Страница:
Головне русло Днiпра, наблизившись у плавнi до Лисо© Гори, знову
роздiля ться на двi протоки, що оточують майже круглий острiв Орлову.
Притому Днiпром зветься лiва протока, а права назива ться Орловою. Над
цi ю-от протокою, що разом iз рiчкою Лапинкою оточу великий рiг, Микитин,
року 1638-го, за кошового отамана Вiйська Запорозького Лутая, козаки сiли
кошем i впорядкували тут Сiч. Сталося це, можна гадати, з примусу.
Придушивши цiлу низку козацьких повстань, що були пiд проводом Сулими,
Павлюка, Остряницi й Гунi, поляки добралися до самiсiнько© Сiчi, що стояла
на Томакiвському островi, а позаяк те легко ©м далося, то вони тiльки на
тiй умовi повернули Вiйську Запорозькому його самоврядування, щоб кiш
перейшов з острова на берег, де польському урядовi було зручнiше
здiйснювати за ним свiй нагляд. Запорожцi збудували Сiч неподалiк свого
давнього гнiзда, на Микитиному Розi, а поляки зразу ж поставили поруч iз
нею свою фортецю, де тримали бiля 1000 жовнiрiв з комендантом-шляхтичем.
Проте незабаром з'ясувалося, що обране пiд Сiч мiсце зовсiм до того не
придатне, бо рiчка Орлова дуже пiдмила пiд Сiччю берег i зруйнувала сiчовi
будiвлi. Через те на Микитиному Розi запорожцi пробули тiльки 14 рокiв, до
1652-го, хоча слава цi © Сiчi велика, бо тут року 1648-го на сiчовiй радi
Вiйсько Запорозьке ухвалило дати помiч Богдановi Хмельницькому й
одностайно з ним стати в оборону прав козацтва та волi укра©нського
народу. Тут же Хмельницького було проголошено гетьманом i надано йому вiд
Вiйська клейноди i знайденi захованi по пiсках гармати.
Пiсля переходу Сiчi року 1652-го на устя Чортомли-ка, на Микитиному
Розi, аж до скасування Вiйська Запорозького в роцi 1775-му, лишилася
козацька залога та уряд запорозького перевозу через Днiпро на татарський
берег, до Кам'яного Затону, до якого вiд Микитиного Рогу бiля трьох верст.
За часiв Ново© Сiчi в Микитинi стояло 40 хат, де жили урядовi старшини:
шафар, пiдшафарiй, пiдписарiй i товмачi; на околицях його було розкидано
аж 300 зимiвникiв запорожцiв.
Iз часом Орлова дедалi дужче пiдрiзала Микитин Рiг, i нарештi, велика
повiдь 1846 року обвалила у воду й залишки сiчових окопiв, i каплицю, яка
зберiгалася замiсть сiчово© церкви, i сiчове кладовище разом iз кiстками
запорозького лицарства.
Нинi на околицi Нiкополя ру©ни вiд окопiв, та тi окопи викопанi не
запорозькими руками, а росiйським вiйськом та укра©нськими козаками пiд
час походу на Кизикермен i Тавань року 1695-го пiд проводом боярина
Шереметева та гетьмана Мазепи.
З пам'яток Запорожжя в Нiкополi досi зацiлiв запорозький зимiвник,
невеличка гармата, знайдена недалеко вiд мiста у Великому Лузi 1872 року,
хрест iз сiчово© церкви та ще чимало церковних речей у самому соборi.
Лiси на околицях Нiкополя та на островi Орловому переведено й
понiвечено, мабуть, найдужче з усього Великого Лугу, а проте ще року
1916-го нiкопольськi мисливцi хвалилися менi, що на Орловому островi ©м
найкраще полювати.
Лiвий, або пiвденно-схiдний берег
Далеко менше пам'яток запорозького життя лишилося на лiвому, або
пiвденно-схiдному березi Днiпра. Це цiлком зрозумiло; тi землi ще з часiв
татарсько© ру©ни й до Ново© Сiчi належали татарам. На лiвому боцi Днiпра
запорозька влада була дiйсна тiльки мiж рiчками Ореллю та Самарою. Пiзнiше
козаки захопили ще рiчку Вовчу й Кальмiус, хоча татари раз у раз
порушували сiчовi права на цi займиша й любесенько кочували цими берегами
зi сво©ми кiньми й худобою. Що ж до рiчки Московки та Кiнсько©, якi
впадають у Днiпро у верхнiй частинi Великого Лугу, то перша була
татарською до року 1739-го, а друга - майже до кiнця iснування
Запорозького Вiйська. Одна з балок, що приляга до Московки, бiля яко©
стояла оселя мого батька, й досi зветься Мечетною, бо там ще в XVIII
столiттi була татарська мечеть.
Проти верхнього краю Великого Лугу та нижньо© частини острова Хортицi
впадали двi рiчки iз назвою Московок: вище - Суха, й нижче - Мокра, яка
вливаючись у Днiпро бiля мiста Олександрiвська, сплуталася з Днiпровою
протокою Кушугумом. Устя обох тих рiчок за часiв Запорожжя були затiненi
гарним дубовим лiсом, i тут же, користуючись iз того, що на Хортицi завжди
мiстилася запорозька залога, дехто з козакiв, незважаючи на те, що обидвi
Московки належали татарам, сидiли на ©хнiх устях зимiвниками. Року 1738-го
росiйський генерал Мiнiх, пiд час походу на Крим, збудував над Мокрою
Московкою невелику фортецю там, де тепер середина мiста Олександрiвська.
Та фортеця вiдразу ж пiсля вiйни була залишена росiянами, а натомiсть року
1770-го за ново© вiйни Росi© з Туреччиною, при устi Мокро© Московки
царський уряд почав будувати форштат, окопаний валом, а мiж обома
Московками звiв велику фортецю, яка мала бути головним бастiоном ново©
Укра©нсько© лiнi©.
За того будiвництва було знищено багато кремезних дубiв, як на
Московках, так i у Великому Лузi. З приводу вирубання лiсу Кiш Вiйська
Запорозького посилав скарги росiйським генералам i навiть царицi Катеринi
II, та тiльки тi слова лишалися без вiдповiдi; лiс i далi рубали й не
тiльки на будову, а й на дрова.
21 травня року 1771-го, коли велика Олександрiвська фортеця ще не була
закiнчена, командуючий росiйською фортецею повiв сво вiйсько з
Олександрiвська понад Великим Лугом на устя рiчки Кiнсько©. Добудували цю
фортецю в 1775 роцi, коли саме загинула Запорозька Сiч, а року 1777-го
вона вже як непотрiбна була скасована; москалi ж, що перебували в
Олександрiйську, оселилися Солдатською слободою, яка iсну й досi, бiля
мiста.
Сам Олександрiвськ довго скидався на село, i тiльки з прокладанням повз
нього залiзниць почав зростати. Тепер вiн став значним мiстом iз гарними
просвiтними будинками. Вiд нього Великим Лугом ходять пароплави через
Нiкополь до Херсона.
Iз козацьких пам'яток в Олександрiвську можна вказати лише на домовину
останнього кошового отамана Задунайсько© Запорозько© Сiчi Йосипа
Михайловича Гладкого, що року 1826-го промiняв бунчук кошового отамана на
чин генерал-майора росiйського вiйська. Його могилу можна й зараз бачити
на старому кладовищi недалеко вiд церкви. Там надгробок, поставлений
онуками.
Про мiсцевiсть, де нинi мiсто Олександрiвськ, дiд Нагiрний, що року
1884-го мав дев'яносто шiсть лiт, розказував Я. П. Новицькому, мiж iншим,
таке:
"Рiчка Московка була глибока, i по нiй було багато звiра й птицi. Жили
й тут запорожцi. Як не було ще тут крiпостi, то в плавнях i скрiзь понад
Московкою був такий лiс, лоза та очерет, що й звiр не пролiзе, а. як
пригнали 10 000 лапотникiв копать вали (будувати крiпость), то вони все за
одну зиму звели".
Там, де рiчка Московка впада в Днiпро, вiд не© одбива ться протока, що
сполуча ться з Днiпром i вiдразу ж вiдходить од нього в лiву руку. Та
протока зветься Кушугумом. Вiдмежувавшись од Московки й Днiпра, Ку-шугум
тече до нiмецько© колонi© Шенвiза, а далi попiд степовими горами на
пiвдень до злиття з рiчкою Кiнською. Ширина Кушугуму невелика, але глибина
за весняно© повiдi сяга трьох сажнiв, так що в нього заходять навiть
берлини з вантажем. У першу повiнь (березень) вода з Московки тече
Кушугумом до Днiпра, а за друго© (квiтень-травень) Кушугумом тече Днiпрова
вода. Восени Кушугум подекуди пересиха й подiля ться на плеса.
Дiд Нагiрний так оповiдав про Кушугум:
"Кушугум-рiчка взялась з Московки; вона вузенька, та глибока була
зпрежду, - така вона й тепер. Колись по нiй рiс очерет, як лiс, i водились
бобри й виндихи. Бiля Кушугума, над кручами, де тепер нiмецький Шенвiз
(колонiя), жили колись турки; жили вони, кажуть, в ямах, як собаки: накида
туди бур'яну, трави, листя та й зиму . Це давно дiялось: як ще границя
турецька була по Орiль-рiчку. Там, де тепер огороди й хати Шенвiза, над
Кушугумом, було турецьке кладовище. Запорожцi, як зiгнали турка, -
оселились скрiзь по плавнях, де високi гряди. У них була велика сила
коней, скоту, а деякi дiди-сиднi дуже кохались у бджолах. I козацьке
кладовище було, кажуть, в кiнцi Шенвiза, понад Кушугумом, бiля
турецького".
Я. П. Новицький у книжцi "Народная пам'ять" доводить, що нiмцi в
Шенвiзi часто знаходили на сво©х огородах та дворах, копаючи ями,
росiйськi грошi часiв, коли вiдбувалися походи на Крим, а саме Анни
Iванiвни, лизавети Петрiвни та Катерини II. Натрапляли нiмцi ще й на
глинянi баклаги й iншi речi.
Iдучи понад Кушугумом залiзницею, що пряму з Олександрiвська на
Севастополь, проминемо зразу слободу Микола©вку, а далi, перетнувши балку
Суху, дiстанемось до балки Виноградно©. Про сю балку старi дiди
розказували Я. П. Новицькому:
"Тут рiс виноград, а запорожцi сидiли хуторами i розводили садки. Тут
були i терни густi, де стояли козацькi пасiки. В тiм годi, як межували
землю панам, в Круглику (лiс бiля устя Виноградно©) жив запорожець. Як
почув вiн, що земля панська, - покинув свою хату та пасiку i подався за
Дунай пiд турка".
Через двi версти, там, де зi степу простяглась до Великого Лугу балка
Дубова, лежить село Кушугумiвка, або Велика Катеринiвка. Це село
вiдзначилося тим, що коли вмерла його власниця графиня Лiтто
(Скаворонська), а потiм - i граф (в 1830 роках) i прибув якийсь новий
спадко мець, то кушугумiвцi почали бунтувати, вимагати собi волi й навiть
послали депутатiв до наказного отамана Азовського козачого вiйська
(бувшого Задунайського Запорозького), щоб узяв ©х у вiйсько. Та Гладкий не
мав на те влади, i кушугумiвцiв було за те дуже покарано.
Весь цей куток Великого Лугу належить нинi графу Канкрiну.
Бiля Балабиноi залiзниця перетина край Великого Лугу. Мiсцевiсть тут
надзвичайно чарiвна, а найбiльше у повiнь, коли луг залитий. Для всяко©
водяно© птицi скрiзь велике привiлля, i з вiкна вагону зда ться, що по©зд
летить серед моря, оздобленого рослинами.
Нижче Кушугумiвки надбережнi гори стають вищi й красивiшi. Вiд балки
Сухо© та до Дубово© пiдiйма ться сажнiв на сорок заввишки гора, яку старi
люди називають Шпиль-горою. Про не© у селi Кушугумiвцi Я. П. Новицький
записав року 1885-го вiд старого дiда Орла ось таку легенду:
"Од слободи Кушугумiвка аж до Сухо© балки потяглась Шпиль-гора.
Розказували старi люди, що як задумав Потьомкiн зiгнать запорожцiв, то
вислав генерала з вiйськом на Шпиль-гору i давай палити з холостих пушок у
Кучугури.
Там, кажуть, був ©х стан. Запорожцi посiдлали коней i всi сорок тисяч
вискочили з Великого Лугу. Кожна тисяча стала окремо, а попереду ватажки
так i заграли кiньми. Генерал обвiв вiйсько очима й каже: - "Ну, братця,
забирайте сво добро та виходьте на Днiстровськi лимани, бо тут будуть
селитися слободи", - повiсили запорожцi голови та й подалися до куренiв...
- "Бодай, кажуть, Потьомко, тво© дiти стiлько заслужили, як ми в тебе!"
Запорожцi, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались: -
"Прощай, батьку, Великий Луже. Не звели ми тебе, не зведе нiхто, поки свiт
сонця".
Так думали запорожцi, та не по-©хньому вийшло: земля пiшла в подiл, i
за старих панiв лiс ще держався, а як настали молодi - все вирубали, все
пiшло димом. У iнших панських плавнях по десять год й бiльше риндували лiс
явре© i палили його на. вугiлля, а тепер од того лiсу й слiду не
зосталось: все попсовано та сплюндровано".
За Кушугумiвкою Севастопольська залiзниця проляга долиною мiж горами
та рiчкою Кушугумом, а за слободою Катеринiвкою (Мала Катеринiвка)
перерiзу плавню саме, де рiчка Кiнська впада у Великий Луг i бере в себе
Кушугум.
Рiчка Кiнська дуже характерна. Вода в нiй, коли порiвняти з жовтою
Днiпровою, зда ться зовсiм синьою i прозорою. Маючи зовсiм окрему iстоту.
Кiнська, впавши мимоволi в протоки Днiпра, не хоче з ним днатись, а коли
мiсцевiсть примушу ©© 40 того, то вона незабаром знову вiдбива ться од
нього, i так плине аж до самiсiнького Днiпрового лиману. Пiд час весняно©
поводi Кiнська тече, змита Днiпром, а проте все-таки вирива ться своею
окремою синьою течi ю.
Зараз же пiсля зустрiчi з Кiнською рiчка Кушугум поверта вiд не© в
глиб Лугу, а схiдною межею Великого Ауту до самого його пiвденного краю,
ста рiчка Кiнська.
На устi Кiнсько©, бiля Великого Лугу, розташувалося велике село Царицин
Кут, або Пiдстепне. Лежить воно на бувшому татарському березi Кiнсько©, i
через те запорозьких пам'яток тут шукати нiчого, хоч пiсля зруйнування
Сiчi запорожцi селилися i в цих мiсцях.
Через три версти нижче устя Кiнсько© в не© влива ться зi степу рiчка
Янчокрак, а ще три версти нижче - рiчка Карачокрак. Обидвi вони вiдомi з
iсторi© походiв росiйського вiйська на Крим у XVIII столiттi, бо на цих
рiчках, як i нд Кiнськiй, царська армiя завжди ставала табором на
перепочинок. Тут же перепочивали й запорожцi, що брали участь у тих
вiйнах.
За устям Карачокраку рiчка Кiнськi Води поверта в свою течiю на захiд
i понад крутим берегом пiдходить до села Скельки, а далi, звужуючи Великий
Луг, пiдступа до устя балки Маячки й села того ж наймення. Вiд Маячки
надбережнi гори iдуть знову на пiвдень, рiчка ж Кiнська тече прямо,
наближаючись до Днiпра й лишаючи по лiву руку од себе широку низину,
вкриту цiлою низкою озер та лиманiв, якi, напевно, були колись ©©
водотокою. Понад сими озерами пiд горою легкать села: Златопiль, Павлiвка,
Балки таЛизаветiвка, що були залюдненi вже пiсля зруйнування Сiчi.
Далi Кiнська ще бiльше бере на пiвнiч i, проминувши мiстечко
Благовiщенське та село, Iванiвське, входить у великi пiски, що високими
кучугурами пiдступили до не© з лiвого боку i простяглися а^с до села
Водяного на 18 верст. Пiски тут пересипаються з мiсця на-мiсце i ходять,
як хвилi на морi, збiгаючись у чималi кучугури, порослi подекуди шелюгами.
Мiсцевiсть, ця колись не була така мертва та пiскувата, бо в ямах помiж
кучугурами iнодi трапляються ознаки перебування тут людини, а саме:
черепки: з посуду, маслаки й мiднi гостряки вiд стрiл.
Ще починаючи з Маячки, рiчка Кiнська, збираючи з Великого Лугу все
бiльше протокiв Днiпра, дедалi ширшав i, добiгши до Благовiщенського, ста
вже широкою i дуже красивою рiчкою. За селом Iванiвським вона вiдкида од
себе протоку Перебiй, а сама, маючи з лiво© руки пiски, а з право© - лiси
Великого Лугу, сяга урочища Палi©вщини i тут впада в головну течiю
Днiпра. Тiльки це сполучення Кiнсько© з Днiпром ненадовго, бо через шiсть
верст вона знову вiдмежову ться од Днiпра на пiвдень i спочатку пiд назвою
Перевал, а далi пiд власним найменням, добiга до села Водяного i
влива ться в лиман, з яким пiдходить до села Кам'янки (Мало© Знам'янки),
щоб знову впасти в Днiпро бiля окопiв стародавнього урочища Кам'яний
Затон. На сьому мiсцi й кiнча ться Великий Луг i почина ться Базавлуг.
Кам'яний Затон козаки знали з часiв iснування Запорозького Вiйська.
Дехто гада , що саме тут було головне мiсто татарського ханства Самiс. За
доби Запорожжя в цих мiсцях стояла татарська залога в митниця, щоб збирати
мито з крамарiв, якi через Микитине та Кам'яний Затон ©здили до Криму. Ще
пiзнiше, а саме року 1696-го, за указом Петра I, тут було споруджено
фортецю на велику докуку запорожцям, якi ще ранiше вигнали татар iз цього
мiсця i мали Затон сво ю власнiстю.
1858 року, за свiдченням О. С. Афанась ва-Чужбинського, тут, на
засипанiй пiсками площi од перевозу через Днiпро до Кам'янки, багато
траплялося орнаментiв од будинкiв бувшого колись мiста, а дiди в той час
ще пам'ятали, що мiж кучугурами пiскiв були ознаки бруку, напiвзнесенi
кам'янi огорожi та рiвчаки, викладенi каменем. "Пiсля бурi, - дише
дослiдник, - ще й тепер на мiсцi городища зустрiчаються мiднi й золотi
грошi та уламки золотих речей, i не так давно знайдено тут силу таких
предметiв, та всi вони потрапили в непевнi руки".
Року 1916-го оглядаючи Кам'яний Затон, я ледве мiг розпiзнати контури
фортецi, збудовано© з наказу царя, настiльки ©© вали засипало пiсками.
На пiвдень од Кам'яного Затону та села Кам'янки розлiгся Бiлозерський
лиман, у який з пiвдня впадав село Велика Знам'янка, що вславилося сво©ми
виноградниками та iншою садовиною. Ця мiсцевiсть вiдома ще з давнiших
часiв, нiж Кам'яний Затон. Над Знам'янкою зводиться гора, що зветься Мамай
Сурка, а бiля не© балка Мамайка. Збереглися оповiдання запорожцiв про це
мiсце... Неначе пiд горою бiля Бiлозерського лиману було велике мiсто
франкiв (генуезцiв) - Бiлозерка. Пiд час татарсько© ру©ни, коли на
Бiлозерку напав хан, що здався Мама м, Бiлозерська цариця покинула свiй
ма ток й перебралася за Днiпро, а Мамай, захопивши порожнi квартали,
заснував тут свою столицю.
Пiд час розкопок бiля Велико© Знам'янки знаходять речi скiфсько© й
татарсько© доби.
В глибинi Великого Лугу
Вiд Хортицi й до села Кушугумiвки, що на схiдному березi Великий Луг
тягнеться нешироким закутом, всього в двi-три версти од краю до краю. Тут
ще нема чого боятися, щоб заблукати в нетрях, а проте i цей невеликий
промiжок лугу оглянути пiшки неможливо, бо й на сiй вузькiй площi чимало
покрутилося проток та озер.
Од мiсця, де в Олександрiвську мiститься пристань, од Днiпра
вiдбива ться на схiд глибока рiчка Закутна, яка весняно© пори та i влiтку,
вся заставлена берлинами. Через пiвверсти вiд устя Закутна, ввiбравши в
себе протоки вiд рiчок Московки й Кушугуму, поверта на пiвдень i тече
чотири з половиною версти, маючи з право© руки за пiвтори версти Днiпро, а
з лiво© за версту - Кушугум. Щодалi, то Закутна ширша й наприкiнцi
переходить у лиман.
Весь цей закуток Великого Лугу мiж Кушугумом, Закутною i Днiпром я
памятаю ще з 70-х рокiв. У тi часи вiн був рясно вкритий добрим лiсом.
Чимало тут навiть дуба. Закутна з ©© лиманом шумiли очеретами; повсюди
безлiч дрiбних проток i ходити в ций мiсцях можливо було, тiльки
роздягнувшись. Року 1916-го я застав у цьому кутку великi змiни: лiс дуже
порiдшав, дуби зовсiм зникли, очерети щороку скошуються, i вони вже не
виростають такi високi, як колись, i сам закуток утратив свiй первiсний
вигляд i став для мешканцiв Олександрiвська мiсцем для прогулянок.
Устя рiчки Закутно© поширене й поглиблене черпалкою, зветься Орiховою
бухтою. З одного боку бухти стоять залiзничнi вагони та лежать накиданi
бунти всякого вантажу й краму, а проте з другого боку ще збереглися
велетнi-осокори по 15 сажнiв заввишки та зеленi верби. Вони купають у водi
сво© гнучкi вiти, нагадуючи про давню велич Великого Лугу.
Вiдпливаючи якось уранцi 1916 року з Олександрiвська до Херсона
пароплавом, саме пiд час сходу сонця, я, стоячи на палубi, прямо
зачарувався кра видом устя Закутно©, захищеного вербами та осокорами,
острова Хортицi - стародавнього притулку запорожцiв, що проти пристанi
розкинувся довгим високим кряжем, та широко© пелени Днiпра, яка
рожево-золотим килимом од вранiшньо© зорi простяглася на пiвнiч до
похмурих скель Сагайдачного й на пiвдень до лiсiв Великого Лугу.
Крiм цих рiчок, у сьому закутку Великого Лугу, а найбiльше поблизу
Днiпра, лежить кiлька чималих озер. Униз вiд Орiхово© бухти, майже до
рiчки Бандури та й за нею, лiс на лiвому березi Днiпра майже вирубаний на
дрова.
Взагалi треба сказати, що дорожнеча палива в роки свiтово© вiйни дуже
спричинилася до знищення Великого Лугу.
На версту вiд устя рiчки Нижньо© Хортицi од Днiпра лiворуч витiка
рiчка Бандура. Пробiгши плавно пiвверсти, вона подiля ться на двi протоки,
з яких одна, дуже кривуляючи обiруч, просту впоперек Великим Лугом i за
пiвтори версти, нижче Закутного лиману, сполуча ться з Кушугумом; друга,
повернувши на пiвдень, злива ться з рiчкою Домахою, що вийшла з Днiпра на
двi версти нижче Бандури, проти острова Розумовського, i теж впада в
Кушугум.
Ще на двi версти нижче з-за острова Розумовського в лiвий бiк Днiпра
витiка рiчка Мiрошник, що, перетнувши Великий Луг упоперек, упада в
Кушугум двома протоками: однi ю - нижче села Балабине, а другою - вище
Кушугумiвки, де станцiя Севастопольсько© залiзницi Кушугум.
Увесь сей куток Великого Лугу, починаючи вiд Закутного лиману й до
рiчки Мiрошника, надзвичайно порiзаний протоками. Окремi протоки, випливши
з бiльшо© рiчки й пробiгшим невелику вiдстань, кiнчаються болотом або
озером. Через те перейти впоперек Лугом од Днiпра або до Балабиного чи
Кушугумiвки ще в вiсiмдесятi роки було зовсiм неможливо - хоч i недалеко
впорядковано шлях на Балабине, хоча в повiдь його залива . Лiси в сiй
частинi Лугу збереглися дещо краще, нiж у горiйшнiй. Схiдний край цi ©
плавнi нижчий вiд захiдного, i його надовше залива весняна вода.
Хоч як важко майже до осенi переходити через усi горiшнi плавнi пiшки,
та зате легко досягти ©х човном. Коли комусь треба перебратися з Розумiвки
в Балабине або Кушугум iвку, то замiсть того, щоб ©хати Днiпром до
Олександрiвська, а звiдтiля залiзницею до станцi© Кушугум i зробити понад
20 верст; можна з Днiпра дiстатися туди ж рiчками: Бандурою, Домахою й
Мiрошником (всього три-чотири версти). Можна пропливти i вздовж усього
горiшнього кутка Великого Лугу, бо всi рiчки сполученi одна з одною. Для
сього треба перебратися Днiпром у З-кутну, а до©хавши до лиману, повернути
в Кушугум та, пропливши до рiчки Бандури, запливти в Домаху, а з не© - в
Мiрошник; останньою ж рiчкою можна знову повернути в Днiпро, або до села
Кушугумiвки.
Iз озер у сьому закутку Великого Лугу найпомiтнiше Орiхове, яке лежить
трохи вище сила Балабиного. Зветься воно так, що в ньому росте багато
водяних горiхiв. На вигляд вони схожi на бараболю, але з корiнцями, як у
цибулi. дять ©х печеними й вареними. Озер же з назвою "Орiхове" у
Великому Лузi не одне, i в них горiхи водяться ще й досi. Озера горiшнього
кутка (а ©х чимало) дiстали здебiльшого назви за прiзвищами тих
запорожцiв, що осiли бiля них на грядах (сухих мiсцях) пiсля знищення
Сiчi, як, скажiмо: Тригубiвське, Цимбалове, Сухинине, Тарасiвське,
Бережнiвське, Кононове та iншi.
Коли запорожцi, що до зруйнування Сiчi сидiли зимiвниками навколо
Великого Лугу по болотах та байраках, довiдавшись пiсля падiння Сiчi, що
©хнi грунти помежованi вже на панiв i що ©хнi дiти будуть крiпаками, вони
кидали сво© хати й переходили у Великий Луг, сподiваючись, що там ©х не
знайдуть, але пани дiсталися й туди, а позаяк запорожцi нi за що не хотiли
визнавати себе крiпаками, то землевласники погодилися й на те, щоб вiддати
сухi гряди Великого Лугу, де вже запорожцi поставили собi хати, ©м же - в
оренду за невеликi грошi, i старi дiди доживали там вiку, рибалячи,
доглядаючи бджiл. За прiзвищами тих дiдiв околишнi селяни й почали
називати рiчки, озера, гряди або урочища. Проте збереглися ще у Великому
Лузi й стародавнi назви, як, наприклад: Кушугум, озеро Лукновате (що
поросло лукном, себто куширем та iншою водяною рослиною), рiчка Домаха
тощо.
За Кушугумiвкою Великий Луг почина розширюватися й проти устя з лiвого
боку рiчки Янчокраку сяга найбiльшо© ширини - 20 верст. У горiшньому
кутку широко© частини Лугу треба оглянути цiлу купу озер, що звуться
Лебедовими. Всiх ©х п'ять. Найбiльше з них тягнеться на пiвтори версти.
Лежать вони неподалiк Кушугумiвки мiж рiчками Бистриком та Кушугумом,
оточенi вогкою низиною, вкритою безмежними очеретами, а помiж озерами
росте рясна дiброва. Це дуже притаманний закуток Великого Лугу, що був
колись притулком довгоши©х лебедiв. Тепер цю птицю в сих краях i не
згадують, бо на лебедових озерах нинi плавають лише дикi качки та
чайки-риболови.
Не набагато нижче Лебедових лежать два озера, що звуться Кривими. Перше
з них явля собою неначе затоку Днiпра й, одбившись од нього версти за двi
вище Крутоярського острова, заходить у глибину плавнi кiлькома колiнами на
три з половиною версти. Ушир це озеро ма всього вiд кiлькох десяткiв до
пiвтораста сажнiв. Друге Криве озеро лежить на двi версти нижче першого i
сполуча ться з ним маленькою протокою. Воно кутасте i схоже на чотири
пальцi руки, де кожен палець у версту довжини, i сяга те озеро не менше,
як пiвтори квадратово© версти.
Вище першого Кривого озера, мiж Днiпром та рiчкою Бистрик, проти ма тку
пана Мiклашевського лежить урочище Печище, помилково зазначене на
триверстнiй картi генерального штабу "Кичище". Вiд Днiпра воно захищене
добрим лiсом, iз боку ж Бистрика - вiдкрите. Це доволi висока гряда, на
якiй помiтнi ознаки хат i перебування людей. Можливо, що тут були
запорозькi заводи. Старi рибалки оповiдають, що "тут було запорозьке
кишло", себто постiйне зборище, але не Сiч, бо ру©ни всiх сiчей нащадки
запорожцiв звуть городищами.
Недалеко вiд Лебедових озер, як чув Я. П. Новицький од дiдiв Стогнiя у
Краснокутiвцi та Чорновола у Кушугумiвцi, на двох височенних, гiллястих
дубах запорожцi робили башти, а на тих баштах, коли треба було скликати
козакiв, запалювали вогонь. Очевидячки, це були запорозькi "хвигури".
"Баштовi дуби, - казав дiд Чорновiл, - були бiля озера Лебедового, а
далi верст на шiсть - на Великiй грядi, що вiд межi пана Попова, бiля
Кучугур. На цих дубах, кажуть, запорожцi становили якiсь високi башти, а
на них викидали вогонь, щоб скликати козакiв нiчно© доби. Бiля дубiв,
кажуть, жила цiла бурса козакiв. Оце як прийде звiстка яка вiд кошового,
або повертаються козаки з роз'©зду, то й скликають товариство, щоб
розказать, що бачили й чули. Побiля дубiв, кажуть, лежав битий шлях через
Великий Луг, там, де слобода Янчокрак, через Кiнську був татарський мiст,
одбитий козаками".
Це оповiдання доводить, як Великий Луг - ця укрита лiсом од степу
низина - мала з ним зв'язок, а через степ i з Сiччю. Тим зв'язком було
свiтлове гасло. I Великого Лугу, який рiчкою Кiнською межувався з
татарськими землями, запорожцi нiколи не лишали без оборони, а держали в
ньому "цiлi бурси", себто вiддiли свого вiйська (залоги).
Щодо битого шляху впродовж усього Великого Лугу, то, певно, ним ©здили
тiльки взимку, коли рiчку вкривала крига. Лiтом же навряд чи те було
можливе, та й яка потреба тодi в такiй дорозi, бо з пiвночi й пiвдня
Великого Лугу текли глибокi рiчки Днiпро та Кiнська, перевозити вантажi
ними далеко зручнiше, нiж на возах пущами плавнiв. Але про цей шлях
роздiля ться на двi протоки, що оточують майже круглий острiв Орлову.
Притому Днiпром зветься лiва протока, а права назива ться Орловою. Над
цi ю-от протокою, що разом iз рiчкою Лапинкою оточу великий рiг, Микитин,
року 1638-го, за кошового отамана Вiйська Запорозького Лутая, козаки сiли
кошем i впорядкували тут Сiч. Сталося це, можна гадати, з примусу.
Придушивши цiлу низку козацьких повстань, що були пiд проводом Сулими,
Павлюка, Остряницi й Гунi, поляки добралися до самiсiнько© Сiчi, що стояла
на Томакiвському островi, а позаяк те легко ©м далося, то вони тiльки на
тiй умовi повернули Вiйську Запорозькому його самоврядування, щоб кiш
перейшов з острова на берег, де польському урядовi було зручнiше
здiйснювати за ним свiй нагляд. Запорожцi збудували Сiч неподалiк свого
давнього гнiзда, на Микитиному Розi, а поляки зразу ж поставили поруч iз
нею свою фортецю, де тримали бiля 1000 жовнiрiв з комендантом-шляхтичем.
Проте незабаром з'ясувалося, що обране пiд Сiч мiсце зовсiм до того не
придатне, бо рiчка Орлова дуже пiдмила пiд Сiччю берег i зруйнувала сiчовi
будiвлi. Через те на Микитиному Розi запорожцi пробули тiльки 14 рокiв, до
1652-го, хоча слава цi © Сiчi велика, бо тут року 1648-го на сiчовiй радi
Вiйсько Запорозьке ухвалило дати помiч Богдановi Хмельницькому й
одностайно з ним стати в оборону прав козацтва та волi укра©нського
народу. Тут же Хмельницького було проголошено гетьманом i надано йому вiд
Вiйська клейноди i знайденi захованi по пiсках гармати.
Пiсля переходу Сiчi року 1652-го на устя Чортомли-ка, на Микитиному
Розi, аж до скасування Вiйська Запорозького в роцi 1775-му, лишилася
козацька залога та уряд запорозького перевозу через Днiпро на татарський
берег, до Кам'яного Затону, до якого вiд Микитиного Рогу бiля трьох верст.
За часiв Ново© Сiчi в Микитинi стояло 40 хат, де жили урядовi старшини:
шафар, пiдшафарiй, пiдписарiй i товмачi; на околицях його було розкидано
аж 300 зимiвникiв запорожцiв.
Iз часом Орлова дедалi дужче пiдрiзала Микитин Рiг, i нарештi, велика
повiдь 1846 року обвалила у воду й залишки сiчових окопiв, i каплицю, яка
зберiгалася замiсть сiчово© церкви, i сiчове кладовище разом iз кiстками
запорозького лицарства.
Нинi на околицi Нiкополя ру©ни вiд окопiв, та тi окопи викопанi не
запорозькими руками, а росiйським вiйськом та укра©нськими козаками пiд
час походу на Кизикермен i Тавань року 1695-го пiд проводом боярина
Шереметева та гетьмана Мазепи.
З пам'яток Запорожжя в Нiкополi досi зацiлiв запорозький зимiвник,
невеличка гармата, знайдена недалеко вiд мiста у Великому Лузi 1872 року,
хрест iз сiчово© церкви та ще чимало церковних речей у самому соборi.
Лiси на околицях Нiкополя та на островi Орловому переведено й
понiвечено, мабуть, найдужче з усього Великого Лугу, а проте ще року
1916-го нiкопольськi мисливцi хвалилися менi, що на Орловому островi ©м
найкраще полювати.
Лiвий, або пiвденно-схiдний берег
Далеко менше пам'яток запорозького життя лишилося на лiвому, або
пiвденно-схiдному березi Днiпра. Це цiлком зрозумiло; тi землi ще з часiв
татарсько© ру©ни й до Ново© Сiчi належали татарам. На лiвому боцi Днiпра
запорозька влада була дiйсна тiльки мiж рiчками Ореллю та Самарою. Пiзнiше
козаки захопили ще рiчку Вовчу й Кальмiус, хоча татари раз у раз
порушували сiчовi права на цi займиша й любесенько кочували цими берегами
зi сво©ми кiньми й худобою. Що ж до рiчки Московки та Кiнсько©, якi
впадають у Днiпро у верхнiй частинi Великого Лугу, то перша була
татарською до року 1739-го, а друга - майже до кiнця iснування
Запорозького Вiйська. Одна з балок, що приляга до Московки, бiля яко©
стояла оселя мого батька, й досi зветься Мечетною, бо там ще в XVIII
столiттi була татарська мечеть.
Проти верхнього краю Великого Лугу та нижньо© частини острова Хортицi
впадали двi рiчки iз назвою Московок: вище - Суха, й нижче - Мокра, яка
вливаючись у Днiпро бiля мiста Олександрiвська, сплуталася з Днiпровою
протокою Кушугумом. Устя обох тих рiчок за часiв Запорожжя були затiненi
гарним дубовим лiсом, i тут же, користуючись iз того, що на Хортицi завжди
мiстилася запорозька залога, дехто з козакiв, незважаючи на те, що обидвi
Московки належали татарам, сидiли на ©хнiх устях зимiвниками. Року 1738-го
росiйський генерал Мiнiх, пiд час походу на Крим, збудував над Мокрою
Московкою невелику фортецю там, де тепер середина мiста Олександрiвська.
Та фортеця вiдразу ж пiсля вiйни була залишена росiянами, а натомiсть року
1770-го за ново© вiйни Росi© з Туреччиною, при устi Мокро© Московки
царський уряд почав будувати форштат, окопаний валом, а мiж обома
Московками звiв велику фортецю, яка мала бути головним бастiоном ново©
Укра©нсько© лiнi©.
За того будiвництва було знищено багато кремезних дубiв, як на
Московках, так i у Великому Лузi. З приводу вирубання лiсу Кiш Вiйська
Запорозького посилав скарги росiйським генералам i навiть царицi Катеринi
II, та тiльки тi слова лишалися без вiдповiдi; лiс i далi рубали й не
тiльки на будову, а й на дрова.
21 травня року 1771-го, коли велика Олександрiвська фортеця ще не була
закiнчена, командуючий росiйською фортецею повiв сво вiйсько з
Олександрiвська понад Великим Лугом на устя рiчки Кiнсько©. Добудували цю
фортецю в 1775 роцi, коли саме загинула Запорозька Сiч, а року 1777-го
вона вже як непотрiбна була скасована; москалi ж, що перебували в
Олександрiйську, оселилися Солдатською слободою, яка iсну й досi, бiля
мiста.
Сам Олександрiвськ довго скидався на село, i тiльки з прокладанням повз
нього залiзниць почав зростати. Тепер вiн став значним мiстом iз гарними
просвiтними будинками. Вiд нього Великим Лугом ходять пароплави через
Нiкополь до Херсона.
Iз козацьких пам'яток в Олександрiвську можна вказати лише на домовину
останнього кошового отамана Задунайсько© Запорозько© Сiчi Йосипа
Михайловича Гладкого, що року 1826-го промiняв бунчук кошового отамана на
чин генерал-майора росiйського вiйська. Його могилу можна й зараз бачити
на старому кладовищi недалеко вiд церкви. Там надгробок, поставлений
онуками.
Про мiсцевiсть, де нинi мiсто Олександрiвськ, дiд Нагiрний, що року
1884-го мав дев'яносто шiсть лiт, розказував Я. П. Новицькому, мiж iншим,
таке:
"Рiчка Московка була глибока, i по нiй було багато звiра й птицi. Жили
й тут запорожцi. Як не було ще тут крiпостi, то в плавнях i скрiзь понад
Московкою був такий лiс, лоза та очерет, що й звiр не пролiзе, а. як
пригнали 10 000 лапотникiв копать вали (будувати крiпость), то вони все за
одну зиму звели".
Там, де рiчка Московка впада в Днiпро, вiд не© одбива ться протока, що
сполуча ться з Днiпром i вiдразу ж вiдходить од нього в лiву руку. Та
протока зветься Кушугумом. Вiдмежувавшись од Московки й Днiпра, Ку-шугум
тече до нiмецько© колонi© Шенвiза, а далi попiд степовими горами на
пiвдень до злиття з рiчкою Кiнською. Ширина Кушугуму невелика, але глибина
за весняно© повiдi сяга трьох сажнiв, так що в нього заходять навiть
берлини з вантажем. У першу повiнь (березень) вода з Московки тече
Кушугумом до Днiпра, а за друго© (квiтень-травень) Кушугумом тече Днiпрова
вода. Восени Кушугум подекуди пересиха й подiля ться на плеса.
Дiд Нагiрний так оповiдав про Кушугум:
"Кушугум-рiчка взялась з Московки; вона вузенька, та глибока була
зпрежду, - така вона й тепер. Колись по нiй рiс очерет, як лiс, i водились
бобри й виндихи. Бiля Кушугума, над кручами, де тепер нiмецький Шенвiз
(колонiя), жили колись турки; жили вони, кажуть, в ямах, як собаки: накида
туди бур'яну, трави, листя та й зиму . Це давно дiялось: як ще границя
турецька була по Орiль-рiчку. Там, де тепер огороди й хати Шенвiза, над
Кушугумом, було турецьке кладовище. Запорожцi, як зiгнали турка, -
оселились скрiзь по плавнях, де високi гряди. У них була велика сила
коней, скоту, а деякi дiди-сиднi дуже кохались у бджолах. I козацьке
кладовище було, кажуть, в кiнцi Шенвiза, понад Кушугумом, бiля
турецького".
Я. П. Новицький у книжцi "Народная пам'ять" доводить, що нiмцi в
Шенвiзi часто знаходили на сво©х огородах та дворах, копаючи ями,
росiйськi грошi часiв, коли вiдбувалися походи на Крим, а саме Анни
Iванiвни, лизавети Петрiвни та Катерини II. Натрапляли нiмцi ще й на
глинянi баклаги й iншi речi.
Iдучи понад Кушугумом залiзницею, що пряму з Олександрiвська на
Севастополь, проминемо зразу слободу Микола©вку, а далi, перетнувши балку
Суху, дiстанемось до балки Виноградно©. Про сю балку старi дiди
розказували Я. П. Новицькому:
"Тут рiс виноград, а запорожцi сидiли хуторами i розводили садки. Тут
були i терни густi, де стояли козацькi пасiки. В тiм годi, як межували
землю панам, в Круглику (лiс бiля устя Виноградно©) жив запорожець. Як
почув вiн, що земля панська, - покинув свою хату та пасiку i подався за
Дунай пiд турка".
Через двi версти, там, де зi степу простяглась до Великого Лугу балка
Дубова, лежить село Кушугумiвка, або Велика Катеринiвка. Це село
вiдзначилося тим, що коли вмерла його власниця графиня Лiтто
(Скаворонська), а потiм - i граф (в 1830 роках) i прибув якийсь новий
спадко мець, то кушугумiвцi почали бунтувати, вимагати собi волi й навiть
послали депутатiв до наказного отамана Азовського козачого вiйська
(бувшого Задунайського Запорозького), щоб узяв ©х у вiйсько. Та Гладкий не
мав на те влади, i кушугумiвцiв було за те дуже покарано.
Весь цей куток Великого Лугу належить нинi графу Канкрiну.
Бiля Балабиноi залiзниця перетина край Великого Лугу. Мiсцевiсть тут
надзвичайно чарiвна, а найбiльше у повiнь, коли луг залитий. Для всяко©
водяно© птицi скрiзь велике привiлля, i з вiкна вагону зда ться, що по©зд
летить серед моря, оздобленого рослинами.
Нижче Кушугумiвки надбережнi гори стають вищi й красивiшi. Вiд балки
Сухо© та до Дубово© пiдiйма ться сажнiв на сорок заввишки гора, яку старi
люди називають Шпиль-горою. Про не© у селi Кушугумiвцi Я. П. Новицький
записав року 1885-го вiд старого дiда Орла ось таку легенду:
"Од слободи Кушугумiвка аж до Сухо© балки потяглась Шпиль-гора.
Розказували старi люди, що як задумав Потьомкiн зiгнать запорожцiв, то
вислав генерала з вiйськом на Шпиль-гору i давай палити з холостих пушок у
Кучугури.
Там, кажуть, був ©х стан. Запорожцi посiдлали коней i всi сорок тисяч
вискочили з Великого Лугу. Кожна тисяча стала окремо, а попереду ватажки
так i заграли кiньми. Генерал обвiв вiйсько очима й каже: - "Ну, братця,
забирайте сво добро та виходьте на Днiстровськi лимани, бо тут будуть
селитися слободи", - повiсили запорожцi голови та й подалися до куренiв...
- "Бодай, кажуть, Потьомко, тво© дiти стiлько заслужили, як ми в тебе!"
Запорожцi, кажуть, як виходили з Великого Лугу, то прощались: -
"Прощай, батьку, Великий Луже. Не звели ми тебе, не зведе нiхто, поки свiт
сонця".
Так думали запорожцi, та не по-©хньому вийшло: земля пiшла в подiл, i
за старих панiв лiс ще держався, а як настали молодi - все вирубали, все
пiшло димом. У iнших панських плавнях по десять год й бiльше риндували лiс
явре© i палили його на. вугiлля, а тепер од того лiсу й слiду не
зосталось: все попсовано та сплюндровано".
За Кушугумiвкою Севастопольська залiзниця проляга долиною мiж горами
та рiчкою Кушугумом, а за слободою Катеринiвкою (Мала Катеринiвка)
перерiзу плавню саме, де рiчка Кiнська впада у Великий Луг i бере в себе
Кушугум.
Рiчка Кiнська дуже характерна. Вода в нiй, коли порiвняти з жовтою
Днiпровою, зда ться зовсiм синьою i прозорою. Маючи зовсiм окрему iстоту.
Кiнська, впавши мимоволi в протоки Днiпра, не хоче з ним днатись, а коли
мiсцевiсть примушу ©© 40 того, то вона незабаром знову вiдбива ться од
нього, i так плине аж до самiсiнького Днiпрового лиману. Пiд час весняно©
поводi Кiнська тече, змита Днiпром, а проте все-таки вирива ться своею
окремою синьою течi ю.
Зараз же пiсля зустрiчi з Кiнською рiчка Кушугум поверта вiд не© в
глиб Лугу, а схiдною межею Великого Ауту до самого його пiвденного краю,
ста рiчка Кiнська.
На устi Кiнсько©, бiля Великого Лугу, розташувалося велике село Царицин
Кут, або Пiдстепне. Лежить воно на бувшому татарському березi Кiнсько©, i
через те запорозьких пам'яток тут шукати нiчого, хоч пiсля зруйнування
Сiчi запорожцi селилися i в цих мiсцях.
Через три версти нижче устя Кiнсько© в не© влива ться зi степу рiчка
Янчокрак, а ще три версти нижче - рiчка Карачокрак. Обидвi вони вiдомi з
iсторi© походiв росiйського вiйська на Крим у XVIII столiттi, бо на цих
рiчках, як i нд Кiнськiй, царська армiя завжди ставала табором на
перепочинок. Тут же перепочивали й запорожцi, що брали участь у тих
вiйнах.
За устям Карачокраку рiчка Кiнськi Води поверта в свою течiю на захiд
i понад крутим берегом пiдходить до села Скельки, а далi, звужуючи Великий
Луг, пiдступа до устя балки Маячки й села того ж наймення. Вiд Маячки
надбережнi гори iдуть знову на пiвдень, рiчка ж Кiнська тече прямо,
наближаючись до Днiпра й лишаючи по лiву руку од себе широку низину,
вкриту цiлою низкою озер та лиманiв, якi, напевно, були колись ©©
водотокою. Понад сими озерами пiд горою легкать села: Златопiль, Павлiвка,
Балки таЛизаветiвка, що були залюдненi вже пiсля зруйнування Сiчi.
Далi Кiнська ще бiльше бере на пiвнiч i, проминувши мiстечко
Благовiщенське та село, Iванiвське, входить у великi пiски, що високими
кучугурами пiдступили до не© з лiвого боку i простяглися а^с до села
Водяного на 18 верст. Пiски тут пересипаються з мiсця на-мiсце i ходять,
як хвилi на морi, збiгаючись у чималi кучугури, порослi подекуди шелюгами.
Мiсцевiсть, ця колись не була така мертва та пiскувата, бо в ямах помiж
кучугурами iнодi трапляються ознаки перебування тут людини, а саме:
черепки: з посуду, маслаки й мiднi гостряки вiд стрiл.
Ще починаючи з Маячки, рiчка Кiнська, збираючи з Великого Лугу все
бiльше протокiв Днiпра, дедалi ширшав i, добiгши до Благовiщенського, ста
вже широкою i дуже красивою рiчкою. За селом Iванiвським вона вiдкида од
себе протоку Перебiй, а сама, маючи з лiво© руки пiски, а з право© - лiси
Великого Лугу, сяга урочища Палi©вщини i тут впада в головну течiю
Днiпра. Тiльки це сполучення Кiнсько© з Днiпром ненадовго, бо через шiсть
верст вона знову вiдмежову ться од Днiпра на пiвдень i спочатку пiд назвою
Перевал, а далi пiд власним найменням, добiга до села Водяного i
влива ться в лиман, з яким пiдходить до села Кам'янки (Мало© Знам'янки),
щоб знову впасти в Днiпро бiля окопiв стародавнього урочища Кам'яний
Затон. На сьому мiсцi й кiнча ться Великий Луг i почина ться Базавлуг.
Кам'яний Затон козаки знали з часiв iснування Запорозького Вiйська.
Дехто гада , що саме тут було головне мiсто татарського ханства Самiс. За
доби Запорожжя в цих мiсцях стояла татарська залога в митниця, щоб збирати
мито з крамарiв, якi через Микитине та Кам'яний Затон ©здили до Криму. Ще
пiзнiше, а саме року 1696-го, за указом Петра I, тут було споруджено
фортецю на велику докуку запорожцям, якi ще ранiше вигнали татар iз цього
мiсця i мали Затон сво ю власнiстю.
1858 року, за свiдченням О. С. Афанась ва-Чужбинського, тут, на
засипанiй пiсками площi од перевозу через Днiпро до Кам'янки, багато
траплялося орнаментiв од будинкiв бувшого колись мiста, а дiди в той час
ще пам'ятали, що мiж кучугурами пiскiв були ознаки бруку, напiвзнесенi
кам'янi огорожi та рiвчаки, викладенi каменем. "Пiсля бурi, - дише
дослiдник, - ще й тепер на мiсцi городища зустрiчаються мiднi й золотi
грошi та уламки золотих речей, i не так давно знайдено тут силу таких
предметiв, та всi вони потрапили в непевнi руки".
Року 1916-го оглядаючи Кам'яний Затон, я ледве мiг розпiзнати контури
фортецi, збудовано© з наказу царя, настiльки ©© вали засипало пiсками.
На пiвдень од Кам'яного Затону та села Кам'янки розлiгся Бiлозерський
лиман, у який з пiвдня впадав село Велика Знам'янка, що вславилося сво©ми
виноградниками та iншою садовиною. Ця мiсцевiсть вiдома ще з давнiших
часiв, нiж Кам'яний Затон. Над Знам'янкою зводиться гора, що зветься Мамай
Сурка, а бiля не© балка Мамайка. Збереглися оповiдання запорожцiв про це
мiсце... Неначе пiд горою бiля Бiлозерського лиману було велике мiсто
франкiв (генуезцiв) - Бiлозерка. Пiд час татарсько© ру©ни, коли на
Бiлозерку напав хан, що здався Мама м, Бiлозерська цариця покинула свiй
ма ток й перебралася за Днiпро, а Мамай, захопивши порожнi квартали,
заснував тут свою столицю.
Пiд час розкопок бiля Велико© Знам'янки знаходять речi скiфсько© й
татарсько© доби.
В глибинi Великого Лугу
Вiд Хортицi й до села Кушугумiвки, що на схiдному березi Великий Луг
тягнеться нешироким закутом, всього в двi-три версти од краю до краю. Тут
ще нема чого боятися, щоб заблукати в нетрях, а проте i цей невеликий
промiжок лугу оглянути пiшки неможливо, бо й на сiй вузькiй площi чимало
покрутилося проток та озер.
Од мiсця, де в Олександрiвську мiститься пристань, од Днiпра
вiдбива ться на схiд глибока рiчка Закутна, яка весняно© пори та i влiтку,
вся заставлена берлинами. Через пiвверсти вiд устя Закутна, ввiбравши в
себе протоки вiд рiчок Московки й Кушугуму, поверта на пiвдень i тече
чотири з половиною версти, маючи з право© руки за пiвтори версти Днiпро, а
з лiво© за версту - Кушугум. Щодалi, то Закутна ширша й наприкiнцi
переходить у лиман.
Весь цей закуток Великого Лугу мiж Кушугумом, Закутною i Днiпром я
памятаю ще з 70-х рокiв. У тi часи вiн був рясно вкритий добрим лiсом.
Чимало тут навiть дуба. Закутна з ©© лиманом шумiли очеретами; повсюди
безлiч дрiбних проток i ходити в ций мiсцях можливо було, тiльки
роздягнувшись. Року 1916-го я застав у цьому кутку великi змiни: лiс дуже
порiдшав, дуби зовсiм зникли, очерети щороку скошуються, i вони вже не
виростають такi високi, як колись, i сам закуток утратив свiй первiсний
вигляд i став для мешканцiв Олександрiвська мiсцем для прогулянок.
Устя рiчки Закутно© поширене й поглиблене черпалкою, зветься Орiховою
бухтою. З одного боку бухти стоять залiзничнi вагони та лежать накиданi
бунти всякого вантажу й краму, а проте з другого боку ще збереглися
велетнi-осокори по 15 сажнiв заввишки та зеленi верби. Вони купають у водi
сво© гнучкi вiти, нагадуючи про давню велич Великого Лугу.
Вiдпливаючи якось уранцi 1916 року з Олександрiвська до Херсона
пароплавом, саме пiд час сходу сонця, я, стоячи на палубi, прямо
зачарувався кра видом устя Закутно©, захищеного вербами та осокорами,
острова Хортицi - стародавнього притулку запорожцiв, що проти пристанi
розкинувся довгим високим кряжем, та широко© пелени Днiпра, яка
рожево-золотим килимом од вранiшньо© зорi простяглася на пiвнiч до
похмурих скель Сагайдачного й на пiвдень до лiсiв Великого Лугу.
Крiм цих рiчок, у сьому закутку Великого Лугу, а найбiльше поблизу
Днiпра, лежить кiлька чималих озер. Униз вiд Орiхово© бухти, майже до
рiчки Бандури та й за нею, лiс на лiвому березi Днiпра майже вирубаний на
дрова.
Взагалi треба сказати, що дорожнеча палива в роки свiтово© вiйни дуже
спричинилася до знищення Великого Лугу.
На версту вiд устя рiчки Нижньо© Хортицi од Днiпра лiворуч витiка
рiчка Бандура. Пробiгши плавно пiвверсти, вона подiля ться на двi протоки,
з яких одна, дуже кривуляючи обiруч, просту впоперек Великим Лугом i за
пiвтори версти, нижче Закутного лиману, сполуча ться з Кушугумом; друга,
повернувши на пiвдень, злива ться з рiчкою Домахою, що вийшла з Днiпра на
двi версти нижче Бандури, проти острова Розумовського, i теж впада в
Кушугум.
Ще на двi версти нижче з-за острова Розумовського в лiвий бiк Днiпра
витiка рiчка Мiрошник, що, перетнувши Великий Луг упоперек, упада в
Кушугум двома протоками: однi ю - нижче села Балабине, а другою - вище
Кушугумiвки, де станцiя Севастопольсько© залiзницi Кушугум.
Увесь сей куток Великого Лугу, починаючи вiд Закутного лиману й до
рiчки Мiрошника, надзвичайно порiзаний протоками. Окремi протоки, випливши
з бiльшо© рiчки й пробiгшим невелику вiдстань, кiнчаються болотом або
озером. Через те перейти впоперек Лугом од Днiпра або до Балабиного чи
Кушугумiвки ще в вiсiмдесятi роки було зовсiм неможливо - хоч i недалеко
впорядковано шлях на Балабине, хоча в повiдь його залива . Лiси в сiй
частинi Лугу збереглися дещо краще, нiж у горiйшнiй. Схiдний край цi ©
плавнi нижчий вiд захiдного, i його надовше залива весняна вода.
Хоч як важко майже до осенi переходити через усi горiшнi плавнi пiшки,
та зате легко досягти ©х човном. Коли комусь треба перебратися з Розумiвки
в Балабине або Кушугум iвку, то замiсть того, щоб ©хати Днiпром до
Олександрiвська, а звiдтiля залiзницею до станцi© Кушугум i зробити понад
20 верст; можна з Днiпра дiстатися туди ж рiчками: Бандурою, Домахою й
Мiрошником (всього три-чотири версти). Можна пропливти i вздовж усього
горiшнього кутка Великого Лугу, бо всi рiчки сполученi одна з одною. Для
сього треба перебратися Днiпром у З-кутну, а до©хавши до лиману, повернути
в Кушугум та, пропливши до рiчки Бандури, запливти в Домаху, а з не© - в
Мiрошник; останньою ж рiчкою можна знову повернути в Днiпро, або до села
Кушугумiвки.
Iз озер у сьому закутку Великого Лугу найпомiтнiше Орiхове, яке лежить
трохи вище сила Балабиного. Зветься воно так, що в ньому росте багато
водяних горiхiв. На вигляд вони схожi на бараболю, але з корiнцями, як у
цибулi. дять ©х печеними й вареними. Озер же з назвою "Орiхове" у
Великому Лузi не одне, i в них горiхи водяться ще й досi. Озера горiшнього
кутка (а ©х чимало) дiстали здебiльшого назви за прiзвищами тих
запорожцiв, що осiли бiля них на грядах (сухих мiсцях) пiсля знищення
Сiчi, як, скажiмо: Тригубiвське, Цимбалове, Сухинине, Тарасiвське,
Бережнiвське, Кононове та iншi.
Коли запорожцi, що до зруйнування Сiчi сидiли зимiвниками навколо
Великого Лугу по болотах та байраках, довiдавшись пiсля падiння Сiчi, що
©хнi грунти помежованi вже на панiв i що ©хнi дiти будуть крiпаками, вони
кидали сво© хати й переходили у Великий Луг, сподiваючись, що там ©х не
знайдуть, але пани дiсталися й туди, а позаяк запорожцi нi за що не хотiли
визнавати себе крiпаками, то землевласники погодилися й на те, щоб вiддати
сухi гряди Великого Лугу, де вже запорожцi поставили собi хати, ©м же - в
оренду за невеликi грошi, i старi дiди доживали там вiку, рибалячи,
доглядаючи бджiл. За прiзвищами тих дiдiв околишнi селяни й почали
називати рiчки, озера, гряди або урочища. Проте збереглися ще у Великому
Лузi й стародавнi назви, як, наприклад: Кушугум, озеро Лукновате (що
поросло лукном, себто куширем та iншою водяною рослиною), рiчка Домаха
тощо.
За Кушугумiвкою Великий Луг почина розширюватися й проти устя з лiвого
боку рiчки Янчокраку сяга найбiльшо© ширини - 20 верст. У горiшньому
кутку широко© частини Лугу треба оглянути цiлу купу озер, що звуться
Лебедовими. Всiх ©х п'ять. Найбiльше з них тягнеться на пiвтори версти.
Лежать вони неподалiк Кушугумiвки мiж рiчками Бистриком та Кушугумом,
оточенi вогкою низиною, вкритою безмежними очеретами, а помiж озерами
росте рясна дiброва. Це дуже притаманний закуток Великого Лугу, що був
колись притулком довгоши©х лебедiв. Тепер цю птицю в сих краях i не
згадують, бо на лебедових озерах нинi плавають лише дикi качки та
чайки-риболови.
Не набагато нижче Лебедових лежать два озера, що звуться Кривими. Перше
з них явля собою неначе затоку Днiпра й, одбившись од нього версти за двi
вище Крутоярського острова, заходить у глибину плавнi кiлькома колiнами на
три з половиною версти. Ушир це озеро ма всього вiд кiлькох десяткiв до
пiвтораста сажнiв. Друге Криве озеро лежить на двi версти нижче першого i
сполуча ться з ним маленькою протокою. Воно кутасте i схоже на чотири
пальцi руки, де кожен палець у версту довжини, i сяга те озеро не менше,
як пiвтори квадратово© версти.
Вище першого Кривого озера, мiж Днiпром та рiчкою Бистрик, проти ма тку
пана Мiклашевського лежить урочище Печище, помилково зазначене на
триверстнiй картi генерального штабу "Кичище". Вiд Днiпра воно захищене
добрим лiсом, iз боку ж Бистрика - вiдкрите. Це доволi висока гряда, на
якiй помiтнi ознаки хат i перебування людей. Можливо, що тут були
запорозькi заводи. Старi рибалки оповiдають, що "тут було запорозьке
кишло", себто постiйне зборище, але не Сiч, бо ру©ни всiх сiчей нащадки
запорожцiв звуть городищами.
Недалеко вiд Лебедових озер, як чув Я. П. Новицький од дiдiв Стогнiя у
Краснокутiвцi та Чорновола у Кушугумiвцi, на двох височенних, гiллястих
дубах запорожцi робили башти, а на тих баштах, коли треба було скликати
козакiв, запалювали вогонь. Очевидячки, це були запорозькi "хвигури".
"Баштовi дуби, - казав дiд Чорновiл, - були бiля озера Лебедового, а
далi верст на шiсть - на Великiй грядi, що вiд межi пана Попова, бiля
Кучугур. На цих дубах, кажуть, запорожцi становили якiсь високi башти, а
на них викидали вогонь, щоб скликати козакiв нiчно© доби. Бiля дубiв,
кажуть, жила цiла бурса козакiв. Оце як прийде звiстка яка вiд кошового,
або повертаються козаки з роз'©зду, то й скликають товариство, щоб
розказать, що бачили й чули. Побiля дубiв, кажуть, лежав битий шлях через
Великий Луг, там, де слобода Янчокрак, через Кiнську був татарський мiст,
одбитий козаками".
Це оповiдання доводить, як Великий Луг - ця укрита лiсом од степу
низина - мала з ним зв'язок, а через степ i з Сiччю. Тим зв'язком було
свiтлове гасло. I Великого Лугу, який рiчкою Кiнською межувався з
татарськими землями, запорожцi нiколи не лишали без оборони, а держали в
ньому "цiлi бурси", себто вiддiли свого вiйська (залоги).
Щодо битого шляху впродовж усього Великого Лугу, то, певно, ним ©здили
тiльки взимку, коли рiчку вкривала крига. Лiтом же навряд чи те було
можливе, та й яка потреба тодi в такiй дорозi, бо з пiвночi й пiвдня
Великого Лугу текли глибокi рiчки Днiпро та Кiнська, перевозити вантажi
ними далеко зручнiше, нiж на возах пущами плавнiв. Але про цей шлях