Шаповал I.. Слiдами запорожцiв

жити на свiтi, коли б усi люди були такi, як Дмитро Iванович...
Переглядаючи свiй доробок на рiдному полi, на всiх його дiлянках, скажу
вам по правдi: Яворницький як письменник- не вартий доброго слова;
Яворницький як археолог - так собi; Яворницький як людина - годилося б
бути далеко кращим; Яворницький як iсторик - iсторик поганенький;
Яворницький як збирач археологiчного матерiалу, i особливо фольклору,- па
цьому полi я таки зробив багато. Але ж дякувати за це треба не менi
одному. Велику роботу в цiй галузi виконав гурт людей - учителi, лiкарi,
фельдшери, службовцi рiзних установ, студенти тощо. Я ©м безмежно вдячний
за ©х безкорисливу й благородну роботу, роботу без принуки, а вiд щирого
серця, з добро© волi. Ось тут ©х треба згадати добрим словом, подякувати
за допомогу в збираннi скарбiв матерiально©, а головне, духовно© культури,
i слiд сказати, що всi цi скарби взято з первiсних джерел, з цiлинно©
етнографiчно© товщi, де вони ще зацiлiли в усiй оригiнально-первiснiй
красi.

Кiлька слiв скажу про мо© iсторичнi працi. Передi мною лежав незайманий
перелiг, а орачiв - як кiт наплакав. I я писав, орав цей перелiг, як умiв.
Багато в мо©й роботi огрiхiв, але я знаю, що пiсля мо © роботи вийдуть на
це поле новi рата© з новими, кращими плугами, i зорють його без огрiхiв, i
не судитимуть мене, старого, за мо© невiльнi провини, а, може, ще й
спасибi скажуть.
Дмитро Iванович дуже цiнував i любив О. В. Коваленка. Вiн писав до
нього: "Любий i дорогий Олексо Васильовичу! Я без кiнця буду вдячний, якщо
ви справдi вiзьмете на себе труд зiбрати колекцi© солi та окам'янiлостi
для музею. Коли випаде у Вас вiльний час, при©здiть до мене i покажiть
менi Ваш ясний лик! Хочу Вам подякувати за Вашу прихильнiсть до науки.
Низенький Вам уклiн, i од усього серця кажу: спасибi! Ваш Д.
Яворницькит"[72].

_НЕ ЗАРОСТА НАРОДНА СТЕЖКА__ _

Коли слуха ш тих, хто знав Дмитра Iвановича Яворницького, знайомишся з
релiквiями старовини, що ©х зiбрав вiн, чита ш його численнi науковi працi
й художнi твори, перед тобою поста чарiвний образ ученого й людини з
щедрим серцем, бентежною вдачею i крилатим розумом.
Дмитро Iванович найменше дбав про себе й для себе. Його особисте життя
поступалось перед невтомною працею над iсторi ю, археологi ю i
лiтературою. Вiн докладав усiх сил, щоб здобутки матерiально© i духовно©
культури стали надбанням людей вiд плуга й верстата, щоб геро©чне минуле
нашого народу будило в сучасникiв почуття гордостi за сво©х славних
предкiв i любов до Вiтчизни.
Сво©м подвижницьким життям, невтомними пошуками скарбiв сиво© давнини
академiк Яворницький здобув заслужену шану й любов народу.

Ще 1929 року у Велико-Хортицькому районi на Запорiжжi виникло нове село
- Яворницьке. Автор цi © книжки зацiкавився iсторi ю села. Виявилося, що в
ньому живе тепер 60 сiмейств. Дехто з теперiшнiх жителiв працював з
Яворницьким в археологiчнiй експедицi©, що дослiджувала територiю
Днiпрогесу. Отож тридцять п'ять рокiв тому селяни вирiшили назвати iм'ям
ученого сво нове село, яке було перенесене iз зони затоплення в iнше
мiсце. Чимало його старожилiв ще й досi добрим словом згадують ученого.

10 жовтня 1940 року на засiданнi Полiтбюро ЦК КП(б)У розглянуто питання
про увiчнення пам'ятi академiка Яворницького. Наступного дня Указом
Президi© Верховно© Ради УРСР Днiпропетровському iсторичному музею надано
iм'я Яворницького, а також передбачено встановити йому надмогильний
пам'ятник.

У будинку, де жив i працював академiк, iсторичний музей заснував
бiблiотеку, до яко© ввiйшло кiлька тисяч власних книжок ученого. В
кiмнатах будинку залишилися картини, старовинний одяг, архiвнi матерiали,
якi належали iсториковi. Спiвробiтники музею вивчали листування Дмитра
Iвановича, впорядковували багатющий архiв.
Давно чекали днiпропетровцi цi © радiсно© подi©. Третього листопада
1988 року бiля будинку Д. I. Яворницького зiбралися шанувальники
Запорозького Писаря. У супроводi кобзарiв, якi виконали геро©чний
козацький марш, усi завiтали в курiнь Д. I. Яворницького. Тут пiсля
тривалого капiтального ремонту було вiдкрито меморiальний Будинок-музей.

Не можна було без хвилювання слухати на мiтингу виступ Катерини
Литвиненко, яка у 1935 роцi прийшла помiчницею у цей дiм.

I як вiдгомiн минулих лiт прозвучали тут жартiвливi пiснi, вiршi i
розповiдi у виконаннi артистiв театра iм. Т. Г. Шевченка, з якими вчений
дружив i щедро допомагав ©м у творчiй працi.
На урочистостях звучали старовиннi укра©нськi народнi думи та пiснi,
якi свого часу зiбрав етнограф i фольклорист Яворницький.

З любов'ю попрацювали на реставрацi© будинку художники пiд керiвництвом
Вячеслава Юрченка.
Працiвники музею з великою любов'ю зiбрали матерiал про життя, наукову
та громадську дiяльнiсть Яворпицького. Вiдновлено його робочий кабiнет,
усе тут зберiга ться так, як було за життя вченого. В меморiальнiй кiмнатi
виставлено оригiнали документiв, науковi працi, якi характеризують його як
видатного дослiдника iсторi© запорозького козацтва, археолога,
фольклориста, етнографа, лексикографа, письменника й прогресивного дiяча.
Оглядаючи меморiальний будинок вченого, гiсть може побачити багато
рiдкiсних картин кiнця XIX - початку XX столiття, ©х створили художники В.
Бондаренко, П. Баришнiков, М. Василь в, С. Василькiвський, К. Вроблевський
та iншi митцi. Окрасою кабiнету портрет Д. I. Яворницького. Його ще в
1920 роцi малював Ф. Красицький. Коли старший науковий спiвробiтник
меморiального Будинку-музею А. Перкова да пояснення до цього портрету, то
каже: "Сучасники розповiдають, що, дивлячись на Дмитра Iвановича, можна
було дiзнатися про нього все: слов'янин написав на його обличчi
мрiйливiсть i лагiднiсть, ученик - зосереджену увагу, наполегливiсть,
трудове життя - цiлеспрямованiсть та енергiю, поет i художник слова -
натхнення, а народ - безмiрну доброту". Знаючи особисто вченого, з цим не
можна не погодитись!
Мiж цими документами бачимо диплом про закiнчення Харкiвського
унiверситету, диплом магiстра, конспекти лекцiй з росiйсько© iсторi©, якi
вiн читав колись у Московському унiверситетi.

У вiтринi лежать майже всi друкованi працi вченого, що стосуються
iсторi© Запорозько© Сiчi, грамота Академi© наук УРСР про обрання у квiтнi
1929 року Яворницького дiйсним членом Академi© наук.

Увагу вiдвiдувачiв привертають фотографi©, портрети й погруддя дiячiв
укра©нсько© та росiйсько© культури, з якими Дмитро Iванович спiлкувався,
приятелював, пiдтримував творчi зв'язки; серед них - I. Р пiн, Л. Толстой,
В. Стасов, В. Гiляровський, М. Коцюбинський, Леся Укра©нка, М. Лисенко, М.
Рильський, М. Самокиш, О. Потебня, корифе© укра©нського театру. Тут же
портрети А. Луначарського, М. Скрипника, Г. Петровського, якi високо
цiнували дiяльнiсть iсторика.
Серед багатьох документiв, що свiдчать про велику науково-громадську
працю Яворницького, тут можна побачити афiшi, програми його виступiв з
лекцiями в робiтничих районах Катеринославщини, в Полтавi, Харковi,
Кременчуцi, Лубнах та iнших мiстах Укра©ни.
Дмитро Iванович зiбрав величезну колекцiю старовинних речей, але все Це
вiн подарував музе вi. Окремо пiд склом лежить подяка вченому 24 вересня
1902 року вiд Катеринославського наукового товариства за передачу в
подарунок музе вi власно© колекцi©.
В окремiй рамцi вивiшено Указ Президi© Верховно© Ради УРСР вiд 11
жовтня 1940 року про увiчнення пам'ятi Яворницького.

За короткий час кiмнату-музей вiдвiдали тисячi шанувальникiв ученого.

Зараз у Будинку-музе© Д. I. Яворницького щонедiлi виступа кобзар I. П.
Скотаренко. Цим самим продовжують славну традицiю Яворницького.
Пригадую: найчастiше кобзарi грали на верандi, яку нинi вiдновлено в
укра©нському стилi. Дмитро Iванович любив i побалакати й поспiвати з
гостями. А розмовляв вiн чудесно. Мова у нього барвиста, соковита,
образна, пересипана укра©нським гумором.
Людно бува в затишнiй кiмнатi, де все нагаду про того, хто все сво
довге життя присвятив служiнню рiдному народовi.

Будинок славного iсторика тепер знову ожив. Сюди йдуть i старi, й
молодi - всi, хто любить свiй народ, шану його минуле, живе його сучасним
й дума про його майбутн .

_ПIСЛЯСЛОВО__ _

Книжка "В пошуках скарбiв" - данина незабутньому Дмитровi Iвановичу
Яворницькому. З його iм'ям пов'язано дбайливе вивчення нашого минулого й
невтомне збирання пам'яток сиво© давнини.
Численнi вiдгуки на книжку в пресi та в приватних листах, а також той
факт, що перше й друге видання "В пошуках скарбiв", якi виходили в Ки вi,
швидко розiйшлися, свiдчать про те, яке дороге нашому народовi його минуле
i як вiн цiкавиться всiм тим, що пов'язано з його iсторi ю.

Авторовi при мно, що його книжка в якiйсь мiрi спонукала окремих
ентузiастiв до самостiйних пошукiв пам'яток матерiально© культури нашого
минулого.
Ось, наприклад, що пише вчитель з мiста Комунарськ на Луганщинi
Олександр Сергiйович М'ягченко:
"Прочитавши вашу книжку "В пошуках скарбiв", я звернув свою увагу ось
на що: Д. I. Яворницький усе сво свiдоме життя присвятив науцi. Вiн дуже
вболiвав за музейними скарбами, збирав ©х скрiзь, навiть там, де нiхто ©х
не мiг би здобути. I все це вiн робив для музею, для народу. Менi дуже
закортiло також зробити щось добре для музею, якому надано його iм'я. I
ось я згадав, що в селi Бiленькому, на Запорiжжi, два роки тому я бачив
картину М. I. Струнникова "Козак на дозвiллi". Прикладаю з не© фото. Як ви
дума те, чи варто по©хати менi на розшуки цi © картини? Чекаю вiд вас
листа".
Автор цi © книжки негайно написав до вчителя М'ягченка листа й попросив
його докласти всiх зусиль, щоб розшукати картину вiдомого художника.
Незабаром надiйшла радiсна звiстка. Картину М'ягченко знайшов па горищi
в хатi дев'яностолiтнього дiда Коваленка i привiз у Днiпропетровський
iсторичний музей.
Пiд час уважного розгляду рiдкiсного твору одного з кращих учнiв Р пiна
- Струнникова - в очi впав напис художника внизу картини: "1921 р. М.
Струнник, с. Бiленьке па Запорiжжi".

Це тiльки один випадок, який свiдчить про те, що розшуки народних
скарбiв тривають далi. Але таких прикладiв можна було б навести багато.
Досить сказати, що за останнi 20 рокiв до музею передано сотнi й тисячi
нових експонатiв, значно збiльшився й потiк вiдвiдувачiв музею.
Багато читачiв, ознайомившись з мо©ми спогадами про життя й дiяльнiсть
Яворницького, при©жджали до музею, щоб на власнi очi побачити скарби, якi
зiбрав наш подвижник науки. Чимало знайшлося й таких, що вирушили у
подорож по Славутi до Днiпрогесу, а звiдти - в Капулiвку, аа могилу Iвана
Сiрка, потiм до Сторожово© могили, куди недавно перенесено його прах.
На адресу автора надiйшов лист iз Москви вiд вiдомого росiйського
письменника Корнiя Iвановича Чуковського:

"Спасибо, дорогой Иван Максимович, за превосходную Книжку. Я так
увлекся ею, что прочитал ее всю, не отходя от стола. Вы нашли для нее
очень завлекательный стиль - драматизировали каждый эпизод, придали
максимальную эффективность каждой ситуации. Образ замечательного
украинского ученого встает как живой. Могу себе представить, как счастлив
был Илья Ефимович Р пин, если бы мог прочитать вашу книгу. Это не только
биография Д. И. Яворницкого, это биография созданного им музея плюс очерки
по истории Украины. Особенно дорога мне глава "По следам запорожцев". На
этой картине двое моих знакомых- Гиляровский и Кузнецов Николай
Дмитриевич... Особенно приятно было, что книга написана по-украински,
хорошим живым языком... Словом, я должен поздравить вас с большой
литературной удачей. Пожалуйста, передайте привет вельмишановному Максиму
Тадейовичу. Ваш К. Чуковский".

Все це спонукало автора працювати далi над книжкою, доповнити ©© новими
нарисами, якi б ще глибше вiдтворили образ нашого, можна сказати,
народного академiка, його невсипущу працю.
Книжка виходить з передмовою покiйного М. Т, Рильського i познайомить
читача не тiльки з життям та дiяльнiстю Яворницького, а, до певно© мiри, й
з iсторi ю рiдного краю.
Автор висловлю подяку всiм, хто прислав сво© вiдгуки, спогади,
побажання й поради до нового видання книжки,





[1] Э в а р н и ц к и й Д. И. По следам запорожцев. - СПб, 1898. - С.
173.

[2] Там же - С. 175-176.


[3] Там же - С. 177.


[4] Там же - С. 178.

[5] Там же - С. 179


[6] Фруменков Г.Г. Узники Соловецкого монастыря - Архангельск, 1968 -
С. 62 - 67.


[7] Эварницкий Д. И. По следам запорожцев - С. 184.


[8] Там же - С. 306.


[9] Эварницкий Д. И. Малороссийские народные песни, собранные в 1878 -
1905 гг.- Екатеринослав, 1906 - С. 651.

[10] Эварницкий Д. Й. Запорожье в остатках старины и преданиях народа -
СПб, 1888 - Ч. 2 - С. 76.


[11] Эварницкий Д. И. История запорожских козаков - СПб, 1895 - Т. 2 -
С. 305.


[12] Там же - С. 306.


[13] Мусi нко П. Штурм Дюнкерка//Укра©на, 1970 - N19.

[14] Эварницкий Д. И. Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман
войска запорожского низовых Козаков - СПб, 1894 - С. 94 - 97.

[15] Оповiдання "Слiпий боян" i "Укра©нськi чорти" друкувалися в книжцi
Д. I. Яворницького "По следам запорожцев".

[16] У нарисi використано живi розповiдi Д. I. Яворницького пiд час
екскурсiй по музею i на Днiпрi, а також його твiр "Запорожье в остатках
старины и преданиях народа".

[17] Оригiнал листа до П. Я. Новицького зберiга ться в архiвi ДIМу.

[18] Государственная библиотека СССР им. В. И. Ленина, рукописный
отдел, ф. 178, N 8304, ед. сб. 25.

[19] Хоткевич Гнат Мартинович - укра©нський радянський письменник,
артист, мистецтвознавець. Народився у Харковi. Закiнчив Харкiвський
полiтехнiчний iнститут (1900). З 1896 року виступав з концертами як
бандурист. 1927 року заснував капелу бандуристiв у Полтавi, з 1934-го вiв
клас бандури в Харкiвському музично-драматичному iнститутi.

[20] Мова йде про художню капелу кобзарiв, якою керував тодi на Укра©нi
Михайло Панасович Полотай.


[21] Вересай Остап Микитович (1803 - 1890) - вiдомий укра©нський
кобзар. Походив з крiпацько© родини. Жив у селi Сокиринпях, на Полтавщинi.
На четвертому роцi життя ослiп. П'ятнадцятирiчним юнаком пiшов у науку до
кобзарiв. Мав добрий голос та слух i блискуче опанував кобзарське
мистецтво. В його репертуарi було багато iсторичних, побутових, сатиричних
та жартiвливих пiсень. Вересай виконував народнi думи: "Як три брати з
Азова втiкали", "Невольницька", "Дума про бурю на Чорному морi", "Про
удову i трьох синiв", "Дума про Хведора Безрiдного" та "Отчим". Улюбленою
пiснею Вересая була сатирична народна пiсня "Про правду й неправду", за
виконання яко© кобзаря не раз заарештовували. Вересая добре знав Т. Г.
Шевченко, який подарував йому "Кобзаря". У 70-х роках XIX ст. постать
Вересая привернула увагу вчених, композиторiв i художникiв. 1873 року його
запрошено до Ки ва для виступу на засiданнi Пiвденно-Захiдного вiддiлу
Росiйського Географiчного товариства. Творчою працею Вересая постiйно
цiкавився М. В. Лисенко. У 1875 роцi вiн органiзував кiлька прилюдних
концертiв кобзаря в Петербурзi. Традицi© Вересая розвивали М. С. Кравченко
та багато iнших укра©нських кобзарiв.


[22] Пiддубний Iван Максимович (1871-1949) - укра©нський радянський
спортсмен, професiональний борець. Заслужений артист РСФСР (з 1939),
заслужений майстер спорту СРСР (з 1945). Народився в селi Богодухiвцi
Золотонiського району Черкасько© областi в селянськiй сiм'©. В 1893-1896
роках працював вантажником у Севастополi i Феодосi©. З 1897 року почав
виступати на цирковiй аренi як атлет-гирьовик та борець. За сорок рокiв не
програв жодного чемпiонату. Здобув свiтове визнання як "чемпiон
чемпiонiв". Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора в 1939 роцi.

[23] Наш край. Збiрник праць з археологi©, iсторi© та музе знавства.
Днiпропетровськ, 1.97i1, с. 82.

[24] Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и
кустарная выставка в Екатеринославе, 1910 г. Изд-во Екатерино-славского
губернского земства, 1912, с. 206.


[25] Рогов В. Я. История статуи медной//Простор.1976.- N 4.

[26] Ватченко Г. Ф. Бiльшовичка//Зоря.1967.8 берез.

[27] Шубравська М. М. Д. I. Яворницький.- К., 1972.С. 99.

[28] Козачковський Андрiй Осипович (1812-1899) - переяславський
повiтовий лiкар. Т. Г. Шевченко познайомився з ним у Петербурзi в 1841
роцi, часто гостював у Козачковських, особливо в 1843-1845 pp. Тут вiн
лiкувався, написав сво© безсмертнi твори "Наймичка", "Кавказ", "Заповiт"
та iншi. Козачковський матерiально пiдтримував Шевченка тодi, коли той був
па засланнi. Поет присвятив йому вiрш "А. О. Козачковському" (1859).


[29] У Днiпропетровську по вулицi Севастопольськiй, 10, жив старий
лiкар-ларинголог Панько Петрович Зунченко - це син П. I. Зуйченка. Вiн
стверджував, що рукопис автобiографi© ©. Г. Шевченка весь час зберiгався в
©хнiй сiм'©, а в 1906 роцi, коли про це довiдався Д. I. Яворницький,
рукопис перейшов до його рук, а потiм - у музей.

[30] Яворницький Д. I. Матерiали до бiографi© Т. Г. Шевченка.-
Катеринослав, 1909.С. 23.


[31] Там же.- С. 45.


[32] Колосов В. Активне Шевченкове слово//Зоря.- 1967.- 8 берез.

[33] Южная заря.- 1914.27 февр.

[34] У цьому нарисi дещо використано з матерiалу М. Розумного
"Пам'ятник", вмiщеного у книзi "Вiнок великому Кобзаревi"
(Днiпропетровськ, 1961, с. 112 - 116).

[35] Iсторiя мiст i сiл УРСР. Днiпропетровська область.- К., 1969.- С.
876.

[36] Листи зберiгалися в особистому архiвi фотографа М. Залiзняка, а
потiм, десь у 70-х роках, вiн подарував ©х IМФЕ.

[37] Оригiнал цього листа весь час зберiгався в архiвi Лисавети
Павлiвни Тушкан (м. Ки©в), а в кiнцi 1963 року вона передала його
Ки©вському Центральному республiканському архiву.

[38] Цей собор i нинi височить на березi Самари. Його взято пiд охорону
держави. В ньому в 1978 роцi вiдкрито вiддiл народного i
декоративно-прикладного мистецтва Днiпропетровського художнього музею.
Експонати привертають увагу жителiв нашо© кра©ни та зарубiжних туристiв.

[39] Репин И. Сокровище русского искусства.М., 1949.Т. 2.


[40] Яворницкий Д. И. Как создавалась картина
"Запорожцы"//Художественное наследство. И Е. Репин.-М.; Л., 1949.- Т. 2.С.
74.

[41] Позував для постатi цього хлопчика син Р пiна - Юра.

[42] Поруч з величезним козаком, написаним з професора Рубця, сто©ть
худий, високий козак з похмурим обличчям у хутрянiй шапцi. Для цi ©
постатi позував артист Ф. I. Стравинський.

[43] Це означа , що на голову надiвали макiтру i по нiй пiдстригали
волосся.


[44] Цього бурсака Р пiн писав не з живого Мартиновича, а з його маски,
знято© з обличчя молодого художника. Коли в Академi© мистецтв робили форму
з голови Мартиновича, вiн усмiхнувся, цю усмiшку було зафiксовано у гiпсi.
Маска попала до рук вiдомого укра©нського художника О. Сластiона. Р пiн
побачив у нього цю маску й попросив передати йому, щоб написати бурсака в
його "Запорожцях".


[45] Така люлька була в музе©. Яворницький казав про не©: "Ось бачите,
яка люлька - сюди з фунт тютюну влiзе. А такий козак, як Тарас Бульба,
викурював ©© за один раз".


[46] Алексеев Г. П.- колишнiй катеринославський губернський
предводитель дворянства, нумiзмат, мав величезну колекцiю козацько©
старовини, влiтку жив у сво му ма тку в Котiвцi Катеринославсько© губ., а
взимку - в Петербурзi, був у чинi гофмейстера царського двору.

[47] Яворницкий Д. И. Как создавалась картина "Запорожцы" //
Художественное наследство. И. Е. Р пин.-М.; Л., 1949.-Т. 2.- С. 98-105.

[48] Великий Р пiн I. Ю. багато зробив для Укра©ни. Пензлю генiального
художника належать картини "Укра©нська селянка" (1880), "Портрет Т. Г.
Шевченка" (1888), "Запорожцi пишуть листа турецькому султановi" (1880 -
1891), "Укра©нське весiлля" (1928) та багато iнших. Його першi житт вi
враження були пов'язанi з Укра©ною: акварель "Бандурист" художник
намалював у 15 рокiв.

[49] Всi листи, про якi йде мова в оповiданнях "Гопак - танок
запорожцiв" та "Як народились славнозвiснi "Запорожцi", опублiкованi в
рiзних джерелах. Дослiдниця М. М. Шубравська встановила, що 43 листи
художника (iз 60) опублiковано 1952 року науковими спiвробiтниками
Третьяковсько© галере© Н. Г. Галкiною i М. Н. Григор' вою (див. И. Е.
Репин. Письма к художникам и художественным деятелям. М., 1952); 7 листiв
Яворницького до Р пiна (iз ЗО) надрукував 1962 р. Б. С. Бутник-Сiверський
(див. Репин и Украина. Письма деятелей украинской культуры и искусства к
Репину, 1896 - 1927); останнi 23 листи опублiковано М. Шубравською.
Радуга.- 1967.- N 10.- С. 154 - 169.

[50] Гиляровский В. Москва и москвичи.- М., 1957.С. 87.


[51] Спогади про Лесю Укра©нку.- К., 1963.С. 494.


[52] Тут помилка: Яворницькому тодi було 55 рокiв.

[53] Укра©нка Л. Твори.- К., 1956.- Т. 5.С. 573,


[54] Телешов Н. Д. Избр. соч.: В 3 т.- М., 1956.Т. 3.- С. 19 - 20.

[55] Центральный государственный архив Октябрьской революции СССР, ф.
ЮИ - 3, 1900, ед. хр. 1, ч. 12 Бл, 95 об.

[56] Лисенко О. М. В. Лисенко: Спогади сина.К., 1957.


[57] Зберiга ться в архiвi ДIМу.

[58] Коли будували Днiпрогес, цю плиту зняли зi скелi, перевезли до
села Микольського i встановили на березi Днiпра, де вона сто©ть i досi.

[59] IЛ АН УРСР, ф. 37, од. зб. 264.

[60] Зберiга ться в архiвi ДIМу.

[61] Там же.


[62] Там же.


[63] Там же.


[64] IМФЕ, ф. 30-2, од. зб. 38, арк. 3.

[65] Там же, ф. 30 - 2/13.

[66] Оригiнали листiв, про якi йде мова в оповiданнi "Путiвка в життя",
зберiгаються у власному архiвi О. В. Бодянського.

[67] Оригiнали листiв з оповiдання "Напутнiй тост" зберiгаються в
архiвi Д. I. Яким'юка.


[68] ЦНБ АН УРСР, рукописний вiддiл, ф. 1, 22031, арк. 3.

[69] Т а м же, арк. 4.


[70] Мартен, 1925, N 11, с. 14.


[71] Пiсля першого видання книжки "В пошуках скарбiв" автор одержав
сотнi листiв од учителiв, учених, робiтникiв, колгоспникiв i студентiв.
Були серед них i легенди та всякi перекази, що вiдбивали образ Д. I.
Яворницького в народнiй фантазi©. Деякi з цих легенд подаються у цьому
роздiлi.

[72] Спогади О. В. Коваленка i його листи зберiгаються у власному
архiвi автора цi © книжки.