Хвильовий М.. Синi етюди

...А пiд навiсом, де вагони,- лампи та свiчки бiгають.
Сунеться з вагонiв скиглiння i йде в болото.
Метушився вартовий лiкар:
- Ану, хлопцi, дружнiш!
А хлопцi й так ледве ходять.
Учора цiлу нiч носили цурпалки живого людського м'яса.
В палатах повно. Вже нiде ставити носилки.
- Отже, "дружнiш". Пiдожди, скоро вже прийдуть, загетьманують.
...У палатах крик:
- Куди несете? Нiде. Несiть у шосту.
- Там уже наставили.
- Ну, в десяту.
- А... йди вiд грiха... мать твою так! Чого так язиком ляскати?
...Тiльки ринви спiвають пiсню в переливах легкого дзвону.
- ...Земляче! А, земляче! Дай, друже, водички!
Мазiй наставив сво© глибокi ярки.
- Багато вас... Все одно завтра в яму.
Хорий з жахом подивився на Мазiя й заскиглив.
Пiдбiг Юхим:
- Сматри!
I послав кудись у повiтря "в бога i богородицю".
Пахло трупами.

IV

Цвинтар - невеселе мiсце в нашiй республiцi.
В'януть трави бiля могил.
Зализу на могилах сво© рани осiнн сонце, потiм крутить хвостом i
хова ться за небесним тином.
Уранцi копали братерську могилу.
Гризуть мотики землю, а лопати навалюють невелику сопку, i дивимося на
не© з сумом.
...Мазiй сто©ть з мотикою в ямi, а Юхим - з лопатою на горi.
Iншi пiшли обiдати.
- От дух, аж сюди чути,- сказав Мазiй.
Сказав незадоволено Юхим:
- Не могу я бiльш терпiти, вашого духу слухати.
I дивиться на Мазiя:
- Розумi ш: треба завод одкривати. Надо©ло мiн . Хiба це робота з
мерцями? Так, недоразум ння.
Потiм говорили про сьогоднiшнiй нальот. Так би мовити, про дiло
плакатне.
...Летить пiд кирки земля, бризками розсипа ться.
Росте сопка бiля ями.
Сонце востанн крутнуло хвостом i пiшло в безвiсть.
Пiшли й грабарi. Яма була готова.
Глибоко© ночi пiде сюди важкий труповий дух.
Смерка .
Смеркло.
Вiд баракiв вiдходять захмаренi заулки. Темнi в кварталах - лiхтарiв
нема, а будинки сиротливi, непривiтливi.
...Юхим i Мазiй цiлу нiч вiльнi - копали.
Повечеряли й пiшли.
Мазiй ступа вiд баракiв кiшкою, в довгих незграбних ногах оксамит. Щоб
не чути, щоб вийти до заводських ворiт кiшкою.
Юхим каже в долоню:
- Ша!
А сам спотика ться, як монополька.
...За десять кварталiв - свисток. Пiшов по кварталах i тiльки за
проваллям стих.
Зупинилися. Прилипли до паркану.
Мазiй дивиться двома безоднями - очi глибоко пiшли пiд лоб, тiльки
блиск майорить.
Борода чорна, як нiч.
У Юхима усики з кота. На головi кепi млинцем.
- Ну, от i дивись унiмательно. Як пiдiйдемо до пекарнi, то й абсуди
свайой головой.
Мазiй струснув iз свитки дощ. Мовчав.
А Юхим кулеметив.
Витяг з багна ногу - багно крюкнуло.
- Здаровий ти мужик i в арманську був. А тут ради салiдарности. Я,
брате мiй, кат льщиком був. Салiдарность - перво дiло.
Мазiй брав саженнi кроки, i знову багно крюкнуло.
...Бiля пекарнi розлетiлись вулицi, а далi хмурi димарi на чатах.
Уже видно. I видно ще на чатах каску.
По дошках провалю ться гул крокiв - розмiрене, мов маятник.
Через плече гвинтiвка.
- Бачиш? Ну, тепер прояви себе. Ти ©хню манеру зучив.
Вiдповiв спокiйно, як дощ:
- Що ж, дiло ясне: зайдемо з того кiнця - i не писне.
Юхим потер руки.
...Iз заводу зрiдка спотикаються молотки... А може, то кузня, що край
села сто©ть?
Завод iще жеврi , тiльки готу ться вмирати, коли замовкне останнiй цех.
Юхим з погордою сказав:
- Кат льщики. Це тобi не село: пiдложив бабу пiд бiк i спи. Тут не
засньош!
...Чорти його знають: все-таки боязко. Скiльки не говори, а треба ж i
дiло робити.
Д'ех, мать твою бог любив!
Нацiлився вже Юхим лiзти, а Мазiй тут зашепотiв щось.
- Ну?
Сказав суворо й уперто:
- Отож тепер мене слухай.
- Ну?
- От тобi й "ну".
Юхим затривожився:
- Що ти такий падазрiт льной... От манера!
Каже Мазiй спокiйно:
- Цього чоловiка ти менi даси.
- Це того?
- Та його ж.
Повеселiшав..
- Бери без сумл ння.
- В тiм-то й рiч: допомагати прийдеться. До ями потягнемо.
Треба хоч одного живого зарити.
Юхим витрiщив очi.
Юхим не розумi .
А Мазiй рiшуче одрiзав:
- Не хочеш, то я пiду додому. Не буду й руки каляти.
Замжичило дрiбно й холодно.
От iсторiя! Думав-думав, а думи нiяк не йдуть.
Випалив:
- Сатана ти, а не людина. Це можу я на таке дiло пiти. А пiду. Потом,
як я чуствую, подд ржку треба.
Крiзь мжичку чути було, як провалювався по дошках гул крокiв.
...Мазiй полiз.
А за ним полiз i Юхим.
Раптом бiля заводу стихло.
Тротуар замовк.
Ну, i що ж? Як же далi?
Далi зв'язали вiжками, забили хусткою рота й потягли живе тiло по
вулицi, а потiм по завулках.
Звичайно, притягли на цвинтар до тi © ями, що рили вдень.
А яму вже зарили, свiжа могила сто©ть.
Чули - од'©хала фура.
Колеса вiдходили по бруку.
Коли розрили свiжу сопку, з могили ще плазував кволий стогiн.
То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро пiдуть у вiчнiсть.
...Смердiло трупами. Мазiй поставив над ямою зв'язану голубу людину й
штовхнув ©©.
Гупнуло.
Застогнало.
Ну i дiла!.. Мать твою в боженят пiднебесних! '
Сказав Юхим:
- Сволоч ти, i квит!
...Повернулись захмаренi заулки.
Крюкало болото.
Пiдступали бараки й важкий труповий дух.
В палатах бiгали огники.
Але то - не весело. Що тут казати - не весело.
Десь далеко за городом стогнало тiло. Мабуть, умирало на чорних ланах.
...Д'ех! Не голубi на душi!
I праворуч Днiпро, i лiворуч Днiпро.
I похилила в розпуцi свою голову моя мила Слобожанщина, щоб слухати
свою зажурну осiнь.
...Рипнули перелякано ворота у барачний двiр.
...А далеко гудiло радiо на тисячi гiн про журбу нашо© невесело©
кра©ни.

V

Дощ ущух.
Свiтанок iшов iз сходу ледаче, довго. Потiм брiв сiрий день, зазираючи
в калюжi.
Хмари низько стояли над самотнiми бараками. Хмари придавили одним кра м
захiднi квартали мiста.
...З города тягнулись клячi з калом.
Ну, а вiд заводських ворiт сунувся натовп голубих людей.
Попереду бiг гладкий собака з обiрваними вухами. Iнодi собака
зупинявся, нюхав землю, тодi зупинялися й люди.
Але це на момент.
Iшли далi.
I от - Юхим ускочив до Мазiя.
- Шукають... з собакою...
Мазiй спокiйно сказав:
- Хай шукають.
- Ну, а як найдуть?
- Не найдуть.
...Юхим побiг до Оришки.
Баба в обiйми його:
- Ходiм, Юхиме, погра мось.
Оришка вартувала всю нiч. Недавно з лiжка пiдвелась. Пахне вiд не©
лiками й ядерним бабським тiлом - пухким та солодким, як медяник.
Одштовхнув Оришку:
- Куди там гратися... З собакою.
I заметушився по кiмнатi.
Оришка розiпрiла - сон солодкий. Очi поросятами кувiкають.
- Та що таке?
Розповiв Юхим: так-то й так-то - бiда.
Перелякалася баба. Спiдницю схопила. Одяга ться. Дивиться у вiкно.
Видно -
бiга собака на цвинтарi, а потiм бiля свiжо© могили гавка .
Гавка , не вiдходить.
I розривають уже голубi люди свiжу сопку.
Скрикнула Оришка:
- Боже милосердний! Червонi шлики вже бараки оточили.
Ну i спека!
Зовсiм збожеволiла - до старшого лiкаря посила . Впросити, значиться.
- Тьху! От хранзоля дурна.
Ще побiг до Мазiя, а той, як папуга, завiв:
- Не найдуть!
Що тут робити? Вилаявся в "бога й у богородицю" та й пiшов у палати.
От.
...А на цвинтарi вже вирили чоловiка голубого, i барачний лiкар так
визнав: умер вiд задухи, отож живим закопали.
I рветься вже собака до баракiв, нюхом чу , де злодi©.
Пустили собаку. I самi пiшли.
Iз старшим-голубим барачний лiкар iде.
I вже виганяють з палат.
- Ста-нов-и-ись!
Отже, по-солдатському: становись.
Збились у купу санiтари й санiтарки.
Не так. У шеренги треба.
Гомонiли. Гомонiли.
Гомiн стих.
Держали стих.
Держали собаку за нашийника, а потiм пустили.
Знову пiшов дощ, у калюжах булька .
Обнюху собака кожного - мовчить.
А добiгла до Мазiя - загавкала.
Вивели Мазiя з шеренги.
...Ех, Юхиме, Юхиме!
Загавкала й бiля Юхима.
- Виходь!
Потiм повели до старшого лiкаря допит чинити.
Юхим каже:- Нiчого не знаю.
А Мазiй ярками подивився й байдуже кинув:
- Ну да, живого закопали.
...Вивели ©х у двiр i повели в мiсто.
Дощ знову вщух.
Було це тодi, коли мiськi вулицi сонно прислухалися до тишi. Город
спав.
Тiльки тротуари де-не-де глухо одмiрювали кроки вартових.
...Втрет розривали свiжу могилу, що на цвинтарi бiля баракiв.
Струпiшали цурупалки людського тiла.
Сморiд.
Не чути було, як спiвали ринви одноманiтну пiсню в переливах легкого
дзвону.
А збоку шарудiли в листях мишенята дощово© осенi.
Крiзь туман баракiв майже не видно. Видно постатi край ями.
Верби йдуть за мiсто до провалля, де вмира тiло.
I от бiля ями iз зав'язаними руками стоять - Юхим i Мазiй.
Ясно? Скiльки шликiв? - Хова туман.
До Юхима:
- Ну, кажи: жидам продався?
Мовчанка.
- Ух, ти, жидовська пико!
Важкий кулак гупнув в обличчя.
Одскочив убiк, став бiля верби. Це - Юхим.
...Коли могилу розрили, бiля ями поставили Мазiя.
- Лiзь!
Усяка бува смерть, це зрозумiло, i бува смерть, коли вiд не© смердить
трупами.
Промайнула мисль.
Юхим зиркнув на яму i кинувся в туман. Де руки? Нема рук!
...Бац!
I затрiпотiло живе серце, а потiм луснуло.
Кров поточилась у листя. Iще чути було:
- Ух, ти, жидовська пико!
...Над цвинтарем проходив туман важкий - осiннiй.
...Всяка бува смерть, i бува , коли вiд не© смердить трупами.
- Лiзь!
Мазiй подивився безоднями в туман i полiз у яму, в гору людського
м'яса.
...Це було тодi, коли мiськi вулицi сонно прислухалися до осiнньо©
брудно© тишi.
...Дощ знову вщух...



СВИНЯ

I

Це каже зоологiя:
"...ма сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст,
суфолькська, ессекська i ще багато. I ще: sus scrofa: дик, вепер - в
Азi©, залишився i в вропi".
Iще треба розповiсти про Карла Iвановича i про Хаю - мiж iншим, а про
свиню буду говорити потiм.
А тепер iще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок...
Будинок ма чотири виходи, входи. Вихiд вiсiм квартир, квартира
чотири-п'ять кiмнат, а кiмнати (назад!) - дають ще квартири. У кiмнатах, у
квартирi, де Хая, не де Карло Iванович, нижче поверхом,- чотири квартири:
Хая, сiм'я товаришки Зо© з Зо ю i два товаришi: один товариш з товаришкою,
тепер жiнка (чи як там?): Райський i вона, Яблучкiна. Четвертий -
П тушков.
От.
А от припустiм.
Два балкони: один вище, другий нижче.
...Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильця... ( такi ярки -
цвiркунячi, повно точiння, коли вечiр, коли в степу блука та мно червоний
огонь: мабуть, багаття, а мабуть... не знаю). Двадцять крокiв грима
духовна музика - це сад "Гастроль". А коли стиха , тодi симфонiчна
оркестра.
Дивлюсь -
лiхтарi, лiхтарi, лiхтарi, як золотий горох: це над будинками, видно з
будинку, що над будинками.
...А десь збираються ©хати кудись. Пiд'©дуть до семафора, а там iще
семафор, iще семафор...
Так от -
пiд балконом гризуться собаки, зрiдка плачуть коти, мов тi дiти.
Вечiр. А потiм -
нiч.
- Мяу-у-у!
Садок. Iз садка арiя з "Iвана Сусанiна". I тому, що Глинка великий
композитор, i мiсто не мiсто, i огнi не огнi, сумно, тоскно, радiсно... I
знову сумно...
Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильцями...
А коли вистукував цвiркун (тодi прийшов вечiр), Хая пiшла на балкон i
через бильця перехилилась, щоб покликати:
- Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до пiднебiння. От повторiть голосно:
- Ка-арль! Ка-арль!
Чоловiк живе i вiн не зна , що вiн мавпу . Один зробить "гав" - другий
зробить "гав!", бо в природi теж: весна заплаче дощами, а потiм i осiнь
заплаче дощами. Мiж iншим, чом ми бабники. Ви як гада те? А от Латвiя
нiбито рiка i тихенько струмку , це тому, що Латвiя нагаду латаття, а
бiля латаття вода якось завжди струмку .
Хая покликала й пiшла в кiмнату.
А тодi на схiдцях шум, тупiт, i влiта канарейкою Карло Iванович.
- Шьо, д тошька?
Карло Iванович "шьо" - прибалтiйський акцент: "шьо". Христосик Карло
Iванович, во благообразi©: русява борiдка, а в сiрих очах смирення (вода
бiля латаття тихо струмку ).
Хая показала пальцем:
- Там я напiсяла, вiзьми винеси.
Карло Iванович заметушився, спотикнувся, схопив "генерала" i вискочив.
...А тепер -
- а тепер Хая лежить на канапi. Карло Iванович, коли розсердиться -
"Ах, цi жiрнi шеншiнi..." (зда ться: жiрнi женшини всюди, навiть, де
цвiркун точить крильця, навiть сняться - всюди... жiрнi шеншiнi...).
Карло Iванович увiйшов з порожнiм "генералом" i поставив його обережно
пiд кровать.
I сiв... i не сiв...
Хая сказала суворо:
- Iди. Можеш iти. Можеш сьогоднi не приходити.
...Коли б'ються пiвнi, а потiм один тiка , тодi одному чуб
настовбурчений. Так i Карло Iванович.
Карло Iванович пiшов, вiн не розсердився, стримав себе, тому що вiн
пiвнiчний чоловiк, а на пiвночi довго холодно.
А прийшов сюди через пiвгодини (на п'ять хвилин) Райський - живе за
стiною. Райський прийшов сказати:
- рунда!
рунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стiл,
спецiально, стоси.- Я здихаю! - рунда. З жахом: - Що ви робите? -
рунда!.. Не дума те ви цього: коли тези згорiли, тодi вилетiла з них
лiтера "з", поширяла над землею й сiла на сво одвiчне мiсце. I пiшло
звучати в другiм таборi:
- З-з-з-з-з-з-з!
- З-з-з-з-з-з-з!
Звучить холодно, у©дливо, одноманiтно...
Райський мовчить. Бiльше мовчить. Коли висловиться -
-доклад по питанню... Докладач т. Райський.
...Хая взяла, за руку, а потiм на вухо, а потiм лукаво:
- Правда?
Похмуро:
- Так...
Тодi Хая розвела руками:
- А-я-я... Такий розумний, а теж попались на гачок... Ну й Яблучкiна!
I ще про Яблучкiну, жiнку (чи як там?) Райського. А потiм грала очима:
- О темпора, о морес! Де нравственiсть? От вiзьмiть Тему Касальську.
Зна те? Вона каже: менi що? сьогоднi один, а завтра другий: не все одно, з
яко© чашки однакове вино пити?
I брала його руку й трошки томилась:
- Я не можу! Я так не можу!
...А Карло Iванович не засне, поки в Ха© не темно. Довго не темно -
прислуха ться, хвилю ться, а коли говiрку чути, Карло Iванович
сальтоморталить по-цирковому: залежить ноги в залiзнi перекладини балкона,
а тулуб i голову кине вниз. Дивитись вниз не можна: в головi кружля ,
упасти - розбитись на смерть. Зате так видно, що робить Хая (©© балкон
нижче): чи не прийшов хто, а як прийшов - що таке?
...Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильця, а потiм симфонiя в
саду "Гастроль".
...А хтось по©де кудись: пiд'©де до семафора, а далi ще семафор, ще
семафор...

II

Далеко на пiвднi замислилось море. Далеко далека Ялта - порт. Морськi
купання, i море пахне, i виноград пахне, а грона з винограду на взгiр'ях.
Виноград в листях, i тiльки зрiдка соковито на сонцi блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило ©© з нальоту промiння.
...Тут Лiвадiя, Орiянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з
далеко© Iталi©... Пахне тютюном, дурманить тютюном...
Тут нащадки лихо© татарви, тепер: "шурум-бурум" - спокiйнi, задумливi
татари... I гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах...
Вiдпустки дають у травнi, в червнi i коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свiжий виноград i була ввiчлива до Карла Iвановича, рiдко
тривожила його з "генералом".
А виноград "скоро поспi "...
...Ранок, ще рано: пiв на одинадцяту. Вiкна на захiд, сонце на сходi.
Сонце зiйшло, але не видно: на тiм боцi.
...Нарештi прокидаються, прокинулись. Нарештi - стук: це шофер.
До Зо© увiйшов шофер. Каже:
- Дозвольте посидiти. Ще не пiдвiвся... совбарин.
Це про Райського - за ним при©хав.
...Минуло ще пiвгодини. Не прокинувся. Шофер хвилю ться:
- Мабуть, пiду... постукаю.
Iде й каже незадоволено.
- Атв тств нной... гiпо-по-по-там.
... сть воли волов'яча шия - Райський. Шофер не за©ка ться; гiпопотам
не скаже, скаже зайве "по"; гiпо-по-по-там.
Нарештi прокинувся, умився. По©хали.
Тодi до Ха© постукав Карло Iванович:
- Д тошька, тi не пайдьош на шлюжбу?
I чути незадоволений голос:
- А ти сам не догада шся? Не зна ш, що в мене женська хвороба?
I тихо (про себе):
- Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Iванович. Але Хая кричить:
- А молока, мабуть, не принiс?
Дiйсно, молока не принiс Карло Iванович. I кида ться вiд дверей Карло
Iванович.
...З усiх нiг! З усiх нiг!..
Але напроти П тушков: теж на службу.
- А-а-а...
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощi
лелека вбира в шию голову i нижче. Так П тушков).
Конфетно, карамельне посмiха ться i руку плавко й обережно:
- А-а-а...
Карло Iванович ухилився:
- Ах! Залиште!
Бiжить, побiг по молоко. П тушков конфектно, карамельне посмiха ться i
чимчику на службу.
В дорозi:
- А-а-а...
I сюди, i туди безцвiтний капелюшок. Згина ться, туманно розплива ться.
I от -
- служба.
А потiм (нарештi) -
- столовка.
Хита беззубим ротом (вiн не старий), каже:
- Ми з Григорiй Федоровичем...
"Ми пахали"... Це з наркомом. I так думають: тут - вiдповiдальний там,
там - вiдповiдальний тут.
Тому:
- служба, i служба "а-прима".
...Коли П тушков побiг, прокинулась Яблучкiна.
Стiна. За стiною Хая. Хая демонстративно вистуку закаблучками -
ходить. I Яблучкiна теж. Це так: два двори, паркан, бiля паркану колючки.
В колючках - i там собака, i тут собака:
- Грр! Гав! Гав!
- Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Микола©вськiй церквi годинник ударив дванадцять. На бруку кричать
грузовози.
В квартиру увiйшла уборщиця. Уборщиця становиться так: мiж двох дверей
- Ха©но© й Яблучкiно©.
- Баришня!
Тодi вискакують разом.
Яблучкiна:
- Можете убирати... Котiк уже сiв на автомобiль; (Автомобiль
пiдкреслю ться).
Мiж iншим: за Карлом Iвановичем автомобiль не при©жджа .
Хая:
- Да, да!.. Будь ласка, скорiш, а то до нас, мабуть, при©де народний
комiсар.
(Народний комiсар пiдкреслю ться).
Яблучкiна зневажливо подивилась на Хаю. © очi кажуть: - Народний
комiсар?.. Гм.. Не вiриться.
А потiм дверi: хлоп! хлоп!
За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дiвчина. Але
вона розумi . Вона згадала село, вигiн, дiвчат i крем'яшки. Згадала -
пiшла на кухню. Заплющила очi, розставила руки й покрутила в повiтрi
пальцями: коли зiйдуться, тодi спершу до Ха© прибирати, коли нi - спершу
до Яблучкiно© прибирати. Не зiйшлись, треба в Яблучкiно©, але вона з
тривогою дума , що й народний комiсар - це не абищо. Убирала в Яблучкiно©,
а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потiм уборщиця прийшла до Ха©, а Хая на кроватi розкинулась.
- Ах, Боже мiй! Чого ви так довго? Я ж просила вас скорiше, бо до нас,
мабуть, при©де народний комiсар.
А потiм закричала глухо:
- Ох! Ох!
Уборщиця:
- Що з вами, баришня?
Тодi Хая сказала з тугою:
- Ах, яка ви дура... простiть мене, Прiсю. Невже ви не розумi - те, що
в мене хвороба матки?
...Маленька справка: Карло Iванович приходив до Зо© й казав:
- Ах Зою! Вi такой корошiй товаришь. Нiфшелi Хая мiня не люпiт? А я не
маху, мi, с в рнi людi надолько люпiм...
Зоя:
- Я, Карло Iванович, не знаю...
I до матерi:
- Мамо, вгомонiть Соню, чого вона розкричалась? Поколишiть...

III

Зоя, сiм'я Зо©на. Зоя дивиться перелякано. У не© чоловiка нема (був), у
не© солдатський пайок i мiльйон (п'ять коп. зол. валютою) жаловання на
мiсяць.
Зоя дивиться перелякано: сть вулиця, сть вiтрина напроти. Колись у
вiтринi було порожньо, а потiм появились дамськi капелюшки, i Зоя трiшки
забула Маркса.
Хая сказала:
- Бачиш, i живеш, дурочка. А то б жила в конурцi. Що значить протеже?
Це менi дякуй.
Зоя дякувати не зна , а мати каже, що хлiба нема на сьогоднi i (о жах!)
не варили кулiшу в ескадронi: Зоя працю в ескадронi.
I сказала Хая:
- Ну, слава Богу, скоро вже по©ду в Ялту. А потiм додала з докукою:
- Тiльки нудно з ним. Ах, як нудно. Я вже i так, i сяк, але не можна
покинути... Ну, як я буду жити без совнаркомки?
Це про Карла Iвановича...
А на покрiвлi латають покрiвлю. З'©ли лiта покрiвлю, бо йдуть лiта, не
вертаютьси.
А на кра видi акварелi силуети церков, силуети будiвель, димарiв...
Iще маленька справка:
Хая ©де з Карлом Iвановичем у Ялту через пiвтижня, а Яблучкiна з
Райським на Кавказ за два днi.
Хая пiшла в свою кiмнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе.
На покрiвлi латали покрiвлю: стук! стук! З'©ли лiта покрiвлю...
...Пахло розтопленим салом...
Хая дивиться в трюмо й чу : Яблучкiна знову вистуку закаблучками. Тодi
Хая знову пiшла до Зо© й сказала з обуренням!
- Це ж хамка!
Це про Яблучкiну. I розповiла:
- Хiба я ранiш так жила? Тепер що? За iде©. А перший мiй чоловiк був
директором у заводi... Да...
Хая задумливо подивилась на Зо©ну маму, а Зоя уважно, перелякано
слухала.
- А що вона, ця Яблучкiна? Потаскушка! Ну вiзьми: я ж Райського добре
знаю... Ти його ранiш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! вiн неглiже, а
вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потiм розфуфирилась... Розумi ш?
Амури.
I вiдзначила з докукою:
- А вiн - дурень. Радий за всяку цiну одкараскатись вiд не© i не зна
як. Бо©ться скандалу. Ех ти, теоретик!
...Виходив полудень до Зо©ного вiкна. Закричали в коридорi Зо©нi й
маминi дiти. В саду "Гастроль" iшла репетицiя, кiнчалась репетицiя, а за
силуетами димарiв курiв шлях.
Подзвонили. Це Карло Iванович принiс обiд. Зоя перелякано дивиться на
маму, пiдморгу мамi, щоб не прохала в Ха© лишкiв Ха©ного обiду. Мама
похитала головою й пiшла одчинити дверi. А Хая пiшла до себе.
...Обiд почина ться, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з
обiду. Диву ться: чому не видають шоколаду? А вiд борщу смердить старим
салом.
Карло Iванович:
- Це ж, д тошька, боршь, боршь всiгда з старiм салом.
Хая не витримала:
- Дурень!
Ляга на кровать i суворить брови, Карло Iванович винувато дивиться на
борщ.
...За вiкном "катеринка" гра "Розлуку". Це прийшов нiмий i закричав за
вiкном по-дикунськи:
- Е-е-е!
Полетiли, мабуть, засмальцьованi грошзнаки. I знову чути: стук! стук! -
латають покрiвлю. Стихли бунти, громи, революцiя - латають покрiвлю.
Коли Хая не ©сть - не ©сть i Карло Iванович. Тодi Хая спитала:
- А узнав, на якiй пiдставi цей оболтус П тушков столу ться в
совнаркомцi?
Карло Iванович розгублено подивився:
- Ах, д тошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая:
- Забуфь! Забуфь! Нiчого сказать - громадянин: забуфь! Хiба ти не
бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А вiч - забуфь! Ну й годуй
П тушкових совнаркомкою.
Карло Iванович ще винувато подивився на борщ, а потiм несподiвано
образивси.
- Шьорт зна шьо! Шьорт!
I пiдвiвся й пiдсмикнув брюки.
Тодi Хая раптом заласкавiла:
- Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як
по©деш у Ялту...
Карло Iванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борiдка,
почервонiв, як стрючковий перець. Ще раз пiдсмикнув брюки й кинувся з
кiмнати.
- Шьорт!.. Прибiг до Зо©:
- Тафольно... Вi, Зоя, карошiй товарiшь. Каварiт : долько она будiт
мушiть мiня? Нiфшелi она мiня не люпiт? Шьорт!

IV

Поспiвав виноград - там, на березi моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг,
Карабах, де задумливi татари: "шурум-бурум" - нащадки лихо© татарви.
Останнi днi перед од'©здом.
Ранком уборщиця Прiся заплющу очi: чи зiйдуться пальцi? I в останнi
днi демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкiна й Хая. Пройшов
П тушков на службу, конфектно, карамельне усмiха ться. Iнодi й Хая йде на
службу.
"...Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним
обязанностям. Предлагается гражданским..." i т. д.
Завтра Райський з Яблучкiною ©дуть на Кавказ.
А перед од'©здом розiгрався-таки скандал. Яблучкiна вилила в раковину
поми©, а це побачила Хая.
I сказала Хая:
- Боже мiй, яка некультурнiсть! Яблучкiна фиркнула:
- Будь ласка, не вчiть. Сама знаю.
- Зна те, та, мабуть, не все... Ах, яка некультурнiсть!..
Тодi Яблучкiна скрикнула:
- Iдiотка!
Хая зблiдла:
-_ Що ви сказали?
- Iдiотка!
Хая в знемозi похилилась на стiну:
- Ох, менi дурно...
Але раптом побiгла до дверей i крикнула:
-Ти дума ш, що тебе Райський любить? Дулю пiд нiс... Сучка!
Вийшов П тушков, конфектно, карамельне посмiхався:
- А-а-а!..
Хая скипiла:
- Чого вам треба?
- А-а-а!..
- Дурень! - i вскочила в свою кiмнату.
Хая конче хвилювалась i покликала Зою. Лаяла Яблучкiну, а потiм
говорила про П тушкова:
- От. Живий ескiз для комедi©. Сидить у совнаркомцi й пiдслуху , що
говорять. Вислухав засiдання, а потiм до якогось наркома:
"Ви ж не забивайте, Серг й Петрович, сегодня у нас в шесть часов
зас данi ".- "Да, да... я помню". А вiн же на бугайця взяв. От ескiз!..
Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.
Зоя уважно перелякано слухала й вертiла в руках газету за 26.
Iще казала Хая:
- Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
I додала надто серйозно:
- Хiба ти не зна ш, що тут тiльки члени колегi© будуть жити? Я за тебе,
дурочка, дуже рада. Тепер ти б нiяк не вселилась. Подякуй менi.
(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)
То б' в лiтаври мо надхнення.
(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)
27. Яблучкiна й Райський ©дуть на Кавказ.
Метушилась Прiся:
- Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
- Атв тственной... Гiпо-по-по-там.
Райський увiйшов до Ха©:
- Прощайте!
I сказала Хая:
- Менi рiшуче вас шкода... Опрiдiльонно...
Шофер покликав:
- Пожалуйте, машина готова.
Райський пiдвiвся.
...А за стiною Яблучкiна вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пiшов.
27, 28, 29.
хати. I цим ©хати.
...Це, зда ться, в Iбсена, а може, в Пшибишевського - сильна любов
перемага нелюбов, i нелюбов любить.
Так Хая комусь:
- Я знаю, вiн мене любить до божевiлля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
- Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.
Комусь:
- Вiн i справдi став неврастенiк. Йому треба женшини. Але я не можу! не
можу!
Йому:
- Дорогий мiй Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для
менструацi©.
Сьогоднi Карло Iванович ходить самоваром вичищеним.
- Ка-арль! Ка-арль!
I канарейкою летить Карло Iванович...
...А все-таки сьогоднi, в останнiй день зчинилась драма.
Карло Iванович прийшов спати до Ха© i не принiс подушки.
Хая довго мовчала.
...В саду "Гастроль" не було симфонiчно© оркестри - спiвав московський
Пiрогов.
Кричали:
- Блоху! Блоху!
Але не схотiв спiвати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
- Чого ти не принiс подушки? Карло Iванович:
- Я, д тошька, забуфь!
- Забуфь! Забуфь!
I... почала розпiкати, i... почала.
- Забуфь! Забуфь!
Як i треба було чекати, Карло Iванович довго слухав, а потiм
пополотнiв. Але на цей раз так пополотнiв, як нiколи.
Спершу вiн пiдсмикнув брюки, потiм забiгав по кiмнатi i раптом закричав
мов не сво©м голосом:
- Рабiня! Рабiня! Шьо тi муша шь меня? Рабiня.
Трусилась борiдка, ще пiдсмикував брюки й кричав не сво©м голосом.
Хая перелякалась:
- Зою, Зо©чко! Йди сюди. Вiн уб' мене.
Прийшла Зоя, але Карло Iванович конче розiйшовся:
- Рабiня!.. Рабiня! Два хота муша шь!
Хая теж пополотнiла:
- Карль! Що ти кажеш? Боже мiй! Ти попира ш усе святе: ми так жили два