Страница:
Марiя:
- Так, ти мiй ворог.
I тихо розсипала хорий смiх.
IV
На свiтанку шостого листопада вдарив мороз.
Затривожились дерева, пiшла листяна фуга.
Дерева порожнiли - голо. А листя спiшили, падали.
Падали. Падали.
Стоси.
Земля думала глибоку думу. Мовчали вiтри.
По станицi пройшла мiдна тиша.
Тiльки зрiдка рипiв далекий журавель - витягали воду.
Гофман з червоноармiйцями вже заквiтчав зал. Завтра мiтинг-концерт.
Незграбний Гофман:
- Паф! Паф!
А червоноармiйцi хвилювались:
- Товаришу Гофмане! Чого командири не допомагають? Що це, старий режим?
Гофман летючий мiтинг:
- Паф! Паф!
Заспоко©лись.
Увесь двiр штабу у лiхтарях. Завтра буде iлюмiнацiя. На пiвнiч урочисто
пiдуть мiднi спогади. Завтра розгорнемо голубину книгу вiчно© поезi© -
свiтово©, синьо©.
Це - революцiя.
Хiба комунари забудуть цей день? Хiба це не велична поезiя? Порина мо в
синiх тривожних ночах, нашi мислi вiдходять -
на пiвнiч,
на пiвдень,
на захiд,
на схiд.
I ширя мо над землею замрiянi, далекi.
...Хiба це не поезiя?
Завтра розгорнемо голубину книгу вiчно© поезi© - свiтово©, синьо©.
...Марiя читала вропейськi новинки, про радiо-плуг.
Сказала лукаво Гофмановi:
- От пишуть про радiо-плуг, i ще знайте: в Америцi вже орудiя, що
б'ють на п'ятсот верстов. Хiба нам угнатися за ними?
Гофман:
- Нiчого... От прочитайте в "Правдi" про наш винахiд у виробництвi
фарб. Теж свiтова справа.
...Марiя на свiтанку слухала, як кашляв Вадим за стiною. Це ©©
турбувало, i вона пiшла до нього. Сказала:
- Слухай, Вадиме, тобi треба на повiтря.
Вадим виглядав чорно. Проте говорив iще жваво:
- Що ти так часто до мене?
- А як же: я ж тебе кохаю.
- Так?
...Марiя порадила про©хатись на пошту.
Згодився.
Зиммель сказав, щоб запрягли тачанку.
...Ви©хали в степ пiсля обiду.
На тачанцi Марiя й Вадим. За ними верхи Зиммель.
Стояв голий чорнозем, i без кiнця степ. Праворуч летiли гори. Марiя
задумалась. I Вадим задумався. Збоку гарцював у бурцi Зиммель. Марiя
дивилась на гори.
А потiм сказала:
- Ах, Вадиме, як я не люблю Зиммеля.
- I я не люблю.
Вона:
- Це символ всефедеративного мiщанства.
- Так.
Вадим часто кашляв. Марiя з болем дивилась на нього.
Бiгли дороги - чорнi, степовi. Маячiло кволе сонце.
...Пiд'©хав Зиммель i несподiвано заговорив:
- Ех, товаришi! Все-таки люблю вiльну волю. Я, зна те, родився на
Кавказi - може, тому люблю. Мiй батько кубанець, а мати грузинка. А в нас
тут усе вiльне. От слухайте: лезгiн, грузин, калмик, туркмен, осетин.
Чу те, як гостро, як вiльно звучить усе це? Це мешканцi буйно© Колхiди. А
Шамiль? Яке буйство в цiм словi!
Вадим сухо сказав:
- Кажiть далi: чеченцi, кабардинцi. А про Шамiля можна сказати, що вiн
царський пайок одержував. А взагалi - скучно. Ви трiшки вiдстали вiд
життя.
Зиммель, ображений, вiд'©хав.
Марiя - iронiя. Кинула:
- Ну от тобi. Теж жертва романтики. Вiн же комерсант, п'яниця й
картьожник.
Вадим:
- Просто - не та романтика.
Гiрський чингал упав лезом на серце. Грубо кинула:
- А що ж оспiвувати? Всяку сволоч... тiльки тому, що вона зветься
комунiстами?
- Не знаю, а на це хворi ш i ти - на романтику.
- Не думаю!
...А потiм знову мислi про роки - такi довгi гони. I нило серце, як
хорий зуб.
Вадим був надто чорний.
I дороги бiгли - чорнi, степовi.
Туманiв Ельбрус.
Було холодно й прозоро.
На сходi летiла фортеця. Колись завоювали древню буйну Колхiду -
поставили фортецю.
Про©хали ще двi верстви.
...I було так:
...Вадим раптом кинув вiжки й схопився за груди.
Марiя тривожно:
- Що тобi?
Потiм побачила: Вадим вихаркував шматки крови.
Марiя зупинила конi. Пiд'©хав Зиммель.
Положила Вадимову голову до себе на колiна й запитувала:
- Що з тобою, Вадиме?
Серед степу стояли конi й куделили вухами.
Зиммель злiз iз свого жеребця й прив'язав його до тачанки.
Схвильовано сказала Зиммелевi:
- Повертайте додому... скорiше.
Тепер побiгли дороги на схiд.
Чорнi, степовi.
Марiя згадала: "дожива останнi днi". Гiрський чингал знову впав на
серце лезом.
Вадим заплющив очi й важко дихав. Блiде лице зовсiм йому почорнiло.
В зелених бiлках Марi© промайнув жах. Вона стиснула Вадимовi голову й
тривожно дивилась на захiд, де була станиця.
Тачанка вiдходила на захiд.
- Вадиме, що з тобою?
Вадим сказав ледве чутно:
- Нiчого... менi легше...
Марiя приложила уста до Вадимового волосся:
- Милий мiй...
Зиммель не повертався й гнав конi туди, де вирине станиця, де стрiнуть
голi дерева й стоси листя.
Мiцнiшав вiтер.
...Марiя тривожно дивилась на захiд.
V
Коли Вадима внесли в кiмнату, з моря знову полетiли солонi вiтри.
Вiтри джигiтували й зникали в Закаспi©.
Приходив лiкар - широколобий, в окулярах. Вадимовi нiчого не сказав, а
Марi©, коли вийшли, говорив:
- Сьогоднi вночi....
Марiя подивилась йому в холоднi очi, але нiчого не промовила.
А потiм на душi було порожньо.
Був Гофман.
Надходив вечiр.
У стiну глухо входили цвяхи.
Це - останнi цвяхи: завтра свято.
Вадим лежав на койцi. Марiя стояла бiля етажерки.
За вiкном брiв синiй листопад.
На Вадимовiй головi лежав компрес.
Упали вi©. Дихати важко.
Машинально перебирала книжки, дивилась пильно на чорнi лiтери, але
мислi ©© були далеко i вiд книжок, i вiд кiмнати.
Згадувала перше знайомство з Вадимом i постiйну майже мовчазну боротьбу
з ним.
I думала: вiра чи певнiсть? Потiм уявила - мчаться кудись дороги. Це
нашi федеративнi. Не зупиняються... А то дороги б'ються в муках i знову
мчаться. Вадим каже - "поезiя". Припустiм... Але, може, дороги не мчаться?
Марiя думала про глухi завулки нашо© республiки, де увечерi молодь спiва
"Iнтернацiонал", а вранцi йде робити на глитая. Розбiглись дороги,
розбiглись стовпи.
На однiм стовпi написано:
Пiдеш направо - загризе вовк.
Пiдеш налiво - уб' шся в ярку.
Це правда. Це дiйснiсть. Принаймнi для не©.
...А от знову глухi заулки нашо© республiки. I сто©ть Вадим. I Вадимове
небо, безумовно, захмарене. Тодi вiдкiля ця певнiсть? А може, це вiра?
Але мчаться дороги. По дорогах мчаться невгамовнi, а з боку дорiг
плентаються навантаженi. I ясно дивляться навантаженi. Вiдкiля ця яснiсть.
I туманiють глухi заулки нашо© республiки.
...Раптом вiтер стих...
На вулицi стояла порожнеча. На баню церкви злiтались галки, тисячi
галок. Кричали, падали, злiтались.
Здавалось, що тут недавно про©хав Чичиков.
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
У станицю заглядали хмари.
З Зара©вського хутора йшли.
Раптом Вадим розплющив очi й покликав Марiю. Говорив розiрвано, давився
словами:
-...Це - перед смертю... Останн мо © мелодрами. Круг пройшов... Але
дивись, Марi , на нашу сучаснiсть... з ХХV вiку... Пам'ята ш:
Домбровський, Россел, Делеклюз...
...Пауза.
Потiм додав ще:
- Християни мають сво вангелi . I ми... Так, Марi ... Я знаю...чого
ти не була... моя.
I знову впали вi©.
Марiя мовчала. Схилилась на колiна бiля кроватi й теж була чорна.
...А за вiкном стояла порожнеча, i на баню церкви злiтались галки:
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
Бiля етажерки лежала сосна - порудiла, а гiрськi трави зiв'яли. Все так
пахло сосною.
Коли стемнiло, запалила свiчку.
Розтаборилась пiвтемрява.
Теж зiв'яла.
Марiя пiшла до етажерки й знову машинально перебирала книги.
Постукав тихенько Гофман.
Спитав пошепки:
- Ну що, як?
Марiя безглуздо подивилась на нього i, не вiдповiвши, зачинила дверi.
А за вiкном по станцi© урочисто брiв на схiд синiй листопад i зникав у
невiдомих пiсках у Закаспi©.
Вадим лежав, розкинувши руки, волосся йому спадало на тьмяний лоб.
Iнодi кашляв i вихаркував шматки крови, якi безсило падали йому на груди.
Вся сорочка в напiвтемнiй кiмнатi оддавала багрянцем.
Стiни дивились сiро й похмуро. Вадим догоряв. Кiмнату наповнювали
хрипи.
Здавалось, десь булька вода.
Було болотно.
Марiя дивилась на Вадима, заложивши руки за голову.
...Уночi Вадим почав ловити руками повiтря.
Марiя пiдiйшла до лiжка.
I побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим
на хвилину завмер, але несподiвано рвонувся й одкинув голову.
Ловив ротом повiтря, видно було, що хоче щось сказати - i не може.
Далеке, замрiяне промайнуло в головi. Марiя голосно й схвильовано
сказала:
- По оселях урочисто ходить комуна.
На момент обличчя Вадимовi покривилось посмiшкою.
Тодi Марiя в нестямi похилила голову i з жагою промовила...
...Те, що вона промовила, здавила тиша.
...I тиша запахла сосною.
Марiя подивилась на чорне обличчя й зрозумiла.
Пiдiйшла до свiчки, погасила ©© й вийшла на повiтря. Побрела по
станицi, в степ на схiд.
Скоро заметушилось повiтря, з моря джигiтували солонi вiтри.
В синiй ночi не було видно, як летiли гори.
Тiльки сивий Ельбрус велетнем маячiв праворуч.
Марiя йшла на схiд.
Кавказ мовчав у гiрськiй задумi.
На далекiй цегельнi скликали нiчну змiну:
- Гу-у!
ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА
I
Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.
Осiло.
Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не
вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п' чай з
блискучого самовара.
Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:
- Ш-ш!
I зимою: - Ш-ш!
I лiтом: - Ш-ш!
I восени: - Ш-ш!
Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його -
канарейка в клiтцi.
...Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон,
зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.
...Все йде, все мина й вiдходить, не верта ться, а обиватель знову
намага ться впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного
життя.
Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чу обиватель - блука
мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.
I каже вiн, зiдхаючи:
- Да, шерочко.
...Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти
до манастиря - Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя
Чумака.
Мрiйник загинув в iмлисту ки©вську нiч, а маленька комуна й досi живе в
повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.
II
Бiля ворiт написано: "В с м дом прожiва т дворянiн Гара м".
...А коли на бруку дiтвора здiйма гамiр, молодий поет Андрiй (Андре)
декляму з Чумака:
Безнадiйно. надiя: ось, на цьому бруку.
Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.
Бiля комуни проходять i тiнi минулого - черницi чорнi (тепер живуть
невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.
Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спада гаптований
серпанок.
...До Андрiя пiдходить Варвара й оповiда про яму - недалеко яма, куди
черницi скидали колись "незаконних" немовлят: опороситься черниця й
запричаститься тайни вбивства.
Пiдходить товаришка Валентина - високолоба (чудовий високий лоб...
люблю високолобих. М. X.).
Валентина за©ка ться до Варвари:
- Ви пппрро це вже ка-а-зали.
А Варвара буркотить:
- Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.
Андрiй наставля вухо й уважно слуха . Варвара почина знову.
Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура
(останнi двi - Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордi нко -
безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Зда ться, всi.
Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм саду пахтить медом, у
комунi завжди гнiздиться стороннiй люд. Словом, так: бувають товаришi з
сiл i губернiяльного мiста. Зимою стороннiх мало.
А сьогоднi весна. Розумi те? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб
тобi... Сьогоднi весна, мов голуба тягучка: ©в би й дивився без
кiнця...Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в сво© залiзнi обiйми: тво
волосся пахне, мов виноградне вино.
...Прилетiв традицiйний соловей, порозчиняв вiкна - правильно!
...А в ©дальнi двi дошки, чорна й червона. На чорнiй написано:
"Товаришка Же за буйство".
На червонiй написано:
"Товариш Андре за"... (далi розвезено пальцем).
...Же - надто неспокiйна. Же - циганочка, а Iванову спiва :
- Мiй симпампончик i вкра©нофiльчик.
Тодi Мура каже:
- Ах, моншерамi, це ж моветон.
Розшифровую:
Iванов - пiтерський слюсар, а укра©нську мову зна краще за укра©нцiв.
(Бува ). Так мiрку : нацсправа, мов уюн (це, зда ться, в Кавтського), а на
мову - плювать. "За якою наказу те? За китайською? - Будь ласка!"
Але Iванов каже:
- У нас, у Пiтерi, так. Ми, пiтерськi, так.- Словом, авторитет Пiтера
непорушний. А Пiтер - це Iванов. Це, звичайно, щодо публiцистики.
...Ну-с.
Же - циганочка. Очi iнституткою i гадючкою до Iванова:
- Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почува те тут буржуазного
духу? А то хочемо ще купити.
Iванов зна жарти, але досить серйозно наказу :
- Щоб оселедцiв бiльш не купувати. Досить. Можна жити скромнiш.
... У манастирськiм саду гримнув традицiйний соловей. За манастирем
заграло сонце в рожевi сурми.
Мура каже (промова в нiс):
- Ан-дре.
Це так поважно, нiби в сальонi графинi X. Але - це не так: тiльки
погляд маман, а взагалi - йолки зеленi. I все.
...Нарештi комуна розiйшлась на роботу. Залишились: Варвара i Андрiй.
Тут i кiнець другому роздiловi.
III
Варвара варить борщ на примусi, а Андрiй чистить картоплю. Рожевi
ранковi сурми бiлiють. Iде день i бiла музика дня. Традицiйний соловей
замовк. Над манастирем сонце.
Звичайно, Варвара буркотить:
- Ну от: була у панiв - робила. Тепер у комунi© - i знову роби.
Андрiй каже:
- Так ви не робiть, Варварушко. Ми й самi справимось.
- Не робiть! А хто ж обiд зварить?! Га?!
- Ну, то робiть, Варварушко.
Хвилю ться:
- Варварушко... Варварушко... Нi в якiм разi й баста. Ну-с...
Андрiй раптом зрива ться з мiсця й мчиться до столу.
Навздогiн йому смiх:
- Ага. Приспiчило!
Андрiй хапа папiрець i олiвець i нервово накида нерiвнi лiтери. Це -
поезiя. Вiн увiйшов у творчу екстазу. Су титься по кiмнатi, спiшить
полетiти й бурмоче незрозумiлi фрази.
А Варвара? О, Варвара спокiйна, як курка на сiдалi. Картоплю покинув? I
бiс iз нею, з картоплею. Приспiчило - значить будуть грошi. О, Варвара це
вже зна .
Коли до Варвари заходить сусiдка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки
каже ©й, вказуючи на Андрiя:
- Ви не думайте, що вiн абищо. Вiн не абищо, а ось...
I вийма з кишенi Шевченкiв портрет.
- Зна те хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на
сполкомi висить. А вiн (жест на Андрiя), значить, пiд Шевченка пише рiзнi
пiснi, скажемо, та iншi прозвiд нiя.
...Андрiй по кiмнатi носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над
примусом булька . А за вiкном повiтове мiсто, де пахне Гоголем, i
вiдходить за обрiй слобожанська степова далечiнь.
..Да, ще про Гордi нка не казав.
Добре, скажу.
IV
Йосип Гордi нко - хороший хлопець. Але - "педантична пунктуальнiсть":
слова Бобчинського чи Добчинського - не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому,
завжди виголений i свiжий, мов хлоп'яча ковзалка.
...Це з його записно© книжки:
..."Пiдвiддiл голiння" (пiдсумок за п'ять рокiв) 113 р. голився сво ю
бритвою, з них: 14 - на дворi (кiмнату зайняли бiльшовики), 99 - у
кiмнатi; з цих 993 - порiзався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув
помантачити бритву. 118р. голився в мiсцевого цилюрника, що квартиру за
Паланкою; з них 5 - в отрядi: цилюрник одступав з Червоною Армi ю. I т. д.
А це з вiддiлу самоосвiти: 18 вересня прочитав З сторiнки (тако©-то)
книги, звичайно, з марксизму, тодi ж одна година пiшла на вивчення
англiйсько© мови для ознайомлення з тред-юнiонами в оригiналах, звичайно,
з марксистського погляду" й т. д.
...З друго© кiмнати чути:
- Товаришу Гордi нко.
Вiн пiдводиться й резонно пiдкреслю :
- У нас прiзвище одкида ться. Кажiть просто: товаришу Йосипе.
А Варвара пiдслухала:
- Варваро. Йдiть-но сюди.
Варвара незадоволено:
- Можете виражаться: товариш Варвара.
...Комуна гигоче, пес у сiнях (перелякався) гавка , а Варвара сердито
спльову :
- А ще комунiя... Тьху!
А над мiстом мчиться, як революцiя, молода весна. Зазира в
обивательськi вiкна, показу язика й летить далi.
...Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в сво© залiзнi обiйми. Тво
волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий роздiл пишу, заплющивши очi:
...Жила-була велика iмперiя - дроти, лiси, тракти. Сходились тракти,
були станцi©, були допотопнi наглядачi: гужевих трактiв, гужевих станцiй.
Iдуть лiси, а там, десь у гущавинi, дзвоники - це дрижула, поштовi конi.
Раптом дзвоники стихають - це злодi©... А потiм посунули стовпи, за
стовпами - шинки... А от iде до царя хохол iз скаргою (це, зда ться,
анекдот); узяв квач, уквачив... А далi ще станцiя, а за нею корчма... за
лiсами оселi, за оселями туман... I знову чути дзвоники...
...Це ж до чого? - Так собi.
...А з повiтового мiста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з
комунiстiв хазяйствечком обзавiвся й будиночок збудував.
..."Е-е-ех, мамочко, замiж хочеться".
...Поле, поле й оберемки з сонця.
Пролiта весна, iде лiто.
Комуна живе так: о 4 годинi вдень, як курчата пiд квочку, в будинок, до
себе.
А втiм, високолоба Валентина рiдко бува вдома: на коростивих клячах
через бандитськi лiси тягнеться вона по волоснiй периферi© - агiтувати,
органiзовувати, iнспектувати, iнструктувати й ще "вати" й "вати".
Високолоба Валентина - завжiнвiддiлом повпаркому.
Iванов каже:
- I в Пiтерi б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
- Пiтер - цитаделя революцi©, й форт його - Кронштадт.
...А Же ще не прийшла, замiсть чорно© дошки (за буйство) комуна
ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазнача :
- Так i треба. Буде знати, сволочишка. В комунi "сволочишка" - слово
ласкательне, i буржуа тепер сволочами не називають, а називають так:
"челов цi в благовол нi©".
...Коли всi сходяться - гармидер.
Мура кричить:
- Ан-дре!
...А от про телефон так i забув сказати: в комунi телефонний апарат
без дроту.
Андрiй пiдскаку до телефону, бере трубку i -
- Агов!
Мура з апломбом:
- Не агов, а альо!
Всi:
- Ша!
- Ша!
...Тиша.
Андрiй голосно:
- Агов!
Комуна:
- Агов!
Потiм вiд телефону урочисто-надхненна промова:
- Ша. Перекличка йде по соцiалiстичнiй федеративнiй радянськiй
республiцi... Вiдкiля? Ага, чую. Передавайте далi по лiнi©. Чумакiвська
комуна в бурю непiвського лихолiття почува себе твердо й непохитно.
Комуна певна, що вона шматок мудрого серця республiки. Капiтан комуни,
Iванов, салюту в усi кiнцi, в гнiзда братерських комун федерацi©. Румпель
в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенi©. Комуна ще раз
салюту сво©м буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунiзму.
Гряде час свiтово© революцi©. Слава комунам федерацi©! Слава Чумакiвськiй
комунi!
В комунi крик:
- Слава!
- Слава!
Екзальтований Андрiй скочив на стiл, прийма позу диригента й заводить:
- Чу ш, сурми заграли.
- Слава! Слава!
...А потiм сiдають пити чай.
...Манастирський годинник.
- Бов! Бов!
Iз сходу надходить синя гроза. Пiвнеба обхопила важка хмара. Завмерли
дерева. Нi шелесне. Далеко грима , а блискавицi рiжуть безкра© степи.
Ой буде горобина нiч! Буде!
...Мура похилила голову на Андрi ве плече, а Андрiй у задумi. Бiдний
хлопчисько: гiгантськi образи рiжуть його мозок - вiн поет. Завтра почу мо
вiд нього чудову поезiю "громовиця".
...Iз сходу надходить синя гроза. Iванов сидить за ломберним столом,
але там не карти, а звичайнiсiнькi iнструкцi©: треба переробити й
розiслати завтра по волостях.
Же:
- Iване! Подивись - гроза.
- Не мiшай, Же.
Мура надхненно:
- Нещасна гроза. Коли б вона знала Iвана, не одну б молонню послала
сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усi, крiм
Валентини: Валентина в Дубiвськiй волостi на роботi.
Же язвить:
- Товаришу Йосипе. Вiдкiля це: "гонителi земства й анiбали
лiбералiзму"?
Гордi нко спокiйно вiдповiда :
- Зда ться, записано... (вийма записну книжку)... Це з книги "за 12
лет" Вл. Iль©на (Н. Ленiна), видання Петроградсько© ради депутатiв 1919
року, сторiнка 157.
Iще говорить спокiйно:
- Можна взнати й це, наприклад: "Ернст Геккель i Ернст Мах" - роздiл
теж iз книги Ленiна "Матерiялiзм i емпiрiокритицизм", Держ. видав. 1920 р.
Або, скажiмо, передмова до третього видання "Анти-Дюрiнг" написано...
зараз скажу... Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з
половиною мiсяцi й один день пiзнiш мого народження.
Кiмната не витримала - регiт.
Гордi нко спокiйно п' чай.
...Гроза йде.
VI
Валентина... ах, який у не© високий лоб, як башта (люблю високолобих
М.Х.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комунi за
Зубiвською левадою. А Iванов-начальник кампанiй. Мiсяць ма чотири тижнi,
а два з них признача ться для кампанiй. Наприклад, тиждень уборки
червоноармiйських казарм (iде вся комуна), тиждень марксистського знання й
т. д.
Бiгли днi (в комунi завжди бiжать днi). Вибивалась городина. Пiсля
обiду всi виходили на роботу до Зубiвсько© левади. Андрiй декламував сво©
експромти, Iванов пiдганяв комуну, а комуна кричала:
- Нещасний прикажчику... Геть комбурiв!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирi
звонили до Вечiрнi, комуна становилась у два ряди й з пiснями йшла мiстом
додому.
Iванов iшов попереду й командував зводом, вiн же починав пiсню. Одна
рука в Iванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом,
а другою рукою вiн розмаху в такт:
- Ать! Тва! Ать! Тва!
Iнодi Же каже:
- А може, пiсень не треба?
Комуна в регiт:
- Браво! Же соромиться обивателiв.
Тодi Же почина перша, i так дзвiнко, що на тротуарах зупиняються.
Але от при©здить iз волости Валентина. До Iванова:
- Iди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Iванов:
- Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрiй схоплю ться й кричить несамовито:
- Це свинство. Чого тут не кажеш? Хова ш од мене? Я цього не допущу! Я
вимагаю, щоб од мене не було партiйних тайн. Я все мушу знати. Це
свинство.
(...Андрiй безпартiйний).
Потiм вiн ще кричить i доказу , що йому треба все знати, iнакше вiн не
може орi нтуватися.
Пiдхоплю ться Же:
- Як це орi нтуватися? Ану?
Вмiшу ться й Мура.
- Ан-дре!
Же:
- Ага, знаю як: шпигуни теж орi нтуються.
- Що?
Крик! Крик! Крик!
...А увечерi на чорнiй дошцi сто©ть:
"Тов. Же за буйство".
... А Варвара нiяк не добере, з ким живе Андрiй: чи з Же, чи з Мурою.
- Мама ©х розбере.
...I знову бiжать днi. Яснi днi вiдходять, приходять дощi. Комуна
забива чотири кiмнати, а в двох ставить пiчки-комбiдки.
...Повiтове мiсто погрузло в болото й iз злiстю дивиться на комуну.
Один раз на мiсяць пiдводяться пiдсумки роботи. Виникають жвавi
дискусi©. Теоретичнi висновки робить безпартiйний Гордi нко, спец за
Марксом, а практичнi дiагнози ставить Iванов. Хороби партi© - коники
вечорiв. У комунi розв'язують питання, а потiм у повiтi проводять
кампанi©.
В дебатах прийма участь i Варвара. Вона сiда бiля Iванова: авторитет
безсумнiвний - i да такi поради:
- А я так скажу оце: недостойнi мужики, щоб над ними голови стiльки
ламали. Не розумi свого iнтересу - цур йому пек. А то можна ще й панiв
присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу артиста:
- О Цiцероне. Тво©ми устами тiльки мед пити.
Буркотить Варвара:
- Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.
Тодi Мура до Андрiя:
- О мiй Андрi ! Який пасаж!
I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.
...В манастирi знову дзвонять:
- Бов! Бов!
VII
Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:
- Бов! Бов!
Бiля вiкон проходять черницi чорнi - тiнi минулого.
...Пройшла буйна, арештантська весна - арештантська юнiсть. Пройшло
мiцне лiто - мiцна мужнiсть.
Прийшла старiсть - болото.
В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться
обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.
...Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.
Пiсля службових годин Гордi нко зудить Маркса, а Iванов носиться з
новими планами.
...А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне
сонце.
Коли обиватель проходить бiля комуни й чу вiдтiля бадьорий смiх, вiн
на момент зупиня ться, хидно усмiха ться й раптом зника в темнiм заулку.
А в комунi чути:
- Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра почина ться тиждень
заготовки палива!
Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i
одвернувся до стiнки.
Пiдiйшла Валентина:
- Що з тобою?
Пiдлетiла й Же:
- Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?
Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:
- Друзi мо©... винний... ©й-богу, винний... Погода проклята... осiнь
проклята...
Же закричала:
- Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!
Бiжить комуна:
- Що там таке?
А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а
той випива самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в
"Комунiстi" оголосили кампанiю боротьби "з п'янством". Хотiв був розбити
пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав... а тут, як нарочито, дощ
дрiбний... та нудний.
...На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi
стояло: "Тов. Iванов, капiтан комуни, за..." (далi розвезено пальцем).
А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу
всi вже зазнали солодкiсть чорно© дошки.
На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:
- Агов!
Звичайно, Мура виправляла:
- Не агов, а альо.
- ...Агов! Слухайте, комуни всея федерацi©: капiтан Iванов потерпiв
аварiю...
Же перебива :
- Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?
За вiкном дощ, а в манастирi:
- Бов! Бов!
VIII
Комуна пережила й осiнь.
Прийшла зима.
...Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.
...Уночi пiшов перший снiг - посивiли вулицi.
...Здрастуйте, мо© веселi снiжинки!
...Здрастуй, моя юнiсть-метелице!
Пружисте тiло, пружиста думка.
Мороз.
Хо-ро-ше.
А в кiмнатi холоднувато. Комбiдками не напалиш, та й палива мало.
Вiкна злегка помережало лiдяшками.
За вiкном летять снiжинки, i ковзять першi сани. Весело бiжить
селянський коник по пухкiй снiговiй дорозi.
- Ей, братва, гайда розчищати снiг.
Шум. Гам. Крик.
I дзвенить мороз весiллям молодих голосiв.
...Але -
- другий снiг принiс iз собою й сум. Узнали, що Валентина завагiтнiла,
а Валентину вiдкликають у центр на дуже вiдповiдальну роботу. Валентина
телеграфувала: "при©ду через тиждень".
I рiшила робити операцiю.
Але це так противно. Валентина згадувала яму, що бiля комуни, i
черниць. Iще було так противно.
Пiдходила Варвара й питала:
- Вiд кого ж ти, голубонько? Невже вiд Iвана? А може, вiд Андрiя?
Валентина:
- Ах, як вам не со-о-оромно!
- Так, ти мiй ворог.
I тихо розсипала хорий смiх.
IV
На свiтанку шостого листопада вдарив мороз.
Затривожились дерева, пiшла листяна фуга.
Дерева порожнiли - голо. А листя спiшили, падали.
Падали. Падали.
Стоси.
Земля думала глибоку думу. Мовчали вiтри.
По станицi пройшла мiдна тиша.
Тiльки зрiдка рипiв далекий журавель - витягали воду.
Гофман з червоноармiйцями вже заквiтчав зал. Завтра мiтинг-концерт.
Незграбний Гофман:
- Паф! Паф!
А червоноармiйцi хвилювались:
- Товаришу Гофмане! Чого командири не допомагають? Що це, старий режим?
Гофман летючий мiтинг:
- Паф! Паф!
Заспоко©лись.
Увесь двiр штабу у лiхтарях. Завтра буде iлюмiнацiя. На пiвнiч урочисто
пiдуть мiднi спогади. Завтра розгорнемо голубину книгу вiчно© поезi© -
свiтово©, синьо©.
Це - революцiя.
Хiба комунари забудуть цей день? Хiба це не велична поезiя? Порина мо в
синiх тривожних ночах, нашi мислi вiдходять -
на пiвнiч,
на пiвдень,
на захiд,
на схiд.
I ширя мо над землею замрiянi, далекi.
...Хiба це не поезiя?
Завтра розгорнемо голубину книгу вiчно© поезi© - свiтово©, синьо©.
...Марiя читала вропейськi новинки, про радiо-плуг.
Сказала лукаво Гофмановi:
- От пишуть про радiо-плуг, i ще знайте: в Америцi вже орудiя, що
б'ють на п'ятсот верстов. Хiба нам угнатися за ними?
Гофман:
- Нiчого... От прочитайте в "Правдi" про наш винахiд у виробництвi
фарб. Теж свiтова справа.
...Марiя на свiтанку слухала, як кашляв Вадим за стiною. Це ©©
турбувало, i вона пiшла до нього. Сказала:
- Слухай, Вадиме, тобi треба на повiтря.
Вадим виглядав чорно. Проте говорив iще жваво:
- Що ти так часто до мене?
- А як же: я ж тебе кохаю.
- Так?
...Марiя порадила про©хатись на пошту.
Згодився.
Зиммель сказав, щоб запрягли тачанку.
...Ви©хали в степ пiсля обiду.
На тачанцi Марiя й Вадим. За ними верхи Зиммель.
Стояв голий чорнозем, i без кiнця степ. Праворуч летiли гори. Марiя
задумалась. I Вадим задумався. Збоку гарцював у бурцi Зиммель. Марiя
дивилась на гори.
А потiм сказала:
- Ах, Вадиме, як я не люблю Зиммеля.
- I я не люблю.
Вона:
- Це символ всефедеративного мiщанства.
- Так.
Вадим часто кашляв. Марiя з болем дивилась на нього.
Бiгли дороги - чорнi, степовi. Маячiло кволе сонце.
...Пiд'©хав Зиммель i несподiвано заговорив:
- Ех, товаришi! Все-таки люблю вiльну волю. Я, зна те, родився на
Кавказi - може, тому люблю. Мiй батько кубанець, а мати грузинка. А в нас
тут усе вiльне. От слухайте: лезгiн, грузин, калмик, туркмен, осетин.
Чу те, як гостро, як вiльно звучить усе це? Це мешканцi буйно© Колхiди. А
Шамiль? Яке буйство в цiм словi!
Вадим сухо сказав:
- Кажiть далi: чеченцi, кабардинцi. А про Шамiля можна сказати, що вiн
царський пайок одержував. А взагалi - скучно. Ви трiшки вiдстали вiд
життя.
Зиммель, ображений, вiд'©хав.
Марiя - iронiя. Кинула:
- Ну от тобi. Теж жертва романтики. Вiн же комерсант, п'яниця й
картьожник.
Вадим:
- Просто - не та романтика.
Гiрський чингал упав лезом на серце. Грубо кинула:
- А що ж оспiвувати? Всяку сволоч... тiльки тому, що вона зветься
комунiстами?
- Не знаю, а на це хворi ш i ти - на романтику.
- Не думаю!
...А потiм знову мислi про роки - такi довгi гони. I нило серце, як
хорий зуб.
Вадим був надто чорний.
I дороги бiгли - чорнi, степовi.
Туманiв Ельбрус.
Було холодно й прозоро.
На сходi летiла фортеця. Колись завоювали древню буйну Колхiду -
поставили фортецю.
Про©хали ще двi верстви.
...I було так:
...Вадим раптом кинув вiжки й схопився за груди.
Марiя тривожно:
- Що тобi?
Потiм побачила: Вадим вихаркував шматки крови.
Марiя зупинила конi. Пiд'©хав Зиммель.
Положила Вадимову голову до себе на колiна й запитувала:
- Що з тобою, Вадиме?
Серед степу стояли конi й куделили вухами.
Зиммель злiз iз свого жеребця й прив'язав його до тачанки.
Схвильовано сказала Зиммелевi:
- Повертайте додому... скорiше.
Тепер побiгли дороги на схiд.
Чорнi, степовi.
Марiя згадала: "дожива останнi днi". Гiрський чингал знову впав на
серце лезом.
Вадим заплющив очi й важко дихав. Блiде лице зовсiм йому почорнiло.
В зелених бiлках Марi© промайнув жах. Вона стиснула Вадимовi голову й
тривожно дивилась на захiд, де була станиця.
Тачанка вiдходила на захiд.
- Вадиме, що з тобою?
Вадим сказав ледве чутно:
- Нiчого... менi легше...
Марiя приложила уста до Вадимового волосся:
- Милий мiй...
Зиммель не повертався й гнав конi туди, де вирине станиця, де стрiнуть
голi дерева й стоси листя.
Мiцнiшав вiтер.
...Марiя тривожно дивилась на захiд.
V
Коли Вадима внесли в кiмнату, з моря знову полетiли солонi вiтри.
Вiтри джигiтували й зникали в Закаспi©.
Приходив лiкар - широколобий, в окулярах. Вадимовi нiчого не сказав, а
Марi©, коли вийшли, говорив:
- Сьогоднi вночi....
Марiя подивилась йому в холоднi очi, але нiчого не промовила.
А потiм на душi було порожньо.
Був Гофман.
Надходив вечiр.
У стiну глухо входили цвяхи.
Це - останнi цвяхи: завтра свято.
Вадим лежав на койцi. Марiя стояла бiля етажерки.
За вiкном брiв синiй листопад.
На Вадимовiй головi лежав компрес.
Упали вi©. Дихати важко.
Машинально перебирала книжки, дивилась пильно на чорнi лiтери, але
мислi ©© були далеко i вiд книжок, i вiд кiмнати.
Згадувала перше знайомство з Вадимом i постiйну майже мовчазну боротьбу
з ним.
I думала: вiра чи певнiсть? Потiм уявила - мчаться кудись дороги. Це
нашi федеративнi. Не зупиняються... А то дороги б'ються в муках i знову
мчаться. Вадим каже - "поезiя". Припустiм... Але, може, дороги не мчаться?
Марiя думала про глухi завулки нашо© республiки, де увечерi молодь спiва
"Iнтернацiонал", а вранцi йде робити на глитая. Розбiглись дороги,
розбiглись стовпи.
На однiм стовпi написано:
Пiдеш направо - загризе вовк.
Пiдеш налiво - уб' шся в ярку.
Це правда. Це дiйснiсть. Принаймнi для не©.
...А от знову глухi заулки нашо© республiки. I сто©ть Вадим. I Вадимове
небо, безумовно, захмарене. Тодi вiдкiля ця певнiсть? А може, це вiра?
Але мчаться дороги. По дорогах мчаться невгамовнi, а з боку дорiг
плентаються навантаженi. I ясно дивляться навантаженi. Вiдкiля ця яснiсть.
I туманiють глухi заулки нашо© республiки.
...Раптом вiтер стих...
На вулицi стояла порожнеча. На баню церкви злiтались галки, тисячi
галок. Кричали, падали, злiтались.
Здавалось, що тут недавно про©хав Чичиков.
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
У станицю заглядали хмари.
З Зара©вського хутора йшли.
Раптом Вадим розплющив очi й покликав Марiю. Говорив розiрвано, давився
словами:
-...Це - перед смертю... Останн мо © мелодрами. Круг пройшов... Але
дивись, Марi , на нашу сучаснiсть... з ХХV вiку... Пам'ята ш:
Домбровський, Россел, Делеклюз...
...Пауза.
Потiм додав ще:
- Християни мають сво вангелi . I ми... Так, Марi ... Я знаю...чого
ти не була... моя.
I знову впали вi©.
Марiя мовчала. Схилилась на колiна бiля кроватi й теж була чорна.
...А за вiкном стояла порожнеча, i на баню церкви злiтались галки:
- Чи-чи!
- Кра! Кра!
Бiля етажерки лежала сосна - порудiла, а гiрськi трави зiв'яли. Все так
пахло сосною.
Коли стемнiло, запалила свiчку.
Розтаборилась пiвтемрява.
Теж зiв'яла.
Марiя пiшла до етажерки й знову машинально перебирала книги.
Постукав тихенько Гофман.
Спитав пошепки:
- Ну що, як?
Марiя безглуздо подивилась на нього i, не вiдповiвши, зачинила дверi.
А за вiкном по станцi© урочисто брiв на схiд синiй листопад i зникав у
невiдомих пiсках у Закаспi©.
Вадим лежав, розкинувши руки, волосся йому спадало на тьмяний лоб.
Iнодi кашляв i вихаркував шматки крови, якi безсило падали йому на груди.
Вся сорочка в напiвтемнiй кiмнатi оддавала багрянцем.
Стiни дивились сiро й похмуро. Вадим догоряв. Кiмнату наповнювали
хрипи.
Здавалось, десь булька вода.
Було болотно.
Марiя дивилась на Вадима, заложивши руки за голову.
...Уночi Вадим почав ловити руками повiтря.
Марiя пiдiйшла до лiжка.
I побачила раптом у Вадимових очах гарячий день. Взяла його руку. Вадим
на хвилину завмер, але несподiвано рвонувся й одкинув голову.
Ловив ротом повiтря, видно було, що хоче щось сказати - i не може.
Далеке, замрiяне промайнуло в головi. Марiя голосно й схвильовано
сказала:
- По оселях урочисто ходить комуна.
На момент обличчя Вадимовi покривилось посмiшкою.
Тодi Марiя в нестямi похилила голову i з жагою промовила...
...Те, що вона промовила, здавила тиша.
...I тиша запахла сосною.
Марiя подивилась на чорне обличчя й зрозумiла.
Пiдiйшла до свiчки, погасила ©© й вийшла на повiтря. Побрела по
станицi, в степ на схiд.
Скоро заметушилось повiтря, з моря джигiтували солонi вiтри.
В синiй ночi не було видно, як летiли гори.
Тiльки сивий Ельбрус велетнем маячiв праворуч.
Марiя йшла на схiд.
Кавказ мовчав у гiрськiй задумi.
На далекiй цегельнi скликали нiчну змiну:
- Гу-у!
ЧУМАКIВСЬКА КОМУНА
I
Повiтове мiсто, де пахне Гоголем, у перелiг перекинулось.
Осiло.
Коли летять буйнi, арештантськi весни, повiтове мiсто живе нутром: не
вилазить з будинкiв, плодить дiти, ходить до церкви, а ввечерi п' чай з
блискучого самовара.
Увечерi в тихому затишку мiщанського добробуту шипить самовар:
- Ш-ш!
I зимою: - Ш-ш!
I лiтом: - Ш-ш!
I восени: - Ш-ш!
Це тиха надмрiйна пiсня обивательського щастя. А апогей його -
канарейка в клiтцi.
...Над повiтовим мiстом промчалась революцiя. Зламала декiлька вiкон,
зруйнувала чимало будинкiв, розбила гурт сердець i помчалась далi.
...Все йде, все мина й вiдходить, не верта ться, а обиватель знову
намага ться впiрнути в бакалiйний сон старосвiтського галантерейного
життя.
Але сон неспокiйний буде, сон тривожний буде: чу обиватель - блука
мiстом хтось невiдомий, хтось арештантський.
I каже вiн, зiдхаючи:
- Да, шерочко.
...Коли злiзти на гору, там манастир. Покрiвський зветься, а не долiзти
до манастиря - Чумакiвська комуна. Таки справжня комуна iменi Василя
Чумака.
Мрiйник загинув в iмлисту ки©вську нiч, а маленька комуна й досi живе в
повiтовiм мiстi, де пахне Гоголем.
II
Бiля ворiт написано: "В с м дом прожiва т дворянiн Гара м".
...А коли на бруку дiтвора здiйма гамiр, молодий поет Андрiй (Андре)
декляму з Чумака:
Безнадiйно. надiя: ось, на цьому бруку.
Переможцi. Пiонери. Тисну вашу руку.
Бiля комуни проходять i тiнi минулого - черницi чорнi (тепер живуть
невiдомо де, а в манастирi церква й дитячий будинок).
Недалеко й калюжа, а в калюжi вовтузиться сонце, як порося.
Iнодi сонце заверещить золотом, тодi на мозок спада гаптований
серпанок.
...До Андрiя пiдходить Варвара й оповiда про яму - недалеко яма, куди
черницi скидали колись "незаконних" немовлят: опороситься черниця й
запричаститься тайни вбивства.
Пiдходить товаришка Валентина - високолоба (чудовий високий лоб...
люблю високолобих. М. X.).
Валентина за©ка ться до Варвари:
- Ви пппрро це вже ка-а-зали.
А Варвара буркотить:
- Ну й казала, i ще скажу. Забула, значить.
Андрiй наставля вухо й уважно слуха . Варвара почина знову.
Отже, в комунi живуть ще такi особи: I/ Iван Iванов, 2/ Же, З/ Мура
(останнi двi - Бобчинський i Добчинський: зрiст), 4/ Йосип Гордi нко -
безпартiйний (i Андрiй безпартiйний). Зда ться, всi.
Проте забув: коли теплiнь, а в манастирськiм саду пахтить медом, у
комунi завжди гнiздиться стороннiй люд. Словом, так: бувають товаришi з
сiл i губернiяльного мiста. Зимою стороннiх мало.
А сьогоднi весна. Розумi те? Буйна, арештантська весна. У-ух, щоб
тобi... Сьогоднi весна, мов голуба тягучка: ©в би й дивився без
кiнця...Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в сво© залiзнi обiйми: тво
волосся пахне, мов виноградне вино.
...Прилетiв традицiйний соловей, порозчиняв вiкна - правильно!
...А в ©дальнi двi дошки, чорна й червона. На чорнiй написано:
"Товаришка Же за буйство".
На червонiй написано:
"Товариш Андре за"... (далi розвезено пальцем).
...Же - надто неспокiйна. Же - циганочка, а Iванову спiва :
- Мiй симпампончик i вкра©нофiльчик.
Тодi Мура каже:
- Ах, моншерамi, це ж моветон.
Розшифровую:
Iванов - пiтерський слюсар, а укра©нську мову зна краще за укра©нцiв.
(Бува ). Так мiрку : нацсправа, мов уюн (це, зда ться, в Кавтського), а на
мову - плювать. "За якою наказу те? За китайською? - Будь ласка!"
Але Iванов каже:
- У нас, у Пiтерi, так. Ми, пiтерськi, так.- Словом, авторитет Пiтера
непорушний. А Пiтер - це Iванов. Це, звичайно, щодо публiцистики.
...Ну-с.
Же - циганочка. Очi iнституткою i гадючкою до Iванова:
- Будь ласка, понюхайте оцей оселедець. Чи не почува те тут буржуазного
духу? А то хочемо ще купити.
Iванов зна жарти, але досить серйозно наказу :
- Щоб оселедцiв бiльш не купувати. Досить. Можна жити скромнiш.
... У манастирськiм саду гримнув традицiйний соловей. За манастирем
заграло сонце в рожевi сурми.
Мура каже (промова в нiс):
- Ан-дре.
Це так поважно, нiби в сальонi графинi X. Але - це не так: тiльки
погляд маман, а взагалi - йолки зеленi. I все.
...Нарештi комуна розiйшлась на роботу. Залишились: Варвара i Андрiй.
Тут i кiнець другому роздiловi.
III
Варвара варить борщ на примусi, а Андрiй чистить картоплю. Рожевi
ранковi сурми бiлiють. Iде день i бiла музика дня. Традицiйний соловей
замовк. Над манастирем сонце.
Звичайно, Варвара буркотить:
- Ну от: була у панiв - робила. Тепер у комунi© - i знову роби.
Андрiй каже:
- Так ви не робiть, Варварушко. Ми й самi справимось.
- Не робiть! А хто ж обiд зварить?! Га?!
- Ну, то робiть, Варварушко.
Хвилю ться:
- Варварушко... Варварушко... Нi в якiм разi й баста. Ну-с...
Андрiй раптом зрива ться з мiсця й мчиться до столу.
Навздогiн йому смiх:
- Ага. Приспiчило!
Андрiй хапа папiрець i олiвець i нервово накида нерiвнi лiтери. Це -
поезiя. Вiн увiйшов у творчу екстазу. Су титься по кiмнатi, спiшить
полетiти й бурмоче незрозумiлi фрази.
А Варвара? О, Варвара спокiйна, як курка на сiдалi. Картоплю покинув? I
бiс iз нею, з картоплею. Приспiчило - значить будуть грошi. О, Варвара це
вже зна .
Коли до Варвари заходить сусiдка. Варвара зводить хмуро брови й пошепки
каже ©й, вказуючи на Андрiя:
- Ви не думайте, що вiн абищо. Вiн не абищо, а ось...
I вийма з кишенi Шевченкiв портрет.
- Зна те хто? Це Кобзар, значить. Товариш Шевченко, отой, що на
сполкомi висить. А вiн (жест на Андрiя), значить, пiд Шевченка пише рiзнi
пiснi, скажемо, та iншi прозвiд нiя.
...Андрiй по кiмнатi носиться. Варвара картоплю чистить. Борщ над
примусом булька . А за вiкном повiтове мiсто, де пахне Гоголем, i
вiдходить за обрiй слобожанська степова далечiнь.
..Да, ще про Гордi нка не казав.
Добре, скажу.
IV
Йосип Гордi нко - хороший хлопець. Але - "педантична пунктуальнiсть":
слова Бобчинського чи Добчинського - не пам'ятаю. Йосип, спец з Упродкому,
завжди виголений i свiжий, мов хлоп'яча ковзалка.
...Це з його записно© книжки:
..."Пiдвiддiл голiння" (пiдсумок за п'ять рокiв) 113 р. голився сво ю
бритвою, з них: 14 - на дворi (кiмнату зайняли бiльшовики), 99 - у
кiмнатi; з цих 993 - порiзався: 1 раз сам не знаю чому, а 2 рази забув
помантачити бритву. 118р. голився в мiсцевого цилюрника, що квартиру за
Паланкою; з них 5 - в отрядi: цилюрник одступав з Червоною Армi ю. I т. д.
А це з вiддiлу самоосвiти: 18 вересня прочитав З сторiнки (тако©-то)
книги, звичайно, з марксизму, тодi ж одна година пiшла на вивчення
англiйсько© мови для ознайомлення з тред-юнiонами в оригiналах, звичайно,
з марксистського погляду" й т. д.
...З друго© кiмнати чути:
- Товаришу Гордi нко.
Вiн пiдводиться й резонно пiдкреслю :
- У нас прiзвище одкида ться. Кажiть просто: товаришу Йосипе.
А Варвара пiдслухала:
- Варваро. Йдiть-но сюди.
Варвара незадоволено:
- Можете виражаться: товариш Варвара.
...Комуна гигоче, пес у сiнях (перелякався) гавка , а Варвара сердито
спльову :
- А ще комунiя... Тьху!
А над мiстом мчиться, як революцiя, молода весна. Зазира в
обивательськi вiкна, показу язика й летить далi.
...Д'ех, моя коханко. Дай, вiзьму тебе в сво© залiзнi обiйми. Тво
волосся пахне, мов виноградне вино.
V
П'ятий роздiл пишу, заплющивши очi:
...Жила-була велика iмперiя - дроти, лiси, тракти. Сходились тракти,
були станцi©, були допотопнi наглядачi: гужевих трактiв, гужевих станцiй.
Iдуть лiси, а там, десь у гущавинi, дзвоники - це дрижула, поштовi конi.
Раптом дзвоники стихають - це злодi©... А потiм посунули стовпи, за
стовпами - шинки... А от iде до царя хохол iз скаргою (це, зда ться,
анекдот); узяв квач, уквачив... А далi ще станцiя, а за нею корчма... за
лiсами оселi, за оселями туман... I знову чути дзвоники...
...Це ж до чого? - Так собi.
...А з повiтового мiста, де пахне Гоголем, передають, що дехто з
комунiстiв хазяйствечком обзавiвся й будиночок збудував.
..."Е-е-ех, мамочко, замiж хочеться".
...Поле, поле й оберемки з сонця.
Пролiта весна, iде лiто.
Комуна живе так: о 4 годинi вдень, як курчата пiд квочку, в будинок, до
себе.
А втiм, високолоба Валентина рiдко бува вдома: на коростивих клячах
через бандитськi лiси тягнеться вона по волоснiй периферi© - агiтувати,
органiзовувати, iнспектувати, iнструктувати й ще "вати" й "вати".
Високолоба Валентина - завжiнвiддiлом повпаркому.
Iванов каже:
- I в Пiтерi б згодилась.
А Мура каже з апломбом:
- Пiтер - цитаделя революцi©, й форт його - Кронштадт.
...А Же ще не прийшла, замiсть чорно© дошки (за буйство) комуна
ухвалила: два рази зверх норми прати комунальне шмаття.
Мура зазнача :
- Так i треба. Буде знати, сволочишка. В комунi "сволочишка" - слово
ласкательне, i буржуа тепер сволочами не називають, а називають так:
"челов цi в благовол нi©".
...Коли всi сходяться - гармидер.
Мура кричить:
- Ан-дре!
...А от про телефон так i забув сказати: в комунi телефонний апарат
без дроту.
Андрiй пiдскаку до телефону, бере трубку i -
- Агов!
Мура з апломбом:
- Не агов, а альо!
Всi:
- Ша!
- Ша!
...Тиша.
Андрiй голосно:
- Агов!
Комуна:
- Агов!
Потiм вiд телефону урочисто-надхненна промова:
- Ша. Перекличка йде по соцiалiстичнiй федеративнiй радянськiй
республiцi... Вiдкiля? Ага, чую. Передавайте далi по лiнi©. Чумакiвська
комуна в бурю непiвського лихолiття почува себе твердо й непохитно.
Комуна певна, що вона шматок мудрого серця республiки. Капiтан комуни,
Iванов, салюту в усi кiнцi, в гнiзда братерських комун федерацi©. Румпель
в наших руках. Ганьба нудьгуючим. Смерть неврастенi©. Комуна ще раз
салюту сво©м буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунiзму.
Гряде час свiтово© революцi©. Слава комунам федерацi©! Слава Чумакiвськiй
комунi!
В комунi крик:
- Слава!
- Слава!
Екзальтований Андрiй скочив на стiл, прийма позу диригента й заводить:
- Чу ш, сурми заграли.
- Слава! Слава!
...А потiм сiдають пити чай.
...Манастирський годинник.
- Бов! Бов!
Iз сходу надходить синя гроза. Пiвнеба обхопила важка хмара. Завмерли
дерева. Нi шелесне. Далеко грима , а блискавицi рiжуть безкра© степи.
Ой буде горобина нiч! Буде!
...Мура похилила голову на Андрi ве плече, а Андрiй у задумi. Бiдний
хлопчисько: гiгантськi образи рiжуть його мозок - вiн поет. Завтра почу мо
вiд нього чудову поезiю "громовиця".
...Iз сходу надходить синя гроза. Iванов сидить за ломберним столом,
але там не карти, а звичайнiсiнькi iнструкцi©: треба переробити й
розiслати завтра по волостях.
Же:
- Iване! Подивись - гроза.
- Не мiшай, Же.
Мура надхненно:
- Нещасна гроза. Коли б вона знала Iвана, не одну б молонню послала
сюди.
...А Варвара хреститься в куточку, щоб не бачили. За столом усi, крiм
Валентини: Валентина в Дубiвськiй волостi на роботi.
Же язвить:
- Товаришу Йосипе. Вiдкiля це: "гонителi земства й анiбали
лiбералiзму"?
Гордi нко спокiйно вiдповiда :
- Зда ться, записано... (вийма записну книжку)... Це з книги "за 12
лет" Вл. Iль©на (Н. Ленiна), видання Петроградсько© ради депутатiв 1919
року, сторiнка 157.
Iще говорить спокiйно:
- Можна взнати й це, наприклад: "Ернст Геккель i Ернст Мах" - роздiл
теж iз книги Ленiна "Матерiялiзм i емпiрiокритицизм", Держ. видав. 1920 р.
Або, скажiмо, передмова до третього видання "Анти-Дюрiнг" написано...
зараз скажу... Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з
половиною мiсяцi й один день пiзнiш мого народження.
Кiмната не витримала - регiт.
Гордi нко спокiйно п' чай.
...Гроза йде.
VI
Валентина... ах, який у не© високий лоб, як башта (люблю високолобих
М.Х.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комунi за
Зубiвською левадою. А Iванов-начальник кампанiй. Мiсяць ма чотири тижнi,
а два з них признача ться для кампанiй. Наприклад, тиждень уборки
червоноармiйських казарм (iде вся комуна), тиждень марксистського знання й
т. д.
Бiгли днi (в комунi завжди бiжать днi). Вибивалась городина. Пiсля
обiду всi виходили на роботу до Зубiвсько© левади. Андрiй декламував сво©
експромти, Iванов пiдганяв комуну, а комуна кричала:
- Нещасний прикажчику... Геть комбурiв!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирi
звонили до Вечiрнi, комуна становилась у два ряди й з пiснями йшла мiстом
додому.
Iванов iшов попереду й командував зводом, вiн же починав пiсню. Одна
рука в Iванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом,
а другою рукою вiн розмаху в такт:
- Ать! Тва! Ать! Тва!
Iнодi Же каже:
- А може, пiсень не треба?
Комуна в регiт:
- Браво! Же соромиться обивателiв.
Тодi Же почина перша, i так дзвiнко, що на тротуарах зупиняються.
Але от при©здить iз волости Валентина. До Iванова:
- Iди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Iванов:
- Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрiй схоплю ться й кричить несамовито:
- Це свинство. Чого тут не кажеш? Хова ш од мене? Я цього не допущу! Я
вимагаю, щоб од мене не було партiйних тайн. Я все мушу знати. Це
свинство.
(...Андрiй безпартiйний).
Потiм вiн ще кричить i доказу , що йому треба все знати, iнакше вiн не
може орi нтуватися.
Пiдхоплю ться Же:
- Як це орi нтуватися? Ану?
Вмiшу ться й Мура.
- Ан-дре!
Же:
- Ага, знаю як: шпигуни теж орi нтуються.
- Що?
Крик! Крик! Крик!
...А увечерi на чорнiй дошцi сто©ть:
"Тов. Же за буйство".
... А Варвара нiяк не добере, з ким живе Андрiй: чи з Же, чи з Мурою.
- Мама ©х розбере.
...I знову бiжать днi. Яснi днi вiдходять, приходять дощi. Комуна
забива чотири кiмнати, а в двох ставить пiчки-комбiдки.
...Повiтове мiсто погрузло в болото й iз злiстю дивиться на комуну.
Один раз на мiсяць пiдводяться пiдсумки роботи. Виникають жвавi
дискусi©. Теоретичнi висновки робить безпартiйний Гордi нко, спец за
Марксом, а практичнi дiагнози ставить Iванов. Хороби партi© - коники
вечорiв. У комунi розв'язують питання, а потiм у повiтi проводять
кампанi©.
В дебатах прийма участь i Варвара. Вона сiда бiля Iванова: авторитет
безсумнiвний - i да такi поради:
- А я так скажу оце: недостойнi мужики, щоб над ними голови стiльки
ламали. Не розумi свого iнтересу - цур йому пек. А то можна ще й панiв
присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу артиста:
- О Цiцероне. Тво©ми устами тiльки мед пити.
Буркотить Варвара:
- Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.
Тодi Мура до Андрiя:
- О мiй Андрi ! Який пасаж!
I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.
...В манастирi знову дзвонять:
- Бов! Бов!
VII
Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:
- Бов! Бов!
Бiля вiкон проходять черницi чорнi - тiнi минулого.
...Пройшла буйна, арештантська весна - арештантська юнiсть. Пройшло
мiцне лiто - мiцна мужнiсть.
Прийшла старiсть - болото.
В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться
обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.
...Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.
Пiсля службових годин Гордi нко зудить Маркса, а Iванов носиться з
новими планами.
...А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне
сонце.
Коли обиватель проходить бiля комуни й чу вiдтiля бадьорий смiх, вiн
на момент зупиня ться, хидно усмiха ться й раптом зника в темнiм заулку.
А в комунi чути:
- Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра почина ться тиждень
заготовки палива!
Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i
одвернувся до стiнки.
Пiдiйшла Валентина:
- Що з тобою?
Пiдлетiла й Же:
- Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?
Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:
- Друзi мо©... винний... ©й-богу, винний... Погода проклята... осiнь
проклята...
Же закричала:
- Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!
Бiжить комуна:
- Що там таке?
А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а
той випива самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в
"Комунiстi" оголосили кампанiю боротьби "з п'янством". Хотiв був розбити
пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав... а тут, як нарочито, дощ
дрiбний... та нудний.
...На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi
стояло: "Тов. Iванов, капiтан комуни, за..." (далi розвезено пальцем).
А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу
всi вже зазнали солодкiсть чорно© дошки.
На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:
- Агов!
Звичайно, Мура виправляла:
- Не агов, а альо.
- ...Агов! Слухайте, комуни всея федерацi©: капiтан Iванов потерпiв
аварiю...
Же перебива :
- Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?
За вiкном дощ, а в манастирi:
- Бов! Бов!
VIII
Комуна пережила й осiнь.
Прийшла зима.
...Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.
...Уночi пiшов перший снiг - посивiли вулицi.
...Здрастуйте, мо© веселi снiжинки!
...Здрастуй, моя юнiсть-метелице!
Пружисте тiло, пружиста думка.
Мороз.
Хо-ро-ше.
А в кiмнатi холоднувато. Комбiдками не напалиш, та й палива мало.
Вiкна злегка помережало лiдяшками.
За вiкном летять снiжинки, i ковзять першi сани. Весело бiжить
селянський коник по пухкiй снiговiй дорозi.
- Ей, братва, гайда розчищати снiг.
Шум. Гам. Крик.
I дзвенить мороз весiллям молодих голосiв.
...Але -
- другий снiг принiс iз собою й сум. Узнали, що Валентина завагiтнiла,
а Валентину вiдкликають у центр на дуже вiдповiдальну роботу. Валентина
телеграфувала: "при©ду через тиждень".
I рiшила робити операцiю.
Але це так противно. Валентина згадувала яму, що бiля комуни, i
черниць. Iще було так противно.
Пiдходила Варвара й питала:
- Вiд кого ж ти, голубонько? Невже вiд Iвана? А може, вiд Андрiя?
Валентина:
- Ах, як вам не со-о-оромно!