Самчук У.. На тведiй землi

верхом шалено© спекуляцi©, неймовiрною фiнансовою операцi ю i копальнею
золота. А що ж далi? Мо© смаки розросталися. А тому, коли Лена, можливо
жартома, назвала те французьке iм'я Сезан i вказала на одну iз запорошених
мальовил на мо©й стiнi, про яку я не мав нiякого особливого поняття,
лишень те, що вручила менi ©©, також жартома, тiтка Ен, то повiрте менi,
яка твереза голова могла б втримати тверезiсть, коли нi з цього - нi з
того, все це оберта ться в божевiльну уяву про сотнi тисяч манни з неба.
Я почав було, особливо ночами, маньякально манiпулювати, як то того
Сезана обернути в будiвельну компанiю з багерами, екскаваторами,
будiвельними площами. Це була далебi чортячо приваблива мрiя. Днями
звичайно, коли голова холоднiшала, я переставав вiрити у чари Сезана,
одначе на всякий випадок, я вирiшив усю мою антику, за вийнятком меблiв,
повернути назад до будинку тiтки Ен, вважаючи, що моя резиденцiя не
найвiдповiднiшим мiсцем для сезанiв, вовчиць, божкiв. Несподiвано я
затратив свiй легендарний спокiй. Менi вже ввижалися люди в чорних масках
з наганами, якi вриваються до мо©х замкiв i поривають мого Сезана. Катруся
була неймовiрно здивована, коли я сказав, що вертаю назад божкiв i Сезана.
Тож добра тiтка Ен може бути ображена. Розумi ться, що мила Катруся не
робила клопотiв з цими фiгурками, не цiкавилася ©х походженням i сво©
гуцульськi сорочки ставила багато вище, нiж iндiйського божка Крiшну.
Як i не уявляла того факту, що вона тепер набула вартостi, якi годi
обчислити доляровою готiвкою. У тих стiнах, де вона перебувала,
безтурботно припадав курявою не один Сезан i не один божок Крiшна. Щаслива
Катруся, що вона таким не морочила собi голови, а спокiйно, зосереджено
вишивала червонi й чорнi хрестики по канвi бiлого полотна.
I не дуже щасливий я, що маючи на досяг руки таку Катрусю, ганявся за
фантомами болотяних вогникiв. Це далебi могло викликати лють. Я сам
дивився на себе з презирством. Де та хоч найменша запорука, що мо© примари
обернуться у мо щастя? А коли б так, тодi що з Катрусею? Залишити ©© отак
на призволяще. З ©© добрим, кохаючим серденьком i ©© пречудовими
вишивками. О, мила Катрусю! I хто тебе таку сотворив? I для кого? I невже
для мене?
Тепер вона не приходила до мене робити порядки, тепер я заходив до не©
i за кожним разом заставав ©© у iншому, завжди свiжому, привабливо
показному одязi. Не можу знати звiдки у не© таке вражаюче вiдчуття одягу,
хто ©й пiдсказував, що саме це ©й найбiльше личило. У гарячi днi i теплi
вечори вона цiла зiткана з фiлiгранно© прозорости, кожний м'яз ©© легкого
тiла ласкаво бентежив уяву. Вона могла стояти бiля плити i варити каву,
або обома руками поправляти розбите ззаду волосся, а разом з цим робити
враження, нiби з не© спада ©© одяг, i вона вступа у прозору воду
басейну, або ляга навзнак пiд сонцем на зеленiй травi.
А iнколи ©© синi, чистi, прозорi очi виразно вимагали зрозумiння. Ну,
чого ж чека ш? Хiба не бачиш?... Ми часто сходились. Я обiймав ©© стан. ©
пружне тiло вiдповiдало негайно. © уста були завжди готовi. I ©й не легко
було зрозумiти, чому я так настирливо оминав остаточного рiшення.
Щоб собi помогти, я завантажувавсь роботою, не був вдоволений нормою
фабрики, а маючи на контi певну готiвку, призначену для заплати будови, я
вирiшив тим часом використати ©© для швидких торговельних операцiй. Це був
час найживiшо© торгiвлi будинками, вiдповiднi фiрми росли i множилися, мiй
Снилик вiдкривав другу канцелярiю при вулицi Ронцесвейл. Протягом червня,
я купив i продав три будинки. На цей раз без нiяких направ й репарацiй.
Чиста, гола, безоглядна спекуляцiя. Заробляв я, заробляв Снилик, заробляв
адвокат, заробляв податковий уряд. Тiшились, що росте мiсто, ростуть
капiтали, буя достаток.
Це був запопадливий час, мiй телефон брязчав без перерви, мiй
"Меркурiй" невтомно бiгав мiж Оквiлем i Торонтом, конто в кредитiвцi
поповнялось свiжою готiвкою. А разом з цим я шукав можливости розпрощатися
з "Равнтрi" i знайти щось тут ближче i можливо прибутковiше. Моя увага
була скерована на цiкаву, алюмiнiйового кольору, казкового вигляду
конструкцiю, на вежi яко© появився магiчний знак з чотирьох лiтер "ФОРД".
Ця конструкцiя примiстилася зараз при мо му ви©здi на автостраду лисавети
по дев'ятiй лiнi© i, мабуть, була споруджена тут спецiяльно для мене. Вона
росла на мо©х очах, щоденно я кiлька разiв про©жджав повз не© i так до не©
призвича©вся, що почав вважати ©© за свою. I здавалося, що росте вона сама
вiд себе просто з землi, як дерево, бо з дороги не було видно нiяких
людей. Збоку понуро стояли й чекали лишень авта. Тi авта, та споруда i та
дiлова, спокiйна, якась урочиста атмосфера довкруги з автострадою, по якiй
туди i назад, сливе без перерви, бiгли машини, наповняли мене тим самим
ритмом, так що я починав почуватися ©© частиною i можливо вперше збагнув,
що це продовження всього космосу разом з кружлянням зiр, плянет i тiлець
крови у мо©х жилах. I коли до цього часу, я не розумiв i боявся такого
кружляння, то тепер це ставало мо ю природою, як щоденна ©жа, або чищення
зубiв. I дине, на що я ще не мiг зважитись - залишити мою фабрику. Все що
я не робив поза нею, вважалося мною за лотерiю, узалежнену вiд випадку. Я
ж вимагав псвности пiд ногами. I можливо, це було основною перешкодою для
мого великого старту. Я мав намiр залишити "Равнтрi", але одночасно моя
увага зверталася механiчно до "Форда". Дарма що мо© прибутки поза
"роботою" багато разiв перевищували "мо© заробiтки".
I з початком червня черговий лист вiд Лени з печаткою незнайомого мiсця
Люнд у Швецi©. Повiдомляла, що вона у батькiв чоловiка, що ©© гарно там
прийняли, що почува ться добре, що ©й там подоба ться i шо, можливо, вона
там залишиться "на довгий час". А головне, що вона в тяжi i сподiва ться
"родити янголятко" - вийнятково невластивий для не© вислiв. Невже це
початок кiнця? Дивував лиш загальний тон листа - не так радiсть, як скорше
вiдчай, скорше надрив, анiж щастя. Здавалося вона комусь i на щось
скаржиться, за щось метиться. "В остаточному, писала вона, людина мусить
одного разу визнати межi можливостей". Я ©й не вiрив, не в ©© дусi i
стилi, але де докази ствердження недовiр'я.
А що залишалося менi? "Визнати межi можливостей"? Будова, по©здки,
пошуки, шум i грюкiт. Кра вид зрито© землi. Червона глина, пiсок, камiнь,
цегла, бетон, залiзо Ну i що ще? Ще кипiння, ще юшка землi, повiтря неба,
нервiв. I я в точцi кипiння.
Бiля мене була Катруся, ми з нею несамовито кружляли бiля полум'я
свiчки. Я мав вимовку, я мiг пригнатися запорошений, спотiлий, з червоним
лицем, кинути кiлька слiв, щось на ходу з'©сти, обiцяти скоро вернутися i
знов зникнути. Були, правда, недiлi i днi вiдпочинку, я мiг повiдомити ©©
телефоном з неозначеного мiсця, щоб вона була готова, бо ©демо на берег
Васаги. Було дуже добре, коли я дотримав слова з точнiстю пiд години.
Катря до такого звикла, звичайно все було готове, ми гналися десятою
лiнi ю, згодом повертали на двадцять четверту, швидкiсть сiмдесять, напрям
Колiнгвуд. вздовж калейдоскопи кра видiв, зелених долин, соснових га©в,
осамiтнених ферм, лiнивих корiв. Ми вганялися на широкий, плаский,
завалений машинами, пiсковий берiг, ледве знаходили якесь мiсце, нашвидку
переодягалися, бралися за руки i з дитячою верною, бiгли довгою мiлиною
назустрiч хвиль, що котилися зi синiх просторiв затоки Юрiя. Холодна вода,
свiжий бриз, молодi люди, гарнi тiла, сяючi очi i Катруся в ©© стихi©,
одразу мiняли настрiй, ми бавилися, як дельфiни, безнастанно реготалися,
виходили засапанi на берiг, падали на гарячий пiсок, пражились сонцем, щоб
за хвилину знов зiрватися i знов гнатися до води.
Верталися битi сонцем, катованi голодом, за©жджали до першого лiпшого
придорожнього за©зду, набирали котлеток з цибулею, помiдорами, гiрчицею,
хижо ©ли i пили холоднi, газовi напо©. А дома, звичайно, розходились
"надобранiч".
Який диявол мiг повiрити, що це було справдi так? Ми не вiрили самi. I
не вимагали вiри. Нас несла бистра течiя невмолимости i ми вiдчували, що
диний рятунок, це мiцна, тверда, витривала постава, а коли вже не хватало
вiддиху, ми могли зважитись на святий, невинний поцiлунок, що набирав
значення печатi духа вiрности, непрелюбодiйности, чистоти мислi, завдатку
справедливости. Я переконаний, що моя партнерка не належала до на©вних i
сприймала цю лотерiю, як досвiдчений круп' певний сво © перемоги. Чи мав
я право сказати, що життя для мене щось бiльше, нiж звичайний успiх.
Розумiю, що мо вдаване пуританство i моя щира жертва фортунi успiху,
багатьом видасться переборщенням захланности, але на виправдання, я мусiв
би пригадати, що мiй характер формувався атмосферою, законами, практикою i
культурою заперечення самого принципу характеру. Все у нас, включно до
ребер, безжалiсно ламалося, ви родилися, росли i зрiли у безконечнiй ру©нi
i вiд вас вимагалося лишень одного: покори. I чим вам гострiше болiв зуб
спротиву, тим ви менше могли сподiватися самоствердження незалежности. Я
не знаю, чому люди, якi так само не можуть бути свобiдними, як мурини не
чорними, або кури лiтаючими. I я ще бiльше не можу зрозумiти, чому саме цi
люди, зi сво © цi © iмпотенцi© творять культ, якому безконечно складають
кривавi жертви. Iменем велико© свободи будувати велику несвободу, це
основна насолода, наближена до сексуально©, що у нiй запах живо© крови так
само п'янить, як i запах вина.
А тому хай буде вiльно менi, iменем неупокорено© людини, проголосили
мораторiй мо©х несплачених боргiв, спричинених вогнем, мечем, мором,
голодом, ув'язненням i сьогоднi, увiйшовши у цей ясний, соняшний свiт
свобiдно© безпосередности, я не маю сили стримати сво © енергi© у межах
пристойности. Зрозумiйте, що це проблема унiверсального значення. Моя
енергiя була скована, мiй простiр був обмежений, мiй час був замкнутий.
Передомною, за мною i надо мною тяготiв нiвелюючий закон передрiшення.
Повторяю ще раз: я люблю будови, я люблю будiвництво. Але я не мав
права будувати. Я мав право на "житлоплощу" наподобу кожно© тварини -
нори, дiри, кута, пiвкiмнати, кiмнати. Це норма амбiцi© житлового рiвня у
просторi мого минулого, а тому вирвавшись iз цих умовностей, я не можу не
пити i не впитися вином цi © ново© насолоди.
В кiнцi червня, до речi дуже свiжого, мокрого, зеленого, моя будiвельна
вiзiя перевтiлилась у цiлком наглядну, кольору сiрого каменю, червоно©
цегли, темно - зеленого накриття зi широкими, переднiми, замазаними
вiкнами, подобу, що дуже вигiдно i вражаюче конкурувала зi сво©ми сусiдами
на тлi тих зелених сосон i яблунь. Особливо робив переконливе враження ©©
широкий, розлогий фасад з його просторою верандою i сходами - по днання
старогрецько© клясики i модерного американiзму, з дуже при много, сiрого,
теплого зi жовтими прожилками каменю, що нагаду мармур - вiсiм
трьохбiчних сходин, що спадали до заглиблення, у якому мав постати
квiтник. Внизу з обох бокiв веранди великi вiкна з французькими дверима,
якi виходили на бiчнi, низовi, бетоновi веранди з пiдвищенням, на якому
розмiщенi вази для квiтiв.
Загальна форма побудови не мирилася i не була конче спiвзвучна з
бiльшiстю дооколичних, модерних будiвель. Дисонанс вносили боковi
поперечнi стiни з великими вiкнами i трохи пiдвищеним, одноплощинним,
похиленим на один бiк дахом. Це був незвичний мотив i виправдувався вiн
внутрiшнiм призначенням простору - злiва, це було здогадне атель , а на
протилежному боцi, не менш здогадна бiблiотека. Цi два простори
вiдогравали основну ролю цiлого цього пiдпри мства, а тому в ©х жертву
було принесено стiльки святого трафарету загально принятих мешканевих
норм. I можливо вперше за цiле мо життя я вiдчув гостру, его©стичну
насолоду i незграбно приховану гордiсть, що ця мешканева споруда
припасована на мiй зрiст i крiй, що саме так я хочу виглядати на цiй
землi. Нiякi замки, палаци, а така ось стисло розмежована i доцiльно
продумана шкаралуща мо © фiзично© i духово© iстоти. Розумi ться, я мiг
втискатися у один кут з однi ю постiллю, можливо я мiг би виповнити палац
на двадцять кiмнат, але те i друге не було б мо©м конкретним
цiлеспрямованим мешканням. Це лиш була чи була б випадковiсть.
Недопасований одяг. Нормально я вимагаю стiльки простору i стiльки мiсця,
у якому б я був анi стиснений, анi розгублений. Мiсце ©жi, мiсце працi,
мiсце вiдпочинку, мiсце розваги, мiсце родини, мiсце дружини, мiсце дiтей,
мiсце гостей. В цьому клясичному, iсторичному, фундаментальному розподiлi
простору мешкання я бачу основну вимогу людини всiх часiв i всiх
просторiв, що вмiли, хотiли i мусiли будувати чи то пiрамiди, чи то
пантеони, чи лазнi Каракалi, а чи будови Европи й Америки, взагалi всiх
тих, для яких будiвництво й життя були нерозлучними вимогами.
Менi можуть сказати, що ще люди, якi взагалi не вимагають мешканевого
простору, або вдовольняються заблощиченою "житлоплощею", але цi люди
правдоподiбно мають насолоду в самому голому фактi бути на землi з
титулами "Божого сотворiння". Це ©х незаперечне право. Але, на жаль, я
мушу ще раз i ще раз ствердити, що до цi © породи людей абсолютно не
належу. З ними у мене стiльки ж спiльного, як i з усiм iншим живим i
мертвим на цiй плянетi i признаюся, що вигляд колiбрi з ©© фiлiгранним
листочком гнiзда, я бiльше шаную, анiж вигляд мешкання багатьох двоногих
сотворiнь мо © власно© зовнiшньо© подоби.
В кiнцi мiсяця червня, саме коли розпочались першi лiтнi громовицi, моя
хата була пiд дахом i цiле нутро було виповнене грюкотом молоткiв, якi не
давали менi нiде спокою. Коли я мав час, я приходив на будову, втискався
до ©© середини, вiтався з людьми у синiх, потертих комбiнезонах, переважно
iталiйського походження, якi вимощували помости, вставляли дверi,
закрiпляли шафки, лагодили кухню, встановляли убиральнi, чистили сходи i
нарештi барвили. Кольори кiмнат мо дошкульне мiсце, я вибирав ©х тижнями,
я зовсiм губився, коли доходило до рiшення, признаюсь я не мав вирiшально©
думки, а тому часто дiяв на слiпо. Ще тодi, коли мав дiло з мо©м першим
мешканням на вулицi Глен, я давав легко з цим раду, бо все, що там
робилося, безперечно годилося iз загальним тоном, але тут одразу виникла
гостра черга суперечностей, бо ж хотiлося конче зробити все "не так",
знайти iншу точку бачення i обов'язково зчинити революцiю кольорiв, щоб
засобами терору знайти те щось небувале. Як, наприклад, мала б виглядати
моя бiблiотека - робiтня ? Я погодився на пропозицiю само© будiвельно©
фiрми, що в такому випадку найкраще було б шалювання з червоно© сосни -
затишно, вигiдно, солiдно. Багато мороки виникало з атель . Що це мало б
бути? Велика, на весь поперек, з двома широкими вiкнами i похилою стелею
незграбна кiмната пiд кольор меду. Малось на увазi Лену з ©© екстремними
нахилами, наприклад, вона твердила, що ©й подоба ться чорний кольор стiн,
з чим я не мiг годитися засадничо i вибрав гарячий, чи краще
солодко-мiшаний чай з медом i можливо також чоколядовим тортом. Коли б
вона тут опинилася, вона напевно все це змiнила б за сво©ми смаками,
наприклад, могла б закрити високу передню стiну великим панно з мотивами
©© улюблено© символiки народження, або iнших абстрактно - символiчних
дивоглядiв... Вона завiшала б усi стiни картинами i мала б багато сонця з
виглядом на квiтник, який ма бути закритий вiд сусiдньо© оселi висадом
ту©. На цiй половинi зосередженi всi домени господинi дому, як малий
будуар, кухня, ©дальня, ванна, включити й майбутню дитячу кiмнату, що тим
часом виконувала б функцiю мало© вiтальнi з ©© широким вiкном i кра видом
долини.
Друга, схiдня половина призначена для мене, за вийнятком загально©
велико© вiтальнi в густо оливкових тонах з цiлою скляною стiною i розлогим
виглядом на пiвдень з сусiднiм парком, його тополями i великою, плакучою
вербою. Двi поруч спальнi, роздiленi бiлою, пiд мармур, ванною i нарештi
©© величнiсть робiтня завершували весь цей комплекс мо © приречености,
включаючи сюди i невтральну територiю сiней, паперованих пiд небiлену,
сиру ряднину з ©х ма статним виходом на арену веранди i менш ма статними
бiчними сходами до просторiв пiдвалля.
До речi, цiле те пiдвалля я вiддав у повне володiння Бахуса й Домовика,
як тим, що командують царством розваги i царством добродiйности, як
електрика, вода, газ поруч з двома коморами для домашнього майна. Магна -
магнiссiма бар, що його мав намiр розписати полтавськими, старо -
козацькими чи краще запорiзькими фресками, займав бiльшу половину цього
простору, i вiдзначався широкими вiкнами з виходом на малу, нижню,
бетонову веранду.
Спiшу додати, що з кiнцем червня i початком липня все це, вiд верху до
низу, уявляло лишень одну суцiльну картину найлiричнiшого безпорядку з
дуже незначними натяками на якесь завершення i ви зна те, як не легко
доводити речення до точки, коли хочете, щоб воно звучало вiдповiдно до
ваших вимог. Ви, мабуть, також зна те, як не легко ставити точку над i, а
вже найдошкульнiшим болем голови в таких випадках та частина ритуалу, що
зветься меблюванням i декорацi ю, особливо, коли ви належите до впертих i
непоправних бунтарiв проти конвенцiоналiзму. Де, наприклад, дiстати
канапи, фотелi i все таке iнше, якi б були слухняними рабами ваших
дволичних i многоличних, а часто безличних вимог i примх естетики,
оригiнальности, вигоди. Кажуть, великий Бальзак вимагав конче, щоб його
широка, покрита червоним плюшем лежанка викликала у його любовницi маркiзи
(прiзвище забулось) любовний шал на перший погляд. Признаюсь, я не мав аж
таких тиранських вимог вiд сво©х лежанок, але так само, як i той
генiяльний сибарит, я був невилiчимо заражений переконанням, що меблi й
декорацi© можуть вiдогравати генеральнi ролi не лишень у Голiвудських
фiльмах, але й у наших буденно-щоденних побутових iнтермедiях.
Але вже з кiнцем липня, ця проблема значно дозрiла i перетворилася у
невилiчиму гангрену хвилювання. З наближенням вiддалi, вона перетворилася
у вражливо - делiкатну аферу на тлi не дуже блискучих фiнансових
можливостей. Це вимагало розважности, рiвноваги, непоспiху. Наглiсть у
таких випадках смерти рiвна. Вибирати канапи i вибирати наречену сливе та
сама функцiя. За допомогою вда теся до вiдповiдно© лiтератури, що ©© в
англiйськiй мовi невичерпальна кiлькiсть i нарештi у вас поста амбiтний
плян, що його годi вложити в одну п'ятирiчку i щоб вдовольнити наглiсть i
сяко-тако заставити зяючу порожнечу, ви дозволя те встелити помости
м'якими килимами мишатого кольору i набути кiлька генеральних куснiв
обстановки, пiсля чого ваше мешкання вигляда , як ляндшафт мiста Торонта,
зi широкою площею будиночкiв, мiж якими, в рiзних мiсцях нiби Гулiвери
серед лiлiпутiв, повзносяться будови - гiганти передвiсники майбутнього
мiста.
Що я мав робити, наприклад, з атель , якого призначення вiтало
цiлковито в стратосферi мiстерiйности. Щоб залякати його моторошну
порожнечу, я повiсив на його широких медових стiнах чотири малюнки Лени,
якi здавалось, бажали увiйти у тi стiни i розчинитись у ©х безоднi
простору. Що мав робити з книгозбiрнею? Збiрка мо©х авторiв кишенькового
видання, не дивлячись на ©х блискучiсть популярности i слави, виглядала б
на полицях мо © книгозбiрнi, як гурток морських свинок у стайнi для
слонiв. Всi тi книги я залишив у старiй мо©й хижi, там для них мiсце, а
простори ново© альма-матер зiсталися без ужитку. З вiрою, що на них прийде
час. А покищо в однiй з мо©х спалень, яку я назвав кабiнетом, примiстилась
не лишень моя "бед-континентал" постiль, а також мiй новий магоневий
робочий стiл, мiй чорний телефонний апарат, мiй "фiлiпс", мо© два шкiрянi
стiльцi i одна канапа...
З деяких причин я конкретно почав цiкавитись мистецьким малярством, мо©
порожнi стiни десяти кiмнат виразно цього вимагали i я прийшов до певного
переконання, що хоч-не-хоч, а менi прийдеться перейти на угоду з тим
найекстремнiшим з екстремiв цi © штуки, бо iнакше мо© стiни залишилися б
фатально голими. З цим ще буде багато мороки. Не всi зо мною погодяться,
що мода в таких випадках переважаз мистецтво i коли мода свариться з
мистецтвом то остаточна лава присяжних - "вокс популi - вокс де©" -
виправду моду. Я перегортав сторiнки найкращих каталогiв мистецтва -
Шагал, Брок, Клеве, Котаво iтд, iтд. - всi вони в один голос, устами Леона
Лянга, запевняли мене, що тiльки Пiкассо i його епоха це альфа i омега
найвозвишенiшого мистецтва. I в одному я мушу з ними погодитися, що,
наприклад, у мо©й хатi найкращi з кращих Рафаелiв, виглядали б безнадiйно
розгубленими i в порiвнаннi з кльовном Бюффе, не дивлячись на його
дерев'яний червоний нiс, творили б заперечення основ естетики.
Також у зв'язку з цим, я оглянув кiлька крамниць малярства i взагалi
мистецтва на Блур i на Ионг, я побував у мiськiй галерi© цi © штуки,
вiдвiдав кiлька вистав картин, я говорив з деякими знавцями цi © культури,
як професором Керр, Кандинським, Собко. В загальному я почав розумiти, що
для рiвноваги почуттiв, конечним розумiти синтезу вартостей в дусi, часi
i просторi. Iнакше вартостi загублять силу дiяння i ми зависнемо в
порожнечi збайдужiння. Балянс вартостей - балянс нашого щастя.
Так минало це мо навантажене пружнiстю лiто, я був здивований
швидкiстю його кiнетично© дi©, мо особисте ство мiняло форми. Я був
щасливий, що моя бiологiя витримувала всi цi навантаження i я не мусiв
вдаватися до лiкарiв. Було цiкаво спостерiгати, як вiдходив день за днем,
як наростав новий лад. Я вростав у це нове мiсце тiлом, серцем, нервами i
коли я бачив фундамент мого будинку я бачив себе самого врослого в ту
землю на березi цього озера. I коли сходило чи заходило сонце, я вже
називав його мо©м сонцем i було при мно сприймати його щедрi благодатi, не
дарованi з ласки, як жебраковi, а брати як основу сили, визначено© для
мене у космосi, як рiвноправнiй його частинi.
I прийшла осiнь. Ця мелянхолiя i туга на цей раз звучала мажорно, як
передгра мо © велико© особисто© драми. Я люблю цей ситий настрiй, символом
якого були всi п'ять мо©х яблунь, якi демонстративно виявили свою щедрiсть
цього великого сезону. х гiлля гнулося вiд тягару плоду, вiтер намагався
помогти ©м i цiла ©х територiя вгорi i внизу була засипана ©х запахом i
кольорами. Не було кому користатися з ©х щедрости i можливо вони мали
причину бути невдоволеними. х тiло, ©х серце i ©х душа видали все що
могли, а ми байдуже згорта мо на купи ©х дари i залиша мо на ласку стихiй.
Зрештою осiнь цi © благословенно© землi, особливо ©© початок, завжди
вражаюча щедрiстю дарiв, кольорiв, запахiв, листя облива ться пурпуром,
залитi сонцем дерева нагадують рубiни, ситi вивiрки витанцьовують канкани.
Все бавиться, живе й не живе, все жарту i провоку жарти.
Я iнколи, недiльними ранками, бував дома, дозволяв собi вiдпруження,
валявся довше в лiжку, загублений у сво©й новiй "житлоплощi" з книжкою в
руцi, або одягнутий у пiжаму, домашнi виступцi i картатий халат, я блукав
по кiмнатах, важив ©х порожнечу, мiркував над ©х долею, ходив вiд вiкна до
вiкна, вдивлявся у знайомi кра види, якi видавались менi завжди новими i
був переповнений почуттям вдоволення, а разом остраху. Вдоволення завжди
родить острах, бо©мось так само великого щастя, як i великого нещастя,
одного, щоб не згубити, а другого, щоб не знайти. У цi днi я був вдарений
вдоволенням, це була велика солодка рана, це бiль трiюмфу перемоги. I
диного чого не було... Я оминав це iм'я. Воно загостро врiзалося в мою
рану щастя i вносило затру ння. Це вимагало яко©сь неймовiрно© операцi©,
на яку я не мав сили зважитись.
Це був такий ранок, така млява, засолодка iдилiя, такий шматок
неповторно© гри вдоволених iнстинктiв. За вiкном мо © новенько©
рожево-помаранчево© кiмнати з ©© тяжкими брокатовими помаранчевими
завiсками, глибоко i насичено дихала сильна осiнь. Сонце зливою свiтла
заливало яблунi з ©х барвами плоду, заносило запахом сосни i шипшини,
радiо на Сi-Бi-Ел передавало концерт Моцарта камерно© оркестри з
Ванкуверу.
Моя спальня-робiтня мала тро дверей - до ванно©, до велико© порожньо©
робiтнi i до велико© вiтальнi. Цi останнi лишаються переважно вiдчиненi,
вони продовжують мiй простiр i частинне вiдкривають кра вид головно©
веранди.
Це, мабуть, було по дев'ятiй годинi, мiй будильник цокотiв спокiйно на
нiчному столi i нiхто ним в цей час не цiкавився. Я був заглиблений в "На
лезi бритви" Сомерсет-Моума - автора близького вiдчуттями того свiту, що
менi вiн чомусь iмпону далекими й широкими обрiями глобальних засягiв з
©х перспективами безконечно© молодости i сили. Я був сам i не сам, я
нiколи не буваю сам, я не знаю вiдчуття самоти i коли хочу бути на
хвилинку осамiтненим, звичайно створюю штучно наставления самоти. Зараз
мала прийти Катруся, вона це добре пам'ята i також зна , що мо© недiльнi
ранки належать менi. Вона звичайно приходить заднiм входом до кухнi i
©дальнi, я звичайно чую ©© тихий спiв, що завжди ©© супроводжу , вона
варить каву, застеля стiл ©дальнi, подзвоню порцеляною...
Цього ранку було iнакше. Вона увiйшла переднiм входом через веранду,
нiчого не наспiвуючи, пересiкла стовп сонячного сяйва велико© вiтальнi i
зупинилася на порозi мо © спальнi. I була вона одягнута не у звичайний
одяг, а мала на собi домашнiй, вишневого кольору, сатиновий халат, який
плястично видовжував ©© струнку постать i хвилястими спадами сягав до
самого помосту. © обличчя було свiже, очi i уста смiялися, волосся
зачесане догори i зав'язане ззаду червоною стрiчкою. В руцi вона мала
велике, яскраво-червоне яблуко.
Я був знiяковiлий, я звик до Катрусi, я бачив ©© кожного дня, я нiколи
не був здивований i раптом це збентеження одним тiльки виглядом на тлi
того сяйва i тих кольорiв. Я помiтив ©© тихе наближення не так поглядом,
як вiдчуттям. Я швидко вiдложив книжку i вiдчув сво серце. Воно по сво му
здрiгнулося.
- Добрий ранок, - привiталася вона спокiйно.