечi, руки, тулуб i
ноги мав спiвмiрнi до свого зросту. Вiн мав сильний торс, тонку талiю,
вузькi стегна i дуже стрункi ноги. Тiло мав бiле, а волосся червоне. Очi -
темно-карi, а лице - три дине. В обiдню пору у нього було одне лице, а у
вечiрню i вранiшню - тро лиць. У вечiрню пору лице з лiвого боку мало
чорний вiдтiнок i зеленi очi, а у вранiшню пору праве лице було найчiткiшим
- жовте з червоним вiдтiнком i блакитними очима, кольору просвiтлено© води.
В полудень його дине лице ставало схоже кольором на бiлий вогонь i було
подiбне до жiночого. Нiс мав видовжений, тонкий, з ледь помiтним горбиком,
губи на лiвому лицi - нiби два стулених ножi з невиясненого залiза, на
правому - наче пелюстки троянди, а на полуденному - формою людського серця,
а кольором - наче кров з молоком.
На плечi вiн одяг шкуру з молодого печерного ведмедя. Перед плечима
ведмежi лапи застiбалися на руках коштовними каменями, наче краплинами
застигло© кровi; на грудях шкура закрiплювалася трьома золотими застiбками з
великим дiамантом у кожнiй. Замiсть зубiв i очей в голову ведмедя теж було
вправлене коштовне камiння.
На голову дала йому Ягна тонкий позолочений ремiнець, обсипаний
коштовними блискiтками (перев'язувати довге, густе волосся), iз золотою
дiадемою на чолi, яка зображувала три рiзновисокi язики полум'я. На клуби
Тар'ягн одяг штани iз змi©но© шкури, якi щiльно облягали дужi стегна i литки
та виблискували наче м'який метал. Одяг Тар'ягн також широкий пояс iз
вепрячо© шкури, кований срiблом i розцяцькований самоцвiтами. На ноги узув
короткi, м'якi, синього кольору сап'янцi.
Коли спорядився Тар'ягн, проказав вранiшню молитву: на небi з'явилася
Ягна в образi Жiнки з Дитиною на руках.
Запитав Три диний:
- Що це за дим чорний клубочиться над Землею?
Вiдповiла йому Ягна:
- Це злий Звий - диха , щоб заступити Тар'ягна вiд його Лелi. Тiльки
ти, Тар'ягне, вже змужнiлий, що носиш у собi силу трьох свiтiв, можеш
побороти його, а не може його побороти нi Даждь, нi Дана, нi Дудь. Злий
холод i Злий вогонь хоче знову змiшати все в Морок. Цей злий Звий не хотiв
твого, Тар'я, народження, як нiхто не хоче влади над собою.
Устав Тар'ягн на рiвнi ноги та й пiшов у тому напрямку, куди кинув
перший камiнь. Дану Аракс вiн залишив малолiтньою, i вона стала небесними
водами. Прийшов вiн до того мiсця, де впав перший камiнь, аж там вже нема
Вардани, а лише глибока яма. Почав вiн спускатися стрiмчаками вниз та й
зiрвався. Упав на спину звiра з головою тигра, крилами i кiгтями. Вiдскочив
Тар'ягн вбiк, а звiр кинувся на нього, але не дотягнувся, бо був прип'ятий
глиняним ланцюгом. Сказав йому Тар'ягн:
- Звiре по iменi Грифон, чому ти так люту ш, що стережеш, у нагороду
маючи цей ретязь?
- Стережу я красуню Вардану, яку замкнув у цьому глиняному палацi
одноголовий злий Звий. у цих Зви©в такий закон, що будь-яким засобом, але
тiльки зi згоди дiвчини вони можуть шлюбитися. Красуня Вардана ось уже рiк
не да згоди злому Зви вi. А оце вчора сказала, що, коли через день до не©
не прийде порятунок, вiддасться злому Зви вi, i вiн забере ©© у вiчний свiт
Мороку. Одноголовий злий Звий на радощах до бенкету готу ться, глинянi
галушки варить, чорну воду готу для трунку.
Зайшов Тар'ягн до свiтлицi палацу, аж бачить - сто©ть дуже гарна корова
глиняно© мастi з добрими людськими очима, прип'ята до ясел глиняним
ланцюгом. Тут загуло все, зашумiло, ввiйшов до палацу одноголовий
тигроголовий Звий та каже:
- Готуйся, Вардано, красуне, у близький свiт Мороку, де ми одне одного
нiколи не впiзна мо.
Дмухнув на корову - i стала вона Дiвою-Бережею, з прекрасною жiночою
голiвкою, тiлом i станом, а замiсть нiг у не© зеленi паростi винограду,
хмелю, рiзного зела, i кожна парость закiнчу ться голiвкою вужа. А на руках
у не© пишне пiр'я крил.
- Давай поп' мо i по©мо, - говорить Звий.
- А що, поп' мо i по©мо, - вiдповiда йому Тар'ягн.
Пiшли вони зi Зви м за глиняний стiл. Вардана йому пода глинянi
галушки, а Тар'ягну - житнi, Зви вi пода чорну воду, а Тар'ягну - живу.
По©ли вони, попили, а тигроголовий Звий i каже:
- А що, будемо битись чи миритись?
- Звичайно, що битись!
Вийшли вони на глинобитний тiк, Звий i каже:
- Бий, Тар'я!
А Тар'я каже:
- Нi, бий ти перший.
Ударив тигроголовий Тар'ягна по головi кулаком - листя з дерев
посипались, а Троян лише похитнувся. Ударив Тар'ягн Звия, той розсипався на
глину, а в лiс тигр побiг. Каже Тар'ягн до Вардани:
- Ось i настав твiй день пошлюблення, Вардано. Чи хочеш ти мене, чи
пiдеш за мене?
- Хочу. Менi було вiщування, що ти будеш менi за чоловiка, але лише на
один рiк, а потiм пiдеш визволяти Дон-Бережу, що потрапила в полон до
двоголового олов'яного Звия.
Пошлюбились вони, i народила Вардана двох близнят: Лада i Ладу. Коли
минув рiк, Тар'ягн став збиратися в дорогу i залишив Варданi весь свiй
бойовий обладунок. На прощання сказав:
- Прощай, люба Вардано! Коли Лада i Ладо пройдуть усi перевтiлення, якi
на них нашле Ягна, то не впiзнають одне одного, i це буде найщасливiша пара
на Землi. Вiд ©хнього шлюбу народиться дочка Ама i п'ятеро синiв: Сарм,
Слов'ян, Венед, Кiмар i Кра©н. Амi я заповiдаю пояс i чашу, Сарму - меч,
Слов'яну - чарiвну кантарку, Венеду - спис, Кiмару - лук i стрiли, Кра©ну -
булаву. Ама продовжить твiй рiд, Вардано, Сарм ожениться на дочцi
Дон-Бережi, Венед - на дочцi Буг-Бережi, Кра©н - на дочцi Дунай-Бережi.
Завдяки цим предметам кожне плем'я якийсь час, вiдомий лише Лелi, буде
панувати над усiма шiстьма племенами, найвища ж влада накiнець належатиме
князевi iз роду Кра©нового, i його iменем усi племена стануть зватися. Це
буде укра©нський народ.
По цих словах Тар'ягн вирушив у дорогу. Iшов вiн та й iшов i дiйшов до
того мiсця, де впав другий камiнь. Застав лише ложе, де ранiше нiжилась
Дон-Бережа, i велику нору у землi. Пiшов вiн у ту нору, iшов два днi i двi
ночi, а за свiтло йому були лiтаючi каганцi. Аж тут камiння посипалось,
повiтря задрижало, i встав йому назустрiч печерний лев
- Чого ти, Леве, рика ш, чого далi мене не пуска ш?
- А тому, що залишив мене двоголовий левоголовий олов'яний злий Звий
стерегти Дон-Бережу. Завтра вона йому згоду на шлюб дасть, i вони полинуть у
князiвство Мороку.
Аж ось виходить iз розкiшного палацу левоголовий олов'яний Звий та й
запиту , хто прийшов.
- Це я, Три диний, прийшов з тобою битися, щоб визволити Дон-Бережу.
Вийшли вони на олов'яний тiк. Як ударив левоголовий Тар'ягна - по
кiсточки загнав у тiк. Тар'ягн подумки проказав молитву Слави: "Слава тобi,
Золота Оленице, прародичко усiх добрих начал на Землi, дай мо©й правiй руцi
вогняного меча". По цих словах з'явився у його руцi меч, на вiстрi якого
синьо-червоним ореолом палахкотiло полум'я. Вирвав Тар'я сво© ступнi з току,
вдарив Звия мечем, i той вiдразу розтопився, потiк олов'яною рiчкою i
захолов, олов'яний палац зник, i з'явилась перед Тар'ягном у кам'янiй печерi
Дон-Бережа.
До половини вона була прекрасною крилатою жiнкою, а замiсть нiг мала
корiння дерев i рiзне зело, кожна парость закiнчу ться голiвкою вужа з
золотими вушками. А в лiс побiг визволений з неволi Лев.
- Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Запитав Бережу Тар'ягн.
- Пiду за тебе, але тiльки на два роки, бо тодi ти повинен визволити
Днiпро-Бережу, яку полонив мiдноголовий ведмедеголовий триголовий злий Звий.
Стали вони жити, i народилась у них дочка, яку назвали Лебiдкою. Як
почав Тар'ягн збиратись у дорогу, то сказав:
- Коли я зникну за обрi м, то ти, Бережо, станеш рiкою Дон, а наша
дочка - Лебiдкою, бо ©© зачарував Звий, якого я знищив. Розчаклу нашу дочку
витязь Сарм'ягн, якого ти впiзна ш по мо му мечу, що ти його бачила, як я
бився зi Зви м. Вiд Сарма i Лебiдки пiде рiд-плем'я сар'ягнiв.
Прийшов Тар'ягн до мiсця, де витiкала Днiпро-Бережа, але не було там
рiки, лише величезна яма. Заглянув Троян у яму: далеко внизу побачив озеро.
Перетворився Тар'я селезнем, полетiв у ту яму, сiв на воду i пiдплив до
берега, де починалася величезна печера. Став Тар'ягн знову людиною, бачить у
печерi величезний мiдний палац, а бiля входу печерний ведмiдь, мiдним
ланцюгом прикутий. Зарикав ведмiдь голосно, i вийшов iз палацу триголовий
мiдноголовий вiдмедеголовий злий Звий. Вийшли вони на мiдний тiк. Як кинув
Звий Тар'ю об мiдний тiк - загруз Три диний по колiна. Проказав вiн подумки
молитву Слави, i з'явилась в його руцi чарiвна кантарка. Труснув нею - миттю
з'явився чарiвний кiнь, що жар ©сть, полум'я п' , а як бiжить - земля за сiм
верст дрижить, листя з дерев осипа ться. Взявся Тар'ягн за золоту гриву коня
i вирвався iз мiдного току. Як ухопив Звия, як ударив ним об мiдний тiк, так
Звий i згорiв. Потекла iз нього мiдна рiчка i захолола. Ведмiдь у лiс побiг,
а в кам'янiй печерi на м'якому зеленому мосi сидiла перед Тар'ягном
прекрасна дiвчина, замiсть нiг лише мала корiння i пагони зела, а кожен
корiнь закiнчувався голiвкою вужа з золотими вушками.
- Час iз тобою шлюбитися. Чи пiдеш за мене?
Пожили вони три роки, i народилась у них дочка. Через три роки вирушив
Тар'ягн у дальшу путь-дорогу, а сво©й дочцi заповiв таку долю: як зникне
Три диний за обрi м, стане дочка Лелекою i буде лiтати над рiкою
Днiпром-Славутою, поки не розчаклу ©© витязь на iм'я Слав'ягн. Вiд не© i
Слав'ягна вiзьме свiй початок плем'я слав'ягнiв, яких греки називатимуть
скiфами. Тисячу рокiв пануватимуть слав'ягни над шiстьма племенами,
спорiдненими походженням вiд Тар'ягна, аж поки один iз нащадкiв Слав'ягна,
князь Iдан, не перейме грецьку вiру i перестане молитись Ягнi. Поступово
поблiдне золота вуздечка, яку Слав'ягн принесе з собою, i влада перейде до
сар'ягнiв на шiстсот рокiв.
Прийшов Тар'ягн до витоку Буг-Бережi. Спустився в порожню печеру, але
дорогу йому перетнув величезний вовк на залiзному ланцюгу.
- Дай знак сво му господаревi, -- сказав Тар'я, -- що я прийшов
визволити з полону Буг-Бережу, хай виходить битися.
Вийшли вони на залiзний тiк. Як ударив вовкоголовий чотириголовий злий
Звий Тар'ю об залiзний тiк - по колiна зiгнав. Схопився Тар'ягн за гриву
свого коня, вирвав його кiнь з току. Як ударив Звия залiзноконечним списом,
то потрапив якраз у серце, i Звий сконав. Вовк у лiс побiг, а Тар'ягн став
жити iз Буг-Бережею. Народилась у них дочка, i назвали ©© Горлицею. От
закiнчилось чотири роки, i пiшов Тар'ягн далi. А як iшов, то заповiв дочцi
таку долю. Ще до зачаття зачаклував ©© вовкоголовий Звий, i стане вона
Горлицею. Розчаклу ©© витязь по iменi Вол'ягн, який матиме в руцi його,
Тар'ягна, спис. Той спис заповiданий роду венедiв-волинян, i стольним ©х
городом буде мiсто Волин.
Як зася спис золотим сяйвом, настане венедам час панувати над усiм
народом тарiйським, а як поблякне спис - скiнчиться ©хн панування.
Пiшов Тар'ягн визволяти з полону Днiстро-Бережу. Прийшов на те мiсце,
де зараз гори Карпати, а там - величезне озеро. Серед того озера - острiв,
на островi - срiбний палац. Перетворився Тар'ягн на триголового лебедя,
переплив на той острiв i знову став людиною. Пред палацом на срiбному ретязi
величезний Мамонт ходить, у хобот трубить.
- Пропусти, Мамонте, до палацу, я i тебе, i красуню Днiстро хочу вiд
Зви вого полону визволити.
Мамонт його пропустив. Зайшов Тар'ягн у палац, а там п'ятиголовий
срiбноголовий мамонтоголовий злий Звий сидить, до Днiстро-Бережi
залиця ться.
Вийшли вони на срiбний тiк. П'ять днiв, п'ять ночей бились, один одного
перемогти не можуть. Нарештi Звий перетворився на п'ятиголового орла i
знявся у повiтря. Тар'ягн став триголовим лебедем i теж знявся у повiтря.
Одна голова в нього - як синiй вогонь, друга - як бiлий вогонь, третя - як
жовтий вогонь. Бачить Тар'я, що Звий почина на нього насiдати i вогонь його
ось-ось спалить, та й проказав вiн подумки молитву Слави: "Славо тобi, Ягно,
вогненне диво, Золота Оленице, прамати роду Тар'ягна i всiх добрих начал на
Землi. Покажи сво могуття. Дай менi силу розiмкнути чорнi пазурi безоднi.
Дай менi силу трави, яка поборю голизну землi. Дай менi яснiсть Дарбога, що
зiгрiва землю, волю Велеса i мiць Сварги, що ку мечi. Дай, Лелю, менi мiй
лук iз стрiлами. Слава! Слава! Слава!"
I з'явився в його руках лук iз стрiлою. Вдарив вiн вогненною стрiлою
п'ятиголового Орла, i впав Орел на острiв. Коли падав, сказав:
- Сильний ти, Тар'я! Але з мо©м найстаршим братом - шестиголовим
кабаноголовим золотоголовим злим Зви м у борню не вступай, бо не переможеш
ти його.
Як упав Звий на острiв, то провалився пiд землю, але не сконав, а
пiдняв землю на плечах, i його кiстки виперлись iз землi та стали горами
Карпатами. А Звий так i не сконав до кiнця, iнколи вiн здрига ться, i
здрига ться навколо земля.
Опустився Тар'ягн на землю i став знову людиною. Сказав вiн
Днiстро-Бережi:
- Важкою була ця битва, чи любиш ти мене, чи пiдеш за мене?
- Люблю тебе i пiду за тебе, але лише на п'ять рокiв, бо треба тобi iти
визволяти Дунай-Бережу, яка потрапила в полон до кабаноголового.
Народилась у них дочка, i назвали ©© Галка, бо була вона чорнявою,
кароокою красунею.
Зiбрався Троян у далеку дорогу та й сказав Днiстро-Бержi:
- Як я пiду, то наша дочка стане галкою, бо ©© зачаклував Звий, якого я
зборов. Розчаклу ©© витязь по iменi Кiмар. У нього буде оцей мiй лук i
стрiли. Вiд шлюбу Кiмар'ягна i Галi пiде рiд, який зватиметься кiмарiйцi,
другою ж ©х назвою буде iм'я галичани, а стольним мiстом - Галич. Як засяють
лук i стрiли золотим вогнем, то стануть кiмарiйцi панувати над усiма
племенами народу тарiйського.
Одна людина не може бути разом i старiйшиною, i волхвом, i князем. Як
порушать кiмарiйцi цю заповiдь, то поблякне ©хнiй лук та стрiли i
пiдкоряться вони слав'ягнам. Пiсля довгого панування над усiма племенами
тарiйськими слав'ягни теж допустять, що ©х князь Атей забере всю владу в
однi руки, i поблякне ©хня слава.
Прийшов Тар'ягн на те мiсце, де починалася Дунай-Бережа, а там лише
чорна яма. Став спускатися Три диний у ту яму i потрапив на Той свiт. А хто
туди потрапляв, той зразу ставав землею, а душа линула вiд тiла. Тiльки
торкнувся Тар'ягн дна, як вiдразу закам'янiв, але серце в Тар'ягна було
безсмертним, тому очi його дивилися, вуха чули, а язик мiг говорити. Прийшов
кабаноголовий шестиголовий злий Звий та й пита :
- Чого ти тут шука ш?
- Хотiв тобi голову стяти, Дунай-Бережу визволити!
- Менi голову стяти важко, а тебе я у полон узяв. Будеш ще одним
каменем у мо му князiвствi, тiльки що говiрливим.
Пiшов кабаноголовий золотоголовий Звий сво©м володiнням лад давати, а
Дунай-Бережа i пита Тар'ягна:
- Що ж тепер робити?
- Ти випитай у кабаноголового де його сила. Як призна ться, то, мовляв,
пiдеш за нього. А тодi вiзьмеш у нього чарiвну паличку, мене торкнешся, я
оживу i його силу вiднайду.
Як закам'янiв Тар'ягн, то на Землi, там де вiн ходив, стало дуже
холодно, живими лишилися тiльки пристосованi до холоду дерева i звiрi. Щоб
не померли нащадки Тар'ягна з голоду, Ягна кинула з Дива насiння, i з нього
постали великi отари оленiв, на яких тар'ягни полювали. Тому однi ю з назв
Ягни Золота Олениця.
От приходить кабаноголовий додому, а Дунай-Бережа його пита :
- Де захована твоя сила?
Звий ударив Дунай-Бережу, i вона почала плакати. Пожалiв вiн ©© i каже:
- Як пiдеш за мене, то скажу, де моя сила. Моя сила в оцьому стовпi, -
i полетiв.
Розказала Дунай-Бережа Тар'ягну все, а вiн:
- Не в стовпi його сила, але ти стовпа прибери i шануй.
Так Дунай-Бережа i зробила. Прилетiв кабаноголовий, а Дунай-Бережа
навкiл прибраного стовпа ходить, пiсень шанобливих спiва :
- Що це ти робиш? - пита кабаноголовий.
- Твою силу сокочу.
Розм'якло серце Звия, але вiн стримався i каже:
- Не в стовпi моя сила, а в оцiй коровi, - i полетiв.
Дунай-Бережа корову гарно почистила, у вiнок прибрала, на ноги i на
хвiст коралiв поначiплювала. Прилетiв кабаноголовий та й пита :
- Що ти, Дунай-Бережо, робиш?
- Твою силу славлю.
Розтануло серце Звия, вiн подумав, що Дунай-Бережа його вже любить, i
сказав:
- Моя сила далеко-далеко. Там, де гори високi, i рiки бистрi, i води
чистi, величезний Звий. Зветься вiн Шамбара. Навколо голови того Звия - 99
кiлець. В головi того Звия За ць, а в Зайцi Голуб, а в Голубi Риба, а в
Рибi скринька, а в скриньцi повно шерешнiв - цей клубок шерешнiв зветься
Шеша. Мою силу мiг би знищити тiльки той, хто б знищив шершнiв, але це
неможливо.
Коли Звий полетiв з дому, Дунай-Бережа тимчасом взяла чарiвну паличку i
провела нею по всьому Тар'ягну. Вiн ожив, обняв Дунай-Бережу, i вона
прилинула до нього всiм тiлом. Полюбив Тар'ягн Дунай-Бережу, i вона його
полюбила. Тар'ягн каже:
- З цього часу, як ми з тобою зляглися, ти вiльна вiд кабаноголового i
народиш дочку. Iм'я ©й даси Соловейка. Як я переможу кабаноголового, то вона
стане соловейком. Визволить ©© вiд чарiв витязь Кра©н, якого ти впiзна ш по
мо©й булавi, що сяятиме чарiвним вогнем.
За цими словами Тар'ягн вирушив у дорогу. Сорок рокiв вiн шукав
© Copyright Василь Рубан
OCR: Константин Коверзнев
Date: 30 Jun 2004
---------------------------------------------------------------
ВЧИТЕЛЬ БАРБАРА
РОКУ БОЖОГО 1988
ОГЛАВ
I. ТАР'Я!
II. ЯГНА
III. ТАР'ЯГН
IV. ЛАДО I ЛАДА
V.САР'ЯГН
VI. СЛАВ'ЯГН
VII. ВОЛ'ЯГН
VIII. КIМАР'ЯГН
IX. КРАЯГН
X. АМ'ЯГНА
XI. НОВИЙ ЗАКОН
1. До Ягни
2. До Роди
3. До Морани
4. До Папи
5. До Слави
6. До Ями
7. До Дарбога
8. До Дани
9. До Дудя
XII. КНЯЗI
XIII. СМУТА
XIV. ПРОПОВIДI
1. Про любов
2. Про навернення у Вiру
3. Про вождя, весь i храм
4. Про силу
5. Про те, як вживати хмiльнi напо©
6. Про ставлення тар'ягнiв до iнших релiгiй та використання старих
храмiв
7. Про досконалiсть
XV. РЕЧЕННЯ
XVI. РАДУНИЦI
1. Рiздво
2. Маяни
3. Ярдана
4. Великдень
5. Обливаний понедiлок
6. Радний вiвторок
7. Поминання
8. Арей
9. Рахманський великдень
10. Зеленi свята
11. Купала
12. Великi оргi©
13. Зелена субота
14. Зелена недiля
15. Зелений понедiлок
16. Зелений вiвторок
17. Зелена середа
18. Зелений четвер
19. Зелена п'ятниця
20. Свято Рода i Роди
XVII. ПОДI
1. Похорон
2. Весiлля
3. Родини
Книга "Бережа" - це знання про життя в кра©нi Араяна i служiння Боговi,
завдяки чому людина могла б бути щасливою.
Це книга для кожного укра©нського дому, школи, вiйськового училища. З
не© ви дiзна тесь про походження укра©нцiв, ©хнiх Богiв i геро©в. Тут
опис, коли i як проводити рiчнi свята: Рiздво, Великдень, Яна Купала, Рода i
Роди; як проводити такi подi© як похорон, весiлля, родини. Тут ви знайдете
тексти для кожноденно© молитви, а також священнi речення, якi треба читати
при кожному з названих обрядiв.
З цi © книги ви дiзна тесь, яка може бути любов мiж чоловiком i жiнкою,
як пити хмiльне, як освячувати Храм, як налагодити самоуправлiння села.
Книгу "Бережа" слiд перевидавати у тому виглядi, як ©© склав Барбара за
життя. Дата написання (1988 рiк) повинна завжди стояти на титульнiй
сторiнцi, в iншому мiсцi - дата перевидання. Розвиток вчення, обрядiв
повинен провадитись в окремих книгах. Автор заповiда нiколи не перекладати
цю книгу на будь-яку з iноземних мов. Барбара - це iм'я В. Рубана в новiй
вiрi i його прiзвищем по матерi.
По батьку Барбара ма прiзвища Рубан i Мамрай, по матерi - Барбара i
Ямненко. В кожному з чотирьох прiзвищ корiнь назви Бога якогось iз
укра©нських племен: Бан - володар, Рай - володар мiсця перебування праведних
душ, Ар - Бог землеробства, а потiм вiйни, Яма - Бог того свiту.
Рубан Василь Федорович народився в селi Лiсники на Ки©вщинi 1942 року.
Батько - Рубан Федiр Iванович з с. Троковичi Житомирсько© областi - був
учителем iсторi©, мати Барбара Федора Маркiвна - родом з села Лiсники, була
вчителькою молодших класiв. Крiм Василя, вони виростили ще тро дiтей:
Свiтлану, Людмилу i Олександра. Барбара почав писати вiршi, маючи 12 рокiв,
закiнчив Житомирський культосвiтнiй технiкум, три роки служив у армi©, три
роки навчався в Ки©вському унiверситетi iм. Т.Г. Шевченка на фiлологiчному
факультетi по спецiальностi укра©нська мова i лiтература. Два роки працював
лiтературним редактором у видавництвi "Музична Укра©на", пiсля чого,
переслiдуваний КДБ за полiтичну дiяльнiсть, працював на рiзних роботах
(кочегар, завклубом, слюсар), шiсть рокiв i два мiсяцi сидiв у тюрмах i
спецпсихотюрмах. Книгу про iстинно укра©нську вiру задумав написати 1967
року, маючи лише велике бажання i не маючи спецiально© пiдготовки та часу.
Проте, до арешту 1972 року, встиг познайомитись iз головними свiтовими
релiгiями i сектами, виготовив у самвидав перший варiант дуже невелико© за
обсягом брошури "Берегиня". Щоб написати той варiант книги, який перед вами,
ще треба було прочитати гору лiтератури i пережити двадцять рокiв
поневiрянь.
1989 року вийшла книга вiршiв В. Рубана "Химера", за яку автора
удосто но лiтературно© премi© iм. В. Симоненка. З сiчня 1990 р. член
Нацiонально© Спiлки письменникiв. 1992 року журнал "Ки©в" опублiкував роман
"На протилежному боцi вiд добра", вiдзначений лiтературною премi ю iм. .
Маланюка. 1992 року побачила свiт книга "Берегиня", 1994-го - журнал "Ки©в"
опублiкував той роман, за якого письменника свого часу було заарештовано, -
"Помирав уражений пролiском снiг". Василь Рубан одружений з Кучеренко
Людмилою Федорiвною i ма трьох дiтей.
Слава Ягнi, Дарбогу i Тар'ягну!
Почнемо нашу книгу з вранiшньо© молитви. Коли ви набира те воду у
пригорщi, щоб омити вранцi лице, подумки говорите: "Дано-водице, омий мо©
лиця" або "Дано-водице, омий мо© лиця, вiд грiха, вiд бруду, вiд людського
осуду".
Три рази ви набира те воду в пригорщi i три рази подумки або вголос
повторю те цi слова.
В обiд або в будь-яку годину дня, коли душа потребу пiдтримки, ви
пiдносите три пучки пальцiв до чола i говорите:
- Я.
Переносите пучки на сонячне сплетiння i говорите:
- Г.
Переносити пучки на праве плече i говорити:
- Н.
Переносити пучки на лiве плече i говорите:
- А.
Так ви робите три рази (можна подумки, уявно). Таким чином, ви
утверджу те в собi Вiру у рiвномiрне горiння, в торжество Добра, яким Бог.
Отже, ви утверджу те рiвновагу свого iснування у всесвiтньому животворному
вогнi, iм'я якому - Ягна.
Увечерi, перед сном або вже лежачи в постелi, ви вголос а чи подумки
говорите:
"Бережо, Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ, мою сiм'ю i мене,
твою рiдну дитину", або "Бережо: Ягна-Дивна-Жива, спаси i помилуй мiй народ,
мою сiм'ю i мене, твою рiдну дитину. Спаси вiд Зради i Манi©. Допоможи менi
прожити з честю i вмерти благополучно."
Цi слова ви повторю те три рази.
Тар'я!
Укра©нцi. Крiм слiв для вiтання "Добрий день", "Слава Богу", ми ще
вiта мось словом "Тар'я"! Тар'ягн, Три диний, або Троян, - це iм'я
патрiарха, родоначальника укра©нського народу.
Спершу з'явилась Ягна. Тодi настало перше перевтiлення Ягни:
Велес iз телям у руках,
Рода з житом у руках,
Морана з вороном у руках.
Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити.
Тодi настало друге перевтiлення Ягни:
Велес став Папою з мечем у руках,
Рода стала Славою з лелекою у руках,
Морана стала Ямою з петлею в руках.
Iснувало воно так довго, що ми цього не можемо собi уявити. Тодi
настало трет перевтiлення Ягни:
Папа став Дарбогом iз Перуном у руках,
Слава стала Даною iз лебедем у руках,
Яма стала Дудем з покривалом у руках.
Цих дев'ять перевтiлень Ягни-Тепло-Оранти звуться дев'ятьма Перунами. З
перших трьох перевтiлень: Велеса, Папи i Даждя - постало Диво iз планетами i
зорями. З других трьох перевтiлень - Роди, Слави i Дани - постала земля,
вода, рослини i тварини. З третiх трьох перевтiлень - Морани, Ями i Дудя -
постав Той свiт, або Тло. Вiд роз' днання на три свiти - Небо, Землю i Тло -
Ягна народила Тар'ягна. Буква "Т" означа Тло, невидимий, але завжди
присутнiй Той свiт, корiнь "АР" означа землю, змiшану з водою, корiнь "ЯГН"
- животворний вогонь, а разом - це живе людське одухотворене тiло.
'ЯГН
Народився Тар'ягн на горi Орiяна. А що був малий i самотнiй, а добрi i
злi сили клубочились над землею, то заплакав, i народилась iз його слiз
рiчка Аракс. Дорослiшав вiн не днями, а хвилинами. Мав Тар'ягн у собi
зростаючу силу трьох свiтових начал: Неба, Землi i Того свiту.
Народився вiн у недiлю, спав до понедiлка. Уранцi в понедiлок
прокинувся i проказав молитву. Молився пошепки, лежачи на спинi iз
заплющеними очима i розкинутими руками i ногами. У такiй позi Ягна ласкавила
у сво му синовi кожну кровиночку, кожен м'яз, кожну кiсточку. Ця молитовна
поза зветься "поза найповнiшо© Божо© благодатi".
Пiсля молитви Три диний вiдламав вiд гори камiнь i кинув що було сили.
Упав камiнь на землю недалеко, пробив у землi дiрку i народилася Вардана
(Кубань) та й потекла iз гiр на долину.
У вiвторок прокинувся Тар'ягн уранцi, проказав уранiшню молитву, узяв з
гори камiнь i кинув на пiвнiч. Далеко i недалеко упав камiнь, пробив у землi
дiрку, i народилася Дон-Бережа та й потекла по долинi до моря.
У середу кинув Тар'ягн камiнь - народилася Днiпро-Бережа.
У четвер кинув Тар'ягн камiнь - народилася Буг-Бережа.
У п'ятницю - народилася Днiстро-Бережа.
У суботу - Дунай-Бережа.
Тут з'явилась на Дивi Ягна у подобi Лелi i сказала:
- Iз цих семи рiчок, що вивiльнив ти, сину, постане народ, який
носитиме твою назву. Ще тобi, Трояне, треба здiйснити на землi багато
подвигiв, щоб тут могли жити люди, тому даю тобi бойовий обладунок.
Властивiсть цих предметiв матимеш у сво©х руках, як тiльки прокажеш молитву
Слави, а предмети заповiси дiтям Лада i Лади.
По цих словах упали до нiг Тар'ягна такi предмети: спис, меч i щит, лук
i стрiли, пояс i чаша, чарiвна вуздечка, булава i одяг. На щитi був малюнок
iз майбутнього життя укра©нцiв i напис: "Бог не проща тим, хто не молиться
йому!"
На цей час Тар'ягн став повнiстю дорослим юнаком. Плечi, руки, тулуб i
ноги мав спiвмiрнi до свого зросту. Вiн мав сильний торс, тонку талiю,
вузькi стегна i дуже стрункi ноги. Тiло мав бiле, а волосся червоне. Очi -
темно-карi, а лице - три дине. В обiдню пору у нього було одне лице, а у
вечiрню i вранiшню - тро лиць. У вечiрню пору лице з лiвого боку мало
чорний вiдтiнок i зеленi очi, а у вранiшню пору праве лице було найчiткiшим
- жовте з червоним вiдтiнком i блакитними очима, кольору просвiтлено© води.
В полудень його дине лице ставало схоже кольором на бiлий вогонь i було
подiбне до жiночого. Нiс мав видовжений, тонкий, з ледь помiтним горбиком,
губи на лiвому лицi - нiби два стулених ножi з невиясненого залiза, на
правому - наче пелюстки троянди, а на полуденному - формою людського серця,
а кольором - наче кров з молоком.
На плечi вiн одяг шкуру з молодого печерного ведмедя. Перед плечима
ведмежi лапи застiбалися на руках коштовними каменями, наче краплинами
застигло© кровi; на грудях шкура закрiплювалася трьома золотими застiбками з
великим дiамантом у кожнiй. Замiсть зубiв i очей в голову ведмедя теж було
вправлене коштовне камiння.
На голову дала йому Ягна тонкий позолочений ремiнець, обсипаний
коштовними блискiтками (перев'язувати довге, густе волосся), iз золотою
дiадемою на чолi, яка зображувала три рiзновисокi язики полум'я. На клуби
Тар'ягн одяг штани iз змi©но© шкури, якi щiльно облягали дужi стегна i литки
та виблискували наче м'який метал. Одяг Тар'ягн також широкий пояс iз
вепрячо© шкури, кований срiблом i розцяцькований самоцвiтами. На ноги узув
короткi, м'якi, синього кольору сап'янцi.
Коли спорядився Тар'ягн, проказав вранiшню молитву: на небi з'явилася
Ягна в образi Жiнки з Дитиною на руках.
Запитав Три диний:
- Що це за дим чорний клубочиться над Землею?
Вiдповiла йому Ягна:
- Це злий Звий - диха , щоб заступити Тар'ягна вiд його Лелi. Тiльки
ти, Тар'ягне, вже змужнiлий, що носиш у собi силу трьох свiтiв, можеш
побороти його, а не може його побороти нi Даждь, нi Дана, нi Дудь. Злий
холод i Злий вогонь хоче знову змiшати все в Морок. Цей злий Звий не хотiв
твого, Тар'я, народження, як нiхто не хоче влади над собою.
Устав Тар'ягн на рiвнi ноги та й пiшов у тому напрямку, куди кинув
перший камiнь. Дану Аракс вiн залишив малолiтньою, i вона стала небесними
водами. Прийшов вiн до того мiсця, де впав перший камiнь, аж там вже нема
Вардани, а лише глибока яма. Почав вiн спускатися стрiмчаками вниз та й
зiрвався. Упав на спину звiра з головою тигра, крилами i кiгтями. Вiдскочив
Тар'ягн вбiк, а звiр кинувся на нього, але не дотягнувся, бо був прип'ятий
глиняним ланцюгом. Сказав йому Тар'ягн:
- Звiре по iменi Грифон, чому ти так люту ш, що стережеш, у нагороду
маючи цей ретязь?
- Стережу я красуню Вардану, яку замкнув у цьому глиняному палацi
одноголовий злий Звий. у цих Зви©в такий закон, що будь-яким засобом, але
тiльки зi згоди дiвчини вони можуть шлюбитися. Красуня Вардана ось уже рiк
не да згоди злому Зви вi. А оце вчора сказала, що, коли через день до не©
не прийде порятунок, вiддасться злому Зви вi, i вiн забере ©© у вiчний свiт
Мороку. Одноголовий злий Звий на радощах до бенкету готу ться, глинянi
галушки варить, чорну воду готу для трунку.
Зайшов Тар'ягн до свiтлицi палацу, аж бачить - сто©ть дуже гарна корова
глиняно© мастi з добрими людськими очима, прип'ята до ясел глиняним
ланцюгом. Тут загуло все, зашумiло, ввiйшов до палацу одноголовий
тигроголовий Звий та каже:
- Готуйся, Вардано, красуне, у близький свiт Мороку, де ми одне одного
нiколи не впiзна мо.
Дмухнув на корову - i стала вона Дiвою-Бережею, з прекрасною жiночою
голiвкою, тiлом i станом, а замiсть нiг у не© зеленi паростi винограду,
хмелю, рiзного зела, i кожна парость закiнчу ться голiвкою вужа. А на руках
у не© пишне пiр'я крил.
- Давай поп' мо i по©мо, - говорить Звий.
- А що, поп' мо i по©мо, - вiдповiда йому Тар'ягн.
Пiшли вони зi Зви м за глиняний стiл. Вардана йому пода глинянi
галушки, а Тар'ягну - житнi, Зви вi пода чорну воду, а Тар'ягну - живу.
По©ли вони, попили, а тигроголовий Звий i каже:
- А що, будемо битись чи миритись?
- Звичайно, що битись!
Вийшли вони на глинобитний тiк, Звий i каже:
- Бий, Тар'я!
А Тар'я каже:
- Нi, бий ти перший.
Ударив тигроголовий Тар'ягна по головi кулаком - листя з дерев
посипались, а Троян лише похитнувся. Ударив Тар'ягн Звия, той розсипався на
глину, а в лiс тигр побiг. Каже Тар'ягн до Вардани:
- Ось i настав твiй день пошлюблення, Вардано. Чи хочеш ти мене, чи
пiдеш за мене?
- Хочу. Менi було вiщування, що ти будеш менi за чоловiка, але лише на
один рiк, а потiм пiдеш визволяти Дон-Бережу, що потрапила в полон до
двоголового олов'яного Звия.
Пошлюбились вони, i народила Вардана двох близнят: Лада i Ладу. Коли
минув рiк, Тар'ягн став збиратися в дорогу i залишив Варданi весь свiй
бойовий обладунок. На прощання сказав:
- Прощай, люба Вардано! Коли Лада i Ладо пройдуть усi перевтiлення, якi
на них нашле Ягна, то не впiзнають одне одного, i це буде найщасливiша пара
на Землi. Вiд ©хнього шлюбу народиться дочка Ама i п'ятеро синiв: Сарм,
Слов'ян, Венед, Кiмар i Кра©н. Амi я заповiдаю пояс i чашу, Сарму - меч,
Слов'яну - чарiвну кантарку, Венеду - спис, Кiмару - лук i стрiли, Кра©ну -
булаву. Ама продовжить твiй рiд, Вардано, Сарм ожениться на дочцi
Дон-Бережi, Венед - на дочцi Буг-Бережi, Кра©н - на дочцi Дунай-Бережi.
Завдяки цим предметам кожне плем'я якийсь час, вiдомий лише Лелi, буде
панувати над усiма шiстьма племенами, найвища ж влада накiнець належатиме
князевi iз роду Кра©нового, i його iменем усi племена стануть зватися. Це
буде укра©нський народ.
По цих словах Тар'ягн вирушив у дорогу. Iшов вiн та й iшов i дiйшов до
того мiсця, де впав другий камiнь. Застав лише ложе, де ранiше нiжилась
Дон-Бережа, i велику нору у землi. Пiшов вiн у ту нору, iшов два днi i двi
ночi, а за свiтло йому були лiтаючi каганцi. Аж тут камiння посипалось,
повiтря задрижало, i встав йому назустрiч печерний лев
- Чого ти, Леве, рика ш, чого далi мене не пуска ш?
- А тому, що залишив мене двоголовий левоголовий олов'яний злий Звий
стерегти Дон-Бережу. Завтра вона йому згоду на шлюб дасть, i вони полинуть у
князiвство Мороку.
Аж ось виходить iз розкiшного палацу левоголовий олов'яний Звий та й
запиту , хто прийшов.
- Це я, Три диний, прийшов з тобою битися, щоб визволити Дон-Бережу.
Вийшли вони на олов'яний тiк. Як ударив левоголовий Тар'ягна - по
кiсточки загнав у тiк. Тар'ягн подумки проказав молитву Слави: "Слава тобi,
Золота Оленице, прародичко усiх добрих начал на Землi, дай мо©й правiй руцi
вогняного меча". По цих словах з'явився у його руцi меч, на вiстрi якого
синьо-червоним ореолом палахкотiло полум'я. Вирвав Тар'я сво© ступнi з току,
вдарив Звия мечем, i той вiдразу розтопився, потiк олов'яною рiчкою i
захолов, олов'яний палац зник, i з'явилась перед Тар'ягном у кам'янiй печерi
Дон-Бережа.
До половини вона була прекрасною крилатою жiнкою, а замiсть нiг мала
корiння дерев i рiзне зело, кожна парость закiнчу ться голiвкою вужа з
золотими вушками. А в лiс побiг визволений з неволi Лев.
- Чи хочеш ти мене, чи пiдеш за мене? - Запитав Бережу Тар'ягн.
- Пiду за тебе, але тiльки на два роки, бо тодi ти повинен визволити
Днiпро-Бережу, яку полонив мiдноголовий ведмедеголовий триголовий злий Звий.
Стали вони жити, i народилась у них дочка, яку назвали Лебiдкою. Як
почав Тар'ягн збиратись у дорогу, то сказав:
- Коли я зникну за обрi м, то ти, Бережо, станеш рiкою Дон, а наша
дочка - Лебiдкою, бо ©© зачарував Звий, якого я знищив. Розчаклу нашу дочку
витязь Сарм'ягн, якого ти впiзна ш по мо му мечу, що ти його бачила, як я
бився зi Зви м. Вiд Сарма i Лебiдки пiде рiд-плем'я сар'ягнiв.
Прийшов Тар'ягн до мiсця, де витiкала Днiпро-Бережа, але не було там
рiки, лише величезна яма. Заглянув Троян у яму: далеко внизу побачив озеро.
Перетворився Тар'я селезнем, полетiв у ту яму, сiв на воду i пiдплив до
берега, де починалася величезна печера. Став Тар'ягн знову людиною, бачить у
печерi величезний мiдний палац, а бiля входу печерний ведмiдь, мiдним
ланцюгом прикутий. Зарикав ведмiдь голосно, i вийшов iз палацу триголовий
мiдноголовий вiдмедеголовий злий Звий. Вийшли вони на мiдний тiк. Як кинув
Звий Тар'ю об мiдний тiк - загруз Три диний по колiна. Проказав вiн подумки
молитву Слави, i з'явилась в його руцi чарiвна кантарка. Труснув нею - миттю
з'явився чарiвний кiнь, що жар ©сть, полум'я п' , а як бiжить - земля за сiм
верст дрижить, листя з дерев осипа ться. Взявся Тар'ягн за золоту гриву коня
i вирвався iз мiдного току. Як ухопив Звия, як ударив ним об мiдний тiк, так
Звий i згорiв. Потекла iз нього мiдна рiчка i захолола. Ведмiдь у лiс побiг,
а в кам'янiй печерi на м'якому зеленому мосi сидiла перед Тар'ягном
прекрасна дiвчина, замiсть нiг лише мала корiння i пагони зела, а кожен
корiнь закiнчувався голiвкою вужа з золотими вушками.
- Час iз тобою шлюбитися. Чи пiдеш за мене?
Пожили вони три роки, i народилась у них дочка. Через три роки вирушив
Тар'ягн у дальшу путь-дорогу, а сво©й дочцi заповiв таку долю: як зникне
Три диний за обрi м, стане дочка Лелекою i буде лiтати над рiкою
Днiпром-Славутою, поки не розчаклу ©© витязь на iм'я Слав'ягн. Вiд не© i
Слав'ягна вiзьме свiй початок плем'я слав'ягнiв, яких греки називатимуть
скiфами. Тисячу рокiв пануватимуть слав'ягни над шiстьма племенами,
спорiдненими походженням вiд Тар'ягна, аж поки один iз нащадкiв Слав'ягна,
князь Iдан, не перейме грецьку вiру i перестане молитись Ягнi. Поступово
поблiдне золота вуздечка, яку Слав'ягн принесе з собою, i влада перейде до
сар'ягнiв на шiстсот рокiв.
Прийшов Тар'ягн до витоку Буг-Бережi. Спустився в порожню печеру, але
дорогу йому перетнув величезний вовк на залiзному ланцюгу.
- Дай знак сво му господаревi, -- сказав Тар'я, -- що я прийшов
визволити з полону Буг-Бережу, хай виходить битися.
Вийшли вони на залiзний тiк. Як ударив вовкоголовий чотириголовий злий
Звий Тар'ю об залiзний тiк - по колiна зiгнав. Схопився Тар'ягн за гриву
свого коня, вирвав його кiнь з току. Як ударив Звия залiзноконечним списом,
то потрапив якраз у серце, i Звий сконав. Вовк у лiс побiг, а Тар'ягн став
жити iз Буг-Бережею. Народилась у них дочка, i назвали ©© Горлицею. От
закiнчилось чотири роки, i пiшов Тар'ягн далi. А як iшов, то заповiв дочцi
таку долю. Ще до зачаття зачаклував ©© вовкоголовий Звий, i стане вона
Горлицею. Розчаклу ©© витязь по iменi Вол'ягн, який матиме в руцi його,
Тар'ягна, спис. Той спис заповiданий роду венедiв-волинян, i стольним ©х
городом буде мiсто Волин.
Як зася спис золотим сяйвом, настане венедам час панувати над усiм
народом тарiйським, а як поблякне спис - скiнчиться ©хн панування.
Пiшов Тар'ягн визволяти з полону Днiстро-Бережу. Прийшов на те мiсце,
де зараз гори Карпати, а там - величезне озеро. Серед того озера - острiв,
на островi - срiбний палац. Перетворився Тар'ягн на триголового лебедя,
переплив на той острiв i знову став людиною. Пред палацом на срiбному ретязi
величезний Мамонт ходить, у хобот трубить.
- Пропусти, Мамонте, до палацу, я i тебе, i красуню Днiстро хочу вiд
Зви вого полону визволити.
Мамонт його пропустив. Зайшов Тар'ягн у палац, а там п'ятиголовий
срiбноголовий мамонтоголовий злий Звий сидить, до Днiстро-Бережi
залиця ться.
Вийшли вони на срiбний тiк. П'ять днiв, п'ять ночей бились, один одного
перемогти не можуть. Нарештi Звий перетворився на п'ятиголового орла i
знявся у повiтря. Тар'ягн став триголовим лебедем i теж знявся у повiтря.
Одна голова в нього - як синiй вогонь, друга - як бiлий вогонь, третя - як
жовтий вогонь. Бачить Тар'я, що Звий почина на нього насiдати i вогонь його
ось-ось спалить, та й проказав вiн подумки молитву Слави: "Славо тобi, Ягно,
вогненне диво, Золота Оленице, прамати роду Тар'ягна i всiх добрих начал на
Землi. Покажи сво могуття. Дай менi силу розiмкнути чорнi пазурi безоднi.
Дай менi силу трави, яка поборю голизну землi. Дай менi яснiсть Дарбога, що
зiгрiва землю, волю Велеса i мiць Сварги, що ку мечi. Дай, Лелю, менi мiй
лук iз стрiлами. Слава! Слава! Слава!"
I з'явився в його руках лук iз стрiлою. Вдарив вiн вогненною стрiлою
п'ятиголового Орла, i впав Орел на острiв. Коли падав, сказав:
- Сильний ти, Тар'я! Але з мо©м найстаршим братом - шестиголовим
кабаноголовим золотоголовим злим Зви м у борню не вступай, бо не переможеш
ти його.
Як упав Звий на острiв, то провалився пiд землю, але не сконав, а
пiдняв землю на плечах, i його кiстки виперлись iз землi та стали горами
Карпатами. А Звий так i не сконав до кiнця, iнколи вiн здрига ться, i
здрига ться навколо земля.
Опустився Тар'ягн на землю i став знову людиною. Сказав вiн
Днiстро-Бережi:
- Важкою була ця битва, чи любиш ти мене, чи пiдеш за мене?
- Люблю тебе i пiду за тебе, але лише на п'ять рокiв, бо треба тобi iти
визволяти Дунай-Бережу, яка потрапила в полон до кабаноголового.
Народилась у них дочка, i назвали ©© Галка, бо була вона чорнявою,
кароокою красунею.
Зiбрався Троян у далеку дорогу та й сказав Днiстро-Бержi:
- Як я пiду, то наша дочка стане галкою, бо ©© зачаклував Звий, якого я
зборов. Розчаклу ©© витязь по iменi Кiмар. У нього буде оцей мiй лук i
стрiли. Вiд шлюбу Кiмар'ягна i Галi пiде рiд, який зватиметься кiмарiйцi,
другою ж ©х назвою буде iм'я галичани, а стольним мiстом - Галич. Як засяють
лук i стрiли золотим вогнем, то стануть кiмарiйцi панувати над усiма
племенами народу тарiйського.
Одна людина не може бути разом i старiйшиною, i волхвом, i князем. Як
порушать кiмарiйцi цю заповiдь, то поблякне ©хнiй лук та стрiли i
пiдкоряться вони слав'ягнам. Пiсля довгого панування над усiма племенами
тарiйськими слав'ягни теж допустять, що ©х князь Атей забере всю владу в
однi руки, i поблякне ©хня слава.
Прийшов Тар'ягн на те мiсце, де починалася Дунай-Бережа, а там лише
чорна яма. Став спускатися Три диний у ту яму i потрапив на Той свiт. А хто
туди потрапляв, той зразу ставав землею, а душа линула вiд тiла. Тiльки
торкнувся Тар'ягн дна, як вiдразу закам'янiв, але серце в Тар'ягна було
безсмертним, тому очi його дивилися, вуха чули, а язик мiг говорити. Прийшов
кабаноголовий шестиголовий злий Звий та й пита :
- Чого ти тут шука ш?
- Хотiв тобi голову стяти, Дунай-Бережу визволити!
- Менi голову стяти важко, а тебе я у полон узяв. Будеш ще одним
каменем у мо му князiвствi, тiльки що говiрливим.
Пiшов кабаноголовий золотоголовий Звий сво©м володiнням лад давати, а
Дунай-Бережа i пита Тар'ягна:
- Що ж тепер робити?
- Ти випитай у кабаноголового де його сила. Як призна ться, то, мовляв,
пiдеш за нього. А тодi вiзьмеш у нього чарiвну паличку, мене торкнешся, я
оживу i його силу вiднайду.
Як закам'янiв Тар'ягн, то на Землi, там де вiн ходив, стало дуже
холодно, живими лишилися тiльки пристосованi до холоду дерева i звiрi. Щоб
не померли нащадки Тар'ягна з голоду, Ягна кинула з Дива насiння, i з нього
постали великi отари оленiв, на яких тар'ягни полювали. Тому однi ю з назв
Ягни Золота Олениця.
От приходить кабаноголовий додому, а Дунай-Бережа його пита :
- Де захована твоя сила?
Звий ударив Дунай-Бережу, i вона почала плакати. Пожалiв вiн ©© i каже:
- Як пiдеш за мене, то скажу, де моя сила. Моя сила в оцьому стовпi, -
i полетiв.
Розказала Дунай-Бережа Тар'ягну все, а вiн:
- Не в стовпi його сила, але ти стовпа прибери i шануй.
Так Дунай-Бережа i зробила. Прилетiв кабаноголовий, а Дунай-Бережа
навкiл прибраного стовпа ходить, пiсень шанобливих спiва :
- Що це ти робиш? - пита кабаноголовий.
- Твою силу сокочу.
Розм'якло серце Звия, але вiн стримався i каже:
- Не в стовпi моя сила, а в оцiй коровi, - i полетiв.
Дунай-Бережа корову гарно почистила, у вiнок прибрала, на ноги i на
хвiст коралiв поначiплювала. Прилетiв кабаноголовий та й пита :
- Що ти, Дунай-Бережо, робиш?
- Твою силу славлю.
Розтануло серце Звия, вiн подумав, що Дунай-Бережа його вже любить, i
сказав:
- Моя сила далеко-далеко. Там, де гори високi, i рiки бистрi, i води
чистi, величезний Звий. Зветься вiн Шамбара. Навколо голови того Звия - 99
кiлець. В головi того Звия За ць, а в Зайцi Голуб, а в Голубi Риба, а в
Рибi скринька, а в скриньцi повно шерешнiв - цей клубок шерешнiв зветься
Шеша. Мою силу мiг би знищити тiльки той, хто б знищив шершнiв, але це
неможливо.
Коли Звий полетiв з дому, Дунай-Бережа тимчасом взяла чарiвну паличку i
провела нею по всьому Тар'ягну. Вiн ожив, обняв Дунай-Бережу, i вона
прилинула до нього всiм тiлом. Полюбив Тар'ягн Дунай-Бережу, i вона його
полюбила. Тар'ягн каже:
- З цього часу, як ми з тобою зляглися, ти вiльна вiд кабаноголового i
народиш дочку. Iм'я ©й даси Соловейка. Як я переможу кабаноголового, то вона
стане соловейком. Визволить ©© вiд чарiв витязь Кра©н, якого ти впiзна ш по
мо©й булавi, що сяятиме чарiвним вогнем.
За цими словами Тар'ягн вирушив у дорогу. Сорок рокiв вiн шукав