Страница:
золоторунну Хлою...
ПУПИШКIН I МАМОЧКА (Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)
...Товариш Огре,зиркнув у вiкно.
- Хто це?
...Ну, да, товариш Пупишкiн. Вiн поспiша до Тагайського мосту до
товариша Огре в такiй справi, у справi сьогоднiшньо© пародi© на "Лiлюлi".
...I справдi: хiба такий поганий товариш Пупишкiн?
Безперечно, хороший! Живе вiн, значить, на такiй-то вулицi, такий-то
N...
- Живе?
- Живе!
- Ну i Бог з ним!
Але хтось не вгомоня ться.
Тодi це:
- Товариш Пупишкiн, голова пролеткульту - не просто голова: i
письменник. Оповiдання його почина ться фатально так: "Галя внесла самовар
i розставила чашки. Петро допiру прийшов iз заводу й принiс iз собою
декiлька прокламацiй еtс". Пише товариш Пупишкiн сво© оповiдання за чашкою
чаю; говорить: "Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не
розумi те?" I дiйсно: як не розумiти? Навiть тульський акцент чути!
...Це який? Це той, що йде!
- Ну да, той, що йде: товариш Пупишкiн. Вiн же ще не прийшов - не
пiдiйшов до Тайгайського мосту. Вiн розминувся з товаришем Огре.
...товариш Пупишкiн
ма "чотирьох ребятьонков" i щиро сто©ть на посту. Вiн дуже задоволений
iз балетно© студi©. Там такi еластичнi дiвчата (учаться), що "антiк маре з
шоколадом". Правда, хтось каже, що це мiськi мiщаночки...- Ну, то вiльному
воля! Зна мо цих архiнитикiв! Все ©м не так!
...А як же так?
- А так, значить, "вопче".
I от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
...Товариш Пупишкiн любить говорити, як вiн захищав Петроград: "Ми
захищали Петроград... А коли приходить товариш Мамочка, заступник його,
товариш Пупишкiн пита :
- Так як по-тво му: битi не опред ля т сознанi ?
- Н !
- Дурак! Битi завше опред ля т сознанi . От тобi приклад i доказ: що
таке битi ?
- Сознанi !
- Дурак!.. А що таке сознанi ?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
- Душенька! Яке може бути сознанi , коли сплошна безсознательнiсть.
Тодi товариш Пупишкiн розгорта книгу й рiшуче париру удар:
- От тобi й Бухарiн сказав... нарештi й я тобi кажу!
-Н !
- Дурак... ти, мабуть, i сьогоднi пiдпив?
Тодi Мамочка в обiйми:
- А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, пiд пресом
авторитарности. А я от кажу: "Геть усяку авторитарнiсть i да здраству т
колективне творчество©". Понiма ш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, i
товариш Пупишкiн трохи того...
- Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
- Я? Спати? Потомствений пролетарiй? Нi за якi коврижки! Будемо
бодрствовать. До посл дн й каплi кровi... Понiма ш?
I т.д. i т.п., ets.
...Зда ться, товариш Пупишкiн пiдходить до будинку?
- Ну да!
...Тайгайський мiст залишився позаду. Знову в порожнiй вулицi бiжить
тротуаром похилий пес. Тихо вмира блакить. А з заходу насуваються синi
тачанки.
...I знову на далеких пустирях тоску трамвай.
III
Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусiднiй кiмнатi вiолончель. Це
француженка Фур' .
Мадам Фур' вранцi ходила на ринок в охотний ряд, розкладала бiля себе
барахло, що залишилось пiсля революцi©: вази, мереживо, всякi дрiбницi, що
©х нiхто не купував, а вона думала - куплять. Удень давала уроки, а
ввечерi грала на вiолончелi, ©© вважали за "iскопа мо ", бо грошi за уроки
вона вiддавала за воду, за електрику, iнше, i не тiльки за себе, а майже
за всiх квартирантiв. Сама ж жила "бож'©м духом" i вiолончелею, музикою,
що сама творила.
Француженка - породиста жiнка, i коли вона сто©ть в охотнiм ряду бiля
барахла, вона iмпону сво ю постаттю й сво©м обличчям. До не© пiдходять i
дивляться на не©. А барахло лежить, i його не купують.
Фур' каже:
- Колего, товар хороший. Може, купите?
"Колега" усмiха ться й нахабно дивиться на ©© обличчя. Це бiльше
випадковi завiтальники ринку: з кокардами на капелюхах. Спекулянти на
Фур' вже не дивляться, i вона вже ©м не каже:
- Колего, товар хороший.
Фур' вся в зажурних пiснях вiолончелi. Вона всiх любить, всi для не©
друзi: i нарком, i провокатор - це логiка ©© любови.
...А Льоля пiдвелась i зiдхнула.
Тодi в кiмнату входить горбун.
Вiн розказу про одну комунiстку, що ма золотий перстень: колись
одбирали в паркасу на голодних, а вона "забула" вiддати й тепер хоче
комусь продати.
...Як по-тво му: треба говорити про це чи нi?
- Покинь дурницi! Нiчого я не знаю.
- А я от знаю...- I горбун засмiявся тихо й щиро i дивився Голгофою,
коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм сiв i теж слухав мадам
Фур' : вiолончелю.
...А музика така:
- на мiльонних шляхах, на закинутих дорогах брякнула, кинула шпагу
зоря. Там же плентаються багрянi конi.
...I раптом шум: то за вiкном проходять табуни, мабуть, каравани на
пiвнiч...
- Хеопс-Хуфу! Хеопс-Хуфу!..
Але вiолончель бурю - тодi степовий вiтер, i летять в чебрецеву
далечiнь дороги. Тодi конi вдарять на гони й скаженiв... I знову гримiла
зоря на далеких шляхах....- Хеопс-Хуфу!..
...Льольо!
- Я.
- Ти слуха ш?
- Слухаю.
Француженка не стихала.
...I тодi ж, коли чу ш вiолончель, мадам Фур' хочеться сказати, що в
життi не бува такого болю, коли проходять вiтри тривожнi.
I сiда поет, i хоче творити не безпорадний реквi м, а гiмн весняному
шумовi. Вiн не хоче творити реквi м, бо редактор iз золотими окулярами на
носi скаже написати iншу поему. Тодi поет виходить на вулицю й дума про
життя, що воно обов'язково прекрасне, i дума про тайфун, якого нiколи не
бачив; i тодi золотi рiки течуть бiля його серця. Поет каже:
- Савойя!
I дума , що савояри - убогi люди, що уходять з гiр на чужину, на
заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя -
безмежна кармазинова рiка, i протiка вона по вiках невiдомо вiдкiля i
невiдомо куди.
...Альоша сидить, задумався над геро©чною п' сою, а потяг кричить у
степу:
- Гу-гу!..- довго, спроволока.
I дума горбун тодi про Мафiю, i дума , що вiн нiколи не належав до
та мно© Мафi© - вiн тiльки врiза ться клинком у нальоти плутократi©, його
бiль у Сiденгемi життя,
...I знову зажурно сказав Альоша.
- Савойя! МАДАМ ФУР'
..Льоля пiшла й сказала:
- Драстуйте, мадам Фур' !
- А, це ви, Льолю?.. Харашо! Сiдайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас
Новий Рiк. Це радiсно... А я сюди вже давно при©хала й звикла по-старому.
Але це нiчого: Новий рiк - це радiсно... Я буду святкувати i ваш.
Льоля сказала:
- Ви хорошая, мадам Фур' , i я вас люблю за вашу щирiсть. Мадам Фур'
збентежилась, заметушилась, а потiм не знала куди положити руки.
- Ви, Льольо, мене так схвилювали - i менi соромно, бо я забула про
ласку.
Потiм француженка заспоко©лась i грала Льолi якусь маленьку пiсню з
Бордо, зда ться, з департаменту Жiронди. Пiсня була тепла й запашна, але й
туманна, як винний город далеко© Францi©, як закинутий берег замрiяно©
Гаронни.
Льоля думала, що йти на Садову, 30, рано:
ще не зiбралась студiя, щоб готовитись - генеральне - до постановки
пародi© на "Лiлюлi". Льоля слухала пiсню й згадувала гiмназiю й товариша
Огре, коли вiн кiнчав унiверситета i коли вони стрiлись на концертi Карузе
на гальорцi. Це перший раз. Огре сказав:
- Я люблю Карузе за теплоту в його голосi.
I Льоля тодi подумала, що вiн сказав:
- Я люблю тебе, моя кохана.
Потiм вiн провiв ©© до само© квартири, i вона цiлу нiч не спала:
боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулiгани.
...Мадам Фур' два рази зiграла малесеньку пiсню з Бордо i ще грала.
Француженка прекрасно володiла вiолончелею, бо вона була колись у
консерваторi©.
...Проходив трамвай повз будинок - це було чути. Ще було чути: бiля
Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: iде зимою весна.
...У мадам Фур' була порожня кiмната, i тiльки стояла бiла кровать, а
над кроваттю на стiнi бiлий килим iз бiлим лебедем, який хотiв улетiти.
Француженцi на лiвiй щоцi родимка й три волосики на нiй. ...Тодi Льоля
подумала: мадам Фур' i "Лiлюлi". А потiм подумала про Бордо, про далекий
город Францi©. Коли вiолончель стихла, Льоля сказала:
- Я слухаю вiолончель i думаю, що все-таки мо©й душi чогось браку .
Мадам Фур' сказала:
- Я, Льольо, не скiнчила консерваторi© - i я не передам тонких нюансiв
мо © симфонi©.
Льоля сказала:
- Ах, мадам Фур' , ви мене не зрозумiли. Ви так надхненно, так
талановито переда те маленьку пiсню з Бордо!.. Я думаю, що ваша вiолончель
- жива iстота, i в нiй жодного дисонансу... А от у мо©й душi не те.
Француженка обняла Льолю й сказала:
- Ви Льолю, тендiтна дiвчинка, яка лiта , як метелик. А щоб жити,
треба... як це сказати? В Бордо так кажуть: оrdre de bataille.
Льоля тихо дивилась на мадам Фур' й мовчала. Тодi француженка говорила
далi:
- Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille.
Iнакше й ви, Льольо, будете "iскопа мо ". Я знаю, це мене так... Але я
вже iнакше не можу. Вам треба iнакше, по-новому. Iнший дух. Бiльшовизм. А
я, Льольо, труп.
Мадам Фур' схилила голову на вiолончель й задумалась. Льоля теж
задумалась. А потiм раптом француженка скинулась:
- Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогоднi стрiча те Новий Рiк. I я буду
стрiчати Новий Рiк - гарно: все дума ш - "а чи не прийде щось iнше..."
Ще шумiв трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур' пiде стрiчати Новий
Рiк, i ©й було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'
стрiчати Новий Рiк у пролеткультi, що на Садовiй, 30.
Льоля попрощалась i пiшла в свою кiмнату, бо вже час було ©хати в
город. Льоля згадала скриньку з дрiбницями бiля охотного ряду i на
тумбочцi пiдручники й французький роман, зда ться, Гюго, i Анна Каренiна
французькою мовою з порнографiчним малюнком на обкладинцi.
...Сидiв некрасивий карлик Альоша, i Льоля йому сказала:
- Ти, Альошо, дiйсно художник. Ти гарно придумав: саме так i кричить
паровик, коли вилiта в степ.
IV
Товариш Огре був на тютюновiй фабрицi - по хронiку. Там його стрiла
жiночий органiзатор - товаришка Шмiдт, яку вiн часто бачив у парткомi.
Товаришка Шмiдт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
...От подивiться, як ми будемо святкувати. От подивiться.
...Був зал, в -залi - буфет, а в буфетi - конфети, яблука та iнше. Ще в
залi було багато дiвчат-робiтниць iз фабрики, якi вибiгали в зал,
пiдбiгали до вiкна, дивились у свiчадо, i вiд них пахло дешевими духами.
Потiм дiвчата товпились бiля дверей i питали схвильовано.
- Ще?.. Та де ж вони. Господи...
Вони чекали оркестрантiв.
Ще було: пiрамiди (стояли для краси) з рекламою - "Папiроси тов.
Петровскiй" i з рекламою - "Осiннi скрипки".
...Товарищка Шмiдт схвильовано говорила:
- Ну, скажiть щиро: де це в свiтi?.. А може б, хто iнший зробив?
Товариш Огре сказав:
- Ясно. Тiльки - ми!
Товаришка Шмiдт була безмежно рада i рожево-схвильована. Вона побiгла
до пiрамiди "тов. Петровскiй" i до дiвчат, що нетерпляче чекали
оркестрантiв, i не знала, що ©й iще зробити, бо все вже було зроблено.
...А коли товариш Огре зiбрав хронiку, товаришка Шмiдт спитала:
- Ну, а як у вашiм районi? Ви, зда ться, в Замалайськiм? Тодi товариш
Огре почервонiв i збентежено сказав:
- Я - безпартiйний!
- ?.. Ви безпартiйний?
...I побiгла чорна кiшка.
...Товаришка Шмiдт холодно сказала:
- А я думала, ви в парткомi... Товариш Огре гадав, що вiн згорить, i
думав несподiвано про Тайгайський мiст i - пiд ним паровики.
Товариш Огре сказав:
- До побачення!
Товариш Шмiдт сказала:
- До побачення!
Але це було так холодно, нiби зима, i непривiтливо, нiби глибока осiнь.
...В головi блукали уривки. "Ясно. Тiльки - ми!"
...На Байкальськiй вулицi товариш Огре бачив великий прожектор, що
освiтлював усю вулицю й комольську новорiчну процесiю. Це, безперечно,
було грандiозне видовисько. Пливло голубе небо, з рiки пахло баговинням,
нiби й справдi баговиння було зимою. За рiку в темряву вiдходила мiська
жура.
...А комольцi сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освiщали вулицю
сотнями чарiвних смолоскипiв. За комольцями гудiли натовпи.
...На розi товариш Огре побачив заступника Пупишкiна - товариша
Мамочку. Мамочка бiг у трактир до вiрмена.
...Сотнi ватажкiв свiтово© революцi© дивились iз будiвель iз наказу
виконкому... Але знову була розпроклята тоска.
...Гражданiн, будь ласка, пропустiть!
...Полюбуйтесь, гражданiн, на кощунство...
Сссволочi!
...Iшла бабка напроти комольцiв, напроти попiв-комольцiв, i побачила
кадила в комольцiв... Скрикнула! i - впала!
За бабкою карета допомоги не при©хала, бабку пiдвели громадяни.
...З пiвденних кварталiв города пiшов теплий вiтер; тодi комольцi
смолоскипи пускали, вогнянi язики на тротуари. Бiля собору, що напроти
виконкому, комольцi справляли комольське свято Нового Року.
...Гражданiн, подивiться, яке кошунство!..
...А висока каланча собору мовчки вiдходила в синю безодню неба. Ще
пролетiв вiтер iз пiвденних кварталiв города...
..Новий Рiк. Щастя.
Думаю: чи не прийде щось iнше? - Товариш Огре почув у чоботях воду, бо
чоботи були дiрявi - i туди набралась вода... А пiд Новий Рiк i Водохрища
старого стилю, не "в стилi" уесесер, гадають про майбутн на водi з воском
i як "Свiтлана".
Товариш Огре згадав (бачив у друкарнi), що на Рiздво комольцi мають
колядки й щедрiвки, але не цi:
- Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кiльце ковбаски...
...Нi!.. Не цi...- ...А життя йде рiк за роком, i кожного року -
стрiча мо Новий Рiк: "чи не прийде щось iнше?.."
...Товаришка Шмiдт сказала: "Ви безпартiйний?" - i стало холодно, як
зима, i непривiтливо, мов осiнь.
...А збоку хтось регоче й розказу про "артемiвцiв"; про дiм
пролетарського студента, про жiнвiддiл, про каесему. Тодi блакитнить весна
дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога - сива
зима iз шкульгальною лицею в зимальну пiвнiч.
...О...О...О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, вiриш у сво
призначення пророка!..
...I тодi дзвональна звена веснально© дзвими блакитнить на душальнiй
душi поета. I припустiм, вiн пита :
- Марусино, скiльки рокiв до наших великоднiх дзвонiв?
Тодi Маруся скаже:
- Я - радiсть. Я - тема твого життя. Летять журавлi по далеких полинних
дорогах. Кричать одуди в гаях: "Уту-тут! уту-тут!" I ти зна ш, як бува
бiля рiчки, коли ловимо коропiв, коли в прозору воду пада небо!.. О,
дзвональна звена веснально© дзвими!..
...А коли комольська процесiя зникла за собором, прожектор погас.
Тiльки син небо пливло в тротуари Байкальсько© вулицi:
606
Браво! Браво! Браво!
Гучнi оплески стрiли Льолю, коли вона вийшла пiсля постановки пародi©
на "Пiлюлi". Льоля горiла. Льолi згорiли вуха; потiм зробила реверанс i
побiгла за лаштунки.
Вже все. Бiльше нiчого не буде. Там, на Садовiй, 30, у пролеткультi.
Тодi iз зала вийшла публiка. Була публiка i публiка.
Одна публiка розходилась, друга публiка залишилась стрiчати Новий Рiк.
...Геро©ня вечора - Льоля.
Але герой вечора - бувший i т. д. - товариш Пупишкiн. У фой його
качали на руках за труди по органiзацi© пролеткульту й пролеткультiвських
iдей. I за постановку - теж - пародi© на "Лiлюлi", п' си Ромена Роллана:
качали.
Товаришевi Пупишкiну хотiли зробити при мнiсть i пiднести вiд публiки
сюрприз. Пiшли за сюрпризом.
...Але в цей момент хтось уже пiднiс несподiваний сюрприз (це,
безперечно, було нетактовно): статуетку з Дон-Кiхота.
Товариш Пупишкiн трохи збентежився, але раптом кинувся на пiдносителя.
I, обiйнявши його, три рази - по руському звичаю - поцiлував.
Тодi публiка (машинiстка пролеткульту i писар пролеткульту) вийшли з
сусiдньо© кiмнати й пiднесли вже справжнiй сюрприз Пупишкiну. Саме -
ТУЛЬСЬКИЙ ПУЗАТИЙ САМОВАР._
Товариш Пупишкiн до того був зворушений, що заплакав радiсними сльозами
й поцiлував по три рази - по руському звичаю - публiку, що пiдносила йому
самовар: машинiстку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потiм публiка ще
щиро вiтала товариша Пупишкiна й качала його на руках.
...А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм
залишилась.
...В театральнiй студi© дзвенiли тарiлки.
...Новий Рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя i
найсправжнiше це: бачити глибоке небо чути веснянi подихи, бачити зиму,
лiто, осiнь, вересень... Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього
гадати на водi, з воском i як "Свiтлана".
...В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша - з Льолею при©хав.
Прийшов уже й товариш Огре.
Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на
Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат.
..Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За
стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.
Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:
- "О, красний прекрасний цв т! Рабочiй, рабства больше н т! Вперьод,
вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих
улiц струiтся Перво мая".
Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав,- як i
Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всяко© "авторитарносте". Маруся
каже: "Ранiш досить поряднi вiршi писав. А тепер лаври iмажинiзму не дають
покою... Пороть треба".
I ще Маруся каже: "Бува , люди течуть бiля серця... Правда?" - i вiд
не© так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив
туман, а луки спiвали на "достойно" в юне небо... а хлоп'ята розкладали
вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно
дивляться в нiч.
...Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не
звертали на нього уваги.
Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив ©© по
голiвцi.
Вiддалiк сидiла (теж) некрасива жiнка. Вiд тi © жiнки й пiшла дiвчинка.
То була ©© мама... I мама сказала дiвчинцi:
- Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я
твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.
Некрасива жiнка, мабуть, хотiла кохати й тому не хотiла, щоб знали, що
в не© сть уже така велика дiвчинка.
...Некрасивий карлик iще раз погладив по голiвцi дiвчинку, по ©©
м'яких, як пух, волоссях. Вiн спитав, показуючи на некрасиву жiнку:
- Дiвчинко! Ото твоя мама?
Тодi дiвчинка сказала:
- Я сестра мамина, у мене мами нема!
...Прийшов товариш Огре з Льолею й з товаришем Пупишкiним. Дзвенiли
тарiлки. В однiй кiмнатi спiвали "малоросiйських" пiсень - трохи зажурних,
не таких, як пiд Новий Рiк.
...А Новий Рiк - щастя.- У Льолi згорiли вуха, Льоля горiла й досi.
Товариш Огре розгублено вiдповiдав на запитання...
...Товаришка Шмiдт сказала:
"Ви безпартiйний?"
...О, красний, прекрасний цв т! Рабочiй, рабства больше н т!..
А в фой й досi говорили про те, як товаришi Пупишкiну пiднесли самовар
- сюрприз од публiки, i досi кричав Мамочка.
...Нарештi покликав за стiл. Дзвенiли тарiлки. Було пиво. В сусiднiй
кiмнатi була й "микола©вська". "Микола©вську" пили тi, кого викликав - по
секрету - пролеткультiвський поет. Були тости.
...Маруся верещала:
- Слухайте про начотчикiв. Скоро почнеться полiтпровiрка. Наша публiка
майже збожеволiла: зудить-зудить, як приготовiшка. Скоро на Сабурову дачу
пачками... Словом - Гопсаса!
Але Марусi нiхто не слухав, i вона втекла з вечора.
...Товариш Огре захмелiв.
Захмелiв i горбун. Тодi сказав товариш Огре товаришевi Пупишкiну: -
Так, я п'яний.
Але що в п'яного на язицi, те в тверезого на думцi... Зна те?.. I скажу
правду: боляче! Бо нi сюди нi туди: бiла ворона.
Товариш Пупишкiн сказав:
- Совершенно правiльно: нi сюди Микита, нi туди Микита... Це участь
iнтелiгенцi©... Ну, а як менi правду сказати, то i я трохи iнтелiгент.
Правда, не той, так би мовити...
...А пролеткультiвський поет знову кричав над Льолiним вухом:
- Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!
Льоля думала про постановку пародi© на "Лiлюлi", потiм подивилась на
товариша Огре й задумалась.
...Дванадцята година.
Новий рiк. Щастя. Новий рiк по новому стилю, "в стилi" уесесер.
...Товариш Огре говорив:
- Так, я трохи п'яний i скажу: сiра осiнь на мо©й душi... А два з
половиною роки я був членом капебеу, i на всiх фронтах... а тепер боляче:
зна те - бiла ворона...
Товариш Пупишкiн говорив:
- Совершенно правiльно! Це закон матерiалiстично© дiалектики. Битi
опред ля т сознанi . Iде на змiну пролетарiат.
Потiм товариш Пупишкiн пiдiйшов до самовара, до свого сюрприза, i
сказав:
- Хороший самовар. Справжнiй тульський... Так що молодцi, хлопцi!
...Некрасивий карлик Альоша раптом зiрвався й пiшов у куток. Теплий
хмiль iз голови перейшов йому в нутро, i вiдчував горбун, що нароста в
грудях, накипа щось, i дивився на красивих дiвчат уже злiсно й спорзно.
Але раптом усе туманилось - тодi виростали перед очима дикi поля й
розстрiляний горизонт,- i от загорiвся захiд. Вечiр. Перепелиний бiй, i
так незносно пахне трава.
...Чого ви замислились?
До Альошi пiдiйшла некрасива жiнка, яка залишила свою дiвчинку в
сусiднiй кiмнатi. Некрасива жiнка, граючи очима, сiла бiля горбуна.
...Сiла?
- Сiла!
...Тодi некрасивий карлик спитав злiсно й яро:
- Чого я задумався?
I плюнув в обличчя некрасиво© жiнки. Цього нiхто не бачив, i некрасива
жiнка мовчки вiдiйшла, знизивши голову: покiрно, як на Голгофу.
...Iшла друга година. Дехто пiшов уже в сусiдню кiмнату й там заснув.
Але бiльшiсть сидiла за столом.
Льоля ще випила трохи, й була вже весела, i говорила про постановку
пародi© на "Лiлюлi". Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкiна.
...Тодi пiдiйшов до столу Альоша й сiв бiля Льолi. Дехто дивився у
вiкно, де мрiяло небо..._
ФIНАЛ_
...Некрасивий карлик сказав голосно - i всi стихли:
- От що: хочу новину сказати... Зна те, як гудить паровик, коли вилiта
в далекий степ?..
Ви дума те так: гу-у-у?..
Льоля сказала:
- Ну, да... Вiн чудово придумав. Скажи, Альошо!..
Всi прича©лись, слухали. ...Тодi некрасивий карлик голосно й
схвильовано сказав:
- Коли паровик вилiта в далекий степ, коли вiн пролетить зелений
семафор, тодi вiн назад кричить так: в п...- у-у!
Альоша так чiтко протягнув на "у" площадне слово, що майже всi
пiдскочили.
Льоля фаркнула.
Всi фаркнули.
Товариш Пупишкiн закричав:
- Скорiш ведiть його... вiн п'яний!..
Товариш Огре пiдвiвся:
- Альошо, ходiм додому...
Льоля збентежено пiдiбрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.
...Некрасивий карлик мовчав.
ЕПIЛОГ
До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок,
що вона не могла йти з ним поруч. I Льоля побiгла вперед.
В центрi города о другiй годинi зимою в п'ятiм роцi ново© ери, пiд
Новий Рiк по новому стилю, "в стилi" уесесер - шумували вулицi...
...I думалось, що савояри - убогi люди, якi уходять iз гiр на чужину на
заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя -
безмежна кармазинова рiка i протiка вона по вiках невiдомо вiдкiля й
невiдомо куди.
...Далi шум стихав.
I нарештi зовсiм стих, коли наблизились до робiтничого поселку.
З пiвдня на город насiдав туман
...Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша iронiчно подивився у вогку
заквартальну даль i зiдхнув. Потiм спитав:
- Iзмайле, ти на мене сердишся?
Товариш Огре сказав:
- Нi.
- А коли нi, то скажу тобi: нудно менi, Iзмайле, i скоро я умру.
Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика i не бачив: жарту вiн? I в
сiрих потоках мряки, що йшла на город, знову пiзнавав Голгофу, коли вели
легендарного Христа на Голгофу.
I спитав - трохи патетично - товариш Огре:
- Скажи, Альошо: ти не зна ш, в чому поляга краса й радiсть земно©
муки?
-_ Не знаю.
- А я гадав, що ти зна ш, бо ти, Альошо, художник.
...Пiдходили до Тайгайського мосту.
Вночi пiд Тайгайським мостом стихають паровики, тiльки бiля депа чути
задумане шипiння.
...Над Тайгайським мостом - далекi - зорянi верхiв'я, i ©х прикрив
туман.
...Iшов Новий Рiк.
Почався не зовсiм весело, i, коли гадати на водi, з воском i як
"Свiтлана",- не весело на цiлi довгi - короткi мiсяцi.
...Крiзь мряку, туди в степ, маячiв зелений огонь семафора.
...Льоля пройшла вже Тайгайський мiст i стукала в дверi.
Раптом iз станцi© вилетiв потяг.
...А коли увiйшли в кiмнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:
- Гу-у!..
...Сказав товариш Огре:
- Альошо, у мене болить голова. Будь ласка, подай графин.
Сказала Льоля:
- Води в графинi нема. Хай набере з крана. Горбун пiдiйшов до столика,
де лежали геро©чнi п' си, i взяв склянку. Потiм некрасивий карлик Альоша
подумав, що завтра йому треба йти в райком.
...А за стiною мадам Фур' , очевидно взяла вiолончель.
I знову чути було зажурну пiсню з Бордо - з далекого города
загоризонтно© Францi©.
Мадам Фур' , мабуть, стрiчала Новий Рiк.
АРАБЕСКИ
IX Слово.
Г о р о д.
Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечерi iз сво © кiмнати, iти
на шумнi бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу й тодi йти на
закинутi квартали, щоб побачити японськi лiхтарики - так, зда ться - в
трикутниках цифр: будинок на розi, N: горить. Я люблю, коли далеко на
дальнiх мiських левадах рипить трамвай: щось неможливе нагаду цей рип,
щоб постали передi мною теплi образи, як хрустальнi дороги, як
прозоро-фантастичнi леденцi (коники), що я ©х уже нiколи, нiколи не побачу
на базарi. Тодi я люблю Еспанiю, тому що вона далеко, тому що я фантаст,
тому що я пiзнаю й кохаю город не так, як iншi, тому що город - це
Сервантес Сааведра-Мiгуель, тому що в битвi при Лепанто, тому що в полон
до алжiрських пiратiв. Тому пiдходить до мене Марiя i каже:
- Nicolas! Я читала сьогоднi еспанськi новели, i я скажу: Мартiнес
Сi рра - моя радiсть, бо в його новелах маленька музика, мелодiя слiв, як
оркестр мо © душi, коли у вишневих садках мо © чумацько© кра©ни жеврiють
зорi: падають на ягоди крiзь темну темряву лiтньо© син блюзо© ночi й
падають на ставки, щоб прозвучати. Мартiнес Сi рра - маленька флейта,
веснянка дум про далеку Еспанiю.
Ми зупинилися на мосту. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари.
Тодi Марiя дивиться на далекий огонь, що горить на костьолi, i творить
поему. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари.
Нiч.
Весна.
Мiст.
Марiя.
О Мартiнесе Сi рра! Тобi, музичному музикантовi, тво©м новелам, де
звучить така широка й радiсна весна, де мiрiяди мiрiядiв голубих метеликiв
над гармонi ю мо © душi,- тобi шлю iз сво © чумацько© кра©ни привiт. О
Мартiнесе Сi рра! Не тiльки ти закоханий у звуки, фарби й запах слова - я
теж естет. Я вiрю, що на душi зiйдуться десь у мiрiядах мiрiядiв голубих
метеликiв, у цiй голубiй хуртовинi, коли серце так енергiйно стисне, наче
та мна мавка розказу океанну казку, коли в океанах горять жемчуги, як
горить сонце на шляхах мо © чумацько© надзвичайно© кра©ни. О Мартiнесе
Сi рра! Про що розповiм тобi? Чи розкажу тобi, як спiвають нашi дiвчата
бiля шведських могил, коли пiсня з бурякiв, як сiроока жура, як генiальний
ПУПИШКIН I МАМОЧКА (Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)
...Товариш Огре,зиркнув у вiкно.
- Хто це?
...Ну, да, товариш Пупишкiн. Вiн поспiша до Тагайського мосту до
товариша Огре в такiй справi, у справi сьогоднiшньо© пародi© на "Лiлюлi".
...I справдi: хiба такий поганий товариш Пупишкiн?
Безперечно, хороший! Живе вiн, значить, на такiй-то вулицi, такий-то
N...
- Живе?
- Живе!
- Ну i Бог з ним!
Але хтось не вгомоня ться.
Тодi це:
- Товариш Пупишкiн, голова пролеткульту - не просто голова: i
письменник. Оповiдання його почина ться фатально так: "Галя внесла самовар
i розставила чашки. Петро допiру прийшов iз заводу й принiс iз собою
декiлька прокламацiй еtс". Пише товариш Пупишкiн сво© оповiдання за чашкою
чаю; говорить: "Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не
розумi те?" I дiйсно: як не розумiти? Навiть тульський акцент чути!
...Це який? Це той, що йде!
- Ну да, той, що йде: товариш Пупишкiн. Вiн же ще не прийшов - не
пiдiйшов до Тайгайського мосту. Вiн розминувся з товаришем Огре.
...товариш Пупишкiн
ма "чотирьох ребятьонков" i щиро сто©ть на посту. Вiн дуже задоволений
iз балетно© студi©. Там такi еластичнi дiвчата (учаться), що "антiк маре з
шоколадом". Правда, хтось каже, що це мiськi мiщаночки...- Ну, то вiльному
воля! Зна мо цих архiнитикiв! Все ©м не так!
...А як же так?
- А так, значить, "вопче".
I от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
...Товариш Пупишкiн любить говорити, як вiн захищав Петроград: "Ми
захищали Петроград... А коли приходить товариш Мамочка, заступник його,
товариш Пупишкiн пита :
- Так як по-тво му: битi не опред ля т сознанi ?
- Н !
- Дурак! Битi завше опред ля т сознанi . От тобi приклад i доказ: що
таке битi ?
- Сознанi !
- Дурак!.. А що таке сознанi ?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
- Душенька! Яке може бути сознанi , коли сплошна безсознательнiсть.
Тодi товариш Пупишкiн розгорта книгу й рiшуче париру удар:
- От тобi й Бухарiн сказав... нарештi й я тобi кажу!
-Н !
- Дурак... ти, мабуть, i сьогоднi пiдпив?
Тодi Мамочка в обiйми:
- А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, пiд пресом
авторитарности. А я от кажу: "Геть усяку авторитарнiсть i да здраству т
колективне творчество©". Понiма ш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, i
товариш Пупишкiн трохи того...
- Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
- Я? Спати? Потомствений пролетарiй? Нi за якi коврижки! Будемо
бодрствовать. До посл дн й каплi кровi... Понiма ш?
I т.д. i т.п., ets.
...Зда ться, товариш Пупишкiн пiдходить до будинку?
- Ну да!
...Тайгайський мiст залишився позаду. Знову в порожнiй вулицi бiжить
тротуаром похилий пес. Тихо вмира блакить. А з заходу насуваються синi
тачанки.
...I знову на далеких пустирях тоску трамвай.
III
Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусiднiй кiмнатi вiолончель. Це
француженка Фур' .
Мадам Фур' вранцi ходила на ринок в охотний ряд, розкладала бiля себе
барахло, що залишилось пiсля революцi©: вази, мереживо, всякi дрiбницi, що
©х нiхто не купував, а вона думала - куплять. Удень давала уроки, а
ввечерi грала на вiолончелi, ©© вважали за "iскопа мо ", бо грошi за уроки
вона вiддавала за воду, за електрику, iнше, i не тiльки за себе, а майже
за всiх квартирантiв. Сама ж жила "бож'©м духом" i вiолончелею, музикою,
що сама творила.
Француженка - породиста жiнка, i коли вона сто©ть в охотнiм ряду бiля
барахла, вона iмпону сво ю постаттю й сво©м обличчям. До не© пiдходять i
дивляться на не©. А барахло лежить, i його не купують.
Фур' каже:
- Колего, товар хороший. Може, купите?
"Колега" усмiха ться й нахабно дивиться на ©© обличчя. Це бiльше
випадковi завiтальники ринку: з кокардами на капелюхах. Спекулянти на
Фур' вже не дивляться, i вона вже ©м не каже:
- Колего, товар хороший.
Фур' вся в зажурних пiснях вiолончелi. Вона всiх любить, всi для не©
друзi: i нарком, i провокатор - це логiка ©© любови.
...А Льоля пiдвелась i зiдхнула.
Тодi в кiмнату входить горбун.
Вiн розказу про одну комунiстку, що ма золотий перстень: колись
одбирали в паркасу на голодних, а вона "забула" вiддати й тепер хоче
комусь продати.
...Як по-тво му: треба говорити про це чи нi?
- Покинь дурницi! Нiчого я не знаю.
- А я от знаю...- I горбун засмiявся тихо й щиро i дивився Голгофою,
коли вели легендарного Христа на Голгофу. Потiм сiв i теж слухав мадам
Фур' : вiолончелю.
...А музика така:
- на мiльонних шляхах, на закинутих дорогах брякнула, кинула шпагу
зоря. Там же плентаються багрянi конi.
...I раптом шум: то за вiкном проходять табуни, мабуть, каравани на
пiвнiч...
- Хеопс-Хуфу! Хеопс-Хуфу!..
Але вiолончель бурю - тодi степовий вiтер, i летять в чебрецеву
далечiнь дороги. Тодi конi вдарять на гони й скаженiв... I знову гримiла
зоря на далеких шляхах....- Хеопс-Хуфу!..
...Льольо!
- Я.
- Ти слуха ш?
- Слухаю.
Француженка не стихала.
...I тодi ж, коли чу ш вiолончель, мадам Фур' хочеться сказати, що в
життi не бува такого болю, коли проходять вiтри тривожнi.
I сiда поет, i хоче творити не безпорадний реквi м, а гiмн весняному
шумовi. Вiн не хоче творити реквi м, бо редактор iз золотими окулярами на
носi скаже написати iншу поему. Тодi поет виходить на вулицю й дума про
життя, що воно обов'язково прекрасне, i дума про тайфун, якого нiколи не
бачив; i тодi золотi рiки течуть бiля його серця. Поет каже:
- Савойя!
I дума , що савояри - убогi люди, що уходять з гiр на чужину, на
заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя -
безмежна кармазинова рiка, i протiка вона по вiках невiдомо вiдкiля i
невiдомо куди.
...Альоша сидить, задумався над геро©чною п' сою, а потяг кричить у
степу:
- Гу-гу!..- довго, спроволока.
I дума горбун тодi про Мафiю, i дума , що вiн нiколи не належав до
та мно© Мафi© - вiн тiльки врiза ться клинком у нальоти плутократi©, його
бiль у Сiденгемi життя,
...I знову зажурно сказав Альоша.
- Савойя! МАДАМ ФУР'
..Льоля пiшла й сказала:
- Драстуйте, мадам Фур' !
- А, це ви, Льолю?.. Харашо! Сiдайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас
Новий Рiк. Це радiсно... А я сюди вже давно при©хала й звикла по-старому.
Але це нiчого: Новий рiк - це радiсно... Я буду святкувати i ваш.
Льоля сказала:
- Ви хорошая, мадам Фур' , i я вас люблю за вашу щирiсть. Мадам Фур'
збентежилась, заметушилась, а потiм не знала куди положити руки.
- Ви, Льольо, мене так схвилювали - i менi соромно, бо я забула про
ласку.
Потiм француженка заспоко©лась i грала Льолi якусь маленьку пiсню з
Бордо, зда ться, з департаменту Жiронди. Пiсня була тепла й запашна, але й
туманна, як винний город далеко© Францi©, як закинутий берег замрiяно©
Гаронни.
Льоля думала, що йти на Садову, 30, рано:
ще не зiбралась студiя, щоб готовитись - генеральне - до постановки
пародi© на "Лiлюлi". Льоля слухала пiсню й згадувала гiмназiю й товариша
Огре, коли вiн кiнчав унiверситета i коли вони стрiлись на концертi Карузе
на гальорцi. Це перший раз. Огре сказав:
- Я люблю Карузе за теплоту в його голосi.
I Льоля тодi подумала, що вiн сказав:
- Я люблю тебе, моя кохана.
Потiм вiн провiв ©© до само© квартири, i вона цiлу нiч не спала:
боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулiгани.
...Мадам Фур' два рази зiграла малесеньку пiсню з Бордо i ще грала.
Француженка прекрасно володiла вiолончелею, бо вона була колись у
консерваторi©.
...Проходив трамвай повз будинок - це було чути. Ще було чути: бiля
Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: iде зимою весна.
...У мадам Фур' була порожня кiмната, i тiльки стояла бiла кровать, а
над кроваттю на стiнi бiлий килим iз бiлим лебедем, який хотiв улетiти.
Француженцi на лiвiй щоцi родимка й три волосики на нiй. ...Тодi Льоля
подумала: мадам Фур' i "Лiлюлi". А потiм подумала про Бордо, про далекий
город Францi©. Коли вiолончель стихла, Льоля сказала:
- Я слухаю вiолончель i думаю, що все-таки мо©й душi чогось браку .
Мадам Фур' сказала:
- Я, Льольо, не скiнчила консерваторi© - i я не передам тонких нюансiв
мо © симфонi©.
Льоля сказала:
- Ах, мадам Фур' , ви мене не зрозумiли. Ви так надхненно, так
талановито переда те маленьку пiсню з Бордо!.. Я думаю, що ваша вiолончель
- жива iстота, i в нiй жодного дисонансу... А от у мо©й душi не те.
Француженка обняла Льолю й сказала:
- Ви Льолю, тендiтна дiвчинка, яка лiта , як метелик. А щоб жити,
треба... як це сказати? В Бордо так кажуть: оrdre de bataille.
Льоля тихо дивилась на мадам Фур' й мовчала. Тодi француженка говорила
далi:
- Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille.
Iнакше й ви, Льольо, будете "iскопа мо ". Я знаю, це мене так... Але я
вже iнакше не можу. Вам треба iнакше, по-новому. Iнший дух. Бiльшовизм. А
я, Льольо, труп.
Мадам Фур' схилила голову на вiолончель й задумалась. Льоля теж
задумалась. А потiм раптом француженка скинулась:
- Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогоднi стрiча те Новий Рiк. I я буду
стрiчати Новий Рiк - гарно: все дума ш - "а чи не прийде щось iнше..."
Ще шумiв трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур' пiде стрiчати Новий
Рiк, i ©й було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'
стрiчати Новий Рiк у пролеткультi, що на Садовiй, 30.
Льоля попрощалась i пiшла в свою кiмнату, бо вже час було ©хати в
город. Льоля згадала скриньку з дрiбницями бiля охотного ряду i на
тумбочцi пiдручники й французький роман, зда ться, Гюго, i Анна Каренiна
французькою мовою з порнографiчним малюнком на обкладинцi.
...Сидiв некрасивий карлик Альоша, i Льоля йому сказала:
- Ти, Альошо, дiйсно художник. Ти гарно придумав: саме так i кричить
паровик, коли вилiта в степ.
IV
Товариш Огре був на тютюновiй фабрицi - по хронiку. Там його стрiла
жiночий органiзатор - товаришка Шмiдт, яку вiн часто бачив у парткомi.
Товаришка Шмiдт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
...От подивiться, як ми будемо святкувати. От подивiться.
...Був зал, в -залi - буфет, а в буфетi - конфети, яблука та iнше. Ще в
залi було багато дiвчат-робiтниць iз фабрики, якi вибiгали в зал,
пiдбiгали до вiкна, дивились у свiчадо, i вiд них пахло дешевими духами.
Потiм дiвчата товпились бiля дверей i питали схвильовано.
- Ще?.. Та де ж вони. Господи...
Вони чекали оркестрантiв.
Ще було: пiрамiди (стояли для краси) з рекламою - "Папiроси тов.
Петровскiй" i з рекламою - "Осiннi скрипки".
...Товарищка Шмiдт схвильовано говорила:
- Ну, скажiть щиро: де це в свiтi?.. А може б, хто iнший зробив?
Товариш Огре сказав:
- Ясно. Тiльки - ми!
Товаришка Шмiдт була безмежно рада i рожево-схвильована. Вона побiгла
до пiрамiди "тов. Петровскiй" i до дiвчат, що нетерпляче чекали
оркестрантiв, i не знала, що ©й iще зробити, бо все вже було зроблено.
...А коли товариш Огре зiбрав хронiку, товаришка Шмiдт спитала:
- Ну, а як у вашiм районi? Ви, зда ться, в Замалайськiм? Тодi товариш
Огре почервонiв i збентежено сказав:
- Я - безпартiйний!
- ?.. Ви безпартiйний?
...I побiгла чорна кiшка.
...Товаришка Шмiдт холодно сказала:
- А я думала, ви в парткомi... Товариш Огре гадав, що вiн згорить, i
думав несподiвано про Тайгайський мiст i - пiд ним паровики.
Товариш Огре сказав:
- До побачення!
Товариш Шмiдт сказала:
- До побачення!
Але це було так холодно, нiби зима, i непривiтливо, нiби глибока осiнь.
...В головi блукали уривки. "Ясно. Тiльки - ми!"
...На Байкальськiй вулицi товариш Огре бачив великий прожектор, що
освiтлював усю вулицю й комольську новорiчну процесiю. Це, безперечно,
було грандiозне видовисько. Пливло голубе небо, з рiки пахло баговинням,
нiби й справдi баговиння було зимою. За рiку в темряву вiдходила мiська
жура.
...А комольцi сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освiщали вулицю
сотнями чарiвних смолоскипiв. За комольцями гудiли натовпи.
...На розi товариш Огре побачив заступника Пупишкiна - товариша
Мамочку. Мамочка бiг у трактир до вiрмена.
...Сотнi ватажкiв свiтово© революцi© дивились iз будiвель iз наказу
виконкому... Але знову була розпроклята тоска.
...Гражданiн, будь ласка, пропустiть!
...Полюбуйтесь, гражданiн, на кощунство...
Сссволочi!
...Iшла бабка напроти комольцiв, напроти попiв-комольцiв, i побачила
кадила в комольцiв... Скрикнула! i - впала!
За бабкою карета допомоги не при©хала, бабку пiдвели громадяни.
...З пiвденних кварталiв города пiшов теплий вiтер; тодi комольцi
смолоскипи пускали, вогнянi язики на тротуари. Бiля собору, що напроти
виконкому, комольцi справляли комольське свято Нового Року.
...Гражданiн, подивiться, яке кошунство!..
...А висока каланча собору мовчки вiдходила в синю безодню неба. Ще
пролетiв вiтер iз пiвденних кварталiв города...
..Новий Рiк. Щастя.
Думаю: чи не прийде щось iнше? - Товариш Огре почув у чоботях воду, бо
чоботи були дiрявi - i туди набралась вода... А пiд Новий Рiк i Водохрища
старого стилю, не "в стилi" уесесер, гадають про майбутн на водi з воском
i як "Свiтлана".
Товариш Огре згадав (бачив у друкарнi), що на Рiздво комольцi мають
колядки й щедрiвки, але не цi:
- Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кiльце ковбаски...
...Нi!.. Не цi...- ...А життя йде рiк за роком, i кожного року -
стрiча мо Новий Рiк: "чи не прийде щось iнше?.."
...Товаришка Шмiдт сказала: "Ви безпартiйний?" - i стало холодно, як
зима, i непривiтливо, мов осiнь.
...А збоку хтось регоче й розказу про "артемiвцiв"; про дiм
пролетарського студента, про жiнвiддiл, про каесему. Тодi блакитнить весна
дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога - сива
зима iз шкульгальною лицею в зимальну пiвнiч.
...О...О...О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, вiриш у сво
призначення пророка!..
...I тодi дзвональна звена веснально© дзвими блакитнить на душальнiй
душi поета. I припустiм, вiн пита :
- Марусино, скiльки рокiв до наших великоднiх дзвонiв?
Тодi Маруся скаже:
- Я - радiсть. Я - тема твого життя. Летять журавлi по далеких полинних
дорогах. Кричать одуди в гаях: "Уту-тут! уту-тут!" I ти зна ш, як бува
бiля рiчки, коли ловимо коропiв, коли в прозору воду пада небо!.. О,
дзвональна звена веснально© дзвими!..
...А коли комольська процесiя зникла за собором, прожектор погас.
Тiльки син небо пливло в тротуари Байкальсько© вулицi:
606
Браво! Браво! Браво!
Гучнi оплески стрiли Льолю, коли вона вийшла пiсля постановки пародi©
на "Пiлюлi". Льоля горiла. Льолi згорiли вуха; потiм зробила реверанс i
побiгла за лаштунки.
Вже все. Бiльше нiчого не буде. Там, на Садовiй, 30, у пролеткультi.
Тодi iз зала вийшла публiка. Була публiка i публiка.
Одна публiка розходилась, друга публiка залишилась стрiчати Новий Рiк.
...Геро©ня вечора - Льоля.
Але герой вечора - бувший i т. д. - товариш Пупишкiн. У фой його
качали на руках за труди по органiзацi© пролеткульту й пролеткультiвських
iдей. I за постановку - теж - пародi© на "Лiлюлi", п' си Ромена Роллана:
качали.
Товаришевi Пупишкiну хотiли зробити при мнiсть i пiднести вiд публiки
сюрприз. Пiшли за сюрпризом.
...Але в цей момент хтось уже пiднiс несподiваний сюрприз (це,
безперечно, було нетактовно): статуетку з Дон-Кiхота.
Товариш Пупишкiн трохи збентежився, але раптом кинувся на пiдносителя.
I, обiйнявши його, три рази - по руському звичаю - поцiлував.
Тодi публiка (машинiстка пролеткульту i писар пролеткульту) вийшли з
сусiдньо© кiмнати й пiднесли вже справжнiй сюрприз Пупишкiну. Саме -
ТУЛЬСЬКИЙ ПУЗАТИЙ САМОВАР._
Товариш Пупишкiн до того був зворушений, що заплакав радiсними сльозами
й поцiлував по три рази - по руському звичаю - публiку, що пiдносила йому
самовар: машинiстку пролеткульту й писаря пролеткульту. Потiм публiка ще
щиро вiтала товариша Пупишкiна й качала його на руках.
...А потiм одна публiка зовсiм розiйшлась, а друга публiка зовсiм
залишилась.
...В театральнiй студi© дзвенiли тарiлки.
...Новий Рiк. Щастя. На вулицi було ясно, бо людське щастя i
найсправжнiше це: бачити глибоке небо чути веснянi подихи, бачити зиму,
лiто, осiнь, вересень... Це найсправжнiше щастя, i не треба для цього
гадати на водi, з воском i як "Свiтлана".
...В пролеткультi був некрасивий карлик Альоша - з Льолею при©хав.
Прийшов уже й товариш Огре.
Але знову дивився горбун Голгофою, коли вели легендарного Христа на
Голгофу. Потiм раптом iз тоскою i спорзно дивився на красивих дiвчат.
..Летiла Маруся з товаришем Мамочкою й пiдморгувала товаришевi Огре. За
стiл не сiдали до пiв на дванадцяту й никали з кiмнати в кiмнату.
Бiгав пролеткультiвський поет i всiм декламував:
- "О, красний прекрасний цв т! Рабочiй, рабства больше н т! Вперьод,
вперьод! Время не ждьот. Так, i вздихая, i вздихая, на панелi iзмизганих
улiц струiтся Перво мая".
Пролеткультiвський поет нiяких авторитетiв теж не визнавав,- як i
Мамочка. Вiн був, так би мовити, зовнi всяко© "авторитарносте". Маруся
каже: "Ранiш досить поряднi вiршi писав. А тепер лаври iмажинiзму не дають
покою... Пороть треба".
I ще Маруся каже: "Бува , люди течуть бiля серця... Правда?" - i вiд
не© так пахне сонцем, наче вона перепливла сонце, коли ярами проходив
туман, а луки спiвали на "достойно" в юне небо... а хлоп'ята розкладали
вогнище й пасли коней. Конi пiдводять голови, прядуть вухами й тривожно
дивляться в нiч.
...Некрасивий карлик спорзно дивився на красивих дiвчат, але дiвчата не
звертали на нього уваги.
Тодi пiдiйшла до Альошi дiвчинка, i некрасивий карлик погладив ©© по
голiвцi.
Вiддалiк сидiла (теж) некрасива жiнка. Вiд тi © жiнки й пiшла дiвчинка.
То була ©© мама... I мама сказала дiвчинцi:
- Настенько! Коли тебе будуть питати про маму, так ти не кажи, що я
твоя мама, а скажи, що я твоя сестра.
Некрасива жiнка, мабуть, хотiла кохати й тому не хотiла, щоб знали, що
в не© сть уже така велика дiвчинка.
...Некрасивий карлик iще раз погладив по голiвцi дiвчинку, по ©©
м'яких, як пух, волоссях. Вiн спитав, показуючи на некрасиву жiнку:
- Дiвчинко! Ото твоя мама?
Тодi дiвчинка сказала:
- Я сестра мамина, у мене мами нема!
...Прийшов товариш Огре з Льолею й з товаришем Пупишкiним. Дзвенiли
тарiлки. В однiй кiмнатi спiвали "малоросiйських" пiсень - трохи зажурних,
не таких, як пiд Новий Рiк.
...А Новий Рiк - щастя.- У Льолi згорiли вуха, Льоля горiла й досi.
Товариш Огре розгублено вiдповiдав на запитання...
...Товаришка Шмiдт сказала:
"Ви безпартiйний?"
...О, красний, прекрасний цв т! Рабочiй, рабства больше н т!..
А в фой й досi говорили про те, як товаришi Пупишкiну пiднесли самовар
- сюрприз од публiки, i досi кричав Мамочка.
...Нарештi покликав за стiл. Дзвенiли тарiлки. Було пиво. В сусiднiй
кiмнатi була й "микола©вська". "Микола©вську" пили тi, кого викликав - по
секрету - пролеткультiвський поет. Були тости.
...Маруся верещала:
- Слухайте про начотчикiв. Скоро почнеться полiтпровiрка. Наша публiка
майже збожеволiла: зудить-зудить, як приготовiшка. Скоро на Сабурову дачу
пачками... Словом - Гопсаса!
Але Марусi нiхто не слухав, i вона втекла з вечора.
...Товариш Огре захмелiв.
Захмелiв i горбун. Тодi сказав товариш Огре товаришевi Пупишкiну: -
Так, я п'яний.
Але що в п'яного на язицi, те в тверезого на думцi... Зна те?.. I скажу
правду: боляче! Бо нi сюди нi туди: бiла ворона.
Товариш Пупишкiн сказав:
- Совершенно правiльно: нi сюди Микита, нi туди Микита... Це участь
iнтелiгенцi©... Ну, а як менi правду сказати, то i я трохи iнтелiгент.
Правда, не той, так би мовити...
...А пролеткультiвський поет знову кричав над Льолiним вухом:
- Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!
Льоля думала про постановку пародi© на "Лiлюлi", потiм подивилась на
товариша Огре й задумалась.
...Дванадцята година.
Новий рiк. Щастя. Новий рiк по новому стилю, "в стилi" уесесер.
...Товариш Огре говорив:
- Так, я трохи п'яний i скажу: сiра осiнь на мо©й душi... А два з
половиною роки я був членом капебеу, i на всiх фронтах... а тепер боляче:
зна те - бiла ворона...
Товариш Пупишкiн говорив:
- Совершенно правiльно! Це закон матерiалiстично© дiалектики. Битi
опред ля т сознанi . Iде на змiну пролетарiат.
Потiм товариш Пупишкiн пiдiйшов до самовара, до свого сюрприза, i
сказав:
- Хороший самовар. Справжнiй тульський... Так що молодцi, хлопцi!
...Некрасивий карлик Альоша раптом зiрвався й пiшов у куток. Теплий
хмiль iз голови перейшов йому в нутро, i вiдчував горбун, що нароста в
грудях, накипа щось, i дивився на красивих дiвчат уже злiсно й спорзно.
Але раптом усе туманилось - тодi виростали перед очима дикi поля й
розстрiляний горизонт,- i от загорiвся захiд. Вечiр. Перепелиний бiй, i
так незносно пахне трава.
...Чого ви замислились?
До Альошi пiдiйшла некрасива жiнка, яка залишила свою дiвчинку в
сусiднiй кiмнатi. Некрасива жiнка, граючи очима, сiла бiля горбуна.
...Сiла?
- Сiла!
...Тодi некрасивий карлик спитав злiсно й яро:
- Чого я задумався?
I плюнув в обличчя некрасиво© жiнки. Цього нiхто не бачив, i некрасива
жiнка мовчки вiдiйшла, знизивши голову: покiрно, як на Голгофу.
...Iшла друга година. Дехто пiшов уже в сусiдню кiмнату й там заснув.
Але бiльшiсть сидiла за столом.
Льоля ще випила трохи, й була вже весела, i говорила про постановку
пародi© на "Лiлюлi". Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкiна.
...Тодi пiдiйшов до столу Альоша й сiв бiля Льолi. Дехто дивився у
вiкно, де мрiяло небо..._
ФIНАЛ_
...Некрасивий карлик сказав голосно - i всi стихли:
- От що: хочу новину сказати... Зна те, як гудить паровик, коли вилiта
в далекий степ?..
Ви дума те так: гу-у-у?..
Льоля сказала:
- Ну, да... Вiн чудово придумав. Скажи, Альошо!..
Всi прича©лись, слухали. ...Тодi некрасивий карлик голосно й
схвильовано сказав:
- Коли паровик вилiта в далекий степ, коли вiн пролетить зелений
семафор, тодi вiн назад кричить так: в п...- у-у!
Альоша так чiтко протягнув на "у" площадне слово, що майже всi
пiдскочили.
Льоля фаркнула.
Всi фаркнули.
Товариш Пупишкiн закричав:
- Скорiш ведiть його... вiн п'яний!..
Товариш Огре пiдвiвся:
- Альошо, ходiм додому...
Льоля збентежено пiдiбрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.
...Некрасивий карлик мовчав.
ЕПIЛОГ
До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок,
що вона не могла йти з ним поруч. I Льоля побiгла вперед.
В центрi города о другiй годинi зимою в п'ятiм роцi ново© ери, пiд
Новий Рiк по новому стилю, "в стилi" уесесер - шумували вулицi...
...I думалось, що савояри - убогi люди, якi уходять iз гiр на чужину на
заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя -
безмежна кармазинова рiка i протiка вона по вiках невiдомо вiдкiля й
невiдомо куди.
...Далi шум стихав.
I нарештi зовсiм стих, коли наблизились до робiтничого поселку.
З пiвдня на город насiдав туман
...Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша iронiчно подивився у вогку
заквартальну даль i зiдхнув. Потiм спитав:
- Iзмайле, ти на мене сердишся?
Товариш Огре сказав:
- Нi.
- А коли нi, то скажу тобi: нудно менi, Iзмайле, i скоро я умру.
Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика i не бачив: жарту вiн? I в
сiрих потоках мряки, що йшла на город, знову пiзнавав Голгофу, коли вели
легендарного Христа на Голгофу.
I спитав - трохи патетично - товариш Огре:
- Скажи, Альошо: ти не зна ш, в чому поляга краса й радiсть земно©
муки?
-_ Не знаю.
- А я гадав, що ти зна ш, бо ти, Альошо, художник.
...Пiдходили до Тайгайського мосту.
Вночi пiд Тайгайським мостом стихають паровики, тiльки бiля депа чути
задумане шипiння.
...Над Тайгайським мостом - далекi - зорянi верхiв'я, i ©х прикрив
туман.
...Iшов Новий Рiк.
Почався не зовсiм весело, i, коли гадати на водi, з воском i як
"Свiтлана",- не весело на цiлi довгi - короткi мiсяцi.
...Крiзь мряку, туди в степ, маячiв зелений огонь семафора.
...Льоля пройшла вже Тайгайський мiст i стукала в дверi.
Раптом iз станцi© вилетiв потяг.
...А коли увiйшли в кiмнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:
- Гу-у!..
...Сказав товариш Огре:
- Альошо, у мене болить голова. Будь ласка, подай графин.
Сказала Льоля:
- Води в графинi нема. Хай набере з крана. Горбун пiдiйшов до столика,
де лежали геро©чнi п' си, i взяв склянку. Потiм некрасивий карлик Альоша
подумав, що завтра йому треба йти в райком.
...А за стiною мадам Фур' , очевидно взяла вiолончель.
I знову чути було зажурну пiсню з Бордо - з далекого города
загоризонтно© Францi©.
Мадам Фур' , мабуть, стрiчала Новий Рiк.
АРАБЕСКИ
IX Слово.
Г о р о д.
Я безумно люблю город. Я люблю виходити ввечерi iз сво © кiмнати, iти
на шумнi бульвари, випивати шум, нюхати запах бензолу й тодi йти на
закинутi квартали, щоб побачити японськi лiхтарики - так, зда ться - в
трикутниках цифр: будинок на розi, N: горить. Я люблю, коли далеко на
дальнiх мiських левадах рипить трамвай: щось неможливе нагаду цей рип,
щоб постали передi мною теплi образи, як хрустальнi дороги, як
прозоро-фантастичнi леденцi (коники), що я ©х уже нiколи, нiколи не побачу
на базарi. Тодi я люблю Еспанiю, тому що вона далеко, тому що я фантаст,
тому що я пiзнаю й кохаю город не так, як iншi, тому що город - це
Сервантес Сааведра-Мiгуель, тому що в битвi при Лепанто, тому що в полон
до алжiрських пiратiв. Тому пiдходить до мене Марiя i каже:
- Nicolas! Я читала сьогоднi еспанськi новели, i я скажу: Мартiнес
Сi рра - моя радiсть, бо в його новелах маленька музика, мелодiя слiв, як
оркестр мо © душi, коли у вишневих садках мо © чумацько© кра©ни жеврiють
зорi: падають на ягоди крiзь темну темряву лiтньо© син блюзо© ночi й
падають на ставки, щоб прозвучати. Мартiнес Сi рра - маленька флейта,
веснянка дум про далеку Еспанiю.
Ми зупинилися на мосту. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари.
Тодi Марiя дивиться на далекий огонь, що горить на костьолi, i творить
поему. Гримить повiнь. Над рiкою важкi веснянi хмари.
Нiч.
Весна.
Мiст.
Марiя.
О Мартiнесе Сi рра! Тобi, музичному музикантовi, тво©м новелам, де
звучить така широка й радiсна весна, де мiрiяди мiрiядiв голубих метеликiв
над гармонi ю мо © душi,- тобi шлю iз сво © чумацько© кра©ни привiт. О
Мартiнесе Сi рра! Не тiльки ти закоханий у звуки, фарби й запах слова - я
теж естет. Я вiрю, що на душi зiйдуться десь у мiрiядах мiрiядiв голубих
метеликiв, у цiй голубiй хуртовинi, коли серце так енергiйно стисне, наче
та мна мавка розказу океанну казку, коли в океанах горять жемчуги, як
горить сонце на шляхах мо © чумацько© надзвичайно© кра©ни. О Мартiнесе
Сi рра! Про що розповiм тобi? Чи розкажу тобi, як спiвають нашi дiвчата
бiля шведських могил, коли пiсня з бурякiв, як сiроока жура, як генiальний