Страница:
польський король, що, сподiваючись року 1672-го нападу туркiв на Польщу,
просив царя випустити Сiрка як найлютiшого ворога бусурманiв, що найкраще
вмi ©х громити. Зносини московського уряду з Кошем Запорозьким з приводу
турецького нападу лишили iсторi© дуже цiкавий документ - "Опис Сiчi
запорозько©". Чекаючи походу через запорозькi землi, росiйський уряд
запитував Кiш про те, якi Запорожжя ма мiста для оборони, i от запорожцi
про свою Сiч писали так:
"Город Сiча сто©ть в устях Чортомлика й Прогноя, над рiчкою Скарбною.
Вал Сiчi заввишки 6 сажнiв; з поля од Сумсько© сторони й од Базавлука на
валу поробленi палi й бiйницi; з другого боку, од устя Чортомлика та
Скарбно©, поробленi дерев'янi кошi, набитi землею. В Сiчi башта з поля
мiрою навкруг 20 сажнiв; у тiй баштi бiйницi, а перед баштою, за
рiвчаками, зроблено земляний городок у 110 сажнiв навкруги з вiкнами на
гармати. Щоб ходити по воду на Чортомлик та на Скарбну, пророблено вiсiм
пролазiв i над тими пролазами теж вiконця: завширшки тi пролази - тiльки
однiй людинi з водою пролiзти. Мiрою той город Сiча з поля, од рiчки
Прогноя до рiчки Чортомлика, без малого 100 сажнiв. Навколо того городу
викопано рiвчак у 5 сажнiв углиб; з правого боку города рiчка Прогнои, з
лiвого - рiчка Чортомлик, а впали тi рiчки у рiчку Скарбну, що бiжить
позад города бiля самого рiвчака. Мiрою весь город Сiча навкруги бiля 900
сажнiв. Будував город Сiчу кошовий отаман Лутай iз козаками рокiв 20 до
того. В Сiчi ма ться гарматний наряд: одна гармата мiдна ломова й до не©
100 куль, що важать по вiсiм гривенок ядро на московську мiру; 11 гармат
менших i до них по 100 куль, що важать по 4, по 3 й по 2 гривенки i по
пiвгривенцi ядро. А ковалiв у Сiчi завжди пробува бiля сотнi. Пороху
гарматного й ручного - 350 пудiв, свинцю - 300 пудiв i труту - бiля 30
пудiв".
Описавши так свою Сiч, запорожцi закiнчували листа проханням, щоб
полковника Iвана Сiрка було визволено й повернено на Сiч.
ТУРКИ НА ПОДIЛЛI
Польський король Ян Собеський немарне страхався приходу на Укра©ну
турецького султана - на початку лiта року 1672-го султан Махмуд IV iз
великим вiйськом перейшов Дунай, а далi й Днiстер i, вiдплачуючи за напади
польського вiйська на Дорошенка, пiдступив до Кам'янця; Дорошенко ж тим
часом у спiлцi з татарами розгромив пiд Батогом полякiв та козакiв
Ханенка. В серпнi турки взяли Кам'янець i, повернувши на пiвнiч,
наблизилися до Львова й почали його штурмувати. При тому Дорошенко з
козаками пiдходив навiть пiд Крехiвський монастир, що тодi майже один на
всю Галичину ще дотримувався православно© вiри. Налякана виступом туркiв,
Польща пiшла iз султаном на згоду й за Бучацькою умовою 7 жовтня 1672 року
вiддала Туреччинi Подiлля i зреклася Укра©ни, визнавши ©© за Дорошенком,
себто незалежною вiд Польщi. Пiдлеглiсть сво©м одвiчним ворогам-бусурманам
була огидна кожному укра©нцевi, не сприймав ©© й Дорошенко; i коли вiн
пiшов пiд турецьку зверхнiсть, то лише з тим, щоб зберегти Укра©нi волю.
Як тiльки замiри Дорошенка здiйснилися, i вiн вивернувся з-пiд Польщi,
негайно ж спорядив до Москви послiв сказати, що охоче передасть свiй край
пiд росiйського царя, якщо там буде така ласка прийняти його землю на
пiдставi умов iз Богданом Хмельницьким.
Цар пристав на пропозицiю Дорошенка, i скликаний iз приводу цього
Земський собор ухвалив при днати всю правобiчну Укра©ну. Але того не
сталося, з одного боку, тому, що Польща, як тiльки турки вийшли за Дунай,
знову почала домагатися влади над Укра©ною; з другого ж боку, тому, що на
Лiвобережжi, замiсть невiдомо за що засланого до Сибiру Дем'яна
Многогрiшного, вже був обраний новий гетьман Самойлович, i вiн через сво©х
посланцiв умовив царя не брати Дорошенка пiд свою руку, а краще затвердити
гетьманом обох берегiв Днiпра його, Самойловича, обiцяючи не вимагати для
Укра©ни окремих прав, як на цьому наполягав Дорошенко.
Московський уряд визнав Самойловича гетьманом усi © Укра©ни i звелiв
Ромодановському йти з вiйськом i допомогти сво му ставленику забрати
Правобережжя. Спiльники, переправившись через Днiпро, опанували Каневом та
Черкасами й почали переманювати на свiй бiк правобережнi полки. Дорошенко
хотiв iще позмагатися, але укра©нський люд i козаки вiдсахнулися од нього.
Торiшн перебування туркiв на Укра©нi переконало всiх, що Дорошенко
продався бусурманам, а перебудова в Кам'янцi костьолiв на мечетi страшенно
вразила всiх i ще бiльше вiдвернула од нього населення. За якийсь час усi
правобережнi полки визнали гетьманом Самойловича, а Дорошенко залишився
тiльки з Чигирином та кiлькома тисячами козакiв.
На 15 березня в Переяславi зiбралася рада з представниками вiд усiх
полкiв, i вона проголосувала за гетьмана Самойловича та за росiйську
зверхнiсть. Туди ж прибув i Ханенко; зрiкшись свого гетьманства, якого,
власне, вже й не мав, вiн передав свою булаву Самойловичу разом iз рештою
артилерi©. Клейноди були наданi Ханенковi од польського короля через
посланцiв Вiйська Запорозького, й запорожцi вважали ©х сво ю власнiстю;
гармати ж та конi до них теж були ©хнi; й вони, зачувши про подi© в
Переяславi, стали вимагати вiд нового гетьмана, щоб вiн прислав гармати,
коней та клейноди на Сiч, але Самойлович знехтував цими вимогами й одразу
ж позбувся пiдтримки в низового козацтва.
Тим часом славний Сiрко, опинившись року 1672-го на волi, з початку
наступного року знову був обраний кошовим отаманом на Запорожжi, а тi © ж
весни, не беручи участi в боротьбi Самойловича з Дорошенком, повiв сво©х
козакiв на турецькi мiста Аслам та Очакiв i, здобувши ©х, поруйнував;
наприкiнцi ж лiта вiн ходив на Муравський шлях, вистежив там татарський
загiн, що хотiв пограбувати Слобiдську Укра©ну, розгромив його й захопив
багатьох татар у бранцi. Коли пiсля цi © щасливо© перемоги над ворогами
Сiрко повертався на Сiч, то мало сам з усiм сво©м товариством не дiстався
в полон. На запорожцiв наскочила цiла орда татар у 8000 коней, оточила ©х
у степу й три днi тримала в облозi. Врештi мужнiй ватажок козакiв
розгромив бусурманiв i пробився з товариством на Сiч. А за мiсяць славний
невсипущий лицар опинився iз запорожцями за Бугом, захопив Тягиню, спалив
©© i спустошив Буджак аж до Бiлгорода.
ЛЖЕЦАРЕВИЧ СIМЕОН У СIЧI
Скуштувавши сибiрського заслання, Сiрко став вороже якось дивитися на
росiйську зверхнiсть i, дiзнавшись, що Дорошенко хотiв скоритися
Самойловичу, вiдра©в йому це робити; на початку ж року 1674-го на Сiчi
сталася подiя, що ще дужче розсварила Сiрка з московським урядом. Ще коли
вiн ходив пiд Тягиню, на Запорожжя прибув iз кiлькома донськими козаками
молодий парубок, що звав себе сином царя Олексiя Михайловича Сiмеоном. Вiн
розповiдав, начебто його за наказом батька було ув'язнено й заслано до
Соловецького монастиря за те, що вiн ударив свого дiда з боку матерi -
Милославського. Тому, мовляв, вiн, рятуючись од неволi, i втiк iз
монастиря на Сiч, сподiваючись, що козаки дадуть йому притулок.
Прибувши на Сiч, Сiрко довго умовляв невiдомого гостя сказати правду i,
боячись бога, не дурити Вiйська Запорозького; але той божився, що каже
правду. Щоб вивiрити парубка, Сiрко пiдмовив сiчового пан-отця допитати
його, як на духу, про те, хто вiн; коли ж гiсть i на сповiдi перед хрестом
присягнув, що вiн справдi син московського царя, то Сiрко повiрив усьому,
що зайда розповiдав, i повiрив так, що нiхто не мiг заронити в його душу
сумнiв. Тому парубок залишився жити на Сiчi, й товариство, з наказу Сiрка,
поводилося з царевичем дуже чемно й добре годувало його.
Невдовзi пiсля того Сiрко спорядив перший пiсля тривало© перерви похiд
запорожцiв чайками на море, хоч, на жаль, з iсторi© невiдомо, куди саме
плавали козаки i що вони з того мали. На початку березня 1674 року Сiрко
знову вже був на Запорожжi, а за кiлька днiв туди прибули царськi посланцi
Чудинов та Щогол в iз наказом захопити самозванця Сiмеона й привезти його
до Москви. Сiрко зустрiв росiян урочисто, але тiльки-но зайшла мова про
царевича, вiн сказав, що вiрить йому, а не посланцям. 12 березня Сiрко
скликав раду, й на нiй царськi посли передали кошовому царську грамоту з
проханням видати ©м самозванця; в нiй же запорожцiв запевняли, що царевич
Сiмеон прожив на свiтi всього чотири роки й давно помер. Коли текст
зачитали, то Сiрко не повiрив, запiдозрюючи, що грамота пiдроблена
боярами. Вклонившись радi, вiн сказав: "Отамани-молодцi, й ви, панове
товариство, Вiйсько Запорозьке Низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми
видавали когось, хто приходив на Сiч шукати собi притулку? Як цього одного
видамо, так Москва всiх нас по одному розволоче! Цей хлопець не злодiй, i
не харциз, а певний царевич!"
Пiсля промови кошового козаки з обуренням стали вигукувати, що бояр
треба втопити, бо вони хочуть обдурити вiйсько. На майданi зчинився такий
гармидер, що самому ж Сiрковi довелося заспокоювати запорожцiв, аби
пожалiли його, кошового, й не топили послiв.
Цей випадок показу , як Сiрко обстоював давнi запорозькi звича© про
волю всякого, хто приходив на Сiч. Так само вiн учинив i в iншому випадку,
коли того ж року захопив Дорошенкового посланця Iвана Мазепу, що вiз листа
до великого вiзира султана: вiн не видав його нi Самойловичу, нi боярину
Ромодановському, незважаючи нi на якi ©хнi впертi домагання.
На цiй же радi Сiрко звертався до товариства iз словами: "Пошлемо
сказати Дорошенковi, щоб не вiддавав клейнодiв Ромодановському, бо в
Ромодановського така правда: як одiбрав клейноди в Юрка Хмельниченка, то
не оддав нам, Вiйську Запорозькому, - то так i тепер зробить!"
Пiсля ради Iван Сiрко ще довго приватно розмовляв iз Чудиновим,
дорiкаючи московському урядовi й бояриновi Ромодановському за всякi кривди
на Укра©нi й за те, що Ромодановський, пообiцявши йому в листi царську
милiсть, згодом, коли Сiрко, повiривши на слова, по©хав до нього, - вiддав
його в неволю.
Врештi всi наради й розмови скiнчилися на тому, що Сiрко того ж мiсяця
вирядив царських послiв iз Сiчi; до Петра Дорошенка ж од усього Вiйська
Запорозького послав представником Степана Бiлого з 25 товаришами, щоб
умовити його не вiддавати неньки Укра©ни, "пiд неправдиву, як вiн казав,
московську зверхнiсть", а спiльно iз Самойловичем обстоювати ©© од усiх
сусiдiв.
Коли Чудинов прибув у Переяслав до Ромодановського й розказав про подi©
на Сiчi, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину й дiтей
Iвана Сiрка й перевезти ©х у Переяслав. Це було новим злочином проти
кошового, бо, виряджаючи Чудинова iз Сiчi, вiн послав до Москви сво©х
козакiв спитати самого царя, чи син його той хлопець, що пробува на
Запорожжi, чи вiн справдi самозванець; i як тiльки дiстав од царя
потвердження, що то не син царя, то зараз же вислав самозванця пiд вартою
до Москви, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.
Пiд впливом запорозьких послiв Дорошенко вiдмовився скоритися
Самойловичу й почав оборонятись од нього й од московського вiйська, та
тiльки сила його була незначна, i 9 червня його було розбито, а рiдний
брат Андрiй дiстав поранення. Не маючи порятунку, Дорошенко знову написав
листа до султана й кримського хана, прохаючи, що коли за два мiсяцi не
нададуть йому допомогу, то вiн змушений пiддатись царевi.
НАПАДИ ЗАПОРОЖЦIВ ПIД ПРОВОДОМ СIРКА НА ТАТАР
У серпнi 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенковi й опанували
Подiлля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на
Лiвобережну Укра©ну. Самойлович та Ромодановський, дiзнавшись про те,
зараз же вiдступили на схiдний бiк Днiпра, i Дорошенко знову почав
переманювати до себе правобережнi полки.
Сiрко, хоч i був душею з Дорошенком, та одвiчнi традицi© Вiйська
Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдiвниковi. Вiн
скористався з того, що татари перебували на пiвночi, й, напавши на
залишений Крим, завдав йому тако© шкоди, що хан зараз же повернувся з
Укра©ни назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, i,
захопивши на Правобережжi багатий ясир, погнав невольникiв до Криму.
Сподiваючись на зустрiч, Сiрко засiв iз запорожцями бiля Гаванського
перевозу, й коли татари почали перебиратися, вiн упень розгромив ©х,
визволив бранцiв, захопив увесь татарський табiр i послав Самойловичу як
доказ цi © перемоги намет самого Калги-Салтана у дарунок.
Повернувшись iз-пiд Таванi, Iван Сiрко пiшов за Буг, розбив там чималу
татарську орду й визволив 1000 невольникiв, яких татари гнали в Очакiв, а
у вереснi знову напав на Перекоп i, пробившись у Крим, багато спалив
татарських улусiв i визволив невольникiв-християн.
Польський король Ян Собеський, що кiлька рокiв вже воював iз турками,
був надзвичайно вдячний Сiрковi за його напад на татар. Вiн кiлька разiв
присилав на Сiч посланцiв iз подарунками й подякою Вiйську Запорозькому iз
проханням до Сiрка виступати спiльно з поляками проти ворогiв Христа.
Сiрко зустрiчав прихильно королiвських посланцiв, але од походiв ухилявся,
бо в такому разi йому довелося б воювати проти Дорошенка, що захищав
Укра©ну вiд Польщi. Тим часом зносини короля iз Сiрком дуже бентежили
росiйський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз подавати
царевi доноси на Сiрка, доводячи, що той прагне стати гетьманом Укра©ни
пiд рукою польського короля.
Обурений нападами запорожцiв на пiдвладних турецькому султановi татар
та на турецькi мiста, султан Магомет IV вирiшив покiнчити iз запорожцями
так, щоб i слiду од них не залишилося. Вiн не мiг далi терпiти, щоб якась
жменька людей перешкоджала йому здiйснювати широкi плани. Але перед тим,
як iти на Запорожжя зi збро ю, вiн, за народними переказами, хотiв
спробувати прихилити ©х до себе доброю волею i начебто послав на Сiч
такого листа:
"Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я, султан, син Магомета, брат
сонцю й мiсяцю, нащадок i ставленик Бога, володар царств Македонського,
Вавiлонського, русалимського, Великого й Малого гипту, цар над царями,
державець над державцями, надзвичайний лицар, якого нiхто не переможе,
невсипущий охоронитель гробу Iсуса Христа, оборонець самого Бога, надiя й
утiха мусульманiв, страж i великий заступник християн, - наказую вам,
запорозькi козаки, склонитись пiд мою руку з добро© волi без нiякого
змагання, i мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд
Четвертий".
Iван Сiрко й усе сiчове товариство немовбито дуже глузували iз
султанського листа й на радi склали таку одповiдь султановi:
"Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера
секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тiлом ©жака не вб' ш? Чорт
викида , а тво вiйсько пожира . Не вартий ти синiв християнських пiд
собою мати; твого вiйська ми не бо©мося, землею й водою будемо битися з
тобою. Вавiлонський ти кухар, македонський колесник, русалимський
броварник, олександрiйський козолуп, Великого й Малого гипту свинар,
арм'янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський
злодiяка, самого гаспида нащадок i всього свiту й пiдсвiту блазень, а
нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвiст, рiзницька собака,
нехрещений лоб - хай би взяв тебе чорт! Отак тобi козаки вiдказали,
плюгавче!
Числа не зна м, бо календарiв не ма м, мiсяць на небi, год у книжцi, а
день у нас такий, як i в вас, поцiлуй же в... нас!
Кошовий отаман Iван Сiрко зо всiм Кошем запорозьким".
Такого листа справдi мiг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й
Iван Сiрко, а тiльки щоб його справдi було надiслано султановi од Вiйська
Запорозького, то того нi в якому разi не могло бути, бо всi iсторичнi
документи впевняють нас у тому, що в сво му листуваннi Вiйсько Запорозьке
завжди було обережне i ввiчливе й писало не простою мовою, а дуже
кучеряво.
Чи були справдi такi листи, чи нi, а тiльки ще восени 1674 року султан
прислав iз Стамбула в Крим на кораблях 15 000 яничар i звелiв хану, взявши
до вiйська й усю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Сiч i
вигубити всiх запорожцiв до ноги.
Добре знаючи запорозькi звича©, хан пiсля наради з мурзами пiдступив до
Сiчi саме на Рiздвянi свята, коли запорожцi звичайно гуляють. Татари
наблизились нишком серед ночi. Захопили на бекетi за кiлька верст од Сiчi
п'яних вартових i мордуванням змусили виказати, що хоч сiчова брама на нiч
i замика ться, та в Сiч можна зайти потай через пролаз, яким запорожцi
ходять до рiчки по воду. Зрадiвши таким вiдомостям, хан звелiв турецькому
пашi вести сво©х яничар через той пролаз i вчинити на Сiчi рiзанину; сам
же з ордою пiдступив iз поля, маючи на думцi добивати запорожцiв, якi
тiкатимуть iз Сiчi.
Паша звелiв туркам пролазити в Сiч по одному i чекати од нього знаку до
початку бою. Та тiльки вiн помилився: усi яничари не вмiстилися в Сiчi,
поза стiною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не змiг уже пролiзти в
Сiч; а тим часом запорожцi помiтили незвичних гостей, збудили Сiрка, i той
зразу ж звелiв козакам палити з вiкон iз рушниць. Першi ж пострiли пiдняли
на ноги всi куренi. З вiкон, мов горох, полетiли в яничарiв кулi. Половина
запорожцiв тiльки й знала, що набивала рушницi та передавала тим, хто
стояв бiля вiкон, так що пальба не вщухала нi на хвилину. Яничари не зразу
опам'яталися, що треба стрiляти, та й стрiляти ©м за тiснотою було
незручно. Частина туркiв кинулася тiкати, та, давлячи один одного, щiльно
запакувала пролаз сво©м трупом, i вже нiхто не мав сили нi зайти в Сiч, нi
вийти з не©, а запорожцi тим часом били та й били яничарiв iз рушниць, аж
доки всi вулицi помiж куренями вкрилися купами турецьких тiл, живих же
яничарiв дуже порiдшало; тодi Сiрко наказав товариству хапати списи та
шаблi й добивати ворогiв зручною збро ю. Доки встало сонце, в Сiчi полягли
вiд збро© запорожцiв майже всi 13 500 яничарiв, що вмiстилися в нiй;
тiльки невеликий загiн туркiв козаки помилували й забрали в полон.
Хан, стоячи за стiнами Сiчi, довго чекав, коли ж то вибiгатимуть
запорожцi iз Сiчi; а як утiкачi, перелiзши через стiни, сповiстили йому
про те, що сталося, то вiн скрикнув: "Сiрко - шайтан, а не людина!" - i,
мов навiжений, кинувся з усi ю ордою назад у Крим.
Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самi трупи
попiдпливали кров'ю i змерзлися цiлими купами так, що, за наказом Сiрка,
запорожцi, щоб позбутися мертвих тiл, рубали яничарiв на шматки й, витягши
©х iз Сiчi на рiчку, спускали в ополонки. Майже цiлий тиждень довелося
вовтузитися з трупом та вичищати й обмивати Сiч, бо всi куренi й навiть
церква були заплямованi турецькою кров'ю. Пiсля того, як усе було
впорядковано, сiчовi панотцi одправили перед усiм товариством урочисту
службу.
Вiйсько Запорозьке разом зi сво©м незмiнним кошовим Iваном Сiрком було
дуже обурене таким несподiваним, як казав отаман, зрадливим нападом на
Сiч. Щоб помститися хановi, Сiрко по веснi скликав на Сiч 20 000 козакiв i
виступив iз ними потай у похiд на Крим.
Недалеко Сiчi Сiрко перевiз вiйсько за Днiпро й повiв його не на
Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морi, що його добре знали
втiкачi з татарсько© неволi. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в
Крим, i вони блискавкою впали на татарськi мiста Ак-Мечеть (Сiмферополь)
та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти в гори i вже звiдтiля почав скликати
до себе орди; бiльшiсть же його скарбiв та частину гарему запорожцi
захопили у свою власнiсть.
Мабуть, про цей славний наскок Сiрка на Крим i спiва ться в пiснi:
Ой, як крикнув же та козак Сiрко
Та на сво©х же, гей, козаченькiв:
"Та сiдлайте ж ви коней хлопцi-молодцi,
Та збирайтеся до хана у гостi!"
Та туман поле покрива ,
Гей, та Сiрко з Сiчi та вд©жджа .
Гей, та ми думали, та ми ж гадали,
Що то орли та з Сiчi втiтали,
Аж то вiйсько та славне запорозьке
Та на Кримський шлях з Сiчi
ви©жджало.
Та ми ж думали, та ми х гадали,
Та що сизий орел по степу лiта ,
Аж то Сiрко на конику ви©жджа .
Гей, ми ж думали, ой, та ми ж
гадали,
Та що над степом та сонечно ся ,
Аж то вiйсько, та славне запорозьке,
Та на вороних конях у степу
виграва .
Та ми ж думали, ой, та ни ж
гадали,
Що то мiсяць з степу, ой, зiсходжа ,
Аж то козак Сiрко, та кэзак же
Сiрко
На битому шляху татар оступа .
Визволивши з неволi велика силу землякiв i захопивши в неволю багато
знатних татар, запорожцi, обтяженi здобиччю, пiшли назад до Гнилого моря
та ледве встигли завчасу, бо хан, зiбравши орду, напав, було, вже на
запорозьку залогу, що обороняла брiд.
Одбившись од татар, Сiрко перейшов з усiм вiйськом та ясирем Гниле море
й, наблизившись до Чорно© долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на
спочинку Сiрко почув, що не всi визволенi з Криму укра©нцi радiють тому;
чимало й таких, що вже побусурманилися або мають дiтей од бусурманiв i
шкодують за Кримом i кленуть запорожцiв за те, що ведуть ©х на Укра©ну. Та
звiстка тяжко вразила Сiрка, i в головi його постало гостре питання:
"Як мусить жити далi Укра©на, коли дiти так легко ©© забувають i
перекидаються не тiльки на ляхiв та московцiв, а навiть на ворогiв Христа
- бусурманiв". У запалi вiн задумав помститися зрадникам i дати науку
iншим. Суворий кошовий звелiв зiбрати всiх визволених до гурту - ©х було
бiля 7000. Тодi вiн сказав, що нiкого не приневолю вертатися на Укра©ну;
всякому вiльно йти, куди вiн хоче. Почувши те, бранцi подiлилися, й бiля
3000 побусурманених укра©нцiв, покинувши запорозький табiр, пiшли назад до
Криму. Дiждавши, доки вони зайшли за кряж, Сiрко одiбрав кiлькасот
наймолодших козакiв (щоб загартувати молоде серце) i звелiв ©м сiсти на
коней, наздогнати перевертнiв i повистинати всiх до ноги; сам же повагом
по©хав слiдом, щоб вивiрити, як виконають його наказ. Коли вiн до©хав до
Чорно© долини, рясно вкрито© покривавленим трупом, то його взяв жаль, i в
задумi вiн мовив: "Простiть менi, брати мо©! Але лiпше вам спати тут до
страшного суду господнього, анiж розплоджуватись у Криму на безголiв'я
рiднiй вашiй землi, а собi без святого хреста на вiчну погибель!"
Повернувшись iз визволеними християнами i 6000 захопленого
бусурманського полону, Iван Сiрко частину бранцiв послав Самойловичу, а
решту лишив на Сiчi, щоб взяти за них iз Криму викуп. I, справдi,
незабаром вiн дiстав листа вiд хана з проханням вiдпустити полонених татар
на волю за оплату.
Вiддаючи бранцiв, Сiрко переслав з ними хановi в Крим ухваленого радою
2 вересня 1675 року довгого листа, у якому докоряв хановi за зрадливий
напад на Сiч. У тому посланнi мiстяться дуже цiкавi згадки про давнiх
запорозьких лицарiв та про подi©, якi з iнших джерел нам не вiдомi.
ДРУГА РУ НА УКРА НИ
Року 1675-го Самойлович разом iз росiйським вiйськом знову пiшов на
Правобережжя й оточив Дорошенка в Чигиринi, та той не пiддався, а тим
часом йому на помiч встигли турки, взяли Ладижин та Умань, що перебували
на московськiй сторонi, й увесь люд iз тих мiст погнали в неволю.
Обороняли тi мiста й двi сотнi запорожцiв, якi також дiсталися чужинцям.
Восени 1675 року турки покинули Укра©ну й рушили за Днiстер, та з того
не стало легше, бо польський король Ян Собеський задумав скористатися
вiдсутнiстю ©х i повернути Укра©ну пiд владу корони, а для того вiн набрав
чимале вiйсько й кинувся пустошити укра©нськi землi ще гiрше, нiж татари.
Люд, який уже 20 лiт переходив iз Правобережжя на Лiвобережжя, тепер
посунув за Днiпро тисячами й десятками тисяч. Такому переселенню дуже
сприяв Самойлович, який гадав, що це зменшу силу гетьмана Дорошенка.
Занепад i ру©на Укра©ни важким тягарем давили душу Сiрка. Все життя вiн
бився за волю рiдного краю i з розпукою в серцi бачив тепер, що вся його
праця не дала щастя Укра©нi й не зрятувала Правобережжя од повно© ру©ни.
Цей занепад Вiйсько Запорозьке обмiрковувало на сво©й радi разом iз
ксшовим i вирiшило, що коли вже неможливо зберегти незалежнiсть, то треба
хоч з' днати обидвi частини пiд рукою одного державця, щоб позбутися
розбрату помiж себе й колотнечi. З московськими во водами було тяжкэ й
нудно, а проте жили там люди, мали що ©сти i множилися; на Правобережжi ж,
у боротьбi з поляками, турками та росiянами майже нiхто не доживав свого
вiку: всi або гинули од ворожо© збро©, або кiнчали сво життя в неволi.
Укра©на вкрай стомилася вiд нерiвних змагань i благала дати iй спокiй.
Через те рада погодилася з росiйською зверхнiстю i, щоб прихилити до того
Дорошенка, Iван Сiрко з полком запорожцiв восени 1675 року по©хав до
гетьмана в Чигирин. Той зустрiв кошового за мiстом дуже урочисто, як
отамана Вiйська Запорозького й вiдомого на весь свiт лицаря. Обидва козаки
гiрко плакали над долею рiдно© неньки Укра©ни i завершили свою нараду тим,
що Дорошенко в присутностi свого вiйська склав присягу на пiдданство
росiйському царевi, й частину сво©х клейнодiв, а саме - булаву й корогву,
доручив Сiрковi передати Вiйську Запорозькому.
Про цю подiю Iвiн Сiрко зараз же сповiстив росiйський уряд, висловлюючи
в листi надiю, що цар зустрiне Дорошенка з батькiвською ласкою i захистить
Укра©ну сво©м вiйськом од усiх ворогiв: татар, туркiв та полякiв так, щоб
сплюндрованi мiста й села Укра©ни знову залюднилися i втiшалися сво©ми
вольностями.
Вчинок Дорошенка й Сiрка виявля , що обидва цi щирi оборонцi
укра©нсько© незалежностi розумiли, що Правобережжя добралося вже до краю,
бо нема вже сил воювати, i що для подальшо© боротьби на якийсь час
потрiбний спокiй.
Пiдданством Дорошенка росiйському царевi вони мали надiю зробити
неможливими напади на Правобережну Укра©ну Самойловича з росiйським
вiйськом, та тiльки це було не на руку ставленику Москви - вiн хотiв
знищити Дорошенка, щоб самому бути диновладним гетьманом, i через те,
довiдавшись про Чигиринську подiю, вiн через посланцiв застерiг царський
уряд, що та присяга не щира - то лише лукавi заходи Сiрка й Дорошенка
проти нього - Самойловича.
Пiд впливом цих наклепiв Олексiй Михайлович послав Дорошенковi грамоту
з вимогою, щоб той ©хав у Батурин i там присягнувся перед Самойловичем i
просив царя випустити Сiрка як найлютiшого ворога бусурманiв, що найкраще
вмi ©х громити. Зносини московського уряду з Кошем Запорозьким з приводу
турецького нападу лишили iсторi© дуже цiкавий документ - "Опис Сiчi
запорозько©". Чекаючи походу через запорозькi землi, росiйський уряд
запитував Кiш про те, якi Запорожжя ма мiста для оборони, i от запорожцi
про свою Сiч писали так:
"Город Сiча сто©ть в устях Чортомлика й Прогноя, над рiчкою Скарбною.
Вал Сiчi заввишки 6 сажнiв; з поля од Сумсько© сторони й од Базавлука на
валу поробленi палi й бiйницi; з другого боку, од устя Чортомлика та
Скарбно©, поробленi дерев'янi кошi, набитi землею. В Сiчi башта з поля
мiрою навкруг 20 сажнiв; у тiй баштi бiйницi, а перед баштою, за
рiвчаками, зроблено земляний городок у 110 сажнiв навкруги з вiкнами на
гармати. Щоб ходити по воду на Чортомлик та на Скарбну, пророблено вiсiм
пролазiв i над тими пролазами теж вiконця: завширшки тi пролази - тiльки
однiй людинi з водою пролiзти. Мiрою той город Сiча з поля, од рiчки
Прогноя до рiчки Чортомлика, без малого 100 сажнiв. Навколо того городу
викопано рiвчак у 5 сажнiв углиб; з правого боку города рiчка Прогнои, з
лiвого - рiчка Чортомлик, а впали тi рiчки у рiчку Скарбну, що бiжить
позад города бiля самого рiвчака. Мiрою весь город Сiча навкруги бiля 900
сажнiв. Будував город Сiчу кошовий отаман Лутай iз козаками рокiв 20 до
того. В Сiчi ма ться гарматний наряд: одна гармата мiдна ломова й до не©
100 куль, що важать по вiсiм гривенок ядро на московську мiру; 11 гармат
менших i до них по 100 куль, що важать по 4, по 3 й по 2 гривенки i по
пiвгривенцi ядро. А ковалiв у Сiчi завжди пробува бiля сотнi. Пороху
гарматного й ручного - 350 пудiв, свинцю - 300 пудiв i труту - бiля 30
пудiв".
Описавши так свою Сiч, запорожцi закiнчували листа проханням, щоб
полковника Iвана Сiрка було визволено й повернено на Сiч.
ТУРКИ НА ПОДIЛЛI
Польський король Ян Собеський немарне страхався приходу на Укра©ну
турецького султана - на початку лiта року 1672-го султан Махмуд IV iз
великим вiйськом перейшов Дунай, а далi й Днiстер i, вiдплачуючи за напади
польського вiйська на Дорошенка, пiдступив до Кам'янця; Дорошенко ж тим
часом у спiлцi з татарами розгромив пiд Батогом полякiв та козакiв
Ханенка. В серпнi турки взяли Кам'янець i, повернувши на пiвнiч,
наблизилися до Львова й почали його штурмувати. При тому Дорошенко з
козаками пiдходив навiть пiд Крехiвський монастир, що тодi майже один на
всю Галичину ще дотримувався православно© вiри. Налякана виступом туркiв,
Польща пiшла iз султаном на згоду й за Бучацькою умовою 7 жовтня 1672 року
вiддала Туреччинi Подiлля i зреклася Укра©ни, визнавши ©© за Дорошенком,
себто незалежною вiд Польщi. Пiдлеглiсть сво©м одвiчним ворогам-бусурманам
була огидна кожному укра©нцевi, не сприймав ©© й Дорошенко; i коли вiн
пiшов пiд турецьку зверхнiсть, то лише з тим, щоб зберегти Укра©нi волю.
Як тiльки замiри Дорошенка здiйснилися, i вiн вивернувся з-пiд Польщi,
негайно ж спорядив до Москви послiв сказати, що охоче передасть свiй край
пiд росiйського царя, якщо там буде така ласка прийняти його землю на
пiдставi умов iз Богданом Хмельницьким.
Цар пристав на пропозицiю Дорошенка, i скликаний iз приводу цього
Земський собор ухвалив при днати всю правобiчну Укра©ну. Але того не
сталося, з одного боку, тому, що Польща, як тiльки турки вийшли за Дунай,
знову почала домагатися влади над Укра©ною; з другого ж боку, тому, що на
Лiвобережжi, замiсть невiдомо за що засланого до Сибiру Дем'яна
Многогрiшного, вже був обраний новий гетьман Самойлович, i вiн через сво©х
посланцiв умовив царя не брати Дорошенка пiд свою руку, а краще затвердити
гетьманом обох берегiв Днiпра його, Самойловича, обiцяючи не вимагати для
Укра©ни окремих прав, як на цьому наполягав Дорошенко.
Московський уряд визнав Самойловича гетьманом усi © Укра©ни i звелiв
Ромодановському йти з вiйськом i допомогти сво му ставленику забрати
Правобережжя. Спiльники, переправившись через Днiпро, опанували Каневом та
Черкасами й почали переманювати на свiй бiк правобережнi полки. Дорошенко
хотiв iще позмагатися, але укра©нський люд i козаки вiдсахнулися од нього.
Торiшн перебування туркiв на Укра©нi переконало всiх, що Дорошенко
продався бусурманам, а перебудова в Кам'янцi костьолiв на мечетi страшенно
вразила всiх i ще бiльше вiдвернула од нього населення. За якийсь час усi
правобережнi полки визнали гетьманом Самойловича, а Дорошенко залишився
тiльки з Чигирином та кiлькома тисячами козакiв.
На 15 березня в Переяславi зiбралася рада з представниками вiд усiх
полкiв, i вона проголосувала за гетьмана Самойловича та за росiйську
зверхнiсть. Туди ж прибув i Ханенко; зрiкшись свого гетьманства, якого,
власне, вже й не мав, вiн передав свою булаву Самойловичу разом iз рештою
артилерi©. Клейноди були наданi Ханенковi од польського короля через
посланцiв Вiйська Запорозького, й запорожцi вважали ©х сво ю власнiстю;
гармати ж та конi до них теж були ©хнi; й вони, зачувши про подi© в
Переяславi, стали вимагати вiд нового гетьмана, щоб вiн прислав гармати,
коней та клейноди на Сiч, але Самойлович знехтував цими вимогами й одразу
ж позбувся пiдтримки в низового козацтва.
Тим часом славний Сiрко, опинившись року 1672-го на волi, з початку
наступного року знову був обраний кошовим отаманом на Запорожжi, а тi © ж
весни, не беручи участi в боротьбi Самойловича з Дорошенком, повiв сво©х
козакiв на турецькi мiста Аслам та Очакiв i, здобувши ©х, поруйнував;
наприкiнцi ж лiта вiн ходив на Муравський шлях, вистежив там татарський
загiн, що хотiв пограбувати Слобiдську Укра©ну, розгромив його й захопив
багатьох татар у бранцi. Коли пiсля цi © щасливо© перемоги над ворогами
Сiрко повертався на Сiч, то мало сам з усiм сво©м товариством не дiстався
в полон. На запорожцiв наскочила цiла орда татар у 8000 коней, оточила ©х
у степу й три днi тримала в облозi. Врештi мужнiй ватажок козакiв
розгромив бусурманiв i пробився з товариством на Сiч. А за мiсяць славний
невсипущий лицар опинився iз запорожцями за Бугом, захопив Тягиню, спалив
©© i спустошив Буджак аж до Бiлгорода.
ЛЖЕЦАРЕВИЧ СIМЕОН У СIЧI
Скуштувавши сибiрського заслання, Сiрко став вороже якось дивитися на
росiйську зверхнiсть i, дiзнавшись, що Дорошенко хотiв скоритися
Самойловичу, вiдра©в йому це робити; на початку ж року 1674-го на Сiчi
сталася подiя, що ще дужче розсварила Сiрка з московським урядом. Ще коли
вiн ходив пiд Тягиню, на Запорожжя прибув iз кiлькома донськими козаками
молодий парубок, що звав себе сином царя Олексiя Михайловича Сiмеоном. Вiн
розповiдав, начебто його за наказом батька було ув'язнено й заслано до
Соловецького монастиря за те, що вiн ударив свого дiда з боку матерi -
Милославського. Тому, мовляв, вiн, рятуючись од неволi, i втiк iз
монастиря на Сiч, сподiваючись, що козаки дадуть йому притулок.
Прибувши на Сiч, Сiрко довго умовляв невiдомого гостя сказати правду i,
боячись бога, не дурити Вiйська Запорозького; але той божився, що каже
правду. Щоб вивiрити парубка, Сiрко пiдмовив сiчового пан-отця допитати
його, як на духу, про те, хто вiн; коли ж гiсть i на сповiдi перед хрестом
присягнув, що вiн справдi син московського царя, то Сiрко повiрив усьому,
що зайда розповiдав, i повiрив так, що нiхто не мiг заронити в його душу
сумнiв. Тому парубок залишився жити на Сiчi, й товариство, з наказу Сiрка,
поводилося з царевичем дуже чемно й добре годувало його.
Невдовзi пiсля того Сiрко спорядив перший пiсля тривало© перерви похiд
запорожцiв чайками на море, хоч, на жаль, з iсторi© невiдомо, куди саме
плавали козаки i що вони з того мали. На початку березня 1674 року Сiрко
знову вже був на Запорожжi, а за кiлька днiв туди прибули царськi посланцi
Чудинов та Щогол в iз наказом захопити самозванця Сiмеона й привезти його
до Москви. Сiрко зустрiв росiян урочисто, але тiльки-но зайшла мова про
царевича, вiн сказав, що вiрить йому, а не посланцям. 12 березня Сiрко
скликав раду, й на нiй царськi посли передали кошовому царську грамоту з
проханням видати ©м самозванця; в нiй же запорожцiв запевняли, що царевич
Сiмеон прожив на свiтi всього чотири роки й давно помер. Коли текст
зачитали, то Сiрко не повiрив, запiдозрюючи, що грамота пiдроблена
боярами. Вклонившись радi, вiн сказав: "Отамани-молодцi, й ви, панове
товариство, Вiйсько Запорозьке Низове! Коли ж воно у нас бувало, щоб ми
видавали когось, хто приходив на Сiч шукати собi притулку? Як цього одного
видамо, так Москва всiх нас по одному розволоче! Цей хлопець не злодiй, i
не харциз, а певний царевич!"
Пiсля промови кошового козаки з обуренням стали вигукувати, що бояр
треба втопити, бо вони хочуть обдурити вiйсько. На майданi зчинився такий
гармидер, що самому ж Сiрковi довелося заспокоювати запорожцiв, аби
пожалiли його, кошового, й не топили послiв.
Цей випадок показу , як Сiрко обстоював давнi запорозькi звича© про
волю всякого, хто приходив на Сiч. Так само вiн учинив i в iншому випадку,
коли того ж року захопив Дорошенкового посланця Iвана Мазепу, що вiз листа
до великого вiзира султана: вiн не видав його нi Самойловичу, нi боярину
Ромодановському, незважаючи нi на якi ©хнi впертi домагання.
На цiй же радi Сiрко звертався до товариства iз словами: "Пошлемо
сказати Дорошенковi, щоб не вiддавав клейнодiв Ромодановському, бо в
Ромодановського така правда: як одiбрав клейноди в Юрка Хмельниченка, то
не оддав нам, Вiйську Запорозькому, - то так i тепер зробить!"
Пiсля ради Iван Сiрко ще довго приватно розмовляв iз Чудиновим,
дорiкаючи московському урядовi й бояриновi Ромодановському за всякi кривди
на Укра©нi й за те, що Ромодановський, пообiцявши йому в листi царську
милiсть, згодом, коли Сiрко, повiривши на слова, по©хав до нього, - вiддав
його в неволю.
Врештi всi наради й розмови скiнчилися на тому, що Сiрко того ж мiсяця
вирядив царських послiв iз Сiчi; до Петра Дорошенка ж од усього Вiйська
Запорозького послав представником Степана Бiлого з 25 товаришами, щоб
умовити його не вiддавати неньки Укра©ни, "пiд неправдиву, як вiн казав,
московську зверхнiсть", а спiльно iз Самойловичем обстоювати ©© од усiх
сусiдiв.
Коли Чудинов прибув у Переяслав до Ромодановського й розказав про подi©
на Сiчi, той зараз же послав у Мерефу наказ арештувати дружину й дiтей
Iвана Сiрка й перевезти ©х у Переяслав. Це було новим злочином проти
кошового, бо, виряджаючи Чудинова iз Сiчi, вiн послав до Москви сво©х
козакiв спитати самого царя, чи син його той хлопець, що пробува на
Запорожжi, чи вiн справдi самозванець; i як тiльки дiстав од царя
потвердження, що то не син царя, то зараз же вислав самозванця пiд вартою
до Москви, де його 17 вересня 1674 року було покарано на смерть.
Пiд впливом запорозьких послiв Дорошенко вiдмовився скоритися
Самойловичу й почав оборонятись од нього й од московського вiйська, та
тiльки сила його була незначна, i 9 червня його було розбито, а рiдний
брат Андрiй дiстав поранення. Не маючи порятунку, Дорошенко знову написав
листа до султана й кримського хана, прохаючи, що коли за два мiсяцi не
нададуть йому допомогу, то вiн змушений пiддатись царевi.
НАПАДИ ЗАПОРОЖЦIВ ПIД ПРОВОДОМ СIРКА НА ТАТАР
У серпнi 1674 року турки прийшли допомагати Дорошенковi й опанували
Подiлля й Брацлавщину, а кримський хан рушив Муравським шляхом на
Лiвобережну Укра©ну. Самойлович та Ромодановський, дiзнавшись про те,
зараз же вiдступили на схiдний бiк Днiпра, i Дорошенко знову почав
переманювати до себе правобережнi полки.
Сiрко, хоч i був душею з Дорошенком, та одвiчнi традицi© Вiйська
Запорозького не дозволяли йому допомагати бусурманському голдiвниковi. Вiн
скористався з того, що татари перебували на пiвночi, й, напавши на
залишений Крим, завдав йому тако© шкоди, що хан зараз же повернувся з
Укра©ни назад. Покинув Дорошенка й Калга-Салтан, що був при ньому, i,
захопивши на Правобережжi багатий ясир, погнав невольникiв до Криму.
Сподiваючись на зустрiч, Сiрко засiв iз запорожцями бiля Гаванського
перевозу, й коли татари почали перебиратися, вiн упень розгромив ©х,
визволив бранцiв, захопив увесь татарський табiр i послав Самойловичу як
доказ цi © перемоги намет самого Калги-Салтана у дарунок.
Повернувшись iз-пiд Таванi, Iван Сiрко пiшов за Буг, розбив там чималу
татарську орду й визволив 1000 невольникiв, яких татари гнали в Очакiв, а
у вереснi знову напав на Перекоп i, пробившись у Крим, багато спалив
татарських улусiв i визволив невольникiв-християн.
Польський король Ян Собеський, що кiлька рокiв вже воював iз турками,
був надзвичайно вдячний Сiрковi за його напад на татар. Вiн кiлька разiв
присилав на Сiч посланцiв iз подарунками й подякою Вiйську Запорозькому iз
проханням до Сiрка виступати спiльно з поляками проти ворогiв Христа.
Сiрко зустрiчав прихильно королiвських посланцiв, але од походiв ухилявся,
бо в такому разi йому довелося б воювати проти Дорошенка, що захищав
Укра©ну вiд Польщi. Тим часом зносини короля iз Сiрком дуже бентежили
росiйський уряд, а Самойлович користувався ними, щоб раз у раз подавати
царевi доноси на Сiрка, доводячи, що той прагне стати гетьманом Укра©ни
пiд рукою польського короля.
Обурений нападами запорожцiв на пiдвладних турецькому султановi татар
та на турецькi мiста, султан Магомет IV вирiшив покiнчити iз запорожцями
так, щоб i слiду од них не залишилося. Вiн не мiг далi терпiти, щоб якась
жменька людей перешкоджала йому здiйснювати широкi плани. Але перед тим,
як iти на Запорожжя зi збро ю, вiн, за народними переказами, хотiв
спробувати прихилити ©х до себе доброю волею i начебто послав на Сiч
такого листа:
"Султан Махмуд IV козакам запорозьким. Я, султан, син Магомета, брат
сонцю й мiсяцю, нащадок i ставленик Бога, володар царств Македонського,
Вавiлонського, русалимського, Великого й Малого гипту, цар над царями,
державець над державцями, надзвичайний лицар, якого нiхто не переможе,
невсипущий охоронитель гробу Iсуса Христа, оборонець самого Бога, надiя й
утiха мусульманiв, страж i великий заступник християн, - наказую вам,
запорозькi козаки, склонитись пiд мою руку з добро© волi без нiякого
змагання, i мене вашими нападами не обурювати. Султан турецький Махмуд
Четвертий".
Iван Сiрко й усе сiчове товариство немовбито дуже глузували iз
султанського листа й на радi склали таку одповiдь султановi:
"Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат i товариш i самого люципера
секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голим тiлом ©жака не вб' ш? Чорт
викида , а тво вiйсько пожира . Не вартий ти синiв християнських пiд
собою мати; твого вiйська ми не бо©мося, землею й водою будемо битися з
тобою. Вавiлонський ти кухар, македонський колесник, русалимський
броварник, олександрiйський козолуп, Великого й Малого гипту свинар,
арм'янська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський
злодiяка, самого гаспида нащадок i всього свiту й пiдсвiту блазень, а
нашого Бога дурень, свиняча морда, кобилячий хвiст, рiзницька собака,
нехрещений лоб - хай би взяв тебе чорт! Отак тобi козаки вiдказали,
плюгавче!
Числа не зна м, бо календарiв не ма м, мiсяць на небi, год у книжцi, а
день у нас такий, як i в вас, поцiлуй же в... нас!
Кошовий отаман Iван Сiрко зо всiм Кошем запорозьким".
Такого листа справдi мiг скласти якийсь завзятий козарлюга, хоч би й
Iван Сiрко, а тiльки щоб його справдi було надiслано султановi од Вiйська
Запорозького, то того нi в якому разi не могло бути, бо всi iсторичнi
документи впевняють нас у тому, що в сво му листуваннi Вiйсько Запорозьке
завжди було обережне i ввiчливе й писало не простою мовою, а дуже
кучеряво.
Чи були справдi такi листи, чи нi, а тiльки ще восени 1674 року султан
прислав iз Стамбула в Крим на кораблях 15 000 яничар i звелiв хану, взявши
до вiйська й усю татарську орду, йти на Запорожжя, зруйнувати Сiч i
вигубити всiх запорожцiв до ноги.
Добре знаючи запорозькi звича©, хан пiсля наради з мурзами пiдступив до
Сiчi саме на Рiздвянi свята, коли запорожцi звичайно гуляють. Татари
наблизились нишком серед ночi. Захопили на бекетi за кiлька верст од Сiчi
п'яних вартових i мордуванням змусили виказати, що хоч сiчова брама на нiч
i замика ться, та в Сiч можна зайти потай через пролаз, яким запорожцi
ходять до рiчки по воду. Зрадiвши таким вiдомостям, хан звелiв турецькому
пашi вести сво©х яничар через той пролаз i вчинити на Сiчi рiзанину; сам
же з ордою пiдступив iз поля, маючи на думцi добивати запорожцiв, якi
тiкатимуть iз Сiчi.
Паша звелiв туркам пролазити в Сiч по одному i чекати од нього знаку до
початку бою. Та тiльки вiн помилився: усi яничари не вмiстилися в Сiчi,
поза стiною ще лишилося 1500 душ; та й сам паша не змiг уже пролiзти в
Сiч; а тим часом запорожцi помiтили незвичних гостей, збудили Сiрка, i той
зразу ж звелiв козакам палити з вiкон iз рушниць. Першi ж пострiли пiдняли
на ноги всi куренi. З вiкон, мов горох, полетiли в яничарiв кулi. Половина
запорожцiв тiльки й знала, що набивала рушницi та передавала тим, хто
стояв бiля вiкон, так що пальба не вщухала нi на хвилину. Яничари не зразу
опам'яталися, що треба стрiляти, та й стрiляти ©м за тiснотою було
незручно. Частина туркiв кинулася тiкати, та, давлячи один одного, щiльно
запакувала пролаз сво©м трупом, i вже нiхто не мав сили нi зайти в Сiч, нi
вийти з не©, а запорожцi тим часом били та й били яничарiв iз рушниць, аж
доки всi вулицi помiж куренями вкрилися купами турецьких тiл, живих же
яничарiв дуже порiдшало; тодi Сiрко наказав товариству хапати списи та
шаблi й добивати ворогiв зручною збро ю. Доки встало сонце, в Сiчi полягли
вiд збро© запорожцiв майже всi 13 500 яничарiв, що вмiстилися в нiй;
тiльки невеликий загiн туркiв козаки помилували й забрали в полон.
Хан, стоячи за стiнами Сiчi, довго чекав, коли ж то вибiгатимуть
запорожцi iз Сiчi; а як утiкачi, перелiзши через стiни, сповiстили йому
про те, що сталося, то вiн скрикнув: "Сiрко - шайтан, а не людина!" - i,
мов навiжений, кинувся з усi ю ордою назад у Крим.
Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самi трупи
попiдпливали кров'ю i змерзлися цiлими купами так, що, за наказом Сiрка,
запорожцi, щоб позбутися мертвих тiл, рубали яничарiв на шматки й, витягши
©х iз Сiчi на рiчку, спускали в ополонки. Майже цiлий тиждень довелося
вовтузитися з трупом та вичищати й обмивати Сiч, бо всi куренi й навiть
церква були заплямованi турецькою кров'ю. Пiсля того, як усе було
впорядковано, сiчовi панотцi одправили перед усiм товариством урочисту
службу.
Вiйсько Запорозьке разом зi сво©м незмiнним кошовим Iваном Сiрком було
дуже обурене таким несподiваним, як казав отаман, зрадливим нападом на
Сiч. Щоб помститися хановi, Сiрко по веснi скликав на Сiч 20 000 козакiв i
виступив iз ними потай у похiд на Крим.
Недалеко Сiчi Сiрко перевiз вiйсько за Днiпро й повiв його не на
Перекоп, як звичайно, а до броду на Гнилому морi, що його добре знали
втiкачi з татарсько© неволi. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в
Крим, i вони блискавкою впали на татарськi мiста Ак-Мечеть (Сiмферополь)
та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти в гори i вже звiдтiля почав скликати
до себе орди; бiльшiсть же його скарбiв та частину гарему запорожцi
захопили у свою власнiсть.
Мабуть, про цей славний наскок Сiрка на Крим i спiва ться в пiснi:
Ой, як крикнув же та козак Сiрко
Та на сво©х же, гей, козаченькiв:
"Та сiдлайте ж ви коней хлопцi-молодцi,
Та збирайтеся до хана у гостi!"
Та туман поле покрива ,
Гей, та Сiрко з Сiчi та вд©жджа .
Гей, та ми думали, та ми ж гадали,
Що то орли та з Сiчi втiтали,
Аж то вiйсько та славне запорозьке
Та на Кримський шлях з Сiчi
ви©жджало.
Та ми ж думали, та ми х гадали,
Та що сизий орел по степу лiта ,
Аж то Сiрко на конику ви©жджа .
Гей, ми ж думали, ой, та ми ж
гадали,
Та що над степом та сонечно ся ,
Аж то вiйсько, та славне запорозьке,
Та на вороних конях у степу
виграва .
Та ми ж думали, ой, та ни ж
гадали,
Що то мiсяць з степу, ой, зiсходжа ,
Аж то козак Сiрко, та кэзак же
Сiрко
На битому шляху татар оступа .
Визволивши з неволi велика силу землякiв i захопивши в неволю багато
знатних татар, запорожцi, обтяженi здобиччю, пiшли назад до Гнилого моря
та ледве встигли завчасу, бо хан, зiбравши орду, напав, було, вже на
запорозьку залогу, що обороняла брiд.
Одбившись од татар, Сiрко перейшов з усiм вiйськом та ясирем Гниле море
й, наблизившись до Чорно© долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на
спочинку Сiрко почув, що не всi визволенi з Криму укра©нцi радiють тому;
чимало й таких, що вже побусурманилися або мають дiтей од бусурманiв i
шкодують за Кримом i кленуть запорожцiв за те, що ведуть ©х на Укра©ну. Та
звiстка тяжко вразила Сiрка, i в головi його постало гостре питання:
"Як мусить жити далi Укра©на, коли дiти так легко ©© забувають i
перекидаються не тiльки на ляхiв та московцiв, а навiть на ворогiв Христа
- бусурманiв". У запалi вiн задумав помститися зрадникам i дати науку
iншим. Суворий кошовий звелiв зiбрати всiх визволених до гурту - ©х було
бiля 7000. Тодi вiн сказав, що нiкого не приневолю вертатися на Укра©ну;
всякому вiльно йти, куди вiн хоче. Почувши те, бранцi подiлилися, й бiля
3000 побусурманених укра©нцiв, покинувши запорозький табiр, пiшли назад до
Криму. Дiждавши, доки вони зайшли за кряж, Сiрко одiбрав кiлькасот
наймолодших козакiв (щоб загартувати молоде серце) i звелiв ©м сiсти на
коней, наздогнати перевертнiв i повистинати всiх до ноги; сам же повагом
по©хав слiдом, щоб вивiрити, як виконають його наказ. Коли вiн до©хав до
Чорно© долини, рясно вкрито© покривавленим трупом, то його взяв жаль, i в
задумi вiн мовив: "Простiть менi, брати мо©! Але лiпше вам спати тут до
страшного суду господнього, анiж розплоджуватись у Криму на безголiв'я
рiднiй вашiй землi, а собi без святого хреста на вiчну погибель!"
Повернувшись iз визволеними християнами i 6000 захопленого
бусурманського полону, Iван Сiрко частину бранцiв послав Самойловичу, а
решту лишив на Сiчi, щоб взяти за них iз Криму викуп. I, справдi,
незабаром вiн дiстав листа вiд хана з проханням вiдпустити полонених татар
на волю за оплату.
Вiддаючи бранцiв, Сiрко переслав з ними хановi в Крим ухваленого радою
2 вересня 1675 року довгого листа, у якому докоряв хановi за зрадливий
напад на Сiч. У тому посланнi мiстяться дуже цiкавi згадки про давнiх
запорозьких лицарiв та про подi©, якi з iнших джерел нам не вiдомi.
ДРУГА РУ НА УКРА НИ
Року 1675-го Самойлович разом iз росiйським вiйськом знову пiшов на
Правобережжя й оточив Дорошенка в Чигиринi, та той не пiддався, а тим
часом йому на помiч встигли турки, взяли Ладижин та Умань, що перебували
на московськiй сторонi, й увесь люд iз тих мiст погнали в неволю.
Обороняли тi мiста й двi сотнi запорожцiв, якi також дiсталися чужинцям.
Восени 1675 року турки покинули Укра©ну й рушили за Днiстер, та з того
не стало легше, бо польський король Ян Собеський задумав скористатися
вiдсутнiстю ©х i повернути Укра©ну пiд владу корони, а для того вiн набрав
чимале вiйсько й кинувся пустошити укра©нськi землi ще гiрше, нiж татари.
Люд, який уже 20 лiт переходив iз Правобережжя на Лiвобережжя, тепер
посунув за Днiпро тисячами й десятками тисяч. Такому переселенню дуже
сприяв Самойлович, який гадав, що це зменшу силу гетьмана Дорошенка.
Занепад i ру©на Укра©ни важким тягарем давили душу Сiрка. Все життя вiн
бився за волю рiдного краю i з розпукою в серцi бачив тепер, що вся його
праця не дала щастя Укра©нi й не зрятувала Правобережжя од повно© ру©ни.
Цей занепад Вiйсько Запорозьке обмiрковувало на сво©й радi разом iз
ксшовим i вирiшило, що коли вже неможливо зберегти незалежнiсть, то треба
хоч з' днати обидвi частини пiд рукою одного державця, щоб позбутися
розбрату помiж себе й колотнечi. З московськими во водами було тяжкэ й
нудно, а проте жили там люди, мали що ©сти i множилися; на Правобережжi ж,
у боротьбi з поляками, турками та росiянами майже нiхто не доживав свого
вiку: всi або гинули од ворожо© збро©, або кiнчали сво життя в неволi.
Укра©на вкрай стомилася вiд нерiвних змагань i благала дати iй спокiй.
Через те рада погодилася з росiйською зверхнiстю i, щоб прихилити до того
Дорошенка, Iван Сiрко з полком запорожцiв восени 1675 року по©хав до
гетьмана в Чигирин. Той зустрiв кошового за мiстом дуже урочисто, як
отамана Вiйська Запорозького й вiдомого на весь свiт лицаря. Обидва козаки
гiрко плакали над долею рiдно© неньки Укра©ни i завершили свою нараду тим,
що Дорошенко в присутностi свого вiйська склав присягу на пiдданство
росiйському царевi, й частину сво©х клейнодiв, а саме - булаву й корогву,
доручив Сiрковi передати Вiйську Запорозькому.
Про цю подiю Iвiн Сiрко зараз же сповiстив росiйський уряд, висловлюючи
в листi надiю, що цар зустрiне Дорошенка з батькiвською ласкою i захистить
Укра©ну сво©м вiйськом од усiх ворогiв: татар, туркiв та полякiв так, щоб
сплюндрованi мiста й села Укра©ни знову залюднилися i втiшалися сво©ми
вольностями.
Вчинок Дорошенка й Сiрка виявля , що обидва цi щирi оборонцi
укра©нсько© незалежностi розумiли, що Правобережжя добралося вже до краю,
бо нема вже сил воювати, i що для подальшо© боротьби на якийсь час
потрiбний спокiй.
Пiдданством Дорошенка росiйському царевi вони мали надiю зробити
неможливими напади на Правобережну Укра©ну Самойловича з росiйським
вiйськом, та тiльки це було не на руку ставленику Москви - вiн хотiв
знищити Дорошенка, щоб самому бути диновладним гетьманом, i через те,
довiдавшись про Чигиринську подiю, вiн через посланцiв застерiг царський
уряд, що та присяга не щира - то лише лукавi заходи Сiрка й Дорошенка
проти нього - Самойловича.
Пiд впливом цих наклепiв Олексiй Михайлович послав Дорошенковi грамоту
з вимогою, щоб той ©хав у Батурин i там присягнувся перед Самойловичем i