Страница:
ста скрутно, не пода ©м помочi.
У серединi року 1694-го на Сiчi знову зчинився заколот iз приводу
закликiв Петрика до нового походу, разом з ордою, на Гетьманщину. Його
прихильники скинули з кошевства Рубана за те, що той не хотiв при днатись
до татар, але, як й обидва попереднi рази, товариство не знайшло з-помiж
себе козака, здатного тримати булаву, а через те на третiй день заколоту
вороги бусурманiв взяли гору, обрали кошовим Iвана Шарпила й почали
лаштуватись до вiйни з татарами.
НОВI ЗАЧIПКИ 3 ТАТАРАМИ
З запорозьких ватажкiв того року найбiльш уславилися Федько та
Максименко. Останнiй року 1694-го навiть вирушив байдаками за Днiпро й,
поминувши рiчкою Конкою Аслам-город, вийшов у Чорне море; далi ж,
приставши до берега Криму, попалив багато татарських осель, визволив iз
неволi бiля тисячi християн та, захопивши на байдаки стiльки ж бусурман,
повернувся до устя Днiпра. Тiльки пропливти проти води повз турецькi мiста
йому не вдалося, й вiн змушений був потопити сво© байдаки в Днiпрi й
рухатися на Сiч суходолом.
Окрiм цих ватажкiв, запорожцiв водив на татар сам кошовий Шарпило.
Розгромивши татар на Чонгарi та Молочних Водах i вiднявши в них сiм
гармат, кошовий подався з козаками на низ Днiпра, на рiчку Ольхову та
урочище Стрiлицю, але пiд час його походу татари зробили засiдку й
несподiваним наскоком розбили козакiв i прогнали на Сiч.
Незадоволенi такою невдачею, запорожцi скинули Шарпила з уряду й обрали
кошовим Петра Прима. Новий отаман восени того ж року ходив на татар, але,
не дiждавшись допомоги вiд Мазепи, невдовзi повернувся на Сiч.
СЕМЕН ПАЛIЙ
З початком 1680-х рокiв польський король Ян Собеський поновив на
Правобережнiй Укра©нi козаччину й почав залюднювати землю, що колись, як
кажуть, текла молоком та медом, а тепер стояла пусткою. За 15 рокiв, що
минуло вiд Чигиринсько© ру©ни, багато укра©нського люду, рятуючись вiд
крiпацтва, що повелося на Гетьманщинi, вернулося з лiвого берега Днiпра на
правий i разом iз вихiдцями iз Запорожжя поповнювали козацькi полки,
затвердженi королем. До 1689 року козацьке вiйсько набуло вже чимало©
сили, а вiдчувши свою мiць, стало не пускати в сво© межi польських панiв,
а тих, що встигли засiсти, виганяло; пригадуючи Хмельниччину, погрожувало
знову витурити полякiв разом iз жидами за Вiслу.
З 1689 року нове козацтво пiд проводом сво©х полковникiв i
найвидатнiшого помiж них Семена Палiя повело вiдверту боротьбу з поляками
та захопило навiть королiвськi фортецi у Немировi та Бiлiй Церквi. Маючи
осередком свого козацького вiйська Фастiв, Палiй бився не тiльки з
поляками, а водночас i з татарами й турками, i, незважаючи на невелику
кiлькiсть свого вiйська, вiн мав щастя у тiй боротьбi; оборона ж
поспiльства вiд панiв зробила його народним геро м. Об' днавши пiд сво ю
владою майже все Правобережжя, Палiй пiшов стежкою Богдана Хмельницького i
просив царя Петра I прийняти Правобережну Укра©ну пiд свою руку, та цар,
щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а запропонував Палiю з
козаками переходити на схiдний бiк Днiпра. Палiй же не захотiв, як вiн
казав, покинути люднiсть на поталу панам, а церкви вiддати унi© й лишився
у Фастовi, обстоюючи й надалi православну вiру та укра©нську люднiсть.
ПОХIД ШЕРЕМЕТ ВА НА ТАТАР
Напровеснi року 1695-го цар Петро I, забравши владу до сво©х рук,
проголосив похiд на туркiв i татар. Сам вiн рушив на турецьке мiсто Азов,
а боярина Шеремет ва з росiйським вiйськом та Мазепу з укра©нськими
козаками послав проти турецьких мiст на Днiпрi.
Мазепа перебрався з козаками на захiдний берег у Мишуриному Розi,
Шеремет в - у Переволочнiй; далi, простуючи степовими шляхами, росiйське й
козацьке вiйсько пiдступило 24 липня до Кизикермена й одразу ж кинулося
громити його з гармат та штурмувати. Запорожцi тим часом поновили собi
чайки й пiд проводом кошового Максима Самiйленка обложили з Днiпра весь
острiв Тавань iз його фортецею. Кизикермен, хоч турки й татари добре його
оборонили, недовго стояв i 31 липня пiсля того, як росiяни й козаки
вдерлися в мiсто i зчинили там рiзанину, здався на волю переможцiв. Слiдом
за Кизикерменем Тавань захопили запорожцi; тi ж бусурмани, що були на
кримському боцi Днiпра, в Аслам-Керменi та Мубер-Керменi, побачивши, яка
доля спiткала першi двi фортецi, покинули сво© мiста разом iз риштуванням,
та, забравши деяке збiжжя, втекли до Криму.
Запорожцям у Таванi дiсталася велика здобич i сила бранцiв, i все те
вони повезли чайками на Сiч. Шеремет в та Мазепа не мали наказу рухатися
далi на Крим i, передавши завойованi мiста запорожцям, повернулися тим же
шляхом на Укра©ну.
Восени того ж року кошовим отаманом Вiйська Запорозького в сьомий раз
був обраний Iван Гусак, який зараз же повiв запорожцiв походом на
татарську Стрiлицю й Перевiзну пристань, що навпроти Очакова, i, нако©вши
татарам чимало шкоди, до зими прибув на Сiч.
Вiдплачуючи за руйнування Днiпрових мiст, татари в сiчнi 1696 року
великою силою наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всi села понад Ореллю
й Днiпром, i, перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа
в цiй пригодi виявив свою нездатнiсть до керування вiйськом i допустив до
того, що татари спустошили всю пiвденну Полтавщину. В цьому походi з
татарами знову був Петрик. Зi сво © упертостi вiн не хотiв розумiти, що
коли у першому його походi запорожцi вiдмовилися од нього, то тепер, пiд
час вiйни запорожцiв iз татарами, це було вже зовсiм неможливо. I тут вiн
знайшов собi смерть - загинув од рук одного з козакiв.
НОВI МОРСЬКI ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦIВ
Користуючись зруйнуванням турецьких фортець на Днiпрi, кошовий Iван
Гусак у квiтнi 1696 року вiдрядив iз Сiчi пiд проводом полковника Чалого
500 сiчовикiв на море. Там запорожцi вистежили сiмнадцять турецьких галер
та сандалiв, що везли до Очакова припас i крам, маючи невелику турецьку
залогу, й, напавши на той флот, штурмом побрали судна, захопивши крам на
сво© чайки, самi ж кораблi потопили.
Велика здобич, привезена Чалим на Сiч, заохотила запорожцiв до нового
походу, й новообраний кошовий отаман Якiв Мороз в червнi сам виплив на 40
чайках з 1740 козаками. В морi запорожцi подiлились на два вiддiли: Чалий
iз десятьма чайками повернув на Крим; кошовий же Мороз пiшов гуляти морем
та вистежувати турецькi кораблi.
Приставши до берега неподалiк Козлова, Чалий знищив кiлька татарських
сiл та, взявши здобич i 62 бранцi, поплив назад. Та пiд час повороту його
спiткала недоля: бiля Очакова на запорожцiв напало кiлька турецьких галер
i сандалiв i почали громити ©х iз гармат. Щоб врятувати товариство, Чалий
пристав до острова Березань, окопався там i два днi вiдбивався; на третю ж
нiч нишком посадив козакiв на чайки й рушив до Днiпра; але втекти
запорожцям не вдалося: бiля Сагайдачних кучугур турецькi галери наздогнали
козакiв i заступили ©м шлях у Днiпро. Чалий змушений був топити чайки й
виходити на лiвий берег, а там запорожцям склалося ще на гiрше: в
Ольховому лiсi ©м перетнув шлях сам хан з ордою; з тилу ж переслiдували
яничари на галерах, i хоч як завзято оборонялися запорожцi весь день, та
бусурмани щiльно оточили ©х великою силою i, чимало повбивавши, решту,
здебiльшого поранених, разом iз ватажком взяли у полон. Чалого вони зразу
ж замучили, а товариство кiлькiстю 340 душ послали до Очакова в неволю.
Ой, ударивсь пан отаман об сирую землю:
"Земле, земле сирая, ти матуся рiдная!
Прийняла ти вiйська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!"
Так загинув Чалий, нагадавши сво©м походом та смертю колишню невмирущу
славу Вiйська Запорозького.
Мало не спiткала така ж доля й кошового отамана Мороза. Початок походу
був добрий: запорожцi вистежили в морi кiльканадцять турецьких кораблiв,
напали на них i захопили три кораблi, останнiх же розiгнали по морю. На
кораблях Мороз знайшов п'ять листiв вiзира до хана з усiлякими наказами й
розпорядженнями; розумiючи вагу тих послань, швидше поплив до Днiпра, щоб
передати iз Сiчi тi листи через гетьмана царевi. Тiльки в Днiпрових гирлах
на козакiв напали турки з галерами, певно, тi ж самi, що зловили там i
Чалого, а зi схiдного берега цiлими хмарами насiдали татари. Мороз
спробував, було, пробитися крiзь турецький флот угору Днiпра, та те не
вдалося. Тодi кошовий направив байдаки до захiдного берега та, закопавши
гармати i всю свою здобич бiля Стрiлицi в пiсках, а чайки потопивши,
продерся серед ночi крiзь орду й прибув на Сiч суходолом, провiвши навiть
з собою 27 бранцiв iз галер.
Походом Мороза й Чалого на море запорожцi вiдтягли на себе турецький
флот й орди кримського хана i тим дуже полегшили царевi справу бiля гирла
Дону, так що 17 липня 1696 року вiн з росiйським вiйськом та укра©нськими
козаками, що були пiд проводом наказного гетьмана Лизогуба, взяв мiцну
турецьку фортецю Азов.
МАЗЕПА НА ЗАПОРОЖЖI
Сподiваючись iз боку турок на помсту за Азов, цар звелiв Мазепi зробити
багато човнiв i по веснi рушати походом проти бусурманiв на Низ Днiпра
разом iз росiйським вiйськом пiд проводом князя Долгорукого. Коли 25
травня року 1697-го гетьман виступив уже в похiд, до нього прибув iз
Запорожжя козак Михайло й переказав дуже потрiбнi вiстi про заходи
ворогiв. Разом iз тим вiн розповiв про дуже цiкаву подiю, що скидалася на
втечу з неволi гетьмана Самiйла Кiшки, а саме: Михайло був бранцем у
турецького крамаря 15 рокiв, i, коли той останнiм разом плив зi сво©м
паном у торгових справах з Цар-города в Козлов, невольники, що перебували
на ©хнiй галерi, збунтувалися, порозбивали кайдани, знищили всiх
бусурманiв i випливли галерою в Днiпро, а бiля Стрiлицi покинули судно й
разом iз ним, Михайлом, серед велико© небезпеки од татар пiшки повернулися
на Сiч.
24 червня Мазепа з вiйськом та обозами прибув до Днiпра й, ставши проти
Кодака, вище порогiв, дiждався там згори Днiпра сво©х човнiв iз борошном
та iншим припасом i став ©х спускати вниз через пороги; сам же перевiзся
на правий берег i пiшов iз козацьким вiйськом до порога Вiльного й Кiчкаса
зустрiчати човни.
Певно, що запорожцi не дуже сприяли Мазепi, бо не дали йому досвiдчених
лоцманiв, i доки Мазепинi човни пiднiмали до Кiчкаса, то з них розбилося
об камiння й пiрнуло на дно разом iз припасом 17 морських байдакiв та 53,
обкладених очеретом, менших.
22 липня гетьман iз козацьким вiйськом зупинився табором бiля
Чортомлицько© Сiчi. Запорожцi, хоч i не любили Мазепу, та шанували його як
гетьмана Укра©ни i на чолi з кошовим отаманом Яковенком зустрiли його
урочисто, з мушкетною й гарматною пальбою. Це було Мазепi так втiшно, що
вiн подарував товариству 2000 золотих iз власно© кишенi.
Прибувши на Тавань, московське й козацьке вiйсько заходилося будувати
бiля старо© фортецi нову, й, коли вже ©© майже кiнчали, до Таванi
пiдступили татари й турки. Кримська орда наблизилась зi схiдного берега;
Бiл-городська ж пiдступила з правого, а Днiпром пiдпливало турецьке
вiйсько.
Незважаючи на те, що в Мазепи i князя Долгорукого було бiля 200 000
вiйська, вони, побачивши орди, не мали зваги напасти на них i мерщiй стали
вiдходити назад, повз Запорозьку Сiч, на рiчку Орель; у Таванi ж лишили
всього 6000 з' днаного вiйська, росiйського й козацького, та ще 1000
запорожцiв на чолi з отаманом Яковенком.
Розумiючи, що в Таванi обмаль вiйська, татари кинулись облягати острiв
так, що Яковенковi, аби утримати фортецю, довелося викликати iз Сiчi все
Запорозьке Вiйсько й послати гетьмановi звiстку, щоб давав помiч.
Мазепа й Долгорукий вернули з Опiшнi 20 000 вiйська назад у Тавань, та,
доки воно прибуло, татари поробили навкруг ново© фортецi шанцi, пiдiйшли
рiвчаками до Таванi й, пiдкопавши мури, висадили ©х вибухом у трьох
мiсцях. Проте, коли вони кинулися на штурм, запорожцi разом iз спiльниками
вiдбили ©х i дещо поновили стiни. Не добувши Таванi, татари пiдступили до
Кизикермена, а коли ©х зустрiли вогнем i там, вони, простоявши пiд
фортецями, доки почалися холоди, рушили назад у Крим та Бiлгород.
Через зиму, а саме влiтку 1698 року, Мазепа i князь Долгорукий знову
вибралися походом на Крим, та тiльки ще дужче набралися сорому. Вони йшли
з Орелi через Самару, схiдною стороною Днiпра, i, не дiйшовши далi Таванi,
вирядили звiдтiля .пiд Перекоп вiддiл вiйська на 10 000 душ. Але, зазнавши
невдачi, тi повернулися назад. Дiждавшись вiйська, князь Долгорукий iз
гетьманом по-прошкували на Укра©ну, покинувши Тавань на самих козакiв.
Запорожцям довелося тяжко, та вiйсько добре розумiло, яку вагу для життя
Запорожжя мали фортецi на Таванi, й пильно обороняло ©х од татар.
ЗГОДА СУЛТАНА 3 ЦАРЕМ
Року 1699-го, 14 сiчня, цар пiдписав iз турками замирення на два роки,
а далi й мир - на 30 лiт. За тi ю умовою всi фортецi Таванi, а також
Кизикермен, росiяни мали зруйнувати й повернути туркам. Запорожцям
дозволялося вiльно плавати по рибу й сiль до самого лиману; зате коли хто
з козакiв нападав на бусурманiв, того росiйський уряд карав на смерть.
Такi умови були дуже шкiдливi для Вiйська Запорозького. Перш за все
вони робили неможливим для запорожцiв брати в татар здобич. По-друге,
дозвiл вiльно плавати на лимани лишився тiльки на паперi, бо устя Днiпра
перебувало в руках бусурманiв.
ПОРУШЕННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ
За вiйни, пiсля опанування Таванню й Кизикерменем, Вiйсько Запорозьке
стало, було, господарем Нижнього Днiпра та лиману й пiсля
п'ятнадцятирiчно© перерви тiльки-но почало поновляти сво© славнi морськi
походи, та тут саме вони й увiрвалися. Передачу туркам острова, за який
козаки стiльки рокiв билися й проливали свою кров, вони мали собi за
образу.
Незадоволення запорожцiв незабаром виявилося в тому, що коли прислане
росiйське й козацьке вiйсько стало руйнувати таванськi мiста, то запорожцi
не тiльки не захотiли пособляти росiйським генералам в тiй справi, а
навiть чинили всiлякi перешкоди; в листопадi ж: написали до Москви скаргу
за недодачу жалування й порушення вольностей Вiйська на рiчцi Самарi, що
споконвiку належала Запорожжю.
Незважаючи на скаргу, росiйський уряд надумав збудувати на запорозьких
землях ще одну фортецю. Року 1700-го на Запорожжя прийшов вiддiл
росiйського вiйська й почав зводити ту фортецю на схiдному боцi Днiпра
проти Микитиного Рогу, в урочищi Кам'яний Затон.
Ця подiя, яку Вiйсько Запорозьке розумiло, як найбiльшу собi кривду,
призвела до рiшучого незадоволення козакiв росiйською зверхнiстю взагалi.
Воно виявилося в тому, що коли цар Петро I року 1700-го розпочав вiйну iз
шведами й покликав запорожцiв iти разом з укра©нськими козаками у Лiвонiю,
то вони прогаяли багато часу й вiд Риги повернулися на Укра©ну, майже не
воювавши. Прибувши ж на Запорожжя року 1701-го, пошарпали на верхiв'ях
Iнгулу крамарiв зi Стамбула, що везли у Московщину коштовнi речi, i,
незважаючи нi на якi вимоги гетьмана й навiть накази iз Москви, не хотiли
вiддати пограбованого.
КОСТЬ ГОРДI НКО-ГОЛОВКО
Лiвонська вiйна Росi© iз Швецi ю ще дужче пiдбурила запорожцiв проти
росiйсько© влади, бо козаки, повернувшись iз походу, розповiли на Сiчi, що
росiйськi вiйськовi люди знущались над сiчовиками i з презирством на них
дивились. Такий настрiй призвiв до того, що на початку 1702 року кошовим
отаманом запорожцi обрали ворога росiйсько© зверхностi, козака
Платнирiвського куреня Костя Гордi нка-Головка. Походив вiн iз Полтавщини,
освiту ж дiстав у Ки©вськiй академi©. Це був певний козак-лицар рiшучо© та
вперто© вдачi. Як i славний Iван Сiрко, Гордi нко хотiв бачити Вiйсько
Запорозьке незалежним нi од яко© сусiдньо© держави й у такому напрямi
повiв справи вiйськовi.
Звiдтодi, як Гордi нко взяв до рук булаву, Вiйсько Запорозьке неначе
прочуняло й захвилювалося. 23 жовтня року 1702-го кошовий послав через
Мазепу листа до Москви, повiдомляючи уряд, що козаки не хочуть мати
московського мiста в Кам'яному Затонi. Там же, мiж iншим, було сказано:
"ще начальники московського вiйська не збудували того города, а вже
перевiз наш бiля Кодака вiдняли й чинять нам всякi кривди та збитки. Через
те Вiйсько Запорозьке, наказу про збудування города в Кам'яному Затонi
слухати не буде, ламати камiнь на будiвлю того города на землях Запорожжя
не дозволить, а якщо хто прибуде з московськими людьми той город будувати,
то запорожцi будуть оружно на них бити".
Пiд той час козаки були дуже потрiбнi росiйськiй державi через затяжну
вiйну зi шведами, i цар Петро Олексiйович замiсть того, щоб розгромити ©х
за непокору, послав на Сiч стольника Протасова з коштовними дарунками й
жалуванням i звелiв сво му посланцевi прийняти од запорожцiв присягу.
Прочитавши урочисто, як годилося за вiйськовим звича м, царського листа
серед козацько© ради, Гордi нко на пропозицiю стольника - цiлувати на
вiрну службу царевi хрест, рiшуче сказав, що Вiйсько Запорозьке не
присягатиме через те, що московський уряд порушив вольностi, побудувавши
городки на Самарi й споруджуючи фортецю в Кам'яному Затонi, i, коли тi
городки будуть поруйнованi, тодi Вiйсько Запорозьке i присягу складе.
Ворог запорожцiв - Мазепа, довiдавшись про цю подiю на Сiчi, послав
царевi доноса, доводячи, нiби претензi© запорожцiв на землю по Самарi
зовсiм безпiдставнi, бо вони не мають царсько© жалувано© грамоти, i радив
вжити проти козакiв рiшучих заходiв. На Запорожжя ж вiн послав сво©х
пiдручних пiдмовляти козацтво, щоб скинуло Гордi нка з кошевства. Це
Мазепi таки вдалося, i року 1703-го на кошевство було обрано Герасима
Крису.
Догоджаючи Мазепi, Криса розгромив ватаги козакiв Москаля й Ропухи, що
шарпали подорожнiх кримцiв, та з того в Сiчi стався заколот, i великi
гурти запорожцiв пiшли на Самару, знищили там селiтряний завод гетьмана
Мазепи й погрожували Новобогородському городку, а з кiнцем 1703 року знову
обрали кошовим Костя Гордi нка.
Весь 1704 рiк минув на Запорожжi неспокiйно. За згодою Гордi нка й
усього Коша, велика ватага в 3000 козакiв iз гарматами вийшла iз Сiчi,
перевезлася вище Кодака за Днiпро на рiчку Самару, добула збро ю та
зруйнувала Новосергi©вське мiстечко й позганяла з пiвденного боку Орелi
всiх людей, що не мали запорозького пiдданства. З комендантом фортецi
Кам'яного Затона - боярином Шеншиним - вiдносини запорожцiв були
якнайнапруженiшими, доходили до вiйськових сутичок. Незважаючи на все те,
можна з певнiстю сказати, що Гордi нко в тi часи не думав зраджувати царя,
а тiльки домагався вiд нього визнання давнiх прав i вольностей Вiйська
Запорозького. Це стверджу ться тим, що полк бiля 2000 козакiв цiлий рiк
перебував у складi росiйського вiйська на Ладозi i в червнi брав участь в
атакуваннi шведiв на Чорнiй рiчцi, бiля Неви.
КIНЕЦЬ ПАЛIЯ
Тим часом на Правобережжi, що ледве стало оживати пiсля велико© Ру©ни,
знову полилася кров. Побачивши, що поновлена козаччина не хоче знати
полякiв за сво©х зверхникiв i не пуска на Укра©ну польських панiв,
коронний польський гетьман Синявський iз наказу польського уряду вирушив
на Укра©ну з великим вiйськом i року
1703-го почав плюндрувати Подiлля й Брацлавщину, приборкуючи
непокiрливу укра©нську люднiсть. Благання козацьких полковникiв, зокрема й
Палiя, до росiйсько© духовно© влади й до царя Петра, щоб заступилися за
руський люд та православну вiру, лишилися марними, й Синявський вигубив
козацтво по всiй захiднiй Укра©нi, окрiм Фастiвщи-ни, де Палiй
спромiгся-таки вiдбитися. Разом iз знищенням козацтва поляки чинили утиски
й православнiй вiрi.
Палiй втримався на Фастiвщинi, та ненадовго - його спiткало лихо,
вiдкiля вiн i не сподiвався. Влiтку року 1704-го цар Петро I послав Мазепу
з козацьким вiйськом на Правобережжя, щоб громити тих польських панiв, якi
виступали за шведську партiю; Мазепа ж скористався цим випадком, щоб
пiдгорнути Правобережну Укра©ну пiд свою владу i стати гетьманом обох
берегiв Днiпра не тiльки на паперi, а й на дiлi. На перешкодi йому стояв
тiльки фастiвський полковник Палiй, оборонець посполитого люду й ворог
панства, яке розплодив Мазепа на Гетьманщинi. Мазепа знав, що Палiй мав
великий вплив i що вiн не допустив би поневолити люднiсть Ки©вщини так, як
це сталося на Гетьманщинi.
Щоб вiдкинути Палiя зi свого шляху, Мазепа закликав його до свого
табору на приятельський бенкет, i, коли той, не маючи й у гадках нiчого
лихого, сидiв в його наметi гостем, гетьман зрадливо звелiв його зв'язати
й вирядив у Москву, пояснюючи в листi до царя, нiби Палiй прихильний до
шведсько© зверхностi. Петро I повiрив тому наклеповi й без нiякого суду
заслав Палiя до Сибiру й тiльки року 1709-го, пiсля прилучення Мазепи до
шведського короля, повернув старого полковника на Укра©ну. Тi ю волею
Палiй не змiг уже тодi скористатись, бо нудьга в засланнi за рiдним кра м
i почуття образи вiд кривди, йому заподiяно©, збавили нашому народному
оборонцевi вiку, й року 1710-го вiн помер.
Згаданi подi© вiдбилися на життi Запорожжя збiльшенням сiчового
товариства, бо всi недобитки з козацтва Правобережно© Укра©ни тiкали на
Запорожжя й почасти записувалися в куренi, почасти ж сiдали зимiвниками на
захiдних запорозьких землях.
Рiк 1705-й минав на Запорожжi теж неспокiйно, бо росiйський уряд почав
разом iз турецькими комiсарами ставити на запорозьких землях межi й
кордони. Гордi нко протестував з приводу того, що запорозькi землi межують
без згоди й участi Вiйськового Коша, й доводив, що ще з часiв литовського
князя Вiтовта межа Запорожжя починалася вiд старого Очакова та йшла
берегом моря й лиману до самого устя Днiпра, "де урочище Сто Могил"; "i ще
й море було наше", писав вiн, "поки з берега кiнь доставав дно копитами,
Днiпро ж завжди був запорозький, i нiяких меж на ньому не було".
На протести Запорозького Коша росiйський уряд не звертав нiяко© уваги.
Росiя на пiвночi ув'язалася в тяжку вiйну, на пiвднi ж хотiла мати спокiй
i, щоб не сваритися з турками, вiддала ©м усi землi по низах рiчок Iнгулу,
Висунi й Iнгульця до устя рiчки Кам'янки. Це ще дужче обурило запорожцiв
проти росiйського уряду.
БУЛАВIН ТА ЗАПОРОЖЦI
Рiк 1706-й кошовим отаманом на Сiчi пробув Тимофi нко, а 1707-го -
Петро Сорочинський. Наприкiнцi того ж року на Сiч прибув iз Дону донський
козак Булавiн, що пiдняв на Дону збройне повстання проти росiйського
уряду. Вiн просив помочi Вiйська Запорозького, але Сорочинський рiшуче
вiдмовив i навiть примусив Булавiна ви©хати iз Сiчi в Кодак. Незадоволена
тим запорозька молодь та голота скинула Сорочинського з уряду й обрала
знову кошовим Гордi нка. Проте й Гордi нко не згодився допомагати Булавiну
й тiльки дозволив при днатися до нього окремим козакам. Цей вчинок
свiдчить, що ще й року 1707-го Гордi нко не думав виступати проти
московсько© зверхностi.
Через кiлька мiсяцiв на Сiчi розiйшлася чутка про те, що Булавiн
розгромив росiйське вiйсько, опанував Новочеркаськ i проголосив себе
отаманом Донського вiйська. Запорозька молодь захвилювалась i на радi, що
вiдбулася 13 травня 1708 року, дуже нарiкала на вiйськову старшину за те,
що та вiдра©ла Вiйську боротися разом iз Булавiним проти росiйських во вод
й ухвалила, доки не пiзно, йти на Самару й зруйнувати там московськi
мiстечка. Мабуть, що воно так би й сталося, коли б саме тодi не прибули з
Межигiрського монастиря ченцi. Почувши, що ко©ться в Сiчi, вони винесли на
майдан хрест та вангелi й умовили запорожцiв не пiднiмати збро© на людей
православно© вiри. Пiд впливом ченцiв бiльшiсть запорожцiв вгамувалася, й
похiд на Самарськi мiстечка не склався; проте частина голоти, кiлькiстю
бiля 1500 душ, покинула Сiч i пiшла до Булавiна. Пiд проводом отаманiв
Безпалого та Драного вони билися з росiйським вiйськом бiля рiчки Торця, а
далi, вiдтиснутi бригадиром Шидловським, засiли в Бахмутському городку й
там, вiдбиваючись од його вiйська, загинули всi до одного.
ШВЕДЧИНА
Шведський король Карл XII, звоювавши королiв датського й польського,
рушив iз невеликим вiйськом на росiйськi землi й восени року 1708-го
несподiвано для всiх повернув iз Смоленська на Стародуб, щоб зазимувати на
Укра©нi. Довiдавшись про те, вiйськова укра©нська старшина пiдступила до
Мазепи, вмовляючи його скористатися походом шведiв i визволити Укра©ну вiд
московсько© влади. Мазепа й сам добре розумiв, що пiд зверхнiстю Росi©
Укра©на не втрима сво © автономi©, й, боячись, мабуть, щоб його не
спiткала доля Брюховецького, став зав'язувати зносини з королем Карлом.
Досi вiн певно не мав на думцi зрадити царя, бо тiльки-но сво©м вiйськом
допомiг йому втихомирювати повстання Булавiна i з наказу царя порозсилав
козацькi полки до Литви й у Петербург воювати проти шведiв, та й люднiсть
на Укра©нi вiн не попередив про мабутн повстання проти московсько©
зверхностi.
Скiнчилося тим, що шведський король прийшов у Новгород-Сiверський;
Мазепа, лишивши частину свого вiйська в Батурин, сам iз старшиною та
кiлькома тисячами козакiв рушив за Десну й по днався iз шведським королем.
Разом вони попрямували до Батурина, та князь Меншиков iз росiйським
вiйськом випередив ©х i, пiдступивши пiд Батурин, почав його штурмувати.
Козаки завзято обороняли мiсто, та тим тiльки роздратували Меншикова.
Серед ночi полковий старшина Iван Нiс перейшов на бiк Меншикова й показав
йому потайний пролаз у мiсто. Росiйське вiйсько, не гаючись, серед ночi
захопило мiсто й люто помстилося за змагання. Меншиков звелiв вирiзати
весь Батурин до ноги й, загарбавши Мазепинi скарби та всякий припас, саме
мiсто спалив i зруйнував дощенту.
А в городi у Батуринi мужикiв та жiнок
Упень сiкли та рубали,
Церкви палили, святi© iкони
Пiд ноги топтали.
Дiставши вiд Мазепи звiстку про те, що вiн став до спiлки iз шведським
королем, кошовий отаман Кость Гордi нко дуже здивувався, бо завжди знав
гетьмана за зрадника укра©нського народу й найбiльшого свого ворога.
Проте, захоплений iз давнiх лiт мрi ю оборони незалежностi Запорожжя й
усi © Укра©ни вiд сусiдiв, вiн забув свою зневагу до Мазепи й, по днавшись
iз ним та шведським королем, спробував повернути Укра©нi здобуту за часiв
У серединi року 1694-го на Сiчi знову зчинився заколот iз приводу
закликiв Петрика до нового походу, разом з ордою, на Гетьманщину. Його
прихильники скинули з кошевства Рубана за те, що той не хотiв при днатись
до татар, але, як й обидва попереднi рази, товариство не знайшло з-помiж
себе козака, здатного тримати булаву, а через те на третiй день заколоту
вороги бусурманiв взяли гору, обрали кошовим Iвана Шарпила й почали
лаштуватись до вiйни з татарами.
НОВI ЗАЧIПКИ 3 ТАТАРАМИ
З запорозьких ватажкiв того року найбiльш уславилися Федько та
Максименко. Останнiй року 1694-го навiть вирушив байдаками за Днiпро й,
поминувши рiчкою Конкою Аслам-город, вийшов у Чорне море; далi ж,
приставши до берега Криму, попалив багато татарських осель, визволив iз
неволi бiля тисячi християн та, захопивши на байдаки стiльки ж бусурман,
повернувся до устя Днiпра. Тiльки пропливти проти води повз турецькi мiста
йому не вдалося, й вiн змушений був потопити сво© байдаки в Днiпрi й
рухатися на Сiч суходолом.
Окрiм цих ватажкiв, запорожцiв водив на татар сам кошовий Шарпило.
Розгромивши татар на Чонгарi та Молочних Водах i вiднявши в них сiм
гармат, кошовий подався з козаками на низ Днiпра, на рiчку Ольхову та
урочище Стрiлицю, але пiд час його походу татари зробили засiдку й
несподiваним наскоком розбили козакiв i прогнали на Сiч.
Незадоволенi такою невдачею, запорожцi скинули Шарпила з уряду й обрали
кошовим Петра Прима. Новий отаман восени того ж року ходив на татар, але,
не дiждавшись допомоги вiд Мазепи, невдовзi повернувся на Сiч.
СЕМЕН ПАЛIЙ
З початком 1680-х рокiв польський король Ян Собеський поновив на
Правобережнiй Укра©нi козаччину й почав залюднювати землю, що колись, як
кажуть, текла молоком та медом, а тепер стояла пусткою. За 15 рокiв, що
минуло вiд Чигиринсько© ру©ни, багато укра©нського люду, рятуючись вiд
крiпацтва, що повелося на Гетьманщинi, вернулося з лiвого берега Днiпра на
правий i разом iз вихiдцями iз Запорожжя поповнювали козацькi полки,
затвердженi королем. До 1689 року козацьке вiйсько набуло вже чимало©
сили, а вiдчувши свою мiць, стало не пускати в сво© межi польських панiв,
а тих, що встигли засiсти, виганяло; пригадуючи Хмельниччину, погрожувало
знову витурити полякiв разом iз жидами за Вiслу.
З 1689 року нове козацтво пiд проводом сво©х полковникiв i
найвидатнiшого помiж них Семена Палiя повело вiдверту боротьбу з поляками
та захопило навiть королiвськi фортецi у Немировi та Бiлiй Церквi. Маючи
осередком свого козацького вiйська Фастiв, Палiй бився не тiльки з
поляками, а водночас i з татарами й турками, i, незважаючи на невелику
кiлькiсть свого вiйська, вiн мав щастя у тiй боротьбi; оборона ж
поспiльства вiд панiв зробила його народним геро м. Об' днавши пiд сво ю
владою майже все Правобережжя, Палiй пiшов стежкою Богдана Хмельницького i
просив царя Петра I прийняти Правобережну Укра©ну пiд свою руку, та цар,
щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а запропонував Палiю з
козаками переходити на схiдний бiк Днiпра. Палiй же не захотiв, як вiн
казав, покинути люднiсть на поталу панам, а церкви вiддати унi© й лишився
у Фастовi, обстоюючи й надалi православну вiру та укра©нську люднiсть.
ПОХIД ШЕРЕМЕТ ВА НА ТАТАР
Напровеснi року 1695-го цар Петро I, забравши владу до сво©х рук,
проголосив похiд на туркiв i татар. Сам вiн рушив на турецьке мiсто Азов,
а боярина Шеремет ва з росiйським вiйськом та Мазепу з укра©нськими
козаками послав проти турецьких мiст на Днiпрi.
Мазепа перебрався з козаками на захiдний берег у Мишуриному Розi,
Шеремет в - у Переволочнiй; далi, простуючи степовими шляхами, росiйське й
козацьке вiйсько пiдступило 24 липня до Кизикермена й одразу ж кинулося
громити його з гармат та штурмувати. Запорожцi тим часом поновили собi
чайки й пiд проводом кошового Максима Самiйленка обложили з Днiпра весь
острiв Тавань iз його фортецею. Кизикермен, хоч турки й татари добре його
оборонили, недовго стояв i 31 липня пiсля того, як росiяни й козаки
вдерлися в мiсто i зчинили там рiзанину, здався на волю переможцiв. Слiдом
за Кизикерменем Тавань захопили запорожцi; тi ж бусурмани, що були на
кримському боцi Днiпра, в Аслам-Керменi та Мубер-Керменi, побачивши, яка
доля спiткала першi двi фортецi, покинули сво© мiста разом iз риштуванням,
та, забравши деяке збiжжя, втекли до Криму.
Запорожцям у Таванi дiсталася велика здобич i сила бранцiв, i все те
вони повезли чайками на Сiч. Шеремет в та Мазепа не мали наказу рухатися
далi на Крим i, передавши завойованi мiста запорожцям, повернулися тим же
шляхом на Укра©ну.
Восени того ж року кошовим отаманом Вiйська Запорозького в сьомий раз
був обраний Iван Гусак, який зараз же повiв запорожцiв походом на
татарську Стрiлицю й Перевiзну пристань, що навпроти Очакова, i, нако©вши
татарам чимало шкоди, до зими прибув на Сiч.
Вiдплачуючи за руйнування Днiпрових мiст, татари в сiчнi 1696 року
великою силою наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всi села понад Ореллю
й Днiпром, i, перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа
в цiй пригодi виявив свою нездатнiсть до керування вiйськом i допустив до
того, що татари спустошили всю пiвденну Полтавщину. В цьому походi з
татарами знову був Петрик. Зi сво © упертостi вiн не хотiв розумiти, що
коли у першому його походi запорожцi вiдмовилися од нього, то тепер, пiд
час вiйни запорожцiв iз татарами, це було вже зовсiм неможливо. I тут вiн
знайшов собi смерть - загинув од рук одного з козакiв.
НОВI МОРСЬКI ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦIВ
Користуючись зруйнуванням турецьких фортець на Днiпрi, кошовий Iван
Гусак у квiтнi 1696 року вiдрядив iз Сiчi пiд проводом полковника Чалого
500 сiчовикiв на море. Там запорожцi вистежили сiмнадцять турецьких галер
та сандалiв, що везли до Очакова припас i крам, маючи невелику турецьку
залогу, й, напавши на той флот, штурмом побрали судна, захопивши крам на
сво© чайки, самi ж кораблi потопили.
Велика здобич, привезена Чалим на Сiч, заохотила запорожцiв до нового
походу, й новообраний кошовий отаман Якiв Мороз в червнi сам виплив на 40
чайках з 1740 козаками. В морi запорожцi подiлились на два вiддiли: Чалий
iз десятьма чайками повернув на Крим; кошовий же Мороз пiшов гуляти морем
та вистежувати турецькi кораблi.
Приставши до берега неподалiк Козлова, Чалий знищив кiлька татарських
сiл та, взявши здобич i 62 бранцi, поплив назад. Та пiд час повороту його
спiткала недоля: бiля Очакова на запорожцiв напало кiлька турецьких галер
i сандалiв i почали громити ©х iз гармат. Щоб врятувати товариство, Чалий
пристав до острова Березань, окопався там i два днi вiдбивався; на третю ж
нiч нишком посадив козакiв на чайки й рушив до Днiпра; але втекти
запорожцям не вдалося: бiля Сагайдачних кучугур турецькi галери наздогнали
козакiв i заступили ©м шлях у Днiпро. Чалий змушений був топити чайки й
виходити на лiвий берег, а там запорожцям склалося ще на гiрше: в
Ольховому лiсi ©м перетнув шлях сам хан з ордою; з тилу ж переслiдували
яничари на галерах, i хоч як завзято оборонялися запорожцi весь день, та
бусурмани щiльно оточили ©х великою силою i, чимало повбивавши, решту,
здебiльшого поранених, разом iз ватажком взяли у полон. Чалого вони зразу
ж замучили, а товариство кiлькiстю 340 душ послали до Очакова в неволю.
Ой, ударивсь пан отаман об сирую землю:
"Земле, земле сирая, ти матуся рiдная!
Прийняла ти вiйська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!"
Так загинув Чалий, нагадавши сво©м походом та смертю колишню невмирущу
славу Вiйська Запорозького.
Мало не спiткала така ж доля й кошового отамана Мороза. Початок походу
був добрий: запорожцi вистежили в морi кiльканадцять турецьких кораблiв,
напали на них i захопили три кораблi, останнiх же розiгнали по морю. На
кораблях Мороз знайшов п'ять листiв вiзира до хана з усiлякими наказами й
розпорядженнями; розумiючи вагу тих послань, швидше поплив до Днiпра, щоб
передати iз Сiчi тi листи через гетьмана царевi. Тiльки в Днiпрових гирлах
на козакiв напали турки з галерами, певно, тi ж самi, що зловили там i
Чалого, а зi схiдного берега цiлими хмарами насiдали татари. Мороз
спробував, було, пробитися крiзь турецький флот угору Днiпра, та те не
вдалося. Тодi кошовий направив байдаки до захiдного берега та, закопавши
гармати i всю свою здобич бiля Стрiлицi в пiсках, а чайки потопивши,
продерся серед ночi крiзь орду й прибув на Сiч суходолом, провiвши навiть
з собою 27 бранцiв iз галер.
Походом Мороза й Чалого на море запорожцi вiдтягли на себе турецький
флот й орди кримського хана i тим дуже полегшили царевi справу бiля гирла
Дону, так що 17 липня 1696 року вiн з росiйським вiйськом та укра©нськими
козаками, що були пiд проводом наказного гетьмана Лизогуба, взяв мiцну
турецьку фортецю Азов.
МАЗЕПА НА ЗАПОРОЖЖI
Сподiваючись iз боку турок на помсту за Азов, цар звелiв Мазепi зробити
багато човнiв i по веснi рушати походом проти бусурманiв на Низ Днiпра
разом iз росiйським вiйськом пiд проводом князя Долгорукого. Коли 25
травня року 1697-го гетьман виступив уже в похiд, до нього прибув iз
Запорожжя козак Михайло й переказав дуже потрiбнi вiстi про заходи
ворогiв. Разом iз тим вiн розповiв про дуже цiкаву подiю, що скидалася на
втечу з неволi гетьмана Самiйла Кiшки, а саме: Михайло був бранцем у
турецького крамаря 15 рокiв, i, коли той останнiм разом плив зi сво©м
паном у торгових справах з Цар-города в Козлов, невольники, що перебували
на ©хнiй галерi, збунтувалися, порозбивали кайдани, знищили всiх
бусурманiв i випливли галерою в Днiпро, а бiля Стрiлицi покинули судно й
разом iз ним, Михайлом, серед велико© небезпеки од татар пiшки повернулися
на Сiч.
24 червня Мазепа з вiйськом та обозами прибув до Днiпра й, ставши проти
Кодака, вище порогiв, дiждався там згори Днiпра сво©х човнiв iз борошном
та iншим припасом i став ©х спускати вниз через пороги; сам же перевiзся
на правий берег i пiшов iз козацьким вiйськом до порога Вiльного й Кiчкаса
зустрiчати човни.
Певно, що запорожцi не дуже сприяли Мазепi, бо не дали йому досвiдчених
лоцманiв, i доки Мазепинi човни пiднiмали до Кiчкаса, то з них розбилося
об камiння й пiрнуло на дно разом iз припасом 17 морських байдакiв та 53,
обкладених очеретом, менших.
22 липня гетьман iз козацьким вiйськом зупинився табором бiля
Чортомлицько© Сiчi. Запорожцi, хоч i не любили Мазепу, та шанували його як
гетьмана Укра©ни i на чолi з кошовим отаманом Яковенком зустрiли його
урочисто, з мушкетною й гарматною пальбою. Це було Мазепi так втiшно, що
вiн подарував товариству 2000 золотих iз власно© кишенi.
Прибувши на Тавань, московське й козацьке вiйсько заходилося будувати
бiля старо© фортецi нову, й, коли вже ©© майже кiнчали, до Таванi
пiдступили татари й турки. Кримська орда наблизилась зi схiдного берега;
Бiл-городська ж пiдступила з правого, а Днiпром пiдпливало турецьке
вiйсько.
Незважаючи на те, що в Мазепи i князя Долгорукого було бiля 200 000
вiйська, вони, побачивши орди, не мали зваги напасти на них i мерщiй стали
вiдходити назад, повз Запорозьку Сiч, на рiчку Орель; у Таванi ж лишили
всього 6000 з' днаного вiйська, росiйського й козацького, та ще 1000
запорожцiв на чолi з отаманом Яковенком.
Розумiючи, що в Таванi обмаль вiйська, татари кинулись облягати острiв
так, що Яковенковi, аби утримати фортецю, довелося викликати iз Сiчi все
Запорозьке Вiйсько й послати гетьмановi звiстку, щоб давав помiч.
Мазепа й Долгорукий вернули з Опiшнi 20 000 вiйська назад у Тавань, та,
доки воно прибуло, татари поробили навкруг ново© фортецi шанцi, пiдiйшли
рiвчаками до Таванi й, пiдкопавши мури, висадили ©х вибухом у трьох
мiсцях. Проте, коли вони кинулися на штурм, запорожцi разом iз спiльниками
вiдбили ©х i дещо поновили стiни. Не добувши Таванi, татари пiдступили до
Кизикермена, а коли ©х зустрiли вогнем i там, вони, простоявши пiд
фортецями, доки почалися холоди, рушили назад у Крим та Бiлгород.
Через зиму, а саме влiтку 1698 року, Мазепа i князь Долгорукий знову
вибралися походом на Крим, та тiльки ще дужче набралися сорому. Вони йшли
з Орелi через Самару, схiдною стороною Днiпра, i, не дiйшовши далi Таванi,
вирядили звiдтiля .пiд Перекоп вiддiл вiйська на 10 000 душ. Але, зазнавши
невдачi, тi повернулися назад. Дiждавшись вiйська, князь Долгорукий iз
гетьманом по-прошкували на Укра©ну, покинувши Тавань на самих козакiв.
Запорожцям довелося тяжко, та вiйсько добре розумiло, яку вагу для життя
Запорожжя мали фортецi на Таванi, й пильно обороняло ©х од татар.
ЗГОДА СУЛТАНА 3 ЦАРЕМ
Року 1699-го, 14 сiчня, цар пiдписав iз турками замирення на два роки,
а далi й мир - на 30 лiт. За тi ю умовою всi фортецi Таванi, а також
Кизикермен, росiяни мали зруйнувати й повернути туркам. Запорожцям
дозволялося вiльно плавати по рибу й сiль до самого лиману; зате коли хто
з козакiв нападав на бусурманiв, того росiйський уряд карав на смерть.
Такi умови були дуже шкiдливi для Вiйська Запорозького. Перш за все
вони робили неможливим для запорожцiв брати в татар здобич. По-друге,
дозвiл вiльно плавати на лимани лишився тiльки на паперi, бо устя Днiпра
перебувало в руках бусурманiв.
ПОРУШЕННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ВОЛЬНОСТЕЙ
За вiйни, пiсля опанування Таванню й Кизикерменем, Вiйсько Запорозьке
стало, було, господарем Нижнього Днiпра та лиману й пiсля
п'ятнадцятирiчно© перерви тiльки-но почало поновляти сво© славнi морськi
походи, та тут саме вони й увiрвалися. Передачу туркам острова, за який
козаки стiльки рокiв билися й проливали свою кров, вони мали собi за
образу.
Незадоволення запорожцiв незабаром виявилося в тому, що коли прислане
росiйське й козацьке вiйсько стало руйнувати таванськi мiста, то запорожцi
не тiльки не захотiли пособляти росiйським генералам в тiй справi, а
навiть чинили всiлякi перешкоди; в листопадi ж: написали до Москви скаргу
за недодачу жалування й порушення вольностей Вiйська на рiчцi Самарi, що
споконвiку належала Запорожжю.
Незважаючи на скаргу, росiйський уряд надумав збудувати на запорозьких
землях ще одну фортецю. Року 1700-го на Запорожжя прийшов вiддiл
росiйського вiйська й почав зводити ту фортецю на схiдному боцi Днiпра
проти Микитиного Рогу, в урочищi Кам'яний Затон.
Ця подiя, яку Вiйсько Запорозьке розумiло, як найбiльшу собi кривду,
призвела до рiшучого незадоволення козакiв росiйською зверхнiстю взагалi.
Воно виявилося в тому, що коли цар Петро I року 1700-го розпочав вiйну iз
шведами й покликав запорожцiв iти разом з укра©нськими козаками у Лiвонiю,
то вони прогаяли багато часу й вiд Риги повернулися на Укра©ну, майже не
воювавши. Прибувши ж на Запорожжя року 1701-го, пошарпали на верхiв'ях
Iнгулу крамарiв зi Стамбула, що везли у Московщину коштовнi речi, i,
незважаючи нi на якi вимоги гетьмана й навiть накази iз Москви, не хотiли
вiддати пограбованого.
КОСТЬ ГОРДI НКО-ГОЛОВКО
Лiвонська вiйна Росi© iз Швецi ю ще дужче пiдбурила запорожцiв проти
росiйсько© влади, бо козаки, повернувшись iз походу, розповiли на Сiчi, що
росiйськi вiйськовi люди знущались над сiчовиками i з презирством на них
дивились. Такий настрiй призвiв до того, що на початку 1702 року кошовим
отаманом запорожцi обрали ворога росiйсько© зверхностi, козака
Платнирiвського куреня Костя Гордi нка-Головка. Походив вiн iз Полтавщини,
освiту ж дiстав у Ки©вськiй академi©. Це був певний козак-лицар рiшучо© та
вперто© вдачi. Як i славний Iван Сiрко, Гордi нко хотiв бачити Вiйсько
Запорозьке незалежним нi од яко© сусiдньо© держави й у такому напрямi
повiв справи вiйськовi.
Звiдтодi, як Гордi нко взяв до рук булаву, Вiйсько Запорозьке неначе
прочуняло й захвилювалося. 23 жовтня року 1702-го кошовий послав через
Мазепу листа до Москви, повiдомляючи уряд, що козаки не хочуть мати
московського мiста в Кам'яному Затонi. Там же, мiж iншим, було сказано:
"ще начальники московського вiйська не збудували того города, а вже
перевiз наш бiля Кодака вiдняли й чинять нам всякi кривди та збитки. Через
те Вiйсько Запорозьке, наказу про збудування города в Кам'яному Затонi
слухати не буде, ламати камiнь на будiвлю того города на землях Запорожжя
не дозволить, а якщо хто прибуде з московськими людьми той город будувати,
то запорожцi будуть оружно на них бити".
Пiд той час козаки були дуже потрiбнi росiйськiй державi через затяжну
вiйну зi шведами, i цар Петро Олексiйович замiсть того, щоб розгромити ©х
за непокору, послав на Сiч стольника Протасова з коштовними дарунками й
жалуванням i звелiв сво му посланцевi прийняти од запорожцiв присягу.
Прочитавши урочисто, як годилося за вiйськовим звича м, царського листа
серед козацько© ради, Гордi нко на пропозицiю стольника - цiлувати на
вiрну службу царевi хрест, рiшуче сказав, що Вiйсько Запорозьке не
присягатиме через те, що московський уряд порушив вольностi, побудувавши
городки на Самарi й споруджуючи фортецю в Кам'яному Затонi, i, коли тi
городки будуть поруйнованi, тодi Вiйсько Запорозьке i присягу складе.
Ворог запорожцiв - Мазепа, довiдавшись про цю подiю на Сiчi, послав
царевi доноса, доводячи, нiби претензi© запорожцiв на землю по Самарi
зовсiм безпiдставнi, бо вони не мають царсько© жалувано© грамоти, i радив
вжити проти козакiв рiшучих заходiв. На Запорожжя ж вiн послав сво©х
пiдручних пiдмовляти козацтво, щоб скинуло Гордi нка з кошевства. Це
Мазепi таки вдалося, i року 1703-го на кошевство було обрано Герасима
Крису.
Догоджаючи Мазепi, Криса розгромив ватаги козакiв Москаля й Ропухи, що
шарпали подорожнiх кримцiв, та з того в Сiчi стався заколот, i великi
гурти запорожцiв пiшли на Самару, знищили там селiтряний завод гетьмана
Мазепи й погрожували Новобогородському городку, а з кiнцем 1703 року знову
обрали кошовим Костя Гордi нка.
Весь 1704 рiк минув на Запорожжi неспокiйно. За згодою Гордi нка й
усього Коша, велика ватага в 3000 козакiв iз гарматами вийшла iз Сiчi,
перевезлася вище Кодака за Днiпро на рiчку Самару, добула збро ю та
зруйнувала Новосергi©вське мiстечко й позганяла з пiвденного боку Орелi
всiх людей, що не мали запорозького пiдданства. З комендантом фортецi
Кам'яного Затона - боярином Шеншиним - вiдносини запорожцiв були
якнайнапруженiшими, доходили до вiйськових сутичок. Незважаючи на все те,
можна з певнiстю сказати, що Гордi нко в тi часи не думав зраджувати царя,
а тiльки домагався вiд нього визнання давнiх прав i вольностей Вiйська
Запорозького. Це стверджу ться тим, що полк бiля 2000 козакiв цiлий рiк
перебував у складi росiйського вiйська на Ладозi i в червнi брав участь в
атакуваннi шведiв на Чорнiй рiчцi, бiля Неви.
КIНЕЦЬ ПАЛIЯ
Тим часом на Правобережжi, що ледве стало оживати пiсля велико© Ру©ни,
знову полилася кров. Побачивши, що поновлена козаччина не хоче знати
полякiв за сво©х зверхникiв i не пуска на Укра©ну польських панiв,
коронний польський гетьман Синявський iз наказу польського уряду вирушив
на Укра©ну з великим вiйськом i року
1703-го почав плюндрувати Подiлля й Брацлавщину, приборкуючи
непокiрливу укра©нську люднiсть. Благання козацьких полковникiв, зокрема й
Палiя, до росiйсько© духовно© влади й до царя Петра, щоб заступилися за
руський люд та православну вiру, лишилися марними, й Синявський вигубив
козацтво по всiй захiднiй Укра©нi, окрiм Фастiвщи-ни, де Палiй
спромiгся-таки вiдбитися. Разом iз знищенням козацтва поляки чинили утиски
й православнiй вiрi.
Палiй втримався на Фастiвщинi, та ненадовго - його спiткало лихо,
вiдкiля вiн i не сподiвався. Влiтку року 1704-го цар Петро I послав Мазепу
з козацьким вiйськом на Правобережжя, щоб громити тих польських панiв, якi
виступали за шведську партiю; Мазепа ж скористався цим випадком, щоб
пiдгорнути Правобережну Укра©ну пiд свою владу i стати гетьманом обох
берегiв Днiпра не тiльки на паперi, а й на дiлi. На перешкодi йому стояв
тiльки фастiвський полковник Палiй, оборонець посполитого люду й ворог
панства, яке розплодив Мазепа на Гетьманщинi. Мазепа знав, що Палiй мав
великий вплив i що вiн не допустив би поневолити люднiсть Ки©вщини так, як
це сталося на Гетьманщинi.
Щоб вiдкинути Палiя зi свого шляху, Мазепа закликав його до свого
табору на приятельський бенкет, i, коли той, не маючи й у гадках нiчого
лихого, сидiв в його наметi гостем, гетьман зрадливо звелiв його зв'язати
й вирядив у Москву, пояснюючи в листi до царя, нiби Палiй прихильний до
шведсько© зверхностi. Петро I повiрив тому наклеповi й без нiякого суду
заслав Палiя до Сибiру й тiльки року 1709-го, пiсля прилучення Мазепи до
шведського короля, повернув старого полковника на Укра©ну. Тi ю волею
Палiй не змiг уже тодi скористатись, бо нудьга в засланнi за рiдним кра м
i почуття образи вiд кривди, йому заподiяно©, збавили нашому народному
оборонцевi вiку, й року 1710-го вiн помер.
Згаданi подi© вiдбилися на життi Запорожжя збiльшенням сiчового
товариства, бо всi недобитки з козацтва Правобережно© Укра©ни тiкали на
Запорожжя й почасти записувалися в куренi, почасти ж сiдали зимiвниками на
захiдних запорозьких землях.
Рiк 1705-й минав на Запорожжi теж неспокiйно, бо росiйський уряд почав
разом iз турецькими комiсарами ставити на запорозьких землях межi й
кордони. Гордi нко протестував з приводу того, що запорозькi землi межують
без згоди й участi Вiйськового Коша, й доводив, що ще з часiв литовського
князя Вiтовта межа Запорожжя починалася вiд старого Очакова та йшла
берегом моря й лиману до самого устя Днiпра, "де урочище Сто Могил"; "i ще
й море було наше", писав вiн, "поки з берега кiнь доставав дно копитами,
Днiпро ж завжди був запорозький, i нiяких меж на ньому не було".
На протести Запорозького Коша росiйський уряд не звертав нiяко© уваги.
Росiя на пiвночi ув'язалася в тяжку вiйну, на пiвднi ж хотiла мати спокiй
i, щоб не сваритися з турками, вiддала ©м усi землi по низах рiчок Iнгулу,
Висунi й Iнгульця до устя рiчки Кам'янки. Це ще дужче обурило запорожцiв
проти росiйського уряду.
БУЛАВIН ТА ЗАПОРОЖЦI
Рiк 1706-й кошовим отаманом на Сiчi пробув Тимофi нко, а 1707-го -
Петро Сорочинський. Наприкiнцi того ж року на Сiч прибув iз Дону донський
козак Булавiн, що пiдняв на Дону збройне повстання проти росiйського
уряду. Вiн просив помочi Вiйська Запорозького, але Сорочинський рiшуче
вiдмовив i навiть примусив Булавiна ви©хати iз Сiчi в Кодак. Незадоволена
тим запорозька молодь та голота скинула Сорочинського з уряду й обрала
знову кошовим Гордi нка. Проте й Гордi нко не згодився допомагати Булавiну
й тiльки дозволив при днатися до нього окремим козакам. Цей вчинок
свiдчить, що ще й року 1707-го Гордi нко не думав виступати проти
московсько© зверхностi.
Через кiлька мiсяцiв на Сiчi розiйшлася чутка про те, що Булавiн
розгромив росiйське вiйсько, опанував Новочеркаськ i проголосив себе
отаманом Донського вiйська. Запорозька молодь захвилювалась i на радi, що
вiдбулася 13 травня 1708 року, дуже нарiкала на вiйськову старшину за те,
що та вiдра©ла Вiйську боротися разом iз Булавiним проти росiйських во вод
й ухвалила, доки не пiзно, йти на Самару й зруйнувати там московськi
мiстечка. Мабуть, що воно так би й сталося, коли б саме тодi не прибули з
Межигiрського монастиря ченцi. Почувши, що ко©ться в Сiчi, вони винесли на
майдан хрест та вангелi й умовили запорожцiв не пiднiмати збро© на людей
православно© вiри. Пiд впливом ченцiв бiльшiсть запорожцiв вгамувалася, й
похiд на Самарськi мiстечка не склався; проте частина голоти, кiлькiстю
бiля 1500 душ, покинула Сiч i пiшла до Булавiна. Пiд проводом отаманiв
Безпалого та Драного вони билися з росiйським вiйськом бiля рiчки Торця, а
далi, вiдтиснутi бригадиром Шидловським, засiли в Бахмутському городку й
там, вiдбиваючись од його вiйська, загинули всi до одного.
ШВЕДЧИНА
Шведський король Карл XII, звоювавши королiв датського й польського,
рушив iз невеликим вiйськом на росiйськi землi й восени року 1708-го
несподiвано для всiх повернув iз Смоленська на Стародуб, щоб зазимувати на
Укра©нi. Довiдавшись про те, вiйськова укра©нська старшина пiдступила до
Мазепи, вмовляючи його скористатися походом шведiв i визволити Укра©ну вiд
московсько© влади. Мазепа й сам добре розумiв, що пiд зверхнiстю Росi©
Укра©на не втрима сво © автономi©, й, боячись, мабуть, щоб його не
спiткала доля Брюховецького, став зав'язувати зносини з королем Карлом.
Досi вiн певно не мав на думцi зрадити царя, бо тiльки-но сво©м вiйськом
допомiг йому втихомирювати повстання Булавiна i з наказу царя порозсилав
козацькi полки до Литви й у Петербург воювати проти шведiв, та й люднiсть
на Укра©нi вiн не попередив про мабутн повстання проти московсько©
зверхностi.
Скiнчилося тим, що шведський король прийшов у Новгород-Сiверський;
Мазепа, лишивши частину свого вiйська в Батурин, сам iз старшиною та
кiлькома тисячами козакiв рушив за Десну й по днався iз шведським королем.
Разом вони попрямували до Батурина, та князь Меншиков iз росiйським
вiйськом випередив ©х i, пiдступивши пiд Батурин, почав його штурмувати.
Козаки завзято обороняли мiсто, та тим тiльки роздратували Меншикова.
Серед ночi полковий старшина Iван Нiс перейшов на бiк Меншикова й показав
йому потайний пролаз у мiсто. Росiйське вiйсько, не гаючись, серед ночi
захопило мiсто й люто помстилося за змагання. Меншиков звелiв вирiзати
весь Батурин до ноги й, загарбавши Мазепинi скарби та всякий припас, саме
мiсто спалив i зруйнував дощенту.
А в городi у Батуринi мужикiв та жiнок
Упень сiкли та рубали,
Церкви палили, святi© iкони
Пiд ноги топтали.
Дiставши вiд Мазепи звiстку про те, що вiн став до спiлки iз шведським
королем, кошовий отаман Кость Гордi нко дуже здивувався, бо завжди знав
гетьмана за зрадника укра©нського народу й найбiльшого свого ворога.
Проте, захоплений iз давнiх лiт мрi ю оборони незалежностi Запорожжя й
усi © Укра©ни вiд сусiдiв, вiн забув свою зневагу до Мазепи й, по днавшись
iз ним та шведським королем, спробував повернути Укра©нi здобуту за часiв