Страница:
Поляки тим дужче радiли з приходу козакiв, що знали ©хню звичку до
вiйни з турками й татарами та ©хнiй войовничий хист. Турки ж вважали
козакiв за бiльшу силу од польсько© i всю увагу звернули на те, щоб
перемогти спочатку козакiв, а потiм уже взятися за полякiв. Вони рiшуче
атакували козацький табiр, та Сагайдачний не тiльки вiдбив ©х, а ще й сам
почав атакувати, розгромивши ©хнi чати, залоги й окремi загони, ба навiть
вдерся в турецький табiр.
Така вiдвага даремно не минулася й самому Сагайдачному, який особисто
водив козакiв у бiй: його було поранено кулею в руку. Проте й це нещастя
не зменшило завзяття гетьмана, i вiн, ховаючись зi сво ю раною од
товариства, щоб не завдавати козакам жалю, бився поряд iз ними до кiнця.
Хоча вiйна тривала довго, так що польськi шляхтичi занудьгували за
домiвками i без сорому потай тiкали з табору, ховаючись у возах, що йшли
за припасом, та Сагайдачний зумiв втримати козакiв у слухняностi, й вони
рiшуче билися, аж доки султан, побачивши, що нiчого не вдi , змирився з
Польщею.
Одходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв та Сагайдачного,
називаючи ©х збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на
козацтво й король, Сагайдачний, повертаючись на Укра©ну, послав до нього
гiнцiв iз проханням, щоб за послугу було збiльшено плату козакам iз 40000
злотих до 100000, щоб ©м вiльно було пробувати по всiй Укра©нi в сво©х
оселях по ма тностях королiвських, духовних та панських, користуючись
вольностями сво©ми, та щоб заспоко но було православну вiру. Але козаки
вже були не потрiбнi королевi, сила ж ©хня лякала польське панство, й
через те король передав тiльки через посланцiв Сагайдачному трохи грошей
на лiкаря, щоб го©ти його рану; волю ж свою з приводу козацьких домагань
обiцяв передати через комiсарiв. Пiсля того, як Сагайдачний розпустив
козакiв i повернувся в Ки©в, до нього прибули комiсари й повiдомили, що з
волi короля вiйсько козацьке ма бути зменшене до двох, а найбiльше до
трьох тисяч; решта ж козакiв ма вернутися до сво©х панiв у пiдданство; що
ж до вiри, то, мовляв, козакам, як i досi, не було нiяко© кривди, то так i
надалi не буде...
Така лиха звiстка од короля тяжко вразила недужого, з раною, гетьмана.
Всi його надi© на пiднесення укра©нського нацiонального життя шляхом миру
та згоди з польським урядом, разом iз мрiями про те, що Польща колись
гляне на Укра©ну, як на свою сестру, в прах розвiялися. Вiн зрозумiв, що
кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога
козацтва. Розкраяним сво©м серцем вiн почав передчувати свою смерть од
рани, добуто© на вiйнi не за рiдний край, а за щастя недругiв свого
народу, i в останнiй день життя душу гетьмана охопила туга за покривджену
Укра©ну.
Незадовго до смертi Сагайдачний склав духiвницю, одписавши сво© ма тки
на укра©нськi братства: Ки©вське та Львiвське, а 10 квiтня року 1622-го
помер на горе козацтву i всiм, хто разом iз ним працював...
МОРСЬКI ПОХОДИ 1621-1624 РОКIВ
Сагайдачний високо пiднiс козаччину, але залишив ©© в скрутному
становищi.
Король через сво©х комiсарiв вимагав зменшити кiлькiсть Вiйська
Запорозького; козаки ж на те не зважали i, навпаки, нахвалялися, що ©х
буде ще бiльше, нiж за часiв Сагайдачного, i, коли король не задовольнить
козацьких бажань, то це обернеться лихом для Польщi. Але замiсть того, щоб
готуватися до рiшучо© битви з королем, запорожцi, одразу ж пiсля
хотинсько© вiйни, знову розпочали сво© походи на Чорне море.
Ще пiд час змагань Сагайдачного за Хотин гетьман виряджав частину
запорожцiв пiд проводом молодого отамана Богдана Хмельницького на Чорне
море. Хмельницький, було, розбив великий турецький флот i, потопивши 12
ворожих галер, загнав решту в Стамбул, а сам iз товаришами пошарпав
передмiстя Царгорода. Майже такий похiд одбувся й у 1622 роцi; року ж
1623-го у запорожцiв несподiвано знайшовся спiльник у битвi проти туркiв -
кримський хан Махмут-Гiрей iз братом сво©м Шагiн-Гiре м. Тi брати-хани
повстали проти туркiв i покликали запорожцiв собi на пiдмогу. Козаки охоче
згодилися з бусурманами бити бусурманiв i, вiдрядивши до Криму чималий
полк, щоб витiснити туркiв iз кримських мiст, дочекалися, поки турецький
флот прибув iз вiйськом у Кафу на приборкання татар, i вийшли на сотнi
чайок на море, захопили Босфор, спалили там маяк, погарбали береги та,
налякавши туркiв, попливли на пiвнiч пiд Кафу. Вони дiсталися цього мiста
саме тодi, коли Вiйсько Запорозьке, яке рухалося суходолом, брало Кафу з
берега. Турецькому пашi, що керував у Криму турками, довелося так скрутно,
що вiн змирився i затвердив ханом Мохамета-Гiрея.
Впоравшись iз Кафою, запорожцi знову опинилися пiд Царгородом i три днi
без перешкоди грабували Босфорське побережжя.
Року 1624-го, коли козаки вийшли в море пiд проводом Грицька Чорного, в
лиманi ©х пiдстерегли 26 турецьких галер та бiля трьох сот сандалiв з
яничарами. Запорожцi, довiдавшись про те, самi зробили засiдку на ворогiв
i напали на туркiв несподiвано. На лиманi виник великий бiй. Козаки
позаганяли великi турецькi галери на мiлководдя i там попалили ©х. З
рештою билися аж три днi - чимало втратили чайок i товариства, а все-таки
перемогли, випливли в море i давай громити турецький берег, починаючи вiд
Дунаю. Пустили з вогнем Буюк-дере, Зенiке, Здегну i знову наблизилися до
Стамбула. З великого переляку султан звелiв протягти впоперек Босфору той
ланцюг, що ним ще греки замикали протоку вiд нападiв слов'ян.
З iсторi© невiдомо, чи вдалося туркам загородити вiд запорожцiв Босфор,
чи нi, а тiльки знати, що й на цей раз козаки повернулися на Сiч iз
великою здобиччю.
ГЕТЬМАН ЖМАЙЛО
Того ж 1624 року, саме на Святвечiр, вiд кримського хана Махмут-Гiрея
прибули на Сiч посланцi й склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб
повсякчас, як трапиться татарам пригода, запорожцi негайно давали б ©м
помiч, а як будуть непереливки в козакiв, то ©х виручатимуть татари.
Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло й мав на думцi за можливого
ворога запорожцiв Польщу, а проте нi вiн, нi ще менше Запорозьке Вiйсько
не сподiвалися, що татарська допомога буде ©м так швидко потрiбна. Як i
ведеться, козаки напровеснi року 1625-го всiм кошем, кiлькiстю в 10 000
душ, вийшли в море. Вони вдало пiдпливли до Сiнопа i зруйнували його, те ж
саме вчинили i з Трапезундом i, обтяженi здобиччю, повернули, було, вже
сво© чайки додому, аж тут ©х перестрiв турецький паша Решiд iз 43 великими
кораблями й галерами, на яких було бiльше як 400 гармат.
Запорожцi пiд проводом, мабуть, Бурляя смiливо атакували турецький
флот, а найдужче ту галеру, на якiй перебував Решiд i яка називалася
Баштардою (тобто мала башти), та тiльки турки, вiдчуваючи свою силу,
рiшуче оборонялися, рубаючи руки тим козакам, якi видиралися на галери.
Проте, незважаючи на перевагу яничарiв i гарматну пальбу, запорожцi, доки
було тихо на морi, стали брати гору над турками. Гребцi-невольники,
зачувши вигуки сво©х братiв-козакiв, поривалися на помiч, але залiзнi
ланцюги мiцно тримали ©х бiля весел, а турецькi наглядачi за непослух
забивали гребцiв на смерть. I все-таки невольники допомагали козакам тим,
що вiдмовлялися гребти або спрямовували галеру в iнший бiк, так що турки
не мали змоги битися разом.
До пiвдня у кривавому герцi запорожцi потопили десять галер, i на
Баштарду заскочило бiльше сотнi козакiв, якi завалили чердаки, та, на лихо
запорожцям, пiсля пiвдня на морi повiяв вiтер - галери стали плавати пiд
вiтрилами й допомагати одна однiй, а козацькi чайки хвилi почали
перекидати й, б'ючи ©х об борти, не давали держатися гаками за галери.
Товариство не мало змоги пiдтримати тих козакiв, якi вже вступили в бiй, i
турки, подужавши запорожцiв на галерах, захопили ©х у полон i тут же
поприковували до гребок. Тiкаючи до Стамбула пiд вiтром, яничари повезли
iз собою i 270 бранцiв. Надвечiр море трохи затихло, й запорожцi кинулися
слiдом за турецькими галерами, щоб визволити сво©х товаришiв, та вже ©х
не наздогнали й мусили без них вертатися до Днiпра.
Тим часом ще року 1623-го король Жигмонт, побачивши, що козаки не
згоднi коритися його волi, вирiшив змусити ©х до того силою. Коронний
гетьман Конецпольський цiлу зиму лагодився до походу на Укра©ну й тiльки й
очiкував часу, коли козаки вийдуть у море, щоб напасти на Запорожжя. По
веснi року 1624-го, дiставши звiстку, що Вiйсько Запорозьке вже попливло
iз Сiчi, вiн зараз же вступив в Укра©ну, маючи пiд рукою 30 000 жовнiрiв.
До Канева вiн нiде не здибав козакiв, а в мiстi хоча ©х було 3000, то вони
не наважилися без наказу гетьмана чинити збройний опiр полякам i стали
вiдходити на Черкаси.
Гетьман Жмайло, довiдавшись, що Конецпольський iз вiйськом перебува на
Укра©нi, розiслав по всiх запорозьких вольностях скликати те товариство,
що там полювало й рибалило, а сам кинувся до кримського хана за пiдмогою.
Тiльки йому не вдалися тi заходи: Конецпольський устиг пiдкупити хана
золотом, i той, не дотримавши умови iз запорожцями, нiчим не допомiг
Жмайловi.
Лише наприкiнцi лiта повернулися козаки з моря на Сiч, та й то ще не
всi, бо половина, не задоволена походом на Сiноп та Трапезунд i, не
вiдаючи, яке лихо насунулося на Укра©ну, попливла ще грабувати турецькi
мiста на Дуна©. Тiльки восени, коли Конецпольський опанував уже всi ю
Укра©ною, прибрав до сво©х рук городових козакiв i, зрештою, придушив усю
неспокiйну люднiсть, Жмайло спромiгся згуртувати навколо себе 20 000
козакiв i вирушив iз Сiчi з артилерi ю назустрiч полякам.
Конецпольський та Жмайло зiйшлися бiля рiчки Цибульника, що нижче
Крилева, i коронний гетьман, знаючи про вiдсутнiсть багатьох запорожцiв,
смiливо пiдступив до козацького табору й через посланцiв передав
запорозькому гетьмановi тi ж вимоги, що ©х ставили перед Сагайдачним рокiв
1619-го й 1622-го, а саме: козацьке вiйсько мало нараховувати 3000, решта
ж повинна пiдлягати панам; сiчовикам належало видати призвiдцiв морських
походiв i в присутностi комiсарiв попалити всi вiйськовi чайки.
Пiсля бурхливо© ради запорожцi вiдповiли, що не згоднi з такими
умовами, й тодi Конецпольський одразу звелiв взяти приступом
козацький табiр. Як тiльки почалися першi сутички з ворогом, Жмайло
зрозумiв, що мiсце, де вiн випадково розташувався, зовсiм не пiдходить для
оборони, i, щоб урятувати сво вiйсько, залишив на Цибульнику тiльки
залогу, а сам з артилерi ю серед ночi пiшов назад до Курукового озера (де
нинi Крюкiв на Днiпрi), щоб там зупинитися в давньому городищi "Ведмежi
лози".
Запорозька залога, не шкодуючи життя, стримувала полякiв, щоб дати
товариству час упорядкувати новий табiр, але ©й важко було змагатися з
великим вiйськом, i вона крок за кроком мусила вiдступати назад. 31 жовтня
року 1625-го Конецпольський наблизився до козацького табору й одразу ж
заатакував його. Той штурм дорого коштував полякам, бо запорожцi зустрiли
©х влучним вогнем, а далi вдарили iз засiдок i так побили переднi полки,
що тi кинулися тiкати. Зрозумiвши, що поляки потрапили в скрутне
становище, Конецпольський сам прийшов iз новими силами на пiдмогу, дав лад
переднiм вiйськам, порозставляв навколо козацького табору гармати й почав
його обстрiлювати, а вже пiсля того кинувся на штурм. Але козаки вiдбили й
цю атаку.
Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати
запорожцiв затяжною облогою, а тим часом од короля надiйшов наказ - хутчiй
кiнчати з козаками, бо мала бути вiйна зi шведами. Тому коронний гетьман
сам послав гiнцiв до запорожцiв iз тим, щоб там готували умови про
примирення. I пiсля тривалих нарад, суперечок та докорiв з обох бокiв мiж
козаками й поляками була складена угода про те, щоб козаки зовсiм не
ходили на море, жили тiльки на королiвських, а не на панських землях i
мали б ре стр, куди б записалося лише 6000 козакiв.
МИХАЙЛО ДОРОШЕНКО
Не задоволенi Жмайлом та угодою з поляками, запорожцi обрали гетьманом
Михайла Дорошенка, дiда славнозвiсного Петра Дорошенка, i той заспоко©в i
розважив козацтво, сказавши, що пiд час вiйни iз шведами король однаково
запрошуватиме на службу всiх козакiв, а через те, мовляв, вимога про
ре стр не ма нiяко© ваги.
Вiйною полякiв iз козаками одразу ж скористалися татари; i кримський
хан Махмут-Гiрей, той самий, що мав подати допомогу запорожцям у битвi з
Конецпольським, на початку року 1626-го з ордою наскочив на Подiлля й
сягнув, забираючи людей у неволю, аж до Галичини; пiд осiнь прийшов на
Укра©ну й Нуреддин-султан i, наблизившись iз величезним вiйськом до Бiло©
Церкви, став там табором, розiславши в усi боки сво© загони.
Обороняти Укра©ну не було кому, бо поляки й городовi козаки саме
вирушили на пiвнiч битися iз шведами, запорожцi ж нiчого не знали про
татарськi наскоки, бо вороги рухалися не через Запорожжя, а з Буджака.
Коли звiстка про напад татар надiйшла на Сiч, Дорошенко вмить виступив iз
вiйськом та, перетявши всi шляхи на пiвдень, повернув на зруйновану й
спалену Укра©ну i там, наскочивши на головний татарський табiр, ущент
розгромив орду й, загнавши решту в рiчку Рось, потопив ©© у водi. В цьому
славному бойовищi гетьман бився, як простий козак, i сво©м власним списом
простромив вiсiм татар.
Визволивши пiд Бiлою Церквою кiлька десяткiв тисяч люду, який татари
зiбрали вже з усiх околиць, щоб гнати до Криму, Дорошенко наказав козакам
винищувати дрiбнi ворожi загони й невдовзi забезпечив спокiй усiй Укра©нi.
Упоравшись iз нападниками, Дорошенко послав королевi чимало значних
бранцiв, десять татарських корогов та бунчук i просив вернути козакам ©хнi
стародавнi права. Ухиляючись од певно© вiдповiдi, король звелiв гетьмановi
скликати всiх ре стровцiв, якi ще не вирушили походом на пiвнiч, та
зiбрати 2000 козакiв поверх записаних у ре стрi й негайно вести те вiйсько
на битву iз шведами. Тiльки Дорошенко, пам'ятаючи королiвську вiддяку
Сагайдачному, не скорився тому наказовi й надiслав таку вiдповiдь, що вiн,
мовляв, не може лишити Укра©ну не захищену вiд нападiв орди та й не пiд
силу йому змусити козакiв служити польськiй коронi, коли над ними чинять
усiлякi утиски й забороняють ©м ходити на Чорне море, без чого вони дуже
збiднiли.
I справдi Вiйсько Запорозьке мало сво© клопоти й турботи. Турецький
султан, скориставшись ослабленням козаччини в 1625 та 1626 роках через
вiйну з поляками, звелiв одбудувати заново й розширити мiсто Аслам-Кермень
на островi Тавань та заступив запорожцям шлях до моря. Сiчовики цього не
стерпiли й на сво©й радi ухвалили iти походом на Аслам-Кермень. Року
1628-го Дорошенко вирушив iз запорожцями до того мiста й Днiпром, i
степом, оточив його з усiх бокiв i, добувши штурмом, вирiзав там до ноги
всiх туркiв. Потiм, зруйнувавши ту фортецю та забравши чимало збро© й
кiлька десяткiв гармат, гетьман повернувся з пiшим i комонним вiйськом на
Сiч, а запорожцi, що були на чайках, прямо з Таванi випливли в море й
пограбували турецькi береги бiля Бургаса.
У той час у Криму мiж татарами зчинився заколот: хан кримсько© орди
Шагiн-Гiрей, брат Махмута, який зрадив Жмайла, воював iз мурзою Буджацько©
орди Кантемiром i був на Буджаку розбитий; коли ж вiн iз рештою вiйська
повернувся в Крим, то султан турецький скинув його iз ханства, й Кантемiр
зi сво ю ордою вдерся в кримськi володiння. Тодi Шагiн-Гiрей звернувся до
запорожцiв за пiдмогою, обiцяючи за пiдтримку коштовнi дарунки всьому
товариству.
Козаки охоче згодилися разом iз татарами бити татар i того ж 1628 року
вирушили на чолi з Дорошенком у Крим. Кантемiр уже встиг на той час
загнати Шагiн-Гiрея до Бахчисарая i там тримав його в облозi. Дорошенко,
здобувши Перекоп, поквапився визволити хана. Але назустрiч козакам
Кантемiр вислав велике вiйсько, i десь бiля рiчки Салгиру спалахнула
битва. Нелегко довелося запорожцям: сам гетьман, що знову бився, як
простий козак, загинув у бою; проте сiчовики розгромили татар так, що вони
з пораненим Кантемiром мусили тiкати на Карасубазар у Кримськi гори.
Козаки стали ©х переслiдувати й кiлька разiв ще билися з ними, i хоча пiд
час тих сутичок запорожцi втратили тисячу чоловiк свого товариства, але ж
Кантемiра вiдтиснули аж за Кафу, а Шагiн-Гiрея визволили з облоги.
Затримавшись у Криму, доки хан набрав собi вiйсько, козаки повернулися
на Сiч, прихопивши iз собою чимало татарського добра й десяток польських
гармат, якi ранiше пiд Цецорою вiдбив у полякiв Кантемiр, а тепер вони вiд
нього дiсталися запорожцям.
ТАРАС ТРЯСИЛО
Пiсля повернення козакiв iз Криму на великих радах, що року 1629-го
вiдбулися на Сiчi з приводу обрання нового гетьмана, товариство
розкололося на двi помiтнi течi©. Тi з козакiв, що мали на Укра©нi
власнiсть i сiм'© (городовi козаки), схилялися до того, щоб скоритися
заборонi ходити на море, аби жити спокiйно, у згодi з поляками; iншi ж,
здебiльшого, запорожцi, лицарi боротьби з бусурманами до загину, не хотiли
й чути про це. I от пiсля довгих суперечок i навiть колотнеч козацтво
розмежувалося. Помiркована частина обрала гетьманом Грицька Чорного i з
ним вийшла iз Сiчi на Укра©ну; певне ж, запорозьке товариство настановило
сво©м гетьманом Tapaca-Трясила й лишилося на Сiчi.
Якраз тодi iз шведсько© вiйни повернувся затятий ворог козакiв
Конецпольський. Вiн розташувався iз жовнi рами по всiй Укра©нi й одразу ж
почав проводити в життя Курукiвськi умови та записувати козакiв у ре стр.
Грицька Чорного ним було затверджено на гетьманствi (призначив старшим над
козаками), i той уже допомагав йому повертати панам тих козакiв, якi не
ввiйшли до ре стру; на Сiч же вiн послав сказати, що Конецпольський
вимага , аби запорожцi спалили чайки й вийшли б "на волость" (себто на
Укра©ну); коли ж сiчовики не виконали його слова, Чорний виписав iз
козацького ре стру всiх запорожцiв.
Такi вчинки ре стрового гетьмана рада Сiчi проголосила зрадою, й
Вiйсько Запорозьке ухвалило йти зi збро ю на Укра©ну, щоб добувати собi, а
водночас i всьому людовi укра©нському, стародавнiх прав.
На початку року 1630-го запорожцi пiд проводом Тараса Трясила вирушили
невеликими силами з Сiчi й, захопивши несподiвано Грицька Чорного, скарали
його на смерть. З цього почалося мiж городовими козаками замiшання:
налякана розправою над Чорним, козацька городова старшина кинулась тiкати
в Корсунь, де стояло польське вiйсько; простi ж, ре стровi, козаки або
вагалися, на чий бiк стати - до полякiв чи до запорожцiв, або ж,
одцуравшись сво © старшини, вiдразу переходили до сiчового товариства.
Щоб збiльшити сво вiйсько, Тарас Трясило видав унiверсал, закликаючи
всiх, хто був козаком або хоче ним бути, збиратись до нього й разом
здобувати собi права й волю та рятувати вiд польських утискiв православну
вiру. Пiд впливом унiверсалу мiщани почали виганяти з мiст жовнiрiв;
селяни ж тим часом стали тiкати вiд панiв та прилучатися до запорожцiв...
Спалахнуло перше на Укра©нi народне повстання пiд прапором боротьби за
волю та за православну вiру. Перше, бо попереднi вiйни з поляками не мали
такого розмаху через те, що в них брали участь самi лише козаки; народ же
укра©нський взагалi залишався осторонь.
Конецпольський, розлютований розправою запорожцiв над його прихильником
Грицьком Чорним, заходився збирати жовнiрiв, погрожуючи сво©м ворогам
кривавою помстою, i послав свого пiдручного, вiдомого в тi часи харциза й
розбишаку Самiйла Лаща з кiлькома сотнями вiйська втихомирювати
повстанцiв. Наскочивши з хоругвою жовнiрiв якраз пiд Великдень на Лисянку
й заставши людей у церквi, той вирiзав ©х усiх, разом iз жiнками й дiтьми
та навiть iз попом i причтом, що правили службу. Далi вiн вирiзав людей у
мiстечку Димерi й, переходячи вiд мiста й до мiста, завдавав населенню
пекельних мук, залишав за собою кривавi рiчки. Чутки про нелюдськi вчинки
полякiв хутко розiйшлися по Укра©нi, й повстанцi зi свого боку кинулися
вбивати й мордувати кожного поляка, хоча б де тiльки його схопили. Мiсяць
тривала ця колотнеча, доки посеред лiта 1630 року Тарас Трясило скупчив
усе Запорозьке Вiйсько пiд Переяславом, а Конецпольський, скликавши
жовнiрiв, переправився бiля Ки ва на схiдний берег Днiпра й пiшов у наступ
на табiр запорозького гетьмана.
Трясило добре керував сво©м вiйськом: обходив полякiв з усiх бокiв i
погрожував одтiснити ©х вiд Днiпра, так що Конецпольський, прямуючи на
Переяслав, чимало жовнiрiв мав залишити заставами мiж Днiпром та сво©м
мiсцем розташування i тим зменшив бойовi сили. Проте поляки, покладаючись
на кращу ручну зброю та гармати, пiдступили до табору козакiв i
заатакували його.
Козаки зумiли вiдбити полякiв, та тi напали й наступного дня. I так
тривало впродовж двох тижнiв - запорожцi щоразу дужче наступали й заганяли
ворогiв аж у ©хнiй табiр, хоча на боцi Конецпольського билися й ре стровi
козаки з усi ю старшиною в кiлькостi майже 2000 душ.
Через два тижнi Тарас Трясило надумав виманити Конецпольського з його
табору й послав кiлькасот козакiв у сусiдн село. Шпиги вiдразу ж
повiдомили коронного гетьмана про пiдступи запорожцiв, i той, взявши iз
собою Лаща з полком та кiлька тисяч жовнiрiв, вискочив iз табору, щоб
захопити розрiзнених козакiв. А Тарасовi тiльки того й треба було:
дочекавшись вечора, вiн вдарив на польський табiр, який стояв на маленькiй
рiчечцi Альтi, i влаштував там кривавий бенкет. Багато полягло полякiв;
козаки ж, оволодiвши табором, забрали польськi гармати й гакiвницi й
перетягли ©х до свого табору.
Пiсля цього бою у Конецпольського лишилася, може, половина вiйська, та
й те було вже вiдрiзане вiд Днiпра, тi ж роти жовнiрiв, яких прислав йому
на помiч король, не змогли пробитися через охоплену повстанням Укра©ну й
загинули цiлими сотнями вiд рук селян. Довелося коронному гетьмановi
просити запорожцiв про угоду, й вiн послав до Тараса Трясила гiнцiв,
переконуючи, що поляки й козаки - дiти й слуги одного короля i запорожцям
негоже й грiх здiймати зброю на свого державця.
Тарас Трясило, як i всi сiчовi козаки, добре вмiв битися з ворогами,
але не мав хисту до полiтики. Слова згоди, мовленi лукавим польським
паном, одразу вгамували серце козацького гетьмана й запорожцiв, i вони
змирилися з тим, що "все ма забутися, ре стр же козакiв збiльшу ться до
8000"; до того ж, Конецпольський пообiцяв, що насправдi ж ре стр зовсiм не
буде складатись, i це дуже втiшало козакiв, бо кожен, хто взяв зброю до
рук, мiг би називати себе ре стровим козаком i вимагати собi вiдповiдних
прав.
ПЕТРАЖИЦЬКИЙ-КУЛАГА
Куди подiвся пiсля того Тарас Трясило, оспiваний Шевченком у його поемi
"Тарасова нiч", невiдомо. Iсторичнi джерела бiльше не згадують про нього.
Певно, що вiн, виступивши проти короля, вже не мав змоги лишатися
гетьманом i, передавши булаву заступниковi, знову став звичайним
вiйськовим товаришем, як це чинила й уся запорозька старшина; вiдомо лише,
що невдовзi пiсля битви на Альтi гетьманом було затверджено Арандаренка,
та запорожцi незабаром скинули його i року 1631-го обрали сво©м ватажком
Петражицького-Кулагу.
Року 1632-го в Польщi сталася велика подiя: вмер король Жигмонт III, що
стiльки лиха завдав православнiй вiрi, козацтву i взагалi Укра©нi. На
сейм, який мав обрати нового державця, прибули делегати й од свiдомо©
укра©нсько© шляхти (хоч ©© й було обмаль), од православного духовенства й
од Вiйська Запорозького. Всi вони вимагали: щоб укра©нська шляхта
зрiвнялась у правах iз польською, а православна вiра мала тi ж права,
якими користувалися за зверхностi литовсько©, й православних владик
потрiбно затвердити й повернути ©м усi церкви, монастирi й ма тки,
переданi унiатам; до того ж, козаки прагнули добитися дозволу брати участь
у виборах короля, бо вони - частина тiла Речi Посполито©.
На вимоги про виборчi права польськi сенатори глузливо вiдповiли, що
хоч козаки справдi частина тiла Польщi, але така, як волосся або нiгтi,
що, мовляв, доки вони невеликi, то ©х доглядають, а як одростуть, то ©х
пiдрiзають. Тож нiяких прав на вибори козаки й не дiстали. Що ж до
духовних справ, то новий король Владислав, хоч i з великими зусиллями, та
вмовив-таки сейм постановити, щоб митрополичi кафедри були рiвно подiленi
мiж унiатами й православними, а также вчинити iз церквами й монастирями.
Отже, зi смертю Жигмонта III православнi дещо придбали на паперi, та
тiльки здiйснити те в життi було нелегко, бо унiати не хотiли нiчим
поступатися; польський же уряд не лише ©х не змушував до того, а навiть
заступався за них. За таких обставин гетьман Петражицький iз Вiйськом
Запорозьким щиро пiдтримав православне духовенство - козаки зi збро ю
вiдбирали в унiатiв церкви й монастирi. Мiж iншим, ними було захоплено й
собор свято© Софi© в Ки вi й передано його митрополитовi Петру Могилi, що
багато працював для пiднесення православно© вiри й укра©нського
нацiонального життя.
IВАН СУЛИМА
Пiсля невдало© для полякiв Переяславсько© вiйни iз запорожцями коронний
гетьман Конецпольський незабаром почав притискувати козакiв. Знову
комiсари заходилися складати козакам ре стр, куди здебiльшого записували
тiльки тих, що пiд час вiйни були на боцi полякiв, iнших же повертали
панам. Запорожцi вже не могли на Укра©нi зимувати по селах та мiстах, ©м
тут не продавали селiтри для пороху та олова на кулi тощо. Року ж 1633-го
Конецпольський надумав звести запорожцiв й iншими заходами. За згодою
короля вiн доручив французькому iнженеровi Боплану спорудити над Днiпром,
бiля Ко-дацького порога, на землi Вiйська Запорозького, фортецю й замок,
щоб заступити запорожцям шлях на Укра©ну, а з Укра©ни - не пускати людей
тiкати Днiпром та понад Днiпром на Запорожжя.
Цi заходи польського уряду, разом iз вiдповiддю сенаторiв козакам на
сеймi, мали б переконати запорожцiв у неминучiй потребi рiшуче боротися з
Польщею, але вони ще й у тi часи вважали сварки та сутички з поляками лише
сво©ми хатнiми справами, i ©х, як i Самiйла Кiшку, вабило до себе Чорне
вiйни з турками й татарами та ©хнiй войовничий хист. Турки ж вважали
козакiв за бiльшу силу од польсько© i всю увагу звернули на те, щоб
перемогти спочатку козакiв, а потiм уже взятися за полякiв. Вони рiшуче
атакували козацький табiр, та Сагайдачний не тiльки вiдбив ©х, а ще й сам
почав атакувати, розгромивши ©хнi чати, залоги й окремi загони, ба навiть
вдерся в турецький табiр.
Така вiдвага даремно не минулася й самому Сагайдачному, який особисто
водив козакiв у бiй: його було поранено кулею в руку. Проте й це нещастя
не зменшило завзяття гетьмана, i вiн, ховаючись зi сво ю раною од
товариства, щоб не завдавати козакам жалю, бився поряд iз ними до кiнця.
Хоча вiйна тривала довго, так що польськi шляхтичi занудьгували за
домiвками i без сорому потай тiкали з табору, ховаючись у возах, що йшли
за припасом, та Сагайдачний зумiв втримати козакiв у слухняностi, й вони
рiшуче билися, аж доки султан, побачивши, що нiчого не вдi , змирився з
Польщею.
Одходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв та Сагайдачного,
називаючи ©х збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на
козацтво й король, Сагайдачний, повертаючись на Укра©ну, послав до нього
гiнцiв iз проханням, щоб за послугу було збiльшено плату козакам iз 40000
злотих до 100000, щоб ©м вiльно було пробувати по всiй Укра©нi в сво©х
оселях по ма тностях королiвських, духовних та панських, користуючись
вольностями сво©ми, та щоб заспоко но було православну вiру. Але козаки
вже були не потрiбнi королевi, сила ж ©хня лякала польське панство, й
через те король передав тiльки через посланцiв Сагайдачному трохи грошей
на лiкаря, щоб го©ти його рану; волю ж свою з приводу козацьких домагань
обiцяв передати через комiсарiв. Пiсля того, як Сагайдачний розпустив
козакiв i повернувся в Ки©в, до нього прибули комiсари й повiдомили, що з
волi короля вiйсько козацьке ма бути зменшене до двох, а найбiльше до
трьох тисяч; решта ж козакiв ма вернутися до сво©х панiв у пiдданство; що
ж до вiри, то, мовляв, козакам, як i досi, не було нiяко© кривди, то так i
надалi не буде...
Така лиха звiстка од короля тяжко вразила недужого, з раною, гетьмана.
Всi його надi© на пiднесення укра©нського нацiонального життя шляхом миру
та згоди з польським урядом, разом iз мрiями про те, що Польща колись
гляне на Укра©ну, як на свою сестру, в прах розвiялися. Вiн зрозумiв, що
кров козакiв i його власна кров, пролита за Польщу, тiльки змiцнила ворога
козацтва. Розкраяним сво©м серцем вiн почав передчувати свою смерть од
рани, добуто© на вiйнi не за рiдний край, а за щастя недругiв свого
народу, i в останнiй день життя душу гетьмана охопила туга за покривджену
Укра©ну.
Незадовго до смертi Сагайдачний склав духiвницю, одписавши сво© ма тки
на укра©нськi братства: Ки©вське та Львiвське, а 10 квiтня року 1622-го
помер на горе козацтву i всiм, хто разом iз ним працював...
МОРСЬКI ПОХОДИ 1621-1624 РОКIВ
Сагайдачний високо пiднiс козаччину, але залишив ©© в скрутному
становищi.
Король через сво©х комiсарiв вимагав зменшити кiлькiсть Вiйська
Запорозького; козаки ж на те не зважали i, навпаки, нахвалялися, що ©х
буде ще бiльше, нiж за часiв Сагайдачного, i, коли король не задовольнить
козацьких бажань, то це обернеться лихом для Польщi. Але замiсть того, щоб
готуватися до рiшучо© битви з королем, запорожцi, одразу ж пiсля
хотинсько© вiйни, знову розпочали сво© походи на Чорне море.
Ще пiд час змагань Сагайдачного за Хотин гетьман виряджав частину
запорожцiв пiд проводом молодого отамана Богдана Хмельницького на Чорне
море. Хмельницький, було, розбив великий турецький флот i, потопивши 12
ворожих галер, загнав решту в Стамбул, а сам iз товаришами пошарпав
передмiстя Царгорода. Майже такий похiд одбувся й у 1622 роцi; року ж
1623-го у запорожцiв несподiвано знайшовся спiльник у битвi проти туркiв -
кримський хан Махмут-Гiрей iз братом сво©м Шагiн-Гiре м. Тi брати-хани
повстали проти туркiв i покликали запорожцiв собi на пiдмогу. Козаки охоче
згодилися з бусурманами бити бусурманiв i, вiдрядивши до Криму чималий
полк, щоб витiснити туркiв iз кримських мiст, дочекалися, поки турецький
флот прибув iз вiйськом у Кафу на приборкання татар, i вийшли на сотнi
чайок на море, захопили Босфор, спалили там маяк, погарбали береги та,
налякавши туркiв, попливли на пiвнiч пiд Кафу. Вони дiсталися цього мiста
саме тодi, коли Вiйсько Запорозьке, яке рухалося суходолом, брало Кафу з
берега. Турецькому пашi, що керував у Криму турками, довелося так скрутно,
що вiн змирився i затвердив ханом Мохамета-Гiрея.
Впоравшись iз Кафою, запорожцi знову опинилися пiд Царгородом i три днi
без перешкоди грабували Босфорське побережжя.
Року 1624-го, коли козаки вийшли в море пiд проводом Грицька Чорного, в
лиманi ©х пiдстерегли 26 турецьких галер та бiля трьох сот сандалiв з
яничарами. Запорожцi, довiдавшись про те, самi зробили засiдку на ворогiв
i напали на туркiв несподiвано. На лиманi виник великий бiй. Козаки
позаганяли великi турецькi галери на мiлководдя i там попалили ©х. З
рештою билися аж три днi - чимало втратили чайок i товариства, а все-таки
перемогли, випливли в море i давай громити турецький берег, починаючи вiд
Дунаю. Пустили з вогнем Буюк-дере, Зенiке, Здегну i знову наблизилися до
Стамбула. З великого переляку султан звелiв протягти впоперек Босфору той
ланцюг, що ним ще греки замикали протоку вiд нападiв слов'ян.
З iсторi© невiдомо, чи вдалося туркам загородити вiд запорожцiв Босфор,
чи нi, а тiльки знати, що й на цей раз козаки повернулися на Сiч iз
великою здобиччю.
ГЕТЬМАН ЖМАЙЛО
Того ж 1624 року, саме на Святвечiр, вiд кримського хана Махмут-Гiрея
прибули на Сiч посланцi й склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб
повсякчас, як трапиться татарам пригода, запорожцi негайно давали б ©м
помiч, а як будуть непереливки в козакiв, то ©х виручатимуть татари.
Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло й мав на думцi за можливого
ворога запорожцiв Польщу, а проте нi вiн, нi ще менше Запорозьке Вiйсько
не сподiвалися, що татарська допомога буде ©м так швидко потрiбна. Як i
ведеться, козаки напровеснi року 1625-го всiм кошем, кiлькiстю в 10 000
душ, вийшли в море. Вони вдало пiдпливли до Сiнопа i зруйнували його, те ж
саме вчинили i з Трапезундом i, обтяженi здобиччю, повернули, було, вже
сво© чайки додому, аж тут ©х перестрiв турецький паша Решiд iз 43 великими
кораблями й галерами, на яких було бiльше як 400 гармат.
Запорожцi пiд проводом, мабуть, Бурляя смiливо атакували турецький
флот, а найдужче ту галеру, на якiй перебував Решiд i яка називалася
Баштардою (тобто мала башти), та тiльки турки, вiдчуваючи свою силу,
рiшуче оборонялися, рубаючи руки тим козакам, якi видиралися на галери.
Проте, незважаючи на перевагу яничарiв i гарматну пальбу, запорожцi, доки
було тихо на морi, стали брати гору над турками. Гребцi-невольники,
зачувши вигуки сво©х братiв-козакiв, поривалися на помiч, але залiзнi
ланцюги мiцно тримали ©х бiля весел, а турецькi наглядачi за непослух
забивали гребцiв на смерть. I все-таки невольники допомагали козакам тим,
що вiдмовлялися гребти або спрямовували галеру в iнший бiк, так що турки
не мали змоги битися разом.
До пiвдня у кривавому герцi запорожцi потопили десять галер, i на
Баштарду заскочило бiльше сотнi козакiв, якi завалили чердаки, та, на лихо
запорожцям, пiсля пiвдня на морi повiяв вiтер - галери стали плавати пiд
вiтрилами й допомагати одна однiй, а козацькi чайки хвилi почали
перекидати й, б'ючи ©х об борти, не давали держатися гаками за галери.
Товариство не мало змоги пiдтримати тих козакiв, якi вже вступили в бiй, i
турки, подужавши запорожцiв на галерах, захопили ©х у полон i тут же
поприковували до гребок. Тiкаючи до Стамбула пiд вiтром, яничари повезли
iз собою i 270 бранцiв. Надвечiр море трохи затихло, й запорожцi кинулися
слiдом за турецькими галерами, щоб визволити сво©х товаришiв, та вже ©х
не наздогнали й мусили без них вертатися до Днiпра.
Тим часом ще року 1623-го король Жигмонт, побачивши, що козаки не
згоднi коритися його волi, вирiшив змусити ©х до того силою. Коронний
гетьман Конецпольський цiлу зиму лагодився до походу на Укра©ну й тiльки й
очiкував часу, коли козаки вийдуть у море, щоб напасти на Запорожжя. По
веснi року 1624-го, дiставши звiстку, що Вiйсько Запорозьке вже попливло
iз Сiчi, вiн зараз же вступив в Укра©ну, маючи пiд рукою 30 000 жовнiрiв.
До Канева вiн нiде не здибав козакiв, а в мiстi хоча ©х було 3000, то вони
не наважилися без наказу гетьмана чинити збройний опiр полякам i стали
вiдходити на Черкаси.
Гетьман Жмайло, довiдавшись, що Конецпольський iз вiйськом перебува на
Укра©нi, розiслав по всiх запорозьких вольностях скликати те товариство,
що там полювало й рибалило, а сам кинувся до кримського хана за пiдмогою.
Тiльки йому не вдалися тi заходи: Конецпольський устиг пiдкупити хана
золотом, i той, не дотримавши умови iз запорожцями, нiчим не допомiг
Жмайловi.
Лише наприкiнцi лiта повернулися козаки з моря на Сiч, та й то ще не
всi, бо половина, не задоволена походом на Сiноп та Трапезунд i, не
вiдаючи, яке лихо насунулося на Укра©ну, попливла ще грабувати турецькi
мiста на Дуна©. Тiльки восени, коли Конецпольський опанував уже всi ю
Укра©ною, прибрав до сво©х рук городових козакiв i, зрештою, придушив усю
неспокiйну люднiсть, Жмайло спромiгся згуртувати навколо себе 20 000
козакiв i вирушив iз Сiчi з артилерi ю назустрiч полякам.
Конецпольський та Жмайло зiйшлися бiля рiчки Цибульника, що нижче
Крилева, i коронний гетьман, знаючи про вiдсутнiсть багатьох запорожцiв,
смiливо пiдступив до козацького табору й через посланцiв передав
запорозькому гетьмановi тi ж вимоги, що ©х ставили перед Сагайдачним рокiв
1619-го й 1622-го, а саме: козацьке вiйсько мало нараховувати 3000, решта
ж повинна пiдлягати панам; сiчовикам належало видати призвiдцiв морських
походiв i в присутностi комiсарiв попалити всi вiйськовi чайки.
Пiсля бурхливо© ради запорожцi вiдповiли, що не згоднi з такими
умовами, й тодi Конецпольський одразу звелiв взяти приступом
козацький табiр. Як тiльки почалися першi сутички з ворогом, Жмайло
зрозумiв, що мiсце, де вiн випадково розташувався, зовсiм не пiдходить для
оборони, i, щоб урятувати сво вiйсько, залишив на Цибульнику тiльки
залогу, а сам з артилерi ю серед ночi пiшов назад до Курукового озера (де
нинi Крюкiв на Днiпрi), щоб там зупинитися в давньому городищi "Ведмежi
лози".
Запорозька залога, не шкодуючи життя, стримувала полякiв, щоб дати
товариству час упорядкувати новий табiр, але ©й важко було змагатися з
великим вiйськом, i вона крок за кроком мусила вiдступати назад. 31 жовтня
року 1625-го Конецпольський наблизився до козацького табору й одразу ж
заатакував його. Той штурм дорого коштував полякам, бо запорожцi зустрiли
©х влучним вогнем, а далi вдарили iз засiдок i так побили переднi полки,
що тi кинулися тiкати. Зрозумiвши, що поляки потрапили в скрутне
становище, Конецпольський сам прийшов iз новими силами на пiдмогу, дав лад
переднiм вiйськам, порозставляв навколо козацького табору гармати й почав
його обстрiлювати, а вже пiсля того кинувся на штурм. Але козаки вiдбили й
цю атаку.
Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати
запорожцiв затяжною облогою, а тим часом од короля надiйшов наказ - хутчiй
кiнчати з козаками, бо мала бути вiйна зi шведами. Тому коронний гетьман
сам послав гiнцiв до запорожцiв iз тим, щоб там готували умови про
примирення. I пiсля тривалих нарад, суперечок та докорiв з обох бокiв мiж
козаками й поляками була складена угода про те, щоб козаки зовсiм не
ходили на море, жили тiльки на королiвських, а не на панських землях i
мали б ре стр, куди б записалося лише 6000 козакiв.
МИХАЙЛО ДОРОШЕНКО
Не задоволенi Жмайлом та угодою з поляками, запорожцi обрали гетьманом
Михайла Дорошенка, дiда славнозвiсного Петра Дорошенка, i той заспоко©в i
розважив козацтво, сказавши, що пiд час вiйни iз шведами король однаково
запрошуватиме на службу всiх козакiв, а через те, мовляв, вимога про
ре стр не ма нiяко© ваги.
Вiйною полякiв iз козаками одразу ж скористалися татари; i кримський
хан Махмут-Гiрей, той самий, що мав подати допомогу запорожцям у битвi з
Конецпольським, на початку року 1626-го з ордою наскочив на Подiлля й
сягнув, забираючи людей у неволю, аж до Галичини; пiд осiнь прийшов на
Укра©ну й Нуреддин-султан i, наблизившись iз величезним вiйськом до Бiло©
Церкви, став там табором, розiславши в усi боки сво© загони.
Обороняти Укра©ну не було кому, бо поляки й городовi козаки саме
вирушили на пiвнiч битися iз шведами, запорожцi ж нiчого не знали про
татарськi наскоки, бо вороги рухалися не через Запорожжя, а з Буджака.
Коли звiстка про напад татар надiйшла на Сiч, Дорошенко вмить виступив iз
вiйськом та, перетявши всi шляхи на пiвдень, повернув на зруйновану й
спалену Укра©ну i там, наскочивши на головний татарський табiр, ущент
розгромив орду й, загнавши решту в рiчку Рось, потопив ©© у водi. В цьому
славному бойовищi гетьман бився, як простий козак, i сво©м власним списом
простромив вiсiм татар.
Визволивши пiд Бiлою Церквою кiлька десяткiв тисяч люду, який татари
зiбрали вже з усiх околиць, щоб гнати до Криму, Дорошенко наказав козакам
винищувати дрiбнi ворожi загони й невдовзi забезпечив спокiй усiй Укра©нi.
Упоравшись iз нападниками, Дорошенко послав королевi чимало значних
бранцiв, десять татарських корогов та бунчук i просив вернути козакам ©хнi
стародавнi права. Ухиляючись од певно© вiдповiдi, король звелiв гетьмановi
скликати всiх ре стровцiв, якi ще не вирушили походом на пiвнiч, та
зiбрати 2000 козакiв поверх записаних у ре стрi й негайно вести те вiйсько
на битву iз шведами. Тiльки Дорошенко, пам'ятаючи королiвську вiддяку
Сагайдачному, не скорився тому наказовi й надiслав таку вiдповiдь, що вiн,
мовляв, не може лишити Укра©ну не захищену вiд нападiв орди та й не пiд
силу йому змусити козакiв служити польськiй коронi, коли над ними чинять
усiлякi утиски й забороняють ©м ходити на Чорне море, без чого вони дуже
збiднiли.
I справдi Вiйсько Запорозьке мало сво© клопоти й турботи. Турецький
султан, скориставшись ослабленням козаччини в 1625 та 1626 роках через
вiйну з поляками, звелiв одбудувати заново й розширити мiсто Аслам-Кермень
на островi Тавань та заступив запорожцям шлях до моря. Сiчовики цього не
стерпiли й на сво©й радi ухвалили iти походом на Аслам-Кермень. Року
1628-го Дорошенко вирушив iз запорожцями до того мiста й Днiпром, i
степом, оточив його з усiх бокiв i, добувши штурмом, вирiзав там до ноги
всiх туркiв. Потiм, зруйнувавши ту фортецю та забравши чимало збро© й
кiлька десяткiв гармат, гетьман повернувся з пiшим i комонним вiйськом на
Сiч, а запорожцi, що були на чайках, прямо з Таванi випливли в море й
пограбували турецькi береги бiля Бургаса.
У той час у Криму мiж татарами зчинився заколот: хан кримсько© орди
Шагiн-Гiрей, брат Махмута, який зрадив Жмайла, воював iз мурзою Буджацько©
орди Кантемiром i був на Буджаку розбитий; коли ж вiн iз рештою вiйська
повернувся в Крим, то султан турецький скинув його iз ханства, й Кантемiр
зi сво ю ордою вдерся в кримськi володiння. Тодi Шагiн-Гiрей звернувся до
запорожцiв за пiдмогою, обiцяючи за пiдтримку коштовнi дарунки всьому
товариству.
Козаки охоче згодилися разом iз татарами бити татар i того ж 1628 року
вирушили на чолi з Дорошенком у Крим. Кантемiр уже встиг на той час
загнати Шагiн-Гiрея до Бахчисарая i там тримав його в облозi. Дорошенко,
здобувши Перекоп, поквапився визволити хана. Але назустрiч козакам
Кантемiр вислав велике вiйсько, i десь бiля рiчки Салгиру спалахнула
битва. Нелегко довелося запорожцям: сам гетьман, що знову бився, як
простий козак, загинув у бою; проте сiчовики розгромили татар так, що вони
з пораненим Кантемiром мусили тiкати на Карасубазар у Кримськi гори.
Козаки стали ©х переслiдувати й кiлька разiв ще билися з ними, i хоча пiд
час тих сутичок запорожцi втратили тисячу чоловiк свого товариства, але ж
Кантемiра вiдтиснули аж за Кафу, а Шагiн-Гiрея визволили з облоги.
Затримавшись у Криму, доки хан набрав собi вiйсько, козаки повернулися
на Сiч, прихопивши iз собою чимало татарського добра й десяток польських
гармат, якi ранiше пiд Цецорою вiдбив у полякiв Кантемiр, а тепер вони вiд
нього дiсталися запорожцям.
ТАРАС ТРЯСИЛО
Пiсля повернення козакiв iз Криму на великих радах, що року 1629-го
вiдбулися на Сiчi з приводу обрання нового гетьмана, товариство
розкололося на двi помiтнi течi©. Тi з козакiв, що мали на Укра©нi
власнiсть i сiм'© (городовi козаки), схилялися до того, щоб скоритися
заборонi ходити на море, аби жити спокiйно, у згодi з поляками; iншi ж,
здебiльшого, запорожцi, лицарi боротьби з бусурманами до загину, не хотiли
й чути про це. I от пiсля довгих суперечок i навiть колотнеч козацтво
розмежувалося. Помiркована частина обрала гетьманом Грицька Чорного i з
ним вийшла iз Сiчi на Укра©ну; певне ж, запорозьке товариство настановило
сво©м гетьманом Tapaca-Трясила й лишилося на Сiчi.
Якраз тодi iз шведсько© вiйни повернувся затятий ворог козакiв
Конецпольський. Вiн розташувався iз жовнi рами по всiй Укра©нi й одразу ж
почав проводити в життя Курукiвськi умови та записувати козакiв у ре стр.
Грицька Чорного ним було затверджено на гетьманствi (призначив старшим над
козаками), i той уже допомагав йому повертати панам тих козакiв, якi не
ввiйшли до ре стру; на Сiч же вiн послав сказати, що Конецпольський
вимага , аби запорожцi спалили чайки й вийшли б "на волость" (себто на
Укра©ну); коли ж сiчовики не виконали його слова, Чорний виписав iз
козацького ре стру всiх запорожцiв.
Такi вчинки ре стрового гетьмана рада Сiчi проголосила зрадою, й
Вiйсько Запорозьке ухвалило йти зi збро ю на Укра©ну, щоб добувати собi, а
водночас i всьому людовi укра©нському, стародавнiх прав.
На початку року 1630-го запорожцi пiд проводом Тараса Трясила вирушили
невеликими силами з Сiчi й, захопивши несподiвано Грицька Чорного, скарали
його на смерть. З цього почалося мiж городовими козаками замiшання:
налякана розправою над Чорним, козацька городова старшина кинулась тiкати
в Корсунь, де стояло польське вiйсько; простi ж, ре стровi, козаки або
вагалися, на чий бiк стати - до полякiв чи до запорожцiв, або ж,
одцуравшись сво © старшини, вiдразу переходили до сiчового товариства.
Щоб збiльшити сво вiйсько, Тарас Трясило видав унiверсал, закликаючи
всiх, хто був козаком або хоче ним бути, збиратись до нього й разом
здобувати собi права й волю та рятувати вiд польських утискiв православну
вiру. Пiд впливом унiверсалу мiщани почали виганяти з мiст жовнiрiв;
селяни ж тим часом стали тiкати вiд панiв та прилучатися до запорожцiв...
Спалахнуло перше на Укра©нi народне повстання пiд прапором боротьби за
волю та за православну вiру. Перше, бо попереднi вiйни з поляками не мали
такого розмаху через те, що в них брали участь самi лише козаки; народ же
укра©нський взагалi залишався осторонь.
Конецпольський, розлютований розправою запорожцiв над його прихильником
Грицьком Чорним, заходився збирати жовнiрiв, погрожуючи сво©м ворогам
кривавою помстою, i послав свого пiдручного, вiдомого в тi часи харциза й
розбишаку Самiйла Лаща з кiлькома сотнями вiйська втихомирювати
повстанцiв. Наскочивши з хоругвою жовнiрiв якраз пiд Великдень на Лисянку
й заставши людей у церквi, той вирiзав ©х усiх, разом iз жiнками й дiтьми
та навiть iз попом i причтом, що правили службу. Далi вiн вирiзав людей у
мiстечку Димерi й, переходячи вiд мiста й до мiста, завдавав населенню
пекельних мук, залишав за собою кривавi рiчки. Чутки про нелюдськi вчинки
полякiв хутко розiйшлися по Укра©нi, й повстанцi зi свого боку кинулися
вбивати й мордувати кожного поляка, хоча б де тiльки його схопили. Мiсяць
тривала ця колотнеча, доки посеред лiта 1630 року Тарас Трясило скупчив
усе Запорозьке Вiйсько пiд Переяславом, а Конецпольський, скликавши
жовнiрiв, переправився бiля Ки ва на схiдний берег Днiпра й пiшов у наступ
на табiр запорозького гетьмана.
Трясило добре керував сво©м вiйськом: обходив полякiв з усiх бокiв i
погрожував одтiснити ©х вiд Днiпра, так що Конецпольський, прямуючи на
Переяслав, чимало жовнiрiв мав залишити заставами мiж Днiпром та сво©м
мiсцем розташування i тим зменшив бойовi сили. Проте поляки, покладаючись
на кращу ручну зброю та гармати, пiдступили до табору козакiв i
заатакували його.
Козаки зумiли вiдбити полякiв, та тi напали й наступного дня. I так
тривало впродовж двох тижнiв - запорожцi щоразу дужче наступали й заганяли
ворогiв аж у ©хнiй табiр, хоча на боцi Конецпольського билися й ре стровi
козаки з усi ю старшиною в кiлькостi майже 2000 душ.
Через два тижнi Тарас Трясило надумав виманити Конецпольського з його
табору й послав кiлькасот козакiв у сусiдн село. Шпиги вiдразу ж
повiдомили коронного гетьмана про пiдступи запорожцiв, i той, взявши iз
собою Лаща з полком та кiлька тисяч жовнiрiв, вискочив iз табору, щоб
захопити розрiзнених козакiв. А Тарасовi тiльки того й треба було:
дочекавшись вечора, вiн вдарив на польський табiр, який стояв на маленькiй
рiчечцi Альтi, i влаштував там кривавий бенкет. Багато полягло полякiв;
козаки ж, оволодiвши табором, забрали польськi гармати й гакiвницi й
перетягли ©х до свого табору.
Пiсля цього бою у Конецпольського лишилася, може, половина вiйська, та
й те було вже вiдрiзане вiд Днiпра, тi ж роти жовнiрiв, яких прислав йому
на помiч король, не змогли пробитися через охоплену повстанням Укра©ну й
загинули цiлими сотнями вiд рук селян. Довелося коронному гетьмановi
просити запорожцiв про угоду, й вiн послав до Тараса Трясила гiнцiв,
переконуючи, що поляки й козаки - дiти й слуги одного короля i запорожцям
негоже й грiх здiймати зброю на свого державця.
Тарас Трясило, як i всi сiчовi козаки, добре вмiв битися з ворогами,
але не мав хисту до полiтики. Слова згоди, мовленi лукавим польським
паном, одразу вгамували серце козацького гетьмана й запорожцiв, i вони
змирилися з тим, що "все ма забутися, ре стр же козакiв збiльшу ться до
8000"; до того ж, Конецпольський пообiцяв, що насправдi ж ре стр зовсiм не
буде складатись, i це дуже втiшало козакiв, бо кожен, хто взяв зброю до
рук, мiг би називати себе ре стровим козаком i вимагати собi вiдповiдних
прав.
ПЕТРАЖИЦЬКИЙ-КУЛАГА
Куди подiвся пiсля того Тарас Трясило, оспiваний Шевченком у його поемi
"Тарасова нiч", невiдомо. Iсторичнi джерела бiльше не згадують про нього.
Певно, що вiн, виступивши проти короля, вже не мав змоги лишатися
гетьманом i, передавши булаву заступниковi, знову став звичайним
вiйськовим товаришем, як це чинила й уся запорозька старшина; вiдомо лише,
що невдовзi пiсля битви на Альтi гетьманом було затверджено Арандаренка,
та запорожцi незабаром скинули його i року 1631-го обрали сво©м ватажком
Петражицького-Кулагу.
Року 1632-го в Польщi сталася велика подiя: вмер король Жигмонт III, що
стiльки лиха завдав православнiй вiрi, козацтву i взагалi Укра©нi. На
сейм, який мав обрати нового державця, прибули делегати й од свiдомо©
укра©нсько© шляхти (хоч ©© й було обмаль), од православного духовенства й
од Вiйська Запорозького. Всi вони вимагали: щоб укра©нська шляхта
зрiвнялась у правах iз польською, а православна вiра мала тi ж права,
якими користувалися за зверхностi литовсько©, й православних владик
потрiбно затвердити й повернути ©м усi церкви, монастирi й ма тки,
переданi унiатам; до того ж, козаки прагнули добитися дозволу брати участь
у виборах короля, бо вони - частина тiла Речi Посполито©.
На вимоги про виборчi права польськi сенатори глузливо вiдповiли, що
хоч козаки справдi частина тiла Польщi, але така, як волосся або нiгтi,
що, мовляв, доки вони невеликi, то ©х доглядають, а як одростуть, то ©х
пiдрiзають. Тож нiяких прав на вибори козаки й не дiстали. Що ж до
духовних справ, то новий король Владислав, хоч i з великими зусиллями, та
вмовив-таки сейм постановити, щоб митрополичi кафедри були рiвно подiленi
мiж унiатами й православними, а также вчинити iз церквами й монастирями.
Отже, зi смертю Жигмонта III православнi дещо придбали на паперi, та
тiльки здiйснити те в життi було нелегко, бо унiати не хотiли нiчим
поступатися; польський же уряд не лише ©х не змушував до того, а навiть
заступався за них. За таких обставин гетьман Петражицький iз Вiйськом
Запорозьким щиро пiдтримав православне духовенство - козаки зi збро ю
вiдбирали в унiатiв церкви й монастирi. Мiж iншим, ними було захоплено й
собор свято© Софi© в Ки вi й передано його митрополитовi Петру Могилi, що
багато працював для пiднесення православно© вiри й укра©нського
нацiонального життя.
IВАН СУЛИМА
Пiсля невдало© для полякiв Переяславсько© вiйни iз запорожцями коронний
гетьман Конецпольський незабаром почав притискувати козакiв. Знову
комiсари заходилися складати козакам ре стр, куди здебiльшого записували
тiльки тих, що пiд час вiйни були на боцi полякiв, iнших же повертали
панам. Запорожцi вже не могли на Укра©нi зимувати по селах та мiстах, ©м
тут не продавали селiтри для пороху та олова на кулi тощо. Року ж 1633-го
Конецпольський надумав звести запорожцiв й iншими заходами. За згодою
короля вiн доручив французькому iнженеровi Боплану спорудити над Днiпром,
бiля Ко-дацького порога, на землi Вiйська Запорозького, фортецю й замок,
щоб заступити запорожцям шлях на Укра©ну, а з Укра©ни - не пускати людей
тiкати Днiпром та понад Днiпром на Запорожжя.
Цi заходи польського уряду, разом iз вiдповiддю сенаторiв козакам на
сеймi, мали б переконати запорожцiв у неминучiй потребi рiшуче боротися з
Польщею, але вони ще й у тi часи вважали сварки та сутички з поляками лише
сво©ми хатнiми справами, i ©х, як i Самiйла Кiшку, вабило до себе Чорне